УКРАЇНА В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ (1991-2006 РР.

)
Основні державотворчі процеси
Формування гілок влади
Законодавча влада Виконавча влада Судова влада

Верховна Рада Кабінет Міністрів (уряд), Верховний Суд України,

(парламент), на місцях міністерства, відомства, загальні, арбітражні, війсь-
— обласні, районні, державні комітети, місцева кові суди (згодом —
міські, селищні ради державна адміністрація, Конституційний Суд)
виконкоми

Головою держави в Україні є Президент. Він гарантує державний суверенітет,

територіальну цілісність України, дотримання Конституції України, прав і свобод людини й
громадянина.
8 жовтня 1991 р. — закон «Про громадянство України» (громадянином України міг
стати кожний, хто проживав на її території та не був громадянином іншої держави).
1 листопада 1991 р. — «Декларація прав національностей України» (всім народам і
національним групам гарантувалися рівні права, 25 червня 1992 р. — закон «Про національні
меншини в Україні» затвердив право кожного народу на культурно-національну автономію).
4 листопада 1991 р. — закон «Про Державний кордон України» (визначено кордони
держави, порядок їх охорони й перетину).
6 грудня 1991 р. — закон «Про збройні сили України» (військові добровільно
складали присягу на вірність українському народові, решта отримувала можливість
звільнитися в запас або перейти на службу до армії будь-якої країни).
Початок січня 1992 р. — введення в обіг власної грошової одиниці (спочатку купонів
багаторазового використання, азі вересня 1996 р. — гривні).
Січень — лютий 1992 р. — затвердження державної символіки України: Державний
герб (малий) — тризуб, Державний прапор — синьо-жовтий, Державний гімн — музика М.
Вербицького на слова П. Чубинського (у повному обсязі зі словами затверджений тільки 6
березня 2003 р.).
Створені також Національний банк України, служба безпеки (СБУ), Українська
фондова біржа, посольства й консульства та інші важливі державні інститути.

Проблеми початкового етапу державотворення

 Непідготовленість українського суспільства до державотворчих процесів.
 Відсутність чіткої концепції державотворення.
 Незавершеність розподілу функцій між різними гілками влади.
 Виникнення великої кількості партій без чітких політичних засад, боротьба між ними.
 Опір консервативних сил.
 Тісний зв'язок економіки України з народногосподарським комплексом колишнього
СРСР тощо.

Політика президента України А. Кравчука (1991-1994 рр.)

 Втілення ідеї незалежності України в життя.
 Очолив державотворчі процеси на першому надскладному етапі.
 Не допустив, завдяки поміркованій політиці, виплеску соціальної напруги (як це
сталося у деяких пострадянських країнах).
 Не зміг реалізувати обіцяну під час виборчих перегонів програму глибоких соціально-
економічних перетворень.
 Дострокові вибори Президента й депутатів Верховної Ради (1994 р.)
Причини:
 загострення протистояння між Президентом, урядом і Верховною Радою;
 наростання економічної кризи в державі (безробіття, інфляція, борги по зарплатні
тощо);
 невдоволення населення погіршенням умов життя (у червні 1993 р. почали
страйкувати шахтарі Донбасу, згодом страйк охопив інші регіони).
Особливості виборів до Верховної Ради:
 вибори були позачерговими;
 відбулися в березні 1994 р;
 проводилися за мажоритарною системою, а не за партійними списками;

Словник!
Мажоритарна виборча система — виборча система, за якою враховуються голоси
виборців, подані за кандидата, що одержав більшість голосів у конкретних виборчих округах.

 велика кількість претендентів на один депутатський мандат, наслідком чого була дуже
напружена боротьба під час виборчих перегонів.
Результати виборів до Верховної Ради: КПУ — 25 %; Рух — 5,9 %; Селянська партія
— 5,34 %; СПУ — 4,15 %; безпартійні — 55,6 %. Незначну кількість місць отримали
представники УРП, СДПУ, УХДП, Партії праці та ін. Пропрезидентські сили зазнали значної
поразки. Прорахунки влади знову зробили привабливими гасла комуністів і соціалістів.
Особливості виборів Президента:
 відбулися в червні — липні 1994 р;
 зареєстровано 7 кандидатів на посаду Президента;
 відбувалися в 2 тура (в першому жоден із кандидатів не набрав більше 50 % голосів; до
другого вийшли Л. Кравчук (37,68 %) і Л.Кучма (31,25%))
Результати виборів Президента: переміг Л. Кучма, який набрав 52 % голосів (14 млн.
660 тис.). 19 липня 1994 р. він склав присягу на вірність українському народові й офіційно
став Президентом України.

Політика Президента України Л. Кучми

Історичний портрет!
Кучма Леонід Данилович (нар. 1938 р.) — прем'єр-міністр України з жовтня 1992 р.
до вересня 1993 р., Президент України в 1994-2005 рр., лауреат Ленінської премії й
Державної премії України, академік Інженерної академії України. У виборчій кампанії 1994
р. його підтримувала Росія. Так званий «касетний скандал» (узимку 2000 р. президент був
звинувачений в усуненні неугодного владі журналіста Георгія Ґонґадзе) послужив початком
акції «Україна без Кучми», організованої і опозицією. У ході акції проводилися багатолюдні
вуличні демонстрації зі створенням наметових містечок у центрі Києва. У 2001 р. Верховна
Рада кілька разів намагалася почати щодо Л. Кучми процедуру імпічменту. Рейтинг довіри
президента почав стрімко падати. На парламентських виборах 2002 р. Кучма підтримав блок
«За єдину Україну», який очолив голова його адміністрації В. Литвин, другу позицію у
виборчому списку займав прем'єр-міністр України А. Кінах. Діяльність Л. Кучми як
президента носила неоднозначний характер. З одного боку, за його перебування на цій посаді
в країні зберігалася внутрішня стабільність. Організована злочинність, що виникла в кінці
80-х рр., була вже до 1995-1996 рр. узята під контроль правоохоронними органами. Л. Кучма
розпочав проведення низки реформ, зокрема ввів нову національну валюту (гривню) і зробив
великий внесок у справу ухвалення нової Конституції країни. З іншого і боку, його реформи
не були доведені до логічного завершення. Л. Кучма не проводив чіткої політичної лінії,
лавіруючи між різними політичними силами, прагнучи підтримувати всі політичні сили
однаково слабкими. Після переобрання Л. Кучма зосередився на збереженні поточного ! |
становища в країні.

Основні риси політики президента Л. Кучми:

 призупинення падіння обсягів виробництва;
 гальмування економічної кризи в країні;
 зупинення гіперінфляції;
 введення національної валюти — гривні;
 прийняття Конституції України;
 утвердження України на міжнародній арені;
 недостатні темпи соціально-економічних реформ;
 політична та економічна нестабільність (за 1994-1999 рр. в Україні змінилося 4 уряди).

