МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
Факультет іноземних мов
Кафедра англійської філології
«Допущено до захисту»
Завідувач кафедри
______________________ Реєстраційний № _______
(підпис) (прізвище, ініціали)
«___» _____________ 2018 р. «___» _____________ 2018 р.

СПЕЦИФІКА ФОРМУВАННЯ КОМІЧНОГО ЕФЕКТУ В

ПОВІСТІ ДЖ. К. ДЖЕРОМА “ТРОЄ В ЧОВНІ, НЕ РАХУЮЧИ ПСА”

Кваліфікаційне завдання студентки

групи ЗАМ-м
освітньо-кваліфікаційного рівня
«магістр»
спеціальності 014 Середня освіта.
Мова і література (англійська)
Ленської Ганни Геннадіївни

Керівник:
кандидат філологічних наук,
доцент кафедри англійської філології
Федоряка Л. Д.
Оцінка:
Національна шкала _______________
Шкала ECTS ____ Кількість балів ___
Голова ЕК ________ _______________
(підпис) (прізвище, ініціали)
Члени ЕК ________ ________________
(підпис) (прізвище, ініціали)
________ ________________
(підпис) (прізвище, ініціали)
________ ________________
(підпис) (прізвище, ініціали)
________ ________________
(підпис) (прізвище, ініціали)

Кривий Ріг – 2018

 2

ЗМІСТ

ВСТУП ..................................................................................................................3
РОЗДІЛ І. Засоби досягнення комічного ефекту у художньому
творі…………………………………………………………………………..….5
1.1. Теоретичні засади вивчення
комічного…………………………………………………………5
1.2. Засоби створення комічної модальності в художньому творі..10
Висновки до розділу 1…………………………………………..………...12
РОЗДІЛ 2. Шляхи реалізації гумору у повісті Дж.К.Джерома «Троє у
човні» та її вивчення у середній школі…..
……………………………………………………………………..…..14
2.2. Повість «Троє у човні» як один із найрепрезентативніших зразків
гумористичної прози ХІХ ст……… ………………………………. ………...14
2.3. Комплекс вправ з зарубіжної літератури за темою
дослідження…………………………………………………….………………..22
Висновки до розділу 2…………………………………………………….28
ВИСНОВКИ...............................................................................................29
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ
ЛІТЕРАТУРИ.......................................................................................................31
 3

ВСТУП

В англійській культурі комічного виділяють таке поняття як

«англійський гумор», який є специфічною рисою англійського народу.
Комічне, як оригінальне художнє явище, видозмінювалося від століття до
століття. Від доби Відродження до ХХ ст. воно пройшло неабиякий
розвиток. Такі визначні постаті як Джеффрі Чосер, Уїльям Шекспір,
Джонатан Свіфт, Річард Шерідан, Чарльз Діккенс, Уїльям Теккерей та багато
інших митців зробили великий внесок у формування англійського гумору.
Особливого значення набуває комічне на англійському мистецькому ґрунті у
ХХ столітті. Відбувається розквіт нових комедійних жанрів мистецтва.
Визначний драматург Бернард Шоу створив «нову драму», яка своєю метою
мала виявляти неправильність моральних цінностей суспільства, робити
глядача співучасником драматичної дії та змусити його замислитися над
власним життям і життям суспільства в цілому.
Іншим самобутнім письменником того часу, який продовжив
англійську гумористичну традицію, був Джером К. Джером. На сьогодні його
ім’я «золотими» літерами вписано в галерею відомих гострословів
англійської та світової літератури, а за життя ставлення до творчості
письменника було різним: критики несхвально відгукувались про його прозу,
а великим успіхом Дж. К. Джером користувався серед простого читача.
У сучасному зарубіжному літературознавстві творчі здобутки Дж. К.
Джерома наразі є доволі вивченими, проте деякі аспекти його словесно-
комічних пасажів потребують детальнішого осмислення в українському
літературознавстві – у цьому й полягає актуальність роботи.
Метою цієї розвідки є з’ясування специфіки реалізації
гумористичного начала у повісті Дж. К. Джерома «Троє у човні, не рахуючи
пса».
Досягненню даної мети слугують наступні завдання:
 4

1) систематизувати науково-теоретичний матеріал з аналізованої

теми (комічне та засоби його творення);
2) з’ясувати об’єкти і засоби творення гумористичного начала у
повісті «Троє у човні, не рахуючи пса»
3) розробити комплекс вправа зі стилістики англійської мови за
темою дослідження
Об’єктом дослідження виступає повість Дж. К. Джерома «Троє у човні, не
рахуючи пса». Предмет дослідження – засоби формування комічного у
даному творі.
Під час дослідження використовувалися такі методи дослідження як
аналітичний та порівняльний.
Теоретичну базу становить ряд положень, що містяться у роботах
вітчизняних та зарубіжних дослідників, критиків та істориків літератури,
зокрема, результати досліджень у сферах лінгвокультурології,
літературознавства, мовознавства, які розкривають різні аспекти
досліджуваного явища: його природу, психологію та функції (А. Бергсон,
Ю. Борєв, Б. Дземідок, І. Кант, А. Карасик, А. Карасьов, А. Лук, В. Пропп,
Б. Шопенгауер та ін.), мовні засоби його реалізації (Д. Вавринюк, В.
Овсянников, М. Паніна, О. Шонь та ін.)
Практична значущість даного дослідження полягає у тому, що його
результати можна застосовувати у підготовці семінарських курсів із
літератури Англії, а також на заняттях із зарубіжної літератури у середніх та
старших класах загальноосвітніх шкіл.
Структура кваліфікаційної роботи визначена метою і завданнями
дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до
розділів, загальних висновків, списку використаної літератури ( 12 одиниць) .
 5

