МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»
КИЇВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ПРАВА

РЕФЕРАТ
з дисципліни «Юридична психологія»
на тему «Пенітенціарна психологія як сладова частина юридичної психології»

Студентки ІІ курсу
групи КЮ 02/18
галузі знань 08«Право»
спеціальності 081«Право»
Олексієнко А.В.

Керівник:
доцент Назаров О. А.

Київ-2019
 2

ЗМІСТ
ВСТУП...........................................................................................................................3

1.Предмет і завдання пенітенціарної психології...............................................................5

2.Психологічні аспекти проблеми покарання і виправлення злочинців ...................8

3.Особливості виховного процесу в закладах пенітенціарної системи......................11

3.1.Засуджені як об’єкт та суб’єкт процесу виправлення

3.2.Методи та форми педагогічного впливу на засуджених

3.3.Самовиховання засуджених

ВИСНОВКИ................................................................................................................19

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..........................................................................21

 3

Вступ

Пенітенціарна психологія – порівняно молода галузь психологічної науки, що

вивчає психологічні основи ресоціалізації, тобто відновлення попередньо зруйнованих
соціальних якостей особистості, необхідних для її повноцінної життєдіяльності в
суспільстві. Пенітенціарна ідея є принципово новою основою розбудови оптимальної
системи виконання покарання у вигляді позбавлення волі, відповідає загальновизнаним
людським цінностям, суспільній безпеці й нормам моралі. Її основними засадами є
створення зовнішніх умов/стимулів (режим, навчання, праця, психолого-педагогічні
впливи) задля звернення особистості, яка здійснила правопорушення до каяття, тобто
до зняття із себе провини через її усвідомлення й чистосердечне засудження. Отже,
пенітенціарний вплив передбачає вплив духовний: особистість може змінитись тільки
зсередини, а зовнішні стимули є умовою для прийняття нею своїх рішень. Виправлення
та перевиховання є лише одним із завдань пенітенціарних установ.

Не менш актуальними також є захист інших членів суспільства – позбавлення

злочинця можливості здійснювати нові злочини шляхом узяття його під варту;
реабілітація; покарання й утримання від нових злочинів шляхом попередження.
Практика діяльності установ виконання покарання засвідчує, що зі зміною умов життя
й діяльності в людей настають певні зміни їх психічного стану. Так відбувається і з
особами, засудженими до позбавлення волі. Одні стають агресивними й
використовують будь-яку можливість, щоб виразити своє невдоволення вимогами
режиму відбування покарання. Інші, навпаки, прагнуть добросовісною працею та
зразковою поведінкою спокутувати провину й реабілітуватись, заслужити дострокове
звільнення. Треті залишаються байдужими до того, що з ними відбувається, і байдуже
сприймають умови, у яких опинились і т. д. Разом із тим багато реакцій, психічних
станів, способів психологічного захисту є типовими для осіб, засуджених до
позбавлення волі. Такий стан справ зумовлює необхідність наукового обґрунтування
психічної діяльності особистості, що відбуває кримінальне покарання. Ця обставина й
 4

спонукала до виокремлення пенітенціарної психології в окрему галузь. Взаємодіючи з

іншими науками, пенітенціарна психологія, проте, має власну теорію й принципи
реалізації її вимог на практиці, внутрішню логіку свого розвитку.
 5

1.Предмет і завдання пенітенціарної психології

Пенітенціарна психологія вивчає психологічні особливості

посткримінальної поведінки і відбування покарання у відповідних установах.
Предмет її дослідження — психологічна структура особи, яка відбуває
покарання (її адаптація, ставлення до встановленого режиму, вироку);
психологічний бік формування мікрогруп та їхньої спрямованості; методи впливу
та їх оптимальне сполучення, що застосовуються з метою створення необхідного
психологічного клімату, та ін. До предмета пенітенціарної психології входить
також система заходів, які забезпечують розробку і застосування прийомів
виховного впливу, навчання педагогічного персоналу (вихователів), формування у
них навичок, необхідних для здійснення виховних функцій.