Конституційний процес в Україні

Словник!
Конституційний процес — процес розробки й прийняття конституції , держави.

І етап (1990-1993 рр.) — розробка на основі діючої Конституції удосконаленого

проекту нової Конституції незалежної держави. Була створена Конституційна комісія,
напрацьовано кілька проектів Конституції, один із яких був затверджений Верховною Радою
та винесений на всенародне обговорення; запропоновано близько 50 тис. поправок і
доповнень до тексту, але доопрацьований Конституційною комісією проект так і не був
прийнятий Верховною Радою.
ІІ етап (1994—1996 рр.) — узгодження проекту Конституції різними політичними
силами та гілками влади. Основні розбіжності:
 форма державного управління (президентська чи парламентська республіка);
 проблеми приватної власності;
 статус української мови;
 державна символіка;
 правовий статус Криму;
 розподіл повноважень між гілками влади тощо.
Була створена нова Конституційна комісія; винесений нею на розгляд Верховної Ради
проект знову не був прийнятий. Президент Л. Кучма 26 червня 1996 р. підписав Указ про
проведення Всеукраїнського референдуму щодо прийняття Конституції. Депутати створили
узгоджувальну комісію під головуванням М. Сироти, яка домоглася компромісу.
28 червня 1996 р. — прийняття Конституції України (складається з преамбули, 15
розділів (останній — перехідний), 161 статті).
Основні положення Конституції України
 Україна — суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
 Єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює її шляхом референдуму або
виборів до Верховної Ради та органів місцевого самоврядування.
 Україна — президентсько-парламентська республіка, державна влада в якій
розподіляється на три незалежні гілки: законодавчу, виконавчу,судову.
 Україна — унітарна республіка (тобто її територія цілісна й неподільна, в Україні діє
єдине законодавство, єдина судова система).
 Державною мовою в Україні є українська.
 Усім громадянам гарантовані демократичні права і свободи.
 Закріплення різноманітних форм власності.
  Принцип мирного та взаємовигідного співробітництва з усіма країнами тощо.

Вибори до Верховної Ради України 1998 р.

 Уперше відбувалися за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою.

Словник!
Мажоритарно-пропорційна виборча система — виборча система, за якою половина
депутатів обиралася одномандатними виборчими округами, інша половина — за списками
кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному
загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.

 Необхідний 4 % бар'єр подолали 8 партій: КПУ (24,65 °/о ), Народний Рух (9,4 %),
виборчий блок СПУ та СелПУ (8,6 %), Партія зелених (5,4 %), НДП (5 %),
Всеукраїнське об'єднання «Громада» (майже 4,7 %), ПСПУ (4 %), СДПУ (4 %).
 Домінування в парламенті лівих партій.
 Жодна політична сила не отримала достатньої кількості голосів для створення
парламентської більшості, що за наявності гострих суперечностей між партіями
гальмувало прийняття важливих рішень і законів.
 Верховна Рада України III скликання розпочала свою роботу 12 травня 1998 р.

Президентські вибори 1999 р.

 Відбулися в листопаді 1999 р.
 Зареєстровано 13 кандидатів на посаду Президента.
 Відбулося два тури виборів (у першому перемогли Л. Кучма — 36,49 % та лідер
комуністів П. Симоненко — 22,24 %).
 Остаточну перемогу одержав Л. Кучма (56,25 %); український народ іще раз
переконливо підтвердив небажання повертатися до комуністичного минулого.

Політична ситуація в Україні в 2000-2002 рр.

21 січня — 1 лютого 2000 р. — загострення суперечностей у Верховній Раді: ліві
депутати (157 осіб) засідали у приміщенні Верховної Ради, решта (256 осіб) — в
Українському домі, наслідком чого було створення парламентської більшості, переобрання
Голови Верховної Ради.
16 квітня 2000 р. — Всеукраїнський референдум із питань зменшення кількості
народних депутатів і скасування їх недоторканності, створення двопалатного парламенту для
кращого представлення інтересів регіонів України, права Президента розпустити парламент у
разі нестворення постійно діючої більшості та неприйняття бюджету країни. Більшість
громадян України підтримали винесені на референдум питання, але реалізація реформ
затягувалася.
28 листопада 2000р. — початок «касетного скандалу» у зв'язку зі зникненням
журналіста Г. Ґонґадзе, який писав критичні статті про діяльність Президента та його
оточення. Загострення політичної ситуації.
9 березня 2001 р. — масові сутички представників опозиції з правоохоронними
органами під час святкування чергової річниці від дня народження Т. Г. Шевченка.
26 квітня 2001 р. — відставка уряду В. Ющенка (разом із Ю. Тимошенко він очолив
процес консолідації опозиційних сил).
31 березня 2002 р. — чергові вибори до Верховної Ради: блок «Наша Україна» на чолі
з В. Ющенком (23,57 %), КПУ (19,98 %), блок «За єдину Україну!» (11,77%), БЮТ на чолі з
Ю.Тимошенко(7,26 %), СПУ (6,87 %), СДПУ(о) (6,27 %), за мажоритарними округами пере-
могли переважно проурядові депутати. Вибори засвідчили поразку лівих партій. Створена
пропрезидентська парламентська більшість довго не протрималася за відсутності спільних
ідеологічних засад. Опозиція також іще не була готова створити власну більшість.
21 листопада 2002 р. — створення коаліційного уряду на чолі з В. Януковичем.
Спроба політичної реформи
24 серпня 2002 р. — ініціювання Л. Кучмою дискусії про необхідність політичної
реформи в Україні та внесення змін до Конституції:
 обрання депутатів за партійними списками;
 формування коаліційного уряду парламентською більшістю, яка відповідає за його
роботу;
 перетворення України з президентсько-парламентської республіки на парламентсько-
президентську (парламент призначає прем'єр-міністра та затверджує склад уряду,
Президент призначає міністрів оборони, внутрішніх справ, закордонних справ,
міністра з питань надзвичайних ситуацій та ін. — тобто чітко розмежовуються сфери
відповідальності);
 наділення Президента правом розпускати парламент у разі нестворення у визначені
строки більшості, неспроможності більшості сформувати уряд, неухвалення
державного бюджету на наступний рік;
 розподіл парламенту на 2 палати;
 розмежування у часі виборів до Верховної Ради, органів місцевого самоврядування та
виборів Президента, але вони мають проводитися впродовж одного року та на один
термін — 5 років;
 визнання результатів Всеукраїнського референдуму без затвердження будь-яким
органом влади.
6 березня 2003 р. — Указ Президента про винесення на всенародне обговорення
проекту закону «Про внесення змін до Конституції України»; в результаті обговорення
відмовилися від ідеї двопалатного парламенту та скорочення кількості депутатів.
4 вересня 2003 р. — зустрічний проект Медведчука — Симоненка, за яким
Президента обирає не народ, а Верховна Рада (спричинив серйозну політичну кризу й був
скасований).
Президентські вибори 2004 р. («Помаранчева революція»)
Причини
 Відсутність чіткої геополітичної мети, непослідовність зовнішньополітичного курсу
держави.
 Досвід оксамитових революцій у країнах Центральної Європи і на пострадянському
просторі.
 Брутальне втручання російських політиків та політтехнологів у виборчий процес 2004
р.
 Масовий протест проти фальсифікацій президентських виборів.
 Падіння авторитету українських владних інститутів, відсутність політичної
відповідальності влади.
 Фактичне введення цензури.
 Існування потужної опозиції.
 Боротьба фінансово-олігархічних кланів за політичний вплив.
 Наростання соціальної нерівності.
 Усвідомлення громадянами України національних інтересів.
Передумови
 Досвід організації опозиційних акцій: «Революція на граніті» 1990 р., «Україна без
Кучми», «Повстань, Україно!» 2001р.
 «Справа Ґонґадзе », публікація « плівок Мельниченка ».
 Інформаційна діяльність громадської організації « Пора ».
  Оксамитові революції у країнах Центральної Європи, Грузії.
Привід
Адміністративний тиск на виборчий процес, масові фальсифікації результатів
президентських виборів 2004 р.:
 підкуп громадян;
 фальсифікація підписних листів;
 неправдива інформація про опозиційного кандидата у ЗМІ;
 поширення фальшивих агітаційних листівок тощо.