РОЗДІЛ 1.
ЗАСОБИ ДОСЯГНЕННЯ КОМІЧНОГО ЕФЕКТУ У ХУДОЖНЬОМУ
ТВОРІ
1.1. Теоретичні засади вивчення комічного

У сучасному літературознавстві на сьогодні розрізняють дві форми

комічного – гумор і сатиру. На сьогодні до наукового вжитку входить чимала
кількість визначень гумору. Звернемо увагу на найбільш авторитетні. У
літературознавчому довіднику, приміром, можна знайти таке визначення
поняття: «Гумор (англ. humour – моральний настрій, від лат. humour –
рідина: згідно античному вченню про співвідношення чотирьох тілесних
рідин, що визначає чотири темпераменти, або характери) – особливий вид
комічного, відношення свідомості до об’єкта, до окремих явищ і до світу в
цілому, що поєднує зовні комічне трактування з внутрішньою серйозністю»
[7, с. 264].
Видатний російський літературознавець Ю. Борев стверджує, що «у
згоді з етимологією цього слова, гумор свідомо «ноoовливий»,
«суб'єктивний», осoбистісно обумoвлений, відзначений вiдбитком «дивнoго»
настрою самого «гумoриста»» [2, с. 300].
Особистісною прирoдою гумору пояснюється те, що, на відміну від
інших форм кoмічного, теорeтична розрoбка яких сходить до старoдавнього
Схoду і античнoсті, гумор привернув увагу вчених значнo пізніше,
починаючи тільки з XVIII ст. У той час фoрмувалася наукова теорія гумору,
засновником якої став німецьки естетик та сатирик Жан Поль, а категорія
«гумор» стала використовуватися як філосoфська. Виходячи зі своїх
загальнофілoсофських принципів Г. В. Гегель, дoвів, що гумор є «дoвільною
асoціативною грою художньої фантазії, певнoю суб’єктивною кoпією
об’єктивнoго комізму» [3, с. 581]. Розрізняючи форми комічного, філософ
Н. Гартман говoрив про «два його підрозділи: сeрдечний (гумор) і
безсeрдечний (сатира)» [цит. за: 6, с. 16]. Причому гумор, на його думку, «в
 6

своєму поблaжливому стaвленні до дійсності є оснoвною формою комічного»

[6, с. 16].
На відміну від власне комічного трактування, Ю. Борєв писав, що
«гумор налаштoвує на більш вдyмливе і серйозне ставлення до предмета
сміху, на осягнeння його суті, не дивлячись на смiшні дивацтва, і в цьому
гyмор протилeжний «рyйнівним» видaм сміху. В цілому гумор прaгне до
складної оцiнці, вільної від загальнoприйнятих стерeoтипів. На глибшому
рiвні гумор відкриває за нiкчемним піднeсене, за безyмним мудрість, за
норовливим – справжню природy речей, а за смішним – сумне» [2, с. 305].
Гумор виконує у суспільстві дуже важливу функцію – він є формою
суспільної критики. Філософ А. Бергсон підкреслював, що «голoвна
суспільна функція гумору – це, перш за все, – випрaвлення вад суспільства»
[1, с. 58]. Тож і в художніх творах автори використовують гумор не лише для
того, щоб потішити читачів, а й щоб у розважальній формі привернути їхню
увагу до певних проблем. Залежно від емоційного тону і культурного рівня
гумор може бути добродушним, жорстоким, дружнім, грубим, сумним,
зворушливим.
Цицeрон був першим, хто пoмітив, що гумор можна розділити на
такий, що ґрунтується на мовних осoбливостях, і такий, який залeжить від
ситуації: «Є два типи дoтепності: один викoристовує факти, інший – слoва»
[11, с. 377]. Саме такому поділу віддає перeвагу й сучaсний мовознавець Г.
Пoчепцов. Він виокремлює у ситуативному гуморі два підтипи: «Пeрший
базується на несумісності між зoвнішніми якостями об’єкта та справжньoю
його природою, другий – на двозначнoму трактуванні ситyації. Пeвний час
цієї прихованої двозначності не пoмітно, і ця прихованість призвoдить до
різкої зміни у тлумаченні ситyації. Гумор – наслідок усвідoмлення очевидної
розбіжності між двома інтерпретаціями» [12, с. 13]. Існує багато типів
мoвних одиниць, які дозволяють створювати подібні двозначності: омоніми,
лексикo-семантичні варiанти слів, слова використанi у метафоричних і
 7