Виділення пенітенціарної психології в самостійну галузь психологічної

науки ґрунтується на двох критеріях: зовнішньому і внутрішньому. Зовнішнім
критерієм є її зв’язок із галузями юридичної науки (кримінальним, виправно-
трудовим правом, кримінологією) у вирішенні ними теоретичних і практичних
завдань виконання кримінального покарання. Такий самий зв’язок існує із
деякими неюридичними дисциплінами: пенітенціарною педагогікою,
ергономікою. Внутрішнім критерієм виокремлення пенітенціарної психології є
логіка її розвитку як системи наукових знань про закономірності психічної
діяльності людей, включених у специфічні умови, у яких здійснюється процес
виконання покарання.

Такі вітчизняні вчені як В.Васильєв, М.Єнікєєв, В.Кондратьєв, К.Платонов,

В.Синьов, Г.Федоришин та ін., предметом пенітенціарної психології вважають:

- проблему ефективності покарання;

- психологічні основи виправлення й перевиховання;

 6

- динаміку особистості засудженого в процесі виконання покарання,

формування її поведінкових можливостей у різних умовах режиму;

- чинники, які впливають на перевиховання засудженого;

-  відновлення соціальних якостей людини, необхідних для повноцінної

життєдіяльності в суспільстві;

-  особливості ціннісних орієнтацій і стереотипів поведінки засуджених;

- психологічну характеристику груп засуджених;

-  субкультуру середовища засуджених;

- психологічну підготовку осіб, що відбувають покарання, до звільнення;

- психологічний супровід засуджених до довічного ув’язнення;

-  психологію аутоагресивної поведінки засуджених; 

- реадаптацію осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі, до нового

соціального оточення;

- психологію професійної діяльності пенітенціаристів;

- проблему емоційного вигорання та професійної деформації

співробітників установ виконання покарань.

До основних завдань пенітенціарної психології відносять:

1) визначення системи принципів і методів вивчення особистості засуджених, адаптація

наявних та розробка нових методик її вивчення, спрямованих на здобуття інформації з
метою здійснення позитивного психологічного впливу;
2) дослідження психологічних характеристик та динаміки особистості засуджених-
вивчення їх психологічних особливостей, зумовлених віком, життєвим досвідом,
характером вчиненого злочину тощо; виявлення закономірностей зміни психіки
засуджених в умовах позбавлення волі;
 7

3) дослідження закономірностей утворення 1 функціонування груп засуджених -

вивчення механізмів формування різних видів груп, їх структури та характеру впливу
на учасників;
4) визначення форм і методів психологічного впливу на особистість засуджених-
цілеспрямований добір та реалізація системи групових та індивідуальних форм і
методів психологічного впливу з метою найбільш ефективної корекції поведінки;
5) дослідження психологічних чинників, що впливають на ефективність ресоціалізації
засуджених-вивчення впливу основних (режим, праця, стосунки в групах засуджених та
Ін.) і факультативних (родинні та дружні зв'язки на волі, захоплення та ін.) чинників;
6) розробка психологічних рекомендацій щодо підготовки засуджених до життя на волі
- підготовка та активізація їх психіки, формування психологічної готовності до життя в
нових соціальних умовах.

2. Психологічні аспекти проблеми покарання і виправлення злочинців

 8

Злочинець - свідомий суб'єкт, наділений сукупністю біологічно зумовлених і

соціально детермінованих властивостей та якостей, поведінка якого визначається
антисуспільною спрямованістю, що виникає під впливом дії певних суспільно-
політичних, економічних та соціокультурних умов. Засуджений - злочинець, що
відбуває покарання за вироком суду, отже, на нього розповсюджуються усі
вищезазначені ознаки. Але слід враховувати, що засуджені не є гомогенною
(однорідною) групою, тобто ця спільнота може бути певним чином типологізована.

Традиційно в пенітенціарній (виправно-трудовій) психології виділялися наступні

типи засуджених: актив - особи з вираженою позитивною спрямованістю, які
характеризуються активною участю в трудовому процесі, ініціативним ставленням до
навчання, ретельністю у виконанні доручень, позитивним впливом на інших членів
групи; резерв - засуджені, які беруть участь у трудовому процесі, у навчанні, але
поведінка їх характеризується незначною ініціативністю; пасив - засуджені з
невизначеною спрямованістю, які вагаються у виборі стратегії та тактики своєї
поведінки, а їхні вчинки значною мірою залежать від ситуації; засуджені з негативною
спрямованістю- ті, для кого характерні порушення режиму, негативне ставлення до
будь-яких форм позитивного впливу, підвищена конфліктність.