Історичний портрет!
Ющенко Віктор Андрійович (нар. 1954 р.) — український державний та політичний
діяч, прем'єр-міністр України з грудня 1999 р. до квітня 2001 р., чинний Президент України.
Перебуваючи на посту прем'єр-міністра, реалізував урядову програму «Реформи заради
добробуту», завдяки якій Кабінету Міністрів удалося досягти позитивної динаміки в
економіці: вперше за роки незалежності Україна отримала приріст ВВП, вдалося серйозно
змінити механізм розрахунків і платежів у центральний і місцеві бюджети, відмовитися від
бартеру та запозичень, покращити ситуацію на енергоринку, істотно збільшити надходження
до бюджету, на соціальні цілі, ліквідувати бюджетну заборгованість по зарплатні, пенсіях і
стипендіях. Але з часом почали посилюватися розбіжності між В. Ющенком і Л. Кучмою, а
до кінця роботи кабінету В. Ющенка скандали в уряді стали публічними, прем'єр-міністр
почав давати політичні інтерв'ю, в яких відкрито звинувачував оточення Кучми в саботажі
реформ і протидії уряду. 26 квітня 2001 р. В. Ющенко був відправлений у відставку у зв'язку
з парламентським вотумом недовіри Кабінету Міністрів. У 2002 р. В. Ющенко створив
виборчий блок десятка партій «Наша Україна», що отримав у березні чверть голосів виборців
і сформував найбільшу фракцію у Верховній Раді. В. Ющенко був висунутий кандидатом від
опозиційних сил на пост Президента України на виборах 2004 р. 26 грудня 2004 р. визнаний
Центральною виборчою комісією переможцем повторного другого туру голосування,
призначеного Верховним Судом України. Після рішення Центральної виборчої комісії
України від 20 січня 2005 р. офіційно оголошений третім Президентом України. У зовнішній
політиці В. Ющенко віддає перевагу зближенню з ЄС та США, а також європейській і
євроатлантичній інтеграції.

Основні події
 2004 р. — Конституційний Суд України визнав, що Л. Кучма має право балотуватися
на посаду Президента України. Відмова Л. Кучми висувати свою кандидатуру.
Провладним кандидатом став Прем'єр-міністр України В. Янукович.
 На посаду Президента висунуто 26 кандидатів (більшість — так звані «технологічні»,
які мали відтягти на себе частину голосів опозиції).
 31 жовтня 2004 р. — І тур виборів: В. Ющенко здобув 39,26 %, В. Янукович — 39,11
% голосів виборців.
 Результати виборів оприлюднені через 10 днів, комп'ютерна мережа Центральної
виборчої комісії (ЦВК), яку очолював С. Ківалов, зазнала зовнішнього втручання.
 Про підтримку опозиційного кандидата В. Ющенка в II турі заявили А. Кінах, О.
Мороз; про підтримку В. Януковича — Н. Вітренко. 21 листопада 2004 р. — II тур
виборів, що проходив з масовими фальсифікаціями. ЦВК оголосила переможцем В.
Януковича, що суттєво суперечило даним екзитполів, які засвідчили перемогу В.
Ющенка. Увечері того ж дня на майдані Незалежності м. Києва зібрався мітинг, який
переріс у масову мирну акцію протесту — «Помаранчеву революцію» (за кольором
блоку «Наша Україна» та кандидата В. Ющенка). Кількість протестуючих на майдані
сягала 1,5 млн чоловік.
 24 листопада 2004 р. — ЦВК оголосила офіційні результати виборів і підтвердила
перемогу В. Януковича. Рішення, прийняте ЦВК, опозиція оскаржила у Верховному
суді. Опозиція заявила про створення Комітету національного порятунку і проведення
Всеукраїнського політичного страйку. Почалася розбудова наметових містечок у Києві
та інших містах України. До Києва з'їхалися і прибічники В. Януковича.
 26 листопада 2004 р. — початок переговорів іноземних лідерів з кандидатами у
Президенти України: Генерального секретаря ОБСЄ Я. Кубіша, президента Литви В.
Адамкуса, представника Євросоюзу X. Солани, спікера Держдуми Росії Б. Гризлова.
Остаточне рішення «круглого столу» — не допустити силовий варіант розвитку подій,
а також порушень територіальної цілісності України.
 27 листопада 2004 р. — Верховна Рада України прийняла постанову про політичну
кризу, визнала фальсифікацію виборів, висловила недовіру ЦВК, вказала на
неприпустимість силового варіанту розвитку подій.
 28 листопада 2004 р. — у Сєвєродонецьку відбувся з'їзд депутатів, на якому лідери
Харківської, Донецької, Луганської областей закликали до проголошення Південно-
Східної Автономної Республіки — фактично було взято курс на сепаратизм.
 З грудня 2004 р. — Верховний Суд виніс рішення про переголосування II туру
президентських виборів.
 8 грудня 2005 р. — Верховна Рада прийняла пакет документів:
 зміни внесені до закону «Про вибори Президента України», з метою запобігання
фальсифікаціям;
 політична реформа, яка набирала чинності з вересня 2005 р. або січня 2006 р.;
 переобрання складу ЦВК, яку очолив Я. Давидович.
 26 грудня 2004 р. — відбувається переголосування II туру: В. Ющенко набрав 51,99 %
голосів, В. Янукович — 44,21 %.
 23 січня 2005 р. — інавгурація нового Президента України В. Ющенка.