прямих значеннях, фразеологізми та вільні комбінації їхніх елементів, гра на

граматичних структурах тощо.
Гумор при безпосередній комунікації між людьми найчастіше
сприймається набагато простіше, ніж у літературі. Гумор має свої форми
вираження у художніх творах, найчастіше це такі стилістичні прийоми як
іронія чи сарказм.
За спостереженнями Б. Дземідока, найчастіше ефект гумору в
літературі досягається за допомогою наступних прийомів:
 комічнoї несподіванки в розвитку сюжету, у вчинках і висловлюваннях
героїв;
 порушeння смислової сполучувaності, з'єднання непоєднуваних явищ,
предметів, ознак;
 вживання в одному тeксті слів з різним стилiстичним забарвленням,
гумористичних неологізмів [див. дет.: 5, с. 128].
Гумор можна визначати як здатність або якість людей, об'єктів або
ситуацій доставляти радість, викликати сміх. Гумор можна вважати
однією з форм людського спілкування, адже почуттям гумору володіє кожна
людина (різниться лише ступінь розвиненості даного почуття). У
художньому просторі його вже прийнято вважати певним літературним
напрямом зі своїми специфічними особливостями і цілями, однак гумор може
бути виражений як у певних стилістичний прийомах тексту (або мовними
засобами), так і атмосферою тексту загалом. Порівняння стилістичних та
літературних форм вираження гумору можна побачити у таблиці 1.1.
Таблиця 1.1
Стилістичні форми гумору Літературні форми гумору
 парадокс  анекдот
 іронія  монолог
 оксюморон  діалог
 пародія  розповідь
 сарказм  дотепна відповідь
 8

Гумор – загальнолюдський інтеркатегоріальний феномен, притаманний

усім народам і всім літературам, однак у конкретному прояві він – переважно
національний. У тому, як і на які теми жартують люди в різних країнах,
проявляються загальні закони гумористичного світовідчуття. Проте загальне
реалізується конкретними формами. Вони визначаються специфічними
рисами національного характеру, соціальним і політичним устроєм певної
країни, її історичним розвитком, культурними традиціями, ментальністю
народу та іншими чинниками.
Однією з найбільш проблематичних та суперечливих форм комічного
на даний момент є сатира. Сатира як літературний жанр і як форма комічного
не одноразово розглядалася такими різними дослідниками як І.Арнольд,
І. Гальперін, О. Лагута та інші. Відомий англійський письменник Джонатан
Свіфт писав: «Сaтира – це своєрідне дзеркало, в якому кoжен, хто дивиться
в нього, бачить будь-кого, окрім себе» [цит. за 5: с. 206].
Поняття «сатира» в теорії лiтератури не має точного визначення. Понад
півстоліття триває полеміка між дослідниками, які пропонують власні теорії
цього явища. Різниця між теоріями полягає у погляді на «глибину
проникнення» сатири в текст і в літературу. Ускладнює ситуацію й те, що
різні теорії найчастіше не суперечать, а доповнюють одна одну, існуючи на
різних рівнях. 
Однак, якщо звернутися до літературознавчого словника, то можна
прочитати таке визначення сатири: «Сатира (лат. satira, від більш раннього
satura – суміш, всяка всячина) – це вид комічного; нещадне, нищівне
переосмислення об'єкта зображення (і критики), яке завершується сміхом,
відвертим або прихованим, «редукованим»; специфічний спосіб художнього
відтворення дійсності, що розкриває її як щось мінливе, безглузде,
внутрішньо неспроможне (змістовний аспект) за допомогою сміхових,
викривально-висміювальних образів (формальний аспект)» [7, с. 587].
Дослідник сатири А. Макарян зазначає: «На відміну від прямого
викриття, художня сатира ніби двосюжетна: комічний розвиток подій на
 9

першому плані зумовлюється певними драматичними або трагічними

колізіями в «підтексті» [8, с. 68]. Для власне сатири характерна негативна
забарвленість обох сюжетів – видимого і прихованого, тоді як гумор
сприймає їх у позитивних тонах.
Сатира – це негативне переосмислення об’єкта зображення і критики,
специфічний спосіб художнього відтворення дійсності, що представляє її як
неспіввідносну з ідеалом. Дослідник комічного Б. Дземідок стверджує, що
«сатиричний сміх – безжальний, гнівний, уїдливий – виникає тоді, коли
ставлення автора до дійсності чи до деяких її аспектів вороже, або коли
йдеться про соціально чужі автору явища і сили. Сатира орієнтована на
заперечення об’єкта висміювання, оскільки виникає з почуття презирства,
обурення, гніву. Сатиричний сміх – наступальний, він прагне знищити те, що
стоїть на його шляху. Але, разом з тим, сатира – це не тільки нищівний сміх,
але й подекуди організуючий, оскільки, знищуючи ті чи інші негативні сили,
дає дорогу силам прогресивним» [12, с. 165]. Сатира містить різке, рішуче,
нещадне переосмислення об'єкта зображення. Російський дослідник сатири
Н. Ніколаєв стверджує: «У сатирі обов'язково повинно бути викриття пороків
і недоліків» [9, с. 17].
Якщо ми спробуємо чітко розмежувати сатиру та гумор, то можна
зробити висновки, що немає чіткої межі між цими двома видами комічного.
Згаданий літературознавець Ю. Б. Борєв зауважує: «Сатира перестає бути
сатирою, якщо в ній відсутні компоненти гумору. І навпаки, гумору
притаманні елементи сатири, а саме критики того, над чим сміються»
[2, с. 324].
Критика гумористична і критика сатирична суттєво відрізняються.
Гумор – це критика, яка не заперечує свого об’єкта, радше – це виявлення
якихось слабинок, які не є небезпечними, які можуть існувати, не завдаючи
особливої шкоди. З цього приводу Ю. Б. Борєв пише: «Сатирична критика
повністю заперечує об’єкт зображення, оскільки ці об’єкти небезпечні для
людини і суспільства, і лежать у площині суспільної психології, в той час як
 10

об’єкт гумору – предмет індивідуальної психології. Сатиричним творам

властиве більш вільне, ніж гумористичним, ставлення до мовностилістичних
форм викладу, що дає авторові змогу втрутитися в хід подій. Внаслідок
такого вільного ставлення сатиричні образи набувають високого ступеня
умовності, абстрактності, типовості, що не характерно для образів
гумористичних» [2, с. 326].
Тож, як бачимо, у сучасному літературознавчому континуумі
найприйнятнішим вважається існування двох основних форм комічного –
гумору і сатири. За домінуючим емоційним вектором ці форми постають
протилежними, втім, як одна так і інша можуть залучати до критичного
зображення подібні об’єкти та мовні засоби.

