П.К. Гороль, Р.С.

Гуревич,
Л.Л. Коношевський, О.В. Шестопалюк

СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ
ЗАСОБИ НАВЧАННЯ

Навчальний посібник

Київ
«Освіта України»
2007
ББК 74.212
УДК 378.16 + 681.3

Рецензенти:
Сметанський М.І. – доктор педагогічних наук, професор;
Томчук М.І. – доктор психологічних наук, професор;
Хаїмзон І.О. – доктор фізико-математичних наук, професор.

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як

навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних
закладів, в яких здійснюється підготовка педагогічних працівників
(№ 14/18.2-810 від 29.03.06).

Гороль П.К., Гуревич Р.С.,

Коношевський Л.Л., Шестопалюк О.В.
Сучасні інформаційні засоби навчання. – К.: «Освіта
України», 2007. – 536 с.
ISBN 966-8847-36-9

У посібнику розкрито зміст курсу “Обчислювальна техніка і

технічні засоби навчання”, який вивчають студенти вищих
педагогічних навчальних закладів, подано сучасні інформаційні
технології навчання на базі комп’ютерної та іншої техніки.
Розрахований на студентів заочної та дистанційної форм
навчання вищих педагогічних навчальних закладів, викладачів,
аспірантів, які опановують технічні засоби навчання та
використовують комп’ютерні технології у навчальному процесі.

ББК 74.212
УДК 378.16 + 681.3

© П.К. Гороль, Р.С. Гуревич,

Л.Л. Коношевський, О.В. Шестопалюк, 2007
ISBN 966-8847-36-9 © «Освіта України», 2007

2
 ЗМІСТ

Вступ……………………..…………………………………... 5
Розділ 1. ТЕХНІЧНІ ЗАСОБИ НАВЧАННЯ.………... 7
1.1. Поняття, значення та класифікація
технічних засобів навчання.…....………... 7
1.1.1. Поняття про технічні засоби навчання... 7
1.1.2. Значення технічних засобів навчання для
навчально-виховного процесу з учнями........ 8
1.1.3. Класифікація технічних засобів навчання.... 9
1.2. Статичні технічні засоби навчання............ 14
1.2.1. Загальна характеристика технічних
засобів статичної проекції........................ 14
1.2.2. Характеристика носіїв інформації
статичної проекції..................................... 21
1.2.3. Характеристика апаратури статичної
проекції...................................................... 27
1.2.4. Методика використання технічних
засобів статичної проекції........................ 33
1.3. Звукові технічні засоби навчання.............. 35
1.3.1. Звукові технічні засоби навчання.
Звукова інформація. Історична довідка.. 35
1.3.2. Сучасні способи запису і відтворення
звуку........................................................... 37
1.3.3. Сучасна апаратура для запису і
відтворення звуку...................................... 55
1.3.4. Методика використання звукових ТЗН
в навчально-виховному процесі.............. 64
1.4. Телевізійні технічні засоби навчання........ 67
1.4.1. Значення і загальна характеристика
телебачення................................................ 67
1.4.2. Телебачення як засіб навчання................ 97
1.4.3. Методика використання телебачення в
навчально-виховному процесі з учнями. 100
1.5. Навчальне кіно............................................. 105

3
 1.5.1. Кіноплівка.................................................. 105
1.5.2. Кінофільм................................................... 108
1.5.3. Технічна і педагогічна характеристика
кінопроекторів........................................... 111
1.5.4. Методика використання навчального кіно..... 121
1.6. Методика використання технічних засобів
навчання в загальноосвітній школі..................... 124
1.6.1. Загальна методика використання
технічних засобів навчання...................... 124
1.6.2. Технічна підготовка.................................. 126
1.6.3. Організаційна підготовка......................... 126
1.6.4. Методична підготовка.............................. 127
1.6.5. Використання технічних засобів навчання... 137
Розділ 2. ОБЧИСЛЮВАЛЬНА ТЕХНІКА.…………... 143
2.1. Поняття, особливості, дидактичні
можливості, будова і принцип роботи
персонального комп’ютера…..………….. 143
2.2. Напрями використання персональних
комп’ютерів в навчально-виховному
процесі. Програмне забезпечення…..…… 219
2.3. Підготовка до використання персонального
комп’ютера в навчальних закладах....………. 247
2.4. Мережа “Internet” її можливості та особливості
використання.…………........................….. 252
Розділ 3. ЛАБОРАТОРНІ РОБОТИ…………………... 281
3.1. Лабораторна робота № 1. Вивчення
статичних технічних засобів навчання і
навчального кіно……………………….…. 281
3.2. Лабораторна робота № 2. Вивчення звукових
і телевізійних технічних засобів навчання ..... 332
3.3. Лабораторна робота № 3. Вивчення
графічного редактора Paint ……..……….. 436
3.4. Лабораторна робота № 4. Вивчення
текстового процесора Word……..……...... 475

4
 ВСТУП

Соціально-економічні зміни, які відбуваються в Україні, ставлять

перед освітою нові завдання щодо відродження інтелектуального
потенціалу народу, піднесення вітчизняної науки на світовий рівень.
Одним із напрямів реалізації поставлених завдань є забезпечення
розвитку освіти на базі нових концепцій, впровадження сучасних
інформаційних технологій у навчальний процес.
Завдання вищої школи – постійне підвищення якості
підготовки спеціалістів, широка технізація навчального процесу,
зокрема, вивчення обчислювальної техніки і сучасних технічних засобів
навчання (ТЗН).
В наш час дещо зросла кількість епі-, кадро-, кіно- і
графопроекторів, різноманітних контролюючих і навчаючих машин і
комплексів. У багатьох закладах освіти використовуються відеозаписи,
аудиторні системи кольорового телебачення, сучасна комп’ютерна
техніка.
Однак все це вимагає значних матеріальних затрат, а
ефективність застосування ТЗН підвищується ще недостатньо.
Причиною цього є, насамперед, відсутність сучасних методик
використання нових інформаційних технологій навчання.
Думка про те, що техніка спроможна удосконалити навчальний
процес, не є новою. Навчання завжди було пов’язане із застосуванням
технічних засобів, які розширювали можливості у викладанні того або
іншого предмета. Зі збагаченням об’єму знань людини збільшилась
потреба в застосуванні різноманітних технічних засобів прийому і
збереження інформації, в знаряддях дослідження. Так, для здобуття
знань послідовно використовувалися пам’ятні знаки, вузлики, зарубки на
паличках, дощечки з клинописом і рисунками, рукописні сувої; потім –
книги, креслення, проекційний ліхтар; сьогодні – звуко-, відеозапис,
навчальне кіно, навчаючі машини, телебачення, персональні
комп’ютери, телекомунікації.
Настає принципово новий етап розвитку і застосування технічних
засобів навчання, що вимагає кількісної і якісної зміни їхньої ролі в
навчальному процесі. Однак проблема використання ТЗН в навчальному
процесі загальноосвітньої школи зазнає ряд технічних і педагогічних
5
ускладнень. Вони пов’язані насамперед з економічними і матеріально-
технічними умовами. Всі види ТЗН мають значну вартість, їхня
установка вимагає значних площ і кваліфікованих спеціалістів.
Труднощі придбання навчального обладнання, відсутність
загальнодержавної індустрії ТЗН часто призводить до того, що технічні
засоби в навчальних закладах формуються випадково. Головна
складність – це відсутність дидактичних матеріалів, що були б
пристосовані для ТЗН і відповідали вимогам навчального процесу.
Гальмує впровадження ТЗН в процес навчання й значне розосередження
технічних засобів у навчальному закладі, недостатня обізнаність
учителів з роботою технічних засобів, відсутність спеціальних
навчальних матеріалів з багатьох предметів (відео-, діа-, кінофільмів,
звукозаписів, комп’ютерних навчальних програм), недостатня
поінформованість учителів про наявність уже розроблених матеріалів з
предметів і мала їх активність у створенні власних таких матеріалів.
Таким чином, нині склалося певне протиріччя між призначенням
ТЗН і їхнім застосуванням учителями. Шляхи подолання цих протиріч
потрібно шукати в удосконаленні системи ТЗН.
Сучасні наукові дослідження, досвід кращих учителів
переконливо довели, що застосування ОТ і ТЗН сприяє удосконаленню
навчально-виховного процесу, значному поліпшенню якості знань,
умінь і навичок учнів. Активне застосування сучасних інформаційних
технологій навчання стає потребою, що зумовлене особливостями
нового етапу світової науково-технічної революції.
У навчальному посібнику розглянуто дидактичні основи
використання обчислювальної техніки і технічних засобів навчання,
розкрито психолого-педагогічні характеристики ОТ і ТЗН, наведено
їхню класифікацію, окремі технічні характеристики, розроблено
методичні рекомендації щодо застосування їх на уроках і в позакласній
роботі.
Навчально-методичний посібник буде корисним для студентів,
магістрантів, аспірантів, викладачів, а також працівників освітніх
закладів, які опановують сучасну обчислювальну техніку та ТЗН.

6
 РОЗДІЛ 1
ТЕХНІЧНІ ЗАСОБИ НАВЧАННЯ
1.1. Поняття, значення та класифікація технічних засобів
навчання.
1.1.1. Поняття про технічні засоби навчання.
1.1.2. Значення технічних засобів навчання для навчально-
виховного процесу з учнями.
1.1.3. Класифікація технічних засобів навчання.

1.1. Поняття, значення та класифікація

технічних засобів навчання

1.1.1. Поняття про технічні засоби навчання

Технічні засоби навчання  це система засобів, яка

складається з двох взаємопов’язаних частин:
Перша  це спеціальні навчальні посібники або носії
аудіовізуальної інформації.
Друга  це апаратура, за допомогою якої подається
інформація .
У зв’язку з цим використання ТЗН має два аспекти 
педагогічний і технічний.
Педагогічний аспект охоплює питання, пов’язані з
створенням носіїв навчальної інформації відповідно до дидактичних
вимог навчального процесу і розробки методики їх застосування.
Технічний аспект охоплює питання, які стосуються
створення необхідної для використання носіїв навчальної
інформації апаратури, яка б задовольняла педагогічним і
технічним вимогам.
Педагогічний і технічний аспекти взаємопов’язані. Вчитель
повинен створювати або підбирати такі носії навчальної
інформації, які б повністю відповідали наявній апаратурі.

7
 1.1.2. Значення технічних засобів навчання
для навчально-виховного процесу з
учнями
В законі України “Про освіту” зазначено, що метою освіти
в нашій державі є всебічний розвиток людини як особистості та
найвищої цінності нашого суспільства. Звідси випливає одне з
основних завдань школи: поліпшення якості навчання,
виховання і розвитку учнівської молоді.
Щоб досягти цього слід постійно вдосконалювати зміст
освіти, методи, форми і засоби навчання. Серед них важливе
місце належить технічним засобам навчання.
ТЗН володіють великою інформативністю і достовірністю.
За їх допомогою учні мають можливість бачити “невидиме”,
чути “нечуване”, проникати в процеси мікро- і макросвіту.
ТЗН поліпшують і збагачують унаочнення, сприяють
інтенсифікації навчально-виховного процесу, підвищують
продуктивність педагогічної праці вчителя.
Серед нововведень в педагогіку найпоширенішими стали
технічні засоби навчання. В наш час процес навчання дедалі
більше залежить від його технічного оснащення.
Про значення ТЗН в навчально-виховному процесі свідчать
такі факти. Для розпізнавання раніше невідомого предмету
людині потрібна така кількість часу:
– при словесному описі  2,8 сек.;
– на чорно-білому фото  1,2 сек.;
– на кольоровому фото  0,9 сек.;
– засобами кіно і телебачення  0,7 сек.;
– при показі в натурі  0,4 сек.
Учні пізнають навколишній світ за допомогою всіх органів
почуттів. Проте, основними каналами отримання інформації є
зорові аналізатори. Система “вухо-мозок” пропускає за секунду
50 одиниць інформації, а система “око-мозок”  500.
Тому невипадково, що 90 відсотків всієї інформації учні
отримують за допомогою зору, а 10 відсотків за допомогою
8
слуху. “Краще один раз побачити, ніж 100 разів почути”  так
говорить досить актуальне прислів’я.
За останні роки в школах з’явились та інтенсивно
розвиваються копіювальна і відеотехніка, музичні центри, нові
покоління діапроекторів і графопроекторів. Ефективне
використання їх в загальноосвітній школі сприятиме успішному
вирішенню поставлених перед нами завдань.

1.1.3. Класифікація технічних засобів навчання

Технічні засоби навчання класифікуються за трьома
основними ознаками: за призначенням; за функціями, які вони
виконують; за способами впливу на учнів.

За призначенням

За цією ознакою вони діляться на дві групи: перша  ТЗН

широкого призначення; друга  ТЗН спеціального призначення.
Розглянемо кожну з цих груп.
Перша група: ТЗН широкого призначення
використовуються в усіх формах навчальних і позанавчальних
занять, на всіх рівнях освіти, у всіх класах, для всіх учнів, при
вивченні всіх навчальних дисциплін з навчальною, виховною,
розвиваючою і контролюючою метою.
До них відносяться: телебачення, кіно, звукозапис та його
відтворення, відеозапис та його відтворення, радіо, візуальні
статичні засоби, технічні засоби контролю.
Друга група: ТЗН спеціального призначення. До цієї
групи відносяться комп’ютери, мікрокалькулятори, копіювальні
апарати, демонстраційні стенди, діючі прилади і пристрої,
макети, які подають різноманітну інформацію спеціального
призначення.

9
 За функціями

За функціями, які виконують ТЗН, їх можна поділити на

дві групи: перша  ТЗН передачі інформації; друга  ТЗН
контролю знань.

Перша група: ТЗН передачі інформації

До них відносяться:
– телебачення;
– кіно;
– відтворення звукозапису;
– відтворення відеозапису;
– радіо;
– комп’ютери;
– мікрокалькулятори;
– візуальні статичні засоби;
– копіювальні матеріали.

Друга група: ТЗН контролю знань

До них відносяться такі:

– комп’ютери;
– мікрокалькулятори;
– автоматизовані машини і класи;
– контролюючі машини.

За способами впливу на учнів

За цією ознакою ТЗН діляться на три групи: перша 

візуальні (зорові); друга  аудитивні (звукові); третя 
аудіовізуальні (звукозорові).

Перша група: візуальні ТЗН. До них відноситься

демонстрування носіїв інформації, які забезпечують на екрані або
іншим способом нерухоме зображення.
10
 Діафільм  діапроектор.
Епіфільм  епіпроектор.
Німий кінофільм  кінопроектор.
Транспарант  графопроектор.
Неозвучений кінофільм  кінопроектор.
Комп’ютерна програма  комп’ютер.
Цифрова інформація  мікрокалькулятор.
Копія матеріалу  ксерокс.

Друга група: аудитивні ТЗН. Аудитивні ТЗН здійснюють

інформативний вплив лише на органи слуху учнів. До них
відносяться такі: відтворення звуку записаного на магнітну
стрічку, грамплатівку, лазерний диск; пряма радіопередача.
Грамзапис  електрофон
Магнітний запис  магнітофон
Лазерний запис  програвач компакт-дисків, комп’ютер
Радіопередача  радіоприймач

Третя група: аудіовізуальні ТЗН. Вони одночасно

впливають на органи зору і слуху учнів. Сприймання і засвоєння
інформації тут значно кращі, ніж у попередніх двох варіантах.
Звуковий кінофільм  кінопроектор.
Телепередача  телевізор.
Відеофільм  відеомагнітофон  телевізор, комп’ютер.
Озвучена комп’ютерна програма  комп’ютер.

За характером розв’язування навчально-виховних

завдань ТЗН діляться на такі групи:
1. Передачі інформації.
2. Автоматизованого навчання.
3. Контролю знань.
4. Самопідготовки.
5. Універсальна.

11
 За складом учнів, які навчаються, ТЗН бувають такі:
1. Індивідуальні.
2. Індивідуально-групові.
3. Групові.
4. Масові.

За принципом будови ТЗН діляться на такі види:

1. Механічні.
2. Електромеханічні.
3. Оптикомеханічні.
4. Електрикооптикомеханічні.
5. Електронні.

За типами управління ТЗН бувають такі:

1. Ручні.
2. Напівавтоматичні.
3. Автоматичні.
4. Дистанційні.

Носіями інформації в ТЗН можуть бути:

– Грамплатівка.
– Магнітна стрічка.
– Відеомагнітна стрічка.
– Фотоплівка.
– Прозора плівка.
– Кіноплівка.
– Матеріали для епіпроекції.
– Друкарський папір.
– Дискети.
– Лазерний відеодиск (компакт-диск).
– Лазерний фонодиск (компакт-диск).
– Спеціальний фоточутливий матеріал.

12
 Апарати для створення і використання носіїв
інформації є такі:

– Магнітофон.
– Музичний центр.
– Відеомагнітофон.
– Відеокамера.
– Фотоапарат.
– Ксерокс.
– Комп’ютер.

Апарати для використання носіїв інформації є такі:

– Електрофон.
– Програвач.
– Магнітофон.
– Музичний центр.
– Радіоприймач,
– Діапроектор.
– Епіпроектор.
– Графопроектор.
– Телевізор.
– Відеомагнітофон.
– Відеопрогравач.
– Програвач компакт-дисків.
– Кіноустановка.
– Комп’ютер.
– Мікрокалькулятор.

13
 1.2. Статичні технічні засоби навчання

1.2.1. Загальна характеристика технічних засобів

статичної проекції.
1.2.2. Характеристика носіїв інформації статичної
проекції.
1.2.3. Характеристика апаратури статичної проекції.
1.2.4. Методика використання технічних засобів статичної
проекції.

1.2.1. Загальна характеристика технічних

засобів статичної проекції
Статичні технічні засоби навчання або технічні засоби
статичної проекції – це система технічних засобів навчання, в
якій носіями інформації є діафільми, діапозитиви, епіпосібники
і транспаранти, що подаються учням за допомогою
діапроекторів, епіпроекторів і графопроекторів.
Статичні – значить нерухомі. Так вони називаються тому,
що створюють на екрані нерухомі зображення предметів, які
проектуються за допомогою апаратури.
Технічні засоби статичної проекції – це найпоширеніші
ТЗН. Вони прості за конструкцією і доступні для користування.
Вони дають можливість організувати демонстрування схем,
пристроїв, різних зображень.
Педагогічний ефект від застосування технічних засобів
статичної проекції в значній мірі визначається якістю
зображення на екрані, яка залежить від особливостей
проекційної апаратури.
У зв’язку з цим знання особливостей сприймання
екранного зображення, його залежності від технічних
параметрів апаратури дуже потрібні тим, хто використовує
технічні засоби статичної проекції в навчально-виховному
процесі.

14
 Технічні засоби статичної проекції за дидактичними
принципами їх дії і видах інформації, яку вони передають,
діляться на діапроекційні, епіпроекційні, графопроекційні.

Діапроекційні

В них використовуються прозорі носії інформації. Вони

передають на екран плоскі двомірні зображення (рис.1.1).
До діапроекційних ТЗН відносяться діафільми,
діапозитиви, слайди. Вони проектуються на екран за допомогою
діапроекторів.

Рис.1.1. Оптична схема діапроектора:

1  джерело світла; 2 – рефлектор (сферичний
відбивач); 3 – конденсор; 4 – теплофільтр;
5 – об’єктив; 6 – об’єкт проекції.

Епіпроекційні

В них застосовується принцип відбиття світла. На екрані

ми бачимо плоскі двомірні зображення (рис.1.2). Носіями
інформації є такі непрозорі об’єкти:
– Малюнки.
– Фотографії.
– Картини.
15
 – Графіки.
– Таблиці.
– Ноти.
– Карти.
– Текст на папері.
– Плоскі предмети (деталі).
Всі вони проектуються на екран за допомогою
епіпроекторів та епідіапроекторів.

Рис. 1.2. Оптична схема епіпроекції:

1 – робочий столик; 2 – об’єкт, що проектується;
3 – вирівнююче скло; 4 – джерело світла;
5 – відбивач; 6 – поворотне дзеркало;
7 – проекційний об’єктив; 8 – проекція об’єкта;
9 – екран.

16
 Графопроекційні

В процесі використання графопроекційних статичних ТЗН

ми отримуємо на екрані двомірні зображення (рис. 1.3).
Носіями інформації є крупноформатні діапозитиви, які
називають транспарантами, що проектуються на екран за допомогою
графопроекторів або, як їх ще називають, кодоскопів. Графопроектори
є лінзові (рис. 1.3) та дзеркальні (рис. 1.4).

Рис. 1.3. Оптична схема лінзового графопроектора:

1 – сферичне дзеркало (рефлектор); 2 – джерело
світла; 3 – конденсор (лінза Френеля);
4 – робоча поверхня з об’єктом, що проектується;
5 – проекційний об’єктив; 6 – поворотне плоске
дзеркало; 7 – екран.

17
Рис. 1.4. Оптична схема дзеркального графопроектора:
1 – асферична лінза; 2 – джерело світла; 3 – сферичне
дзеркало; 4 – поворотне плоске дзеркало;
5 – проекційний об’єктив; 6 – екран; 7 – робоча
поверхня з об’єктом, що проектується; 8 – дзеркало
Френеля.
18
 Світлова проекція

Світлова проекція – це одержання на екрані оптичного

зображення проектованого об’єкту за допомогою джерела
світла і оптичної системи проекційного апарату. Розглянемо
світлову проекцію при діа- та епіпроекції.
Світлова проекція характеризується такими основними
показниками якості зображення на екрані:
1. Світловий потік.
2. Яскравість зображення.
3. Контрастність зображення.
4. Чіткість зображення.
5. Розміри зображення на екрані.

1. Світловий потік

Він характеризує потужність світлового випромінювання

проектора, вимірюється в люменах (лм). Залежить від
потужності проекційної лампи і оптики проектора.
Знаючи величину світлового потоку, ми можемо визначити, чи
потрібне повне затемнення, чи напівзатемнення, чи зовсім без нього.
Наприклад, при світловому потоці проектора 350 лм якість зображення
в класній кімнаті буде достатньою при напівзатемненні.

2. Яскравість

Це суб’єктивне сприймання сили світла освітленого

екрана. Вона залежить від світлового потоку і поверхні екрана.
Яскравість вимірюється канделою на квадратний метр (кд/м2).

3. Контрастність зображення

Це відношення найбільш темних ділянок зображення на екрані

до найбільш світлих. При контрастному зображенні це відношення
повинно бути 100:1. Контрастність визначається контрастністю
зображення, світлотехнічними параметрами проектора і екрана.
19
 4. Чіткість зображення

Це здібність людини розрізняти дрібні деталі зображення

на екрані. Зображення вважається достатньо чітким, якщо на
екрані можна відрізнити 50 ліній на 1 мм. зображення.
Конструкція лінз об’єктива не дозволяє отримати
рівномірне чітке зображення на всій площі екрану. В центрі
екрану чіткість на 40% вища, ніж на краях.

5. Розміри зображення

Розміри зображення, яке ми одержуємо на екрані або

кратність збільшення проекційного апарата, залежить від
відстані, на якій розміщено апарат від екрану і від
конструктивних особливостей і можливостей об’єктива.
Математично цю залежність можна виразити так:
L пр. Ш е L пр.
 або 
F об. Ш к F об.
де  – збільшення, яке дає проекційний апарат (в скільки
разів);
L п р . - проекційна відстань;
F - фокусна відстань об’єктива;
об .

Ш - ширина екрану, яку займає зображення;

е

Ш - ширина кадру проектованого об’єкта.

к

20
 1.2.2. Характеристика носіїв інформації
статичної проекції
Діафільм

Діафільм – це ряд чорно-білих або кольорових позитивних

фотографічних зображень, які розміщені в логічній послідовності на
одній плівці завширшки 35 мм.
Кадр стандартного діафільму має розмір 1824 мм., а саморобного –
2436 мм. Одна частина складається з 40-60 кадрів. Довжина одного
діафільму 165 см. Для кращого зберігання плівку змотують у рулончик і
розміщують у спеціальному футлярі циліндричної форми.

Діапозитив

Діапозитив – це чорно-біле або кольорове зображення на

прозорому носії – плівці або склі. Їх розрізняють за зовнішніми
розмірами і величиною робочої поверхні.
Найбільш поширеними діапозитивами є плівкові з робочою
поверхнею 2436 мм., які встановлені в пластмасові (картонні)
рамки з зовнішніми розмірами 5050 мм. Такі діапозитиви
називаються слайдами.
Слайди можна демонструвати на будь-якому кадропроекторі
або універсальному діапроекторі. Діапозитиви для епідіаскопів
можуть бути на склі або плівці розмірами 4560 мм., 8585 мм.
Діапозитиви може виготовити і сам вчитель. Для цього слід
зняти на звичайну негативну фотоплівку шляхом репродукції
схему, ескіз, графік, діаграму, портрет, карту, таблицю тощо.
Після цього виконати негативну обробку цієї фотоплівки. В
цьому випадку на темному фоні буде видно білі лінії, а на екрані
отримаємо чітке зображення.
Якщо змістом кадрів є люди, машини, прилади, будівлі, то вони
потребують позитивного зображення, яке досягається двома шляхами:
а) знімання на оборотну плівку; б) друкування копій з негативу на
позитивну плівку на спеціальному апараті АКД-55.

21
 Транспаранти

Транспаранти – це екранні засоби навчання, які виготовлені на

крупноформатній прозорій плівці розмірами 140140 мм. або 300200 мм.
На транспаранті можна зобразити машину, прилад,
механізм, малюнок, портрет, ноти, таблицю, речення, слово,
будь-який друкований текст. Всі вони заздалегідь готуються
шляхом нанесення на плівку фломастером або тушшю відповідних
зображень. Крім цього, їх можна виготовляти на ксероксі, маючи
підготовлений об’єкт на папері і спеціальну плівку.
Можна виготовити серію транспарантів, яка складається з
декількох кадрів. В процесі їх використання діє метод накладання.
Спочатку ми кладемо базовий кадр, а потім накладаємо наступний кадр,
де зображено наступну частину об’єкту. І так відбувається накладання
всіх транспарантів. Наприкінці ми побачимо об’єкт в цілому.

Голограма

Неабиякий інтерес для вчителя представляє голограма. Це

оптичний запис зображень об’єктів, який отриманий на
фоточутливому матеріалі за допомогою лазерного
випромінювання. Користуючись голограмою, ми спостерігаємо
об’єкт вивчення в об’ємі, кольорі, з різних боків.
Світлове випромінювання – це сукупність електромагнітних
коливань, яка характеризується розподілом амплітуд і фаз цих
коливань. У звичайній фотографії на світлочутливій поверхні
фіксується тільки розподіл амплітуд випромінювання, відбитого
від об’єкту. При цьому інформація про фазу втрачається, що
перетворює об’ємне зображення в плоске. У 1948 р. англійський
фізик Денис Габор запропонував новий метод реєстрації
зображень на фоточутливій поверхні, при якому інформація про
розподіл фаз коливань зберігається. Він назвав цей метод
голографією, а зображення, отримане цим методом на
фотопластинці, – голограмою.
Метод голографії полягає в наступному. Нехай є два
предмети А і В (рис. 1.5а), які опромінюються одним
22
когерентним генератором, наприклад лазерним. Відбите від
об’єктів А і В випромінювання здатне створювати в деякій
області інтерференційну картину, тобто стоячі хвилі. Якщо
розмістити в цій області фотоприймач, то можна зареєструвати
цю інтерференційну картину від двох об’єктів, яка називається
голограмою А+В. Дальше, опромінюючи голограму А+В
ідеальною копією вихідного хвильового фронту одного
предмету, наприклад А (рис. 1.5б), отримаємо досконалий
хвильовий фронт іншого предмета, розглядаючи який, побачимо
предмет В. Голограма як би “відгукується” на зображення
одного із своїх предметів. В якості предмета А звичайно
використовують дзеркало. Важливим етапом у розвитку
голографії є роботи радянського вченого Ю.М. Денисюка, який
запропонував у 1962 р. метод запису голограм на товстошарових
емульсіях. Цей метод, зокрема, спрощує реєстрацію в одному
фотоемульсійному шарі кількох голограм, наприклад, при
одночасному освітленні об’єкту червоним, зеленим і синім
лазерами для створення об’ємного кольорового зображення.

Рис. 1.5. Схеми отримання (а) і розглядання (б) голограм

Порівнюючи фотографію і голографію, можна побачити,

що перша переносить до спостерігача зображення об’єкта,

23
видиме одним оком і з однієї точки, тоді як друга як би
переносить спостерігача до об’єкту, і він, переміщаючись
відносно голограми, може розглядати об’єкт з різних напрямів.
Наприклад, відхиляючись у бік, спостерігач може побачити те,
що знаходиться за заслоняючим предметом, немовби перед ним
реальний об’єкт, а не його зображення.
Одна голограма, яка представляє собою чорно-біле
зображення інтерференційних смуг, які нагадують за виглядом
муар, здатна забезпечити отримання об’ємного кольорового
зображення, що спостерігається з різних ракурсів у межах
певного кута спостереження, до того ж без усяких окулярів. Чим
більші розміри голограми, тим більший кут, в межах якого
спостерігається зображення. Подібно до того, що зображення
можна бачити не тільки в цілому дзеркалі, але й в його скалці,
голографічне зображення можна відновити за частиною
голограми, однак у межах меншого кута спостереження.
Внаслідок того, що голограма “збирає” в дану точку
зображення світло зі всієї поверхні, отримується високий
контраст відтвореної картини, при низькому контрасті
голограми. Нарешті голограма дозволяє бачити зображення за
межами світлового діапазону. Наприклад, якщо виготовити
голограму в рентгенівських променях, а після збільшити її
фотоспособом у мірилі, рівному відношенню довжин хвиль
світлового і рентгенівського випромінювання, то при
опроміненні голограми цим світловим випромінюванням
збільшене рентгенівське зображення буде відтворене у
видимому світлі.
Унікальні властивості голограми викликають великий
інтерес до голографії спеціалістів різних напрямів, в тому числі
й в галузі освіти.
Сучасну технологію масового виготовлення голограм
покажемо на прикладі виготовлення голографічних захисних
наклейок, які використовуються для захисту товарів, цінних
паперів, банкнот і документів.
Первинну голограму отримують на складному оптичному
обладнанні за допомогою лазера, який випромінює
24
ультрафіолетове світло. Голограму реєструє полімерна матриця
із світлочутливого матеріалу – фоторезист. Під дією
ультрафіолету матеріал матриці руйнується, і тим сильніше, чим
яскравіше він був освітлений. Матрицю обробляють реактивами,
які розчиняють зруйнований матеріал і залишають рельєф, який
повторює рисунок голограми. На нього осаджують шар нікелю,
отримують штамп для друкування копій голограм-реплік.
Голограми-репліки штампують на стрічці із м’якої
пластмаси, покритої шаром металу. Готові репліки нагрівають
до температури вище 100С при тиску близько 400 атмосфер.
Під час обробки пластик полімеризується, стає твердим і
стійким до механічних навантажень. Щоб зберегти дзеркальний
шар металу від пошкоджень, його закривають іншим шаром
пластика. Шарувата структура, яку одержали, називається
рельєфно-фазовою голограмою. Щоб у відбитому від неї світлі
було видно об’ємне зображення, рельєф має бути відтворений з
точністю до стотисячної долі міліметра.
Голограма, отримана таким способом, має цікаву
властивість: біле світло, відбите від неї під різними кутами,
створює об’ємне зображення в райдужних кольорах –
червоному, синьому, зеленому або жовтому. Світлові промені,
відбиті від рельєфу, додаються та інтерферують. При цьому на
різних кутах відбивання підсилюються світлові хвилі тільки
одного кольору, решта послаблюються. Схожу райдужну
картину можна побачити в сонячний день на плівці бензину, що
плаває на поверхні води.
Схема голографічної установки показана на рис. 1.6.

25
 Рис. 1.6. Схема голографічної установки для отримання
рельєфно-фазової голограми.
26
 1.2.3. Характеристика апаратури статичної
проекції
Проекційний апарат статичної проекції – це оптико-
електромеханічний пристрій, призначений для проектування
зображень з носіїв інформації на екран.
Проекційний апарат складається з таких основних елементів:
1. Проекційна лампа.
2. Рефлектор.
3. Конденсор.
4. Теплофільтр.
5. Об’єктив.
6. Вентилятор.
7. Електричний двигун.

Проекційна лампа є джерелом світла. Вона створює

світловий потік, який випромінюється рівномірно у всіх
напрямках. Частина світла попадає на рефлектор.
Рефлектор. Це відбивач, який має вигляд увігнутого
сферичного дзеркала. Якщо розмістити нитку розжарювання
проекційної лампи у фокусі рефлектора, то відбитий ним потік
світла потрапить в конденсор.
Конденсор. Це система лінз, які збирають і концентрують
світловий потік, який випромінює проекційна лампа і відбиває
рефлектор.
Теплофільтр. Він поглинає теплові (інфрачервоні)
промені, які можуть спотворити зображення на екрані.
Теплофільтр розміщується в конденсорі або перед ним.
Об’єктив. Це система лінз. Об’єктив виконує такі функції:
1. Регулює чіткість зображення.
2. Забезпечує пряме зображення.
3. Забезпечує яскравість зображення.
4. Регулює освітленість екрана.

27
 Основними властивостями об’єктива є фокусна відстань,
світлова сила, збільшення, кут поля зображення, відносний
отвір. Ці параметри взаємопов’язані між собою.
Основні параметри об’єктива позначаються на його
оправі. Наприклад: “Индустар 50/2”, де “Индустар”  це марка,
50  це фокусна віддаль в мм, 1/2  відносний отвір (відношення
діаметра об’єктива до його фокусної віддалі).
Вентилятор. Він призначений для охолодження деталей
проекційного апарата і носія інформації. Обертає його
електричний двигун.
Електричний двигун. Він призначений для обертання
вентилятора, який охолоджує деталі апарата. В апаратах з
дистанційним керуванням він забезпечує рух носія інформації.
В апаратах з автоматичним управлінням, які мають
дистанційне керування, є ще такі елементи: пульт дистанційного
керування; електромагнітне реле; таймерний пристрій.
В залежності від призначення, розташування деталей і
принципів проекції проекційні апарати діляться на три групи:
діапроекційні, епіпроекційні, графопроекційні.
В залежності від складності конструкції проекційні
апарати поділяються на чотири групи :
1. Прості, з ручним управлінням.
2. Складні, з дистанційним і ручним управлінням.
3. Автоматичні, з дистанційним і автоматичним управлінням.
4. Суперавтоматичні, з автоматичним наведенням чіткості
(автофокусування).

Фільмоскоп

Фільмоскоп – це діапроектор, призначений для

демонстрування діафільмів з розміром кадру 1824 мм або 2436 мм.
В загальноосвітніх школах використовують фільмоскопи Ф-68,
ФС, ЛЭТИ-60.
Фільмоскоп Ф-68 має ручне керування. Він має дуже слабкий
світловий потік і тому може використовуватися при повному затемненні.

28
 Фільмоскоп ЛЭТИ-60 має дистанційне керування, яке дає
змогу вмикати апарат на відстані, змінювати кадри в прямому і
зворотному напрямах. До нього можна під’єднати кіноустановку або
магнітофон і чергувати показ кадрів діафільму з кінопроекцією або
звуковим супроводом. Фільмоскоп використовується в аудиторіях, які
вміщують до 250 чоловік.

Кадропроектор

Кадропроектор призначений для демонстрування чорно-

білих і кольорових діапозитивів і слайдів з розміром кадру
2436 мм. Слайди вставляються в рамки 5050 мм.
В навчально-виховному процесі застосовуються такі проектори:
– з ручним керуванням – “Горизонт”, “Свитязь”;
– з дистанційним керуванням – “Протон”, “Альфа”, “Свитязь-
авто”, “Пеленг-500”, “Пеленг-500К”.
Для правильної зарядки слайдів потрібно встановити їх в
кадропроектор емульсійним боком до джерела світла, а
зображення повинно бути перевернутим на 180.
Зарядка слайдів в кадропроектор відбувається так. Пачку слайдів
вкладаємо в подавальний лотік і притискуємо до роздавальної щоки
штовхача. Повністю всуваємо штовхач і відводимо його назад до упору.
Після закінчення демонстрування штовхач просуваємо у зворотному
напрямку і слайд переміщуємо у приймальний лотік.

Універсальний діапроектор

Універсальний діапроектор призначений для демонстрування

діафільмів, діапозитивів і слайдів з розмірами кадрів 1824 мм і 2436
мм. До них належать “УП-4”, “ДП”, “Свитязь-М”, “Лектор-600”.
Ці універсальні діапроектори оснащені двома насадками. Одна
призначена для установки діапозитивів, а друга  для діафільмів. Всі вони,
крім “Лектора-600”, мають ручне керування, а “Лектор-600” дистанційне,
причому цей апарат можна використовувати в незатемненому приміщенні.
Правила зарядження діафільмів і діапозитивів такі ж, як в
фільмоскопах і кадропроекторах.
29
 Епіпроектор

Епіпроектор призначений для демонстрування на екрані

плоских непрозорих об’єктів: малюнків, креслень, текстів,
фотографій, карт, нот, таблиць, схем через кадрове вікно
розміром 190190 мм в повністю затемненому приміщенні.
Оптична схема епіпроектора ЭП-1 складається з
проекційної лампи, рефлектора, заднього і бічного дзеркал,
теплофільтра і об’єктива.
Епіпроектор має спеціальний вентилятор і предметний
столик, який піднімається і опускається за допомогою ручки і
на який кладуть предмет, який потрібно проектувати.
Проекційна лампа засвічується автоматично при підніманні
предметного столика.
Працює епіпроектор так. Світловий потік від джерела
світла за допомогою рефлектора і системи заднього і бічних
дзеркал спрямовується на площину предметного стола, на
якому лежить, наприклад, фотографія письменника,
відбивається від нього, потрапляє на розміщене під кутом 45
дзеркало, спрямовується в об’єктив, який створює на екрані
збільшене зображення.
Проекційна лампа працює в нормальному і зниженому
режимах. Електросхема передбачає автоблокування: вмикати лампу
дозволяється лише при піднятому предметному столику і
увімкненому вентиляторові. Готуючи епіпроектор до роботи,
вмикають лампу підсвічування.

Епідіаскоп

Епідіаскоп – призначений для проектування на екран

діапозитивів розмірами 5050 мм, 4560 мм, 8585 мм., плоских
непрозорих об’єктів: малюнків, фотографій тощо розміром
140140 мм., невеликих об’ємних предметів  комах, засушених
рослин, кристалів.
Діапроектор утворюють: проекційна лампа, дзеркальний
сферичний відбивач, дволінзовий конденсор і об’єктив.
30
Епіпроектор утворюють: проекційна лампа, рефлектор, три
плоских дзеркала, поворотне дзеркало та об’єктив.
Діапозитиви вміщують у рамку, а непрозорі об’єкти
закріплюють на предметному столику, який відтягується
пружиною. Відбивач закріплений у корпусі і при проектуванні
діапозитивів переходить у положення, в якому відбувається
максимальне відбиття світла. Це робиться за допомогою
ручки на зовнішній бічній стінці проектора.

Графопроектор

Графопроектор1 призначений для відтворення на екрані

записів на прозорій основі. Світловий потік, який створюється в
ньому, становить більше 2000 лм. Тому вони можуть
застосовуватись у незатемнених або напівзатемнених
приміщеннях.
Одним з видів проектора є кодоскоп. Він призначений для
використання на уроці замість класної дошки. Перші три літери
в слові “КОДоскоп” означають: К  класна; О – оптична; Д –
дошка.
В школах використовуються кодоскопи двох моделей:
ППЛ і “ЛЕКТОР-2000». Розглянемо оптичну схему «Лектора-
2000» (рис. 1.7).
Працює кодоскоп так. Світло від лампи потрапляє на
відбивач. З відбивача надходить на теплофільтр. З теплофільтра
світловий потік надходить на конденсор, на якому знаходиться
діапозитив чи транспарант.
Пройшовши через транспарант світловий потік, який несе
зображення проектованого предмета, надходить на об’єктив, а з
нього на плоске дзеркало, яке знаходиться під кутом 45.
Відбитий від дзеркала світловий потік спрямовується на екран.

1
В літературі поряд з назвою графопроектор можна зустріти назви
ретропроектор, кодоскоп, шрайбпроектор (німец.), вюграф (франц.) та ін.
31
 Рис. 1.7. Освітлювально-проекційна схема кодоскопа “Лектор-
2000”:
1 – відбивач; 2 – проекційна лампа; 3 – теплофільтр;
4 – конденсор (лінза Френеля); 5 – транспарант;
6 – об’єктив; 7 – плоске дзеркало; 8 – екран.

Кодоскоп встановлюється на столі вчителя. Щоб отримати

зображення більшого розміру кодоскоп слід перемістити в
глибину класу.

32
 1.2.4. Методика використання технічних
засобів статичної проекції
Технічні засоби статичної проекції доцільно використовувати
тоді, коли предмет вивчення вимагає тривалого пояснення.
Вчитель повинен пам’ятати, що відокремлювати технічні
засоби статичної проекції від інших засобів навчання не
можна. Вони повинні застосовуватись поруч із словом вчителя
та іншим унаочненням тощо. Лише тоді вони поліпшують якість
знань, вмінь і навичок учнів.
Методи і прийоми роботи з технічними засобами статичної
проекції різноманітні. Вони залежать від навчальної, виховної і
розвиваючої мети заняття, рівня підготовки, вихованості і
розвитку учнів, інтересу та їх вікових особливостей, від змісту
носіїв інформації.

Підготовка вчителя до використання діафільмів,

діапозитивів, слайдів

1. Вибирають діафільм, діапозитиви і слайди з

врахуванням зображення з текстом, доступності тексту та
наявності в ньому понять.
2. Визначають триєдину мету заняття з врахуванням
змісту діафільму, діапозитивів, слайдів.
3. Визначають місце діафільму, діапозитивів, слайдів
в структурі заняття. Це місце залежить від змісту носіїв
інформації, типу і структури заняття. Їх можна демонструвати
на таких етапах навчального заняття:
– при поясненні нового матеріалу;
– при закріпленні вивченого матеріалу;
– при повторенні матеріалу;
– при узагальненні, систематизації знань;
– як вступ при вивченні нової теми.
4. Визначають тривалість демонстрування носіїв інформації.
Оптимальним часом є 7-10 хвилин. В разі необхідності цей час можна
збільшити. Один кадр можна демонструвати 1,5-2 хвилини.

33
 5. Визначають способи активізації пізнавальної діяльності
учнів. Вони можуть бути такими: оголошення мети перегляду;
вступне слово вчителя; зачитування титрів тощо.
6. Складають поурочний план.

Методика використання транспарантів і епіматеріалів

1. Використання транспарантів
Використовуючи накладання транспарантів, ми поетапно
розкриваємо хід думки, пошук. А це вже творчий процес тому, що
явище народжується на очах учнів, за їх безпосередньою участю.
Все це захоплює учнів, створює умови для їхньої співучасті в
аналізі явища. А обмежене поле спостереження сприяє швидкому і
стійкому запам’ятовуванню навчального матеріалу.
Використовуючи графопроектор, вчитель виконує на
плівці записи. При цьому він вносить зміни, доповнює,
перекреслює, витирає, дописує, докреслює. І все це відбувається
за безпосередньою участю учнів.
Часто вчитель використовує кодоскоп замість класної
дошки. Він заздалегідь готує задачі, вправи, завдання з мови,
речення, слова, ноти, карти на прозорій плівці, проектує їх на
екран, і учні виконують самостійні роботи. Диференціюючи
процес навчання, можна дати учням декілька варіантів. Вчитель
повинен залучати учнів до пояснення екранного матеріалу.
2. Використання епіпроекційних матеріалів
Вони можуть використовуватись в таких навчальних ситуаціях:
1. Ілюстрація слова вчителя.
2. Коментування учнями екранних зображень.
3. Демонстрування малюнків, схем, таблиць, графіків, діаграм,
тексту, карт з шкільного підручника чи іншого посібника.
4. Демонстрування словникового і довідкового матеріалу.
5. Порівняння двох зображень, креслень, фотографій, карт,
портретів, картин.
6. Перевірка домашнього завдання шляхом демонстрування
учнівських робіт, виконаних ними в зошитах, на екрані.
7. Демонстрування кольорових зображень невеликих плоских,
непрозорих предметів.

34
 1.3. Звукові технічні засоби навчання
1.3.1. Звукові технічні засоби навчання. Звукова
інформація. Історична довідка.
1.3.2. Сучасні способи запису і відтворення звуку.
1.3.3. Сучасна апаратура для запису і відтворення звуку.
1.3.4. Методика використання звукових ТЗН в навчально-
виховному процесі.

1.3.1. Звукові технічні засоби навчання.

Звукова інформація. Історична довідка
Звукові технічні засоби навчання – це такі засоби, які
складаються з двох частин. Перша  це носії інформації. Друга –
це апаратура, за допомогою якої записується і відтворюється
звукова інформація.
Носіями звукової інформації є: металевий диск,, магнітна
стрічка, відеомагнітна стрічка, відеодиск, фонодиск, кіноплівка,
навчальна радіопередача.
Записуючи звук на ці носії, можна отримати грамплатівку,
магнітний запис, відеомагнітний запис, лазерний відеозапис, лазерний
фонозапис, звуковий кінофільм, радіофільм.
Апаратура, за допомогою якої записується і відтворюється
звукова інформація: грамофони, патефони, програвачі, електрофони,
магнітофони, радіоприймачі, відеомагнітофони, відеопрогравачі,
телевізори, звукоперетворюючі пристрої кіноустановок, лазерні
фонопрогравачі.
Звукова інформація – це така інформація, яка розрахована
на сприймання органами слуху.
Звуковий запис – це фіксування звукових коливань на
носії звукової інформації.
Відтворення звукового запису – це відтворення звукових
коливань, записаних на носії звукової інформації.
Стирання звукового запису – це вилучення звукових
коливань, які нанесені на носій звукової інформації.

35
 Історична довідка

Розвиток запису звукової інформації та відтворення

відбувався в такій історичній послідовності:
1807 рік. Англійський фізик Томас Юнг записав звукові
коливання камертона на задимленому папері.
1857 рік. Французький вчений Леон Скотт винайшов
фоноавтограф, за допомогою якого він одержав на задимленому
папері слід звуку у вигляді коливань білої лінії.
1877 рік. Французький поет і вчений Шарль Кро розробив
теорію запису звукових коливань та їх відтворення.
1877 рік. Американський винахідник Томас-Альва Едісон
винайшов фонограф, за допомогою якого записував і
відтворював звук на валику, покритого воском.
1888 рік. Німецький інженер-винахідник Еміль Берлінер
винайшов грамофон. В ньому звуконосієм був металевий диск,
на який твердим різцем наносилась звукова канавка. З металевих
дисків тиражували грамофонні пластинки.
1892 рік. Був удосконалений грамофон, в якому диск обертається
за допомогою пружинного механізму. Такий апарат назвали патефон.
1898 рік. Датський фізик Вольдемар Паульсен винайшов телеграфон,
який був попередником сьогоднішнього магнітофона. Звук записували на
тонкий сталевий дріт. Відтворення було без підсилення, слабке.
1928 рік. Німецький винахідник Пфлеймер винайшов
новий звуконосій. На паперову, а потім на пластмасову стрічку
наносили шар порошкового заліза, який добре намагнічувався.
Подібна стрічка застосовується в сучасних магнітофонах.
1948 рік. В Україні був створений перший в СРСР побутовий
магнітофон “Україна”.
1978 рік. Голландська фірма “Філіпс” розробила цифрову
систему запису і відтворення звуку, основою якої є компакт-диск.
1982 рік. Прийняті міжнародні стандарти (рекомендації) на
цифрові пластинки, тобто компакт-диски.
1990 рік. Японські фірми “Айва”, “Соні”, “Шарп”, “Технікс”,
“Хітачі” та німецька фірма “Грундік” розробили, виробляють і
продають цифрові касетні магнітофони.
36
 1.3.2. Сучасні способи запису і відтворення
звуку
Існує чотири способи запису і відтворення звуку:
електромеханічний, оптичний, магнітний і лазерний. Всі вони є
електричними. Між ними є багато спільного. У зв’язку з цим всі
способи запису звуку можна об’єднати в одну схему, а способи
відтворення звуку в другу схему. Розглянемо всі способи запису
і відтворення звуку більш конкретно.

Запис звуку

Запис звуку відбувається так (див.: рис. 1.8 та рис. 1.9).

4 8
5 9
1 2
3 6 10

7 11

Рис. 1.8. Блок-схема запису звуку:

1 – джерело звуку; 2 – мікрофон; 3 – підсилювач;
4 – рекордер; 5 – магнітна головка; 6 – модулятор
світла; 7 – лазерний пристрій; 8 – грамплатівка;
9 – магнітна стрічка; 10 – кіноплівка; 11 – компакт-
диск.

37
 1 2 3 4 5 6
Рис. 1.9. Функціональна схема запису звуку:
1 – джерело звуку; 2 – перетворення звукових
коливань в електричні; 3 – підсилення електричних
коливань; 4 – записуючий пристрій; 5 – перетворення
електричної енергії у механічну, світлову, магнітну,
лазерну; 6 – носії звукозапису.

Звук від його джерела надходить на мікрофон, в якому

енергія звукових коливань перетворюється на енергію
електричних коливань звукової частоти. Ці коливання дуже
слабкі і їх потрібно підсилити. Для цього використовується
підсилювач. У зв’язку з цим електричні коливання з мікрофона
надходять до підсилювача і підсилюються.
Далі, в залежності від виду запису, в записуючому пристрої
підсилені електричні коливання перетворюються в механічну,
оптичну, магнітну, лазерну енергію, яка “пише” звук, тобто
залишає “слід” на грамплатівці, кінострічці, магнітній стрічці,
компакт-дискові.

Відтворення звуку

При відтворенні звуку відбуваються процеси, зворотні до

тих, які відбувалися при запису звуку (див.: рис. 1.10). при
відтворенні звуку відбуваються процеси, які зворотні до тих, які
відбуваються при записі звуку.
Звукові коливання, які зафіксовані на грамплатівці,
магнітофонній стрічці, оптичній фонограмі, компакт-дискові,
надходять до відповідних звуковідтворюючих пристроїв, де
перетворюються в електричні коливання звукової частоти.
Звідти надходять на підсилювач, де підсилюються і, надійшовши
до гучномовця, перетворюються у звукові коливання.

38
 1 5

2 6

10
9
3 7

4 8

Рис. 1.10. Блок-схема відтворення звуку:

1 – грамплатівка; 2 – магнітна стрічка;
3 – оптична фонограма; 4 – компакт-диск;
5 – звукознімач; 6 – відтворююча головка;
7 – звуковідтворюючий пристрій; 8 – лазерний
пристрій; 9 – підсилювач; 10 – гучномовець.

А тепер розглянемо більш детально всі способи запису і

відтворення звуку.

39
 Електромеханічний спосіб

Запис звуку

Схема електромеханічного способу запису звуку зображена на

рис. 1.11. Пристрій для запису звуку (рис.1.12) складається із станини,
електричного двигуна, металевого і воскового дисків та механізму
зміщення рекордера. Електричний двигун обертає обидва диски і гвинт
механізму зміщення рекордера, який розташований над ними. При
обертанні гвинта на ньому переміщується супорт, який несе
спеціальний записуючий пристрій – рекордер.

Рис. 1.11. Схема електромеханічного запису звуку на

грамплатівку:
1 – мікрофон; 2 – підсилювач; 3 – рекордер; 4 – диск.

Рекордер (рис. 1.12) – це електромагнітний пристрій, який

складається із сильного постійного магніту 1, між полюсами якого
розміщено якір 3, на якому розміщено різець 6. Якір має обмотку 5.
Запис звуку відбувається так (див.: рис. 1.11, рис. 1.12, рис.
1.13). Звукові коливання від джерела звуку надходять на
мікрофон 1, в якому перетворюються на електричні коливання
звукової частоти, підсилюються і подаються до обмотки якоря 5
рекордера. При проходженні струму звукової частоти через
котушку навколо неї виникає змінне магнітне поле, яке
взаємодіє з постійним магнітним полем, що створюється
підковоподібним магнітом.

40
Рис. 1.12. Пристрій для запису звуку електромеханічним
способом.

N S

Рис. 1.13. Рекордер:

1 – постійний магніт; 2 – демпфер; 3 – якір;
4 – полюсні наконечники; 5 – обмотка якоря;
6 – різець.
41
 Внаслідок такої взаємодії виникає електрорушійна сила,
яка змушує якір коливатися. При цьому разом з якорем буде
коливатися різець, який закріплений до кінця якоря.
Коливаючись, різець буде вирізати на восковому диску,
який обертається, канавку. Її параметри (глибина та ширина)
залежать від частоти і амплітуди електричного струму, який
змінюється відповідно до амплітуди і частоти коливання
частинок повітря перед мікрофоном.
Різець рекордера поступово просувається від краю до
центру диску, вирізуючи спіральну канавку.
Після закінчення запису на поверхню диску наносять
струмопровідний шар золота або срібла, на який гальванічним
шляхом нарощують шар міді. Після вилучення воску цей шар
залишається негативною копією запису, з якої тиражують
грамплатівки. Їх виготовляють з поліхлорвінілу або з вініліту.

Відтворення звуку

Відтворення звуку, записаного електромеханічним способом,

зображено у вигляді схеми на рис. 1.14. Для відтворення звуку з
грамплатівок використовується електроакустичний пристрій –
електрофон, в якому використовуються звукознімачі двох видів:
електромагнітні та п’єзоелектричні.

Рис. 1.14. Схема відтворення звуку з електромеханічного запису:

1 – грамплатівка; 2 – звукознімач; 3 – підсилювач;
4 – гучномовець.

42
 Відтворення звуку за допомогою електрофона, в якому
використовується електромагнітний звукознімач (рис. 1.15),
відбувається так.
Коливання голки на грамплатівці спричиняє коливання
якоря, на який намотано котушку ізольованого дроту, і який
розміщено в полі постійного магніту. Коливання якоря викликає
в витках котушки електрорушійну силу, яка створює в її колі
електроструми звукової частоти. Вони підсилюються, надходить
до гучномовця і перетворюються у звукові коливання.
Відтворення звуку за допомогою електрофона, в якому
використовується п’єзоелектричний звукознімач (рис. 1.16), відбувається
так.

Рис. 1.15. Електромагнітний Рис. 1.16. П’єзоелектричний

звукознімач:
1 – голка; 2 – якір; 3 – котушка;
4 – еластична гумова трубка,
яка утримує якір в середньому
положенні; 5 – сильний
підковоподібний магніт з
С-подібними полюсними
наконечниками.
звукознімач:
1 – голка; 2 – голкотримач;
3 – поводок; 4 – пластинка із
спеціальної кераміки, яка має
п’єзоелектричні властивості:
створює електричні заряди при її
згинанні; 5 – вивідні провідники.

Дія п’єзоелектричного звукознімача полягає в тому, що

при стискуванні, розтягуванні, згинанні або скручуванні на
поверхні кристалів кварцу, сегнетової солі виникають
електричні заряди. Чим більша сила тиску, тим більше
збирається електричних зарядів.
43
 Один кінець плоскої кристалічної пластинки міцно
закріплюється на основі звукознімача. На другому кінці цієї
пластинки розміщено голкотримач із закріпленою голкою.
Коли голка ковзає по спіралі звукової канавки, то на неї діють
скручувальні сили, які передаються на кристал. На кристалі внаслідок
його деформації виникають електричні заряди, які знімаються з
поверхні кристалу тонкими струмопровідними обкладинками. Заряди
змінюються відповідно до записаних на платівці звуків.
З обкладинок електричні заряди у вигляді електричних коливань
надходять на підсилювач. Після підсилення у гучномовці
перетворюються у звукові коливання.

Магнітний спосіб
Запис звуку

Схема магнітного запису звуку вміщена на рис. 1.17 і рис. 1.18.

При магнітному способі запису звук записується на магнітну стрічку,
що являє собою міцну еластичну основу, виготовлену з триацетату або
лавсану, на яку нанесено на один з її боків тонкий феромагнітний шар.
Шар виготовляється з карбіду заліза, окисного чи закисного заліза,
який намагнічується і довго зберігає свої магнітні властивості.

Рис. 1.17. Схема магнітного запису звуку:

1 – джерело звуку; 2 – мікрофон; 3 – підсилювач;
4 – записуюча магнітна головка; 5 – магнітна
стрічка; а – зазор магнітної головки

44
 Рис. 1.18. Схема магнітного запису звуку:
1 – осердя; 2 – обмотка; 3 – робочий зазор;
4 – феромагнітний шар магнітної стрічки;
5 – основа магнітної стрічки;
6 – силові лінії поля магнітної фонограми.

Магнітна стрічка буває завширшки 6,25 і 3,81 мм і

випускається двох типів: А-4407-6Б і А-4409-6Б.
Основним записуючим пристроєм є магнітна записуюча
головка, яка являє собою кільцеподібне замкнене осердя з робочим
зазором між його полюсами. На осердя намотано котушку.
Запис звуку відбувається так. Звукові коливання від
джерела звуку надходять до мікрофона, в якому перетворюються в
електричні коливання звукової частоти, підсилюються у
підсилювачі і надходять до обмотки магнітної головки.
Записуюча магнітна головка перетворює електричні
коливання звукової частоти в коливання магнітного поля в
осерді головки. Якщо в обмотці проходить електричний струм,
то силові лінії магнітного поля, які утворюються при цьому,
утворюють навколо зазору зосереджене магнітне поле.
Якщо через обмотку проходить змінний струм, що утворюється
як наслідок дії звуку на мікрофон, то магнітне поле в зазорі головки
змінюється відповідно до записуваних звукових коливань.

45
 Коли магнітна стрічка рухається повз робочий зазор осердя, то її
феромагнітний шар буде намагнічуватись відповідно до зміни
амплітуди і частоти електричного струму запису. Відповідний ступінь
намагніченості впродовж феромагнітного шару й буде магнітною
фонограмою. Таким чином, записані звукові коливання фіксуються на
магнітній стрічці у вигляді магнітного поля.

Відтворення звуку

Відтворення звуку, який записаний на магнітну стрічку,

відбувається за допомогою магнітофона. При відтворенні звуку
використовується та сама магнітна головка, що і при запису.
Тому її називають універсальною.
При відтворенні звуку магнітна стрічка рухається повз робочий зазор
осердя. При цьому силові лінії магнітного поля фонограми, замикаючись на
осерді, перетинають обмотку відтворюючої головки, в обмотці якої
індукується електрорушійна сила, тобто виникає електричний струм
звукової частоти, який надходить до підсилювача, підсилюється і в
гучномовці електричні коливання перетворюються в звукові коливання.
Схема відтворення звуку, записаного магнітним способом,
показана на рис. 1.19.

Рис. 1.19. Схема відтворення звуку з магнітного запису:

1 – магнітна стрічка; 2 – відтворююча головка;
а – зазор відтворюючої головки; 3 – підсилювач;
4 – гучномовець
46
 Оптичний спосіб

Запис звуку

Оптичний спосіб запису звуку використовується при

запису звуку на кінострічку. Схема такого запису зображена на
рис. 1.20. Цей спосіб розробив О.Ф. Шорін. Запис звуку
оптичним способом відбувається так.

Рис. 1.20. Схема оптичного запису звуку на кіноплівку

(за системою О.Ф. Шоріна):
1 – мікрофон; 2 – підсилювач; 3 – дюралюмінієва
нитка модулятора світла; 4 – мікрооб’єктиви;
5 – постійний магніт; 6 – кіноплівка; 7 – вигляд
фонограми; 8 – конденсор; 9 – електрична лампочка.

Звукові коливання від джерела звуку надходять на

мікрофон, де перетворюються в електричні коливання звукової
частоти, підсилюються у підсилювачі і надходять на тоненьку
дюралюмінієву стрічку, яка розташована між полюсами
постійного підковоподібного магніту.

47
 Дюралюмінієва стрічка, через яку проходить електричний
струм звукової частоти, буде коливатися внаслідок взаємодії
магнітного поля постійного магніту і електромагнітного поля,
яке створюється навколо стрічки при проходженні по ній
електричного струму. Коливання стрічки будуть точно
відтворювати коливання мембрани мікрофону.
Тепер завдання полягає в тому, щоб ці дуже маленькі
коливання, які становлять тисячні частинки міліметра,
перетворити в рух світлового променя, який записував би їх на
кінострічці.
З цією метою встановлюють спеціальну електричну лампу,
світло від якої спрямовується в конденсор, де воно концентрується і
попадає в мікрооб’єктив, який врізаний в підковоподібний магніт.
Світло, яке виходить з мікрооб’єктива, попадає на
середину дюралюмінієвої стрічки, яка коливається. Коливна
стрічка буде створювати тінь. Ця зміна світла і тіні
спрямовується на другий мікрооб’єктив, який, який через
щілину спрямовує їх на світлочутливий шар кінострічки.
На кінострічку буде попадати штрих різної ширини в
залежності від коливань частинок повітря перед мікрофоном,
тобто від коливань звуку.
Після фотографічної обробки на кіноплівці утворюється
смужка з різним ступенем почорніння, яке розташоване по всій
довжині кінострічки. Ця смужка називається оптичною
фонограмою.

Відтворення звуку

Відтворення звуку, записаного оптичним способом,

відбувається в кіноустановці під час демонстрування звукового
кінофільму. Схема такого відтворення зображена на рис. 1.21.
Відтворення звуку відбувається так.
Під час демонстрування звукового кінофільму разом з
кінострічкою рухається зображена на ній оптична фонограма.
В цей же час, під час руху кінострічки, горить звукова
лампа. Світло від неї надходить на мікрооб’єктив, в якому
48
формується вузенький промінь, його називають “читаючий
штрих”.

Рис. 1.21. Схема відтворення звуку з оптичного запису:

1 – джерело світла; 2 – модулятор світла;
3 – кіноплівка; 4 – фонограма; 5 – читаючий
штрих; 6 – фотоелемент; 7 – підсилювач низької
частоти; 8 – гучномовець.

“Читаючий штрих” потрапляє на оптичну фонограму

рухомої кінострічки і просвічує її. Оскільки різні ділянки
фонограми мають різні ступені прозорості, то вони пропускають
різну кількість світла. Таким чином, фонограма виступає
модулятором світла.
Модульований фонограмою світловий потік потрапляє на
фотоелемент або фотодіод, який перетворює світлові коливання
в електричні коливання звукової частоти. У зв’язку з тим, що
вони дуже слабкі, їх необхідно підсилити. Тому вони надходять
на підсилювач, а звідти на гучномовець, в якому
перетворюються на звукові коливання.

49
 Лазерний спосіб

Запис звуку

Лазерний спосіб запису звуку передбачає цифрову систему

грамзапису, яка була запропонована спеціалістами голландської
фірми “Філіпс” у 1978 році. Основа цифрової системи – це
пластинка діаметром 120 міліметрів. Цю пластинку називають
ще компакт-диск.
В кінці 1982 року були прийняті міжнародні рекомендації
на цифрові диски (компакт-диски). Пластинки згідно з цими
рекомендаціями виготовляються діаметром 120 мм і товщиною
1,2 мм з прозорого полівінілхлориду. На такому диску повинна
розміщуватися годинна стереофонічна програма.
Цифровий запис звуку на пластинці – це мікрозаглиблення, які
йдуть вздовж спіральної канавки з кроком 1,67 мікрон. Називаються
вони “піти” від англійського слова “pit” (в перекладі – “виїмка”).
Цифровий код у вигляді 0 та 1, записаний на компакт-дискові
мікроскопічними, шириною 0,6 мікрона, відбиваючими поверхнями,
які розміщені, як звичайна звукова канавка по спіралі.
Лазерний спосіб запису відбувається так (див.: рис. 1.22).

Рис. 1.22. Схема лазерного способу запису звуку:

1 – мікрофон; 2 – підсилювач; 3 – тактовий
генератор; 4 – електронний блок (шифратор);
5 – лазерний пристрій; 6 – скляний диск

Звук, який необхідно записати, надходить до мікрофона, в

якому перетворюється в електричні коливання звукової частоти.
50
З мікрофона вони надходять до підсилювача, в якому
відповідним чином підсилюються.
Підсилені електричні коливання звукової частоти надходять до
тактового генератора, який видає незакінчену серію однакових
прямокутних імпульсів-сплесків, що надходять в спеціальний
електронний блок (шифратор), який “за вказівкою зверху” створює
будь-які комбінації імпульсів і пауз. Сам імпульс є електричним
записом одиниці, а пауза – записом нуля. Таким чином електричні
коливання звукової частоти перетворюються в цифровий сигнал.
Після цього цифрові сигнали у вигляді імпульсів і пауз
надходять на спеціальну установку з сфокусованим променем
потужного лазера.
Для запису первинної фонограми застосовується скляний
диск; на його поверхню нанесена плівка, яка чутлива до лазерного
випромінювання. Скляний диск обертається і на ньому за допомогою
лазерного променю фіксується цифровий запис звуку.
Після цього експонований скляний диск проявляють і після
проявлення в експонованих місцях формуються піти (виїмки)
відповідної ширини і довжини. З проявленого диску-оригіналу
звичайними методами гальванотехніки виготовляють нікелеві
матриці для пресування цифрових пластинок з
полівінілхлориду.
Відпресована пластинка покривається тоненькою
алюмінієвою плівкою з великою відбиваючою здатністю, на яку
наноситься захисний лаковий шар. Такі компакт-диски добре
захищені від будь-яких зовнішніх впливів.

Відтворення звуку

Відтворення звуку, записаного лазерним способом,

відбувається за допомогою цифрового лазерного програвача.
Принципова схема такого відтворення зображена на рис. 1.23.
Відтворення звуку, записаного лазерним способом,
відбувається так.
Під час обертання компакт-диску на його поверхню
спрямовується сфокусований лазерний промінь від спеціального
51
лазерного пристрою. При цьому виступи будуть добре відбивати
світло, а мікрозападини дещо гірше, тому що вони розсіюють світло.

Рис. 1.23. Схема лазерного способу відтворення звуку:

1 – компакт-диск; 2 – лазерний пристрій;
3 – фотоелемент; 4 – цифро-аналоговий
перетворювач; 5 – підсилювач;
6 – гучномовець

Відбите світло від виступів (мікрозападин) уловлює

фотоелемент (світлоприймач), в якому виникають імпульси і паузи
(звичайні сполучення одиниць і нулів). Електричний струм надходить
до дешифратора цифрово-аналогового перетворювача, який
перетворює їх в аналоговий сигнал, тобто в електричні коливання
звукової частоти, які підсилюються в підсилювачі і в гучномовці
перетворюються у звукові коливання.

Забута технологія запису і відтворення звуку повертається до

життя

У 1931 році радянському інженеру Б.П. Скворцову

прийшла в голову думка: якщо в звуковому кінематографі звук
записується у вигляді зубчатої чорної смужки збоку кінокадрів,
то чи не можна так само записувати звук з іншою метою, і не на
плівці, а на папері?
Він розпочав експерименти і невдовзі зумів домогтися хорошої
якості звукозапису. Звуки від мікрофона після підсилення подавалися
на електромагніт, який приводив у коливання перо з чорним чорнилом,

52
а під пером рухалася паперова стрічка. Опісля паперову стрічку з
фонограмою пропускали повз фотоелемент, коливання струму, в якому
підсилювалися підсилювачем низької частоти і подавалися на
гучномовець.
Свій винахід Б.П. Скворцов назвав “папір, що розмовляє”.
Для нового способу звукозапису відкривалися широкі
перспективи. На відміну від грамплатівок паперова стрічка
майже не зношувалася при багатократному прослуховуванні.
Папір був дешевим і значно менше дефіцитним, ніж імпортний
шелак, із якого тоді робили платівки. Запис на паперовій стрічці
легко монтувати за допомогою ножиць і клею. І найголовніше,
зроблений запис легко було розмножити поліграфічним
способом в будь-якій типографії без найменшої втрати якості.
Проте, перша установочна серія апаратів “папір, що
розмовляє” (рис.1.24 і 1.25) була випущена тільки в 1944 році,
коли вже успішний розвиток і досить велике поширення отримав
магнітний звукозапис.

Рис. 1.24. Радіола з Рис. 1.25. Паперова стрічка із

“папером, що розмовляє”. записом за системою Б.П. Сквоцова.

Плануючі інстанції вирішили розвивати той напрям, який став

загальноприйнятим у світі. Інакше прийшлось би заново, без
53
закордонних зразків налагоджувати випуск зовсім оригінальної
техніки, яка хоч і володіла деякими скажемо так, ідеологічними
перевагами: на відміну від магнітофону власникам “паперу, що
розмовляє” прийшлося б слухати тільки те, що продавалося би в
магазинах. Запис в домашніх умовах апарат не передбачав, а оскільки
технологія була чисто вітчизняною, можна було б не остерігатися
проникнення чужої ідеології з привезеними із-за кордону записами.
Сьогодні апарати і стрічки ”паперу, що розмовляє” можна
побачити лише в декількох музеях, наприклад, в Російському
Державному Політехнічному музеї у Москві.
Проте недавно щось подібне винайшов і довів до виробництва
німець Олаф Герлінг, швидше за
все, не знаючи про старий
російський винахід. У системі
Герлінга звук записується на
папері рядами чорних і білих
точок, причому ця система не
призначена для тривалих записів. У
прямокутнику розмірами 1,8 на
5,45 сантиметра розміщується
800 тисяч точок, якими записується
музичний уривок (фрагмент)
тривалістю 12 секунд, або мови
довжиною 25 секунд. Зверху на
прямокутник ставлять читаючий
апарат, який за розміром не
перевищує звичайного плейєра і
вагою 200 грамів, і із нього Рис. 1.26. “Папір, що розмовляє”
звучить запис (рис. 1.26). Олафа Герлінга.
Такі музичні етикети можна
наклеювати, наприклад, на коробки з компакт-дисками, щоб у магазині
можна було почути “пробу” музики, не розкриваючи упаковку.
Звукозапис можна друкувати картинками в дитячих книжках, на полях
наукової і довідкової літератури: наприклад, в книзі про пташок дати їх
голоси, в словниках друкувати зразки вимовляння слів, в
енциклопедіях – уривки із промов і музичних творів.
54
 1.3.3. Сучасна апаратура для запису і
відтворення звуку
Звук, записаний на грамплатівку, відтворюється за
допомогою програвача та електрофона. Звук, записаний на
магнітну стрічку, відтворюється за допомогою магнітофона.
Звук записаний на відеомагнітну стрічку, відтворюється за
допомогою відеомагнітофона. Звук записаний на кінострічку,
відтворюється в кіноустановці. Звук, записаний на компакт-диск,
відтворюється за допомогою лазерного програвача.

Програвачі

Програвач призначений для відтворення звуку з грамплатівок.

Програвачі бувають механічні та електричні. Ми розглядатимемо
лише електричні програвачі. Механічні програвачі (патефони,
грамофони) в школах не використовуються.
Електричний програвач складається з механізму
обертання грамплатівки з електричним приводом, який має
перемикач на дві або три швидкості і звукознімача.
Електропрогравач не має власного підсилювача і для
підсилення електричних коливань звукової частоти, які надходять від
звукознімача, використовуються підсилювачі від кіноустановок,
радіоприймачів, телевізори, підсилювачі радіовузлів.
Принцип дії, технічні характеристики і правила користування
ними досить прості. В основному вони вам відомі і зупинятися на
них ми не будемо.
Електрофони
Електрофон призначений для відтворення звуку з
монофонічних і стереофонічних грамплатівок. На відміну від
програвача він має власний підсилювач електричних коливань і
власний гучномовець.
Електрофон складається з таких частин:
1. Механізм обертання грамплатівки.
55
 2. Електричний привід з двома – трьома швидкостями обертання
грамплатівки, вимикачем, регулятором гучності, регулятором тембру.
3. Гучномовець. Їх може бути один або два. Гучномовці
називають ще колонками.
Принцип дії електрофона.
Поставивши грамплатівку на диск, вмикаємо вилку в електричну
розетку. Диск з грамплатівкою починає обертатись. Ставимо голку на
першу канавку грамплатівки. Вмикаємо гучність. Регулюємо тембр.
Електрофон працює.
Електрофони випускають чотирьох класів: вищого
(нульового), першого, другого, третього. Електрофони перших
двох класів великої потужності (10,0 і 6,0 Вт) і мають магнітний
тип звукознімача. Електрофони двох інших класів малопотужні і
мають п’єзоелектричний тип звукознімача.
Електрофони характеризуються також наявністю автостопа,
мікроліфта, пристрою для підстроювання частоти обертання диску,
механізму напівавтоматичного та автоматичного встановлення
звукознімача.

Електрофон “Шкільний”

В загальноосвітніх школах використовується електрофон

“Шкільний”. Він відноситься до другого класу і призначений для
відтворення записів з грамплатівок всіх форматів. Має три швидкості
обертання диску: 331/3; 45; 78 обертів за хвилину. Діапазон частот від 80 до
12500 Гц. Максимальна вихідна потужність 8 Вт. Від електромережі
споживає потужність 45 Вт при напрузі 220 і 127 В.
Електрофон “Шкільний” має спеціальну лінійку, за
допомогою якої вчитель може досить швидко знайти на
грамплатівці потрібний йому запис. Закривається прозорою
кришкою. Має окремий виносний гучномовець, який перед
увімкненням треба приєднати до електрофона.
Електрофон може працювати як підсилювальний пристрій, тобто
підсилювати і відтворювати звук з магнітофона, радіоприймача,
радіотрансляційної лінії. Відтворений електрофоном звук можна
записати на магнітофон.
56
 Магнітофони

Магнітофон призначений для запису і відтворення звуку

магнітним способом. Промисловість випускає різні за призначенням
магнітофони, зокрема: професійні, побутові, спеціальні, переносні,
стаціонарні, одноканальні, багатоканальні.
В загальноосвітніх школах використовують в основному
побутові магнітофони, зокрема, таких видів, як “Маяк”, “Дніпро”. Вони
різні за конструкцією, але всі мають такі спільні елементи:
1. Стрічкопротяжний механізм.
2. Записуючу, відтворюючу і стираючу магнітні головки.
3. Підсилювач.
4. Генератор струму високої частоти.
5. Гучномовець.
Схематично будову магнітофона зображено на рис. 1.27, 1.28, 1.29.

Рис. 1.27. Блок-схема магнітофона:

М – мікрофон; Зв – вхід звукознімача; Л – лінійний вхід;
З – запис; В – відтворення; УП – універсальний підсилювач;
КП – кінцевий підсилювач; ГУ – головка універсальна;
ГС – головка стираюча; Д – вхідний подільник;
ГСП – генератор стирання струму і підмагнічування;
і – індикатор рівня запису; Гч – гучномовець.

57
 Рис. 1.28. Схема запису, відтворення і стирання звуку на
магнітофоні:
1 – мікрофон; 2 – підсилювач; 3 – генератор струму
високої частоти; 4 – підсилювач; 5 – гучномовець;
6 – подавальна котушка; 7 – напрямний ролик;
8 – відтворююча головка; 9 – стираюча головка;
10 – записуюча головка; 11 – напрямний ролик;
12 – приймаюча котушка.

Стрічкопротяжний механізм (рис. 1.29) призначений для

забезпечення руху магнітної стрічки при запису, відтворенні,
стиранні і перемотуванні. Він складається з таких частин:
1. Приймальна котушка.
2. Напрямний ролик.
3. Притискний ролик.
4. Ведучий вал.
5. Універсальна магнітна головка.
6. Стираюча головка.
7. Напрямний ролик.
8. Магнітна стрічка.
9. Подавальна котушка.

58
 Рис. 1.29. Стрічкопротяжний механізм магнітофона:
1 – приймальна котушка; 2 – напрямний
ролик; 3 – притискний ролик; 4 – ведучий вал;
5 – універсальна магнітна головка; 6 – стираюча
головка; 7 – напрямний ролик; 8 – магнітна
стрічка; 9 – подавальна котушка

Стрічкопротяжний механізм протягує стрічку з постійною

швидкістю  19,05; 9,53; 4,75 метра за секунду при запису і
відтворенні звуку, намотує стрічку на приймальну касету,
здійснює прискорюване перемотування стрічки вперед і назад.
Всі ці рухи регулюються відповідними перемикачами.
Магнітні головки призначені для запису, відтворення і
стирання звуку на магнітній стрічці. Їх будову і принцип роботи
ми розглядали в попередньому питанні.
Підсилювач. В магнітофоні використовується універсальний
підсилювач.
При відтворенні звуку він підсилює електричні коливання
звукової частоти, що передаються від відтворюючої
універсальної головки, створює вихідну потужність, яка
приводить в дію гучномовець.
При запису звуку він підсилює електричні коливання
звукової частоти, які надходять від мікрофона, звукознімача чи
радіолінії, коригує їх і подає на магнітну універсальну головку.
59
 Генератор струму високої частоти. Він створює
електричний струм високої частоти, який надходить до обмотки
стираючої магнітної головки. В робочому зазорі осердя
створюється змінне магнітне поле, яке розмагнічує звуконосій,
тобто руйнує те магнітне поле, яке утворилося на магнітній
стрічці при запису звуку.
Розглянемо способи користування магнітофоном при
запису звуку.

Запис звуку

Вмикаємо магнітофон в електромережу. При цьому

повинна засвітитися індикаторна лампа. Магнітофон до роботи
готовий.
Встановлюємо котушку з магнітною стрічкою і порожню
котушку.
Заправляємо стрічку. Якщо магнітна стрічка знаходиться в
касеті і вона вже заправлена, то ми просто вставляємо її в
магнітофон.
Встановлюємо рівень запису, користуючись індикатором. При
цьому стрілка повинна бути між чорним і червоним секторами.
Натискаємо кнопку “Запис” і, притримуючи її, натискуємо
кнопку “Пуск”. Магнітна стрічка почне рухатись і на ній
відбуватиметься запис звуку.

Відтворення звуку

Заправляємо магнітну стрічку або вставляємо касету.

Натискаємо на кнопку “Відтворення”. Потім натискаємо на
кнопку “Пуск”. Якщо потрібно зупинити рух стрічки, то
натискаємо на кнопку тимчасової зупинки. При повторному
натисканні на неї стрічка знову буде рухатись.

60
 Стирання звуку

Стирання записаного на магнітну стрічку звуку може

відбуватися в двох варіантах. Перший – коли нам потрібно
стерти і отримати чисту стрічку. Другий – коли нам потрібно
стерти і зразу записати звукову інформацію.
Якщо нам потрібно стерти звукозапис, не записуючи
нового, то ми вмикаємо магнітофон в режим “Запис”, ручки
регуляторів рівня запису повертаємо проти годинникової стрілки
до упору, одночасно натискуємо клавіші “Запис” і “Пуск”. Запис
буде стиратися.

Перемотування стрічки

Перемотування магнітної стрічки з одної котушки на другу

здійснюється натискуванням клавіші “Перемотування вперед”
або клавіші “Перемотування назад”. Для зупинки перемотування
служить клавіша “Зупинка”.
Побутові магнітофони, відповідно до ГОСТу, діляться на
п’ять класів: вищий, перший, другий, третій і четвертий. В
школах рекомендується використовувати магнітофони другого і
третього класу. Побутові магнітофони виготовляють в двох і
чотирьох доріжковому варіантах.
Магнітофони характеризуються такими основними
технічними характеристиками: діапазон відтворюваних частот;
коефіцієнт детонації; коефіцієнт гармонік; відносний рівень
стирання; вихідна потужність; відхилення швидкості від
номінального значення.

Лазерний програвач

Лазерний програвач призначений для відтворення звуку,

записаного на компакт-дисках лазерним способом. Лазерний
програвач складається з таких основних частин (рис. 1.30):
А – оптична цифрова пластина (компакт-диск).
Б – оптичний звукознімач.
61
 1. Об’єктив.
2. Розподільчий кубик.
3. Лінза.
4. Багатоелементний фотоприймач.
5. Лазерний діод.
6. Електродвигун.
7. Рухома каретка.
8. Черв’ячна передача.
9. Електродвигун.
10. Цифровий аналоговий перетворювач.
11. Підсилювач.
12. Гучномовець.

Рис. 1.30. Блок схема лазерного програвача:

А – оптична цифрова пластинка (компакт-диск);
Б – оптичний звукознімач; 1 – об’єктив; 2 – розподільчий
кубик; 3 – лінза; 4 – багатоелементний фотоприймач;
5 – кристалічний лазер; 6 – електродвигун; 7 – рухома
каретка; 8 – черв’ячна передача; 9 – електродвигун;
10 – цифровий аналоговий перетворювач; 11 – підсилювач;
12 – гучномовець.

62
 Розглянемо як відбувається відтворення звуку за
допомогою лазерного програвача.
1. Електродвигун 9 обертає вал, на якому розміщена
черв’ячна передача 8.
2. Черв’ячна передача 8 приводить в рух рухому каретку 7,
яка може пересуватися вправо і вліво.
3. До рухомої каретки 7 закріплено двигун 6, який обертає
оптичну цифрову пластинку (компакт-диск) А.
4. Компакт-диск А обертається.
5. Лазерний промінь від лазерного діода 5 надходить на
розподільчий кубик 2, в якому він ділиться на два промені.
6. Один лазерний промінь надходить на фокусуючий
об’єктив 1, а з нього на диск А, на якому зчитує звукозапис.
7. Другий лазерний промінь з розподільчого кубика 2
надходить на фотодіод 4, який забезпечує автоматичне
слідкування за доріжкою та автоматичну корекцію фокуса.
8. Після зчитування звукозапису із звукової доріжки
світловий потік надходить на багатоелементний фотоприймач 4,
який уловлює відбите світло і перетворює його в імпульси і
паузи, тобто звичайні сполучення одиниць і нулів.
9. Звукова інформація у вигляді одиниць і нулів надходить
до цифро-аналогового перетворювача 10, де відбувається їх
перетворення в аналоговий сигнал, тобто в електричні
коливання звукової частоти.
10. Електричні коливання звукової частоти надходять на
підсилювач і після підсилення надходять до гучномовця, де
перетворюються у звукові коливання.

63
 1.3.4. Методика використання звукових
ТЗН в навчально-виховному процесі
Звукові технічні засоби навчання досить поширені.
Існують десятки різних видів, зокрема:
1. Комплекти грамплатівок, об’єднані в фонохрестоматію з
різних шкільних дисциплін.
2. Магнітні записи програмних художніх, літературних і
музичних творів.
3. Документальні звукозаписи.
4. Магнітні записи для організації самостійної роботи
учнів на уроці.
5. Магнітні записи казок та оповідань для дітей
дошкільного і молодшого шкільного віку.
6. Програми для лінгафонних кабінетів з іноземної мови.
7. Магнітні записи з радіо спеціальних навчальних і
виховних передач для учнів: документальні; драматичні; фрагменти
радіоспектаклів; радіокомпозиції; літературні твори; радіоінсценівки;
радіолекції; радіоекскурсії; опери, оперети, симфонії, народні пісні,
тематичні добірки.
Така велика концентрація інформації, доступність і
простота її відтворення дає змогу значно збагатити, поглибити,
урізноманітнити форми і методи навчання, сприяти вихованню в
учнів інтересу до предметів, потреби самостійного читання,
здатності мислити словесно-художніми образами.
Готуючись до занять з використанням звукової
інформації, потрібно пам’ятати, що сприймання її учнями має
певні риси:
1. “Ілюзія участі кожного учня”.
2. Інтимність звертання неначе до кожного учня.
3. Співпереживання, вживання в передачу.
4. Емоційна та інтелектуальна єдність.
5. Пробудження фантазії – створення в мозку зорового
ряду, що відповідає слову.

64
 Методична підготовка вчителя до занять з використанням
звукозапису або радіопередачі передбачає здійснення таких етапів:
1. Попереднє прослуховування і аналіз звукового матеріалу.
Прослухавши запис, необхідно визначити, в якій мірі його
зміст відповідає темі уроку, чи допоможе він розкрити
внутрішню суть окремих явищ і образів, які будуть вивчатися на
даному уроці.
2. Визначення доцільності використання прослуханого
матеріалу.
В процесі попереднього прослуховування звукозапису
вчитель зобов’язаний враховувати вікові особливості учнів.
Так, якщо на магнітну стрічку записаний виступ вченого, то слід
враховувати доступність його мови для учнів молодшого і
середнього шкільного віку.
3. Визначення навчальної, виховної і розвиваючої мети
уроку, типу і структури уроку.
Визначення їх відбувається з врахуванням змісту того
матеріалу, який містить звукова інформація, а також відповідно
до інших дидактичних вимог та особливостей.
4. Визначення місця звукової інформації в структурі
уроку.
Місце звукозапису залежить від того, які функції він
виконує. Як відомо, ці функції можуть бути такими: джерело
нових знань; ілюстрація до розповіді вчителя; самостійна творча
робота учнів. В залежності від цього звукова інформація може
звучати на початку, всередині і наприкінці уроку.
5. Вибір методів навчання.
В процесі використання звукової інформації вчитель може
використовувати різні методи. Проте, на кожному етапі
навчального заняття мусить бути провідний метод, який
забезпечив би досягнення поставленої триєдиної мети.
До таких методів можна віднести такі: бесіда, розповідь,
пояснення, ілюстрація. При їх виборі враховуються зміст
звукової інформації, її місце в структурі уроку, вікові
особливості учнів та інші фактори.

65
 6. Визначення способів активізації учнів під час
використання звукозапису.
Якість засвоєння звукової інформації залежатиме від
активності учнів під час її сприймання. З цією метою вчитель
перед прослуховуванням ставить учням проблемні питання.
Отримати відповідь на ці запитання учень зможе лише тоді, коли
уважно буде слухати звукозапис, аналізувати його, порівнюючи з
уже відомими фактами.
Під час використання звукової інформації вчитель повинен
уважно слідкувати за сприйманням її учнями і при відсутності
належної активності вживати відповідних заходів.
Тривалість використання звукової інформації на уроці не
повинна перевищувати 20-30 хв. В 4-7 класах вона займає в
структурі заняття 20 хвилин, а у 8-11 класах – 30 хвилин.

66
 1.4. Телевізійні технічні засоби навчання

1.4.1. Значення і загальна характеристика телебачення.

1.4.2. Телебачення як засіб навчання.
1.4.3. Методика використання телебачення в навчально-
виховному процесі з учнями.

1.4.1. Значення і загальна характеристика

телебачення

Телебачення або далекобачення  це передача зображень на

відстань. Днем народження телебачення вважається 9 травня
1907 року. Винахідниками телебачення є три російських вчених і
винахідники: Розінг Б.Л., Столетов О.Г., Попов О.С. Вперше
телевізійне мовлення в нашій країні розпочалося в 1931 році.
Минуло всього 96 років з часу винаходу телебачення, а сьогодні
воно стало частиною нашого життя. Завдяки телебачення. Ми маємо
можливість оперативно спостерігати за подіями, які відбуваються в
будь-якій точці земної кулі, в космічному просторі, на Місяці та
планетах Сонячної системи, під землею і під водою, за процесами. Які
відбуваються в мікро- і макросвіті.
Телебачення стало одним з основних джерел політичної,
економічної, соціальної, культурної, наукової, технічної і
освітньої інформації. В багатьох випадках воно випереджує
друковані засоби масової інформації і в якійсь мірі замінює їх.
І, нарешті, телебачення міцно увійшло в загальноосвітню школу.
Через систему телебачення учні отримують достовірну об’єктивну
інформацію, яка сприяє поліпшенню навчально-виховного процесу.

Загальна характеристика телебачення

Основу телепередачі становлять три фізичні процеси: перетворення

оптичного зображення в електричні сигнали; передача електричних
сигналів через канали зв’язку; перетворення переданих електричних
сигналів в оптичне зображення.
67
 Телебачення ґрунтується на тому, що поверхню кожного
предмету можна розглядати як комбінацію дуже великої
кількості точок з різною яскравістю, пропорційно якій можна за
допомогою фотоелемента дістати електричні сигнали і передати
їх на відстань, а в місці прийняття сигналів перетворити їх знову
на точки, що світяться з різною яскравістю і відносне
розташування яких відповідає розміщенню їх в оригіналі.
Комплекс телевізійних засобів, що забезпечують передачу
зображення і звуку від джерела інформації до її одержувача, називають
телевізійним трактом. Структурна схема телевізійного тракту показана
на рис. 1.31.

Рис. 1.31. Структурна схема телевізійного тракту:

1 – об’єктив; 2 – мікрофон; 3 – передавальна трубка;
4, 17 – генератор рядкової розгортки; 5 – підсилювач звуку;
6 – відеопідсилювач; 7, 14 – генератори кадрової розгортки;
8 – перетворювач каналу; 9 – синхрогенератор;
10 – перетворювач приймача; 11 – селектор синхроімпульсів;
12 – канал звуку; 13 – підсилювач відеосигналу;
15 – гучномовець; 16 – кінескоп.

В нього входять три основних елементи: передавальний

пристрій, лінія зв’язку і приймальний пристрій. Як і в
передавальному, так і в приймальному пристроях виділяються
три канали: канал зображення, канал синхронізації і розгортки,
канал звуку. Канал зображення починається з телевізійної
передавальної трубки 3, яка здійснює фотоелектричне перетворення.
На трубку за допомогою об’єктива 1 проектується зображення, що
передається. Сигнал зображення (відеосигнал), що створюється на
68
виході передавальної трубки надходить на відеопідсилювач 6, де він
підсилюється і формується для подальшого передавання каналом
зв’язку. В приймачі телевізійний сигнал підсилюється в підсилювачі
відеосигналу 13 і подається на кінескоп 16, який служить
відтворюючим пристроєм.
Інформація про кожний елемент зображення передається
послідовно в часі за рахунок розгортки, котра здійснюється на
передавальному і приймальному боці генераторами рядкової розгортки
4, 17 і генераторами кадрової розгортки 7, 14, які переміщують
електронні промені в передавальній і приймальній трубках по
горизонталі уздовж рядків і по вертикалі. Узгодження руху
електронних променів досягається застосуванням спеціальних
синхронізуючих імпульсів (синхроімпульсів), що виробляються
синхрогенератором 9 в передавальному пристрої, для управління
роботою всіх генераторів розгортки. Очевидно, що синхронізуючі
імпульси повинні бути передані і в приймальний пристрій. З цією
метою вони змішуються у відеопідсилювачі з сигналами зображення.
Цю суміш, щоб відрізнити від відеосигналу, називають телевізійним
сигналом. У приймачі синхронізуючі імпульси відділяються від
відеосигналу за допомогою селектора синхроімпульсів 11 і
використовуються для управління роботою генераторів рядкової 17 і
кадрової 14 розгорток.
У багатьох системах передавання сигналу зображення йде
паралельно із звуковим супроводженням. Іноді звук передається
окремим каналом зв’язку, але може передаватись і в загальному
каналі, як показано на рис. 1.31. У цьому випадку звуковий
сигнал з мікрофона 2 після проходження через підсилювач звуку
5 подається на перетворювач каналу 8 і разом з телевізійним
сигналом загальним каналом зв’язку надходить в приймач. На
виході перетворювача приймача 10 сигнал звуку відділяється від
телевізійного сигналу, перетворюється і підсилюється в каналі
звуку 12 і подається на гучномовець 15. У більшості випадків
безпосередньо передавати телевізійний сигнал лінією зв’язку не
можливо, тому його приходиться перетворювати до вигляду,
придатному для цієї мети. В приймальному пристрої для
відновлення вихідного телевізійного сигналу виконують зворотне
69
перетворення. Лінія зв’язку разом із перетворювачами створюють
канал зв’язку. Суть перетворень у перетворювачі каналу і
перетворювачі приймача залежить від лінії зв’язку, що
використовується, яка може бути кабельною, радіо, оптичною або
якоюсь іншою, а також від методу передавання сигналів цією лінією.
В сучасних телевізійних пристроях в якості фотоелектричних
перетворювачів переважно використовують передавальні телевізійні
трубки. Серед них мають велике поширення видикони і їх модифікації.
Будова видикона показана на рис. 1.32.

Рис. 1.32. Будова видикона:

1 – сигнальна пластина; 2 – фоторезистивний шар;
3 – колба; 4 – сітка; 5 – другий анод; 6 – перший анод;
7 – управляючий електрод; 8 – катод; 9 – фокусуюча
котушка; 10 – котушки, що відхиляють.

Трубка видикона у вигляді циліндричної колби 3, із якої

відкачане повітря. На торцеву внутрішню поверхню колби
нанесене провідне напівпрозоре покриття 1, яке називається
сигнальною пластиною, а поверх нього – фоторезистивний шар
2, який здатний під дією світла змінювати свою провідність.
Сигнальна пластина з нанесеним фоторезистивним шаром
створює мішень видикона.

70
 З протилежного боку колби розміщені катод 8, управляючий
електрод 7 і перший анод 6, які утворюють разом із другим
анодом 5 електронний прожектор трубки, призначений для
формування тонкого електронного променя. Другий анод
закінчується сіткою 4, котра служить для створення однорідного
електричного поля в області мішені. Фокусується електронний
промінь на мішені за допомогою довгої фокусуючої котушки 9,
яка створює однорідне магнітне поле, силові лінії якого
направлені паралельно осі трубки. В такому полі електрони
рухаються уздовж магнітних силових ліній, неначе навиваються
на них, і попадають у центр мішені. Для переміщення
електронного променя по всій
поверхні мішені використовують дві
пари відхиляючих котушок 10: одну
для відхилення променя по
горизонталі, іншу по вертикалі. Поля
відхиляючих котушок, накладаючись
на поле фокусуючої котушки, змінюють
форму силових ліній, уздовж яких
рухаються електрони, створюючи
необхідне зміщення променя (рис. 1.32).
На рис. 1.33 зображена еквівалентна
Рис. 1.33. Еквівалентна схема мішені видикона. Кожний елемент
схема мішені мішені, умовно визначуваний площею, що
видикона. перекривається перерізом електронного
променя, можна представити як
паралельне з’єднання елементарних
конденсатора С і фоторезистора R. Електронний промінь по
черзі оббігає всі елементи мішені і тим самим здійснює
почергове підключення (комутацію) елементів мішені до
навантаження Rн, яке послідовно увімкнене в коло сигнальної
пластини. Під дією електронного променя зі струмом i1
потенціал правої обкладинки кожного елементарного
конденсатора С (рис. 1.33.) доводиться до потенціалу катода.
Після відходу променя конденсатор починає розряджатися через
шунтуючий його фоторезистор R, величина опору, якого
71
залежить від освітленості даної дільниці мішені: чим більше
світла, тим менше опір. На освітлених дільницях мішені
конденсатор розряджається швидше, ніж на затемнених, тому
при черговому циклі комутації для доведення потенціалу мішені
до потенціалу катода на світлих ділянках буде потрібно більше
електронів, а на темних менше. Електрони, що використовуються з
цією метою, створюють в колі навантаження струм сигналу i c ,
який пропорційний освітленості даної ділянки мішені. Спад
напруги Uс на резисторі Rн, викликаний цим струмом, утворює
сигнал зображення. Невикористані електрони, що створюють
струм i 2 , повертаються назад уздовж силових ліній магнітного
поля і поглинаються першим анодом 6. розподіл зарядів
елементарних конденсаторів на поверхні мішені називають
потенціальним рельєфом. Він адекватний розподілу освітленості
у зображенні. Поряд з видиконом широко застосовуються:
плюмбикон, глетикон, секон та інші, котрі різняться від
розглянутої конструкції структурою мішені, яка забезпечує
більш високу якість перетворення світло – сигнал.

Будова телевізора

Телевізор складається з таких блоків (рис. 1.34):

1. Приймач.
2. Звуковий супровід.
3. Відеопідсилювач.
4. Синхронізатор.
5. Кадрова розгортка.
6. Рядкова розгортка.
7. Кінескоп.
8. Випрямляч низьковольтний.
9. Випрямляч високовольтний.
10. Гучномовець.