Наслідки Помаранчевої революції

Позитивні наслідки.
 Набуття Україною іміджу демократичної правової держави.
 Формування привабливого інвестиційного клімату.
 Початок формування громадянського суспільства.
 Укрупнення політичних партій.
 Поява елементів верховенства права.
 Створення передумов для прозорих ринкових реформ.
 Початок завершального етапу формування української політич - ної нації.
 Розширення свободи слова.
 Зростання національної самосвідомості. Негативні наслідки.
 Відсутність прозорості у кадровій політиці.
 Не відбулося розмежування влади й бізнесу.
 Відсутність реальної боротьби з корупцією.
 Низька ефективність дій урядів.
 Відсутні чітко визначені стратегічні орієнтири і план діяльності.
 Популізм політичних лідерів.
 Недостатнє врахування інтересів регіонів.
Вибори до Верховної Ради 2006 р.
 Вибори відбулися 26 березня 2006 р.
 Голосування відбувалося за партійними списками.
 У виборчих перегонах прийняли участь 45 політичних партій та блоків.
  Результати виборів: Партія регіонів (32,14 %), БЮТ (22,29 %), блок «Наша Україна»
(13,95 %), СПУ (5,69 %), КПУ (3,66 %).

Економічний розвиток незалежної України

 Соціально-економічна ситуація в перші роки незалежності:
 вплив негативних чинників (підпорядкування більшості українських підприємств
центру, монополізм, відсутність різних форм власності, неконкурентноспроможність
на світових ринках, екстенсивний розвиток, диспропорційність, застарілість матеріаль-
но-технічної бази, міцний зв'язок з економікою СРСР, високий рівень мілітаризації
економіки, залежність від енергоносіїв).
 Економічна криза (гіперінфляція, зростання безробіття, катастрофічне падіння
виробництва, дефіцит державного бюджету та ін.).
 Прийняття низки законів («Про власність», «Про селянське (фермерське)
господарство», «Про приватизацію майна державних підприємств» тощо).
 Причини невдач економічної політики в перехідний період:
 відсутність чіткої економічної програми;
 нерішучість, повільність, непослідовність у проведенні нагальних економічних
реформ;
 політична нестабільність, часта зміна урядів;
 відсутність правової бази для розвитку ринкової економіки тощо.

Економічний розвиток України у 1994-2004 рр.

 Оприлюднення у жовтні 1994 р. антикризової соціально-економічної програми Л.
Кучми (стабілізація фінансово-грошової системи, зменшення податкового тиску,
розширення приватного сектора економіки, децентралізація управління економікою,
вирішення питань земельної власності, входження України у світовий економічний
простір, реформування соціальної сфери тощо).
 Прийняття у лютому 2000 р. програми «Україна: поступ у XXI ст. Стратегія
економічного та соціального розвитку на 2000- 2004 рр.».
 Розробка урядом В. Ющенка у квітні 2000 р. програми «Реформи заради добробуту».
 Позитивні зрушення в економіці:
 стабілізація економіки;
 зниження інфляція;
 запровадження гривні;
 подолання кризи неплатежів (зменшення заборгованості по зарплатні, виплата пенсій,
стипендій тощо);
 проведення приватизації, утвердження різних форм власності;
 роздержавлення землі, отримання земельних паїв, завершення приватизації
присадибних ділянок;
 поліпшення умов зовнішньоекономічної діяльності («Закон про Державну програму
заохочення іноземних інвестицій в Україні»);
 становлення фондового, товарного, грошового та валютного ринків тощо..
У результаті цих перетворень з 2000 р. розпочалося зростання майже всіх економічних
показників (упродовж 2000-2003 рр. середньорічні темпи зростання складали 7,2 % ).
 Негативні тенденції в економіці:
 корупція;
 тінізація економіки;
 несправедлива приватизація;
 вивезення капіталу за кордон;
 недостатній рівень іноземних інвестицій;
 збереження структурних деформацій;
 штучне заниження вартості робочої сили.

Соціальна сфера
Здобутки
 Зростання життєвого рівня населення у зв'язку з позитивними зрушеннями в
економіці.
 Зростання купівельної спроможності населення. Забезпечення ринку споживчими
товарами, зникнення черг, дефіциту товарів.
 Надання кредитів, субсидій, допомога малозабезпеченим сім'ям. Виплата боргів по
заробітній платні та пенсіям. Збільшення з 2000 р. зарплатні, пенсій, стипендій,
соціальних виплат тощо.
Проблеми
 Складна демографічна ситуація (низька народжуваність, висока смертність).
 Безробіття, заробітчанство.
 Невідповідність зростання заробітної плати потребам населення. Поглиблення
соціального розшарування.
 Повільне формування середнього класу — гаранту стабільності у суспільстві.
 Невирішена житлова проблема. Низький рівень комунальних послуг тощо.