1.1. Засоби створення комічної модальності в художньому творі

Прийоми стилістичного вираження комічного в художньому творі

виникають по-різному і формуються, передусім, мовними засобами. Як
зазначає Ю. Борєв: «Комічне мистецтво має здатність знаходити комічний
потенціал в загальновживаних і емоційних словах, а також в термінах,
термінологічних словах і поєднаннях. При цьому, важливою умовою
придбання лексичними одиницями комічної забарвлення є комічне
середовище, несподіваний зв'язок слова в тексті з іншими словами і
виразами» [2, с. 314].
Художні засоби і прийоми комічного в рівній мірі обслуговують як
гумор, так і сатиру. Іронія є одним із найважливіших засобів гумору, сатири,
а також гротеску. Існує багато визначень і, відповідно, тлумачень терміна
«іронія», адже саме поняття розглядається як з точки зору естетики, так і
літературознавства та лінгвістики. Енциклопедія «Українська мова»
пропонує наступне визначення цього поняття: «Іронія – різновид антифразу,
троп, де з метою прихованого глузування або для легкого, добродушного
жарту мовна одиниця з позитивно-стверджувальними (в широкому
 11

розумінні) значенням, конотацією або модальністю вживається з прямо

протилежними характеристиками» [10, с. 306].
У художньому творі іронія є одним із основних елементів вираження
безпосередньо авторської точки зору, і, як результат, засобом реалізації
авторської позиції. Крім того, іронія надає твору певного додаткового змісту,
що віддзеркалює невдоволення автора навколишнім світом. Реалізація
іронічного змісту в художньому творі нерозривно пов’язана зі здатністю
мовних одиниць набувати конотативного та асоціативного значення в
контексті. Таким чином, іронічний зміст залежить від способу організації
тексту.
Мовознавець С. І. Походня розрізняє асоціативну та ситуативну іронію,
до якої в нашій роботі і буде прикута пильна увага. Ситуативна іронія
виникає внаслідок контрасту між ситуативним контекстом і прямим
значенням слова, словосполучення і речення, та реалізується у мікро- та
макроконтекстах (у межах речення і абзацу). Це такий тип іронії, який
відчувається у тексті одразу. Ситуативна іронія створюється за рахунок
використання великої кількості стилістичних прийомів на різних рівнях:
 на лексичному рівні – мовні одиниці, що відносяться до
розмовного стилю мови, в тому числі вульгаризми, варваризми, а
також метафори, метонімії, гіперболи;
 на синтаксичному рівні – різноманітні типи повторів, а також
зевгма, оксюморон, каламбур, риторичні питання та вставні
конструкції;
 на лексико-семантичному рівні – епітети, образні порівняння,
антитеза, гра слів тощо [див. дет.: 10, с. 42].
За допомогою цих засобів створюється подвійна структура контексту –
з одного боку, змальовування ситуації, а з іншого – її коментування та оцінка
автором чи персонажем. Як правило, цей тип іронії залежить від контексту,
що рідко виходить за межі абзацу. Графічно це можна зобразити так:
 12

Рис. 1.1 «Засоби творення ситуативної іронії»

Висновки до розділу 1

Феномен комічного є об’єктом дослідження різних наук – лінгвістики,

естетики, філософії, психології, літературознавства та ін. Комічне
розглядається як властивість людської психіки відволікатися від реальності і
допомагає людині виявити невідповідність між неповноцінним,
недосконалим змістом явища і його формою.
Сутність феномену комічного полягає у внутрішньому переосмисленні
людиною соціокультурної реальності. Для того, щоб сприйняти цей феномен,
людина повинна зрозуміти внутрішню несумісність. Саме ця несумісність,
яка базується на поєднанні розбіжних уявлень, понять або образів, є
основоположним елементом у структурі комічного.
Загалом дослідники виділяють дві форми вияву комічного – гумор та
сатира. Гумор поєднує зовні комічне трактування з внутрішньою
серйозністю. Він проявляється в окремих смішних рисах характеру,
зовнішності та поведінки людини. Гумористичне ставлення до явищ
дійсності та твори мистецтва, засновані на ньому, передбачають лише м'яку
посмішку, а не злий жарт. Сатира, як специфічний спосіб художнього
 13