Перебування в місцях позбавлення волі дуже сильно відбивається на психіці

людини. Наявність режиму в тюрмі чи таборі, обмеження біологічних і духовних
потреб, різка зміна стереотипу життя, який склався, переживання, викликані
засудженням, — усе це впливає насамперед на психічний стан індивіда. Найтиповішим
є стан нетерпіння, очікування змін (перегляд справи, розконвоювання, звільнення), що
завжди характеризується підвищеною психічною напруженістю. У багатьох
розвивається стан приреченості і безнадійності, що викликає пасивність у вчинках і
діях людини. У деяких засуджених позбавлення волі спричиняє пригнічений стан, який
є наслідком зневіри у можливість знову повернутися після відбування покарання до
нормального життя. Зрештою, дуже розповсюдженим психічним станом осіб, які
 9

перебувають у місцях позбавлення волі, є туга (за волею, за домівкою, за рідними

людьми), під впливом якої можливий прояв дратівливості.

Характеризуючи психологію засудженого, не можна не відзначити ще один

важливий психологічний феномен — переосмислення багатьма особами минулих
стосунків та інтересів. Унаслідок втрати багатьох благ, різкого обмеження і зміни
потреб людина починає згадувати своє життя до скоєння злочину, по-іншому цінувати
колишні блага, взаємини з людьми, комплекс життєвих інтересів і т. п. Переоцінка
свого підходу до життя, до людей, до особистих вчинків — це перші кроки до
перевиховання. Кожен юрист і працівники виправно-трудових закладів повинні добре
розбиратися в основних поняттях виправної (пенітенціарної) психології — покарання і
каяття.

Покарання— негативна соціальна санкція, що виникає як наслідок допущеного

індивідом правового порушення і полягає в обмеженні його можливостей чи зниженні
його соціального статусу. З морального погляду покарання має на меті виправлення
правопорушника, запобігання скоєнню ним нових злочинів. Відповідно в місцях
позбавлення волі повинні бути створені певні умови для виправлення винного. На
жаль, організація життєдіяльності у виправно-трудових закладах і професійна
підготовка їх працівників далеко не завжди сприяють перевихованню засуджених.

Каяття— щирий самоосуд винним своєї вини, своєї причетності до скоєного зла,
готовність нести покарання, глибокий самоосуд особистістю своєї антисоціальної
поведінки. Каяття зі змістового боку становить собою психічний акт самооцінки своєї
поведінки, визнання своєї провини, щиросердного самоосуду. Каяття є основою,
фундаментом виправлення засудженого в майбутньому, без нього неможливо здійснити
ціннісну переорієнтацію особистості. Будь-яке рішення приймає сама людина, зовнішні
впливи і умови лише сприяють (чи не сприяють) цьому процесу. Прояв сорому і совісті,
самоаналіз і самоосуд — це та вихідна позиція, з якої починається виправлення
 10

злочинця. Саме відсутність каяття, самоосуду відрізняє злісних, стійких злочинців.

Вони уникають аналізу антисоціальної суті злочину і визнання своєї провини. Для них
відсутнє поняття морального самодокору. І якщо вони себе дорікають, то лише в тому,
що “попалися” правоохоронним органам.

3. Особливості виховного процесу в закладах пенітенціарної системи

3.1. Засуджені як об’єкт та суб’єкт процесу виправлення
 11

Засуджені є об’єктами виправлення, оскільки вони є суб’єктами антигромадської

свідомості і поведінки, та їх дії небезпечні для держави і суспільства. Отже,
пенітенціарна педагогіка стосовно засуджених вирішує завдання якісної зміни
поведінки, спрямованості особистості і формування їх як суб’єктів суспільних
відносин. Засуджений стає суб’єктом і як окрема особа, і як член колективу,
самодіяльній організації, які є в умовах пенітенціарного закладу не тільки об’єктами,
але і суб’єктами виховного процесу.