Культура та духовне життя суспільства

Умови розвитку культури
 Створення сприятливих умов для відродження української культури у зв'язку з
проголошенням незалежності. «Закон про мови в Українській PCP» (1989 p.), згідно з
яким українська мова була проголошена державною, мав забезпечити її всебічний
розвиток і функціонування у всіх сферах суспільства. Демократизація культури,
відміна цензури, позбавлення ідеологічного тиску.
 Вільний розвиток усіх художніх стилів і жанрів.
 Можливість збагачення української культури європейськими
 здобутками.
 Розвиток культури національних меншин тощо. Утворення різних благодійних
культурних фондів.
 Існування негативних чинників (наслідки русифікації, недостатнє фінансування, поява
низькопробних творів масової культури тощо).
Освіта
 Демократизація освіти, поява різноманітних навчальних закладів (гімназії, ліцеї,
коледжі, профільні академії тощо), існування недержавних навчальних закладів.
 використання альтернативних програм, підручників, методик.
 "Індивідуалізація навчально-виховного процесу.
 Поступова комп'ютеризація освіти.
 Реформування середньої освіти (перехід на 12-річну освіту, введення 12-бальної
системи оцінювання, розвиток профільного навчання, застосування тестової системи
перевірки знань).
 Реформування вищої освіти (можливість навчання на контрактній основі, розширення
спектра спеціальностей, уведення двохступеневої системи вищої освіти — бакалавр,
магістр).
Наука
 Провідна наукова установа — Академія наук України, яка у 1994 р. отримала статус
національної.
 Створення ВАК — Вищої атестаційної комісії України, Української наукової асоціації,
низки галузевих академій.
 Тісні зв'язки з науковими центрами української діаспори.
 Участь українських науковців у спільних міжнародних проектах, наукових
конференціях тощо.
 Помітні зрушення у галузі гуманітарних наук (відкриття інститутів української мови,
народознавства, сходознавства, археографії).
 Поява нових наукових напрямків (ендокринологія, молекулярна біологія,
нейрофізіологія тощо).
 «Відплив умів» за кордон.
 Слабке впровадження у виробництво наукових розробок.
 Комерціалізація наукових структур.
Література та мистецтво
 Свобода творчості.
 Розширення діапазону творів, урізноманітнення їх стилів.
 Повернення із забуття творів М. Куліша, М. Хвильового, Є. Маланюка, В. Стуса та ін.
 Публікація творів представників української діаспори (У. Самчука, І. Багряного, Ю.
Липи та ін.).
 Розвиток літератури постмодернізму (твори Ю. Андруховича, О. Забужко, С. Жадана,
О. Ульяненка та ін.).
 Комерціалізація мистецтва.
 Помітні зрушення в театральному мистецтві (творчість режисерів-новаторів Р.
Віктюка, Б. Шарварка, С. Донченката ін.; поява недержавних театрів).
 Зрушення в кінематографі (поява стрічок на українську тематику — «Роксолана»,
«Пастка» тощо).
 Українізація телебачення та радіомовлення.
 Утворення Всеукраїнської музичної спілки (1992 р.).
 Плідна праця українських композиторів (О. Білаша, О. Морозова, А. Горчинського).
 Зростання популярності українських виконавців та гуртів (гурти «Океан Ельзи», «ВВ»,
«Скрябін», виконавці Руслана, О. Пономарьов, П. Зібров та ін.).
 Проведення музичних фестивалів («Таврійські ігри», «Червона рута», «Берегиня»).
 Пропагування творчими колективами українського мистецтва за кордоном, участь у
міжнародних конкурсах, фестивалях тощо).
 Збагачення художнього мистецтва творами А. Антонюка, Ю. Герца, В. Зарецького, І.
Марчука тощо.
Спорт
 У 1990 р. створено Національний олімпійський комітет, визнаний Міжнародним
олімпійським комітетом 1994 р.
 Від 1994 р. Україна бере самостійну участь в Олімпійських іграх.
 Українці завоювали 69 медалей на літніх, 5 — на зимових олімпійських іграх.
 Найвідоміші олімпійські чемпіони: О. Баюл — катання на ковзанах; І. Мерлені —
важка атлетика; Є. Серебрянська — художня гімнастика; Л. Підкопаєва — спортивна
гімнастика; Я. Клочкова — плавання; Володимир Кличко, В. Ломаченко — бокс.
 На чемпіонаті Європи з футболу в 2006 р. українська збірна увійшла до вісімки
найкращих команд континенту.
 У 2012 р. Україна разом з Польщею проводитиме чемпіонат Європи з футболу.
Особливості релігійного життя в Україні
 Закони, які регулюють релігійні відносини — Закон України «Про свободу совісті та
релігійні організації» (1991 р.), стаття 35 Конституції України.
 Політизація релігійного життя.
 Зняття заборон на релігійне життя, забезпечення свободи віросповідання.
 Повернення до традиційних духовних цінностей.
 Збільшення кількості релігійних організацій, конфесій тощо.
 Відродження культових споруд, будівництво нових храмів.
 Поглиблення розколу в православній церкві.

Другою за кількістю віруючих в Україні після православної церкви є УГКЦ.

Основні події політичного життя України на сучасному етапі

Зима — весна 2005 р.
 Початок конфронтації між різнорідними політичними групами, що сприяли перемозі
В. Ющенка на виборах; президентові доводиться лавірувати між трьома центрами —
урядом (Юлія Тимошенко), секретаріатом (Олександр Зінченко) і Радою національної
безпеки і оборони (Петро Порошенко).
 Для зміцнення своєї влади в регіонах В. Ющенко повністю замінює глав
облдержадміністрацій на своїх прихильників.
 Уряд декларує початок кампанії зі скасування приватизаційних вирішень колишньої
влади, що призводить до неприязні по відношенню до президента і його команди у
східних районах країни.
 На міжнародній арені В. Ющенко отримує дружній прийом на Заході, Україну
запрошують до НАТО, Євросоюз і ВТО, обіцяють визнати її країною з ринковою
економікою.
 На противагу СНД і Росії на пострадянському просторі відроджується ГУАМ (Грузія
— Україна — Азербайджан — Молдавія), створюється так звана Співдружність
демократичного вибору, загострюються відносини з Росією.
Літо 2005 р.
 Віктор Ющенко врегульовує конфлікти між союзниками з «Помаранчевій революції» і
втручається в економічні рішення уряду Ю. Тимошенко.
 Заявлена масштабна реприватизаційна кампанія обертається відміною результатів
лише приватизаційного конкурсу «Криворіжсталі».
 Україна не вживає заходів щодо звільнення від енергозалежності від Росії. Нові
зовнішньополітичні союзники самі є споживачами енергоресурсів, а тому не готові
поставляти Україні нафту і газ. Розгорається конфлікт з російським «Газпромом»,
керівництво якого звинувачує Україну в розкраданні російського газу з підземних
газосховищ на українській території. «Газпром» попереджає про різке підвищення цін
на газ.
Осінь 2005 р.
 В. Ющенко відправляє у відставку уряд Ю. Тимошенко. Лідерка БЮТ йде в опозицію
Президентові.
 Для того, щоб забезпечити затвердження кандидатури Ю. Єханурова на посаду
прем'єр-міністра, В. Ющенку доводиться укласти угоду з лідером Партії регіонів В.
Януковичем.
  Переговори з «Газпромом» заходять у глухий кут. Україна не в змозі платити за
пред'явленими рахунками, а Росія відмовляється продовжувати «субсидувати
українську економіку». У новий рік Україна входить, не підписавши контрактів на за-
купівлю російського газу.
Зима 2006р.
Новий рік починається з міжнародного скандалу — Росія звинувачує Україну в
несанкціонованому відборі російського газу з транзитних газопроводів. Досягнута угода
щодо газу призводить до скандалу всередині країни. Давні супротивники і колишні союзники
В. Ющенка, об'єднавшись у Верховній раді, вимагають відставки уряду, але Ющенко не
піддається тиску.
Весна 2006 р.
 Парламентська криза поступово перетікає у передвиборчу кампанію і парламентські
вибори.
 Пропрезидентський блок партій посідає лише третє місто. Не зважаючи на це, В.
Ющенко протягом тривалого часу намагається сприяти відродженню і об'єднанню
«помаранчевої коаліції» (БЮТ — НУНС — СПУ).
Літо 2006 р.
 Перехід СПУ на сторону Партії регіонів і КПУ, що приводить до створення так званої
«антикризової коаліції».
 В. Ющенко намагається «розширити» урядову коаліцію за рахунок «Нашої України».
Усе, що йому вдається зробити, — переконати опонентів підписати «Універсал
національної єдності», який, на його думку, повинен був змусити уряд продовжити
президентську лінію в зовнішній і внутрішній політиці. Ю. Тимошенко відмовляється
ставити свій підпис під документом.
Осінь 2006 р.
 Переговори про «розширення» урядової коаліції завершилися провалом. Міністри, що
представляли НУНС, йдуть з уряду.
 В. Янукович робить заяви про неготовність України до вступу в НАТО і у грудні 2006
р. проводить у Верховній Раді рішення про відставку прозахідного глави українського
Міністерства закордонних справ В. Тарасюка.
 Росія йде назустріч уряду В. Януковича у питанні про ціну на газ. Уряд, спираючись
на більшість у Верховній Раді, почав проводити свою власну політичну лінію.
 В. Ющенко приймає ряд кадрових рішень з метою зміцнення своїх позицій:
керівником Секретаріату Президента стає В. Балога; керівником Ради національної
безпеки і оборони В. Гайдук; міністром закордонних справ — А. Яценюк.
 У жовтні на III з'їзді Народного союзу «Наша Україна» В.Ющенко критикує
керівництво партії за те, що після президентських виборів воно не змогло виробити
«чітку, просту і ясну ідею своєї діяльності», і пропонує сформувати нові керівні органи
партії. 7 грудня політрада партії вибрала главою НСНУ В. Балогу.
Січень 2007 р.
Боротьба між парламентом та Президентом за закон « Про Кабінет міністрів», що
розширював повноваження уряду. Депутати «антикризової коаліції» і опозиційної фракції
БЮТ змогли подолати вето президента на закон і прийняли в першому читанні закон «Про
парламентську опозицію».

