Яків Щоголів

(1824-1898)

Серед зелених левад і розкішної рослинності оперезане славнозвісною Ворсклою

розкинулось містечко Охтирка на Харківщині (тепер Сумщина). Одноповерхові
будинки і прості селянські хати, які потопають у садках, нагадують своєрідний
острівець, що якимось чином зберігся зі старосвітських часів. Єдиними
архітектурними спорудами цієї місцевості були церкви.
У такому мальовничому куточку України народився відомий поет Яків Щоголів
(сам він своє прізвище завжди писав Щоголев). Іван Петрович та Олександра Петрівна,
батьки поета, як і більшість охтирців, жили тихим узвичаєним життям з дотриманням
релігійних і народних звичаїв. Дід був попом. Родина жила у скромних достатках.
Батько мав власний дерев’яний будиночок і десять десятин землі, був дрібним
урядовцем, але по службі просунувся невисоко. Хлопчик, як і інші діти у сімї,
виховувався під наглядом матері у старих традиціях. Та й в подальшому житті всі
«нові віяння» зустрічав вороже. Сам жартома називав себе «патріархальним
гетьманцем».
Малий Яшко любив босоніж простувати до березового гаю, де була батькова
пасіка, до млина або до охтирських озер. Де можна було полохати різноманітне дике
паство, що зліталося сюди. Казковою здавалася йому ночівля під відкритим небом під
час косовиці. Хлопчик любив бігати до Ворскли ловити рибу, радів зустрічам з
мисливцями. А довгими зимовими вечорами біля пічки слухав диво-казки своєї милої і
доброї няні. Вона жила у Щоголевих сорок років, аж до самої смерті. І часто потішала
хлопчика своїми розповідями «про Івашечка, про відьму, про пекло і про рай».
Коли Яків підріс, він часто забирався на гору за чотири версти від Охтирки, яка
манила його своєю таємничістю. На ній збереглися залишки старовинного монастиря
часів сивої давнини. У ці мандри хлопець вирушав з улюбленими творами Вальтера
Скотта, які перечитував по двадцять разів. Як свідчать документи, під час навчання в
гімназії і в університеті «поведінки був відмінно доброї».
У своєму житті Щоголів змінив багато посад. В одному з листів він писав:
«Пішов би значно далі, але ніколи ні перед ким шиї не зігнув».
За життя поета його твори для широкого кола читачів були майже невідомі.
Навіть прізвище літературно-мистецькій громаді було маловідоме. Одного разу у
Петербурзі на вечері, приуроченому пам’яті Т. Шевченка, один з шанувальників
таланту Якова Івановича запропонував підняти келихи і в його честь, що викликало
неабияке збентеження серед присутніх. Усі допитувалися, хто такий Щоголів і що він
написав, бо поета знали одиниці, та й то лише з чуток.
Багато уваги поет приділяв сімї, дбав про виховання дітей. Уся його сімя була
музикальною. Товаришував він з М. Костомаровим, Д. Яворницьким. У житті Якову
Івановичу довелося чимало пережити. Він поховав дочку і сина, на старості літ сам
багато хворів. Останні роки життя провів у Харкові.
Звістка про смерть Щоголева не вразила громадськість Харкова. Це було, мабуть,
випадковістю, що сонячного весняного дня, у день похорону поета, на вітринах
книжкових магазинів появилася збірка його віршів у веселій зеленій оправі.
«Слобожанщина» (а перша його збірка називалася «Ворскла») проводжала свого
автора в останню путь.
Аналіз творів у читацькому щоденнику: вірші «Осінь», «Зимній ранок»,
«Тестамент»