72
 Рис. 1.34. Спрощена схема телевізора

Сьогодні телевізор є майже в кожнім будинку. Ми без особливих

труднощів освоїли керування ним і знаємо: одна кнопка потрібна, щоб
перемикати програми, за допомогою інших роблять настроювання,
третьою регулюють гучність звуку. А що знаходиться усередині? Як
виникає з радіохвиль зображення на екрані?
За своєю будовою телевізор (від грецького слова tele – удалину,
далеко і латинського viso – дивлюся) набагато складніший від будь-
якого радіоприймача: адже одночасно зі звуковим супроводом він
приймає і сигнали зображення. Радіохвилі, що несуть «зашифровані»
зображення і звук, збуджують у приймальній телевізійній антені
високочастотні електричні коливання, які за допомогою кабелю
попадають у телевізор.
Багато телевізійних центрів ведуть передачі декількох програм
одночасно. Для вибору тієї або іншої програми в телевізорі
73
мається блок настроювання (перемикач телевізійних каналів), що
зв'язаний з високочастотним підсилювачем.
Оскільки сигнали зображення і звуку передаються на різних, що
відрізняються одна від одної частотах, то після підсилення їхні
високочастотні коливання розділяються і йдуть далі по окремих
каналах. Коливання, що несуть сигнали звукового супроводу,
попадають у звуковий блок. Тут вони перетворюються детектором
звуку в коливання звукової частоти, які через підсилювач низької
частоти приходять до динамічної головки гучномовця.
В блоці зображення детектор виділяє з високочастотних коливань
відеосигнали. Через відеопідсилювач ці сигнали попадають на
керуючий електрод кінескопа і, змінюючи інтенсивність електронного
променя, відтворюють на його екрані зображення.
Переміщення електронного променя по рядках і кадрах кінескопа
(розгорнення зображення) відбувається за рахунок струмів особливої
пилкоподібної форми, що проходять через обмотки рядкових і
кадрових котушок системи кінескопа, що відхиляє. Від звичайного
змінного струму пилкоподібний струм відрізняється тим, що його сила
падає значно швидше, ніж зростає. Якщо зобразити його графік, то
вийде рисунок, що нагадує зуби пилки. Пилкоподібний струм
виробляють генератори рядків і кадрів, що входять до складу блоку
розгортки зображення. Свій рух електронний промінь починає з
верхнього лівого кута екрана. Спочатку прокреслюється перший рядок.
Дійшовши до його кінця, промінь швидко повертається назад і при
цьому зміщується трохи нижче. Потім він знову проходить той самий
шлях, але вже по другому рядку. Так рядок за рядком він оббігає весь
екран кінескопа. І лише з нижнього правого кута промінь, що
прокреслив 625 рядків, знову повертається у вихідне положення.
Однак змусити промінь тільки рухатися по екрані ліворуч,
праворуч і зверху вниз – ще недостатньо для одержання правильного
зображення. Необхідно також забезпечити синхронність (погодженість
у часі) руху електронного променя кінескопа з рухом променя
передавальної телевізійної трубки. В блоці зображення телевізора
прийняті синхронізуючі імпульси виділяються з відеосигналу і
направляються в блок розгортки для керування роботою генераторів
рядків і кадрів.
74
 Кольоровий телевізор

Кольоровий телевізор складніший від чорно-білого. Він має

спеціальний пристрій, що розділяє прийняту суміш кольорових
відеосигналів на 3 групи сигналів, що відповідають червоному,
зеленому і синьому кольорові. Ці сигнали подаються до кольорового
кінескопа і створюють на його екрані багатокольорове зображення.
Чим відрізняється кольоровий телевізор від чорно-білого?
Чи набагато він складніший? Звернемося до структурної схеми,
що зображена на рис. 1.35. Вузли, виділені фарбуванням, –
радіочастотний блок, що поєднує усі високочастотні ланцюги,
відеодетектор, підсилювач відеосигналу, блок розгортки,
канал звуку – характерні і для чорно-білого телевізора, а вузли
не зафарбовані – блок кольоровості, пристрій, що відтворює
зображення, блок зведення, лінія затримки – є специфічними
для кольорового телевізора.

Рис. 1.35. Структурна схема кольорового телевізора.

Відтворюючий пристрій кольорового телевізора представляє собою

спеціальну трубку – кольоровий кінескоп. Застосовують пристрої із
трьома кінескопами: з червоним, зеленим і синім світіннями. У кожному
кінескопі відтворюється відповідне кольоророздільне зображення, а
потім три зображення сполучаються на загальному екрані. Для точного
сполучення кольоророзділених зображень застосовують блок зведення,

75
що виробляє спеціальні сигнали. Кількість і форма цих сигналів
залежать від застосовуваного відтворюючого пристрою, наприклад, у
пристрої з трьома кінескопами необхідно роздільно регулювати
розміри, положення і форму кадру, а також лінійність розгорнення в
кожнім кінескопі.
Найбільш специфічний вузол кольорового телевізора – блок
кольоровості. Функція цього блоку у всіх системах телебачення
однакова: виділення сигналу кольоровості з повного телевізійного
сигналу і його декодування. Однак структура блоку в різних
системах відрізняється, оскільки розрізняються способи кодування
кольорових сигналів.

Настроювання телевізора

Телевізор настроюють за допомогою універсальної електронної

випробувальної таблиці (рис. 1.36). При правильному настроюванні всі
круги, квадрати і прямокутники повинні мати правильну геометричну
форму.

Рис. 1.36. Випробувальна телевізійна таблиця.

76
 При настроюванні кольоровості всі 8 кольорів,
розташованих в 6-7 і 14-15 горизонталях, повинні відповідати
нормальним природним кольорам.
Чіткість зображення визначають по лініях в кругах по кутках
таблиці і в центральному кругові, біля яких стоять числа 300, 400, 500,
600 або 3, 4, 5, 6. Чіткість визначають по вертикалі і горизонталі. Число,
на рівні якого лінії розпочинають зливатись у суцільний клин, і дає
оцінку чіткості в кількості ліній.
Контрастність зображення перевіряють за вертикальними і
горизонтальними градаційними смугами, які складаються з
десяти ділянок яскравості в смугах білого, через сірий, темно-
чорний до чорного, пронумерованих від 1 до 10. Контрастність
вважається нормальною, якщо з віддалі 2-3 метри видно окремо
6-8 поруч розташованих ділянок яскравості.
Якість черезрядкової розгортки визначається за
допомогою похилих прямих ліній таблиці, які знаходяться угорі
справа і зліва. Якщо ці лінії мають вигляд пилки із зубцями, то
зображення потрібно вважати неякісним.

Відеомагнітофон

Відеомагнітофон – це спеціальний пристрій для запису і

відтворення на відеомагнітну стрічку зображень і звукового
супроводу. Запис можна проводити з телевізора, відеокамери
та з іншого відеомагнітофона.
Ідея відеозапису вперше була висловлена і конструктивно
оформлена в 1956 році американською фірмою АМРЕХ. У назву фірми
увійшли перші літери імені, по батькові та прізвища керівника фірми
Олександра Михайловича Понякова, а також початок слова Excellent –
чудовий. З часом конструктивне оформлення магнітного відеозапису
змінювалося, проте основні принципи, запропоновані АМРЕХ,
збереглися. Варто відмітити, що сучасний відеомагнітофон, який
зайняв своє місце в ряді інших побутових електронних пристроїв, при
своїй доступності і поширені досить складний агрегат. Його
виготовлення пов’язане з виконанням високоточних операцій, які під
силу лише високорозвинутій промисловості.
77
 Відеомагнітофон (рис. 1.37) за своєю будовою, принципом запису і
відтворення сигналу подібний до звичайного звукового магнітофона.
Проте, він відрізняються тим, що дає змогу, крім звукового сигналу,
записувати і відтворювати сигнал зображення.

Рис. 1.37. Структурна схема відеомагнітофону

Схема запису і відтворення сигналів на відеомагнітофоні вміщена на

рис. 1.38 і рис. 1.39. Магнітна стрічка обгинає стираючу головку, барабан
з парою відеоголовок, нерухомі головки запису і відтворення звуку і
сигналів управління, проходить між тонвалом і притискним роликом.
Барабан з відеоголовками і тонвал постійно обертаються, а ролик
притискує стрічку до тонвалу тільки під час роботи, здійснюючи її
протяжку. В режимах STILL FRAME, PAUSE і STANDBY (“стоп-кадр”,
“пауза” і “готовність”) притискний ролик відведено, і дільниця стрічки,
що обгинає барабан, треться об його поверхню, сильно зношуючись.
Відеострічка проходить головку стирання набагато раніше
блока відеоголовок. Відеосигнал записується на відеострічці у
вигляді похилих рядків (рис. 1.39), а щілина стираючої головки
перпендикулярна довжині стрічки. Із-за цього під час запису
відеовставки перед основним зображенням початкові рядки
старого запису стираються не по всій довжині, і на екрані
з’являється спотворене зображення, відтворене з його обривків.

78
 Щоб ослабити взаємні перешкоди, які створюють сусідні рядки,
зазори головок, що обертаються, не перпендикулярні рядкам, а
відхилені в протилежні боки на однакові кути (рис. 1.40). Цей захід
ефективний лише на високих частотах (для сигналів яскравості), і
значно в меншій мірі – для частотної модуляції звуку (тут відхилення
збільшені до 30) і зовсім недостатній для низькочастотних сигналів
кольору (тут застосовуються спеціальні шумознижуючі пристрої).
Магнітна стрічка під час руху зміщується по циліндру блоку головок,
що обертаються, униз. Щоб компенсувати це зміщення і тим самим
забезпечити роботу з котушками, розміщеними в касеті на одному
рівні, вісь циліндра відхилена від вертикалі так, щоб точка виходу
магнітної стрічки з його гвинтової направляючої виявилася дещо вище,
ніж точка входу (рис. 1.40).

Рис. 1.38. Схема запису і відтворення сигналів на

відеомагнітофоні.

Рис. 1.39.

79
 Рис. 1.40. Щоб при відтворені ослабити перешкоди із сусідніх рядків,
зазори головок, що обертаються відхилені в протилежні
боки на однакові кути.

Що стосується відеокасет, то їх нинішня найбільш поширена

конструкція (VHS – Video Home System) запропонована японською фірмою
Japan Vutoz Company (JVC). Відеокасета цієї системи складається з корпусу
з прозорими вікнами для контролю за стрічкою, двох – подаючої і
приймальної – котушок і кришки. Окрім того, наявні направляючі ролики
для стрічки, притискна пружина, стопорний важіль для гальмування
котушок, пластина для блокування запису та інші дрібні деталі.

80
Рис. 1.41. Магнітна стрічка під час руху по направляючій блоку
головок, що обертаються зміщується униз. Щоб
компенсувати це зміщення і розмістити котушки в
касеті на одному рівні, блок встановлено на основі
стрічкопротяжного механізму з невеликим нахилом.
Кут нахилу осі блоку головок, що обертаються
розрахований так, щоб точка виходу магнітної
стрічки з його гвинтової направляючої виявилась
дещо вище, ніж точка входу.

81
 Якщо потрібно запобігти від випадкового стирання запису,
пластину блокування запису виламують. Таку касету можна
запустити на запис, якщо проламане місце заклеїти скотчем.
Корпус касети виготовляють з високою точністю, використовуючи
для зменшення тертя спеціальні прокладки, щоб забезпечити високу
рівномірність швидкості протягування відеострічки.
Конструктивно всі касети для VHS-відеомагнітофонів
виконані за принципом (рис. 1.42): магнітна стрічка, яка
намотана на котушки, розміщена в корпусі з прозорими вікнами
для контролю за її поведінкою. Сам корпус складається з двох
половинок, які з’єднані між собою п’ятьма або шістьма
гвинтами, і відкидної кришки, яка захищає відеострічку від
випадкових пошкоджень і не дозволяє її власнику подивитися і
торкатися до неї. Робити це категорично не рекомендується.

Рис. 1.42. Будова відеокасети.

Відеострічка виходить із корпусу касети і повертається в

нього, опираючись на так звані обвідні ролики. Поряд з лівим
роликом (якщо тримати касету вікнами угору, захисною
кришкою “від себе”) встановлено плоску пружну пластину, яка
притискує магнітну стрічку до ролика. Вона пригальмовує
82
стрічку, надаючи їй необхідний натяг, створює хороший контакт
з магнітними головками і забезпечує щільне намотування
стрічки на котушки. Сама “товста” стрічка для побутової
відеотехніки має товщину 20 мікронів (третину людської
волосини!), а стрічкопротяжний механізм відрегульований
настільки витончено, що непрофесіоналу самостійно займатися
його настроюванням протипоказано.
Помістимо касету в приймальне віконце відеомагнітофона.
Увійшовши у віконце, касета попадає на приймач, який опускається
униз, одночасно як би насаджує донні гнізда котушок касети на штоки
двигунів відеомагнітофона (рис. 1.43). Лівий двигун призначений для
натягування магнітної стрічки, правий – забезпечує її поступальний рух.

Рис. 1.43.

83
 Після того, як касета опустилась униз і сіла на штоки, особливий
штифт піднімає задню бокову кришку коробки, відкриваючи тим
самим доступ до відеострічки, яку захоплюють рухомі направляючі
штирі і просувають таким чином, щоб стрічка стала стикатися зі
стираючими і звуковими головками і обгинала барабан з
відеоголовками. Шум, клацання, перемикання, що супроводжують ці
операції, чути, коли касета увійшла в приймальне вікно.
Припустимо, що після установки касети натиснута кнопка
“Запис”. У цьому випадку відеострічка почне рухатися зліва на
право, відбудеться запис звуку і управляючого сигналу,
розпочнуть обертатися відеоголовки, які будуть наносити на
стрічку похилі магнітні відеодоріжки.
Щоб відтворити запис, стрічку перемотують на ліву
котушку, при відтворенні стрічка переміщується на праву
котушку, при цьому звукові та відеоголовки зчитують магнітні
відбитки звуку і зображення і посилають їх на екран телевізора і
в гучномовець.
При натисканні кнопки “Пауза” притискний ролик
“вимикається”, стрічка перестає стикатися з головками і
зупиняється, хоч самі головки продовжують обертатися.
Відсутні зображення і звук. Якщо йде запис, то під час паузи
розривів зображення на відеострічці не виникає. Більш складним
є режим “стоп-кадру”, коли відеострічка не рухається і відсутній
звук, а відеоголовка, прямує по одній доріжці, де записано
напівкадр, подає на екран телевізора нерухоме зображення. При
натисканні кнопки “Стоп” відеострічка і всі головки
зупиняються, але стрічка продовжує стикатися з головками.
Якщо йде запис, то під час команди “Стоп” у відеомагнітофонах
простих і дешевих систем на стрічці виникає розрив – пусте
місце, чого не виникає при використанні складних і дорогих
апаратів. Під час команди “Викид” рухомі штирі повертають
стрічку у вихідне положення, касетоприймач йде угору, і касета
виштовхується із приймального вікна.

84
 Будова магнітної відеострічки (рис. 1.44)

Верхній магнітний, або робочий шар товщиною 4,5 мікрометра

складається із магнітних частинок (голок) з пластифікаторами і
затверджувачами. Проміжний шар товщиною 0,3 мкм забезпечує
необхідне зчеплення (адгезію) робочого шару з основою. Основа –
найбільш “товста” частина відеострічки складає 13,5 мкм –
представляє собою лавсанову стрічку, вона сприймає механічні
навантаження. Нижній, так званий зворотний шар (0,7 мкм),
призначений для зняття електростатичного заряду, який виникає
при стиканні відеострічки з механічними деталями, що
обертаються, а також для попередження злипання витків
магнітної стрічки. Цей шар більш шорсткий у порівняні з дуже
гладенькою поверхнею робочого шару і основи.

Рис. 1.44. Будова магнітної відеострічки.

Відеосигнали займають діапазон частот від 50 до 6000000

Герц, тобто в 300 разів ширший, ніж звуковий. Тому
відеомагнітофон значно складніший від звукового.
Відеодиск – це круг з поліхлорвінілової плівки діаметром 30
см і товщиною 150 мкм, на якому оптичним способом
записується відеоінформація.
В процесі запису лазерний промінь випалює в матриці
(металевому покритті, нанесеному на скляний диск, який обертається)
85
послідовність заглибин, довжина і віддаль між якими змінюється в
залежності від частоти сигналу, який постійно змінюється.
Відтворення (зчитування) інформації відбувається за
допомогою лазерного променю, що забезпечує довготривалий
термін служби відеодиска.
Оптичне зчитування дає змогу отримати ряд позитивних
ефектів, а саме: прискорене або сповільнене відтворення
зображення, стоп-кадр; щільність запису на оптичний диск в
декілька разів перевищує щільність запису на магнітну стрічку.
Відеопрогравач – це пристрій, на якому здійснюється
відтворення інформації з відеодиску. В 1989 році в СРСР було
випущено лазерний програвач «Амфітон-201», на відеодиску
якого можна розмістити сто тисяч слайдів.
Відеопрогравач складається з таких основних частин:
1. Пристрій для встановлення і викиду відеодиска.
2. Пристрій для обертання відеодиска.
3. Лазерний пристрій для відтворення зображення.
4. Лазерний пристрій для відтворення звуку.
З’явились пристрої з багатократним записом на відеодиск. Носіями
інформації служать матеріали, яким властива магнітно-оптична пам’ять.
Запис проводиться одночасною дією на робочий шар
магнітним полем і лазерним променем. Запис нової інформації і
стирання старої відбувається одночасно за допомогою двох
напівпровідникових лазерів.
Перші пристрої на DVD-диск1 з’явились декілька років назад і
коштували дуже дорого. Недешево коштували й диски, тому
використовувалась ця техніка в основному із професійною метою.
DVD записуючі апарати для приватного застосування були
об’явлені буквально на початку нового тисячоліття. В продажу вони
з’явились зовсім недавно.

1
На початку 90-х років ХХ ст. ряд провідних фірм зайнялися розробкою оптичних дисків з
великим порівняно із CD об’ємом пам’яті. В результаті створення об’єднаного консорціуму, в
який увійшли такі компанії, як Sony, Philips, Toshiba, Hitachi та інші, “народився” формат DVD.
Спочатку ця абревіатура розшифровувалась як Digital Video Disc (цифровий відеодиск), однак її
швидко замінима більш логічна розшифровка Digital Versatile Disc (цифровий універсальний
диск).
86
 Отримали розвиток два напрями у відеозаписі лазерних дисків.
Обидва реалізують кодування в стандарті MPEG-2, подальше
багатократне їх перезаписування і відтворення власне і на будь-яких
раніше випущених DVD програвачах. З позиції споживача помітні
відмінності між ними полягають у тому, що формат DVD-RW при
обсязі пам’яті 4,7 гігабайт здійснює запис на один бік DVD-дисків,
що записуються з часовим інтервалом 1 або 2 години; формат
DVD+RW при однаковому обсязі пам’яті пропонують також
однобічний запис, однак з більшою кількістю відрізків часу – 1, 2, 3,
4 години, забезпечуючи в 3- і 4-годинних режимах невисоку
точність відтворення телевізійної картинки (роздільна здатність 360
ліній), проте таку, яка перевищує наявну у відеомагнітофонів Hi-Fi
VHS (роздільна здатність 250 ліній). Іменитих компаній, які
підтримують формат DVD+RW, на сьогоднішній день більше.
Обидва напрями припускають їхнє суміщення з комп’ютерами.
На рис. 1.45 показано зовнішній вигляд DVD-RW записуючого
плейєра. Експлуатація його аналогічна експлуатації побутових
відеомагнітофонів, DVD-, CD-плейєрів.

Рис. 1.45. Цифровий відеорекордер DVD-дисків.

Джерелами сигналів для відеозапису в нього є DVD-, VCD-

плейєри, цифрові і аналогові відеомагнітофони; запис телепрограм
можна здійснювати від супутникового тюнера або через
відеомагнітофон-посередник від зовнішньої антени.

87
 Очевидним недоліком DVD-носіїв, нині не помітним, але таким,
що проглядається у майбутньому, є недостатній обсяг пам’яті. Її не
вистачить для запису на них передач телебачення високої чіткості
(роздільна здатність більше 1000 ліній) навіть при використанні
двобічних і двошарових дисків.
Відеокамера – це пристрій, який призначений для запису і
відтворення зображальної і звукової інформації. Він поєднує в
одному автономному блоці телевізійну камеру, касетний
відеомагнітофон і джерело живлення.
Камкордер (від англійських Camera + Recorder) – слово не
зовсім благозвучне, однак в ньому міститься більш точне
визначення, ніж в буденному “відеокамера”. В той же час воно
не таке довге, як суворий термін “відеомагнітофонна камера”.
Всі ці назви в даному випадку відносяться до відеотехніки, яка
об’єднує в єдиній конструкції власне телевізійну камеру (оптико-
електричну частину) і пишучий плейєр (відеомагнітофонну частину).
За горизонтальною чіткістю зображення в режимі
відтворення власного запису побутові відеокамери (камкордери)
поділяють на дві великі категорії: 240 ліній (формати VHS, VHS-
C, Video 8) і 400 ліній (формати S-VHS, Hi 8). Ці значення
суттєво менші власної чіткості хорошого телевізора (не менше
560 вертикальних ліній, тобто по 280 чорних і білих, що чергуються).
Інший суттєвий недолік переважної більшості нинішніх відеокамер
пов’язаний з тим, що при перезаписі та перегляді на зображенні
зростає рівень завад (шумів). Це робить неможливим
багатократне переписування, монтаж відзнятого матеріалу і його
перегляд без погіршення якості.
У вересні 1995 року на виставці IFA-95 в Берліні фірма Sony
вперше продемонструвала компактні аматорські цифрові
відеокамери – камкордери DCR VX700 і DCR VX1000 (формат DV),
які забезпечують чіткість 500 ліній і дають можливість багатократно
перезаписувати зображення і звук без погіршення їх якості.
Таким чином, камкордери мають шість різновидностей або
по-іншому форматів. Формат – лаконічне і містке слово, яке
говорить перш за все про так звану сигналограму магнітного
відеозапису, тобто про ширину магнітної стрічки, розміщені,
88
геометричних параметрах і швидкостях запису похилих рядків і
повздовжніх доріжок, які несуть звук, зображення і службову
інформацію. Крім того, типи форматів говорять про спектральні
особливості запису, які реалізуються електронікою і дозволяють
судити про якість і розміри камкордерів в цілому.
Порівняно детальна структурна схема камкордера наведена
на рис. 1.46. Він складається з двох цілком самостійних частин –
показана структурна схема камерної (верхня частина рисунка) і
відеомагнітофонної (нижня частина рисунка) при зйомці камерна
частина формує сигнали звуку, яскравості Y, кольоровості С,
синхронізації за кадрами КІ і рядками СІ. Всі ці сигнали записує
відеомагнітофон при натисканні пускової кнопки R. Записаний
відеосигнал у результаті можна побачити на кінескопі або РК-дисплеї
видошукача. В усіх режимах відео- і аудіосигнали виводяться на
гнізда V і А відповідно.
Камкордер має об’єктив зі змінною фокусною віддалю
(трансфокатор), у фокальній площині якого розміщено твердотілий
перетворювач зображення – прилад із зарядовим зв’язком (ПЗЗ,
англійською – Charge-Coupled Device – CCD). Конструктивно ПЗЗ
зроблено як мікросхема, яка має багато виводів. На його “спині” вирізане
прямокутне віконце, яке пропускає світло, з розмірами за діагоналлю
частіше всього від ¼ до ½ дюйма. За цим віконцем у вигляді растру
(наприклад, 800  600) розміщені сотні тисяч світлочутливих елементів,
пікселів (від англійського Pixel – picture element). Зрозуміло, що, чим їх
більше, тим вищою буде якість зображення. Через окуляр електронного
видошукача з діоптрійною поправкою, що встановлюється (можна
працювати без окулярів) можна бачити кадри, що знімаються або
відтворювати вже зняті на мініатюрному кінескопі або рідинно-
кристалічному (РК) дисплеї. Крім того, камерна частина містить
електромеханіку, яка обслуговує об’єктив, мікропроцесорну і
відеоканальну електроніку.

89
 Рис. 1.46. Структурна схема типового аналогового камкордера:
1 – багатолінзовий об’єктив; 2 – датчик положень; 3 – мікрофон; 4 – попередній
підсилювач; 5 – канал зображення; 6 – кнопка запису; 7 – блок кінескопу; 8 – автомат
експозиції; 9 – кнопка-коромисло; 10 – окуляр видошукача; 11 – мікропроцесор;
12 – двигун трансфокації; 13 – двигун фокусування; 14 – діафрагма з п’єзоприводом;
15 – світлоподільний компонент; 16 – оптика автофокуса; 17 – лінійний ПЗЗ;
18 – растровий світлофільтр; 19 – ПЗЗ каналу зображення; 20 – синхрогенератор і
контролер ПЗЗ; 21 – блок обробки сигналів; 22 – блок управління приводами;
23 – система автоматичного регулювання двигуна блоку головок, що обертаються;
24 – комутатор; 25 – канал фазових імпульсів управління; 26 – система автоматичного
регулювання двигуна ведучого вала.
90
 Щоб камкордер давав кольорове зображення за допомогою тільки
одного ПЗЗ, безпосередньо перед ним розмістили досить складний
пристрій – растровий світлофільтр. Він складається із кольорових
елементів, кожний розміром з піксель, яких стільки ж, скільки пікселів у
ПЗЗ. Кожний елемент світлофільтра зафарбовує “свій” піксель в певний
колір, заданий системою оптичного кодування. Чергування кольорів
растрового світлофільтра вибирається так, щоб отримати роздільну
здатність, близьку до роздільної здатності чорно-білої камери з таким
же ПЗЗ.
Сигнали, отримані при зчитуванні зображення (при
електронному скануванні в ПЗЗ), після фільтрації і обробки
перетворюються в аналогові сигнали яскравості (Y) і кольоровості
(С), які необхідні для відеозапису, і повний кольоровий телевізійний
сигнал (V), потрібний для відтворення на стандартному телевізорі.
Найдорожчі камкордери, наприклад, ті що згадувалися DCR
VX1000, містять три окремих ПЗЗ для кожного кольору. Це
конструктивно ускладнює камерну частину і вимагає ретельного
оптичного юстирування та ідентичного налагодження всіх трьох
каналів. Тут на ПЗЗ надходять монохромні кольори, виділені з
білого світла світлоподільною оптикою – складною призмою і
так званими діхроїчними дзеркалами, які пропускають один
колір і відбивають додаткові до нього (наприклад, відповідно
червоний і синьо-зелений, при складанні дають біле світло)
перевага камер з трьома ПЗЗ тільки одна – краща чіткість
кольорового зображення, проте і вона після відеозапису на всіх
перерахованих форматах, крім DV, майже непомітна.
Об’єктив камкордера – трансфокатор – оснащений мікро
двигунами постійного струму для зміни фокусної віддалі
(масштабу зображення) і фокусування (наведення на чіткість), а
також п’єзоприводом для регулювання діафрагми.
Фокусна віддаль трансфокатора змінюється важелем або
кнопкою-коромислом, які нормально знаходяться в нейтральному
положенні. Пальцями правої руки їх переводять в положення W
або Т, які відповідають зменшенню і збільшенню масштабу. У
дешевих камкордерах швидкість зміни фокусної відстані тільки
одна (час “наїзду” або “від’їзду” в межах всієї шкали фокусних
91
віддалей біля п’яти секунд), що не завжди зручно. Тому деякі
дешеві і всі дорогі моделі камкордерів мають кілька швидкостей
або навіть швидкість, що плавно змінюється (тиском пальців) від
3 до 20 секунд на всю шкалу.
Всі камкордери оснащені системами автоматичного
фокусування, котрі можна розділити на три основні групи.
Історично першою з них була локація з використанням
ультразвукових або інфрачервоних випромінювачів і приймачів.
Сьогодні вона зустрічається рідко. Друга система автофокусування – це
пошуковий пристрій, який забезпечує максимум амплітуд сигналів,
що приходять від дрібних деталей зображення. Для цього
частину загального світлового потоку можна сфокусувати на
чутливому елементі – додатковому ПЗЗ, розміщеному на тій же
оптичній віддалі, що й основний. Пристрій керує двигуном
фокусування, переміщуючи уздовж оптичної осі трансфокатора
фокусуючий компонент так, щоб сигнал на виході чутливого
елементу був максимальним. Для визначення напряму переміщення
додатковий ПЗЗ злегка зміщується уздовж оптичної осі в обох
напрямах п’єзокерамічним приводом. Якщо в обох випадках сигнал
зменшується – зображення сфокусоване, а якщо ні – фокусний
компонент об’єкта переміщується в напрямі збільшення сигналу.
В третій системі з фазовим фокусуванням оптичний компонент
автофокусу розділяє зображення на два, при правильному
фокусуванні вони повинні знаходитися на суворо певній віддалі
одне від одного. Відхилення від неї в більший або менший бік
вказує про необхідність корегування фокусу.
Недолік всіх трьох систем – протиріччя між їхньою
швидкістю і точністю фокусування: чим вища точність, тим з
більшим запізненням вона досягається. Це помітно при швидкій
панорамній зйомці планів з крупними об’єктами на різних
віддалях від оператора. Крім того, точність автофокусу
зменшується при зйомках неконтрастних сюжетів, а в
присмерках вона автоматично вимикається і об’єктив
встановлюється на нескінченність. Тому, хоч автофокус у
більшості випадків досить зручний, безперечною перевагою
володіють камкордери, які допускають ручне фокусування.
92
 П’єзопривод, регулюючий діафрагму об’єктиву, частіше всього
увімкнено тільки в систему автоматичної експозиції (АЕ) і є
недоступним для оператора. Проте, багато камкордерів оснащені
функцією Back Light (зворотне засвітлення) для зйомок при
зустрічному засвітленні або на яскравому фоні, коли сам об’єкт, що
знімається, може виявитися недоекспонованим. Дія цієї функції
аналогічна відкриванню діафрагми. Проте, досвідчені оператори
зазвичай віддають перевагу самостійно виставляти діафрагму і
витримку (щоб, скажімо, виділити на розмитому фоні сфокусоване
зображення окремого предмету), а також кольорову гаму (баланс
білого). Камкордери, які дозволяють це робити в дешевій ціновій
категорії зустрічаються порівняно рідко.
Тепер кілька слів про особливості електромеханіки і
аудіовізуальних каналів камкордерів. Розпочнемо з деяких даних
форматів, які визначають різницю камкордерів за габаритами і
конструкцією (таблиця 1.1). Наприклад, п’ять типорозмірів касет
вимагають п’яти різних стрічкопротяжних механізмів (СПМ). Всі
камкордери здійснюють похило-рядковий запис на стрічку блоком
головок, що обертаються. Головки встановлені на периферії циліндра,
який обертається, в різних пристроях він має різний діаметр і
відповідно різну частоту обертання. У циліндрів діаметром 62 і 40 мм
вона дорівнює кадровій частоті, тобто 25 Гц або 1500 об/хв., а у
циліндрів діаметром 41 і 26,7 мм частота обертання в півтори рази
вища. В усіх цих випадках на кожному похилому рядку записується
одне телевізійне поле (половина рядків, наприклад, тільки парні або
тільки непарні), а кожний повний кадр займає два поля. На нерухомій
нижній частині циліндра блока головок, що обертаються, є гвинтова
напрямляюча, на яку лягає нижній опорний край рухомої магнітної
стрічки.
Крім номінальної швидкості SP (Standart Play) багато
камкордерів (окрім формату DV) передбачають роботу в
“довгограючому” режимі LP (long Play) зі швидкістю стрічки
вдвічі меншою. Це у багатьох випадках зручно, проте якість
кольорового зображення в режимі LP виходить значно гіршою.

93
 Таблиця 1.1
Формати
Магнітна стрічка S-VHS S-VHS-C Video 8
DV
VHS VHS-C Hi 8
Ширина, мм 12,65 12,65 8 6,35
Товщина, мкм 13-19 13-19 12-13 7
Швидкість руху SP, мм/с 23, 39 23,39 20,05 18, 83
Швидкість відеозапису, м/с 4,85 4,85 3,14 -
Ширина рядка запису, мкм 49 49 34,4 -
Кількість рядків на кадр 2 2 2 12
Діаметр циліндра блоку
головок, що обертаються, мм 62 41 40/26,7 21,7
Розміри касет, мм 18410425 925923 9562,515 664812,2 /
1257514,6
Тривалість, хв. 300 45 120 60/270
(mini/norm)

Перезйомка навчального кінофільму на відеострічку

Найпростіший спосіб перевести навчальний або аматорський

кінофільм на відеострічку – це перезняти його відеокамерою
безпосередньо з кіноекрана. Через особливості перетворення
зображення у відеокамері кадри кінофільму записуються без
мелькань й інших перешкод. Бажано тільки подалі поставити
кінопроектор і відеокамеру від екрана, щоб зменшити
перекручування картинки через непаралельність оптичних осей,
картинка в камері набуває виду трапеції, а фокусування виходить
не по всьому екрані. Але цей спосіб придатний тільки для
відеокамер з режимом ручного фокусування. Якщо ж у
відеокамери є тільки автоматичне фокусування, виникнуть збої
фокусування наприклад, при зміні сюжету або яскравості на
екрані, що, звичайно, знижує якість записаного фільму.
Але можна зробити інакше: використати установку, причому
настільки просту, що для її виготовлення навіть не потрібні
креслення. Вона дозволить поліпшити якість перезнімання кінофільму
з кінопроектора на відеокамеру з автоматичним фокусуванням.

94
 На рис. 1.47 видно, що в установці використовується спосіб
рирпроекції (від англ. rear – задній) кінопроектор розташований
позад напівпрозорого матового екрана, таким способом колись
показували кінофільми в літніх кінотеатрах.

Рис. 1.47. Установка для перезйомки навчальних

кінофільмів на відеострічку.

Правда, у нас ще додано дзеркало для повороту зображення

на 180 по горизонталі (щоб права сторона кінокадру залишилася
правою і на екрані телевізора, 8, 16-міліметрову стрічку з
однобічною перфорацією не можна розвернути у фільмовому
каналі кінопроектора). Тому кінопроектор і відеокамера поставлені
під кутом 90, а дзеркало – під кутом 45 щодо їхніх оптичних осей.
Головна деталь установки – матовий екран. Найліпше
підходить матове скло від фотозбільшувача (матоване з одного
боку), але хороший екран вийде і з матової полімерної плівки
для друкування на лазерному принтері. З боку відеокамери
можна наклеїти рамку з чорної ізоляційної стрічки. Закріпити
екран і дзеркало простіше всього на цвяхах, забитих вертикально
в дошку-підставку. Дзеркало бажано приліпити пластиліном, це

95
дозволить робити підстроювання (юстирування) світлового
каналу.
Просте дзеркало буде давати зображення, що двоїться:
зображення основне, від дзеркального шару і паразитне – від
скла. Правда, зображення, що заважає, набагато блідіше
основного, його навіть не завжди можна побачити. Найкраще
зробити пробну зйомку і, якщо отримана якість вас не влаштує,
застосувати дзеркало з зовнішнім срібленням. Зробити його
можна самому, причому дуже просто: береться звичайне
дзеркало (саме підходяще за розмірами і товщиною скла –
дзеркало з пудрениці) і зі зворотнього боку ацетоном змивається
захисна фарба.
Оскільки відстань від кінопроектора до екрана дуже мала,
яскравість зображення може бути занадто великою для
відеокамери. Тоді з картону або щільного паперу потрібно
вирізати діафрагму – диск такого діаметру, щоб він щільно
входив у бленду об’єктива (для кінопроектора «Промінь-2»
діаметр діафрагми 20 мм). У центрі проробіть отвір діаметром
3,5–4,5 мм і пофарбуйте діафрагму в чорний колір. Діафрагма
зменшить світловий потік і заодно підвищить чідкість
зображення.
Ще одне зауваження. Якщо при зйомці протягом деякого
часу ви не робите ніяких маніпуляцій з камерою, вона «засипає»
(запис вимикається). Тому час від часу нагадуйте їй про те, що
про неї не забули. Самий нешкідливий спосіб – посувати
ненабагато трансфокатор.
Шум кінопроектора не дозволить вам записати звуковий
супровід одночасно під час перезнімання, тому озвучувати
відеофільм найкраще при перезаписі відеоінформації з
відеокамери на відеомагнітофон.

96
 1.4.2. Телебачення як засіб навчання
Телебачення, як засіб навчання виховання і розвитку учнів,
порівняно недавно ввійшло в загальноосвітню школу. Не
дивлячись на це, сьогодні ми не мислимо собі навчально-
виховного процесу без використання телевізійної техніки, яка
широко використовується в навчальний і позанавчальний час.
Навчальне телебачення – синтетичний засіб наочності,
який поєднує зображальну і звукову наочність і дає змогу
передавати різнобічну інформацію, яка спрямована на
поліпшення якості знань, вмінь і навичок учнів, на всебічний їх
розвиток.
Особливості навчального телебачення:
1. Показувати події в момент їх здійснення і на будь-якій
відстані від учнів.
2. Створювати найкращі умови для спостереження. Учні
бачать лише те, що потрібно на уроці.
3. Робота на велику аудиторію: клас, група класів, усі учні
школи.
4. Використання великого плану, що дає змогу
підкреслити об’ємність, глибину предмета, активізує
сприймання учнями нового матеріалу.
5. Наявність ефекту присутності: учні стають співучасниками
подій, які показуються на екрані.
6. Документальність телевізійної інформації, коли учні
спостерігають різні предмети і явища, унікальні творіння
людського розуму, виступи видатних людей. При цьому учням
здається, що диктор і виступаючі звертаються безпосередньо до
них.
7. Зміна співідношення між словом вчителя і зображенням
в залежності від вікових особливостей учнів.
Навчальне телебачення виконує такі функції:
1. Допомагає вчителю при вивченні найбільш складних тем.
2. Формує світогляд учнів.
3. Виховує національну самосвідомість, любов до України, рідного
народу, до природи, формує національний менталітет.
97
 4. Сприяє підготовці учнів до самостійної трудової діяльності.
5. Залучає школярів до мистецтва.
6. Ознайомлює школярів з новими досягненнями науки і техніки.
Навчальні телевізійні передачі транслює Друга програма
Українського телебачення. Це передачі з історії України і
всесвітньої історії, української літератури, зарубіжної літератури,
музики, іноземної мови, трудового навчання. Дні і початок
передач друкуються в програмах телевізійних передач.
Навчальні телепередачі розробляються відповідно до
програм шкільних навчальних дисциплін і транслюються
одночасно з вивченням відповідних тем.
В телепередачі не просто повторюють матеріал підручника,
а широко і різноманітно використовують можливості і переваги
телебачення, залучають матеріали, які відбивають останні
досягнення науки і техніки, використовують усі можливі засоби
унаочнення.
Систематично проводяться телевізійні передачі, розраховані
на позаурочну самостійну роботу учнів, факультативні заняття
і перегляд в групах продовженого дня, в гуртках, секціях,
клубах, об’єднаннях, а також інформаційні і методичні передачі
для вчителів.
Телевізійні передачі, які транслюються для загальноосвітніх
шкіл, за формою та змістом можуть бути такими:
1. Телевізійна лекція.
2. Телевізійна розповідь.
3. Телепередача узагальнюючого характеру.
4. Телевізійна екскурсія.
5. Демонстрування навчальних кінофільмів.
6. Телевізійна вставка.
7. Інструктивно-методичні передачі для вчителів
Телевізійна лекція
Телевізійна лекція – це закінчене логічне викладення
окремої теми одного уроку або виховного заходу.
За структурою  це в основному композиція – монтаж
спеціально відібраного зорового ряду, тобто відповідного
матеріалу. Під час читання лекції особливе значення має слово
98
ведучого. Тривалість лекції на уроці 15-35 хвилин, в
позаурочний час  45-60 хвилин.
Телевізійна розповідь.
Телевізійна розповідь як і телевізійна лекція, присвячується
одній темі уроку або виховного заходу. Це невеличка
композиція  монтаж спеціально відібраного зорового матеріалу,
який у супроводі диктора подається в логічній послідовності і
має закінчений виклад.
Тривалість розповіді дещо менша, ніж телевізійної лекції, і
залежить від віку учнів.
Телевізійна передача узагальнюючого характеру
Протягом кількох уроків вивчалась відповідна тема. Після
закінчення її вивчення на останній урок транслюється
телепередача узагальнюючого характеру. Вона підсумовує
вивчене на попередніх уроках.
Така телепередача містить досить велику кількість наочного
матеріалу, а саме: кінофільми, відеозаписи, записи на магнітну
стрічку, слайди, епіматеріали, різні види унаочнення.
Телевізійна екскурсія
Телевізійна екскурсія може здійснюватися на такі об’єкти,
куди учні не можуть поїхати і ознайомитись з ними на місці. Це
можуть бути музеї, заповідники, виставки, зарубіжні країни,
атомні електростанції, театри, фабрики і заводи, науково-
дослідні лабораторії.
Телевізійна екскурсія ведеться безпосередньо з об’єкту, який
вивчають учні. Тривалість телеекскурсії 45-60 хвилин.
Демонстрування навчальних кінофільмів
Навчальні кінофільми можна отримати в фільмотеці і
демонструвати безпосередньо в класі. Проте, як показує досвід,
для цього не завжди є можливість. Значно зручнішим є
демонстрування кінофільмів за допомогою навчального
телебачення.
Навчальний кінофільм може супроводжуватись вступним і
заключним словом вчителя. Триває таке демонстрування від 10
до 20 хвилин.

99
 Телевізійна вставка
Телевізійна вставка  це невеликий за розміром і в часі
фрагмент навчального кінофільму або відеофільму, наукові дані
про техніку, явища суспільного життя, музичні уривки.
За змістом вони доповнюють матеріал підручника,
розкривають питання, які в шкільних умовах важко
продемонструвати. Як правило, телевставки-демонстрування
тривають 5-6 хвилин.
Інструктивно-методичні телепередачі для вчителів
Такі передачі присвячуються навчальному матеріалу, який
пов’язаний з виконанням лабораторних робіт, використанням
приладів та інструментів.
Вони можуть містити рекомендації щодо виконання
майбутніх телепередач на уроках. Для вчителів транслюють
зразкові уроки кращих майстрів педагогічної справи, вчителів-
новаторів.
Крім цих передач вчитель може використовувати інші
телепередачі, які сприяють поліпшенню якості знань,
вихованості і розвитку учнів.

1.4.3. Методика використання телебачення

в навчально-виховному процесі з
учнями
Ефективність телевізійної передачі залежить від вміння
вчителя використовувати зміст цієї передачі. Він повинен чітко
знати особливості телевізійного викладу матеріалу і своє місце,
свої дії на такому уроці.
Особливості телеуроку
1. Телеурок характеризується великим обсягом навчальної
інформації. Збільшення її обсягу вимагає нових форм організації
роботи з класом.
2. Урок ведуть дві особи: вчитель і диктор. У зв’язку з
цим, інформація, яку повідомляє вчитель, повинна
узгоджуватись з тією інформацією, яку подає телеекран. Це

100
вимагає від вчителя спеціальної, організаційної, навчальної і
психологічної підготовки учнів до сприймання екранного
матеріалу.
3. На уроці вчитель не може змінювати швидкість
подання інформації з екрану. У зв’язку з цим він повинен
підготувати учнів до сприйняття телеінформації.
4. На телеуроці відсутній безпосередній зв’язок між
вчителем та учнями, що змушує вчителя використовувати
телепаузи.
З врахуванням цих особливостей вчитель, який проводить
телеурок, повинен мати добру методичну підготовку.
Методична підготовка вчителя до телеуроку
здійснюється за такими етапами:
Перший етап
Визначення доцільності використання телепередач
Навчальне телебачення використовується на уроці в таких
випадках:
1. Якщо телепередача присвячена предмету або темам, які
введено до програми недавно і ще не розроблено у підручниках
і методичній літературі.
2. Якщо при вивченні теми потрібно провести екскурсію на
важкодоступний об’єкт.
3. Якщо на повторно-узагальнюючих уроках виникає
потреба закріпити протягом короткого проміжку часу значний за
обсягом матеріал.
4. Якщо при викладанні складних тем вчитель потребує
кваліфікованої методичної допомоги від телепередач.
5. Якщо потрібно формувати в учнів навички
спостереження, розширювати межі демонстраційного
експерименту.
Другий етап
Попереднє ознайомлення зі змістом телепередачі
Включаючи телепередачу в урок або пропонуючи її для
самостійного перегляду, вчитель повинен знати її зміст і
структуру, хід телеінформації, знати на який попередній досвід
спирається телепередача та кожна її частина.
101
 Анотації на навчальні телепередачі друкуються двічі на рік в
таких друкованих виданнях: збірник наказів та інструкцій
Міністерства освіти і науки України; фахові журнали з шкільних
навчальних дисциплін. Ці видання отримує кожна
загальноосвітня школа.
Із змістом телепередач вчитель може ознайомитись,
переглянувши спеціальні телепередачі під рубриками: «Година
вчителя», «Екран вчителю», «Для Вас, вчителі». Спеціальні
семінари, присвячені методиці роботи з телеекраном, зокрема, з
навчальними телепередачами систематично проводить обласний
інститут післядипломної освіти педагогічних працівників.
Третій етап
Визначення навчальної, виховної і розвиваючої мети
уроку
Як відомо, вчитель на кожному уроці визначає навчальну,
виховну і розвиваючу мету уроку. На телеуроці їх визначення
має свої особливості, які полягають у наступному.
Ознайомитись із змістом телепередачі при визначенні
триєдиної мети, вчитель повинен враховувати матеріал, який
містить телепередача для досягнення навчальної мети, матеріал,
який здійснить найбільший виховний вплив на учнів, і матеріал,
який найбільше сприятиме розвитку загальнонавчальних і
спеціальних вмінь і навичок, рис особистості.
Четвертий етап
Визначення типу і структури уроку
Тип і структура уроку залежить від характеру телепередачі.
Насамперед, від того, чи проводиться телебесіда, телелекція,
телевставка, показ кінофільму.
Якщо телепередача повністю розкриває зміст теми уроку і
займає майже увесь його час, то такий урок  це урок вивчення
нового матеріалу.
Якщо телепередача містить новий матеріал і матеріал для
його закріплення, то такий урок називається комбінованим.
Якщо телепередача узагальнює матеріал з усієї теми, яка
вивчалася протягом декількох уроків, то такий урок – це урок
узагальнення знань з своєю структурою.
102
 П’ятий етап
Визначення місця телепередачі в структурі уроку.
Місце телепередачі в структурі уроку визначається типом
уроку. Так, якщо тип уроку – це урок вивчення нового
матеріалу, то телепередача використовується на етапі вивчення
(викладу) нового матеріалу.
На уроках, де відбувається узагальнення матеріалу,
телепередачу вводять на етапі повторення, закріплення і
узагальнення. На звичайних комбінованих уроках, де
використовуються телевставки, телепередача може бути введена
на різних етапах уроку.
Шостий етап
Визначення способів активізації пізнавальної діяльності
учнів
Якість уроку, на якому використовується телепередача, в
значній мірі залежить від того, як вчитель підготує учнів до
сприймання телевізійного матеріалу.
Готуючи учнів до сприймання телематеріалу, необхібно
створити відповідну психологічну настроєність, організувати
пізнавальну діяльність учнів в процесі перегляду передачі,
домогтися виконання поставлених перед учнями завдань. Види
таких завдань вміщені в параграфі 1.1.6.
Використання відеомагнітофона
Наявність відеомагнітофона дає можливість при
використанні телебачення, як засобу навчання, застосувати такі
форми роботи:
1. Проведення відеозапису прямих телевізійних навчальних,
науково-популярних, художніх, політичних, економічних, публіцистичних
та інших видів передач для наступного демонстрування при вивченні
шкільних предметів.
2. Проведення відеозапису відповідей учнів на уроках для
наступного обговорення в класі.
3. Проведення відеозапису конкурсів, виставок, змагань,
концертів, випускних вечорів, українських вечорниць, дитячих
ранків, свят, екскурсій, дитячих ранків, бесід, зустрічей з
наступним використанням у виховній роботі в позанавчальний час.
103
 4. Проведення відеозапису уроків досвідчених вчителів з
наступним обговоренням на засіданнях методичних об’єднань і
курсах підвищення кваліфікації.
Підготовка вчителя до телеуроку, де використовується
відеозапис, передбачає такі його дії:
1. Запис на відеомагнітну стрічку телепередачі.
2. Перегляд записаної на відеострічку телепередачі, аналіз змісту.
3. Підготовку до етапів телеуроку, де відбувається
актуалізація опорних знань.
4. Визначення питань для учнів, над якими вони будуть
працювати під час телепередачі.
5. Детальну розробку методики телеуроку, на якому учні
переглядатимуть відеозапис навчальної телепередачі.
6. Підготовка до етапів телеуроку, де відбуватиметься
закріплення і повторення матеріалу.
7. Підготовка індивідуальних домашніх завдань з
врахуванням рівня знань, вмінь і навичок учнів.
На етапі телеуроку, де відбувається перегляд навчальної
телепередачі, вчитель повинен уважно спостерігати за учнями,
за тим, як вони сприймають телеінформацію. В разі необхідності
вчитель зупиняє урок і вносить необхідні корективи. В
подальшому матеріал телеуроку використовується при вивченні
наступних тем.

104
 1.5. Навчальне кіно
1.5.1. Кіноплівка.
1.5.2. Кінофільм.
1.5.3. Технічна і педагогічна характеристика кінопроекторів.
1.5.4. Методика використання навчального кіно.

1.5.1. Кіноплівка
Основним матеріалом для створення кінофільму є кіноплівка.
Кіноплівка  це довга гнучка і тонка стрічка на яку нанесено
світлочутливий шар. З боку по краях зроблені квадратної форми отвори
 перфорації, які призначені для руху кіноплівки в кінопроекційних,
кінокопіювальних і кінопроекційних апаратах при зніманні
кінофільмів, їх тиражуванні і демонструванні.
За шириною (форматом) кіноплівка буває: широкоформатною 
70 мм, широкою (нормальною)  35 мм, вузькою  16 мм, 8 мм,
(рис. 1.48). Як правило, навчальні кінофільми знімають на
кіноплівці шириною 16 мм.
В залежності від фотографічних властивостей і призначення
кіноплівки бувають:
1. Негативна.
2. Позитивна.
3. Оборотна.
4. Контратипна.
5. Фонограмна.
6. Лавандова.
Кіноплівка буває чорно-біла і кольорова.
Чорно-біла кіноплівка (рис. 1.49) складається з чотирьох шарів:
Перший  емульсійний або світлочутливий шар. До нього
входить желатин і бромисте срібло. Саме в цьому шарі
фіксується зображення об’єктів
Другий  підшар, до складу якого входить желатин. Цей
шар з’єднує емульсійний шар з основою кіноплівки.

105
 Третій  основа. Це прозора плівка, яка виготовляється з
пластмаси  ацетилцелюлози, яка не горить, лише плавиться.
Четвертий  захисний або лаковий. На поверхню плівки
наносять лак. Цей шар захищає основу від механічних
пошкоджень, усуває скручування кіноплівки.

Рис. 1.48. Зовнішній вигляд кіноплівки:

а – широкоформатної (70-міліметрової);
б – нормальної (35-міліметрової);
в – вузької (16-міліметрової);
г – вузької (8-міліметрової) ;
1 – кадри зображення; 2 – доріжка з записом звуку.

Кольорова кіноплівка (рис. 1.50) складається з семи шарів:

Перший  емульсійний. Він містить желатин, сіль срібла,
фарбувальник. Цей шар чутливий до синіх променів.
Другий  фільтровий, запобіжний. Він запобігає
проникненню синіх променів на наступні шари кіноплівки, які
чутливі до зелених і червоних променів.
Третій  емульсійний чутливий до зелених променів.

106
 Четвертий  емульсійний, чутливий до червоних променів.
П’ятий  підшар, він з’єднує всі попередні шари з основою.
Шостий  основа. Прозора плівка, виготовлена з пластмаси 
ацетилцелюлози. Вона не горить, а лише плавиться.
Сьомий  протиореольний шар. Він утворюється і має таку
ж будову, як і в чорно-білій кіноплівці. Цей шар захищає основу
від механічних пошкоджень, сприяє її еластичності, запобігає
спотворенню кольорів.

Рис. 1.49. Схема будови чорно- Рис. 1.50. Схема будови

білої кіноплівки:
1 – емульсійний; 2 – підшар;
3 – основа плівки;
4 – захисний (лаковий).
кольорової кіноплівки:
1 – емульсійний шар, чутливий
до синіх променів світла;
2 – фільтровий шар;
3 – емульсійний шар, чутливий
до зелених променів;
4 – емульсійний шар, чутливий
до червоних променів;
5 – підшар; 6 – основа;
7 – протиореольний шар.

На протилежному від перфорації боці 16 мм кіноплівки

нанесено спеціальний світлочутливий або магнітний шар, який
призначений для фотографічного або магнітного запису звуку.
107
 1.5.2. Кінофільм
Кінофільм – це експонована кіноплівка, на яку знято
зображення і записано звук. Зображення має вигляд окремих
кадрів. З одного боку кадрів розташована перфораційна, з
другого  звукова доріжка.
Кадр – це окремий фотознімок, на якому зафіксовано одну
з послідовних фаз руху або статичного зображення об’єкта,
який знімається.
Фонограма – це записаний звук, який супроводжує кінофільм.
Фонограми бувають фотографічними (оптичними) і магнітними.
Оптичну фонограму отримують оптичним способом запису
звуку, а магнітну  магнітним способом запису звуку.
Оптична фонограма  це звукова доріжка. За виглядом  це
поздовжня смужка або поперечні смуги чорно-білого кольору.
Магнітна фонограма  це звукова доріжка, яка має вигляд
коричневої смужки на краю кіноплівки.
Кінофільм складається з окремих частин. Довжина
однієї частини 16-мм кінофільму дорівнює 120 метрів. В одному
кінофільмі може бути від однієї до восьми частин. Тривалість
демонстрування однієї частини  10-11 хвилин.
Кожна частина на початку і в кінці має спеціальні підклеєні
кінцівки – ракорди (рис. 1.51), які призначені для захисту
частин фільму, розпізнавання назви кінофільму, номера частини
і правильної зарядки кінофільму в кінопроектор.
Кожна частина має початковий і кінцевий ракорди.
Початковий ракорд знаходиться на початку кінофільму і
складається з чотирьох частин:
Перша – захисна. Це чиста прозора кіноплівка без
зображення, довжиною 1,5 метра. Вона захищає кінофільм від
механічних пошкоджень.
Друга – розпізнавальна. Вона призначена для
розпізнавання кінофільму. На 10 кадрах розміщені такі надписи:
назва фільму; номер частини; слово “Початок”; назва
кінокопіювальної фабрики; дата випуску.

108
 Третя – зарядна. Призначена для правильної зарядки
кінофільму в кінопроектор. Вона містить такі групи слів:
“Заряджай у блок”; “Заряджай у вікно”; “Вмикай двигун”.
Четверта – перехідна. Призначена для забезпечення переходу від
пізнавальної частини до кадрів із зображенням. Вона має 116 темних
непрозорих кадрів.

Рис. 1.51. Початковий і кінцевий ракорди.

Кінцевий ракорд знаходиться наприкінці частини кінофільму.

Він складається з чотирьох частин:
Перша – сигнальна. Призначена для відокремлення
сигналів про те, що закінчується демонстрування частини
кінофільму. Вона розміщена в кінці сюжетної частини і має дві
спеціальні позначки  4 кадри з темною крапкою.
Друга – перехідна. Вона має 15-20 непрозорих кадри і
призначена для забезпечення переходу від сигнальної до
пізнавальної частини.

109
 Третя – розпізнавальна. Призначена для розпізнавання
частини кінофільму. Вона має такі надписи: “Назва
кінофільму”; “Номер частини”; слово “Кінець”; п’ятикутну
зірочку на весь кадр фільму.
Четверта – захисна. Це чиста прозора кіноплівка довжиною
півтора метра. Призначена для захисту кінцевої частини кінофільму
від механічних пошкоджень.

Категорії фільмокопій

Якість зображення і звуковідтворення при демонструванні

кінофільмів визначається технічним станом фільмокопій. Будь-
які пошкодження знижують якість кінопоказу.
В залежності від пошкодження існує чотири категорії 16-мм
фільмокопій.
Перша категорія. До 30 демонструвань. Відсутні механічні
пошкодження і надсічка.
Друга категорія. До 125 демонструвань. Є подряпини
завдовжки 25 мм і дрібна надсічка.
Третя категорія. До 250 демонструвань. Є механічні
пошкодження у вигляді великих смуг і подряпин, глибока надсічка.
Четверта категорія. Понад 250 демонструвань. Непридатна
до експлуатації. На поверхні багато механічних пошкоджень,
різних смужок і подряпин. Надрізні смуги, стрижка, часті
розриви перфорації.

Види і типи кінофільмів

Кінофільми бувають таких видів: художні, хронікально-

документальні, науково-популярні, наукові, навчальні,
телевізійні, аматорські.
Є такі типи кінофільмів: неозвучені, звукові, чорно-білі,
кольорові, широкоекранні, широкоформатні, панорамні, кругорамні,
стереоскопічні.

110
 Правила технічної експлуатації фільмокопій

1. Правильно заряджати їх в кінопроектор.

2. Не демонструвати кінофільм на забрудненій апаратурі.
3. Дотримуватись сталої швидкості при перемотуванні.
4. Взимку відкривати коробки з кінофільмами через
45 хвилин, після внесення в тепле приміщення.
5. Не тримати коробки з кінофільмами біля джерел тепла.
6. Температура приміщення, де зберігається кінофільм, не
повинна перевищувати 20ºС, а вологість – 65%.

1.5.3. Характеристика кіноустановок

В загальноосвітніх школах використовуються такі вузькоплівкові
16-мм кіноустановки: КПШ-4; “Україна-4”; “Україна-5”; “Україна-7”;
“Райдуга-1”; “Райдуга-2”; “Райдуга-7”. Всі вони є пересувними.
Відрізняються одна від одної в основному величиною світлового потоку,
звуковою потужністю, кількістю апаратів, які входять до комплекту.
Розглянемо кіноустановку “Україна-5”, яка найчастіше
використовується в школах.
Кіноустановка “Україна-5” призначена для демонстрування 16-мм
чорно-білих і кольорових кінофільмів з оптичним і магнітним записом
звуку.
До комплекту кіноустановки входить чотири блоки (рис. 1.52):
1. Кінопроектор типу П16П-1.
2. Підсилювач 6У-34.
3. Кіноавтотрансформатор КАТ-16.
4. Гучномовець 25-А-64.
Кінопроектор П16П-1 призначений для зарядки і
демонстрування кінофільмів. В ньому розміщені фільмопротяжний,
грейферний і передавальний механізми, проекційно-освітлювальна
частина, звуковий блок, електричний двигун, пакетний перемикач.
Підсилювач 6У-34 призначений для підсилення електричних
коливань звукової частоти, які надходять з фотодіода. Він живиться

111
змінним електричним струмом напругою 110 В і споживає
потужність 60 Вт. Вихідна потужність підсилювача 12 Вт.

Рис. 1.52. Блок-схема кіноустановки “Україна-5”:

1 – кіноавтотрансформатор;
2 – кінопроектор;
3 – підсилювач;
4 – гучномовець.

Кіноавтотрансформатор КАТ-16 призначений для

живлення електродвигуна ЕАО-18, підсилювача 6У-34 і
кінопроекційної лампи К3О-400. Він отримує живлення від
мережі однофазного змінного струму напругою 220 В або 127 В,
частота струму 50 Гц.
Гучномовець 25А-64 призначений для перетворення
електричних коливань звукової частоти, які надходять з
підсилювача, у звукові коливання. Він складається з двох
динамічних головок типу 4А-28. Вихідна потужність 12 Вт.
До кіноустановки “Україна-5” входять чотири
основних частини: електрична, механічна, звукова, проекційно-
освітлювальна.
Електрична частина
Електрична частина (рис. 1.53) складається з таких елементів:
кіноавтотрансформатор; електричний двигун; підсилювач;
гучномовець; кінопроекційна лампа; звукова лампа; пакетний
перемикач.

112
 Рис. 1.53. Блок-схема електричної частини
кіноустановки “Україна-5”:
1 – кіноавтотрансформатор; 2 – електродвигун;
3 – кінопроекційна лампа; 4 – підсилювач;
5 – звукова лампа; 6 – гучномовець.

Кіноавтотрансформатор призначений для живлення електричного

двигуна, підсилювача, гучномовця, кінопроекційної лампи.
Знаходиться він в окремому блоці.
Електродвигун типу ЕАО-18 призначений для
перетворення електричної енергії в механічну енергію
обертового руху. Двигун забезпечує роботу фільмопротяжного
і грейферного механізмів і вентилятора, який охолоджує
кінопроекційну лампу. Живиться він змінним струмом 110 В і
споживає 110 Вт електропотужності. Розташований в
кінопроекторі.

113
 Підсилювач 6У-34 призначений для підсилення
електричних коливань звукової частоти, які надходять з
фотодіода. Знаходиться в окремому блоці.
Гучномовець 25А-64 призначений для перетворення
електричних коливань звукової частоти, які надходять з
підсилювача, у звукові коливання. Знаходиться в окремому
блоці.
Кінопроекційна лампа К3О-400 призначена для
створення світлового потоку і просвічування ним кадрів
кінофільму. Напруга живлення 30 В, споживає потужність 400 Вт,
світловий потік 350 лм, строк служби лампи 30 годин. Знаходиться
в кінопроекторі.
Звукова лампа К4-3 призначена для створення потоку
світла, який після проходження через мікрооб’єктив просвічує
оптичну фонограму кінофільму. Напруга живлення 4 В і
споживає потужність 3 Вт. Живиться постійним струмом від
випрямляча, що знаходиться в підсилювачі. Розташована в
кінопроекторі.
Пакетний перемикач. Він призначений для вмикання і
вимкнення електричного двигуна, кінопроекційної та звукової
ламп і підсилювача. Складається з 4-х самостійних перемикачів,
розташованих на одній осі. Кожен з них має фіксоване
положення. У першому положенні: “Вимкнено”, вимкнені всі
споживачі електроенергії, які знаходяться в кінопроекторі. В
другому положенні “Електродвигун” вмикається двигун і
звукова лампа. В третьому положенні “Проекція” вмикається
проекційна лампа. В четвертому положенні “Електродвигун”
вимикається проекційна лампа, а в останньому вимикається
двигун.
Механічна частина
До складу механічної частини входять три механізми:
фільмопротяжний, грейферний, передавальний (рис. 1.54).

114
 Рис. 1.54. Блок-схема передавального механізму
кіноустановки:
1 – намотуючи бобіна; 2 – електродвигун;
3 – верхній тягнучий зубчастий барабан;
4 – нижній затримуючий зубчастий барабан;
5 – грейферний механізм.

Фільмопротяжний механізм (рис. 1.55) складається з таких

елементів: кронштейн; змотувач; намотувач; зубчасті барабани;
фільмовий канал; гладенький звуковий барабан; ролики.
Змотувач призначений для змотування кінофільму з
подавальної бобіни.
Намотувач призначений для намотування кінофільму
після його проходження через всі барабани і ролики. Бобіна
намотувача отримує рух від електродвигуна.
Верхній зубчастий тягнучий барабан призначений для
протягування кінофільму після його змотування з подавальної
бобіни. Обертовий рух він отримує від електродвигуна.
Нижній зубчастий затримуючий барабан призначений для
забезпечення рівномірного руху кінофільму в фільмопротяжному
механізмі. Обертовий рух він отримує від електродвигуна.

115
 Рис. 1.55. Схема фільмопротяжного тракту
кіноустановки “Україна-5”:
1 – бобіна змотувача; 2, 12 – притискні ролики;
3 – верхній зубчастий тягнучий барабан;
4 – фільмовий канал; 5 – заспокійливий ролик;
6 – притискний ролик; 7 – гладенький барабан;
8 – направляючий ролик; 9 – перемикач
фонограм; 10 – натяжний ролик; 11 – нижній
затримуючий зубчастий барабан; 13, 14 –
направляючі ролики; 15 – бобіна намотувача.

Фільмовий канал призначений для фіксації кадрів

кінофільму на відповідній віддалі від проекційного об’єктиву.
Його конструкція забезпечує рівномірний рух кінофільму і
статичне положення кадрів, які проектуються на екран.
Гладенький звуковий барабан призначений для
рівномірного руху кінофільму під час просвічування оптичної
фонограми читаючим штрихом.
116
 Грейферний механізм призначений для забезпечення
переривчатого руху кінофільму в фільмовому каналі з частотою
24 кадри за секунду.
Рух кінофільму в фільмовому каналі забезпечується
завдяки циклічній роботі грейферного механізму. Кожен цикл
складається з 4-х тактів:

І такт  введення зубців грейфера у перфораційні отвори –

грейферна рамка обертається навколо напрямних.
ІІ такт  робочий хід – опускання грейферної рамки униз –
зубці грейфера протягують стрічку на крок кадру.
ІІІ такт  виведення зубців грейфера з перфораційних отворів –
рамка обертається у зворотному напрямі.
IV такт  холостий хід – грейферна рамка піднімається у
верхнє вихідне положення.

Передавальний механізм призначений для передачі руху

від електричного двигуна до зубчастих барабанів, грейферного
механізму і намотувача. Передавальний механізм складається з
електричного двигуна, зубчастих передач (редукторів), муфт,
осей і підшипників.
Звукова частина
Звукова частина призначена для перетворення світлових
імпульсів, які утворилися при просвічуванні звукової доріжки, в
електричні сигнали і перетворення їх у звукові коливання.
Звукова частина складається з двох пристроїв:
звукоперетворюючого (звукового блоку) і звуковідтворюючого.
Звукоперетворюючий пристрій (звуковий блок)
призначений для перетворення світлових імпульсів, які
утворилися при просвічуванні оптичної фонограми, в електричні
коливання звукової частоти.
Звуковий блок складається з таких деталей: оптична
система  звукова лампа; мікрооб’єктив; світлопровід; фотодіод;
магнітна головка.

117
 Рис. 1.56. Схема звукочитаючої системи:
1 – звукова лампа; 2 – мікрооб’єктив;
3 – фонограма фільмокопії;
4 – світлопровід; 5 – фотодіод

Звуковий блок працює так. Світловий потік від звукової

лампи надходить на мікрооб’єктив, який формує його в
читаючий штрих. Цей світловий штрих просвічує оптичну
фонограму на кінострічці і після цього надходить на фотодіод, в
якому світлові коливання перетворюються електричні коливання
звукової частоти. Відтворення звуку за допомогою магнітної
головки відбувається так, як у звичайному магнітофоні.
Звуковідтворюючий пристрій призначений для
відтворення звуку з оптичних і магнітних фонограм. Він
складається з таких частин: підсилювач 6У-34; гучномовець
25А-64. Про призначення цих частин мова йшла вище.
Звуковітворюючий пристрій працює так. Електричні
коливання з фотодіоду надходять на підсилювач, де
підсилюються. Після підсилення електричні коливання
надходять до гучномовця, в якому перетворюються в звукові
коливання.

Проекційно-освітлювальна частина

Проекційно-освітлювальна частина або система (рис. 1.57)

призначена для створення на екрані добре і рівномірно

118
освітленого, збільшеного, дійсного, чіткого прямого зображення
кадру кінофільму, який проектується.
Проекційно-освітлювальна частина складається з таких
елементів: кінопроекційна лампа; дзеркальний відбивач; конденсор;
кадрове вікно фільмового каналу; кінопроекційний об’єктив.

Рис. 1.57. Проекційно-освітлювальна система

кіноустановки “Україна-5”.

Кінопроекційна лампа К30-400 є джерелом світла. Вона

живиться від джерела напругою 30 В і має потужність 400 Вт.
Строк служби лампи 25 годин.
Дзеркальний відбивач – призначений для збільшення
корисного світлового потоку, відбиваючи в напрямку кадрового
вікна частину світлових променів, які випромінює
кінопроекційна лампа.
Конденсор – призначений для створення підсиленого,
рівномірно освітленого по площі, направленого світлового

119
потоку, який просвічує кадри кінофільму і спрямовує його в
об’єктив. Конденсор  це оптична система, яка складається з 3-х
лінз і з’єднана металевою оправою.
Кадрове вікно фільмового каналу призначене для
обмеження розмірів світлового потоку, який просвічує фільм.
Кадрове вікно відповідає розміру кадру кінофільму.
Кінопроекційний об’єктив призначений для отримання на
екрані збільшеного, чіткого і прямого зображення фільму.
Об’єктив – це оптична система із 6 лінз, які знаходяться в
металевій оправі. Тип об’єктиву РО-109-1, фокусна віддаль 50
мм і відносний отвір 1:1,2.
Як працює проекційно-освітлювальна система?
Світловий потік від кінопроекційної лампи, відбившись від
дзеркального відбивача, надходить на конденсор, підсилюється,
рівномірно розподілившись по площі, проходить через кадрове
вікно, просвітивши кадр кінофільму, а потім на кінопроекційний
об’єктив, пройшовши через який надходить на екран, на якому
ми бачимо збільшене, чітке і дійсне зображення об’єктів, які
вміщені на кіноплівці.

Підготовка і зарядка кінофільму в проектор

1. Перевірити правильність намотування фільму на бобіну.

Якщо тримати її в лівій руці так, щоб кінець фільму розмотувався з неї
за годинниковою стрілкою, то емульсійна сторона повинна бути
повернена до екрану, перфорації до себе, а зображення перевернутим.
Таке намотування є правильним.
2. Бобіну з кінофільмом встановлюють на вісь змотувача і
фіксують її положення фіксатором.
3. На вісь намотувача встановлюють порожню бобіну.
4. В залежності від виду фонограми встановлюють
перемикач фонограм в положення або .
5. Відмотують кінець фільму 1,5-2 м, відчиняють
дверцята фільмового каналу і, обертаючи ручку робочого
вала проектора, вводять зубці грейферної рамки в

120
перфораційні отвори. При цьому повинно з’явитися
характерне клацання.
6. Зробивши петлю 10-12 кадрів, заводять фільм під
притискні ролики верхнього зубчаcтого барабана і суміщають
перфораційні отвори з його зубцями.
7. Під фільмовим каналом робимо нижню петлю 6-8
кадрів і проводимо фільм на заспокійливий ролик і дальше між
притискним роликом і гладеньким барабаном.
8. В залежності від фонограми фільм направляють на
ролики, натяжний ролик і зубчастий барабан.
9. Після цього кінофільм проводять через напрямні ролики
і заправляють його кінець в щілину намотуючої бобіни.
10. Робимо рукою декілька обертів вала проектора. При
цьому верхня і нижня петлі не повинні ні зменшуватись, ні
збільшуватись. Намотувач повинен рівномірно намотувати
фільм на бобіну.
11. Якщо ми цього досягнемо, то це буде означати, що ми
правильно зарядили кінофільм.

1.5.4. Методика використання навчального кіно

Ефективність використання навчальних кінофільмів
залежить від практичної і методичної підготовки вчителя.
Вчитель повинен вміти працювати на кіноустановці, добре
володіти методикою використання навчальних кінофільмів у
навчально-виховному процесі з учнями.
Використання навчального кіно в навчально-виховному
процесі з учнями розглядається в двох аспектах: перший 
методика підготовки вчителя до уроку; другий процес
проведення кіноуроку, тобто безпосереднє використання
навчального кінофільму.

121
 Методична підготовка вчителя до кіноуроку
Методична підготовка вчителя до використання на уроці
навчального кінофільму складається з таких послідовно
розташованих етапів.
Перший етап. Визначення доцільності використання
навчального кінофільму.
Вчитель, готуючись до сучасного уроку, ставить перед
собою певне завдання. Для того, щоб його виконати, завжди є
потреба використовувати різне унаочнення. Як показує досвід,
доцільно використовувати навчальний кінофільм.
Другий етап. Попереднє ознайомлення із змістом
навчального кінофільму.
Визначивши доцільність, вчитель переглядає навчальний
кінофільм, глибоко аналізує його зміст, всебічно вивчає ті
питання, які містить кіноінформація. Додаткову інформацію про
кінофільм можна також отримати з монтажного листа.
Третій етап. Визначення навчальної, виховної і
розвиваючої мети кіноуроку.
Ознайомившись із змістом навчального кінофільму,
враховуючи зміст зорової і слухової кіноінформації та зміст
навчального матеріалу, вчитель визначає навчальну, виховну і
розвиваючу мету кіноуроку.
Четвертий етап. Вивчення типу і структури кіноуроку.
Визначивши навчальну, виховну і розвиваючу мету,
вчитель визначає оптимальний тип і відповідну структуру
кіноуроку. Найефективнішими і найбільш оптимальними є такі
типи кіноуроків: комбінований урок; урок повідомлення нових
знань; урок узагальнення і систематизації знань.
П’ятий етап. Визначення місця кінофільму в структурі
кіноуроку.
Після визначення типу і структури кіноуроку вчитель
виділяє те місце на уроці, де найбільш ефективно учні будуть
сприймати кіноінформацію. В залежності від типу уроку це
може бути на етапах вивчення нового матеріалу, закріплення,

122
повторення, узагальнення нового матеріалу, перевірки
домашнього завдання.
Шостий етап. Підготовка учнів до кіноуроку.
Якість кіноуроку, насамперед, буде залежати від належної
підготовки учнів до сприйняття, усвідомлення і засвоєння
кіноінформації, тобто від активної роботи кожного з них на всіх
етапах кіноуроку. Для того, щоб учні активно працювали з
екраном вчитель заздалегідь повинен підготувати і вручити
кожному учневі індивідуальне проблемне завдання, над яким
він буде працювати на кіноуроці.
Сьомий етап. Складання поурочного плану.
Здійснивши шість етапів підготовки, вчитель розробляє
поурочний план кіноуроку. В ньому слід максимально
враховувати всі ті підготовчі матеріали, про які йшла мова вище.
Проведення кіноуроку
Урок, на якому використовується навчальний кінофільм,
вчитель проводить відповідно до поурочного плану, суворо
дотримуючись розробленої ним структури такого уроку.
Найвідповідальнішим і найскладнішим для вчителя є той
етап, на якому демонструється навчальний кінофільм. Решта
етапів в основному є традиційними і не викликають труднощів у
вчителя. На цьому етапі вчителеві необхідно проводити роботу в
таких напрямках:
1. Уважно слідкувати за сприйманням учнями кіноінформації,
допомагати у виконанні ними завдань, короткими репліками звертати
їх увагу на головне.
2. В разі необхідності зупинити демонстрування
кінофільму, висловити відповідні поради і зауваження.
3. Контролювати і одночасно коректувати виконання
учнями індивідуальних завдань.
4. Після закінчення демонстрування кінофільму шляхом
опитування виявити рівень засвоєння кіноматеріалу.
Використання навчальних кінофільмів у поєднанні з
іншими технічними засобами навчання та іншими видами
унаочнення сприятиме глибокому усвідомленню учнями
навчального матеріалу.
123
 1.6. Методика використання технічних
засобів навчання в загальноосвітній
школі
1.6.1. Загальна методика використання технічних засобів
навчання.
1.6.2. Технічна підготовка.
1.6.3. Організаційна підготовка.
1.6.4. Методична підготовка.
1.6.5. Використання технічних засобів навчання.

1.6.1. Загальна методика використання

технічних засобів навчання
Вчитель сучасної загальноосвітньої школи на уроках і в
позакласній роботі широко використовує технічні засоби
навчання. Саме на цьому ґрунтується удосконалення навчально-
виховного процесу. Ефективність такого використання в значній
мірі буде залежати від того, наскільки вчитель володіє
відповідною методикою.
В своїй роботі вчитель найчастіше використовує такі види
технічних засобів навчання, як діафільми, діапозитиви, слайди,
транспаранти, епіпосібники, грамплатівки, магнітні звукові
записи, кінофільми і кінофрагменти, навчальні телепередачі і
відеофільми, записи на компакт-дисках.
У зв’язку з цим вчитель повинен вміти використовувати
різноманітні апарати, зокрема, діапроектори, епіпроектори,
графопроектори, магнітофони, радіоприймачі, телевізори,
відеомагнітофони, відеокамери, копіювальні апарати,
кіноустановки, електрофони і лазерні програвачі.
Педагогічними дослідженнями і педагогічною практикою
встановлено, що найдоцільніше використовувати технічні засоби
навчання при виконанні таких педагогічних завдань:
1. Формування світогляду учнів, їх ідейних і моральних
переконань.
124
 2. Формування загальнонавчальних вмінь і навичок учнів,
які допомагають їм учитися, зокрема: виділяти головне,
аналізувати, узагальнювати, порівнювати, класифікувати,
конкретизувати, абстрагувати, систематизувати.
3. Формування спеціальних вмінь і навичок учнів в
залежності від навчальних дисциплін, які вони вивчають в
школі, а саме: писати, читати, розмовляти, рахувати,
обчислювати, вимірювати, співати, грати на музичних
інструментах, працювати з історичними картами, нотами.
4. Ознайомлення учнів з історією суспільства, науки,
техніки, культури, мистецтва, літератури, мови та сучасними
їхніми досягненнями.
5. Взаємозв’язок теорії і практики. Застосування
теоретичних знань для вирішення практичних завдань учнями
при вивченні різних навчальних дисциплін.
6. Проведення профорієнтаційної роботи з учнями в
навчальний і позанавчальний час.
7. Засвоєння учнями складних тем при вивченні шкільних
навчальних дисциплін.
Технічні засоби навчання можуть використовуватись у
двох аспектах, а саме: як наочна ілюстрація до розповіді
вчителя; як основне джерело нової інформації. У першому
випадку такий метод використання називається наочно-
ілюстративним, у другому  активно-еврістичним.
В залежності від необхідності технічні засоби навчання
можна використовувати повністю, частинами, фрагментами,
кадрами. Доцільно поєднувати їх в контексті з іншими видами
унаочнення та засобами навчання.
Використовуючи технічні засоби навчання, слід враховувати
специфічні особливості. До них можна віднести такі:
1. ТЗН виступають в комплексі з підручником, словом
вчителя, класною дошкою, таблицями, схемами, діаграмами,
картами, нотами, макетами, моделями, іншими засобами
навчання.
2. Змінюються у порівнянні з традиційними форми роботи
вчителя і учнів на всіх етапах уроку.
125
 3. Урок проводять дві особи: вчитель і диктор, функції
яких дещо різні. Проте, у всіх випадках інформація, яку подає
вчитель, повинна узгоджуватись з інформацією, яку містять
технічні засоби навчання.
Врахування цих особливостей учителем значно поліпшить
ефективність уроку з використанням технічних засобів
навчання.
Використання технічних засобів навчання передбачає ретельну
попередню технічну, організаційну і методичну підготовку.
Оптимальним варіантом є проведення такої підготовки перед початком
навчального року, півріччя і безпосередньо перед уроком.

1.6.2. Технічна підготовка

Технічна підготовка до використання технічних засобів
навчання проводиться до початку навчального року.
Відбувається вона в такій послідовності:
1. Підбір необхідної апаратури, а саме: кіноустановок,
телевізорів, відеомагнітофонів, відеокамер, відеопрогравачів,
магнітофонів, лазерних програвачів, електрофонів, графопроекторів.
2. Перевірка справності апаратури. Для цього необхідно
виконати технічний огляд апаратів без носіїв інформації.
3. Проведення ремонту апаратів в разі виявлення
несправностей. Прості з них усуває вчитель, а складніші в
спеціалізованих майстернях.
4. Зарядка і демонстрування відповідних носіїв інформації. Це
дасть змогу переконатись в нормальній роботі апаратів технічних
засобів навчання.

1.6.3. Організаційна підготовка

Організаційна підготовка до використання технічних
засобів навчання відбувається в два етапи: до початку
навчального року, безпосередньо перед використанням.

126
 До початку навчального року вчитель виконує такі дії:

Аналізує наявні в школі носії інформації, а також ті, які

можна отримати в районній фільмо-, фоно-, відеотеці, придбати
в торгівельній мережі, або виготовити власними силами.
Підбирає необхідні носії інформації: кінофільми,
кінофрагменти, відеофільми, навчальні телевізійні передачі,
грамплатівки, магнітні записи, записи на компакт-дисках,
діафільми, слайди, транспаранти, які будуть використовуватись
в навчально-виховній роботі з учнями.
Виготовляє носії інформації: діафільми, слайди,
транспаранти, відеофільми, магнітні записи

Безпосередньо перед використанням технічних засобів

навчання вчитель виконує таку роботу:

1. Вибирає відповідну тему уроку і технічні засоби до нього.

2. Заздалегідь повідомляє учнів про урок, на якому будуть
використовуватись технічні засоби навчання.
3. Розробляє і дає учням відповідні завдання, які пов’язані
із змістом технічних засобів навчання.
4. Підбирає і рекомендує учням літературу з теми уроку і
технічних засобів навчання.

1.6.4. Методична підготовка

Методична підготовка вчителя до уроку, на якому будуть
використовуватись технічні засоби навчання, включає вісім
послідовно розташованих етапів. Необхідно пам’ятати, що лише
реалізація попереднього етапу дає можливість приступити і
реалізувати наступний етап.

127
 Перший етап. Визначення доцільності використання
технічних засобів навчання.

Вчитель, який готується до уроку, використовує

обладнання, прилади, таблиці, схеми, карти, ноти тощо. Якщо
він глибоко переконаний, що навчальної, виховної, розвиваючої
мети на уроці буде досягнуто без використання технічних
засобів навчання, то при цьому, як правило, відпадає
необхідність у використанні ТЗН.
Проте, такі ситуації бувають досить рідко. Як показує
досвід, на абсолютній більшості уроків є потреба у використанні
того чи іншого або декількох видів технічних засобів навчання.
На одному уроці вона може бути більша, на іншому  менша, а
на деяких без них неможливо глибоко розкрити тему.
Підібравши технічні засоби навчання і визначивши їх
відповідність темі уроку, а також врахувавши забезпеченість
уроку унаочненням, вчитель остаточно приймає рішення про
доцільність їх використання.
При визначенні доцільності ми повинні враховувати
педагогічну і наукову якість технічних засобів навчання, а також
такі досить важливі фактори, як зміст навчального матеріалу,
який буде вивчатись на уроці, методичну підготовку вчителя, вік
та інтереси учнів, рівень їх теоретичної і практичної підготовки.
Другий етап. Попереднє ознайомлення із змістом
технічних засобів навчання.
Після визначення доцільності і відбору технічних засобів
навчання необхідно попередньо ознайомитись із змістом
екранної і звукової інформації. Це є необхідна умова
ефективного їх використання. Обізнаність із змістом технічних
засобів навчання дасть нам можливість належним чином
підготувати учнів до сприймання екранної та звукової
інформації і належним чином підготуватися до уроку.
Попереднє ознайомлення із змістом технічних засобів
навчання полягає в тому, що ми за допомогою відповідної
апаратури переглядаємо навчальний кінофільм або
кінофрагмент, записану на відеострічку або компакт-диск
128
навчальну телепередачу, прослуховуємо звукову інформацію,
записану на грамплатівку, магнітну стрічку або компакт-диск,
переглядаємо діафільм, діапозитиви, транспаранти, епіфільми,
комп’ютерну навчальну програму.
Якщо ми готуємося до телеуроку, на якому учні
дивитимуться пряму навчальну телевізійну передачу з міста
Києва і яку не можна попередньо переглянути, то з її змістом ми
можемо попередньо ознайомитись, використовуючи інформаційний
збірник Міністерства освіти і науки України та в фахових
журналах для вчителів.
Глибоке ознайомлення із змістом технічних засобів
навчання дасть можливість якісно реалізувати всі наступні етапи
методичної підготовки вчителя та підготовки учнів. У зв’язку з
цим вчителю необхідно приділити цьому етапу особливу увагу.
Третій етап. Визначення навчальної, виховної і
розвиваючої мети уроку.
Після здійснення другого етапу, знаючи зміст технічних
засобів навчання та їх можливості, визначаємо навчальну,
виховну і розвиваючу мету уроку. Вчителі, які реалізують цей
етап, повинні пам’ятати, що без попереднього етапу вони не
зможуть домогтись ефективного використання технічних засобів
навчання.
Багаторічний досвід авторів цього посібника і вчителів
України свідчить про те, що при визначенні навчальної,
виховної і розвиваючої мети уроку необхідно враховувати крім
загальних ще і фактори, пов’язані зі змістом технічних засобів
навчання.
При визначенні навчальної мети уроку необхідно
враховувати такі фактори:
 тему уроку;
 навчальну мету перегляду і прослуховування екранної та
звукової інформації;
 зміст екранної і звукової інформації;
 зміст навчального матеріалу за програмою і підручником;

129
  рівень знань, вмінь і навичок учнів, тобто рівень їх
попередньої підготовки з теми уроку;
 обладнання уроку іншими видами унаочнення та
засобами навчання.
На відміну від звичайного уроку, де основною і єдиною
діючою особою є вчитель, на уроці з використанням технічних
засобів навчання вирішальними факторами, які визначають
навчальну мету, є навчальна мета перегляду і прослуховування
екранної і звукової інформації та її зміст. Без врахування цих
двох факторів навчальна мета уроку з використанням технічних
засобів навчання буде визначена неправильно і досягти її
вчитель не зможе.
При визначенні виховної мети уроку необхідно
враховувати такі фактори:
 тему уроку;
 навчальну мету уроку;
 зміст і виховні можливості технічних засобів навчання;
 виховні можливості навчального матеріалу за
підручником;
 додаткову інформованість учнів з теми уроку, яку вони
отримали в позанавчальний час з різних джерел інформації;
 рівень вихованості учнів класу, їх вікові особливості.
Щоб досягти виховної мети вона повинна бути конкретною
і в залежності від шкільної навчальної дисципліни бути
складовим компонентом одного або декількох напрямків
виховання особистості відповідно до Концепції виховання дітей
і молоді в національній системі освіти.
При визначенні розвиваючої мети уроку вчитель
враховує такі фактори:
 тема уроку;
 зміст та розвивальні можливості технічних засобів
навчання;
 зміст навчального матеріалу за підручником;
 рівень розвитку учнів, їх вікові та індивідуальні
особливості;
130
  обладнання уроку унаочненням та іншими засобами
навчання.
На уроці, де використовуються технічні засоби навчання,
можуть успішно формуватися і розвиватися психологічні якості
особистості, а також загальнонавчальні вміння і навички,
зокрема, вміння працювати з екраном, уважно слухати звукову
інформацію, виділяти головне, аналізувати, порівнювати,
систематизувати, узагальнювати тощо.
Четвертий етап. Визначення типу і структури уроку.
Визначивши навчальну, виховну і розвиваючу мету уроку
ми повинні правильно визначити тип такого уроку. Від того, як
ми справимося з цим завданням, залежить досягнення
навчальної, виховної і розвиваючої мети уроку, на якому будуть
використовуватись технічні засоби навчання.
Технічні засоби навчання мають різне призначення, а саме:
ознайомлення з новим матеріалом; закріплення і повторення
матеріалу; систематизація і узагальнення знань; формування,
розвиток і засвоєння загальнонавчальних і спеціальних вмінь і
навичок; контроль за засвоєнням знань.
Технічні засоби навчання використовуються на початку,
всередині або наприкінці вивчення великої теми, розділу,
художнього твору, творчості письменника, композитора,
біографії видатного історичного діяча.
З врахуванням призначення і місця використання
технічних засобів навчання можуть бути різні типи уроків, які
мають свої структури.
Наші дослідження показали, що найбільш ефективними і
оптимальними є такі типи уроків з використанням технічних
засобів навчання: комбінований урок; урок повідомлення нових
знань; урок узагальнення і систематизації знань.
Структура уроку з використанням технічних засобів навчання,
залежить від обраного типу уроку. Характер етапів уроку визначається
основною дидактичною метою і тими завданнями, які будуть
розв’язані на кожному конкретному типі уроку.
У зв’язку з цим різні типи уроків з використанням
технічних засобів навчання будуть мати різну структуру.
131
Кожний тип уроку має відповідну, чітко визначену навчальну
мету. Розглянемо різні типи уроків.
Комбінований урок проводиться тоді, коли технічні
засоби навчання містять матеріал з теми одного уроку. При
цьому вчитель, використовуючи технічні засоби навчання,
перевіряє домашні завдання, ознайомлює з новим матеріалом,
закріплює його і повідомляє домашнє завдання.
Структура комбінованого уроку, на якому використовуються
технічні засоби навчання, може бути такою:
1. Перевірка домашнього завдання.
2. Підготовка учнів до активного та усвідомленого
сприймання екранної та звукової інформації за допомогою
технічних засобів навчання.
3. Сприймання, усвідомлення і засвоєння екранної і
звукової інформації за допомогою технічних засобів навчання.
4. Перевірка засвоєння учнями екранного і звукового
матеріалу.
5. Закріплення знань, вмінь і навичок, отриманих учнями
за допомогою технічних засобів навчання.
6. Підведення підсумків уроку з використанням технічних
засобів навчання.
7. Домашнє завдання, яке враховує екранну і звукову
інформацію.
Урок повідомлення нових знань проводиться тоді, коли
обрані технічні засоби навчання містять досить великий за
обсягом матеріал і який є новим для учнів. І при цьому
основною метою вчителя є глибоке і всебічне вивчення цього
нового матеріалу. Це, наприклад, може бути навчальний
кінофільм з теми одного уроку, який містить матеріал, що
розкриває зміст уроку.
Урок повідомлення нових знань з використанням
технічних засобів навчання складається з таких етапів:
1. Повідомлення теми, навчальної мети і завдань уроку.
2. Активізація опорних знань, вмінь і навичок учнів.
3. Підготовка учнів до сприймання і первинного
усвідомлення екранної та звукової інформації.
132
 4. Сприймання і усвідомлення учнями екранної та звукової
інформації.
5. Первинне закріплення нових знань, отриманих учнями
за допомогою технічних засобів навчання.
6. Підведення підсумків уроку.
7. Домашнє завдання, пов’язане зі змістом екранної та
звукової інформації.
Урок узагальнення і систематизації знань проводиться
після закінчення вивчення великої теми, підрозділу, розділу,
життя і творчості письменника, композитора, художнього або
музичного твору, історичного періоду. На цьому уроці нам
необхідно узагальнити вивчений матеріал і систематизувати знання
учнів. З цією метою він підбирає відповідні технічні засоби навчання,
зокрема, навчальну телепередачу, навчальний кінофільм.
Урок узагальнення і систематизації знань з використанням
технічних засобів навчання включає такі етапи:
1. Повідомлення теми, навчальної мети і завдань уроку.
2. Відтворення і корекція опорних знань.
3. Підготовка учнів до активного сприймання і усвідомлення
екранної та звукової інформації.
4. Використання технічних засобів навчання.
5. Узагальнення і систематизація основних теоретичних
положень, понять, фактів, подій з використанням екранного та
звукового матеріалу.
6. Підведення підсумків уроку.
7. Домашнє завдання з врахуванням екранної та звукової
інформації.
П’ятий етап. Визначення місця технічних засобів
навчання в структурі уроку.
Вчитель визначив тип і обрав відповідну структуру уроку.
Тепер необхідно виділити на уроці ті місця, де учні найбільш
ефективно будуть сприймати і усвідомлювати екранну і звукову
інформацію.
На кожному етапі уроку, вчитель розв’язує різні завдання.
Тому, вибираючи місце, де будуть використовуватись технічні

133
засоби навчання, в першу чергу слід враховувати зміст цих
поетапних завдань.
У зв’язку з цим можна рекомендувати використовувати
технічні засоби навчання на всіх етапах уроків всіх названих
вище типів, зокрема, при перевірці і подачі нового матеріалу,
актуалізації опорних знань, поясненні, закріпленні і повторенні
нового матеріалу, підведенні підсумків уроку, узагальненні і
систематизації знань.
Технічні засоби навчання можуть використовуватися перед
і в процесі виконання лабораторних і практичних робіт, для
ілюстрації матеріалу, який повідомляє вчитель, на вступному
уроці, на початку вивчення нової великої теми, після вступного
слова вчителя, після закінчення вивчення теми, розділу,
підрозділу, творчості композиторів, письменників, матеріалу про
видатних історичних діячів.
Шостий етап. Підготовка учнів до уроку з
використанням технічних засобів
навчання.
Якість уроку, на якому будуть використовуватись технічні
засоби навчання, у значній мірі залежатиме від того, як вчитель
зуміє підготувати учнів до сприймання, усвідомлення і
засвоєння екранної і звукової інформації.
Частина учнів під час використання технічних засобів
навчання просто відпочивають, не прикладають належних
зусиль до сприйняття інформації, не напружують свою пам’ять,
не організовують себе до активної цілеспрямованої роботи. Все
це, як правило, наслідок несерйозної роботи вчителя по
підготовці учнів до сприймання екранної та звукової інформації.
Потрібно так підготувати учнів, щоб вони прагнули
активно сприймати інформацію, аналізували, порівнювали,
класифікували, знаходили головне, систематизували свої знання,
засвоювали, знаходили відповідь на конкретні питання.
З цією метою вчитель, який серйозно готує своїх
вихованців до сприймання ними екранної і звукової інформації,
пропонує їм повторити відповідний матеріал, ознайомитися з

134
додатковою літературою, відшукати потрібну інформацію в
довідниках, енциклопедіях, журналах.
Учень тоді буде цілеспрямовано працювати з екранною та
звуковою інформацією, коли він отримає від вчителя конкретне
завдання. Такими завданнями можуть бути:
1. Скласти план переглянутої екранної та прослуханої
звукової інформації.
2. Описати зміст технічних засобів навчання.
3. Описати окремі епізоди.
4. Написати твір.
5. Написати рецензію.
6. Відповісти на запитання.
7. Домислити зміст.
8. Висловити свої думки.
9. Скласти тези.
10. Виконати практичне завдання.
11. Намалювати карту.
12. Виконати вправу.
13. Виконати креслення.
14. Підготувати доповідь.
15. Підготувати виступ.
16. Заповнити таблицю.
17. Накреслити графік.
18. Записати ноти.
19. Виконати малюнок.
20. Виконати письмовий аналіз.
21. Порівняти екранну та звукову інформацію з матеріалом
підручника.
В процесі підготовки до уроку з використанням технічних
засобів навчання необхідно визначити завдання для кожного
учня. При цьому слід врахувати рівень їх теоретичної і
практичної підготовки. Одне і теж завдання можна давати і
декільком учням, якщо вони мають приблизно однаковий рівень
знань, умінь і навичок.

135
 Сьомий етап. Самоперевірка вчителем підготовки до уроку.
Після виконання шостого етапу необхідно провести
перевірку готовності до проведення уроку з використанням
технічних засобів навчання або, інакше кажучи, самоперевірку.
Лише після цього ми можемо приступити до написання
поурочного плану. Розглянемо на прикладі комбінованого уроку
як саме відбувається самоперевірка.
Спочатку продумуємо організаційний момент. Для перевірки
домашнього завдання, яке частково або повністю пов’язане з
екранним і звуковим матеріалом, визначаємо коло контрольних
питань, уточнюємо прізвища учнів для опитування.
Особливу увагу необхідно приділити перевірці готовності
до етапу, на якому вчитель буде здійснювати підготовку учнів
до активного та усвідомленого сприймання екранної та звукової
інформації. Тут немає дрібниць. Вчитель до тонкощів продумує
свої дії, зокрема, зміст бесіди, яка буде проводитись безпосередньо
перед використанням технічних засобів навчання.
В процесі самоперевірки необхідно визначити найбільш
раціональні і оптимальні форми роботи з учнями, які дадуть
можливість перевірити засвоєння екранного та звукового
матеріалу і закріпити знання, які отримані на уроці.
Вчитель визначає питання, які дадуть йому можливість
виявити розуміння учнями змісту екранної і звукової інформації.
Причому слід зробити так, щоб дійти до кожного учня.
Необхідно добре продумати зміст етапу, на якому будуть
підводитись підсумки уроку. В першу чергу слід визначити перелік
питань, які будуть задані учням. Вчитель повинен почути думку учнів
про те, як вони сприйняли екранну і звукову інформацію і остаточно
переконатись в її доцільності і користі.
І, нарешті, готуючись до уроку з використанням технічних
засобів навчання, потрібно ще раз уточнити ті завдання, які отримають
учні після переглянутої і прослуханої інформації. А вони, як
зазначалось вище, будуть домашніми завданнями для учнів.
Восьмий етап. Складання поурочного плану.
Підготовка до уроку, на якому використовуються технічні
засоби навчання, завершується складанням поурочного плану.
136
Потрібно пам’ятати, що поурочний план  це не самоціль, а
логічне завершення тієї великої за обсягом і копіткої роботи, яка
проводилась в процесі методичної підготовки.
Поурочний план уроку з використанням технічних засобів
навчання незалежно від його типу і структури включає такі
компоненти:
 дата проведення уроку;
 клас;
 організація класу;
 тема уроку;
 загальна навчальна мета уроку;
 загальна виховна мета уроку;
 загальна розвиваюча мета уроку.
Після цього в залежності від типу і структури
висвітлюються такі питання, які вміщені у відповідних етапах.
Крім цього, потрібно пам’ятати, що на кожному етапі уроку
визначається своя триєдина мета.

