ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………6
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ В
СИСТЕМІ МІЖНАРОДНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ……………………………9
1.1 Економічний зміст фінансових ризиків підприємства, сутність та їх
класифікація……………………………………………………………………...9
1.2 Основи управління фінансовими ризиками……………………………....18
1.3 Методологія оцінки фінансових ризиків підприємства……………….....25

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ ПАТ «КЗБН

РОСИНКА» В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ…………....36
2.1 Загальна характеристика діяльності підприємства………………………36
2.2. Аналіз фінансових ризиків на підприємстві……………………………..47
2.3. Організація зовнішньоекономічної діяльності ПАТ «Київський завод
безалкогольних напоїв «Росинка»…………………………………….............70
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ НЕЙТРАЛІЗАЦІЇ ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ
ПІДПРИЄМСТВА……………………………………………………………....79
3.1 Методи нейтралізації фінансових ризиків………………………………...79
3.2 Розробка рекомендацій щодо зниження фінансових ризиків
ПАТ «КЗБН «Росинка»………………………………………………………....90
3.3 Організація охорони праці на підприємстві…………………………..….111
ВИСНОВКИ………………………………………………………………….…123
СПИСООК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….130
ДОДАТКИ………………………………………………………………………137
 6

ВСТУП

Актуальність теми полягає у тому, що особливістю фінансових

ризиків в системі міжнародного менеджменту є кризові явища в цілому,
створення нових виробництв, банкрутство підприємств з застарілою
технологією, поява нових форм і методів управління.
З ризиком ми зустрічаємося щоденно: і на побутовому рівні, і при
здійсненні будь-якої господарської діяльності. Саме тому оцінка та шляхи
нейтралізації ризиків є актуальною темою сьогодення. За останні декілька
років з’явилося багато робіт з теорії ризику вітчизняних і зарубіжних
економістів. Проте однозначного визначення змісту фінансового ризику
немає, що призводить до різноманітних рекомендацій щодо управління
ризиками, попередження їхнього виникнення.
Як правило, ризик пов’язується з невпевненістю в можливому
результаті.
Зростання ступеня впливу фінансових ризиків на результати фінансової
діяльності підприємства пов’язано зі швидкою зміною економічної ситуації в
країні і кон’юнктури фінансового ринку, розширенням сфери фінансових
відносин, появою нових для нашої господарської практики фінансових
технологій і інструментів та інших факторів.
На сучасному етапі до числа основних видів фінансових ризиків
підприємства відносяться наступні: ризик зниження фінансової стійкості
підприємства, ризик неплатоспроможності, інвестиційний, інфляційний,
процентний, валютний, депозитний, кредитний, податковий, структурний,
криміногенний, та багато інших ризиків.
Ризик є невід’ємною складовою будь-яких економічних процесів. Це
пов’язано з тим, що у загальному ризик може бути і як ознакою невизначеної
ситуації у навколишньому середовищі, так і необхідністю вибору певного
напрямку щодо досягнення поставлених цілей деякого економічного агента.
Тож функціонування будь-якого суб’єкта господарювання в економічному
 7

житті суспільства є об’єктивною умовою щодо застосування відповідних

методів ризик-менеджменту в його повсякденній діяльності.
Втім, підґрунтям розв’язання більшості практичних завдань є
теоретична база. Однак, як свідчать теоретичні дослідження, наявність
різноманітних дефініцій ризику іноді не сприяє визначенню однозначності у
діях економічних агентів. Так, перш за все, аналіз літературних джерел
показав певну розрізненість визначень ризику стосовно його якісної та
кількісної складової. Тобто, як правило, у визначеннях ризику
підкреслюється лише одна із його складових. Разом із цим з’ясовано, що не в
повній мірі розглядаються й прояви невизначеності, які породжують ризикові
ситуації. Зокрема поза увагою майже залишається надмірність інформації,
яка спричиняє невизначеність унаслідок виникнення умов щодо вибору
різних альтернатив вхідних даних.
Мета роботи є розробка пропозицій щодо вдосконалення управління
фінансовими ризиками підприємства на основі дослідження підприємства в
системі міжнародного менеджменту. Відповідно до зазначеної мети
визначені такі завдання:
Відповідно до мети, завданнями дослідження є:
- дослідити теоретичні основи управління фінансовими ризиками
підприємства в системі міжнаодного менеджменту;
- здійснити загальний аналіз діяльності підпиємства;
- проаналізувати фінансові ризики компанії;
- озглянути організацію зовнішньоекономічної діяльності ПАТ
«Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка»
- надати пропозиції щодо вдосконалення управління фінансовими
ризиками компанії;
- озглянути оганізацію охорони праці на підприємстві.
Об’єктом дослідження є ПАТ «Київський завод безалкогольних напоїв
«Росинка»
Предметом дослідження є фінансові ризики підприємства.
 8

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять

діалектичний метод пізнання економічних явищ, фундаментальні положення
економічної теорії, теоретичні і методологічні розробки вітчизняних і
зарубіжних учених, законодавчі акти Верховної Ради України, постанови
Кабінету Міністрів України, укази Президента України. Джерелом
аналітичної інформації є статистичні дані Державного комітету статистики.
Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу,
трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел та
додатків.
 9

РОЗДІЛ 1.
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ В
СИСТЕМІ МІЖНАРОДНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

1.1 Економічний зміст фінансових ризиків підприємства, сутність та їх

класифікація

Ризики виникають у зв'язку з рухом фінансових потоків і виявляються

на ринках фінансових ресурсів в основному у вигляді процентних, валютних,
кредитних, комерційних, інвестиційних ризиків.
Ризик як економічна категорія — це подія, що може відбутися або ні. У
разі настання такої події можливі три економічних результати: негативний
(програш, збиток), нульовий і позитивний (виграш, вигода, прибуток) [1, с.
94].
Структурний комплекс механізмів (інструментів) сучасної теорії
економічного ризику доцільно подати за такою концептуальною схемою: .[2,
с. 101]
- основні засади якісного аналізу ризику;
- кількісний аналіз ризику;
- система показників кількісної оцінки ступеня ризику;
- моделювання ризику;
- основні (інваріантні щодо широкого спектра економічних
проблем) способи оптимізації управління ризиком та його попередження.
Якісний аналіз ризику є найскладнішим і потребує ґрунтовних знань,
досвіду й інтуїції. Його головна мета - ідентифікувати можливі ризики.
Існують формалізовані процедури аналізу ризику для прийняття рішень з
урахуванням ставлення суб'єктів до ризику.
Кількісний аналіз ризику грунтується на методі аналогій, аналізі
чутливості (вразливості), методі імітаційного моделювання, аналізі
можливих збитків тощо.
 10

Одним із основних складників ризику є система кількісних показників

ступеня економічного ризику. Оцінюють ступінь ризику в кількісному
вираженні: як в абсолютному, так і у відносному. Слід підкреслити, що ризик
— це багатовимірна системна характеристика (категорія) економічних
об'єктів (процесів) [3, с. 122].
Що ж до моделювання ризику, то тут використовується кілька класів
математичних моделей і методів, зокрема: стохастичне програмування;
теорія Ігор; теорія нечітких множин тощо. Вони повинні відображати
реальний стан справ і спиратися на раціональну систему гіпотез.[4, с. 92]
В усіх випадках ризик має бути визначений і обчислений. Аналіз і
оцінка ризику повною мірою засновані на систематичному статистичному
методі визначення ймовірності того, що якась подія в майбутньому
відбудеться. Звичайно, ця ймовірність виражається у відсотках. Відповідна
робота може вестися, якщо вироблено критерії ризику, які дозволяють
ранжувати альтернативні події залежно від ступеня ризику. Однак вихідним
пунктом роботи є попередній статистичний аналіз конкретної ситуації.
Призначення аналізу ризику — дати потенційним партнерам необхідні
дані, переконавшись у цьому самому, для прийняття рішень стосовно
доцільності участі у певній економічній діяльності (проекті) і передбачити
заходи захисту від можливих збитків [5, с. 101].
Аналізувати, ідентифікувати, оцінювати та оптимізувати ступінь
ризику в менеджменті, зокрема, необхідно:
• перед прийняттям стратегічних, інноваційних, інвестиційних рішень;
• при стабілізації портфеля після здійснення угод, що впливають на
ступінь ризику;
• при профілактичній діагностиці портфеля, котра провадиться
одночасно з інвентаризацією, аудитом тощо;
• при необхідності одержання кредитів та залученні інвестиційних
засобів;
• при прогнозуванні кон'юнктури і поведінки сторін;
 11

• при маркетингових дослідженнях вироблюваних товарів та послуг

(прогноз попиту, поведінка споживачів);
• при пошуках аргументів в конфліктних ситуаціях;
• при керуванні чужим портфелем (трастові компанії);
• при здійсненні діяльності у сфері аудиту (менеджменту), консалтингу
тощо [6, с. 112].
У літературі з економіки та теорії бізнесу, а також у практиці
приватного підприємництва часто можна зустрітися з термінами «високий
ризик» або «низький ризик», коли йдеться про різні рівні ризику. Рівень
ризику залежить від співвідношення масштабу очікуваних втрат (збитків) до
обсягу майна підприємця чи фірми, а також від імовірності настання збитків.
Під вільними від ризику інвестиціями розуміють такі інвестиції, коли
ймовірність настання збитків близька до нуля, а розмір збитків по
відношенню до наявного майна невеликий.
Посилення впливу ризику — це насправді зворотний бік свободи
підприємництва, своєрідна плата за неї. Під час розвитку ринкових відносин
в Україні безумовно буде посилюватися конкуренція. Щоб вижити за цих
умов, необхідно впроваджувати нові технології і технічні новинки, йти на
сміливі, нетрадиційні дії, які, в свою чергу, підвищують ризик. Отже,
необхідно навчитися прогнозувати події, оцінювати економічний ризик, йти
на нього, але не переходити допустимих меж [7, с. 84].
Слід підкреслити, що підприємницька діяльність завжди обтяжена
ризиком.
Джерелом невизначеності, що призводить до ризику, є всі стадії
виробничого процесу — від купівлі і доставлення сировини, матеріалів,
комплектуючих виробів до продажу продукції. Взаємозв'язок між ризиком і
прибутком має фундаментальне значення для глибокого розуміння
підприємництва та розробки ефективних методів менеджменту.
Так, зокрема, провідним принципом у діяльності комерційних банків є
прагнення отримати найбільші прибутки. Але це прагнення зіштовхується з
 12

можливістю зазнати збитків. Ризик є вартісним виразом імовірної події, що

призведе до збитків. Ризик виникає через відхилення фактичних даних від
оціночних щодо сьогоднішнього стану і майбутнього розвитку. Ці
відхилення можуть бути як сприятливими так і несприятливими, бо кожному
шансу щодо одержання прибутку протистоїть можливість зазнати збитків.
Отже, отримати прибуток можна лише в тому випадку, якщо можливості
зазнати збитків (втрат), тобто ризик, будуть передбачені заздалегідь (зважені)
та підстраховані [8, с. 107].
Виправданий ризик — необхідний атрибут у стратегії та практиці
ефективного менеджменту. Прогностичний та індикативний сенс планів та
економічних рішень, що містять ідею ризику, може бути виявлений лише
розробкою та застосуванням методів його врахування та вимірювання [9, с.
110].
У кожній ситуації, що пов'язана з ризиком, виникає питання: що
означає виправданий (допустимий) ризик, де проходить межа, що відділяє
допустимий ризик від нерозумного. Відповісти на ці запитання означає, що
треба знайти рівень «прийнятного ризику», кількісну та якісну оцінки
конкретних ризикованих рішень [11, с. 108].
Об'єктом ризику називають економічну систему, ефективність та умови
функціонування якої наперед точно не відомі.
Пiд суб'єктом ризику розуміють особу (індивід або колектив), яка
зацікавлена в результатах керування об'єктом ризику і має компетенцію
приймати рішення щодо об'єкта ризику.
Джерело ризику — це чинники (явища, процеси), які спричиняють
невизначеність результатів (конфліктність) [12, с. 132].
Під інформаційною ситуацією будемо розуміти певний ступінь градації
невизначеності знаходження середовища в одному із станів заданої множини,
якою володіє суб'єкт управління (менеджер) в момент прийняття рішення.
Отже, ризикованій ситуації притаманні такі основні умови: наявність
невизначеності; наявність альтернатив та необхідність вибору однієї з них
 13

(відмова від вибору також є різновидністю вибору); зацікавленість у

результатах; можливість оцінити наявні альтернативи — прийняти рішення.
Усі чинники, що так чи інакше впливають на ступінь ризику, можна
умовно поділити на дві групи: об'єктивні та суб'єктивні.
До об'єктивних чинників відносять такі, що не залежать безпосередньо
від фірми та менеджерів (суб'єктів прийняття рішень): інфляція, конкуренція,
політичні та економічні кризи, екологія, мита, наявність режиму найбільшого
сприяння, можлива робота в зоні вільного економічного підприємництва
тощо [13, с. 118].
До суб'єктивних чинників відносять ті, котрі характеризують суб'єкт
прийняття відповідних рішень (безпосередньо менеджерів, фірму):
виробничий потенціал, технологічне забезпечення, рівень предметної та
технологічної спеціалізації, організація праці, ступінь кооперативних зв'язків,
рівень техніки безпеки, рівень компетентності та інтелектуальний потенціал
суб'єкта прийняття рішень, вибір типу контрактів з інвестором чи
замовником тощо. Так, зокрема, від типу контракту залежить ступінь ризику
та розмір винагороди після завершення контракту. Сподівання на
максимальний прибуток, з одного боку, і страх підприємницького ризику—з
іншого, переконують, що успіх у менеджменті можливий лише для тих, хто
добре володіє обраною галуззю діяльності, на високому професійному рівні
вирішує задачі, що постають, хто мислить неординарно і в змозі творчо
застосувати знання у реальній економічній і фінансовій ситуаціях [14, с. 132].
З аналізом ризиків щільно пов'язаний ще один аспект проблем
менеджменту, зокрема, інвестиційного менеджменту. Оскільки інвестор не в
змозі постійно відбирати лише обтяжені незначним ризиком інвестиційні
проекти (в нашій дійсності такі проекти практично відсутні), виникає
питання: як повинен бути компенсований той чи інший рівень (ступінь)
ризику? Відповідь на це запитання дає розрахунок так званої «премії за
ризик», котра являє собою додатковий доход (прибуток), що його прагне
отримати інвестор понад той рівень, котрий можуть принести безризикові
 14

інвестиції. Цей додатковий доход (прибуток) повинен зростати пропорційно

ступеню ризику, яким обтяжений даний проект.
Премія за ризик повинна зростати пропорційно до зростання не
загального ступеня ризику за проектом, а лише систематичного (ринкового)
ризику, що визначається за допомогою коефіцієнта бета (р), оскільки
несистематичний ризик пов'язаний в основному з впливом суб'єктивних
чинників. Основу такої залежності тлумачить так звана «модель надійності
ринку» [15, с. 120].
Формування ринку та ринкової інфраструктури, нових механізмів
встановлення господарських зв'язків, розвитку підприємництва, зростання
конкуренції вимагають поглиблення теорії економічного ризику, методів
його оцінювання та регулювання на всіх рівнях господарювання:
державному, регіональному, місцевому, галузевому, а також підприємства,
цеху, дільниці незалежно від форми власності.
Конкуренція змушує менеджерів активно вивчати інформацію, щоб
уникнути можливих помилок при здійсненні обтяжених ризиком
виробничих, фінансових, комерційних та інших операцій. Зовнішні та
внутрішні чинники, що обумовлюють ділову активність за умов ринкової
економіки,—динамічні, і частіше всього слідкувати за ними та контролювати
їх можна лише за допомогою різних елементів та важелів маркетингу [16, с.
141].
Щоб розумно використовувати закони ринку, і не бути його жертвою,
слід застосовувати найпередовіші форми аналізу функціонування складових
процесу відтворення.
У ринковій економіці існують два види господарського ризику—
глобальний (наприклад, на рівні держави, регіону) та локальний (на рівні
компанії, підприємства). Вони взаємообумовлені, впливають один на одного і
в той же час дещо автономні, через що можуть стати носіями протилежних
тенденцій. Це проявляється, зокрема, у випадках, коли економічне
 15

середовище створює приблизно рівні можливості щодо прояву обох видів

ризику.
У ринковій економіці допускається наявність у підприємців
(менеджерів) прав самостійно обирати, яку саме продукцію виробляти,
встановлювати ціни на неї, а у торгівлі з урахуванням собівартості
(реалізації) та ринкової кон'юнктури формувати структуру товарів з метою
одержання максимального прибутку. Для цього можна використовувати
систему узгодження перспектив щодо збуту продукції з можливостями
ресурсозабезпечення та прибутковості за товарними групами, що ґрунтується
на «балансі виживання». Його найдоцільніше застосовувати у комерційній
діяльності, якщо при оцінюванні (ран-жуванні) товарів за їх прибутковістю
для його складання використовувати аналіз рентабельності за товарними
групами, а при оцінюванні (ранжуванні) продукції щодо перспектив Її
реалізації звернутися до методу екстраполяції за середнім темпом зростання.
Користуючись цим методом, можна також доповнити розрахунок
прибутковості, якщо необхідний більш точний результат при оцінюванні
(ранжуванні) товарів за їх прибутковістю на майбутній період [17, с. 119].
Підприємницький ризик — це ризик, що виникає в результаті будь-
яких видів діяльності, пов'язаних з виробництвом продукції, товарів, послуг,
їх реалізацією, товарно-грошовими і фінансовими операціями, комерцією,
здійсненням соціально-економічних і науково-технічних проектів.
У цих видах діяльності мають справу з використанням і оборотом
матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних (інтелектуальних)
ресурсів, тобто ризик пов'язаний з повною чи частковою загрозою втрати цих
ресурсів.
Визначають ризик як загрозу зазнати збитків у вигляді додаткових
затрат, непередбачених у прогнозах, проектах, планах, програмах, або ж
одержати доходи, менші за очікувані. Причому, якщо затрати необхідні у
будь-якому випадку, то збитки є наслідком невизначеності.
 16

Стосовно класифікації ризику у ряді праць запропоновані такі його

характеристики.
1. Щодо масштабів та розмірів — глобальний, локальний.
2. Щодо аспектів — психологічний, соціальний, економічний,
юридичний, політичний, медико-біологічний, комбінований (соціально-
економічний).
3. Щодо міри об'єктивності та суб'єктивності рішень — з об'єктивною
ймовірністю, з суб'єктивною ймовірністю, об'єктивно-суб'єктивною
ймовірністю.
4. За ступенем (мірою) ризиконасиченості рішень — мінімальний,
середній, оптимальний, максимальний, або допустимий, критичний,
катастрофічний.
5. За типами ризику — раціональний (обгрунтований), нераціональний
(необгрунтований), авантюрний (азартний).
6. Щодо часу прийняття ризикованих рішень — випереджуючий,
своєчасний, запізнілий.
7. Щодо чисельності осіб, що приймають рішення — індивідуальний,
груповий.
8. Щодо ситуації — стохастичний (за умов невизначеності),
конкуруючий (за умов конфлікту) [18, с. 122].
Кожен вид ризику повинен бути детально проаналізований,
змодельований, розкладений на елементи, що дозволить у певній мірі
зменшити невизначеність ситуації.
Ризик, як правило, поділяють на два типи —динамічний та статичний.
Динамічний ризик — це, зокрема, ризик непередбачуваних
(недетермінованих) змін вартості основного капіталу внаслідок прийняття
управлінських рішень чи непередбачуваних обставин. Такі зміни можуть
призвести як до збитків, так і до додаткових доходів [19, с. 118].
 17

Статичний ризик — це ризик втрат реальних активів внаслідок

нанесення збитків власності, а також втрат доходу через недієздатність
організації. Цей ризик може призвести лише до збитків [20, с. 103].
Розрізняють також такі основні види ризиків:
виробничий ризик, пов'язаний з можливістю невиконання суб'єктом
економічної діяльності своїх зобов'язань відносно контракту чи договору з
іншим суб'єктом економічної діяльності;
фінансовий (кредитний) ризик, пов'язаний з можливістю
невиконання суб'єктом економічної діяльності своїх фінансових зобов'язань
перед інвестором внаслідок використання для фінансування діяльності
кредиту;
інвестиційний ризик, пов'язаний з можливістю знецінювання
інвестиційно-фінансового портфеля, який складається як з власних цінних
паперів, так і з позичених;
ринковий ризик, пов'язаний з можливим коливанням ринкових
відсоткових ставок, як національної грошової одиниці, так і закордонних
курсів валют;
портфельний ризик полягає у ймовірності втрати за окремими
типами цінних паперів, а також за всіма категоріями кредитів [21, с. 109].
Портфельні ризики підрозділяються на фінансові, ризики ліквідності,
систематичні та несистематичні.
Специфічність страхування, як економічної категорії, обумовлюється
трьома основними ознаками: випадковим характером настання руйнівної
події, надзвичайністю нанесеного збитку (шкоди) в натуральному і
грошовому відношенні та об’єктивною необхідністю попередження і
подолання наслідків вказаної події і відшкодування матеріальних чи інших
втрат [22, с. 118].
 18

1.2 Основи управління фінансовими ризиками.

Сьогодні управління ризиками є ретельно планованим

процесом. Завдання управління ризиком органічно вплітається в загальну
проблему підвищення ефективності роботи підприємства. Пасивне ставлення
до ризику і усвідомлення його існування замінюється активними методами
управління.
Управління фінансовим ризиком можна охарактеризувати як
сукупність методів, прийомів і заходів, що дозволяють певною мірою
прогнозувати настання ризикових подій і вживати заходів до виключення або
зниження негативних наслідків настання таких подій [23, c .100].
На ступінь і величину ризику можна впливати через фінансовий
механізм. Такий вплив здійснюється за допомогою прийомів фінансового
менеджменту і особливої стратегії. У сукупності стратегія і прийоми
утворюють своєрідний механізм управління ризиком, тобто ризик-
менеджмент. Таким чином, ризик-менеджмент представляє собою частину
фінансового менеджменту [24, c .145].
Особливе місце в системі ризик-менеджменту займають фінансові
ризики. Вони впливають на різні аспекти фінансової діяльності компанії,
однак найбільш значуще їх вплив проявляється у двох напрямках.По-перше,
рівень прийнятого ризику справляє визначальний вплив на формування рівня
прибутковості фінансових операцій компанії - ці два показники перебувають
у тісному взаємозв'язку і являють собою єдину систему «прибутковість-
ризик». По-друге, фінансові ризики є основною формою генерування прямої
загрози банкрутства компанії, так як фінансові втрати, пов'язані з цим
ризиком, найбільш відчутні. Тому практично всі фінансові рішення,
спрямовані на формування прибутку компанії, підвищення її ринкової
вартості та забезпечення фінансової безпеки, вимагають від фінансових
менеджерів володіння технікою вироблення, прийняття та реалізації
ризикових рішень [25, c .115].
 19

У порівнянні з фінансовими компаніями (кредитними установами,

страховими компаніями, пенсійними фондами) виробничі компанії менше
забезпечені формалізованими процедурами та методиками оцінки та
управління сукупними ризиками. Виробничі компанії на відміну від
фінансових позбавлені механізмів регулювання рівня ризикованої діяльності
з боку державних органів нагляду. Тому виробничим компанії потреба важелі
управління ризиками і ризиковим вкладенням капіталу, тобто їм потрібно
створювати ризик-менеджмент [26, c .84].
З сучасних позицій прийняття рішення щодо попередження можливих
втрат розрізняють такі підходи до управління ризиками: активний,
адаптивний і консервативний (пасивний):
-Активне управління означає максимальне використання наявної
інформації і засобів для мінімізації ризиків. При такому підході управляючі
дії повинні випереджати або упереджувати ризикові чинники і події, які
можуть вплинути на реалізацію проведеної операції. Очевидно, що даний
підхід передбачає витрати на прогнозування та оцінку ризиків, а також
організацію їх безперервного контролю та моніторингу;
-Адаптивний підхід до управління ризиком будується на принципі
«вибору меншого із зол», тобто на адаптації до ситуації, що склалася. При
такому підході управляючі дії здійснюються в ході проведення господарської
операції як реакція на зміни середовища. У цьому випадку запобігається
лише частина можливих втрат;
-При консервативному підході управляючі дії запізнюються. Якщо
ризикове подія настала, збиток від нього поглинається учасниками
операції. У даному випадку управління спрямоване на локалізацію шкоди,
нейтралізацію його впливу на подальші події. Зазвичай витрати на
управління ризиком при такому підході мінімальні, проте можливі втрати
можуть бути досить великі [27, c .115].
Система управління фінансовими ризиками складається з двох
підсистем - керованої (об'єкт управління) і керуючої (суб'єкта управління):
 20

-Об'єктом управління тут виступають ризикові операції та виникають

при цьому фінансові відносини між учасниками господарської діяльності в
процесі її здійснення. Подібні відносини виникають між страхувальником і
страховиком, позичальником і кредитором, замовником і підрядником,
партнерами по бізнесу тощо;
-Суб'єкт управління - це група людей (фінансовий менеджер, фахівець
із ризиків тощо), яка за допомогою різних прийомів і методів здійснює
цілеспрямований вплив на об'єкт управління [28, с. 102].
Головними завданнями суб'єкта управління є: виявлення областей
підвищеного фінансового ризику; оцінка ступеня ризику; аналіз
прийнятності даного рівня ризику для організації; розробка в разі потреби
заходів щодо попередження або зниження ризику; у разі, коли ризикове подія
відбулася, вжиття заходів до максимально можливого відшкодування
заподіяної збитку [29, c .118].
Управління фінансовими ризиками здійснює певні функції. Ці функції
поділяються на дві основні групи, обумовлені комплексним змістом ризик-
менеджменту:
-Функції управління фінансовими ризиками підприємства як керуючої
системи (склад цих функцій в цілому характерний для будь-якого виду
менеджменту, хоча і має враховувати його специфіку);
-Функції управління фінансовими ризиками як спеціальної
області управління підприємством (склад цих функцій визначається
конкретним об'єктом даної функціональної системи управління).
У групі функцій управління фінансовими ризиками підприємства як
керуючої системи основними є:
1) Формування ефективних інформаційних систем, що забезпечують
обгрунтування альтернативних варіантів управлінських рішень;
2) Здійснення ризик-аналізу різних аспектів фінансової діяльності
підприємства. У процесі реалізації цієї функції проводяться експрес-і
поглиблений ризик-аналіз окремих фінансових операцій, фінансові угод
 21

окремих дочірніх підприємств і внутрішніх "центрів відповідальності",

фінансової діяльності підприємства в цілому та в розрізі окремих її напрямів
[30, c .135];
3) Здійснення ризик-планування фінансової діяльності підприємства за
основними її напрямками. Реалізація цієї функції управління фінансовими
ризиками пов'язана з розробкою системи планів і оперативних бюджетів по
основних напрямках захисту підприємства від можливих фінансових загроз
зовнішнього і внутрішнього характеру, які забезпечують нейтралізацію
ідентифікованих фінансових ризиків.Основою такого планування є
розроблена стратегія фінансового ризик-менеджменту, що вимагає
конкретизації на кожному етапі його розвитку;
4) Здійснення ефективного контролю реалізації прийнятих ризикових
рішень. Реалізація цієї функції управління фінансовими ризиками пов'язана зі
створенням відповідних систем внутрішнього контролю на підприємстві,
поділом контрольних обов'язків окремих служб і ризик-менеджерів,
визначенням системи контрольованих показників і контрольних періодів,
оперативним реагуванням на результати здійснюваного контролю [31, c .63].
У групі функцій управління фінансовими ризиками як спеціальної
області управління підприємством основними є:
1) Управління формуванням портфеля прийнятих фінансових
ризиків. Функціями цього управління є ідентифікація можливих фінансових
ризиків підприємства, пов'язаних з його майбутньої фінансової діяльністю;
уникнути окремих фінансових ризиків за рахунок відмови від надмірно
ризикованих фінансових операцій та угод; визначення остаточного складу
окремих систематичних і несистематичних фінансових ризиків, прийнятих
підприємством [32, c .139 ];
2) Управління оцінкою рівня і вартості фінансових ризиків. У процесі
реалізації цієї функції здійснюється вибір методів оцінки окремих
фінансових ризиків з обліку наявної інформаційної бази і кваліфікації ризик-
менеджерів підприємства, виявляється можливий обсяг пов'язаних з ними
 22