Особа засудженого, будучи об’єктом виховного процесу, одночасно володіє і

властивостями суб’єкта. Тому знання особистості засудженого складає неодмінну
умову ефективності цього процесу в колонії. Педагогічний аналіз особистісних
чинників засудженого як об’єкту і суб’єкту виправлення ґрунтується на декількох,
типових ознаках: моральній відповідальності, суспільно значущих переконаннях,
адекватній самооцінці, етичній стійкості, спрямованості та системі відносин.
Усвідомлення відповідальності є одним з найважливіших і вирішальних ознак, що
зумовлюють соціальний розвиток особистості відповідно до запитів і норм суспільства.
Адже людина стає злочинцем головним чином тому, що через різні причини в нього
відсутні або спотворені розуміння й усвідомлення своєї відповідальності перед
державою, суспільством і навколишніми людьми. Моральна відповідальність виступає
як узагальнена властивість особистості. Щодо засудженого як об’єкту та суб’єкту
виховної дії вона складається з переживання ним покарання, усвідомлення вини у
скоєному злочині і справедливості покарання, розкаяння у скоєному злочині.

Процесом формування суспільно значущих переконань є цикл, тобто сукупність

етапів, що відображають перетворення початкового стану в кінцевий суспільно
значущий стан особистості. У числі етапів є вирішальний, на якому відбувається
прорив поступовості, якісний стрибок, момент виникнення первинної стадії
переконаності, яка лежить в основі виправлення засудженого. На інших стадіях
(етапах) відбувається її кількісний приріст. Цей приріст необхідно заглиблювати і
 12

закріплювати. Інакше вона може розсіятися. Думка засуджених, що виникла на

первинному етапі процесу формування переконань, є початковою передумовою для
вироблення на другому етапі (етапі застосування і захисту етичних норм) їх соціально
значущої обґрунтованої думки. На третьому етапі (етапі реалізації етичних норм у
практичну діяльність) виробляється суспільно значуще переконання. Саме на цьому
етапі закладаються основи виправлення особистості засуджених. Тривалість етапів
залежить від багатьох чинників: постановки виховної роботи із засудженими, обліку
реалій ринкової економіки, рівня розвитку колективу, наявності в ньому позитивної
громадської думки, здатної розвінчати кримінальну романтику, несприятливі тенденції
соціально-кримінального характеру тощо.

3.2. Методи та форми педагогічного впливу на засуджених

Методи педагогічного впливу визначають характер діяльності вихователів і

виховуваних, залежать від цілей і змісту виховного процесу, правильного розуміння
суперечностей цього процесу, його сутності та принципів. Методи педагогічного
впливу мають психологічне обґрунтування. Глибоке розуміння мотивів поведінки і
діяльності виховуваних, їх стосунків і властивостей дозволяє знайти ефективніші
способи дії на особистість.

Теорія методів педагогіки розрізняє ще і такі поняття, як прийом і засіб.

Прийом виховання розуміється як певний вираз методу, дія, що актуалізує його, у

даних конкретних обставинах. У трудовому процесі, наприклад, часто вдаються до
прийому показу трудової дії, що розкриває точність виробничих операцій. При
розмежуванні понять „метод” і „засіб” слід враховувати, що коли мова йде про засіб, то
мається на увазі те, що саме використовується для вирішення того або іншого завдання,
а коли мовиться про метод, то мається на увазі, як використовується той або інший
засіб. Застосування різних методів педагогічної дії залежить від особливостей
 13

особистості людини, майстерності і авторитету вихователя, конкретної педагогічної

ситуації, що склалася. У колонії в процесі реалізації різних методів необхідно
враховувати наступні обставини. По-перше, процес виправлення здійснюється в
установах закритого типу, з людьми, позбавленими волі, що мають педагогічну
занедбаність та кримінальну зараженість. По-друге, діяльність засуджених детально
врегульована нормами виправного законодавства. По-третє, мікросередовище
засуджених є несприятливим з погляду на виховання: у ньому здійснюють діяльність
малі групи негативної спрямованості, існують негативні спілкування і взаємини. І,
нарешті, засуджені обмежені у зв’язках з сім’єю, батьками, родичами, громадськими і
державними організаціями.