1.6.5. Використання технічних засобів навчання

Після ретельної підготовки вчитель приходить на урок, на
якому будуть використовуватися технічні засоби навчання.
Незалежно від типу уроку спочатку він здійснює організаційний
етап. Потім, в залежності від типу і структури, приступає до
реалізації завдань відповідних етапів уроку.
На комбінованому уроці вчитель проводить перевірку
домашнього завдання, тобто тих знань і вмінь, які в значній мірі
включають матеріал, що має безпосереднє відношення до змісту
технічних засобів навчання, які використовуватимуться на уроці.
Внаслідок цього вчитель повинен переконатися, що всі учні
мають необхідну теоретичну і практичну підготовку з теми
сьогоднішнього уроку.
На уроці, який передбачає повідомлення учням нових
знань, вчитель повідомляє тему і освітню мету уроку та

137
визначає завдання, над яким потрібно працювати під час
використання технічних засобів навчання.
Наступним етапом на цьому типі уроку є актуалізація
опорних знань, вмінь і навичок учнів. Вони до цього уроку
готувались заздалегідь і за завданням вчителя підготували і
повторили відповідні матеріали. Тут же вчитель виявляє рівень
готовності кожного учня до вивчення нового матеріалу за
допомогою технічних засобів навчання.
На уроці узагальнення і систематизації знань учитель
спочатку ознайомлює учнів з темою і навчальною метою уроку,
а також з тими завданнями, які потрібно розв’язати. Потім
спільно з учнями відтворює і коригує опорні знання з тих
питань, які вивчались на попередніх уроках і які потрібні будуть
для сприймання і засвоєння екранної та звукової інформації.
Наступним етапом уроків з застосуванням технічних засобів
навчання незалежно від типів і структури є етап, характерний лише для
уроків, на яких відбувається перегляд кінофільмів, кінофрагментів,
відеофільмів, навчальних телевізійних передач, відеозаписів, діафільмів,
діапозитивів, слайдів, транспарантів, епіфільмів і епіпосібників,
прослуховування магнітних записів, компакт-дисків, грамплатівок,
радіопередач. Це етап підготовки учнів до активного сприймання,
усвідомлення і засвоєння екранної та звукової інформації.
На цьому етапі уроку необхідно остаточно переконатися в
тому, що всі без винятку учні повністю готові до активної
роботи по сприйманню і усвідомленню технічних засобів
навчання, причому вони повинні бути готові як психологічно,
так і практично. Ознайомлюючи учнів із змістом екранної та
звукової інформації, потрібно звернути увагу на головне, на
найважливіші місця, визначити вузлові питання.
З метою цілеспрямованого сприймання екранної та
звукової інформації вчитель пише на класній дошці або диктує
учням вузлові питання, на які вони повинні отримати відповідь
під час використання технічних засобів навчання. Можна також
повісити плакати з новими для учнів термінами, з якими вони
зустрінуться.

138
 На даному етапі можна зазначити, що наприкінці уроку
кожний учень отримає своє індивідуальне завдання, перелік
яких вміщено вище. А для того, щоб успішно справитись з ними,
слід якісно засвоїти екранну та звукову інформацію. В іншому
випадку з домашнім завданням вони не справляться або
виконають його неякісно.
Складний характер має діяльність вчителя під час
використання технічних засобів навчання. Для того, щоб учні
активно сприймали екранну та звукову інформацію, вчитель
повинен проводити на цьому етапі роботу в таких напрямках:
1. Слідкувати за сприйманням екранної та звукової
інформації всіма учнями класу, допомагати відстаючим у
виконанні запропонованих завдань. Короткими репліками
звертати увагу учнів на головне.
2. Акцентувати увагу учнів на окремих найбільш важливих
моментах, відсилати їх до запитань, які написані на класній
дошці або занотовані в їхніх зошитах. При цьому вказівки
повинні бути короткими і лаконічними.
3. В разі необхідності переключати увагу “на себе“,
висловивши відповідні поради чи зауваження, так само швидко
повертати учнів до перегляду і прослуховування матеріалу.
4. У ході сприймання екранної та звукової інформації
записувати на класній дошці нові терміни, вирази, дати, імена,
назви, невідомі для учнів слова.
5. У випадку виникнення під час перегляду і прослуховування
інформації таких ситуацій і питань, які вчитель не міг заздалегідь
передбачити, він повинен швидко зорієнтуватися і внести
відповідні корективи.
6. Контролювати і одночасно коректувати виконання учнями
завдань, які вони отримали перед початком використання технічних
засобів навчання. Такі дії дають можливість отримувати оперативні
дані про рівень розуміння учнями матеріалу, тобто володіти
зворотною інформацією.
7. Тактовно здійснювати звичайний контроль за увагою
учнів. Зауваження висловлювати спокійним голосом, щоб не

139
привертати увагу всього класу і не заважати сприйманню
екранної та звукової інформації.
8. Стежити за реакцією класу для того, щоб вирішити, чи
розуміють учні зміст технічних засобів навчання. Це дає
можливість визначити методику роботи після закінчення
сприймання інформації. В разі необхідності слід змінити раніше
заплановані методи, прийоми і організаційні форми вивчення теми
уроку.
9. Керувати процесом запису учнів, які вони можуть
виконувати під час пауз. Це можуть бути окремі факти, деталі,
дати тощо. Вчитель, розглядаючи в зошитах записи і виявивши
помилки, повинен зразу їх виправляти. Такими помилками
можуть бути: неправильне написання слів, дослівна фіксація
пропозицій ведучого тощо.
Трапляється так, що ведучий екранної та звукової
інформації не передбачає такий запис і не залишає для цього
часу, а також не уповільнює темп свого викладу. У цьому
випадку не рекомендується виконувати записи тому, що при
цьому учні не встигають сприймати інформацію і можуть
допускати ряд помилок, неточностей, які негативно впливають
на розуміння ними матеріалу технічних засобів навчання.
Разом з тим, необхідно подумати над тим, чи потрібно
конспектувати екранну та звукову інформацію. Учні, які пишуть
конспект і при цьому намагаються якомога детальніше все
зафіксувати, часто відриваються від екрану і частину екранної та
звукової інформації пропускають. У зв’язку з цим конспектувати
при цьому не рекомендується.
Після закінчення використання технічних засобів
навчання, вчитель, незалежно від типу уроку, проводить
закріплення і узагальнення знань. На цьому етапі вчитель
виявляє незрозумілі питання і моменти, пояснює їх, використовуючи
класну дошку, унаочнення, інші засоби навчання, обладнання
класу або навчального кабінету. На даному етапі вчитель
глибоко аналізує матеріал, який містить технічні засоби
навчання, відповідає на запитання, організовує і проводить
самостійну практичну роботу. Використовуючи метод бесіди,
140
виявляє рівень засвоєння екранної та звукової інформації, а
також те, як учні справились з поставленими раніше перед ними
завданнями.
Наступає передостанній етап уроку з використанням
технічних засобів навчання  це підведення підсумків.
Незалежно від типу уроку слід підсумувати ту роботу, яка
проведена на попередніх етапах. На завершення слід зробити
узагальнюючий педагогічний висновок, зазначивши при цьому,
де можуть бути застосовані знання, отримані під час використання
технічних засобів навчання, у подальшій навчальній діяльності.
Закінчується урок з використанням технічних засобів
навчання домашніми завданнями для учнів. Реалізовуючи цей
етап, слід врахувати деякі особливості, які можуть позитивно
чи негативно вплинути на засвоєння учнями екранної та звукової
інформації.
Вище мова йшла про те, що всі учні отримують
індивідуальні домашні завдання. При цьому у якійсь мірі
дискусійним є питання про те, коли саме їм потрібно дати це
завдання: до початку використання технічних засобів навчання,
чи на останньому етапі уроку. Крім цього, слід врахувати і те,
що не кожне з цих завдань охоплює весь матеріал, який
містить екранна і звукова інформація: частина її включає лише
окремі питання теми.
Якщо домашнє завдання повідомити учням до використання
технічних засобів навчання, то ті з них, в кого воно має
обмежений характер, під час подання екранної та звукової
інформації не будуть активно сприймати весь матеріал, який
містять технічні засоби навчання, а лише той, який безпосередньо
стосується їх домашніх завдань. Таким чином, робота цих учнів
на даному уроці буде непродуктивною.
З іншого боку, учень, який буде наперед знати, над яким
завданням він буде працювати вдома, спрямує свої зусилля і
увагу на той матеріал, без розуміння якого він не зможе
виконати домашнє завдання.
Що ж робити? Виявляється, що з цієї проблемної ситуації
можна знайти вихід. Він полягає в тому, щоб дати всім без
141
винятку учням одне домашнє завдання, для виконання якого
потрібно добре засвоїти весь матеріал, який міститься в екранній
та звуковій інформації. Проте, в цьому випадку порушиться
важливий принцип, який полягає в здійсненні індивідуального
підходу до учнів, зокрема, у врахуванні рівня їх знань, вмінь і
навичок. Як бачимо, і цей шлях не підходить.
У зв’язку з цим, зваживши всі “за” і “проти”, доцільно
давати учням домашнє завдання на останньому етапі уроку. Для
цьому слід знайти можливість зупинитись на кожному з них.
Для забезпечення виконання учнями домашніх завдань
потрібно на високому рівні провести всі попередні етапи уроку.
Особливу увагу слід приділити етапу, на якому учні
переглядають і прослуховують екранний та звуковий матеріал.
Розглядаючи загальну методику підготовки і використання
технічних засобів навчання, доцільно зупинитися на методиці
використання технічних засобів статичної проекції, звукових і
телевізійних технічних засобів навчання та навчального кіно.
Всі вони, крім загальних методичних вимог, мають свої
методичні особливості, на яких ми зупинялись більш детально
при розгляді попередніх питань.

142
 РОЗДІЛ 2
ОБЧИСЛЮВАЛЬНА ТЕХНІКА
2.1. Поняття, особливості, дидактичні можливості, будова і
принцип роботи персонального комп’ютера.
2.2. Напрями використання персональних комп’ютерів в
навчально-виховному процесі. Програмне забезпечення.
2.3. Підготовка і використання персонального комп’ютера в
загальноосвітній школі.
2.4. Мережа “Internet” її можливості та особливості використання.

2.1. Поняття, особливості, дидактичні

можливості, будова і принцип роботи
персонального комп’ютера
Персональним комп’ютером або персональною електронно-
обчислювальною машиною називають мікроЕОМ, яка розрахована на
одного користувача і керується однією людиною.
Характерними ознаками персональних комп’ютерів є:
– невеликі розміри. Як правило, вони не перевищують
розмірів телевізора, що дозволяє розмістити ПК на робочому
столі, залишаючи при цьому місце для телефонного апарату,
книг, зошитів, канцелярських приладь і т.д.;
– можливість для користувача працювати з ПК особисто,
без посередництва професійного програміста і оператора;
– мале споживання енергії (як правило, не перевищує
декількох сотень Ватт);
– ергономічність конструкції, яка забезпечує зручність,
комфортність спілкування людини з персональним комп’ютером,
найкращі умови праці користувача, підвищення його
працездатності. Сюди входять і такі вимоги технічної естетики,
як привабливість оформлення, гармонійність форм елементів
конструкції і ПК в цілому;
– відносно невелика вартість;
– висока надійність і простота обслуговування.
143
 Нові ЕОМ називають «персональними» тому, що немає
точнішого терміну. А він необхідний – місткіший і виразніший,
який увібрав би їх відмінні особливості – мініатюрність,
універсальність застосування і порівняно невисоку ціну. Таку
ЕОМ можна купити для власного користування і розв’язувати з
її допомогою індивідуальні завдання. Наприклад, навчати дітей,
підготувати сімейний бюджет, складати раціональні дієти, вести
картотеку домашньої бібліотеки, винаходити і програмувати
електронні ігри. Приклади застосування ЕОМ можна наводити й
далі, оскільки коло інтересів і потреб людини постійно
розширюються.
Кінець 70-х і початок 80-х рр. стали важливим етапом
розвитку сучасної технології ПК і широкого впровадження їх у
повсякденну практику. Відбувалося це насамперед у США, а
після – в Японії і країнах Західної Європи. Виробництво ПК в
нашій країні розгорнулося практично лише із середини 80 рр.,
коли в світі працювало вже близько 50 мільйонів ПК. При цьому
важливим фактором стрімкого розвитку за кордоном і широкого
впровадження ПК у всі сфери життя суспільства є в основному
практична уніфікація їх архітектури і програмного забезпечення
на базі комп’ютерів фірми IBM, а власне ПК типу IBM PC.
В даний час переважна більшість ПК, які виробляються в
різних країнах, продовжують напрямок подальшого розвитку і
удосконалення «PC-подібних» архітектур, вносячи до них,
природно, суттєві удосконалення, які пов’язані насамперед з
використанням нових базових мікропроцесорів, підвищення їх
розрядності і швидкодії, а також швидкого росту ємності і
швидкодії пристроїв оперативної пам’яті і зовнішніх
накопичувачів інформації.
Ідея розробки ПК і перші порівняно примітивні реалізації їх
відносяться до різних дат і належать різним авторам. Одна із
перших персональних ЕОМ була розроблена в 1973 р. у Франції
Туонгом Тронг Ті, причому спеціалісти сприйняли її як дорогу
екзотичну іграшку.
Але заради справедливості слід сказати: основні ідеї
персонального комп’ютера були передбачені ще в 1962 році у першому
144
вітчизняному ПК «Промінь», розробленому київськими кібернетиками
під керівництвом академіка В.М. Глушкова. Орієнтований на виконання
інженерно-технічних розрахунків, «Промінь» ще зовсім недавно можна
було зустріти в багатьох установах України.
Ще в 1975 р. ідея ПК залишалась, здавалось, незбутньою мрією
окремих ентузіастів електронної обчислювальної техніки. Перші ПК,
які з’явилися у продажу в 1975 р. у
вигляді набору готових плат і вузлів,
були випущені фірмою MITS (США)
під поетичною назвою «Альтаір-8800»
(рис. 2.1) (Альтаір – найяскравіша зірка
в сузір’ї Орла). Ці комп’ютери були
дешевими, але не досить надійними, Рис. 2.1. Перший у
для них не існувало програмного світі мікрокомп’ютер
забезпечення, призначалися вони в
“Альтаір-8800”.
основному для конструкторів-аматорів.
Однак вже в 1977 р. в США під керівництвом Стіва Джобса,
засновника фірми Apple Computer, розпочався масовий випуск
ПК «Apple» (рис. 2.2), більш надійних і для яких, окрім того,
було створено спеціальне програмне забезпечення. Поряд з
персональним комп’ютером «Apple II» (рис.2.3) розпочався
випуск ПК TRS-80 фірми Radio Shack і PET (рис. 2.4) фірми
Commodore. Всі ці ПК умовно відносять до другого покоління.

Рис. 2.2. Так виглядав комп’ютер Apple I. Праворуч – його

материнська плата.
145
Рис.. 2.3. Apple II – найвдаліший
8-бітний мікрокомп’ютер, один із
попередників і конкурентів IBM PC –
випускався в різних варіантах з
1977 по 1993 рік.
Рис. 2.4. Commodore PET –
перший мікрокомп’ютер, який
випустила фірма Commodore в
1977 році, був побудований на
базі процесора 6502 фірми MOS
Technology, мав вбудований
алфавітно-цифровий дисплей. У
якості накопичувача використо-
вувався вбудований в корпус
касетний магнітофон.

Новий етап розвитку ПК, який отримав умовно найменування

третього покоління, відноситься до
початку 80-х рр., коли в розробку і
виробництво ПК включились такі
потужні комп’ютерні корпорації США,
як IBM, DEC, Hewlett-Packard та інші.
Історичною подією для розвитку
індустрії ПК став початок випуску в
1981 р. ПК IBM PC (рис. 2.5), який
отримав широке поширення у всьому
Рис. 2.5. Перший персо- світі, як у своєму початковому
нальний комп’ютер фірми виконанні, так і у вигляді модифікацій
IBM, який було випущено в IBM PC XT, IBM PC AT.
серпні 1981 року.

146
 Дидактичні можливості комп’ютерів як нового засобу
навчання

Персональний комп’ютер – новий технічний засіб навчання.

Він володіє властивістю, окрім методичних завдань реалізованих
за допомогою традиційних технічних засобів навчання,
вирішувати зовсім нові завдання. Багато спеціалістів,
аналізуючи дидактичні можливості комп’ютера, порівнюють
його значення для системи освіти з тим переворотом у людській
культурі, який здійснило в свій час книгодрукування. Комп’ютер
розглядається як більш потужний новий засіб презентації
інформації та спілкування.
Незважаючи на те, що сьогодні вже є певний позитивний
досвід у використанні комп’ютерів, що комп’ютерна техніка
постійно вдосконалюється, в результаті чого все більше
розширюються її дидактичні можливості, використання
комп’ютерів у навчанні ще недостатнє. Такий стан справ
пояснюється багатьма причинами, до яких відносяться недостатні
теоретичні і практичні дослідження в галузі комп’ютерної технології
навчання, труднощі матеріального забезпечення розробки комп’ютерних
програм, а також відсутність навичок роботи з комп’ютерною
технікою як у тих, хто навчається, так і у тих, хто навчає.
Важливим фактором є і скептицизм, який спостерігається
стосовно використання цієї техніки в навчанні, недооцінювання
чи нерозуміння багатьма вчителями можливостей ПК як нового
засобу навчання.
З огляду на це необхідно описати основні характеристики
комп’ютера, які відрізняють його від решти технічних засобів
навчання.
1. Одна з основних якостей комп’ютера полягає в тому, що
цей технічний пристрій володіє пам’яттю і має здатність
зберігати великий обсяг різноманітної інформації в самому
різноманітному оформленні (текст, графіка, звукова та світлова
сигналізація і т.д.).
2. У пам’ять персонального комп’ютера можуть бути закладені
лінгвістичні та методичні дані, різні довідкові матеріали, словники та
147
каталоги, а також велика кількість різноманітної пізнавальної,
довідкової, консультаційної, результативної, коректувальної, вербальної і
невербальної інформації.
3. Комп’ютер не тільки видає викликану з пам’яті інформацію,
але здатен “сприйняти” нову інформацію, введену користувачем за
допомогою клавіатури, миші, джойстика, сканера, телекамери тощо.
4. Ця технічна здатність персонального комп’ютера дозволяє не
тільки давати тому, хто навчається, різного роду навчальні завдання,
але й фіксувати, аналізувати та оцінювати його відповіді.
5. Завдяки цьому комп’ютер дозволяє реалізувати навчальний
процес, в якому діють два партнери вчитель і учень, і забезпечити
двосторонній зв’язок між ними: вчитель – учень, учень –
вчитель.
6. Комп’ютер може не тільки “сприймати” нову
інформацію, але й здатний певним чином обробляти її і
приймати рішення, тобто за допомогою комп’ютера (на відміну,
наприклад, від магнітофона та навчальних контрольно-
тренувальних пристроїв) можна не тільки фіксувати відповіді
учнів, але й аналізувати їх.
Завдяки цьому комп’ютер здатний реалізувати більш
широке коло навчальних функцій вчителя порівняно з іншими
технічними засобами навчання. Імітуючи діяльність вчителя, він
не тільки надає навчальний матеріал, але і може проконтролювати,
оцінити і скоректувати кожну навчальну дію, здійснювану учнем в
процесі роботи за комп’ютерною програмою. Ці можливості
комп’ютера дозволяють найбільш успішно вирішувати таку
актуальну методичну проблему, як управління самостійною
роботою тих, хто навчається. Здійснення опосередкованого
(через комп’ютер) поопераційного контролю дій учня з боку
вчителя і одночасне своєчасне і регулярне повідомлення учневі
результату його навчальних дій (в процесі роботи з
комп’ютером) є однією з важливих умов організації управління
самостійною роботою і деякою мірою для розвитку навичок
самоконтролю.
Доброю властивістю комп’ютера є те, що на базі дидактичної
можливості, вказаної в пункті 1, для учня може бути організована
148
допомога у виконанні завдань. Персональний комп’ютер бере на
себе ще й таку функцію вчителя, як підказування, консультації,
які здійснюється в процесі управління навчальними діями.
Учень, який працює з комп’ютером, може запросити з його
пам’яті необхідну консультацію перед тим, як приступити до
виконання завдання.
Використовуючи комп’ютер, можна деякою мірою імітувати
ситуації мовленнєвого спілкування. У процесі діалогу з
комп’ютером учень сприймає цілий ряд формул мовленнєвого
етикету, який видає машина, підтримуючи діалог, багаторазово
повторюючись в процесі подібного діалогу. Ці формули
спілкування мимоволі запам’ятовуються учнем, що сприяє
формуванню конкретних базових мовленнєвих навичок, без яких
неможливе ведення розмови.
Комп’ютер працює з великою швидкістю, його реакція на
запит чи відповідь користувача здійснюється протягом 1-3
секунд. Ця властивість комп’ютера забезпечує швидке введення
відповідей (без довгого кодування та шифрування), швидке і
постійне підкріплення правильності навчальних дій. У процесі
навчальної роботи все це повинно сприяти як підвищенню
продуктивності праці учня, так і ефективності засвоєння ним
навчального матеріалу.
Комп’ютер надає учням можливість вибирати вид, обсяг,
послідовність матеріалу, а також можливість працювати в
своєму власному режимі (ритмі, темпі) і таким чином дозволяє
створити умови для індивідуалізації навчання.
Комп’ютер (відповідно до закладеної в нього програми)
здатний оцінити відповідь (правильно/неправильно) і здійснити
діагностику помилок. В залежності від повноти і правильності
відповіді учня, в залежності від типу допущеної помилки
комп’ютер здатний в кожному окремому випадку дати
відповідні рекомендації, коментарі та типи завдань.
Комп’ютер здатний фіксувати досить велику кількість
параметрів оцінювального характеру. Наприклад:

149
 а) час, витрачений користувачем на роботу з усією
програмою, групою завдань або з яким-небудь конкретним
завданням;
б) кількість правильних/неправильних відповідей (причому
неправильні відповіді можуть фіксуватися диференційовано
відповідно до типу помилки);
в) кількість звернень до довідкової інформації, а також
характер найбільш часто запрошуваної допомоги користувачем;
г) кількість спроб при виконанні завдань і т.д.
Сумуючи всі параметри, комп’ютер може дати об’єктивну
результативну (вербальну або в балах) оцінку роботи
користувача з комп’ютером (по циклах та підсумкову).
Комп’ютер здатний видавати інформацію в процесі
навчальної роботи не тільки під час її завершення, але й в
процесі її здійснення. На екрані дисплея в процесі роботи може
висвітлюватися тимчасова/якісна (вербальна/в балах оцінка
навчальної діяльності: на кожному кроці (див. пункти 3, 8, 9) в
кінці циклу і далі протягом всієї навчальної роботи.
Ця властивість комп’ютера дозволяє учневі наочно показати
результати своїх дій, сприяє формуванню рефлексів своєї
діяльності, підтриманню свідомого підходу до навчання,
розвитку самоконтролю, самокорекції та інших навичок,
необхідних для самостійного навчання.
Комп’ютер має клавіатуру, за допомогою якої здійснюється
письмове спілкування учня з комп’ютером: учень набирає за
допомогою неї слова, конструкції, речення. Таким чином,
комп’ютер може сприяти формуванню навичок письма, він стає
своєрідним тренажером з вироблення навичок правопису.
Сучасні комп’ютери поряд із здатністю видавати на екрані
дисплея інформацію в монохромному, кольоровому, у
вербальному та графічному вигляді можуть відтворювати
зображення, які рухаються, виступати в комбінації з
синтезатором мови, магнітофоном, тобто під час роботи з
комп’ютером виявляються залученими зорові, слухові та
моторні аналізатори, що, як відомо, сприяє більш ефективному
засвоєнню навчального матеріалу. Здатність комп’ютера до
150
реалізації звукових сигналів, музики, мультиплікації значно
розширює його дидактичні можливості і забезпечує при
необхідності релаксацію, психологічну розрядку та зниження
втомлюваності.
Перераховані технічні можливості комп’ютера дозволяють
вирішити в навчальному процесі нові дидактичні завдання.
Комп’ютер здатний реалізувати такі функції вчителя, як
презентація навчального матеріалу, організація тренування,
моделювання ситуацій, контроль та оцінка знань. Це – єдиний
поки що технічний засіб навчання, який може працювати в
режимі діалогу з учнем, аналізувати його відповіді. Завдяки своїм
технічним можливостям персональний комп’ютер дозволяє керувати
самостійною навчальною діяльністю, створювати новий вид
самостійного навчання: керованого, контрольованого та адаптованого
до індивідуальних властивостей учня.
Привабливим є й те, що комп’ютер сприяє розвитку
комунікативної активності учня, мотивуючи його навчальну
діяльність. Мотивація та активізація навчання досягається за
рахунок цілого ряду моментів: новизна роботи з найбільш
досконалим сучасним технічним засобом навчання, відсутність
при цьому страху перед допуском помилки, залучення кожного
учня під час роботи в комп’ютерному класі в навчальний процес.
Інтенсифікація процесу навчання, його індивідуалізація,
покращення якості професійної підготовки учнів на основі
широкого використання персональних комп’ютерів, формування
у них вмінь і навичок комп’ютерного моделювання, розвиток і
активізація їх технічного мислення дають можливість вчителеві
не лише контролювати успішність учнів, а й в ході навчання
коригувати методику викладання.
Як засіб навчання комп’ютер має такі дидактичні можливості:
1) формування науковості навчання;
2) інтенсифікація процесу навчання;
3) здійснення активних методів навчання;
4) сприяння мотиваційній стороні навчання;
5) здійснення систематичного та об’єктивного контролю знань і
вмінь учнів;
151
 6) звільнення педагога від чорнової роботи.
На сучасному етапі комп’ютеризації дидактичні можливості
використання обчислювальної техніки пов’язують із підвищенням
інтенсифікації процесу навчання, але для цього потрібно мати навчаючі
програми, які б відповідали відповідним педагогічним вимогам. Одним
із ефективних засобів використання персонального комп’ютера в
навчанні є його можливість керувати навчальним процесом учнів. Він
може забезпечити індивідуальне навчання, самостійну роботу,
допомогти учню у разі необхідності при розв’язуванні навчальних
завдань. При цьому комп’ютер здійснює так зване рефлексне
навчання. Учень при спілкуванні з ПК відіграє роль дослідника, тому
можливості комп’ютера для реалізації проблемного навчання дуже
великі.
Слід також підкреслити важливу роль персонального
комп’ютера як технічного засобу навчання. При цьому
ефективне використання комп’ютера при вивченні природничих
дисциплін ґрунтується на більш повній реалізації основних
дидактичних можливостей у порівнянні з традиційними
формами навчання. Однією з основних умов використання ПК є
виявлення вчителем та реалізація ним у навчальній програмі
основних дидактичних можливостей комп’ютера з метою
розширення отриманих знань та вмінь учнів.
Використання персональних комп’ютерів у навчальному
процесі дещо змінює функції вчителя, оскільки здійснюється їх
перерозподіл між педагогом і персональним комп’ютером. При
цьому машині передаються лише ті функції, з якими вона може
справитися ефективніше, ніж вчитель. Програма і технічна система ПК
допомагають розробнику програми компонувати інформацію,
планувати її зміни, видавати креслення, таблиці, графіки на екран
дисплея. Подання інформації може здійснюватися в будь-якому
тимчасовому режимі, а наявність дидактичних засобів виділенням
інформації (наочності, підкреслювання, штрихування, кольорове
зображення і т.п.) значно підвищує реалізацію інформаційної функції
ЕОМ. Особливої уваги при цьому заслуговує структурування
матеріалу, який при навчанні краще сприймається з екрана дисплея.

152
 Як вже підкреслювалося, значною перевагою персонального
комп’ютера у порівнянні з іншими технічними засобами навчання є
можливість індивідуалізації навчання. Досвід використання обчислювальної
техніки свідчить про те, що індивідуалізацію процесу навчання можна
здійснювати за послідовністю понять, що вивчаються, методу навчання
(індуктивний-дедуктивний), рівня науковості матеріалу, засвоєння,
складності і кількості пред’явлених завдань, часу навчання, оптимізації
функціонального стану учнів. На основі реальних даних вчитель
отримує відповідну інформацію про витирати часу школярів на
розв’язування навчальних завдань.
Виникнення нових інформаційних технологій призводить до
суттєвих змін у психології, перетворюючи пізнавальні процеси,
діяльність та навчання людини, свідомість й міжособистісні
відношення. Інформатика і обчислювальна техніка свідчать про
те, що спілкування “людина-людина” залишається переважаючим
засобом, тобто комп’ютеризація не пригнічує, а розкріпачує
особистість.
Умови роботи на ПК спонукають учнів до активної і
напруженої діяльності, оскільки вони усвідомлюють можливість
поточного контролю вчителем, а також самоконтролю завдяки
порівнянню та узагальненню матеріалу, що вивчається.
Проведення самоконтролю допомагає учням не лише коригувати
свою відповідь, але й виправити зроблені ними помилки та значно
розширити пам’ять завдяки перегляду матеріалу на екрані
дисплея.
Процес навчання в загальноосвітній школі нерозривно
пов’язаний з використанням креслень, графіків, діаграм, формул,
що дозволяє подавати інформацію в ущільненому вигляді. Це
допомагає розвиткові високого рівня абстракції в учнів.
Дидактичні можливості сучасних комп’ютерів щодо зображення
графічної інформації дозволяють демонстрування конкретних
предметів замінити схематичними або символічними
зображеннями або використовувати наочність як спосіб
абстрагування та формування проблемних ситуацій. Крім того,
персональний комп’ютер створює умови для переходу на більш
високий рівень інтелектуальної праці, бо чим більше
153
автоматизується в машинних процесах діяльність людини, тим
більше підвищується її психологічний рівень і вона може краще
проявити свої творчі здібності.
При традиційних формах навчання вчитель не може
враховувати всі індивідуальні особливості учнів і орієнтує
навчальний процес на посереднього школяра з точки зору не
лише його успішності, але й рівня психологічних характеристик.
Значну допомогу вчителеві може надати використання комп’ютера
для психодіагностичного тестування учнів, наприклад, визначення
об’єму пам’яті, концентрації уваги, репродуктивності розумових
процесів, оригінальності мислення та ін.
Безперечна ефективність використання персонального комп’ютера
також при здійсненні поточного, проміжного контролю знань
учнів, оскільки вона значно спрощує розробку алгоритму
навчання та допомагає педагогу проводити ці форми контролю.
ПК може оцінити знання учнів більш об’єктивно та обґрунтовано, хоча
його виховні функції менші, ніж при традиційних формах навчання.
Вторгнення комп’ютера в практику загальноосвітньої школи
є нині одним із найважливіших аспектів вдосконалення
навчального процесу, збагачення арсеналу методичних засобів
та прийомів.
Завдання сучасного періоду розвитку освіти полягає у
чіткому визначенні місця і ролі ПК у системі засобів навчання, а
також у розробці методики комп’ютерного навчання і
навчальних комп’ютерних програм на її основі.

Структура персонального комп’ютера

Персональні комп’ютери, робота яких ґрунтується на

принципі програмного управління, мають схожу структуру,
спрощений вигляд якої показано на рис. 2.6. Вони включають
такі апаратні засоби: центральний мікропроцесор, внутрішню і
зовнішню пам’ять, системну шину, пристрої введення-виведення
інформації.

154
155
Рис. 2.6. Структура персонального комп’ютера
 Далі розглядатимемо апаратне забезпечення комп’ютерів
архітектури IBM PC.
Центральний мікропроцесор, внутрішня пам’ять і системна
шина даних конструктивно розташовані в окремому блоці, який
називають системним. Пристрої зовнішньої пам’яті звичайно
також розміщують у системному блоці, хоч інколи розміщують в
окремих блоках. Усі пристрої введення-виведення, а також
пристрої внутрішньої пам’яті вмикають до системної шини через
відповідні спеціальні плати, які називають адаптерами та
контролерами. Центральний мікропроцесор, внутрішню
пам’ять, системну шину, адаптери та контролери розміщують на
одній платі, яку називають материнською.
На рис. 2.7. зображено зовнішній вигляд персонального
комп’ютера.

Рис. 2.7. Зовнішній вигляд персонального комп’ютера

156
 Умовно в персональному комп’ютері можна виділити
чотири основні підсистеми:
– процесор;
– материнська плата;
– оперативна пам’ять;
– жорсткий диск.

Процесор

Основним компонентом, який характеризує персональний

комп’ютер, є мікросхема центрального процесора – головний,
“думаючий” елемент системи. Основним виробником процесорів
для персональних комп’ютерів, який контролює біля 85% ринку,
є компанія Intel.
Спочатку процесори персональних комп’ютерів мали
цифрові позначення: 8086; 80286; 80386; 80486 – кожна
наступна модель була більш швидшою і потужнішою від
попередньої. Однак, на сьогоднішній день всі вони зняті з
виробництва. Процесором другої половини 90-х років ХХ ст.
став Pentium. Проте, виробництво “звичайних” процесорів
Pentium також було припинено в 1997 році, зразу ж після появи
аналогічної мікросхеми з розширеним набором команд для
прискореного виконання мультимедійних додатків, яка отримала
назву Pentium ММХ. Однак, і цю модель замінила більш
досконала архітектура Р6, до якої увійшли такі процесори
Pentium Pro, Pentium II, Celeron (дешевий аналог архітектури Р6),
Xeon і Pentium ІІІ. Окрім того, заслуговують на увагу процесори
фірми AMD, особливе місце серед яких займає, серія К7, що
з’явилась на ринку в 1999 році, – процесор Athlon, який склав
справжню конкуренцію Pentium ІІІ.
Нині випускаються процесори з допуском 0,18 мкм, які
працюють на частотах 1,4 і 1,5 ГГц. Також завершено розробку
технології випуску процесора 0,13 мкм, що дозволить значно
збільшити кількість транзисторів в одному процесорі, і довести
граничне значення тактової частоти до 5 ГГц.

157
 Архітектура, що лежить в основі процесора Pentium 4
називається Net Burst. Все, що пов’язує нову архітектуру з
попередньою Pentium ІІІ, основану ще на Pentium Pro, – Pentium 4
також 64-розрядний і все ще підтримує систему команд х86.

Материнська плата

Якщо процесор – “мозок” комп’ютера, то його “фундамент” –

материнська або системна плата – велика друкована плата, до
якої під’єднуються всі інші компоненти. Її конструкція визначає,
які моделі процесорів на неї можна встановлювати, які саме
периферійні пристрої і в якій кількості можна встановити в
комп’ютер. Багато в чому це визначається можливостями набору
мікросхем, які лежать в основі материнської плати, так званого
чіпсета.

Чіпсет

Внаслідок розвитку технологій виготовлення мікросхем, що

входять до складу чіпсетів, їх функціональне призначення
розширюється при збереженні або навіть зменшенні їх фізичних
розмірів. Це дозволило інтегрувати в сучасну материнську плату
систему введення/виведення для дисководів, жорстких дисків та
інших дискових нагромаджувачів, які тепер під’єднуються
безпосередньо до материнської плати. Для їх під’єднання в
попередніх моделях комп’ютерів (до 80486) необхідно було
встановлювати на материнську плату додаткову плату з
контролером введення/виведення. Деякі виробники випускають
материнські плати, котрі містять в собі всі необхідні для роботи
комп’ютера пристрої, інтегруючи в них відеоадаптери, звукові
адаптери і навіть модеми, повністю задовольняючи, наприклад,
роботі з офісними продуктами або здобуття простих звукових
фрагментів для озвучення подій Windows, або забезпечення
отримання електронних повідомлень у домашніх умовах, однак
такі плати непридатні для професійної роботи. Однак виробники
передбачили можливість від’єднання внутрішніх пристроїв і
158
під’єднання до таких плат інших пристроїв через їх слоти
розширення.

Системна шина

Однією із найважливіших характеристик материнської плати

є тип системної шини. Якщо для процесора 80486 існували
моделі материнських плат з шинами ISA, EISA, VL та ін., то для
Pentium залишився тільки найбільш високопродуктивний варіант –
шина РСІ. Додаткові пристрої, такі як плати звукових адаптерів
або внутрішні модеми, під’єднуються до так званих слотів
розширення, геометрія яких визначається системною шиною.
Чим більше таких слотів, тим більше зовнішніх пристроїв можна
під’єднати до персонального комп’ютера.

Генератор

Для забезпечення спільної роботи всіх пристроїв на

материнській платі знаходиться генератор, який мільйони разів в
секунду надсилає синхронізуючий сигнал. Частоту цього
сигналу називають тактовою частотою системної шини.
Найбільш поширеними є частоти 50 МГц, 60 МГц і 66 МГц.
Природно, що чим більша частота, тим вища продуктивність
персонального комп’ютера. Найновіші материнські плати мають
тактову частоту 100 і 133 МГц.
Починаючи з комп’ютерів, створених на базі процесора
80486, в них реалізована технологія, яка дозволяє працювати з
тактовою частотою, що перевищує тактову частоту системної
шини в кратну кількість разів. Зазвичай використовують
коефіцієнти множення 1,5; 2; 2,5; 3 і вище. Наприклад, процесор
Pentium 200 встановлюється на материнську плату з тактовою
частотою 66 МГц і коефіцієнтом множення 3, що дає потрібні
200 МГц.

159
 Шини для зовнішніх пристроїв

Окрім внутрішньої системної шини, на материнській платі є

(або під’єднується до неї) одна або декілька шин для зовнішніх
пристроїв – IDE, SCSI, USB.

Зберігання інформації

Запам’ятовуючі пристрої, або пам’ять персонального

комп’ютера, поділяються на три групи:
– оперативна пам’ять, або оперативний запам’ятовуючий
пристрій (ОПЗ);
– постійна пам’ять, або постійний запам’ятовуючий
пристрій (ПЗП);
– зовнішня пам’ять, або зовнішні запам’ятовуючі пристрої
(ЗЗП).
До останніх відносяться жорсткі, гнучкі і компакт-диски,
нагромаджувачі на магнітній стрічці, магнітооптичні диски тощо.
Біти і байти. Одиницею інформації в комп’ютері є один біт,
тобто двійковий розряд, який може приймати значення 0 або 1. Як
правило, команди комп’ютерів працюють не з окремими бітами,
а з вісьмома бітами зразу. Вісім послідовних бітів складають
байт. В одному байті можна закодувати значення одного символу із
256 можливих (256 = 28). Більш крупними одиницями інформації є:
кілобайт (скорочено позначається Кбайт), рівний 1024 байтам (1024 = 210),
мегабайт (скорочено позначається Мбайт), рівний 1024 Кбайтам,
гігабайт (Гбайт) рівний 1024 Мбайт і терабайт (Тбайт) рівний 1024
Гбайт. Для орієнтації скажемо, що якщо на сторінці тексту
розміщується в середньому 2500 знаків, то 1 Мбайт – це приблизно 400
сторінок, а 1 Гбайт – 400 тисяч сторінок.

Оперативна пам’ять

Оперативна пам’ять, або RAM (Random Access Memory –

пам’ять з довільним доступом) призначена для зберігання
інформації, з якою в даний момент працює процесор.
160
Оперативний запам’ятовуючий пристрій - це мікросхеми,
встановлені на невеликій платі, яка вставляється в спеціальне
гніздо на материнській платі персонального комп’ютера. Дані в
ПЗП зберігаються до тих пір, поки до комп’ютера під’єднане
живлення, і стираються зразу ж після його вимкнення.

Кеш-пам’ять

Швидкість доступу до оперативної пам’яті поки що поступається

швидкості роботи процесора. Тому, для підвищення продуктивності
персонального комп’ютера було створено кеш-пам’ять (cache
memory), яка відіграє роль буфера між процесором і
оперативною пам’яттю.
Існує два рівні кеша центрального процесора. Кеш-пам’ять
першого рівня (внутрішня) вбудована в процесор, а кеш-
пам’ять другого рівня (зовнішня) розміщена на материнській
платі і виготовляється у вигляді окремих мікросхем. Процесор
спочатку звертається до внутрішнього кеша, а після – до
зовнішнього, і тільки після того – до оперативної пам’яті.

Кеш-пам’ять другого рівня

Інший підхід до організації дворівневої кеш-пам’яті був

застосований в архітектурі Р6 процесорів компанії Intel: Pentium
Pro, Pentium II, Celeron, Xeon і Pentium III; і в архітектурі К7
процесорів AMD: Athlon, Duron. У процесорах цих серій кеш-
пам’ять другого рівня вбудована в процесор. За рахунок цього
швидкість звернення мікропроцесора до кеш-пам’яті другого
рівня значно більша, ніж до оперативної пам’яті.
Даний підхід оснований на архітектурі подвійної незалежної
шини, яка використовує дві шини: шину кеш другого рівня і
системну шину, які зв’язують процесор і оперативну пам’ять. За
рахунок такої архітектури можливе одночасне використання
обох шин, що дозволяє суттєво збільшити продуктивність цих
процесорів. Для порівняння швидкість роботи процесора

161
Pentium II у два рази перевищує процесор Pentium (архітектури
Р5) з однаковою тактовою частотою.
Процесор Pentium Pro поставляється з кеш-пам’яттю
першого рівня 16 Кбайт і кеш-пам’яттю другого рівня 256 Кбайт.
В процесорах Pentium II, Celeron, Xeon і Pentium III внутрішня кеш-
пам’ять збільшена до 32 Кбайт, а зовнішня кеш-пам’ять до 512 Кбайт.
Процесори Pentium III, Xeon 500 виробляються з кеш-пам’яттю
другого рівня від 512 Кбайт до 2 Мбайт.
У процесорі Athlon кеш-пам’ять другого рівня не
інтегрована в одній мікросхемі з мікропроцесором, а розміщена
з ним на одній платі в середині контейнера процесора, як і в
модифікації Pentium III Katmai. В Athlon кеш-пам’ять першого рівня
має об’єм 128 Кбайт, а кеш-пам’ять другого рівня може варіюватися
від 512 Кбайт до 8 Мбайт. У цих моделей процесорів внутрішня кеш-
пам’ять працює на половині тактової частоти ядра процесора.

Віртуальна пам’ять

Інколи об’єму ОЗП виявляється недостатньо для програми,

що запускаються на виконання. В MS DOS такі програми просто
не працюють. У деяких операційних системах, зокрема, в
Windows 95, цю проблему вдалося вирішити шляхом створення
так званої віртуальної пам’яті. Віртуальною пам’яттю, або
файлом підкачки, називається область на жорсткому диску, яка
використовується як додатковий ОЗП. Час звернення до нього
більший, ніж до “справжнього” ОЗП, однак цей спосіб дозволяє
запускати великі програми, які не працювали б взагалі.

Постійна пам’ять

Дані, записані в постійний запам’ятовуючий пристрій (ПЗП),

або ROM (Read Only Memory – пам’ять тільки для читання), не
можна стерти або переписати в звичайних умовах. При
вимкненні електроживлення вони зберігаються тривалий час.
ПЗП реалізовані у вигляді мікросхем, установлених на
материнській платі персонального комп’ютера. Запис інформації
162
в ПЗП здійснюється один раз – на підприємстві-виробнику. За
способом запису даних мікросхеми ПЗП поділяються на дві
категорії:
– масочні ПЗП, які записуються один раз на етапі
виробництва мікросхеми;
– програмовані ПЗП, які, в свою чергу, поділяються на
одноразово програмовані (ППЗП – програмовані ПЗП,
Programmable ROM) і такі, які можна перепрограмувати
(EPROM – Erasable PROM). Окремим випадком EPROM є
програмовані ПЗП, які можна електрично стирати (EEPROM –
Electrically Erasable PROM). Вміст останніх можна змінювати,
подаючи на виводи мікросхеми спеціальний електричний
сигнал.
В IBM PC-сумісному комп’ютері в постійній пам’яті
зберігаються програми для перевірки обладнання комп’ютера,
ініціалізації завантаження операційної системи (ОС) і виконання
базових функцій з обслуговування пристроїв комп’ютера.
Оскільки більша частина цих програм пов’язана із
обслуговуванням вводу-виводу, часто зміст постійної пам’яті
називається BIOS (Basic Input-Output System, або базова система
вводу-виводу).
В BIOS міститься також програма налагодження конфігурації
комп’ютера (SETUP). Вона дозволяє встановлювати деякі
характеристики пристроїв комп’ютера (тип відеоконтролера, жорстких
дисків і дисководів для дискет, режими роботи з оперативною
пам’яттю, запит паролю при початковому завантаженні і т.д.).

CMOS (напівпостійна пам’ять)

Окрім звичайної оперативної пам’яті і постійної пам’яті, в

комп’ютері наявна невеличка ділянка пам’яті для зберігання
конфігурації комп’ютера. Її часто називають CMOS-пам’яттю,
оскільки ця пам’ять звичайно використовується за технологією
CMOS (complementary metal-oxide semiconductor), яка володіє
низьким енергоспоживанням.

163
 Зміст CMOS-пам’яті не змінюється при відключенні
електроживлення ПК, оскільки для її живлення використовується
спеціальний акумулятор. Для зміни параметрів конфігурації
комп’ютера в BIOS міститься програма налагодження
конфігурації комп’ютера SETUP.

Flash-пам’ять

Подальший розвиток EEPROM призвів до появи flash-пам’яті

(flash memory), яка об’єднала позитивні якості ПЗП і ОЗП. Так само як і
оперативна пам’ять, флеш-пам’ять допускає перезаписування даних,
що знаходяться в ній, однак, на відміну від ОЗП, зберігає їх при
вимкнені електроживлення. Модулі флеш-пам’яті виготовляються на
основі технології EEPROM, час читання і запису відповідає
аналогічним параметрам динамічної оперативної пам’яті. Ще однією
перевагою флеш-пам’яті є те, що вона споживає електроенергію лише в
момент читання/запису.

Відеопам’ять. Ще один вид пам’яті в IBM PC – подібних

ПК – це відеопам’ять, тобто пам’ять, яка використовується для
зберігання зображень, які виводяться на екран монітора. Ця
пам’ять входить до складу відеоконтролера – електронної схеми,
яка керує виводом зображення на екран.

Дисководи для дискет

Призначення. Гнучкі диски (дискети) дозволяють переносити

документи і програми з одного комп’ютера на інший, а також
зберігати інформацію, яка не використовується постійно в
комп’ютері. Практично всі ПК мають хоча б один дисковод для
дискет. Проте, як носій інформації, дискети використовуються все
менше, оскільки вони не досить надійні і дозволяють зберігати значно
менше даних, ніж інші носії інформації.

164
 Типи дискет. Найбільш поширені дискети розміром 3,5 і
5,25 дюйма1 (89 і 133 мм). Часто дискети розміром 5,25 дюйма
називаються «п’ятидюймовими», а розміром 3,5 дюйма –
“тридюймовими” (рис. 2.8). Тридюймові дискети кращі, оскільки
вони забезпечують більш надійне зберігання інформації
(жорсткий пластмасовий корпус і металева засувка, яка захищає
поверхню дискети від пошкоджень).
Ємність дискет. Дискети розрізняють одну від одної за
своєю ємністю, тобто кількістю інформації, яку на них можна
записати. Тридюймові дискети найчастіше мають ємність
1,44 Мбайта, хоча зустрічаються старі дискети ємністю
720 Кбайт. П’ятидюймові дискети найчастіше мають ємність
360 Кбайт (позначення DS/DD) або 1,2 Мбайти (DS/HD).
Ємність тридюймових дискет визначають досить просто:
дискети ємністю 1,44 Мбайта мають спеціальний проріз
(рис. 2.8), а на дискетах ємністю 720 Кбайт його немає.

Рис. 2.8. Зовнішній вигляд дискет:

а) розміром 5,25 дюйма (133 мм);
б) розміром 3,5 дюйма (89 мм)

1
Дюйм - це англійська міра довжини, яка дорівнює 2,54 см.
165
 Захист дискет від запису. На дискетах розміром 5,25 дюйма
є проріз для захисту від запису (рис. 2.8). Якщо цей проріз
заклеїти, то на дискету не можна буде здійснити запис. А на
дискетах розміром 3,5 дюйма є спеціальний перемикач – засувка,
яка дозволяє запис на дискету (рис.2.8 – це чорний квадратик в
нижньому лівому куту дискети). Запис на дискету дозволено,
якщо отвір, який закривається засувкою, закрито, і заборонено,
якщо цей отвір відкрито.
Типи дисководів. Дисководи для п’ятидюймових і тридюймових
дискет відрізняються один від одного за зовнішнім виглядом.
Дисководи для дискет одного розміру відрізняються за максимальною
ємністю дискет, яку вони підтримують. Найбільш поширені
тридюймові дисководи, які підтримують дискети ємністю 1,44 Мбайта,
і п’ятидюймові дисководи, які підтримують дискети ємністю 1,2
Мбайта. На багатьох сучасних комп’ютерах встановлюються тільки
тридюймові дисководи, оскільки п’ятидюймові дискети вже вважаються
застарілими.
Форматування дискет. Перед першим використанням дискети
необхідно спеціальним чином ініціалізувати (звичайно говорять
форматувати). Це робиться за допомогою спеціальних програм,
наприклад, програми DOS FORMAT. При форматуванні, як правило,
здійснюється перевірка поверхні дискети. Ділянки, на яких
спостерігаються збої, помічаються як дефектні і в подальшому запис
даних на ці ділянки не здійснюється.

Жорсткі диски

Призначення. Накопичувачі на жорстких дисках (вони ж

жорсткі диски, вони ж вінчестери) призначені для постійного
зберігання інформації, яка використовується при роботі з ПК:
програм операційної системи, пакетів програм, які часто
використовуються, редакторів документів, трансляторів з мов
програмування і т.д. Із усіх пристроїв зберігання даних (якщо не
рахувати оперативну пам’ять) жорсткі диски забезпечують
найбільш швидкий доступ до даних (звичайно 7-20 мілісекунд),
великі швидкості читання і запису даних (до 5 Мбайт/с).
166
 Жорсткий диск є практично у всіх сучасних комп’ютерах типу
IBM PC. Можлива установка і декількох жорстких дисків (деколи це
збільшує швидкодію комп’ютера або обходиться дешевше).
Накопичувач (жорсткий диск) складається з таких елементів (рис. 2.9):
– дисків з приводом, що обертається, які змонтовані на
спільній вертикальній осі;
– головки (або головок) запису/відтворення з власним
приводом, яку називають рухомою системою.

Рис. 2.9. Будова жорсткого диску.

167
 В накопичувачі може міститися приблизно до десяти дисків. Їх
поверхні умовно розбиваються на концентричні окружності, які
називають доріжками (track). Кожній доріжці присвоюється окремий
номер. Доріжки з однаковими номерами розміщуються одна над
одною з обох боків дисків і об’єднуються в циліндр.
Головки відтворення/запису змонтовані на загальній стійці.
Тому вони рухаються одночасно, внаслідок чого операціям читання
і запису даних підлягає зразу весь циліндр.
Доріжки на диску розбиваються на сегменти, які називаються
секторами. Кількість секторів на доріжці стала для конкретного
накопичувача, але варіюється для різних моделей. Нумерація
секторів на доріжці починається з одиниці (на відміну від головок і
циліндрів, відлік яких ведеться з нуля).

Кластери

Кластер (cluster) – це найменша ділянка диску, яка

виділяється для файлу або його частини. Кожний файл займає на
диску простір, що дорівнює цілій кількості кластерів. Як правило,
кластер складається із кількох секторів.
Для жорстких дисків розмір кластера визначається при
форматуванні і залежить від версії операційної системи і розміру
диску. Нижче, в таблиці 2.1, наведено стандартні розміри кластерів, які
отримують при форматуванні диску за допомогою команди format
операційної системи MS DOC.
Розглянемо, що в нас вийде, якщо нам необхідно зберегти на
жорсткому диску файл розміром 500 байт. Враховуючи той факт,
що кожний файл займає на диску простір, який дорівнює цілій
кількості кластерів, в будь-якому випадку нам буде досить
використовувати один кластер. Однак, реально нам необхідно значно
менше дискового простору. Порівнюючи розміри кластерів із
таблиці 2.1 з розміром нашого файлу, ми бачимо, що файл буде
записаний на жорсткий диск з втратою дискового простору. І
чим більший розмір логічного диску, тим більший кластер, а
значить, більше простору буде використано неефективно. Тому,
розбиваючи жорсткий диск на розділи і логічні диски DOS,
168
можна створити один невеликий логічний диск для збереження
маленьких файлів.

Таблиця 2.1
Стандартні розміри кластерів
Розрядність
Розмір логічного диску Розмір кластера
FAT
Менше 16 Мбайт 8 секторів = 4 Кбайт 12
Від 16 до 127 Мбайт 4 сектори = 2 Кбайт 16
Від 128 до 257 Мбайт 8 секторів = 4 Кбайт І6
Від 256 до 511 Мбайт 16 секторів = 8 Кбайт 16
Від 512 до 1023 Мбайт (1 Гбайт) 32 сектори = 16 Кбайт 16
Від 1024 до 2047 Мбайт (2 Гбайт) 64 сектори = 32 Кбайт 16
Від 512 до 8191 Мбайт (8 Гбайт) 8 секторів = 4 Кбайт 32
Від 8192 до 16383 Мбайт (16 Гбайт) 16 секторів = 8 Кбайт 32
Від 16384 до 32767 Мбайт (32 Гбайт) 32 сектори = 16Кбайт 32
Від 32768 Мбайт 64 сектори = 32 Кбайт 32

Характеристики. Для користувача жорсткі диски відрізняються

один від одного, насамперед, наступними характеристиками:
 ємністю, тобто, скільки інформації розміщується на диску;
 швидкодією, тобто часом доступу до інформації і швидкістю
читання і запису інформації;
 інтерфейсом, тобто типом комп’ютера, до якого повинен
під’єднуватися жорсткий диск (частіше всього – IDE/EIDE і різні
варіанти SCSI).
Ємність диску. Основна характеристика жорсткого диску – це
його ємність, тобто кількість інформації, яка розміщується на диску.
Перші жорсткі диски для IBM PC мали ємність 5 Мбайт.
Сучасні жорсткі диски можуть зберігати такі обсяги інформації:
10,2; 17,2; 25; 60; 80 Гбайт.

169
 Дисководи для компакт-дисків

За допомогою дисководів для компакт-дисків (рис. 2.10)

комп’ютери можуть читати спеціальні комп’ютерні компакт-
диски, а також (при наявності звукової карти) програвати
аудіокомпакт-диски. Компакт-диски (СD-ROM) можна використовувати
для читання інформації,
яка міститься на них.
Запис даних на компакт-
диски здійснюється при
їх виготовленні.
Комп’ютерні ком-
пакт-диски дуже дешеві
у виробництві і містять
до 640 Мбайт інфор-
мації, тому зараз біль-
шість програм, особливо
великі програмні комп-
лекси, ігри, енциклопедії Рис. 2.10. Зовнішній вигляд дисковода
і т.д. поширюються на для компакт-дисків.
компакт-дисках. Диско-
води для компакт-дисків дуже подешевшали і стали обов’язковим
атрибутом сучасного комп’ютера.
Дисководи для компакт-дисків бувають внутрішні і зовнішні
(зовнішні дисководи доцільно використовувати тільки із
портативними комп’ютерами).
Для позначення швидкості дисководу вказують, у скільки
разів дисковод обертає диск швидше, ніж дисководи для
аудіокомпакт-дисків. Так, дисководи одинарної швидкості
забезпечують швидкість читання 150 Кбайт/с, подвійної –
близько 300 Кбайт/с; чотирикратної швидкості – близько 600
Кбайт/с і т.д. Дисководи подвійної, а тим більше одинарної
швидкості вважаються застарілими. Час доступу до інформації
на компакт-диску складає від 0,6 до 0,1 с, звичайно 0,2-0,3 с.

170
 Стримери

Для створення резервних

копій інформації, яка розміщена
на жорстких дисках ПК, широко
використовуються стримери –
пристрої для запису інформації на
касети (картриджі) з магнітною
стрічкою. Стримери прості у
виконанні і забезпечують найде-
шевше зберігання даних. Різні
стримери відрізняються за ємністю Рис. 2.11. Зовнішній вигляд
(від 20 Мбайт до 40 Гбайт на одній стримера.
касеті), типу касет, які використо-
вуються, виконанню (внутрішньому або зовнішньому) інтерфейсу,
швидкості читання-запису даних (від 100 Кбайт/с до 5 Мбайт/с і
більше), надійності запису на стрічку і т.д.

Магнітооптичні диски

Магнітооптичні диски застосовуються для резервування

даних і для збереження інформації, яка рідко використовується.
Вони значно зручніші касет стримера, оскільки ПК може
працювати з такими дисками, як зі звичайними жорсткими
дисками, тільки з такими, які можна легко знімати і
встановлювати, але трохи повільнішими. Дисководи для
магнітооптичних дисків випускаються ємністю від 230 Мбайт до
4,6 Гбайт. Найбільш популярні і відносно дешеві моделі для
дисків розміром 3,5 дюйма і ємністю диска 230 або 640 Мбайт. А
більш дорогі дисководи більшої ємності (2,6 і 4,6 Гбайт) лише
ненабагато поступаються у швидкодії жорстким дискам.

171
 Дисплей

Дисплей призначено для відображення інформації на екрані

електронно-променевої трубки. Він керується відеоконтролером
(відеоадаптером), який знаходиться в системному блоці.
Відеоконтролер містить свою особисту пам’ять, яку називають
відеопам’ятю. Все, що ми бачимо на екрані дисплея, знаходиться
у відеопам’яті.
Відеоконтролер може задавати текстовий або графічний
режим роботи.
В текстовому режимі на екран виводяться тільки символи, які
закодовані числами. Звичайно на екрані розміщується 25 рядків по 80
символів. Поточне місце екрана, куди виводитиметься черговий символ,
відмічається мерехтливим значком, який називається курсором, або
маркером.
В графічному режимі на екран виводиться будь-яке
зображення. Елементами його є точки (пікселі).
Основні характеристики дисплея: роздільна здатність,
кількість кольорів (палітра) та розмір екрану.
Роздільна здатність визначається кількістю точок по
вертикалі та горизонталі екрану. Ці точки продукуються
відеоадаптером. Чим більша кількість точок, тим вища роздільна
здатність, тобто тим вища якість зображення. Кількість
вироблюваних точок залежить від розміру відеопам’яті. У
сучасних комп’ютерів її об’єм дорівнює 1 Мбайт і більше.
В текстовому режимі весь екран дисплея розбивається на
прямокутники розміром 88 точок, інколи – 914. Такі
прямокутники називають знакомісцем. Відеопам’ять зберігає
інформацію за кожним знакомісцем, а саме: код символу, його
колір, колір фону, на якому відображається символ.
Інформація про те, які точки знакомісця слід підсвічувати
для відображення того або іншого символу, зберігається у
спеціальному блоці пам’яті, який називають знакогенератором.
Ця інформація вибирається з неї за кодом символу. На рис. 2.12
показано приклад відображення в знакомісці символу «А».

172
 Пам’ять знакогенератора в сучасних
ПК заповнюється автоматично при
завантаженні операційної системи і в
подальшому її вміст може змінюватись
програмним шляхом. Це дозволяє
користуватись на одному комп’ютері
Рис. 2.12 різними алфавітами, в яких поряд із
стандартними для кожного ПК наборами
символів (букви англійського алфавіту, цифри, розділові знаки)
можуть бути й інші. Дані з відеопам’яті періодично зчитуються,
перетворюються у відеосигнали і відображаються на екрані
дисплея. Перетворення кодів відеопам’яті у відеосигнал
здійснюється відеоадаптером.
За кількістю відображуваних кольорів сучасним можна
вважати адаптер, у якого 256 кольорів. Колір кожного пікселя
зберігається у відеопам’яті.
Звичайно, що для реалізації параметрів адаптера дисплей
повинен мати необхідні характеристики, інакше можливості
адаптера можуть бути не реалізовані.
Розмір екрана дисплея вимірюють за діагоналлю в дюймах.
Дюйм – це англійська міра довжини, що дорівнює 2,54 см.
Найпоширенішими є 14-дюймові екрани. Використовують
також 15-, 17-, 19-, 20- та 21-дюймові екрани.

Клавіатура

Клавіатура призначена для введення до ПК символьної інформації

(літер, цифр, розділових знаків та ін.), а також для управління роботою
ПК. Для кожного символу виділяється клавіша, натискуючи на яку ми і
вводимо код символу ПК. Символ кодується 8-бітовими двійковими
числами. В більшості ПЕОМ вітчизняного і зарубіжного виробництва
використовується IBM-сумісна клавіатура, яка має 101 клавішу і
декілька індикаторів, що сигналізують про режим роботи клавіатури
(рис. 2.13).

173
 Рис. 2.13. Клавіатура персонального комп’ютера

За своїм призначенням всі клавіші поділяються на чотири

поля. Перше (центральне) поле вміщує клавіші з літерами,
цифрами, розділовими знаками, а також ряд управляючих
клавіш. Як видно з надписів на клавішах, для більшості клавіш
центрального поля натискування однієї й тієї самої клавіші може
призводити до введення різних символів залежно від режиму
роботи клавіатури. Таких програм є багато, тому навіть на
аналогічній клавіатурі перехід, наприклад, з режиму введення
українських літер на режим введення англійських може
здійснюватись по-різному.
Перехід у режим введення великих літер здійснюється
натискуванням клавіші [CapsLock]. При цьому засвідчується
індикатор CapsLock у правому верхньому куті клавіатури.
Повторне натискування клавіші [CapsLock] переводить
клавіатуру в режим введення малих літер (індикатор CapsLock
при цьому гасне).
Натискування комбінації з двох клавіш здійснюється так:
натиснути першу клавішу в комбінації і, не відпускаючи її,
натиснути другу.

174
 Друге поле містить 12 функціональних клавіш [F1-F12], а
також деякі управляючі клавіші. В разі натискування
функціональних клавіш комп’ютер виконує дії, які визначаються
програмою, що в даний момент виконується на комп’ютері.
Третє поле містить клавіші управління курсором дисплея.
Натискування клавіш [], [], [], [] зумовлює переміщення
курсору на екрані дисплея на одне знакомісце відповідно
ліворуч, праворуч, угору, униз. Натискування клавіші [End]
призводить до переміщення курсору в кінець рядка, а клавіші
[Home] – на початок рядка.
Четверте поле містить клавіші, які можна використати для
набору цифр і знаків арифметичних операцій або управління
курсором. Перехід до режиму введення цифр здійснюється в разі
натискування клавіші [NumLock] (при цьому засвідчується індикатор
NumLock). Повторне натискування клавіші [NumLock] (індикатор
NumLock при цьому гасне) переводить клавіші цього поля в режим
управління курсором аналогічно клавішам третього поля.
Типове призначення деяких управляючих клавіш і
комбінацій клавіш клавіатури:
[PgUp] – сторінка угору. Використовують у ситуаціях,
пов’язаних з переглядом на екрані дисплея текстів, що займають
більше, ніж один екран (сторінку). Натискування клавіші [PgUp]
зумовлює виведення на екран попередньої сторінки тексту;
[PgDn] – сторінка униз. При натискуванні цієї клавіші в
режимі перегляду тексту на екран виводиться наступна сторінка
тексту;
[Ins] – перемикання клавіатури в режим вставки. У
цьому режимі натискування клавіші будь-якої літери
призводить до вставки цієї літери в позицію курсору. При цьому
літери рядка, які розміщені з правого боку від курсору,
зсуваються праворуч на одну позицію, звільняючи місце для
літери, яка вставляється. Вимкнення режиму вставки
здійснюється повторним натисканням клавіші [Ins]. Коли режим
вставки виключено, натискування алфавітно-цифрової клавіші
призводить до заміщення літери в позиції курсору;

175
 [Del] – вилучення літери. Натискування цієї клавіші
призводить до вилучення літери в позиції курсору і
переміщенню тексту праворуч від курсору вліво на одну
позицію;
[Tab] – клавіша табуляції. Кожне натискування клавіші
зумовлює переміщення курсору на вісім позицій праворуч;
[BackSpace] – назад. В разі натискування клавіші
вилучається літера зліва від курсору і останній зміщується на
одну позицію ліворуч;
[PrintScreen] – друкування екрана. Якщо натиснути
клавішу [Shift], а потім, не відпускаючи її, – клавішу
[PrintScreen], то на принтер виводиться зображення екрана;
[Esc] – вихід. Натискування цієї клавіші дозволяє
відмовитись від яких-небудь розпочатих дій (наприклад,
введення команди DOS), завершити роботу в якому-небудь
режимі і повернутися до попереднього режиму;
[Enter] – введення. Натискування цієї клавіші сприймається
комп’ютером як вказівка приступити до виконання введеної
команди. При введенні даних натискування клавіші [Enter]
сприймається як вказівка завершити введення даних в даному
рядку і перейти до наступного рядка.
Управляючі клавіші [Ctrl] і [Alt] натискують у комбінації
з іншими клавішами. При натискуванні комбінації клавіш
виконуються, наприклад, такі дії:
[Ctrl+Alt+Del] – перезавантаження операційної системи;
[Ctrl+C] або [Ctrl+Pause] – завершення виконання
поточної програми;
[Pause] – тимчасове припинення виконання програми.
Для продовження виконання треба натиснути будь-яку клавішу.

Основні типи принтерів та їх застосування

Призначення. Принтер (друкуючий пристрій) призначений для

виводу інформації на папір. Принтери можуть виводити не тільки
текстову інформацію, але й рисунки і графіки. Одні принтери

176
дозволяють друкувати тільки в одному кольорі (чорному), інші
можуть виводити також і кольорові зображення.

Матричні принтери

Матричні (або точково-матричні) принтери раніш були найбільш

поширеними для IBM PC. Зараз ці принтери потіснені струминними і
лазерними, оскільки матричні принтери забезпечують значно гіршу
якість друку, шумлять під час роботи і малопридатні для кольорового
друку. Однак, матричні принтери застосовуються до цих пір, оскільки
вони дешеві, а ціна віддрукованої сторінки на них найнижча.
Принцип друку матричних принтерів такий: друкуюча
головка принтера (рис. 2.14) містить вертикальний ряд тонких
металевих стержнів (голок). Головка рухається уздовж рядка,
який друкується, а стержні в потрібний момент вдаряють по
паперу через фарбуючу стрічку. Це й забезпечує формування на
папері символів і зображень.

Рис. 2.14. Принцип роботи матричного принтера.

Струминні принтери

Струминні принтери нині є одним із найбільш поширених видів

принтерів для IBM PC. В струминних принтерах зображення
формується мікрокаплями спеціального чорнила, яке викидається на
папір через сопла в друкуючій головці (рис. 2.15). Як і в матричних
принтерах, друкуюча головка струминного принтера рухається по
177
горизонталі, а після завершення друку кожної горизонтальної смуги
зображення папір протягується вертикально. На відміну від матричних,
струминні принтери працюють із значно меншим шумом,
забезпечуючи кращу якість друку і найдешевший кольоровий друк
прийнятної якості. Однак, вартість віддрукованої сторінки на них –
вища, ніж на матричних принтерах.

Рис. 2.15. Принцип роботи струминного принтера.

Лазерні принтери

Лазерні принтери забезпечують найкращу (близьку до

друкарської) якість чорно-білого друку, а кольорові лазерні принтери
також і високу якість кольорового друку. В лазерних принтерах
використовується принцип ксерографії: зображення переноситься на
папір із спеціального барабана, до якого електростатично притягуються
частинки фарби (тонера). Відмінність від звичайного копіювального
апарату полягає в тому, що друкуючий барабан електризується за
допомогою лазера за командами із комп’ютера. Лазерні принтери
забезпечують найвищу серед усіх принтерів швидкість друку.
Головним елементом лазерного принтера є експонуючий
барабан (рис. 2.16). Його поверхня покрита, як правило, світлочутливим

178
напівпровідниковим матеріалом. Спочатку поверхня експонуючого
барабана заряджається від’ємним зарядом. Далі в дію вступає лазерний
промінь, що відтворює інформацію, отриману принтером із
комп’ютера. В місцях, на які потрапив промінь лазера, відбувається
зміна електричного заряду. За допомогою валиків подачі і перенесення
тонера, останній потрапляє на експонуючий барабан. Тонер прилипає
лише у місцях, що були опромінені лазером і мають позитивний заряд.
З касети до барабану подається папір. Транспортуючий валик
притискає його до барабана, при цьому тонер переходить на папір. Далі
папір, на який нанесено зображення, надходить у вузол фіксування.
Вузол фіксування складається, частіше за все, з двох
барабанів, один з яких нагрівається лампою до температури
близько 200ºС. Під дією цієї температури тонер розплавляється і
назавжди зв’язується з папером. Далі надрукований аркуш
подається у приймальний відділ принтера. Надлишковий тонер,
що не перейшов на папір, забирається з барабана у вузлі
очистки. В кінці циклу світлочутливе покриття барабана
розряджається за допомогою лампи.

Рис. 2.16. Принцип роботи лазерного принтера.

Лазерний принтер приніс у світ комп’ютерів не просто

швидкісне друкування текстів і графіки – він створив нову
179
якість. В останні роки з’явився новий клас кольорових лазерних
принтерів, що забезпечують друкування фотографічної якості,
роботу в мережі, простоту використання і відносно невисокі,
особливо у порівнянні з кольоровими струминними принтерами,
експлуатаційні витрати.
Однак, шляхи розв’язування проблеми якісного
повнокольорового друкування різні, тому що основним
“каменем спотикання” є точність поєднання тонерів різних
кольорів. Одні колективи розроблювачів розв’язують проблему
кольорового друкування на основі розвитку класичних апаратно-
програмних методів типу одержання зображень “прямо на
барабан”. Інші – за допомогою своїх “фірмових” оригінальних
методів, таких, наприклад, як метод використання проміжної
стрічки передачі зображень. Треті, поклавши в основу технічних
розв’язків ті ж класичні методи, концентрують свою увагу на
проблемі інтеграції функцій повнокольорового копіювання і
друкування, аж до створення потужних документ-центрів і
систем масового друкування документів. Однак, усі вони, в тій
чи іншій мірі, використовують удосконалені або абсолютно нові
методи програмної (процесорної) обробки зображень
безпосередньо перед їхнім друкуванням.
Зображення на барабані
Компанія Hewlett-Packard серйозно удосконалила класичні
способи розв’язку проблеми повнокольоровості. У результаті
був створений принтер нового класу – HP Color LaserJet 5/5М,
що забезпечує високу якість кольорового і монохромного друкування,
мережну сумісність і має відносно невисокі експлуатаційні витрати.
За допомогою технології поліпшення роздільної здатності
зображень HP Image Ret 1200, заснованої на точному змішуванні
тонерів і колірному контролі, на принтерах HP Color LaserJet 5 і
5М можна одержувати зображення фотографічної якості з
безліччю яскравих кольорів, не погіршуючи якості текстових
роздруківок. Точне змішування тонерів полягає у використанні
точної кількості кожного з базових кольорів і точного
накладання тонера шарами усередині кожної точки. Точний
колірний контроль ґрунтується на використанні методу
180
одержання зображень “прямо на барабан” (рис. 2.17), що у свою
чергу забезпечує точне розміщення чорно-білого тексту і досить
різкі кольорові зображення. Окремі тонерні кишені і контейнери
з проявником дозволяють у міру необхідності заміняти усі
видаткові елементи. У цілому технологія поліпшення забезпечує
якість друкування зображень, еквівалентну друкуванню з
роздільною здатністю 1200 точок на дюйм.

Рис.2.17. Схема реалізації методу отримання кольорових

зображень “безпосередньо на барабані”.

Наявність тонерної кишені і контейнера з проявником у

кожному з 4 тонерних резервуарів свідчить про використання
при друкуванні класичного методу “магнітного пензлика” або
для нашого випадку – його модифікації, методу “4 магнітних
пензликів”. Спеціальний порошок-посередник (проявник), що
представляє собою магнітні частинки витягнутої, еліптичної
форми, покриті речовиною, здатною утримувати на собі тонер
(за рахунок адгезії), притягується до поверхні обертового ролика
подачі тонера розташованим усередині останнього нерухомим
магнітом. Магніт виготовляється спеціальної форми, так що його
магнітні силові лінії змушують “витягнуті” по одній з осей
частинки в деяких місцях лежати «притиснувшись» до поверхні
ролика, а в інших – «дибитися». Це дозволяє як пензликом
181
проводити по барабану частинками проявника, що “стирчать” і
несуть на собі тонер.
При цьому зберігається відносно значна відстань між
барабаном і чотирма роликами й у той же час немає великих
зазорів між роликами і тонерними кишенями, з яких і
відбувається вибірка частинок тонерів на частинки проявника.
Немає великих зазорів і між роликами і контейнерами з
проявником, з яких здійснюється набір частинок проявника на
ролики подачі тонера замість загублених у процесі роботи. У
результаті цього знижуються технічні вимоги до співвісності і
биття роликів і барабана, що дуже істотно знижує вартість
виготовлення й експлуатації цих вузлів.
Програмне забезпечення HP ColorSmart постійно аналізує
вхідні дані друкування і налагоджує параметри принтера, що
забезпечує одержання найліпших можливих результатів незалежно від
того, чи стосується це тексту, графіки або фотографій. Більш того, HP
ColorSmart дає можливість досвідченому користувачеві встановлювати
параметри відповідно до індивідуального вибору.
Варто підкреслити, що описана вище технологія покладена в
основу більшості повнокольорових лазерних принтерів, що
випускаються нині.
Зображення на стрічці
Кожна компанія-виробник лазерних повнокольорових
принтерів має свої технічні секрети і конструктивні особливості
друкування. Висока якість друкування на кольоровому
лазерному принтері бізнесу-класу Color PagePro, виробленому
компанією Minolta, досягається використанням запатентованої
системи мікротонування Minolta Super Fme-МТ (яка дозволяє
досягти рівня якості друкування, що наближається до
офсетного) і проміжної стрічки передачі Intermediate Transfer
Belt (рис. 2.18).

182
 Рис. 2.18. Схема нанесення тонерів на аркуш паперу
в принтері Color PagePro.

Створений на барабані за допомогою лазерного променя

електричний заряд, що формує зображення, після налипання тонера
переноситься не на папір, а на проміжну стрічку передачі. І тільки після
накату тонерів чотирьох кольорів (на рис. 2.18 це “С”, “М”, “Y” і “К”)
зображення із стрічки переноситься на паперовий носій. Завдяки
цьому, а також прямому однократному проходженню паперу відбиток,
отриманий на Color PagePro, винятково чіткий, без ефекту муару. А
нова система запікання тонерів, що використовує більш низький
температурний режим, поряд із прямим однократним проходом
паперу, гарантує друкування також на картоні, конвертах і плівці.
Тонер-карусель має у своєму складі змінні тонер-картриджі
чотирьох кольорів (рис. 2.18):
“С” – Cyan (голубий);
“М” – Magenta (пурпурний);
“Y” – Yellow (жовтий);
“К” – Black (чорний)

183
 Основною перевагою даної технології є економія на
експлуатаційних витратах, тому що вартість стрічки передачі в
складі змінного вузла порівняно нижча вартості замінного
фоточутливого барабана.

Спеціальні принтери для кольорового друку

Для отримання високоякісних кольорових зображень використовують

спеціальні види принтерів. Найкраще зображення (практично
фотографічної якості) отримують на так званих сублімаційних (dye
sublimation) принтерах. В них фарбуючі стрічки нагріваються до
температури близько 400С, при цьому фарбник випаровується і
переноситься на спеціальний папір. Однак ці принтери і витратні
матеріали для них дуже дорогі.

Інші периферійні пристрої персонального комп’ютера

Миша – це периферійний пристрій, який дуже схожий на

мишеня. Маленьке пластмасове тільце, довгий хвіст – кабель для
зв’язку з комп’ютером, кнопки – немов щільно притиснуті
вушка маленького звірка. Підкорюючись рухам руки оператора,
мишка бігає по столі, а на екрані повторює кожен її рух курсор:
у текстовому режимі екрана – прямокутник, у графічному –
акуратна стрілка. Легкого натискання кнопок досить, щоб
запускати файли, виділяти і переміщати ділянки тексту або
рисунка, керувати героями в захоплюючій комп’ютерній грі.
Отже, мишка рухає курсор на екрані, сама, переміщуючись
за нашим бажанням. Рух корпусу миші виміряється в кроках.
Крок – це мінімальний зсув, що реєструється датчиками.
Спеціальна програма – драйвер – підраховує кількість кроків, що
викликає перехід курсору на наступний елемент зображення.
Швидкість руху курсору користувач може змінювати за
допомогою спеціальних функцій. За замовчуванням
приймається, що відношення кількості кроків миші до кількості
елементів зображення дорівнює 1:1 по горизонталі і 2:1 по
вертикалі.
184
 Як же миша визначає, скільки кроків вона пройшла за бажанням
оператора? Є декілька способів, найбільш розповсюджений з них –
механічний (рис. 2.19). Встановлена у днище корпусу важка кулька
(звичайно вона металева й покрита гумою) обертається у всіх
напрямках, коли ми переміщуємо мишу на столі. При цьому
кулька обертає два притиснутих до неї фрикційних ролики з
взаємно перпендикулярними осями. Ролики обертають крокові
датчики, що, у свою чергу, замикають і розмикають пари
контактів, які дозволяють підрахувати кількість обертів ролика,
а виходить, і довжину пробігу миші у відповідному напрямку.

Рис. 2.19. Будова комп’ютерної миші з механічним

підрахунком кількості кроків.

Однак, механічні контакти – річ досить ненадійна, тому в

сучасних мишах використовується інший, не набагато
складніший варіант – оптико-механічний (рис. 2.20). Тут така ж
кулька і такі ж фрикційні ролики. Але крокові датчики
виглядають по-іншому. Це диски з щілинами, з одного боку яких

185
розташовані джерела світла (світлодіоди), а з іншого боку –
фотоприймачі (фотодіоди). Коли миша біжить на столі, кулька,
ролики і відповідно диски обертаються, промені світла, що
проходять через щілини, періодично перериваються і нескладній
електронній схемі залишається тільки підраховувати імпульси
струму на вихідних контактах фотодатчиків.

Рис. 2.20. Будова оптико-механічної комп’ютерної миші.

Ще один спосіб – оптичний – дозволяє зовсім позбутися

механіки (рис. 2.21). Світловий промінь відбивається від спеціального
килимка, по якому рухається миша, і попадає у фотоприймач. На
поверхні килимка нанесена сітка чорних ліній, що перетинаються, так
що відбитий промінь при русі миші періодично переривається. А
електронна схема мишки підраховує імпульси струму на виході
фотодатчика, визначає її координати.

186
 Рис. 2.21. Будова комп’ютерної миші з оптичним
принципом роботи.

Коли комп’ютерна миша міцно закріпила свою першість

серед периферійних пристроїв, за неї взялися дизайнери. І
замість скромної коробочки з кнопками стали з’являтися зручні
для обхвату рукою і витончені трикнопкові мишки.
Двокнопкові миші (стандарт Microsoft Mouse) – більш рання
популяція цих комп’ютерних звірків. Ліва кнопка відповідає клавіші
“Enter” (“Введення”), а права, у залежності від конкретної програми,
може бути аналогом “Esc” (“Скасування”), “Ins” (“Виділення” –
наприклад, у Norton Commander) і т.д. У деяких випадках є
можливість змінювати призначення кнопок на протилежні і навіть
присвоювати їм довільні функції за своїм смаком.
Трикнопкові миші, що з’явилися трохи пізніше, представляють
стандарт Mouse System Mouse. Втім, третя (середня) кнопка в
більшості випадків не діє або дублює ліву, так що сумісність з
колишнім стандартом Microsoft цілком зберігається. І лише в
програмах, що порівняно недавно з’явилися, користувач може сам
призначити для цієї кнопки потрібну йому функцію.
Інший пристрій, який широко застосовується для введення
інформації в комп’ютер – трекбол (рис. 2.22). Його традиційно
відносять до сімейства комп’ютерних мишей, однак він, точно
кажучи, схожий на мишу тільки за принципом роботи. У трекбола
кулька закріплена не в днищі, а зверху на корпусі. У цьому більша
зручність трекбола у порівнянні з мишею, розташовану “на спині”
187
кульку можна обертати рукою, не переміщуючи весь пристрій. Якщо
для роботи з мишею на столі потрібно виділяти певну вільну площу,
то трекболу місця потрібно зовсім небагато. Тому його поєднують із
клавіатурою портативних комп’ютерів (рис. 2.23).

Рис. 2.22. Комп’ютерні маніпулятори трекболи – нерухомі

“родичі” звичної миші.

Рис. 2.23. В сучасних портативних комп’ютерах звичний

маніпулятор (мишу) замінює трекбол – кулька,
обертання якої викликає рух курсору на дисплеї.

Нещодавно з’явилися “безхвості” моделі миші, у яких

використовуються різні варіанти бездротового зв’язку. Один зі
способів – інфрачервоний зв’язок, аналогічний тим, що широко
188
застосовуються в системах дистанційного керування
телевізором. Інший, ще більш досконалий – радіозв’язок.
Радіомишу фірми Logitech можна переміщувати майже в двох
метрах від комп’ютера. Мишу і приймач можна настроювати на
одну з чотирьох різних частот, тому в одній і тій ж “зоні
радіозв’язку” одночасно можуть працювати чотири користувачі.
Розроблено також миші, призначені для керування курсором
у тривимірному віртуальному просторі. “Кажана” можна вільно
переміщувати і повертати в повітрі, піклуючись лише про те,
щоб вистачило довжини кабелю (від цього атрибуту
розроблювачі все-таки не відмовилися).
Ще один периферійний пристрій – це перстень, що
надягається на палець, з випромінювачем ультразвуку. До
корпусу дисплея прикріплюється легка “дворога” рамка, на якій
розміщені три звукоприймачі в правому верхньому, лівому
верхньому і лівому нижньому кутах корпусу. Кисть руки з
надягнутим перснем переміщується поблизу екрану, а
електронна схема легко визначає її положення і передає ці
відомості в комп’ютер, як й інформацію про натискування
кнопки, що знаходиться на персні.
Найсучасніші родичі комп’ютерної миші зовсім не схожі на
свою попередницю. Вони представляють собою невеличку
сенсорну пластинку (рис. 2.24 і 2.25) (з кнопками по кутах), по
якій рухається тільки палець користувача, який і керує рухами
курсору на дисплеї. Принципів їхньої роботи відомо не так
багато. В одному варіанті планшетка складається з двох плівок з
провідними доріжками, що взаємно перетинаються і невеликим
проміжком між ними. При натискуванні одна або кілька доріжок
замикаються з “сусідніми” на іншій плівці, а електронна схема
легко знаходить місце замикання (а виходить, торкання). Інший
варіант – випромінювання поверхневих хвиль уздовж плівки
планшета. Рух пальця змінює картину їхнього розподілу, що і
фіксується прийомними датчиками. Третій принцип –
випромінювання ультразвуку над плівкою. Палець екранує
частину датчиків від ультразвукових хвиль, і за розташуванням
цієї «тіні» визначаються координати точки натискування.
189
Рис. 2.24. В основу роботи
сенсорних екранів покладена
резистивна технологія. Екран
представляє собою скляну панель і
лист цупкого пластика, між якими
знаходиться діелектрик. Скло і
пластик покриті спеціальним
прозорим шаром, який проводить
струм. Коли людина доторкається
до екрану, ці шари замикаються.
Сигнал приймається спеціальним
пристроєм, який визначає
координати дотику.
Рис. 2.25. Сенсорні екрани –
найпростіший спосіб спілкуван-
ня людини з комп’ютером. Щоб
керувати роботою програм,
викликати і вводити інформацію,
достатньо торкнутися до екрану в
потрібному місці. Такий екран
може бути встановленим на будь-
якому дисплеї і замінити не лише
мишу, а й клавіатуру.

Ще кілька років тому подібні пристрої були занадто складні

і відповідно дорогі. Але сьогодні завдяки розвитку тонких
технологій сенсорні планшети стають усе більше популярними,
а спектр їхніх моделей – усе більше різноманітним. Так,
пристрій Glide-Point фірми Cirque дає користувачеві можливість
переміщувати курсор по екрану, натискаючи пальцем на
невеличку чутливу до натискування площадку, що цілком
замінює трекбол або мишу. В останні роки в продажу з’явилися
моделі комп’ютерів ноутбук, у яких мікропланшет (TouchPad)
вмонтований у клавіатуру (рис 2.26).

190
 Рис. 2.26. Сенсорний планшет, вмонтований в корпус
ноутбука, замінює мишу. Ковзання пальця
по планшету достатньо, щоб викликати рух
курсору на екрані.

Модем

Для всіх користувачів, які використовують глобальні

електронні мережі типу Internet, працюють з електронною
поштою, потрібно мати модем. Модем – це пристрій для обміну
інформацією з іншими комп’ютерами через телефонну мережу.
Окрема, “особиста”, або, як ще кажуть, виділена лінія
зв’язку вашого комп’ютера з провайдером – справа дорога. На
це йдуть лише тоді, коли необхідно передавати-одержувати дуже
великі за обсягом потоки інформації. Звичайно ж зв’язок із
сервером за сумісництвом забезпечує міська телефонна мережа.
Щоб потрапити на свій сервер, власникові персонального
комп’ютера потрібно просто набрати телефонний номер цього
сервера, і телефонна станція (АТС) виконає потрібне з’єднання
точно так само, як вона з’єднує вас з будь-яким іншим
телефонним апаратом.
Але телефонні лінії здебільшого не розраховані на передачу
імпульсних сигналів, які видає комп’ютер. Телефонна лінія
розрахована на аналогові низькочастотні сигнали, на електричну

191
копію вашого голосу і пропускає смугу частот до 10 або навіть
до 3 кілоГерц. Щоб передати по такій лінії комбінації імпульсів і
пауз (1 і 0), комп’ютер під’єднується до неї через модулятор-
демодулятор, скорочено – модем. При передачі інформації від
комп’ютера в мережу модем робить приблизно теж саме, що і
звичайний радіопередавач – внутрішній генератор модему
модулюється комп’ютерними сигналами. При прийомі інформації
працює прийомний блок модему: він демодулює модульований сигнал,
що надійшов від іншого модему-передавача з іншого кінця
телефонної лінії. В модемах часто використовують частотну
модуляцію, коли 1 і 0 передаються двома різними частотами.
Можлива також амплітудна і фазова модуляція, а іноді
одночасно всі три види модуляції, що дозволяє передавати
відразу три біти замість одного. У цілому ж через порівняно
вузьку смугу пропускання телефонної лінії модем змушений
надсилати до неї інформацію значно повільніше (у тисячі і
десятки тисяч разів), ніж вона могла б надходити з комп’ютера.
Тому інформація спочатку надходить в пам’ять, а звідти, не
кваплячись, йде в лінію.
Стандартом для модемів передбачені швидкості передачі від
0,3 до 28,8 кілобіт у секунду і більше. Швидкість 28,8 кбіт/с
відповідає передачі близько двох машинописних сторінок у
секунду. На жаль, однієї “скорострільності” модему недостатньо
– реальну швидкість передачі визначає якість телефонної лінії, її
вміння пропускати високі частоти. У хорошому модемі є
електронний блок, що дозволяє оцінити якість лінії (як у
телефаксі) і з врахуванням цього автоматично вибрати
швидкість передачі. Одночасно ваш модем погодить свої
параметри і дії з модемом на іншому кінці лінії, тобто на вашому
сервері. Уже з цього видно, що модем – це не тільки модулятор-
демодулятор, у ньому багато інших електронних блоків. Він
може за вказівкою з комп’ютера набирати телефонний номер,
уміє різними способами стискати інформацію, виявляти
помилки, при необхідності знижувати швидкість передачі,
відрізняти виклик із комп’ютерної мережі від звичайного
телефонного дзвінка, перемикати лінію з комп’ютера на
192
телефонний апарат, виконувати багато різних команд, що
надходять із комп’ютера, і працювати з досить великим набором
протоколів. Навіть найпростіший модем – досить складна
машина; дорогі модеми за різноманітністю функцій, складністю
схеми і кількістю мікросхем далеко обійшли найбільш досконалі
телефонні апарати, наповнені електронікою. Хороший модем
уміє також прийняти і послати факс, у тому числі взявши його з
пам’яті машини, вміє попрацювати й автовідповідачем,
записуючи прийняту інформацію на диск комп’ютера.
Іноді модем виготовлений у вигляді окремого апарата, а
іноді – у вигляді вставленої в комп’ютер додаткової плати.

Графопобудовувач (плотер) – пристрій для виводу

креслень на папір. Плотери трохи дешевші, ніж лазерні
принтери, але швидкість друку у них нижча. Плотери бувають
барабанного типу (працюють з рулоном паперу) і планшетного
типу (в них лист паперу лежить на плоскому столі). Як правило,
плотери використовують в системах конструювання (САПР) для
виводу креслень.

Сканер – пристрій для зчитування графічної і текстової

інформації в комп’ютер. Сканер вводить в комп’ютер
зображення оригіналу (текст, креслення, рисунки, фотографії),
закодувавши кожну його точку певним набором імпульсів і пауз.
У сканері все починається з фотоприймача, він “дивиться”
на будь-яку точку зображення і величиною струму повідомляє про її
освітленість – чим світліша точка, тим більший струм (рис. 2.27).
Ланцюжок (лінійка) мікроскопічних фотоприймачів може зразу
прочитати цілий рядок – довгий ряд точок (рис. 2.28).
Переміщуючи цю лінійку уздовж аркуша, можна сканувати його –
рядок за рядком переглянути всю картинку (рис. 2.29). При
цьому аналогово-цифровий перетворювач (АЦП) відображає
цифровим кодом величину струму для кожної точки картинки,
тобто після повного її сканування кодує освітленість всіх точок
оригіналу – всю картинку (рис. 2.30).

193
 Рис. 2.27. Рис. 2.28. Рис. 2.29.

Є сканери, що дозволяють ввести в комп’ютер кольоровий

оригінал, здійснивши кольороподіл – подавши багатокольорову
картинку у вигляді трьох однокольорових картинок основних
кольорів – червоного, зеленого, синього (рис. 2.24).

Рис. 2.30 Рис. 2.31

Існує кілька основних типів сканерів (рис. 2.32). У найбільш

поширеному – планшетному оригінал кладуть зображенням униз на
скло, і під ним рухається лінійка з фотоприймачем або інша система,
що зчитує. В сканері типу “Оверхед” система, що зчитує, “оглядає”

194
картинку зверху. В ручному сканері лінійку світлоприймачів
переміщують по оригіналу вручну.

Рис. 2.32. Основні типи сканерів.

Із кількох систем кольорових сканерів найбільш досконалу

створила і використовує фірма “Хьюлетт Паккард”, світовий лідер
у цій галузі. Мініатюрний блок разом із дихроїдними
світлофільтрами виконаний у вигляді єдиної інтегральної схеми
(рис. 2.33). Зображення на неї передається за допомогою оптичної
системи, яка стискує рядок, який в процесі сканування надходить в
оптичний світлоприймач – щілину, що зчитує.
Введену в комп’ютер картинку можна редагувати,
доповнювати, оживляти, удосконалювати, перетворюючи її в
книжкову ілюстрацію або кадри кінофільму.
Сканери відрізняються один від одного роздільною
здатністю, кількістю кольорів або відтінків сірого кольору, що
сприймаються людиною.
195
 Рис. 2.33. Будова кольорового сканера.

Ручка-сканер

Уявіть собі, що вам потрібно швидко скопіювати будь-який

“паперовий” текст, щоб опісля ввести його в комп’ютер. Знадобиться
сканер, програма розпізнавання символів і, певна річ, сам документ або
його копія. А як бути, якщо ви переглядаєте газету, журнал або книгу в
читальному залі бібліотеки, а ксерокса поблизу немає? Брати із собою
комп’ютер, навіть, якщо це ноутбук, не завжди зручно. Приходиться
поступати “по-старому”: спочатку переписувати текст ручкою на папір,

196
а після цього “набирати” його з клавіатури, тобто виконувати подвійну
роботу.
Проте, ці труднощі вже можна вважати “пережитком минулого
віку”. Шведська компанія C Technologies AB запропонувала
користувачам нову розробку – портативний текстовий сканер C-Pen
600MX (рис. 2.34). Цей пристрій за розмірами і формою схожий на
звичайний маркер – повноцінний ручний сканер із вбудованим
мікрокомп’ютером (мікропроцесор із тактовою частотою 100 МГц),
рідкокристалічним екраном і системою розпізнавання тексту фірми
ABBYY. Достатньо провести “зчитувачем” уздовж рядка, що вас
цікавить, – і він буде сфотографований мініатюрною цифровою
відеокамерою, занесений у вбудовану пам’ять і відображений на
мініатюрному екрані. І так – рядок за рядком – можна відсканувати і
розпізнати до 2000 сторінок тексту! А далі він легко “перекидається” в
комп’ютер – настільний або портативний, причому для цього навіть не
потрібно під’єднувати C-Pen до комп’ютера: “спілкування” двох
пристроїв здійснюється через інфрачервоний канал. І це ще не все:
ручка-сканер може зразу перекладати відсканований текст, наприклад,
з англійської мови (словники можна “скачати” з Інтернет). Наявна в
цьому пристрої і портативна картотека (книга адрес). І, нарешті, C-Pen
дозволяє просто... писати нею, як звичайною ручкою: ще один
вбудований додаток відслідковує рух “зчитувача” по поверхні паперу і
розпізнає його як зображення цифр або літер, які запам’ятовуються як
текст або слугують запитом при пошуку потрібної картки в книзі адрес.

Рис. 2.34. Ручка-сканер C-Pen пише, сканує, розпізнає,

перекладає.
197
 Аудіоплата – дає можливість виконувати музику за
допомогою комп’ютера. Разом з аудіоплатою постачаються
звукові колонки і мікрофон. Аудіоплата надає засоби для запису,
відтворення і редагування музики і мовних повідомлень. Багато
програм, особливо ігрових, навчаючих, використовують
аудіоплати для виводу музичного супроводу, звукових, в тому
числі мовних, сигналів.

Джерела безперебійного живлення

У багатьох населених пунктах нашої країни напруга в

мережі досить сильно коливається. Для ПК такі зміни напруги є
небажаними (особливо шкідливе різке зниження напруги), тому
краще під’єднувати комп’ютери через стабілізатори. Найбільш
надійний захист від неприємностей, пов’язаних із
нестабільністю електроживлення, здійснюють спеціальні
пристрої безперервного живлення (UPS), які не тільки
забезпечують стабільну напругу живлення, але й дають можливість
роботи ПК при повному від’єднанні електроживлення від 5 хв. до
декількох годин (в залежності від потужності пристрою). За цей
час можна, у всякому разі, повністю завершити роботи, які
проводяться на комп’ютері, щоб при його вимкненні не сталося
втрати інформації.

Увімкнення комп’ютера

Якщо ПК під’єднано через пристрій безперебійного живлення, то

потрібно перевести його в режим подачі напруги на комп’ютер.
Якщо ж комп’ютер під’єднано через стабілізатор напруги,
необхідно увімкнути цей стабілізатор. Після цього необхідно:
 увімкнути принтер (якщо він потрібний);
 увімкнути зовнішні пристрої, з якими Ви хочете
працювати (зовнішній модем, сканер, зовнішній дисковод для
магнітооптичних дисків і т.д.);
 увімкнути ПК (перемикачем на корпусі комп’ютера).
198
 Після цього на екрані ПК з’явиться повідомлення про хід
виконання програм перевірки обладнання комп’ютера і
початкового завантаження системи комп’ютера.

Вимкнення комп’ютера

Для вимкнення ПК необхідно:

 закінчити програми, які працюють;
 якщо операційна система має процедуру виходу, то
необхідно виконати цю процедуру. Наприклад, у Windows 95
потрібно вибрати у головному меню, яке виводиться на екран
при натискуванні на кнопку “ПУСК”, пункт “Завершення
роботи”, а в запиті, який з’явиться – пункт “Вимкнути
комп’ютер”;
 вимкнути ПК (перемикачем на корпусі комп’ютера);
 вимкнути принтер, інші зовнішні пристрої, які увімкнені
до ПК (зовнішній модем, сканер, зовнішній дисковод для
магнітооптичних дисків і т.д.);
 вимкнути монітор комп’ютера.
Якщо ПК увімкнено через пристрій безперебійного
живлення, то бажано вимкнути в ньому режим подачі напруги на
комп’ютер. Якщо ж комп’ютер увімкнено через стабілізатор
напруги, необхідно вимкнути цей стабілізатор.
Зауваження. Комп’ютер, як і будь-який електроприлад,
зазнає найбільшого навантаження при увімкненні. (Ви
напевне, звернули увагу, що електричні лампочки часто
перегоряють саме при увімкненні?). Тому дуже часто
вмикати і вимикати комп’ютер не слід. Наприклад, якщо Ви
йдете на декілька хвилин або навіть годин, вимикати комп’ютер
зовсім не обов’язково. Електроенергії ПК споживає не більше,
ніж одна-дві лампочки. Причому багато сучасних ПК при
тривалій бездії автоматично переходять в режим зниженого
енергоживлення.