фінансових втрат у розрізі окремих операцій і по фінансовій діяльності в

цілому ;
3) Управління нейтралізацією можливих негативних наслідків
фінансових ризиків в рамках підприємства. Функціями цього управління є
розробка та реалізація заходів з профілактики та мінімізації рівня і вартості
окремих фінансових ризиків за рахунок відповідних внутрішніх механізмів,
оцінка ефективності здійснення таких заходів [33, c. 98];
4) Управління страхуванням фінансових ризиків. У процесі реалізації
цієї функції формуються критерії передачі фінансових ризиків підприємства
страховим компаніям, здійснюється вибір відповідних страхових компаній
для співробітництва з урахуванням їх спеціалізації та рейтингу на страховому
ринку, узгоджується система умов договору, що укладається страхування,
оцінюється ефективність передачі окремих фінансових ризиків підприємства
зовнішньому страховику.
Основні функції управління фінансовими ризиками розглянуті у
найбільш агрегованому вигляді. Кожна з цих функцій може бути
конкретизована більш цілеспрямовано з урахуванням специфіки фінансової
діяльності підприємства і портфеля його фінансових ризиків [34, c .52].
Найважливіше значення для ефективного управління фінансовими
ризиками має адекватне інформаційне забезпечення. Наявність надійної та
актуальної інформації дозволяє швидко приймати управлінські рішення, що
впливають на зниження ризиків і збільшення прибутку.
Конкретні методи і прийоми, які використовуються при прийнятті та
реалізації рішень в умовах ризику, в значній мірі залежать від специфіки
діяльності, прийнятої стратегії досягнення поставлених цілей, конкретної
ситуації і т.п. Разом з тим теорія і практика управління ризиком виробили ряд
основних принципів, якими слід керуватися суб'єкту управління [35, c .109].
Серед основних принципів управління фінансовим ризиком виділяють
наступні:
 23

-Усвідомленість прийняття ризиків. Менеджер повинен свідомо йти на

ризик, якщо він сподівається отримати відповідний дохід від здійснення тієї
чи іншої операції. Незважаючи на те, що за деякими операціями можна
прийняти тактику «уникнення ризику», повністю виключити його з
діяльності підприємства не представляється можливим, оскільки фінансовий
ризик - об'єктивне явище, притаманне більшості господарських операцій;
-Керованість прийнятими ризиками. До складу портфеля фінансових
ризиків повинні включатися тільки ті з них, які піддаються нейтралізації в
процесі управління, незалежно від їх об'єктивної і суб'єктивної
природи. Ризики некеровані, наприклад форс-мажорні групи, можна або
ігнорувати, або передати зовнішньому страховику або партнерам по бізнесу
[36, c .139];
-Порівнянність рівня прийнятих ризиків з рівнем прибутковості
фінансових операцій - основоположний принцип у теорії ризик-
менеджменту. Він полягає в тому, що підприємство повинно приймати в
процесі здійснення своєї діяльності тільки ті види фінансових ризиків, рівень
яких компенсується адекватної величиною очікуваної
прибутковості. Операції, ризики яких не відповідають необхідному рівню
прибутковості, повинні бути відкинуті, або, відповідно, повинні бути
переглянуті розміри премії за ризик [37, c .111];
-Порівнянність рівня прийнятих ризиків з можливими втратами
підприємства. Можливий розмір фінансових втрат підприємства в процесі
проведення тієї чи іншої ризикової операції повинен відповідати частці
капіталу, яка зарезервована для його покриття. Інакше настання ризикового
випадку спричинить за собою втрату певної частини активів, які
забезпечують операційну або інвестиційну діяльність підприємства,
тобто знизить його потенціал формування прибутку і темпи подальшого
розвитку;
-Облік чинника часу в управлінні ризиками. Чим довший період
здійснення операції, тим ширший діапазон супутніх їй фінансових ризиків,
 24

тим менше можливостей забезпечувати нейтралізацію їх негативних

наслідків. При необхідності здійснення таких операцій підприємство
повинно включати в необхідну величину доходу не тільки премії за
відповідні ризики, але і премію за ліквідність (тобто за зв'язування на певний
термін вкладеного в неї капіталу) ;
-Облік стратегії підприємства в процесі управління ризиками. Система
управління фінансовими ризиками повинна базуватися на загальних
принципах, критеріях і підходах, відповідних обраної підприємством
стратегії розвитку. Орієнтація на генеральну стратегію розвитку дозволяє
зосередити основні зусилля на тих видах ризику, які обіцяють підприємству
максимальну вигоду, визначити граничний обсяг ризиків, які можна взяти на
себе, виділити необхідні ресурси для управління ними ;
-Урахування можливості передачі ризиків. - Прийняття ряду
фінансових ризиків незрівнянно з можливостями підприємства по
нейтралізації їх негативних наслідків. У той же час необхідність реалізації
тієї чи іншої ризикової операції може диктуватися вимогами стратегії і
спрямованості господарської діяльності. Включення в портфель ризиків
припустиме лише в тому випадку, якщо можлива часткова або повна їх
передача партнерам по бізнесу чи зовнішньому страховику [38, c .91].
На підставі розглянутих принципів на підприємстві
формується політика управління фінансовими ризиками. Ця політика являє
собою частину загальної стратегії підприємства, що полягає в розробці
системи заходів з нейтралізації їх можливих негативних наслідків ризиків,
пов'язаних із здійсненням різних аспектів господарської діяльності [39, c.
126].
 25

1.3 Методологія оцінки фінансових ризиків підприємства

Кількісним виразом того, що в результаті прийнятого рішення

очікуваний дохід буде отриманий не в повному обсязі або підприємницькі
ресурси будуть повністю або частково втрачені, є показник ризику.
Система показників оцінки ризику - це сукупність взаємопов'язаних
показників, націлена на вирішення конкретних завдань підприємницької
діяльності.
В умовах визначеності група показників оцінки ризику включає
фінансові показники, які відображають наявність, розміщення і використання
фінансових ресурсів і тим самим дають можливість оцінити ризик наслідків
результатів діяльності компанії. В якості вихідної інформації при оцінці
ризику використовується бухгалтерська звітність компанії: бухгалтерський
баланс, що фіксує майнове і фінансове становище організації на звітну дату;
звіт про прибутки і збитки, що становить результати діяльності за звітний
період. Основні фінансові ризики, що оцінюються компаніями, наступні:
-Ризики втрати платоспроможності;
-Ризики втрати фінансової стійкості і незалежності;
-Ризики структури активів і пасивів [40, c. 116].
Модель оцінки ризику ліквідності (платоспроможності) балансу за
допомогою абсолютних показників представлена у таблиці 1.1. [41, c. 86].

Таблиця 1.1
Модель оцінки ризику ліквідності (платоспроможності) балансу за
допомогою абсолютних показників

Порядок групування активів і пасивів

Порядок групування активів Порядок групування пасивів

за ступенем швидкості їх за ступенем терміновості
перетворення виконання зобов'язань
в грошові кошти
 26

Продовження табл. 1.1

А1. Найбільш ліквідні активи П1. Найбільш термінові зобов'язання

А1 = ряд 250 + стор. 260 П1 = ряд 620

А2. Швидко реалізованих активи П2. Короткострокові пасиви

А2 = стор. 240 П2 = ряд 610 + р. 630 + р. 660

А3. Повільно реалізовані активи П3. Довгострокові пасиви

А3 = ряд 210 + стор 220 + стор 230 + П3 = ряд 590 + стор 640 + стор 650
стор. 270

А4. Важкореалізовані активи П4. Постійні пасиви

А4 = стор. 190 П4 = ряд 490

Тип стану ліквідності

Умови

А1 ≥ П1; А2 ≥ А1 <П1; А2 ≥ П2; А1 <П1; А2 <П2; А1 <П1; А2 <П2;

П2; А3 ~ П3; А4 ~ П4 А3 ~ П3; А4 ~ П4 А3 <П3; А4> П4
А3 ≥ П3; А4 ≤
П4

Абсолютна
ліквідність

Оцінка ризику ліквідності

Безризикова Зона Зона Зона катастрофічного

зона допустимого критичного ризику
ризику ризику

Оцінка ризику фінансової стійкості підприємства представлена на таблиці

1. Це самий простий і наближений спосіб оцінки фінансової стійкості. На
практиці ж можна застосовувати різні методики аналізу фінансової стійкості
(табл. 1.2) [42, c .88].
Для підприємств, зайнятих виробництвом, узагальнюючим показником
фінансової стійкості виступає надлишок або недолік джерел коштів для
формування запасів і витрат, який визначається у вигляді різниці величини
джерел засобів і величини запасів і витрат [43, c .128].
 27

Таблиця 1.2
Оцінка ризику фінансової стійкості підприємства

Розрахунок величини джерел засобів і величини запасів і витрат

1. Надлишок (+) або 2. Надлишок (+) або нестача (-) 3. Надлишок (+) або нестача (-)
нестача (-) власних власних і довгострокових загальної величини основних джерел
позикових джерел формування для формування запасів і витрат
оборотних коштів запасів і витрат

± Фс = СОС - ЗЗ ± Фт = СДІ - ЗЗ ± Фо = ОВІ - ЗЗ

або або або
± Фс = стр.490 - стр.190 - ± Фт = стр.490 + стр.590 - ± Фо = стр.490 + стр.590 + стр.690 - -
- (Стор.210 + стр.220) - Стор.190 - (стор.210 + р. 220) стор.190 - (стор.210 + стр.220)

 (Ф) = 1, якщо Ф> 0; = 0, якщо Ф <0.

 28

Тип фінансового стану

Умови

± Фс ≥ 0; ± Фт ≥ 0; ± Фс <0; ± Фт ≥ 0; ± ± Фс <0; ± Фт <0; ± Фс <0; ± Фт <0;

Фо ≥ 0;
± Фо ≥ 0; ± Фо ≥ 0; ± Фо <0;
 = 0, 1, 1
 = 1, 1, 1  = 0, 0, 1  = 0, 0, 0

Абсолютна Нормальна Нестійкий Кризовий фінансовий стан

незалежність незалежність фінансовий стан

Використані джерела покриття витрат

Власні оборотні
Власні оборотні
кошти плюс -
Власні оборотні кошти плюс
довгострокові і
кошти довгострокові
короткострокові
кредити
кредити і позики

Коротка характеристика типів фінансового стану

Неплатоспроможність
Висока Нормальна Порушення підприємства;
платоспроможність; платоспроможність, платоспроможності;
підприємство не ефективне необхідність грань банкрутства
залежить від використання залучення
кредиторів позикових коштів; додаткових джерел;
висока можливість
прибутковість поліпшення ситуації
виробничої
діяльності
Оцінка ризику фінансової нестійкості

Безризикова зона Зона допустимого ризику Зона Зона катастрофічного ризику

критичного
ризику

Оцінка ризиків ліквідності та фінансової стійкості за допомогою

відносних показників здійснюється за допомогою аналізу відхилень від
рекомендованих значень. Розрахунок коефіцієнтів представлений у таблицях
1.3 і 1.4 [44, c .96].
Таблиця 1.3
 29

Фінансові коефіцієнти ліквідності

Рекомендовані
Показник Спосіб розрахунку Коментар
значення

Показує здатність компанії

1. Загальний здійснювати розрахунки за
показник L 1 ≥ 1 всіма видами зобов'язань - як
ліквідності по найближчим, так і по
віддаленим

Показує, яку частину

короткострокової
2. Коефіцієнт
заборгованості організація
абсолютної L 2> 0,2-0,7
може погасити найближчим
ліквідності
часом за рахунок грошових
коштів

Показує, яка частина

Допустиме короткострокових зобов'язань
0,7-0,8; організації може бути негайно
3. Коефіцієнт
бажано погашена за рахунок засобів на
«критичної
різних рахунках, у
оцінки»
L 3 ≥ 1,5 короткострокових цінних
паперах, а також надходжень
по розрахунках

Показує, яку частину поточних

4. Коефіцієнт зобов'язань за кредитами і
Оптимальне -
поточної розрахунками можна погасити,
не менше 2,0
ліквідності мобілізувавши всі оборотні
кошти

Зменшення Показує, яка частина

5. Коефіцієнт
показника в функціонуючого капіталу
маневреності
динаміці - знерухомлена у виробничих
функціонуючого
позитивний запасах і довгострокової
капіталу
факт дебіторської заборгованості

6. Коефіцієнт Характеризує наявність

забезпеченості власних оборотних коштів у
Не менше 0,1
власними організації, необхідних для її
коштами фінансової стійкості
 30

Таблиця 1.4

Фінансові коефіцієнти, які застосовуються для оцінки фінансової стійкості компанії

Показник Спосіб розрахунку Рекомендовані значення Коментар

Мінімальна порогове
значення - на рівні 0,4.
Перевищення вказує на
збільшення фінансової Характеризує
1. Коефіцієнт
незалежність від
автономії
незалежності, розширення позикових коштів
можливості залучення
коштів з боку

Показує, скільки
U 2 <1,5. Перевищення
позикових коштів
зазначеної границі
2. Коефіцієнт залучило
означає залежність
співвідношення підприємство на
підприємства від
позикових і 1 рубль
зовнішніх джерел коштів,
власних коштів вкладених в
втрату фінансової
активи власних
стійкості (автономності)
коштів

Ілюструє
наявність у
підприємства
3. Коефіцієнт U 3> 0,1. Чим вище
власних
забезпеченості показник (0,5), тим
оборотних
власними краще фінансовий стан
коштів,
коштами підприємства
необхідних для
його фінансової
стійкості

U 4> 0,6. Зниження Показує, яка

4. Коефіцієнт показників свідчить про частина активу
фінансової те, що підприємство фінансується за
стійкості відчуває фінансові рахунок стійких
труднощі джерел

Сутність методики комплексної (бальною) оцінки фінансового стану

організації полягає в класифікації організацій за рівнем фінансового ризику,
тобто будь-яка організація може бути віднесена до певного класу в
залежності від набраної кількості балів, виходячи з фактичних значень її
 31

фінансових коефіцієнтів. Інтегральна бальна оцінка фінансового стану

організації представлена в таблиці 1.5 [45, c. 109].

Таблиця 1.5

Інтегральна бальна оцінка фінансового стану організації

Показник
Рейтинг Умови зниження
фінансового Критерій
показника критерію
стану

вищий нижчий

За кожні 0,1
1. Коефіцієнт
0,5 і вище - Менше 0,1 - 0 пункту зниження в
абсолютної 20
20 балів балів порівнянні з 0,5
ліквідності (L 2)
знімається 4 бали

За кожні 0,1
Менше 1 -
2. Коефіцієнт пункту зниження в
1,5 і вище -
«критичної 18 порівнянні з 1,5
18 балів 0 балів
оцінки» (L 3) знімається по 3
бали

За кожні 0,1
пункту зниження
Менше 1 - по
3. Коефіцієнт
2 і вище -
поточної 16,5
16,5 бала 0 балів порівняно з 2
ліквідності (L 4)
знімається по 1,5
бала

За кожні 0,1
пункту зниження в
4. Коефіцієнт 0,5 і вище - Менш 0,4 - 0
17 порівнянні з 0,5
автономії (U 1) 17 балів балів
знімається по 0,8
бала

За кожні 0,1
5. Коефіцієнт
пункту зниження в
забезпеченості 0,5 і вище - Менше 0,1 - 0
15 порівнянні з 0,5
власними 15 балів балів
знімається по 3
засобами (U 3)
бали
 32

За кожні 0,1
6. Коефіцієнт пункту зниження в
0,8 і вище - Менш 0,5 - 0
фінансової 13,5 порівнянні з 0,8
13,5 бала балів
стійкості (U 4) знімається по 2,5
бала

1-й клас (100-97 балів) - це організації з абсолютною фінансовою

стійкістю і абсолютно платоспроможні. Вони мають раціональну структуру
майна і, як правило, прибуткові.
2-й клас (96-67 балів) - це організації нормального фінансового
стану. Їхні фінансові показники досить близькі до оптимальних, але по
окремих коефіцієнтах допущено певне відставання. Рентабельні організації.
3-й клас (66-37 балів) - це організації, фінансовий стан яких можна
оцінити як середнє. При аналізі балансу виявляється слабкість окремих
фінансових показників. Платоспроможність знаходиться на кордоні
мінімально допустимого рівня, а фінансова стійкість нормальна. При
взаємовідносинах з такими організаціями навряд чи існує загроза втрати
коштів, але виконання ними зобов'язань у строк видається сумнівним.
4-й клас (36-11 балів) - це організації з нестійким фінансовим
станом. При взаємовідносинах із ними є певний фінансовий ризик. У них
незадовільна структура капіталу, а платоспроможність знаходиться на
нижній межі допустимого. Прибуток, як правило, відсутня або незначна.
5-й клас (10-0 балів) - це організації з кризовим фінансовим
станом. Вони неплатоспроможні і абсолютно нестійкі з фінансової точки
зору. Такі організації збиткові [46, c. 124].
Існує поняття ступеня ризику діяльності підприємства в
цілому. Ступінь ризику діяльності підприємства залежить від співвідношення
його виручки від реалізації та прибутку, а також від співвідношення
загальної суми прибутку з тією ж сумою, але зменшеної на величину
обов'язкових витрат і платежів з прибутку, розміри яких не залежать від
розмірів самого прибутку.
 33

Показник співвідношення виручки від реалізації (або виручки за

вирахуванням змінних затрат) та прибуток від реалізації називається
"операційний левередж" і характеризує ступінь ризику підприємства при
зниженні виручки від реалізації [47, c .108].
Загальна формула, за якою можна визначити рівень операційного
левереджа при одночасному зниженні цін і натурального обсягу, - така [48, c.
76]:

Л1 = (Л2 х Іц + Л3 х Ін): Ів (1.1)

де Л1 - рівень операційного левереджа;

Л2 - рівень операційного левереджа при зниженні виручки від
реалізації за рахунок зниження цін;
Л3 - рівень операційного левереджа при зниженні виручки від
реалізації за рахунок зниження натурального обсягу реалізації;
Іц - зниження цін (у відсотках до базисної виручки від реалізації);
Ін - зниження натурального обсягу продажів (у відсотках до базисної
виручки від реалізації);
Ів - зниження виручки від реалізації (у відсотках).
Можливий випадок, коли падіння виручки від реалізації відбувається в
результаті зниження цін при одночасному зростанні натурального обсягу
продажів. У цьому випадку формула перетвориться в іншу:

Л1 = (Л2 х Іц - Л3 х Ін): Ів (1.2)

Ще один варіант. Виручка від реалізації знижується при зростанні цін

та зниженні натурального обсягу продажів. Формула для цих умов приймає
наступний вигляд:

Л1 = (Л3 х Ін - Л2 х Іц): Ів (1.3)

 34

Таким чином, рівень операційного левереджа вимірюється і оцінюється

по-різному залежно від того, за рахунок яких чинників може відбутися
зменшення виручки від реалізації: тільки в результаті зниження цін, тільки в
результаті зниження натурального обсягу продажів, або, що набагато
реальніше, за рахунок поєднанням обох цих факторів. Знаючи це, можна
регулювати ступінь ризику, використовуючи кожен фактор в тій чи іншій
мірі, в залежності від конкретних умов діяльності підприємства.
На відміну від операційного, фінансовий левередж має на меті
виміряти не рівень ризику, що виникає в процесі реалізації підприємством
своєї продукції (робіт, послуг), а рівень ризику, пов'язаного з недостатністю
прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства. Іншими словами,
мова йде про ризик не розплатитися за зобов'язаннями, джерелом виплати
яких є прибуток. При розгляді цього питання важливо врахувати деякі
обставини. По-перше, такий ризик виникає у разі зменшення прибутку
підприємства. Динаміка прибутку не завжди залежить від динаміки виручки
від реалізації. Крім того, підприємство формує свій прибуток не тільки від
реалізації, але і від інших видів діяльності (інші операційні та інші
позареалізаційні доходи і витрати, доходи від участі в інших організаціях і
т.п.) [49, c .107].
Коли ми говоримо про достатність або недостатності прибутку як
джерела певних виплат, про ризик зниження цього джерела, у розрахунок
повинна прийматися весь прибуток, а не тільки прибуток від
реалізації. Джерелом витрат і платежів за рахунок прибутку є вся сума її,
незалежно від того, яким методом прибуток отриманий.
Загальна сума прибутку підприємства в першу чергу зменшується на
величину податку на прибуток. Що залишилася після цього в розпорядженні
підприємства сума може бути використана на різні цілі. У даному випадку
мають значення не конкретні напрями витрачання прибутку, а характер цих
витрат.
 35

Ризик породжується тим обставиною, що у складі витрат і платежів з

прибутку є такі, які повинні бути здійснені обов'язково, незалежно від
величини прибутку і взагалі від її наявності або відсутності.
До таких витрат належать [50, c .110]:
-Дивіденди за привілейованими акціями та відсотки за облігаціями,
випущеними підприємством;
-Відсотки за банківські кредити в частині, що сплачується за рахунок
прибутку. Сюди відносяться: суми відсотків за кредитами банків,
отриманими на заповнення нестачі оборотних коштів (цей кредит є цільовим
і видається за спеціальним кредитним договором з установою банку). У
договорі передбачаються конкретні умови видачі кредиту та заходи, які має
провести підприємство для відновлення необхідної суми оборотних коштів;
-Відсотки за кредити на придбання основних засобів, нематеріальних
та інших необоротних активів;
-Суми оплати відсотків за коштами, взятими в борг у інших
підприємств і організацій;
-Штрафні санкції, які підлягають внесенню до бюджету. Сюди
відносяться штрафи та витрати з відшкодування збитків у результаті
недотримання вимог з охорони навколишнього середовища; штрафи за
отримання необгрунтованого прибутку внаслідок завищення цін,
приховування або заниження прибутку та інших об'єктів оподаткування; інші
види штрафних санкцій, що підлягають внесенню до бюджету [51, c. 103].
Чим більше ці та інші витрати, що носять аналогічний характер, тим
більше ризик підприємства. Ризик полягає в тому, що при зниженні величини
прибутку в певній мірі прибуток, що залишилася після сплати всіх
обов'язкових платежів, знизиться в набагато більшому ступені, аж до
виникнення негативної величини цієї частини прибутку.
Ступінь фінансового ризику вимірюється часткою від ділення прибутку
за вирахуванням податку на прибуток до прибутку, що залишається в
розпорядженні підприємства, за винятком обов'язкових витрат і платежів з
 36

неї, що не залежать від величини прибутку. Цей показник називається

фінансовий левередж. Фінансовий ризик тим вище, чим вище базисне
співвідношення названих величин.
Операційний і фінансовий левередж дозволяють дати єдину оцінку
фінансового ризику підприємства. Введемо наступні позначення:
Ло - операційний левередж;
ЛФ - фінансовий левередж;
В - виручка від реалізації;
Пер - змінні витрати;
Пч - чистий прибуток;
Пс - вільна прибуток;
Пр - прибуток від реалізації.
Тоді Ло = В / Пр або (В - Пер) / Пр;
ЛФ = Пч / Пс.
Якщо ввести до = Пр / Пч, то обидві формули можна об'єднати в одну:
Ло х ЛФ = (В / Пр) х (Пр / (до х Пс)) = В / к х Пс
Ло х ЛФ = (В - Пер) / (до х Пс) (4)
Отже загальний ризик неотримання у достатніх сумах вільної прибутку
тим вище, чим менше змінні витрати, чим менше чистий прибуток у
порівнянні з прибутком від реалізації (тобто чим більше "к") і чим менше
величина вільного прибутку, тобто чистого прибутку за вирахуванням
обов'язкових витрат і платежів з неї.
Таким чином, фінансові ризики - це спекулятивні ризики, для яких
можливий як позитивний, так і негативний результат. Їх особливістю є
ймовірність настання збитку в результаті проведення таких операцій, які за
своєю природою є ризикованими. В основі управління фінансовими
ризиками лежать цілеспрямований пошук і організація робіт з оцінки,
уникненню, утримання, передачі та зниження ступеня ризику. Кінцевою
метою управління фінансовими ризиками є отримання найбільшого прибутку
при оптимальному, прийнятному для підприємства співвідношенні прибутку
 37

і ризику. Всі види фінансових ризиків піддаються кількісній

оцінці. Особливості різних видів ризиків припускають неоднакові підходи до
їх кількісної оцінки.
РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ
ПАТ «КЗБН РОСИНКА»

2.1. Організаційно-технічна характеристика та оцінка фінансового

менеджменту підприємства

В роботі досліджується базове підприємство Публічне акціонерне

товариство "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка". Скорочена
назва – ПАТ «КЗБН «Росинка».
Ідентифікаційний код: 00382496. Юридична та фактична адреса:
м. Київ, вул. Е. Пот’є, 6. Форма власності: приватна. Галузь: харчова. Види
діяльності: виробництво безалкогольних напоїв.
Завод є юридичною особою та керується в своїй діяльності статутом
підприємства, має самостійний баланс. Підприємство має ліцензії на
виробництво газованих слабоалкогольних напоїв, на виробництво
мінеральної води „Софія Київська” та „Древньокиївська”. Оформило
Державний Акт на постійне користування земельною ділянкою площею 3,1
га по вул. Е. Пот’є, 6. Підприємство має свій магазин, їдальню та гуртожиток.
На сьогодні завод „Росинка” – найбільше спеціалізоване підприємство
з виробництва безалкогольних напоїв, хлібного квасу, сиропів і мінеральної
води в Україні.
У 1960 році були введені в експлуатацію перші виробничі лінії єдиного
на той час в Києві експериментального заводу безалкогольних напоїв (як тоді
називалася "Росинка"). Підприємство одразу ж заявило про себе, розпочавши
масштабний випуск мінеральної води "Київська".
 38

Вона розливалась на п’яти напівавтоматичних лініях потужністю до 30

тисяч пляшок на добу. В 1962 році були введені 4 автоматичні лінії: одна з
них, як і раніше, випускала "Київську", а три – переобладнані під
виробництво фруктових напоїв. 1969 року розпочався випуск напоїв у
скляній пляшці місткістю 0,33 літра, а роком пізніше було встановлено нову
автоматичну лінію розливу німецького виробництва потужністю 24 тис.
пляшок на годину. В цехах заводу випускались "Ситро", "Лимонад",
"Тархун", "Крем-Сода", а також власний винахід – "Буратіно".
У 1980 році Київський експериментальний завод безалкогольних
напоїв отримав нову назву "Росинка". Тоді ж відбувся черговий етап
технічного переозброєння підприємства. Протягом п’яти років було
встановлено кілька нових автоматичних виробничих ліній: одна – з розливу
напоїв у 0,5-літрові пляшки потужністю 36 тис. Пляшок на годину, і три – з
випуску фруктових напоїв та сиропів по 24 тис. пляшок на годину. 1987 року
на "Росинці" впроваджено лінію з випуску концентратів для напоїв,
розфасованих в пакетах по 16 та 20 грамів.
До 1990 року "Росинка" залишалась єдиним заводом в Київському
регіоні, що спеціалізувався на виробництві безалкогольних напоїв.
"Поворотним" для підприємства став 1996 рік. Розпочалася
модернізація виробничих потужностей та розширення асортименту
продукції.
В 2008 р. власником основного пакету акцій ПАТ «КЗБН «Росинка»
стала нідерландська компанія Black Lion Beverages IV B.V.
(99.694138834344% всіх акцій).
На підприємстві освоєно випуск напоїв у новій фігурній пляшці
місткістю 0,33 літри, крім того, розроблено ексклюзивну пляшку "0,4 літри
під гвинт", яка на той час не мала аналогів на українському ринку. Введено в
дію лінію з виробництва напоїв у поліетиленовій пляшці по 1 л, 1,5 и 2 літри.
Фахівці "Росинки" розробили рецептури і впровадили більше 50
найменувань нових видів напоїв, сиропів, квасу.
 39

Серед них – газовані "Росинка-апельсин", "Росинка-лимон", "Росинка-

персик", "Крюшон", "Супер-кола", "Водка-лимон", "Водка-клюква", "Мікс-
виноград", "Мікс-апельсин"; напої з вмістом вітамінів А, С та Е – "АСЕ
Тропік-морква", "АСЕ Ананас-морква", "АСЕ Мультифрут". Відновлено
"ностальгічну" серію – "Буратіно", "Крем-Сода", "Тархун", "Лимонад". В
1998 році завдяки співпраці з німецькою фірмою "Wild" була впроваджена
лінія з випуску негазованих напоїв із вмістом натурального соку "Capri-
Sonne" – до 10 тис. пакетиків на годину по 0,2 л кожний. Продукцію ПАТ
«КЗБН «Росинка» можна зустріти майже в кожному великому чи малому
магазині України, в усіх місцях громадського відпочинку, на будь-якому
популярному сьогодні ринку. Подібна експансія довгий час була заповітною
мрією підприємства. Однак її втілення в життя не завжди проходило так, як
хотілося б.
Сьогодні завод співпрацює з 22 крупними дистриб’юторами, через яких
реалізується 30% продукції підприємства. Інші 70% реалізуються в
основному через 30 крупних оптових фірм, дрібнооптових дистриб’юторів у
м. Київ, величезної кількості приватних підприємців комерційних товариств.
Ці залежні та незалежні посередники розвозять продукцію ПАТ «КЗБН
«Росинка» по території майже усієї України (цьому питанню ми приділимо
увагу далі), по місту Київ та Київській області. Слід також відзначити, що
доставка продукції по Києву та області здійснюється заводом безкоштовно.
Торгові підприємства та підприємці, що реалізують кінцевому споживачеві
прохолоджувальні напої в роздріб, забезпечуються холодильниками з
фірмовою символікою, рекламною продукцією – плакатами, календарями,
ручками, поліетиленовими пакетами, футболками та іншими засобами
сприяння та стимулювання продажу продукції заводу.
Співробітники відділів реалізації та продажу виділяють три основні
категорії торгових посередників, з якими співпрацює підприємство для
реалізації продукції, що виробляється:
 40

1) Підприємства роздрібної торгівлі та дрібні покупці. Ця категорія

посередників працює за прайс-листом підприємства на продукцію та не має
ніяких пільг та знижок. Дані посередники реалізують продукцію в роздрібній
торгівлі, ларьках, палатках на території м. Києва та Київської області.
Найпоширенішим їх товаром є квас, особливо з настанням літнього
спекотного сезону (сезонність реалізації продукції ПАТ «КЗБН «Росинка»
представлено на рис. 2.1.). Фірмові ларьки та бочки для реалізації квасу
можна зустріти в усіх людних місцях Києва — на ринках, центральних
вулицях, у спальних кварталах, біля багатьох продуктових магазинів.