відтворення дійсності, має на меті негативне переосмислення об’єкта

зображення і критики. Вона орієнтована на заперечення об’єкта висміювання
і виникає з почуття презирства, обурення, гніву.
Сатира і гумор мають на меті одне – критику певного явища. Проте
критика гумористична і критика сатирична суттєво відрізняються один від
одної. Гумор не заперечує свого об’єкта, скоріше – це виявлення якихось
слабких сторін, які можуть існувати, не завдаючи особливої суспільної
шкоди. Сатирична критика повністю заперечує об’єкти зображення, оскільки
вони небезпечні для людини і суспільства.
Різні форми комічного – гумор і сатира – створюються за допомогою
різних засобів і прийомів. Художні засоби і прийоми комічного в рівній мірі
обслуговують як гумор, так і сатиру. Одним із найважливіших засобів
створення комічного є іронія. Розрізняють ситуативну та асоціативну іронію.
Ситуативна іронія виникає внаслідок контрасту між ситуативним контекстом
і прямим значенням слова, словосполучення і речення, та реалізується у
мікро- та макроконтекстах. Ситуативна іронія створюється за рахунок
використання великої кількості стилістичних прийомів на різних рівнях. До
цих прийомів належать епітети, порівняння, метафори, метонімія,
оксюморон, вставні слова та конструкції, гіпербола, гра слів.
Асоціативна іронія реалізується в межах усього тексту. Вона
створюється на текстовому рівні, і виникає внаслідок використання таких
прийомів як ситуативне повторення, іронічна алюзія, парадокс, цитати
гротеск, абсурд ситуації . Усі засоби творення комічного будуть розглянуті у
другому розділі роботи.
 14

РОЗДІЛ 2.
ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ ГУМОРУ У ПОВІСТІ ДЖ.К. ДЖЕРОМА “ТРОЄ
У ЧОВНІ…” ТА ЇЇ ВИВЧЕННЯ У СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ

2.2. Повість « Троє у човні» як один із найпрезентативніших зразків

гумористичної прози ХІХ ст.

У своїх нoвелах, повiстях та есе Джерoм часто порyшує гострi

соціальні та морaльні проблeми, намагaючись показaти безглyздість пeвних
явищ дійснoсті за дoпомoгою добрoдушного гумoру. Пoвість «Троє у човні»
не є виняткoм. Саме зaвдяки іронiї, Джером poзкриває абсyрднiсть канoнів
суспiльствa вікторiaнської епoхи. Але треба зауважити, що автор
викoристовує гумoристичну ірoнію як форму сoціальнoї критики.
Важливо й те, що Джером писaв повість для свoїх сyчасникiв і
темaтика його гумoру притамaнна Вікторiaнській дoбі. Це ознaчає, що
об’єктами гумору стали риси усталеного суспiльного пoрядку та рiзні
дивaцтва персонaжів, таких як пoлісмени, свящeннослyжителі, вyличні
хлoпчаки, шкoлярі, брoдяги, п'яниці, професoри. Дж. К. Джером у своєму
твoрі обiгрує такі соцiaльні питaння як біднiсть, надлишок багaтства,
злoчинність.
Розглянемо засоби рeпрезeнтації гумoру в повiсті, який створюється за
допoмогою викoристання таких стиилістичних прийомiв, як антитeза, пoвтор,
персоніфікація, каламбур, парадокс, залучення стилістично недоречнї
лексики, гіперболи, порівняння, метафори, вставні конструкції, риторичні
запитання та іронія.
В епізоді, коли головний герой пішов до бібліотеки Британського
музею і знайшов довідник з докладним oписом багaтьох хворoб, він
здивовано виявив, що має симптоми майже всіх. Для того, щоб описати стан
обурення героя, Джером використовує риторичні запитання: «Спершу я
навіть образився – в цьому була певна зневага. Чого це в мене немає
 15

мастопатії? Що за обурливе нехтування мною? За мить, одначе, моя

жадібність трохи ослабла» [4, с. 5-6]. Функція риторичних питань Чого це в
мене немає мастопатії? Що за обурливе нехтування мною? полягає не в
змалюванні відчаю героя, а для висміювання та іронічного змалювання
недоречності його поведінки.
Крім того, читаючи цей уривок далі, ми можемо побачити, що автор
використовує антитезу, тобто зіставлення слів або словосполучень,
протилежних за своїм змістом, для того щоб зробити ситуацію ще більш
кумедною. «Я ввійшов до тієї читальні здоровою, щасливою людиною, а
вийшов звідти немічним інвалідом» [4, с. 7]. Протиставлення «щаслива
людина – немічний інвалід» характеризує стан головного героя, який до
бібліотеки не знав нічого про хвороби, а після її відвідин знайшов у собі
ознаки та симптоми багатьох.
Джером досить часто використовує повтор з метою більш точної,
яскравої та образної передачі думок, почуттів і оцінок героїв. «Гарріс
частенько скаржився, що на нього частенько находить запаморочення, і тоді
він не тямить, що робить; тоді Джордж сказав, що на нього теж находить
запаморочення, і він теж не тямить, що робить» [4, с. 4]. Повтор структур на
нього частенько находить запаморочення, і тоді він не тямить, що робить
використовується для того, щоб показати, що кожен з героїв вважає хворобу
своєю, і не хоче визнавати, що вона може бути в когось іншого.
«Ми просиділи з півгодини, описуючи один одному свої недуги. Я
розповів Джорджеві і Вільямові-Гаррісу, як я себе почуваю, коли встаю
вранці, а Гарріс розповів нам, як він себе почуває, коли лягає спати; а
Джордж став на підстілку перед каміном і влаштував нам цілу виставу, дуже
наочно й виразно показавши, як він себе почуває вночі» [4, с. 9].
Повторення фрази « я розповів…, як себе почуваю», « він розповів….,
як себе почуває» та « показав…, як себе почуває» покликане створити
комічний ефект та висміяти героїв, які один перед одним жаліються на своє
 16