199
 Техніка безпеки при роботі з ПК

Приступаючи до роботи з ПК, необхідно завжди пам’ятати,

що це дуже складна і дорога апаратура, яка вимагає акуратного й
обережного ставлення до неї, високої самодисципліни на всіх
етапах роботи з комп’ютером.
Напруга живлення ПК (220 В) є небезпечною для життя
людини. Через це в конструкції блоків комп’ютера, міжблочних
з’єднувальних кабелів передбачена достатньо надійна ізоляція
від струмопровідних ділянок. Користувач практично має справу
лише з декількома вимикачами живлення і, здавалось би,
застрахований від ураження електричним струмом. Однак, в
практичній роботі можуть зустрічатись непередбачені ситуації, і
щоб вони не стали небезпечними для користувача, необхідно
знати та чітко виконувати ряд правил техніки безпеки. Це
допоможе не тільки уникати нещасних випадків і зберегти
здоров’я, але й гарантує збереження апаратури.
Особливо уважним треба бути при роботі з дисплеєм,
електронно-променева трубка якого використовує високу
напругу і є джерелом електромагнітного випромінювання.
Неправильне поводження з дисплеєм та іншою електронною
апаратурою може привести до тяжких уражень електричним
струмом, спричинити загоряння апаратури. Через це суворо
ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ:
– торкатися до екрану і тильного боку дисплея, проводів
живлення і пристроїв заземлення, з’єднувальних кабелів;
– порушувати порядок увімкнення й вимкнення
апаратурних блоків, намагатись самостійно усунути виявлену
несправність в роботі апаратури;
– класти на апаратуру сторонні предмети;
– працювати на комп’ютері у вологій одежі і з вологими
руками.
В разі появи запаху горілого, незвичайних звуків або
самовільного вимкнення апаратури треба негайно вимкнути
комп’ютер і повідомити про це керівника занять.

200
 Робота на комп’ютері вимагає постійної уваги, чітких дій і
самоконтролю.
Через це на комп’ютері не можна працювати при
недостатньому освітленні, високому рівні шуму.
Під час роботи на комп’ютері НЕОБХІДНО:
– суворо дотримуватись положень інструкції з експлуатації
апаратури;
– уважно слідкувати за справністю основних блоків і
пристроїв;
– працювати на клавіатурі чистими сухими руками, не
натискувати на ті чи інші клавіші без потреби або навмання;
– працюючи з дискетами, оберігати їх від ударів,
скручування, дії магнітного поля або тепла, не торкатись
дискети, яка виступає з конверта, вставляти дискету в дисковод
тільки після його увімкнення, переконавшись у правильному
орієнтуванні дискети відносно щілини дисковода;
– під час перерви в роботі вимикати комп’ютер лише в
тому разі, коли обробка поточної інформації завершена і зміст
оперативної пам’яті занесено на магнітні диски (в іншому
випадку неминуча втрата інформації).
Під час роботи комп’ютера електронно-променева трубка
дисплея є джерелом електромагнітного випромінювання, яке при
роботі близько від екрану руйнівно діє на зір, викликає втому і
знижує працездатність. Через це треба працювати на відстані 60-
70 см від екрану, дотримуватись правильної постави, не
сутулячись і не нахиляючись.
Пам’ятайте, що тривала робота на комп’ютері призводить до
перенапруження зору, через це тривалість безперервної роботи
для дітей не повинна перевищувати 25 хв.

Персональний комп’ютер і сучасна проекційна техніка

Людство завжди прагнуло використовувати всю наявну

досконалу технологію для навчання підростаючого покоління.
Останніми роками в нашій освітній практиці з’явилося безліч
нових форм і методик організації навчального процесу.
201
Очевидно, що без удосконалення технічних засобів навчання
застосування цих методик на практиці стає досить складною
справою. Напевно, перед вами виникала потреба показу
різнокольорових ілюстрацій, карт, таблиць, діаграм, графіків,
демонстрування навчальних фільмів. Розв’язати це завдання на
практиці допоможе проекційна техніка.
Використання проектора в навчальному процесі сприяє
максимальному засвоєнню інформації та економить час та зусилля, а
також надає безліч інших переваг. Ось лише деякі з них:
− Зображення на екрані добре проглядається з будь-якого
місця в аудиторії. Часто інформацію, яку написано на дошці,
практично неможливо прочитати з останньої парти через велику
відстань підсвічування дошки. Використання проектора (рис. 2.35)
дасть змогу усунути цей недолік.
− Звичайно лекції готуються на паперовому носії.
Переписування інформації на дошку забирає багато часу. Маючи
заздалегідь підготовлені плівки, можна використовувати
вивільнений час для докладнішого пояснення матеріалу.
− З’являється можливість швидкого перегляду матеріалу,
що вивчався протягом уроку або лекції.
− У разі нерозбірливого почерку краще використовувати
готові лекції – вони містять друкований шрифт.
− Чорнило на плівках не вицвітає. Використовуючи готовий
матеріал на плівках, періодично поповнюючи та доповнюючи
його новими слайдами, можна використовувати лекцію протягом
багатьох років.
− Використовуючи лекції, підготовлені на плівках, не
потрібно бруднити рук крейдою.
− Оскільки відпадає потреба писати на дошці, вчитель або
викладач весь час знаходиться обличчям до аудиторії і краще
контролює те, що відбувається в ній.
− Особливо зручно використовувати для відображення
графічної інформації – карт, таблиць, схем тощо.
− Лекції, що містять графіки та ілюстрації, краще запам’ятовуються.
− Важливо також, що проектор не чинить шкідливого
впливу на очі та легені людини.
202
 Рис. 2.35. Демонстрування транспарантів за допомогою
графопроектора і технологія їх зберігання.

Підготувати лекцію (урок-лекцію) на комп’ютері можна в

будь-якому графічному чи текстовому редакторі. Існує кілька
способів перенесення інформації з комп’ютера на прозорі
плівки: за допомогою лазерного або струменевого принтера
інформацію друкують, використовуючи плівки замість паперу
(для кожного типу принтера використовують спеціальну плівку);

203
за допомогою копіювального апарата попередньо надруковану
на папері інформацію копіюють на спеціальну плівку для
копіювального апарата.
Існують також плівки, на яких можна робити записи
різнокольоровими фломастерами – у процесі лекції майже
завжди виникають питання, що потребують графічних пояснень
і можна намалювати картинку на плівці, що лежить просто на
склі проектора. Для зручного зберігання та транспортування
слайдів існують спеціальні захисні обкладинки, що захищають
плівки від подряпин і уможливлюють підшивання їх у папки.

Проекційні рідкокристалічні (РК) панелі

Проекційну панель використовують у комплексі з

графопроектором (рис. 2.36). Це дає змогу проектувати зображення з
комп’ютера та відеомагнітофона просто на екран (без проміжного
друкування плівок). Принцип роботи: проекційну панель під’єднують до
комп’ютера чи відеомагнітофона (це потребує спеціальних знань). При
проходженні світла через панель зображення проектується на екрані.

Рис. 2.36. Використання рідкокристалічної панелі:

а) зовнішній вигляд рідкокристалічної
панелі та дистанційного пульту керування;
б) проектування зображення на екран за
допомогою РК-панелі та графопроектора.
204
 Основні характеристики РК-панелей: роздільна здатність
екрана (VGA – 640480, SVGA – 800600); кількість кольорів, що
передаються (від 200 тис. До 16,7 млн.); наявність відеовходів; тип
матриці – активнапасивна (впливає на швидкість змінюваності
зображення на екрані).
Придбати РК-панель доцільно тим, хто вже має потужний
графопроектор. При цьому можна проектувати як з плівок
(продовжувати використовувати раніше створені уроки), так і з
комп’ютера або відеомагнітофона.
Недолік РК-панелей полягає в тому, що вони поглинають більшу
частину світлового потоку проектора, тому зображення виходить
недостатньо яскравим і приміщення необхідно затемнювати. Перевага
РК-панелей – порівняно невисока ціна (від 3,5 тис. грн.).

Електронні (мультимедійні) проектори

Більшість електронних проекторів (рис. 2.37.) має інтегровану РК-

матрицю і за принципом дії не відрізняється від РК-панелей: потужний
світловий потік проходить через матрицю і проектує зображення на
екран. Проте потужність світлового потоку електронних проекторів
набагато вища, тому їх можна використовувати в приміщеннях без
затемнення.
Що таке електронний відеопроектор?
На вигляд він схожий на діапроектор, хоч як раз слайди він
показувати не може. У ньому також є джерело світла, зазвичай
потужністю 200-400 Вт і проекційний варіооб’єктив, а з механіки –
тільки вентилятор, що охолоджує оптичну систему. В найпростішому
варіанті вихідне зображення створюється електричними сигналами на
оптико-електронному компоненті, крізь який проходить світловий
потік проекційної лампи. Цей компонент представляє собою пару
схрещених – розвернутих один відносно іншого на 90 – поляризаторів
(рис. 2.38). Між ними знаходиться рідкий кристал (РК), який розділено
на декілька сотень тисяч віконець (пікселів) у вигляді матричної
структури. Молекули рідкого кристалу – електричні диполі; вони
здатні змінювати свою просторову орієнтацію під дією електронного
поля.
205
 Рис. 2.38. Кожний піксель рідиннокристалічної матриці складається із
двох схрещених (розвернутих на 90) поляроїдів, між якими знаходиться
тонка скляна кювета з рідким кристалом – розчином органічної речовини з
довгими молекулами. На стінки кювети зсередини нанесено прозорі
електроди і канавки мікроскопічних розмірів, на одну повздовжні, на іншу
поперечні. Поблизу стінок, у відсутності поля, молекули витягуються вздовж
канавок, розміщуючись всередині кювети за гвинтовою лінією. Рідкий
кристал поляризує світло, що проходить, в площині орієнтації своїх молекул.
Проходячи крізь перший поляроїд, світло стає поляризованим.
Всередині кювети площина його поляризації повертається на 90, і світло
виходить назовні через другий поляроїд – матриця прозора.
Якщо до матриці прикласти електричне поле, молекули рідкого кристалу
повертаються на кут, пропорційний його напруженості. Коли молекули
вишикуються точно уздовж силових ліній поля, вони перестають впливати на
поляризацію світла, і матриця стає непрозорою.

Крізь схрещені поляризатори світло не проходить, і кадрове

вікно залишилося б темним, якщо б не рідкий кристал. Його
молекулярні диполі “доповертають” площину поляризації ще на
90, роблячи кадрову рамку прозорою. Якщо ж до РК-матриці
уздовж оптичної осі накласти електричне поле, молекули
повернуться пропорційно напруженості поля, зменшуючи
прозорість рамки. Коли всі диполі вишикуються точно в напрямі
поля і перестануть впливати на кут поляризації, кадрова рамка
стане непрозорою.

206
 У найпростішому випадку пікселі виконані у вигляді
точкових конденсаторів, роль діелектрика в яких виконує
рідкокристалічне заповнення.
“Сандвіч” із пікселів-конденсаторів з поляризаторами
називається пасивною LCD панеллю або матрицею (рис. 2.39).
Картинка на ній формується завдяки тому, що прозорістю
кожного елемента, кожного пікселя можна управляти окремо, до
того ж вбудована в матрицю електроніка дозволяє зменшити
кількість зовнішніх виводів до восьми. Кожний піксель під дією
відеосигналу може змінювати свою прозорість більш ніж у сто
разів. Обновлення інформації (зміна поля зарядів пікселів)
здійснюється під час короткої перерви між кадрами – кадрового
гасячого імпульсу телевізійної розгортки. Існує кілька різновидів
LCD панелей, найліпша із яких у паспортних даних іменується
активною TFT (від Thin-Film Transictor – тонкоплівковий
транзистор) полісіліконовою матрицею. Тут кожний піксель
виконаний у вигляді польового транзистора (рис. 2.40).

Рис. 2.39. Рідиннокристалічна панель виконана у вигляді матричної

структури, що утворена двома групами перпендикулярних один до одного
прозорих електродів. Електронна схема, що міститься в самій панелі,
послідовно подає управляючу напругу на електроди рядків і стовпців
матриці. Управляючий сигнал діє тільки на піксель, який знаходиться на
перехрещені двох електродів, міняючи його прозорість. Вся матриця
заповнюється за час кадрового гасячого імпульсу телевізійної розгортки, і на
ній виникає зображення окремого кадру.

Багато хто, бачив рідкокристалічні екрани портативних

комп’ютерів, відеокамер і мініатюрних телевізорів. Вони значно

207
більші за розмірами, ніж РК-матриці в електронних проекторах,
однак принцип їхньої роботи однаковий. Картинку на РК-екрані
не видно без просвітлення, і, якщо вона отримана тільки за
рахунок падаючого на екран зовнішнього світла, зображення
буде виглядати бляклим, як у електронному годиннику. Тому в
комп’ютерних та інших РК-екранів ззаду розміщене
люмінесцентне джерело світла – екран працює “на просвітлення”. У
відеопроекторі в принципі відбувається те ж саме, але тут
потрібне потужне джерело світла, і чим потужніше, тим ліпше.

Рис. 2.40. Кожний піксель – це мікроскопічний

конденсатор, заповнений рідкокристалічним діелектриком.
Заряд конденсатора може змінюватися за допомогою
польового транзистора, що знаходиться в тому ж
пікселі. Зміна заряду конденсатора відбувається, коли
на транзистор надходять обидва сигнали з пари X–Y
електродів. Електричне поле розвертає молекули
рідкого кристалу, прозорість пікселя змінюється.
Якщо відсутній хоча б один сигнал, заряд
залишається незмінним, орієнтація молекул і,
відповідно, прозорість пікселя не змінюється.

Таким чином, у відеопроекторі LCD на великий екран

проектується зображення, яке створюється електричними сигналами на
рідкокристалічній панелі-матриці. Кольоровим це зображення можна
зробити двома способами. Або поставити одну, але кольорову РК-
матрицю – свого роду аналог кольорового кінескопу. А можна скласти
на одному екрані три картинки основних кольорів (R, G, B – червоний,
зелений, синій), що можна отримати на трьох простих РК-матрицях.
У першого варіанта є ряд недоліків. Наприклад, при інших
рівних умовах кольорова РК-панель дає меншу чіткість, через те,
що кожний її елемент приходиться виконувати із трьох пікселів,
кожний із своїм кольоровим фільтром.
У другому випадку вдається отримати чіткість більше 700
горизонтальних ліній, що суттєво перевершує те, що
забезпечують телебачення і побутова відеотехніка, включаючи
цифрові відеомагнітофони і програвачі відеодисків. Проте
оптична система проектора тут значно складніша. Потрібно
208
спочатку розділити світловий потік на три складові, пропустити
кожну через свою матрицю-модулятор, потім точно сполучити їх і
направити в об’єктив. Досягається це уведенням кольороподільної
оптики із звичайними і так званими дихроїдними дзеркалами, які
пропускають який-небудь один колір і відбивають два інших. Оптична
схема таких відеопроекторів показана на рис. 2.41.

Рис. 2.41. Оптична схема відеопроектора LCD.

Відеопроектор LCD на рідкокристалічних матрицях (Liquid

Cristal Displey) – невеликий настільний апарат вагою близько
семи кілограмів. Його максимальний розмір – довжина разом з
об’єктивом – не перевищує 50 см.
Його призначення, демонстрування на великому екрані
телевізійних передач, відеофільмів, комп’ютерної інформації. За
допомогою цього проектора, незважаючи на його незначні
209
розміри, можна одержати яскраве кольорове зображення
розміром до 16 метрів за діагоналлю. Високу якість і велику
яскравість картинки забезпечує винятково проста і дотепна
будова відеопроектора.
Потік білого світла від потужної лампи проходить через
систему лінз і дзеркал, що по черзі “вирізують” зі світлового
потоку промені червоного, синього і зеленого кольорів. Ці
кольори називаються основними, червоний, синій і зелений
промені при складанні знову дають біле світло.
Кожен промінь проходить через свою рідкокристалічну
матрицю, свого роду конденсатор, де обкладинками служать
панелі з керуючими електродами, а діелектриком – шар рідкого
кристала. Телевізійний сигнал створює на електродах керуючу
напругу, що змінює прозорість РК-матриці. Модульовані
телевізійним сигналом промені основних кольорів надходять на
оптичний змішувач, даючи повнокольорове зображення. Це
зображення проектується на екран через об’єктив із змінною
фокусною відстанню (варіооб’єктив), що дозволяє працювати з
проектором і в невеликих приміщеннях, і у великих залах і
аудиторіях.
Відеопроектор LCD може замінити не тільки домашній
телевізор, але і устаткування для лекцій, доповідей, естрадних і
сценічних вистав.
Сьогодні відомо вже більше сотні моделей LCD
відеопроекторів, що випускаються десятками фірм. Всі вони
можуть працювати від будь-яких джерел відеосигналу, зокрема
від низькочастотного телевізійного, відеомагнітофону і
персонального комп’ютера.
Найважливіша характеристика відеопроектора – величина
світлового потоку, що направляється на екран. Саме світлового
потоку, що вимірюється в люменах, а не яскравості екрана, яка
вимірюється в люксах і яка залежить від його відбивних властивостей.
Окрім того, надто суттєвою є рівномірність розподілу світлового
потоку на площині екрану – в центрі вона завжди вища, ніж на
периферії, до того ж ця різниця тим більша, чим менша фокусна
віддаль проекційного об’єктива. У 1982 році американським
210
інститутом національних стандартів у якості характеристики
середньої величини світлового потоку була введена особлива
одиниця – ANSI-люмен. Вона визначається так.
Світло падає на контрольний екран розміром за діагоналлю
40 дюймів (102 см, площа якого становить близько 0,5 м2) з
мінімальної віддалі від проектора. Вимірюють освітленість в
люксах десяти рівномірно розподілених на екрані зон, результати
вимірювань усереднюють, множать на площу контрольного екрана
(0,5 м2) і отримують результат в ANSI-люменах (нагадаємо, що
ЛЮМЕН = ЛЮКСМ2). якщо світлотехнічний параметр проектора
показано в люксах, то він говорить про освітленість в центрі екрану, а
якщо в ANSI-люменах, то – на всій його поверхні, що певна річ, більш
інформативно.
Основні характеристики деяких відеотехнічних пристроїв
наведені в таблиці 2.2.
Спробуємо тепер розібратися з розмірами зображення, його
чіткістю і необхідною кількістю пікселів.
Вважається, що роздільна здатність ока людини складає одну
кутову хвилину (під таким кутом ми бачимо зірки на небі), а
оптимальний кут зору за вертикаллю – 14 градусів. Цей кут можна
отримати при віддалі до екрану, яка в чотири рази перевищує його
висоту і забезпечує розпізнавання дрібних деталей зображення і його
хороше сприйняття в цілому (коли при перегляді не приходиться
крутити головою). Отже, є підстави стверджувати, що чіткість 840
елементів по вертикалі, яка при співвідношенні сторін кадру 4:3
відповідає 1120 елементам зображення по горизонталі, цілком
достатня. В телебаченні SECAM і PAL із 625 рядків тільки 576
приходиться на картинку, причому вдвічі меншою роздільною
здатністю за кольором. Тому, щоб не розрізнювати рядкову структуру
растра, потрібно дивитися на екран телевізора під кутом близько 10 по
вертикалі, тобто не менше, ніж на шестикратному віддаленні відносно
висоти кадру. 576 горизонтальних ліній відповідають 768
вертикальним, які на практиці можуть бути реалізованими на екранах
тільки великих телевізорів при роботі з низькочастотним відеовходом.
Справа в тому, що незалежно від растра чіткість обмежена і смугою
пропускання телебачення.
211
 Таблиця 2.2
Роздільна
здатність по Маса,
Відеосистеми та апаратура Розміри, см Ціна, $
горизонталі/ кг
вертикалі
Відеоплейер VHS Hi-Fi
(Panasonic NV-HP10RAM) 320240 38929 4,9 350
Відеопроектор Sharp VR-111
(500 lux, екран до 305229 см) 351286 342036 6 2500
Відеопроектор Sanyo PLC-250H
(350 ANSI-Im, екран до 610457 см) 480235 272555 13,2 3900
Відеопроектор Sanyo PLC-400P
(200 ANSI-Im, екран до 305229 см) 789230 431639 10,5 2800
Відеомагнітофон S-VHS Hi-Fi 530400 (< 288
(Samsunq SV-260X) кольор. Рядків) 431035 5,6 700
Універсальний відеопрогравач VD 352288
дисків (Sony MCE-F50) LD 560420 (288
кольор. Рядків) 43x10x28 3,7 550
Віщальне телебачення (смуга 6 МГц) 624468 (288
кольор. Рядків)
Проектор мультимедіа СТХЕхРro 500, (екран до
610457 см) 640480, VGA 271541 4,3 4100
Відеопроектор Sanyo PLV-20P
(500 ANSJ-lm, екран до 610457 см) 640480 312843 10,5 4380

212
 Продовження табл. 2.2
Роздільна
здатність по Маса,
Відеосистеми та апаратура Розміри, см Ціна, $
горизонталі/ кг
вертикалі
Проектор мультимедіа ASK Impression 750, (225
ANSI-Im, экран до 160120 см) 640480, VGA 262056 7,5 4500
Відеопрогравач дисків DVD
(Sanyo DVD- 5000) 665500 43831 3,2 800
Телевізор 33" Hi-Fi. 768576 (288
(Panasonic TX-33GF85T, екран 6247 см) кольор. рядків),
на вх. S-Video 805469 59 2300
Телевізор 38" Hi-Fi. 800600
(Grundig M 95, екран 7153 см) на вх. RGВ 887961 83 3200
Проекційний телевізор 61" Hi-Fi 800600
(JVC AV-610PRO, екран 12493 см) на вх. RGВ 12915464 86 6000
Проектор мультимедіа Sanyo PLC-5500 832624, SVGA,
(550 AHSI-Im, екран до 816612 см) MAC 301544 7,2 9700
Проектор мультимедіа Sharp VR-720
(220 AHSI-Im, екран до 1016762 см) 1024768, XGA 14 12950
Мережа кінопрокату фільмокопій 35 мм 1200900
Комп’ютерна графіка XGA-2 16001200

213
 А тепер звернімося до таблиці 2.2, в якій зведені дані
роздільної здатності найбільш поширених радіосистем і
апаратури.
Із таблиці 2.2 видно, що тільки роздільна здатність комп’ютерної
графіки XCA близька до вимог людського зору і, що вже дуже близько
до неї наблизилися відеопроектори. Але де для них взяти достатньо
“чіткий” сигнал? Проблема телебачення високої чіткості поки що не
розв’язана, хоча на ринку уже з’явилися дискові програвачі формату
DVD, котрий забезпечує чіткість на рівні комп’ютерної графіки на
багато кращу VGA. Зображення на великому екрані видиме під кутом
зору 1914 градусів, нехай навіть мутнувате, як би оточує глядача і
притягує до участі в подіях.
Основні характеристики електронних проекторів: потужність
світлового потоку; роздільна здатність РК-матриці (VGA, SVGA,
XGA); кількість комп’ютерних входів та відеовходів (RGB, VHS, S-
VHS); розмір отримуваного зображення.
Електронні проектори (рис. 2.42) оснащені ДУ, що уможливлює
управління як проектором, так і комп’ютером. Ціни на електронні
проектори коливаються в межах 3,5-26 тис. грн.

Рис. 2.42. Електронний (мультимедійний) проектор МР 8660

214
 Зазначимо, що ми не закликаємо до негайного переходу від
традиційних засобів проведення лекцій до використання
проекційного обладнання. Безсумнівно, у багатьох випадках
крейда та дошка – найпридатніші засоби. Використовуйте
проекційну техніку тільки тоді, коли це доцільно: для
впровадження інформації; подання статистичної інформації у
вигляді таблиць і графіків; порівняння інформації, прогнозів,
тенденцій; подання графічної інформації – малюнків,
географічних карт; ознайомлення з об’єктами, які завеликі або
замалі для приміщення, в якому проводиться заняття.

Проекційні дисплеї

Серед сучасних пристроїв відображення інформації все

більшого значення набувають проекційні дисплеї. Застосовують
їх у найрізноманітніших галузях – і для реклами на вулицях, і
для виведення інформації на стадіонах, і для відтворення
телевізійних програм на великих екранах. А в недалекому
майбутньому повинні з’явитися і електронні кінотеатри, які, як
передбачається, різко скоротять витрати на тиражування і
прокат кінофільмів.
Зображення в цьому випадку буде спочатку перетворене у
цифровий код, а після цього воно може передаватися в
кінотеатри, школи, інші заклади освіти і культури – на компакт-
дисках, магнітних носіях або через супутники зв’язку прямо в
кіноапаратну. Відтворюватися фільм буде за допомогою
цифрового проектора.
Очікується в недалекому майбутньому поява побутових
автомобільних проекційних систем, які проектують
повідомлення на вітрове скло. В авіації подібні системи
використовуються уже більше 30 років: інформація для пілота
формується на встановленій похило між ним і лобовим склом
напівпрозорій пластині. Окові пілота не потрібно при цьому
постійно адаптуватися до різних відстаней: інформація на
пластині здається йому такою ж далекою, як і пейзаж за лобовим
склом. Забезпечується таке відчуття наявністю між пластиною і
215
проекційним дисплеєм коліматора – оптичного пристрою для
отримання пучка паралельних променів: паралельні промені, як
відомо, перетинаються у безмежності.
А для авіаторів призначений ще більш зручний пристрій –
нашоломний індикатор. В ньому застосована мініатюрна
електронно-променева трубка, зображення з якої проектується
на закріплене безпосередньо перед оком пілота напівпрозоре
скло розміром у невеличку монету. Інформацію з такого екрана
пілот може спостерігати при будь-якому нахилі або повороті
голови. Подібними пристроями оснащені сьогодні як закордонні,
так і деякі українські літаки.

Око замість дисплея

Звичні для нас електронні і рідкокристалічні комп’ютерні

монітори мають багато суттєвих недоліків. Їх роздільна
здатність, яскравість і контрастність зображення майже досягли
своїх граничних значень, а спроби досягти повноцінного
об’ємного зображення не призвели до суттєвих результатів.
Тому, декілька років тому співробітники лабораторії Human
Interface Technology (HIT lab.) Вашингтонського університету
запропонували принципово новий спосіб отримання зображення
безпосередньо на сітківці ока скануванням лазерним променем.
Метою роботи було отримання повнокольорового, яскравого,
об’ємного зображення високої якості.
Нині виготовлено уже декілька моделей такого пристрою,
який отримав назву Virtual Retinal Display (VRD) – віртуальний
очний дисплей.
Це досить легка, невелика і зручна конструкція, що нагадує
окуляри. Вона має сектор огляду 120 градусів, роздільну здатність
близько кутової секунди (майже таку ж, як і око) і значно кращу, ніж
у стандартних моніторів кольоропередачу. Зображення виходить
об’ємним і дуже реалістичним: дефлектор має дві проекційні
системи, окремо для лівого і правого ока, які формують
стереопару. А висока яскравість дозволяє працювати з дисплеєм

216
при денному світлі, спостерігаючи комп’ютерну картину поверх
предметів у полі зору.
В конструкції використовуються три мініатюрні напівпровідникові
лазери потужністю близько 7 мкВт, які є безпечні для очей, з
випромінюванням червоного, зеленого і синього кольорів. Система, що
сканує їхні промені (дефлектор) дозволяє отримати як графічні,
так і растрові зображення із стандартною частотою 60 Гц (як у
звичайних комп’ютерних моніторах і телевізорах). Цей пристрій –
механічний резонуючий сканер – також було розроблено і
запатентовано в HIT lab. Він забезпечує горизонтальне і вертикальне
сканування з великим кутом відхилення і вміщується в
мініатюрній коробочці.
Новий прилад може бути корисним хірургам, пілотам,
педагогам і взагалі всім тим, чия робота прямо залежить від
швидкості і точності сприйняття візуальної інформації.
Мине не так багато часу – і ці пристрої знайдуть своє
застосування в закладах освіти.

“Електронна дошка” із звичної шкільної

Сьогодні шкільна дошка, на якій пишуть крейдою і

стирають написане мокрою ганчіркою, помітно застаріла.
Сучасні технології дозволяють створювати електронні дошки,
під’єднанні до комп’ютера, так, що при рисуванні на їхній
поверхні спеціальними маркерами зображення зразу надходить в
ПК і потім може-бути оброблене (наприклад, програмами
розпізнавання рукописного тексту), збережене в файлі,
роздруковане в потрібній кількості копій (що б роздати учням)
або відправлене за допомогою електронної пошти. Нещодавно
американська фірма Virtual Ink. випустила портативний пристрій
Mimio (рис. 2.43), який дозволяє легко і швидко перетворити
звичайну білу дошку (з розмірами 1,252,5 м) в електронну.
Достатньо закріпити на краю дошки невеличкий приймач-
передавач і під’єднати його до комп’ютера через послідовний
порт (або USB). Розміщені на панелі пристрою інфрачервоні та
ультразвукові датчики відслідковують процедури запису і
217
стирання. В комплект Mimio входять чотири кольорових
маркери і спеціальний ластик, а також вбудована в один із
маркерів указка mimioMouse, що замінює комп’ютерну мишу.

Рис. 2.43. Портативна система Mimio фірми Virtual Ink., що

складається із приймача-передавача, спеціальних
маркерів і ластика (праворуч), перетворює звичайну
шкільну дошку в електронну (ліворуч).

218
 2.2. Напрями використання персональних
комп’ютерів в навчально-виховному процесі.
Програмне забезпечення
Одним із пріоритетних напрямків інформатизації суспільства
стає процес інформатизації освіти, який передбачає використання
можливостей сучасних персональних комп’ютерів, методів і засобів
інформатики для реалізацій ідей розвиваючого навчання,
інтенсифікації всіх рівнів навчально-виховного процесу, підвищення
його ефективності і якості, підготовку підростаючого покоління до
комфортного (як у психологічному, так і в практичному відношенні)
життя в умовах інформатизації суспільства.
Інформатизація освіти створює передумови для широкого
впровадження в практику психолого-педагогічних розробок, які
забезпечують перехід від отримання знань до оволодіння
уміннями самостійно набувати нові знання; дозволяє підвищити
рівень науковості шкільного експерименту, наблизивши його методи і
організаційні форми до експериментально-дослідницьких методів наук,
які вивчаються; забезпечує залучення до сучасних методів роботи з
інформацією, інтелектуалізацію навчальної діяльності.
Персональні комп’ютери володіють програмно-апаратними
можливостями, реалізація яких забезпечує:
– роботу в інтерактивному режимі;
– негайний зворотній зв’язок між користувачем і
персональним комп’ютером;
– візуалізацію (наприклад, у вигляді моделей, графіків,
діаграм, таблиць) закономірностей, які вивчаються, в тому числі
і процесу, що реально відбувається;
– керування відображенням на екрані персонального комп’ютера
моделей різних об’єктів або процесів, явищ, які реально відбуваються;
– реєстрацію, збір, нагромадження і опрацювання інформації
про процеси, явища, об’єкти, які вивчаються;
– архівне збереження достатньо великих об’ємів інформації з
можливістю легкого доступу, передачі і спілкування користувача з

219
центральним інформаційним банком даних;
– автоматизацію процесу опрацювання результатів експерименту
з можливістю багаторазового повторення фрагмента експерименту.
Вище викладене дозволить виділити педагогічні цілі
застосування персональних комп’ютерів в освіті:
1. Розвиток творчого потенціалу того, хто навчається;
розвиток здібностей до комунікативних дій; розвиток умінь
експериментально-дослідницької діяльності.
2. Інтенсифікація всіх рівнів навчально-виховного процесу,
підвищення його ефективності і якості.
3. Реалізація соціального замовлення, яке обумовлене
інформатизацією сучасного суспільства (підготовка спеціалістів
в галузі інформатики і обчислювальної техніки; підготовка
користувача засобами нових інформаційних технологій).
Ці цілі визначають основні напрями впровадження персональних
комп’ютерів у навчальний процес загальноосвітньої школи. Це
використання персональних комп’ютерів:
− як засобу подавання знань і засобу навчання, що удосконалюють
процес викладання, підвищують його ефективність і якість;
− з метою формування культури навчальної діяльності;
− як інструменту пізнання навколишньої дійсності і самопізнання;
− для автоматизації процесу опрацювання результатів
шкільного експерименту (лабораторного, демонстраційного) і
керування навчальним, демонстраційним обладнанням;
− як об’єкт вивчення в рамках засвоєння курсу інформатики
і обчислювальної техніки;
− з метою керівництва навчально-виховним процесом,
навчальними закладами, системою навчальних закладів;
− як засіб поширення передових педагогічних технологій
(регіонального, в перспективі глобального масштабу).
Як відомо, комп’ютери в освіті стали активно
використовувати понад двадцять п’ять років тому. Тоді вчені,
методисти, викладачі, вчителі та інші мріяли й писали про те, що
комп’ютери суттєво змінять навчання, а вони вчитимуть учнів і
студентів за найкращими методиками, створеними кращими
методистами і програмістами, причому у найкоротший термін
220
зміниться вся система навчання і т. ін. Чи зуміли ми досягнути
поставленої мети? Слід визнати той факт, що не зуміли. Чи
означає це, що комп’ютери не треба використовувати в освіті?
Не викликає сумнівів той факт, що переважна більшість людей,
причетних до освіти, навіть саме таке питання вважатиме
некоректним.
Практично ті ж самі захоплюючі слова ми вживаємо і зараз, але у
поєднанні з іншими “новими” ідолами, перед якими схиляється
інформаційне суспільство: “мультимедіа”, “INTERNET”, “дистанційна
освіта”, “єдиний інформаційний простір” і т.ін.
Який же стан впровадження сучасних комп’ютерів у навчальних
закладах? В Україні, наприклад, переважна більшість шкіл не має
комп’ютерів взагалі. У Росії таких шкіл більше однієї третини.
Можливо, кращий стан у США. Але й там більше половини шкільних
комп’ютерів – застарілі. Чи слід наголошувати на цьому у нас?
Обов’язково. Маємо проаналізувати помилки і зробити правильні
висновки для належного просування уперед. Комп’ютери безсумнівно
треба використовувати в освіті, але кінцева мета повинна бути більш
реальною.
Справа в тому, що слово “комп’ютер” несе в собі магічну та
надзвичайну силу, часто саме це стає причиною принципових
помилок. Ми багато чуємо про його чудові можливості і
уявляємо, що це маг і чарівник, здатний увійти в наше життя та
змінити його на краще.
Такий підхід є хибним. Комп’ютер – це лише механізм для
обробки інформації, досить складний і могутній, але все ж –
механізм. Він може ефективно увійти в існуючу технологію
навчання, стати її ланкою, на його основі можна формувати нові
технології навчання. Проте, ні в якому разі не слід механічно
перекладати методичний досвід застосування старих засобів на
цей, принципово новий.
На сучасному етапі чітко визначились три головні напрямки
використання комп’ютерів у навчальному процесі.
По-перше, це навчання технологіям, що вимагають активного
використання комп’ютера (графічний і текстовий редактори,
електронні таблиці, бази даних, робота у комп’ютерних мережах);
221
навчання спеціалізованим технологіям (створення музики,
комп’ютерне конструювання і анімація, макетування і верстка і т. ін.).
По-друге, вивчення інформатики як науки, що розглядає
інформаційно-логічні моделі.
По-третє, використання комп’ютера як технічного засобу у
вивченні основ наук в школі і ПТНЗ, фундаментальних і
технічних дисциплін у ВНЗ і ПТНЗ.
Основні особливості персонального комп’ютера, як
знаряддя людської діяльності і принципово нового навчального
засобу, полягають в наступному:
Комп’ютер забезпечує доступ до практично безмежного
об’єму інформації і її аналітичного опрацювання. Різке кількісне
збільшення об’єму потенційно доступної інформації і швидкості
її отримання приводить до якісного стрибка – виникнення
феномена “безпосередньої включеності” людини в інформаційну
культуру суспільства.
Комп’ютер - це універсальний засіб пізнавально-
дослідницької діяльності людини.
Комп’ютер забезпечує нову – активну – форму фіксації
продуктів психічної діяльності. Всі попередні засоби об’єктивації
психічної діяльності створили лише передумови перетворень, які
виконувалися самою людиною, таких як аналіз окремих аспектів
змісту знань, порівняння з уже наявними даними, доповнення
даних новою інформацією з певної галузі, використання для
організації практичних дій та ін. Комп’ютер вперше дозволяє
повноцінно виконати і частково автоматизувати ці перетворення.
Комп’ютер є другим за значимістю після традиційної
писемності знаковим знаряддям, за допомогою якого можливий
оперативний обмін інформацією із змісту виконуваної діяльності.
Таким чином, з’являється принципово нова галузь використання
людиною мови і знако-символьних засобів діяльності в цілому.
Комп’ютер поряд з іншими знаряддями й інструментами
людської діяльності наділений особливою комунікативною
властивістю, яка відрізняє його від будь-якого іншого засобу
здатністю «вступати в конструктивно-змістовий діалог» з
користувачем і створити з ним єдине функціональне предметно-
222
орієнтоване середовище. Специфіка такого діяльнісного способу
організації “світу об’єктів” полягає в тому, що комп’ютер не
просто і не тільки підсилює інтелектуальні можливості людини,
впливає на її пам’ять, емоції, мотиви та інтереси, але і змінює та
перебудовує саму структуру пізнавальної, а після і виробничої
діяльності людини.

Загальні вимоги до навчальних комп’ютерних програм

Сформуємо ряд загальних положень, які конкретизують

стратегію розробки і використання в навчанні комп’ютерних
навчальних програм.
1. Комп’ютерні системи навчання повинні цілеспрямовано
створюватися для включення (втілення) в цілісну навчальну
діяльність і з врахуванням всіх її складових (особливо з
врахуванням навчальних дій і операцій). Це дозволить запобігти
деформації і навіть руйнуванню цієї діяльності при використанні
ЕОМ в процесі навчання (що нерідко в даний час і відбувається).
Комп’ютери повинні бути призначені не тільки для навчання
людини тим чи іншим знанням та вмінням, але і для організації
її навчальної діяльності і керівництва нею.
2. Комп’ютерні системи навчання повинні створюватися на
основі попереднього аналізу змісту відповідних знань і вмінь як
об’єктів засвоєння: різному змісту повинні відповідати і різні
програми комп’ютерного навчання. Але один персональний
комп’ютер, з відповідним програмним забезпеченням, може
задовольняти вимоги різних навчальних предметів.
3. Кожна програма створюється стосовно до засвоєння
змісту, який подається на мові певних дій і операцій. Це
дозволяє будувати навчальну діяльність за принципом руху
думки людини від засвоєння вихідних дій і операцій до
оволодіння їх складною сукупністю, останнє є передумовою
інтеграції навчальних предметів.
4. Комп’ютерні системи навчання повинні поєднувати в собі
якості динамічних семіотичних (знакових) моделей: засвоюючи
ці моделі, людина тим самим виконує відповідні навчальні дії і
223
засвоює зміст певної предметної галузі, який відкривається
ними. Працюючи з такими системами, людина не адаптується до
них, а діє з ними, здійснюючи перетворення деякого предметного
матеріалу, а також контролює ці перетворення з точки зору
поставлених завдань.
5. Сама собою комп’ютерна система не є “учителем”, не
вона представляє “апарат керування”, який регулює навчальний
процес, вона органічно входить до розв’язку людиною систем
навчальних завдань. При цьому комп’ютер виступає як засіб
організації спільної діяльності вчителя і учнів та забезпечує такі
форми їхньої взаємодії:
− розділення дій і операцій при розв’язуванні навчального
завдання між різними учасниками і їх кооперацію;
− взаємний контроль і оцінку дій і операцій учнів у ході
розв’язування навчальних завдань певної послідовності;
− спільне моделювання схем представлення об’єкту, які
задаються учителем;
− відображення і представлення одним учням способу
розв’язання завдання здійсненого іншими.
6. Ці форми організації взаємодії учнів дозволяють
учителеві використовувати комп’ютер для організації навчальної
діяльності в системі колективного поліалогу, тобто проектувати
навчальні ситуації як комунікативно-організоване середовище,
яке динамічно моделюється, забезпечуючи широку взаємодію і
співпрацю учасників цієї діяльності.
7. Окремі види комп’ютерних систем повинні використовуватися
для діагностики рівня сформованості окремих складових навчальної
діяльності, а також для контролю і оцінювання (в тому числі текстової
оцінки) результатів засвоєння змісту певних знань і вмінь.
8. Навчальні комп’ютери повинні враховувати вікові
аспекти розвитку людини: різним віковим періодам повинні
відповідати різні способи подання змісту в комп’ютерних
системах навчання (від квазіпредметних ігрових форм у
молодшому віці до квазідослідницьких і дослідницьких, творчих
форм в середньому і старшому шкільному віці і т.д.).

224
 9. Створення комп’ютерних систем навчання повинно
здійснюватись шляхом розгорненого вивчення способів їх
застосування в різних навчальних ситуаціях; відповідні розробки
і дослідження повинні виступати основою для вивчення
можливостей кожної системи і їх використання у викладанні
навчальних предметів.
10. Застосування комп’ютерних систем навчання повинне сприяти
формуванню в людини основ рефлексивно-теоретичного мислення, яке
використовує логічно-математичні засоби для програмування і
планування людиною своїх пізнавальних дій і аналізу основ їх
виконання.
Комп’ютерні програми, які застосовуються у навчанні
можна поділити на 4 класи за принципом їх роботи:
1. Навчальні програми (Tutorial software)
Програми, які відносяться до цього класу, призначені для
навчання учнів або студентів шляхом представлення їм
фактичного матеріалу в тій чи іншій формі і контролю знань за
допомогою тестів, практичних завдань і вправ. Навчання
відбувається під керівництвом викладача або комп’ютера і дає
непогані результати при вивченні багатьох дисциплін, які мають
формалізоване подання знань. Постійний контроль рівня знань
тих, хто навчається, з боку програми, забезпечення зворотного
зв’язку протягом всього курсу навчання, дозволяє коригувати
складність завдань і темп просування у курсі, який вивчається.
2. Моделюючі програми (Simulation software)
Програми цього класу є конкретною реалізацією будь-якого
розділу однієї дисципліни, і дозволяють його вивчати.
Моделюючі програми дуже схожі на динамічний мультфільм з
конкретної дисципліни, сценарій якого визначає дії учня на
модель процесу, який вивчається. Маніпулюючи доступними
для зміни параметрами фізичних величин, учень за реакцією
моделюючої системи визначає діапазон їх допустимих змін і
усвідомлює суть процесів, які здійснюються під його керівництвом.
Наприклад, в моделі екологічної системи, той хто навчається, може
змінити процентний склад гризунів і хижаків та прослідкувати за всіма
змінами, які відбуваються в усталеній до цього системі.
225
 Моделюючі системи, так само як й інші навчаючі програми,
можуть подавати для вивчення як невеликі розділи дисципліни, так і
великі процеси, що вимагають знання декількох предметів. Такі
процеси можуть супроводжувати того, хто навчається, у вигляді
моделей, які можуть постійно ним підстроюватись протягом всього
курсу навчання, зберігаючи в собі весь комплекс знань, які отримав
той, хто навчається, за цей час.
3. Інструментальне програмне забезпечення (Tools software)
Інструментальне програмне забезпечення не має, як правило,
будь-якої орієнтації на конкретний курс, який вивчається, або
методику навчання. Подібні програми надають своїм користувачам
можливість самостійно розв’язувати певні завдання за більш
короткий час і з меншими зусиллями, звільняючи їх від рутинної
обчислювальної і статистичної роботи, надаючи їм свободу у виборі
методів розв’язування конкретних завдань і простір для творчості.
Інструментальне програмне забезпечення дає прекрасну можливість
навчити тих, хто навчається, конструюванню середовища користувача і
розвивати в них творче мислення.
4. Інтегровані навчальні програми (Integrated software).
До останнього класу відносяться всі програми, які комбінують
в собі ознаки двох або більше вище перерахованих класів.
Основний показник високої якості навчальної програми – це
ефективність навчання. Багаті демонстраційні можливості і високий
ступінь інтерактивності системи самі по собі не можуть служити
основою для того, щоб вважати навчаючу програму корисною.
Ефективність програми визначається тим, наскільки вона забезпечує
передбачену мету навчання, як найближчу, так і віддалену, наприклад,
розвиток здібностей. При розв’язуванні будь-якого питання,
починаючи з використання графіки і закінчуючи індивідуалізацією
навчання, в основу повинна бути поставлена мета. Можливості
комп’ютера повинні бути проаналізовані з точки зору психології і
дидактики та використанні тоді, коли це необхідно з педагогічної точки
зору. Не слід гнатися за зовнішнім ефектом, система навчаюча повинна
бути не ефектною, а ефективною.
Питання про те, наскільки ефективна навчальна програма,
може бути розв’язане лише після її апробації. Проте, можна
226
намітити ряд психолого-педагогічних вимог, які повинна задовольняти
навчаюча комп’ютерна програма. Навчаюча система повинна:
1) дозволяти будувати зміст навчальної діяльності із врахуванням
основних принципів педагогічної психології і дидактики;
2) допускати реалізацію різноманітних способів управління
навчальною діяльністю, вибір яких обумовлено, з одного боку,
теоретичними поглядами розробників навчаючої програми, а
з іншого – цілями навчання;
3) стимулювати різні види пізнавальної активності тих,
хто навчається, включаючи, природно, і продуктивний, які
необхідні для досягнення основних навчальних цілей – як
найближчих, так і віддалених;
4) враховувати у змісті навчального матеріалу і навчальних
завдань уже набуті знання, уміння і навички тих, хто навчається;
5) стимулювати високу мотивацію тих, хто навчається, до
навчання (не тільки за рахунок цікавості до самого комп’ютера),
підтримувати і розвивати навчальні мотиви, цікавість учнів до
пізнання;
6) забезпечувати діалог як зовнішній, так і внутрішній, в
свою чергу, які виконують такі функції:
− активізувати пізнавальну діяльність тих, хто навчається,
шляхом включення їх у процес міркування;
− моделювати сумісну (суб’єкт-суб’єктивну) діяльність;
− сприяти розумінню тексту;
− будувати допоміжний навчаючий вплив у
відповідності з віковими особливостями і з врахуванням
індивідуальних особливостей тих, хто навчається;
− забезпечувати педагогічно обумовлений зворотній зв’язок,
інформувати про допущені помилки, містити інформацію, достатню
для їх усунення;
− діагнозувати того, хто навчається, з метою індивідуалізації
навчання;
− не потребувати спеціальних знань для введення відповіді,
зводити до мінімуму рутинні операції із введення відповіді;

227
 7) забезпечити педагогічно обґрунтовану допомогу у розв’язку
навчальних завдань, достатню для того, щоб не тільки розв’язати
завдання, але й засвоїти спосіб її розв’язування;
8) надавати допомогу учню з урахуванням характеру
утруднення і моделі того, хто навчається;
9) інформувати того, хто навчається, про мету навчання,
повідомляючи йому, наскільки він просунувся в її
досягненні;
10) виявляти дружелюбність, особливо при поданні допомоги
тим, хто навчається;
11) допускати індивідуалізацію навчання;
12) адекватно використовувати всі способи подання
інформації (текст, графіка, зображення, звук, колір і т.д.), не
нав’язувати темп подання інформації;
13) вести діалог, який дозволяє управляти не тільки
комп’ютером, але й тим, хто навчається, допомагає ставити
запитання;
14) дозволяти тому, хто навчається, вхід і вихід із програми
в будь-який момент, забезпечувати доступ до раніше пройденого
навчального матеріалу;
15) допускати модифікацію, внесення змін в способи
управління навчальною діяльністю.
Одні з цих вимог можуть і повинні бути реалізовані в будь-
якій навчальній програмі, інші в деяких системах, які
допускають діалог, а ще одні – в інтелектуальних навчаючих
системах.
Нині нагромаджено досить солідний фонд програмних
засобів навчання, що базуються на застосуванні технології
мультимедіа. Мультимедіа є новою інформаційною технологією,
тобто сукупністю прийомів, методів, способів продукування,
обробки, зберігання, передавання аудіовізуальної інформації,
заснованою на використанні компакт-дисків. Це дає нам змогу
поєднати в одному програмному продукті текст, графіку, аудіо-
та відеоінформацію, анімацію.
Важливою властивістю мультимедіа є інтерактивність, що
надає користувачеві можливість зворотного зв’язку. До цього
228
слід додати, що в мультимедіа реалізується цифрове кодування
інформації і, таким чином, велика кількість даних зберігається
на компакт-дисках (CD). На одному дискові, наприклад,
зберігається така кількість інформації, яку вміщують 300000
друкованих сторінок, 500 дискет, 300 кольорових фотографій,
74 хвилин стерео – або 60 хвилин відеозапису.
Світовим лідером у виробництві програмного забезпечення
і, зокрема, програмних засобів навчання, є корпорація Miсrosoft
(США). В Америці, та й у всьому світі, такі продукти, як
довідники, енциклопедії, навчальні програми, користуються
величезним попитом. Вони є не лише надзвичайно зручними
підручниками, а й також відмінним прикладом практичного
застосування технології мультимедіа.
Популярна енциклопедія Miсrosoft Encarta’96, наприклад,
вміщує 2600 статей, до яких забезпечено легкий доступ, має
9 годин звукового супроводження, більше 8 тисяч зображень,
800 карт і 100 відеокліпів та анімацій. Хто полюбляє
мандрувати, може за допомогою Enсarta World Atlas (це атлас
загального плану, доповнення до Miсrosoft Enсarta) легким
дотиком руки обертати глобус, вивчати планету, спостерігати
детальне супутникове зображення з космосу. Для пошуку за
категоріями «Природничі науки», «Географія», «Філософія»,
«Мистецтво» і т. ін. використовується спеціальна функція
Сategory Browser. В категорії «Природничі науки» знаходимо
розділ «Комп’ютери та електроніка». Після цього отримуємо
перелік 637 статей, присвячених цій темі.
Наступна версія енциклопедії Microsoft Encarta’97
принципово зберегла структуру Encarta’96, проте була
доповнена та опрацьована відповідно до нових тенденцій в
електронній галузі. Найважливішим досягненням авторів можна
вважати можливість працювати з інформаційними ресурсами
енциклопедії в інтерактивному режимі on-line мережі
INTERNET. Завдяки цьому було усунуто обмеження щодо
обсягу робочої інформації (раніше він визначався обсягом
компакт-диску) і, найголовніше, користувач отримав чудову
можливість щомісячно оновлювати придбаний ним варіант
229
енциклопедії безкоштовно. Для цього необхідно лише зв’язатися
за допомогою модема1 з відповідним сервером2 Encarta та
переписати актуальну інформацію на жорсткий диск свого
персонального комп’ютера.
Інший приклад комп’ютерної енциклопедії – Compton’s
Interaсtive Encyclopedia, паперова версія якої займає 26 товстих
томів. Інформацію, яку вміщує енциклопедія, можна згрупувати
за 19 тематичними розділами: історія, біологія, математика
тощо. Крім пошуку за темами, можливий пошук за змістом, що
вміщує більше 32000 статей. Дуже зручний апарат перехресних
посилань: після того, як знайдено потрібну інформацію, можна
отримати список ілюстрацій, відеофрагментів, звукових
прикладів і таблиць.
Комп’ютерні енциклопедії, хоч і надають необмежені
можливості для мандрування у світі інформації, є лише
частковим прикладом технології мультимедіа. Спеціалістами
фірм, що розробляють програмне забезпечення, створено досить
багато навчальних програм різноманітної тематики. Якщо
користувач вивчає фізику, – то побачить, як залежно від
визначеної ним питомої ваги змінюється об’ємне зображення
клітини; можна продивитись і відеокліп про тварин, які вимерли
багато років тому.
Як приклад навчальної програми можна відмітити програму
навчання мовам. Фірмою «Дока» (Росія) випущено СD-ROM із
мультимедійною системою Lingua Match Professional, що
уможливлює вивчення слів та фраз будь-якою з шести мов:
англійською, російською, німецькою, французькою, італійською
та іспанською. У систему включено близько 2500 слів та 1200
фраз, які найчастіше використовують у побуті та житті.
Слова включені до загального словника, що поділяється на
17 типів. У спеціальні словники входять слова, які важко

1
Модем – пристрій для обміну інформацією між комп’ютерами через
телефонну мережу.
2
Сервер – комп’ютер, що обслуговує мережних комп’ютерів –
клієнтів.
230
пов’язати з об’єктами. Такими словами є прикметники,
прислівники та ін.
Програма може працювати в кількох режимах, які обирає
сам учень. Сутність першого режиму полягає в такому. Учень
визначає базову мову, якою він хоче навчатися. Цією мовою
може бути одна з перелічених раніше. Він визначає також одну з
п’яти мов, яку бажає вивчати. Це робиться простим
натискуванням відповідних клавіш. При кожному новому
вмиканні в систему вона продовжує навчання з того місця, де
учень зупинився на попередньому занятті.
На головному робочому екрані з’являється багато різних
об’єктів: вулиці, будинки, річки тощо. Усього таких екранів є 27.
Після вибору за допомогою миші якогось об’єкта диктор
оголошує назву обраною мовою, що вивчається. Одразу ж
можна вибрати іншу мову, й описані дії буде повторено. До
речі, як дикторський, учень може вибрати жіночий або
чоловічий голос.
При увімкненні другого режиму на екрані висвічуються
слова, що позначають назви всіх об’єктів, зображених на
поточному екрані. Якщо учень не зрозуміє якихось слів, він
клацає на них клавішею миші. Диктор при цьому оголошує
їх назву, а курсор переміщується на відповідний об’єкт.
Третій режим – це режим запису певного голосу.
Увімкнувши мікрофон, учень може записати назви різних
об’єктів своїм голосом.
У четвертому режимі здійснюється перевірка знань
учнів. Це можна зробити на одному з 8 видів вправ. Учень
викликає на екран один з існуючих словників. Якщо він
клацає клавішею миші по якомусь із цих слів, то спочатку
назва озвучується голосом диктора, а потім учня. Цю
операцію можна багаторазово повторювати на кожному
об’єкті, а також коригувати власну вимову.
Учень може задавати параметри контролю знань
(кількість слів, що перевіряються, кількість спроб відповіді), а
також форму звітності, яку йому надасть система. У звітності

231
може бути надано, наприклад, перелік слів, в яких допущено
помилки, відсоток помилок та ін.
У навчальних закладах нашої країни вже закріпилась
тенденція до організації нового структурного підрозділу, що
називається медіатекою. Цей термін застосовують, насамперед,
для того, щоб підкреслити нові форми послуг з використанням
засобів інформації та сучасної апаратури. Медіатека є не лише
пристроєм, а й носієм інформації, самою інформацією, засобом
віддаленого доступу до неї.
Отож, медіатека – це спосіб зберігання і знаходження
інформації. Які ж переваги медіатеки? Медіатека зберігає
найрізноманітнішу інформацію: аудіо- та відеослайди,
комп’ютерні програми, текстову інформацію. Невелика за
розміром, вона дає значне збільшення обсягу інформації, що
зберігається. При цьому можна знайти потрібну інформацію за
декілька секунд, уводячи в комп’ютер лише один-два ключових
слова.
На базі медіатеки викладач може проводити заняття, що
мають груповий або індивідуальний характер. Викладач також
може організовувати самостійну роботу учнів у вигляді
індивідуальних занять та завдань самопідготовки. У результаті
такої роботи учень отримує не тільки предметну або професійну
підготовку, а й навички самостійної роботи з новими
інформаційними засобами на базі комп’ютерних технологій. Він
вчиться працювати з електронними каталогами літератури,
базами даних, довідниками, електронними енциклопедіями.
Використовуючи тренувальні та навчаючі програми, учень
самостійно регулює навчальний процес.
Якщо ж у фонді певної медіатеки не знайдено потрібної
інформації, можна скористатись так званим віддаленим
доступом. Це означає отримати доступ до матеріалів іншої
медіатеки за допомогою модему. У цьому випадку зв’язок
здійснюється через телефонну мережу. Специфіка роботи
працівників медіатеки полягає в тому, щоб допомагати
«читачам» розібратися з навчальними програмами, довідниками,
енциклопедіями, а також засобами комунікації. Запровадження
232
комп’ютерних технологій позбавляє працівника медіатеки
рутинної роботи з ведення каталогів і пошуку інформації в них.
Облік бібліотечного фонду, організація пошуку, створення та
тиражування бібліотечних списків та інших необхідних
документів відбувається за допомогою електронного каталогу.
Викладач має змогу ґрунтовно готуватися до занять та регулярно
отримувати нові методичні матеріали. А за наявності
комп’ютера та відповідних засобів комунікації у домашніх
умовах можна користуватися потрібною інформацією, не
виходячи із дому.
Зрозуміло, що із збільшенням кількості комп’ютерів у нашій
країні підвищується інтерес до мультимедійних програмних
засобів навчання, виникає потреба в розробці такої продукції.
Навіть добротні зарубіжні програми вимагають адаптації та
перекладу на рідну мову. Тому відповідні дослідження
здійснюються і в Україні.

Використання комп’ютерних ігор у навчанні

Сьогодні у багатьох країнах отримали велике поширення

різноманітні комп’ютерні ігри (КІ) – від найпростіших до
досить складних, від сугубо розважальних до таких, які містять
значні пізнавальні компоненти. Зрозуміло, якщо найбільш
прості, доступні дітям КІ розглядати як важливу підготовчу
сходинку у формуванні комп’ютерної грамотності, коли
здійснюється перше практичне знайомство з ПК, легко
переборюється психологічний бар’єр. Складні ж КІ пов’язані
уже не просто з набуттям специфічної вправності, а й з певними
елементами творчості. Так або інакше, ігрова компонента,
очевидно, може виконувати досить корисні функції на різних
етапах комп’ютерного навчання.
Таке навчання перетворюється в захоплюючу гру: чим
більше вірних відповідей, тим більше бажання пізнати нове і
правильно відповісти машині. Сучасні ПК дозволяють
здійснювати подібне ігрове навчання в персональному режимі.

233
 На екрані комп’ютера оживають будь-які фантазії школяра,
предмети навколишнього світу, цифри і букви. Виникає
особливий віртуальний світ, схожий на реальний і в той же час
відмінний від нього. Школяр може управляти виникаючими на
дисплеї предметами, тобто відчути їхню реальність. КІ
дозволяють одержати узагальнене уявлення про подібні ситуації
або предмети і, отже, розвивають узагальнення і класифікацію як
найважливіші операції мислення. Таким чином, мабуть чи не
основна функція КІ  навчальна. Йде розвиток логічного
мислення, оскільки школяр усвідомлює, що предмети на екрані 
лише знаки відповідних реальних предметів. Поліпшуються
пам’ять і увага дітей. Ігрова мотивація поступово переходить у
навчальну мотивацію, коли виникає інтерес до змісту навчання.
Гра починається не тоді, коли учні одержують завдання, а
коли їм стає цікаво грати. Це означає, що гра викликала приємні
емоції і дає роботу їх розуму.
“Гра є відображенням навколишньої дійсності і перш за все
дій і взаємовідносин оточуючих людей”  відзначав психолог
А.В. Запорожець,  “… гра виявляє глибокий вплив на
психологічний розвиток дитини на формування її особистості”.
КІ виробляють у дитини уміння виділити в навколишньому
суттєве, характерне, головне, допомагають їй глибше і повніше
усвідомити явища навколишньої дійсності. КІ формують у дітей
вольові якості: уміння підпорядковувати свої дії певним
прийнятим правилам, сприяють розвитку творчої уяви,
активного мислення, самостійності та ініціативності.
Крім КІ, що розвивають, існують спеціальні ігри для
навчання школярів математиці, мові, логіці. Цінність таких КІ
полягає в тому, що вони в досить наочній формі доносять зміст
зазначених предметів, що дозволяє легше і швидше опановувати
навчальним матеріалом.
Застосування нових інформаційних технологій (НІТ) в освіті 
один із засобів підготовки кадрів в сучасних умовах із
врахуванням задач майбутнього. Розв’язання цього завдання
вимагає перегляду змісту освіти, причому особливу увагу слід

234
звертати на розвиток форм подання знань, формування
інтелектуальних умінь, набуття практичних навичок при
застосуванні засобів обчислювальної техніки.
Саме використання НІТ дозволяє створити на уроці
природне середовище, яким педагог керував би за допомогою
ПК, допомагаючи розбудити творчий початок в учнів.
Разом з тим, слід відзначити, що комп’ютеризація навчання
не замінює процесу спілкування педагога з учнями, а лише
допомагає їм більш ефективно брати участь в процесі навчання і
приділяти більше уваги елементам творчості, на які раніше не
вистачало часу, що стало можливим завдяки більш ефективній
самостійній роботі учнів.
Очевидним виявляється навчальний ефект у тих КІ, які
побудовані на навчальному матеріалі, спрямовані на формування
конкретних умінь та навичок, дають змогу ефективно
контролювати та оцінювати діяльність учнів. Можна, принаймні,
вважати доведеною доцільність застосування КІ для початкового
навчання читанню, письму та лічбі. Слід зауважити, що
ефективність застосування КІ у початковій школі багато в чому
виявляється тотожною ефективності застосування комп’ютера
взагалі, оскільки ПК найчастіше виступає для дітей у цьому віці
саме як іграшка.
На КІ почали покладати великі надії щодо підвищення
ефективності шкільного навчання. І зараз не тільки за кордоном,
а й у нашій країні проектування та застосування КІ у роботі з
дітьми вважається одним з найбільш перспективних напрямів.
Це цілком природно: адже використання КІ з навчальною
метою має дуже давні традиції. Серед переваг, які зазначають,
характеризуючи особливості застосування гри у навчанні,
нагадаємо про стимулювання ініціативи та творчого мислення,
залучення до навчальної діяльності практично всіх учнів
(зокрема, тих, хто не відзначається великими успіхами у навчанні),
набуття ними досвіду спільної роботи та співробітництва, встановлення
міжпредметних зв’язків, створення передумов для вироблення
різноманітних стратегій розв’язування задач тощо.

235
 Застосування ПК дає змогу ефективно реалізувати переваги
гри. Незвичність роботи з ПК викликає в учнів підвищений
інтерес до роботи з ним та підсилює мотивацію навчальної
діяльності (принаймні, на початкових етапах комп’ютеризації
навчання). Кольорове зображення, мультиплікація, музика, звук
розширюють можливості представлення інформації;
швидкодійність і точність розрахунків дають змогу уникнути
рутинних обчислень. Наочність, «діалог» з машиною
забезпечують активність учнів, гра стає більш цікавою та
варіативною. ПК дає змогу будувати індивідуалізоване навчання
на основі динамічної моделі учня, яка враховує «історію» його
навчання та успіхів у грі, а також індивідуальні особливості
пам’яті, сприйняття, мислення. За допомогою ПК може бути
реалізована особистісна манера спілкування, що створює більш
сприятливу обстановку. ПК активно залучає учнів до
навчального процесу, він ніколи не вимагає щойної відповіді
(якщо це не передбачено навчальними цілями), наочно
пред’являє учням результати їхніх дій. Цей перелік, звичайно,
може бути продовжений. Але безперечним є те, що КІ мають
великий дидактичний потенціал, який повинен бути
реалізований у педагогічній практиці.
Проте, існують і певні побоювання щодо наслідків
систематичного використання КІ в роботі з школярами. Зокрема,
одне з основних зауважень пов’язане з розвитком мотивації
навчальної діяльності: адже КІ, викликаючи в учнів підвищений
інтерес, можуть відволікати їх від навчання, а ігрові цілі часто
перешкоджають усвідомленню й досягненню навчальних. Ми
вважаємо, що для вирішення цієї проблеми слід розробити й
застосовувати систему спеціальних методичних прийомів, які
сприятимуть усвідомленню саме навчальних цілей як основних у
діяльності учнів. Сюди можна віднести, наприклад, таку
побудову гри, коли досягнення успіху стає можливим лише після
досягнення певних навчальних цілей. Перенесенню акцентів з
ігрових цілей на навчальні сприятиме наявність у структурі КІ
так званих критеріальних завдань, які ставляться перед учнем
після закінчення гри і дають змогу виявити рівень знань та
236
умінь, якими він оволодів у процесі гри. Крім того, доцільно
застосовувати спеціальні завдання на «рефлексію» (найпростіший
випадок – це безпосередні запитання вчителя про засвоєні під час
гри вміння й навички), які зосереджують увагу учня на процесі й
результатах гри щодо їх навчальної ефективності.
На думку деяких учителів, можливі негативні наслідки
використання КІ. Це зниження вольової активності учнів (гра
«розслаблює») та гальмування розумового розвитку («гра лише
розважає»). Природно, неабиякий інтерес становить експериментальна
перевірка подібних припущень.
У кожному окремому випадку доцільність включення тих чи
інших КІ у навчальний процес, місце їх у програмі курсу, що
вивчається, і під час проведення занять мотивується
спеціальними дослідженнями.
Аналіз використання за кордоном ПК показує, що більшість
учених та педагогів-практиків убачає основний шлях навчання
інформатиці дітей саме через КІ. Доведено, що у молодшому і
середньому шкільному віці за допомогою КІ можна засвоювати
різноманітні математичні знання, зокрема властивості
геометричних фігур, формувати просторові уявлення тощо. При
цьому питома вага КІ у процесі навчання варіюється досить
широко – від окремих фрагментів до повної побудови навчальної
програми на базі КІ. Відомо, що КІ сприяють розвитку творчого,
продуктивного мислення, вони є дієвим засобом формування і
розвитку загальних психологічних якостей особистості школярів.
Виявилося, що один з основних усвідомлюваних мотивів
відвідування комп’ютерних занять полягає у прагненні одержати
нові цікаві знання; багато учнів зазначало також, що їм дуже
подобається грати у різноманітні КІ, тому що вони отримують
насолоду і водночас пізнають щось нове. Певна частина учнів
зазначала, що вони тому й приходять на заняття, що їм
подобається грати з комп’ютером.
Правильно організована навчальна діяльність пізнавально-
пошукового типу при використанні КІ на заняттях, продумане
керівництво нею з боку педагога викликає в учнів інтерес до
навчального процесу, розвиває активність і самостійність.
237
Самостійно і свідомо усвідомлюючи явища дійсності, учні
вчаться робити власні висновки. Це формує в них міцні, глибокі
знання, елементи наукового світогляду.
Усе більшу роль у житті дітей і підлітків відіграють ПК.
Батьки, педагоги з тривогою відзначають, що ПК все більше
витискує з життя дітей книги, ігри з ровесниками. ПК дає більше
можливостей, ніж книга, перейти у світ нереального,
фантастичного. Подібний “відхід” дітей, проте, є скоріше не
наслідком використання ПК, а неправильного спілкування
батьків, дорослих, викладачів із дітьми. При правильному стилі
спілкування з дитиною комп’ютер стає союзником при
соціалізації дітей, їхнім входження у світ дорослих.
Англійські вчені з’ясували, що комп’ютерні ігри сприятливо
впливають на здатність дітей до логічного мислення і швидкого
прийняття рішень у складних ситуаціях.
У дослідженні, проведеному спеціалістами з організації
Teachers Investigating Educational Multimedia, взяли участь понад
700 дітей віком від 7 до 16 років. У результаті було виявлено, що
КІ сприятливо позначаються на успіхах дітей у навчанні.
Поліпшується успішність навіть з таких предметів, як
математика, правопис і читання. КІ, окрім всього іншого, як
стверджують учені, котрі проводили дослідження, розвивають
комунікативні здібності дітей, оскільки зазвичай діти люблять
грати “на комп’ютері” парами чи невеликими групами. В уряді
Великої Британії розглядаються шляхи впровадження
комп’ютерних ігор у шкільну практику.
Від комп’ютерних ігор діти розумнішають, до такого
висновку прийшла група англійських психологів. Вони
відвідували аматорів КІ в різних районах країни, часто – під час
регіональних або загальнонаціональних змагань з комп’ютерних
ігор. Гравцям роздавали спеціальні анкети, пропонували пройти
психологічні тести. Результати порівняли з подібними
обстеженнями інших груп молоді.
Виявилося, що лише невелика частина комп’ютерних
гравців проявляють нездорову пристрасть до цього виду
дозвілля. В більшості КІ – лише один із компонентів у здоровій
238
суміші різних інтересів. Дослідження показали, що гравці в
середньому проводять за комп’ютером 18 годин на тиждень, але
приблизно стільки ж часу вони витрачають на читання, спорт і
спілкування з друзями. Причому, захоплення КІ допомагає в
інших видах діяльності, включаючи навчання в школі. Аматори
КІ ліпше середньої людини вміють концентрувати увагу, в них
поліпшена координація рухів – в цьому відношенні їх можна
порівняти хіба що з професійними спортсменами або
космонавтами.
Недаремно знаменитий автогонщик Рубенс Баррікелло іноді
готується до змагань, граючи в комп’ютерні автогонки.
Простежуючи подальшу долю завзятих комп’ютерних
гравців, учені виявили, що вони частіше інших молодих людей
успішно вступають до ВНЗ і отримують більш завидну роботу.
В іншому англійському дослідженні показано, що серед 800
дітей ті, хто “помірковано” (до 2 годин в день) захоплювалися КІ,
більше займалися спортом, ніж ті хто не схильні до
комп’ютерних ігор. У них, окрім того, ширше коло друзів і вони
більше читають. Певна річ, не потрібно забувати, що надмірне,
майже наркотичне захоплення КІ призводить до важких
особистісних проблем (а можливо, лише виявляє їх?).
Це дослідження ще раз підтвердило той факт, що в наш
комп’ютерний час традиційна освіта, побудована на вивченні
підручників і читанні книжок, відходить на другий план. Так
з’ясувалося, що 15-річні підлітки проводять за читанням книжок
менше 2 годин на тиждень, 11 годин вони витрачають на
телевізійні програми і 9 годин – на комп’ютерні ігри.
Нагадаємо про те, що сьогодні існує досвід залучення до
комп’ютера дітей молодшого шкільного і навіть дошкільного
віку. Американський соціолог Ш. Теркл провела цікаві дослідження
того впливу, яке робить на дитячу психіку спілкування з “комп’ютерним
світом”. Вона прийшла до висновку, що таке спілкування створює багато
можливостей для розвитку внутрішнього світу дитини, стимулює її уяву,
появу порівнянь і аналогій, котрі інакше могли б не виникнути.
Думка про те, що ПК є розумним, хоч і не живим, багатьом дітям
видається досить природною. “Возможно, это первое поколение, 
239
вважає дослідниця,  для которого сознание и жизнь являются
существенно различными и которое не будет видеть ничего
необычного в том, что люди – не единственные разумные
существа”.
ПК на початку ХХІ ст. стає для дітей всеулюбленішою
іграшкою, радником, навіть другом. Один київський підліток,
який навчається у фізико-математичній школі, нещодавно так і
сказав, розмовляючи із психологом: “комп’ютер  мій найкращий
друг”.
В міру перетворення ПК в постійного супутника людини,
починаючи з дитячого віку, уже сьогодні ясно, що основи роботи
на ПК, а нерідко і більш складні поняття і навички, діти
сприймають легше і швидше, ніж дорослі.
Як уже зазначалося, перші ПК використовувалися в
основному для КІ, однак, на відміну від звичайних
електромеханічних ігрових автоматів, їм властиві більш складні
алгоритми проведення гри і ефективне представлення складних,
динамічних ігрових ситуацій на екрані дисплея з застосуванням
звукових ефектів, які підвищували “реальність” сприйняття
зорової інформації. Окрім того, КІ будуються за принципом від
простого до складного, тобто на поступовому ускладненні
ігрових ситуацій.
Якщо для початку КІ достатньо ознайомитися з декількома
простими правилами, то опісля в процесі гри, виникає
необхідність вивчення ряду більш ускладнених ігрових ситуацій.
І так до межі середніх інтелектуальних можливостей людини, а
іноді і вище них. Як правило, довести КІ до їх логічного
завершення, коли нові ігрові ситуації вже не виникають,
практично неможливо навіть після тривалих тренувань. Можна
лише поліпшити досягнутий раніше результат. Цим досягається
ефект постійного удосконалення гравця, стимулюється його
прагнення досягнути нових рекордів. Разом з тим, початкова
доступність гри приваблює невмілого зовнішньою простотою
перших ігрових ситуацій.
КІ розподіляють на такі види: навчальні; розвиваючі
(лікувальні); розважальні; інтелектуальні. До навчальних відносять
240
програми, які забезпечують засвоєння інформації або вироблення
навичок. Розвиваючі (лікувальні) КІ призначені для розвитку навичок (з
метою навчання чи лікування) в ігровому режимі. Цікавими є складні
інтелектуальні ігри. До найбільш поширених можна віднести
розважальні ігри.
Наприклад, застосування КІ з лікувальною метою широко
практикують в Росії. Майже в півтора рази більше дітей, які
страждають косоокістю, амбліопією та іншими дефектами
бінокулярного та стереоскопічного зору вдається тепер
вилікувати в Інституті очних хвороб імені Гельмгольця. Причина
тому – застосування нової методики і апаратно-програмного
комплексу (АПК), які розроблені в Російському науково-
дослідному кінофотоінституті.
Апаратура АПК створює враження ігрового комплексу, яке
підсилюється тим, що тому, хто сидить перед комп’ютером
доводиться одягати спеціальні окуляри (рис. 2.44). Адже саме
такі або, більш менш, схожі на них використовуються в КІ хоча б
з об’ємним зображенням.

Рис. 2.44.

Для створення схожого зображення є багато способів, з яких

в Російському науково-дослідному кінофотоінституті було вибрано
241
самий фізіологічний – метод фазово-часового пред’явлення. На
екран монітора виводиться поперемінно то праве, то ліве
зображення стереопари, а синхронно з цим по черзі робиться
прозорим то праве, то ліве скло окулярів. Точніше не скло, а
деякий “сандвіч”, який складається з двох паралельних скляних
пластин і рідкого кристалу, що знаходиться між ними. Його
прозорістю, яка визначається паралельним або вертикальним
розміщенням молекул рідкого кристалу відносно потоку світла,
управляється сигналами комп’ютера, почергово вишиковуючи їх
відповідним чином.
Що ж стосується самого комплексу, то він – не ігровий, а
лікувальний, хоча КІ в ньому й справді є, однак не прості, а
діагностичні та тренувальні. Діти в процесі таких КІ не
стомлюються, а радіють, лікарі ж або отримують інформацію
про стан зорового апарата пацієнтів, або поступово міняючи КІ
на все більш складні, виробляють у дітей бінокулярний зір.
КІ, безперечно, розвивають кмітливість, швидку реакцію,
уміння орієнтуватися в складних динамічних ситуаціях, які
виникають у реальному житті: при переході вулиці або
управлінні автомобілем у складній вуличній обстановці з
інтенсивним рухом транспорту; роботою за пультом керування з
великою кількістю індикаторних пристроїв тощо.
Ставши засобом проникнення у світ майбутнього
(минулого), вони сприяють виробленню інтуїції, розвитку
проблемного мислення і гостроти уяви.
Який же вплив КІ на освітній рівень школяра? Швидше за
все, він двоїстий: є тут і плюси і мінуси. “Розумні”, до пуття
складені КІ активно включають школярів у процес навчання,
стимулюють їхню активність і пошук, допомагають засвоєнню
навчального матеріалу, прилучають до світу сучасної технології.
З іншого боку  створюють новий тип масового психозу, що
часом дуже негативно позначається на здоров’ї молоді. Багато
педагогів висловлює побоювання, що КІ у випадку зловживання
ними усерйоз відривають учнів від підготовки уроків. У це
неважко повірити, тому, що складні КІ часом тривають
буквально декілька годин. Школярі нерідко забувають про їжу і
242
сон, не говорячи вже про домашні завдання. За деякими даними,
захоплення КІ (споглядання світного екрану) негативно впливає і
на зір учнів. Це підтверджується медичними висновками
медиків у цілому ряді країн.
Існує реальна небезпека безмірним захопленням КІ, коли ПК
може стати чимось подібним до наркотику, який допомагає
людині відійти із реального світу в той фантастичний,
віртуальний, створений на екрані дисплея. І тоді безцільно
витрачається час, який міг би бути використаний з більшою
користю для самої людини і для суспільства в цілому.
Перебуваючи,  пише В.М. Бондаревська,  в Торонто на
Всесвітній конференції із застосування Іnternet у системі освіти,
я запитала одного з доповідувачів: “Чи не вважаєте Ви Іnternet
новою формою залежності людини?” І у відповідь почула: “Це,
безперечно, залежність, проте краща, ніж залежність від
наркотиків”.
“Відеоігри  це вікно у новий світ найтісніших відносин між
людиною і ЕОМ, відносин, характерних для комп’ютерної
культури, що народжується… Притягуюча сила відеоігор, їх
майже гіпнотичне очарування  це притягуюча сила комп’ютера.
Вивчення відеоігор допомагає нам зрозуміти цю силу”  пише
американський соціолог Ш. Теркл. Вона вважає, що потенційна
небезпека міститься в поголовному захоплені КІ, полягає не стільки в
можливості бездумної, механічної гри, скільки в надмірному
захопленні штучно створеними “комп’ютерними світами”. Дійсно,
можливості ПК як у моделюванні реальних явищ, будь-то економіка,
політика або світ мікрочастинок, та й у створенні відірваних від
реальності ігрових конструкцій справді є невичерпними.
Поки КІ розвивають здібності людини (тренують її пам’ять,
реакцію, глузд), вони дуже корисні. Коли ж вони стають
самоціллю, не відображають реальні життєві ситуації, а часом й
навчають жорстокості, то можуть нанести суттєву шкоду психіці
людини, особливо дітям з їх неусталеною нервовою системою.
Застосування ПК з ігровою метою пояснюється тим, що воно
найбільш доступне та ефективне з точки зору його
широкомасштабного поширення. Поряд з цим, будь-яке навчання, в
243
тому числі трудове, для підвищення його ефективності
(особливо дітей) повинно містити елементи гри для тренування
та закріплення отриманих знань і навичок.
За результатами досліджень Асоціації інтерактивного цифрового
програмного забезпечення (IDSA), 20,6% користувачів комп’ютерів
називають КІ програмами, які найбільш часто використовуються, що
значно вище популярності електронної пошти (19,5%), Інтернету
(14,5%) і текстових редакторів (14%).
Граючі підлітки говорять: “Що може зрівнятися з
комп’ютерними іграми? Тільки там я можу робити все, що хочу”.
КІ дають можливість бути вдома і одночасно – де завгодно і ким
завгодно, жити в будь-якому мірилі часу і діяти, не боячись
наслідків. За допомогою комп’ютера підлітки грають, пізнаючи
світ, спілкуються, шукають нових друзів – тобто, займаються
всім тим, з чим пов’язані наші традиційні уявлення про
нормальне, щасливе дитинство. З іншого боку, комп’ютерні
системи – це середовище, яке змінює сприйняття навколишнього
світу. Про це свідчить навіть гумор гравців на комп’ютері:
“Пограв у Doom, вийшов на двір підійшов до дороги і подумав,
що потрібно було б “зберегтися”.
Відомий американський спеціаліст з комп’ютерних
технологій Майрон Крюгер зробив припущення, що у
віртуальному просторі діти поводять себе так само, як учені на
чужій планеті. Це – чудово. В той же час існує немало небезпек
для дитини, яка “підсіла” на комп’ютерні ігри.
Повернення підлітка в реальний світ після тривалого (три і
більше годин підряд) перебування в кіберпросторі може
супроводжуватися руховою і розумовою дезадаптацією. Реально
це проявляється в тому, що дитина наштовхується на речі – не
може розрахувати віддаль, зіниці розширені і малорухомі.
Просто мозок при поверненні в об’ємний світ ще не
перебудувався.
Багато дитячих лікарів уже звернули увагу на те, що світлове
мигтіння комп’ютерного дисплею нав’язує свої ритми корі
головного мозку, і внаслідок цього у дітей, що схильні до
епілепсії, сидіння за КІ може спровокувати судороги і навіть
244
епілептоїдні напади. Протипоказанням до КІ, на думку
психологів, стають і деякі особливості особи. Якщо дитина
азартна, не вміє вчасно зупинитися, якщо в неї не досить
розвинута воля, ліпше уберегти її від КІ.
Рада Грановська вважає, що традиція спілкування з учителем
прищепила учню страх покарання за те, що він робить щось не
так. Спілкуючись з комп’ютером, людина знає, що помилка не
призведе до принизливих наслідків, навпаки: чим швидше її
знайдеш і виправиш, тим стрімкішим буде рух уперед.
Діти, які займалися систематично з комп’ютерами в
дитячому садку, ліпше підготовлені до навчання в школі – це
встановлено в одному із округів Москви. Багато КІ, в яких
передбачається колективна діяльність, сприяють розвитку
спілкування, уміння розв’язувати завдання разом з іншими. У
дітей формуються важливі здібності: розумової орієнтації в
просторі, композиції, співставлення явищ і подій, розуміння
причинно-наслідкових зв’язків між ними. А є комп’ютерні ігри,
які допомагають розвитку початкових математичних уявлень,
сенсорному вихованню, ознайомленню з навколишнім світом,
формуванню логічного і образного мислення.
Комп’ютеризація нашого життя вже стала безперечним
фактом і принесла з собою поруч з користю немало проблем.
Стосується це і комп’ютерних ігор, тому що ними в основному
захоплюються діти і підлітки. В суспільстві все більш
поширюється думка про те, що вони небезпечні для психіки
дитини, розвивають в неї агресивність, звужують коло її
інтересів, збіднюють емоційну сферу. Цілий ряд досліджень
вітчизняних і закордонних спеціалістів показали, що більша
частина подібних уявлень є помилковими.
Запровадження КІ в структуру захоплень підлітка лише на
декілька тижнів відвертає його від інших видів дозвілля, а потім
більшість дітей повертається до своїх колишніх захоплень.
Зовсім протилежні дані отримані й у відношенні соціальної
поведінки підлітків: гравці в КІ легше адаптуються в компанії
ровесників. Крім того, встановлено, що підлітки, які проводять
свій вільний час за комп’ютером, в цілому більш кмітливі і
245
цілеспрямовані, ніж їхні однолітки, і ліпше оцінюють свої
здібності і можливості.
Не було виявлено серед “гравців” ні серйозних порушень
психіки, ні симптомів “комп’ютерної” залежності, хоча і серед
них, як і серед любителів інших видів дозвілля, є фанати,
кількість яких, однак, не перевищує 10-12%. В основному
надуманою виявилась і проблема зростання агресивності. І
тільки у дітей до 9 років її в якійсь мірі можуть стимулювати КІ з
агресивним змістом, які, однак, складають відносно невеликий
відсоток серед загальної їх кількості.
Нині під комп’ютерними іграми розуміється досить
широкий клас програм і технічних засобів з різними
можливостями: ігри-“діагности”, ігри-“терапевти”, ігри-
тренажери, навчаючі ігри. Для кожної дитини потрібно у
кожному конкретному випадку підбирати ті з них, які можуть
принести їй максимальну користь.
Що стосується шкоди від КІ, то вона, основним чином,
пов’язана з черезмірним їхнім використанням. Для будь-якого
віку існують, як відомо, певні часові норми, і дотримуватись їх
потрібно беззастережно.

246
 2.3. Підготовка до використання персонального
комп’ютера в навчальних закладах
Що ж включає в себе поняття «проведення уроку із
застосуванням персонального комп’ютера»? На уроці
інформатики ПК, як правило, об’єкт вивчення. На уроках з
інших предметів – технічний засіб навчання, що
використовується для активізації навчального процесу.
Для того, щоб ПК виправдав свою присутність на уроці,
необхідно провести велику підготовчу роботу, яка включає
наступні етапи:
1. Складання сценарію роботи з комп’ютером
На цьому етапі в словесній формі, у вигляді таблиць або малюнків,
визначається послідовність матеріалу, який подається з екрану,
варіанти відповідей і можлива реакція комп’ютера на них. Ніяких
спеціальних знань для цього не вимагається, а от предмет і методику
його викладання потрібно знати добре. Це – сама “науково містка”
частина роботи з підготовки комп’ютерного заняття. Саме тут може
розкритися методична майстерність одного вчителя з тим, щоб десятки
і сотні колег могли скористатися його досвідом.
2. Реалізація сценарію на конкретному типі комп’ютера
Ця частина роботи вимагає серйозної професійної підготовки
прикладного програміста, який повинен добре знати психологічні
особливості спілкування людини з ПК. Останнім часом з’явилися
розробки, які дозволяють учителям реалізовувати свої сценарії програм
за допомогою зручних діалогових засобів, таких як Ірис, Рига, FENSY,
Teach CAD тощо. Проте, професійне володіння цими засобами, вміле
використання графіки, кольорових і звукових ефектів можливе тільки
при наявності знань і навичок практичної роботи з комп’ютером.
Належна програма найчастіше є результатом колективної праці
педагогів, психологів і програмістів.
3. Підготовка методичної сторони уроку
Навчальних програм з різних дисциплін багато, проте як
застосувати їх на конкретному уроці? Тут уже не потрібні

247
знання програміста, але в обов’язковому порядку необхідні
глибокі знання предмету, методики проведення занять. І
досвідчений методист повинен визначити мету використання
комп’ютера на уроці, заздалегідь визначити педагогічний ефект,
який досягається за рахунок застосування комп’ютера. Сюди
можна віднести такі моменти:
− викладання складного матеріалу за допомогою програм-
моделей й ілюструючих програм, в тому числі ігрових;
− моделювання процесів і ситуацій для прийняття учнями
правильного варіанту розв’язування;
− контроль за засвоєнням матеріалу попереднього і
поточного уроків;
− формування практичних навичок за допомогою програм-
тренажерів тощо.
Слід зазначити, що зовсім не обов’язково планувати використання
ПК всі 45 хвилин уроку. Для проведення контролю достатньо 10-15 хв.,
ілюстрації нового матеріалу – 20-25 хв., але при виконанні складних
розрахунків, розв’язуванні комплексних завдань, пов’язаних із
перебиранням і вибиранням оптимальних варіантів, можуть бути
потрібні і спарені уроки.
4. Практична робота з обчислювальною технікою
Таким чином, програми розроблено, методичні розробки
надруковано, плани написано; тепер залишилося провести урок
на найвищому рівні.
А хто буде включати комп’ютери, завантажувати програми,
відповідати на запитання школярів тощо? Добре, певна річ, якщо
завідуючий кабінетом інформатики допоможе. А якщо він
зайнятий? Тоді необхідно робити все самому, тобто мати
практичні навички роботи з ПК, його зовнішніми пристроями.
Особливої складності в цьому немає, але вчитися треба.
Досвід підготовки вчителів і викладачів вузів дозволив
систематизувати перераховані вище етапи підготовки і проведення
заняття за допомогою комп’ютерів і оформити їх у вигляді таблиці 2.3.
Запропонована термінологія досить умовна, однак, вона достатньо
повно відтворює рівень підготовки.

248
 На рівень кваліфікації «Гість у кабінеті інформатики» можна
підготувати вчителів-предметників шляхом проведення відкритих і
показових занять.
Для досягнення кваліфікації «Орендатор кабінету
інформатики» потрібно освоїти увімкнення і вимкнення класу,
правила техніки безпеки, роботу з магнітними носіями, дії при
збоях програм, призначення клавіш ПК і т.д.
Більш високі рівні підготовки вимагають і більш тривалого навчання.
Передавання знань є складовою людської діяльності, тому
застосування новітніх технологій у галузі освіти зумовлене двома
чинниками. З одного боку, це необхідність підготувати учня до його
майбутнього робочого місця, а з іншого – необхідність більш
ефективної передачі знань, тобто максимального поліпшення і
полегшення роботи вчителя.
Таблиця 2.3
Вид діяльності
працювати на комп’ютері

Розробка
Характеристика рівня

кабінеті інформатики
Проведення уроку в
підготовки вчителя

методики проведення

програмованих
уроків Підготовка
Уміння

Розробка плану і

сценарію
програмування

За допомогою
На мові

АНС
уроку

«Гість» +
«Орендатор» + +
«Методист» + +
«Практик» + + +
«Розробник сценарію» +
«Прикладний
програміст» + +
«Користувач АНС” + +
«Універсал» + + + + + +

Необхідною умовою інформатизації освіти є готовність

педагогів до використання нових технологій навчання в процесі
передачі знань, що означає постійну, неперервну самоосвіту.

249
Між тим, вибираючи комп’ютер для навчальних цілей, слід
добре усвідомлювати ці цілі, які, до того ж, змінюються з розвитком
суспільства. Скажімо, на початку комп’ютеризації головна мета була
сформульована таким чином: «Програмування – друга
грамотність». Час минав; почали з’являтися так звані педагогічні
програмні засоби (ППЗ), і було сформульовано іншу мету:
“Комп’ютерна грамотність”, що передбачало вивчення основ
програмування. Згодом стало зрозумілим, що за умов
інформатизованого суспільства в цьому абсолютно немає
потреби. Замість цього суспільство висунуло такі завдання:
1) інформатизація суспільства. Це означає, що у будь-
якому навчальному закладі (від школи до вищого закладу освіти
III-IV рівня акредитації) педагоги та учні повинні мати доступ до
«електронної» інформації з предмету, що вивчається;
2) інформаційна культура. Це передбачає, що викладачі
володітимуть методами пошуку необхідної інформації, матимуть
певний рівень культури для відбору інформації, навчаться її
переробляти та пропонувати учням у друкованому вигляді;
3) гуманізація освіти через інформатизацію. Такої мети
можна досягнути з появою мультимедійних комп’ютерів, за
допомогою яких можна представити не тільки текстову, а й графічну,
аудіо- та відеоінформацію, а також із розповсюдженням таких
програмних продуктів, як комп’ютерні енциклопедії, електронні
книжки, довідники з літератури тощо.
Нині необхідність використання сучасних комп’ютерних
засобів у навчальному процесі є незаперечним фактом. Проте,
виникає актуальна проблема, як реально підвищити ефективність
навчання в його головних видах? Це пов’язано з відносно повільною
та тривалою трансформацією сучасної освіти, яка неминуче
відставатиме від прогресу технічних засобів. Вирішальним
моментом у цьому питанні є позиція вчителя. Спробуємо її
зрозуміти.
Звичайно, у кожного педагога є апробована методика
викладання; він витрачає не так багато часу на підготовку до
занять. Раптом, у нових умовах, від нього вимагають змінити
стиль роботи, почати працювати на комп’ютері.
250
 Отже, якщо вчитель вирішить залучити комп’ютер до
навчального процесу, він буде змушений витрачати значно
більше часу на підготовку до занять, причому не вдома, у
комфортній обстановці, а в навчальному закладі, за допомогою
спеціаліста з інформатики. Дійсно, приступаючи до роботи з
комп’ютером, вчитель змушений просити допомоги у колеги
(оскільки він сам працювати з комп’ютером не може) і, таким
чином, він виступає в ролі учня, що досить-таки зачіпає його
самолюбство. Чим більше нових термінів (“комп’ютер”, “база
даних”, “мультимедіа”, “Іntеrnet” тощо), тим більшим є пасивний
опір вчителя настирливій вимозі використовувати комп’ютер у
навчальному процесі.
Тому, природно, постає питання про підготовку педагогів
до використання комп’ютера ще в інституті або університеті, і
не тільки вчителя математики та основ інформатики, фізики та
основ інформатики, трудового навчання та основ інформатики, а
й учителя географії, іноземних мов, історії, рідної мови та
літератури тощо.
Узагальнюючи вищезгадані проблеми, можна зробити
висновки, що будь-який технічний засіб навчання, у тому числі і
комп’ютер, може давати вагомі результати в навчанні лише тоді,
коли з’являються покоління педагогів, які готові і бажають
використовувати комп’ютери, а також тоді, коли з’являються
методисти, здатні розробити методику застосування їх в
навчальному процесі, тобто скласти досить значну кількість
прикладів, на основі яких навіть так званий пересічний вчитель
зможе користуватися комп’ютером.

251
 2.4. Мережа “Internet”: її можливості та
особливості використання
Локальна мережа – це, просто кажучи, засіб об’єднання
комп’ютерів, розміщених недалеко, в межах сотень метрів один від
одного. Потреба в такій мережі виникає, коли будь-яка робота
виконується на кількох комп’ютерах і потрібно як мінімум забезпечити
обмін даними між ними. Звичайно, для перенесення інформації з одного
ПК на інший можна обійтися дискетою: на одному комп’ютері записав,
що потрібно, на іншому – прочитав. Але дуже часто утворюється
місцевий (локальний) комп’ютерний колектив, де комп’ютери зайняті
загальною справою і їм увесь час потрібно спілкуватися. Як приклад,
можна згадати спільну роботу обчислювальних машин у великому
банку, у конструкторському бюро або в редакції, де прийняту статтю
править редактор, перевіряє коректор, ілюструє художник, одним
словом, де стаття проходить через декілька різних комп’ютерів. Щоб у
подібних ситуаціях не бігати цілий день з дискетами від машини до
машини, комп’ютери зв’язують електричним кабелем – поєднують у
локальну комп’ютерну мережу.
Але, звичайно, щоб створити мережу, одного з’єднувального кабелю
недостатньо. Потрібно ще, щоб машини розуміли одна одну, щоб могли
запросити файл у тієї машини, де він є, або відправити його саме тому
комп’ютеру, якому потрібно. Для цього кожен комп’ютер доповнюють
так званою мережною платою з дешифратором, що знає точну адресу
будь-якої іншої мережної плати і, отже, адресу комп’ютера, де ця плата
встановлена. За міжнародною згодою кожній мережній платі, незалежно
від того, у якій країні і в якій фірмі плата випущена, присвоєна її власна
особиста адреса. Це 48-значне двійкове число, у ньому існує більше 300
мільярдів комбінацій 0 і 1, тобто більше 300 мільярдів різних адрес –
вистачить на всі мережні плати, що були, є і будуть. Щоб не стомлювати
користувача набором довгої адреси, машинам присвоюють більш прості
імена, аж до особистих – “Оля”, “Наталя”, “Тетяна”, і повідомляють усім
машинам мережі, які адреси стоять за цими прекрасними іменами. Так що
наберіть на клавіатурі, наприклад, адресу “Тетяна”, і машина сама
відправить ваш запит за потрібною цифровою адресою.

252
 Практично все робиться ще простіше. Ви викликаєте на
екран список всіх абонентів своєї локальної мережі, позначаєте
мишкою потрібного вам абонента і працюєте з ним, як зі своїм
власним магнітним диском. Ви можете подивитися, що на цьому
диску є (реально – це, звичайно, диск абонента), можете
переписати з нього інформацію на свій диск, записати
інформацію на диск свого колеги, можете, узявши собі в
оперативну пам’ять свого комп’ютера якийсь текст або
малюнок, відредагувати їх і повернути назад. При цьому можна
програмними засобами ввести певні правила гри для даної
мережі. Можна, наприклад, один з комп’ютерів зробити
старшим, дозволити йому усі види роботи з іншими
комп’ютерами. А їм дозволити тільки посилати файли
“старшому”, а брати з його диску що-небудь – ні в якому разі.
А тепер уявіть собі, що який-небудь науковий центр, скажімо,
інститут, зайнятий розробкою навчальних комп’ютерних програм, має
свою локальну (місцеву) комп’ютерну мережу. Навчальними
комп’ютерними програмами займаються інститути й в інших
містах, у цих інститутах є свої локальні комп’ютерні мережі.
Напевно має сенс з’єднати всі ці місцеві мережі лініями зв’язку і
спростити тим самим обмін інформацією між ученими,
об’єднати їх для розв’язування загальних завдань. У результаті з
місцевих мереж вийде велика міжміська або навіть міжнародна
комп’ютерна мережа. Усі її абоненти через свої комп’ютери
зможуть взаємодіяти з колегами: швидко обмінюватися листами,
відразу ж розсилати свої статті, звертатися за допомогою, давати
оголошення про семінари або наукові конференції.
Історія великих комп’ютерних мереж ще не написана, але
вважається, що наприкінці шестидесятих років цю справу
почали американські військові, зв’язавши локальні мережі своїх
наукових центрів у мережу ARPANET (англійське слово net
входить у назву багатьох мереж, воно саме й означає мережа).
Незабаром з’явилася велика мережа NSFNET Національного
наукового фонду, що об’єднала, зокрема, американські
університети. Сьогодні у світі багато великих професійних
мереж – банківських, університетських, медичних, бібліотечних,
253
поліцейських, транспортних й інших. Утворилася і всесвітня
зверхвелика універсальна комп’ютерна мережа – Інтернет
(Internet), у якій зібралася маса самої різної інформації – все про
все. В Інтернет входять і багато професійних мереж, і локальні
мережі окремих інститутів, фірм, шкіл, і навіть окремі
комп’ютери індивідуальних користувачів.