Рис. 2.1. Сезонність реалізації продукції ПАТ КЗБН “Росинка”

Єдиними вимогами, що висуваються перед реалізаторами квасу є

попередня оплата та розмальовані у фірмовий стиль бочки чи спеціалізовані
ларьки. До цієї категорії посередників слід також віднести величезну
кількість легальних та нелегальних приватних підприємців, які займаються
 41

вуличною торгівлею продукції заводу в місті Києві та Київській області. Цей

вид торгівлі набув сьогодні в Україні досить велике розповсюдження,
нелегально торгуючих пенсіонерів та постійно непрацюючих можна зустріти
на багатьох вулицях Києва, у підземних переходах та на зупинках міського
громадського транспорту. Дані посередники купують за готівку по
роздрібних цінах підприємства продукцію заводу у фірмовому ларьку, що
знаходиться біля заводу за адресою вул. Ежена Потьє, 6. Відсоток продукції,
що реалізується через дану категорію торгових посередників не дуже
високий, приблизно на рівні 10 – 15%, але ця реалізація дає живі готівкові
гроші, за рахунок чого швидко поповнюються обігові кошти підприємства
2) Оптові покупці. Торгові підприємства та фірми цієї категорії мають
знижки на рівні від 3 до 12% в залежності від своїх позицій щодо ПАТ
«КЗБН «Росинка», рівень знижок визначається під впливом ряду факторів:
обсягів закупівлі, строків оплати, виду оплати, особистих зв’язків з
керівництвом заводу, чи є постійними клієнтами та іншими питаннями.
В свою чергу підприємство забезпечує цих посередників усією
необхідною документацією, рекламною продукцією, холодильниками для
фірмової торгівлі. Ця категорія торгових посередників є найбільш вигідною
для підприємства, тому що на них припадає приблизно 55 – 60% реалізації
продукції, вони не мають пільг в оплаті (відстрочка платежу до 3-х
банківських днів), а навпаки для більшості з них умовою є попередня оплата.
Ця категорія торгових посередників знімає з підприємства частину та
приймає на себе комерційний та торговий ризики, пов’язані з можливістю не
реалізації продукції, затоварюванням магазинів та складів. Але недоліком
цього каналу розповсюдження для КЗБН “Росинка” є некерованість цією
групою посередників щодо території реалізації та неузгодженість між його
учасниками. Незважаючи на все це, як вже зазначалось, цей канал розподілу
є найрентабельнішим, найвигіднішим та найспокійнішим.
 42

3) Дистриб’ютори. Система дистрибуції ПАТ «КЗБН «Росинка»

складається з 22 найбільших дистриб’юторів, які реалізують продукцію
заводу майже по всій території України.
Сьогодні середньоспискова чисельність персоналу ПАТ «КЗБН
«Росинка» складає 657 осіб. Набір працівників здійснюється на конкурсній
основі.
На підприємстві проходять виробничу та післядипломну практику
студенти Національного університету харчових технологій, Львівського
державного коледжу харчової та переробної промисловості та Лохвицького
філіалу Полтавського технікуму харчових технологій. В літній період штат
заводу збільшується на 30-35%. Сезонні працівники користуються всіма
пільгами, які передбачені у колективному договорі. Приділяється велика
увага до соціальної сфери. На заводі є тренажерний зал, перукарня, буфет-
їдальня, фірмовий магазин, кімната відпочинку, медпункт, сауна і басейн,
відбуваються оздоровчі заходи. З метою вдосконалення знань, умінь та
навичок роботи організуються семінари, наради, круглі столи за участю
фахівців Інституту підвищення кваліфікації Держдепартаменту
продовольства, Української економічної студії, Інституту підвищення
кваліфікації Академії муніципального управління. У табл. 2.1 наведено
організаційну структуру ПАТ «КЗБН «Росинка».
Система управління якістю в ПАТ «КЗБН «Росинка» у виробництві
напоїв відповідає вимогам ДСТУ "ISO 9001 – 2001". У квітні 2002 року завод
отримав відповідний сертифікат від Українського центру стандартизації,
метрології та сертифікації.
Лабораторія контролю якості обладнана всіма необхідними сучасними
приладами для проведення вхідного контролю сировини та допоміжних
матеріалів, якості безалкогольних, слабоалкогольних напоїв, мінеральної
води, квасу та сиропів.
Інженери з якості перевіряють готову продукцію на відповідність
органолептичним і фізико-хімічним показникам погодинно – безпосередньо
 43

на лінії розливу та вибірково – на дільницях готової продукції. Мікробіологи

також контролюють потрібні показники кожної партії.

Таблиця 2.1
Організаційна структура ВАТ «КЗБН «Росинка»
Генеральний директор
Відділ маркетингу начальник відділу
фахівець з маркетингу
фахівець з маркетингу
фахівець з маркетингу
Відділ реклами начальник відділу
фахівець з реклами
фахівець з реклами
художник-дизайнер
прес-секретар
Відділ логістики начальник відділу
Відділ продаж начальник відділу
заступник начальника відділу
Сектор "Київ" керівник сектору
Сектор "КаБаРе" керівник сектору
Відділ зовнішніх зв’язків начальник відділу
Відділ продаж в регіонах начальник відділу
Сектор "Захід" керівник сектору
області: Волинська, Житомирська,
Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська,
Рівненська, Тернопільська, Хмельницька,
Чернівецька, Вінницька
Сектор "Північ" керівник сектору
області: Полтавська, Сумська, Харківська,
Чернігівська
 44

Сектор "Південь" області: Кіровоградська, керівник сектору

Миколаївська, Одеська, Херсонська,
Черкаська
Сектор "Південий Схід" області: керівник сектору
Дніпропетровська, Запорізька
Сектор "Схід" керівник сектору
Сектор "Крим" керівник сектору
Основою забезпечення якості продукції є узгоджені і врегульовані
технологічні та виробничі процеси. До цього відносяться також консультації
та обслуговування клієнтів на професійному рівні, вдосконалення рішень
технічних завдань, виважений підхід до процесу виробництва продукції з
урахуванням побажань споживачів.
Напої заводу розливаються в оригінальні ПЕТ та скляні пляшки з
логотипом "Росинки", захищені від підробки. На пробках також нанесено
логотип і вказано дату виготовлення продукту. Відзначимо, що одна з
пляшок – скляна 0,4 л – є нашим власним винаходом і запатентована
"Росинкою".
Сьогодні завод співпрацює з 22 крупними дистриб’юторами, через яких
реалізується 30% продукції підприємства. Інші 70% реалізуються в
основному через 30 крупних оптових фірм, дрібнооптових дистриб’юторів у
м. Київ, величезної кількості приватних підприємців комерційних товариств.
Ці залежні та незалежні посередники розвозять продукцію ПАТ «КЗБН
«Росинка» по території майже усієї України, по місту Київ та Київській
області. Слід також відзначити, що доставка продукції в усі регіони України
партій більше 20 тон відбувається за кошти заводу, який має фірмово
оформлений та надійний власний транспорт.
Торгові підприємства та підприємці, що реалізують кінцевому
споживачеві прохолоджувальні напої в роздріб, забезпечуються
холодильниками з фірмовою символікою, рекламною продукцією –
плакатами, календарями, ручками, поліетиленовими пакетами, футболками
та іншими засобами сприяння та стимулювання продажу продукції заводу.
 45

Для довготривалих та взаємовигідних відносин з посередниками

передбачена гнучка система заохочень.
Сьогодні „Росинка” пропонує більше 20 найменувань безалкогольних
напоїв (табл. 2.2). У першу чергу, це „Лимон” – фірмовий напій заводу. До
серії „модних” напоїв, виготовлених за фірмовими рецептами, можна
віднести також „Апельсин” та „Супер-Колу”, малокалорійні напої „Лимон-
Light” та „Апельсин-Light”, які мають широку смакову гаму.

Таблиця 2.2
Основні види продукції ПАТ «КЗБН «Росинка»
№ Найменування Термін Місткість пляшки, л
зберігання, діб
1 2 3 4
Безалкогольні напої
1 “Апельсин” 180 0,3., 0,4., 0,5.,1,0.,1,5., 2,0.
2 “Персик” 180 0,4., 1,0.,1,5., 2,0.
3 “Лимонад” 120 0,3., 0,4., 0,5., 1,0., 1,5.,2,0.
4 “Женьшень” 120 0,4., 1,0.
5 “Тархун” 150 0,4., 1,0., 2,0.
6 “Ситро” 150 0,3., 1,0., 2,0.
7 “АСЕ Ананас-морква” 120 0,4., 1,0.
8 “АСЕ Мультифрукт” 120 1,0., 2,0.
9 “АСЕ Тропік-морква” 120 0,4., 0,5., 1,0., 1,5.,2,0.
10 “Фруктовий заряд” 120 1,0.
11 “Фейхоа” 120 0,3., 0,4., 0,5., 1,0., 1,5., 2,0.
12 “АСЕ – персик” 120 1,0., 2,0.
13 “Лимон” 180 0,3., 0,4., 0,5.,1,0., 1,5., 2,0.
14 “Яблуко” 120 0,4., 2,0.
15 “Крюшон” 120 0,4., 0,5., 1,0., 1,5.
16 „Карамболь” 120 0,4., 0,5., 1,0., 1,5.
17 Квас “Древньокиївський медовий” 120 1,0.
18 Квас “Древньокиївський цілющий” 120 1,0.
19 Квас “Древньокиївський” 120 2,0.
20 “Росинка - Мокко” 150 0,4., 1.
21 “Супер-Кола” 180 0,3., 0,4., 0,5., 1,0.. 1,5., 2,0.
 46

22 Енергетичний напій Fly 100 0,4., 0,5.

23 «Чай чорний» з лимоном 180 0,5., 1,0.
24 «Чай зелений» з жасмином 180 0,5., 1,0.
25 Сироп в асортименті «Росинка» 12 місяців 0,2.

Продовження табл. 2.2

Мінеральні столові води
26 “Софія Київська” (газована) 12 місяців 0,3., 0,4., 0,5., 1,0., 1,5., 2,0.
27 Мінеральна йодована вода 180 2,0., 5,0.
“Доктор”
28 “Софія Київська” (негазована) 180 0,4., 0,5., 0,5., 1,0., 1,5., 2,0.
29 “Софія Київська” (з лимоном) 180 1,0., 2,0.
30 “Софія Київська” (питна, 180 5,0.
негазована)
Соки “Capri-Sonne”
31 “Містичний дракон” 12 місяців 0,2.
32 “Апельсин” 12 місяців 0,2.
33 “Сафарі” 12 місяців 0,2.
34 “Гроно” 12 місяців 0,2.
35 “Мультивітамін” 12 місяців 0,2.
36 “Яблуко” 12 місяців 0,2.
37 “Лимон” 12 місяців 0,2.
38 “Вишня” 12 місяців 0,2.
Слабоалкогольні напої
39 “Фейхоа” з соком 120 0,33
40 “Водка-Лимон” 270 0,33
41 “Росинка-Біанко” 180 0,33
42 “Бренді-Кофе” 180 0,33
43 “Водка-Клюква” 270 0,33
44 “Ром-Кола” 360 0,33
45 “Мікс-Апельсин” 270 0,33
46 “Мікс-Бум” 360 0,33
47 “Мікс-Кола” 180 0,33
48 “Мікс-Джонік” 360 0,33
49 “Мікс-Виноград” 120 0,33
50 “Мікс-Текіла” 270 0,33
51 “Мікс-Лайм” 120 0,33
 47

52 “Мікс-Грейпфрут” 150 0,33

В загальному обсязі виробництва переважають безалкогольні напої

(65%), слабоалкогольні напої займають 16%, мінеральні столові води – 12%,
соки “Capri-Sonne” – 7%.
На рис. 2.2. наведено розподіл часток ринку за вітчизняними
виробниками безалкогольних напоїв (в т.ч. за ВАТ «КЗБН «Росинка»).

Рис. 2.2. Розподіл часток ринку за вітчизняними виробниками

безалкогольних напоїв в Україні

Отже, за результатами дослідження функціонування ПАТ «КЗБН

«Росинка» на ринку напоїв (в тому числі безалкогольних напоїв України),
можна зробити висновок, що підприємство є одним з лідерів на цьому ринку,
 48

стабільно та ефективно розвивається, має високий потенціал росту,

підтримує ринкові позиції.

2.2 Аналіз фінансових ризиків підприємства

Загальні фінансово-економічні показники діяльності ПАТ «КЗБН

«Росинка» в 2014-2015 рр. (за даними дод. А-В) та їх динаміку наведено в
табл. 2.3 та на рис. 2.3. Формування доходiв пiдприємства здiйснювалося
вiдповiдно до вимог П(С)БО 15 "Дохiд". Чистий дохiд вiд реалiзацiї
продукцiї, товарiв, робiт i послуг у 2014 р. склав 238925,0 тис. грн, що на
10937 тис. грн. (4,8%) більше порівняно з 2013 р., в 2015 р. зріс на 93541,0
тис. грн (39,15%) і склав 332466 тис. грн. Отже, протягом 3 років даний
показник зростав, що свідчить про позитивні тенденції, посилення позицій на
ринку.

Таблиця 2.3
Фінансово-економічні показники діяльності ВАТ «КЗБН «Росинка» в
2013-2015 рр.
№ Найменування Значення, тис. грн. Відхилення
п/п показника
2013 р. 2014 р. 2015 р Абсолютне, +/-, Відносне відхилення,
тис. грн. %

2014 р./ 2015 р./ 2014 р./ 2015 р./

2013 р. 2014 р. 2013 р. 2014 р.
1 2 3 4 5 6 7 8 9
1 Доход 289150 302347 414000 13197 111653,0 4,56 36,93
(виручка) від
реалізації
продукції
2 Чистий доход 227988 238925 332466 10937 93541,0 4,80 39,15
3 Собівартість 149003 153234 241334 4231 88100,0 2,84 57,49
реалізації
продукції
4 Валовий 78985 85691 91132 6706 5441,0 8,49 6,35
прибуток
(збиток)
5 Інші 2882 10864 19023 7982 8159,0 276,96 75,10
операційні
 49

доходи
6 Адміністратив 10854 20284 24243 9430 3959,0 86,88 19,52
ні витрати
7 Витрати на 36772 55838 65344 19066 9506,0 51,85 17,02
збут

Продовження табл. 2.3

1 2 3 4 5 6 7 8 9
8 Інші 11263 25449 18933 14186 -6516,0 125,95 -25,60
операційні
витрати
9 Фінансові    
результати від
операційної
діяльності:
- прибуток 22978   1635 -22978 1635,0 -100,00 100,00
- збиток   5016 5016 -5016,0 100,00 -100,00
10 Інші 984 5 7 -979 2,0 -99,49 40,00
фінансові
доходи
11 Інші доходи 955 487 523 -468 36,0 -49,01 7,39
12 Фінансові 3 1133 1234 1130 101,0 37666,67 8,91
витрати
13 Інші витрати 1170 6369 5199 -6369,0 444,36 -100,00
14 Фінансові    
результати до
оподат-
кування:
- прибуток 23744   1119 -23744 1119,0 -100,00 100,00
- збиток   12026 12026 -12026,0 100,00 -100,00
15 Податок на 8287 1921 280 -6366 -1641,0 -76,82 -85,42
прибуток
16 Фінансові    
результати від
звичайної
діяльності:
- прибуток 15457   839 -15457 839,0 -100,00 100,00
- збиток   13947 13947 -13947,0 100,00 -100,00
17 Надзвичайні 46   -46 -100,00
- доходи:
18 Податки з 11   -11 -100,00
надзвичайног
о прибутку
19 Чистий:    
- прибуток 15492   839 -15492 839,0 -100,00 100,00
- збиток   13947 13947 -13947,0 100,00 -100,00

Собівартість реалізованої готової продукції (товарів, робіт, послуг)

складала в 2014 р. 153234 тис. грн, що на 4231 тис. грн. (2,84%) більше
 50

порівняно з 2013 роком. В 2013 р. даний показник зріс на 39,15% і склав

332466 тис. грн, що пов’язано із зростанням обсягів реалізації.

Рис. 2.3. Динаміка обсягів фінансово-економічних показників діяльності ПАТ

«КЗБН «Росинка» в 2013-2015 рр.

В 2014 р. необґрунтовано зросли адмiнiстративнi витрати, витрати на

збут продукції, iншi операційні витрати, порівняно із 2013 р. (майже на
100%). При цьому, чистий дохід від реалізації продукції, товарів, робіт i
послуг зріс лише на 4,8%.
А в 2015 р. порівняно з 2014 р.:
- адміністративні витрати зросли на 3959,0 тис. грн. (19,52%) і склали
24243 тис. грн;
- витрати на збут зросли на 9506,0 тис. грн. (17,02%) і склали 65344 тис.
грн;
- інші операційні витрати зменшились на 6516,0 тис. грн. (25,6%) і
склали 18933 тис. грн.
 51

Інші операційні доходи за період 2014-2015 рр. зростали більшими

темпами у порівнянні з 2013-2014 рр. і складали 19023 тис. грн.
Збиток підприємства за 2014 р. склав 13947,0 тис. грн проти чистого
прибутку, отриманого в 2013 р. в сумі 15492,0 тис. грн. Збитковість
підприємства пов’язані із зменшенням темпів реалізації, зростанням витрат
на маркетингові заходи (в т.ч. витрат на рекламу), які входять до витрат на
збут, збільшенням орендної плати та плати за комунальні послуги. Можна
зазначити, що в 2014 р. витрати на маркетингові заходи (в т.ч. витрати на
рекламу) не були ефективними, так як порівняно з 2013 р. вони зросли на
100%, а чистий дохід від реалізації продукції, товарів, робіт i послуг зріс
лише на 4,8%.
Також на погіршення фінансової ситуації вплинула нестабільна
економічна ситуація в країні, підприємство втратило від погашення кредиту
(коливання курсу валют призвело до збитків).
А в 2015 р. у порівнянні з 2014 р. був отриманий чистий прибуток в
сумі 839 тис. грн.
Отримання чистого прибутку в 2015 р. пов’язано із тим, що в 2015 р.:
- не були отримані інші витрати;
- зменшились інші операційні витрати;
- адміністративні та витрати на збут зростали меншими темпами, аніж
чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).
Проведемо аналіз майна підприємства, який почнемо з проведення
аналізу горизонтального та вертикального аналітичного балансу ВАТ «КЗБН
«Росинка» станом на 31.12.2013 р. – 31.12.2015 р. Для проведення
аналітичних розрахунків використовуються баланс підприємства та звіт про
фінансові результати за станом на 31.12.2013 р. – 31.12.2015 р. (дод. А-В).
Проведений горизонтальний аналіз балансу ПАТ «КЗБН «Росинка»
показав (табл. 2.4), що станом на 31.12.2014 р. порівняно з 31.12.2013 р.
загальна сума балансу зросла на 21,92%. Це відбулося за рахунок зменшення
обсягу необоротних активів (за залишковою вартістю) на 14,68%, що є
 52

свідченням погіршення фондоозброєності підприємства. При цьому, обсяг

залишків оборотних активів зріс на 9,47%, що є фактором того, що
підприємство збільшувало оборотність оборотних активів. Власний капітал
зменшився на 12,28%, переважно за рахунок збитків. Забезпечення
наступних витрат і платежів зросли на 198,28%. Довгострокові зобов’язання
збільшились на 781,61%, в 2014 р. були збільшені обсяги інших
довгострокових зобов’язань. Поточні зобов’язання зросли на 376,36%.
За станом на 31.12.2015 р. порівняно з 31.12.2014 р. загальна сума
балансу зменшилась на 2,27%. Це відбулося за рахунок зростання обсягу
необоротних активів (за залишковою вартістю) на 26,65%, що є свідченням
покращення фондоозброєності підприємства. При цьому, обсяг залишків
оборотних активів зріс на 30,34%, що є фактором того, що підприємство
збільшувало оборотність оборотних активів.

Таблиця 2.4
Горизонтальний аналіз балансу ПАТ «КЗБН «Росинка» за станом на
31.12.2013-31.12.2015 рр.
Показник на 31.12.2013 на 31.12.2014 на 31.12.2015
тис. грн. % тис. грн. % тис. грн. %
1 2 3 4 5 6 7
Актив
І. Необоротні активи 86678 102,04 109778 126,65 93666 85,32

Усього за розділом І 86678 102,04 109778 126,65 93666 85,32

ІІ. Оборотні активи 38161 115,91 41775 109,47 54449 130,34
Усього за розділом ІІ 38161 115,91 41775 109,47 54449 130,34

ІІІ. Витрати майбутніх 16 96,39 666 4162,50 654 98,20

періодів
Усього за розділом ІІІ 16 96,39 666 4162,50 654 98,20

IV. Необоротні активи та 0 0,00 0 0,00 0 0,00

групи вибуття
Усього за розділом ІV 0 0,00 0 0,00 0 0,00
Баланс 124855 105,91 152219 121,92 148769 97,73
Пасив
 53

І.Власний капітал 113616 115,20 99669 87,72 100508 100,84

Усього за розділом І 113616 115,20 99669 87,72 100508 100,84
ІІ. Забезпечення наступних 1570 271,63 4683 298,28 4683 100,00
витрат і платежів
Усього за розділом ІІ 1570 271,63 4683 298,28 4683 100,00
ІІІ. Довгострокові 446 63,13 3932 881,61 3932 100,00
зобов’язання
Подовження табл. 2.4
Усього за розділом ІІІ 446 63,13 3932 881,61 3932 100,00
IV. Поточні зобов’язання 9223 51,31 43935 476,36 39646 90,24
Усього за розділом IV 9223 51,31 43935 476,36 39646 90,24
V. Доходи майбутніх 0 0,00 0 0,00 0 0,00
періодів
Усього за розділом V 0 0,00 0 0,00 0 0,00
Баланс 124855 105,91 152219 121,92 148769 97,73

Власний капітал зріс на 0,84%, за рахунок отриманого чистого

прибутку. Забезпечення наступних витрат і платежів та довгострокові
зобов’язання залишились не змінні. Поточні зобов’язання зменшились на
9,76%.
Проведемо вертикальний аналіз балансу ПАТ «КЗБН «Росинка» за
станом на 31.12.2013 - 31.12.2015 рр. (табл. 2.5).

Таблиця 2.5
Вертикальний аналіз балансу ПАТ «КЗБН «Росинка» за станом на
31.12.2013 - 31.12.2015 рр.
Показник на 31.12.2013 на 31.12.2014 на 31.12.2015
тис. грн % тис. грн % тис. грн %
1 2 3 4 5 6 7
Актив
I. Необоротні активи
Нематеріальні активи:
- залишкова вартість 548 0,44 684 0,45 499 0,34
- первісна вартість 877 0,70 1022 0,67 1022 0,69
- накопичена амортизація 329 0,26 338 0,22 523 0,35
Незавершене будівництво 9431 7,55 23538 15,46 23538 15,82
Основні засоби:            
- залишкова вартість 70755 56,67 78482 51,56 62555 42,05
- первісна вартість 130962 104,89 153715 100,98 153715 103,32
 54

- знос 60206 48,22 75233 49,42 91160 61,28

Довгострокові фінансові            
інвестиції:
- які обліковуються за 5697 4,56 5697 3,74 5697 3,83
методом участі в капіталі
інших підприємств
- інші фінансові інвестиції 14 0,01 14 0,01 14 0,01
Відстрочені податкові 233 0,19 1363 0,90 1363 0,92
активи

Продовження табл. 2.5

1 2 3 4 5 6 7

Усього за розділом I 86678 69,42 109778 72,12 93666 62,96

II. Оборотні активи            
Виробничі запаси 6418 5,14 7218 4,74 11715 7,87
Незавершене виробництво 1374 1,10 0 0,00   0,00
Готова продукція 5058 4,05 2354 1,55 2115 1,42
Товари 25 0,02 562 0,37 654 0,44
Векселі одержані 0 0,00 292 0,19 212 0,14
Дебіторська заборгованість            
за товари, роботи, послуги:
- чиста реалізаційна 18952 15,18 19643 12,90 22443 15,09
вартість
- первісна вартість 18952 15,18 21126 13,88 22443 15,09
- резерв сумнівних боргів 0 0,00 1483 0,97   0,00
Дебіторська заборгованість            
за рахунками:
- за бюджетом 2521 2,02 2482 1,63 2113 1,42
- за виданими авансами 0 0,00 4028 2,65 3943 2,65
Інша поточна дебіторська 3215 2,57 35 0,02 32 0,02
заборгованість
Грошові кошти та їх            
еквіваленти:
- в національній валюті 516 0,41 2958 1,94 9096 6,11
- у т.ч. в касі 2 0,00 16 0,01 21 0,01
- в іноземній валюті 0 0,00 140 0,09 143 0,10
Інші оборотні активи 82 0,07 2063 1,36 1983 1,33
Усього за розділом II 38161 30,56 41775 27,44 54449 36,60
III. Витрати майбутніх 16 0,01 666 0,44 654 0,44
періодів
IV. Необоротні активи та 0 0,00 0 0,00 0 0,00
групи вибуття
Баланс 124855 100,00 152219 100,00 148769 100,00
Пасив
I. Власний капітал            
Статутний капітал 21074 16,88 21074 13,84 21074 14,17
Інший додатковий капітал 2691 2,16 2691 1,77 2691 1,81
Резервний капітал 5015 4,02 5015 3,29 5015 3,37
Нерозподілений прибуток 84836 67,95 70889 46,57 71728 48,21
(непокритий збиток)
Усього за розділом I 113616 91,00 99669 65,48 100508 67,56
II. Забезпечення наступних            
 55

виплат та платежів
Забезпечення виплат 1570 1,26 3467 2,28 3467 2,33
персоналу
Інші забезпечення 0 0,00 1216 0,80 1216 0,82
Усього за розділом II 1570 1,26 4683 3,08 4683 3,15
ІІІ. Довгострокові            
зобов’язання
Інші довгострокові 446 0,36 3932 2,58 3932 2,64
зобов’язання

Продовження табл. 2.5

1 2 3 4 5 6 7
Усього за розділом III 446 0,36 3932 2,58 3932 2,64
ІV. Поточні зобов’язання            
Короткострокові кредити 0 0,00 20939 13,76 18464 12,41
банків
Поточна заборгованість за 0 0,00 276 0,18 214 0,14
довгостроковими
зобов’язаннями
Векселі видані 399 0,32 1138 0,75 1046 0,70
Кредиторська 6548 5,24 17365 11,41 16434 11,05
заборгованість за товари,
роботи, послуги
Поточні зобов’язання за            
розрахунками:
- з одержаних авансів 192 0,15 724 0,48 653 0,44
- з бюджетом 722 0,58 1360 0,89 1123 0,75
- зі страхування 316 0,25 248 0,16 212 0,14
- з оплати праці 965 0,77 1406 0,92 1089 0,73
- із внутрішніх розрахунків 0 0,00 325 0,21 313 0,21
Інші поточні зобов'язання 81 0,06 154 0,10 98 0,07
Усього за розділом IV 9223 7,39 43935 28,86 39646 26,65
V. Доходи майбутніх 0 0,00 0 0,00 0 0,00
періодів
Баланс 124855 100,00 152219 100,00 148769 100,00

Проведений вертикальний аналіз балансу дав змогу проаналізувати

питому вагу динаміку всіх складових активу та пасиву балансу за станом на
31.12.2013 - 31.12.2015 рр. Так, необоротні активи станом на 31.12.2014 р.
склали 72,12% від суми балансу, що на 2,7% більше порівняно зі станом на
31.12.2013 р., що пов’язане із збільшенням фондоозброєності, а станом на
31.12.2015 р. – 62,96% від суми балансу, що на 9,16% менше порівняно зі
станом на 31.12.2014 р.
Оборотні активи станом на 31.12.2014 р. склали 27,44% від суми
балансу, що на 3,12% менше порівняно зі станом на 31.12.2013 р., а станом на
31.12.2015 р. – 36,60% від суми балансу, що на 9,16% більше порівняно зі
 56

станом на 31.12.2014 р., що викликане збільшення обіговості оборотних

активів.
Витрати майбутніх періодів станом на 31.12.2014 р. склали 0,44% від
суми балансу, що на 0,43% більше порівняно зі станом на 31.12.2013 р., а
станом на 31.12.2015 р. – 0,44% від суми балансу, і в процентному
відношенні не змінились порівняно зі станом на 31.12.2014 р.
Власний капітал станом на 31.12.2014 р. склав 65,48% від суми
балансу, що на 25,52% менше порівняно зі станом на 31.12.2013 р., що
відбулось за рахунок отриманих збитків, а станом на 31.12.2015 р. – 67,56%
від суми балансу, що на 2,08% більше порівняно зі станом на 31.12.2014 р.,
це сталось за рахунок того, що підприємство отримало прибуток за
результатами року.
Забезпечення наступних виплат та платежів станом на 31.12.2014 р.
склали 3,08% від суми балансу, що на 1,82% більше порівняно зі станом на
31.12.2013 р., а станом на 31.12.2015 р. – 3,15% від суми балансу, що на
0,07% більше порівняно зі станом на 31.12.2014 р.
Довгострокові зобов’язання станом на 31.12.2014 р. склали 2,58% від
суми балансу, що на 2,22% більше порівняно зі станом на 31.12.2013 р., а
станом на 31.12.2015 р. – 2,64% від суми балансу, що на 0,06% більше
порівняно зі станом на 31.12.2014 р.
Поточні зобов’язання станом на 31.12.2014 р. склали 28,86% від суми
балансу, що на 21,47% більше порівняно зі станом на 31.12.2013 р., а станом
на 31.12.2015 р. – 26,65% від суми балансу, що на 2,21% менше порівняно зі
станом на 31.12.2014 р.
Проаналізуємо стан та ефективність використання активів та капіталу
підприємства ПАТ «КЗБН «Росинка»
За джерелами формування виділяють власний та позиковий капітал
підприємства.
Власний капітал характеризує загальну вартість коштів підприємства,
які належать йому на правах власності і використовуються для формування
 57

певної частини його активів. Ця частина активів, сформованих за рахунок

інвестованого в них вільного капіталу, представляє собою чисті активи
підприємства.
Позиковий капітал характеризує кошти або інші майнові цінності, які
залучаться для фінансування розвитку підприємства на умові повертання. Всі
форми позикового капіталу, які використовуються підприємством,
представляють собою його фінансові зобов’язання, які належать до
погашення в передбачені терміни.
По-елементна оцінка вартості капіталу служить передумовою для
узагальнюючого розрахунку цього показника. Таким узагальнюючим
показником є середньозважена вартість капіталу. Вихідною базою його
формування є наступні дані, отримані в процесі по-елементної оцінки
капіталу в ПАТ «КЗБН «Росинка» станом на 31.12.2013 р. – 31.12.2015 р.
(табл. 2.6) (за даними дод. А-В).

