ТЕМА 2.

КОНЦЕПЦІЇ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ»

2.1. Концепції, спрямовані на розвиток.

2.2. Концепції, спрямовані на захист від ризиків та загроз.

Сучасні концепції забезпечення фінансово-економічної безпеки,

спрямовані на розвиток і на захист від ризиків та загроз див. у
ПРЕЗЕНТАЦІЇ

В економічних дослідженнях при оцінюванні рівня фінансово-

економічної безпеки підприємств використовують різні підходи.
Основними серед них, які застосовуються на практиці, є: індикаторний,
економіко-математичний та ресурсно-функціональний (рис. 1).

ОЦІНКА РІВНЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ

БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА

Економіко-математичний Ресурсно-функціональний
Індикаторний підхід
підхід підхід

Оцінка економічної Оцінка здійснюється на

Визначення рівня
безпеки розраховується основі функціональної
економічної безпеки на
за результатами залежності рівня
основі оцінки ступеня
порівняння фактичних економічної безпеки
використання ресурсів
показників діяльності підприємства від
підприємства за
підприємства із відповідних показників
функціональними
граничними значеннями діяльності
складовими.
індикаторів. підприємства.

Рис. 1. Підходи до оцінки рівня фінансово-економічної безпеки

підприємства

Індикаторний підхід передбачає здійснення узагальнюючої оцінки

рівня фінансово-економічної безпеки суб’єктів господарювання на
підставі зіставлення значень індикаторів. Індикаторами рівня безпеки
суб’єктів господарювання можуть виступати нормовані значення
показників, розраховані на базі нормативних (граничних) значень
вихідних показників.
Найпоширенішими групами індикаторів є:
1) індикатори характеристики виробництва: а) обсяги
виробництва та їх динаміка; б) ступінь завантаження виробничих
потужностей; в) частка НДДКР у спільному обсязі робіт; г) коефіцієнт
вибуття та коефіцієнт оновлення виробничих фондів; ґ) технічний
ресурс обладнання та устаткування; д) частки активів та пасивів у
основних фондах та інше.
2) фінансові індикатори: а) фактичний та бажаний обсяги
інвестицій; б) коефіцієнт ліквідності; в) коефіцієнт фінансової
стійкості; г) коефіцієнт оборотності активів; ґ) рівень рентабельності
виробництва; д) рівень рентабельності капіталу; е) структура активів
та пасивів підприємства; є) обсяг прибутків та інше.
3) соціальні індикатори: а) вікова структура персоналу; б)
кваліфікаційна структура персоналу; в) професійна структура
персоналу; г) коефіцієнт плинності кадрів; ґ) коефіцієнт заміщення
кадрів; д) рівень заборгованості заробітної плати; е) рівень оплати
праці; є) втрати робочого часу і так далі.
При цьому нормування проводяться відносно мінімального або
максимального значення показника (залежно від методичного підходу):
для показника типу “мінімум” значення дорівнює 1, для показника типу
“максимум” -1), як зображено у формулі (1):

( )
α
I
x i = i ,f , (1)
Ii,m

де Ii,f , Ii,m – відповідно фактичні і нормативні значення і-го

показника;
 α – показник ступеня (для показника типу “мінімум” дорівнює 1,
для показника типу “максимум” дорівнює (-1).

При цьому показники, що відповідають максимальному значенню

найкращих показників, називаються стимуляторами, а показники, що
відповідають мінімальному значенню, – дестимуляторами. У якості
нормативних показників можуть виступати показники підприємств, які
розташовано в певному промисловому регіоні, показники кращих
підприємств галузі, показники кращих підприємств країни та показники
аналогічних успішних підприємств, потужності яких розташовано за
кордоном.
Оцінка рівня фінансово-економічної безпеки проводиться
графічним методом, що дозволяє виділити зону нормального рівня
безпеки, зону критичного рівня та передкризову зону. Критичні
значення вихідних показників визначаються виходячи з умови
мінімально припустимого рівня безпеки, подолання якого означало б
перехід підприємства в економічно небезпечну зону. Відповідно до
фактичних значень показників і величини їхнього відхилення від
граничних значень стан підприємства відносно економічної безпеки
характеризується як:
1) нормальний, коли індикатори економічної безпеки
підприємства знаходяться у межах граничних значень;
2) передкризовий, коли перевищуються граничні значення хоча б
одного з індикаторів;
3) кризовий, коли граничні значення більшості основних
індикаторів перевищуються;
4) критичний, коли перевищуються граничні значення всіх
показників – як основних, так і другорядних.
Індикаторний підхід оцінки економічної безпеки дозволяє
комплексно та систематизовано оцінити рівень економічної безпеки
підприємства, оскільки оцінюються основні сторони діяльності
підприємства. Проте цей підхід є складним у застосуванні через
проблему визначення індикаторів та їх граничних значень. При
недостатньо точному встановленні кількісних значень індикаторів
неправильно може бути витлумачений і рівень економічної безпеки,
що у свою чергу може призвести до неадекватних управлінських
рішень.
Економіко-математичний підхід для оцінювання рівня економічної
безпеки суб’єктів господарювання (Pеб) передбачає використання такої
функціональної залежності (2):

Pеб = а1*∫(x1) + а2*∫(x2) + ...+ аi*∫(xn), (2)

де x1, x2,…, xn – показники діяльності суб’єктів господарювання;

∫(x1), ∫(x2),..., ∫(xn) – локальні функції залежності рівня економічної
безпеки від відповідних показників діяльності суб’єктів
господарювання;
а1, а2,...,аі – коефіцієнти, що відображають значущість кожного
показника для забезпечення економічної безпеки підприємств.