Рис. 2.45

Інтернет – це цілий комп’ютерний світ, зрозуміло, зі своїми

законами, загальний дух яких можна виразити кількома словами
доступність, демократичність, чіткість, безкорисливість.
Останнє означає, що будь-який комп’ютер і будь-яка локальна
мережа можуть увійти в Інтернет, можуть безкоштовно
передавати в мережу й одержувати з неї інформацію, оплачуючи

254
лише “транспортні витрати” – пересилання інформації каналами
зв’язку.
Серйозну фінансову підтримку Інтернет одержує від фірм,
фондів, урядів, які розуміють, яка велика роль цієї нової форми
об’єднання людського інтелекту.
Головне слово в “конституції” мережі Інтернет – протокол.
Протоколи – це правила для усіх випадків користування мережею і для
будь-яких взаємодій її абонентів. Саме глибоко продумані протоколи
дозволяють чітко функціонувати фантастично складній системі, як
Інтернет, – у неї входять уже більше 100 мільйонів користувачів, і їхня
кількість швидко росте. В Інтернеті немає керівництва в
загальноприйнятому розумінні. Розвиток цієї мережі визначає
громадська організація «Суспільство Інтернет», а технічну політику –
«Рада з архітектури Інтернет». У той же час є багато місцевих
організацій (так званих провайдерів1), що допомагають користувачеві
увійти в Інтернет і працювати в мережі, оплачуючи пов’язані з цим
витрати.
Дані таблиці 2.4 свідчать, що відставання України в сфері
Інтернет-технологій набуло характеру, загрозливого для її
сталого розвитку й інформаційного суверенітету (в країнах
“Великої сімки” Інтернет використовують майже 50% жителів, а
в Україні цей показник становить лише 1,5%; за абсолютною
кількістю користувачів глобальних інформаційних мереж
Україна знаходиться поруч з Словакією та Словенією, де
чисельність населення в 10 і 20 разів менша).

1
Провайдер (provider – постачальник) – організація, що забезпечує ваше
включення і роботу в Інтернеті. Контент провайдер (content – зміст) має
сервери, на яких зберігається різна інформація, вона доступна усім, хто
підключений до Інтернету. Сервіс провайдер – постачальник послуг
Інтернету, він часто буває і контент провайдером. Щоб обслуговувати
одночасно кілька своїх абонентів, провайдери орендують на телефонних
станціях кілька телефонних ліній, на кожній з яких установлюється модем.

255
 Таблиця 2.4
Інтернет у 50-ти країнах світу
(кількість користувачів і чисельність населення
за даними “The World Factbook 2002”)1
Користувачі Користувачі
№ Інтернет і № Інтернет і
п/п Країна чисельність п/п Країна чисельність
населення населення
(млн.) (млн.)
1. США 166 280 26. Данія 2,9 5,4
2. Японія 47 127 27. Норвегія 2,4 4,5
3. Великобританія 33 59,8 28. ПАР 2,4 43,6
4. Німеччина 28,6 83,2 29. Таїланд 2,3 62,3
5. Китай 26,5 1284 30. Фінляндія 2,3 5,2
6. Південна Корея 22,2 48,3 31. Сінгапур 2,1 4,5
7. Італія 19,2 57,7 32. Індонезія 2 231
8. Канада 14,4 31,9 33. Португалія 2 10
9. Бразилія 12 176 34. Філіппіни 2 84,5
10. Тайвань 11,8 22,5 35. Ізраїль 1,9 6
11. Франція 11,7 59,8 36. Нова Зеландія 1,8 3,9
12. Австралія 10 19,5 37. Чилі 1,7 15,5
13. Росія 9,2 145 38. Греція 1,3 10,2
14. Нідерланди 8,7 16 39. Ірландія 1,2 3,9
15. Іспанія 7,3 40 40. Пакистан 1,2 148
16. Швеція 5,6 8,9 41. Угорщина 1,2 10
17. Індія 5 1046 42. Чехія 1,1 10,3
18. Малайзія 4,1 22,7 43. Венесуела 0,95 24,3
19. Туреччина 4 67,3 44. Колумбія 0,88 41
20. Аргентина 3,9 37,8 45. Румунія 0,8 22,3
21. Гонконг 3,9 7,3 46. Україна 0,75 48,4
22. Польща 3,5 38,6 47. Словакія 0,7 5,4
23. Мексика 3,4 103 48. Словенія 0,6 1,9
24. Швейцарія 3,4 7,3 49. Болгарія 0,58 7,6
25. Австрія 3 8,2 50. Саудівська Аравія 0,57 23,5

1
Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського
www.nbuv.gov.ua
256
 Інтернет відкриває користувачеві багато можливостей
(рис.2.46) – назвемо лише деякі з них.

Рис. 2.46

Електронна пошта (E-mail)

Кожен користувач комп’ютера, під’єднавшись до Інтернету,

одержує свою особисту адресу (як, утім, і в локальній мережі). Тепер
він може приймати по Інтернету електронні листи, а також відправляти
листи іншим абонентам мережі. Інтернетівська адреса – це дуже велике
двійкове число, за яким можна визначити, через які вузли зв’язку
потрібно з цим абонентом з’єднуватися. Але оскільки людині незручно
користуватися довгою цифровою адресою, кожному абонентові
присвоюють ще й власне ім’я. Комп’ютер сам, якщо потрібно,
перетворює це ім’я в потрібну цифрову адресу.
257
 Власне ім’я (адреса) комп’ютера, що увімкнувся в Інтернет,
складається з кількох частин, іноді розділених крапками (їх пропускати
не можна – це буде помилкою в адресі), і виглядає, наприклад, так:
nauka.mck@relkom.ru. Значок @ (іноді його називають собачкою,
булочкою і навіть закарлюкою) є в алфавіті будь-якого комп’ютера.
Існує така система перевірок і реєстрації, при якій та сама адреса не може
бути присвоєна різним комп’ютерам. Складові частини адреси, почавши
з конкретного комп’ютера, вказують наприкінці велику групу (доменів),
куди він входить. Зокрема, остання частина імені означає: edu –
американські університети, освіта, com – комерційні групи, gou – урядові
організації, ru – Росія, ua – Україна, ca – Канада, be – Бельгія, mt – Мальта
і так далі. Вказавши адресу, ви можете будь-якому абонентові Інтернету
послати лист, попередньо заготовлений на диску або відразу ж набраний
на клавіатурі.
Прийшов час сказати, що в мережі Інтернет, як і в будь-якій іншій,
кожен комп’ютер з’єднаний з іншим комп’ютером лініями електричного
або оптичного зв’язку. Іноді це спеціальні з’єднувальні лінії, але часто
використовуються традиційні лінії зв’язку – міські телефонні мережі,
міжміський кабель, супутникові системи й інші. І комп’ютер, особливо
окремий, найчастіше входить у велику мережу через звичайну
телефонну лінію, стикуючись з нею за допомогою модему.
Пройшовши телефонними лініями і через АТС, ваш
електронний лист приходить на перший проміжний пункт
комп’ютерної мережі; він, як і всі наступні, працює за
протоколом міжмережного спілкування IP – Internet Protocol. Тут
стоїть потужний комп’ютер – сервер1, що, по-перше, буде
зберігати лист у своїй пам’яті до того моменту, коли з’явиться
можливість відправити його далі. По-друге, програма сервера
“маршрутизатор” за адресою визначить, на який наступний

1
Сервер (від англійського (to serve – обслуговувати) – потужний комп’ютер, що
обслуговує мережу. Може виконувати кілька функцій, наприклад, зберігати і за вимогою
видавати інформацію, працювати з гіпертекстами в WWW, вибирати маршрут і
здійснювати з’єднання в електронній пошті. У єдиний сервер може входити кілька
взаємозв’язаних комп’ютерів.

258
сервер потрібно відправити ваш лист, і так доти, поки він не
прийде на сервер самого адресата, який легко цей лист знайде і
забере. Аналогічно листи, що прийшли до вас, будуть лежати на
вашому сервері і чекати, коли ви їх заберете на свій комп’ютер.
Щоб з’єднатися зі своїм сервером (наприклад, для відправлення
або для прийому листів), потрібно лише набрати його звичайний
телефонний номер і повідомити свій пароль.

Телеконференції

Лист – дуже конкретне повідомлення, що вимагає відповіді.

В той же час у вас може бути потреба одержувати просто
інформаційні «листи» – повідомлення про те, що відбувається в
тій або іншій галузі науки, техніки, мистецтва, політики і т.д.
Саме це і робить інтернетівська телеконференція, свого роду
електронна дошка оголошень і повідомлень. Інтернет пропонує
на вибір кілька тисяч тематичних телеконференцій, і вам
залишається лише вибрати і повідомити мережі конкретну назву
теми, що цікавить вас. Вона складається з кількох частин,
наприклад, таких: rec.musik.folk. За цим замовленням до вас
будуть надходити повідомлення класу rec (recreation – розваги),
групи music (музика) і підгрупи folk (народна).
Вибравши відповідну програму, ви можете замовити одну з
багатьох можливих форм представлення інформації. Наприклад,
першою справою одержувати короткі новини, потім статті з
теоретичних журналів і нагадування про статті, що ви вже бачили.
Можна робити виписки в процесі читання, вводити в конференцію
свої матеріали, автоматично відсівати певні категорії інформації.
Телеконференція – це фактично замовлена щоденна газета, хочете –
чисто професійна, хочете – з додаванням поточних подій, хочете
розважальна – яку замовите, така буде справно приходити для вас на
ваш сервер.

259
 Пошук і переміщення файлів

В Інтернет входять найбагатші сховища інформації – бібліотеки,

сховища ілюстрацій, ігрових програм, архіви, збірники наукових
звітів, розкладів потягів, збірники анекдотів, географічні і геологічні
карти, багаторічні спостереження за погодою, комп’ютерні
програми – всього не перелічити. Практично всі ці сховища (а
конкретно – багато тисяч їхніх серверів) утворили в Інтернеті свого
роду корпорацію WWW (World Wіdе Web – “всесвітня павутина”),
або, як її коротко називають, – Web. Вона побудована на
використанні гіпертекстів1 і прийняла єдині протоколи пошуку,
перегляду й одержання інформації, зробивши її доступною для будь-
якого інтернетівського комп’ютера. Природно, що тексти, малюнки,
фотографії, фільми, мелодії з аркушів паперу, з кіноплівки,
книжкових і журнальних сторінок у двійковому коді перенесені на
магнітні диски найпотужніших серверів “павутини”. Є списки всіх
цих джерел, їхні мережні адреси, за якими ви можете вибрати
потрібне вам сховище і поритися в ньому – на екрані свого
комп’ютера переглянути докладний каталог і, знайшовши що-
небудь цікаве, одержати на свій комп’ютер сам документ, книгу,
креслення, статтю, фотографію. Для цього існує інтернетівський
Протокол передачі файлів (File Transfer Protocol, FTP), він дозволяє
перенести інформацію до себе в комп’ютер (якщо знадобиться, її
можна перетворити в “тверду копію” – роздрукувати для вічного
користування) з будь-яких включених у мережу джерел, незалежно
від того, де вони знаходяться і яку використовують техніку.

1
Гіпертекст – представлення тексту з виділеними словами (поняттями) і
системою посилань як на інші розділи даного файлу, так і на інші файли, у
тому числі і на інших серверах. Звертання до посилань гранично спрощене
(звичайно здійснюється за допомогою миші), воно реалізується взаємодією
браузера із серверами за протоколом http (huper text transter protocol –
протокол передачі гіпертексту). Сервери, зв’язані системою гіпертекстових
посилань, – основа “світової павутини” (WWW).

260
 На декількох сторінках ніяк не удасться навіть коротко
розповісти про всі можливості, що відкриває Інтернет власникам
комп’ютерів, які входять до цієї мережі.
Вступ в Інтернет – це, звичайно ж, величезний кількісний виграш,
ви можете швидше одержати інформацію, переглянути більше
публікацій, що цікавлять вас, ознайомити зі своєю ідеєю більшу
кількість людей, розширити свої професійні контакти. Але за цим
кількісним виграшем стоїть нова якість – під’єднавшись зі своїм
комп’ютером до Інтернету, ви вступили в прямий контакт із Людством,
одержали безпосередній доступ до його інформаційних багатств,
причому без посередників і зволікань, без тиранії відстаней, запізнень,
технічних проблем.
Усі послуги надані мережею Internet можна умовно поділити
на дві категорії: обмін інформацією між абонентами мережі і
використання баз даних мережі.
До числа послуг зв’язку між абонентами належать.
Telnet – віддалений доступ. Дає можливість абоненту
працювати на будь-якій ЕОМ мережі Internet як на своїй власній.
Тобто запускати програми, змінювати режим роботи і т.д.
FTP (File Transfer Protocol) – протокол передачі файлів. Дає
можливість абоненту обмінюватися двійковими і текстовими
файлами з будь-яким комп’ютером мережі. Встановивши зв’язок
з віддаленим комп’ютером, користувач може скопіювати файл із
віддаленого комп’ютера на свій або скопіювати файл зі свого
комп’ютера на віддалений.
NFS (Network File System) – розподілена файлова система.
Дає можливість абоненту користуватися файловою системою
віддаленого комп’ютера, як своєю власною.
Новини – одержання мережних новин із електронних дошок
оголошень мережі та можливість переміщення інформації на
дошки оголошень мережі. Електронні дошки оголошень мережі
Internet формуються за тематикою. Користувач може за своїм
вибором підписатися на будь-які групи новин.
Rsh (Remote Shell) – віддалений доступ. Аналог Telnet, але
працює тільки в тому випадку, якщо на віддаленому комп’ютері
встановлена ОС UNIX.
261
 Rexec (Remote Execution) – виконання однієї команди на
віддаленій UNIX-машині.
Lpr – мережний друк. Відправлення файлу на друкування на
віддаленому (мережному) принтері.
Lpq – мережний друк. Передає файли, що стоять в черзі на
друкування на мережному принтері.
Ping – перевірка доступу до віддаленого комп’ютера по
мережі.
Talk – дає можливість відкриття “розмови” з користувачем
віддаленого персонального комп’ютера. При цьому на екрані
одночасно видно текст, що вводиться, і відповідь віддаленого
користувача.
Iptunnel – дає можливість доступу до сервера ЛОМ NetWare
з яким немає безпосереднього зв’язку через ЛОМ, а наявний
лише зв’язок через мережу Internet.
Whois – адресна книга мережі Internet. За запитом абонент
може одержати інформацію про приналежність віддаленого
комп’ютера, про користувачів.
Finger – одержання інформації про користувачів віддаленого
комп’ютера.
Крім перерахованих вище послуг, мережа Internet надає
також наступні специфічні послуги.
Webster – мережна версія тлумачного словника англійської
мови.
Факс-сервіс – дає можливість користувачу відправляти
повідомлення за допомогою факсимільного зв’язку, користуючись
факсом-сервером мережі.
Електронний перекладач – робить переклад надісланого на
нього тексту з однієї мови на іншу. Звертання до електронних
перекладачів відбувається за допомогою електронної пошти.
Шлюзи – дають можливість абоненту відправляти повідомлення в
мережі, що не працюють із протоколами TCP\IP (FidoNet, Goldnet,
AT50).
До систем автоматизованого пошуку інформації в мережі
Internet належать наступні системи.

262
 Gopher – найбільш широко розповсюджений засіб пошуку
інформації в мережі Internet, що дозволяє знаходити інформацію
за ключовими словами і фразами. Робота із системою Gopher
нагадує перегляд змісту, при цьому користувачу пропонується
пройти крізь ряд вкладених меню і вибрати потрібну тему. У
Internet у даний час понад 2000 Gopher-систем, частина з яких є
вузькоспеціалізований, а частина містить більш різнобічну
інформацію.
Gopher дозволяє одержати інформацію без вказівки імен і
адрес авторів, завдяки чому користувач не витрачає багато часу і
нервів. Він просто повідомить системі Gopher, що саме йому
потрібно, і система знаходить відповідні дані. Gopher-серверів
понад дві тисячі, тому за їхньою допомогою не завжди просто
знайти необхідну інформацію. У випадку утруднень, що
виникли можна скористатися службою VERONICA.
VERONICA здійснює пошук більш, ніж у 500 системах Gopher,
звільняючи користувача від необхідності переглядати їх вручну.
WAIS – ще більш потужний засіб одержання інформації,
ніж Gopher, оскільки він здійснює пошук ключових слів у всіх
текстах документів. Запити надсилаються в WAIS на спрощеній
англійській мові. Це значно легше, ніж формулювати їх мовою
алгебри логіки, і це робить WAIS більш привабливим для
користувачів-непрофесіоналів.
При роботі з WAIS користувачам не потрібно витрачати
багато часу, щоб знайти необхідні їм матеріали.
У мережі Internet існує більш 200 WAIS-бібліотек. Але
оскільки інформація представляється переважно співробітниками
академічних організацій на добровільних засадах, велика
частина матеріалів відноситься до галузі досліджень і
комп’ютерних наук.
Практично всі послуги мережі побудовані за принципом
клієнт-сервер. Сервером у мережі Internet називається
комп’ютер, здатний надавати клієнтам (у міру приходу від них
запитів) деякі мережні послуги. Взаємодія клієнт-сервер
будується звичайно в такий спосіб. Після надходження запитів
від клієнтів сервер запускає різні програми надання мережних
263
послуг. В міру виконання запущених програм сервер відповідає
на запити клієнтів.
Усе програмне забезпечення мережі також можна поділити
на клієнтське і серверне. При цьому програмне забезпечення
сервера займається наданням мережних послуг, а клієнтське
програмне забезпечення забезпечує передачу запитів серверу й
одержання відповідей від нього.

Виховні аспекти використання Інтернету у навчально-

виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів1

Використання Інтернету у навчально-виховному процесі

навчальних закладів може здійснюватися за такими напрямами:
– освітній – дистанційне навчання, участь в олімпіадах,
конференціях тощо;
– виховний;
– розвивальний і пізнавальний.
Унікальність мережі Інтернет полягає в її відкритості,
доступності та відсутності прав власності. Тому практично в усіх
її проявах відсутні регулювання, цензура та інші методи
контролю інформації. Завдяки цьому відкриваються необмежені
можливості доступу до будь-якого виду інформації.
Під час проведення уроків з використанням мережі Інтернет
перед учителем виникає дуже важлива проблема: не допустити
можливості доступу учнів до сайтів, що містять негативну
інформацію такого роду, як: зґвалтування, жорстока порнографія,
нагота, сексуальні акти, сатанізм і окультизм, наркотики та
наркотична культура, фашизм і екстремізм, богохульство, спиртне,
сигарети тощо.
Крім доступу до сайтів з негативною інформацією, дехто з
учнів може використовувати можливості виходу в Інтернет для
здійснення несанкціонованого доступу.

1
Чужба В.А. Виховні аспекти використання Інтернету у навчальному процесі
школи // Комп’ютер у школі та сім’ї. – № 6. – 2001. – С. 15-18.
264
 З ряду причин (наявність великої кількості комп’ютерів у
комп’ютерному класі, особливості завантаження інформації з мережі
Інтернет тощо) учителеві важко запобігти небажаним діям учнів.
Використання Інтернету в навчальному процесі вимагає
проведення серед учнів виховної роботи з дотримання правових норм.
Один з напрямків такої роботи – це вивчення правових норм
застосування комп’ютерних технологій у розвинених країнах світу та в
Україні для формування в учнів знань про відповідальність за
комп’ютерні злочини.
Іншим напрямком є обмеження доступу до певних сайтів,
що містять інформацію з названих вище тем.
Як розпізнати вчителеві, містить сайт фотографії з безневинними
напівоголеними дівчатками чи зображення сцен насильства? Один із
способів –опублікувати список мережевих адрес із потенційно
непристойними матеріалами і проаналізувати Web-сторінки на
скорочення, ключові слова та фрази. Проте організатори подібних
сайтів не зацікавлені в поширенні такого роду “реклами”.
Другий спосіб – це фільтрація доступу до сайтів Інтернет за
певними ознаками. Однією з кращих прикладних програм-
фільтрів визнана програма Cyber Patrol, (розробник Microsys). На
даний момент нею складено список із 164734 “заборонених”
сторінок, який щодня обновляється.
Програма Cyber Patrol дозволяє обмежити доступ учнів не
тільки до непристойних сайтів, але й до Internet Relay Chat, FTP-
серверів, груп новин, ігор і різних прикладних програм. Усі
обмеження можуть виконуватися вибірково, що надає вчителю
широке поле діяльності. Програма дозволяє також обмежувати
доступ в Інтернет за часом доби та днями тижня.
Категорії обмеження доступу, які можна встановити за
допомогою програми Cyber Patrol 4.0, наведені в таблиці 2.5.
Існують три опції для категорій обмежень:
– Full – будь-який сайт може бути доступний;
– None – жоден сайт не доступний;
– Filtering – можуть бути доступні лише окремі сайти в групі.
Internet Relay Chat є одним із найбільш небезпечних сервісів
в Інтернет-комунікаціях, як з погляду можливості зараження
265
вірусами, так і з погляду можливості одержання зловмисником
інформації особистого характеру: прізвища й імені, домашньої
адреси, номера телефону, школи, електронної адреси тощо. Щоб
запобігти подібній загрозі, у програмі Cyber Patrol передбачена
можливість обмеження передачі інформації особистого характеру.

Таблиця 2.5
Англійська мова Українська мова
Violence / Profanity Зґвалтування / богохульство
Partial Nudity Часткова нагота
Full Nudity Повна нагота
Sexual Acts / Text Сексуальні акти / тексти
Gross Depictions / Text Буйні уяви / тексти
Intolerance Нетерпимість
Satanic or Cult Сатанізм або окультизм
Drugs / Drug Culture Наркотики і наркотична культура
Militant /Extremist Войовничість / екстремізм
Sex Education Сексуальна освіта
Questionable / Illegal & Gambling Підозрілий / незаконний і азартний
Alcohol & Tobacco Спиртне і сигарети

Інсталювати програму Cyber Patrol 4.0 можна із сайта

http://www.cyberpatrol.com. Там же можна одержати додаткову
інформацію про роботу програми.
Складність інсталяції та використання програми Cyber Patrol
полягає у відсутності російськомовних версій і необхідності
виконувати настроювання винятково англійською мовою.
Для полегшення роботи з програмою далі дається повний
опис вікон, параметрів, опцій та коментарі до неї. Вони містять
переклад команд та елементів вікон українською мовою.
Команди операційної системи наведено для російськомовної та
англомовної (в дужках) версій.
Рекомендується така послідовність дій щодо використання
програми-фільтра Cyber Patrol для обмеження доступу до певних
сайтів у мережі Інтернет:
266
 1. Завантажити на виконання прикладні програми, виконавши
команди Пуск (Start), Програми (Programs), Cyber Patrol, Cyber Patrol
HQ. У діалоговому вікні, що відкрилося, увести пароль (Password for
Headquarters) і клацнути на кнопці Ок. Запам’ятайте пароль! Після
цього на екрані з’явиться робоче вікно програми, зображене на рис. 2.47,
що складається з Панелі задач (Task bar), кнопки Час роботи (Time Mgmt
On/Off), кнопки Категорії (Categories) та Вікна рівнів доступу до
Інтернет (Internet Access Level);
2. Клацнути мишею на кнопці Категорії (Cate gories) для
вибору тем, що підлягають обмеженню. У відкритому вікні
Категорії (Category Restrictions for: Default) (рис. 2.48.) позначити
категорії, що необхідно обмежити (див. таблицю 2.5).

Рис. 2.47. Робоче вікно програми Cyber Patrol.

Після закінчення вибору категорій обмеження натиснути

кнопку Зберегти мої настройки (Save ту selections).

267
 Рис. 2.48. Вікно Категорії обмеження (Category Restrictions
for: Default).

3. У вікні Рівень доступу до Інтернет (Internet Access Level)

для кожної групи Інтернет-поспуг вибрати опцію Відфільтровані
за Cyber Not списком (Filtered per Cyber Not List).
4. Клацнувши мишею по кнопці IRC, у відкритому вікні
Internet Relay Chat (рис. 2.49) заповнити два списки з
обмеженнями на слова, що трапляються в Chat.
Програма Cyber Patrol відмовляє в доступі до груп Chat
згідно зі списком “Rejekt” і санкціонує доступ згідно зі списком
“Approved Chat Grups”. Клацнувши кнопкою Зберегти зміни
(Save Changes), вийти в головне меню.
268
 Рис. 2.49. Вікно Internet Relay Chat.

Після заповнення таблиці клацнути мишею на кнопці

Зберегти зміни (Save Changes) і вийти в головне меню.
5. Клацнувши клавішею миші на кнопці ChatGard, у відкритому
вікні Контроль фільтрування чата (Chat Filtering Control for: Default) (рис.
2.50) заповнити поля, які небезпечно передавати під час комунікаційного
спілкування (прізвище та ім’я, домашня адреса, номер телефону і т.д.).

Рис. 2.50. Вікно Контроль фільтрування чата (Chat Filtering

Control for: Default).
269
 ChatGard стежить за словами, що вводяться з клавіатури.
Щоб ChatGard фільтрував інформацію, її потрібно вводити точно
(наприклад, телефонний номер повинен включати всі цифри).
У правій колонці задати інші слова для фільтрації. Після
заповнення таблиці, клацнувши мишею на кнопці Зберегти зміни
(Save Changes), вийти в головне меню.
6. Клацнути клавішею миші на кнопці WWW, FIT та інші сайти
(WWW, FTP & Other [Site Control for: Default]). У відкритому вікні (рис.
2.51) заповнити два списки–Додаткові заборони (Additional Restrictions)
та Додаткові дозволи (Additional Approvals). Вибрати в меню Вибір
Cyber-списку (CyberLIST Selection) одну з опцій:
– Заборонений список (CyberNOT List);
– Дозволений список (CyberYES List).
Після заповнення таблиці клацнути мишею на кнопці
Зберегти зміни (Save Changes) і вийти в головне меню.

Рис. 2.51. Вікно WWW? FTP та інші сайти (WWW, FTP &
Other Site Control for: Default).

7. Клацнути клавішею миші по кнопці Групи новин (News

Groups). У вікні, що відкрилося (рис. 2.52), заповнити списки Додаткові
заборони (Additional Restrictions) та Додаткові дозволи (Additional
Approvals) і вибрати опцію Заборонений список (CyberNOT List). Після
заповнення таблиці клацнути мишею на кнопці Зберегти зміни (Save
Changes) і вийти в головне меню.
270
 Pис. 2.52. Вікно Групи новин (News Groups Control for:
Default).

8. Клацнути клавішею миші по кнопці Ігри і прикладні програми

(Games & Applications). У вікні Games & Applications, що відкрилося (рис.
2.53), заповнити Список обмежень (Restriction List), занісши до нього певні
прикладні програми Windows, виявити які можна за допомогою кнопки
Пошуку нових прикладних програм (Browse for new App’s).

Рис. 2.53. Вікно Ігри та прикладні програми (Games &

Applications)

271
 У цьому ж вікні можна встановити заборону на
використання послідовних портів Com 1 – Com 4 за допомогою
меню Використання прикладних програм (Highlighted application
uses). Після заповнення таблиці слід клацнути мишею на кнопці
Зберегти зміни (Save Changes) і вийти в головне меню. Для
перевірки правильності установок можна під’єднатися до мережі
Інтернет і зайти на сайт
http://www.real-best.com/
або за іншою вибраною адресою. Якщо установки виконано
правильно, Cyber Patrol не дозволить здійснити з’єднання і
видасть повідомлення (рис. 2.54) Контрольна точка Cyber-
списку! (CyberLIST Check point!).

Рис. 2.54. Повідомлення про затримання програмою Cyber

Patrol.

Для установки та використання програми Cyber Patrol

потрібні такі обладнання та програмне забезпечення:
– IBМ-сумісні персональні комп’ютери (Pentium II та вище);
– операційна система Windows 95, 98, NT;
– інсталяційна програма Cyber Patrol 4.0;
– під’єднання до мережі Інтернет.

272
 Використання комп’ютерних мереж у навчальному процесі

Бурхливий розвиток сучасних засобів обчислювальної техніки

стимулює широке використання останніх в розгалуженій мережі
закладів освіти. Поступове насичення цих закладів ПК дає змогу
якісно змінити напрями їх застосування. Останнім часом чітко
простежується перехід від розповсюдження науково-технічної і
нормативної інформації на паперових носіях (журнали, періодичні
видання, підручники, збірники наукових статей тощо) до
розповсюдження цієї інформації в електронній формі, перш за все
за допомогою різноманітних комп’ютерних мереж.
Особливістю комп’ютерних мереж є можливість поповнення
інформаційних потоків інформацією будь-якого змісту і
форми, в тому числі передавання тексту, зображень, звуку,
комп’ютерних програм, документів тощо. Безумовно, така
інформаційна універсальність стала можливою завдяки реалізації
на сучасних засобах обчислювальної техніки різноманітних
мультимедійних технологій.
Комп’ютерні комунікації дозволяють отримати доступ до
необмежених масивів інформації, що зберігаються у
централізованих базах даних. Це, в свою чергу, надає можливість
вчителям максимально повно використовувати існуючий запас
знань з тієї чи іншої проблеми, оперативно реагуючи на сучасні
досягнення передової педагогічної науки.
Якщо раніше комп’ютерні мережі знаходили своє
застосування, в основному, в урядових та фінансових установах,
великих наукових та освітніх центрах, то останнім часом
спостерігається інтенсивне розширення цієї мережі за рахунок
під’єднання до неї закладів освіти, насамперед, вищих, а також
професійно-технічних і загальноосвітніх навчальних закладів.
Відкриваються реальні перспективи, в тому числі, і
міжнародного характеру, для повсякденного співробітництва
педагогів університетів, училищ, загальноосвітніх навчальних
закладів, вдосконалення викладання існуючих навчальних
дисциплін і може стати основою для введення нових курсів. На
думку провідних науковців і педагогічних працівників,
273
персональний комп’ютер найближчим часом стане таким же
розповсюдженим засобом навчання, як відомі технічні засоби,
наприклад, кінопроектор чи телевізор.
Використання комп’ютерних мереж має цілий ряд
беззаперечних переваг перед вже існуючими технологіями
навчання, найважливішими з яких є:
1. Розширення інформаційних ресурсів суб’єктів комп’ютерної
мережі. Під’єднання до глобальної комп’ютерної мережі, наприклад,
такої, як Internet дає можливість користувачам отримати безплатний
доступ до величезних масивів інформації, зокрема, навчального
програмного забезпечення, сучасних комп’ютерних програм,
каталогів найкращих світових бібліотек, різноманітних баз даних
тощо.
2. Можливість значного підвищення кваліфікації вчителя
або викладача, як головної діючої особи навчально-виховного
процесу. Глобальні комп’ютерні мережі дають можливість не
лише застосовувати у викладацькій діяльності більш широкий
спектр навчальних матеріалів, а й використовувати для свого
професійного росту широкі інформаційні ресурси комп’ютерних
мереж, підтримувати тісні творчі зв’язки із своїми колегами, а в
перспективі – підвищувати свою кваліфікацію шляхом
дистанційного навчання за спеціальними програмами.
3. Додаткові навчальні можливості для студентів та учнів.
Участь в роботі глобальних комп’ютерних мереж дає змогу
вирішити одне з найбільш важливих завдань – підвищення
«комп’ютерної грамотності» студента чи учня, відпрацювання
методик чи способів, за допомогою яких можна було б найбільш
повно використовувати можливості глобальних мереж. Крім того,
користувач отримує унікальну можливість використовувати
різноманітні он-лайнові навчальні програми, включитись в заочні
курси, що проводяться національними та зарубіжними навчальними
закладами, отримати чудову мовну практику в спілкуванні на он-
лайнових конференціях, та врешті-решт, включитись в глобальний
діалог з учнями, студентами та викладачами всього світу.
Однією з головних переваг комп’ютерних мереж є
використання сучасних засобів обчислювальної техніки –
274
універсального інструменту обробки різноманітної інформації.
Особливо цінним з точки зору навчання є те, що робота в
комп’ютерній мережі практично неможлива без інтенсивного
використання чисельних прикладних програм (текстових та
графічних редакторів, електронних таблиць, баз даних), що,
безумовно, буде стимулювати їх глибоке вивчення.
Поява комп’ютерних телекомунікацій в закладі освіти
передбачає:
– інтенсивне використання персональних комп’ютерів і
безпаперової технології як інструменту повсякденної
навчальної роботи;
– коригування змісту традиційних дисциплін та їх інтеграцію;
– розробку методів самостійної наукової і дослідницької
роботи студентів та учнів під час виконання різноманітних
дослідницьких проектів;
– навчання студентів та учнів методам колективного
вирішення проблем;
– організацію спільної роботи вчителів (викладачів) різних
дисциплін;
– підготовку вчителів до роботи з новим змістом, методами
та організаційними формами навчання, до інтенсивного
використання засобів обчислювальної техніки в навчальному
процесі.
У результаті студенти та учні, що працюють у такому
середовищі, отримують потужну методичну підтримку. Вони
набувають необхідних знань, умінь і навичок при використанні
обчислювальної техніки для вирішення цілком конкретних
завдань (набір та редагування текстів, створення графічних
зображень, робота з таблицями тощо). Опановуючи роботу з
новими програмними продуктами, студенти та учні розвивають
навички самоосвіти. Вони вчаться співробітничати зі своїми
колегами, краще розуміють проблеми, що виникають в процесі
колективної праці, можуть пояснити своїм товаришам суть і
будову достатньо складних процесів та систем.
Суттєво може прискорити процес широкого використання
світових комп’ютерних комунікацій створення локальної
275
мережі в конкретному закладі освіти. Така локальна мережа
може стати початком створення єдиного інформаційного
середовища закладу освіти, що є важливою передумовою
ефективного використання можливостей глобальних
комп’ютерних мереж.
Основним критерієм побудови внутрішньої комп’ютерної
мережі закладу освіти (Intranet) має бути підвищення
ефективності і якості освіти. Подібна комп’ютерна мережа
повинна розвиватись у двох основних напрямках:
– оновлення змісту навчання та розробка нових методик;
– організація навчального процесу.
Реалізація першого напряму, очевидно, на даний час є більш
реальною, оскільки впровадження нових технологій навчання
передбачає широке використання обчислювальної техніки.
Природно, це призводить до існування достатньо великого, хоча
і несистематизованого, масиву інформації.
Використання комп’ютерних комунікацій для організації
навчального процесу перш за все передбачає:
– постійне і оперативне планування на основі достовірних
даних;
– отримання прогнозу при будь-якій зміні вихідних даних.
У разі впровадження комп’ютерної техніки в навчальний
процес значно спрощуються такі великі за обсягом роботи
організаційного характеру, як розробка і коригування навчальних
планів, повсякденна і достовірна інформація про контингент
студентів або учнів, використання навчальних кабінетів та
лабораторій, наявність підручників та навчальних посібників
тощо. Безумовно, подібна комп’ютерна мережа повинна бути
інтегрована як методично, так і технологічно.
Технологічна інтеграція становить сьогодні досить складну
проблему. Потужні підприємства чи фінансові установи мають
можливість придбання дорогої комп’ютерної техніки та сучасного
програмного забезпечення. Заклади ж освіти в умовах недостатнього
фінансування на розвиток матеріальної бази змушені використовувати
для цієї мети далеко не найсучасніше програмне забезпечення.
Проте, процес створення локальних комп’ютерних мереж
276
поступово просувається уперед, охоплюючи все більше закладів
освіти.
Досить перспективним виглядає шлях створення
розподіленого багатоступеневого інформаційного середовища, яке
б максимально повно охоплювало всіх учасників та організаторів
навчально-виховного процесу: учнів, студентів, викладачів,
керівників структурних підрозділів тощо. Таке інформаційне
середовище передбачає різний рівень доступу до інформації:
– учневі чи студентові – на рівні закладу освіти;
– вчителеві чи викладачеві – на рівні навчального закладу і
відповідних регіональних науково-методичних об’єднань;
– керівнику структурного підрозділу – в залежності від
його рівня відповідальності.
Якщо раніше мова йшла про обмін інформацією в
глобальних мережах (Internet) як досить привабливої зовнішньої
сторони, то на даному етапі все більше зміцнюється думка, що
для більшості практичних працівників внутрішня інформація, яка
розповсюджується за допомогою локальної мережі (Intrаnet), є
більш важливою і актуальною. Найважливіше завдання під час
впровадження такої системи – збір достовірних даних,
керування потоками інформації, їх систематизація та обробка.
Велике значення мають також питання людської психології,
пов’язані не тільки з навчанням, а й серйозною перебудовою
методів своєї роботи.
Створення комп’ютерної інформаційної інфраструктури
закладу освіти є важливою передумовою створення
регіональної освітньої комп’ютерної мережі, яка може забезпечити
ефективне функціонування всього науково-навчально-педагогічного
комплексу. Для цього необхідно створити відповідні технічні, кадрові,
організаційно-методичні та юридичні умови. На даний час
фактично вже створені необхідні передумови, що дозволяють
перейти до якісно нового етапу в цьому напрямі. Частина
роботи вже зроблена. Так, на даний час у кожному з великих
міст України функціонує кілька потужних вузлів Internet, що
значною мірою орієнтовані на потреби освіти і забезпечують
достатньо великий перелік сервісних послуг.
277
 Створення потужної регіональної інформаційної інфраструктури
буде здійснювати суттєвий вплив на освітню та управлінську
діяльність закладів освіти через:
– розробку узгоджених планів і координацію діяльності в
галузі управління;
– організацію нарад керівників в режимі телеконференцій;
– оперативний доступ до керівників шляхом організації
електронної приймальної;
– доступу до регіональних та світових центрів інформації
(політичної, економічної, фахової);
– автоматизації і організації доступу до світових бібліотечних
фондів;
– оперативну публікацію результатів досліджень.
Така інфраструктура може мати велике значення і для
господарської діяльності закладів освіти, оскільки дає можливість:
– оперативного отримання інформації про нове обладнання,
матеріали, технології, освітні та загальногосподарські послуги
різних організацій;
– вдосконалення постачання через тісну взаємодію з біржами,
торгівельними організаціями;
– автоматизованої роботи з фінансовими установками (банками).
Локальна комп’ютерна мережа може мати великий вплив і на
особисту діяльність вчителів (викладачів), в основному через:
– ефективний особистий контакт з своїми колегами в
Україні та інших країнах світу;
– можливість колективного обговорення різноманітних
проблем, наприклад, шляхом телеконференцій;
– більший доступ до національних та зарубіжних баз даних;
– доступ до обчислювальних ресурсів та унікальних програмних
продуктів, у тому числі дорогих ліцензійних комплексів.
Розгалужена локальна комп’ютерна мережа може стати
основою для створення системи дистанційного, перш за все,
довузівського, навчання. Актуальність створення такої
системи полягає в необхідності подолання суттєвих
278
відмінностей рівня шкільної підготовки і вимог вищих
закладів освіти.
Комп’ютерні комунікації разом із сучасними технологіями
навчання можуть суттєво вплинути на формування нового змісту
освіти та модифікацію організаційних форм і методів навчання. Поява
таких комунікацій в закладі освіти, перш за все, передбачає інтенсивне
використання сучасних засобів обчислювальної техніки і безпаперової
технології як одного з основних компонентів навчально-виховного
процесу. Використання комп’ютерних мереж, без сумніву, приведе до
коригування змісту традиційних дисциплін та до їх інтеграції. Значно
розширюються можливості методів самостійної наукової та науково-
дослідної роботи та навчання студентів та учнів методам колективного
вирішення проблем. Безумовно, це вимагає від вчителів і викладачів
відповідної підготовки до інтенсивного використання засобів
обчислювальної техніки в навчальному процесі.
Слід зазначити, що якість та ефективність роботи в
комп’ютерній мережі значною, а в багатьох випадках і вирішальною
мірою, залежать від рівня сервісних засобів, інформаційних систем та
засобів зв’язку. Найважливішим з точки зору нормального
функціонування мережі є:
– електронна пошта: надає можливість оперативно доставляти і
отримувати повідомлення різноманітного характеру;
– сервер баз даних: дозволяє користуватись існуючими
масивами інформації;
– сервер доступу: дозволяє користуватись потужностями і
програмним забезпеченням високопродуктивних обчислювальних
машин, які знаходяться на значній відстані від користувача;
– сервер новин: здійснює обмін інформацією з широким
колом зацікавлених осіб (яскравим прикладом цієї форми
організації інформаційної мережі є досить широке використання
сервера новин в режимі «електронної дошки оголошень»);
– файловий сервер: надає можливість обміну інформацією
між користувачами, які оснащені факсами або робочими
станціями, що оснащені факс-модемами чи сканерами.

279
 Наявність інших компонентів єдиного програмно-технічного
комплексу лише поширить можливості користувача при роботі в
міжнародній комп’ютерній мережі.
Безумовно, широке використання можливостей глобальних
комп’ютерних мереж пов’язане з численними труднощами як
суб’єктивного, так і об’єктивного характеру. Типова проблема,
яка виникає в подібних випадках, полягає в обмеженості доступу
викладачів, студентів і учнів до ресурсів комп’ютерної мережі.
Це пов’язане з цілим рядом факторів:
по-перше, відсутністю належного матеріального забезпечення,
зокрема, недостатня кількість модемів та персональних комп’ютерів
відповідного класу;
по-друге, обмеженість часу роботи в мережі;
по-третє, відсутність достатньо стійких та надійних каналів
зв’язку.
Чимало проблем, пов’язаних з використанням інформаційно-
комукаційних технологій, знаходиться в площині підготовки та
перепідготовки учительських і викладацьких кадрів.
Більшість існуючих курсів здійснюють підготовку за
оригінальними програмами, які суттєво відрізняються одна від
одної. Єдиної ж системи навчальних закладів, які б централізовано
здійснювали підготовку користувачів комп’ютерних мереж,
поки що не існує.
Крім того, в сучасних складних економічних умовах дуже
важко сформувати та підтримувати мотивацію вчителів і
викладачів до зміни існуючих стереотипів та суттєвого
коригування змісту навчання. До того ж, оволодіння на
належному рівні комп’ютерною технікою вимагає значних
витрат зусиль і робочого часу.
Якщо ж перераховані проблеми вдається вирішити, то
вчитель (викладач) з носія готових знань перетвориться в
«архітектора навчального середовища», керівника, посередника
і помічника учнівської молоді в процесі їх спільної творчої
праці. Навчальні лабораторії і кабінети тоді перетворяться в
місце, де студенти і учні стануть безпосередніми та активними
учасниками навчального процесу.
280
 РОЗДІЛ 3
ЛАБОРАТОРНІ РОБОТИ

3.1. Лабораторна робота № 1

Тема: Вивчення статичних технічних засобів

навчання і навчального кіно
Мета: поглибити знання, отримати вміння користуватися
технічними засобами статичної проекції та демонструвати
навчальні кінофільми, оволодіти методикою їх застосування
в навчально-виховному процесі з учнями.

Лабораторне і методичне забезпечення:

Перша частина
1. Діапроектори “ЛЭТИ-60М”, “Пеленг-500К”.
2. Графопроектор “Лектор-2000”.
3. Епіпроектор “ЭП-1”.
4. Діапозитиви, діафільми, епіпосібники, транспаранти.
5. Оптичні схеми апаратури статичної проекції.
6. Заводські інструкції.

Друга частина
1. Кіноустановка “Україна”.
2. Кіноустановка “Райдуга”.
3. Кіноплівка.
4. Фрагменти 16-мм навчальних кінофільмів.
5. Порожні бобіни.
6. Пристрій для перемотування кінофільму.
7. Прес 16ПСП6 для склеювання кінофільму.
8. Клей і щіточка для нанесення клею на кіноплівку.

281
 9. Модель грейферного механізму.
10. Електрифікований стенд “Види кіноплівки”.
11. Таблиця “Електрообладнання вузькоплівкових кіноустановок”.
12. Таблиця “Будова і робота грейферного механізму”.
13. Схема зарядки 16-мм кінофільму.
14. Таблиця “Проекційно-освітлювальні системи вузькоплівкових
кіноустановок”.
15. Таблиця “Звуковідтворюючі пристрої вузькоплівкових
кіноустановок”.
16. Таблиця “Оптичний запис і відтворення звуку”.
17. Таблиця “Ракорди кінофільму”.

План самостійного вивчення теми

В процесі підготовки до виконання лабораторної роботи
необхідно використати теоретичні відомості, які вміщені в
першому розділі посібника, § 1.1 “Статичні технічні засоби
навчання”, § 1.4 “Навчальне кіно”, в даній лабораторній роботі
та рекомендованій літературі.

Частина перша
1. Вивчіть призначення, будову, принцип дії, технічні
характеристики і порядок експлуатації діапроектора,
епіпроектора і графопроектора.
2. Ознайомтесь з порядком розміщення в класі
діапроектора, епіпроектора і графопроектора.
3. Вивчіть методику використання апаратів статичної
проекції та відповідних носіїв інформації в навчально-
виховному процесі з учнями.
4. Зарисуйте оптичні схеми діапроекції, епіпроекції і
графопроекції.
5. Складіть письмовий звіт в якому повинні бути відомості,
які зазначені в пунктах 1, 2, 3, 4.

282
 Друга частина
1. Ознайомтесь з основними вузлами, які входять до
комплектів кіноустановок “Україна-5” і “Райдуга-2”.
2. Вивчіть назви, призначення і будову всіх елементів
електричної, механічної, звукової і проекційно-освітлювальної
частин кіноустановок “Україна-5” і “Райдуга-2”.
3. Вивчіть будову чорно-білої та кольорової кіноплівки.
4. Вивчіть будову кінофільму, початкового і кінцевого
ракордів.
5. Ознайомтесь з категоріями технічного стану кінофільмів.
6. Вивчіть зміст технічного огляду кіноустановок “Україна-
5” і “Райдуга-2”.
7. Вивчіть класифікацію кінофільмів.
8. Ознайомтесь з процесом склеювання кіноплівки.
9. Вивчіть методику використання навчального кіно в
навчально-виховному процесі з учнями.
10. Складіть письмовий звіт, в якому повинні бути
відомості, які зазначені в пунктах 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9.

Хід виконання роботи

Виконання лабораторної роботи складається з двох частин:
перша – робота з діапроектором, епіпроектором і
графопроектором; друга – робота з кіноустановками.

Теоретичні відомості

Частина перша
Статичні технічні засоби навчання
Проекційними апаратами називають оптичні пристрої, за
допомогою яких на екрані отримують збільшене зображення
різноманітних об’єктів.

283
 В залежності від способу одержання цих зображень
апаратуру поділяють на діапроектори і епіпроектори.
В діапроекторах збільшене зображення об’єкту на екрані
отримується в прохідному світловому потоці, в епіпроекторах –
у відбитому.
Незалежно від конструкційних відмінностей конкретного
виду проекційної апаратури її основною складовою є
освітлювально-проекційна система (рис. 3.1), яка складається із
джерела світла 1, рефлектора 2, конденсора 3, кадрової рамки
(предметного столика), де встановлено об’єкт 6, об’єктива 5 і
теплофільтра 4.

Рис. 3.1. Оптична схема діапроектора:

1– джерело світла; 2 – рефлектор (сферичний
відбивач); 3 – конденсор; 4 – теплофільтр;
5 – об’єктив; 6 – об’єкт проекції.

Джерело світла – проекційна лампа, що створює

світловий потік, який випромінюється у всіх напрямках. Частина
світла потрапляє на рефлектор.
Використовуються проекційні лампи марок К-220-300 або
К-30-400, де буква означає тип лампи, перше число робочу
напругу у вольтах, друге потужність, яку споживає лампа у
ватах.
В останній час отримали велике поширення кварцово-
галогенні лампи.
284
 Вони складаються з невеликої кварцової колби трубчатої
форми, яка заповнена інертним газом з додаванням йоду або
іншого галогену для уповільнення випаровування вольфрамової
нитки розжарення, яка розміщена в колбі. Робота галогенних
ламп основана на перетворенні електричної енергії у
випромінювання оптичного діапазону при проходженні
електричного струму через гази, що знаходяться у
пароподібному стані.
Для вводів в галогенній лампі використовують молібденову
фольгу або дріт, які впаюють в кварц. Максимальна температура
молібденових вводів в цих лампах не повинна перевищувати 350С,
оскільки при більш високій температурі молібден окислюється, кварц
може лопнути і лампа вийде з ладу. Цю особливість кварцових
галогенних ламп слід враховувати при експлуатації: їх не
рекомендується застосовувати без примусового охолодження, яке
частіше всього здійснюють за допомогою електричного вентилятора.
В роботі з цими лампами слід пам’ятати, що балон лампи
не можна брати незахищеними (голими) руками, оскільки на
пальцях рук завжди є невеликий шар жиру, торкання ними до
лампи може призвести до затемнення лампи, а значить, до
зменшення корисного світлового потоку і передчасного виходу
лампи з ладу.
Кварцово-галогенні лампи створюють великий світловий потік і
мають маркування КГМ-24-150, КГМ-220-500 і т.д., де букви означають
К – кварцова, Г – галогенна, М – малогабаритна, перша цифра вказує
напругу у вольтах, друга потужність, яку споживає лампа у ватах.
Рефлектор (від лат. reflecto – загинаю назад, повертаю) –
увігнуте дзеркало, застосовується для зміни напрямку та
інтенсивності світлового потоку. Форма відбивача може бути
різноманітною: сферичною, параболічною або еліптичною.
Дзеркальний відбивач встановлюється за джерелом світла.
Відбите від його поверхні проміння надходить в кадрове вікно
апарату. Еліптичні і параболічні дзеркальні відбивачі
дозволяють отримати більш рівномірну освітленість кадрового
вікна, але виробництво їх більш складне і дороге.

285
 Конденсор (від лат. condenco – ущільнюю, згущую) –
оптична система, яка фокусує (збирає) випромінювання
проекційної лампи, що дозволяє значну частину світлового
потоку, що випромінює джерело, зібрати і направити в
кадрове вікно на предмет, який проектується. В проекційних
апаратах конденсори можуть складатися з двох-трьох лінз
різного діаметру і кривизни поверхні.
В оптичній системі проекційних апаратів із джерелами
світла великої потужності встановлюється теплофільтр. Він
призначений для вилучення інфрачервоних (теплових)
променів із світлового потоку, який проходить через цю
систему. Теплове проміння поглинається або виводиться з
світлового потоку. Отже, теплофільтр запобігає від надмірного
нагрівання оригіналу, зображення якого проектується на екран.
Теплофільтр виготовляється з спеціального скла, яке затримує
інфрачервоне випромінювання, що є основним носієм
променевої енергії. Оскільки теплофільтр має голубувате
забарвлення, це в деякій мірі, поліпшує спектральний склад
світла проекційної лампи, наближаючи його до білого. Часто
теплофільтр виготовляють не суцільним, а таким, що
складається з окремих смужок скла, це запобігає його
руйнуванню при високій температурі.
Кадрова рамка (предметний столик) призначена для
утримання об’єкту в певному положенні.
Проекційний об’єктив (від лат. objectus – предмет) –
складна оптична система, що складається із декількох лінз, які
підібрані певним чином і містяться в одній оправі. Він
призначений формувати на екрані збільшене, чітке, дійсне і
неспотворене зображення об’єкта. Проекційний об’єктив
повинен мати добру роздільну здатність і спектральну
характеристику, щоб не вносити спотворень в кольоропередачі.
Світлосила проекційних об’єктивів не перевищує значення
“2,8”, оскільки при більш світлосильних об’єктивах не вдається
отримати чітке зображення на всій площині екрану внаслідок
малої глибини чітко відтворюваного простору таких об’єктивів,

286
яка виявляється недостатньою при звичайному коробленні
слайда в рамці.
Основні показники якості зображення на екрані такі:
1. Світловий потік.
2. Яскравість зображення.
3. Контрастність зображення.
4. Чіткість зображення.
5. Розміри зображення на екрані.

1. Світловий потік. Він характеризує потужність

світлового випромінювання проектора, вимірюється в
люменах (лм) і залежить від потужності проекційної лампи і
оптики проектора.
Знаючи величину світлового потоку, ми можемо
визначити, чи потрібне повне затемнення, чи напівзатемнення,
чи зовсім без нього. Наприклад, при світловому потоці
проектора 350 лм. якість зображення в класній кімнаті буде
достатньою при напівзатемненні.
2. Яскравість. Це суб’єктивне сприймання сили світла
освітленого екрана. Вона залежить від світлового потоку і
поверхні екрана. Яскравість вимірюється канделою на
квадратний метр (кд/м2).
3. Контрастність зображення. Це відношення найбільш
темних ділянок зображення на екрані до найбільш світлих.
При контрастному зображенні це відношення повинно бути
100:1. Контрастність визначається, світлотехнічними параметрами
проектора і екрана.
4. Чіткість зображення. Це здібність людини
розрізняти дрібні деталі зображення на екрані. Зображення
вважається достатньо чітким, якщо на екрані можна відрізнити
50 ліній на 1 мм. зображення. Конструкція лінз об’єктива не
дозволяє отримати рівномірне чітке зображення на всій площі
екрана. В центрі екрана чіткість на 40% вища, ніж на краях.
5. Розміри зображення. Розміри зображення, яке ми
отримуємо на екрані або кратність збільшення проекційного
апарата, залежать від відстані, на якій розміщено апарат від
287
екрана і від конструктивних можливостей об’єктива.
Математично цю залежність можна виразити так:
L пр. Ш L пр.
  або
е

F об. Ш к
F об.
де  – збільшення, яке дає апарат;
L пр. – проекційна відстань;

F – фокусна відстань об’єктива;

об.
Ше – ширина екрана, яку займає зображення;
Ш к – ширина кадру проектованого об’єкта.
Така загальна характеристика технічних засобів статичної
проекції, які застосовуються в навчально-виховному процесі.

Об’єкти статичної проекції

Діапозитив
Діапозитивом (від грецького dіа “через” і латинського
роsіtіvus “позитивний”) називається позитивне фотозображення,
отримане на прозорій плівковій основі і яке розглядається на
просвічування або проектується на екрані. Основним форматом
кадру діапозитиву вважають 2436 мм., а додатковим 1824 мм.
Кадри діапозитивів встановляють в картонні або пластмасові
рамки розміром 5050 мм.
Діапозитив, який встановлено в рамку, називається слайдом
– від англійського дієслова to slide (ковзати – мається на увазі
ковзання в фільмовому каналі діапроектора).
Внаслідок спеціального підбору слайдів створюються тематичні
серії. Слайд-підборки, відносячись до аудіовізуальних засобів інформації
(від латинського audio – чую і viso – дивлюся), основані на
одночасному сприйнятті зором і слухом, і в цьому їх принципова
відмінність від слайдів, які розглядаються як кольорові
фотографії.

288
 Слайд-підборки за цілим рядом характеристик можна
gjділити на три групи: слайд-розповідь, слайд-композиція і
слайд-фільм.
Слайд-розповідь – це серія слайдів, підібраних тематично,
або, що буває частіше, які відображають хронологію будь-якого
заходу. Демонстрування подібного роду серій супроводжується
усним коментарем, без якого слайди не можуть дати зв’язного
викладу інформації. В залежності від завдання і форми
коментарю слайд-розповідь може набути відтінок бесіди або
звіту.
Слайд-композиція – це великий набір різноманітних
слайдів, сфотографованих у різний час і в різних місцях, які
виконано з метою узагальнення і порівняння тих або інших
об’єктів або подій. Матеріал слайд-композиції повинен бути
чітко і цікаво розміщено і супроводжуватися ретельно
продуманою розповіддю, а інколи і музичними вставками.
Слайд-фільм, на відміну від слайд-композиції, повинен
мати художньо виражений сюжет і обов’язково повинен
демонструватися під фонограму.

Рамки і маркірування слайдів

Ідеальний спосіб зберігання слайдів – скляні рамки, але
склеювання їх – процес трудомісткий; окрім того, ці рамки
товсті і займають багато місця, іноді не входять у проектор,
важкі і при падінні можуть розбитися і пошкодити плівку; в них
складно робити мітку-виріз для правильної орієнтації слайду в
проекторі.
Пластмасові рамки із запобіжним скельцем з боку емульсії,
замковим з’єднанням і фіксатором положення плівки – найбільш
універсальні. Пластмасова рамка з проріззю, діапозитив фіксує
слабко, і він часто зміщується відносно отвору. Необхідно
додатково кріпити діапозитив введенням в проріз рамки смужки
із цупкого паперу, який приклеюють клеєм ПВА. Така вільна
фіксація плівки запобігає її вигину при перегріві і, як наслідок,
втрату чіткості зображення на екрані. На скляні і темні
289
пластмасові рамки рекомендується наклеювати смужки білого
паперу для надписів.
Картонні рамки дешеві, зручні для вирізання міток
орієнтації, для надписів, займають мінімум місця, але не
пристосовані для показу із діамагазину із-за малої товщини і
недостатньої жорсткості.
Картонні напіврамки – найдешевші, але вимагають
попереднього склеювання (краще клеєм ПВА; канцелярський
клей при попаданні на перфорацію плівки може спричинити в
подальшому появу плям на корисній поверхні кадру). Інколи
такі напіврамки виготовляють із товстого і цупкого картону,
вони достатньо жорсткі і тому можуть бути використані в
проекторах з діамагазинами. Під час склеювання напіврамок в
них зразу ж можна вставити плівку і фіксувати її клеєм в одній
точці. Повернувши одну напіврамку відносно іншої на 90,
можна отримати квадратний кадр.
Для правильного встановлення слайда в проектор або діамагазин
слід раз і назавжди прийняти єдину систему міток на рамці слайда.
Пропонується робити трикутний виріз в правому куті рамки, якщо
дивитись на неї з боку демонстратора, який тримає слайд в робочому
положенні (рис. 3.2). В картонних рамках такий виріз робиться
ножицями, в пластмасових – тригранним напилком або випалюванням.

Рис. 3.2. Оформлення слайда (вигляд з боку основи плівки):

а) – положення для розглядання,
б) – положення в проекторі (з боку лампи)

290
 Перевага таких міток у порівнянні з нарисованими полягає в
тому, що демонстратор може не дивитись на слайд, а
нащупувати виріз пальцем, очі його слідкують тільки за
екраном. Мітки-вирізки на слайдах добре видно в коробці, з якої
їх беруть для показу, а також у правильно заповненому магазині,
миттєво знаходяться вони і в затемненому приміщенні, якщо
слайд випадково випав із рук.

Діафільм
Діафільмом (від грецького dіа “через” і англійського fіlm
“плівка”) називається система фотографічних позитивних
зображень, сюжетно пов’язаних між собою і виконаних на одній
плівці. Випускають чорно-білі і кольорові діафільми на
перфорованій плівці шириною 35 мм з розміром кадру 1824 мм
(основний формат) і 2436 мм (додатковий).
Іноді до діафільму замість підписів (титрів) додається
фонограма.

Транспарант
Транспаранти – це об’єкти, які призначені для проектування на
екран за допомогою графопроектора, виготовляються друкарським або
фотографічним способом, а також можуть виготовлятися за
допомогою спеціальних фломастерів своїми силами на одному або
декількох листках прозорої плівки розміром 250250 мм.
Якщо спеціальні фломастери для графопроектора відсутні, то
зображення на плівці можна виконувати за допомогою кольорових
олівців “склограф”, туші, в якій розчинено цукор (2-3% за об’ємом),
звичайних фломастерів для рисування або олівців “Плакар”, які
заповнені чорнилом типу “Райдуга”.
Створювати і тиражувати непогані транспаранти, можна за
допомогою ксерокса.

291
 Для цього вам знадобляться ножиці, папір (бажано
декількох відтінків сірого або кольоровий), клей, ксерокс,
різноманітні рисунки або фотографії і трішки вашої фантазії.
Технологія виготовлення дуже проста і по суті є аплікацією. На
поверхню паперу, або іншого матеріалу (бажано, з рельєфною
фактурою), накладають пошарово різні зображення, які фіксуються
крапельками клею. Це можуть бути інші матеріали, різноманітні
надписи, рисунки, фотографії, схеми тощо. Потім одержаний колаж
(рис. 3.3) копіюється за допомогою ксерокса в потрібній кількості.

Рис. 3.3. Приклад транспаранта, виготовленого за

допомогою ксерокса

Порада: Якщо планується виконувати не одну роботу, то

варто заготувати для себе зображення друкованих літер (можна
вирізати з непотрібних журналів), з них, в подальшому, ви
будете складати надписи.
Для фону можна використовувати будь-які матеріали:
тканини, шкіру, листову пластмасу тощо. Цікаву фактуру має
292
зім’ятий і дещо підфарбований папір (рис. 3.3). Головне, щоб
загальна товщина колажу не перевищувала допустимої товщини,
вказаної в технічному паспорті конкретного ксерокса.
Якщо вам потрібно вставити рисунок або фотографію, яка
вміщена у книзі, або ви не можете її вирізати за іншої причини,
то можна зробити ксерокопію з такого зображення і вже тоді
працювати з копією.
Виготовлені за допомогою ксерокса транспаранти при належній
акуратності виконання робіт, мають гарний вигляд, місця з’єднання
деталей майже непомітні неозброєним оком (рис. 3.4).

Рис. 3.4. Транспарант, виготовлений за допомогою ксерокса.

Безперервна стрічка
На прозорій рулонній плівці завчасно готується зображення
тієї інформації, яка необхідна на уроці. З урахуванням

293
дидактичної ситуації заняття вчитель має можливість зробити на
плівці необхідні записи по ходу заняття, виконати рисунки,
схеми, графіки тощо.
За допомогою перемотувального пристрою графопроектора
плівка може пересуватися в прямому і зворотному напрямах.

Епіоб’єкти – фотографії, рисунки, карти, схеми, таблиці та

інший образотворчий матеріал, який зроблено на папері
друкарським способом або вручну в чорно-білому або
кольоровому виконанні. В залежності від типу епіпроектора
розмір кадру може бути 140140, 150150 або 190190 мм.
Об’єктами епіпроекції можуть виступати також і невеликі плоскі
предмети (монети, комахи, засушені рослини, різноманітні
деталі тощо).

Апаратура статичної проекції, яка

використовується в навчальному процесі
Діапроектор “ЛЭТИ-60м”
Діапроектор “ЛЭТИ-60м” (рис. 3.5 і рис.3.6) призначений
для проектування на екран кадрів діафільмів на рулонній 35-мм
перфорованій кіноплівці.
У порівнянні з більшістю проекційних приладів діапроектор
“ЛЭТИ-60м” має ряд переваг:
 дистанційне управління, яке дозволяє лектору без
допомоги асистента вмикати діапроектор в потрібний в ході
лекції час, змінювати один кадр іншим, повертатися до
попереднього;
 використання плівок з горизонтальним і вертикальним
розміщенням кадрів;
 великий світловий потік дає можливість демонструвати
діафільми без затемнення аудиторії, що, в свою чергу, не
порушує процесу мислення, дозволяє конспектувати лекції і
забезпечує необхідний контакт між лектором і слухачами.

294
Рис. 3.5. Діапроектор ЛЭТИ-60м (вигляд з відкритими
дверцятами):
1  кнопка для відкривання дверцят; 2 – механізм для
протягування стрічки; 3  гвинт стопорний; 4  об’єктив;
5  гвинт для регулювання кута нахилу діапроектора;
6  кнопка зміни кадрів діафільму; 7  гвинт для
юстирування; 8  дверцята; 9  електрошнур.

Рис. 3.6. Діапроектор ЛЭТИ-60м (загальний вигляд):

1  запобіжник; 2 – гніздо для увімкнення пульту управління;
3  гніздо для під’єднання електрошнура; 4  вимикач мережі;
5  клема заземлення; 6  вимикач лампи; 7  пульт управління.
295
 Технічні дані

1. Об’єктив з фокусною віддалю 91,7 мм, відносним отвором 1:2.

2. Освітленість в центрі екрану при збільшенні 32,6 крат
(для кадру 2436 мм) не менше 750 лк.
3. Розміри кадрового вікна 1824 і 2436 мм.
4. Збільшення 32,6  108 крат.
5. Довжина діафільму не більше 1,5 м.
6. Межі зміни кута нахилу оптичної осі діапроектора
відносно горизонтальної площини від 0 до 10.
7. Джерело світла – лампа КГМ 220-500.
8. Діапроектор працює від мережі змінного струму напругою 220
 11 В, частотою 50 Гц.
9. Споживана потужність не більше 625 Вт.
10. Габаритні розміри – 320140310 мм.
11. Маса з пультом управління і електрошнуром не більше 7,5 кг.

Діапроектор “Пеленг 500А”

Діапроектор “Пеленг 500А” (рис. 3.7) є базовою моделлю і
призначений для демонстрування слайдів розміром 1824 і 2436 мм і
діафільмів 1824 мм. Рівномірність освітлення екрану поліпшена
завдяки застосуванню в проекційно-освітлювальній системі асферичної
оптики.
Ємність відкритого прямокутного діамагазину 50 слайдів. Управління
діапроектором – ручки фокусування, перемикання напрямку зміни
діапозитивів – розміщено на бічній стінці приладу з боку діамагазину.
Технічні дані: розмір діапозитивних рамок 5050 мм; заміна
діапозитивів напівавтоматична за допомогою кнопки управління;
проекційний об’єктив 2,8/100 мм; межі збільшення від 10 до 75 крат;
віддаль до екрана від 1 до 10 м. В діапроекторі застосовується галогенна
лампа КГМ 24-150, яка створює світловий потік в 500 лм. Охолодження
примусове, яке здійснюється електровентилятором.
Освітлювальна система – це дволінзовий асферичний конденсор
з рефлектором і теплофільтром.
296
 Рис. 3.7. Діапроектор “Пеленг-500 А”:
1 кнопка заміни діапозитивів; 2  діамагазин; 3  ручка механізму
заміни діапозитивів; 4  кришка для доступу до проекційної
лампи; 5  кришка гнізда приставки для діафільмів; 6  об’єктив;
7  ручка регулювання нахилу діапроектора; 8  ручка фокусування;
9  гніздо під’єднання пульту дистанційного управління.

Графопроектор “Лектор-2000”
Графопроектор “Лектор-2000” (рис. 3.8) призначений для
відтворення на екрані записів, які виконані на прозорій плівці
або склі, під час уроку, лекції або заздалегідь зроблених записів,
рисунків, різноманітних діапозитивів тощо.

Технічні дані

1. Проекційний об’єктив – “Перископ” з відносним отвором

1:4,6 і фокусною віддаллю 365 мм.
2. Межі збільшення від 4 до 10 крат. при віддалі до екрану
відповідно від 1,8 до 4 м.
3. Кут нахилу об’єктиву – 025.
4. Джерело світла – лампа розжарення КГМ 220-800-1 (220 В, 800 Вт).
5. Світловий потік – 2000 лм.
297
 6. Графічний матеріал – прозора плівка: рулон (ширина –
0,26 м, довжина – 30 м max); лист (0,290,27).
7. Напруга живлення – 220 В  5%.
8. Споживана потужність – 850 Вт.
9. Габаритні розміри 355288,5339 мм; в робочому стані –
470700797.
10. Маса – не більше 12 кг.

Рис. 3.8. Графопроектор “Лектор-2000”:

1  полиця; 2  об’єктив; 3 – ручка установки об’єктива на чіткість;
4  перемикач; 5  перемотуючий пристрій; 6  упор.

Графопроектор працює за принципом діаскопічної проекції.

Графічний матеріал, який знаходиться в кадровому вікні
(поверхня кришки приладу), проектується на екран. Оскільки
об’єктив має дзеркало, то зображення на екрані одержується
прямим, а не перевернутим.
При роботі з графопроектором дотримуйтесь застережних заходів:
1. Вмикайте графопроектор тільки в мережу змінного
струму напругою 220 В.
2. Відкривайте кришку графопроектора тільки після вимкнення
його з мережі, вийнявши штепсельну вилку з розетки.
298
 3. При заміні лампи не виймайте її з патрона зразу ж після
вимкнення графопроектора, оскільки лампа сильно нагрівається під час
роботи.
4. Не беріть за лампу голими пальцями, щоб не залишилось
слідів на колбі, користуйтесь для цього серветкою.
Увага! Категорично забороняється працювати на
графопроекторі при несправному вентиляторі. При раптовому
вимкненні електроенергії у мережі живлення графопроектора під
час його роботи або при виході із ладу запобіжника, необхідно
зразу ж відкрити кришку приладу.

Епіпроектор “ЭП-1”
Епіпроектор “ЭП-1” (рис. 3.9) – служить для проектування на
екран рисунків, креслень, схем, фоторепродукцій тощо, котрі виконані
на непрозорій основі, розміром, що не перевищує 190190 мм.
Всі основні вузли, корпус з об’єктивом і предметний столик,
піднімання і опускання якого здійснюється за допомогою ручки,
змонтовано на основі апарата. На основі також знаходиться подвійний
вимикач для вмикання електровентилятора і перемикання проекційної
лампи на нормальний і знижений режим роботи. При вимкненому
вентиляторі проекційна лампа не вмикається.
Для підсвічування предметного столика служить лампа типу
МН-18-0,1. Предмет, який потрібно спроектувати, розміщують
на предметному столику, переводять ручку назад до тих пір, поки
увімкнеться автоматично проекційна лампа, лампа підсвічування при
цьому вимкнеться. Для цього на предметному столику вмонтовано
мікровимикач. Об’єкт проекції притискується предметним столиком до
предметного скла основи.
Проекційно-освітлювальна система складається з рефлектора,
проекційної лампи, теплофільтра і об’єктива. Дзеркальний рефлектор,
на відміну від раніше розглянутих, складається з набору скляних
пластин з відбиваючим дзеркальним покриттям і забезпечує найбільш
повне використання світлового потоку лампи. Теплофільтр зменшує
нагрівання предметного скла.

299
 Рис. 3.9. Вигляд епіпроектора ЭП-1:
1  кришка корпусу; 2  об’єктив; 3  корпус; 4  гвинти
кріплення корпусу до основи апарата; 5  гвинти для змінювання
кута проекції; 6  вимикачі; 7  ручка для піднімання
предметного столика; 8  лампа для підсвічування; 9  основа
апарату; 10  предметний столик

Проекційна лампа типу КГ 220-1000-5 – кварцова, галогенна,

потужністю 1000 Вт, працює при напрузі 220 В. Об’єктив епіпроектора
типу “Триплет” з фокусною віддалю 365 мм. Світловий потік
епіпроектора 35 лм, тому проводити демонстрацію з ним слід у
затемненому приміщенні.
Світловий потік від проекційної лампи направляється на
предметний столик за допомогою рефлектора, заднього і
бокових дзеркал. Верхнє дзеркало, розміщене під кутом 45 до
оптичної осі об’єктиву, змінює напрямок відбитого від об’єкта
світлового потоку і відкидає його в об’єктив.
Зміна кута підйому оптичної осі від горизонталі до 7
здійснюється вигвинчуванням ніжок.

300
 Частина друга
Навчальне кіно
У загальноосвітніх школах застосовуються вузькоплівкові 16-мм
кіноустановки таких модифікацій: КПШ-4, “Україна-4”, “Україна-5”,
“Україна-7”, “Райдуга-1”, “Райдуга-2”, “Райдуга-7”.
До кіноустановки входять 4 основних частини: електрична
(рис. 3.10, рис. 3.11), механічна, звукова, проекційно-освітлювальна.

Рис. 3.10. Електрична схема з’єднання елементів

кіноустановки:
1  мережовий кабель; 2  провід заземлення;
3  джгут живлення кінопроектора; 4  живлення
підсилювача; 5  до гучномовця; 6  кабель
фотодіода

301
 Рис. 3.11. Схема електричного з’єднання основних блоків
кіноустановки “Україна-5”.

Електрообладнання складається з таких основних частин:

кіноавтотрансформатор; електродвигун, підсилювач, гучномовець,
кінопроекційна лампа, звукова лампа, пакетний перемикач. Розглянемо
їх призначення, будову і дію на прикладі кіноустановки “Україна-5”.
Кіноавтотрансформатор (рис. 3.12) призначений для живлення
електродвигуна, підсилювача, проекційної лампи. Він отримує
живлення від електромережі і складається з таких елементів: гніздо для
подачі напруги на електродвигун 110 В і кінопроекційну лампу 30 В;
гніздо для подачі напруги на електродвигун 110 В і проекційну лампу
34 В; регулятор зміни вихідної напруги 110 В; вольтметр для контролю
вихідної напруги 110 В; лампочка з екраном для підсвічування шкали
вольтметра.
Підсилювач призначений для підсилення електричних
коливань звукової частоти. Він живиться змінним електричним
струмом напругою 110 В і споживає потужність 60 Вт. Вихідна
потужність підсилювача 12 Вт.
Електродвигун призначений для перетворення електричної
енергії в механічну енергію обертового руху. Через систему передач він
передає рух до верхнього і нижнього зубчастих барабанів, грейферного
механізму і намотувача. Живиться електродвигун змінним струмом
напругою 110 В і споживає потужність 110 Вт.
302
 Рис. 3.12. Кіноавтотрансформатор КАТ-16:
1  гніздо для живлення проектора; 2  колодка
мережна; 3  гвинт заземлення; 4  запобіжник;
5  лампочка підсвічування; 6  вольтметр; 7  ручка
перемикача; 8  передня панель

Кінопроекційна лампа призначена для створення

світлового потоку і просвічування ним кадру кінофільму.
Живиться вона змінним струмом напругою 30 або 34 В,
споживає потужність 400 Вт. Світловий потік складає 350
люмен. Строк служби лампи 30 годин.
Звукова лампа є джерелом світла і входить до звукового
блоку кіноустановки. Вона живиться постійним струмом
напругою 4 В і споживає потужність 3 Вт. Отримує живлення
від випрямляча, який розташований у підсилювачі.
Гучномовець призначений для перетворення електричних
коливань звукової частоти в звук. Він складається з двох
динамічних головок. Вихідна потужність 12 Вт.
Пакетний перемикач призначений для увімкнення і вимкнення
електродвигуна і кінопроекційної лампи. Він знаходиться на
кінопроекторі і складається з 4-х самостійних перемикачів, які
розташовані на одній осі і мають 4 фіксованих положення:
303
“Вимкнено”, “Електродвигун”, “Проекція”, “Електродвигун”. В
першому положенні вимкнено, а в другому – вмикається двигун і
звукова лампа, а в третьому – вмикається кінопроекційна лампа, в
четвертому – вимикається кінопроекційна лампа і в останньому
вимикається двигун.
Механічна частина кінопроектора складається з таких основних
частин: фільмопротяжний тракт; передавальний механізм; грейферний
механізм.
Фільмопротяжний тракт (рис. 3.13) кіноустановки призначений
для протягування кінофільму в кінопроекторі і складається з таких
частин: змотувач; намотувач; зубчасті барабани; фільмовий канал;
гладенький звуковий барабан; ролики різного призначення.

Рис. 3.13. Схема руху кіноплівки в кінопроекторі П16П1:

1  бобіна змотувача; 2, 6, 9-12, 14, 15  направляючі
ролики; 3  фільмовий канал; 4  грейферний механізм;
5  верхній зубчастий тягнучий барабан; 7  притискний
ролик; 8  гладенький барабан; 13  нижній затримуючий
зубчастий барабан; 16  бобіна намотувача.
304
 Грейферний механізм призначений для забезпечення
переривчастого руху кінострічки у фільмовому каналі з
частотою 24 кадри за секунду. Він складається з грейферної
рамки, кулачка, фасонного диску і циліндричних напрямних.
Рух кінострічки в фільмовому каналі забезпечується завдяки
циклічній роботі грейферного механізму. Кожен цикл
складається з 4-х тактів:
1 такт – введення зубців грейфера у перфораційні отвори –
грейферна рамка обертається навколо напрямних.
2 такт – робочий хід – опускання грейферної рамки униз –
зубці грейфера зачіпляють за перфораційні отвори і протягують
кінострічку на крок кадру.
3 такт – виведення зубців грейфера з перфоотворів – рамка
обертається навколо напрямних, але у зворотному напрямі в
порівнянні з першим тактом.
4 такт – холостий хід, під час якого грейферна рамка
піднімається у вихідне положення.
Кінострічка рухається у фільмовому каналі лише під час
робочого ходу грейферного механізму. Решту часу вона
знаходиться в нерухомому стані. Щоб глядачі не бачили зміни
кадрів на екрані з дією грейферного механізму узгоджена робота
дволопатевого обтюратора, який двічі, або 48 разів на секунду,
перекриває світловий потік на екрані.
Підготовка і зарядка кінофільму в кінопроектор.
Спочатку перевіряють правильність намотування фільму на
бобіну. Якщо тримати її в лівій руці так, щоб кінець фільму
розмотувався з неї за годинниковою стрілкою, то емульсійна
(матова) сторона повинна бути повернена вправо (до екрану), а
перфорація до себе. Таке намотування є правильним.
Після цього бобіну з фільмом встановлюють на вісь змотувача і
фіксують її положення фіксатором. На вісь намотувача встановлюють
порожню бобіну. Перемикач на осі ролика 10 встановлюють в
положення М або W. Відмотують кінець фільму довжиною 1,5-2 м і
розпочинають зарядку кінофільму.
Відмотують кінець кінофільму довжиною 1,5-2 м, відчиняють
дверцята фільмового каналу 3 і, обертаючи ручку робочого вала
305
кінопроектора, вводять зубці грейферної рамки в перфораційні отвори
кінострічки. При цьому повинно з’явитися характерне клацання.
Зробивши верхню петлю 10-12 кадрів, заводять кінострічку
під притискні ролики 2 верхнього зубчастого барабана 5 і
суміщають перфораційні отвори з його зубцями.
Після виходу кінофільму з фільмового каналу роблять
нижню петлю 6-8 кадрів, переводять фільм на заспокійливий
ролик 6, гладенький барабан 8, до якого він притискується
роликами 7 та 9.
Пройшовши через натяжний ролик 11, кінострічка надходить на
нижній затримуючий зубчастий барабан 13, направляючі ролики 14 та
15, а потім на бобіну намотувача 16.
Після цього роблять кілька обертів вала кінопроектора. При
цьому верхня і нижні петлі не повинні зменшуватись, а
намотувач повинен намотувати фільм на бобіну. Це означає, що
фільм заряджений правильно.
Якщо фільм має магнітну фонограму, то він після ролика 9
додатково проходить через ролик 10 і лише після цього
надходить на ролик 11.
До і після фільмового каналу рух фільму забезпечують
верхній 5 і нижній 13 12-зубчасті барабани та вісь намотувача
16. Рух на ці елементи передається від електродвигуна за
допомогою механізму передач.
Заспокійливий ролик 6 підтримує петлю фільму між
фільмовим каналом 3 і гладеньким барабаном 8 і ослаблює
пульсацію фільму, яка створюється за рахунок грейферного
механізму, який покадрово рухає фільм у фільмовому каналі.
Проекційно-освітлювальна система (рис. 3.14). Вона призначена
для створення на екрані добре і рівномірно освітленого, збільшеного,
дійсного, чіткого, прямого зображення кадру фільму, що
проектується.
До складу проекційно-освітлювальної системи входять такі
елементи: дзеркальний відбивач; джерело світла (кінопроекційна
лампа); конденсор; кадрове вікно фільмового каналу;
кінопроекційний об’єктив; екран.

306
 Рис. 3.14. Проекційно-освітлювальна система
кінопроектора П16П1:
1 – дзеркальний відбивач; 2 – джерело світла (проекційна
лампа); 3 – конденсор; 4 – кадрове вікно фільмового каналу;
5 – кінопроекційний об’єктив

Дзеркальний відбивач – це вгнуте сферичне дзеркало.

Воно служить для збільшення корисного світлового потоку
кінопроектора, відбиваючи в напрямку вікна фільмового каналу
частину світлових променів, які випромінює лампа в
протилежний від кадрового вікна бік.
Джерело світла – це спеціальна кінопроекційна лампа
розжарювання К30-400, яка живиться напругою 30 В і має
потужність 400 Вт. Нитка розжарювання  плоскоспіральна.
Витки спіралі розміщенні дуже близько одна від одної і при
горінні утворюють суцільне світле тіло прямокутної форми.
Конденсор  це оптична система, яка складається з 3-х лінз, які
з’єднані металевою оправою. Він призначений для забезпечення
рівномірного освітлення кадрового вікна і спрямовує світловий потік в
об’єктив.
Кадрове вікно фільмового каналу  призначене для
обмеження розмірів світлового потоку, який просвічує
кінострічку. Вікно відповідає розміру кадру кінофільму.
Кінопроекційний об’єктив  призначений для отримання
на екрані збільшеного, чіткого і прямого зображення. Об’єктив 
це система з шести лінз, які знаходяться в металевій оправі. У

307
вузькоплівкових кіноустановках використовують такі типи
об’єктивів: РО-109-1; РО-110-1; РО-111-1.
Кінопроекційна лампа, конденсор і дзеркальний відбивач
встановлені в корпусі кінопроектора, який має спеціальну
відкидну кришку.
Елементи освітлювальної системи, які розміщені в кінопроекторі,
охолоджуються за допомогою вентилятора. Для попередження
надмірного перегріву корпусу поруч з кінопроекційною лампою
встановлені теплозахисні екрани.
Проекційно-освітлювальна система працює так. Потік світла
від кінопроекційної лампи, відбившись від сферичного дзеркала,
попадає на конденсор, рівномірно розподілившись в площині,
проходить через вікно фільмового каналу, просвічуючи кадри
кінофільму, і попадає на екран, на якому ми бачимо чітке,
збільшене і пряме зображення проектованих об’єктів.
Механізм наведення чіткості зображення і встановлення
кадру в рамку. Він розташований у фільмопротяжному тракті.
Механізм наведення чіткості зображення складається з механізму
закріплення об’єктиву в об’єктивотримачі і мікрогвинта для
пересування об’єктиву.
Наведення чіткості відбувається так. Об’єктив встановлюють в
об’єктивотримачі, який закріплений на дверцятах фільмового каналу.
За допомогою гвинта об’єктивотримач фіксує об’єктив у
відповідному положенні.
Для отримання чіткого зображення на екрані необхідно
пересувати об’єктив уздовж його осі. Для цього відкручують
кріпильний гвинт, який утримує об’єктив, і рукою встановлюють
приблизну чіткість. Після цього гвинт закручують до упору. З
метою більш чіткого наведення на чіткість об’єктив пересувають
за допомогою мікрогвинта.
Під час демонстрування кінофільму на екрані може з’явитись
зображення двох неповних кадрів у зв’язку з неспівпаданням границь
кадру і кадрового вікна притискної рамки фільмового каналу. Щоб
встановити кадр в рамку обертають ручку, яка розташована
вертикально над об’єктивотримачем.

308
 Звукова система. Звукова система кіноустановки складається із
звукоперетворюючого пристрою (звукового блоку) і звуковідтворюючого
пристрою (підсилювач і гучномовець) і призначена для озвучення
звукових кінофільмів.
Звуковий блок призначений для відтворення звуку,
записаного на кінострічку оптичним або магнітним способом.
Розташований він в кінопроекторі. Зовнішній вигляд елементів
звукового блоку вміщено на рис. 3.15.
Притискний ролик 2 призначений для притискування кінострічки
до гладенького барабана 3. Мікрооб’єктив формує світловий потік,
який йде від звукової лампи, в читаючий штрих. Звукова лампа
створює світловий потік, який через мікрооб’єктив попадає на фонограму.
Гладенький барабан 3 забезпечує рівномірне проходження
кінострічки в момент просвічування фонограми. Магнітна головка 8
призначена для відтворення звуку з магнітної фонограми. Напрямний
ролик 6 спрямовує кінострічку в фільмопротяжному тракті. Перемикач
фонограм 7 призначений для перемикання відтворення звуку з
магнітної чи оптичної фонограми.

Рис. 3.15. Звуковий блок кінопроектора П16П1:

1  заспокійливий ролик; 2  притискний ролик; 3  гладенький
барабан; 4  кришка, що закриває читаючу лампу і мікрооб’єктив;
5  демпфіруючий ролик; 6  направляючий ролик; 7  направляючий
ролик з ручкою для перемикання звукової лампи і магнітної головки;
8  кронштейн з магнітною головкою
309
 Підсилювач (рис. 3.16) призначений для підсилення слабких
електричних коливань звукової частоти, які виникають в фотодіоді
чи в магнітній головці.

Рис. 3.16. Підсилювач 6У-34:

а) з боку ручок керування;
б) з боку роз’ємів для увімкнення інших приладів;
1 – захисне скло сигнальної лампи; 2 – перемикач
коригування низької частоти; 3 – перемикач коригування
високої частоти; 4 – регулятор гучності; 5 – клавішний
перемикач виду робіт; 6 – роз’єм для увімкнення основного
гучномовця; 7 – роз’єм для увімкнення контрольного
гучномовця або телефона; 8 – роз’єм для увімкнення
читаючої лампи; 9 – гніздо для запобіжників.

310
 Конструкція підсилювача розрахована для встановлення на ньому
вузькоплівкового кінопроектора, у лунках на його поверхні
закріплюється за допомогою гвинта, який є на кінопроекторі.
На поверхні підсилювача є такі органи управління:
а) на лівій стороні
 кнопка регулювання низьких частот;
 кнопка регулювання високих частот;
 регулятор гучності;
 клавіші перемикачів роду робіт.
б) на передній частині
 вхідні роз’єми;
 гніздо для заземлення;
в) на правій стороні;
 роз’єми для подачі напруги на звукову лампу;
 гучномовець;
 колодка перемикання мережі.
г) на задній частині
 роз’єм для увімкнення живлення.
Управління підсилювачем здійснюється за допомогою
клавішних перемикачів.
Гучномовець призначений для перетворення електричних
коливань звукової частоти, які надходять до нього від підсилювача, в
звукові коливання, що поширюються в навколишнє середовище.
Гучномовець – це фанерна акустична скринька. В ній
встановлені дві акустичні головки динамічного типу.
Головка гучномовця (рис. 3.17) складається з двох систем:
нерухомої магнітної і рухомої електромеханічної.
Магнітну систему становлять: постійний магніт циліндричної
форми, верхній і нижній фланці, керн. В радіальному зазорі верхнього
фланця створюється сильне магнітне поле.
Електромеханічну систему утворюють: дифузоротримач, дифузор,
відлитий з паперової маси, центруюча шайба і звукова котушка, яка
намотана на каркас з алюмінієвої фольги, який приклеєно до вузької
частини дифузора. Центруюча шайба гофрована і призначена для
центрування звукової котушки у зазорі магнітного ланцюга.

311
Рис. 3.17. Будова головки гучномовця електродинамічного типу:
1  фланець; 2  керн; 3  повітряний зазор між керном і
звуковою котушкою; 4  центруюче кільце; 5  звукова
котушка; 6  металевий ковпачок; 7  дифузор; 8  центруюча
шайба; 9  дифузоротримач; 10  постійний магніт.

Принцип перетворення гучномовцем електричних коливань

у звукові ґрунтується на тому, що постійне магнітне поле і
змінне магнітне поле взаємодіють між собою. Внаслідок цього
котушка, а разом з нею дифузор набувають механічного
коливного руху. При цьому частота і амплітуда коливань
відповідають частоті і амплітуді струму, який проходить через
котушку.
Механічні коливання дифузора, що приводять в коливання
молекули повітря перед ним, перетворюються в акустичні
коливання, тобто у звукові.

Звуковий тракт кіноустановки

Ознайомившись з будовою звуковідтворюючого пристрою та

призначенням його елементів, розглянемо процес відтворення звуку з
оптичної фонограми в кіноустановці “Україна-5” (рис. 3.18).
Світловий потік від звукової лампи 1 проходить через
мікрооб’єктив 2, який формує його в читаючий штрих
312
(зменшене зображення нитки звукової лампи) і проектує на
поверхню фонограми кінострічки 3. При цьому розмір штриха
становить 1,9 х 0,0018 мм.

Рис. 3.18. Схема звукочитаючої системи:

1 – звукова лампа; 2 – мікрооб’єктив;
3 – фонограма фільмокопії;
4 – світлопровод; 5 – фотодіод.

Фонограма модулює світловий потік, який за допомогою

світлопроводу 4 направляється до фотодіода 5. Фотодіод типу
ФД-9К – це напівпровідниковий германієвий елемент,
електричний опір якого змінюється пропорційно до величини
падаючого на нього світлового потоку. Це приводить до зміни
струму в колі фотодіода.
Таким чином, в фотодіоді 5 світлові коливання перетворюються
в модулюванні коливання електричного струму звукової частоти, які
надходять до підсилювача, підсилюються і направляються до
гучномовця, в якому перетворюються на звукові коливання.
Кіноплівка (рис. 3.19) – фотографічний світлочутливий
матеріал на гнучкій основі, це довга, гнучка і тонка
світлочутлива стрічка, на краях якої зроблені квадратної форми
отвори – перфорації, які призначенні для руху плівки в
кінопроекційних, кінознімальних і кінокопіювальних апаратах.

313
 Рис. 3.19. Схема будови кіноплівки:
а – позитивної для чорно-білого зображення;
б – позитивної для кольорового зображення;
1 – емульсійний; 2 – підшар; 3 – основа плівки; 4 – захисний
(лаковий); 5 – емульсійний шар, чутливий до синіх променів;
6 – фільтровий шар; 7 – емульсійний шар, чутливий до зелених
променів; 8 – емульсійний шар, чутливий до червоних променів;
9 – підшар; 10 – основа; 11 – протиореольний шар

За шириною кіноплівка буває 8 мм, 16 мм (рис. 3.20), 35 мм, 70 мм.

В залежності від фотовластивостей кіноплівки бувають негативні,
позитивні, оборотні, контратипні, фонограмні, лавандові.

Рис. 3.20. Геометричні розміри 16-мм кінофільму товщиною

0,15 мм з різними оптичними фонограмами:
1  перфорація; 2  кадр кінофільму; 3 – міжкадровий штрих.
314
 Негативні застосовуються для зйомок фільмів. Потім з них
друкують позитивні.
Кінофільм – це експонована кіноплівка, тобто кіноплівка, на
яку знято зображення і записано звук. Зображення має вигляд
окремих кадрів. Кадр – це окремий фотознімок. З одного боку кадру
розташована перфораційна, з другого – звукова доріжка.
Фонограма  це записаний звук, який супроводжує кінофільм.
Вона буває оптична і магнітна. Оптична фонограма  це така, яка
записана фотоспособом. Вона представляє собою повздовжню смужку
або поперечні смуги. Магнітна фонограма записана магнітним
способом і представляє коричневу смужку на краю кіноплівки.
Ракорди – це спеціально підклеєні кінцівки, які розташовані
на початку і наприкінці кожної частини кінофільму і які
призначенні для захисту початкових і кінцевих частин фільму
від зношування, для розпізнавання фільму і номера частини і
правильної зарядки фільму в кінопроектор. Кожна частина має
два ракорди: початковий і кінцевий.
Початковий ракорд (рис. 3.21, а) знаходиться на початку
фільму і складається з 4 частин:
Захисна частина – це чиста прозора плівка завдовжки 1,5
метра.
Пізнавальна частина має довжину 10 кадрів і містить такі
надписи: назва фільму; номер частини; слово "Початок"; назва
кінокопіювальної фабрики, дата випуску.
Зарядна частина призначена для правильної зарядки
фільму в кінопроектор. Її довжина 93 кадри. На ній є такі
надписи: “Заряджай у блок”; “Заряджай у вікно”; “Вмикай
двигун”.
Перехідна частина має 120 темних кадрів, які проходять в
кінопроекторі, поки електродвигун набирає швидкість. Після
темних кадрів на кінострічці йде зображення. На перехідній
частині зображено трикутник.
Кінцевий ракорд (рис. 3.21, б) – розташований наприкінці
фільму і складається з 4-х частин.

315
316
 Перша – сигнальна. Вона розміщена в кінці сюжетної
частини фільму і має дві спеціальні позначки, кожна з яких
складається з 4-х кадрів з чорною крапкою діаметром 1 мм.
Віддаль між позначками 160 кадрів. Сигнальна частина служить
для того, щоб можна було своєчасно увімкнути і вимкнути
проектор при роботі з двома кіноустановками і непомітно для
глядача перейти від однієї частини фільму до іншої.
Друга – перехідна. Це частина ракорду з непрозорими 18 кадрами.
Вона забезпечує перехід від сигнальної до пізнавальної частини.
Третя – пізнавальна. Вона містить такі надписи: назва
фільму; номер чистини; слово "кінець"; п’ятикутна зірочка на
весь кадр фільму. За допомогою цієї частини ми відрізняємо
початок фільму від кінця. Довжина 17 кадрів.
Четверта – захисна. Це чиста прозора плівка довжиною 1,5
метра, призначена для захисту фільму від пошкодження.

Склеювання кіноплівки

Кіноплівка склеюється за допомогою спеціального преса 16ПСП-6

(рис. 3.22).

Рис. 3.22. Прес для склеювання 16-мм кіноплівки:

1  столик; 2  місце для плівки; 3  правий і лівий
притискачі; 4  середній притискач; 5  пружина;
6  ніж; 7  скребачка; 8 -10  штирі.
317
 Порядок склеювання кінофільму такий:
 відкрити лівий і правий притискачі; натиснути на кнопку,
відкинути середній притискач і зняти скребачку;
 лівий кінець фільмокопії покласти емульсійним шаром
угору так, щоб він перекрив вікно для різання і ліг перфораціями
на 4 зубці преса. Закрити лівий притискач, покласти правий
кінець фільму поверх лівого крайніми перфораціями на крайні
два зубці; закрити правий притискач і обрізати одночасно
обидва кінці фільмокопії ножем (рис. 3.23, а);

Рис. 3.23. Процес склеювання 16-мм фільмокопії за

допомогою преса 16ПСП-6

318
  відкрити правий притискач, забрати відрізок правого кінця
фільму. Закрити правий притискач так, щоб лівий кінець був
притиснутим і не зіскочив із зубців. Упираючи скребачку в край правого
притискача і плавно переміщуючи її поперек фільмокопії, зачистити
виступаючий кінець до повного видалення емульсії (рис. 3.23, б);
 відкрити притискачі і перенести лівий кінець фільму на два
ліві зубці, так щоб зачистка знаходилася проти середнього притискача.
Закрити лівий притискач. Правий кінець обрізаним краєм покласти на
зачищений лівий і закрити притискач. Трохи підняти правий обрізаний
кінець фільму, одним мазком пензлика нанести на зачищене місце
тонкий шар кіноклею (ацетону) (рис. 3.23, в); швидким рухом руки
закрити середній притискач, щоб спрацювала заскочка (рис. 3.23, г);
склейку потрібно витримати 2-3 хвилини під пресом, опісля відкрити
всі притискачі і зняти із зубців склеєні відрізки фільмокопії, охопивши
їх пальцями так, як показано на рис. 3.23, д. Перевірити міцність і
оцінити якість склеювання (рис. 3.24).
При низькій якості склеювання наносити клей повторно не
можна. Потрібно виконати нове склеювання, заново обрізавши
кінці фільму.

Рис. 3.24. Склейка 16-мм фільмокопії кіноклеєм.

319
 Категорії кінофільму

Перемотування фільмокопій здійснюється в процесі

підготовки їх до демонстрування, при перевірці і ремонті. Для
перемотування використовується ручна моталка, яка входить до
комплекту кіноустановки “Україна-5”.
Перемотувати фільмокопії необхідно плавно, без ривків і різких
гальмувань, з швидкістю не більше 100 м/хв, емульсійним шаром
всередину. В кінці перемотування частота обертання бобіни, на яку
намотується кінострічка, повинна поступово зменшуватися. При
перемотуванні фільмокопій доторкатися руками можна тільки до її країв.
Для визначення технічного стану фільмокопії користуються
“Інструкцією з визначення технічного стану фільмокопій”. Технічний
стан фільмокопії визначають, перевіряючи стан поверхні, перфорацій,
метражу, кількості і якості склеювань, наявність і якість ракордів
фільмокопії.
Для визначення кількості кадрів, яких не вистачає, вирізаних
при склеюванні, служать світломаркувальні знаки (рис. 3.25) у
вигляді трьох трикутників, які розміщені на перфораційній доріжці
через кожних 40 кадрів 16-мм фільмокопії.

Рис. 3.25. Світломаркувальні знаки на 16-мм фільмокопії

Для контролю довжини у 16-мм фільмокопіях через кожних 2

метри нанесено стартові номери (рис. 3.26), які відмічені уздовж
перфораційних доріжок.

Рис. 3.26. Стартові номери 16-мм фільмокопії.