Таблиця 2.6
Структура капіталу підприємства за належністю та формами фінансування
станом на 31.12.2013 р. – 31.12.2015 р.
Рік
Елементи капіталу, виділені

2013 2014 2015

в процесі оцінки

капіталу в 2008 р.

капіталу в 2009 р.
капіталу в 2009 р.
порівня-но з 2007

порівня-но з 2008
Зміни в структурі

Зміни в структурі
Зміни в структурі

порівняно з 2007
% до капіталу за

% до капіталу за

% до капіталу за
Сума, тис. грн.
Сума, тис. грн.

Сума, тис.
балансом

балансом

балансом
грн.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Власний 113616 91,00 99669 65,48 -13947 100508 67,56 839 -13108
капітал
Позиковий 9669 7,74 47867 31,45 38198 43578 29,29 -4289 33909
капітал, в
т.ч.:
Поточні 9223 7,39 43935 28,86 34712 39646 26,65 -4289 30423
зобов’язання
Капітал за 124855 100,0 152219 100,00 27364 148769 100,00 -3450 23914
 58

балансом 0

З наведених даних можна зробити наступні висновки щодо динаміки та

структури капіталу:
1) в 2013 р.: капітал підприємства складав 124855 тис. грн., в т.ч.:
- власний капітал складав 91% всього капіталу підприємства (113616
тис. грн.);
- позиковий – 7,74% капіталу підприємства (9669 тис. грн.). Найбільшу
частку в позиковому капіталі займають поточні зобов’язання – 9223 тис. грн.
(7,39% до структури капіталу).
В 2013 р. залишилось, як і в 2006 р. загальне переважання в структурі
капіталу власного капіталу (91%) над позиковим (7,74%), яке свідчить про
високий потенціал, платоспроможність та ліквідність підприємства;
2) в 2014 р.: капітал підприємства складав 152219 тис. грн., в т.ч.:
- власний капітал складав 65,48% всього капіталу підприємства (99669
тис. грн.);
- позиковий – 31,45% капіталу підприємства (47867 тис. грн.). В
структурі позикового капіталу основну частку посідають поточні
зобов’язання 43935 тис. грн. (28,86%);
3) в 2015 р. капітал підприємства складав 148769 тис. грн., в т.ч.:
- власний капітал складав 67,56% всього капіталу підприємства (100508
тис. грн.);
- позиковий – 29,29% капіталу підприємства (43578 тис. грн.). В
структурі позикового капіталу основну частку посідають поточні
зобов’язання 39646 тис. грн. (26,65%).
Отже, за період 2013-2015 рр. на підприємстві власний капітал
переважав в структурі капіталу, що свідчить про високий потенціал та
відсутність фінансової залежності. За досліджуваний період 2013-2015 рр.
капітал підприємства мав загальну тенденцію до зростання. Значне
 59

переважання в структурі капіталу власного капіталу свідчить про фінансову

незалежність, платоспроможність.
З урахуванням вихідних показників визначається середньозважена
вартість капіталу (СВК) [52, с. 161], принципова формула розрахунку якої
має вигляд (формула 2.1):
n

СВК = ∑ Cі * Уі (2.1)
i=1

де C – сума елементу капіталу;

У – частка елементу капіталу;
і – і-й елемент капіталу.

Розрахуємо середньозважену вартість капіталу за 2013-2015 рр.:

СВК2013 = (113616+9669+0)*(0,91+0,0774) = 121731,61 тис. грн.

де С1 – сума власного капіталу в 2013 р. – 113616 тис. грн.; С2 – сума

позикового капіталу в 2013 р. – 9669 тис. грн.; С3 – доходи майбутніх
періодів в 2013 р. – 0 тис. грн.; У1 – частка власного капіталу в капіталі
підприємства в 2013 р. – 0,91; У2 – частка позикового капіталу в капіталі
підприємства в 2013 р. – 0,0774, У3 – частка доходів майбутніх періодів в
капіталі підприємства в 2013 р. – 0.

СВК2014 = (99669+47867+0)*(0,6548+0,3145+0) = 143006,64 тис. грн.

де С1 – сума власного капіталу в 2014 р. – 99669 тис. грн.; С2 – сума

позикового капіталу в 2014 р. – 47867 тис. грн.; С3 – доходи майбутніх
періодів в 2014 р. – 0 тис. грн.; У1 – частка власного капіталу в капіталі
підприємства в 2014 р. – 0,6548; У2 – частка позикового капіталу в капіталі
 60

підприємства в 2014 р. – 0,3145, У3 – частка доходів майбутніх періодів в

капіталі підприємства в 2014 р. – 0.

СВК2015 = (100508+43578+0)*(0,6756+0,2929+0) = 139547,29 тис. грн.

де С1 – сума власного капіталу за 2015 р. – 100508 тис. грн.; С2 – сума

позикового капіталу за 2015 р. – 43578 тис. грн.; С3 – доходи майбутніх
періодів за 2015 р. – 0 тис. грн.; У1 – частка власного капіталу в капіталі
підприємства за 2015 р. – 0,6756; У2 – частка позикового капіталу в капіталі
підприємства за 2015 р. – 0,2929, У3 – частка доходів майбутніх періодів в
капіталі підприємства за 2015 р. – 0.
Отже, розрахунки показали, що середньозважена вартість капіталу
(СВК) зросла за період 2013-2015 рр. на 17815,68 тис. грн. Загальні тенденції
зростання капіталу свідчать про зростання потенціалу та вартості
підприємства.
В табл. 2.7 наведено динаміку складу та структури власного капіталу в
ВАТ «КЗБН «Росинка» за 2013-2015 рр.

Таблиця 2.7
Динаміка складу та структури власного капіталу в ПАТ «КЗБН
«Росинка» за 2013-2015 рр.
Найменування Значення, тис. грн. Абсолютне Відносне
показника відхилення, тис. відхилення, %,
2013 р. 2014 р. 2015 р. грн., + зростання,
+ зростання, - зменшення
- зменшення у 2015 р.
у 2015 р. порівняно з
порівняно з 2013 р.
2013 р.
1 2 3 4 5 6
Статутний капітал 21074 21074 21074 0,00 0,00
 61

Інший додатковий 2691 2691 2691 0,00 0,00

капітал
Резервний капітал 5015 5015 5015 0,00 0,00

Продовження табл. 2.7

1 2 3 4 5 6
Нерозподілений 84836 70889 71728 -13108,00 -15,45
прибуток
(непокритий
збиток)
Всього 113616 99669 100508 -13108,00 -11,54
(ряд. 380 Ф. 1)

Власний капітал є основним джерелом фінансування діяльності в ПАТ

«КЗБН «Росинка». Важливою складовою аналізу власного капіталу є
розкриття зміни структури власного капіталу протягом досліджуваного
періоду, розкриття основних факторів, що вплинули на зміни власного
капіталу. В таблиці висвітлено зміни кожної складової власного капіталу за
2013-2015 рр., а саме:
- розмір статутного капіталу не змінився, і складав 21074 тис. грн.;
- нерозподілений прибуток зменшився на 13108,00 тис. грн. (15,45%),
що пов’язано зі збитковістю в 2014 р.

Таблиця 2.8
Структура та динаміка необоротних активів ВАТ «КЗБН «Росинка» за
2013-2015 рр.
Найменування показника Значення, тис. грн. Абсолютне Відносне
відхилення, тис. відхилення, %,
2013 р. 2014 р. 2015 р. грн., + зростання,
+ зростання, - зменшення
- зменшення у 2015 р.
порівняно з 2013
 62

у 2015 р. порівняно р.
з 2013 р.
1 2 3 4 5 6
Нематеріальні активи:
- залишкова вартість 548 684 499 -49,00 -8,94
- первісна вартість 877 1022 1022 145,00 16,53
- накопичена амортизація 329 338 523 194,00 58,97

Продовження табл. 2.8

Незавершене будівництво 9431 23538 23538 14107,00 149,58

Основні засоби:
- залишкова вартість 70755 78482 62555 -8200,00 -11,59
- первісна вартість 130962 153715 153715 22753,00 17,37
- знос 60206 75233 91160 30954,00 51,41
Довгострокові фінансові
інвестиції:
- які обліковуються за 5697 5697 5697 0,00 0,00
методом участі в капіталі
інших підприємств
- інші фінансові інвестиції 14 14 14 0,00 0,00
Відстрочені податкові 233 1363 1363 1130,00 484,98
активи
Усього необоротні активи 86678 109778 93666 6988,00 8,06

В табл. 2.8 наведено структуру та динаміку необоротних активів ПАТ

«КЗБН «Росинка» за 2013-2015 рр. Для розрахунків використано дод. А-В.
Аналіз структури та динаміки необоротних активів ПАТ «КЗБН «Росинка»
показав, що в 2015 році порівняно з 2013 роком відбулося зростання вартості
необоротних активів на 6988,00 тис. грн. (8,06%). Хоча в 2015 р. порівняно з
2014 р. зменшилась сума необоротних активів, що пов’язано із моральним
старінням необоротних активів та зменшенням ресурсного потенціалу за
2014-2015 рр.
В табл. 2.9 наведено структуру та динаміку оборотних активів ПАТ
«КЗБН «Росинка» за 2013-2015 рр.
 63

За даними таблиці видно, що в 2015 році порівняно з 2013 роком

відбулося: збільшення вартості оборотних активів на 16288,00 тис. грн.
(42,68%), що вплинуло на зростання обіговості активів.

Таблиця 2.9
Структура та динаміка оборотних активів ПАТ «КЗБН «Росинка» за
2013-2015 рр.
Найменування показника Значення, тис. грн. Абсолютне Відносне
відхилення, тис. грн., відхилення, %,
2013 р. 2014 р. 2015 р. + зростання, + зростання,
- зменшення - зменшення у
у 2015 р. порівняно з 2015 р. порів-няно
2013 р. з 2013 р.
1 2 3 4 5 6
Виробничі запаси 6418 7218 11715 5297,00 82,53
Незавершене виробництво 1374 0 -1374,00 -100,00
Готова продукція 5058 2354 2115 -2943,00 -58,19
Товари 25 562 654 629,00 2516,00
Векселі одержані 0 292 212 212,00 100,00
Дебіторська заборгованість:
- чиста реалізаційна вартість 18952 19643 22443 3491,00 18,42
- первісна вартість 18952 21126 22443 3491,00 18,42
- резерв сумнівних боргів 0 1483 0,00 0,00
Дебіторська заборгованість
за рахунками:
- за бюджетом 2521 2482 2113 -408,00 -16,18
- за виданими авансами 0 4028 3943 3943,00 100,00
Інша поточна дебіторська 3215 35 32 -3183,00 -99,00
заборгованість
- в національній валюті 516 2958 9096 8580,00 1662,79
- у т.ч. в касі 2 16 21 19,00 950,00
- в іноземній валюті 0 140 143 143,00 100,00
Інші оборотні активи 82 2063 1983 1901,00 2318,29
Усього оборотні активи 38161 41775 54449 16288,00 42,68
 64

В табл. 2.10 наведено частку оборотних та необоротних активів в

загальному обсязі активів за 2013-2015 рр.

Таблиця 2.10
Частка оборотних та необоротних в загальному обсязі активів за 2013-
2015 рр.
№ Показник Сума в Частка в Сума в Частка в Сума за 2015 Частка в
п/п 2013 р., активах в 2014 р., активах в 2014 р., тис. грн. активах за
тис. грн. 2013 р. тис. грн. р. (%) 2015 р. (%)
(%)
1 2 3 4 5 6 7 8
1 Разом 86678 69,42 109778 72,12 93666 62,96
необоротні
активи (ряд.
080 Ф. 1)
2 Усього 38161 30,57 41775 27,44 54449 36,60
оборотні
активи (ряд.
260 Ф. 1)
3 Витрати 16 0,01 666 0,44 654 0,44
майбутніх
періодів
4 Необоротні 0 0,00 0 0,00 0 0,00
активи та
групи
вибуття
5 Активи 124855 100,00 152219 100,00 148769 100,00

З табл. 2.10 видно, що:

- частка необоротних активів в 2015 р. порівняно з 2013 р. зменшилась
на 6,46% за рахунок того, що в 2015 р. не було придбано необоротних
 65

активів, а амортизація продовжувала збільшуватись і необоротні активи

зношувались;
- а частка оборотних активів зросла на 6,03%. Це є позитивним і
свідчить про прискорення обігу оборотних швидколіквідних активів.

Таблиця 2.11
Основні показники рентабельності підприємства ВАТ «КЗБН
«Росинка» за 2013-2015 рр.
№ Показник Значення Відхилення
п/п
2013 р. 2014 р. 2015 р. 2014 р / 2015 р. /
2013 р. 2014 р.
1 2 3 4 5 6 7
1 Коефіцієнт прибутковості 13,64 0 0,83 -13,64 0,83
(рентабельності) власного капіталу
(Кпркв)
Кпркв = (ЧП/КВ)*100%
де ЧП – чистий прибуток;
КВ – розмір власного капіталу
2 Коефіцієнт прибутковості 12,41 0 0,56 -12,41 0,56
(рентабельності) активів (Кпра)
Кпра = (ЧП / А) * 100%,
де ЧП – чистий прибуток; А – розмір
активів
3 Коефіцієнт прибутковості 6,8 0 0,25 -6,8 0,25
(рентабельності) реалізації (Кпрр)
Кпрр = (Чп / ВР) * 100%
де Чп – чистий прибуток; Вр – чистий
дохід (виручка) виручка від реалізації
за рік (без ПДВ)
4 Операційна рентабельність, % (Ро) 7,95 0 0,49 -7,95 +0,49
Ро = (ПР / ВР) * 100%
де Пр – прибуток від реалізації (р. 100
Ф. 2);
Вр – чистий дохід від реалізації (р.
 66

035 Ф. 2)

За результатами розрахунків (табл. 2.11) показників рентабельності

підприємства ПАТ «КЗБН «Росинка» за 2013-2015 рр. видно, що:
- коефіцієнт прибутковості (рентабельності) власного капіталу за 2013
р. дорівнював 13,64%, а у 2014 р. склав 0, так як у підприємства були збитки,
за 2015 р. склав 0,83%. Не висока прибутковість (рентабельність) власного
капіталу свідчить про те, що підприємство не достатньо ефективно
використовує власний капітал, що є негативним фактором розвитку;
- коефіцієнт прибутковості (рентабельності) активів в 2013 р.
дорівнював 12,41%, а у 2014 р. склав 0, так як у підприємства були збитки, в
2015 р. дорівнював 0,56%. Робимо висновок, що зменшення показника і
низька рентабельність активів погіршенням використання активів
підприємства, що є негативним фактором розвитку;
- значення коефіцієнта прибутковості (рентабельності) реалізації в 2013
р. дорівнювало 6,8%, а у 2014 р. склав 0, що пов’язане із збитками, за 2015 р.
дорівнював 0,25%. Можна зробити висновок, що даний показник є низьким і
свідчить про низьку прибутковість (рентабельність) реалізації. Це
відбувається через те, що виручка від реалізації зростає більшими темпами,
аніж чистий прибуток. На розмір отриманого збитку в 2013 р., розмір не
достатньо високого прибутку в 2014 р. впливали не достатньо обґрунтовані
витрати підприємства, що було не доцільно в умовах кризи;
- операційна рентабельність протягом трьох років коливалась, в 2013 р.
складала 7,95%, в 2014 р. – склала 0 через збитки, а в 2015 р. – 0,49%.
Значення 2015 р. було не високим, але свідчить про прибутковість
функціонування.
Для покращення прибутковості (рентабельності) підприємству для
покриття збитків необхідно переглянути інші операційні витрати,
адміністративні витрати та витрати на збут, які є не обґрунтованими та
завищеними.
 67

Для висвітлення більш повної картини ефективності функціонування,

формування фінансових результатів діяльності (в т. ч. прибутку) розрахуємо
показники ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості.
Основними завданнями аналізу ліквідності, платоспроможності,
фінансової стійкості підприємства є:
- оцінка визначених параметрів ліквідності, платоспроможності
(абсолютна ліквідність, загальна ліквідність, платоспроможність), фінансової
стійкості);
- вивчення динаміки показників;
- визначення факторів зміни їх рівня;
- пошук резервів та розробка заходів для використання виявлених
резервів [53, с. 217].

Таблиця 2.12
Розрахунок основних показників ліквідності, платоспроможності
підприємства ПАТ «КЗБН «Росинка» за 2013-2015 рр.
№ Значення Відхилення
п/п Показник 2013 р. 2014 р. 2015 р. 2014 р./ 2015 р./
2013 р. 2014 р.
1 2 3 4 5 6 7
1 Коефіцієнт загальної ліквідності 4,14 0,95 1,37 -3,19 0,42
(Кзл), або коефіцієнт покриття
Кзл = (ПА / ПЗ)
де ПА – поточні активи, ряд. 260
Ф. 1;
ПЗ – поточні зобов’язання, ряд.
620 Ф.1
1,5< Кзл <2
2 Коефіцієнт абсолютної 0,06 0,12 0,28 0,06 0,16
ліквідності (Кабсл)
Кабсл = (Г + ЦП) / ПЗ
де (Г+ЦП) – залишок грошових
коштів та цінних паперів (ряд.
230+240 +250Ф. 1) ПЗ – поточні
зобов’язання, (ряд. 620 Ф.1)>0,2
 68

3 Коефіцієнт платоспроможності 11,75 2,08 2,31 -9,67 0,23

(Кпл)
Кпл = (КВ / ЗЗ)
де ЗЗ – загальні зобов’язання на
кінець року (ряд. 480+620
Ф.1)>1

В табл. 2.12 наведено розрахунок основних показників ліквідності,

платоспроможності підприємства ПАТ «КЗБН «Росинка» за 2013-2015 рр. За
результатами розрахунків показників ліквідності, платоспроможності за
2013-2015 рр. видно, що:
- коефіцієнт загальної ліквідності (Кзл), або коефіцієнт покриття в 2013
р. складав 4,14, значення показника було більше норми (1,5< Кзл <2), що
свідчить про достатньо високу загальну ліквідність; а в 2014 р. дорівнював
0,95, і зменшився порівняно з 2013 р. на 3,19, і був менше норми, що
пов’язано із збільшенням поточних зобов’язань у порівнянні із минулим
роком.
Це є негативним і свідчить про погіршення розвитку, викликані
непропорційним збільшенням обсягів поточних зобов’язань у порівнянні з
поточними активами. В 2015 р. даний показник склав 1,37, він зріс порівняно
із 2014 р. на 0,42, це також було менше норми, але показник мав тенденцію
до покращення;
- коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабсл) в 2013 р. склав 0,06,
значення показника було менше норми (менше 0,2), що свідчить про низьку
ліквідність; а в 2014 р. дорівнював 0,12, і зріс порівняно з 2013 р. на 0,06. За
2015 р. склав 0,28, і був в межах норми (більше 0,2), що свідчить про
покращення абсолютної ліквідності, викликану збільшенням темпів
зростання обсягів грошових коштів та інших оборотних активів у порівнянні
з поточними зобов’язаннями;
- коефіцієнт платоспроможності (Кпл) в 2013 р. склав 11,75, значення
показника було високим (більше норми >1), що свідчить про високу
платоспроможність; а в 2014 р. дорівнював 2,08, і зменшився порівняно з
2013 р., це свідчить про зниження платоспроможності, викликану
 69

непропорційним збільшенням обсягів поточних зобов’язань у порівнянні з

власним капіталом. В 2015 р. цей показник склав 2,31, зріс порівняно з 2014
р. і мав значення в межах норми, що свідчить про покращення
платоспроможності і покращення фінансової ситуації.
Розрахунок фінансової стійкості ПАТ «КЗБН «Росинка» за 2013-2015
рр. наведено у табл. 2.13.

Таблиця 2.13
Розрахунок основних показників фінансової стійкості, ділової
активності підприємства ПАТ «КЗБН «Росинка» за 2013-2015 рр.
№ Показники Значення Відхилення
п/п 2013 2014 2015 2014 р./ 2015 р. /
2013 р. 2014 р.
1 Коефіцієнт фінансової незалежності 0,91 0,65 0,68 -0,26 0,03
„автономії” (Кавт)
КВ / Б
Б – підсумок балансу (ряд. 640 Ф.1)
≥ 0,5
2 Коефіцієнт фінансової залежності 1,1 1,53 1,48 0,43 -0,05
(Кф.з.) А / КВ
А – активи (ряд. 280 Ф.1),
КВ - обсяг власного капіталу (ряд. 380
Ф.1) <2,0
3 Оборотність активів 2,32 1,99 2,78 -0,33 0,79
Q/А
А – активи (ряд. 280 Ф.1),
Q – обсяг реалізації за рік (ряд. 010
Ф.2) Зростання

Отже, за наведеними розрахунками можна визначити, що підприємство

є фінансово незалежним і знаходиться у стабільному фінансовому становищі.
Показники ділової активності (оборотність активів) є достатньо високими,
хоча коливаються, але свідчать про покращення ділової активності.
В табл. 2.14 наведено розрахунок показників порогу рентабельності та
запасу фінансової стійкості підприємства за 2013-2015 рр.
 70

Таблиця 2.14
Вихідна інформація для розрахунку порогу рентабельності та запасу
фінансової стійкості за 2013-2015 рр.
Показники 2013 р. 2014 р. 2015 р. Відхилення
2014 р./ 2015 р./
2013 р. 2014 р.
Операційний дохід (р. 230870 249789 351489 18919,0 101700,0
035+060 Ф. 2) ОД
Операційні витрати (Р. 250574 254805 349854 4231,0 95049,0
040+070+080+090 Ф. 2) ОВ
у тому числі: змінні витрати 127696,8 140593,8 176796,2 12897,0 36202,4
(Р. 040 *
((230+240+250)/280)+090 Ф. 2)
ЗВ
постійні витрати (Р. 040 * 122877,2 114211,2 173057,8 -8666,0 58846,6
((260+270)/280)+070+080 Ф. 2)
ПВ
Маржинальний дохід (ПО + 145855,2 109195,2 174692,8 -36660,0 65497,6
ПВ) МД
Прибуток (збиток) від 22978 -5016 1635 -27994,0 6651,0
операційної діяльності (Р. 100
(105) Ф. 2) ПО
Питома вага (коефіцієнт) 0,632 0,437 0,497 -0,2 0,1
маржинального доходу в
операційному доході (МД /
ОД) Кмд
Поріг рентабельності, тис. грн. 194498,8 261263,3 348199,3 66764,5 86936,0
(ПВ / Кмд) Прент
Питома вага порогу рентабе- 84,2 104,6 99,1 20,4 -5,5
льності в операційному
доході, % (Прент / ОД *100)
Зона фінансової стійкості, тис. 36371,2 -11474,3 3289,7 -47845,5 14764,0
грн. (ОД - Прент) Зф
 71

Запас фінансової стійкості, % 15,8 -4,6 0,9 -20,4 5,5

(Зф / ОД * 100)

Отже, розрахунки показали, що:

- поріг рентабельності в 2014 р. складав 261263,3 тис. грн. і в
порівнянні з 2013 р. зріс на 66764,5 тис. грн., а в 2015 р. склав 348199,3 тис.
грн. і в порівнянні з 2014 р. зріс на 86936,0 тис. грн. В 2014 р. підприємство
було збитковим, і поріг рентабельності був більшим операційного доходу;
- запас фінансової стійкості протягом трьох років змінювався, в 2013 р.
складав 15,8%, в 2013 р. було від’ємним через збитки, а в 2015 р. склав 0,9%.
Це значення низьке, але свідчить про покращення фінансового стану
підприємства.