Дострокові парламентські вибори до Верховної Ради 2007 р.

Причини:
 загострення політичної боротьби;
 неспроможність Верховної Ради виконувати законодавчі функції;
 прагнення президента встановити контроль над парламентом країни.
  2 квітня 2007 р. — В. Ющенко наказом розпустив Верховну Раду і призначив нові
вибори на 27 травня. У результаті тривалої політичної боротьби дострокові
парламентські вибори були призначені на 30 вересня 2007 року.
 Голосування відбувалося за партійними списками.
 У виборчих перегонах узяли участь 20 політичних партій та блоків.
 Результати виборів: Партія регіонів (34,37 %), БЮТ (30,71 %), блок «Наша Україна»
(14,15 %), КПУ (5,39 %), Блок Литвина (3,91 %). СПУ не увійшла до складу
парламенту.
 Головою Верховної Ради став Арсеній Яценюк.
 18 грудня 2007 р. — парламент України проголосував за призначення Юлії
Тимошенко на посаду прем'єр-міністра країни. За кандидатуру Юлії Тимошенко
проголосували 226 народних депутатів. Партія регіонів, комуністи і блок Литвина не
брали участь у процедурі затвердження її на посаду прем'єр-міністра.
 Головою Ради національної безпеки та оборони призначено голову фракції Партії
регіонів Раїсу Богатирьову.
 Утворення Демократичної коаліції у складі блоку «Наша Україна» та БЮТ.

Україна у 2008 — на початку 2009 pp.

Вступ України до світової економічної кризи
Передумови:
 перша половина 2008 p.: великі соціальні видатки: виплата заощаджень Ощадбанку
СРСР, підвищення пенсій і зарплат; дефіцитний бюджет;
 літо — осінь 2008 p.: значні коливання курсу гривні по відношенню до долару, різке
зростання, потім падіння офіційного курсу національної валюти;
 криза споживчого кредитування через нестабільність національної валюти;
 політична нестабільність, взаємні звинувачення вищих посадових осіб.
Прояви кризи:
 різке падіння світових цін на металургійну продукцію, що складала левову частину
українського експорту;
 початок соціально-економічних проблем: невиплата або затримка виплати зарплати
бюджетникам, обвал ринку житла через суворіші умови отримання кредиту;
скорочення обсягів виробництва, звільнення працівників;
 проблеми у банківській сфері: державне фінансування для порятунку
Промінвестбанку, «Надра-банку»; індивідуальні дефолта позичальників банків,
неспроможних обслуговувати валютні кредити; введення мораторію на дострокове по-
вернення вкладів населенню тощо.
 Україна взяла позику Міжнародного валютного фонду у розмірі 16,5 доларів для
стабілізації ситуації.
 Грудень 2008 — січень 2009 рр. — газовий конфлікт з Росією.
 Інфляція за 2008 р. — 22,3 %; прогнозується падіння ВВП на 7-10 % у першому
кварталі 2009 р., зростання безробіття — на 20 %.
Політична криза
Передумови: суперечливі оцінки учасниками Демократичної коаліції конфлікту Грузії
та Росії у Південній Осетії; прийняття законопроектів, що обмежували повноваження
Президента.
 Вересень 2008р. — розпад Демократичної коаліції, відставка Голови ВРУ А. Яценюка.
 Жовтень 2008 р. — В. Ющенко заявив про дострокове припинення повноважень
Верховної Ради України.
  Окружний адміністративний суд Києва зупинив дію указу Президента, за що В.
Ющенко звільнив суддю, який виніс це рішення, та розформував Київський окружний
суд.
 Посилаючись на необхідність стабілізації політичної ситуації та мінімізацію наслідків
світової економічної кризи, В. Ющенко зупинив дію свого указу «Про дострокове
припинення повноважень Верховної Ради VI скликання і призначення позачергових
виборів».
 Листопад 2008 р. — відбулося формування нової коаліції в складі НУНС, БЮТ та
блоку Литвина. Головою Верховної Ради став В. Литвин. В опозиції — Партія регіонів
та КПУ.