320
 Довжину фільмокопії визначають також за допомогою
лічильника метроміра.
Якість кінопоказу визначається технічним станом кінофільму.
Знижують якість зображення механічні пошкодження у вигляді смуг,
подряпин, “дощу”. Якщо ці пошкодження знаходяться на фонограмі, то
знижується якість звуку: виникає шум, погіршується розбірливість
мовлення.
Якщо на перфораційній доріжці є часті розриви, стрижка, то
порушується нормальний рух фільму в кінопроекторі: зникають
петлі, фільм часто рветься, на екрані суцільні сірі смуги.
Якість зображення залежить від “усушки” і “усадки”. При усушці
фільм рветься, при “усадці”, спостерігається хитання зображення по
горизонталі.
В залежності від пошкоджень існує 4 категорії 16-мм
фільмокопій (табл. 3.1).
Таблиця 3.1
Кількість
Категорії

сеансів до Характеристика технічного стану

переведенн
я до іншої поверхні перфорації
категорії
Відсутні механічні пошкодження. Відсутня надсічка
І 30 Пошкодження непомітні при
просвічуванні та на екрані.
Видно окремі дрібні дефекти при Дрібна надсічка
просвічуванні і на екрані, подряпини 25
ІІ 125
мм завдовжки, які незначно знижують
якість проекції і звуковідтворення.
Механічні пошкодження у вигляді Глибока надсічка.
великих смуг і подряпин не зачіпають Надрізна смуга дає
ІІІ 250 центральну частину зображення, змогу демонструвати
фонограму і сюжетно-важливих частину.
об’єктів.
На поверхні багато механічних Надрізні смуги,
пошкоджень, різних смужок і подряпин, стрижка, часті
Непридатна які зачіпають центральну частину розриви перфорації,
IV для зображення, викликають шум які викликають
експлуатації фонограми та інші дефекти, які неякісний показ
приводять до сильного спотворення частини.
демонстрування фільму.

321
 Основні несправності кіноустановки
В процесі експлуатації кіноустановки виникають типові несправності,
які можна усунути, знаючи причини їх виникнення (табл. 3.2).

Таблиця 3.2
№
п/п Несправність Причина несправності Спосіб усунення
1 2 3 4
1. Не працює 1. Немає контакту в Перевірити контакти,
кіноавтотран з’єднаннях проводів з справність проводів,
сформатор розеткою або вилкою розетки і вилки
кіноавтотрансформатора
2. Несправна розетка Замінити або
відремонтувати розетку.
3. Перегорів запобіжник Замінити запобіжник на
кіноавтотрансформаторі.
2. Відсутня 1. Поганий контакт в з’єднаннях 1. Перевірити контакти
напруга на комбінованого проводу з кіноавто-
кінопроектор трансформатором чи кінопроектором.
і 2. Несправні вихідні колодки 2.Перевірити за
кіноавтотрансформатора допомогою контрольної
лампи, відремонтувати.
3. Не світиться 1. Немає контакту в 1.Встановити контакт між
кінопроекцій з’єднаннях комбінованого комбінованим проводом,
на лампа проводу вилкою на панелі
кінопроектора і колодкою
кіноавтотрансформатора.
2. Перегоріла спіраль лампи. 2. Замінити лампу.
3. Несправний пакетний 3.Відремонтувати в
перемикач. майстерні.
4. Немає звуку, 1. Неправильно заряджений 1.Перезарядити фільм
підсилювач фільм у звуковому блоці
працює, 2. Немає контакту або невірно 2а. Перевірити – контакт
звукова під’єднаний провід, який в штекерних гніздах.
лампа горить з’єднує вихід звукового блоку 2б. Правильно з’єднати
з підсилювачем провід з підсилювачем
3. Неправильно увімкнений 3.Увімкнути відповідну
вхід підсилювача кнопку. входу підсилювача.
4. Неправильно встановлена 4.Перевірити правильність
звукова лампа в патроні встановлення звукової
лампи в патроні.
5. Не відрегульована оптична 5.Відрегулювати в
система в звуковому блоці. майстерні.
6. Немає контакту між вилкою 6.Встановити контакт з
проводу на підсилювачі та гніздом “Гучномовець”.
гучномовцем.
7. Несправна вилка в проводі 7.Відремонтувати.вилку.
гучномовця

322
 Продовження таблиці 3.2
1 2 3 4
5. Не працює 1.Неправильно з’єднаний 1.Перевірити з’єднання
підсилювач підсилювач з кінопроектором “Підсилювач” 
“Мережа” 110 В.
2. Немає контактів в з’єднанні 2.Встановити контакти.
підсилювача з
кінопроектором. 3.Замінити запобіжник.
3. Перегорів запобіжник.
6. Не горить 1.Не працює підсилювач 1.Див. раніше зазначені
звукова причини.
лампа. 2. Немає контактів в 2.Встановити контакти в
з’єднаннях “звукова лампа” підсилювачі і кінопроекторі.
3. Перегоріла лампа. 3.Замінити лампу.
4. Немає контакту між 4.Припаяти.
проводом живлення і
патроном лампи.
7. Звукова 1.Неправильно встановлена 1.Встановити правильно.
лампа горить, звукова лампа в патроні.
але звук 2. Не відрегульована оптична 2.Відрегулювати в
тихий. система звукового блоку. майстерні.
3. Немає з’єднання або поганий 3.Перевірити з’єднання і
контакт між основною і додатковою встановити контакт.
головками гучномовця.
4.Зіпсувався підсилювач. 4.Відремонтувати в
майстерні.
8. Зникає Не відрегульований гвинт на Відрегулювати гвинт.
верхня і кронштейні намотувача.
нижня петля,
або фільм не
намотується
на бобіну.

Технічний огляд кіноустановок

Для нормальної роботи кіноустановки потрібно систематично
проводити технічний огляд № 1 (скорочено ТО-1). Огляд проводить
кінодемонстратор перед початком демонстрування кінофільму.
Спочатку проводиться зовнішній огляд кіноустановки:
перевіряється наявність всіх елементів і зовнішніх пошкоджень.
Потім проводиться більш детальний огляд, його послідовність
повинна бути такою:
1. Оглядають зовнішні деталі елементів, очищають їх від пилу,
бруду, масляних плям, а деталі фільмопротяжного тракту від кіптяви.

323
 2. Перевіряють чи легко обертаються ролики, при необхідності
знімають і промивають бензином, а вісь ролика змащують 2-3
краплями машинного масла. Після змащування потрібно ретельно
протерти деталі, які можуть спричинити забруднення поверхні фільму.
3. Перевіряють роботу механічного вузла кінопроектора. З цією
метою виконують монтажне з’єднання, вмикають електродвигун і
перевіряють роботу вузла кінопроектора за такими ознаками:
– обертання зубчастих барабанів повинно бути
рівномірним;
– при закритому фільмовому каналі зубці грейферного
механізму повинні переміщуватись в пазах основи і притискної
рамки безшумно;
– вал намотувача повинен обертатися рівномірно.
4. Перевіряють роботу звукового тракту. При цьому
використовують кусочок кіноплівки, яким перекривають
світловий потік між звуковою лампою і мікрооб’єктивом. При
справному звуковому тракті в гучномовці буде чути стук.
Технічний стан деталей фільмопротяжного тракту
перевіряють кільцем кіноплівки 100% придатності через кожних
100 годин роботи кіноустановки. Таку кіноплівку отримують
шляхом склеювання в кільце 1,5-2 метри кіноплівки, яка не була
ще в експлуатації. Кількість перфораційних отворів у кільці
повинна бути кратною 12.
Перевірку проводять так. Заряджають кільце кіноплівки в
фільмопротяжний тракт і демонструють його 30 разів. Після
цього кільце знімають і уважно перевіряють стан поверхні і
перфорації за допомогою дефектоскопу або вимірювальної лупи.
Якщо на перфорації відсутні пошкодження, а на поверхні їх
не більше, ніж допускається для фільму першої категорії, то
кінопроектор вважається справним. В іншому випадку він
вважається несправним і його необхідно здати на ремонт в
майстерню.
Технічний огляд № 2 (ТО-2) для вузькоплівкових кіноустановок
типу “Україна” вчитель (лаборант), який відповідає за справний стан
ТЗН школи, повинен проводити у відповідності до норм через кожних
50 годин роботи.
324
 Окрім операцій, передбачених ТО-1, в процесі ТО-2 здійснюється
наступне:
1. Здійснюють внутрішній огляд механізму передач,
промивку деталей механізму гасом, регулювання зачеплення
шестерень і заливку масла у всі системи змащування (місця
змащування позначено червоною фарбою).
2. Перевіряють стан деталей механізмів переривчастого
руху, непридатні деталі замінюють на нові в кіноремонтній
майстерні.
3. Здійснюють регулювання всіх деталей фільмо-
протяжного тракту.
4. Перевіряють прямолінійність фільмопротяжного тракту.
5. Перевіряють правильність регулювання читаючої оптики.
6. Перевіряють юстирування освітлювально-проекційної
системи і вимірюють люксметром освітленість кіноекрану.
ТО-2 передбачає комплексну перевірку всього обладнання
кіноустановки, тому при його проведенні особливу увагу слід
приділити електроживлячим і електророзподільним пристроям.
Найпростіші несправності кіноустановки і кінопроектора,
які були виявлені в процесі ТО-1 і ТО-2, учитель або лаборант
усуває перед наступним демонструванням кінофільму.

Хід виконання роботи

Перша частина
Робота з діапроектором, епіпроектором і
графопроектором
1. Уважно роздивіться діапроектор, епіпроектор, графопроектор.
2. Вивчіть будову діапроекторів “ЛЭТИ-60М”, “Пеленг-
500А”, епіпроектора “ЭП-1”, графопроектора “Лектор-2000”.
3. Увімкніть в електричну мережу діапроектори “ЛЭТИ-
60М”, “Пеленг-500А”, епіпроектор “ЭП-1” і графопроектор
“Лектор-2000” та перевірте їх роботу без носіїв інформації.

325
 4. Зарядіть діафільм в діапроектор “ЛЭТИ-60М” і продемонструйте
його. Навчіться наводити чіткість зображення.
5. Зарядіть серію діапозитивів в діапроектор “Пеленг-500А”
і продемонструйте їх. Навчіться наводити чіткість зображення.
7. Зарядіть транспарант у графопроектор “Лектор-2000” і
продемонструйте його. Навчіться демонструвати серію
транспарантів. Навчіться наводити чіткість зображення.
8. Навчіться знаходити і оперативно усувати найпростіші
несправності в діапроекторах, епіпроекторі і графопроекторі.

Друга частина
Робота з кіноустановками
1. Уважно роздивіться кіноустановки “Україна-5” і “Райдуга-2”.
2. Вивчіть будову кіноустановок “Україна-5” і “Райдуга-2”,
зокрема, будову електричної, механічної, звукової, проекційно-
освітлювальної частин.
3. Виконайте монтажне з’єднання кіноустановки “Україна-5”.
4. Перевірте роботу кіноустановки “Україна-5” без кінофільму,
зокрема, роботу електричної частини, фільмопротяжного механізму,
звукової та проекційно-освітлювальної частин.
5. Зарядіть кінофільм у кіноустановку “Україна-5” і
продемонструйте його.
6. Перевірте роботу кіноустановки “Райдуга-2” без кінофільму,
зокрема, електричну, звукову, проекційно-освітлювальну частини і
фільмопротяжний механізм.
7. Зарядіть кінофільм у кіноустановку “Райдуга-2” і
продемонструйте його.
8. Навчіться знаходити і оперативно усувати найпростіші
несправності в кіноустановках “Україна-5” і “Райдуга-2”.
9. За допомогою преса 16ПСП6 виконайте склеювання 16-мм
кіноплівки.

326
 Питання для контролю і самоконтролю
Перша частина
Статичні технічні засоби навчання
1. Призначення технічних засобів статичної проекції.
2. Будова діапроектора, епіпроектора, графопроектора.
3. Принцип роботи діапроектора, епіпроектора і графопроектора.
4. Що таке діапроекція?
5. Що таке епіпроекція?
6. Що таке графопроекція?
7. Що таке світлова проекція?
8. Основні показники світлової проекції та їх характеристика.
9. Фільмоскопи, кадропроектори, універсальні діапроектори,
епідіаскопи, епіпроектори, графопроектори. Їх моделі і характеристики.
10. Характеристика носіїв інформації статичної проекції –
діапозитивів, слайдів, епіпосібників, транспарантів, діафільмів.
11. Як правильно розмістити діафільм, діапозитив, слайд в
діапроекторі?
12. Як правильно розмістити епіпосібник в епіпроекторі?
13. Як правильно розмістити транспарант в графопроекторі?
14. Як можна виготовити діафільм, слайди, епіпосібники?
15. Основні способи виготовлення транспарантів.
16. Як правильно розмістити діапроектор, епіпроектор і
графопроектор в класі загальноосвітньої школи?
17. Методика підготовки і використання діафільмів,
діапозитивів і слайдів в навчально-виховному процесі.
18. Методика підготовки і використання епіпосібників у
навчально-виховному процесі.
19. Методика використання транспарантів у навчально-
виховному процесі.

327
 Друга частина
Навчальне кіно
1. Які вузли входять до кіноустановок “Україна-5” і “Райдуга-2”.
2. Які елементи входять до електричної частини
кіноустановок “Україна-5” і “Райдуга-2”? Їх призначення.
3. Які елементи входять до механічної частини
кіноустановок “Україна-5” і “Райдуга-2”? Їх призначення.
4. Які елементи входять до звукової частини кіноустановок
“Україна-5” і “Райдуга-2”? Їх призначення.
5. Які елементи входять до проекційно-освітлювальної
частини кіноустановок “Україна-5” і “Райдуга-2”? Їх
призначення.
6. Призначення, будова і робота фільмопротяжного механізму.
7. Призначення, будова і робота грейферного механізму.
8. Будова чорно-білої і кольорової кіноплівки.
9. Типи фонограм на кіноплівці, їх переваги, недоліки та особливості.
10. Призначення і будова початкового ракорду.
11. Призначення і будова кінцевого ракорду.
12. Як відбувається технічний огляд кіноустановки?
13. Категорії кінофільмів та їх визначення.
14. Класифікація кінофільмів.
15. Як відбувається склеювання кіноплівки?
16. Методична підготовка вчителя до кіноуроку.
17. Методика використання навчальних кінофільмів на уроці.
18. Основні несправності в кіноустановках і способи їх усунення.
19. Техніка безпеки при роботі на кіноустановках.

328
 Рекомендована література
Перша частина
Статичні технічні засоби навчання
1. Вадюшин В.А., Пальчевский Б.В., Фридман Л.С.
Технические средства обучения: Учеб. пособие для вузов. – 2-е
изд., перераб. и доп. – Минск: Вышэйш. шк., 1987. – 246 с.
2. Гороль П.К., Гуревич Р.С., Подоляк В.О. Технічні засоби
навчання. Посібник для студентів і вчителів. – Вінниця, 1993. – 123 с.
3. Гороль П.К., Гуревич Р.С., Коношевський Л.Л. Технічні
засоби навчання: Питання і відповіді. – Вінниця, 2003. – 138 с.
4. Гороль П.К., Гуревич Р.С., Коношевський Л.Л.,
Подоляк В.О. Обчислювальна техніка і технічні засоби
навчання / За ред. проф. Р.С. Гуревича. – Вінниця: ВДПУ імені
Михайла Коцюбинського, 1999. – 324 с.
5. Гороль П.К., Коношевський Л.Л., Вороліс М.Г. Методика
використання технічних засобів навчання в загальноосвітній школі:
Навчально-методичний посібник. – Вінниця: ВДПУ імені Михайла
Коцюбинського, 2000. – 243 с.
6. Карпов Г.В., Романин В.А. Технические средства
обучения: Учеб. Пособие для студентов пед. ин-тов и учащихся
педучилищ. – М.: Просвещение, 1979. – 271 с.
7. Кочетов С.И., Романин В.А. Технические средства обучения
в профессиональной школе. – М.: Высш. шк., 1988. – 230 с.
8. Соловйов М. та інші. Поєднання проекційної апаратури
з системою навчального телебачення // Радянська школа. – 1991.
– № 2. – С.54-56.
9. Тельнов Н.И. Технические средства пропаганды и
обучения. – М.: Искусство, 1985. – 176 с.
10. Технічні засоби навчання. За ред. В.Я. Лапіса.
Лабораторні роботи. – К.: Вища школа, 1983. – 95 с.
11. Цесарский Л.Д. Учебный диафильм на уроке
английского языка. Пособие для учителей. – М.: Просвещение,
1973. – 175 с.
329
 12. Чашко Л.В. Графопроектор на уроках. -К.: Рад. школа, 1981. – 80 с.
13. Чашко Л.В. Аудіовізуальні засоби на семінарських
заняттях  Педагогіка: Респ. наук.-метод. зб. – Вип. 28. – К.,
1989. – С. 45-49.
14. Чашко Л.В. Взаємозв’язок аудіо-візуальних
інформаційних засобів та слова учителя  Педагогіка і
психологія. – 1997. – № 2. – С. 59-67.
15. Чашко Л.В. Екранні та звукові засоби навчання. – К.: Рад.
шк., 1976. – 115 с.
16. Чашко Л.В., Кулінська Л.П., Волинський В.П.
Застосування технічних засобів навчання в умовах кабінетної
системи. -К.: Рад. шк., 1985. – 96 с.
17. Чашко Л.В., Волинський В.П. Особливості сприймання
та застосування учнями навчальної відеоінформації  Педагогіка
і психологія. – 1995. – № 3. – С. 81-93.

Друга частина
Навчальне кіно
Абрамова Т.В., Аболіхіна З.І., Лященко Д.І. Навчальне
кіно. – К: Радянська школа, 1965.  192 с.
Вадюшин В.А., Пальчевский Б.В., Фридман Л.С.
Технические средства обучения: Учеб. пособие для вузов. – 2-е
изд., перераб. и доп. – Минск: Вышэйш. шк., 1987. – 246 с.
Гороль П.К., Гуревич Р.С., Подоляк В.О. Технічні
засоби навчання. Посібник для студентів і вчителів. – Вінниця,
1993. – 123 с.
Гороль П.К. Навчальне кіно: Посібник для студентів і
вчителів. – Вінниця, 1998. – 102 с.
Гороль П.К., Гуревич Р.С., Коношевський Л.Л. Технічні
засоби навчання: Питання і відповіді. – Вінниця, 2003. – 138 с.
Гороль П.К., Гуревич Р.С., Коношевський Л.Л., Подоляк
В.О. Обчислювальна техніка і технічні засоби навчання / За ред.

330
проф. Р.С. Гуревича. – Вінниця: ВДПУ імені Михайла
Коцюбинського, 1999. – 324 с.
Гороль П.К., Коношевський Л.Л., Вороліс М.Г. Методика
використання технічних засобів навчання в загальноосвітній школі:
Навчально-методичний посібник. – Вінниця: ВДПУ імені Михайла
Коцюбинського, 2000. – 243 с.
Дрига И.И., Рах Г.И. Технические средства обучения в
общеобразовательной школе. – М.: Просвещение, 1985.  273 с.
Духовна М.М. Технічні засоби навчання. – К: Вища школа,
1982.  239 с.
Духота Т.Г. Кінопроеція в школі. – К.: Радянська школа, 1983. 
193 с.
Карпов Г.В., Романин В.А. Технические средства
обучения: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов и учащихся
педучилищ. – М.: Просвещение, 1979. – 271 с.
Кочетов С.И., Романин В.А. Технические средства обучения в
профессиональной школе. – М.: Высш. шк., 1988. – 230 с.
Методические указания к выполнению лабораторных работ
по курсу “Вычислительная техника и технические средства обучения”
студентам гуманитарных специальностей.  Винница, 1989.  Ч. 2.
 56 с.
Прессман Л.М. Методика применения технических средств
обучения. -М: Просвещение, 1988.  191 с.
Технічні засоби навчання. За ред. В.Я.Лапіса. Лабораторні
роботи.  К: Вища школа, 1983.  95 с.
Чашко Л.В. Екранні та звукові засоби навчання.-К.: Рад.
школа, 1976.  115 с.
Чашко Л.В., Кулінська Л.П., Волинський В.П.
Застосування технічних засобів навчання в умовах кабінетної
системи. -К.: Рад. школа, 1985.  96 с.

331
 3.2 Лабораторна робота № 2

Тема: вивчення звукових і телевізійних

технічних засобів навчання.
Мета: поглибити знання, отримати вміння користуватися
електрофоном, радіоприймачем, магнітофоном, телевізором,
відеомагнітофоном, відеокамерою, навчитися записувати і
відтворювати звукову та відеоінформацію, оволодіти
методикою використання звукових і телевізійних технічних
засобів навчання в навчально-виховному процесі з учнями.

Лабораторне і методичне забезпечення

Перша частина
Звукові технічні засоби навчання
1. Радіола “Илга-301”.
2. Магнітофон “Маяк-233”.
3. Мікшер.
4. Мікрофон.
5. Набір грамплатівок.
6. Набір фонограм на магнітних касетах.
7. Музичний центр.
8. Схеми запису і відтворення звуку.
9. Схеми магнітофонів.
10. Таблиці.

Друга частина
Телевізійні технічні засоби навчання
1. Телевізор “JVC”.
2. Відеомагнітофон “Panasonic”.
332
 3. Антена.
4. Відеокасета із записом навчальної інформації.
5. Відеокасета для запису інформації.
6. Відеокасета “NV-PX27EN Panasonic”.
7. Адаптер змінного струму.
8. Батарея.
9. Касетний адаптер і батарея.
10. Таблиці.
11. Інструкції з експлуатації відеокамери, телевізора, відеомагнітофона.

План самостійного вивчення теми

Перша частина
Звукові технічні засоби навчання
1. Вивчіть теоретичні основи і способи запису, зберігання і
відтворення звуку електромеханічним методом.
2. Вивчіть теоретичні основи і способи запису, стирання,
відтворення звуку магнітним методом.
3. Вивчіть теоретичні основи і способи запису, зберігання і
відтворення звуку оптичним методом.
4. Вивчіть теоретичні основи і способи запису, зберігання і
відтворення звуку лазерним методом.
5. Вивчіть призначення, будову, принцип роботи і технічні
характеристики електрофона, радіоприймача і магнітофона.
6. Ознайомтесь з носіями звукової інформації – грамплатівками,
магнітною стрічкою, кінофільмом, компакт-диском.
7. Вивчіть методику використання музичного центру в
навчально-виховному процесі з учнями.
8. Вивчіть методику використання електрофонів, магнітофонів,
лазерних програвачів і радіоприймачів в навчально-виховному процесі
з учнями.
9. Зарисуйте схеми запису і відтворення звуку на
грамплатівці і магнітній стрічці.

333
 10. Складіть письмовий звіт, в якому розкрийте питання,
зазначені в пунктах 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7.

Друга частина
Телевізійні технічні засоби навчання
1. Вивчіть призначення, будову, принцип дії і технічні
характеристики телевізора “JVC. AV-14V-4EE”.
2. Вивчіть призначення, будову, принцип дії і технічні
характеристики відеомагнітофона “Panasonic NV-SD235 EN”.
3. Вивчіть призначення, будову, принцип дії і характеристики
відеокамери “NV-PX27EN Panasonic”.
4. Ознайомтесь з теоретичними основами та способами запису і
відтворення відеоінформації за допомогою відеомагнітофона.
5. Вивчіть теоретичні основи і способи запису і відтворення
відеоінформації за допомогою відеокамери, відеомагнітофона і
телевізора.
6. Ознайомтесь з методикою підготовки вчителя до використання
на уроці прямих навчальних телепередач і тих, які записані на
відеомагнітофоні.
7. Ознайомитись з методикою використання на уроці телевізійних
технічних засобів навчання.
8. Складіть письмовий звіт, в якому розкрийте питання,
висвітлені в пунктах 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7.

334
 Теоретичні відомості
Перша частина
Звукові технічні засоби навчання
Звук – слухове відчуття, що викликається механічними
коливаннями, які поширюються у пружних тілах; те, що людина
чує, сприймає органом слуху.
Джерелом звукових коливань може бути будь-яке тіло, яке
здійснює механічні коливання, частота яких знаходиться в
межах звукового діапазону. Наше вухо сприймає у вигляді звуку
коливання, частота яких знаходиться у межах від 17-20 до 20000
коливань за секунду. Звукові коливання можуть виходити від
музичного інструменту, голосових зв’язок людини або тварини,
предметів, що вдаряються тощо.
Якщо джерело звукових коливань знаходиться в повітрі,
воді або будь-якому іншому пружному середовищі, в ньому
виникають звукові хвилі. Дякуючи цьому, звук поширюється, і
ми чуємо його на віддалі.
Звукова хвиля – це послідовність стиснень і розріджень
пружного середовища (повітря, води, сталі), які поширюються з
певною швидкістю. Всяка хвиля характеризується швидкістю
поширення, амплітудою коливання і довжиною.
Звукові хвилі поширюються порівняно повільно, їх
швидкість у повітрі становить 330 м/с, вони швидко затухають.
Гучність звуку. Будь-які звуки людина характеризує у
відповідності зі своїм сприйняттям від рівня гучності. Гучність
звуку залежить від амплітуди коливань: чим більша амплітуда
коливань, тим звук голосніший.
Висота звуку. Звукові коливання, що утворюються за
гармонійним законом, сприймаються людиною як певний музичний
тон. Коливання високої частоти сприймаються як звуки високого тону,
звуки низької частоти – як звуки низького тону. Діапазон звукових
коливань, який відповідає зміні частоти у два рази, називається

335
октавою. Так, наприклад, тон “ля” першої октави відповідає частоті
440 Гц, тон “ля” другої октави – частоті 880 Гц.
Звукові коливання, які не підпорядковуються гармонійному
закону, сприймаються людиною як складний звук, який володіє
тембром. При однаковій висоті тону звуки, які відтворюються,
наприклад, скрипкою й піаніно, відрізняються тембром.
Довжина хвилі – віддаль між точками, що коливаються в
однаковій фазі. Вона залежить від частоти і швидкості
поширення звукових коливань. Від частоти коливань залежить
тон звуку: чим більша частота коливань, тим він вищий. Частота
коливань вимірюється в герцах. 1 Герц (Гц) дорівнює одному
коливанню в секунду.
Голос чоловіка має частоти від 100 до 8000 Гц, а жінки – 200–
10000 Гц. Частота звуків, які відтворює рояль,  30–8000 Гц,
віолончель – 80–12000, тромбон – 100–7000, скрипка – 200–
13000 Гц. Всі ці звуки чує і сприймає людське вухо, а от писк
комара люди не завжди чують, тому що смуга його частот
лежить в межах 12000 – 18000 Гц.
Весь діапазон звукових частот, який сприймається вухом
людини, ділиться на три області: низькі частоти – до 400 Гц; середні
частоти – від 400 до 4000 Гц; високі частоти – від 4000 Гц і вище.
Найкраще вухо людини чує звуки, частота яких
знаходяться в межах від 1000 до 4000 Гц.
Звуковий тиск за Міжнародною системою одиниць вимірюється
в ньютонах на квадратний метр (Н/м2). До 1968 р. як одиниці звукового
тиску використовували бар – за старим стандартом.
1 Н/м2 = 10 бар
Основні характеристики слухового апарату людини вивчені і
визначені досить точно. Так, визначено чутливість, або поріг чутності,
тобто силу найслабкіших звуків, які наше вухо може почути.
Дослідження показали, що поріг чутності різний на різних
частотах. Найкраще ми чуємо звуки на частоті 3500 Гц. На
порозі чутності для частоти 1000 Гц звуковий тиск складає
0,00002 Н/м2, що відповідає силі тиску на барабанну перетинку
нашого вуха лише 0,310-8 Н.

336
 Найголосніші звуки, які ще може сприйняти наше вухо,
називають порогом больових відчуттів, або больовим порогом.
Цей поріг відповідає звуковому тиску, який дорівнює 65 Н/м2. За
больовим порогом наше вухо відчуває тільки біль – гучність
звуку стає нестерпною.
Децибел (дб) – величина не фізична, а математична. За допомогою
децибела можна оцінювати коефіцієнти підсилення і затухання,
вибірність приймача, нерівномірність частотних характеристик,
інтенсивність звуку та інші параметри різноманітних радіотехнічних і
електронних пристроїв. Децибел – порівняльна характеристика двох
будь-яких величин, наприклад двох, напруг або двох звукових тисків.
Слуховий апарат людини не тільки вловлює звуки, але й визначає
напрямок, звідки виходить звук. Відбувається це тому, що слухових
органів два і розміщені вони на деякій віддалі один від одного. Звуки
досягають правого і лівого вуха не одночасно, а з деяким запізненням.
Така особливість слухового апарату людини називається
бінауральним ефектом.
Стереоскопічний ефект виникає завдяки створенню ілюзії
просторового відтворення звуку і в якійсь мірі оснований завдяки
наявності бінаурального ефекту.
В природних умовах різні звуки приходять до слухача від джерел,
що розміщені в різних точках простору. При відтворенні всі звуки
випромінюються невеликою поверхнею дифузору гучномовця і тим
самим порушується природність звучання. Щоб зберегти при
звукопередачі просторовість звучання  стереофонічність, необхідно
застосувати багатоканальну схему передачі. В цьому випадку кожним
каналом передається звучання із певних точок простору, причому в
приміщенні, де здійснюється прослуховування запису, гучномовці
розміщують так само, як і мікрофони в приміщенні запису. В
результаті в приміщенні прослуховування створюється досить точна
просторова картина звукового поля, що відтворюється. Найбільш
проста двоканальна система стереофонічної звукопередачі, яка
дозволяє слухачам судити про місце знаходження джерела звуку.
Більш досконала система стереофонічного запису  квадрофонічна.

337
 Коротка історія звукозапису

Звукозапис  це фіксація звукових коливань на носії

інформації для наступного їх відтворення.
Створивши писемність, людство навчилося передавати думку
від покоління до покоління, фіксуючи її спочатку на камені, глині,
а значно пізніше  на папері. Але такий спосіб збереження думки
не став межею прагнення людини. Вона мріяла створити
механізми, які були б здатні записувати і зберігати людський голос
і, звичайно, багаторазово відтворювати його.
Перші спроби в цій галузі проводилися ще в XІІІ сторіччі, але
привели вони до створення пристроїв, які не записували, а лише
імітували людський голос (рис. 3.27). Тільки у XІX сторіччі пощастило
досягти значних успіхів на ниві записування і відтворення голосу.

Рис. 3.27. Одна із найперших машин, що розмовляла,

збудована наприкінці XVIII століття. Чистота “вимови” багато в
чому залежала від вправності рук людини, яка керувала
машиною. Необхідно було досить довго тренуватися, щоб,
стискуючи шкіряний мішок-резонатор, отримати потрібні звуки.

338
 Перший крок на цьому шляху зробив англійський фізик
Томас Юнг у 1807 році. Йому пощастило зафіксувати сліди
звукових хвиль на задимленому папері.
У 1857 році французький учений Леон Скотт сконструював
прилад, який назвав “фоноавтографом”. Складався прилад із
рупора, що уловлював звуки, і тонкої пластинки  мембрани з
голкою на кінці, яка торкалася валика, обгорнутого задимленим
папером. Якщо в рупор говорити чи направляти туди якісь інші
коливання, мембрана з голкою починала вібрувати у такт
звукам, причому відповідно до їхньої сили.
Обертаючи валик “фоноавтографа”, винахідник одержав на
задимленому папері тонку білу лінію неоднакової форми для
різних видів звучання. Так вперше було одержано “слід” звуку, і
стала відомою форма його коливань. Цим винаходом Скотт
практично закріпив винахід Юнга. На рис. 3.28 зображено
фонограф Л.Скотта і “сліди” записаного на папері звуку.

Рис. 3.28. Фоноавтограф Л. Скотта

339
 Принцип записування і відтворення звуку був уперше знайдений і
запропонований французьким поетом і вченим Шарлем Кро, який у
1877 році подав до Французької національної Академії наук доповідь з
цього питання. Однак, то була лише теоретична розробка проблеми. У
практичному здійсненні її Шарля Кро випередив відомий
американський винахідник Томас-Альва Едісон, який того ж року подав
на суд тієї ж Академії готовий апарат, що записував і відтворював
людський голос (рис. 3.29).

Рис. 3.29. Томас-Альва Едісон з фонографом

Принцип дії фонографа (так винахідник назвав апарат) досить

простий. Покритий шаром воску валик закріплювався на осі і обертався
за допомогою ручки. При цьому валик, завдяки наявності на осі різьби,
не лише обертався, а й поступово рухався. Уловлені рупором звуки
змушували коливатися пружну мембрану, закріплену в горловині
рупора. З мембраною жорстко був скріплений різець, який своїм
заточеним кінцем дотикався до поверхні валика. Під дією звукових
коливань, що надходили до рупора, різець входив у віск то більше, то
менше, утворюючи, таким чином, хвилясту канавку. Ця канавка й була
тим слідом, що його залишав звук на валикові.
Звук відтворювали на тому ж самому апараті, що й записували.
Тільки замість різця ставили голку, яка з тією ж швидкістю ковзала
канавкою, прокладеною різцем. Рухаючись, голка повторювала
340
коливання різця, передаючи їх на мембрану. Мембрана вібрувала, і в
рупорі виникали коливання записаного голосу: таким чином рупор
повертав те, що колись приймав. Хоч запис, а тим більше відтворення
його, були недосконалі, перший крок у здійсненні мрії людей
закарбувати і відтворити голос було зроблено.
На зміну фонографу прийшов грамофон, але фонограф існував
паралельно з ним ще майже 50 років. Грамофон винайшов у 1888 році
німець Еміль Берлінер, інженер-винахідник, який жив і працював в
Америці. У грамофоні Берлінера (рис. 3.30) звуконосієм був не валик, а
металевий диск, на який твердим різцем наносилася канавка. Такий
спосіб записування був прогресивнішим, бо дозволяв розмножувати
запис. З металевих дисків можна було виготовляти пластмасові копії,
тобто грамофонні платівки, якими користувалися для відтворення
записів. Форма звуконосія і принцип записування, запропоновані
Берлінером, дожили до наших днів.

Рис. 3.30. Перший грамофон Еміля Берлінера.

Значно удосконалений грамофон (рис. 3.31) і його портативний

варіант (який пізніше назвали патефоном) (рис. 3.32) тривалий час
слугували та подекуди й зараз слугують любителям грамзапису. Диск у
грамофоні та патефоні обертається за допомогою пружинного
механізму. Сталість швидкості обертання забезпечується відцентровим
регулятором.

341
 Рис. 3.31. Удосконалений грамофон.

Рис. 3.32. Портативний грамофон (патефон).

342
 Електромеханічний запис звуку

Електромеханічний запис звуку оснований на вирізуванні

(або видавлюванні) на матеріалі носія запису канавки за
допомогою спеціального записуючого пристрою (рекордера).
При відтворенні звуку цією канавкою рухається голка
звукознімача.
Існує два основних способи модуляції канавки: поперечний,
при якому різець здійснює коливання паралельно до поверхні
носія запису (вліво-вправо від напрямку канавки), і канавка
сталої глибини набуває хвилястої форми (рис. 3.33,а);
глибинний, при якому різець зміщується угору-униз від свого
нейтрального положення, вирізаючи канавку змінної глибини
(рис. 3.33,б). Поперечний запис на диск, який обертається, і циліндр
запропонований у 1977 р. французьким винахідником Ш. Кро,
глибинний запис на барабан, який обертається, здійснено у тому ж
1877 р. Т.А. Едісоном (фонограф). В даний час повсюдно поширений
поперечний спосіб запису звуку.

Рис. 3.33. Вигляд модульованої канавки при поперечному

(а) і глибинному (б) запису: Y  вісь канавки;
Xm  амплітуда зміщення; Δ  крок запису.

343
 Станок електромеханічного запису (рис. 3.34) має масивний
диск (план-шайбу) 1. Швидкість обертання диску контролюється
стробоскопічним способом за темними і світлими смужками 2 на
його боковій поверхні. Двигун 3 зв’язаний з механізмом 4, який
переміщує рекордер 5 в радіальному напрямі.
Запис проводиться на металевому або скляному диску 6,
покритому особливим лаком (так званий тон-диск), або на диску,
покритому воскоподібною сумішшю (“віск”). Різець рекордера
поступово просувається від краю до центру диску, вирізаючи
спіральну канавку.

Рис. 3.34. Схема станка електромеханічного запису звуку:

1 – план-шайба; 2 – стробоскопічні смужки;
3 – двигун; 4 – механізм переміщення рекордера;
5 – рекордер; 6 – носій запису (тон-диск або “віск”).

Рекордер  це пристрій, який перетворює електричні

коливання звукової частоти, що створюються звукозаписуючим
апаратом, в механічні коливання різця. Рекордер (рис. 3.35) – це
електромагнітний пристрій, який складається із сильного

344
постійного магніту 1, між полюсами якого розміщено якір 3, на
якому знаходиться різець 6. Якір має обмотку 5.
Запис звуку відбувається так (рис. 3.34, рис. 3.35). Звукові
коливання від джерела звуку надходять на мікрофон, в якому
перетворюються на електричні коливання звукової частоти,
підсилюються і подаються до обмотки якоря 5 рекордера. При
проходженні струму звукової частоти через котушку навколо неї
виникає змінне магнітне поле, яке взаємодіє з постійним магнітним
полем, що створюється підковоподібним магнітом.

Рис. 3.35. Рекордер: 1 – постійний магніт; 2 – демпфер;

3 – якір; 4 – полюсні наконечники; 5 – обмотка
якоря; 6 – різець.

Внаслідок такої взаємодії виникає електрорушійна сила, яка

змушує якір коливатися. При цьому разом з якорем буде
коливатися різець, який закріплений до кінця якоря.
Різець, що коливається, буде вирізати на восковому диску, який
обертається, канавку (фонограму). Канавка ця має вигляд спіралі
складної конфігурації, яка закручується від зовнішнього краю диску
до центру. Її параметри (глибина та ширина) залежать від частоти і
амплітуди електричного струму, який змінюється відповідно до
амплітуди і частоти коливання частинок повітря перед мікрофоном.

345
 Різець рекордера поступово просувається від краю до центру
диску, вирізуючи спіральну канавку.
Нещодавно “воски” стали записувати нагрітим різцем.
Стінки канавки частково оплавляються. Це знижує шум, який
викликано неоднорідністю воскоподібної суміші.
Після закінчення запису на поверхню диску наносять
струмопровідний шар золота або срібла, на який гальванічним шляхом
нарощують шар міді. Опісля вилучення воску цей шар буде
негативною копією запису (перший оригінал). Із негативної копії
можна відпресувати близько ста грамплатівок. З метою збереження
першого оригіналу, а також для збільшення тиражу платівок з першого
оригіналу гальванічним способом отримують декілька позитивних
копій (других оригіналів), а з кожної з них виготовляють до десяти
негативних копій (третіх оригіналів). Треті оригінали покривають для
підвищення міцності шаром хрому, і використовують як матриці для
пресування платівок. Із однієї матриці можна віддрукувати до тисячі
платівок. Для виготовлення платівок використовують шелак або
поліхлорвініл із наповнювачами, які надають платівці міцність і
роблять її більш дешевою. Для виготовлення платівок з малим рівнем
шумів застосовують вініліт.
Аматори грамзапису знають, що сьогодні якість звучання
грамзапису обмежує не програвач, а грамплатівка. Вона має недостатній
динамічний і частотний діапазони, навіть у зовсім нової платівки
прослуховуються шуми, потріскування, клацання, які супроводжують
звичайну технологію виготовлення. Сучасний програвач хорошого
класу має більш високі характеристики, які не реалізуються у повній
мірі. Однією із слабких сторін технології виготовлення грамплатівки є
багатоетапність. Процес розпочинається з нарізки звукової канавки на
лаковому диску, що складається із шару лаку, який нанесено на
дзеркально гладеньку алюмінієву основу. Запис ведеться підігрітим
сапфіровим різцем. На краях звукової канавки нерідко виникають
задирки, точкові пригари лаку. При відтворенні фонограми ці дефекти
проявляються у вигляді трісків, клацання. Еластичний вплив одна на
одну сусідніх канавок приводить до виникнення ехоефекту, який
погіршує якість звучання. До того ж лак на диску з часом старіє.

346
 Наступний етап – нанесення на диск срібного покриття, внаслідок
чого лакова поверхня стає струмопровідною. Це необхідно для
електрохімічного нарощування нікелевої копії. Під час сріблення на
диск можуть попасти порошинки, які проявлять себе у вигляді нових
трісків і клацання.
Далі, з лакового диску методом електролітичного осаджування
отримують першу (негативну) нікелеву копію, з якої знімають декілька
других (позитивних) копій. Для усунення дефектів, які виникають при
записуванні лакового диску, вторинні металеві копії піддають
механічній обробці: їх шліфують і полірують. Це приводить до
зміни профілю звукової канавки, погіршує акустичні показники.
З других копій знімають декілька десятків негативних копій,
які можуть служити матрицями для пресування грамплатівок.
При великих тиражах з них знімають четверті нікелеві копії. У
цьому випадку матрицею служить п’ята копія.

Апарати для відтворення звуку, записаного

на грамплатівку
Відтворення звуку, записаного на грамофонній платівці,
відбувається за допомогою механічного звукознімача, будова якого
показана на рисунку 3.32. Грамофон удосконалювали протягом усього
часу, але суттєві вади за ним так і залишаються. Він, наприклад, дуже
спотворює звук, гучність його невелика, окрім того, її не можна
регулювати, а ще – надто важкий звукознімач (до 130 грамів), який
надмірно тисне на платівки, від чого вони швидко “зношуються” –
стираються.
Розвиток електротехніки і електроніки дозволив позбутися цих вад.
З’явилися нові апарати для відтворення грамзапису – електропрогравачі і
електрофони. В електропрогравачах і електрофонах для обертання диску
взято електродвигун. А щоб запобігти швидкому стиранню платівок і
отримати чистий, гучний звук, почали застосовувати електричні
звукознімачі (адаптери), які перетворюють механічні коливання голки на
електричні. Ці коливання підсилюють до необхідної потужності за
допомогою підсилювачів низької частоти (ПНЧ). ПНЧ дає змогу

347
регулювати також гучність, тембр звуку і навіть “усувати” шипіння,
характерне для спрацьованої платівки.
Розглянемо два найбільш поширених типи звукознімачів:
електромагнітний і п’єзоелектричний.
Електромагнітний звукознімач (рис. 3.36) складається з
підковоподібного постійного магніту з двома наконечниками 4, між
якими розміщується котушка якоря 2 (він же є голкотримачем). У
неробочому стані кінці якоря знаходяться на однаковій віддалі від
полюсних наконечників. При цьому створюється симетричне магнітне
поле. В процесі руху голки 1 звуковою канавкою якір нахиляється то в
один, то в другий бік, зменшуючи або збільшуючи при цьому віддаль від
кінців якоря до найближчих наконечників магніту. В результаті цього в
якорі буде змінюватися напрямок ліній магнітної індукції, а відповідно, і
значення магнітного потоку. Зміна магнітного потоку в якорі викликає
створення в котушці змінної ЕРС, значення якої пропорційне значенню
амплітуди коливання якоря, а частота  кількості механічних коливань.

Рис. 3.36. Схема будови електромагнітного звукознімача:

1  голка; 2  якір; 3  котушка; 4  полюсний
наконечник.

Нині найбільш широке застосування отримав

п’єзоелектричний звукознімач (рис. 3.37). Принцип роботи
такого звукознімача оснований на цікавому фізичному явищі,
яке називається п’єзоелектричним ефектом. Цей ефект
спостерігається в деяких кристалах, наприклад, кварцу
сегнетової солі, фосфату амонію тощо. Полягає він у тому, що
при стискуванні, розтягуванні або згинанні згаданих кристалів
348
під певним кутом до осі кристала, на його поверхні виникають
електричні заряди. Чим більша сила тиску, тим більше
збирається електричних зарядів на поверхні кристалу.

Рис. 3.37. Будова п’єзоелектричного звукознімача:

1  гумова муфта; 2  голкотримач; 3  голка; 4  поводок;
5  гумова кишеня; 6  п’єзоелемент.

П’єзоелемент 6 у даному випадку має форму прямокутної

балки. Один кінець п’єзоелементу вставляється в гумову
кишеню 5, яка кріпиться до корпусу головки звукознімача, а
другий жорстко зв’язаний з повідком 4. Голка 3 закріплена в
голкотримачі 2. (Для зменшення маси звукознімача голкотримач
і поводок виготовляють з легкої пластмаси).
Горизонтальні коливання голки під час руху звуковою
канавкою передаються через поводок п’єзоелементу. При цьому
створюється змінна ЕРС, яка знімається за допомогою
контактних пластин, встановлених в кишеню 5.
Сучасні п’єзоелектричні звукознімачі мають дві постійні
голки (з корунду або алмазу) з різним кутом заточення. Ці голки
призначені для відтворення запису із звичайної і довгограючої
платівок. Установка в робоче положення відповідної голки
виконується за допомогою спеціального важільця. В
стереофонічному звукознімачі (схема його будови показана на
рис. 3.38) установлено два п’єзоелементи. Голка звукознімача,

349
рухаючись звуковою канавкою стереофонічного запису, за допомогою
з’єднувальної планки діє то на один, то на інший п’єзоелемент. Якщо
голкотримач 4 зміститься в напрямку стрілок а, то поводок 1 передає
коливання п’єзоелементу 2, викликаючи його деформацію. При русі
голкотримача в напрямку стрілок б деформується правий п’єзоелемент
3. Вихід кожного п’єзоелемента під’єднаний до входу окремого
підсилювача.
П’єзоелектричні звукознімачі мають невеликі розміри і малу
вагу (до 15 г), що значно подовжує вік грамофонних платівок.

Рис. 3.38. Схема стереофонічного п’єзоелектричного

звукознімача:
1  поводок; 2  лівий п’єзоелемент; 3  правий
п’єзоелемент; 4  голкотримач.

Сучасний електрофон (так називають програвач з

електронним підсилювачем) має високу якість звучання, а деякі
його марки можуть задовольнити найвибагливішого слухача.
Проте, основний недолік у користуванні такою
звуковідтворювальною апаратурою полягає в тому, що ми
можемо прослуховувати на ній, в основному фабричні записи.
Робити ж записи в домашніх умовах ми не можемо.

350
 Самому записати, а потім стільки завгодно разів відтворити
зроблений запис стало можливим лише за допомогою
магнітного звукозапису.

Магнітний запис звуку

Принцип магнітного звукозапису був відомий ще наприкінці
XІX сторіччя, але через низький рівень тогочасної техніки не
впроваджувався в практику.
Попередник сьогоднішнього магнітофона – “телеграфон” – був
винайдений у 1898 році датським фізиком Вольдимаром Паульсеном,
який запропонував використати для записування звуку явище
залишкового намагнічування сталевого дроту або стрічки.
Записували звук в такому апараті на тонкий сталевий дріт, а
відтворення прослуховували без наступного підсилення, прямо на
телефонну трубку. Якість звучання була, безперечно, низькою, не
відрізнялася від якості звучання едісонового фонографа.
Минуло 30 років, перш ніж згадали про цей чудовий
винахід. У 1928 році німецький винахідник В. Пфлеймер
запропонував дотепний спосіб нанесення шару порошкового
заліза на паперову стрічку. Результат перевершив усі сподівання
– новий звуконосій добре намагнічувався. До того ж, таку
стрічку можна було розмагнітити, обрізати і склеїти, що давало
можливість монтувати фонограми. Згодом паперова магнітна
стрічка була замінена пластмасовою – більш міцною,
вогнетривкою і еластичною. Подібна стрічка застосовується і в
сучасних магнітофонах.
Значну роль у створенні принципів магнітного звукозапису і
технології виробництва магнітних стрічок, механізмів і підсилювачів
відіграли праці радянських учених. У Всесоюзному науково-
дослідному інституті звукозапису не лише розробили теоретичні
основи магнітного звукозапису. Його вчені й інженери керували
створенням перших радянських магнітофонів.
Україна була першою республікою в СРСР, де почалося масове
виробництво магнітофонів побутового призначення. Перший

351
магнітофон «Україна» був створений у 1948 році. У 1949 році було
випущено побутовий магнітофон “Днепр” (рис.3.39).

Рис. 3.39. Один з перших побутових українських

магнітофонів “Днепр”.

Перша вітчизняна магнітна стрічка була випущена

Шосткінським хімкомбінатом (м. Шостка, Сумської області) у
1954 році. Робочий шар цієї стрічки виготовлявся з порошку,
який складається з частинок кубічної форми окису заліза.
У чому ж полягає принцип магнітного звукозапису?
Ми вже знаємо, що звук у даному разі записується на магнітну
стрічку. Але як? Стрічка рухається в апараті з постійною швидкістю
повз електромагніт, під’єднаний на виході підсилювача запису. На
вході цього підсилювача увімкнене джерело електричних коливань
звукової частоти – мікрофон, електропрогравач або радіоприймач. В
такт звукові збільшується або зменшується величина магнітного
поля електромагніту (рис. 3.40), яке відповідно до своєї сили більше
або менше намагнічує феромагнітний шар стрічки, яка рухається з
сталою швидкістю. Цей намагнічений шар і є фонограмою, тобто
копією записаного звуку.

352
 Рис. 3.40. Схема магнітного запису:
1  осердя магнітної головки; 2  обмотка магнітної
головки; 3  феромагнітний шар; 4  основа магнітної
стрічки; 5  магнітні силові лінії у зазорі головки.

Метод магнітного запису полягає в тому, що феромагнітний

матеріал (феромагнетик) 3 (рис. 3.40), нанесений рівномірним тонким
шаром на основу 4, притискається до зазору Δ магнітної головки 1. В
процесі запису магнітна плівка, яка виконана у вигляді стрічки,
рівномірно переміщується відносно записуючої головки і при цьому
намагнічується магнітним полем 5 зазору у відповідності з сигналом,
підведеним до обмотки 2 головки. При відтворенні магнітна стрічка
аналогічним чином протягується відносно зазору відтворюючої головки,
збуджуючи в її обмотці електрорушійну силу (ЕРС) внаслідок
залишкового намагнічування феромагнетику. Параметри запису
визначаються якістю магнітної стрічки, швидкістю її руху v відносно
магнітної головки і шириною зазору Δ.
Отже, чим швидше рухається стрічка, тим більш високі частоти
можна записати. Наприклад, звукові магнітофони середини 30-х років
353
мали приблизно такі параметри: v = 1 м/с; Δ = 0,1 мм = 10-4 м. Це
дозволяло записувати сигнали з максимальною частотою
м
1
F  с 4
 10 Гц  10 кГц .
4
10 м
При зменшенні ширини зазору магнітної головки можна
скоротити витрати плівки. Це ускладнює виготовлення головки і
висовує більш високі вимоги до якості магнітної стрічки,
стрічкопротяжного механізму, пристроїв підсилення.
У сучасних магнітофонах ефективна ширина зазору головки
складає приблизно 5 мкм, що забезпечує реєстрацію сигналів з
максимальною частотою 10 кГц при швидкості руху стрічки 5 см/с.
На рис. 3.41 показано будову магнітної головки. Вона має
магнітне осердя, на якому намотано дві котушки ізольованого дроту.
Осердя має немагнітний зазор.
Розрізняють записуючі, відтворюючі і стираючі магнітні
головки. У деяких побутових магнітофонах функції запису і
відтворення виконує одна універсальна головка.

Рис.3.41. Магнітна головка.

Записуюча головка перетворює електричні коливання звукової

частоти в коливання магнітного поля в зазорі головки, а в обмотці
відтворюючої головки індукується ЕРС індукції, пропорційна
залишковій намагніченості сигналоносія (магнітної стрічки).
354
 Записуюча, відтворююча і стираюча головки відрізняються між
собою наявністю або відсутністю додаткового зазору, різною шириною
робочого зазору, неоднаковою кількістю витків обмоток, різним
діаметром дроту обмотки. Магнітопровід магнітної головки набирається
із тонких (0,1-0,2 мм) пластинок, матеріал яких має велику магнітну
проникність (пермалой або інші сплави). Деколи використовується
ферит. Робочий зазор головки заповнюється прокладкою, яка має
приблизно таку ж стійкість до стирання, що й матеріал магнітопроводу.
У записуючої і відтворюючої головок він заповнюється берилієвою або
фосфористою бронзою, а у стираючої – латунню або міддю. У стираючої
головки задній зазор достатньо широкий (0,3 мм), що виключає
намагнічування магнітопроводу. Робочий зазор у стираючої головки 0,1-
0,3 мм, а у записуючої та відтворюючої – декілька мікронів. Чим менший
робочий зазор універсальної головки тим краще магнітофон відтворює
більш високі частоти звукового діапазону. Щоб зазор не засмічувався, в
нього вставляють пластинку із фосфористої бронзи.
Якщо в обмотці головки запису (ГЗ) протікає струм, то силові лінії
магнітного поля, яке утворюється при цьому, проходячи по осердю в
зоні навколо зазору, утворюють зосереджене магнітне поле. Якщо це
поле постійне, то воно рівномірно намагнічує стрічку, яка проходить
повз нього. Якщо ж через обмотку ГЗ проходить змінний струм, що
утворюється як наслідок дії звуку на мікрофон, то магнітне поле в зазорі
головки змінюється відповідно до записуваних звукових коливань.
При відтворенні магнітної фонограми стрічка рухається повз
щілину головки відтворення (ГВ). Силові лінії магнітного поля
фонограми, замикаючись на осерді, перетинають обмотку ГВ. Оскільки,
як ми вже знаємо, стрічка намагнічена не рівно, а відповідно до записаного
звуку (його сили й частоти), то і в обмотці індукуватиметься
електрорушійна сила, змінність якої відповідатиме силі й частоті запису на
стрічці. Ця ЕРС надходить на вхід підсилювача. На рис. 3.42 показано
загальну схему магнітного записування й відтворення. У цій схемі до
входу підсилювача запису під’єднано мікрофон, а на вихід – головку
запису (ГЗ). Щоб можна було неодноразово використовувати магнітну
стрічку, застосовується головка стирання (ГС), яка живиться струмом
від спеціального генератора високої частоти. Вона забезпечує
розмагнічування стрічки, що в практиці зветься “стиранням”.
355
 Для протягування стрічки використовується ведучий двигун з
валом і притискним роликом. В сучасних побутових магнітофонах
найчастіше застосовуються дві головки, одна з яких записує та
відтворює і називається універсальною головкою (ГУ), а друга стирає
раніше записану фонограму (ГС). Підсилювачів у таких магнітофонах,
як правило, не два, а один.
Крім того, сучасні магнітофони записують на одну стрічку дві й
більше фонограм. Кожний такий запис називається доріжкою, а
магнітофон відповідно – двох- або чотирьох- і більше доріжковим.

Рис. 3.42. Схема запису, відтворення і стирання звуку в магнітофоні:

1 – мікрофон; 2 – підсилювач; 3 – генератор струму високої частоти;
4 – підсилювач; 5 – гучномовець; 6 – подавальна котушка;
7 – напрямний ролик; 8 – відтворююча головка; 9 – стираюча головка;
10 – записуюча головка; 11 – напрямний ролик; 12 – приймаюча
котушка.

Як можна застосовувати магнітофон, показано на рис. 3.43. Ліворуч

зображені пристрої, за допомогою яких на магнітофоні можна записати
фонограму. До них відносяться мікрофон, радіоприймач, телевізор,
електропрогравач, магнітофони (касетний або котушковий) і трансляційна
лінія. На правій стороні рисунка зображені пристрої, до яких можна
увімкнути магнітофон при прослуховуванні або під час перезаписування
фонограми. Це підсилювач низької частоти з акустичними системами,
електрофон, головні телефони, магнітофони (касетний або котушковий),
кіно-, діапроектори.

356
Рис. 3.43. Можливості застосування магнітофону.

357
 Оптичний спосіб запису звуку
Оптичний спосіб запису звуку використовується при запису
звуку на кінострічку. Схема такого запису зображена на рис.
3.44. Цей спосіб розробив О.Ф.Шорін. Запис звуку оптичним
способом відбувається так.
Оптичний запис звуку на світлочутливу кіноплівку виконується
спеціальним звукозаписуючим апаратом (рис. 3.44). Основною його
частиною є модулятор світла – пристрій для перетворення електричних
коливань у світлові. Звукові коливання джерела звуку, поширюючись в
усі боки, діють на мікрофон 1, в колі якого виникають електричні
коливання звукової частоти, але дуже малої потужності. З мікрофону ці
коливання подаються на підсилювач 2 і далі на модулятор світла, який
виконано за типом дзеркального гальванометра. Змінний електричний
струм звукової частоти, підсилений у підсилювачі, проходить через
шлейф 3, на якому закріплено легеньке дзеркальце 4. Шлейф із
дзеркальцем знаходиться у магнітному полі, яке створюється постійним
магнітом. При проходженні через нього змінного струму звукової
частоти виникає змінне електромагнітне поле, яке взаємодіє з магнітним
полем постійного магніту. Результатом цієї взаємодії буде коливання
шлейфу із дзеркальцем.
Лампа запису 8 за допомогою конденсора 7 освітлює діафрагму 6,
яка представляє собою вузьку щілину прямокутної форми. Оптичною
системою 5 діафрагма 6 проектується на площині другої прямокутної
діафрагми 9. Остання в свою чергу проектується оптичною системою
10 на світлочутливу кіноплівку 13 шириною 35 мм, яка рівномірно
рухається зі швидкістю 456 ммс (24 кадри за секунду). В результаті
здійснюється кінозйомка світлового “зайчика” (тонкий “пишучий”
штрих 11).
В момент, коли звукові коливання не діють на мікрофон, струм
через шлейф 3 гальванометра не проходить, тому дзеркальце 4
знаходиться у стані спокою і зображення діафрагми 6 перекриває
половину діафрагми 9. Довжина штриха – постійна. При звукозапису
дзеркальце коливається і в більшій або меншій мірі зображення
діафрагми 6 перекриває діафрагму 9, тобто відбувається коливання
світлового променя у відповідності до коливань струму звукової частоти.
358
Тому при рівномірному русі кінострічки 13 ширина зони, яка
експонується стане змінною, внаслідок чого один край доріжки, яка
експонується, буде криволінійним. Такий запис називається
фонограмою змінної ширини (рис. 3.44б).
Обов’язковою умовою звукозапису є рівномірний рух кінострічки
при кінозйомці “пишучого” штриха. Для його забезпечення в
звукозаписуючому апараті є гладенький барабан 14, який зв’язаний з
маховиком 15, що має велику масу. Кінострічку притискує до
гладенького барабана притискний ролик 12. Кінострічка, гладенький
барабан і маховик приводяться в рух зубчастим барабаном 17, який
отримує рух від двигуна через механізм передачі.

Рис. 3.42. Принципова схема оптичного запису звуку:

а – схема: 1 – мікрофон; 2 – підсилювач; 3 – шлейф; 4 – легке
дзеркальце; 5 – оптична система; 6 – діафрагма; 7 – конденсор;
8 – лампа запису; 9 – друга прямокутна діафрагма; 10 – оптична
система; 11 – “пишучий” штрих; 12 – притискний ролик;
13 – світлочутлива кіноплівка; 14 – гладенький барабан;
15 – маховик; 16 – пружна петля кіноплівки; 16 – зубчастий
барабан; б – фонограма змінної ширини.

359
 Пристрій, який складається з гладенького барабана з
маховиком, пружної петлі 16 кінострічки і зубчастого барабана,
утворює стабілізатор швидкості і є другим основним вузлом
звукозаписуючого апарату.
Експонована при запису звуку кіноплівка (шириною 35 мм)
проходить фотографічну обробку, в результаті якої отримується негатив
фонограми. Зоровий ряд фільму знімається також на плівку шириною 35
мм. З двох негативів (зображення і фонограма) на кіноплівку шириною 32
мм на кінокопіювальних апаратах з розщеплюючою оптикою друкують
позитиви звукового фільму (два по 16 мм), причому фонограма
випереджує зоровий ряд на 26 кадрів. Опісля плівку шириною 32 мм
розрізують уздовж і отримують дві фільмокопії (по 16 мм).

Лазерний спосіб запису і відтворення звуку

Цифрова лазерна система грамзапису була запропонована

спеціалістами голландської фірми “Філіпс” у 1978 році, її основа 
пластинка діаметром 12 см, так званий компакт-диск, цифровий код
записаний на ньому мікроскопічними (ширина 0,6 мікрона)
поверхнями, що відбивають, і які розміщені, як звичайна звукова
канавка, за спіраллю.
Зчитування коду відбувається лазерним променем, який
сфокусований до мікронної плями.
Наприкінці 1982 року були прийняті міжнародні рекомендації на
цифрові диски. Пластинки згідно з цими рекомендаціями,
виготовляються діаметром 120 мм і товщиною 1,2 мм з прозорого
полівінілхлориду. На такому диску повинна розміщуватися годинна
стереофонічна програма.
Компакт-диски, які прийнято вважати досягненням західної
цивілізації, були вперше створені в Україні. В Інституті проблем
реєстрації інформації Національної академії наук України до цих пір
можна бачити перші в світі лазерні диски, створені ще на початку 70-х
років ХХ століття (рис. 3.451).

1
Фотографія Сергія Тушинського, “Факты”.
360
 Рис. 3.45. Директор Інституту проблем реєстрації інформації
Національної академії наук України, академік
НАН України В’ячеслав Васильович Петров: “За
технічними характеристиками перший у світі диск
перевершує сучасні компакт-диски”.

Поштовхом послужило відкриття, яке було зроблене

ученими Київського університету та Інституту фізики
напівпровідників. Суть відкритого явища полягала в тому, що
якщо нанести на металеву поверхню найтонший шар
напівпровідника і записати на ньому зображення, опісля,
направивши на поверхню тоненький пучок світла, то з’явиться
зображення.
Першовідкривачі звернулися до вчених інших
спеціальностей з пропозицією пошукати способи застосування
цього відкриття. І от тоді В.В. Петрова на два роки переселили із
Інституту кібернетики, де він вже кілька років займався
361
розробками в галузі комп’ютерної пам’яті в Інститут фізики
напівпровідників. Внаслідок плідної роботи було зроблено дуже
багато. Було відкрито принципово новий спосіб фотографії.
Товщина плівки напівпровідника, що наноситься на поверхню,
складала 0,018 мікрона. Дякуючи цьому, на ній можна було
створювати зображення, що містили дуже дрібні деталі. Вже 35
років тому українські вчені навчилися наносити на поверхню
елементи, які мали розмір менше мікрона.
Ознайомившись з новим відкриттям, В.В. Петров, як спеціаліст з
комп’ютерної пам’яті, зразу ж запропонував спробувати створити на
його основі запам’ятовуючий пристрій. Ці роботи зразу
отримали великий резонанс. Вчених підтримав Віктор
Михайлович Глушков. Було виділено кошти, і через деякий час
систему було розроблено і запущено у виробництво на Кам’янець-
Подільському заводі “Електроприлад”. Щільність запису на диску, що
вироблявся, була вищою, ніж на сучасних компакт-дисках.
У 1976 році на Всесвітньому електротехнічному конгресі
В.В. Петров зробив доповідь “Оптичний диск як універсальний
носій інформації”. У цій доповіді автор показав, що розроблений
українськими вченими оптичний диск придатний для запису
практично будь-якої інформації – цифрової, графічної, звукової,
а також відеозображень. Так що всі досягнення сучасної
технології українські науковці передбачили ще 25 років тому.
Технологічні революції здійснюються тоді, коли стає
можливим масове виробництво нової техніки. Скляні диски для
цього були не досить зручними. Потрібен був новий матеріал
для промислового штампування дисків. Його отримали в США
як побічний продукт космічних досліджень. Відправляючи
астронавтів на Місяць, американські вчені конструювали для
них костюми. Для виготовлення прозорих шоломів замість
звичного оргскла була синтезована нова пластмаса –
полікарбонат. Вона володіє надзвичайними властивостями.
Чотириміліметровий шар полікарбонату витримує удар кулі,
його фізичні властивості дуже однорідні, що надзвичайно
важливо для оптичних технологій.

362
 Взагалі, після успішного повернення астронавтів на Землю
полікарбонат знайшов застосування у виробництві компакт-дисків.
Цифровий запис звуку на пластинці представляє собою
мікрозаглиблення, які йдуть уздовж спіральної канавки з кроком
1,67 мкм. Називаються вони «піти» – від англійського слова “ріt”
(в перекладі – виїмка).
Для диску-оригіналу для запису первинної фонограми
застосовується скляний диск, на поверхню якого нанесена плівка, яка
чутлива до лазерного випромінювання. Цифровий звукозапис
здійснюється на спеціальних установках сфокусованим променем
потужного лазера. В процесі проявлення в експонованих місцях
формуються піти відповідної ширини і довжини. З диску оригіналу
звичайними методами гальванотехніки виготовляються нікелеві матриці
для пресування цифрових пластинок, із полівінілхлориду. Відпресована
пластинка покривається алюмінієвою плівкою з великою відбиваючою
здатністю, а після наноситься захисний шар. Внаслідок цього цифровий
запис звуку ідеально захищений від зовнішніх впливів. Промінь лазера
за допомогою електронної схеми зчитує піти і ніяк не реагує на
подряпини та інші пошкодження поверхні пластинки.
На рис. 3.46 схематично показано етапи виготовлення
диску-оригіналу і тиражу пластинок-копій  компакт-дисків.
Можливість отримати в цифрових (імпульсних) системах сигнал
без перешкод, без спотворень породила багато дивовижних технічних
новинок, одна із них  цифровий лазерний програвач (рис. 3.47). На
його компакт-диску звук перетворюється при записуванні в “цифру”,
відображається мікроскопічними алюмінірованими мікровиступами
(одиниці), або мікрозападинами (нулі). Виступ добре відбиває світло,
точно сфокусоване на його поверхню, западина розсіює світло, і тому
при обертанні диску на виході фотоелементу (світлопроводу), який
уловлює відбите світло, з’являються імпульси і паузи, звичайні
сполучення одиниць і нулів (рис. 3.48). Після цифрово-аналоговий
перетворювач (ЦАП) перетворює їх в аналоговий сигнал, з якого, як
звичайно, створюється звук  чистий, без шумів і спотворень.

363
 Рис. 3.46. Етапи виготовлення компакт-диску.

Рис. 3.47. Основні елементи цифрового лазерного програвача:

ОС  оптична система (лазерний звукознімач); ДПОС  двигун
приводу (поступового радіального зміщення в процесі
програвання компакт-диску) оптичної системи (лазерного
звукознімача); ДОД  двигун обертання диску; ЦАП  цифро-
аналоговий перетворювач.
364
 Рис. 3.48. Зчитування інформації з компакт-диску

В дійсності все, не так просто, як в декількох рядках нашого опису.

Зокрема якщо на компакт-дисках записані стереопрограми (їх групи
імпульсів-пауз записані почергово), для кожного каналу частота вибірки
40,1 кГц; кількість “сходинок” квантування аналогового сигналу  близько
50 тисяч, для запису кожної сходинки застосовуються 16-розрядні слова.
При цьому приблизно 25% запису витрачається на додаткову інформацію 
на програму даного диску, яка може висвічуватися на світлодіодному
екрані, на запис слайдів, які, відтворюючи музику, можна демонструвати на
екрані телевізора, на службові сигнали перевірки правильності зчитування
коду і виправлення можливих помилок. Природно, що програвач має для
всього цього спеціалізовані електронні схеми. Є в лазерному програвачі
(рис. 3.49) декілька мікропроцесорів і декілька систем автоматики. Одна із
них точно веде промінь звуковою доріжкою, а це непросто, ширина
виступів приблизно 0,5 мікрона, віддаль між сусідніми доріжками 1,6
мікрона, а на одному міліметрі розміщується 700 звукових доріжок. Такий
щільний запис дозволяє невеликому односторонньому компакт-диску
(діаметр 12 сантиметрів) звучати приблизно годину. Інша система
автоматики підтримує точне фокусування променю. Обертаючись,
пластинка може трохи зміщуватися угору, униз, реально на десяті частки
міліметра, а необхідно, щоб віддаль між відбиваючою поверхнею
пластинки і фокусуючою лінзою зберігалась незмінною з точністю до
часток мікрона. За цим і слідкує друга система автоматики – при
найменшому зміщенні пластинки угору або униз вона негайно в той же
бік зміщує і фокусуючу лінзу. Датчиком для обох систем автоматики
служить сам фотоелемент, який приймає світло,  блок фотодіодів.

365
 Рис. 3.49. Спрощена схема оптичної системи (лазерного
звукознімача).

Він розбитий на секції (рис. 3.50) і фактично складається з чотирьох

(в деяких системах більше) самостійних мікроскопічних фотодіодів (секції
а, б, в, г), всі вони приймають основний цифровий сигнал. До того ж, якщо
лазерний промінь точно сфокусований, то він падає на фотодіод рівним
кружком і всі його чотири секції отримують однакову кількість світла.
При порушенні фокусування світловий круг деформується в еліпс  якщо
віддаль між лінзою і пластинкою збільшилась, еліпс видовжений в одному
напрямку, якщо віддаль зменшилась в іншому, перпендикулярному до
першого. Система автоматично порівнює сигнали, отримані з кожної з
чотирьох секцій фотодіоду, за ними визначає, куди змістилася пластинка, і
подає команду корекції електромагніту, який переміщує лінзу. Аналогічно
працює і система слідкування за доріжкою. Секції а і б фотодіоду
отримують однакові порції світла лише в тому випадку, коли промінь
точно рухається своєю доріжкою. Якщо він відхиляється вправо або вліво,
то в одній із секцій світловий потік зменшується, а на іншій зростає.
Система автоматики, зафіксувавши це, тут же подає сигнал корекції на
електромагніт, який зміщує фокусуючу лінзу в горизонтальній площині.

366
Рис. 3.50. Принципова схема автоматичного слідкування
за доріжкою на компакт-диску і автоматичного
фокусування променя лазера.
367
 Цифровий лазерний програвач  машина складна, в ній, зокрема,
багато електронних допоміжних схем, досконала автоматика,
прецизійна електромеханіка і оптика, реальністю така машина могла
стати лише в епоху мікроелектроніки.

Цифровий магнітний запис і відтворення звуку

Японські фірми, такі як “Айва”, “Соні”, “Шарп”, “Технікс”,
“Хітачі”, а також західнонімецький “Грундік”, кинули виклик
компакт-диску, розпочавши виробництво і продажу цифрових
касетних магнітофонів, які називаються DAТ, від “DІGІТAL
AUDІO ТAРE”  “цифрова звукова стрічка”.
Існує два цілком різних, які не стикуються між собою, типи
цифрових магнітофонів R-DAT і S-DAT. В їх основі два різних
технічних розв’язки найважливішого для DAT завдання 
швидкого переміщення стрічки відносно магнітної головки.
Справа в тому, що на стрічку необхідно записати досить високу
частоту  пакети імпульсів  пауз, які створюються 48100 разів
за секунду, в кожному пакеті може бути 20 імпульсів, тобто
частота її слідування досягає приблизно 1000 кГц (точніше
48,120 = 962). Щоб записати таку високу частоту необхідно
протягувати стрічку зі швидкістю 4-5 метрів за секунду, на
звичайному магнітофоні 30-хвилинна касета (одна сторона 60-
хвилинної) при такій швидкості проскочить за 20 секунд, а для
30-хвилинного запису знадобиться 8 кілометрів стрічки, касета
розміром з вікно.
Щоб в цифрових магнітофонах не вийти за межі стандартної
компакт-касети (в дійсності розміри касет відрізняються, але не
дуже значно), в системах R-DAT (R  від “Rotary Head” 
“головка, яка обертається”) скористалися принципом, вже давно
прийнятим у відеомагнітофонах,  стрічка рухається порівняно
повільно, а магнітна головка, яка обертається, швидко проходить
по ній, здійснюючи запис на скісних доріжках або зчитування з
них. (рис. 3.51).

368
 Рис. 3.51. Принцип цифрового магнітного запису (DAT),
з магнітними головками, що обертаються
(система R-DAT)

В системах S-DAT (S  від “Statіonary Head”  “нерухома головка”)

застосовується принцип, який впроваджений в магнітних накопичувачах
інформації для ЕОМ,  запис ведеться зразу на 20 паралельних доріжках,
на кожній записується один розряд двадцятирозрядного двійкового числа,
яким кодуються рівні аналогового сигналу (рис. 3.52). Двадцятирозрядні
двійкові числа дозволяють зашифрувати 220 = 1048576 значень, тобто
більше мільйона різних рівнів аналогового сигналу, і таким чином,
описати його дуже точно, досить дрібними сходинками. Іншими словами,
одночасно, паралельно записується або зчитується весь акорд із 20
імпульсів-пауз. Точніше, на стрічці 22 доріжки, в їх числі 2 допоміжні, для
систем керування і автоматики магнітофона.

Рис. 3.52. Принцип цифрового магнітного запису (DAT) на

паралельних доріжках (система S-DAT).
369
 Як бачите, обидві системи – R-DAT і S-DAT – достатньо складні.
В першій з’являється такий прецизійний вузол, як блок головок, які
обертаються із своєю автоматикою і окремим рушієм. В другій системі
необхідний єдиний блок із розміщених одна над другою 22 тоненьких
(близько 60 мікрон кожна) окремих магнітних головок. Їх може бути і
44 в системах, де запис зроблено окремо на верхній і нижній половинах
стрічки, наприклад, для створення стереоканалів. До всього сказаного
необхідно додати, що в касетах цифрового магнітофону
використовується така ж вузька стрічка, що й в звичайних компакт-
касетах,  її ширина всього 3,81 мм.

Організація і методи роботи шкільної студії

звукозапису
Багато вчителів здійснюють магнітний запис у звичайній
кімнаті. Більш високу якість магнітного запису отримують у
студії звукозапису, так як для отримання якісного звукозапису
тут створені добрі акустичні умови. Розглянемо такий приклад.
Звук, який виникає внаслідок плескання в долоні, звучить
по-різному: в одному приміщенні розпливчато і гучно, в
другому  гостріше і менш розкотисто, а в третьому згасає дуже
швидко. Згасання звуку залежить від форми кімнати і покриття її
стін, штор, меблів. Приміщення повинно бути ізольованим від
сторонніх звуків.
В приміщеннях, які вибираються для студії звукозапису,
слід виконати ряд пробних записів, а після цього, у випадку
необхідності, провести заходи для поліпшення акустичних умов
того приміщення, де були отримані найкращі результати.
Покращити акустичні умови можна і в тому випадку, якщо
задрапірувати відкриті частини стін цупкою тканиною,
войлоком, акустичними плитами. Двері повинні забезпечувати
достатню звукоізоляцію.
Якість звуку значно знижується із-за шуму, який виникає від
руху пальців руки, якою тримають мікрофон. Краще

370
використовувати мікрофонний стояк (можна складний), який
закріплюють на гумових опорах.
Для обладнання апаратної бажано виділити окрему кімнату,
яка розміщена поряд із студією. В апаратній звичайно розміщують
мікшерний пульт із системою слухового контролю (гучномовець,
головні телефони), високоякісний апарат (магнітофон) для
кінцевого запису фонограми, один-два апарати відтворення, з яких
на апарат запису можна подавати вставки звукових ефектів або
заздалегідь записаної мови чи музики, один-два електропрогравачі,
які застосовуються для запису попередніх магнітних фонограм.
Перед початком запису виконавців необхідно ознайомити з
правилами поведінки в студії. Під час запису не слід переривати
диктора, якщо він помилився, читаючи текст. Його краще
попередити, що у випадку зробленої помилки він повинен
повернутися на початок абзацу і продовжувати запис. Помилки
можна відмітити в сценарії і виправити їх в кінці запису.
Щоб зберегти швидкість, ритм та інтонацію, записують
уривок до помилки і невеличку частину тексту після помилки
(щоб полегшити вибір місця склеювання при монтажі) Небажані
шумові спотворення викликає шелест паперу, тому текст
сценарію доцільно друкувати на гігроскопічних листах паперу і
розміщувати його так, щоб речення закінчувалися на одній
сторінці. Прочитані сторінки відкладають вбік.
Щоб виконати монтаж стрічки прослуховують ряд фонограм,
знаходять потрібний фрагмент стрічки, акуратно розрізають її і
склеюють шматочки. Монтаж можна здійснювати на будь-якому
магнітофоні, але для прослуховування використовують магнітофон, в
якого є вихід слухового контролю.
Розмічаючи стрічку, слід діяти швидко і впевнено. З
набуттям досвіду можна не тільки навчитися вирізати окремі
слова, але й вилучати склади із неправильно вимовлених слів.
При монтажі не має значення кількість вирізаного матеріалу,
якщо в кінцевій фонограмі не порушується природний хід подій
і не прослуховуються склеєні стики стрічки.
Кінцевий монтаж фонограми здійснюють на декількох порожніх
котушках, на одну із них збирають всю програму. В деяких випадках
371
на відрізки фонограми наклеюють кольорові ракорди і на них
записують теми звукових фрагментів. Номери стрічок повинні
відповідати позначенням, які прийняті в сценарії.
В процесі запису часто використовують декілька джерел
сигналу (наприклад, дватри мікрофони, магнітофонні приставки
тощо), а кількість входів у магнітофоні може виявитись
недостатньою. Окрім цього, найбільш зручно здійснювати
регулювання в тому випадку, якщо всі джерела сигналів увімкнені до
єдиного пристрою, який передає сигнал магнітофону. Такий пристрій,
що здійснює змішування сигналів, називається мікшером. На рис. 3.53
зображена блок-схема чотириканального мікшерного пульту з
підсилювачем для слухового контролю. Наявний перемикач на два
положення дозволяє порівнювати сигнали, що надходять на вхід
магнітофону і які записуються на магнітофоні. В комутаційній схемі
передбачено прослуховування за допомогою телефонів або гучномовця.
На рисунку 3.53 видно, що всі джерела сигналів вмикаються до
мікшерного пульту. Кожний вхід сполучений зі своїм каналом. Для
регулювання рівня сигналу того чи іншого джерела в кожному каналі є
регулятор рівня. Єдиний вихід мікшера з’єднується з магнітофоном.
Однією з основних вимог до запису є застосування магнітної
стрічки одного і того ж типу. Доцільно використовувати розмагнічену
магнітну стрічку, оскільки вона забезпечує краще співвідношення сигнал
 шум, ніж стрічка, яка пройшла стирання тільки в самому магнітофоні.
Магнітна стрічка намотується на котушки робочим шаром усередину.
Якщо переплутати і намотати стрічку навпаки, то різко погіршується
якість відтворення – адже у цьому випадку робочий шар стрічки і
магнітна головка будуть розділені товстим шаром немагнітної основи.
При монтажі фонограм, а також у випадку обриву магнітної стрічки
її з’єднують спеціальною клеючою стрічкою. Для отримання
безшумного склеювання кінці магнітної стрічки накладають один на
одного і розрізають їх під кутом близько 60. Після цього кінці стрічки
складають у стик один до одного неробочим шаром угору і накладають
липку стрічку для з’єднання кінців (рис. 3.54). Надлишок липкої стрічки
акуратно обрізають з обох боків. Необхідно слідкувати, щоб стик був
щільним без зазору.

372
 Рис. 3.53. Структурна схема мікшерного пульту.

Треба звернути увагу на те, що при неакуратному з’єднанні,

а також при поганій якості липкої стрічки може забруднюватися
робоча поверхня осердя магнітних головок клеєм. Для з’єднання
не можна застосовувати липучу стрічку для упаковування,
оскільки липкий шар може склеювати сусідні витки магнітної
стрічки.
На початку і на кінці магнітної стрічки підклеюють
спеціальну стрічку без магнітного шару – ракорд, який охороняє

373
фонограму від обриву при зарядці. На початок стрічки із
фонограмою, як правило, підклеюють ракорд зеленого кольору,
а до кінця фонограми – ракорд
червоного кольору. Якщо
фонограма має окремі записи,
які потрібно розділити, то для
цього використовують ракорд
білого кольору. Кольоровий
шар ракорду – матовий, тому на
ньому можна робити надписи.
Ракорд підклеюють відрізками
40-50 см.
У продажу є спеціальні набори
для монтажу магнітної стрічки, до
них входять липка стрічка, ракорди
різних кольорів і спеціальний
олівець для розмітки стрічки,
пристосування для укладання і
розрізування стрічки, безпечне
Рис. 3.54. Зрощування лезо.
магнітної стрічки. Нині широко застосовуються
озвучені діафільми, які отримали
назву діафонфільмів. В діафонфільмах застосовуються одночасно
діафільм або діапозитиви (слайди) і фонограма. Озвучення
діапозитивів, наприклад, здійснюється за допомогою
синхронізатора «Синхрон-8-М» і котушкового магнітофона.
Озвучення здійснюють таким чином. Синхронізатор встановлюють
упритул до магнітофона з правого боку. Магнітну стрічку заправляють у
стрічкопротяжні механізми магнітофону і синхронізатора. Під час запису
пульт дистанційного керування синхронізатора одним штекером
з’єднувального шнура під’єднують до синхронізатора, а іншим до
пульту дистанційного керування діапроектора. Запис здійснюється
натискуванням кнопки на синхронізаторі. Синхронізатор з
діапроектором з’єднують за інструкцією.
Серію діапозитивів, призначених для озвучення, вставляють
в діапроектор. До магнітофону підключають мікрофон і
374
налагоджують магнітофон на запис. Після цього вмикають
діапроектор і магнітофон і записують текст, який відповідає
діапозитиву.
При заміні діапозитиву слід натиснути кнопку пульту
дистанційного керування синхронізатора. При цьому
автоматично змінюється діапозитив і сигнал заміни діапозитиву
записується на магнітну стрічку.
При відтворенні озвучених діапозитивів пульт
дистанційного керування від’єднують від синхронізатора і
діапроектора та вимикають режим «Запис» синхронізатора.
Коли вмикається магнітофон на відтворення, на екрані
автоматично з’являється зображення діапозитивів і синхронно
звучить текст. Для озвучування діапозитивів можна застосувати
діапроектори з автоматичним режимом керування (наприклад,
«Протон», «Альфа») і будь-який магнітофон, який має вільний
вихід магнітної стрічки.

Виготовлення магнітофільму. Розробка сценарію

Магнітофільм  засіб навчання, що впливає на органи чуття

учнів з метою формування в них знань, понять, уявлень і
створений за визначеним сценарієм на магнітній стрічці з
наступним відтворенням на магнітофоні. Крім даного означення
може бути й інше: магнітофільм  тематично підібраний
звуковий запис на магнітну стрічку, зміст якого відповідає
навчальній програмі, дидактично вписується у визначену
навчальну ситуацію і спрямований на удосконалення процесу
навчання, позакласної роботи з фаху.
Магнітофільми, які використовуються в навчальному процесі, за
жанровими характеристиками можуть бути ігровими, за участю однієї
або декількох осіб; інформаційними; побудованими у вигляді
коментарю; репортажними; магнітофільмами-інтерв’ю.
У комплексі засобів навчання магнітофільми займають
особливе місце, тому, що їхнє застосування впливає тільки на
слух, викликаючи і формуючи визначені ситуації в уяві учнів.

375
 При створенні навчальних магнітофільмів з предметів
доцільно враховувати ряд вимог:
 зміст магнітофільму повинен бути конкретним, цікавим,
спроможним викликати в учнів міркування, пошук потрібного
рішення, а не представляти лише “фотографію" явищ, фактів,
тобто звичайний переказ (розповідь) викладача;
 основний матеріал для магнітофільму може бути зібраний
на базовому підприємстві. Це і бесіда з передовими
робітниками, раціоналізаторами, інженерами, і розкриття
особливостей технологічних процесів, росту продуктивності
праці, зниження травматизму і т.п.;
 необхідною умовою магнітофільму є створення образних
асоціацій, тобто специфічного “зорового ряду” в уяві школярів;
 використання таких особливостей магнітофільму, як
миттєва зміна місця, часу і характеру дії завдяки технічним
прийомам монтажу на асоціаціях, контрасті, зіставленні;
 основні вимоги до тексту сценарію магнітофільму 
науковість теми, ясність, образність, динаміка, дидактичність;
 працюючи над текстом магнітофільму, необхідно
відкинути все другорядне і врахувати, що уява, слухове
сприйняття інформації поліпшується, якщо їх стимулювати
стислими зауваженнями, при цьому не вдаючись у несуттєві для
даної навчальної ситуації подробиці;
 магнітофільми містять три основні структурні елементи:
мову, музику, шумові ефекти;
 мова повинна бути побудована стислими фразами, які
сприймаються і переробляються швидко й активно. Темп мови 
не більше 120 слів за хвилину. Елементи розмовної і книжкової
мови перекладаються на “мову радіо”, тобто враховується його
специфіка. Виключаються канцеляризми, дієприкметники,
дієприкметникові звороти і т.п.;
 музика нарівні з шумовими ефектами створює певний
фон тексту магнітофільму, підсилює напруженість дії або знімає
її. Використовується в якості монтажного зв’язку між окремими
фрагментами магнітофільму, починає або завершує композицію;

376
  шумові ефекти відіграють допоміжну роль, а якщо фільм
присвячений аналізу роботи машин і механізмів, пошуку
несправностей,  головну. Дозволяють викликати мимовільну
увагу в учнів на уроці, підкреслюють зміст і характер
магнітофільму.
Розробка сценарію. Для магнітофільму, як і для інших засобів
навчання, на першому етапі його створення пишеться сценарій.
Сценарій  це, власне, зміст магнітофільму, що розкриває
той звуковий ряд, який учні будуть сприймати на уроці
(позакласному занятті).
Робота над сценарієм магнітофільму може проводитися за
такими етапами:
1) здійснюється аналіз навчальної програми;
2) складаються плани-конспекти уроків і на основі
логічного структурування навчального матеріалу, моделювання
діяльності вчителя та учнів визначаються навчальні ситуації, для
яких дидактично доцільно створення магнітофільму.
При написанні сценарію використовується навчальний
матеріал, тобто усе те, що автор сценарію попередньо заніс у
свою записну книжку або на окремі картки. Структура сценарію
може бути різноманітною і складається з офіційного титулу, де
відзначається, наприклад, за замовленням якої організації
виготовлений магнітофільм, його автор, назва, діючі особи. Як
правило, магнітофільм розпочинається з музичного вступу, а
потім йде дикторський текст, тобто сам зміст магнітофільму.
Оформлення тексту сценарію ведеться так, щоб було чітко видно
його структуру, місце кожної репліки або діалогу і т.п. Так, дійова особа,
що бере участь у магнітофільмі, зазначається з лівого боку аркушу
паперу, а текст  з правого. У ремарках відзначається музична мелодія,
шумовий ефект, фон і т.п.
Текст сценарію друкується через два інтервали. Одна сторінка
тексту займає близько двох хвилин часу звучання магнітофільму при
темпі діалогу 150 слів за хвилину. Один рядок машинописного тексту
звучить 3 секунди, двадцять рядків  близько 1 хвилини.

377
 Друга частина
Телевізійні технічні засоби навчання

Телевізійна техніка  це технічні засоби запису, зберігання,

передачі та відтворення відео- та звукової інформації.
Телевізійна техніка має великі дидактичні можливості.
До телевізійних технічних засобів навчання відносяться
телевізійні приймачі (телевізори), відеомагнітофони, відеокамери,
відеопрогравачі, телерадіопроектри та інші.
В залежності від мети використання телепередач їх можна
розділити на три групи:
1. Ефірне телебачення
2. Замкнені кабельні системи телебачення.
3. Статичні засоби передачі інформації на базі телебачення.
Ефірне телебачення дає можливість використовувати в
навчально-виховному процесі навчальні передачі, підготовлені
центральним телебаченням.
Замкнені кабельні системи телебачення дають
можливість готувати власні телепередачі. До складу таких
систем входять декілька аудиторій, в які телепередачі
транслюються з телецентру, обладнаного телекамерами,
відеомагнітофонами, телекінопроекторами та
телерадіопроекторами.
До статичних засобів передачі інформації на базі
телебачення відносяться телеепіпроектори та аудиторні
телевізійні установки (АТУ). При цьому зображення та звук
формуються безпосередньо в аудиторії телекамерами на
робочому столі викладача та передаються на телевізійні
приймачі. Перевага такого методу полягає в можливості
передачі відеоінформації без затемнення та спеціальної
підготовки аудиторії.
Для навчального процесу використовують чорно-білі та
кольорові телевізори. Рекомендується використовувати побутові
телевізори стаціонарного типу з розміром екрану по діагоналі не
менше 50 см.
378
 В даний час у світі експлуатуються такі системи кольорового
телебачення:
 NTSС (від англ. National Television System Colour 
національна кольорова телевізійна система);
 SECAM (від фр. Sequentiel couleur a memoire  послідовна
передача кольорів з пам’яттю);
 PAL (від англ. Phase alternation line  рядки зі змінною
фазою).
Незалежно від типу системи джерела сигналів (телекамери,
телекінопроектори, та інші) формують сигнали трьох основних
кольорів: червоного, зеленого та синього. Ці сигнали керують
струмами променів електронно-оптичної системи кольорового
кінескопа в телевізорі.
Змінюючи співвідношення сигналів на катодах кінескопу,
можна отримати будь-який колір.
NTSC – перша система кольорового телебачення, яка
знайшла практичне використання. Створена вона в США у
1953 р. Ця система працює в США, Канаді, Японії, на Кубі, в
країнах Центральної та Південної Америки.
Система PAL створена фірмою “Telefunken” у 1963 р.
Телепередачі по системі PAL ведуться в Німеччині, Великобританії та
інших країнах Західної Європи, Азії та Африки.
Система SECAM, була запропонована у 1954 р.
французьким винахідником Анрі де Франсом. Тривалий час
система SECAM 1 проходила випробування й доопрацювання, а
у 1967 р. було розпочато регулярну трансляцію за цією
системою одночасно в СРСР та Франції.
Кожна з основних систем кольорового телебачення NTSC,
PAL, SECAM мають свої підсистеми з незначними відмінностями. Так,
існують підсистеми MESECAM, B, D, G, K, H, L, та інші, які
зустрічаються в різних країнах.
Для кожної системи створені кольорові телевізори, які
мають принципові та конструктивні відмінності. Для узгодження
роботи цих телевізорів та систем кольорового телебачення в
телевізори вмонтовують декодери сигналів.
379
 Кольорові телевізори настроюють за допомогою
випробувальної таблиці "УЭНТ". За допомогою цієї таблиці
перевіряють правильність відтворення всіх кольорів за
кольоровими смугами, статичне (в центрі) та динамічне (на
краях) зведення променів, чистоту кольорів – відсутність
кольорових плям на екрані. При неправильному зведенні на
зображенні з’являються ореоли різних кольорів.
Важливими телевізійними засобами, які дозволяють
записувати, зберігати та відтворювати телевізійний сигнал, а
також створити телестудію, є відеомагнітофон та відеокамера.
Відеомагнітофон – це пристрій для запису на відеомагнітну
стрічку зображення і звукового супроводу та їх відтворення. Ці
процеси відбуваються за допомогою електричних сигналів.
Процес відеомагнітного запису та відтворення зображення
подібний до процесу магнітного запису звуку. Відеосигнали
займають діапазон частот від 50 Гц до 6 000 000 Гц (6 МГц),
тобто в 300 раз ширший, ніж звуковий (50 – 20 000 Гц). Це
призвело до значного ускладнення відеомагнітофонів у порівнянні із
звуковими.
У 1975-80 рр. фахівцями в галузі телебачення було створено
3 формати відеомагнітофонів:
 VHSVideo Home System (1975)
 beta – format (1978)
 video – 2000 (1980)
Відеомагнітофони системи VHS виявились найбільш
зручними та надійними в експлуатації, що призвело до швидкого
завоювання ними світового ринку.
При використанні телевізійних засобів в навчальному
процесі необхідно виконувати вимоги санітарно-гігієнічних
норм, оскільки телевізійне зображення втомлює учнів та
негативно діє на зір.
Встановлювати телевізор необхідно вище рівня зору учнів.
У шкільному класі можна використовувати телевізор, який
знаходиться в центрі на віддалі не менше 2-х метрів від першого
ряду учнів. Можна використовувати 2 телевізори, розмістивши
їх перед учнями в кутках класу, а також 4 телевізори,
380
розмістивши 2 в кутках та ще 2 в центрі класу. Закріплювати
телевізори можна на бокових стінах, або підвішувати на стелі.
Тривалість демонстрування телепередач повинен бути не більше
15 хв. для учнів 1-2 класів, 20 хв. – 3-4 класів, 25 хв. – 5-8 класів
та 35 хв. – 9-12 класів на одному уроці.
При використанні телепередач на уроці необхідно захищати
телевізор від яскравого сонячного світла, обов’язково під’єднати
зовнішню антену, нахиляти вперед верхню частину телевізора
для усунення відбиття світла від екрану.
Для використання телевізійних засобів на уроці необхідно
додержуватися таких етапів методичної підготовки:
1. Підбір дидактичних матеріалів до теми уроку.
2. Попередній перегляд з метою аналізу змісту.
3. Визначення мети відібраного матеріалу.
4. Визначення функції матеріалу в структурі уроку.
5. Вибір методів та методичних прийомів використання.
6. Визначення способів активізації пізнавальної діяльності учнів.
7. Складання плану заняття.

Телевізор JVC

Телевізор – це апарат, який призначений для приймання

відеосигналів і перетворення їх в оптичне зображення та для
приймання електричних сигналів звукової частоти і перетворення їх у
звукові коливання.
Структурна схема телевізора, яка зображена на рис. 3.55, включає
такі елементи: телевізійна антена; перемикач телевізійних каналів; блок
приймача; блок звукового супроводу; гучномовець; відеопідсилювач;
блок яскравості; блок кольоровості; кінескоп; блок телевізійної
розгортки; високовольтний випрямляч; низьковольтний випрямляч.
Телевізійна антена призначена для приймання електричних
сигналів, які містять зорову та звукову інформацію. Антени для
приймання телеінформації в метровому і дециметровому діапазонах
мають свої конструктивні особливості.

381
 Рис. 3.55. Структурна схема телевізора:
1 – антена; 2 – перемикач телевізійних каналів; 3 – блок
приймача; 4 – блок звукового супроводу; 5 – гучномовець;
6 – відеопідсилювач; 7 – блок яскравості; 8 – блок кольоровості;
9 – кінескоп; 10 – блок телевізійної розгортки; 11 – високовольтний
випрямляч; 12 – низьковольтний випрямляч.

Перемикач телевізійних каналів забезпечує вибір каналу, на

якому відбувається телевізійна передача. В різних моделях телевізорів
застосовуються механічні, пакетні, кнопкові, електронні і
радіоелектронні перемикачі.
Блок приймача призначений для приймання електричних сигналів, які
містять зображувальну та звукову інформацію, і попереднього проміжного їх
підсилення. Цей блок ще називають підсилювачем проміжної частоти.
Блок звукового супроводу призначений для виділення,
підсилення і відтворення електричних сигналів звукової частоти.
Розташований цей блок у звуковому каналі.
Гучномовець призначений для перетворень електричних
коливань звукової частоти у звукові коливання.
Відеопідсилювач призначений для підсилення відеосигналів, які
надходять з блоку приймача.
Блок яскравості призначений для подання на кінескоп
відеосигналів, які містять кольорове зображення об’єкта. Цей блок
забезпечує регулювання яскравості зображення.
382
 Кінескоп призначений для перетворення відеосигналів в оптичне
зображення об’єкта. Кінескоп – це приймальна телевізійна
електронно-променева трубка.
Блок телевізійної розгортки призначений для послідовного
поелементного зчитування відеосигналу у вигляді рядків і кадрів.
Високовольтний випрямляч призначений для живлення
кінескопа та деяких інших блоків постійним електричним струмом
високої напруги.
Низьковольтний випрямляч призначений для живлення блоків
телевізора постійним електричним струмом низької частоти.
Дистанційний пульт управління призначений для управління
телевізором на відстані.
В лабораторній роботі використовується кольоровий телевізор
JVC, модель AV-14F4EE, виробництва японської телекомпанії.
Загальний вигляд телевізора, розміщення кнопок управління
і світлових індикаторів на передній панелі показано на рис. 3.56.

Рис. 3.56. Загальний вигляд телевізора JVC AV-14F4EE (a)

й розміщення кнопок управління та світлових
індикаторів (б):
1 – кнопка настройки (MENU); 2 – кнопки CHANNEL  / ;
3 – кнопки VOLUME – / +; 4 – ЕСО-сенсор; 5 – сенсор
пульта дистанційного управління; 6 – лампочка ON
TIMER (таймер увімкнено); 7 – лампочка POWER;
8 – кнопка вимикача.

383
 Розглянемо призначення кожної кнопки на передній панелі.
1. Кнопка настройки (MENU). Призначена для вибору
потрібної нам функції або пункту. Для вибору ми натискуємо на
кнопку MENU до тих пір, поки на екрані не з’явиться потрібне меню.
І лише після цього можна вибрати необхідну функцію або пункт.
2. Кнопки CHANNEL /. Призначені для увімкнення
телевізора і вибору каналів. Спочатку натискуємо кнопку і вмикаємо
телевізор, потім ще раз натискуємо цю кнопку для вибору каналів.
3. Кнопки VOLUME - / +. Призначені для регулювання гучності
звучання інформації.
4. ЕСО-сенсор. Забезпечує автоматичне регулювання
контрастності зображення у відповідності з освітленістю кімнати, в
якій розміщений телевізор.
5. Сенсор пульта дистанційного управління. Він приймає
сигнали від пульта дистанційного управління.
6. Лампочка ON TIMER. Ця лампочка світиться тоді, коли
працює ТАЙМЕР УВІМКНЕННЯ телевізора. Якщо вимкнути
телевізор, натиснувши на кнопку головного вимикача, то установка
ТАЙМЕРА УВІМКНЕННЯ буде анульована і лампочка погасне.
7. Лампочка POWER. Ця лампочка засвітиться тоді, коли ми
натискуємо кнопку вимикача електромережі на телевізорі. Коли ми
повторно натиснемо на кнопку вимикача електромережі на телевізорі,
то лампочка погасне.
8. Кнопка вимикача електромережі. При натисненні цієї
кнопки телевізор вмикається, при повторному натисненні –
вимикається.