2.3. Організація зовнішньоекономічної діяльності ПАТ «Київський

завод безалкогольних напоїв «Росинка»

Серед різноманітних форм зовнішньоекономічної діяльності історично

першою та переважаючою є міжнародна торгівля, тобто міжнародний обмін
продуктами й послугами. За напрямком товарного потоку операції у
міжнародній торгівля поділяються на експорт і імпорт. Розглянемо сутність
експорту.
Експорт товарів – продаж товарів українськими суб'єктами
зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської
діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон
України. Таким чином, український суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності,
що здійснює експорт товарів, є експортером. Експортна операція являє собою
діяльність, спрямовану на продажів і вивіз за кордон товарів для передачі їх у
власність іноземному контрагенту. Для продавця не має значення, що буде
робити з цим товаром покупець – пустить в переробку, реалізує на
внутрішньому чи ринку перепродасть у третій країні. Для продавця і його
 72

країни в будь-якому випадку це буде експортна операція. Її основними

ознаками є висновок контракту з іноземним контрагентом і перетинання
товаром границі країни - експортера. Факт експорту фіксується в момент
перетину товаром митного кордону держави [53, с.197].
Перед здійсненням експортної операції необхідно вирішити питання
про метод експорту.
Метод експорту - це спосіб здійснення експортної операції.
У міжнародній торговій практиці застосовуються два методи експорту:
Прямий експорт - здійснення операції безпосередньо між виробником і
споживачем через власну зовнішньоторговельну фірму або відділ
зовнішньоекономічних зв'язків.
Якщо фірма вибирає варіант прямого продажу, а не через посередника,
їй необхідно створити діючу експортну службу.
Створення власних зовнішньоекономічних служб на підприємствах
виправдано, якщо:
- частка експорту велика в загальному обігу;
- зовнішньоторговельні операції здійснюються регулярно;
- випускається продукція з високим рівнем конкурентоспроможності,
бажано унікальна за своїми властивостями;
- невисокий рівень конкуренції на відповідному сегменті світового
ринку;
- продукція не потребує серйозної адаптації до закордонних розумів
використання;
- на підприємстві є необхідна кількість фахівців із
зовнішньоекономічної діяльності.
На кожному підприємстві експортні операції виконують спеціалізовані
підрозділи. У залежності від розміру підприємства і рівня його
інтернаціоналізації можливі наступні формі організації експортної служби:
- відділ збуту - використовується підприємством, якщо обсяг його
зовнішньоторговельних операцій незначний і основна частина продукції
 73

реалізується на внутрішньому ринку;

- експортний відділ - створюється при збільшенні обсягу експортних
операцій;
- відділення закордонних операцій – створюється закордоном і
підпорядковує усі відділення у даній країні;
- центральна контора - створюється дочірня експортна фірма;
- спільні збутові компанії;
Але незалежно від форми організації головною метою роботи
експортної служби є експорт конкурентоспроможної продукції, що
досягається шляхом виконання наступних функцій:
- збір на підприємстві інформації про продукцію, підготовленої і
планованої на експорт;
- складання калькуляції цін на експортну продукцію;
- підготовка рекламних матеріалів;
- аналіз інформації про експорт за попередні періоди;
- аналіз відгуків про товари в кінцевих споживачів;
- складання попереднього списку потенційних споживачів;
- переписування з питань висновку контракту;
- переговори за контрактом і його висновок;
- пророблення і висновок угод з посередниками;
- забезпечення упакування і транспортування;
- виконання митних обов'язків;
- забезпечення одержання платежу;
- гарантійне і постгарантійне обслуговування [54, с. 162].
Першим етапом здійснення експортної операції є пошук контрагента і
встановлення з ними контактів. Для експортера засобом встановлення
контактів з імпортером є відправка йому комерційної пропозиції – оферти.
При прямому методі торгівлі виникає визначена фінансова вигода,
оскільки скорочуються витрати на суму комісійної винагороди посереднику,
знижуються ризик і залежність результатів комерційної діяльності від
 74

можливої несумлінності чи недостатньої компетенції посередницької

організації.
Цей метод також дозволяє постійно знаходитися на ринку, враховувати
його зміни і вчасно на них реагувати. У той же час використання прямого
методу торгівлі має на увазі наявність комерційної кваліфікації і торгового
досвіду. У іншому випадку фінансові витрати не тільки не скоротяться, але
можуть значно зрости. Крім того, міжнародна торгівля в порівнянні з
внутрішньої є більш ризикованої, що обумовлено економічними,
політичними, правовими і соціальними умовами в різних країнах, їхніми
традиціями й звичаями, а також великими відстанями між торговими
партнерами. У результаті часто буває доцільно, а іноді просто необхідно
використовувати посередників для проведення міжнародних торгових
операцій [55, с. 183].
Непрямий метод - вихід на зовнішній ринок за допомогою
посередників.
Більш половини міжнародного товарного обміну здійснюється при
сприянні торгових посередників, тобто незалежних від виробників і
споживачів товарів торгових фірм, організацій і осіб.
Під торгово-посередницькими операціями розуміються операції,
пов'язані з купівлею-продажем товарів, які виконуються за дорученням
виробників і споживачів незалежним торговим посередником, на основі чи
догоди окремого доручення, що укладається між ними.
Торгове посередництво містить у собі значне коло послуг, зокрема з
пошуку закордонного контрагента, підготовки й укладання догоди,
кредитування сторін і надання гарантій, оплати товару покупцем, проведення
транспортно-експедиторських операцій і страхування товарів при
транспортуванні, виконання митних формальностей, проведення рекламних і
інших заходів щодо просування товарів на закордонні ринки, здійснення
технічного обслуговування й проведення інших операцій [56, с. 307].
Після вибору методу експорту і встановлення контактів безпосередньо
 75

з чи імпортером через посередника, сторони приступають до обговорення і

висновку контракту купівлі-продажу. Згідно з контрактом основними
обов'язками експортера є: постачання товару, передача документів і прав
власності на товар; імпортера - сплата ціни за товар і прийняття товару.
Здійснення експортних операцій на Україні регулюється Законами
України; Указами Президента України; Декретами Кабінету Міністрів
України; Положеннями Міністерства економіки України, Міністерства
Зовнішньоекономічних Зв'язків, інших міністерств і відомств, що регулюють
окремі питання тарифного і нетарифного характеру; угодами, укладеними
Україною з іншими державами і іншими законодавчими актами України.
По-перше основою регулювання діяльності підприємств України на
зовнішніх ринках є Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність" [57], який
дає визначення основним термінам, застосовуваним у практиці
зовнішньоекономічної діяльності; закріплює основні принципи і правила
здійснення зовнішньоекономічної діяльності; визначає коло суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності, їх права та обов'язки; дає перелік
можливих видів зовнішньоекономічної діяльності; законодавчо закріплює
регулювання зовнішньоекономічної діяльності; регулює економічні
відносини України з іншими державами та міжнародними міжурядовими
організаціями; захищає права та інтереси держави і суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності; зумовлює відповідальність України як
держави і суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності при порушенні ними
Законів України чи обов'язків, пов'язаних з виконанням контракту, а також
визначає застосовувані до них санкції.
Згідно з даним законом до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності
належать:
- фізичні особи, які мають цивільну правоздатність і дієздатність, а
також постійно проживають на території України;
- юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне
місцезнаходження на території України;
 76

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб;

- структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності;
- спільні підприємства;
- Україна в особі її органів;
- інші держави та ін.
Необхідною умовою перетинання митного кордону України при
експорті продукції є виконання митних формальностей, порядок здійснення
яких регулюється Законами України “Про митну справу в Україні” [58], і
“Про митний тариф” [59], а також Митним Кодексом України [60].
Згідно з законом “Про митну справу в Україні” Україна як суверенна
держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу.
Згідно з законом “Про митний тариф”:
Митний тариф України - це систематизований звід ставок мита, яким
обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію
України або вивозяться за межі цієї території. Митний тариф України
визначається згідно з цим Законом та міжнародними договорами України.
Мито, що стягується митницею, являє собою податок на товари та інші
предмети, які переміщуються через митний кордон України.
При укладенні договорів при здійсненні експортних операцій
контрагенти зобов'язані використовувати затверджені Міністерством
Зовнішньоекономічних Зв'язків “Положення про форму
зовнішньоекономічного контракту”, яке закріплює основні умови укладання
договорів купівлі-продажу. А деякі аспекти цих договорів закріплені у
спеціальних правових актах.
Здійснення платежів у іноземній валюті регулюється Декретами
Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і
валютного контролю” [61], і «Про тимчасовий порядок використання
надходжень в іноземній валюті» [62], а також Законом України «Про порядок
розрахунків в іноземній валюті» [63]. Перерахованими вище документами
встановлений режим здійснення валютних операцій на території України,
 77

визначені принципи валютного регулювання, повноваження державних

органів, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин.
Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного
регулювання і валютного контролю” експорт є валютною операцією, бо
експорт пов'язаний з використанням валютних цінностей в міжнародному
обігу як засобу платежу.
При виборі базисних умов постачання підприємства користаються
Указом Президента "Про використання Міжнародних правил інтерпретації
комерційних термінів". Ці правила викладено у ІНКОТЕРМС-2015, згідно з
якими існує 13 базисних умов постачання, які відрізняються за обов'язками,
які несуть контрагенти [46].
Оподаткування прибутку від експортних операцій здійснюється на
підставі Закону України “Про податок на додану вартість” [64], згідно з яким
при вивезенні товару з митної території України ставка податку на додану
вартість дорівнює нулю; а також Декрету Кабінету Міністрів України “Про
податок на прибуток підприємств і організацій” [65], згідно з яким об'єктом
оподаткування є валовий прибуток підприємства; визначення прибутку від
реалізації продукції проводиться шляхом вирахування з одержаної виручки
(без податку на добавлену вартість, акцизного збору) затрат на виробництво
та реалізацію, що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг).
Порядок квотування і ліцензування експорту визначає Декрет Кабінету
Міністрів України “Про квотування і ліцензування експорту товарів (робіт,
послуг)” [66], згідно з яким рішення про запровадження режиму ліцензування
та квотування експорту (імпорту) приймається Кабінетом Міністрів України
за поданням Міністерства економіки України з визначенням списку
конкретних товарів (робіт, послуг), що підпадають під режим ліцензування та
квотування, і строків дії цього режиму; а також щорічні Постанови “Про
перелік товарів, експорт та імпорт яких підлягає квотуванню і ліцензуванню”
[67].
З ціллю запобігання демпінгу використовується Указ Президента
 78

України "Про заходи для попередження експорту товарів походженням з

України за цінами, що можуть розглядатися як демпінгові, і врегулювання
торгових суперечок".
Організаційні структури для управління експортними операціями:
1) Відділ збуту - діяльність на внутрішньому ринку сполучається з
проведенням експортних операцій.
2) Якщо немає коштів утримувати власну експортну організацію -
можна скористатися послугами відділу збуту інших підприємств. Такий
експеримент оплачується через систему комісійних нарахувань, хоча
реалізація продукції здійснюється від імені підприємства-експортера зі
зберіганням його торгової марки.
3) Спільний збут фірми - доцільно створення у філії акціонерних
товариств або ООО, що забезпечить якісний управлінський вплив із боку
материнського підприємства й оперативний розподіл прибули. Фірма
практично купує товар у підприємств-фундаторів і реалізує його відповідно
до домовленості від імені цих підприємств або під власною торговою
маркою. При цьому діяльність фірми націлена на одержання прибутку.
4) В окремих випадках доцільно створювати експортні асоціації - вони
існують на засоби фундаторів (по фінансовій вартості або у відсотках від
прибутку), свою діяльність засновують не на одержанні прибутку для
власних цілей, а з метою обґрунтованого поділу між підприємствами-
фундаторами.
5) Певні договірні зобов'язання з крупними фірмами, наприклад, на
основі франчайзингових договірних відношень. (Макдональдс - відчисляє
щомісяця у виді гонорарної плати 3% від суми прибутку, рентні платежі -
8,5%, а також 4% за рекламу).
6) Використання іноземних представників на основах договору про
визначені послуги. Вони є службовцями МП, що знаходяться на повному
його забезпеченні, і можуть мешкати в країні збуту або в країні, де розміщена
материнська компанія. (У останньому випадку представник повинен постійно
 79

їздити в країну збуту). Оплата праці - у відсотках від обсягу реалізації або від
прибутку в процентному відношенні по прогресивній або регресивній ставці,
із фіксованою або плаваючою мінімальною зарплатою і т.п.). Закордонні
представництва можуть мати визначений штат (секретар, референт,
програміст і т.д. (4-8 чоловік, значні компанії - 50 і більш людина).
7) Роз'їзні агенти - комівояжери - виступають від імені підприємства,
забезпечують одержання замовлень від потенційних покупців на основі
демонстрації зразків товарів. Оплата праці - відрядна, погодинна або
комісійна.
8) Вмонтований експортний відділ - підпорядковується віце-президенту
по ЗЕД. Вмонтований експортний відділ входить до складу служби збуту
підприємства і здійснює тільки експорт продукції материнської компанії, а
дочірні підприємства займаються збутом самостійно в країнах базування.
Поруч з умонтованим експортним відділом інші служби комерційного
апарату вирішують проблеми упаковки і транспортування експортної
продукції, страховки, рекламного забезпечення, технічного обслуговування,
фінансово-юридичного забезпечення, обліку і т.д.
9) Спеціальний експортний відділ («Міжнародний відділ», «Відділ
міжнародної торгівлі», «Зовнішньоекономічний відділ» і т.д.)
підпорядковується віце-президенту по зовнішньоекономічних зв'язках і
самостійно вирішує всі питання, пов'язані з експортом товарів. Функціонує в
достатньо автономному режимі. Може бути побудований по:
- Функціональному принципу (доцільно виділяти сектори замовлень,
розрахунків, маркетингових досліджень, реклами і т.п. Робота виконується
незалежно від групи товарів, країни реалізації і т.д.
- Товарному(якщо фірма здійснює багато експортних операцій у
багатьох країнах. При цьому створюються сектори, що виконують усі види
робіт, пов'язаних з експортом конкретного товару або групи товарів.
- Територіальному принципу (Сектори спеціальних експортних відділів
закріплюються за конкретними країнами (групами країн) і виконують усі
 80

види робіт, пов'язаних з експортною діяльністю, незалежно від номенклатури

товару) [68, с. 112].

РОЗДІЛ 3.
ШЛЯХИ НЕЙТРАЛІЗАЦІЇ ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ
ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Методи нейтралізації фінансових ризиків

Після виявлення можливих фінансових ризиків, з якими може

зіткнутися підприємство в процесі здійснення фінансової діяльності, та їх
оцінки, а також виявлення пов'язаних з ними потенційних втрат перед
підприємством стоїть завдання розробки програми мінімізації фінансових
ризиків. Таким чином, фахівець з ризику повинен прийняти рішення про
вибір найбільш прийнятних шляхів нейтралізації фінансових ризиків,
тобто вибрати найбільш прийнятний метод зниження ризику.
Підприємство в процесі фінансової діяльності може відмовитися від
здійснення фінансових операцій, пов'язаних з високим рівнем ризику,
тобто ухилитися від ризику. Ухилення від ризику - це найбільш простий і
радикальний напрямок нейтралізації фінансових ризиків. Воно дозволяє
повністю уникнути потенційних втрат, пов'язаних з фінансовими ризиками,
але, з іншого боку, не дозволяє отримати прибутки, пов'язаної з ризикованою
діяльністю. Крім цього, ухилення від фінансового ризику може бути просто
неможливим, до того ж, ухилення від одного виду ризику може призвести до
виникнення інших. Тому, як правило, даний спосіб можна застосовувати
лише у відношенні дуже серйозних і великих ризиків [69, c .136].
Рішення про відмову від даного виду фінансового ризику може бути
прийняте як на попередній стадії прийняття рішення, так і пізніше, шляхом
 81

відмови від подальшого здійснення фінансової операції, якщо ризик виявився

вище передбачуваного. Однак більшість рішень про уникнення ризику
приймається на попередній стадії прийняття рішення, оскільки відмова від
продовження здійснення фінансової операції часто тягне за собою значні
фінансові та інші втрати для підприємства, а іноді він скрутний у зв'язку з
контрактними зобов'язаннями.
Застосування такого методу нейтралізації фінансових ризиків, як
ухилення від ризику, ефективно, якщо:
- Відмова від одного виду фінансового ризику не тягне за собою
виникнення інших видів ризиків більш високого або однозначного рівня;
- Рівень ризику набагато вище рівня можливої прибутковості
фінансової операції;
- Фінансові втрати по даному виду ризику підприємство не має
можливості відшкодувати за рахунок власних фінансових коштів, так як ці
втрати занадто високі.
Природно, що не від усіх видів фінансових ризиків підприємству
вдається ухилитися, більшу частину з них доводиться брати на себе. Деякі
фінансові ризики приймаються, тому що несуть у собі потенціал можливого
прибутку, інші приймаються в силу їх неминучості.
При прийнятті ризику на себе основним завданням підприємства є
пошук джерел необхідних ресурсів для покриття можливих втрат. У даному
випадку втрати покриваються з будь-яких ресурсів, що залишилися після
настання фінансового ризику і як наслідок - понесення втрат. Якщо ресурсів,
що залишилися у фірми недостатньо, це може призвести до скорочення
обсягів бізнесу [70, c .131].
Ресурси, якими підприємство має в своєму розпорядженні для покриття
втрат, можна розділити на дві групи:
-Ресурси всередині самого бізнесу;
-Кредитні ресурси.
 82

Ресурси всередині самого бізнесу. При виникненні втрат вкрай рідко

бувають пошкоджені всі види власності одночасно, тому до внутрішніх
ресурсів належать:
-Готівка в касі, яка не страждає при фізичному пошкодженні будівель і
споруд, що належать підприємству;
-Залишкова вартість пошкодженої власності;
-Дохід від часткового продовження як фінансової, так і виробничої
діяльності;
-Дивіденди та відсотковий дохід від цінних паперів і найдохідніших
інвестицій;
-Додаткові кошти, що вносяться власниками підприємства з метою
його підтримки, і пр.;
-Нерозподілений залишок прибутку, отриманої у звітному періоді, до
його розподілу може розглядатися як резерв фінансових ресурсів, що
направляються в необхідному випадку на ліквідацію негативних наслідків
окремих фінансових ризиків;
-Резервний фонд підприємства, який створюється відповідно до вимог
законодавства та статуту підприємства [71, c .182].
Кредитні ресурси. У тому випадку, якщо підприємство не в змозі
покрити всі втрати від фінансових ризиків, використовуючи внутрішні
ресурси, частина втрат можна покрити, використовуючи кредитні ресурси.
Проте в даному випадку доступність кредитних ресурсів має суттєві
обмеження. І головною з них є перспектива майбутньої прибутковості
підприємства. Доступність кредитних ресурсів багато в чому залежить від
залишкової вартості бізнесу після виникнення втрат. У фінансових колах
ходить такий жарт: «Для того щоб отримати кредит, необхідно довести, що
ти в ньому потребуєш». Тому підприємству ще до виникнення втрат
необхідно мати план їх подолання, щоб переконати кредитні організації в
перспективах діяльності підприємства [72, c .120].
 83

Іншим обмеженням у залученні кредитних ресурсів після виникнення

фінансових ризиків може бути їх ціна. Використання кредитних ресурсів
може послабити фінансовий стан підприємства. Кредитні ресурси як засіб
покриття втрат не підвищують ефективність фінансових операцій, так як
тягнуть за собою додаткові витрати, пов'язані з процентними платежами.
Наступний можливий метод нейтралізації фінансових ризиків, що
виникають у фінансовій діяльності підприємства, - це передача, або
трансферт, ризику партнерам за окремими фінансовими операціями шляхом
укладення деяких контрактів. При цьому господарським партнерам
передається та частина фінансових ризиків підприємства, за якою вони
мають більше можливостей нейтралізації їх негативних наслідків і, як
правило, мають більш ефективними способами внутрішньої страхового
захисту.
Передача ризику в сучасній практиці управління фінансовими
ризиками здійснюється за такими основними напрямками.
-Передача ризиків шляхом укладення договору факторингу. Предметом
передачі в даному випадку є кредитний ризик підприємства, який у
переважної його частці передається банку або спеціалізованої факторингової
компанії, що дозволяє підприємству в істотному ступені нейтралізувати
негативні фінансові наслідки кредитного ризику;
-Передача ризику шляхом укладення договору поруки. Російське
законодавство передбачає можливість укладення договору поруки. У силу
договору поручитель зобов'язується перед кредитором третьої особи
відповідати за виконання останнім його зобов'язання повністю або
частково. При невиконанні або неналежному виконанні боржником
забезпеченого порукою зобов'язання поручитель і боржник відповідають
перед кредитором солідарно. Підприємство використовує поруки для
залучення позикового капіталу і при цьому несе відповідальність перед
поручителем за чітке виконання договору поруки. Таким чином,
 84

підприємство-кредитор передає ризик неповернення кредиту і пов'язані з цим

втрати поручителя.
Існує ще один вид гаранта - це банківська гарантія. Це письмове
зобов'язання кредитної організації, видане на прохання іншої особи -
принципала, сплатити кредитору принципала - бенефіціару відповідно до
умов дається гарантом зобов'язання грошову суму при представленні
бенефіціаром письмової вимоги про її сплату. За видачу банківської гарантії
принципал сплачує гаранту винагороду. Банківська гарантія дозволяє
підприємству уникнути ризиків при укладанні угод з оплатою в майбутньому
або за фактом надання послуг, надання робіт, відвантаження товарів;
-Передача ризиків постачальникам сировини і матеріалів. Предметом
передачі в даному випадку є насамперед фінансові ризики, пов'язані з
псуванням або втратою майна в процесі їх транспортування і здійснення
вантажно-розвантажувальних робіт. Однак втрати, пов'язані з падінням
ринкової ціни продукції, несе підприємство, навіть якщо подібне падіння
викликане затримкою доставки вантажу;
-Передача ризиків шляхом укладання біржових угод. Цей метод
передачі ризику здійснюється шляхом хеджування і буде розглянуто далі як
самостійний метод нейтралізації фінансових ризиків.
У цілому ж передача ризику відбувається, якщо в укладеному
сторонами контракті існує специфічне положення щодо передачі конкретних
(або всіх) фінансових ризиків контрагенту. Сторона, яка прийняла на себе
ризик, звичайно вдруге передає його, уклавши договір страхування
відповідальності.
Найбільш небезпечні за своїми наслідками фінансові ризики
підлягають нейтралізації шляхом страхування, в принципі це також передача
ризику. Стороною, що приймає фінансові ризики, в даному випадку виступає
страхова компанія [73, c .182].
Страхування фінансових ризиків - це страхування, яке передбачає
обов'язки страховика по страхових виплатах у розмірі повної або часткової
 85

компенсації втрат доходів (додаткових витрат) особи, на користь якої

укладено договір страхування, викликаних наступними подіями: зупинка
виробництва або скорочення обсягу виробництва в результаті обумовлених у
договорі подій ; банкрутство; непередбачені витрати; невиконання
(неналежне виконання) договірних зобов'язань контрагентом застрахованої
особи, яка є кредитором по угоді; понесені застрахованою особою судові
витрати; інші події. Таким чином, перелік подій, які можуть спричинити
фінансову шкоду, від ризику настання якого можна застрахуватися, досить
широкий. Страхування фінансових ризиків належить до майнового
страхування. У деяких випадках страхування фінансових ризиків
включається в договір страхування майна, в такому випадку страхова
компанія відшкодовує страхувальникові не тільки збиток, спричинений
застрахованому майну, але і не отриману внаслідок зупинки виробництва (в
результаті страхового випадку) прибуток.
У практиці вітчизняного страхування найбільшого поширення одержує
страхування фінансових ризиків, пов'язаних з невиконанням зобов'язань
клієнтами (контрагентами) страхувальника. Це може бути фінансовий ризик
як по одній, так і по декількох однотипним операцій (ризик за договором
купівлі-продажу або поставки товару). Наприклад, постачальник,
направляючи товар покупцеві з умовою подальшої оплати товару, може
укласти договір страхування фінансового ризику, за умовами якого
страховик зобов'язаний відшкодувати страхувальникові (постачальнику)
неодержані доходи у разі невиконання покупцем - контрагентом
страхувальника - своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу товару [74 ,
c .145].
Вдаючись до послуг страхової компанії, підприємство має в першу
чергу визначити об'єкт страхування, тобто ті види фінансових ризиків, за
якими вона має намір забезпечити страховий захист. При визначенні складу
страхуються ризиків підприємству необхідно враховувати певні умови,
основними з яких є:
 86

-Висока ступінь імовірності виникнення фінансового ризику;

-Неможливість повністю відшкодувати фінансові втрати за ризиком за
рахунок власних фінансових ресурсів;
-Прийнятна вартість страхування фінансового ризику.
Страхування ймовірних втрат служить не тільки надійним захистом від
невдалих рішень, що саме по собі дуже важливо, але також підвищує
відповідальність керівників підприємства, спонукаючи їх серйозніше
ставитися до розробки і прийняття рішень, регулярно вживати превентивних
заходів захисту відповідно до страхового контрактом. Проте російське
законодавство не стимулює застосування такого методу мінімізації
ризику. Закон дозволяє вітчизняним підприємствам включати у вартість
витрат, що відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг), витрати на
страхування в обсязі, що не перевищує 1% обсягу реалізованої продукції
(робіт, послуг).
Ринок страхування в Росії отримав достатній розвиток, до 2007 р.
налічувалося близько 4 тис. страхових компаній, в основному це
початківці страхові компанії, і тільки 20% з них функціонують більше двох
років [75, c . 83].
Щоб з величезного переліку страхових компаній вибрати ту, яка
більшою мірою відповідає потребам підприємства в забезпеченні страхового
захисту, необхідно отримати наступну обов'язкову інформацію:
- Наявність ліцензії Федеральної служби Росії з нагляду за страховою
діяльністю;
- Форма спеціалізації страхової компанії;
- Розмір статутного капіталу і власних коштів страхової
компанії. Звичайно, величина цього показника не гарантує абсолютної
надійності, але страховик, який має великий оборот і в зв'язку з цим великий
потенціал, наприклад для інвестиційної діяльності, більш стійкий у
фінансовому відношенні;
 87

- Рейтинг страхової компанії, заснований на порівнянні відносних і

абсолютних показників фінансової діяльності таких компаній;
- Розмір тарифів, використовуваних страховою компанією в процесі
здійснення різних видів страхування фінансових ризиків.
Взаємовідносини підприємства зі страховою компанією грунтуються на
договорі страхування - угоди між страхувальником і страховиком, що
регламентує їх взаємні права та обов'язки [76, c .132].
Об'єднання ризику - це ще один спосіб мінімізації або нейтралізації
фінансових ризиків. Підприємство має можливість зменшити рівень власного
ризику, залучаючи до вирішення спільних проблем в якості партнерів інші
підприємства і навіть фізичні особи, зацікавлені в успіху спільної
справи. Для цього можуть створюватися акціонерні товариства, фінансово-
промислові групи, підприємства можуть придбавати або обмінюватися
акціями один одного, вступати в різні консорціуми, асоціації, концерни.
Таким чином, під об'єднанням фінансового ризику розуміється метод
його зниження, при якому ризик ділиться між декількома суб'єктами
економіки. Об'єднуючи зусилля у вирішенні проблеми, кілька підприємств
можуть розділити між собою як можливий прибуток, так і збитки від її
реалізації. Як правило, пошуки партнерів проводяться серед тих фірм, які
мають у своєму розпорядженні додатковими фінансовими ресурсами, а також
інформацією про стан і особливості фінансового ринку.
Диверсифікація - один з ефективних шляхів нейтралізації фінансових
ризиків. Диверсифікація дозволяє знижувати окремі види фінансових
ризиків: кредитний, депозитний, інвестиційний, валютний. В якості основних
можуть бути використані наступні форми диверсифікації:
-Диверсифікація фінансової діяльності підприємства, яка передбачає
використання альтернативних можливостей отримання доходу від різних
фінансових операцій, безпосередньо не пов'язаних один з одним. У такому
випадку, якщо в результаті непередбачених подій одна з фінансових операцій
виявиться збитковою, інші операції будуть приносити прибуток;
 88

-Диверсифікація портфеля цінних паперів, яка дозволяє знижувати

інвестиційні ризики, не зменшуючи при цьому рівень прибутковості
інвестиційного портфеля;
-Диверсифікація програми реального інвестування. В області
формування реального інвестиційного портфеля підприємству
рекомендується віддавати перевагу програмам реалізації кількох проектів,
відносно невеликий капіталомісткості, перед програмами, що складаються з
єдиного великого інвестиційного проекту;
-Диверсифікація покупців товарів (робіт, послуг) підприємства, яка
спрямована на зниження кредитного ризику, що виникає при комерційному
кредитуванні;
-Диверсифікація депозитних вкладів підприємства, яка передбачає
розміщення великих сум тимчасово вільних грошових коштів з метою
отримання прибутку в декількох банках. Звичайно умови розміщення
грошових активів в різних банках істотно не розрізняються, тому при
диверсифікації депозитних вкладів знижується рівень депозитного ризику,
але рівень прибутковості депозитного портфеля підприємства при цьому, як
правило, не знижується;
-Диверсифікація валютної корзини підприємства, яка передбачає вибір
кількох видів валют у процесі здійснення підприємством
зовнішньоекономічних операцій, що дає можливість мінімізувати валютні
ризики;
-Диверсифікація фінансового ринку, яка передбачає організацію робіт
одночасно на декількох сегментах фінансового ринку. Невдача на одному з
них може бути компенсована успіхами на інших [77, c .146].
Хеджування - новий спосіб компенсації можливих втрат від настання
фінансових ризиків, який з'явився в Росії з розвитком ринкових відносин. У
загальному вигляді хеджування можна визначити як страхування ціни товару
від ризику, або небажаного для продавця падіння, або невигідного покупцеві
збільшення, шляхом створення зустрічних валютних, комерційних,
 89