самопочуття, хоча насправді воно здорові чоловіки. В цьому і полягає комізм

ситуації, який викликає посмішку.
В епізоді, коли герої повісті вибирають, що вони будуть брати з собою
на човен, було вирішено взяти з собою чайник, але не гасовий. Далі автор
розповідає нам історію, як вони вже брали гасовий пальник і наче тиждень
жили у «гасовому» пеклі, оскільки нікуди не могли подітися від неприємного
запаху. Автор використовує повтор «поклялися страшною клятвою» для
того, щоб більш яскраво передати увесь жах цієї ситуації, а також додати
більшого комізму ситуації. «Нарешті ми зійшлись опівночі на безлюдному
полі, під розбитим блискавкою дубом, і поклялися страшною клятвою (ми й
так цілий тиждень кляли той гас, але по-простому, по-міщанському, зате там
уже перевершили самих себе) — поклялися страшною клятвою, що ніколи в
житті більше не візьмемо в човен гасу — хіба що в разі якоїсь хвороби» [4, с.
34].
Персоніфікація як стилістичний засіб, який уподібнює неживий
предмет чи явище природи людським якостям, використовується автором з
певною метою. Зазвичай, ця мета полягає у висміюванні ситуації, коли люди
перекладають вину за свої вчинки на неживі предмети.
«Обідатимемо, сказав він, галетами, холодною печенею, хлібом із
маслом та повидлом — тільки без сиру. Сир, як і гас, занадто високої думки
про себе. Він хоче мати для себе самого весь човен» [4, с. 35]. «Як що?
Нашого човна віднесло, – відповіли вони обурено. – Ми вилізли, щоб
розплутати буксирну линву, а як схаменулися, його вже не було! Видно було,
що їх скривдив такий ниций і невдячний вчинок човна» [4, с. 101]. У цьому
уривку сир та човен постають перед читачами живими істотами, і саме вони
винні у всіх бідах, які трапляються з героями. Однак автор, змальовуючи такі
ситуації, натякає нам, що ми досить часто винимо ті речі, які мають
найменше відношення до цього.
Персоніфікація може також використовуватися для того, щоб описати
предмети, які, на думку героїв, ведуть себе не так, як потрібно, а так, як їм
 17

заманеться. «Другого дня вранці я знову постукав по барометру, і стрілка

підскочила ще вище. А дощ лив іще рясніш, ніж напередодні. В середу я
вийшов і знову стукнув по ньому, і стрілка оббігла кругом через «дуже ясно»,
«велика суша» і «спека», тоді вперлась у шпеник і далі вже не рухалась. Вона
силкувалась посунутися й далі, але барометр був зроблений так, що не міг
провістити ще кращої погоди, не зламавшися. Стрілка, видно, хотіла
рухатись далі й провістити посуху, безвіддя, сонячний удар, пилову бурю і
таке інше, але шпеник не дозволяв, і їй довелося вдовольнитись банальним
«велика суша» [4, с. 52]. У цьому прикладі барометр змальовується не як
несправний прилад, а як організм, який хоче прогнозувати лише жару й
засуху.
Каламбур або гра слів – це стилiстичний пpийом зближення piзних за
значенням слiв, iнодi схожих за звучанням, який ствоpює комiчний ефект. У
тексті ми можемо виявити декілька прикладів каламбуру або гри слів. У
ситуації з тим самим барометром, головний герой неправильно розуміє
скорочення, на які вказують стрілки. «Він підіймається чи падає на дощ і на
ясну погоду, на сильний і на слабкий вітер, і з одного кінця написано «Пн», а
з другого – «Сх» (до чого тут «повний» та «схуд»?), і якщо по ньому
постукати, то він нічого нового не покаже» [4, с.53]. Скорочення, які
використовуються на компасі, розшифровуються як «схід» та «північ», але
незнання цього факту збиває головного героя з пантелику. Таким чином
автор висміює його необізнаність.
Іншим прикладом каламбуру може слугувати епізод, коли головний
герой не розуміє виразу «на всі сто». Цей вираз має значення « повністю,
абсолютно» і часто використовується у розмовній мові. «А втім, додав
Гарріс, йому самому Темза підійде «на всі сто». Я ніколи не розумів, що це за
«сто» — сто пенсів чи сто шилінгів, сто дюймів чи сто футів, — але так
кажуть усі; отже, мабуть, і справді це якесь дуже підходяще «сто». Мені
Темза теж підходила «на всі сто», і ми з Гаррісом обидва сказали, що
Джорджеві набігла непогана думка; але сказали таким тоном, ніби
 18

дивувались, як це Джордж спромігся придумати щось таке розумне» [4, с.