Політичні партії сучасної України

Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) створений у грудні 2001 р. шляхом перейменування
блоку «Форум національного порятунку». До БЮТ входять партії «Батьківщина» (лідер —
Ю. Тимошенко), «Собор» (лідер — А. Матвієнко), Українська Республіканська партія (лідер
— Л. Лук'яненко), Українська соціал-демократична партія (лідер — В.Онопенко), «Реформи
й порядок» (лідер — В. Пинзеник). У цілому орієнтується на співробітництво з ЄС, Росією,
формування незалежної енергетичної політики.
Народний блок Володимира Литвина створений у жовтні 2005 р. у складі Народної
партії (лідер — В. Литвин), Української селянської демократичної партії (лідер — В.
Ващевський), Всеукраїнського об'єднання лівих сил «Справедливість» (лідер — І. Чиж).
Програмні засади: скасування НДС, скорочення податку на прибуток, збільшення
капіталовкладень у медицину.
Блок «Наша Україна» створений у січні 2002 р. з ініціативи екс-прем'єра (на той час)
В. Ющенка. У складі блоку — правоцентристські партії: Конгрес українських націоналістів
(КУН), Ліберальна партія України (ЛПУ), Молодіжна партія України (МПУ),
Республіканська християнська партія (РХП), Народний Рух України (НРУ), Українських
Народний Рух (УНР), Християнсько-народний союз (ХНС) тощо. Мета — просування науки і
високих технологій, інтеграція до ЄС.
Партія «Народний союз «Наша Україна» (НСНУ) створена у березні 2005 р. на
основі блоку «Наша Україна»; її почесний президент — В. Ющенко.
Партія регіонів України (ПРУ) створена у березні 2001 р. шляхом об'єднання п'яти
центристських партій. Мета — зміцнення регіональних принципів громадянського
суспільства, забезпечення рівноправних умов розвитку кожного регіону України. Програма:
захист прав підприємців, розвиток внутрішнього ринку, співпраця з Росією та ЄС. Голова
ПРУ від 2003 р. — В. Янукович.
Соціалістична партія України (СПУ) створена у жовтні 1991 р. як часткова
спадкоємиця КПУ. Виступає за відновлення значної ролі держави в економіці,
інтенсифікацію зв'язків всередині СНД. Голова — О. Мороз.

Зовнішньополітична діяльність України

Україну визнано державами світу.
2 грудня 1991 р. Україну визнала Польща, до кінця 1993 р. — уже 130 країн, у 46 з них
було відкрито дипломатичні та консульські представництва. Сьогодні Україну визнали
майже всі країни світу.
Правова база зовнішньої політики України.
 Декларація про державний суверенітет України (липень 1990 р.);
 Основні напрямки зовнішньої політики України (липень 1993 р.);
 Воєнна доктрина України (жовтень 1993 р.);
 Конституція України (1996 р.).
 Основні засади зовнішньої політики:
 дотримання принципів рівноправності, взаємоповаги, взаємовигоди, невтручання у
внутрішні справи та інших загальновизнаних принципів і норм міжнародного права;
 вирішення всіх міждержавних суперечностей тільки політичними засобами;
 скорочення всіх видів збройних сил і озброєнь; без'ядерний статус України;
 дотримання позаблокового статусу (згодом керівництво країни переглянуло цей
пункт);
 відсутність територіальних претензій тощо.
Завдання зовнішньополітичної діяльності України:
 зміна іміджу України на міжнародній арені;
 лібералізація режиму перетину кордонів для українців, посилення правового захисту
українських трудових мігрантів;
 блокування кордонів для терористичних загроз і злочинності, завершення
облаштування державного кордону;
 створення зони вільної торгівлі між ЄС та Україною, впровадження європейських
стандартів в українське законодавство,
 співробітництво з НАТО;
 сприяння зовнішньоекономічним контактам, сприяння іноземним інвестиціям;
 сприяння поширенню українських культурних здобутків у світі, повернення
українських культурних цінностей в Україну.

Без'ядерний статус України

Причини проголошення
 Чорнобильська катастрофа.
 Відсутність єдності української еліти в ядерному питанні.
 Жорстка позиція СІЛА: на пострадянському просторі лише Росія має право на ядерну
зброю як правонаступниця СРСР.
 Загроза холодної війни між Києвом та Вашингтоном.
 Тиск Москви, яка прагнула ізолювати Україну на міжнародній арені.
 14 січня 1994 р. — підписано Тристоронню угоду Росії, США, України:
 Росія та США гарантують Україні безпеку.
 Україна підтверджує, що приєднається до Договору про непоширення ядерної зброї.
Результати
 Росія стала єдиною пострадянською ядерною державою та підтвердила свій статус
учасниці міжнародного ядерного клубу.
 США нейтралізували стратегічну загрозу своїй національній безпеці, скоротивши
витрати на оборону.
 Україна втратила ядерний потенціал (близько 2 тис. одиниць ядерної зброї), але так і
не отримала компенсацій роззброєння.
Участь України у міжнародних організаціях
 Активна участь у роботі всіх структур ООН:
 1997 р. — українець Г. Удовенко головував на Генеральній асамблеї ООН;
 2000—2001 рр. — Україна — непостійний член Ради Безпеки ООН;
 участь у миротворчих операціях ООН у Хорватії, Боснії та Герцеговині, Лівані, Сьєра-
Леоне тощо.
 1992 р. — ратифікація Гельсінкських угод, вступ до Організації з Безпеки і
Співробітництва в Європі (ОБСЄ).
 1992 р. — співзасновниця Чорноморського Економічного співробітництва.
 1992 р. — вступ до Міжнародного валютного фонду, Європейського банку
реконструкції та розвитку, Світового банку.
  1995 р. — вступ до Ради Європи.
 1996 р. — співзасновниця ГУАМ (об'єднання Грузії, України, Азербайджану,
Молдови) з метою створення євразійського транспортного коридору.