У виховному процесі в колонії застосовуються різні методи. Найважливішими з

них є методи переконання, привчання, примусу, довіри. Кожен з названих методів має
свою педагогічну характеристику, тобто розрахований на певний виховний ефект.
Запорукою успіху в педагогічній роботі є гнучке застосування всіх методів виховання в
комплексі, у системі. Життя показує, що одним якимось методом не можна вирішити
всіх педагогічних завдань.

Метод переконання є основним у вихованні. Провідна роль переконання

пояснюється тим, що за допомогою цього методу формується найважливіше –
свідомість людини. Відомо два різновиди цього методу: переконання словом і
переконання справою. Переконання словом найчастіше застосовується у виховній
роботі у формі доповіді, диспуту, лекцій, занять з правової пропаганди, бесід тощо.
Ефективність таких прийомів словесного переконання, як роз’яснення, пояснення,
доказ, спростування залежить від змісту фактичного матеріалу, підготовленості
співробітника, його знання методики організації і проведення цих прийомів.
Роз’яснення використовується тоді, коли необхідно довести до свідомості
засуджених норми і правила поведінки, їх конкретні дії в тій або іншій ситуації,
режимні вимоги в колонії.
 14

Пояснення застосовується в тому випадку, коли потрібно добитися усвідомленого

сприйняття навколишньої дійсності, етично-правових вимог суспільства, правильної
поведінки, відносин, спілкування і діяльності.

Доказ необхідний в процесі встановлення істини, винності або невинності особи

в скоєнні злочину, ступені відповідальності за ту або іншу поведінку та діяльність
засуджених.

Спростування – це ефективна вказівка на те, що дана позиція, система поглядів

особи помилкова і не відповідає етично-правовим нормам, що існують в суспільстві.

3.3. Самовиховання засуджених

Перехід засудженого з об’єкту в суб’єкт виховного процесу – одне із завдань

психолого-педагогічної корекції поведінки, діяльності, відносин засуджених, їх
виправлення і ресоціалізації. Важливе значення в цьому процесі посідає
самовиховання. Самовиховання обумовлене розвитком суспільства, його вимогами до
особистості та служить суспільним інтересам. Його зміст залежить перш за все від
суспільно-історичних умов, у яких живе і розвивається людина.

Діяльність людини в суспільстві – найважливіша передумова для самовиховання.

Характер діяльності визначає формування особистості, розвиток психіки,
саморозвиток. У процесі розумового, правового, трудового, етично-естетичного
виховання, розширення соціальних контактів і сфер діяльності у людини, з одного боку,
закономірно виникають нові запити і інтереси, які необхідно задовольнити, і, з іншого –
потреба усунення недоліків, що заважають досягненню нових великих цілей. З точки
зору діалектики причини розвитку будь-якого явища містяться в його внутрішніх
суперечностях, „саморусі”, саморозвитку, який виявляється в психіці людини і в
зростанні, і в дозріванні, і в динамічному стереотипі. Внутрішній світ людини –
результат взаємодії його психіки з навколишнім світом. Тому зміна цього внутрішнього
 15

світу породжується двома чинниками: характером і змістом зовнішніх умов і рівнем

розвитку і стану психіки.

Самовиховання, будучи важливою рушійною силою психіки, відкриває новий

етап взаємодії між особою і зовнішнім світом, новий етап в її розвитку. Самовиховання
може мати не тільки позитивну, але й негативну спрямованість, сприяти формуванню
негативних якостей. Це особливо виявляється у виправних (виховних) установах.
Самовиховання може бути систематичним і планомірним, проте 136 воно не
обмежується лише таким характером діяльності. Тому самовиховання – це діяльність
людини з метою вдосконалення своїх позитивних якостей і подолання негативних.
Самовиховання у виправній (виховній) колонії, як правило, представляє процес
роботи засуджених над собою щодо корінної перебудови всієї психології, світогляду,
мотивів поведінки, ідеалів, звичок, спрямованості особистості. Мета самовиховання –
стати зрештою свідомим членом суспільства, що чесно ставиться до праці, поважає
закони і етичні норми суспільства, здатний виконувати свій громадянський обов’язок.
Самовиховання особистості нерозривно пов’язане з вихованням, між ними існують
тісний зв’язок і взаємозв’язок.