Пульт дистанційного управління

Телевізор JVC має пульт дистанційного управління (рис. 3.57).

На пульті розташовано 16 кнопок:
1. Кнопка ECO SENSOR. Забезпечує автоматичне
регулювання контрастності зображення у відповідності з
освітленістю кімнати, в якій розміщений телевізор.

384
 Рис. 3.57. Розміщення кнопок на пульті дистанційного
управління.

2. Кнопка SOUND SYSTEM. Забезпечує оптимальний

вибір системи нормального звукового супроводу. Системи
звукового супроводу перемикаються в такій послідовності
B / G  /  D / K  B / G.
3. Кнопка COLOR SYSTEM. Забезпечує вибір необхідної
системи кольоровості. Вибір оптимальної системи кольоровості
відбувається в такій послідовності: ABTO  PAL  SECAM
Режим АВТО забезпечує автоматичний вибір кольоровості.
4. Кнопка TV / VIDEO. Призначена для вибору режиму
VIDEO. Цей режим призначений для вибору телевізійних
каналів. Для повернення в даний режим натискуємо кнопку TV /
VIDEO або кнопки CHANEL  / , або цифрові кнопки.
5. Кнопка OFF TIMER. Таймер автоматичного вимкнення
телевізора. Для встановлення бажаного проміжку часу
натискуємо кнопку OFF TIMER. За 1 хвилину перед
автоматичним вимкненням телевізора на екрані з’являється
надпис “НАДОБРАНІЧ”.
Щоб висвітлити на екрані час, який залишився до вимкнення
телевізора, необхідно натиснути один раз кнопку OFF TIMER.
385
Для припинення дії таймера вимкнення потрібно натиснути кнопку
OFF TIMER до тих пір, поки не повернемось в позицію 0.
6. Кнопка CHANEL SCAN. Призначена для сканування
каналів. Ми можемо вибрати необхідний нам канал лише тоді,
коли проскануємо всі канали телевізора.
Для сканування каналів натискуємо кнопку CHANEL
SCAN. При цьому перегляд каналів буде виконуватися в
порядку зростання їх номерів. Коли з’явиться потрібний нам
канал, натискуємо кнопку CHENNEL SCAN ще раз, причому це
потрібно зробити до того, як почнеться сканування наступного
каналу.
7. Кнопка RETURN +. Призначена для скасування настроювання
“Повернення каналу”. Для цього потрібно натиснути на кнопку
RETURN + і тримати її в натисненому стані більше 3 секунд до
появи повідомлення RETURN + (СКАСОВАНО).
Якщо канал для “Повернення каналу” не заданий, то при
натисненні на кнопку RETURN + телевізор повертається до
каналу, який був увімкнений до цього.
8. Кнопка DISPLAY. Призначена для індикації каналу. Для того,
щоб номер каналу або режим VIDEO постійно відчувались на екрані,
натискуємо на кнопку DISPLAY. Для вимкнення індикації каналу
потрібно ще раз натиснути на кнопку DISPLAY.
9. Кнопки CHANEL /. Кнопка призначена для увімкнення
телевізора. Для цього потрібно натиснути на неї і телевізор
почне працювати.
Крім цього при натисненні на кнопку CHANEL /
відбудеться перемикання каналів УГОРУ / УНИЗ.
10. Кнопка POWER. Кнопка призначена для увімкнення і
вимкнення телевізора. При натисненні кнопки POWER телевізор
вмикається. При натисненні кнопки POWER повторно телевізор
вимикається.
11. Кнопка PICTURE MODE. Кнопка призначена для вибору
одного з трьох режимів регулювання зображення. При першому
натисненні кнопки вибирається режим “ЯСКРАВИЙ” –
підвищується контрастність і чіткість зображення. При другому
натисненні вибирається режим “СТАНДАРТНИЙ” – стандартне
386
настроювання зображення. При третьому натисненні
вибирається режим “НЕКОНТРАСТНИЙ” – пом’якшується
контрастність і чіткість зображення.
12. Цифрові кнопки 0, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9. Призначені для
прямого вибору телевізійного каналу.
13. Кнопка – / – –. Кнопка призначена для вибору
однозначного або двозначного режиму.
При виборі однозначного режиму натискуємо кнопку – / – –, а
потім натискуємо одну з цифрових кнопок, наприклад, 2 або 7.
При виборі двозначного режиму ще раз натискуємо кнопку
– / – –, а потім натискуємо по дві цифри, наприклад, при виборі
каналу 5 натискуємо цифри 0, 5 а при виборі каналу 15
натискуємо цифри 1, 5.
14. Кнопка MUTING. Кнопка призначена для вимкнення
звуку в телевізорі. Натискуємо кнопку MUTING і звук
вимикається. Натискуємо кнопку MUTING ще раз і звук
поновлюється.
15. Кнопки настроювання (MENU)
 Кнопка MENU ▲/▼
 Кнопка MENU - / +
Кнопка MENU ▲/▼ виконує такі функції:
– при виборі мови екрану виводить на екран наступний пункт
меню;
– при настроюванні телевізійних каналів вибирає пункт
АВТО НАСТРОЙКА;
– при ручному настроюванні каналів вибирає пункт
РУЧНА НАСТРОЙКА і пункт ТОЧНА;
– вибирає пункт СИСТЕМА ЗВУКУ;
– при ручному настроюванні каналів вибирає пункт
ПРОПУСТИТИ;
– при встановленні зображення із зовнішнього пристрою
вибирається режим ВІДЕО і ВХІД;
– при виборі таймера увімкнення телевізора;
– при виборі ЗАМКА ВІД ДІТЕЙ;
– при виборі СПВШ;
– при виборі АВТО ВИМКНЕННЯ;
387
 – при виборі ГОЛУБОГО ФОНУ.

Кнопка MENU - / + виконує такі функції:

– при виборі MENU російською мовою;
– при настроюванні телевізійних каналів вибирає пункт
АВТО НАСТРОЙКА;
– при ручному настроюванні каналів розпочинає вибір ТВ –
СТАНЦІЇ;
– вибір необхідної системи звукового супроводу B / G → / → D / K;
– вибір підменю;
– вибір каналу, для якого ми хочемо встановити режим
пропуску: відповідь ТАК – режим вмикається; відповідь НІ –
режим скасовується;
– при відтворенні зображення із зовнішнього пристрою
вибирає режим VIDEO;
– вибір каналу, який повинен працювати при увімкненні телевізора;
– при дії системи придушення шумів вибирає ВКЛ або ВИКЛ;
– вмикає і вимикає ЗАМОК ВІД ДІТЕЙ;
– вмикає і вимикає АВТО УВІМКНЕННЯ, АВТО ВИМКНЕННЯ;
– вмикає і вимикає ГОЛУБИЙ ФОН.
16. Кнопка VOLUME - / +. За допомогою цієї кнопки
регулюється гучність звучання.

Увікнення і вимкнення телевізора (рис. 3.56, 3.57)

1. Вставте вилку в розетку мережі змінного струму.
2. Натисніть кнопку 8 вимикача електромережі на передній
панелі телевізора (рис. 3.56)
3. Якщо телевізор увімкнувся, то засвітиться лампочка POWER.
4. Телевізор перебуває в режимі очікування.
5. Якщо зображення не з’являється, натисніть кнопку POWER на
пульті дистанційного управління, щоб увімкнути телевізор.
6. Якщо зображення не з’являється, можна увімкнути
телевізор шляхом натиснення кнопки CHANNEL  /  на
передній панелі телевізора.

388
 7. Щоб вимкнути телевізор, натисніть кнопку POWER на
пульті дистанційного управління.
8. Телевізор перейде у режим очікування.
9. Щоб вимкнути телевізор із електричної мережі, натисніть
кнопку 8 вимикача електромережі на телевізорі.
10. Якщо телевізор вимкнено з електромережі, лампочка
POWER погасне.ВИБІР МОВИ ЕКРАНУ
В телевізорі меню виводиться на екран на одній з трьох мов
– англійській, російській або українській (рис. 3.58).

Рис. 3.58. Вибір мови екрану

Вибір української мови екрану відбувається у такій

послідовності:
1. Натискуємо кнопку MENU ▲/▼ і виводимо на екран
наступне меню. Це меню виводиться на одній з трьох мов:
англійській, російській і українській.

2. Натискуємо кнопку MENU ▲/▼, щоб вибрати третій

пункт меню.
3. Натискуємо кнопку MENU - / +, щоб вибрати українську мову.
4. Меню буде виводитися українською мовою.

389
 Настройка телевізійних каналів
Для перегляду телевізійних програм потрібно попередньо
настроїти телевізор на їх прийом. В телевізорі JVC можна настроїти
до 100 каналів (канали з номерами від 1 до 99 і канал AV).
В телевізорі JVC є два види настройки телевізійних каналів –
автоматична і ручна. Розглянемо кожний вид окремо.
Автоматична настройка каналів відбувається так:
1. Натискуємо кнопку MENU ▲/▼, щоб вибрати пункт
АВТО НАСТРОЙКА. Якщо виводиться інше меню, то знову
натискуємо кнопку MENU ▲/▼ до тих пір, поки не з’явиться
пункт АВТО НАСТРОЙКА.
2. Натискуємо кнопку MENU - / +, щоб запустити функцію
АВТО НАСТРОЙКА.
3. На екрані буде висвічуватися надпис  ПОШУК.
4. Після закінчення попередньої настройки всіх каналів
телевізора на станції, які він може приймати, індикація зникне і
АВТО НАТРОЙКА буде закінчена.
5. Для того, щоб припинити АВТО НАСТРОЙКУ
натискуємо кнопку MENU - /+.

Ручна настройка відбувається у такій послідовності:

1. Натискуємо кнопку MENU ▲/▼, щоб вибрати пункт
РУЧНА НАСТРОЙКА. Якщо виводиться інше меню натискуємо
кнопку MENU ▲/▼ до тих пір, поки не буде виведено пункт
РУЧНА НАСТРОЙКА.
2. Натискуємо кнопку MENU - / +. На екрані з’явиться
підменю. На екрані буде висвічуватись номер каналу у вигляді
ПР і номер.
3. Натискуємо кнопку MENU - / +, щоб вибрати номер
каналу для настройки.
4. Натискуємо кнопку VOLUME - / +, щоб розпочався вибір
телевізійної станції. На екрані з’явиться індикація  або .
Коли відбудеться настройка на телевізійну станцію, індикація

390
 або  зникне і канал з вибраним номером буде
настроєний на дану телевізійну станцію.
5. Якщо ми настроїли не на ту телевізійну станцію, то
потрібно декілька разів натиснути кнопку VOLUME - / + поки не
буде вибрана необхідна телевізійна станція.
6. Щоб припинити ручну настройку каналів потрібно
натиснути будь-яку кнопку, крім кнопки VOLUME - / +/
7. Якщо зображення на екрані нечітке натискуємо кнопку
MENU ▲/▼: вибираємо пункт ТОЧНА. Для більш точної
настройки на телестанцію притримуємо натиснутою кнопку
VOLUME - / +, поки не буде досягнуто найкращої якості
прийому телепередачі. Індикатори  і  показують, що
відбувається процес точної настройки на телестанцію.
8. Натисніть кнопку MENU ▲/▼ і виберіть пункт
СИСТЕМА ЗВУКУ.
9. Натисніть кнопку VOLUME - / +, щоб вибрати потрібну
нам систему звукового супроводу, а саме: B / G ; / ; D / K. Для м.
Вінниці підходить D / K.
10. Натисніть кнопку MENU ▲/▼ і виберіть функцію РУЧНА.
11. Якщо потрібно настроїти даний канал на іншу
телевізійну станцію повторіть пункти 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10.
12. Натисніть кнопку DISPLAY, щоб вимкнути індикацію.

Пропуск при виборі телевізійних каналів

В телевізорі є можливість при виборі телевізійних каналів
встановити такий режим, при якому непотрібні нам канали
будуть пропускатися. Відбувається це у такій послідовності:
1. Натисніть кнопку MENU ▲/▼, щоб вибрати пункт
РУЧНА НАСТРОЙКА. Якщо виводиться інше меню, то
необхідно натиснути кнопку MENU ▲/▼ до тих пір, поки не
з’явиться пункт РУЧНА НАСТРОЙКА.
2. Натисніть кнопку MENU - / +. На екрані з’явиться підменю.

391
 3. Натисніть кнопку MENU ▲/▼, щоб вибрати пункт
ПРОПУСТИТИ. При цьому номер каналу висвічується на екрані
у вигляді ПР НОМЕР, наприклад, ПР 1.
4. Натисніть кнопку MENU - / +, щоб вибрати канал, для
якого потрібно встановити режим пропуску.
5. Натисніть кнопку VOLUME - / + і виберіть відповідь
ТАК. Режим пропуску для вибраного каналу вмикається.
6. Щоб скасувати режим пропуску виберіть відповідь НІ.
7. Якщо потрібно увімкнути режим пропуску ще для якого-
небудь каналу, повторіть пункти 4, 5, 6.
8. Натисніть кнопку DISPLAY, щоб вимкнути індикацію.

Управління меню за допомогою кнопок на телевізорі

Кнопки, які є на телевізорі,
дають можливість управляти
функціями меню (рис. 3.59).
Управління меню за
допомогою кнопок на телевізорі
відбувається у такій послідовності:
1. Натисніть кнопку MENU,
щоб вивести на екран меню.
Якщо потрібне нам меню не
виводиться натискуємо на
кнопку MENU до тих пір,
поки на екрані не з’явиться
необхідне нам меню.
2. Натисніть кнопку MENU,
щоб вибрати відповідну функцію
або пункт. Щоб вибрати функцію
або пункт, який знаходиться вище
Рис. 3.59. Управління меню за від вибраних в даний момент,
допомогою кнопок натискуємо кнопку MENU, поки
на телевізорі. не перейдемо в друге меню.
Потім знову натискуємо кнопку

392
MENU поки не повернемось в початкове меню. Лише після цього
ми зможемо вибрати бажану функцію або пункт.
3. Натисніть кнопку MENU - / + для виконання бажаної
операції.
4. Натисніть кнопку VOLUME - / +, щоб вимкнути
індикацію меню.
5. Для вимкнення індикації потрібно натиснути кнопку
MENU, щоб вибрати пункт ВИЙТИ. Натисніть кнопку VOLUME
- / +, щоб вимкнути індикацію підменю.

Перегляд телевізійних передач з використанням

кнопок управління на телевізорі (рис. 3.56)
1. Натисніть кнопку 9 вимикача електричної мережі.
2. Натисніть кнопку CHANNEL / для увімкнення телевізора.
3. Натисніть кнопку CHANNEL / для вибору каналів.
4. Натисніть кнопку VOLUME - / +, щоб відрегулювати гучність.
5. Натисніть кнопку 9 вимикача електричної мережі для
вимкнення телевізора.
Якщо виконується пункт 1, то пункт 2 пропускається і навпаки.

Перегляд телевізійних передач за допомогою

пульта дистанційного управління
При перегляді телевізійних передач можна користуватися
пультом дистанційного управління (рис. 3.60).
Перегляд телевізійних передач за допомогою пульта
дистанційного управління відбувається у такій послідовності:
1. Увімкніть телевізор. Для цього натисніть кнопку POWER.
Якщо телевізор не вмикається натисніть кнопку вимикача
електромережі на телевізорі і знову кнопку POWER на пульті
дистанційного управління.
Крім цього телевізор можна увімкнути шляхом натиснення таких
кнопок: CHANNEL /; TV / VIDEO; ЦИФРОВИХ КНОПОК.

393
 2. Виберіть телевізійний
канал
2.1. Перемикання каналів
угору/униз. Для цього натисніть
кнопку CHANNEL /. Ця
функція не може бути вибрана для
тих каналів, для яких пропуск
каналів встановлено на ТАК.
2.2. Прямий вибір
каналів. Повторно натисніть
кнопку -/-- для вибору
однозначного або двозначного
режиму. Потім натисніть на
цифрові кнопки. Наприклад,
Однозначний режим:
канал 4 – натисніть 4,
канал AV – натисніть 0;
Двозначний режим:
канал 8 – натисніть 0, 8;
канал 12 – натисніть 1, 2;
канал AV – натисніть 0, 0.
Якщо кольори на екрані не
відповідають нормі повторно
натисніть COLOR SYSTEM з тим,
Рис. 3.60. Пульт щоб вибрати найбільш оптимальну
дистанційного управління систему кольоровості. Якщо система
телевізором JVC. кольоровості не вибирається автома-
тично, то слід зробити це вручну.
3. Натисніть кнопку VOLUME - / +, щоб відрегулювати
гучність. Якщо звук ненормальний натисніть кнопку SOUND
SYSTEM, щоб вибрати найкращу систему звукового супроводу.
При кожному натискуванні цієї кнопки системи змінюються у
такій послідовності B / G → / → D / K.
4. Натисніть на кнопку POWER і вимкніть телевізор.

394
 Несправності в телевізорі та способи їх усунення
1. Телевізор не вмикається
– натисніть кнопку вимикача електричної мережі;
– вставте вилку в розетку мережі змінного струму.
2. Відсутнє зображення або звук
– натисніть кнопку TV/VIDEO для вибору правильного режиму;
– перевірте під’єднання зовнішньої антени.
3. Не працює пульт дистанційного управління
– замініть батарейки;
– вставте правильно батарейки.
4. Не працюють кнопки управління на передній панелі
телевізора
– Перевірте, чи не знаходиться функція “Замок від дітей” в
положенні “Вкл”.
5. Телевізор раптово вмикається
– телевізор вмикається автоматично, якщо діє таймер увімкнення.
6. Телевізор раптово вимикається
– діє таймер вимкнення або авто вимкнення;
– якщо протягом двох годин після увімкнення телевізора за
допомогою таймера увімкнення не будуть вжиті ніякі заходи.
7. Ненормальний звук
– виберіть відповідну систему звукового супроводу.
8. Ненормальні кольори зображення
– відрегулюйте кольоровість і яскравість;
– виберіть відповідну систему кольоровості;
– встановіть режим зображення СТАНДАРТНИЙ.
9. На зображенні смуги (інтерференція).
– переставте антену;
– розведіть інтерференційні пристрої.
10. Плямисте зображення на екрані (перехресні
перешкоди)
– віддаліть антену від джерела перешкод;
– замініть провід антени на коксаіальний кабель.
11. Роздвоєне зображення
– переставте антену;
395
 – замініть антену на антену з доброю спрямованістю.
12. Зображення з перешкодами типу “СНІГ” (візуальні
перешкоди)
– перевірте під’єднання антени і правильно її зорієнтуйте;
– замініть або відремонтуйте антену.
13. Телевізійний канал раптово вимикається
– телеканал буде автоматично перемикатися, коли діє
таймер увімкнення.
14. Колір екрану став голубим
– Перевірте, чи встановлений ГОЛУБИЙ ФОН в положення ВКЛ.

Правила техніки безпеки при роботі з телевізором

1. Не допускайте пошкодження електричного шнура і вилки.
2. Не встановлюйте телевізор в місцях з недостатньою вентиляцією.
3. Не допускайте проникнення всередину телевізора сторонніх
предметів і рідин.
4. Вмикайте телевізор лише в розетку, де є напруга 220 В.
5. Дотримуйтесь віддалі телевізора від стін в межах 10-15 см.
6. Забороняється відкривати корпус телевізора і проводити
будь-який ремонт.
7. Не встановлюйте телевізор близько від джерел теплового
випромінювання і сильного магнітного поля.
8. Забороняється доторкатися до оголених провідників та інших
оголених деталей телевізора, які знаходяться під напругою.
9. У разі виявлення несправностей, які пов’язані з
електричним струмом, вимкнути телевізор з розетки і
звернутися до лаборанта або викладача.

Технічні характеристики телевізора JVC

1. Система кольоровості: PAL, SECAM, NTSC 3,58/43 МГц
(лише в режимі VIDEO).
2. Вхідна напруга: 110 – 240 В змінного струму.
3. Частота струму 50/60 Гц.

396
 4. Споживана потужність: максимальна – 70 Вт, середня – 47 Вт.
5. Розмір екрану (по діагоналі): кінескопа – 36 см, видима
частина – 34 см.
6. Звуковий вихід (номінальна вихідна потужність): 3 Вт.
7. Гучномовці: (5 см × 9 см) овал 2.
8. Зовнішні входи / виходи:
VIDEO – вхід (RCA);
AUDIO – вхід (RCA);
VIDEO – вихід (RCA);
AUDIO – вихід (RCA).
Гніздо для головних телефонів: діаметр 3,5 мм.
9. Розміри: довжина – 462 мм; висота – 340,5 мм; ширина – 375 мм.
10. Канали і частоти:
– канали низькочастотного VHF діапазону (VL) – від 46,25
до 168,25 МГц;
– канали високочастотного VHF діапазону (VH) – від
175,25 до 463,25 МГц;
– канали UHF діапазону (U) – від 471, 25 до 863,25 МГц.
11. Може приймати кабельне телебачення: в середньому
діапазоні (від Х до Z, від S1 до S10); у верхньому діапазоні (від
S11 до S20); в гіпердіапазоні (від S21 до S41).

Відеомагнітофон PANASONIC NV – SD 235EU

Відеомагнітофон Panasonic NV – SD 235EU призначений для
прийому телевізійних програм системи SEKAM (sekam D/K), запису і
відтворення кольорових телевізійних сигналів цієї системи.
Відеомагнітні стрічки, записані на даному відеомагнітофоні,
можуть відтворюватись на відеомагнітофоні системи SEKAM,
проте зображення у цьому випадку буде чорно-білим. Для
відтворення в кольорі потрібен декодер PAL-SECAM.
Відеомагнітні стрічки, записані на відеомагнітофоні цієї системи, а
також відеострічки, записані в системі SEKAM, відтворюються на
цьому відеомагнітофоні в чорно-білому зображенні.

397
 Структурна схема відеомагнітофона складається з таких
основних частин (рис. 3.61):

Рис. 3.61. Структурна схема відеомагнітофона:

1 – вхід відеосигналу; 2 – канал зображення;
3 – кінескоп; 4 – вхід звукового сигналу; 5 – канал
звукового супроводу; 6 – гучномовець;
7 – подаючий вузол; 8 – барабан відеоголовок;
9 – приймальний вузол; 10 – система забезпечення
руху відеострічки.

Органи управління відеомагнітофоном і з’єднувальні

гнізда

Органи управління відеомагнітофоном і з’єднувальні гнізда

на передній і задній панелях відеомагнітофона і пульт
дистанційного управління показані на рис. 3.62, 3.63, 3.64.

Передня панель відеомагнітофона

Кнопки, які розміщені на передній панелі відеомагнітофона і
пульті дистанційного управління, показані на рис. 3.62.
398
 Рис. 3.62. Відеомагнітофон. Передня панель:
1 – , живлення відеомагнітофона і
пульта дистанційного управління.
2 – EJECT, кнопка викиду відеокасети.
3 – касетний відсік.
4 – REW (REWIND) ◄◄, прискорене перемотування відеострічки
у зворотному напрямку. В режимі зупинки: для прискореного
перемотування у зворотному напрямку. В режимі відтворення: для
пошуку у зворотному напрямку. В режимі прискореного перемотування у
зворотному напрямку: для отримання зображень з високою частотою
зміни кадрів, висвічується індикатор “”
5 – SEARCH – пошук. Виконується пошук записаної
програми, прискореного сканування початку записаних програм.
6 – FF (FAST FORWARD) ►►, прискорене перемотування
в прямому напрямку. В режимі зупинки: для прискореного
перемотування відеострічки в прямому напрямку. В режимі
відтворення: для пошуку в прямому напрямку. В режимі прискореного
перемотування в прямому напрямку: для отримання зображення з
високою частотою зміни кадрів. Висвічується індикація“”.
7 – Віконце приймача інфрачервоного пристрою дистанційного
управління.
8 – CVC – індикатор контролю зображення за допомогою інтегральної
схеми. Цей індикатор висвітлюється при увімкненому магнітофоні.
9 – Дисплей.
10 – Кнопки /. Використовуються для вибору необхідної
програмної позиції телевізійної станції на відеомагнітофоні.
11 – REC / OTR – запис зображення одним натисненням кнопки.
Натискуємо кнопку і зразу починається запис зображення і звуку.

399
 12 – TIMER REC - використовується для увімкнення і
вимкнення функції запису по таймеру. Індикатор висвічується або
не висвічується. При увімкненні функції запису по таймеру
нормальна робота відеомагнітофона неможлива до тих пір, поки ми
знову не натиснемо цю кнопку і не вимкнемо режим готовності до
запису по таймеру на відеомагнітофоні.
13 – STOP ■(□) використовується для зупинки будь-якого
відтворення або запису. Використовується для викиду відеокасети.
14 – PLAY / OFF ► – використовується для відтворення
запису. Висвічується індикатор . Використовується для повторного
відтворення. Використовується для функції таймера увімкнення.

Задня панель відеомагнітофона

На задній панелі відеомагнітофона розміщені з’єднувальні
гнізда з назвами “Вхід” і “Вихід” (рис. 3.63).

Рис. 3.63. Відеомагнітофон. Задня панель.

15 – VIDEO IN – відео вхід. Використовується для під’єднання
відеокабеля від відеокамери або іншого відеомагнітофона.
16 – VIDEO OUT – відео вихід. Використовується для під’єднання
відеокабеля до телевізора або іншого відеомагнітофона.
17 – RF IN – радіочастотний вхід. Використовується для
під’єнання до зовнішньої антени.
18 – AC IN – вхід змінного струму. Використовується для
під’єднання до елекричної мережі.
19 – AUDIO IN – аудіо вхід. Використовується для під’єднання
аудіокабеля від відеокамери або іншого відеомагнітофона.

400
 20 – AUDIO OUT – аудіо вихід. Використовується для під’єднання
аудіокабеля до телевізора або іншого відеомагнітофона.
21 – RF OUT – радіочастотний вихід. Використовується для
з’єднання з антенними клемами телевізора.

Інфрачервоний пристрій дистанційного управління

Інфрачервоний пристрій дистанційного управління призначений
для управління відеомагнітофоном PANASONIC. Цей пристрій
універсальний. Тому деякі кнопки не використовуються для управління
відеомагнітофоном.
Загальний вигляд, кнопки та інші органи управління
інфрачервоним пристроєм дистанційного управління відеомагнітофоном
показано на рис. 3.64, 3.65. Потрібно пам’ятати, що для використання
числових кнопок слід перемкнути VCR / TV (повзунок 10 на рис. 3.64) в
положення VCR.

Рис. 3.64. Інфрачервоний пристрій

дистанційного управління відеомагні-
тофоном PANASONIC:

1. Інфрачервоний передавач.
2. Числові кнопки.
3. OSD – відображення інформації на
екрані телевізора. Використовується для
функції відображення інформації на екрані
телевізора.
4. RESET – скидання. Використову-ється
для скидання лічильника відеострічки
(часу, який минув) на “0:00:00”. При
встановленні відеокасети лічильник
відеострічки автоматично скидається на
“0:00:00”.
5. PAUSE/SLOW – пауза/
сповільнене відтворення.
401
 При відтворенні:
 при натисненні стоп-кадру висвічується індикатор “00”;
 при натисненні протягом 2 секунд і більше буде відбуватися
сповільнене відтворення, висвічується індикатор “□”.
При запису: переривається запис.
6. MENU – меню. Кнопки управління меню відображення на екрані
телевізора. Використовується для ініціювання появи головного меню
відображення інформації на екрані телевізора.
ENTER – введення. Використовується в таких випадках:
 для підтвердження вибору або збереження ▲▼◄►;
 для виконання вибору при відображенні інформації на
екрані телевізора.
7. CH, DATE, ON, OFF – кнопки управління записом по таймеру.
PROG./CHECK – програмування/перевірка. Використовується для
установки і перевірки програм таймера.
CANCEL – скасування. Використовується для скасування
установок, зроблених для запису по таймеру.
SPEED – швидкість. Використовується для вибору бажаної
швидкості відеострічки для запису. SP забезпечує найкращу
якість зображення. LP (EP) забезпечує найбільш тривалий час
запису. На дисплеї відеомагнітофона або на екрані телевізора
з’явиться індикатор (SP, LP, EP), який відповідає вибраній
швидкості відеострічки:
LP: він з’явиться тоді, коли вихідним і вхідним сигналами є
сигнали системи PAL / MESECAM;
EP: він з’явиться тоді, коли вихідними і вхідними сигналами
є сигнали системи NTSC.
TIMER REC  – запис по таймеру. Використовується для
увімкнення і вимкнення функції запису по таймеру. Індикатор 
висвічується або не висвічується.
8. Немає функції. Ця кнопка для управління даним відеомагнітофоном
не використовується.
9. Немає функції. Ця кнопка даним магнітофоном не використовується.
10. VCR / TV – перемикач відеомагнітофона і телевізора:

402
 VCR: використовується для вибору режиму управління
відеомагнітофоном;
TV: використовується для вибору режиму управління
телевізором.
11. INPUT SELECT – вибір входу. Використовується для
зовнішнього джерела запису AV.
12. DISPLAY – дисплей. Використовується для зміни
індикації на дисплеї відеомагнітофона або при відображенні
інформації на екрані телевізора.
13. Немає функції. Ця кнопка для управління даним
відеомагнітофоном не використовується.
14. INDEX |◄◄, ►►| - індексація. Використовується для
функції пошуку по індикації.
15. REC ● – запис. При натисненні цієї кнопки починається запис.
16. REPEAT – повторення. Використовується для функції
повторного відтворення.
17.  PLAY – відтворення. Використовується при відтворенні.
Висвічується індикатор . Використовується для повторного
відтворення.
18. VCR / TV. Немає функції. В даному відеомагнітофоні не
використовується.

Рис. 3.65. Інфрачервоний

пристрій дистанційного управлін-
ня відеомагнітофоном Panasonic
(продовження).

19. POWER – живлення.

Натисніть для перемикання
телевізора з режиму “Увімкнено”
в режим готовності і навпаки. У
режимі готовності телевізор все
ще залишається під’єднаним до
електромережі.

403
 20. ЧИСЛОВІ КНОПКИ. Використовуються для вибору
програмних позицій телевізора (1-99).
21. AV – аудіо/відео. Використовується для вибору
телевізійного входу.
22. КНОПКИ . Використовуються для вибору необхідної
програмної позиції (телевізійної станції) на телевізорі.
23. VOLUME – ◄+ - рівень гучності. Використовується для
регулювання рівня гучності в телевізорі.
На інфрачервоному пульті дистанційного управління є
кнопки, які використовують ті самі функції, що і на
відеомагнітофоні. Ці кнопки показані на рис. 3.66.

Рис. 3.66. Інфрачервоний

пристрій дистанційного
управління відеомагнітофоном.

1 – POWER – живлення
пульта дистанційного
управління.
4 - REW (REWIND) ◄◄
– прискорене перемотування
відеострічки в зворотному
напрямку.
 В режимі зупинки: для
прискорення перемотування у
зворотному напрямку.
 В режимі відтворення:
для пошуку у зворотному
напрямку.
 В режимі прискореного
перемотування у зворотному
напрямку: для отримання
зображення з високою частотою зміни кадрів, висвічується індикатор.
5 – SEARCH – пошук. Виконується пошук записаної
програми, прискореного сканування початку записаних програм.
404
 6 – FF (FAST FORWARD) ►► – прискорене перемотування
в прямому напрямку.
10 – Кнопки . Використовуються для вибору необхідної
програмної позиції телевізійної станції на відеомагнітофоні.
12 – TIMER REC  - використовується для увімкнення і
вимкнення функції запису по таймеру. Індикатор  висвічується
або не висвічується. При увімкненні функції запису по таймеру
нормальна робота відеомагнітофона неможлива до тих пір, поки
знову не натиснемо цю кнопку і не вимкнемо режим готовності
до запису по таймеру на відеомагнітофоні.
13 - STOP ■ (□) – використовується для зупинки будь-якого
відтворення або запису. Використовується для викиду відеокасети.

Запис телепередачі за допомогою телевізора JVC

і відеомагнітофона Panasonic в ручному режимі

1. Під’єднайте відеомагнітофон до телевізора за допомогою

кабеля AUDIO VIDEO. Кабель з’єднує вихід VIDEO на
телевізорі з входом VIDEO на відеомагнітофоні та вихід AUDIO
на телевізорі з входом AUDIO на відеомагнітофоні.
2. Встановіть на відеомагнітофоні перемикач VCR/TV в положення
VCR для використання кнопки POWER, кнопок  і  та числових
кнопок на інфрачервоному пристрої дистанційного управління
3. Увімкніть відеомагнітофон. Для цього натисніть кнопку
POWER на інфрачервоному пристрої дистанційного управління.
4. Вставте відеокасету з непошкодженим язичком запобігання
запису від стирання у відеомагнітофон.
5. Увімкніть телевізор. Виберіть телевізійну станцію, передачу
якої Ви бажаєте записати. Це можна зробити за допомогою кнопки 
або натисненням числових кнопок на інфрачервоному пристрої
дистанційного управління.
6. Розпочніть запис телевізійної передачі. З цією метою натисніть
кнопку REC на інфрачервоному пристрої дистанційного управління.
7. Зупиніть запис телевізійної передачі. Для цього натисніть
кнопку на інфрачервоному пристрої дистанційного управління.
405
 Запис телепередачі за допомогою телевізора JVC
і відеомагнітофона Panasonic по таймеру
1. Під’єднайте відеомагнітофон до телевізора за допомогою
кабеля AUDIO VIDEO. Кабель з’єднує вихід VIDEO на телевізорі з
входом VIDEO на відеомагнітофоні та вихід AUDIO на телевізорі з
входом AUDIO на відеомагнітофоні.
2. Увімкніть відеомагнітофон. Для цього натисніть кнопку
POWER на інфрачервоному пристрої дистанційного управління.
3. Вставте відеокасету з непошкодженим язичком запобігання
запису від стирання у відеомагнітофон.
4. Увімкніть телевізор. Виберіть телевізійну станцію, передачу
якої Ви бажаєте записати. Це можна зробити за допомогою кнопки 
або натисненням числових кнопок на інфрачервоному пристрої
дистанційного управління.
5. Виберіть 4-кнопкове програмування. Наприклад:
– програмна позиція (канал) – 2;
– дата – 27 ЖОВТНЯ;
– початок запису – 20:02;
– закінчення запису – 21:30.
Для виконання даного програмування користуйтесь інфрачервоним
пристроєм дистанційного управління. Позиції програмування показані
на рис. 3.67.

Рис. 3.67. Інфрачервоний пристрій дистанційного

управління. Запис по таймеру.
406
 6. Натисніть кнопку 1 PROG / CHECK.
(рис. 3.67). При цьому відбудеться встановлення і
перевірка програми таймера. На екрані
телевізора з’явиться таке зображення:

7. Натисніть кнопку 2 установки програмної позиції (каналу) 2

(рис. 3.67). На екрані телевізора з’явиться наступне зображення:

8. Натисніть кнопку 3 DATE для встановлення дати “27 СР”

(рис. 3.67). На екрані телевізора з’явиться таке зображення:

9. Натисніть кнопку 4 ON для встановлення початку запису

“20 : 02” (рис. 3.67). На екрані телевізора з’явиться таке зображення:

407
 10. Натисніть кнопку 5 OFF для встановлення закінчення запису
(рис. 3.67). На екрані з’явиться таке зображення:

11. Натисніть кнопку TIMER REC  для активізації запису по

таймеру. На екрані з’явиться надпис “ПРОГРАМА НЕ ЗАВЕРШЕНА”.
12. Відеомагнітофон готовий до запису телевізійної
передачі по таймеру. При цьому висвічується індикатор
готовності до запису по таймеру .
13. Розпочніть запис телевізійної передачі. Для цього натисніть
кнопку REC● на інфрачервоному пристрої дистанційного управління.
14. Для скасування запису по таймеру натисніть кнопку CANCEL.

408
 Відтворення запису, виконаного на відеомагнітофоні
Panasonic
Відтворення запису, виконаного на відеомагнітофоні PANASONIC,
можна виконувати за допомогою кнопок, які розміщені на
інфрачервоному пристрої дистанційного управління і на передній
панелі відеомагнітофона (рис. 3.68).

Рис. 3.68. Відтворення запису:

а) - передня панель відеомагнітофона Panasonic;
б) - інфрачервоний пристрій дистанційного управління.

Перед тим, як відтворювати запис, необхідно виконати таку

підготовчу роботу:
– під’єднати відеомагнітофон до телевізора;
– увімкнути відеомагнітофон;
– увімкнути телевізор.
А далі виконати операції, які вміщені нижче.

409
 Символи
Операції ДІЇ СТУДЕНТА
дисплея
Вставте відеокасету із записом у
відеомагнітофон.

Натисніть кнопку 2 і починайте

перегляд відтворення запису.

Натисніть кнопку 3 і виконайте пошук

запису в прямому напрямку. Для
повернення в режим нормального
відтворення натисніть кнопку 
(PLAY).

Натисніть кнопку 4 і виконайте пошук

у зворотному напрямку. Для
повернення в режим нормального
відтворення натисніть кнопку 
(PLAY).
Натисніть кнопку 5,6 (PAUSE / SLOW) і
виконайте перегляд стопкадру. Для
продовження нормального відтворення
натисніть кнопку  (PLAY) або кнопку 5,6
(PAUSE / SLOW).
Виконайте перегляд сповільненого
відтворення. Тримайте натисненою
кнопку 5,6 (PAUSE / SLOW) протягом
2 і більше секунд. Для продовження
нормального відтворення натисніть
кнопку  (PLAY).
Натисніть кнопку 7 і зупиніть
перегляд запису.

410
 Несправності відеомагнітофона Panasonic, їх
причини та способи усунення
1. Не освітлено вікно дисплея відеомагнітофона:
– не під’єднаний шнур живлення від електромережі;
– під’єднайте шнур живлення від електромережі до
відеомагнітофона.
2. Дисплей освітлений, але відеомагнітофон не працює:
a) відеомагнітофон знаходиться в режимі запису по таймеру:
– натисніть кнопку TIMER REC  для управління
відеомагнітофоном вручну;
б) діє пристрій захисту:
– від’єднайте від електромережі шнур живлення і
почекайте 1 хвилину. Потім знову під’єднайте шнур живлення
до електромережі і перевірте роботу відеомагнітофона;
в) сформувалась роса:
– коли мигає індикатор роси, то почекайте до зникнення
мигання індикатора.
3. Є перешкоди в зображенні на екрані, відсутнє кольорове
зображення, внизу екрану є горизонтальні смуги або лінії:
a) неправильно відрегульований трекинг:
– відрегулюйте трекинг;
б) телевізор не був настроєний на частоту вихідного сигналу
відеомагнітофона:
– настройте телевізор на частоту вихідного сигналу
відеомагнітофона;
в) забруднені або спрацьовані відеоголовки:
– викличте майстра по ремонту відеомагнітофона;
4. При кожній спробі запису мигає індикація:
– зламаний язичок запобіжника запису від стирання на відеокасеті;
– використайте відеокасету з непошкодженим язичком
запобіжника запису або заклейте язичок клейкою стрічкою.
5. Зображення записується з шумами або при чистому
екрані:
a) пошкоджена зовнішня антена або антенний кабель:

411
 – перевірте під’єднання зовнішньої антени до відеомагнітофона,
перевірте зображення на екрані;
б) відеомагнітофон настроєний неправильно:
– настройте відеомагнітофон;
в) вибрана позиція AV:
– виберіть необхідну телевізійну програму.
6. Неможливо виконати запис по таймеру:
a) неправильно встановлені годинник або календар:
– встановіть годинник і календар на даний час;
б) неправильно встановлено початок і закінчення запису:
– правильно встановіть початок і закінчення запису;
в) відеомагнітофон не встановлений для запису по таймеру:
– після програмування для запису по таймеру натисніть
кнопку TIMER REC .
7. Неможливий запис із зовнішніх джерел:
a) не вибрана позиція AV:
– виберіть позицію AV шляхом натиснення кнопки INPUT
SELECT;
б) неправильно вибрані зовнішні аудіо/відео з’єднання:
– перевірте правильність з’єднання для зовнішніх аудіо/
відео джерел
8. Неправильно функціонує пристрій дистанційного управління:
a) промінь передавача пристрою не досягає відеомагнітофона:
– перевірте, чи на шляху променя немає перешкод;
б) віддаль від пристрою до відеомагнітофона дуже велика:
– зменшіть віддаль в межах 7 метрів;
в) розрядились батареї:
– замініть батареї;
г) неправильно вставлені батареї:
– переставте батареї правильно з урахуванням полярності.

412
 Правила техніки безпеки при користуванні
відеомагнітофоном
1. Не допускайте різних змін температури при переміщенні
відеомагнітофона.
2. Не розміщуйте відеомагнітофон у вологих і запилених
приміщеннях.
3. Не закривайте вентиляційні отвори.
4. Тримайте відеомагнітофон далеко від потужних джерел
тепла – прямого сонячного світла і теплових радіаторів.
5. Необхідно розміщувати відеомагнітофон далеко від магнітів.
6. Забороняється торкатися до внутрішніх частин
відеомагнітофона пальцями та іншими предметами.
7. Потрібно розміщувати відеомагнітофон далеко від тазів,
раковин, ваз для квітів та посуду з водою. Попадання води
всередину спричиняє серйозні пошкодження.
8. Не допускайте накопичення у відеомагнітофон роси.

Технічні характеристики відеокасетного магнітофона

Panasonic
1. Джерело живлення: 110 -240 В, змінний струм частотою 50-60 Гц.
2. Споживана потужність: 17 Вт.
3. Система відеозапису: 2 головки, які обертаються,
гелікоідальна система сканування.
4. Відеоголовки: 2 головки.
5. Швидкість руху відеострічки: PAL SP: 23,39 мм/сек; LP:
11,7 мм/сек; NTSC SP: 33,3 мм/сек; EP: 11,1 мм/сек.
6. Формат відеострічки: стрічка VHS.
7. Тривалість запису/відтворення:PAL SP; 240 хв. З NV – E 240;
PAL LP; 480 хв. з NV – E240.
8. Тривалість прискореного перемотування в прямому і
зворотному напрямках: приблизно 60 сек з NV – E180.
9. ВІДЕО.

413
 Система телебачення:
CCIR; 625 ліній, 50 полів, сигнал кольоровості PAL EIA; 525
ліній, 60 полів, сигнал кольоровості NTSC.
Cистема модуляції:
Яскравість, ЧМ азімутальний запис. Сигнал кольоровості;
запис перетвореної піднесучої зі зміщенням фази.
Рівень вхідного сигналу:
Вхід відео VIDEO IN (PHONO); 1,0 VP-P, 75 Ом, навантажений.
Рівень вихідного сигналу:
Вихід відео VIDEO OUT (PHONO); 1,0 VP-P, 75 Ом, навантажений.
РЧ модуляція; УВЧ канал Е21 – Е69 75 Ом.
11. АУДІО
Рівень вхідного сигналу:
Вхід аудіо AUDIO IN (PHONO); – 6дБВ, більше 47 кОм.
Рівень вихідного сигналу:
Вихід аудіо AUDIO AUT (PHONO); – 6дБВ, менше 1 кОм.
Аудіодоріжка: 1 доріжка (тільки нормальний МОНО).
12. Горизонтальне розв’язання відеосигналу: – колір; більше
240 ліній (SP).
13. Співвідношення С/Ш: – відео; більше 43 дБ (SP).
14. Діапазон звукових частот: 80 Гц – 8 кГц.
15. Робоча температура: 5ºС-40ºС.
16. Робоча вологість: 35 %-80 %.
17. Вага: 3,9 кг.
18. Габарити: 340 (ширина) × 87 (висота) × 297 (глибина) мм.

Камкордер
Камкордер (рис.3.69 і рис.3.70) – так офіційно іменується
апарат, який зазвичай називають просто відеокамерою. Слово
камкордер утворено з двох – камера + рекордер, воно нагадує,
що в апарат входить і відеокамера (перетворює картинку в
електричний сигнал), і відеомагнітофон (записує і відтворює
відеосигнал).

414
 Рис. 3.69. Будова камкордера.

Рис. 3.70. Блок-схема камкордера.

415
 Трансфокатор – об’єктив зі змінною фокусною віддаллю. В
одному крайньому положенні рухомих лінз це ширококутник (рис. 3.71
(1)), який охоплює зразу велику картину, але зрозуміло, досить дрібно
показує її деталі. В одному крайньому положенні лінз трансфокатор – це
вже телеоб’єктив, котрий показує невеличку частину картини, але крупно,
зі збільшенням (рис. 3.71 (2)). Трансфокатор змінює свій кут огляду не
більше ніж у 12 раз, цьому відповідає позначення 12. Однак, на нових
камкордерах можна побачити позначення 24 або навіть 48. Це до
оптики під’єднується електроніка, яка розтягує на весь кадр лише
частинку того, що бачить об’єктив (рис. 3.71 (3)), як би звужуючи кут
огляду, але, на відміну від оптики, з втратою чіткості.

Рис. 3.71
416
 Трансфокатор – складна багатолінзова система. Ще не так
давно вважалося неможливим зробити його дешевим і достатньо
чітким. У всякому випадку, в кінокамерах в основному
використовували два-три окремих об’єктиви на поворотній
платформі (турелі). А фотографи носили в сумці цілий набір
змінних об’єктивів з різними фокусними віддалями і
під’єднували до камери то один, то інший, в залежності від того,
що потрібно було сфотографувати. Сьогодні, навіть у недорогих
фотоапаратах встановлюють трансфокатор (ZOOM; означає
швидкий наїзд на об’єкт, який знімається за допомогою
трансфокатора), а відеокамер взагалі не буває без трансфокатора. В
ньому, до речі, тепер найчастіше використовують пластмасові лінзи –
неможливе стало предметом широкого попиту.
Один із двох головних блоків камкордера – відеомагнітофон, який
колись назавжди включили у списки неможливого. Магнітний запис
звуку з’явився більше ста років тому назад. А от картинку, здавалось,
записати на магнітну стрічку не вдасться, – для цього, як показували
розрахунки, потрібно було б протягувати стрічку зі швидкістю 200
кілометрів за годину. Важко уявити собі магнітофон, де мимо
записуючої головки зі швидкістю кур’єрського потягу несеться стрічка
і великої кілометрової її котушки не вистачить на півхвилини.
Для запису відеосигналу така висока швидкість потрібна тому, що
в його спектрі є дуже високі частоти – більш 6 МГц (мегагерц), це в
500 разів більше, ніж в спектрі звукового сигналу. А з’являються ці
високочастотні складові відеосигналу при зчитуванні дрібних деталей
картинки і саме вони, високочастотні складові, в результаті визначають
наскільки чітким буде зображення на екрані. Це нагадує відтворення
музики, коли високочастотні складові звуку визначають його чистоту і
прозорість, приносять звучання скрипок і флейт.
Магнітний запис на стрічці – сама ця дія – відбувається в той
момент, коли стрічка знаходиться над щілиною (зазором) записуючої
головки: магнітне поле в районі щілини замикається через стрічку і в
ній залишається маленька магнітна ділянка – магнітний слід якоїсь
частини сигналу (рис. 3.71 (5-10)). Чим швидше змінюється сигнал,
тобто, чим вища його частота (рис. 3.71, 9)), тим швидше потрібно
протягувати стрічку біля щілини, щоб запис різних частин сигналу,
417
який змінюється (його магнітні сліди), не перекривали один одного
(рис. 3.71 (8)). Нескладна арифметика показує, що для запису повного
відеосигналу, включаючи його найвищу частоту: 6 МГц, якраз і
потрібно переміщувати стрічку зі швидкістю кур’єрського
поїзда, що, зрозуміло, неможливо.
У грудні 1951 року американські інженери Олександр
Поняков (засновник фірми “Ампекс”), Мирон Столяров і Вальтер
Селстед придумали відеомагнітофон, в якому вдалося обійти заборону
“кур’єрської швидкості”. Для запису картинки взяли широку стрічку,
сама вона рухалась досить повільно, а запис проводився поперек
стрічки головкою, яка швидко обертається (рис. 3.71 (4)). Декілька
років знадобилося, щоб розв’язати складні інженерні задачі, створити
високоточну механіку, системи синхронізації, стабілізувати картинку.
Однак, навіть коли все було зроблено і фірма “Ампекс”
розпочала випускати свої перші відеомагнітофони, важко було
повірити, що невдовзі ці великі, майже в людський зріст
машини, перетворяться в елегантні чорні скриньки, котрі
з’явилися у мільйонах квартир.
Із пісні, як відомо, слова не викинеш, і слід признатися, що творці
побутових відеомагнітофонів і камкордерів, щоб не ускладнювати і не
роздувати ці апарати, пішли на жертву: швидкість запису в них
приблизно вдвоє менша, ніж потрібно. При цьому найвища частота
відеосигналу, що записується, не більше 6 Мгц, як в телевізійному
стандарті (рис. 3.71 (11)), а 2,5 Мгц (рис. 3.71 (12)). В результаті у картинки,
яку отримано з відеомагнітофона або камкордера, чіткість удвоє менша, ніж
з якісної телепередачі. Ми, правда, не завжди звертаємо на це увагу – був би
добрий фільм, цікавий сюжет.
Чіткість картинки оцінюється кількістю вертикальних ліній, які ще
можна розрізнити на “мітелці” спеціальної випробувальної таблиці.
Проте, часто оцінку зводять до умовної кількості рядків, якими
відтворюється картинка. У нинішньому нашому стандарті електронний
промінь в усіх випадках прокреслює на екрані 625 рядків, і в дуже
доброму телевізорі при дуже добрій передачі помітні дрібні деталі
розміром у товщину рядка. Якщо ж зображення нечітке, то картинка
виглядає так, немов би намальована більш грубими мазками, меншою
кількістю більш товстих рядків. Саме їх кількість оцінює чіткість.
418
 Відеокамера NV-PX27EN Panasonic
Відеокамера NV-PX27EN Panasonic призначена для запису і
відтворення зображень і звукового супроводу з використанням
відеокасети.
Відеокамера має такі органи управління і компоненти (рис. 3.72,
рис. 3.73, рис. 3.74):

Рис. 3.72. Органи управління і компоненти відеокамери

1. Кришка об’єктиву.
2. Сенсор балансу білого.
3. Сенсор дистанційного управління.
4. Мікрофон.
5. Лампа копіювання.
6. Регулятор фокусування.
7. Кнопка фокусування (FOCUS).
8. Кнопка плавного введення / виведення зображення і
звуку (FADE).
9. Кнопка задньої підсвітки (BACKLIGHT).
10. Кнопка балансу білого (W.B).
11. Касетний відсік.

419
 12. Кнопка закриття касетного відсіку (LOCK).
13. Наочник.
14. Кнопка вибору автоматичної експозиції (PROG. AE).
15. Кнопка цифрових ефектів 1 (EFFECT 2).
16. Кнопка цифрових ефектів 2 (EFFECT 2).
17. Вікно мультиінформації.

Рис. 3.73. Органи управління і компоненти відеокамери

18. Кнопка зміни дати / часу (DATE / TIME / SHIFT).

19. Кнопка пам’яті (MEMORY).
20. Кнопка відтворення (PLAY).
Кнопка меню (MENU).
21. Кнопка паузи (PAUSE).
Кнопка вибору позиції (JTEM).
22. Кнопка пошуку назад (- SEARCH).
Кнопка прискореного перемотування / огляду назад.
Кнопка перевірки запису
23. Кнопка дати / часу титрів (DATE / TITLE).
24. Кнопка збереження цифрового зображення (STORE).
25. Лампа режиму ВКМ (відтворення) (VCR).

420
26. Кнопка вибору режиму ВКМ / камера (VKM / CAMERA).
27. Лампа режиму камери (запис) (CAMERA).
28. Кнопка встановлення дати / часу (DATE / TIME / SET).
Кнопка регулювання трекінгу (TRACKIHG ►).
29. Кнопка скидання лічильника стрічки (RESET).
30. Кнопка зупинки (STOP).
Кнопка встановлення позиції (SET).
Кнопка пошуку уперед (SEAPCH+).
31. Кнопка прискореного перемотування / перегляду вперед (►►).
32. Кнопка вибору кольору для цифрового зображення (COLOUR).
33. Кнопка накладання цифрового зображення (OFF / ON).

Рис. 3.74. Органи управління і компоненти відеокамери

34. Вихідне відео гніздо (V).

35. Радіочастотне вихідне гніздо постійного струму (RF DC OUT).
36. Вихідне аудіо гніздо (A).
37. Шукач.
38. Кільце коректора окуляра.
39. Вхідне гніздо постійного струму (DC IN).
40. Важілець викиду батареї (▼ BATTERY EJECT).
41. Кнопка Старт / Стоп запису.
42. Захоплюючий пасок.
43. Важілець викиду касети (▲ EJECT)
421
 44. Важілець трансфокації (W•T).
45. Тримач плечового паска.
46. Розетка триножника.
47. Перемикач живлення (POWER).

Живлення відеокамери
Відеокамера може працювати від трьох джерел живлення:
адаптер змінного струму; батарея; автомобільний зарядний
пристрій для батареї. Адаптер змінного струму
використовується при роботі відеокамери в приміщенні та для
зарядки батареї. Батарея використовується при роботі
відеокамери на вулиці та в приміщенні, в якому немає розетки
живлення від електромережі. Автомобільний зарядний пристрій
для батареї використовується при роботі відеокамери в
автомобілі.

Використання адаптера змінного струму

1. Під’єднайте вхідний кабель постійного струму до гнізда

39 (DC IN) на відеокамері.
2. Під’єднайте другий кінець кабелю до гнізда (DC OUT) на
адаптері змінного струму.
3. Під’єднайте шнур живлення змінного струму до адаптера
змінного струму і до розетки електромережі.

Використання батареї
1. Вставте батарею її верхньою частиною (так, щоб стрілка
показувала угору) у верхню частину батарейного тримача.
2. Натискуйте на низ батареї в напрямку до відеокамери до
того часу, поки вона не зафіксується з клацанням.
3. Поверніть від відеокамери перемикач живлення 47
(POWER) для її увімкнення.

422
 4. Для того, щоб вимкнути батарею необхідно повернути до
відеокамери перемикач живлення 47 (POWER).
5. Від’єднайте батарею шляхом пересування важільця 40 (▼
BATTERY EJECT) в напрямку стрілки. При цьому слід надійно
підтримувати її, щоб вона не впала.

Вставлення і викид касети (рис. 3.75)

1. Під’єднайте адаптер змінного струму або вставте
заряджену батарею.
2. Поверніть зубчасте колесо на касеті для натягування
стрічки.
3. Зсуньте важілець викиду касети 43 (▲ EJECT) в
напрямку стрілки.
4. Вставте касету з касетним віконцем, повернутим назовні,
і натисніть на неї до упору.
5. Закрийте касетний відсік шляхом натиснення кнопки 12
(LOCK).
6. Для викиду касети зсуньте важілець викиду касети 43 (▲
EJECT) в напрямку стрілки і вийміть касету.
7. Закрийте касетний відсік шляхом натиснення кнопки 12
(LOCK).

Рис. 3.75. Встановлення і викид касети.

423
 Запис зображення і звуку (рис. 3.76)

Рис. 3.76. Запис зображення і звуку.

1. Поверніть від відеокамери перемикач живлення 47

(POWER) для її увімкнення.
2. Переконайтесь, що висвітлюється індикація (AUTO).
Якщо висвітлюється інша індикація, то натискуйте повторно
кнопку 14 (PROG. AE) до того часу, поки не з’явиться індикація
(AUTO). Поява індикації (AUTO) означає, що відеокамера
готова до запису в автоматичному режимі.
3. Вставте касету з непошкодженим язичком запобігання
запису від стирання. Після цього з’явиться індикація (PAUSE).
4. Встановіть необхідну Вам швидкість запису (LP) або
(SP), де LP –тривале відтворення, а SP – стандартне відтворення.
З цією метою:
 натисніть кнопку 20 (MENU), з’явиться меню (MAIN
MENU);
 натисніть кнопку 21 (ITEM) для вибору позиції (SPEED);
 натисніть кнопку 30 (SET) для вибору необхідної
швидкості (LP) або (SP);

424
  після цього з’являється індикація вибраної швидкості
запису (LP) або (SP).
5. Натисніть кнопку 41 Старт / Стоп для ініціювання запису.
Починається запис і з’являється індикація (►►) та індикація
(REC). Під час запису залишається висвітленою лампа
копіювання 5 в передній частині відеокамери. Індикація (REC)
означає, що відбувається запис.
6. У вікні мультиінформації 17 також з’явиться інформація
(AUTO).
7. Під час запису неможлива зміна режиму запису навіть
тоді, коли ми натискуємо кнопку іншого режиму запису.
8. Для зупинки запису (рис. 3.77):

Рис. 3.77. Зупинка запису.

 натисніть кнопку 41 Старт / Стоп. Запис зупиняється і

відеокамера переходить в режим паузи запису (готовності);
 поверніть до відеокамери перемикач живлення 47
(POWER) для її вимкнення;
 вийміть касету;
 від’єднайте адаптер змінного струму або батарею.

425
 9. Якщо Ви залишите відеокамеру в режимі паузи запису
більше, ніж на 6 хвилин, то вона автоматично вимкнеться.
10. Для відновлення запису після автоматичного вимкнення
поверніть до відеокамери перемикач живлення 47 (POWER)
(відеокамера вимикається), а потім знову поверніть його від
відеокамери.

Відтворення зображення на відеокамері (рис. 3.78)

Рис. 3.78. Відтворення зображення на відеокамері

1. Поверніть від відеокамери перемикач живлення 47 (POWER)

для її увімкнення. При цьому висвітлюється лампа 27 (CAMERA).
2. Натисніть кнопку 26 (VCR / CAMERA) для вибору
режиму VCR. При цьому висвітлюється лампа 25 (VCR).
3. Натисніть кнопку 22 (◄◄). При цьому починається
прискорене перемотування стрічки назад. Коли стрічка досягне
початку перемотування автоматично зупиниться.
4. Натисніть кнопку 20 (PLAY). При цьому починається
відтворення і з’являється індикація (►). Коли стрічка досягне
кінця, вона автоматично прискорено перемотується на початок.
5. Для зупинки відтворення:

426
  натисніть кнопку 30 (STOP). Відтворення зупиняється, і
відеокамера переходить у режим зупинки;
 вийміть касету;
 поверніть до відеокамери перемикач живлення 47
(POWER) для її вимкнення;
 від’єднайте адаптер змінного струму або вимкніть батарею.

Відтворення зображення і звуку за допомогою телевізора

(рис. 3.79)

Рис. 3.79. Відтворення зображення і звуку за допомогою телевізора.

1. Під’єднайте відеокамеру до телевізора. Для цього

використайте аудіо/відео кабель, який потрібно встановити так:

Телевізор
Відеокамера
(вхідні аудіо / відео гнізда)
VIDEO OUT → VIDEO IN
АUDIO OUT → AUDIO IN

2. Виберіть канал на телевізорі, який відповідає вхідним

аудіо/відео гніздам, що використовуються для під’єднання.
427
 3. Натисніть кнопку 26 (VCR CAMERA) для вибору режиму
(VCR). При цьому висвітлюється лампа 25 (VCR).
4. Натисніть кнопку 22 (◄◄). При цьому починається
прискорене перемотування стрічки назад. Коли стрічка досягне
початку, перемотування автоматично зупиниться.
5. Натисніть кнопку 20 (PLAY). При цьому починається
відтворення на екрані телевізора. На відеокамері з’являється
індикація (►). Коли стрічка досягне кінця, вона автоматично
прискорено перемотується на початок.
6. Для зупинки відтворення:
 натисніть кнопку 30 (STOP). Відтворення зупиняється, і
відеокамера переходить у режим зупинки;
 вийміть касету;
 поверніть до відеокамери перемикач живлення 47
(POWER) для її вимкнення;
 вимкніть телевізор;
 від’єднайте адаптер змінного струму або вимкніть батарею;
 від’єднайте від телекамери і телевізора аудіо/відео кабель.

Відтворення зображення і звуку за допомогою

відеомагнітофона і телевізора (рис. 3.80)

Рис. 3.80. Відтворення зображення і звуку за допомогою

відеомагнітофона і телевізора.
428
 Використовуючи спеціальний адаптер, ми можемо відтворити
записане нами зображення на екрані телевізора, використовуючи при
цьому відеомагнітофон. Послідовність такого відтворення показана
на рисунку 3.80.
1. Натисніть кришку батарейного відсіку за напрямком
угору і вилучіть її.
2. Вставте батарею, а потім приєднайте на місце кришку
батарейного відсіку.
3. Пересуньте важілець відкривання за напрямком стрілки.
4. Вставте записану на відеокамері касету і закрийте верхню кришку.
5. Вставте касетний адаптер у відеомагнітофон.
6. Відтворіть зображення на екрані телевізора.
7. Після закінчення відтворення вийміть касету з касетного адаптера.

Перезапис з відеокамери на відеомагнітофон (рис. 3.81)

Використовуючи аудіо/відео кабель, ми можемо перезаписати
(скопіювати) зображення і звук, які знаходяться в касеті відеокамери,
на касету, яка знаходиться у відеомагнітофоні. Схему такого
перезапису показано на рис. 3.81.

Рис. 3.81. Перезапис з відеокамери на відеомагнітофон.

429
 1. Під’єднайте адаптер змінного струму.
2. Вставте записану касету у відеокамеру і перемкніть
відеокамеру в режим (VCR). Для цього натисніть кнопку 26
(VCR CAMERA). При цьому висвітлюється лампа 25 (VCR).
3. Вставте незаписану касету у відеомагнітофон і переведіть
його в режим паузи запису.
4. Натисніть кнопку 22 (◄◄). При цьому починається
прискорене перемотування стрічки назад. Коли стрічка досягне
початку, перемотування автоматично зупиниться.
5. Натисніть кнопку (PLAY). При цьому починається
перезапис на касету у відеомагнітофоні. На відеокамері
з’являється індикація (►). Коли стрічка досягне кінця, вона
автоматично перемотується на початок.
6. Для зупинки перезапису:
 натисніть кнопку 30 (STOP). Перезапис зупиняється і
відеокамера переходить у режим зупинки;
 натисніть кнопку (STOP) на відеомагнітофоні. Після
цього він переходить у режим зупинки;
 вийміть касети з відеокамери та відеомагнітофона;
 поверніть до відеокамери перемикач живлення 47
(POWER) для її вимкнення;
 вимкніть відеомагнітофон;
 від’єднайте адаптер змінного струму або вимкніть
батарею у відеокамері;
 від’єднайте від відеокамери і відеомагнітофона
аудіо/відео кабель.

Хід виконання роботи

Перша частина
Звукові технічні засоби навчання
1. Ознайомтесь з будовою магнітофона “Маяк-233”.
2. Ознайомтесь з будовою радіоприймача в радіолі “Илга-301”

430
 3. Ознайомтесь з будовою електрофона в радіолі “Илга-301”
4. Ознайомтесь з будовою музичного центру Panasonic SC-AK22.
5. Зберіть установку для запису і відтворення звуку з мікрофона,
грамплатівки і радіоприймача.
6. Запишіть і відтворіть звук з мікрофона, грамплатівки і
радіоприймача.
7. Виконайте запис і відтворення звуку за допомогою музичного
центру.
8. Навчіться знаходити і оперативно усувати найпростіші
несправності в магнітофоні “Маяк-233” і радіолі “Илга-301” та у
музичному центрі.

Друга частина
Телевізійні технічні засоби навчання
1. Ознайомтесь з органами управління телевізором JVC.
2. Увімкніть телевізор JVC і перевірте його роботу.
3. Ознайомтесь з органами управління відеомагнітофоном
Panasonic NV-SD235EU.
4. Зберіть установку з телевізора та відеомагнітофона для запису і
відтворення відеоінформації.
5. Запишіть на відеомагнітну стрічку і відтворіть на телеекрані
телепередачу.
6. Ознайомтесь з органами управління відеокамерою NV-PX27EN
Panasonic.
7. Виконайте запис зображення і звуку за допомогою
відеокамери.
8. Зберіть установку з телевізора і відеомагнітофона і відтворіть
зображення і звук, записані за допомогою відеокамери.

431
 Питання для контролю і самоконтролю
Перша частина
Звукові технічні засоби навчання
1. У чому полягає суть електромеханічного способу запису і
відтворення звуку?
2. У чому полягає суть магнітного способу запису, стирання
і відтворення звуку?
3. У чому полягає суть оптичного способу запису і
відтворення звуку?
4. У чому полягає суть лазерного способу запису і
відтворення звуку?
5. Призначення, будова, принцип дії і технічні
характеристики електрофона в радіолі “Илга-301”.
6. Призначення, будова, принцип дії і технічні
характеристики магнітофона “Маяк-233”.
7. Призначення, будова, принцип дії музичного центру
Panasonic SC-AK22.
8. Методична підготовка вчителя до використання на уроці
звукової інформації за допомогою електрофона, радіоприймача,
магнітофона, музичного центру.
9. Методика проведення уроку з використанням звукової
інформації, записаної на грамплатівку, магнітну стрічку,
компакт-диск.
10. Найпростіші несправності в електрофоні, радіоприймачі,
музичному центрі та магнітофоні, їх причини і способи усунення.
11. Техніка безпеки при роботі з електрофоном,
радіоприймачем, магнітофоном, музичним центром.

432
 Друга частина
Телевізійні технічні засоби навчання
1. Призначення, будова, принцип дії і технічні характеристики
телевізора JVC.
2. Призначення, будова, принцип дії і технічні характеристики
відеомагнітофона Panasonic NV-SD235EU.
3. Призначення, будова, принцип дії і технічні характеристики
відеокамери NV-PX27EN Panasonic.
4. Як відбувається запис зображення і звуку на
відеомагнітну стрічку у відеомагнітофоні?
5. Як відбувається запис зображення і звуку на
відеомагнітну стрічку у відеокамері?
6. Як відбувається відтворення зображення і звуку,
записаного на відеомагнітну стрічку у відеомагнітофоні?
7. Як відбувається відтворення зображення і звуку,
записаного на відеомагнітну стрічку у відеокамері?
8. Методична підготовка вчителя до телеуроку, на який
транслюється пряма навчальна телевізійна передача.
9. Методична підготовка вчителя до телеуроку, на якому
використовується записана на відеострічку навчальна телевізійна
передача.
10. Методика проведення телеуроку з використанням навчальної
телевізійної передачі.
11. Найпростіші несправності в телевізорі, відеомагнітофоні і
відеокамері, їх причини і способи усунення.
12. Правила техніки безпеки при роботі з телевізором,
відеомагнітофоном і відеокамерою.

433
 Рекомендована література
Перша частина
Звукові технічні засоби навчання
1. Вадюшин В.А., Пальчевский Б.В., Фридман Л.С.
Технические средства обучения: Учеб. пособие для вузов. – 2-е
изд., перераб. и доп. – Минск: Вышэйш. шк., 1987. – 246 с.
2. Гороль П.К., Гуревич Р.С., Подоляк В.О. Технічні засоби
навчання. Посібник для студентів і вчителів. – Вінниця, 1993. – 123 с.
3. Гороль П.К., Гуревич Р.С., Коношевський Л.Л. Технічні
засоби навчання: Питання і відповіді: Навчальний посібник. –
Вінниця, 2003. – 138 с.
4. Гороль П.К., Гуревич Р.С., Коношевський Л.Л., Подоляк В.О.
Обчислювальна техніка і технічні засоби навчання / За ред. проф. Р.С.
Гуревича. – Вінниця: ВДПУ імені Михайла Коцюбинського, 1999. – 324 с.
5. Дрига И.И., Рах Г.И. Технические средства обучения в
общеобразовательной школе. – М.: Просвещение, 1985.  273 с.
6. Духовна М.М. Технічні засоби навчання. – К: Вища
школа, 1982.  239 с.
7. Карпов Г.В., Романин В.А. Технические средства
обучения: Учеб. Пособие для студентов пед. ин-тов и учащихся
педучилищ. – М.: Просвещение, 1979. – 271 с.
8. Кочетов С.И., Романин В.А. Технические средства обучения в
профессиональной школе. – М.: Высш. шк., 1988. – 230 с.
9. Методические указания к выполнению лабораторных работ по
курсу “Вычислительная техника и технические средства обучения”
студентами гуманитарных специальностей.  Винниця, 1989.  Ч. 2.  56 с.
10. Николин В.А. Компакт-диски и CD устройства.  СПб:
Издательство Лань, 1997.  112 с.
11. Прессман Л.М. Методика применения технических
средств обучения. – М: Просвещение, 1988.  191 с.
12. Технічні засоби навчання. За ред. В.Я.Лапіса.
Лабораторні роботи.  К: Вища школа, 1983.  95 с.

434
 13. Чашко Л.В. Екранні та звукові засоби навчання.–К.: Рад.
школа, 1976.  115 с.
14. Чашко Л.В., Кулінська Л.П., Волинський В.П.
Застосування технічних засобів навчання в умовах кабінетної
системи. –К.: Рад. школа, 1985.  96 с.

Друга частина
Телевізійні технічні засоби навчання

1. Гороль П.К. Телебачення і сучасна загальноосвітня школа. 

Частина І.  Вінниця: ВДПІ, 1994.  59 с.  Частина ІІ.  Вінниця, ВДПІ,
1994.  45 с.
2. Гороль П.К., Гуревич Р.С., Коношевський Л.Л. Технічні
засоби навчання: Питання і відповіді: Навчальний посібник. –
Вінниця, 2003. – 138 с.
3. Гороль П.К., Гуревич Р.С., Коношевський Л.Л., Подоляк В.О.
Обчислювальна техніка і технічні засоби навчання. – Вінниця: ВДПУ
імені Михайла Коцюбинського, 1999.  324 с.
4. Гороль П.К., Гуревич Р.С., Подоляк В.О. Технічні засоби навчання:
Посібник для студентів і вчителів. – Вінниця: ВДПІ, 1993.  123 с.
5. Гороль П.К., Коношевський Л.Л., Вороліс М.Г. Методика
використання технічних засобів навчання в загальноосвітній
школі: Навчально-методичний посібник. – Вінниця: ВДПУ імені
Михайла Коцюбинського, 2000. – 243 с.
6. Егоров В.В. Телевидение и школа: Проблемы учебного
телевидения. – М.: Педагогика, 1982. – 134 с.
7. Інструкція по експлуатації відеокамери NV-PX27EN
Panasonic, Японія, Осака.
8. Чашко Л.В., Кулінська Л.П., Волинський В.П. Застосування
технічних засобів навчання в умовах кабінетної системи. –К.: Рад. школа,
1985.  96 с.

435
 3.3. ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 3
Тема: вивчення графічного редактора PAINT
Мета: – вивчити інструменти створення і редагування
рисунків в графічному редакторі Paint;
 навчитися створювати дидактичний графічний матеріал із свого
предмету;
 навчитися редагувати створені або імпортовані рисунки.

Лабораторне і методичне забезпечення:

 персональний комп’ютер;
 графічний редактор Paint;
 дидактичний роздатковий матеріал;
 методичні рекомендації.

План самостійного вивчення теми

1. Підберіть з рекомендованого списку необхідну літературу.
2. Ознайомтесь з робочим вікном графічного редактора
Paint і його основними елементами.
3. Ознайомтесь з основними інструментами редактора Paint.
4. Вивчіть порядок і технологію створення основних
геометричних об’єктів в редакторі Paint.
5. Вивчіть технологію вибору чорно-білої та кольорової
палітри і порядок зміни кольорів.
6. Вивчіть технологію редагування рисунків у графічному
редакторі Paint.
7. Ознайомтесь, яким чином можна друкувати текст у рисунку.
8. Вивчіть методики збереження, копіювання, знищення рисунку.
9. Ознайомтесь з технологією роботи з кількома ринками одночасно.
10.Проведіть самоперевірку і визначте готовність виконувати
лабораторну роботу.
11. Складіть письмовий звіт, в якому зазначте відомості за пунктами 2-9.
436
 Теоретичні відомості
Існує дуже багато різноманітних графічних редакторів. Люди різних
професій використовують різні редактори в залежності від того, яке перед
ними стоїть завдання. Існують такі графічні редактори на оволодіння
роботи, з якими потрібно затратити багато місяців і навіть років. Їм
присвячуються книжки, які за обсягом складають більше тисячі сторінок.
Перед нами стоїть навчальне завдання – потрібно навчитися
працювати з комп’ютером. Для виконання цього завдання найкраще
підходить саме графічний редактор Paint, тому, що він найбільш
простий. Разом з тим, редактор Paint має не тільки навчальне значення.
Він виступає і як базовий графічний засіб системи Windows 95. У тих
випадках, коли в системі чи в її додатках варто виконати якусь
операцію з графічним об’єктом (наприклад, перегляд чи редагування)
відбувається автоматичне завантаження даного редактора.

Завантаження графічного редактора Paint

Для завантаження цієї програми необхідно клацнути на
кнопці Пуск, вибрати в Головному меню пункт Программы, а в
ньому – пункт Стандартные. Відкриється меню, з якого можна
запустити цей графічний редактор (рис. 3.82).
При завантаженні графічного редактора Paint на екрані
дисплея з’являється робоче вікно, аналогічне зображеному на
рис. 3.83. Воно складається з декількох областей.

Елементи екрану
В полі рисунку буде відображатися створений вами об’єкт
(рис. 3.84). Якщо він не вміщується в цілому на екрані, то його
можна пересувати, використовуючи ліфти прокрутки (рис. 3.84).
На межах рисунка розташовуються маркери зміни розміру
(темні квадратики посередині сторін і кутах рисунку).

437
 Рис. 3.82. Завантаження графічного редактора Paint.

Рис. 3.83. Робоче вікно графічного редактора Paint.

438
 Рис. 3.84.

Ліворуч у робочому вікні розташовується панель інструментів

(рис. 3.85) (її положення можна змінювати). Вона містить кнопки
інструментів для рисування. При виборі інструменту в нижній частині
панелі інструментів може з’явитися вікно для додаткового
настроювання його властивостей.

Рис. 3.85. Панель інструментів графічного редактора Paint.

439
 Унизу робочого вікна розташовується палітра (рис.3.86).
Вона містить набір кольорів, які можна використовувати під час
рисування. Ви маєте можливість вибрати будь-який колір для
першого (колір інструменту) і другого (колір фону) плану. Вибір
кольору першого плану (верхній квадрат у лівій частині палітри)
здійснюється лівою клавішею миші, колір другого плану
(нижній квадрат у лівій частині палітри) – правою клавішею
миші. Якщо потрібний колір у палітрі відсутній, його можна
створити і замінити ним кожний з кольорів палітри.

Рис. 3.86. Палітра графічного редактора Paint.

Подвійне клацання мишею на кольорі викликає на екран

вікно редагування кольору (рис. 3.87), в якому ви можете створити
свій власний колір на основі зміни його елементарних складових.

Рис. 3.87. Вікно редагування кольору.

Палітра може бути і чорно-білою (рис.3.88), вид палітри

вибирається за допомогою команди Рисунок/Атрибуты (рис. 3.92).
440
 Рис.3.88. Чорно-біла палітра графічного редактора Paint.

Унизу робочого вікна знаходиться також рядок стану

графічного редактора Paint (рис.3.89). У рядку стану програми
відображається поточне положення курсору, а також коротка
підказка щодо операцій, які виконуються.

Рис. 3.89. Рядок стану графічного редактора Paint.

В разі необхідності, можна прибрати всі службові зображення

(елементи вікна редактора, зображення інструментів і т.д.) командою
Вид ► Просмотреть рисунок (рис. 3.90). Повернення до
звичного вікна програми  за натисканням будь-якої клавіші
клавіатури або натискуванням клавіші миші.

Рис. 3.90. Робоче вікно графічного редактора Paint в режимі

перегляду рисунка.
441
 Довідкова система графічного редактора Paint
У будь-який момент роботи з графічним редактором
користувач може одержати довідку декількома способами.
Короткий опис кнопок панелі інструментів відображається в рядку
стану при установці на них курсору миші. Кожне вікно діалогу також
містить кнопку ?, при натискуванні якої можна одержати довідку про
елементи вікна. Ширші можливості відкриваються при використанні
пункту ? або Справка основного меню. Команда ?/Вызов
справки/Содержание або Справка/Вызов справки/Содержание дає змогу
ознайомитись з вмістом довідки графічного редактора Paint. Команда
?/Вызов справки/Указатель або Справка/Вызов справки/Указатель
дозволяє одержати доступ до предметного показника довідкової системи,
в якому можна вибрати довідкову тему. При використанні цих команд на
екран виводиться вікно довідки (рис. 3.91).

Рис. 3.91. Вікно довідки графічного редактора Paint.

442
 Вікно довідки містить кнопку Поиск, яка дозволяє вести тематичний
пошук за введеним критерієм. Відображення попереднього вибраного
довідкового тексту здійснюється натискуванням кнопки Назад.

Створення, збереження і друкування рисунків

Створення рисунка. Для створення нового рисунка слід
виконати команду Файл/Создать. Якщо перед цим у вікні
рисування редагувався рисунок, то Раіnt запропонує зберегти
його. Після цього вікно редагування очиститься, і користувач
має змогу створити новий рисунок.
Збереження рисунка. В меню Файл є декілька команд для
збереження рисунка в графічному файлі.
Команду Сохранить как використовують при першому збереженні
рисунка або в разі необхідності зміни імені або палітри кольорів
існуючого графічного файлу. При цьому відкривається вікно діалогу
Сохранение файла, в якому можна вказати ім’я і тип файлу, а також ім’я
папки, в якій буде збережено файл. Якщо тип файлу не вказано, то за
замовчуванням встановлюється тип ВМР. У цьому самому вікні можна в
полі Тип файла задати палітру кольорів. Раіnt дозволяє вибрати палітру в
два кольори, 16 кольорів, 256 кольорів і повну 24 розрядну палітру.
Файли завжди зберігаються в форматі ВМР.
Команду Сохранить використовують для внесення змін в
існуючий графічний файл. Якщо ж ця команда подана вперше для
нового рисунка, то вона виконується як команда Сохранить как.
Відкриття графічного файлу. Для відкриття файлу
використовують команду Файл/Открыть. При цьому відкривається
вікно діалогу Открытие файла, яке містить список файлів, що
зберігаються в поточній папці. Одноелементний список Папка, що
розкривається, дозволяє змінити папку і дисковод. Поле “Тип файлу”
визначає, які типи файлів виводяться в списку файлів. Раіnt дозволяє
відкривати файли формату ВМР і РСХ. Для відкриття файлу слід
виділити його в списку файлів (або ввести ім’я файлу в поле Имя файла)
і натиснути кнопку Открыть. Якщо при відкритті файлу у вікні був не
збережений рисунок, то Paint запропонує зберегти його. Якщо файл, що
відкривається, містить рисунок, розміри якого перевищують поточні
443
розміри області рисування, то Раіnt запропонує користувачу розширити
поточні розміри області рисування до розмірів рисунка. Якщо
користувач не хоче розширювати область рисування, то рисунок буде
обрізано згідно з розмірами поточної області рисування.
Перегляд і друкування рисунків. Як правило, перед друкуванням
рисунка доцільно подивитися, який вигляд він матиме на папері. Для
цього слід у першу чергу встановити параметри сторінок (розміри, поля і
т.д.) командою Файл/Макет страницы. При виконанні цієї команди на
екрані з’являється діалогове вікно Макет страницы, в якому можна
встановити необхідні параметри. Поля сторінок за замовчуванням
вказуються в дюймах. Поле Ориентация цього вікна встановлює книжну
(вертикальну) або альбомну (горизонтальну) орієнтацію сторінки.
Зовнішній вигляд сторінки за вибраних параметрів
сторінки зображується у верхній частині вікна діалогу.
Команда Рисунок/Атрибуты відкриває вікно діалогу Атрибуты
(рис. 3.92), в полі Единицы, якого можна встановити вимірювання в
сантиметрах.

Рис. 3. 92. Вікно Атрибути.

444
 У вікні меню Атрибуты можна задати також розмір нового
рисунка. Це дає можливість при розміщенні рисунка в тексті
враховувати його реальні розміри. У цьому ж вікні можна також
зазначити (вибрати палітру), яким буде зображення – кольоровим чи
чорно-білим.
Для попереднього перегляду рисунка в тому вигляді як він буде
надрукований, слід використати команду Файл/Предварительный
просмотр. При цьому відкривається вікно попереднього перегляду.
Під рядком заголовка цього вікна розміщується панель
інструментів Просмотр, яка включає такі кнопки:
Печать ... – перехід у режим друкування;
Следующая и Предыдущая – кнопки для гортання рисунка,
який розміщується на декількох сторінках;
Две страницы – виведення на екран одразу двох сторінок
рисунка; Крупнее и Мельче – зміна масштабу зображення
сторінки;
“Закрыть” – закриття вікна.
Під панеллю інструментів розміщується зображення сторінки у
тому вигляді, як вона буде надрукована на папері. Якщо сторінка не
вміщується на екрані, то внизу і праворуч у вікні з’являються
стандартні для середовища Windows смуги горизонтальної та
вертикальної прокрутки.
Для друкування рисунка використовують команду Файл/Печать.
При виконанні цієї команди відкривається вікно діалогу Печать, в якому
можна вказати тип принтера, діапазон друкованих сторінок, кількість
копій. Прапорець Печать в файл дозволяє направити друк у файл. Цей
файл потім можна надрукувати поза середовищем програми Раіnt.
Побудова рисунка
Для побудови рисунка слід у першу чергу вибрати основний
колір і колір фону. Для їх вибору слід встановити курсор миші
на потрібний колір палітри і натиснути ліву (праву) кнопку
миші.
Для побудови рисунка користувач може вибрати
необхідний інструмент з панелі інструментів, натиснувши
відповідну кнопку.

445
 Розглянемо призначення основних інструментів рисування:
Олівець, Пензель, Розпилювач, Гумка.
Після вибору вищеназваних інструментів курсор набирає форми
цього інструмента. Для виконання побудови слід встановити курсор у
початкову точку і при натиснутій лівій або правій кнопці миші перемістити
в кінцеву точку. В ході переміщення курсору залежно від вибраного
інструмента на екрані відображається відповідна траєкторія. Якщо при
переміщенні курсору була натиснена ліва кнопка миші, то траєкторія
рисується основним кольором, а якщо права – то кольором фону.
При натисненій клавіші [Shift] курсор переміщатиметься тільки за
горизонталлю або вертикаллю, або під кутом 45 до них.
Олівець. Слугує для рисування довільних ліній.
Активізуються кнопкою Карандаш. Якщо при цьому натиснути
клавішу [Shift], то одержимо вертикальні, горизонтальні і
діагональні відрізки (під кутом 45).
Пензель. Служить для рисування довільних ліній.
Активізуються кнопкою Кисть. Пензель проводить вибраним
кольором лінію вибраної товщини та форми, для чого курсор
ставиться в потрібне місце і при натисненій кнопці миші
переміщується по екрану. Якщо при цьому натиснути клавішу
[Shift], то одержимо вертикальні, горизонтальні і діагональні
відрізки (під кутом 45). Розмір і форму пензля можна вибрати в
додатковому меню піктограмами інструментів.
Розпилювач. Будує зображення у вигляді розпиленої фарби.
Активізуються кнопкою Распылитель. При швидкому переміщенні
курсору слід має невелику щільність, а при повільному – більшу.
Використовуючи додаткове меню під піктограмами інструментів,
можна змінювати ширину захвату розпилювача.
Гумка. Для стирання зображень використовуються гумки.
Активізуються кнопкою Ластик / Цветной ластик. При натискуванні
правої кнопки миші гумка стирає все, по чому буде проведений курсор
у вигляді прямокутника. При натискуванні лівої кнопки миші гумка
змінює активний колір на вибраний колір фону. Розмір гумки

446
можна змінювати, використовуючи вікно в нижній частині
панелі інструментів.
Баночка з фарбою призначена для заповнення замкнених
областей рисунка основним кольором або кольором фону.
Активізується кнопкою Заливка. Для заповнення слід
перемістити курсор у будь-яку точку замкненої області і
натиснути ліву (заповнення основним кольором) або праву
(заповнення кольором фону) кнопку миші.
Піпетка. Призначена для перемикання інструменту або фону
на колір, наявний в рисунку. Активізують кнопкою Выбор цветов.
Дозволяє скопіювати колір одного елемента рисунку в інші елементи.
Для цього після активізації кнопки слід спочатку клацнути лівою
кнопкою миші на елементі, колір якого необхідно скопіювати, а потім
на елементі, колір якого слід змінити.
Лінія. Цей інструмент призначено для побудови прямих
ліній. Активізують кнопкою Линия. Після активізації під панеллю
інструментів з’являється вікно, в якому можна вибрати товщину лінії.
Для побудови лінії слід встановити курсор у початкову точку лінії і при
натиснутій лівій або правій кнопці миші перемістити курсор у кінцеву
точку. Якщо при переміщенні курсору утримується натисненою
клавіша [Shift], то кут нахилу лінії буде кратний 45°. У додатковому
меню, яке знаходиться під піктограмами інструментів, можна вибрати
товщину лінії. В цьому ж меню, вибирається товщина ліній для інших
геометричних фігур.
Крива лінія. Цей інструмент призначено для рисування
дуг. Активізують кнопкою Кривая линия. Для побудови кривої слід
нарисувати пряму лінію, встановити курсор миші у вершину дуги,
натиснути ліву або праву кнопку і переміщенням курсору змінити
кривизну. На третьому етапі можна так само зробити ще один вигин.
Крива, що будується, є дотичною до двох прямих, проведених з
поточної точки курсору до кінців прямої.

447
 Працювати з інструментом Кривая линия нелегко. Потрібно
мати навички. Невдалі криві лінії можна знищити командою
Правка Отменить або натиснувши клавіші Ctrl Z.
Прямокутник. Інструмент призначений для побудови
прямокутників. Активізується кнопкою Прямоугольник. Для побудови
прямокутника слід встановити курсор на одну з його вершин і
при натисненій лівій або правій кнопці перемістити в протилежну
вершину. На екрані пунктирною лінією зображується контур
прямокутника. Відпускання кнопки миші фіксує побудову.
Прямокутник будується на діагоналі, утвореній початковою і кінцевою
точками курсору. Якщо при переміщенні курсору утримується
натисненою клавіша [Shift], то будуватиметься квадрат. Додаткове меню
під піктограмами інструментів дозволяє вибирати тип кольорового
заповнення прямокутника (округленого прямокутника, еліпса,
багатокутника).
Округлений прямокутник. Інструмент призначений для
побудови прямокутника з округленими кутами. Активізується
кнопкою Округлений прямоугольник. Побудова здійснюється
аналогічно інструменту Прямокутник.

Еліпс. Інструмент призначений для побудови еліпсів.

Активізується кнопкою Эллипс. Для побудови слід встановити
курсор у центр еліпса і при натисненій лівій або правій кнопці
миші переміщувати курсор. На екрані пунктирною лінією
зображується контур еліпса. Еліпс будується таким чином, що
він є дотичним до вертикальної та горизонтальної ліній,
проведених через поточну позицію курсору. Відпускання кнопки
миші фіксує побудову еліпса. Якщо при переміщенні курсору
утримувати натиснутою клавішу [Shift], то замість еліпса
будується коло.
Многокутник. Цей інструмент призначено для побудови
многокутників. Активізують кнопкою Многоугольник. Для побудови
многокутника слід перемістити курсор миші за контуром
многокутника, натискуючи ліву або праву кнопку миші в кожній з

448
вершин. В останній вершині слід натиснути кнопку двічі. Якщо при
переміщенні курсору утримується натисненою клавіша [Shift], то
многокутник міститиме кути тільки 90° і 45°.
Текст. Інструмент призначено для введення текстових
надписів на рисунках. Активізують кнопкою Надпись. Якщо
увімкнемо перемикач Панель атрибутов текста, то після
активізації на екран виводиться панель атрибутів тексту де
можна вибрати шрифт, його розмір (рис. 3.93).

Рис. 3.93. Панель атрибутів тексту.

Для увімкнення перемикача слід після активізації інструмента

Текст виконати команду Вид/Панель атрибутов текста. Повторне
виконання цієї команди виключає перемикач.
Далі в області рисунка слід виділити прямокутну область
(аналогічно побудові прямокутника), в яку вводитиметься текст.
При переміщенні курсору всередину виділеної області він набере
форми вертикальної мерехтливої риски - курсору. Курсор позначає
поточну позицію, в яку вводиться символ. Коли курсор доходить до
правої межі області, він переходить у наступний рядок.
У системі Windows є багато різних шрифтів для тексту.
Різні шрифти виглядають по-різному, і вибрати потрібний ми
можемо самі. Окрім того, ми можемо вибрати розмір літер
(кегль). Це робиться так.
Клацніть правою кнопкою миші всередині текстової рамки.
Відкриється меню, в якому потрібно вибрати пункт Панель
атрибутов текста – тоді на екрані з’явиться невеличка панель
під назвою Шрифты (рис. 3.93). На цій панелі є список шрифтів,
що розкривається. Клацніть на кнопці  і ви побачите список
шрифтів, які встановлені на вашому комп’ютері. Ті шрифти, у
яких в дужках написано “Кириллица”, мають українські або

449
російські літери. На рис. 3.93 показано, що вибрано шрифт,
який називається Times New Roman (Кириллица).
Кнопки служать для того, щоб змінювати зовнішній
вигляд тексту. Якщо натиснути кнопку ж, то текст буде більш
жирним; якщо натиснути к, то він буде нахиленим; кнопка ч,
робить текст підкресленим.
Змінити розмір шрифту можна клацнувши на кнопці ,
що знаходиться на рис. 3.93 біля віконця, в якому зображено
число 14. Коли ми відкриємо список розмірів шрифтів, то
побачимо, що найбільший шрифт у цьому списку має висоту 72
пункти. В разі необхідності у полі розміру шрифтів ми можемо
задати довільний розмір, набравши його вручну.
Використовуючи додаткове меню під піктограмою
інструментів, можна вибрати кольоровий чи прозорий фон.
Прямокутні ножиці. Інструмент призначений для
вирізування (виділення) прямокутного фрагменту рисунка.
Активізують кнопкою Выделение. Цей інструмент дає змогу
виділити прямокутний фрагмент рисунка (за принципом
побудови прямокутника). Виділений фрагмент оточується
прямокутною рамкою. У подальшому цей фрагмент можна
редагувати. Використовуючи додаткове меню під піктограмою
інструментів, можна вибрати кольоровий чи прозорий фон.
Довільні ножиці. Інструмент призначений для вирізування
(виділення) довільного за контуром фрагменту рисунка. Активізують
кнопкою Выделение произвольной области. Для виділення довільної
області слід встановити курсор у будь-яку точку, що лежить на контурі
області і при натисненій лівій кнопці миші описати курсором
замкнений контур. Відпускання кнопки миші фіксує виділення.
Виділена область оточується пунктирним прямокутником, який
описано навколо виділеної області.

450
 Редагування рисунка
Для редагування рисунка використовують команди меню
Правка, Вид, Рисунок. Ряд команд діє тільки на виділений
фрагмент рисунка, інші – на весь рисунок.
Редагування виділеного фрагмента. Для виділення
фрагмента можна скористатись кнопками Выделение або
Выделение произвольной области панелі інструментів. Команда
Правка/Выделить все дозволяє виділити всю область рисунка.
Виділений фрагмент можна очистити, вирізати,
скопіювати, перемістити, записати у файл. Для зняття виділення
слід встановити курсор за межі виділеного фрагменту, клацнути
лівою кнопкою миші.
Для очищення виділеного фрагменту слід виконати команду
Правка/Очистить выделение. Очищена область заповнюється
кольором фону.
Для переміщення виділеного фрагменту слід встановити курсор
на будь-яку точку всередині фрагменту (при цьому курсор набере
форми чотиринапрямленої стрілки) і при натисненій лівій кнопці миші
відбуксувати його в потрібне місце.
Копіювання виділеного фрагменту здійснюють командою
Правка/Копировать. Виділений фрагмент розмішується у буфері
обміну, але з рисунка не вилучається. Зручніше копіювати виділений
фрагмент за допомогою миші. Ця операція аналогічна переміщенню,
однак, при буксуванні слід утримувати натисненою клавішу [Ctrl]. При
копіюванні за допомогою миші виділений фрагмент у буфер обміну не
заноситься. При буксуванні об’єкта за допомогою миші з натисненою
клавішею [Shift] залишається “слід” буксування, що дозволяє
створювати орнаменти, бордюри та інші цікаві ефекти.
Виділені об’єкти можна не тільки переміщувати, а й повертати,
нахиляти, збільшувати і зменшувати. Правда, при збільшенні і
зменшенні вони можуть істотно спотворюватися, однак поворот
об’єктів програма Paint робить досить якісно.
Виділіть об’єкт за допомогою інструменту Выделение і в рядку
меню виберіть пункт Рисунок, а в підменю, що відкриється, виберіть

451
пункт Отразить/повернуть (рис. 3.94). Увімкніть перемикач Повернуть
на угол і виберіть величину кута 90, 180, 270.
Команда Рисунок/Растянуть/Наклонить відкриває вікно
діалогу Растяжение и наклон (рис. 3.95). Опції цього вікна
дозволяють змінити розміри виділеного фрагменту або рисунка
за горизонталлю і вертикаллю, а також нахилити рисунок на
вказане число градусів за горизонталлю і вертикаллю.

Рис. 3.94. Вікно відбиття і повороту.

Рис. 3.95. Вікно розтягування і нахилення.

452
 Вилучення виділеного фрагменту здійснюється командою Правка/
Вырезать. Виділений фрагмент розміщується у буфері обміну. Після
вилучення виділена область заповнюється кольором фону.
Вставка фрагменту з буфера обміну здійснюється командою
Правка/Вставить. Для вставки фрагменту, який зберігається у файлі,
використовується команда Правка/Вставить из файла.... При виконанні
цієї команди відкривається вікно діалогу Вставка из файла. Зовнішній
вигляд цього вікна аналогічний вікну діалогу Открытие файла. У цьому
вікні можна вказати ім’я файлу, його тип.
Фрагмент з буферу обміну або з файлу вставляється у лівий верхній
кут області рисування. Після вставки цей фрагмент залишається
виділеним і його можна перемістити в будь-яке місце області рисування.
Запис виділеного фрагменту у файл здійснюється командою
Правка/Копировать в файл... При цьому відкривається вікно діалогу
Копирование в файл, аналогічне вікну Сохранение файла. У вікні
можна вказати ім’я файлу, палітру кольорів.
Зміна розмірів виділеного фрагменту здійснюється за допомогою
маркерів розміру. Ці маркери розміщуються на пунктирній рамці, яка
обмежує виділений фрагмент, і мають вигляд темних маленьких
квадратів. При встановленні курсору миші на маркері він набирає
вигляду двонапрямленої стрілки. Пересування курсору при натисненій
лівій кнопці миші розтягує або стягує виділений фрагмент.
Редагування рисунка. Команди редагування рисунка дають
змогу очистити область рисування, змінити масштаб рисунка,
повернути чи нахилити рисунок, змінити його розміри, одержати
його дзеркальне відображення.
Очищення області рисування здійснюється командою Рисунок/
Очистить Команда доступна в разі відсутності виділеного фрагменту.
Зміна масштабу рисунка здійснюється командою Вид/Масштаб.
При виконанні цієї команди відкривається меню наступного рівня,
яке містить ряд команд.
Команда Вид/Масштаб/Крупный дозволяє одержати на екрані
збільшене зображення рисунка. Після виконання цієї команди стає
доступною команда Вид/Масштаб/Показать сетку, за допомогою якої на
екран виводиться сітка (рис.3.96), яка розділяє окремі пікселі зображення.
Це дає змогу проводити побудови і редагування на рівні пікселів.
453
 Рис. 3.96. Вигляд робочого вікна з виведеною сіткою і
додатковим вікном Ескіз.

Команда Вид/Масштаб/Обычный дозволяє повернутися до

звичайних розмірів рисунка.
Команда Вид/Масштаб/Выбрать викликає на екран вікно
діалогу Масштаб, у якому можна вказати один із доступних
масштабів. Аналогічну дію можна виконати і кнопкою
Масштаб панелі інструментів. При натискуванні кнопки під
панеллю інструментів відкривається вікно, у якому можна
вибрати масштаб.
При масштабі, який відмінний від одиниці, команда
текст не працює.
454
 Команда Вид/Просмотреть рисунок дає змогу розгорнути
рисунок на весь екран. Для повернення рисунка до попередніх
розмірів слід клацнути мишею на полі рисунка.