кредитних та інших вимог і зобов'язань.Таким

чином, хеджування використовується підприємством з метою страхування
прогнозованого рівня доходів шляхом передачі ризику іншій
стороні. Залежно від виду використовуваних похідних цінних паперів
виділяють відповідно кілька видів хеджування фінансових ризиків:
-Хеджування з використанням опціонів, яке дозволяє нейтралізувати
фінансові ризики по операціях з цінними паперами, з валютою, реальними
активами. У даному випадку використовується угода з премією (опціоном),
яка сплачується за право продати чи купити протягом передбаченого
опціоном строку цінний папір, валюту в обумовленому кількості і за
обумовленою ціною. Існують три можливі способи хеджування з
використанням опціонів:
1) хеджування на основі опціону на покупку, який надає право купівлі
за обумовленою ціною;
2) хеджування на основі опціону на продаж, який надає право продажу
за узгодженою ціною;
3) хеджування на основі подвійного опціону, який надає одночасно
право купівлі або продажу відповідного фінансового інструменту за
обумовленою ціною.
-Хеджування з використанням ф'ючерсних контрактів. Ф'ючерсні
контракти - це термінові, що укладаються на біржах угоди купівлі-продажу
сировинних товарів, золота, валюти, цінних паперів за цінами, що діють на
момент укладання угоди, з поставкою купленого товару і його оплатою в
майбутньому. Принцип механізму хеджування з використанням ф'ючерсних
контрактів заснований на тому, що якщо підприємство несе фінансові втрати
через зміну цін до моменту поставки як продавець валюти або цінних
паперів, то воно виграє в тих же розмірах як покупець ф'ючерсних контрактів
на таку ж кількість валюти або цінних паперів, і навпаки.
-Хеджування з використанням операції «своп». Своп - торгово-
фінансова обмінна операція, в якій укладення угоди про купівлю (продажу)
 90

цінних паперів, валюти супроводжується укладанням контрсделкі, угоди про

зворотний продаж (купівлю) того ж фінансового інструменту через певний
термін на тих самих або інших умовах. Існує ряд видів своп-операцій:
1) своп з метою продовження термінів дії цінних паперів являє собою
продаж цінних паперів і одночасну покупку такого ж виду цінних паперів з
тривалішим терміном дії;
2) валютна своп-операція полягає в купівлі іноземної валюти з
негайною оплатою в національній валюті з умовою зворотного викупу;
3) своп-операція з відсотками полягає в тому, що одна сторона
(кредитор) зобов'язується виплатити іншій відсотки, одержувані від
позичальника за ставкою «лібор» (ставка по короткострокових кредитах, що
надаються лондонськими банками іншим першокласним банкам) в обмін на
зворотну виплату за фіксованою в договорі ставкою.
Хеджування як метод нейтралізації фінансових ризиків у вітчизняній
практиці набуває дедалі більшого застосування в процесі управління
фінансовими ризиками через досить високою його результативності.
Мінімізувати фінансові ризики підприємство може також шляхом
встановлення та використання внутрішніх фінансових нормативів в процесі
розробки програми здійснення певних фінансових операцій або фінансової
діяльності підприємства в цілому. Система внутрішніх фінансових
нормативів може включати в себе:
-Граничний розмір позикових засобів, що використовуються у
виробничо-господарської діяльності підприємства;
-Максимальний розмір комерційного або споживчого кредиту,
наданого одному покупцеві;
-Мінімальний розмір активів у високоліквідної формі;
-Максимальний розмір депозитного вкладу, що розміщується в одному
банку;
-Максимальний розмір коштів, що витрачаються на придбання цінних
паперів одного емітента, та ін
 91

Оскільки ці нормативи внутрішні, розробляти їх повинна фінансова

служба самого підприємства, якій краще, ніж будь-кому, відомі особливості
фінансової і виробничої діяльності.
Перераховані методи можуть бути істотно доповнені з урахуванням
специфіки фінансової діяльності окремих підприємств і конкретного складу
портфеля їх фінансових ризиків [78, c .115].
Таким чином, процес нейтралізації можливих негативних наслідків
фінансових ризиків полягає в розробці і здійсненні підприємством
конкретних заходів щодо зменшення ймовірності виникнення окремих видів
ризиків і зниження розміру пов'язаних з ними очікуваних фінансових
втрат. Ці заходи передбачають використання як внутрішніх механізмів
нейтралізації фінансових ризиків, так і зовнішнього їхнього страхування. У
процесі розробки і реалізації заходів з нейтралізації фінансових ризиків
забезпечується принцип економічності управління ними.

3.2 Розробка рекомендацій щодо зниження фінансових ризиків ПАТ

«КЗБН «Росинка».

Кожне підприємство самостійно вибирає методи підвищення

ефективності своєї діяльності і причому лише ті, які воно в змозі реально
здійснити. У силу особливостей нинішнього фінансового становища ПАТ
«КЗБН «Росинка», на наш погляд, даному підприємству можна
рекомендувати використання методу прогнозування. Прогнозування - основа
будь-якої соціально-економічної системи. Воно базується на методах
створення різних варіантів майбутніх подій. Чим точніше будуть розраховані
можливі варіанти розвитку подій, тим краще фірма буде підготовлена до
виникнення ризиків.
Далі ми розглянемо, як змінюється рівень операційного левереджа,
тобто ступінь ризику при зміні впливаючих на нього факторів.
 92

Чинник № 1 - структура виручки від реалізації. При одних і тих же

зміни виручки від реалізації і при однаковому співвідношенні динаміки цін і
натурального обсягу, що знижують виручку, операційний левередж буде
різним, якщо неоднакова структура виручки від реалізації. У наступній
таблиці 3.1 ми будемо послідовно змінювати складові виручки від реалізації,
не змінюючи її величину в цілому, а також не змінюючи динаміку цін і
натурального обсягу продажів.
Таблиця 3.1

Розрахунок рівня операційного левереджа (I)

Показники Од. ізм. 2017 Варіанти

I II

1 2 3 4 5

1. Змінні витрати млн. р.. 58 421 59 421 60 421

2. Постійні витрати » 5 080 3 080 1 080

3. Прибуток від реалізації » 10 892 11 892 12 892

4. Виручка від реалізації (р. 1 + р. 2 + р. 3) » 74 393 74 393 74 393

5. Зниження виручки від реалізації % 15 15 15

5.1. За рахунок зниження цін » 10 10 10

5.2. За рахунок зниження натурального обсягу продажів % 5 5 5

6. Операційний левередж:

а) при зниженні цін (стор. 4: стор 3) б/р 6,83 6,26 5,77

б) при зниженні натурального обсягу ((стор. 4 - стор 1) / / стор 3) » 1,47 1,26 1,08
 93

7. Рівень операційного левереджа в умовах стор 5. [(Стор. 6а × стор

» 5,04 4,59 4,21
5.1 + р. 6б × стор 5.2): стор 5]

Таблиця дозволяє зробити ряд висновків:

-Рівень операційного левереджа істотно змінюється під впливом
структури виручки від реалізації;
-Чим менше постійних витрат у складі виручки від реалізації, тим
нижче рівень ризику;
-Чим вище рентабельність реалізації, тим нижче рівень ризику;
-У всіх випадках зниження натурального обсягу реалізації з точки зору
рівня ризику переважно зниження цін (порівняти рядки 6а і 66);
-Рівень операційного левереджа, розрахований з урахуванням обох
факторів, що знижують виручку від реалізації, ближче до рівня,
розрахованому для випадку зниження цін (стор. 6-а), тому що фактор
зниження цін вище за кількісним значенням, ніж фактор зниження
натурального обсягу продажів.
Практичний висновок з цього розрахунку: якщо у підприємства в
перспективі виручка від реалізації має тенденцію до зниження, треба знайти
способи зменшення постійних витрат і збільшення за рахунок цього
прибутку від реалізації.
Подивимося тепер, як впливає на рівень операційного левереджа
співвідношення факторів, що знижують виручку від реалізації - цін і
натурального обсягу продажів.
У таблиці 14 при одній і тій же структурі виручки від реалізації і
одному і тому ж рівні її зниження динаміка цін і натурального обсягу
продажів різна. Розрахуємо, як від цього змінюється рівень операційного
левереджу. У розрахунок приймається структура виручки від реалізації 2017
попередньої таблиці.
Таблиця 3.2
Розрахунок рівня операційного левереджа (II)
 94

Показники Од. ізм. 2017 Варіанти

I II

1 2 3 4 5

1. Змінні витрати млн. р.. 58 421 58 421 58 421

2. Постійні витрати » 5 080 5 080 5 080

3. Прибуток від реалізації » 10 892 10 892 10 892

74 393 74 393
4. Виручка від реалізації » 74 393

5. Зниження виручки від реалізації % 15 15 15

5.1. За рахунок зниження цін » 5 +10 25

5.2. За рахунок зниження натурального обсягу продажів % 10 25 +10

Продовження табл. 3.2

6. Операційний левередж:

а) при зниженні цін б/р 6,83 6,83 6,83

б) при зниженні натурального обсягу » 1,47 1,47 1,47

7. Рівень операційного левереджа в умовах стор 5. » 3,26 2,1 10,4

Знак "+" означає, що відбулося зростання, а не зниження фактора,

однак інший чинник знизився більшою мірою, перекрив це зростання і
привів до зниження виручки від реалізації.
 95

Розрахунок показує, що навіть проста перестановка цінового і

натурального факторів при збереженні всіх інших умов призвела до
зниження рівня операційного левереджа з 5,04 до 3,26.
У варіантах I і II взяті особливі умови, коли зменшення виручки від
реалізації відбувається виключно за рахунок зниження натурального обсягу
продажів; одночасно підвищуються ціни, частково компенсують скорочення
натурального обсягу (варіант I); або при різкому зниженні цін зростання
обсягу продажів частково компенсує цей фактор, і виручка від реалізації
знижується меншою мірою, ніж ціни (варіант II). Такі ситуації реальні, тому
що саме по собі зниження цін може викликати зростання попиту на
продукцію підприємства, і навпаки.
Рівень ризику у варіанті II в 5 разів вище, ніж у варіанті I. Це зрозуміло,
тому що зниження натурального обсягу продажів призвело до зниження
змінних витрат, а отже, до відносно меншому скорочення суми прибутку від
реалізації в порівнянні з варіантом II, коли при зниженні цін довелося
збільшувати змінні витрати.
Практичний висновок з цього розрахунку: якщо у підприємства при
несприятливої ринкової ситуації для його продукції є можливість вибору, то
краще значно знизити натуральний обсяг продажів, кілька підвищивши при
цьому ціни. Тоді втрати прибутку будуть менше, ніж при інших варіантах
регулювання попиту.
Звернемо увагу на співвідношення рівнів операційного левереджа у
варіанті II. Ступінь ризику виявляється менше при зниженні цін на 15% без
зміни натурального обсягу продажів, ніж при зниженні цін на 25% і
збільшенні натурального обсягу продажів на 10%.
Ще один практичний висновок. При ситуації, коли виручка від
реалізації знижується, недоцільно зниження цін компенсувати зростанням
натурального обсягу продажів. При такій компенсації підприємство може
втратити більше прибутку, ніж при зниженні цін, що забезпечує реалізацію
натурального обсягу на базисному рівні.
 96

Рівень фінансового левереджа залежить і від ставки податку на

прибуток, і від загальної величини прибутку, і від розмірів обов'язкових
витрат і платежів, здійснюваних за рахунок чистого прибутку. Цілком
реальні випадки, коли при низькій ставці податку на прибуток фінансовий
левередж невисокий і навпаки. Подивимося це на конкретних прикладах в
таблицях 3.3, 3.4 і 3.5.
Таблиця 3.3
Розрахунок рівня фінансового левереджа (I)

Показники 2017 Варіанти

I II III

1 2 3 4 5

1.Загальна сума прибутку, млн. руб. 912 912 912 912

2.Ставка податку на прибуток,% 20 10 40 70

3.Чістая прибуток (прибуток, що залишається в розпорядженні

підприємства (без урахування інших обов'язкових платежів), 730 821 547 274
стор.1 × (100 - стор 2 / 100)), млн. руб.

4.Сумма обов'язкових витрат і платежів з чистого прибутку, млн.

99 99 99 99
руб.

5.Свободная прибуток (чистий прибуток за вирахуванням

631 722 448 175
обов'язкових платежів (стор. 3 - стор 4)), млн. руб.

6.Фінансовий левередж (стор. 3: стор 5, або стор.1: стор.5× ×

1,16 1,14 1,22 1,56
(100 - стор 2 / 100)), б / р.

Довідково: фінансовий левередж при відношенні стр. 1 до стор

1,16 1,31 0,87 0,44
5, рівному 1,45 (I варіант)

Розрахунок дозволяє зробити наступні висновки:

 97

-При зміні ставки податку на прибуток і постійної суми обов'язкових

витрат і платежів за рахунок чистого прибутку ступінь фінансового ризику
зростає із збільшенням ставки податку на прибуток. Це пояснюється тим, що
з підвищенням ставки податку збільшується частка обов'язкових платежів у
складі чистого прибутку.
-Якби підприємство регулювала розміри обов'язкових платежів
залежно від своїх фінансових можливостей, тобто, наприклад, в I варіанті
збільшило б їх, враховуючи низьку ставку податку на прибуток, в III варіанті
зменшило б і т. д., то підтвердився б висновок про те, що низька ставка
податку на прибуток підвищує ступінь фінансового ризику (рядок
"Довідково"). При відсутності гнучкої фінансової політики - чим вище ставка
податку на прибуток, тим вище ризик.
-Якщо співвідношення загальної суми прибутку і чистого прибутку за
вирахуванням обов'язкових витрат і платежів за рахунок неї змінюється в
меншому ступені або в іншому напрямку, ніж ставка податку на прибуток,
рівень фінансового ризику виявляється у вирішальній мірі залежним від
цього співвідношення. Порівняємо, наприклад, I і III варіанти таблиці: ставка
податку на прибуток в III варіанті в 7 рази вище, ніж в I, а чистий прибуток за
вирахуванням обов'язкових платежів до 3 разів нижче. У результаті рівень
фінансового левереджу підвищився.
Ми розглянули, як змінюється рівень фінансового ризику в залежності
від зміни ставки податку на прибуток при інших незмінних
умовах. Подивимося тепер, як впливають інші фактори на ступінь
фінансового ризику. У таблиці 3.4 розрахуємо, як він зміниться, якщо в
умови попередньої таблиці ввести фактор зміни загальної суми прибутку.
Таким чином, при зміні величини загального прибутку і збереженні
суми обов'язкових платежів і витрат за рахунок чистого прибутку ставки
податку на прибуток грають мінімальну роль у формуванні фінансового
левереджу. Рівень фінансового левереджа майже однаковий у 2017 році і
варіанті III, хоча всі інші параметри різняться.
 98

Таблиця 3.4

Розрахунок рівня фінансового левереджа (II)

Показники 2017 Варіанти

I II III

1 2 3 4 5

1.Загальна сума прибутку, млн. руб. 912 612 1 512 2 250

2.Ставка податку на прибуток,% 20 10 40 70

3.Чістая прибуток (без урахування інших обов'язкових

730 551 907 675
платежів), млн. руб.

4.Сумма обов'язкових витрат і платежів з чистого

99 99 99 99
прибутку, млн. руб.

5. Вільна прибуток, млн. руб. 631 452 808 576

6.Фінансовий левередж, б / р. 1,16 1,22 1,12 1,17

Практичний висновок з розрахунків полягає в наступному. При великій

сумі обший прибутку і низькій частці у складі чистого прибутку обов'язкових
витрат і платежів рівень ризику мало залежить від ставки податку на
прибуток.
Поміняємо тепер ще одна умова розрахунку - суму обов'язкових витрат
і платежів з чистого прибутку. У таблиці 3.5 в порівнянні з попередньою
змінені значення лише цього показника.

Таблиця 3.5
Розрахунок рівня фінансового левереджа (III)
 99

Показники 2017 Варіанти

I II III

1 2 3 4 5

1.Загальна сума прибутку, млн. руб. 912 612 1 512 2 250

2.Ставка податку на прибуток,% 20 10 40 70

Подовження табл. 3.5

3.Чістая прибуток (без урахування інших обов'язкових

730 551 907 675
платежів), млн. руб.

4.Сумма обов'язкових витрат і платежів з чистого

99 10 269 219
прибутку, млн. руб.

5.Свободная прибуток, млн. руб. 631 541 638 456

6.Фінансовий левередж, б / р. 1,16 1,02 1,42 1,48

Отже, ступінь фінансового ризику в найбільшій мірі визначається

часткою обов'язкових витрат і платежів у складі чистого
прибутку. Зрозуміло, що при їх збільшенні ризик зростає, але у випадку дуже
великої частки вона зростає багато разів: у варіанті II і III варіанті ступінь
ризику виросла в порівнянні з умовами попередньої таблиці. В умовах I
варіанта, незважаючи на невеликі суми загальної та чистого прибутку, низька
питома вага обов'язкових платежів до останньої став єдиним чинником, який
істотно знизила ступінь фінансового ризику.
Таким чином, загальний рівень фінансового ризику залежить від ряду
чинників, але найбільш кількісно значущим є питомі вага обов'язкових
витрат і платежів з чистого прибутку в загальній сумі.
 100

Практично це означає, що для зниження ступеня фінансового ризику

підприємство в межах своїх можливостей має регулювати розміри своїх
зобов'язань, які вона повинна виконати незалежно від величини отриманого
прибутку. Це особливо важливо, якщо в перспективі передбачається
зниження з яких-небудь причин величини чистого прибутку. Тоді особливо
необхідно дивіденди за привілейованими акціями, відсотки за облігаціями,
відсотки за кредити пов'язувати з можливим ступенем фінансового ризику.
Чим більше цінних паперів з фіксованим доходом випускає
підприємство і чим більше воно платить відсотків за позикові кошти, тим
більше ймовірність різкого зниження його вільної прибуток (тобто чистого
прибутку за вирахуванням обов'язкових платежів) при невеликому
зменшенні загальної суми прибутку. У цих умовах вільна прибуток може
перетворитися на негативну величину. Аналогічно впливають на ситуацію
сплачуються бюджету штрафні санкції.
Операційний і фінансовий левередж дозволяють дати єдину оцінку
фінансового ризику підприємства. З формули 4 випливає, що загальний
ризик неотримання у достатніх сумах вільної прибутку тим вище, чим менше
змінні витрати, чим менше чистий прибуток у порівнянні з прибутком від
реалізації (тобто чим більше "к") і чим менше величина вільного прибутку,
тобто чистого прибутку за вирахуванням обов'язкових витрат і платежів з неї.
Розглянемо цю залежність на цифрових даних в таблиці 3.6; деякі з них
вже використані в попередніх розрахунках.
Таблиця 3.6

Розрахунок загального рівня фінансового ризику підприємства

Показники Умовні позначення 2017 Варіант

1 2 3 4

1. Виручка від реалізації, млн. руб. У 74 393 74 393

 101

2. Змінні витрати, млн. руб. Пер 58 421 58 421

3. Прибуток від реалізації, млн. руб. Пр 10 892 10 892

4. Чистий прибуток, млн. руб. Пч 730 730

5. Коефіцієнт співвідношення (стор. 3: стор 4) до 14,92 14,92

6. Вільна прибуток, млн. руб. Пс 631 631

7. Рівень фінансового ризику (стор. 1 / (стор.

Ло × ЛФ 7,9 1,7 *
5 × стор 6))

Зрозуміло, що зміна будь-якого із закладених в таблицю умов приведе

до зміни загального рівня фінансового ризику підприємства. Рівень ризику,
розрахованого в групі 4, майже в 5 разів нижче за рівень у групі 3 завдяки
більш низького показника операційного левереджа. Останнє пов'язано з тим,
що в розрахунок прийнятий варіант, при якому передбачається зниження
виручки від реалізації за рахунок скорочення натурального обсягу реалізації,
що супроводжується економією змінних витрат.
Таким чином, загальний ступінь ризику підприємства формується з
ризику значної втрати прибутку від реалізації і ризику різкого зниження
вільного прибутку. У випадках прогнозування зниження виручки від
реалізації важливо забезпечити мінімум постійних витрат у її складі і
мінімум фіксованих платежів за рахунок чистого прибутку.
Також, на наш погляд, для ПАТ «КЗБН «Росинка» прийнятними є такі
напрямки зниження фінансових ризиків.
Перший напрямок грунтується на принципі "відсікання зайвого", являє
собою захисну реакцію підприємства на несприятливий фінансовий розвиток
і позбавлене будь-яких наступальних управлінських рішень.
Другий напрямок використовує окремі захисні заходи, у переважному
виді являє собою наступальну тактику, спрямовану на перелом
 102

несприятливих тенденцій фінансового розвитку і вихід на рубіж фінансової

рівноваги підприємства.
Розглянемо більш детально зміст кожного напрямку.
-Перший напрямок являє собою систему заходів, спрямовану, з одного
боку, на зменшення розміру поточних зовнішніх і внутрішніх фінансових
зобов'язань підприємства в короткостроковому періоді, а з іншого боку, на
збільшення суми грошових активів, що забезпечують термінове погашення
цих зобов'язань. Принцип "відсікання зайвого", що лежить в основі цього
напрямку, визначає необхідність скорочення розмірів як поточних потреб
(що викликають відповідні фінансові зобов'язання), так і окремих видів
ліквідних активів (з метою їх термінового конверсії в грошову форму).
Основним змістом даного напрямку є забезпечення збалансування
грошових активів і короткострокових фінансових зобов'язань підприємства,
що досягається різними методами залежно від диктуються умов реального
фінансового стану підприємства. Прискорена ліквідність оборотних активів,
що забезпечує зростання позитивного грошового потоку в
короткостроковому періоді, досягається за рахунок наступних основних
заходів:
1) Прискорення інкасації дебіторської заборгованості;
2) Зниження періоду надання товарного (комерційного) кредиту;
3) Збільшення розміру цінової знижки при здійсненні готівкового
розрахунку за реалізовану продукцію;
4) Зниження розміру страхових запасів товарно-матеріальних
цінностей;
5) Уцінки трудноліквідних видів запасів товарно-матеріальних
цінностей до рівня ціни попиту з забезпеченням подальшої їх реалізації та
інших.
Прискорене часткове дезінвестірованіе необоротних активів, що
забезпечує зростання позитивного грошового потоку в короткостроковому
періоді, досягається за рахунок наступних основних заходів:
 103

1) Реалізації висоліквідной частини довгострокових фінансових

інструментів інвестиційного портфеля;
2) Проведення операцій зворотного лізингу, в процесі яких раніше
придбані у власність основні засоби продаються лізингодавцю з одночасним
оформленням договору їх фінансового лізингу;
3) Прискореної продажу невикористаного устаткування за цінами
попиту на відповідному ринку;
4) Оренди обладнання, раніше планованого до придбання в процесі
оновлення основних засобів і інших.
Мета цього напряму вважається досягнутою, якщо усунена поточна
низька платоспроможність підприємства.
-Другий напрямок являє собою систему заходів, спрямованих на
досягнення точки фінансової рівноваги підприємства в майбутньому
періоді. Основним напрямом забезпечення досягнення точки фінансової
рівноваги підприємством є скорочення обсягу споживання власних
фінансових ресурсів. Таке скорочення пов'язане зі зменшенням обсягу як
операційної, так і інвестиційної діяльності підприємства і тому
характеризується терміном "стиснення підприємства".
Стиснення підприємства повинно супроводжуватися заходами щодо
забезпечення приросту власних фінансових ресурсів. Збільшення обсягу
генерування власних фінансових ресурсів досягається за рахунок наступних
основних заходів:
1) Оптимізації цінової політики підприємства, що забезпечує
додатковий розмір операційного доходу;
2) Скорочення суми постійних витрат (включаючи скорочення
управлінського персоналу, витрат на поточний ремонт тощо);
3) Зниження рівня змінних витрат (включаючи скорочення
виробничого персоналу основних і допоміжних підрозділів; підвищення
продуктивності праці тощо);
 104

4) Здійснення ефективної податкової політики, що забезпечує

мінімізацію податкових платежів по відношенню до суми доходу та прибутку
підприємства (спрямованої на зростання суми чистого прибутку
підприємства);
5) Проведення прискореної амортизації активної частини основних
засобів з метою зростання обсягу амортизаційного потоку;
6) Своєчасної реалізації вибуває у зв'язку з високим зносом або
невикористаного майна;
7) Здійснення ефективної емісійної політики за рахунок додаткової
емісії акцій (або залучення додаткового пайового капіталу) та інших.
Скорочення необхідного обсягу споживання власних фінансових
ресурсів досягається за рахунок наступних основних заходів:
1) Зниження інвестиційної активності підприємства у всіх основних її
формах;
2) Забезпечення відновлення операційних позаоборотних активів
переважно за рахунок їх оренди (лізингу);
3) Здійснення дивідендної політики, адекватної фінансовому розвитку
підприємства з метою збільшення чистого прибутку, що спрямовується на
виробничий розвиток;
4) Скорочення обсягу програми участі найманих працівників у
прибутку;
5) Зниження розмірів відрахувань до резервного та інших страхових
фондів, що здійснюються за рахунок прибутку, та інші.
Мета цього напряму вважається досягнутою, якщо підприємство
вийшло на рубіж фінансової рівноваги, що передбачається цільовими
показниками фінансової структури капіталу і забезпечує достатню його
фінансову стійкість.
Мінімальним буде ризик у тих, хто будує свою діяльність переважно на
власному капіталі, але прибутковість діяльності таких підприємств невисока,
тому що ефективність використання позикового капіталу в більшості
 105

випадків виявляється більш високою. Оптимальним варіантом формування

фінансів підприємства вважається наступне співвідношення: частка власного
капіталу повинна бути більше або дорівнює 60%, а частка позикового
капіталу менша або дорівнює 40%.
Оскільки позитивним чинником фінансової стійкості є наявність
джерел формування запасів, а негативним чинником - величина запасів понад
встановлених нормативів, то основними способами виходу з незадовільного
фінансового стану будуть:
1) Поповнення джерел формування запасів і оптимізація їх структур;
2) Обгрунтоване зниження рівня запасів.
Зниження рівня запасів відбувається в результаті планування залишків
запасів, а також реалізації невикористаних товарно-матеріальних цінностей.
Найбільш безризиковим способом поповнення джерел формування
запасів, а також найбільш суттєвим чинником підвищення фінансової
стійкості підприємства є збільшення власного капіталу.
Важливою проблемою, що знаходиться на стику фінансового аналізу і
фінансового планування, є визначення необхідних темпів накопичення
власного капіталу. Дані показники можна визначити, виходячи з цілей
забезпечення нормальних мінімальних значень фінансових коефіцієнтів, які
характеризують фінансову стійкість підприємства.
Власний капітал організації - це основа нарощування обсягів її
діяльності. Тому надзвичайно важливо знаходити джерела його
збільшення. Ними можуть бути нерозподілений прибуток минулих років,
безоплатно отримані ресурси; розміщення цінних паперів або залучення
нових учасників та акціонерів.
Розмір власного капіталу організації має виключно важливе значення
для її діяльності: чим більше розмір капіталу, тим вище впевненість
контрагентів, кредиторів, покупців, оскільки при цьому підвищується її
надійність. Капітал є резервом для адекватних дій у несподівано виникають
непередбачених обставин, що дозволяє уникнути неплатоспроможності в
 106