Під впливом виховання готуються умови й етично-психологічні передумови для

самовиховання: формуються світогляд та ідеал; дозріває потреба самовиховання;
намічаються методи і засоби самовиховання.

У свою чергу самовиховання забезпечує успіх виховання. Будучи тісно

пов’язаними, виховання і самовиховання істотно відрізняються один від одного:

а) якщо в процесі виховання особа є об’єктом зовнішніх дій, то при

самовихованні об’єктом дії стає суб’єкт, тобто об’єкт і суб’єкт збігаються;
 16

б) якщо вихованню людина піддається з дня народження, то самовихованням

вона починає займатися тільки досягши певного рівня етичної зрілості, коли в
наявності високорозвинена самосвідомість, здібність до самоаналізу й самооцінки;

в) якщо в процесі виховання враховуються вікові й індивідуальні особливості

особистості виховуваного, то самовиховання безпосередньо визначається віковими й
індивідуальними особливостями, які не завжди створюються особою.

Самовиховання засуджених здійснюється на основі використання різноманітних

методів самовиховання. Під методами самовиховання розуміються способи і прийоми
впливу людини на свою особистість з метою формування необхідних суспільно
значущих якостей. Основними методами самовиховання є самопереконання,
самонавіювання, самонаказ, самосхвалення, самозобов’язання, самоосуд,
самоперевірка, самозвіт.

До самопереконання засуджений вдається тоді, коли йому доводиться самостійно

ухвалювати рішення, а у нього немає впевненості у правильності своїх дій. Сутність
самопереконання полягає в тому, що шляхом міркувань, нібито розмовляючи з собою,
засуджений зважує всі „за і проти”, доводить собі правильність одних думок та дій і
спростовує помилковість інших.

Самопереконання нерідко протікає у формі складної боротьби мотивів,

супроводжується наполегливим пошуком істини, напруженим роздумом, гострими
переживаннями, етичними колізіями.

Самонавіювання є необхідним в особливо важких ситуаціях життя або при

особливих внутрішніх станах (нерішучість, страх, невпевненість), коли потрібно не
тільки переконатися в правильності своїх думок, але і спонукати себе подолати певні
зовнішні або внутрішні перешкоди на шляху до досягнення поставлених цілей.
Самонавіювання спрямоване на самосвідомість засудженого, його вищу нервову
 17

діяльність, яка включає і розум, і вчинки. Завдяки самонавіюванню досягається

гальмування – породження вчинків, дій або зміна стереотипу поведінки.

Самонаказ використовується з метою виправлення конкретних недоліків і

виховання позитивних якостей. Самонаказ вимагає розвиненої волі. Самонаказ
особливо дієвий, якщо він заснований на глибокій переконаності в правоті своїх
життєвих цілей, планів, вчинків і дій.

Самосхвалення засноване на критичному сприйнятті себе і результатів своєї

діяльності і застосовується в тих випадках, коли втрачена віра в себе або коли виникає
страх перед труднощами. Як засоби самосхвалення використовуються приклади інших
людей, які досягають в тих же умовах великих результатів.

До самозобов’язання як методу самовиховання засуджений вдається для того,

щоб поводитися належним чином і доводити почату справу до кінця. Беручи
самозобов’язання перед колективом у присутності вихователя, засуджений нібито
відрізає собі шлях до відступу.

