22.09.

2021

ПОХОДЖЕННЯ ТЕРМІНІВ «РУСЬ»

ТА «УКРАЇНА».
Мета презентації: розглянути існуючі концепції походження
термінів “Русь” та “Україна” у викладі відомих істориографів минулих
століть та сучасних істориків – науковців, а також офіційно прийняту
версію сучасних українських істориків.

У даній презентації досліджено роботи істориків і викладено версії

походження термінів “Русь” та “Україна”:

Чтобы начать работу, коснитесь любого замещающего текста (например,

этого) и начните писать.
A. Заголовок 2
i. Чтобы применить какое-либо форматирование текста, которое уже
используется в этом макете, просто коснитесь элемента "Стили" на
вкладке "Главная" и выберите нужный .
ii. Например, для этого абзаца используется стиль "Заголовок 3".

2. ПОХОДЖЕННЯ ТЕРМІНУ «УКРАЇНА»

Походження назви Україна здавна привертало увагу вчених, але
однозначного пояснення й досі немає. Існує багато різних теорій .
Сьогодні розглянемо деякі з них: «погранична територія»,
«рідний край » та «шматок землі» .
Згідно першої, назва пішла від «окраїни», пограничної території. Ця
теорія набула чималого розповсюдження в радянські часи.
Подейкують, що вона виникла під впливом польських та російських
істориків. Як би там не було, ця версія заслуговує на існування і має
аргументи в свою підтримку.

Назва «Україна» вперше зустрічається в Київському літописі у 1187

році та застосовується до Переяславських земель, які межували з
половецьким степом, а тому і називалися окраїнними. Того року в
битві з половцями загинув переяславський князь Володимир
Глібович ("І плакали по ньому всі переяславці. За ним же Україна
багато потужила"). Однак кажуть, так їх могли охрестити і за те, що
вони відділились від Київської Русі в окреме князівство.

За тих часів назва Україна поширювалась на Київщину,

Переяславщину, Чернігівщину. Під 1189 р. у тому ж літописі вжито
назву "Україна Галицька" стосовно Галицького князівства.

Інша теорія, більш поширена сьогодні, стверджує, що слово

«Україна» походить від «країна», «земля». У Пересопницькому
євангеліє, до речі, використовуються обидва значення цього терміну
— і окраїна, і земля, територія.

Якщо розглядати цю версію, варто зазначити, що зв’язок між

поняттями значно складніший. Назва утворилась в декілька етапів.
Слово «край» у значенні відрізок був відомий ще древнім слов’янам.
Кожне тутешнє плем’я мало свою територію, яка відділялась від
інших природними кордонами: річками, лісами, болотами тощо.
Відповідно «краєм» почали називати територію племені. До цього
додався суфікс –іна, який вживався слов’янами для означення
простору.

Поряд із цим, у тутешніх жителів існувало слово «окраїна», яке

означало саме «порубіжні території племен». Різниця полягала у
тому, україна – вся окрема територія племені, окраїна – тільки
пограничні території. В німецькій мові, наприклад, існує слово
Inland, яке буквально можна перекласти «Вкраїна» і яке означає
«своя земля».
Трохи згодом так прозвали землі Наддніпрянщини, де збиралися
козаки.

Отже, для нас дуже важливим є той факт, що, незалежно від свого
походження, слово Україна позначало Козацьку державу, створену
Богданом Хмельницьким. Звичайно, ніякою «окраїною» Російської
імперії вона не була і весь час претендувала на повну державну
самостійність. Саме через це вживання слова Україна в царській
Росії було заборонено.

Існує ще одна версія, згідно якої назва «Україна» походить від слова
«украяти». Відповідно Україна – «шматок землі, украяний від
цілого, який згодом став окремою країною».

2
І досі в українській мові існує вираз “вкраяти хліба” (тобто виділити,
відокремити частину хліба). І досі існують слова “кравець”, “краяти”
сукню, “викроїти” годинку тощо… Але зовсім не в розумінні
околиці, а в значенні виділення, відокремлення. Так само, як хліб,
матерію або час, можна “украяти” землю.

Так само, як вкраяний хліб зветься окрайкою, украяна (тобто

відокремлена від решти, виділена з-поміж інших) земля, буде зватись
Україною (Вкраїною). Ми й сьогодні вживаємо слово “країна”,
утворене від слова краяти, як загальну назву виокремлених з загалу
земель. За своєю рідною землею зберігся термін — Україна
(Вкраїна), з пізнішим переносом наголосу на “ї” — Україна. Однак у
Шевченка часто зустрічаємо й первісний варіант наголосу: “Я так її
люблю, мою Україну убогу…”.

Отже назва нашої землі, нашої держави і нашої тисячолітньої

традиції — “Україна” — означає буквально — “земля, виділена для
нас із загалу, відокремлена від решти”, коротше — “наша власна
земля”.