Доцільність застосування такого підходу зумовлена його

здатністю виявити основні прямі (зворотні), лінійні (нелінійні)
взаємозв’язки між різними факторами, які визначають напрями і
можливості зміцнення фінансово-економічної безпеки підприємств. До
того ж на основі економіки-математичного підходу можуть бути
сформовані різні сценарії розвитку підприємства за умови зміни того
чи іншого фактора, що є важливим при обґрунтуванні вибору
фінансово-економічної стратегії розвитку підприємства.
Представники ресурсно-функціонального підходу пропонують
проводити оцінку рівня економічної безпеки на базі оцінювання
ступеня використання ресурсів суб’єктів господарювання за кожною
функціональною складовою і пропонують таку формулу розрахунку
інтегрального показника (3):
(3)
 n
РЕБ = ∑ ki di ,
де ki – значення часткових i-1функціональних критеріїв економічної
безпеки суб’єктів господарювання;
di – питома вага значущості функціональних складових
економічної безпеки суб’єктів господарювання,
n – кількість функціональних складових економічної безпеки.

Ресурсно-функціональний підхід передбачає виконання

наступного ряду етапів:
1) формується перелік показників за кожною функціональною
складовою фінансово-економічної безпеки;
2) встановлюються експертним шляхом вагові значення впливу
окремих показників на результат уживаних заходів щодо безпеки в
розрізі окремих функціональних складових фінансово-економічної
безпеки;
3) здійснюється визначення часткового інтегрального показника
за кожною функціональною складовою фінансово-економічної безпеки.
В практиці пропонується знаходити частковий інтегральний показник
як середньозважену суму добутків значення окремого індикатора на
питому вагу його впливу у складі відповідної групи індикаторів. Також
можно розраховувати частковий інтегральний показник як
середньозважену суму добутків значення окремого індикатора,
визначеного у балах, що характеризує його відповідність граничному
значенню, на питому вагу його впливу у складі відповідної групи
індикаторів;
4) визначається узагальнений критерій оцінювання рівня
економічної безпеки як сума добутків часткових інтегральних
показників за кожною функціональною складовою фінансово-
економічної безпеки на питому вагу значимості цієї складової.
Після розрахунку впливу функціональних складових на зміну
показника при застосуванні ресурсно-функціонального підходу
здійснюється функціональний аналіз заходів із організації необхідного
рівня економічної безпеки за окремими складовими з використанням
відповідного алгоритму оцінки стану економічної безпеки
підприємства, який представлений на рис 2.
Даний підхід має всебічний та комплексний характер, але
відсутня конкретизація факторів вибору функціональних складових
підприємств різних галузей. Проте застосування лише ресурсного
підходу до оцінки рівня економічної безпеки підприємства у сучасних
умовах є необґрунтованим. Таким чином, у процесі проведеного
аналізу основних методичних підходів до оцінки рівня економічної
безпеки підприємства виявлено, що зазначені підходи мають певні
обмеження у використанні суб’єктом господарювання. Питання
розробки методики комплексної і всебічної оцінки рівня економічної
безпеки підприємства залишається відкритим і потребує подальшого
дослідження.

Визначення переліку загроз за кожною функціональною складовою економічної безпеки

підприємства

Оцінка доцільності здійснення та вартості заходів пов’язаних з упередженням збитків

Оцінка ефективності здійснення заходів щодо упередження збитків

Визначення часткових функціональних критеріїв рівня окремих складових економічної

безпеки підприємства

Визначення причин та винуватців недостатньої ефективності здійснених заходів для

недопущення (упередження) збитків за кожною функціональною складовою

Встановлення значимості впливу часткових функціональних критеріїв у сукупному

критерії економічної безпеки підприємства

Визначення сукупного критерію економічної безпеки підприємства

Порівняння сукупного критерію економічної безпеки підприємства, досягнутого у

звітному періоді, з попередніми результатами та результатами аналогічних підприємств

Розробка заходів щодо ліквідації негативного впливу існуючих загроз та недопущення їх

у майбутньому за кожною складовою економічної безпеки підприємства

Оцінка вартості запропонованих заходів та встановлення відповідальних осіб за їх

здійснення

Рис. 2. Алгоритм оцінки стану економічної безпеки підприємства

при застосуванні ресурсно-функціонального підходу
Отже, оцінка рівня економічної безпеки виступає показником, на
основі якого можна в подальшому робити висновки щодо
обґрунтування і формування стратегії розвитку підприємств. Також за
допомогою цього показника можливо провести визначення напрямів
покращення існуючого рівня економічної безпеки.