15]. Таким чином, герой починає розмірковувати, «сто» чого має на увазі
його друг, і погоджується, що якщо всі так говорять, то це має бути щось
вагоме, тим самим автор знову створює комічний ефект.
У художніх творах гіперболу використовують для створення комічного
ефекту. Ось декілька прикладів з повісті: «Я перевернув усі речі, довівши їх
до такого стану, в якому, вони, певне, були до створіння світу, коли ще
панував первісний хаос» [4, с. 43]. Використання гіперболи, а також
порівняння «з хаосом, який панував до створення світу», допомагає автору
більш образно та комічно зобразити стан речей у валізі.
Автор іронічно висміює у цьому фрагменті стан забруднення речей
героїв. Для того щоб читачі яскраво уявили собі наскільки брудний був одяг,
Джером вкладає у мовлення пралі зі Стіртлі гіперболічне порівняння своєї
праці із землекопом, якому справді важко дається праця. Крім того
гумористичне перебільшення можна побачити у фразі «бруд, який тільки був
у Темзі від Редінга до Генлі, ми зібрали під час того прання на свою одежу і
втерли в неї» [4, с. 74]. Відстань від Редінга до Гентлі складає приблизно 13
кілометрів, тому звичайно це додає ще більшої образності до опису одягу
головних героїв.
Більша частина четвертого розділу присвячується опису сиру та його
запаху. Історія розповідає про те, як головний герой віз сири з Ліверпуля до
Лондона для того, щоб передати їх дружині свого друга. Уся його розповідь
наповнена епітетами та порівняннями, які майстерно наповнюють ситуацію
комізмом. По-перше, автор застосовує гіперболу для опису запаху сиру:
«Чудовий сир, витриманий, достиглий, мав запах потужністю двісті
кінських сил з гарантованою далекобійністю на три милі, а на двісті ярдів
просто збивав людину з ніг» [4, с. 36] Епітети та порівняння, які
використовуються Джеромом, легко малюють в уяві читачів вбивчий
неприємний запах, який супроводжував героя впродовж усього його шляху.
 19

Далі розповідається про те, як герой їхав до вокзалу у кебі. Автор

іронічно зображує коня, який був запряжений у повозці: «Це була розбита
чортопхайка, запряжена кривоногою, запаленою й сонною шкапою, яку
хазяїн, захопившись розмовою, зопалу назвав конякою. Я поклав сири зверху
і ми рушили зі швидкістю, яка зробила б честь найбистроходнішому
паровому катку на світі. Все йшло весело, як на похороні, поки ми не
повернули за ріг вулиці. Там вітер доніс запах сиру до нашого огира. Той
прокинувся, хропнув з жаху і рвонув зі швидкістю три милі на годину. Вітер
віяв у тому самому напрямку, і, поки ми доїхали до кінця вулиці, огир уже
мчав щодуху, розвинувши швидкість мало не чотири милі на годину,
лишаючи позаду калік і огрядних старих дам» [4, с. 36].
Епітети розбита, кривонога, запалена й сонна дають нам зрозуміти, що
нічого путнього з таким конем не трапиться. І це підтверджується
швидкістю, з якою їхав кінь, а саме три милі на годину. Три милі на годину –
це близько 4,8 кілометрів на годину. Але ситуація змінюється, коли до нього
добирається вбивчий запах сиру. Тоді швидкість збільшується і кінь «мчить
щодуху мало не чотири милі на годин», а це приблизно 6,4 кілометрів на
годину. Таким чином, автор глузує з коня, який фактично рухався зі
швидкістю пересічної людини.
За допомогою епітетів великий та недобрий на вигляд, здоровенний і
м’язистий, а також деякими деталями опису зовнішності автор змальовує в
уяві читачів образ кота-громили, який не боїться найзлішої собаки, і легко
розправляється з нею. Однак далі ми бачимо, що насправді кіт виявився
досить спокійним і лагідним джентльменом. «Тоді кіт обернувся, сів посеред
дороги й подивився на Монморансі лагідно і запитально, ніби сказав :
«Слухаю Вас. Ви до мене?» [4, с. 158]. І знову Джером використовує
контраст у тому, що очікує побачити читач та що трапляється насправді. Це і
створює комізм ситуації.
Іронія в тексті частіше виражається не на рівні фрази, а на рівні цілого
абзацу або висловлювання. У більшості випадків Джером послуговується
 20

ситуативною іронією. Наприклад: «…у мене були незаперечні симптоми

захворювання печінки, серед яких головний — «гостра нехіть до будь-якої
праці». Скільки я перетерпів через цей симптом, не розкажеш ніякими
словами. З самою малечку я був через нього справжнім мучеником. А
підлітком я не мав і одного дня перепочинку від цієї хвороби. Рівень
медичної науки тоді ще був багато нижчий, ніж тепер, і всі мої страждання
звичайно приписували лінощам» [4, с. 8]. Отже, лінь зображена автором як
хвороба, як один із симптом хвороби печінки, але через низький розвиток
медицини ніхто не міг цього розпізнати.
«Ніхто ж бо не знав, що це в мене хвороба. І пілюль ніяких мені не
давали, самі лише запотиличники. І треба сказати правду — хоч воно й
дивно, але ті запотиличники частенько помагали від моєї хвороби, принаймні
на якийсь час. Я пам'ятаю, що тоді один запотиличник краще впливав на мою
печінку й пробуджував у мені більшу охоту зразу піти, куди сказано і
зробити, що сказано, не гаючи ні хвилини, ніж тепер ціла коробка пілюль»[ 4,
с. 8]. Іронія автора у цьому висловлюванні полягає в тому, що хвороба
надумана самим героєм, тому звичайні ліки й не допомагали, а ось фізичне
покарання давало свої результати. У кінці фрагмента автор ніби підсумовує:
«А втім, хіба рідко буває, що отакі прості старосвітські засоби виявляються
дійовіші, ніж увесь отой аптечний непотріб» [4, с. 9].
У повісті автор по-доброму висміює прості сцени із життя. Комізм
таких ситуацій створюється за допомогою протиставлення певного
твердження автора та історії, що розповідається головним героєм. Так,
наприклад, трапляється в історії про дядечка Поджера, який вирішив
повісити картину на стіну. На початку розповіді, автор вказує на те, що
дядечко буде сам робити справу: «– Полиште це діло на мене. Ніхто про неї
не думайте і не турбуйтеся. Я сам усе зроблю» [4, с. 25]. У ході розповіді ми
бачимо, що всі члени сім’ї поступово допомагають вішати картину: « …
коли нарешті вже принесено всі інструменти, драбинку, табуретку й свічку,
дядько починає другу спробу, а вся родина, з покоївкою і поденною
 21