Редагування декількох рисунків

Зазвичай програми, які призначені для опрацювання
зображень, дозволяють одночасно редагувати декілька рисунків.
Такої можливості графічний редактор Paint не передбачає.
Проте, ви можете відкрити декілька програм Paint і редагувати у
відкритих вікнах одночасно декілька рисунків.
Нарисувавши потрібний об’єкт в одному вікні і виділивши його,
дайте команду Правка/Копировать або натисніть клавіші Ctrl + C.
Вибраний об’єкт розміщується в буфері обміну. Перейдіть в інше
вікно і дайте команду Правка/Вставить або натисніть клавіші Ctrl +
V. При вставці в інший рисунок об’єкт залишається виділеним, і його
можна відбуксувати в потрібне місце.

Хід виконання роботи

1. Увімкніть персональний комп’ютер і завантажте графічний
редактор Paint.
2. Ознайомтесь з елементами робочого вікна графічного редактора
Paint.
3. Навчіться створювати і редагувати елементарні рисунки.
4. Виконайте завдання-рисунок із запропонованих нижче
або за завданням керівника заняття.

Завдання-рисунок 1 Завдання-рисунок 2
455
 Завдання-рисунок 3

Завдання-рисунок 4

Завдання-рисунок 5

Завдання-рисунок 6 Завдання-рисунок 7

456
Завдання-рисунок 8 Завдання-рисунок 9

Завдання-рисунок 10 Завдання-рисунок 11

Завдання-рисунок 12 Завдання-рисунок 13

Завдання-рисунок 14 Завдання-рисунок 15

457
 Завдання-рисунок 16 Завдання-рисунок 17

Завдання-рисунок 18 Завдання-рисунок 19

Завдання-рисунок 20 Завдання-рисунок 21

Завдання-рисунок 22 Завдання-рисунок 23

458
 Завдання-рисунок 24 Завдання- Завдання-
рисунок 25 рисунок 26

Завдання- Завдання- Завдання- Завдання-

рисунок 27 рисунок 28 рисунок 29 рисунок 30

Завдання-рисунок 31 Завдання-рисунок 32

Завдання-рисунок 33 Завдання-рисунок 34
459
 Завдання-рисунок 35 Завдання-рисунок 36

Завдання-рисунок 37 Завдання-рисунок 38

Завдання-рисунок 39 Завдання-рисунок 40

Завдання-рисунок 41 Завдання-рисунок 42

460
Завдання-рисунок 43

461
 Завдання-рисунок 44

Завдання-рисунок 45

462
Завдання-рисунок 46

Завдання-рисунок 47

Завдання-рисунок 48

463
 Завдання-рисунок 49

Завдання-рисунок 50

Завдання-рисунок 51
464
Завдання-рисунок 52

465
 Завдання-рисунок 53

Завдання-рисунок 54

466
Завдання-рисунок 55

467
 Завдання-рисунок 56

Завдання-рисунок 57

468
Завдання-рисунок 58

Завдання-рисунок 59
469
 Завдання-рисунок 60

470
Завдання-рисунок 61

Завдання-рисунок 62

471
 Завдання-рисунок 65

5. Збережіть ваш рисунок (рисунки) у папці “Навчальні

рисунки”.
6. Закрийте графічний редактор Paint.
7. Вимкніть персональний комп’ютер, для цього натисніть
кнопку “Пуск” виберіть пункт Завершение работы відкриється вікно
Завершение работы Windows (рис.3.97). У цьому вікні виберіть пункт 
выключить компьютер і натисніть кнопку “Ок”. Дочекавшись
відповідного повідомлення, вимкніть персональний комп’ютер, а після
периферійні пристрої.

Рис. 3.97. Вікно завершення роботи Windows.

472
 Питання до контролю і самоконтролю
1. Для чого використовується графічний редактор Paint?
2. Призначення інструментів графічного редактора Paint.
3. Які основні елементи містить вікно редактора Paint?
4. Які команди основного меню впливають на вигляд вікна
редактора Paint?
5. Як можна зобразити лінію?
6. Як зобразити декілька паралельних горизонтальних ліній?
7. Як дорисувати або змінити частини рисунка, які не видно на
екрані?
8. Як виконати надписи на рисунку?
9. Як змінити шрифт, його розміри і вигляд при виконанні
надписів на рисунку?
10. Як зафарбувати замкнену область рисунка?
11. Поясніть різницю в роботі двох типів гумок.
12. Як нарисувати контур довільної форми?
13. Як зобразити вертикальний відрізок?
14. Який колір буде всередині прямокутника, якщо вибрано
інструмент “зафарбований прямокутник”?
15. Як у графічному редакторі нарисувати точне коло або квадрат?
16. Як указати редактору, що відмічена вершина многокутника є
останньою при побудові?
17. Як указати редакторові, що ви хочете нарисувати
рівнобедрений трикутник?
18. Чим відрізняється клацання лівої кнопки миші від
клацання правої при виборі кольору з меню кольорів?
19. Як відмінити роботу, виконану з використанням певного
інструмента графічного редактора?
20. Як відновити щойно стерте зображення?
21. Як можна переглянути у збільшеному вигляді дрібні
деталі рисунка?
22. Як можна виділити фрагмент рисунка?
23. Чим відрізняється команда очищення виділеного
фрагменту від команди вилучення?
24. Як можна змінити масштаб рисунка?
473
 25. Як вивести на екран сітку?
26. Як вивести на екран ескіз рисунка?
27. Як перемістити фрагмент рисунка на інше місце?
28. Як скопіювати фрагмент рисунка?
29. Як можна задати потрібні розміри рисунка?
30. Як побачити рисунок, що не вміщується у вікні редактора?
31. Як змінити колір у палітрі графічного редактора?
32. Як вивести чорно-білу палітру?
33. Які кнопки панелі інструментів використовують для
редагування кольору?

Рекомендована література:
1. Верлань А.Ф., Апатова Н.В. Інформатика: Підруч. для
учнів 10-11 кл. серд. загальноосв. шк. – К.: Форум, 2000. – 223 с.
2. Информатика. Базовый курс / Симонович С.В., Евсеев Г.А.,
Мураховский В.И., Бобровский С.И. – СПб: Питер, 2000. – 640 с.
3. Коцюбинський А.О. Рисунки на компьютере: Экспресс-курс. –
М.: Издательство ТРИУМФ, 2000. – 256 с.
4. Руденко В.Д., Марчук О.М., Патланжоглу М.О. Комп’ютер та
його практичне забезпечення: Курс інформатики ( – Частина 1) / За ред.
Мадзігона В.М., Бикова В.Ю. – К.: Фенікс, 2002. – 370 с.
5. Руденко В.Д., Марчук О.М., Патланжоглу М.О. Практичний
курс інформатики / За ред. Мадзігона В.М. – К.: Фенікс, 2000. – 304 с.
6. Симонович С.В., Евсеев Г.А., Алексеев А.Г. Общая
информатика: Учебное пособие для средней школы. – М.: АСТ-
ПРЕСС, Инфорком-Пресс, 1999. – 592 с.

474
 3.4. Лабораторна робота № 4

Тема:Текстовий редактор Word

Мета: – навчитися створювати і редагувати тексти в
текстовому редакторі Word;
– навчитися створювати дидактичний текстовий матеріал
із свого предмету;
– навчитися редагувати створені або імпортовані тексти.

Лабораторне і методичне забезпечення:

 персональний комп’ютер;
 текстовий редактор Word;
 дидактичний роздатковий матеріал;
 методичні рекомендації.

План самостійного вивчення теми

1. Підберіть із рекомендованого списку необхідну літературу.
2. Ознайомтесь з робочим вікном текстового редактора Word.
3. Вивчіть такі питання:
3.1. Завантаження Microsoft Word.
3.2. Вихід із Microsoft Word.
3.3. Робота з вікнами.
3.4. Курсор введення.
3.5. Панелі інструментів.
3.6. Координатні лінійки.
3.7. Рядок стану.
3.8. Режим відображення документа.
3.9. Смуги прокручування.
3.10. Створення нового документа.
3.11. Відкриття документа.
3.12. Збереження документа.
3.13. Закриття документа.
475
 3.14. Форматування тексту.
3.15. Зміна параметрів шрифту.
3.16. Зміна інтервалу й положення символів.
3.17. Зміна регістру символів.
3.18. Форматування абзаців.
3.19. Установлення позицій табуляції.
3.20. Упорядкування переліків.
3.21. Стилі форматування.
3.22. Оформлення сторінок документа.
3.23. Встановлення параметрів сторінки.
3.24. Вставляння розривів сторінок.
3.25. Нумерація колонтитулів.
3.26. Створення багатошпальтового документа.
3.27. Друкування документів.
3.28. Вставляння графічних об’єктів.
3.29. Вставляння і редагування таблиць.

476
 Теоретичні відомості

Вікно програми
Miсrosoft Word 2000 – текстовий редактор, програма для
створення й редагування текстових документів. Подання
WYSIWIG (від англійського “What You See Is What You Get”)
дозволяє переглядати на дисплеї готовий до
друку документ без необхідності витрачати
папір на пробний друк. Відформатовані
символи відображаються на екрані так, як вони
будуть виглядати після друку.
Рис.3.98
Для запуску Microsoft Word необхідно
виконати подвійне клацання лівою кавішею
миші на його значку (рис.3.98).

Робота з вікнами

Багатовіконна організація Microsoft Word дозволяє одночасно

працювати з декількома документами, кожний з яких розташований у
своєму вікні (рис. 3.99). При введенні й редагуванні тексту користувач
працює з активним документом в активному вікні. Для переходу до
іншого вікна документа необхідно натиснути на його імені на панелі
задач або в меню Окно, що містить перелік усіх відкритих документів.

Курсор введення

Існують два поняття – курсор введення і покажчик миші.

Курсор введення являє собою миготливу вертикальну смужку |.
Він указує місце, в яке буде вводитися текст. Для його
переміщення використовуються клавіші керування курсором або
миша. Для переміщення курсору введення за допомогою миші
слід встановити покажчик миші в потрібну позицію й клацнути
клавішею миші.

477
 Рис. 3.99. Вікно програми Miсrosoft Word
Таблиця 3.3
Переміщення курсору введення за допомогою клавіатури
Клавіша Переміщення

 На один рядок угору

 На один рядок униз
 На одну позицію ліворуч
 На одну позицію праворуч
Ctrl+ На один абзац угору
Ctrl+ На один абзац униз
Ctrl+ На одне слово ліворуч
Ctrl+ На одне слово праворуч
PgUp На один екран угору
PgDn На один екран униз
End У кінець рядка
Home На початок рядка
Ctrl+Home На початок документа
Ctrl+End У кінець документа

478
 Панелі інструментів
Під рядком меню розташовані панелі інструментів, що
складаються з кнопок з рисунками (рис. 3.100). Кожній кнопці
відповідає команда, а рисунок на цій кнопці передає значення команди.
Більшість кнопок дублюють найбільш часто вживані команди,
доступні в меню. Для виклику команди, зв’язаної з кнопкою, необхідно
натиснути мишею на цій кнопці. Якщо навести покажчик миші на
кнопку й трохи почекати, поруч з’явиться рамка з назвою команди.

Рис. 3.100.

Під рядком меню знаходяться дві панелі інструментів –

Стандартная і Форматирование. Щоб вивести, або забрати панель
з екрану слід вибрати в меню Вид пункт Панели инструментов, а потім
натиснути на ім’я потрібної панелі. Якщо панель присутня на екрані, то
навпроти її імені буде стояти позначка .
Якщо для виведення усіх кнопок на панелі недостатньо місця, то
виводяться кнопки, які були ужиті останніми. Якщо натиснути на

кнопку у кінці панелі, то з’являться інші кнопки (рис.3.101). При

натисненні на кнопку Добавить или удалить кнопки з’явиться
меню (рис.3.102), в якому можна вивести або забрати кнопку з панелі.

Рис. 3.101.

479
 Рис. 3.102.

Також для зміни складу панелі інструментів можна в меню

Сервис вибрати пункт Настройка. У діалоговому вікні
необхідно вибрати укладку Команды. У переліку Категории
необхідно вибрати групу кнопок, після чого у переліку Команды
з’являються кнопки цієї групи. Щоб додати кнопку до панелі
інструментів слід пересунути її з діалогового вікна в потрібну
позицію меню. Процес встановлення кнопки завершується натисненням
кнопки Закрыть. Для вилучення кнопки з панелі інструментів
необхідно пересунути її в діалогове вікно Настройка.
Керувати панелями інструментів зручно за допомогою контекстного
меню (рис. 3.103), яке викликається натисненням правої клавіші миші
на будь-якій кнопці.

480
 Координатні лінійки
Горизонтальна координатна
лінійка розташована над робочим
полем, вертикальна – ліворуч від
робочого поля. З їхньою допомогою
можна встановлювати поля сторінок,
абзацні відступи, змінювати ширину
шпальт і встановлювати позиції
табуляції. За замовчанням
координатна лінійка градуйована в
сантиметрах. Виводяться/
забираються лінійки за допомогою Рис. 3.103.
команди Линейка в меню Вид.

Рядок стану
Рядок стану (рис.3.104) розташований у нижній частині
вікна Microsoft Word. У ньому виводяться різні повідомлення й
довідкова інформація.

Рис. 3.104. Рядок стану

Таблиця 3.4
Інформація в рядку стану
Індикатор Значення
Стр 5 Порядковий номер видимої у вікні сторінки документа
Разд 1 Номер розділу, в якому знаходиться видима сторінка
6/32 Номер видимої сторінки/ загальну кількість сторінок у документі
На 19,1см Відстань від курсору введення до верхнього краю сторінки
Ст 27 Номер рядка, в якому знаходиться курсор
Кол 1 Номер позиції курсору в рядку
ЗАП Індикатор режиму запису макрокоманди
ИСПР Індикатор режиму редакторської правки
ВДЛ Індикатор режиму розширення маркірування
ЗАМ Індикатор режиму заміни
украинский Індикатор мови
481
 Режими відображення документа

Редактор Microsoft Word дозволяє переглядати документ у

різних режимах:
– Обычный – найбільш зручний для виконання більшості операцій;
– Web-документ - відображає документ у вигляді Web-сторінки;
– Разметка страниц – відображає документ у точній відповідності
з тим, як він буде виведений на друк; у цьому режимі зручно працювати з
колонтитулами, фреймами й багатоколонною версткою документа; тільки у
цьому режимі відображається вертикальна координатна лінійка;
– Структура – призначений для роботи зі структурою документа,
дозволяє показувати й приховувати текст і заголовки визначеної глибини
укладення, створювати та працювати з піддокументами.
Перехід між режимами здійснюється за
допомогою відповідних команд меню Вид або
кнопок, розташованих ліворуч від горизонталь- Мал.3.105
ної смуги прокручування (рис.3.105).

Смуги прокручування

Смуги прокручування (вертикальна і горизонтальна) розташовані

в правій і нижній частинах вікна програми. Вони призначені для
переміщення тексту у вікні редактора по вертикалі та по горизонталі.
Переміщення по документу з використанням лінійок прокручування
здійснюється за допомогою миші.
Переміщення вікна на один рядок угору
Переміщення вікна на один рядок униз
Переміщення вікна ліворуч
Переміщення вікна праворуч
Переміщення вікна в напрямку зсуву прямокутника
Переміщення вікна на один об’єкт (сторінку, рисунок, таблицю та ін.) угору
Переміщення вікна на один об’єкт униз
Вибір об’єкту пересування

482
 Вихід із Microsoft Word

Для завершення роботи з Microsoft Word необхідно закрити вікно

програми (кнопка закриття вікна , або комбінація клавіш Alt + F4).

Операції з документами
Створення нового документа
Для створення нового документа слід у меню Файл вибрати
команду Создать. У діалоговому вікні, що розкрилося, (рис. 3.106)
вибрати спочатку укладку, а потім шаблон, на основі якого буде
створено документ; після чого натиснути кнопку OK. Шаблони
документів Microsoft Word мають розширення dot і значки (рис. 3.107).
Звичайні документи створюються на основі шаблону Новый
документ. Для створення документа на основі шаблону Новый
документ можна натиснути кнопку на панелі інструментів.

Рис.3.106.
483
 Відкриття документа
Для відкриття існуючого документа
необхідно в меню Файл вибрати команду
Открыть або натиснути кнопку , після чого
розкриється діалогове вікно Открытие
документа (рис. 3.108). У прихованому переліку
Рис.3.1 Папка слід вибрати диск, на якому знаходиться
07 потрібний документ. У переліку, що розташований
нижче, вибрати (подвійним натисненням) папку з документом і сам
документ. Документи Microsoft Word мають розширення doc і значки,
вигляд яких зображено на рис.3.109.

Рис. 3.108.

У верхньому рядку вікна знаходяться 4

кнопки, які дозволяють подати вміст
відкритої папки у 4-х виглядах:
Рис. 3.109

484
 – у вигляді переліку файлів і папок;

– у вигляді таблиці з інформацією про файли та папки;

– праворуч буде подано властивості файлу, на який наведено курсор;

– праворуч буде подано фрагмент файлу, на який наведено курсор.

За замовчанням у переліку виводяться тільки файли з
документами Microsoft Word. Для виводу інших типів файлів або
усіх файлів необхідно вибрати відповідний тип у полі
прихованого переліку Тип файлов.

Збереження документа
Для збереження документа необхідно викликати команду
Сохранить меню Файл або натиснути кнопку .
При першому збереженні з’являється діалогове вікно Сохранение
документа (рис. 3.110). У прихованому переліку Папка слід вибрати
диск, у переліку, що розташований нижче, папку, в якій необхідно
зберегти документ. У полі прихованого переліку Тип файла – формат, в
якому буде збережено документ. У полі Имя файла – увести ім’я файлу
документа й натиснути кнопку Сохранить.

Рис. 3.110.

485
 При повторному збереженні діалогове вікно Сохранение
документа не виводиться, документ автоматично зберігається в
тому ж файлі. Щоб зберегти документ під іншим ім’ям або в
іншій папці, слід у меню Файл вибрати команду Сохранить
как, після чого з’являється вікно Сохранение документа.

Закриття документа
Для закриття документа необхідно вибрати в меню Файл
команду Закрыть або натиснути кнопку  вікна документа.

Форматування тексту
Форматування тексту – процес встановлення параметрів
фрагменту тексту, що визначають зовнішній вигляд тексту в
цьому фрагменті. Перед зміною параметрів фрагменту тексту
його слід виділити. Якщо фрагмент тексту не буде виділений, то
змінюватися будуть поточні параметри (параметри тексту, що
буде вводитися з поточної позиції).

Зміна параметрів шрифту

Для зміни параметрів символів використовується команда

Шрифт меню Формат, що викликає діалогове вікно Шрифт
(рис. 3.111). Укладка Шрифт використовується для встановлення
параметрів шрифту.
У полі Шрифт вибирається тип шрифту (шрифти типу
TrueType виглядають однаково на екрані й на друку, поруч з
їхнім ім’ям встановлені спеціальні позначки ).
У полі Начертание вибирається написання шрифту:
обычный – звичайне написання;
курсив – курсивне написання;
полужирный – жирне написання;
полужирный курсив – жирне курсивне написання.
У полі Размер – розмір шрифту у пунктах (1 пункт = 0,375мм).

486
 Рис. 3.111.
У полі Подчеркивание – тип лінії підкреслення.
У полі Цвет – колір символів.
У рамці Эффекты можна встановити прапорці:
зачеркнутый – закреслення тексту одинарною лінією;
двойное зачеркивание – закреслення тексту подвійною
лінією;

487
 верхний индекс – розмір символів зменшується, текст
розташовується вище;
нижний индекс – розмір символів зменшується, текст
розташовується нижче;
с тенью – поруч із символами з’являється тінь;
контур – показується лише контур символів;
приподнятый – символи зображуються піднесеними над
поверхнею аркушу;
утопленный – символи зображуються утопленими в
поверхню аркушу;
малые прописные – малі літери стають великими, але
меншого розміру;
все прописные – малі літери стають великими.
скрытый – робить текст прихованим;
У полі Образец показаний фрагмент тексту з обраними параметрами.
Встановити параметри шрифту можна також за допомогою
піктографічного меню (рис.3.112):

Рис. 3.112: 1 – стиль форматування; 2 – тип шрифту;

3 – розмір шрифту; 4 – напівжирне
зображення; 5 – курсивне зображення;
6 – підкреслення одинарною лінією.

Зміна інтервалу й положення символів

Для зміни інтервалу й положення символів використовується
укладка Интервал діалогового вікна Шрифт.
У полі прихованого переліку Масштаб вибирається ступінь
розтягування або стулення символів.
У полі Интервал встановлюється міжсимвольний інтервал:
Обычный – звичайний інтервал;

488
 Разреженный – відстань між символами збільшується до
значення, зазначеного в полі на;
Уплотненный – відстань між символами зменшується до
значення, зазначеного в полі на.
У полі Смещение встановлюється вертикальне положення символів:
Нет – звичайне положення;
Вверх – символи розташовуються вище базової лінії на
розмір, зазначений у полі на;
Вниз – символи розташовуються нижче базової лінії на
розмір, зазначений у полі на.

Зміна регістру символів

Для зміни регістру символів у вже набраному тексті необхідно

виділити фрагмент тексту й у меню Формат вибрати команду
Регистр. У діалоговому вікні, що з’явилося, (рис. 3.113) слід вибрати
один з наступних перемикачів:
Как в предложениях – збільшити першу літеру першого
слова речення;
все строчные – встановити усі літери фрагменту в нижній регістр;
ВСЕ ПРОПИСНЫЕ – встановити всі літери фрагменту у
верхній регістр;
Начинать С Прописных – встановити перші літери
кожного слова у верхній регістр;
иЗМЕНИТЬ РЕГИСТР – замінити літери верхнього
регістру літерами нижнього регістру і навпаки.

Рис. 3.113.

489
 Форматування абзаців

Для встановлення параметрів абзацу використовується

команда Абзац із меню Формат. Після вибору цієї команди
з’являється діалогове вікно Абзац (рис. 3.114). Для встановлення
абзацних відступів та інтервалів необхідно вибрати укладку
Отступы и интервалы.

Рис. 3.114.

У полі Выравнивание встановлюється спосіб вирівнювання абзацу:

По левому краю – абзац вирівнюється по лівому краю сторінки;
По центру – абзац вирівнюється по центру сторінки;
По правому краю – абзац вирівнюється по правому краю сторінки;
По ширине – абзац вирівнюється по обидва боки.
У полях слева і справа встановлюються відстані від лівого
й правого поля до меж абзацу.
490
 У полі первая строка – вигляд відступу першого рядку абзацу:
(нет) – відступ відсутній;
Отступ – новий рядок, відстань вказується в полі на;
Выступ – негативний відступ, відстань вказується в полі на.
У полях перед і после – відстані відповідно перед першим
рядком абзацу й після останнього рядку абзацу.
У полі междустрочный – інтервал поміж рядками усередині абзацу:
Одинарный – інтервал, стандартний для даного типу шрифту;
Полуторный – інтервал у 1,5 раза більший від стандартного;
Двойной – інтервал у 2 рази більший від стандартного;
Минимум – інтервал не менший, ніж у полі значение;
Точно – інтервал, рівний значенню в полі значение;
Множитель – інтервал, рівний стандартному, помноженому
на значення в полі значение.
Встановлювати спосіб вирівнювання можна також за
допомогою маркерів (рис. 3.115).

Рис.3.115: 1 – маркер відступу першого рядка;

2 – відступ зліва; 3 – маркер правого берега
абзацу; 4 – маркер лівого берега абзацу.

Пересуваючи їх за допомогою миші, можна змінювати

відповідні параметри абзацу.

Встановлення позицій табуляції

Табуляція використовується для точного вирівнювання

колонок тексту або чисел (рис. 3.116). Якщо встановити позиції
табуляції, то при кожному натисненні клавіші Tab курсор буде
пересуватися праворуч до найближчої позиції табуляції.

491
 Рис.3.116.

Для встановлення позицій табуляції використовується

команда Табуляция із меню Формат, що викликає діалогове
вікно Табуляция (рис.3.117):
по левому краю – текст вирівнюється по лівому краю;
по центру – текст вирівнюється по центру щодо позиції табуляції;
по правому краю – текст вирівнюється по правому краю
щодо позиції табуляції;
по разделителю – числа вирівнюються по десятковій точці,
текст вирівнюється по правому краю;
с чертой – під позиціями табуляції з’являються вертикальні риски.

Рис.3.117.
492
 Для заповнення порожнього місця, що залишається ліворуч
від знаку табуляції, можна використовувати ланцюжок символів,
які можна вибрати в рамці Заполнитель.
Встановивши всі необхідні параметри для однієї позиції,
слід натиснути кнопку Установить і нова позиція буде внесена
в перелік Позиции табуляции, що містить всі встановлені
позиції табуляції. Щоб змінити тип вже установленої позиції
табуляції, досить вибрати потрібну позицію з переліку Позиции
табуляции і встановити нові значення режимів.
Для видалення позиції табуляції слід вибрати її в переліку
Позиции табуляции і натиснути на кнопку Удалить. Всі наявні
позиції табуляції можна вилучити натисненням кнопки Удалить все.
Установити позицію табуляції можна також натисканням
миші на горизонтальній координатній лінійці. Тип позиції
табуляції зазначений усередині квадрату в лівому кінці
горизонтальної координатної лінійки. Якщо натиснути мишею
на цьому квадраті, то тип позиції табуляції зміниться. По черзі
можна вибрати такі типи табуляції:
– вирівнювання по лівому краю;
– вирівнювання по центру;
– вирівнювання по правому краю;
– вирівнювання по десятковому знаку.
Якщо виділити фрагмент тексту, вирівняного по позиції
табуляції, й пересунути мишею символ табуляції в нове місце, то
текст пересунеться разом із символом табуляції. Щоб вилучити
позицію табуляції, досить стягти з координатної лінійки символ
табуляції.

Упорядкування переліків

Microsoft Word дозволяє швидко складати переліки з

позначками, нумерацією й багаторівневі переліки з нумерацією.
Елементом переліку вважається абзац тексту. Для створення
переліку необхідно виділити абзаци, які слід зробити
елементами переліку або встановити курсор у той абзац, з якого
493
буде починатися перелік. Потім викликати команду Список з
меню Формат, що відкриває діалогове вікно Список (рис. 3.118).

Рис. 3.118.
Для створення переліку з позначками необхідно вибрати
укладку Маркированный. Кожний елемент переліку з
позначками виділяється за допомогою невеличкої позначки,
розташованої ліворуч від самого елементу. Серед
запропонованих варіантів позначок слід вибрати потрібну
(клацнути на ній мишею) й натиснути OK.
Для зміни вигляду позначки можна скористатися кнопкою
Изменить. З’явиться вікно Изменение маркированного
списка, в якому містяться додаткові позначки. При натисненні
кнопки Маркер з’являється діалогове вікно Символ, в якому
можна вибрати будь-який із символів в якості позначки
переліку. У рамці Положение маркера задається відстань від
лівого краю абзацу до позначки, а в рамці Положение текста
494
визначається відстань від лівого краю абзацу до лівого краю
тексту в переліку.
Для створення переліків із нумерацією використовується
укладка Нумерованный діалогового вікна Список. Серед
запропонованих варіантів нумерації переліку необхідно вибрати
потрібний, натиснути ОK і перелік буде створений. Коли курсор
введення знаходиться в переліку, кожне натискання Enter
створює новий пронумерований елемент переліку. При
додаванні нового елементу в перелік або видаленні елементу,
номери в переліку коректуються автоматично.
Щоб створити свій варіант нумерації, слід натиснути кнопку
Изменить. З’явиться вікно Изменение нумерованного списка
(рис. 3.118). У полі Формат номера вміщується текст перед і
після номеру елементу переліку, наприклад: ) або [ ]. У полі
нумерация зазначається стиль нумерації, а в полі начать с –
число (або літера), з якого повинен починатися перелік. Шрифт
номерів елементів переліку змінюється за допомогою кнопки
Шрифт.

Рис. 3.118

495
 Швидко створити переліки з нумерацією та маркерами

можна за допомогою кнопок і . Для створення

переліку з декількома рівнями укладення використовується
укладка Многоуровневый діалогового вікна Список.

Стилі форматування

Стиль форматування – набір параметрів (шрифту, абзацу та ін.),

що має унікальне ім’я. Вибрати стиль виділеного фрагменту тексту
можна у прихованому переліку Стиль на панелі Форматирование та
у вікні Стиль меню Формат. У полі Стили вікна Стиль (рис.3.119)
міститься перелік стилів, що використовуються. Щоб побачити усі стилі
слід у прихованому переліку Список вибрати – Всех стилей. У полях
праворуч будуть показані зразки абзаців та символів отформатовані цим
стилем. Для присвоєння фрагменту тексту виділеного стилю слід
натиснути кнопку Применить.

Рис.3.119.

496
 Для створення нового стилю у вікні Стиль використовується
кнопка Создать. У полі Имя вікна Создание стиля (рис. 3.120)
вводиться ім’я нового стилю. У переліку Стиль вибирається
різновид стилю: стиль абзацу або стиль символу. У переліку
Основан на стиле вибирається існуючий стиль, на основі
якого буде створено новий. Якщо встановити прапорець
Добавить в шаблон, то новий стиль буде діяти не тільки в
активному вікні, а й в усіх документах, створених на основі
цього ж шаблону. Для встановлення параметрів шрифту, абзацу
та ін. слід натиснути кнопку Формат і потім вибрати об’єкт
форматування. Після натиснення кнопки ОК новий стиль буде
створено. Якщо натиснути кнопку Применить у вікні Стиль,
то новий стиль буде надано виділеному фрагменту тексту.
Кнопка Закрыть закриває вікно без надання стилю.

Рис. 3.120.

497
 Для зміни існуючого стилю слід виділити його у вікні
Стиль і натиснути кнопку Изменить. У вікні Изменение
стиля можна вибрати нові параметри. Для видалення стилю
його слід виділити та натиснути кнопку Удалить.
Створити стиль можна також за зразком. Для цього
необхідно виділити фрагмент тексту, що буде взятий за зразок,
ввести ім’я стилю у поле Стиль на панелі Форматирования
та натиснути Enter. Створений стиль буде діяти тільки в активному
документі.

Оформлення сторінок документа

Встановлення параметрів сторінки
Для встановлення параметрів сторінки використовується
команда Параметры страницы з меню Файл, що викликає
діалогове вікно Параметры страницы.
Для встановлення поля сторінки використовується укладка
Поля (рис.3.121), у вікнах якого можна встановити:
Верхнее – верхнє поле сторінки;
Нижнее – нижнє поле сторінки;
Левое – ліве поле сторінки;
Правое – праве поле сторінки.
У рамці Образец показаний зовнішній вигляд сторінки
відповідно до обраних параметрів. Якщо сторінки повинні мати
дзеркальні поля, необхідно увімкнути прапорець Зеркальные
поля. В наслідок цього замість полів Правое і Левое з’являться
поля Внутри і Снаружи.
У полі Переплет встановлюється ширина поля підшивки.
У рамці От края до колонтитула встановлюється відстань:
верхнего – від верхнього краю сторінки до верхнього краю
верхнього колонтитулу;
нижнего – від нижнього краю сторінки до нижнього краю
нижнього колонтитулу.

498
 Рис.3.121.

Слід зазначити, до якої частини документа відносяться обрані

параметри, вказавши потрібне значення в полі Применить:
Ко всему документу – параметри використовуються у
всьому документі;
До конца документа – параметри використовуються для
тієї частини документа, що розташована після курсору введення.
Встановити поля сторінки можна також за допомогою
лінійок форматування в режимі Разметка страниц. У цьому
режимі на екрані присутні і вертикальна, і горизонтальна
координатні лінійки. На кожній координатній лінійці поля
сторінки позначені сірим кольором. Необхідно встановити
покажчик миші на межу сірої та білої ділянок (він матиме
вигляд двоспрямованої стрілки) й пересунути її в потрібне місце.
Укладка Размер бумаги (рис. 3.122) містить поле переліку Размер
бумаги, в якому можна вибрати розмір листа документа. Якщо
необхідні розміри в переліку відсутні, то в полі Ширина і Высота
можна ввести відповідні значення ширини й висоти сторінки.

499
 Рис.3.122.

В рамці Ориентация вибирається орієнтація сторінки.

Прапорець книжная означає вертикальну орієнтацію сторінки,
альбомная – горизонтальну.
Укладка Макет вікна Параметры страницы дозволяє
встановити параметри колонтитулів. Для того, щоб на сторінках із
парними і непарними номерами були різні колонтитули, слід увімкнути
прапорець четных и нечетных страниц. Щоб колонтитул першої
сторінки відрізнявся від інших, необхідно увімкнути прапорець первой
страницы. Спосіб вертикального вирівнювання тексту на сторінці
вибирається в полі Вертикальное выравнивание:
По верхнему краю – текст вирівнюється по верхньому
полю сторінки.
По центру – текст центрується між верхнім і нижнім полем
сторінки.
По высоте – текст розподіляється між верхнім і нижнім
полем.

500
 Вставляння розривів сторінок

Microsoft Word автома-

тично розбиває текст на
сторінки. Для вставляння
додаткового розриву сторінки
необхідно встановити курсор
на місце, з якого повинна
починатися нова сторінка й
викликати команду Разрыв
з меню Вставка. У діалоговому
вікні Разрыв (рис. 3.123)
потрібно встановити перемикач
новую страницу та натиснути
ОК.
Якщо документ повинен
Рис. 3.123.
складатися зі сторінок, що
мають різні параметри, то його слід розділити на декілька розділів.
Кожний розділ має власні параметри сторінок. Для вставлення в
документ нового розділу в діалоговому вікні Разрыв необхідно
вибрати один з таких перемикачів:
со следующей страницы – новий розділ починається з
наступної сторінки;
на текущей странице – новий розділ починається
безпосередньо після поточного;
с четной страницы – новий розділ починається з
найближчої сторінки, що має парний номер;
с нечетной страницы – новий розділ починається з
найближчої сторінки, що має непарний номер.
Щоб вилучити розрив сторінки, вставлений вручну, або
розрив розділу слід перейти в режим Обычный, або увімкнути
режим відображення недрукованих символів. У цих режимах
розриви сторінок зображуються пунктирними лініями, а розриви
розділів подвійними пунктирними лініями. Видаляються знаки
розривів як звичайні символи клавішами Delete або Backspace.

501
 Нумерація сторінок

Для вставлення номерів сторінок необхідно викликати

команду Номера страниц меню Вставка, що викликає вікно
Номера страниц (рис. 3.124).

Рис. 3.124.

У полі Положение слід вибрати розташування номера на сторінці:

Вверху страницы – номер сторінки розташовується угорі
(вставляється у верхній колонтитул);
Внизу страницы – номер сторінки розташовується унизу
(вставляється в нижній колонтитул).
У полі Выравнивание – розташування номера сторінки
відносно полів сторінки:
Слева – номер сторінки розташовується з лівого краю сторінки;
От центра – номер сторінки розташовується по центрі сторінки;
Справа – номер сторінки розташовується з правого краю сторінки;
Внутри – номер сторінки розташовується з внутрішнього краю
листа (доступний, тільки якщо документ має дзеркальні поля);
Снаружи – номер сторінки розташовується біля зовнішнього
краю листа (доступна, якщо документ має дзеркальні поля).
Якщо зняти прапорець Номер на первой странице, то на
першій сторінці номер не буде проставлений.

502
 Кнопка Формат викликає діалогове вікно Формат номера
страницы (рис. 3.125), в якому задається формат нумерації. У
полі переліку Формат номера вибирається тип нумерації
(арабські і римські цифри або літери латинської абетки).

Рис. 3.125.

У рамці Нумерация страниц встановлюється початок нумерації:

продолжить – нумерація сторінок поточного розділу
починається з числа, наступного за номером останньої сторінки
попереднього розділу;
начать с – нумерація починається з числа, зазначеного у полі праворуч.
Якщо увімкнути прапорець Включить номер главы, до
номеру сторінки буде доданий номер розділу документа. У полі
переліку начинается со стиля необхідно зазначити, який стиль
форматування відповідає рівню розділів, номери яких будуть
використані. Можна вибрати один із стилів заголовків
Заголовок1-Заголовок9. У полі разделитель задається
роздільник між номером сторінки й номером розділу.
Встановивши усі параметри, слід натиснути OK, після чого
знову з’являється вікно Номера страниц. Тут також необхідно
натиснути OK і всі сторінки документа будуть пронумеровані.
503
 Встановлення колонтитулів

Колонтитул – текст або рисунок, що друкується унизу або угорі

кожної сторінки документа. У колонтитулі за звичаєм розміщені
номера сторінок, назва книги або поточного розділу. В залежності від
місця розташування (на верхньому або на нижньому полі сторінки)
колонтитули бувають верхніми і нижніми. Текст, введений до
колонтитулу, форматується як звичайний текст.
Для створення колонтитулів слід вибрати команду Колонтитулы у
меню Вид. При цьому відбувається автоматичний перехід у режим
екрану Разметка страниц, тому що в режимі Обычный колонтитули
не відображаються. На екрані з’являється піктографічне меню
Колонтитулы (рис. 3.126).

Рис. 3.126: 1 – кнопка вставляння номерів сторінок; 2 – кнопка

вставляння поля кількості сторінок; 3 – формат номера
сторінки; 4 – кнопка вставляння поля дати; 5 – кнопка
вставляння поля часу; 6 – параметри сторінки;
7 – основний текст; 8 – як у попередньому колонтитулі;
9 – перехід з верхнього на нижній колонтитул і назад;
10 – перехід до попереднього колонтитула; 11 – перехід
до наступного колонтитула.

Для переходу з поля верхнього колонтитулу в поле нижнього

колонтитулу й назад використовується кнопка 9 (рис. 3.126).

504
 Введений текст колонтитулу розташовується в пунктирній рамці,
що вказує межі колонтитулу. Для вставляння номерів сторінок
використовується кнопка 1 (рис. 3.126). Текст колонтитулу форматується
як звичайний текст. У режимі відображення колонтитулу основний текст
документа редагувати неможливо.
Для створення на першій сторінці документа колонтитулу
відмінного від колонтитулів інших сторінок необхідно викликати
вікно Параметры страницы із меню Файл і в укладці Макет
встановити прапорець первой страницы. Якщо в цій укладці
встановити прапорець четных и нечетных страниц, то можна
створити окремо колонтитул для парних і колонтитул для непарних
сторінок. Викликати вікно Параметры страницы можна за
допомогою кнопки 6 (рис. 3.126) із панелі Колонтитулы. За
допомогою кнопок 10, 11 (рис. 3.126) можна пересуватися між
колонтитулом першої сторінки, парної і непарної сторінок. Якщо
залишити поле колонтитула порожнім, то колонтитул буде відсутній.
Встановлення прапорця четных и нечетных страниц впливає на
весь документ, якщо він не поділений на розділи. Якщо документ
поділений на декілька розділів, при вставленні колонтитулу в один
розділ цей же колонтитул автоматично додається в усі розділи
документа, якщо натиснута кнопка 8 (рис. 3.126) (приєднати
колонтитули поточної секції до колонтитулів попередньої). Щоб
створити різні колонтитули для декількох частин документа, слід
розірвати зв’язок між розділами. Для цього необхідно вибрати розділ,
для якого слід створити інший колонтитул і вимкнути кнопку 8
(рис.3.126). Після цього необхідно змінити існуючий колонтитул або
створити новий.
Для вилучення колонтитулу слід вибрати команду
Колонтитулы у меню Вид, виділити колонтитул, який
необхідно вилучити й натиснути клавішу Delete. При зміні або
вилученні колонтитулу в будь-якому розділі, так само
змінюються або вилучаються колонтитули в інших розділах,
якщо зв’язок із попереднім розділом не буде розірваний
примусово за допомогою кнопки 8 (рис.3.126).

505
 Створення багатошпальтового документа

Microsoft Word дозволяє верстати текст у декілька шпальт.

Текст вводиться в них послідовно, переходячи до наступної шпальти
після заповнення попередньої. Для багатошпальтової верстки слід
перейти в режим Разметка страниц, тому що в режимі Обычный
текст не буде відображений у декілька шпальт.
Існують два варіанти використання багатошпальтової верстки.
1. Весь документ розбитий на однакову кількість шпальт
однакової ширини.
2. Різні частини документа розбиті на різну кількість шпальт або
шпальта мають різну ширину. У цьому випадку необхідно розбити
документ на розділи, кожен з яких буде мати свій поділ на шпальта.
Для створення шпальт у рамках розділу документа слід
встановити курсор у текст цього розділу. Якщо весь документ
необхідно розбити на однакову кількість шпальт, то курсор може
знаходитися в будь-якому місці тексту. Потім слід вибрати команду
Колонки меню Формат, що викликає діалогове вікно (рис. 3.127).

Рис. 3.127.

506
 У полі Число колонок необхідно ввести кількість шпальт
або вибрати один із рисунків у рамці Тип. Прапорець
Разделитель накреслює лінію між шпальтами тексту. Якщо
увімкнений прапорець колонки одинаковой ширины, то всі
шпальта будуть мати однакову ширину. Якщо вимкнути цей
прапорець, то можна ввести для кожної зі шпальт точні значення
її ширини і відстані між шпальтами в поля Ширина и
промежуток.
У полі Применить вибирається частина документа, для якої
будуть діяти обрані режими:
К текущему разделу – параметри використовуються тільки
для поточного розділу;
До конца документа – параметри використовуються для
тієї частини документа, що розташована після курсору введення.
Ко всему документу – параметри використовуються у
всьому документі;
Створити шпальта однакової ширини можна за допомогою

кнопки . Після натиснення на ній з’являється вікно, в

якому слід виділити потрібну кількість шпальт і натиснути ліву
кнопку миші.
Змінювати ширину шпальт і відстань між ними можна за
допомогою горизонтальної координатної лінійки. Коли текст
розбитий на шпальти, на лінійці відображаються відповідні
символи (рис.3.128).

Рис.3.128: 1 – символ правої межі шпальти; 2 – відстань між

шпальтами; 3 – символ лівої межі шпальти.
507
 При пересуванні цих символів будуть змінюватися
відповідні параметри шпальт. Для переходу до наступної
шпальти можна викликати команду Разрыв меню Вставка, у
діалоговому вікні увімкнути перемикач новую колонку і
натиснути OK. Після чого курсор введення й ввесь текст нижче
курсору пересунеться до початку наступної шпальти.
Видалення шпальт – це операція встановлення однієї
шпальти для всього документа.

Друкування документів
Перед друкуванням документа, можна переглянути на
екрані, який вигляд він буде мати після друку. Для цього
необхідно перейти в режим попереднього перегляду за
допомогою команди Предварительный просмотр меню Файл

або кнопки . У цьому режимі, щоб збільшити зображення

слід навести покажчик миші, який матиме вигляд лупи з
плюсом, на потрібний фрагмент і натиснути кнопку миші.
Покажчик миші матиме вигляд лупи з мінусом і якщо натиснути
кнопку миші, то зображення зменшиться. Вийти з режиму
попереднього перегляду можна за допомогою кнопки Закрыть або
клавіші Esc.
Для друкування документа використовується команда
Печать меню Файл. У діалоговому вікні Печать (рис.3.129) у
полі прихованого переліку имя потрібно вибрати принтер, якщо
є можливість друкувати на декількох принтерах.
У рамці Страницы задається діапазон сторінок, що будуть
надруковані:
все – надрукується весь документ;
текущая – надрукується сторінка, в якій знаходиться курсор;
выделенный фрагмент – друкується тільки виділений
фрагмент документа;

508
 номера – друкується зазначений набір сторінок. Наприклад:
щоб надрукувати сторінки 1, 5, 11, 12, 13 необхідно ввести в
поле ліворуч: 1, 5, 11-13.
У полі Копии вказується кількість копій. Щоб надрукувати
цілком першу копію, потім другу й інші слід увімкнути
прапорець разобрать по копиям. Для друку багатосторінкового
документа з двох боків кожного аркушу можна увімкнути режим
виводу на друк тільки парних або непарних сторінок. У переліку
Вывести на печатать можна вибрати одне із значень:
Все страницы диапазона – надрукувати весь діапазон сторінок;
Нечетные страницы – тільки непарні сторінки із зазначеного
діапазону;
Четные страницы – тільки парні сторінки із зазначеного діапазону.
Для друкування однієї копії всього документа достатньо

натиснути на кнопоку .

Рис.3.129.

509
 Вставляння графічних об’єктів
Microsoft Word дозволяє вставляти в документ графічні
об’єкти, створені як в інших програмах, так і за допомогою
власної панелі рисування. Об’єкти можна копіювати й вставляти
в будь-яке місце документа або в інший документ. При
додаванні рисунка в документ він приєднується до
навколишнього тексту. Якщо абзац, що містить рисунок,
пересувається угору або униз по сторінці, рисунок пересувається
разом із ним.
Викликати панель Рисование можна через пункт Панели

инструментов меню Вставка або натиснувши кнопку .

При цьому слід перейти в режим Разметка страниц. За
допомогою кнопок панелі рисування можна зображувати лінії,
стрілки, еліпси, прямокутники, кола, дуги, сектори й різні криві.
Графічний об’єкт можна залити кольором або візерунком,
змінити форму, дзеркально відбити або повернути, змінити колір
і тип його ліній, додати до них стрілки.
Для вставляння графічного об’єкта, створеного в іншій
програмі, необхідно встановити курсор у позицію, де повинен
стояти об’єкт і у меню Вставка вибрати пункт Рисунок, а потім
пункт Из файла. У вікні, що з’явилося, (рис. 3.130) у
прихованому переліку Папка вибрати диск, а в переліку, що
розташований нижче – папку, в якій знаходиться файл із
рисунком. Якщо клацнути мишею на імені файлу, що містить
рисунок, одночасно в рамці ліворуч буде подане його
зображення. Після натиснення кнопки OK обраний рисунок буде
вставлений у документ. Для вставки рисунків, що поставляються
з Microsoft Word слід після пункту Рисунок вибрати пункт
Картинки.

510
 Рис.3.130.

Щоб змінити розміри й положення рисунка, слід клацнути на

ньому мишею, після чого навколо нього з’являться маркери розміру.
Пересуваючи кутові маркери мишею, можна змінювати розміри
рисунка при зберіганні його пропорцій. При пересуванні інших
маркерів буде змінюватися ширина або довжина рисунка. Перемістити
рисунок можна за допомогою миші. При переміщенні рисунка за межі
видимості екран просунеться в тому ж напрямку.
Якщо клацнути мишею на рисунку, за замовчанням
з’явиться панель Настройка изображения з кнопками для
зміни параметрів рисунка (рис. 3.131). Цю панель можна викликати
також за допомогою контекстного меню.

Рис. 3.131.

511
 Щоб змінити параметри рисунку необхідно викликати вікно
Формат рисунка (Формат объекта). Для цього необхідно
вибрати відповідний пункт у меню Формат або натиснути

кнопку на панелі Настройка изображения. Наприклад,

щоб текст міг розташовуватися ліворуч або праворуч від
рисунка слід вибрати укладку Положение і там потрібний
вигляд обтікання.
Для вилучення рисунка його слід виділити й натиснути
клавішу Delete.

Вставляння таблиць
Для вставляння в документ таблиці необхідно встановити
курсор у місці, де повинна починатися таблиця та в меню
Таблица вибрати пункт Добавить, потім Таблица. У діалоговому
вікні, що з’явилося, слід ввести кількість стовпців і рядків, і
натиснути ОK. Для вставляння таблиці також можна натиснути

кнопку на стандартній панелі інструментів. У вікні, що

розкрилося, розтягнути виділення на необхідну кількість вічок і
натиснути клавішу миші. Усі команди для роботи з таблицями
знаходяться у меню Таблица.
Пересування по таблиці здійснюється за допомогою
покажчика миші або клавішами: , , , , Tab (на вічко
праворуч), Shift+Tab (на вічко ліворуч). Кожне вічко таблиці
розглядається як абзац, і дані у вічках форматуються як абзаци
тексту. Для роботи з таблицями зручно користуватися панеллю
інструментів Таблицы и границы (рис. 3.132), яку можна

вивести на екран за допомогою кнопки стандартної

панелі інструментів.

512
 Рис. 3.132.

При наведенні покажчика миші на верхню лінію таблиці, він

перетворюється в чорну стрілку і якщо в цей момент

➨
клацнути мишею, то виділиться один стовпець. Пересуваючи
мишею чорну стрілку, можна виділити відразу декілька
стовпців. Рядки таблиці виділяються як рядки звичайного
тексту. Для виділення декількох суміжних вічок необхідно
натиснути мишею в одне вічко фрагменту й розтягнути
виділення на інші.
Коли курсор введення знаходиться в таблиці, на
координатних лінійках з’являються позначки меж стовпців

і рядків . При пересуванні цих позначок змінюються

розміри відповідних стовпців і рядків. За допомогою прихованого

переліку можна вибрати тип вирівнювання тексту у вічках.

Кнопка слугує для зміни напрямку розташування тексту у

виділених вічках.
Щоб об’єднати декілька вічок в одне, слід виділити їх і
викликати команду Объединить ячейки меню Таблица або

натиснути кнопку на панелі Таблицы и границы. Для

поділу вічка на декілька вічок слід вибрати пункт Разбить

ячейки меню Таблица або натиснути кнопку панелі

Таблицы и границы.
Для додавання елементів таблиці (рядків, стовпців, вічок)
необхідно виділити елементи, на місці яких необхідно вставити
513
нові та в меню Таблица вибрати команду Добавить, потім –
потрібний пункт (Столбцы слева, Столбцы справа,
Строки выше, Строки ниже, Ячейки). Для видалення
елементів таблиці слід виділити їх та у меню Таблица вибрати
пункт Удалить, потім – потрібний пункт (Таблица, Столбцы,
Строки, Ячейки).
За замовчуванням лінії сітки таблиці мають товщину 0,5 пт.
Змінити товщину та вигляд ліній сітки можна декількома
способами.
1 спосіб:
 виділити вічка, обрамлення яких потрібно змінити;
 у прихованому переліку Тип линии на
панелі Таблицы и границы вибрати тип лінії;
 у прихованому переліку Толщина линии – товщину
лінії;

 якщо натиснути кнопку , з’явиться палітра кольорів, в

якій можна вибрати колір обрамлення;

 відкрити прихований перелік і вибрати вигляд

обрамлення.
2 спосіб:
– у прихованих переліках панелі Таблицы и границы вибрати
тип, товщину і колір лінії;

– натиснути кнопку ;
– покажчиком миші, який матиме вигляд олівця, вказати початок
лінії та розтягнути до її кінця

– після натиснення кнопки покажчиком миші можна

стирати лінії обрамлення.
Щоб залити вічка кольором необхідно виділити їх і у

прихованому переліку вибрати колір.

514
 Хід виконання роботи
1. Увімкніть персональний комп’ютер і заванташте Microsoft Word.
2. Ознайомтесь з елементами робочого вікна Microsoft Word.
3. Навчіться створювати і редагувати елементарні текстові
документи.
4. Виконайте вправи із запропонованих нижче або за завданням
керівника заняття.
5. Збережіть ваш текстовий документ (документи) в папці Мои
документы.
6. Закрийте Microsoft Word.
7. Вимкніть персональний комп’ютер, для цього натисніть кнопку
“Пуск” виберіть пункт Завершение работы відкриється вікно
Завершение работы Windows (рис. 3.97). У цьому вікні виберіть
пункт  выключить компьютер і натисніть кнопку “Ок”.
Дочекавшись відповідного повідомлення, вимкніть персональний
комп’ютер, а після периферійні пристрої.

Рис. 3.133. Вікно завершення роботи Windows.

515
 Вправи
Вправа 1

Ректору Вінницького державного

педагогічного університету
імені Михайла Коцюбинського
проф. Шестопалюку О.В.
студентки-заочниці 3 курсу
філологічного факультету,
спеціальність “Українська мова і
література”
Коваленко Інни Петрівни

ЗАЯВА

Прошу надати мені академічну відпустку з 1 березня

2004 року до 1 березня 2005 року у зв’язку з хворобою.
Довідку Вінницької центральної районної лікарні від
28.02. 2004 р. № 55 додаю.

28.02. 2004 р. Підпис

Вправа 2

Ректору Вінницького державного

педагогічного університету
імені Михайла Коцюбинського
проф. Шестопалюку О.В.
студентки-заочниці 3 курсу
філологічного факультету,
спеціальність “Українська мова і
література”
Бойко Оксани Василівни

ЗАЯВА

У зв’язку з тим, що я загубила залікову книжку, прошу

видати мені нову.

03.01.2004 р. Підпис

516
 Вправа 3

Ректору Вінницького державного

педагогічного університету імені
Михайла Коцюбинського
проф. Шестопалюку О.В.
студента-заочника 3 курсу
історичного факультету
Бабія Миколи Петровича

ЗАЯВА

У зв’язку з тим, що я здобуваю другу вищу освіту і у мене

невелика академічна різниця за 3 курс, прошу вашого дозволу на
дострокове складання заліків і екзаменів.

15.01.2004 р. Підпис

Вправа 4

Ректору Вінницького державного

педагогічного університету
імені Михайла Коцюбинського
проф. Шестопалюку О.В.
студентки-заочниці 2 курсу факультету
підготовки вчителів початкових класів
Собко Світлани Олександрівни

ЗАЯВА

Прошу допустити мене до занять на 2 курсі факультету

підготовки вчителів початкових класів із заочною формою навчання
після повернення з відпустки, в якій я перебувала по догляду за
дитиною.

17.01. 2004 р. Підпис

517
 Вправа 5
Ректору Вінницького державного
педагогічного університету
імені Михайла Коцюбинського
проф. Шестопалюку О.В.
студентки-заочниці 2 курсу
історичного факультету
Костюк Алли Петрівни

ЗАЯВА

Прошу допустити мене до занять на 2 курсі історичного факультету із

заочною формою навчання після виходу з академічної відпустки, в якій я
перебувала у зв’язку з хворобою.
Довідку з Калинівської районної лікарні від 10.01.2004 р. № 54
про стан здоров’я додаю.

12.01.2004 р. Підпис

Вправа 6

Ректору Вінницького державного педагогічного

університету імені Михайла Коцюбинського
проф. Шестопалюку О.В.
студентки-заочниці 2 курсу інституту
фізичного виховання і спорту
Скакун Оксани Петрівни

ЗАЯВА

Прошу відрахувати мене з університету з 15 січня 2004 року у зв’язку з

сімейними обставинами.

12.01.2004 р. Підпис

518
 Вправа 7

Ректору Вінницького державного

педагогічного університету імені
Михайла Коцюбинського
проф. Шестопалюку О.В.
вчителя української мови і літератури
Сосонської СЗОШ 1-3 ступенів
Вінницького району, Вінницької області
Катрученко Людмили Анатоліївни

ЗАЯВА

У 1995 році я закінчила філологічний факультет Вінницького

педуніверситету за спеціальністю "Російська мова і література". У 2003
-2004 навчальному році працюю вчителем української мови і літератури.
Прошу допустити мене до складання академічної різниці за 1,2
курси філологічного факультету, спеціальність “Українська мова і
література” із заочною формою навчання, для отримання вищої освіти з
другої спеціальності.
Необхідні документи додаю.
Зобов’язуюсь скласти академічну різницю до 15.06.2004 року і
оплачувати 800 гривень за кожен навчальний рік.

15.05.2004 р. Підпис

519

 Здоров’я нації
ТЕЛЕБАЧЕННЯ. ПЛЮС ЧИ МІНУС?
Телевізор став невід’ємною частиною нашого життя. Багато хто, прокидаючись,
починає свій день з телевізора і засинає після вечірніх телепередач. У багатьох вже увійшло
в правило приймати їжу, робити домашні справи, інколи навіть дрімати під телевізійні
трансляції. Школярі ухитряються одночасно готувати уроки і дивитися телевізор. Коли до
нас приходять в гості, наше спілкування швидко зводиться до колективного перегляду якої-
небудь телепередачі.
Магічна сила телебачення перевершила всі
очікування, за своїм впливом на людську душу вона в
наші дні, напевно, не має собі рівних. Тому-то така
боротьба в станах політиків за сфери впливу на
телеефір. Тому так підскочила в ціні вартість кожної
рекламної хвилини.
Телевізор буквально увірвався в наші оселі, при
цьому поневолив нас, зробивши рабами по суті справи
ящика, начиненого електронікою з транзисторів і схем.
Скільки ж часу ми проводимо щодня біля
телеекрана? За скромними підрахунками, в
середньому близько двох-трьох годин в день. Однак
немало і таких людей, що дивляться телепередачі по
шість-вісім і більш годин на добу. Але навіть при
мінімальній кількості ефірної співучасті ми втрачаємо
за рік не менше місяця з свого життя, проводячи цей
час перед “блакитним екраном”. У багатьох людей ця
кількість зростає в два-три і навіть шість разів. Чи
виправдане таке марнотратство?
Тут не варто кривити душею навіть найзапеклі-
шим противникам телебачення, бо існують передачі
пізнавального, морального, духовного, естетичного
плану, здатні на благотворний вплив. Але таких
передач дуже мало, вони скоріше виняток з правила. І
ця позитивна сторона жалюгідна в порівнянні з
негативним впливом телебачення на душу і організм
людини.
Телевізор паралізує нашу волю, робить людину
насипною, духовно лінивою, інколи просто
біороботизує. Телебачення привнесло в наші душі у
концентрованому вигляді страшні видовища, що
розбещують, сцени вбивств, насильств, сексуальних
збочень, диких оргій. Ми годинами виявляємось самі
в компаніях маніяків, убивць, проституток,
гомосексуалістів, божевільних, самохіть впускаємо їх
у свої квартири.
Після вечірніх переглядів телепередач нерідко
порушується нічний сон, сняться кошмари, особливо
страждають діти і підлітки. Так формуються
невротичні розлади, змінюється поведінка дітей,
з’являються дратівливість, зухвальство, грубість по
відношенню до навколишніх, аж до неадекватної
агресивності.
Жодна інформація не зникає безслідно.. Страшні
зафіксовані картини залишаються у підсвідомості
людини, Нерідко спливають знову, наповнюючи сни
жахами і кошмарами різнопланово впливають на
психіку, калічачи наші душі. У тому, що почастішали
випадки всіляких збочень і всякої мерзотності,
зростання злочинності, моторошних вуличних сцен,
520
Вправа 8
викрадення літаків, акти насильства – багато в чому не
тільки результат поганого виховання, але і вплив
телепередач.
Особливо вражає підбір фільмів, що заполонили
останнім часом телеефір. Примітивність, вульгарність,
похабщина, низька якість постановок, порнографія і
тому подібне. Наче хтось задався спеціальною метою
розбестити Україну через телеекрани. І більша
частина населення країни допевне розуміє це, та
зробити нічого не може. До того ж в самій людині
неначе борються дві сили. Одна з них тягнеться до
всього забороненого, гострих відчуттів, навіть
непристойностей, може навіть з цікавості.
Телебачення буквально гіпнотизує глядача,
програмує, кодує нашу психіку за спланованим
сценарієм, послаблює нашу пам’ять, виснажує
нервову систему, заводить людину в світ ілюзій та
обману, політизує, втягує в усілякі непотребні сцени,
розбещує наших дітей (і нас самих). Небезпечне й
опромінення від самого телевізора, бо вібрація
телехвиль невластива нашій природі і згубно діє на
організм людини, аж до розвитку онкологічних
захворювань.
Телебачення погіршує зір, слух, сприяє
звуженню і закупорці найдрібніших мозкових судин
(капілярів) внаслідок застою венозної крові в
головному мозку через напругу сенсорних структур при
перегляді телепередач. Телевізор пригнічує духовність
людини, віднімає у дітей дитинство, призводить до
малорухливого способу життя, відлучає від фізичної
праці. Найстрогіше домашнє дозування телепередач
(хоча б не більше двох годин на добу!) –
найнеобхідніша умова нашого виживання на даному
відрізку часу. У наші дні людство втрачає
найдорогоціннішу складову свого життя – тишу.
Тиша не священний дар. Згідно з Біблією, навіть Бог
відкривається не її шумі, а в тиші. Майже всі великі
відкриття і тори істинного мистецтва творилися в
тиші або надихалися нею. Тиша лікує, умиротворяє,
духовно збагачує.
Усвідомлення необхідності привнесення тиші в
наше життя і боротьби з теленаркоманією, зміщення
акцентів від політизації до моральності і істинної
духовності – реальні аспекти нашого можливого
оздоровлення: і душевного, і фізичного.
 Вправа 9
ЗУХВАЛЬСТВО
Необ’їжджений кінь буває впертим, а син, залишений
на свою волю, робиться зухвалим

Сьогодні відбулося змішування понять сміливості, незалежності, свободи

волевиявлення з безсоромністю, безстидністю і зухвальством. Для багатьох
старомодним вважається взагалі говорити про мораль, совість, честь. Скромність
розглядається мало не як фізична слабість, сумирність, покірливість – як моральне
каліцтво, сором’язливість – як болісний стан, який необхідно лікувати.

Вкоренилось поняття, що наш час вимагає сильних, рішучих, безсоромних, надзвичайно

підприємливих і малочутливих до невдач громадян, а це визначає і відповідне виховання дітей. І
от ми бачимо, як маленька дитина, ніскільки не ніяковіючи перед дорослими, бешкетує,
панібратськи поводиться зі старшими, не реагує на зауваження. Повага (не кажучи вже про
шанобливість) до літньої людини – явище досить рідке в наші дні. Практично відсутня
природна вікова субординація, лише страх перед силою змушує до послуху, от і намагаються
молоді люди всіляко накачати м’язи, щоб утвердити свою незалежність (як вони її розуміють) і
жити так, як їм заманеться.
В багатьох сім’ях неправильне виховання призводить до того, що маленькі діти стають
кумирами в сім’ї, – перед ними схиляються, намагаються виконати їхні примхи; непослух дітей
часом невиправдано жорстоко карається, однак значно частіше фізична кара не застосовується
взагалі.
“Немає пристрасті лютішої, ніж зухвальство: вона породжує всі пристрасті”, – писав
давній подвижник авва Агафон. “Матір’ю всіх пристрастей” називав зухвальство авва Дорофей.
Святитель Игнатій Брянчанинов також чітко висловлювався з цього приводу: “Для всіх
очевидно і зрозуміло, що вільне звертання легко і часто переходить в найбільше зухвальство і
непокору, буває причиною сварок, гніву, злопам’ятності”.
Дійсно, розуміючи свободу буквально як зовнішню вседозволеність, сучасна генерація
демонструє страхітливо потворні явища, в такому масштабі ще небачені в історії розвитку
людства. Падіння моральності прийняло характер всесвітньої епідемії, що переможно крокує по
країнах і континентах.
Особлива розмова – про зухвальство з боку слабкої статі. Спроба знищити всяку грань
відмінності в житті і діяльності чоловіка і жінки не тільки абсурдна, але і протиприродна, бо
жінка створена Богом саме як помічниця чоловіку (Побут. 2, 18). Жіночий мордобій ще більш
мерзотний, ніж чоловіча бійка. А грубість з боку жінки і матірна лайка сприймаються
мерзенніше, ніж від чоловіка, хоч і не можуть бути виправдані взагалі ні в чийому виконанні.
Виправлення будь-якого пороку можливо лише з моменту його усвідомлення. Буває так,
що людина багато років жила, не вважаючи свої вчинки поганими, а одного разу раптом ніби
пробудилася від гріховного сну і жахнулась, прозріла, їй відкрився істинний стан речей. Таке
усвідомлення часто і призводить до розкаяння, покаяння і бажання почати інше життя,
позбавлене пороку і всілякої мерзоти.
Після усвідомлення пороку і покаяння потрібні твердість в бажанні виправлення. “Без
найретельнішого спостереження над собою неможливо досягти доброчесності” – писав свт.
Ігнатій Брянчанинов. Тільки безпристрасне уважне спостереження (без самовиправдання) і
зумовлює поступове позбавлення від небажаних звичок, пороків та недоліків.

521

 Цікаво знати
Три грами душі
приховують у собі неймовірну енергію
– Душа є в кожної людини. І не в переносному розумінні, а в буквальному. Душа –
це згусток слабких енергій, так зване астральне тіло, здатне вельми сильно діяти
на тіла фізичні і навіть на матеріальні предмети. Буває, що душа залишає тіло ще
за життя, і тоді людина втрачає розум. Тіло живе, а реакції – як у рослини...
ТАК ГОВОРИТЬ відомий у Литві фізик-
експериментатор, доктор природничих наук
Еугеніус Кучіс. І викладає перед кореспондентом
газети “Труд” документи про результати
досліджень, виконаних у Прінстонському
університеті (США), Там було поставлено,
наприклад, такий дослід. Зробили пристрій, з
якого сипалися легенькі кульки. Коли падали
довільно, завжди утворювався горбок, подібний
формою до дзвона. Тоді посадили людину, котра
володіє екстрасенсорними здібностями, вона
посилено думала про ці кульки, уявляючи собі,
як вони падають і утворюють купку іншої
форми. Так і сталося... Експеримент
ускладнювали. Людину віддаляли від місця
досліджень, одвезли за кілька тисяч кілометрів,
але щоразу кульки падали не довільно, за
формою дзвона, а так, як уявляв собі екстрасенс.
– Найімовірніше, що на кульки діяло
астральне тіло, – пояснює доктор Кучіс. – Я
вивчав енцефалограми екстрасенсів, котрі
перебували у стані “зміненої свідомості”. То ці
енцефалограми були такі ж, як у людей, що
страждають від захворювань, при котрих
трапляється часткова чи цілковита втрата
свідомості. Отже, у момент експерименту з
кульками душа екстрасенса покидала його
фізичне тіло і “відлітала” до об’єкта, на котрому
він концентрував свою увагу...
І все ж твердої, однозначної відповіді на
запитання, що то є “душа”, фізика не дає. Про
існування “астральних тіл” здогадуються з
непрямих даних. Наприклад, в останні роки
виникла теорія торсійних полів, що пронизують
Всесвіт. Вони нібито є універсальною основою
енергетики нашого світу. Литовський учений
переконаний: саме тут ховається розгадка багатьох
“випадкових” подій, які відбуваються насправді не
випадково, а під дією отих “потойбічних” сил,
народжених торсійними полями. Фізичну
сутність цих явищ з ясувати поки що важко –
бракує людського знання. Єдине, що вдалося
визначити більш чи менш точно, – вага душі.
– Коли людина помирає, вона втрачає від
трьох до семи грамів. Гадаю, що це і є... вага
522
Вправа 10
душі, яка покидає тіло, – говорить доктор Кучіс.
Свої незвичайні розвідки він розпочав іще за
радянських часів, працюючи в Інституті
напівпровідників Академії наук Литви.
Офіційного дозволу на такі дослідження тоді
дати не могли, тому начальство вдавало, ніби
нічого про них не знає. У той час Е. Кучіс
зустрівся в Парижі з колегами, котрі серйозно
займалися спіритизмом. Контакт із душами
померлих родичів вони фіксували за допомогою
магнітофонів. На міжнародному конгресі
спіритуалістів одна з його учасниць – провидиця
Марія з Фінляндії – здійснила контакт із духом
померлої рік тому матері Е. Кучіса. При цьому
небіжчиця говорила через Марію про такі речі,
котрі були відомі лише йому, відповідала на його
запитання про зустрічі з іншими померлими
родичами. Вчений так пояснює ці дива:
– За певних умов душа, що пішла в інший
світ, здатна спілкуватись на фізичному рівні з
тими, що залишилися тут. Людина складається з
кількох тіл. Те, що ми бачимо, – фізичне тіло. Є
тонше – вітальне. Ще тонше – астральне, це і є
душа. А ще є най-найтонше тіло – ментальне, в
якому відбуваються процеси мислення.
Особлива сила прихована у вітальному тілі,
от тільки керувати нею ми мало вміємо, говорить
доктор Кучіс. Але іноді ця сила випадково
проявляється. Скажімо, є люди, здатні розбивати
ребром долоні цеглину. А сповільнена
кінозйомка показує, що часом цеглина
розбивається, коли ребро долоні ще її не
торкнулося, ніби розбив струмінь потужної
енергії, що виходить з руки. Відомий випадок,
коли хирлява бабця винесла з полум’я важкий
сейф, який після пожежі надсилу затягли назад
кілька здорованів, заледве одірвавши його від
землі. Тож в організмі, либонь, є духовні й
фізичні резерви, керувати якими ми практично
не вміємо. Тим часом за оцінкою деяких учених,
у людині міститься така внутрішня “душевна”
сила, що якби її вивільнити миттєво, то стався б
викид енергії, потужністю рівний, можливо,
атомному вибуху в Хіросимі...
 Вправа 11
Знайомі незнайомці
Важливе місце серед овочів займають огірочки, хоч дехто про них
скептично каже, що, крім запаху й смаку, вони не мають ніяких корисних
складників. Але це не так, бо огірки містять дуже багато конче потрібних
нашому організму речовин. Отже,

ОГІРКИ, ОГІРОЧКИ
 Збуджують апетит, а квашені та мариновані – підсилюють виділення
шлункового соку, мають жовчогінні властивості. Сірка, яку вони містять,
покращує стан волосся, зубів, нігтів.
 Виводять із організму солі, що сприяє нормальній роботі серцево-
судинної системи, містять необхідний для нормальної роботи щитовидної
залози йод у легкодоступній для організму формі. Бажаючим схуднути також
стануть у пригоді низькокалорійні огірки. А регулярне вживання свіжих
(тільки з грядки) овочів стримує перетворення вуглеводів на жири.
 Долають кашель, пом’якшують відхаркування мокротиння,
зміцнюють серцево-судинну систему. Для лікування свіжий огірковий сік
присмачують медом чи цукровим сиропом. Секрет „лікаря огірка” – у вмісті
великої кількості калію. Сік корисний людям похилого віку при захворюванні
суглобів.
 Однак огірковий сік швидко псується, тому готувати його треба перед
уживанням. Під час загострення виразкової хвороби шлунка, при гастритах та
хронічних колітах не можна їсти свіжі огірки, а при гіпертонії та сечокам’яній
хворобі – квашені й мариновані.
 Краща половина людства використовує огірки як косметичний засіб.
Для збереження свіжості, еластичності шкіри рекомендується раз на тиждень
робити маску із потертих огірків, змішаних з яблуками.
 Дуже корисні солоні огірки в діжках (набагато корисніші, ніж
консервовані). Найкращий посол – у дерев’яних бочках. Але інколи розсіл
витікає і огірки псуються. Щоб цього не сталося, візьміть поліетиленовий мішок,
вставте в діжку і соліть, як звичайно. Огірки будуть дуже хрумкі й смачні. Воду
для засолювання беріть не з водопроводу, і бажано, щоб вона була м’яка. Під час
зберігання в діжках на поверхні розсолу з’являється пліснява. Щоб запобігти
цьому, насипте трохи сухої гірчиці в розсіл (або зав’яжіть 30–40 г у шматочок
полотна) й опустіть у діжку – пліснява не буде розвиватись. Дехто зверху
посипає нарізаним свіжим хроном, його також пліснява не любить. Такі огірки
дуже смачні, корисні, їжте на здоров’я!
 Вправа 12
ЗАБАВНИЙ ТЕСТ ДЛЯ ЖІНОК
Деякі психологи стверджують, що з того, який колір любить та чи інша
людина, можна визначити основні риси її характеру. За цією гіпотезою навіть
розроблено забавні тести. Отже, який колір вам до вподоби?
Червоний. Ви надаєте перевагу цьому кольору, значить, ви привабливі, але поверхові та
імпульсивні, дуже самонадіяні. Уперто і настійливо відстоюєте власну думку навіть тоді, коли не
дуже впевнені у своїй правоті. Поразка у полеміці часто виводить вас з рівноваги. Проте по
відношенню до своїх рідних і близьких ви завжди проявляєте турботу і сердечність.
Рожевий. Свідчить про сентиментальність, легку ранимість. Ви фантазер, часто мрієте,
не відмовиш вам і в романтичності. Ви чутливі до краси і витонченості, але водночас не дуже
практичні, надаєте перевагу ідеалам, а реальне життя сприймаєте досить примітивно.
Оранжевий. Свідчить про життєлюбство, допитливість Ви жваво цікавитесь світом, що оточує вас, у
вас допитливий розум, серйозні нахили до новаторства і винахідництва. Є у вас і гордовитість, але не в такій мірі,
щоб вона вам заважала. Навпаки, можливо, це становить ваше достоїнство. Ви дуже наполегливі й уперті в
реалізації своїх планів, а їх у вас дуже багато. Ваш допитливий розум підказує їх вам у такій кількості, що тільки
встигай... Але встигнути і добитися бажаного результату все ж вам не завжди вдається.
Жовтий. Значить, ви компанійські й веселі, дуже активні та енергійні. Маєте неабияку
схильність до аналітичних роздумів, а розсудливість – супутник вам на все життя. Кольору, який
ви любите, надають перевагу філософи, вчені, винахідники... Це робить вам честь.
Зелений. Значить, відмітна риса вашого характеру – це пасивність при уявній
активності. Ви лояльні, врівноважені, життєрадісні на людях, але надто часто залишаєтесь на
самоті. В глибині душі ви забобонні, але не до фатальності. Словом, всього у вас в міру – і
активного, і пасивного. І все ж, як стверджують деякі психологи, зелений не є відображенням ні
радості, ні смутку, оскільки колір цей невизначений.
Синій. Ви уважні, кмітливу спостережливі і... пасивні. За складом свого характеру – мрійливі. Вам
хочеться мати все і вся, вам хочеться стільки, що й не уявити, проте не знаєте, як це все перетворити в реальність.
У вас немало складностей у житті, але, можливо, все це від вашої пасивності?
Блакитний. Ви відзначаєтесь витримкою, холоднокровністю, а також відхідливістю і
добродушністю.
Фіолетовий. Ви темпераментні, не байдужі до людей мистецтва, хоч, як на вашу думку, не можете
віддати переваги жодному з його видів. Ви оригінальні, проте критичні стосовно друзів і подруг, тільки не до
себе. Ви самостійні, оригінальні у своїх судженнях, але схильні до депресій.
Кофейний. Ви милі, довірливі, спокійні, відзначаєтесь добротою і ніжністю у почуттях.
Проте інколи ви амбіційні і навіть агресивні. Часто вам не вистачає ініціативи і рішучості.
Сірий. Ви обережні, недовірливі, любите спокій і порядок, що межують з педантизмом.
Нікому не заздрите, але і співчувати комусь у вас немає особливого бажання. Звичайно, інколи у
вас з’являється жалість і співчуття, але вони швидко проходять. Словом, до людей вам немає
ніякого діла. Ви твердо впевнені, що кожен сам має влаштовувати своє життя, свою долю, бути
ковалем свого щастя. Сірому кольору віддають перевагу найчастіше безпринципні люди.
Чорний. А чи не з бажання мати оригінальніший вигляд ви вибрали собі цей колір? Ні? Але як би там
не було, ви відзначаєтесь ранимою душею, ведете дещо потайний спосіб життя. Любите філософствувати про
високі матерії. Не цураєтесь й експериментів, якщо твердо впевнені, що в них немає особливого ризику. Вмієте
ладити з людьми, тим більше з керівництвом. Словом, ви від природи дипломат.
Білий. Звичайно йому віддають перевагу люди щирі, правдиві, відверті, безкомпромісні
та надзвичайно вимогливі до інших й до себе.
Коричневий. Його люблять люди врівноважені, спокійні.

524
 Вправа 13
ВИ ОПТИМІСТ ЧИ ПЕСИМІСТ?
З різного роду безладдям вдома чи на роботі набагато легше справляється не той, хто
сприймає світ крізь призму смутку та безнадії, а той, хто сильний духом, сповнений віри в
майбутнє.

Тест з англійського популярного тижневика допоможе кожному знайти відповідь на

запитання, хто він – оптиміст чи песиміст.
1. Як ви будете реагувати, якщо раптом вам доведеться пережити фінансовий крах?
а) не станете надто турбуватися, оскільки впевнені, що щастя знову усміхнеться вам;
б) відчуєте себе в цілковитій невпевненості;
в) почнете економити і пристосовуватись до нової ситуації;
г) опинитесь у стані депресії.
2. Якщо вас переслідують невдачі:
а) переживаєте, але зовсім цьому не дивуєтесь;
б) вдаєтесь до рішучих дій, щоб швидше виправити становище;
в) стурбовані тим, що подумають про вас;
г) не засмучуєтесь надто сильно, оскільки нема добра без лиха?
3. З яким настроєм ви берете участь у спортивних іграх:
а) вважаєте, що у вас є всі шанси на перемогу;
б) робите все, щоб виграти і боретесь до переможного кінця;
в) особливо не прагнете до перемоги;
г) вважаєте, що у вас немає ніяких шансів на виграш, проте все одно розпочинаєте боротьбу?
4. Якщо хтось посварився з вами або ви не зійшлися думками:
а) уникаєте цієї людини;
б) робите висновок, що ви були неправі;
в) впевнені, що могли б уникнути такої ситуації;
г) при зустрічі з цією людиною будете прагнути знову до розбрату?
5. Ви один з чотирьох претендентів на вакантну посаду. Які у вас виникають почуття
перед тим, як вас мають запросити на співбесіду:
а) нервуєте, оскільки три інших кандидати здаються вам надто впевненими у собі;
б) впевнені у собі, оскільки троє інших деякою мірою вас не цікавлять;
в) щасливі, що вас занесли до списку претендентів, і задоволені тим, що у вашій анкеті
очевидно щось привернуло увагу;
г) сповнені рішучості обмінятися думками під час співбесіди, щоб вияснити, наскільки
пропонована робота влаштовує вас.
6. Як ви ставитесь до того, що хтось користується вашою щедрістю:
а) вам приємно приносити людям радість;
б) трохи дратуєтесь, помітивши охочих до поживи за чужий рахунок;
в) вам все одно, оскільки ви твердо вірите у перерозподіл благ у всьому світі;
г) не заперечуєте, хоч сподіваєтесь, що коли-небудь вам все повернеться сторицею.
7. Що, на вашу думку, найважливіше:
а) робити гроші;
б) жити щасливо;
в) добиватись успіху у всьому, за щоб ви не бралися;
г) розкрити свої здібності.
8. Чи заздрите ви тим, кому у житті повезло більше, ніж вам, – членам королівської
сім’ї, рок-зіркам, багатим і знаменитим, молодим, які цілеспрямовано добиваються успіху:
а) ніколи;
б) іноді;
в) заздрите, але задумуєтесь над їх життєвими проблемами;

525
 г) заздрите і готові бути на їхньому місці хоч зараз.
9. Якщо виходити з того, що ви практично здорові і живете в нормальних умовах, чи
дійсно ви вірите, що:
а) особистий успіх залежить від везіння;
б) успіх швидше визначається вашими зв’язками, а не знаннями;
в) здібності в досягненні успіху закладені у кожній людині;
г) швидкого успіху не буває.
10. Якщо б вам надали можливість вибору, де і коли ви хотіли б жити:
а) в минулому;
б) тепер;
в) в майбутньому;
г) на іншій планеті.
Максимальна кількість очок – 40, мінімальна – 10.

а б в г
1. 4 1 3 2
2. 1 4 2 3
3. 4 3 1 2
4. 2 1 3 4
5. 1 2 3 4
6. 3 1 4 2
7. 1 4 2 3
8. 4 2 3 1
9. 1 2 4 3
10. 1 3 4 2

Понад 35. Ви непохитний оптиміст, відразу ж придушуєте у собі будь-які ознаки депресії.
Які б удари не готувала вам доля, ви миттєво відбиваєте їх.
Понад 25. Ви швидше оптиміст, ніж песиміст. Ваші сумніви розсіюються досить швидко в
міру того, як ви зважуєте всі “за” і “проти” у ситуації, яка вам здається загрозливою.
Понад 15. Ви швидше песиміст, ніж оптиміст. Вам непогано було б згадати, що до
половини наповнену водою склянку песиміст бачить напівпорожньою, а оптиміст напівповною,
Менше 15. Невже життя уявляється вам тільки у чорному кольорі? Не сумуйте,
постарайтесь бачити у житті і позитивні сторони, хоч би інколи. Частіше думайте, що життя
прекрасне. Уникайте негативних емоцій, не концентруйте уваги на негативному. Фіксуйте
позитивні моменти. Нехай дріб’язкове, буденне не закриває від вас величного. Підтримуйте у
собі життєвий оптимізм і пам’ятайте, що з оптимістом завжди приємніше спілкуватися.

526
 Вправа 14
ЧИ МАЄТЕ ВИ ТВОРЧУ УЯВУ?
Уява і фантазія – необхідна умова цікавого і змістовного
життя.
Фантазувати можуть усі. А ось чи є у вас творча уява? Наводимо цікавий
тест з польського журналу “Панорама” з деякими авторськими доповненнями.
Відповідаючи на запитання, ставте собі очки не в книжці, а на окремому
аркуші паперу. Просимо, поки ви не відповіли на усі запитання, не читайте
діагнозу, оскільки це буде впливати на об’єктивність відповідей.

№ Відповідь
Питання
п/п Так Ні
1. Чи цікавитесь ви живописом? 2 1
2. Чи часто ви нудьгуєте? 1 2
3. Чи любите ви свою розповідь прикрасити якоюсь
“мальовничою” деталлю? 1 0
4. Чи ініціативні ви на роботі? 2 1
5. Чи “широко” ви пишете, чи багато займаєте місця на папері? 1 0
6. Стосовно одягу керуєтесь законами моди, а невласним смаком? 2 1
7. Чи любите ви рисувати під час зборів на аркушику паперу
одні і ті ж фігурки? 0 1
8. Чи викликає музика у вашій уяві якісь образи? 1 0
9. Чи любите ви писати довгі листи? 2 1
10. Чи бачите ви інколи кольорові сни? 1 0
11. Чи любите ви подумки переноситись у місця, відомі вам з
розповідей? 1 0
12. Чи часто ви переживаєте, коли переглядаєте кінофільм? 1 0
13. Чи виникало у вас коли-небудь бажання створити щось на
основі своєї уяви? 2 0
14. Ви належите до тих людей, які хочуть все зробити по-
своєму, керуючись не стільки впертістю, скільки бажанням
внести у справу елементи своєї уяви? 2 0

Тепер підрахуємо очки

17–20 очок: у вас багата уява. Якщо зможете застосувати її у житті, то

принесете людям багато радості.
12–16 очок: середня уява. Від вас і тільки від вас залежить, чи зможете
ви розвинути її.

527
 8–11 очок: ви реаліст у повному розумінні цього слова. У хмарах не витаєте.
Вправа 15

Таблиця 1.2
Порівняння особливостей професійної діяльності
й особливості педагога при традиційному
і особистісно орієнтованому навчанні

Особистісно орієнтоване
Традиційне навчання
навчання
1 2 3
Мета Елементарні психологічні, Особистісно професійний
педагогічні та професійні знання, розвиток і саморозвиток (як
вміння, навички учня, так і вчителя)
Майбутній Об’єкт професійно-педагогічного Суб’єкт навчально-пізнавальної
учитель впливу професійної взаємодії
Позиція Монологічна, авторитарна, Діалог, демократизація,
педагога прагнення до демократизації психолого-педагогічне
забезпечення особистісно-
професійного розвитку учня
Стосунки Прямий або непрямий вплив Співпраця, співтворчість
педагог –
учень
Діяльність Відтворення Пошуково-дослідницька,
учня самодослідницька
Зміст Викладання елементарних  організація підготовки
теоретико-практичних особливостей майбутнього вчителя на
професійної діяльності й концептуальній основі;
особистості вчителя, педагогічної  організація навчальної,
професії в цілому пізнавальної та професійної
діяльності індивідуально
орієнтованого характеру, з
позиції теорії та практики
розвивального навчання;
 знайомство з новими
освітніми технологіями;
 організація професійно-
педагогічної підготовки як
дослідницької діяльності,
самодослідження
Засоби,  фронтальність, групова робота;  орієнтація на унікальність кожного
прийоми  середній темп засвоєння учнями; учня;
 стабільна тривалість навчального  методи: діалог, моделювання,
процесу особистісно-професійна
рефлексія;
 проектування навчально-
виховного процесу на занятті на
основі теоретичної моделі (учня,
уроку, процесу), діагностики і

528
 1 2 3
самодослідження
Кінцевий Система знань, умінь і навичок учня Готовність випускника школи до
результат особистісно-професійного
саморозвитку на основі
індивідуальних програм
Професійні  гуманність;  наявність професійного
якості  емпатія; ідеалу;
 високий рівень інтелекту;  наявність у педагога яскраво
 уміння сприймати себе та інших; виражених індивідуальних
 уміння навчати кожного; особливостей, індивідуального
 почуття гумору; стилю (почерку) діяльності;
 творчий потенціал;  цілісний гуманістичний
 захопленість навчальним світогляд, гуманітарний
предметом; напрямок особистості, висока
 здатність бути хорошим загальна і психолого-педагогічна
вихователем; культура;
 емоційна стабільність.  високий творчий потенціал;
 варіативність професійного
мислення, високий його рівень;
 готовність до професійного
саморозвитку;
 позитивна Я-концепція;
 емпатія;
 толерантність (як терпіння до
чужої думки та чужих
особистісних особливостей);
 готовність і здатність до
наукової співпраці з учнями і
колегами, до дослідно-
експериментальної роботи,
інноваційний стиль мислення,
дослідницька культура,
прагнення пробудити до цього
майбутнього вчителя.

529
530
Класи навчальної обчислювальної техніки, локальні і глобальні
навчальні комп’ютерні мережі, електронне демонстраційне
обладнання, комп’ютерні навчальні лабораторії тощо.

Апаратні
Програмно-педагогічні засоби (навчальні контролюючі,
імітаційно-моделювальні, інструментальні, службові програми),
комп’ютерні курси, програмно-методичні комплекси тощо.
методичні
Програмно-
Засоби НІТ навчання

Навчальні та методичні посібники, нормативно-технічна

документація, організаційно-інструктивні матеріали тощо.
методичні
Навчально-
НІТ НАВЧАННЯ

Фрагментарне використання комп’ютера на уроках як тренажера

або для демонстрації; контроль знань і тестування; дослідницька
модель

робота учнів у позаурочний час тощо.

навчання
Традиційна

Дослідницька робота в комп’ютерних лабораторіях,

обчислювальні експерименти, телекомунікаційні навчальні
проекти, дистанційне навчання, використання гіпертекстових
Складові нових інформаційних технологій навчання

Методи НІТ навчання

довідкових систем із можливістю виходу у світову інформаційну

навчання
на модель
Нетрадицій

мережу.
Вправа 16

Таблиця 2.2
 Вправа 17

Таблиця 3.1
Складові нових інформаційних технологій
Нові інформаційні технології
Засоби НІТ
Методи НІТ
Апаратні Програмні

штучного інтелекту, програмні

безпаперові технології, методи

пристрої введення-виведення,

різноманітних інформаційних
Системний аналіз, системне
локальні і глобальні мережі,

колективного використання
машинної графіки, системи
засоби збереження великих

засоби міжкомп’ютерного
обсягів інформації та інше
ЕОМ, персональні ЕОМ,

передачі, збереження та
Програмні комплекси,
інформаційні системи

проектування, методи
мультимедіа, системи
сучасне периферійне

захисту інформації,

ресурсів тощо
зв’язку тощо
обладнання

Вправа 18

Таблиця 6
Схема технології проектного навчання
№
Етапи діяльності Зміст діяльності
пор.
1. Підготовка. Учні: обговорення, пошук інформації.
Визначення теми і мети проекту. Вчитель: заява задуму, мотивація,
допомога у постановці завдань.
2. Планування: Учні: формують завдання і
а) визначення джерел, засобів збору, методів аналізу виробляють план дій.
інформації, засобів представлення результатів; Вчитель: коректує, пропонує ідеї,
б) установлення критеріїв оцінки результату і процесу. висуває пропозиції.
3. Збір інформації (спостереження, робота з Учні: збирають інформацію.
літературою, анкетування, експеримент). Вчитель: спостерігає, непрямо керує
діяльністю.
4. Аналіз. Учні: аналізують інформацію.
Аналіз інформації, формулювання висновків. Вчитель: коректує, спостерігає, радить.
5. Подання й оцінка результатів (усний, письмовий Вчитель і учні беруть участь у
звіт та оцінка результатів і процесу дослідження колективному обговоренні, оцінюють
за вчасно встановленими критеріями). зусилля, використані можливості,
творчий підхід.

531
 Вправа 19

Таблиця 2
Склад суддівської колегії з ігрових видів спорту
№ Види спорту
Склад суддівської колегії
п/п Баскетбол Волейбол Гандбол Футбол
1. Головний суддя + + + +
2. Заступник головного судді + + + +
3. Головний секретар + + + +
4. Суддя-секретар + + +
5. Суддя-секундометрист + +
6. Суддя-хронометрист +
7. Суддя-інформатор + + + +
8. Суддя-оператор табло + + +
9. Лікар змагань + + + +
10. Комендант змагань + + + +

Вправа 20

Педагогічними дослідженнями і педагогічною практикою

встановлено, що найдоцільніше використовувати технічні
засоби навчання при розв’язанні таких педагогічних завдань:
1. Формування світогляду учнів, їх ідейних і моральних
переконань.
2. Формування загальнонавчальних вмінь і навичок
учнів, які допомагають їм учитися, а саме: виділяти головне,
аналізувати, узагальнювати, порівнювати, класифікувати,
конкретизувати, абстрагувати, систематизувати.
3. Формування спеціальних вмінь і навичок учнів в
залежності від навчальних дисциплін, які вони вивчають в
школі, а саме: писати, читати, розмовляти, рахувати,
обчислювати, вимірювати, співати, грати на музичних
інструментах, працювати з географічними та історичними
картами, нотами.
4. Ознайомлення з історією науки, техніки, культури,
мистецтва, літератури, мови та сучасними їх досягненнями.

532
 5. Взаємозв’язок теорії і практики. Застосування
теоретичних знань для вирішення практичних завдань учнями
при вивченні різних навчальних дисциплін.
6. Проведення профорієнтаційної роботи з учнями в
навчальний і позанавчальний час.
7. Засвоєння учнями складних тем при вивченні шкільних
навчальних дисциплін.
8. Здійснення систематичного і об’єктивного контролю
знань, умінь і навичок учнів.

Вправа 21

Технічні засоби навчання можуть використовуватись в двох

аспектах, а саме: як наочна ілюстрація до розповіді вчителя; як
основне джерело нової інформації. У першому випадку такий
метод використання називається наочно-ілюстративним, у
другому активно-еврістичним.
В залежності від необхідності технічні засоби навчання
можна використовувати повністю, частинами, фрагментами,
кадрами. Доцільно поєднувати їх в контексті з іншими видами
унаочнення та засобами навчання.
Використовуючи технічні засоби навчання, потрібно
враховувати специфічні особливості, серед яких виділимо такі:
4. ТЗН виступають в комплексі з підручником, словом
вчителя, класною дошкою, таблицями, схемами, діаграмами,
картами, нотами, макетами, моделями, іншими засобами
навчання.
5. Змінюються у порівнянні з традиційними форми роботи
вчителя і учнів на всіх етапах уроку.
6. Урок проводять дві особи: вчитель і диктор, функції яких
дещо різні. Проте, у всіх випадках інформація, яку подає
вчитель, повинна узгоджуватись з інформацією, яку містять
технічні засоби навчання.
Врахування цих особливостей учителем значно поліпшить
ефективність уроку з використанням технічних засобів навчання.

533
 Питання для контролю і самоконтролю
1. Для чого застосовується текстовий редактор Microsoft Word?
2. Як здійснюється запуск програми Microsoft Word?
3. Яким чином можна вибрати потрібний пункт меню та підменю?
4. Яке призначення мають панелі інструментів?
5. Які основні елементи містить вікно документа?
6. Яким чином можна перемкнути вікна документів?
7. Призначення горизонтальної лінійки.
8. Як можна вилучити горизонтальну лінійку?
9. Які основні елементи має довідкова система Microsoft Word?
10. Які засоби має Microsoft Word для завантаження і збереження
документів?
11. Які можливості має Microsoft Word для розміщення і редагування
рисунків?
12. Як забезпечується зміна масштабу і положення рисунків у документі?
13. Як виконати рисунок у Microsoft Word?
14. Як здійснити нумерацію сторінок у Microsoft Word?
15. Як задати параметри сторінок у Microsoft Word?
16. Які засоби має Microsoft Word для введення та редагування символів?
17. Для чого застосовується табуляція?
18. Як можна виділити фрагменти тексту в Microsoft Word?
19. Які операції можна здійснювати з виділеним фрагментом?
20. Як здійснюється орфографічний контроль тексту документа?
21. Яким чином можна виділити увесь текст документа?
22. Як можна виконати форматування декількох абзаців?
23. Як можна створити новий документ?
24. Як роздрукувати документ у Microsoft Word?
25. Які є варіанти виходу з Microsoft Word?
26. Як зберегти документ у других форматах ?
27. Які види форматування тексту ви знаєте?
28. Що таке форматування символів?
29. Які є види форматування символів?
30. Що таке форматування абзаців?
31. Для чого використовується пункт меню пошук і заміна?
32. Як змінити розмір шрифту і його колір?
534
 33. Як розбити текст документа на шпальти?
34. Як створити шпальти однакової ширини?
35. Як створити шпальти різної ширини?
36. Скільки можна задати шпальт на сторінці книжної та альбомної
орієнтації?
37. Як знищити форматування по шпальтах?
38. Як вставити таблицю в документ?
39. Як обрамити таблицю?
40. Як вирівняти ширину стовпців таблиці?
41. Як вирівняти висоту рядків таблиці?
42. Як оформити таблицю?
43. Як перетворити таблицю в текст?
44. Як перетворити текст у таблицю?
45. Як знищити, добавити рядок таблиці?

Рекомендована література
1. Верлань А.Ф., Апатова Н.В. Інформатика: Підруч. для
учнів 10-11 кл. серд. загальноосв. шк. – К.: Форум, 2000. – 223 с.
2. Гаевский А.Ю. Самоучитель работы в MICROSOFT OFFICE.
WORD 97/2000, EXCEL 97/2000. Электронная почта. – К.: АСК, 2002. – 480 с.
3. Глушаков С.В., Сурядный А.С. Самоучитель для работы на
персональном компьютере: учебный курс. – Харьков: Фолио, 2001. – 275 с.
4. Дибкова Л.М. Інформатика та комп’ютерна техніка: Посібник
для студ. вищих навч. закладів. – К.: ВЦ “Академія”, 2002. – 320 с.
5. Информатика. Базовый курс / Симонович С.В., Евсеев Г.А.,
Мураховский В.И., Бобровский С.И. – СПб: Питер, 2000. – 640 с.
6. Інформатика. Комп’ютерна техніка. Комп’ютерні технології:
Підручник для студ. вищих навч. закладів / Авт. кол.: В.В. Браткевич,
М.В. Бутов, І.О. Золотарьова та ін.; За ред. О.І. Пушкаря. – К.: ВЦ
“Академія”, 2002. – 704 с.
7. Камарда Билл. Использование Microsoft Word 2002. Специаль-
ное издание.: Пер. с англ. – М.: Издательство дом “Вильямс”, 2002. – 832 с.
8. Симонович С.В., Евсеев Г.А., Алексеев А.Г. Общая
информатика: Учебное пособие для средней школы. – М.: АСТ-
ПРЕСС, Инфорком-Пресс, 1999. – 592 с.

535
 Навчальне видання

СУЧАСНІ ІНФОРМАЦІЙНІ
ЗАСОБИ НАВЧАННЯ

Навчальний посібник
для студентів заочної форми навчання

Гороль Петро Каленикович,

Гуревич Роман Семенович,
Коношевський Леонід Леонідович,
Шестопалюк Олександр Васильович

Підписано до друку 25.12.2006. формат 60×84/16

Друк офсетний. Папір офсетний. Наклад 500 прим.

ТОВ «Освіта України»,

04212, м. Київ, вул. Малиновського, 11, к. 25
Свідоцтво про внесення до державного реєстру видавців
ДК № 1954 від 27.09.2004 р.
Тел./факс (044) 418-46-74, 331-45-38, 237-59-92
E-mail: osvita2005@ukr.net; www.osvitaua.org.

Видавництво ТОВ «Освіта України» запрошує авторів до

співпраці з випуску видань, що стосуються питань управління,
модернізації, інноваційних процесів, технологій, методичних і
методологічних аспектів освіти та навчального процесу у вищих
навчальних закладах.
Надаємо усі види видавничих та поліграфічних послуг.

536