процесі пристосування до роботи в умовах, що змінюються, або, інакше

кажучи, джерелом фінансування у випадку фінансових труднощів.
При визначенні необхідного розміру капіталу слід, в першу чергу,
враховувати його мінімально допустимий рівень. Тому основною проблемою
при плануванні капіталу, або, інакше кажучи, визначенні його доцільного
значення, є вибір прийнятного співвідношення власних коштів і
зобов'язань. Таке завдання є однією з основних у плануванні. Важливість її
обумовлена тим, що, з одного боку, чим більше таке ставлення, тим більша
фінансова незалежність або ступінь надійності організації, з іншого боку,
чим більше частка позикових (залучених) коштів в загальній сумі коштів,
тим за інших рівних умов буде більше прибутковість власного капіталу.
Такий ефект називається ефектом фінансового важеля. Це пов'язано з
тим, що прибуток, зароблений шляхом використання всіх засобів
організації (як власних, так і позикових), буде ставитися до суми власних
коштів. Отже, чим менше сума власних коштів в загальній сумі коштів, тим
більше буде прибуток на їх одиницю.
Таким чином, при визначенні необхідного розміру капіталу організації
доводиться йти на компроміс, вибираючи між ступенем її надійності, з точки
зору можливості успішно протистояти непередбаченим фінансових
ускладнень, яка буде тим більше, чим більше буде частка власного капіталу в
загальній сумі її коштів, і прибутковістю капіталу , яка при інших рівних
умовах (вартість залучених коштів, прибутковість активів) буде тим більше,
чим менше частка власного капіталу в її засобах.
При прийнятті рішення про збільшення капіталу необхідно вибрати
відповідні шляхи його здійснення. Капітал може бути збільшений як за
рахунок внутрішніх джерел (доходів від продажу продукції, продажу частини
активів з прибутком, переоцінки основних коштів), так і за рахунок
зовнішніх (випуску додаткових акцій).
Вибір способу збільшення капіталу організації визначається
зростанням капіталу, що розташовуються часом, а також допустимими
 107

витратами на придбання додаткового капіталу. Так, якщо передбачається

досить повільне зростання капіталу з урахуванням передбачуваного
зростання активів, його необхідне збільшення може бути забезпечене за
рахунок внутрішніх джерел, як правило, з нерозподіленого прибутку.Якщо
планується швидке зростання активів або необхідно несподіване істотне
збільшення капіталу, буде потрібно залучення коштів зовнішніх інвесторів.
При виборі способу збільшення капіталу, як і при прийнятті будь-яких
фінансових рішень, рекомендується виходити з принципу підвищення
цінності організації. Вважається, що цінність організації зростає при
збільшенні її прибутку і зростання курсу акцій на ринку. Ці питання, однак, є
не такими однозначними. Акціонери, з точки зору черговості виплати
винагороди на вкладений капітал, займають підлегле становище щодо інших
кредиторів, приймаючи на себе, таким чином, більш високий ризик, вони
мають отримувати і більш високу винагороду за участь в капіталі у вигляді
дивідендів і зростання вартості акцій.Регулярна виплата дивідендів, тим
більше з збільшенням їх розміру, призводить до зростання курсу акцій на
ринку.
З іншого боку, зі збільшенням виплати дивідендів буде зменшуватися
частина прибутку, яка використовується з метою збільшення капіталу для
зростання активів і отримання в майбутньому більшого прибутку, а також
для створення резервів на випадок непередбачених фінансових
ускладнень. Тому рішення про збільшення капіталу за рахунок одержуваного
прибутку повинно завжди ретельно аналізуватися з-за можливих наслідків.
Слід також враховувати і особливості існуючого оподаткування. Так,
якщо при планованому збільшенні капіталу враховується переоцінка
основних засобів організації за вищою поточною ринковою ціною і отримана
таким чином розрахункова додатковий прибуток буде включатися до
оподатковуваного доходу, зросте величина податку, що сплачується, що
призведе до збільшення відтоку грошових коштів. Якщо це небажано, то таке
реальне збільшення капіталу краще вважати прихованими резервами.
 108

Збільшення капіталу за рахунок додаткової емісії акцій також має як

позитивні, так і негативні сторони. З одного боку, в цьому випадку
збільшується капітал на значну суму. З іншого боку, акціонери можуть
несхвально поставитися до випуску додаткових акцій, оскільки це може
призвести до зниження прибутку на акцію і падіння курсової вартості акцій
на ринку.
Крім того, в цьому випадку виникає ризик придбання великої кількості
акцій інвесторами, які можуть потім істотно вплинути на політику організації
та управління нею. При збереженні ж існував розміру дивіденду і значному
збільшенні кількості акцій може зменшитися нерозподілений прибуток з
усіма витікаючими наслідками. Ще одним ускладнює фактором є
необхідність правильного вибору моменту випуску додаткових акцій з
урахуванням можливої оцінки ринком їх курсової вартості, оскільки
вважається, що вартість акцій на фондовій біржі відображає ринкові
очікування щодо можливості отримання доходу в майбутньому та оцінку
ринком достовірності фінансової звітності організації.
Слід також враховувати, що за залучення додаткового акціонерного
капіталу новим акціонерам треба платити дивіденди. Якщо підтримувати
виплачуваний дивіденд на колишньому рівні, це може призвести до
додаткових витрат. При виплаті дивідендів зменшується обсяг коштів для
створення резервів, послаблюється процес формування власного капіталу,
зменшується ринкова вартість акцій і здатність організації до розвитку та
забезпечення прибутковості в майбутньому.
З іншого боку, при виплаті підвищених дивідендів зазвичай
збільшуються значення відношення ринкової ціни акції до доходу на акцію
та ринкова вартість власного капіталу (цінність фінансової установи).Отже,
якщо в цих умовах будуть випускатися нові акції їх можна буде продати за
більш високою ціною.
 109

Таким чином, при визначенні необхідного розміру капіталу організації

та виборі варіанту його збільшення слід враховувати всю сукупність
розглянутих факторів та пов'язані з ними можливі ризики.
На наш погляд, ПАТ «КЗБН «Росинка» також слід значно покращити
систему інформаційного управління фінансовими ризиками. Ефективність
кожної керуючої системи значною мірою залежить від її інформаційного
забезпечення. В умовах ринкової економіки відома формула "час - гроші"
доповнюється аналогічною формулою: "інформація - гроші". Стосовно до
фінансового ризик-менеджменту вона набуває пряме значення, так як від
якості використовуваної інформації при прийнятті управлінських рішень
значною мірою залежить рівень прибутку, ринкова вартість підприємства,
альтернативність вибору інвестиційних проектів і фінансових інструментів
інвестування та інші показники формують рівень добробуту власника
підприємства і темпи його економічного розвитку. Чим більший розмір
капіталу використовується підприємством, чим більш диверсифікована його
господарська діяльність, тим вище стає роль якісної інформації, необхідної
для прийняття фінансових рішень сфер управління фінансовими ризиками.
Інформаційна система (або система інформаційно забезпечення)
фінансового ризик-менеджменту являє особливо функціональний комплекс,
що забезпечує процес цілеспрямованого підбору відповідних інформативних
показників, необхідних для здійснення ідентифікації, оцінки та підготовки
ефективних управлінських рішень щодо нейтралізації фінансових ризиків
підприємство.
Інформаційна система фінансового ризик-менеджменту покликана
забезпечувати необхідною інформацією не тільки управлінський персонал та
власників самого підприємства, а й задовольняти інтереси широкого кола
зовнішніх її користувачів. Характеризуючи склад користувачів інформації
входить в інформаційну систему фінансового ризик менеджменту, слід
зазначити, що коло інтересів зовнішніх і внутрішніх споживачів цієї
інформації істотно різниться.
 110

Зовнішні користувачі використовують лише ту частину інформації, яка

характеризує результати фінансової діяльності підприємства і його
фінансовий стан. Переважна частина цієї інформації міститься в офіційній
фінансової звітності, що подається підприємством,
Внутрішні користувачі, поряд з названої вище використовують значний
обсяг інформації про фінансові ризики підприємства, що є комерційною
таємницею. Крім того, внутрішні користувачі використовують значний коло
фінансових показників, формована із зовнішніх джерел, які також входять в
інформаційну систему фінансового ризик-менеджменту.
Висока роль фінансової інформації в підготовці і прийнятті ефективних
ризикових рішень пред'являє відповідно високі вимоги до її якості при
формуванні інформаційної системи фінансового ризик-менеджменту. Так до
інформації, що включається в цю систему, пред'являються наступні основні
вимоги:
-Значимість, яка визначає наскільки привлекаемая інформації впливає
на результати прийнятих ризикових рішень, в першу чергу, в процесі
формувань фінансової стратегії підприємства, розробки цілеспрямованої
політики по окремим аспектам фінансової діяльності, підготовки поточних і
оперативних фінансових планів.
-Повнота, яка характеризує завершеність кола інформативних
показників, необхідних для здійснення ідентифікації оцінки та прийняття
оперативних управлінських рішень щодо нейтралізації фінансових ризиків
підприємства.
-Достовірність, яка визначає наскільки формована інформації
адекватно відображає реальний стан і результати фінансової діяльності,
правдиво характеризує зовнішню фінансову середу, нейтральна по
відношенню до всіх категорій потенційних користувачів і перевірювана.
-Своєчасність, яка характеризує відповідність формованої інформації
потреби в ній по періоду її використання. Окремі види інформативних
показників, які у фінансовому ризик-менеджменті, "живуть" в його
 111

інформаційній системі в незмінному кількісному вираженні лише один день,

(наприклад, курс іноземних валют, курс окремих фондових і грошових
інструментів на фінансовому ринку), інші - місяць, квартал і т.п.
-Зрозумілість, яка визначається простотою її побудови, відповідністю
певним стандартам представлення та доступністю розуміння (а відповідно і
адекватного її тлумачення) тими категоріями користувачів, для яких вона
призначається. Не слід однак змішувати вимоги зрозумілості інформації для
певної категорії користувачів з її універсальною доступністю для розуміння
всіма учасниками фінансової діяльності підприємства, тому що ряд з них
може не мати достатнього рівня кваліфікації для адекватної її інтерпретації.
-Релевантність (або вибірковість), що визначає досить високий ступінь
використовуванність формованої інформації в процесі управління
фінансовими ризиками підприємства. "Інформаційне переповнення" системи
фінансового ризик-менеджменту ускладнює процес відбору необхідних
інформативних даних для підготовки конкретних управлінських рішень,
призводить до формування малоістотні альтернативних проектів цих рішень,
здорожує процес інформаційного забезпечення управління фінансовими
ризиками підприємства.
-Порівнянність, яка визначає можливість порівняльної оцінки вартості
окремих активів і результатів фінансової діяльності підприємства в часі,
можливість проведення автор порівняльного фінансового ризик-аналізу
підприємства з аналогічними господарюючими суб'єктами і т.п. Така
порівнянність забезпечується ідентифікацією визначення окремих
інформативних показників та одиниць їх вимірювання, використанням
відповідних національних і міжнародних стандартів фінансової звітності,
послідовністю і стабільністю застосовуваних методів обліку фінансових
показників на підприємстві.
-Ефективність, яка стосовно до формування інформаційної системи
фінансового ризик-менеджменту означає, що витрати на залучення певних
інформативних показників не повинні перевищувати ефект, отриманий в
 112

результаті їх використання при підготовці і реалізації відповідних ризикових

рішень.
Можна також запропонувати наступні, так звані попереджувальні
методи нейтралізації фінансових ризиків. Ці методи, як правило, більш
трудомісткі, вимагають великої попередньої аналітичної роботи, від повноти
і ретельності якої залежить ефективність їх застосування. До таких методів
належать:
-Скорочення переліку форс-мажорних обставин в контрактах з
партнерами;
-Збір та аналіз додаткової інформації про фінансовий ринок;
-Прогнозування тенденцій зміни зовнішнього середовища і
кон'юнктури фінансового ринку;
-Стратегічне планування діяльності підприємства.
Тільки маючи певні стратегічні позиції можливо ефективне ведення
господарства. Тому в першу чергу необхідно розробити фінансову стратегію
підприємства. Метою розробки є побудова ефективної системи управління
фінансами, спрямованої на досягнення стратегічних і тактичних цілей
підприємства.
В даний час для більшості підприємств характерна реактивна форма
управління фінансами, тобто прийняття управлінських рішень як реакція на
поточні проблеми. Одним із завдань реформи підприємства є перехід до
управління фінансами на основі аналізу фінансово-економічного стану з
урахуванням постановки стратегічних цілей діяльності підприємства,
адекватних ринковим умовам і пошуку шляхів їх досягнення. При проведенні
реформи підприємства стратегічними задачами розробки фінансової
політики підприємства є:
-Максимізація прибутку підприємства;
-Оптимізація структури капіталу підприємства й забезпечення його
фінансової стійкості;
-Забезпечення інвестиційної привабливості підприємства;
 113

-Створення ефективного механізму управління підприємством;

-Використання підприємством ринкових механізмів залучення
фінансових коштів.
Слід відзначити той факт, що при розробці ефективної системи
управління фінансами постійно виникає основна проблема сполучення
інтересів розвитку підприємства, наявності достатнього рівня коштів для
проведення зазначеного розвитку й збереження високої платоспроможності
підприємства.
Хоча система управління фінансами орієнтована на вирішення
короткострокових і поточних завдань, що вирішуються підприємством,
розробка стратегії його розвитку дозволяє не тільки визначити орієнтири
цього розвитку, а й домогтися розуміння спільності завдань працівниками,
стимулювати інформаційний обмін між структурними підрозділами. З
переходом на якісно інший рівень поточного планування підприємство
розширює внутрішні можливості накопичень для модернізації виробництва,
стає більш привабливим для сторонніх інвесторів.
За розробки фінансової стратегії підприємства визначають тактичні
заходи - конкретизують шляхи, способи і прийоми досягнення стратегічної
мети. Наприклад, такими тактичними заходами можуть бути скорочення
накладних витрат, відмова від витрат на соціально-культурні, побутові
заходи - стратегія мінімізації витрат, відмова від збиткових виробництв,
невигідних каналів реалізації, бартеру - стратегія максимізації прибутку;
розширення ринку збуту.
Таким чином, нейтралізація можливих негативних наслідків
фінансових ризиків покликана забезпечити зниження вихідного рівня
прийнятих фінансових ризиків до прийнятного його значення. Можливість
використання кожного з методів нейтралізації фінансових ризиків залежить
від досвіду роботи і можливостей підприємства. Для отримання більш
ефективного результату, як правило, використовується не один, а сукупність
методів. Запропоновані заходи дозволять ПАТ «КЗБН «Росинка» вирішити
 114

ряд проблем, пов'язаних з фінансовою політикою підприємства, знайти нові

можливості отримання прибутку. На основі отриманого прибутку можна
сформувати більш раціональну структуру власного капіталу.

3.4. Організація охорони праці на підприємстві

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних,

організаційно - технічних, санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних
заходів і засобів, спрямованих на забезпечення працездатності людини в
процесі праці.
Повністю безпечних виробництв не буває, тому завдання охорони праці
полягає в тому, щоб звести до мінімуму імовірність захворювання або
поразки працюючого з одночасним забезпеченням комфорту при
максимальній продуктивності праці [79, с. 39].
Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:
пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності
роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення
суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та
продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та
нешкідливих умов праці;
- комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі
загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з
урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в
галузі науки і техніки та охорони довкілля;
- соціального захисту працівників, відшкодування шкоди особам, які
потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань;
 115

---встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та

суб'єктів підприємницької діяльності залежно від форм власності та видів
діяльності;
2) адаптації трудових процесів до можливостей працівника з
урахуванням його здоров'я та психологічного стану;
3) використання економічних методів управління охороною праці,
участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення
добровільних внесків та інших надходжень на цілі, отримання яких не
суперечить законодавству;
4) інформування населення, проведення навчання, професійної
підготовки та підвищення кваліфікації працівників питань охорони праці;
5) забезпечення координації діяльності органів державної влади,
установ, організацій, об'єднань громадян, розв'язують проблеми охорони
здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення
консультацій між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з
охорони праці на місцевому та державному рівнях;
6) використання світового досвіду організації роботи щодо
поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного
співробітництва [80, с. 47].
Створення системи охорони праці на підприємстві передбачене
Законом України "Про охорону праці" [81]. У загальному, законодавство про
охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю
України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності"[82] та прийнятих
відповідно до них нормативно-правових актів.
Відповідно до Закону України "Про охорону праці", під час укладання
трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під
розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці
небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі
 116

наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і

компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і
колективного договору.
Відповідно до ст. 13 закону України "Про охорону праці" роботодавець
зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному Підрозділі
умови праці відповідно до нормативно-правових актів а також забезпечити
додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони
праці.
З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи
управління охороною праці, а саме:
- створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які
забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує
інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання функцій;
- розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує
комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення
існуючого рівня охорони праці;
- забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно
до обставин, що змінюються;
- впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки,
засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки,
позитивний досвід з охорони праці тощо;
- забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого
обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;
- забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків,
професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених
комісіями за підсумками розслідування цих причин;
- організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних
досліджень, умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та
устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-
правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються
 117

законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних

і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;
- розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони
праці, що діють у межах підприємства, та встановлюють правила виконання
робіт і поведінки працівників на території підприємства відповідно до
нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно
працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з
охорони праці;
- здійснює контроль за додержанням працівником технологічних
процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткування та
іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та
індивідуального захисту, виконанням робіт відносно до вимог з охорони
праці;
- організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з
працівниками у галузі охорони праці;
- вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за
необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення
на підприємстві аварій та нещасних випадків [83, с. 97].
Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення
зазначених вимог.
Служба охорони праці на підприємстві вирішує наступні задачі:
- забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування,
будівель і споруд;
- забезпечення працюючих засобами індивідуального і
колективного захисту;
- професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з
питань охорони праці, пропаганди безпечних методів роботи;
- вибору оптимальна режимів праці і відпочинку працюючих;
- професійного відбору виконавців для певних видів робіт.
 118

Служба охорони праці входить в структуру підприємства, установи,

організації як одна з основних виробничо-технічних служб. Ліквідація
служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства.
Служба охорони праці залежно від чисельності працюючих може
функціонувати як самостійний структурний підрозділ так і у вигляді групи
фахівців або одного фахівця, в тому числі і за сумісництвом. Вона
комплектується фахівцями, що мають вищу освіту і стаж роботи за профілем
виробництва не менше 3-х років. Перевірка знань по охороні праці
працівників служби охорони праці проводиться в установленому порядку до
початку виконання ними своїх функціональних обов'язків і періодично, один
раз в три роки.
Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові
підприємства. За своїм посадовим становищем та умови оплати праці
керівник служби охорони праці прирівнюється до керівників основних
виробничо-технічних служб підприємства. Такий принцип зберігається при
визначенні посадового становища та окладів і інших працівників служби
охорони праці. Працівники служби охорони праці не можуть притягуватися
до виконання функції, не передбачених Законом "Про охорону праці" та
Типовим положенням [84, с. 112].
Питання охорони праці у цьому розділі розглядаються стосовно відділу
менеджменту київської кондитерської фабрики ПАТ «КЗБН «Росинка».
Згідно з вимогами норма площі на одного працюючого повинна становити не
менш 6 м2, а об'єм не менше 20мі. Що стосується вищевказаного відділу, то
він розташований на другому поверсі семиповерхового будинку в
приміщенні, площа дорівнює 30 м2, а висота - 2,5 м. В приміщенні працює 3
людини, на кожного приходиться 7 м2 площі приміщення та 21 м3 обсягу
приміщення. У приміщенні розмішена різна оргтехніка (комп'ютори,
принтер, телефон, факс), та кондиціонуючі прилади. Отже, відділ маркетингу
підприємства відповідає санітарним нормам проектування промислових
підприємств для даного виду робіт.
 119

На рисунку 3.1. наведено приклад схеми управління охороною праці на

підприємстві київська кондитерська фабрика ПАТ «КЗБН «Росинка».

Директор ПАТ
«КЗБН «Росинка»

Заступник першого керівника по охороні парці

Відділ охорони праці

Фінансовий
відділ Відділ
Відділ збуту Відділ менеджмен
технічного ту
Технологічний Виробничий забезпечення
відділ відділ

Рис. 3.1. Схема управління охороною праці на фабриці ПАТ «КЗБН

«Росинка»
У процесі роботі спеціалісти відділу менеджменту на підприємстві
ПАТ «КЗБН «Росинка» є схильними до впливу шкідливих чинників, які
негативно впливають на їх здоров’я. Такі факторів класифікують згідно
ГОСТ 12.0.003-74* [85]. Перелік шкідливих і небезпечних чинників, які
супроводжують працю менеджера, наведені в табл. 3.7.

Таблиця 3.7
Перелік шкідливих і небезпечних виробничих чинників
Шкідливі і небезпечні Джерела їх виникнення Вплив на людину
виробничі чинники

Фізичне статичне Статичність пози Остеохондроз, болі у спині та

перевантаження суглобах

Підвищений рівень шуму Вентилятори системного Остеохондроз, болі у спині та

блоку, накопичувач, принтери суглобах
ударної дії
 120

Висока напруга Електрообладнання, Можливість ураження електричним

(380, 220 В) ПЕОМ струмом

Електромагнітне ПЕОМ Порушення обміну речовин, головні

випромінювання болі, нудота

Напруга при Відповідальність, труднощі Напруга центральної нервової

роботі виробничого завдання, системи, загальне стомлення,
ізоляція в спілкуванні, психічні зриви
інформаційна
перевантаженість
Навантаження на ПЕОМ Погіршення зору, мігрень через
зорові аналізатори перенапругу зорових м'язів

Для ефективної роботи у наведених умовах на підприємстві ПАТ

«КЗБН «Росинка» необхідно створення та дотримання оптимальних умов
мікроклімату. Оптимальні мікрокліматичні умови - сполучення параметрів
мікроклімату, які при тривалому й систематичному впливі на людину
забезпечують збереження нормального функціонального й теплового стану
організму без напруги реакцій терморегуляції.
Метеорологічні умови забезпечуються на підприємству відповідно до
вимог ГОСТ 12.1.005 - 88 [86], враховуючи такі фактори: категорія ваги
робіт, періоду року. Категорія робіт працівників відділу менеджменту
визначається як Легка - І а. Згідно з ДСН 3.3.6.042-99 [87] визначені
оптимальні норми температури, відносної вологості і швидкості руху повітря
в робочій зоні виробничих приміщень для холодного та теплого періоду року
відповідно до цієї категорії робіт, данні приведені в таблиці 3.8.

Таблиця 3.8
Оптимальні норми температури, відносної вологості і швидкості руху
повітря в робочій зоні
Період Категорія робіт по Температура, Відносна Швидкість руху
року енерговитратах °С вологість, повітря, м/с
%

Оптим. Оптим. Оптим.

 121

Холодний Легка - І а 22-24 40-60 0,1

Теплий Легка - І а 23-25 40 - 60 0,1

ЕМВ й статична електрика приводять до іонізації повітря, у результаті

якої відбувається утворення позитивних іонів, що вважаються
несприятливими для здоров'я людини (іони попадають разом з повітрям у
дихальні шляхи, викликаючи ускладнення). Відповідно до вимог ДНАОП
0.03 - 3.06 - 80 норма вмісту легких іонів обох знаків повинна становити від
1500 до 5000 в 1 см повітря. Дані,щодо рівнів іонізації повітря приведені у
табл. 3.9.

Таблиця 3.9
Рівні іонізації повітря приміщень при роботі на ПЕОМ
Рівні Число іонів в 1 см і повітря

п+ п-

Мінімально необхідні 400 600

Оптимальні 1500-3000 3000-5000

Максимально допустимі 50000 50000

Для забезпечення оптимальних параметрів мікроклімату на

підприємстві передбачена система вентиляції й опалення. У відділі
проводяться наступні заходи:
- використовується природна (повітря переміщується під впливом
теплового напору) і штучна (повітря переміщається вентиляторами)
загальнообмінна й приточно-витяжна вентиляція згідно;
- встановлення кондиціонерів;
- щоденне вологе прибирання приміщення.
У спорудженні використовується центральне опалення в холодний
період.
Правильну світлопередачу створює природне освітлення й штучні
джерела світла зі спектральною характеристикою, близькою до природного
 122

освітлення, відповідно до СНиП ІІ - 4-79 [88]. В приміщенні відділу

менеджменту застосовується природне бічне одностороннє й штучне
загальне освітлення. Характер зорової роботи менеджера відповідає III
розряду, тобто мінімальний розмір об'єкта розрізнення перебуває між 0,3 та
0,5 мм, характеристика фону - середня. Штучне освітлення в приміщенні
забезпечується люмінесцентними лампами типу ЛБ. Нормоване значення
КПО для будинків, розташованих в І, II, IV, V поясах світлового клімату
визначається по формулі:

еIVn = eIIIn ∙ m ∙ c, (4.1)

де, еIVn - КПО для IV пояса світлового клімату;

eIIIn - КПО для III пояса світлового клімату, що дорівнює 2;
m - коефіцієнт світлового клімату, що дорівнює 0,9;
с - коефіцієнт сонячності клімату, що дорівнює 0,75, тому що світлові
отвори зорієнтовані на південь.
Значення коефіцієнту природної освітленості для відділу менеджменту
київської фабрики ПАТ «КЗБН «Росинка» дорівнює:

еIVn = 2 ∙ 0,9 ∙0,75 =1,35

Характеристика освітлення для відділу менеджменту фабрики ПАТ

«КЗБН «Росинка» приведена в таблиці 3.10.

Таблиця 3.10
Характеристика освітлення
Найменування Площа Розряди Освітлення
приміщення підлоги, м2 зорової
природне штучне
роботи
Вид освітлення КПО Нормоване
еIV
n, % освітлення, Е лк
 123

Відділ менеджменту 30 IІІ бічне 1,35 300 лк

Припустимий рівень шуму в приміщенні, де працюють із ПЕОМ,

нормується згідно з ГОСТ 12.1.003-83 [89]. У відділі джерелами шуму є:
оргтехніка (комп’ютери, принтер, телефон, факс і т.п.), кондиціонери. Згідно
з нормами у приміщеннях на робочому місці оператора при рішенні завдань
потребуючі концентрації уваги рівні звуку не повинні перевищувати 50 дБА.
Заходами для зниження шуму є:
1) Застосування шумопоглинаючих матеріалів.
2) Акустична обробка приміщень.
3) Розташування джерел шуму в ізольованих приміщеннях.
4) Заміна матричних принтерів на лазерні
Робоче місце адміністративно-управлінського персоналу оснащене
комп'ютерною технікою.
Монітори є джерелами рентгенівського, оптичного та радіочастотного
випромінювання. Потужність дози рентгенівського випромінювання згідно з
НРБУ-97 в будь-якій точці простору на відстані 5 см від поверхні екрану
монітора не повинна перевищувати 100 мкР/год.
Допустимі значення оптичного та радіочастотного випромінювання
при використовуванні відеодісплейних терміналів (ВДТ) згідно ДСан П і Н
3.3.2-0.07-98, ГОСТ 12.1.045 - 84 та ГОСТ 12.1.006 - 84 [90] приведені у табл.
3.11 та табл. 3.12 відповідно.

Таблиця 3.11
Допустима поверхнева кількість потоку енергії в різних областях оптичного
випромінювання
№ Види оптичного випромінювання Допустима поверхнева кількість потоку
п/п (діапазон довжин хвиль) енергії, Вт/м2
1 Ультрафіолетові випромінювання 0,001 0,01 10,0
УФ-С (220-280нм)
УФ-В (280-320нм)
УФ-А (320-400нм)
 124

2 Видимі випромінювання (400-760нм) 10,0

3 Інфрачервоні випромінювання 35,0-70,0

(0,76-10,0мкм)

Даний відділ маркетингу фабрики ПАТ «КЗБН «Росинка» має такий

ступінь небезпеки ураження електричним струмом, який не характеризується
підвищеної небезпекою, відповідно до ПУЭ-87. ПЕОМ відносять до
електроустановок закритого типу виконання (тобто струмоведучі частини
перебувають у кожухах) з діючими напругами до 1000 В. За ПУЭ-87, ступінь
захисту персоналу від зіткнення зі струмоведучими частинами усередині
захисного корпуса й від влучення води в усередину корпуси відповідає ІP -
44 (де 4 - захист від твердих тіл розміром більше 1,0 мм; 4 - захист від води)
[91, с. 146].
Конструктивні заходи безпеки направлені на запобігання можливості
дотику працівника до струмоведучих частин. Для цього всі рубильники,
встановлені в закритих корпусах, всі струмоведучі частини поміщені в
захисний корпус або покриті шаром ізоляції, який виключає можливість
дотику до них. Комп`ютери мають робочу ізоляцію і елементи заземлення.