Самоосуд застосовується в тих випадках, коли неправильно була поставлена

мета або вибрані помилкові прийоми самовиховання. Самоосуд не повинен носити
характеру самоприниження, апатії, відходу в себе, навпаки, він застосовується для
стимулювання роботи над собою. Самоосуд іноді виступає у вигляді самозаперечення.
Самоперевірка – це спроба своїх сил і можливостей на різних стадіях
самовиховання, особливо в початковий період. В умовах колонії вона може прийняти
помилкові форми. Засуджений, наприклад, перевіряє силу своєї волі, твердість
характеру не в зразковій праці, а в грубих порушеннях правил поведінки, дисципліни.
Самозвіт, як правило, підводить підсумки роботи над собою за певний період.
Формами самозвіту можуть бути добровільні звіти про виконання прийнятих
індивідуальних трудових зобов’язань (самозобов’язань) на зборах ради колективу
 18

засуджених, педагогічній раді, а також „огляди корисних справ”. Самозвіт завершується

переглядом і корегуванням програми самовиховання.

Висновки

Найважливіший напрямок діяльності юридичної психології - пенітенціарна

(виправна) психологія . Ця галузь психології вивчає психологічні факти, закономірності
 19

та механізми поведінки засуджених у виправних установах, соціально-психологічні

явища, що виникають в їх середовищі, а також ефективність засобів впливу, що
застосовуються співробітниками виправних установ в процесі виконання різних видів
покарання.

Для успішної роботи в цій сфері психолога необхідні знання кримінально-

виконавчого права, педагогіки, психології праці, соціальної психології. Перед
виправними установами стоять складні завдання з перевиховання осіб, які вчинили
злочини, залученню їх до трудової діяльності і адаптації до нормального існування в
суспільстві. Важлива роль в цьому процесі належить психологу.

В даний час кримінально-виконавча система володіє розвиненою

психологічною службою, фахівці-психологи працюють на всіх рівнях виконавчої
системи. У Федеральній службі виконання покарань є психологічне відділення. На
регіональному рівні передбачена посада головного психолога і група психологічного
забезпечення. У пенітенціарних установах формуються психологічні лабораторії.
Психологи в пенітенціарних установах проводять діагностику особистісних якостей
ув'язненого. Вони займаються також психологічної корекцією поведінки і особистості
засуджених. Психологи допомагають персоналу виправних установ в їх роботі із
засудженими, в подоланні стресів і ситуацій із заручниками.

Пенітенціарна психологія вивчає зміни особистості засудженого, фактори, що

позитивно впливають на нього і сприяють активній перебудові його особистості:
режим, праця, колектив, різні виховні впливу.

Серед злочинців, визнаних осудними, є значна кількість невротиків , психопатів, і осіб

з різними відхиленнями від психічної норми, наприклад легкої дебильностью,
акцентуацією характеру. Для їх перевиховання, поряд зі звичайними заходами,
необхідна розробка медико-психологічних методів впливу. Успішне виховний вплив на
 20

них може бути забезпечено комплексом медичних, психологічних і педагогічних

методів, а це вимагає взаємодії психолога, психіатра і педагога.

Актуальною в діяльності кримінально-виконавчої системи проблема адаптації

звільненого до умов існування в нормальному соціальному середовищі на свободу.
Необхідна спеціальна робота з психологічної підготовки засуджених до життя в нових
умовах. Це також може бути важливим завданням діяльності психолога.

Сприсок використаних джерел:

 21

1) Исправительно-трудовая психология : учеб. пособ. для слушателей вузов МВД

СРСР/под ред. К. К. Платонова, А. Л. Глоточкина, К. Е. Егошина. – Рязань : РВШ МВД
СРСР, 1985. – 360 с. Режим доступу:
http://lib.pnu.edu.ua/files/zbirnyky/zbirnyk-psych-2011-16-1.pdf
2) Пенітенціарна педагогіка : наук.-метод. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / С. Я.
Харченко, О. Л. Караман, Н. П. Краснова ; Держ. закл. „Луган. нац. ун-т імені Тараса
Шевченка”. – Луганськ : Вид-во ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2011. – 329 с.
Режим доступу:
http://pedagogy.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2017/02/%D0%9F%D0%B5%D0%BD
%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%86%D1%96%D0%B0%D1%80%D0%BD
%D0%B0-%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D0%B3%D0%BE
%D0%B3%D1%96%D0%BA%D0%B0-1.pdf
3) Юридична психологія: Навч. посіб. — 2-ге вид., доп. і переробл. Бедь В. В. — К.:
МАУП,2004. Режим доступу: https://studfiles.net/preview/4531535/