Основні напрямки, зовнішньополітичної діяльності

 Європейська інтеграція: курс на вступ до Європейського Союзу (ЄС):
 1994 р. — Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС;
 1995 р. — затвердження стратегії співробітництва ЄС та України;
 2003 р. — Україна набула статус країни-сусіда ЄС;
 2005 р. — розробка «дорожньої карти» — плану просування України до вступу в ЄС,
який включає подання заяви на вступ, отримання Україною статусу країни з ринковою
економікою;
 2008 р. — вступ до Світової Організації Торгівлі (СОТ). Перспективні завдання
України — набуття асоційованого членства в ЄС, досягнення високих стандартів
європейського життя в усіх сферах.
 Співробітництво з НАТО:
 1994 р. — участь у програмі НАТО «Партнерство заради миру»;
 1999 р. — Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО;
 1995 р. — надання технічної та матеріальної допомоги Харкову під час техногенної
катастрофи на Діканівських очисних спорудах;
 1998, 2001 рр. — допомога НАТО в подоланні наслідків повеней у Закарпатті;
 2002 р. — Україна заявила про намір вступу до НАТО.
Питання про вступ України до НАТО є суперечливим: з одного боку, існує політична і
військово-оборонна доцільність цього кроку, з іншого — більшість населення України
негативно ставиться до Альянсу. Українському урядові слід приділяти більше уваги
роз'яснювальній роботі щодо мети і методів діяльності НАТО.
 Співробітництво з країнами СНД — Співдружності незалежних держав:
 8 грудня 1991 р. — вступ до СНД;
 1993 р. — асоційоване членство в Економічному Союзі країн СНД;
 1995 р. — військово-технічне співробітництво в межах Алматинської угоди про
створення Об'єднаної системи протиповітряної оборони;
 2003 р. — угода про формування Єдиного економічного простору (ЄЕП).
Україна зацікавлена передусім у розвитку економічного співробітництва, відмовилася
підписати Статут СНД, який звужував її суверенітет, документ про створення Об'єднаних
Збройних Сил СНД; заперечує проти створення наднаціональних структур.
 Співробітництво з США:
 покращення відносин з провідною країною світу;
 збільшення американських інвестицій в українську економіку;
 співробітництво у різних галузях.
 Розвиток міжнародної співпраці з країнами світу на основі двосторонніх та
багатосторонніх угод.
Взаємини України з сусідніми державами
Відносини з Росією:
 найбільший торговельний партнер;
 1997 р. — Договір про дружбу і співробітництво з РФ: Росія визнала незалежність
України; російський Чорноморський флот перебуватиме в Криму на правах оренди до
2017 р.;
 2003 р. — затверджено сухопутний кордон; не вирішене питання про кордони у
Керченській протоці та Азовському морі;
  2003 р. — конфлікт через будівництво Росією дамби до українського о. Тузла у
Керченській протоці;
 втручання Росії у внутрішні справи України: претензії на Крим (початок 1990-х років),
газові конфлікти, підтримка провладного кандидата на президентських виборах 2004 р.
тощо.
Невирішені проблеми: енергетична залежність України, недотримання Чорноморським
флотом Росії в Криму українського законодавства тощо.
Білорусь:
 1995 р. — Договір про дружбу, добросусідство і співробітництво;
 один з найбільших торгових партнерів України;
 співпраця у сфері транспортних послуг, машинобудування, переробній промисловості,
військово-технічній сфері.
Молдова:
 2001 р. — Договір про кордони: Україна передала Молдові частину території
Подунав'я;
 Україна — посередник у розв'язанні Придністровського конфлікту між Республікою
Молдова та самопроголошеною Придністровською республікою.
Польща:
 першою визнала незалежність України;
 1992 р. — Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво;
 стратегічний партнер України, підтримує Україну в її інтеграції до ЄС та НАТО;
 будівництво нафтопроводу «Одеса-Броди-Гданськ»;
 участь у єврорегіонах «Карпати», «Буг» (разом з Угорщиною та Словаччиною).
Угорщина:
 1991 р. — Договір про добросусідство і співробітництво;
 активні торгівельні зв'язки (імпорт — ліки, промислове обладнання; експорт —
металургійна продукція);
 воєнне співробітництво;
 спільне з Україною протипаводкове облаштування басейну р.Тиса.
Словаччина:
 1993 р. — Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво;
 співпраця у транзитних поставках російських нафти і газу до Європи;
 участь у будівництві українських підприємств.
Румунія:
 початок 1990-х років — територіальні претензії Румунії щодо Північної Буковини,
Бессарабії, о.Зміїний;
 1997 р. — Договір про відносини добросусідства і співробітництва;
 лютий 2009 р. — Міжнародний суд у Гаазі розв'язав румуно- українську суперечку
щодо делімітація континентального шельфу.
Делімітація шельфу біля о. Зміїний
Суть проблеми.
 Прагнення Румунії провести делімітацію Чорного моря без урахування о. Зміїний,
який румунська сторона називала скелею, таким чином суттєво збільшивши лінію
делімітації.
 Заява української сторони про острівний статус Зміїного, що мало суттєво збільшити
морські володіння України.
 Звернення Румунії до Гаазького міжнародного суду у 2004 р. з метою розв'язання
проблеми.
Рішення Міжнародного суду від 3 грудня 2009 р.
 Зміїний є островом і невід'ємною часткою України.
 о. Зміїний має свій континентальний шельф та економічну зону.
 Україна отримала зону Чорного моря, удвічі більшу за зону Румунії.
 Розподіл спірної зони: 25 % отримала Україна, 75% — Румунія.

Газові конфлікти з Росією (2005-2006 pp., 2008-2009 pp.)

Мета Росії.
 Підірвати авторитет України як країни-транзитера.
 Заволодіти газотранспортною системою та газосховищами України.
 Переконати Європу, що для досягнення стабільності у газовій сфері потрібні російські
газопроводи і збереження лідерства Росії як поставника енергоресурсів.

Суть конфліктів.
2005-2006 pp.
 У відповідь на відмову України сплачувати ринкову ціну за газ Росія припинила
постачання газу до України.
 4 січня 2005 р. — укладено договір між Газпромом і Нафтогазом України на 5 років:
 посередником у постачанні газу до України стає компанія «РосУкрЕнерго»;
 ціна на газ на перше півріччя — 95 доларів за кубометр, у подальшому вона
коригується за домовленістю сторін.
2008 - 2009 pp.
 Наприкінці 2008 р. Росія заявила, що поставки газу до України буде припинено, поки
Україна не розрахується з боргами за листопад — грудень 2008 р.
 Делегація «Нафтогазу Украйни», очолювана головою правління О. Дубиною, виїхала
на термінові переговори до Москви. Україна заявила, що не може розглядати ціну на
газ без узгодженої ставки за транзит територією України.
 1 січня 2009 р. російський «Газпром» перекрив поставки газу в Україну в обсязі 90
млрд. кубометрів, а 7 січня повністю припинив поставки газу.
 Газотранспортна система України запрацювала у реверсному (зворотному) режимі,
щоб забезпечити газом з газосховищ, розміщених у Західній Україні, мешканців Сходу
і Півдня.
 Росія звинуватила Україну в несанкціонованому відборі газу. Експерти Євросоюзу
підтвердили, що відібраний газ був потрібний для роботи газотранспортної системи
України, а не йшов на споживання Україною.
 19 січня 2009 р. укладено договір України з Росією на 2009- 2019 рр.:
 ліквідовано компанію-посередника «РосУкрЕнерго»;
 середньорічна ціна газу для України — 228,8 доларів за кубометр, у першому кварталі
— 300 доларів.
Результати.
 Удар по авторитету Росії як надійному газовому постачальнику, України — як
транзитера.
 Увага до альтернативних проектів постачання газу до Європи, зокрема «Nabucco».
 Підтверджено професійність працівників газотранспортної системи України, які
забезпечили реверсний режим та заздалегідь заповнили газосховища.
 Продемонстровано незлагодженість різних гілок влади України у вирішенні нагальних
державних проблем, невміння проводити інформаційну роботу щодо пояснення своєї
позиції.
 Падіння виробництва в Україні через брак газу для промисловості.
 Уроки конфліктів.
 Необхідність термінового переходу на енергозберігаючі технології.
 Перехід до ринкових цін на газ є першою умовою реального політичного суверенітету
України.