Таблиця 3.12
Допустимі рівні напруженості електромагнітного поля радіочастотного діапазону та
напруженість електростатичного поля
Діапазон частот, Гц Допустимі рівні напруженості Допустима поверхнева
електромагнітного поля щільність потоку
енергії, Вт/м2
за електричною за магнітною
складовою (Е), В/м складовою (Н), А/м

60кГц доЗМГц 50 5 -
3 МГц до 30 МГц 20 - -
30 МГц до 50 МГц 10 0,3 -
50 МГц до 300 МГц 5 - -
300 МГц до300 ГГц - - 10
Напруженість 20 кВ/м
електростатичного поля
 125

Можливими причинами пожеж в приміщенні є несправність

електропровідні і електроустаткування, коротке замикання в мережі,
зберігання горючих матеріалів (папір), блискавка та ін.
У системі запобігання пожежі передбачені наступні міри пожежної
безпеки:
1) контроль і профілактика ізоляції;
2) наявність плавких запобіжників в устаткуванні;
3) захист будинку від блискавки.
4) вибір ступеня захисту оболонок комп'ютера відповідно до класу
пожежно-небезпечної зони приміщення П - IIа - не нижче ІP-44 для
електроустановок і ІP-2X для світильників.
Отже, стан охорони праці і навколишнього середовища ПАТ «КЗБН
«Росинка» відповідає вимогам чинного законодавства.

ВИСНОВКИ

1. Проблема ризику й доходу є однією з ключових концепцій у

фінансовій і виробничій діяльності суб'єктів ринкових відносин.
Під «ризиком» прийнято розуміти ймовірність (загрозу) втрати
підприємцем частини своїх ресурсів, ймовірність недоодержання появи
додаткових витрат у результаті проведення визначеної фінансової і
виробничої стратегії. Сутність ризику складається в можливості відхилення
отриманого результату від запланованого. Більш того, правомірно говорити
про ризик упущеної можливої, тобто ризику непрямого (побічного)
фінансового збитку (неотриманий прибуток) у результаті того, що який-
небудь захід не було проведено чи була зупинена господарська (комерційна)
діяльність. Якщо дивитися на проблему більш формально, то мова йде не
тільки про ризик втрат, а й про ризик вигоди (одержання додаткового
прибутку). Як відхилення від планованого результату він може мати й
 126

позитивну сторону. Отже, ризик як елемент господарського рішення може

бути визначений у такий спосіб — це ситуативна характеристика діяльності
будь-якого суб'єкта ринкових відносин, що відображає невизначеність її
результату і можливі несприятливі (або сприятливі) наслідки у випадку
неуспіху (або успіху).
2. Ризик є невід’ємною складовою будь-яких економічних процесів. Це
пов’язано з тим, що у загальному ризик може бути і як ознакою невизначеної
ситуації у навколишньому середовищі, так і необхідністю вибору певного
напрямку щодо досягнення поставлених цілей деякого економічного агента.
Тож функціонування будь-якого суб’єкта господарювання в економічному
житті суспільства є об’єктивною умовою щодо застосування відповідних
методів ризик-менеджменту в його повсякденній діяльності.
3. Стійке фінансове становище формується в процесі всієї виробничо-
господарської або комерційної діяльності підприємства. Однак партнерів та
акціонерів підприємства цікавить не процес, а результат, тобто саме
показники фінансового стану за звітний період, які можна визначити на
основі офіційної фінансової звітності.
4. Стійка діяльність підприємства залежить як від обгрунтованості
стратегії розвитку, маркетингової політики, від ефективного використання
всіх існуючих в його розпорядженні ресурсів, так і від зовнішніх умов, до
числа яких відносять податкову, кредитну, цінову політики держави та
ринкову кон'юнктуру. Через це в якості інформаційної бази аналізу
фінансового стану повинні виступати звітні дані підприємства, деякі задані
економічні параметри і варіанти, при яких змінюються зовнішні умови його
діяльності, котрі потрібно враховувати при аналітичних оцінках та прийнятті
управлінських рішень.
5. В роботі досліджується фінансові ризики Публічного Акціонерного
Товариства «Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка» в системі
міжнародного менеджменту. Скорочена назва – ПАТ «КЗБН «Росинка». ВАТ
 127

«КЗБН «Росинка» - літер з виробництва та продажу безалкогольних напоїв,

хлібного квасу, сиропів і мінеральної води в Україні.
6. Аналіз фінансово-економічних показників діяльності ПАТ «КЗБН
«Росинка» в 2013-2015 рр. показав, що:
- формування доходiв пiдприємства здiйснювалося вiдповiдно до вимог
П(С)БО 15 "Дохiд". Чистий дохiд вiд реалiзацiї продукцiї, товарiв, робiт i
послуг у 2014 р. склав 238925,0 тис. грн., що на 10937 тис. грн. (4,8%) більше
порівняно з 2013 р., в 2015 р. зріс на 93541,0 тис. грн. (39,15%) і склав 332466
тис. грн. Отже, протягом 3 років даний показник зростав, що свідчить про
позитивні тенденції, посилення позицій на ринку;
- собiвартiсть реалiзованої готової продукцiї (товарiв, робiт, послуг)
складала в 20143 р. 153234 тис. грн., що на 4231 тис. грн. (2,84%) більше
порівняно з 2013 р. В 2015 р. даний показник зріс на тис. грн. (39,15%) і
склав 332466 тис. грн., що пов’язано із зростанням обсягів реалізації;
- в 2014 р. необґрунтовано зросли адмiнiстративнi витрати, витрати на
збут продукцiї, iншi операцiйнi витрати, порівняно із 2013 р. (майже на
100%). При цьому, чистий дохiд вiд реалiзацiї продукцiї, товарiв, робiт i
послуг зріс лише на 4,8%. А в 2013 р. порівняно з 2014 р.: адміністративні
витрати зросли на 3959,0 тис. грн. (19,52%) і склали 24243 тис. грн.; витрати
на збут зросли на 9506,0 тис. грн. (17,02%) і склали 65344 тис. грн.; інші
операційні витрати зменшились на 6516,0 тис. грн. (25,6%) і склали 18933
тис. грн.;
- інші операційні доходи за період 2013-2015 рр. зростали більшими
темпами у порівнянні з 2013-2015 рр., і складали 19023 тис. грн.;
- збиток підприємства за 2014 р. складає 13947,0 тис. грн. проти чистого
прибутку, отриманого в 2013 р. в сумі 15492,0 тис. грн. Збитковість
підприємства пов’язані із зменшенням темпів реалізації, зростанням витрат
на маркетингові заходи (в т. ч. витрат на рекламу), які входять до витрат на
збут, збільшенням орендної плати та плати за комунальні послуги. Можна
зазначити, що в 2014 р. витрати на маркетингові заходи (в т. ч. витрати на
 128

рекламу) не були ефективними, так як порівняно з 2013 р. вони зросли на

100%, а чистий дохiд вiд реалiзацiї продукцiї, товарiв, робiт i послуг зріс
лише на 4,8%;
- також на погіршення фінансової ситуації вплинула нестабільна
економічна ситуація в країні, підприємство втратило від погашення кредиту
(коливання курсу валют призвело до збитків);
- в 2015 р. у порівнянні з 2014 р. був отриманий чистий прибуток в сумі
839 тис. грн. Отримання чистого прибутку в 2015 р. пов’язано із тим, що в
2015 р.: не були отримані інші витрати; зменшились інші операційні витрати;
адміністративні та витрати на збут зростали меншими темпами, аніж чистий
доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).
7. За результатами розрахунків показників рентабельності за 2013-
2015 рр. видно, що:
- коефіцієнт прибутковості (рентабельності) власного капіталу за 2013 р.
дорівнював 13,64%, а у 2008 р. склав 0, так як у підприємства були збитки, за
2015 р. склав 0,83%. Не висока прибутковість (рентабельність) власного
капіталу свідчить про те, що підприємство не достатньо ефективно
використовує власний капітал, що є негативним фактором розвитку;
- коефіцієнт прибутковості (рентабельності) активів в 2013 р.
дорівнював 12,41%, а у 2015 р. склав 0, так як у підприємства були збитки, в
2015 р. дорівнював 0,56%. Робимо висновок, що зменшення показника і
низька рентабельність активів погіршенням використання активів
підприємства, що є негативним фактором розвитку;
- значення коефіцієнта прибутковості (рентабельності) реалізації в 2013
р. дорівнювало 6,8%, а у 2014 р. склав 0, що пов’язане із збитками, за 2015 р.
дорівнював 0,25%. Можна зробити висновок, що даний показник є низьким і
свідчить про низьку прибутковість (рентабельність) реалізації. Це
відбувається через те, що виручка від реалізації зростає більшими темпами,
аніж чистий прибуток. На розмір отриманого збитку в 2013 р., розмір не
 129

достатньо високого прибутку в 2014 р. впливали не достатньо обґрунтовані

витрати підприємства, що було не доцільно в умовах кризи;
- операційна рентабельність протягом трьох років коливалась, в 2013 р.
складала 7,95%, в 2014 р. – склала 0 через збитки, а в 2015 р. – 0,49%.
Значення 2015 р. було не високим, але свідчить про прибутковість
функціонування.
Для покращення прибутковості (рентабельності) підприємству для
покриття збитків необхідно переглянути інші операційні витрати,
адміністративні витрати та витрати на збут, які є не обґрунтованими та
завищеними.
8. За результатами розрахунків показників ліквідності,
платоспроможності за 2013-2015 рр. видно, що:
- коефіцієнт загальної ліквідності (Кзл), або коефіцієнт покриття в 2013
р. складав 4,14, значення показника було більше норми (1,5< Кзл <2), що
свідчить про достатньо високу загальну ліквідність; а в 2014 р. дорівнював
0,95, і зменшився порівняно з 2013 р. на 3,19, і був менше норми, що
пов’язано із збільшенням поточних зобов’язань у порівнянні із минулим
роком. Це є негативним і свідчить про погіршення розвитку, викликані
непропорційним збільшенням обсягів поточних зобов’язань у порівнянні з
поточними активами. В 2015 р. даний показник склав 1,37, він зріс порівняно
із 2014 р. на 0,42, це також було менше норми, але показник мав тенденцію
до покращення;
- коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабсл) в 2013 р. склав 0,06,
значення показника було менше норми (менше 0,2), що свідчить про низьку
ліквідність; а в 2014 р. дорівнював 0,12, і зріс порівняно з 2013 р. на 0,06. За
2015 р. склав 0,28, і був в межах норми (більше 0,2), що свідчить про
покращення абсолютної ліквідності, викликану збільшенням темпів
зростання обсягів грошових коштів та інших оборотних активів у порівнянні
з поточними зобов’язаннями;
 130

- коефіцієнт платоспроможності (Кпл) в 2013 р. склав 11,75, значення

показника було високим (більше норми >1), що свідчить про високу
платоспроможність; а в 2013 р. дорівнював 2,08, і зменшився порівняно з
2013 р., це свідчить про зниження платоспроможності, викликану
непропорційним збільшенням обсягів поточних зобов’язань у порівнянні з
власним капіталом. В 2015 р. цей показник склав 2,31, зріс порівняно з 2014
р. і мав значення в межах норми, що свідчить про покращення
платоспроможності і покращення фінансової ситуації.
9. За розрахунками підприємство:
- є фінансово незалежним;
- проведені розрахунки свідчать про відсутність передкризового стану;
- показники ділової активності (оборотність активів) є достатньо
високими, хоча коливаються, але свідчать про покращення ділової
активності.
10. Розрахунки показали, що:
- поріг рентабельності в 2014 р. складав 261263,3 тис. грн. і в порівнянні
з 2013 р. зріс на 66764,5 тис. грн., а в 2015 р. склав 348199,3 тис. грн. і в
порівнянні з 2014 р. зріс на 86936,0 тис. грн. В 2014 р. підприємство було
збитковим, і поріг рентабельності був більшим операційного доходу;
- запас фінансової стійкості протягом трьох років змінювався, в 2013 р.
складав 15,8%, в 2014 р. було від’ємним через збитки, а в 2015 р. склав 0,9%.
Це значення низьке, але свідчить про покращення фінансового стану
підприємства.
11. Аналіз управління фінансовою діяльністю підприємства ПАТ «КЗБН
«Росинка» за 2012-2014 рр. показав, що в 2014 р. основні показники мали
тенденцію до погіршення через збитки, а в 2015 р. завдяки отриманим
прибуткам основні фінансові показники покращились.
12. В якості методу нейтралізації фінансових ризиків ПАТ «КЗБН
«Росинка» можна запропонувати метод складання прогнозних значень, тобто
підприємство може прогнозувати рівень фінансового ризику. Ми розглянули,
 131

як змінюється рівень операційного та фінансового левереджа, а також

загальний рівень фінансового ризику і прийшли до наступних висновків:
-Якщо у підприємства в перспективі виручка від реалізації має
тенденцію до зниження, треба знайти способи зменшення постійних витрат і
збільшення за рахунок цього прибутку від реалізації;
-Якщо у підприємства за несприятливої ринкової ситуації для його
продукції є можливість вибору, то краще значно знизити натуральний обсяг
продажів, кілька підвищивши при цьому ціни. Тоді втрати прибутку будуть
менше, ніж при інших варіантах регулювання попиту;
-При ситуації, коли виручка від реалізації знижується, недоцільно
зниження цін компенсувати зростанням натурального обсягу продажів. При
такій компенсації підприємство може втратити більше прибутку, ніж при
зниженні цін, що забезпечує реалізацію натурального обсягу на базисному
рівні;
-При великій сумі загального прибутку і низькій частці у складі
чистого прибутку обов'язкових витрат і платежів рівень ризику мало
залежить від ставки податку на прибуток;
-Для зниження ступеня фінансового ризику підприємство в межах своїх
можливостей має регулювати розміри своїх зобов'язань, які вона повинна
виконати незалежно від величини отриманого прибутку. Це особливо
важливо, якщо в перспективі передбачається зниження з яких-небудь причин
величини чистого прибутку. Тоді особливо необхідно дивіденди за
привілейованими акціями, відсотки за облігаціями, відсотки за кредити
пов'язувати з можливим ступенем фінансового ризику;
-Загальна ступінь ризику підприємства формується з ризику значної
втрати прибутку від реалізації і ризику різкого зниження вільного
прибутку. У випадках прогнозування зниження виручки від реалізації
важливо забезпечити мінімум постійних витрат у її складі і мінімум
фіксованих платежів за рахунок чистого прибутку.
 132

13. Можна також запропонувати наступні, так звані попереджувальні

методи нейтралізації фінансових ризиків (більш трудомісткі, вимагають
великої попередньої аналітичної роботи). До них відносяться:
-Скорочення переліку форс-мажорних обставин в контрактах з
партнерами;
-Збір та аналіз додаткової інформації про фінансовий ринок;
-Прогнозування тенденцій зміни зовнішнього середовища і
кон'юнктури фінансового ринку;
-Стратегічне планування діяльності підприємства.
14. Запропоновані заходи дозволять ПАТ «КЗБН «Росинка» вирішити ряд
проблем, пов'язаних з фінансовою політикою підприємства, знайти нові
можливості отримання прибутку.
15. Стан охорони праці і навколишнього середовища на підприємстві
відповідає вимогам чинного законодавства.

СПИСОК ВИКОРИСТТАНОЇ ЛІТЕЕРАТУРИ

1. Кайль, В.М. Місце і роль ризиків в сучасній економіці /

В.М. Кайль / / Довідник економіста. - 2008. - № 9. - С.33-41.
2. Антонян, Л. Роль і місце ризик-менеджменту в управлінні
компанією / Л. Антонян / / Суспільство і економіка. - 2008. - № 2. - С.100-114.
3. Варечкіна, А. Ризик-менеджмент в системі управління / Таран
С. / / Суспільство і економіка. - 2007. - № 1. - С.139-152.
4. Лукасевич, І. Принципи управління фінансовим ризиком / І.
Лукасевич / / Промисловий маркетинг. - 2009. - № 5. - С.38-41.
5. Ахтулов, А.Л. Управління ризиками: принципи та етапи /
Ю.В. Бармотіна / / Російське підприємництво. - 2009. - № 3. - С.45-48.
 133

6. Бартон, Т. Комплексний підхід до ризик-менеджменту: чи варто

цим займатися / Т. Бартон, У. Шенкір, П. Уокер. - М.: Вільямс, 2013. - 300 с.
7. Бурдіна, А.А. Вплив ризиків на конкурентоспроможність
підприємства / А.А. Бурдіна / / Економічний аналіз: теорія і практика. -
2009. - № 2. - С.7-15.
8. Корольова, Е.А. Управління ризиками в системі функціонального
управління підприємством нафтогазового сервісу / Е.А. Корольова / /
Проблеми економіки та управління нафтогазовим комплексом. - 2011. - №
10. - С.19-22.
9. Буянова, В.П. Ріскологія (управління ризиками) / В.П. Буянова,
К.А. Кірсанов, Л.М. Михайлов. - М.: Іспит, 2013. - 384 с.
10. Галієва, Г.М. Економічна сутність та визначення ризику /
Г.М. Галієва / / Питання економічних наук. - 2009. - № 6. - С.8-9.
11. Проданова, Н.А. Фінансовий менеджмент / Н.А. Проданова. -
Ростов н / Д: Фенікс, 2012. - 336 с.
12. Грабовий, В.Г. Ризики в сучасному бізнесі / В.Г. Грабовий. - М.:
АЛАНС, 2009. - 342 с.
13. Дорохіна, Є.Ю. Управління ризиками в будівельному концерні /
Є.Ю. Дорохіна / / Російське підприємництво. - 2009. - № 6. - С.107-114.
14. Єсіпов, В.Є. Оцінка бізнесу / В.Є. Єсіпов, Г.А. Маховикова,
В.В. Терехова. - СПб.: Питер, 2011. - 416 с.
15. Журавльова, Н.А. Вперед-вперед до висот оновлення! Ризик-
менеджмент компаній інфраструктурного комплексу країни в умовах виходу
з кризи / Н.А. Журавльова / / Креативна економіка. - 2013. - № 12. - С.97-101.
16. Кайль, В.М. Управління ризиками на основі комплексного
підходу / В.М. Кайль / / Довідник економіста. - 2012. - № 6. - С.107-112.
17. Зайченко, В.Ю. Ризик-менеджмент - невід'ємна частина
діяльності підприємств-надрокористувачів в умовах ринкової економіки /
В.Ю.Зайченко / / Проблеми економіки та управління нафтогазовим
комплексом. - 2009. - № 6. - С.31-34.
 134

18. Батурин, В.Ю. Фінансовий ризик як система управління

економічними відносинами / В.Ю. Батурин / / Проблеми економіки та
управління нафтогазовим комплексом. - 2009. - № 1. - С.17-21.
19. Золотарьов, В.С. Фінансовий менеджмент / В.С. Золотарьов. -
Ростов н / Д: Фенікс, 2010. - 224 с.
20. Ісаєва, Н.А. Управління ризиками підприємства з урахуванням
вимог сучасної економіки / Н.А. Ісаєва / / Економічні науки. - 2009. - № 5.-
С.145-148.
21. Ковальова, А.М. Фінанси фірми / А.М. Ковальова, М.Г. Лапуста,
Л.Г. Скамай - М.: ИНФРА-М, 2013. - 416 с.
22. Батурин, В.Ю. Механізм формування і реалізації політики
підприємства з управління фінансовими ризиками / В.Ю. Батурин / /
Проблеми економіки та управління нафтогазовим комплексом. - 2007. - №
2. - С.35-38.
23. Косовських, Е.А. Управління ризиками та його організаційна
структура / Е.А. Косовських / / Російське підприємництво. - 2009. - № 6. -
С.62-67.
24. Кравцова, Н.І. Підходи до застосування прийомів і методів
фінансового менеджменту з метою мінімізації фінансових ризиків
комерційних організацій / Н.І. Кравцова / / Економічні науки. - 2009. - № 5. -
С.241-246.
25. Крейнина, М.М. Фінансовий менеджмент / М.Н. Крейніна. - М.:
Дело и Сервис, 2008. - 304 с.
26. Осипенко, Т.В. Система управління ризиками та План ОНіВД /
Т.В. Осипенко / / Гроші і кредит. - 2009. - № 9. - С.20-23.
27. Пелих, А.С. Основи підприємництва / А.С. Пелих. - Ростов н / Д:
Фенікс, 2014. - 512 с.
28. Поляков, А.В. Система управління ризиками (види, класифікація,
рівень ризиків) / О.В. Поляков / / Економіка і управління. - 2008. - № 6. -
С.118-121.
 135

29. Сафронов, Н.А. Економіка організації (підприємства) /

Н.А. Сафронов .- М.: Економіст, 2014. - 618 с.
30. Стрижакова, Є.М. Впровадження інтегрованого управління
ризиками на промисловому підприємстві / Д.В. Стрижаков / / Менеджмент у
Росії і за кордоном. - 2006. - № 3. - С.112-117.
31. Хохлов, Н.В. Управління ризиком / Н.В. Хохлов. - М.: ЮНИТИ-
ДАНА, 2011. - 239 с.
32. Цакаєв, А.Х. Комплексний ризик-менеджмент / А.Х. Цакаєв / /
Менеджмент у Росії і за кордоном. - 2014. - № 2. - С.31-38.
33. Черкасов, В.В. Проблеми ризику в управлінській діяльності /
В.В. Черкасов. - М.: Рефл-бук, 2012. - 320 с.
34. Шапкін, А.С. Теорія ризику і моделювання ризикових ситуацій /
В.А. Шапкін. - М.: Дашков і Ко, 2009. - 880 с.
35. Яковлєва, І.М. Як оцінювати фінансові ризики компанії на базі
бухгалтерської звітності / І.М. Яковлєва / / Довідник економіста. - 2008. - №
5. - С.23-31.
36. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності
підприємств: Навч.посіб. – К.: ТОВ "Знання". 2012.
37. Кузнецова Н. С., Назарчук І. Р. Ринок цінних паперів в Україні і
правові основи формування та функціонування. – К.: ЮРІНКОМ, 2014.
38. Маркетинг в отраслях й сферах деятельности: Учебник под
редакцией проф. Алексунина В.А. - М.: Издательско-книготорговый центр
"Маркетинг", 2007.
39. Маслова С. О., Опалов О. А. Фінансовий ринок. Навч. посіб. – К.:
Каравела, 2013.
40. Менкью Г. Макроэкономика. - М.: МГУ,2004.
41. Огляд зовнішньої торгівлі України у 2015 році.
http://www.ukraine-embassy.co.il/ukraine/news/index.php?text=10032
42. Павловська О. В., Притуляк Н. М., Невмержицька Н. Ю.
Фінансовий аналіз. – К.: КНЕУ, 2012.
 136

43. Правові аспекти здійснення зовнішньоекономічної діяльності в

Україні. // Журнал “Право України” – 2008 - № 10.
44. Ринок ценных бумаг и его финансовые институты: Учеб. пособие
/ Под ред. В.С. Торкановсого. – Спб.: АО "Комплекс", 2013.
45. Савлук М. Гроші та кредит. — К.: Либідь, 2012.
46. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки. - К.: МАУП. –
2009.
47. Управление организацией/ Под ред. А.Г.Поршнева,
З.П.Румянцевой, Н.А.Саломатина. - М.: ИФРА-М, 2009.
48. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч.посібник: 2-
ге вид., випр. і доп. / За заг. ред. А. І. Кредісова. - К.: ВІРА-Р, 2012. - 552 с.
49. Формування економічних відносин в умовах ринку” / збірник
наукових праць під редакцією професора І.Д.Фаріона. – Тернопіль 2012.
50. Шелудько В. М. Фінансовий ринок: Навч. посіб. – К.: Знання-
Прес, 2012.
51. Івахненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч.посіб. –
К.:3нання-Прес, 2012.
52. Міжнародна діяльність підприємства. Електронний ресурс. –
[Режим доступу]: http://pidruchniki.ws/marketing/
zovnishnoekonomichniy_diyalnosti_pidpriyemstva.
53. Ченнелз Е. Менеджмент в державному управлінні. — К., 2013. –
320 с.
54. Черевань В.П., Румянцева А.П., Романенко Л.Ф. Міжнародна
економічна діяльність: Навчальний посібник – Київ: Видавничий дім
“Слово”, 2014. – 280 с.
55. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Економіка
зарубіжних країн. Навчальний посібник.— К.: ЦУЛ, 2013. — 352 с.
56. Козак Ю. Г., Ковалевський В. В., Ржепішевський К. І.
Міжнароднаекономіка. Навч. посібник — К.: ЦУЛ, 2013. — 672 с.
 137

57. Бойчик І.М. Економіка підприємства. Навчальний посібник.- К.:

Атіка, 2012.- 480 с.
58. Методи регулювання ЗЕД. Електронний ресурс. – [Режим
доступу]:
http://pidruchniki.ws/ekonomika/metodi_regulyuvannya_zovnishnoekonomichnoy
i_diyalnosti.
59. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від
16.04.1991 № 959-XI .
60. Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства: Навч.
посіб. Для студентів вищих закладів. Київ, Центр навчальної літератури,
2009. - 488 с.
61. Закон України "Про митну справу в Україні" N 92-IV (92-15) від
11.07.2002.
62. Закон України «Про Митний тариф України» від 05.04.2001 №
2371-III.
63. Митний кодекс України, від 13.03.2013 № 4495-VI зі змінами у
2014 р.
64. Закон України “Про систему валютного регулювання і валютного
контролю”від 19.02.1993 № 15-93.
65. Закон України «Про тимчасовий порядок використання
надходжень в іноземній валюті» від 19.02.1993 № 16-93.
66. Закон України «Про порядок розрахунків в іноземній валюті» від
31.05.2007 р. N 1108-V .
67. Правила « ІНКОТЕРМС-2014». Електронний ресурс. – [Режим
доступу]: http://www.cesw.com.ua/kms_catalog+allstat+cat_id-2.html.
68. Декрет Кабінету Міністрів України “Про податок на додану
вартість” від 03.04.1997 № 168/97-ВР.
69. Декрет Кабінету Міністрів України “Про податок на прибуток
підприємств і організацій” від 26.12.1992 № 12-92.
 138

70. Декрет Кабінету Міністрів України “Про квотування і

ліцензування експорту товарів (робіт, послуг)” від 12.01.1993 № 6-93.
71. Постанова “Про перелік товарів, експорт та імпорт яких підлягає
квотуванню і ліцензуванню” від 04.01.1999 № 15.
72. Манів З.О., Луцький І.М. "Економіка підприємства”: Навч. посіб.
- К.: Знання, 2004. - 580с.
73. Безгінова Л. І. Оцінка фінансової стійкості підприємств
роздрібної торгівлі // Регіональні перспективи. - 2003. - №4-5(29-30). – 420 с.
74. Економічний аналіз: Навч. посібник / М.А. Болюх, В.З.
Бурчевський, М.І. Горбаток; За ред. акад. НАНУ, проф. М.Г. Чумаченка. – К.:
КНЕУ, 2001. – 540 с.
75. Войчак A.B. Стратегічний менеджмент. - К.: КНЭУ, 2013. - 268 с.
76. Ф.Ф. Бутинця. Економічний аналіз: Навчальний посібник для
студентів вищих нав-чальних закладів. К.: ПП «Рута», 2013. – 680 с.
77. Чернелевський Л. М, Михайленко О.В. Економічний аналіз на
підприємствах харчової промисловості. - К., 2006. - 158 с.
78. Примак Г.О. "Економіка підприємства”: Навч. посіб. - 3-тє вид.,
перероб. і доп. - К.: Вікар, 2003. - 219 с.
79. В.В.Березуцького. Основи охорони праці. Навчальний посібник,
Х.: 2005 - 225 с. 
80. Гандзюк М.П. та інші. Основи охорони праці. - К.: Каравела;
Львів: Новий Світ, 2012. - 408 с.
81. Закон України «Про охорону праці», нова редакція, м. Київ, від
21.11.2002 року, №229-IV .
82. Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 22.02.2001 № 2272-
III.
83. Скобло Ю.С., Соколовська Т.Б. Безпека життєдіяльності. - К., 2012.
– 169 с.
 139

84. Купчик П., Гандзюк М. П., Степанець І. Ф. Основи охорони праці:

Підручник . К.: Основа, 2012. — 416 с.
85. ГОСТ 12.0.003 - 74 ССБТ. Опасные и вредные производственные
факторы Классификация. - Введ 01 01 76.
86. ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ. Общие санитарно-
гигиеническиетребования к воздуху рабочей зоны. - Введ 01.01.89.
87. ДСН 3.3.6.042-99 Санітарні норми мікроклімату виробничих
приміщень. - К., 2010. - - 73 с.
88. ДНАОП 0.03 - 3.06 - 80. Санітарно-гігієнічні норми допустимих
рівнів іонізації повітря виробничих та громадських приміщень. - Діє 3
01.01.81.
89. НРБУ - 97. Норми радіаційної безпеки України. - Київ, 1997.
90. ГОСТ 12.1.006 - 84. ССБТ. Электромагнитные поля радиочастот.
Допустимые уровни на рабочих местах и требования к проведению контроля
91. І. Ф. Ливчак, Ю. В. Воронов "Охорона навколишнього
середовища". К.: Освіта. 2012 . – 230 с.
ДОДАТКИ