служницею включно, півколом стоїть позаду, наготувавшись йому

допомагати. Двоє держать табуретку, третє підсаджує дядька на неї і
притримує, щоб не впав, четверте подає йому цвях, п'яте молоток, а він бере
цвях і зразу впускає» [4, с. 26]. І здавалось би така проста п’ятихвилинна
справа перетворюється у хаос. Крім того автор гіперболізує час, який
затрачений, у зауваженні тітки Марії «…наступного разу вона краще
тиждень проведе у матері, поки дядько Поджер буде забивати цвях у стіну»
[4, с. 28].
Повість наповнена різними комічними ситуаціями, завдяки яким
Джером. К. Джером іронічно глузує та висміює людську натуру та певні
шкідливі звички, які притаманні людям. В одному із уривків автор висміює
неосвіченість та небажання вчитися одного з героїв повісті: «Сам я німецької
не знаю. Вивчав у школі, але за два роки після школи позабував всі до одного
слова. І зараз почуваю себе набагато краще» [4, с. 91]. Герой став почувати
себе краще, як перестав вчити німецьку мову. Вивчення мови – це важкий
труд. Тому краще самопочуття героя пов’язане з тим, більше не потрібно
було вчитися і трудитися, а з’явилося більше часу для лінощів.
Також у своєму творі Джером обрав об’єктом критики пристрасть
англійців до історичних місць та історичних постатей. Коли у XIX ст. в
Англії все більшої популярності набував туризм, у пабах, трактирах та інших
туристичних місцях почали з’являтися різноманітні таблички про відомих
людей, які зупинялися в них. Письменник-гуморист так відреагував на цей
факт: «Цезар, як і значно пізніше Єлизавета, здається, зупинявся скрізь.
Тільки він шанував себе більше, ніж добра королева Бес, – не ночував у
трактирах. Вона шаліла від трактирів і пивних, наша англійська королева-
діва. Навряд чи був хоч один пристойний паб або готельчику межах десяти
миль од Лондона, куди б вона свого часу не зазирнула, де б не зупинилась чи
не переночувала» [4, с. 59]. Крім того, що автор використовує образи Цезаря
та Єлизавети, гумористичний ефект також створюється за допомогою
використання розмовної лексики.
 22

Отже, «Троє у човні» є найбільш успішним твором Дж. Джерома, у

якому він досягає найбільшої майстерності у творенні комічного. Об’єктами
гумору стають прості люди різних професій та верст, людські вади та
пристрасті. Автор широко використовує різноманітні засоби створення
комічного ефекту, проте гротеск, абсурд, цитати, та оксюморон навряд чи
можна зустріти у творі.

2.2. Комплекс вправ із зарубіжної літератури за темою

дослідження

На наше переконання, найбільш результативними та методично

виправданими на уроках зарубіжної літератури з вивчення повіті Дж. К.
Джерома “Троє в човні …” будуть вправи, в яких буде поєднано дискусію
щодо особистості автора, природи комічного та англійського гумору, і,
безперечно, пальму першості посядуть ті, в яких іде мова безпосередньо про
засоби формування комічної картини світу у згаданому творі.

БЛОК 1.
ЗАКРІПЛЕННЯ

1. Що розуміють під комічним? Чому ми завжди посміхаємось, коли

чуємо це слово?
2. Що може бути комічним у житті?
3. Оскільки комічним може називатися невідповідність між предметами і
явищами, то що може її викликати?
4. Які дві форми комічного ви знаєте?
5. Дайте визначення гумору.
6. Дайте визначення сатири.
7. В чому полягає різниця між гумором і сатирою?
 23

8. Які мовні засоби зазвичай використовуються у художній літературі,

щоб реалізувати гумористичне або сатиричне ставлення?
9. Що мається на увазі під поняттям англійський гумор?
10. Чому учням необхідно знати певні епізоди з біографії Дж.
К.Джерома?
11.Що треба знати про автора повісті “Троє в човні..” , щоб потім це
знадобилося у процесі стилістичного аналізу тексту?
12. Як у автора виник задум цієї повісті?
13. Про що в ньому розповідається? Чим цікавий і неповторний сюжет
цього твору?
14. Чому, на вашу думку, автор обирає таку форму повіствування? Чого
він цим досягає?
15.Які з фрагментів твору ва здалися найбільш комічними?
16.Яка в них манера розгортання нарації – гумористична чи сатирична?
17. Які об’єкти комічного автор застосовує в повісті? Над чим він глузує?
18.Чим викликаний подібний вибір і відбір Джерома у змалюванні саме
цих англійських реалій?
19.Які фрагменти твору “Троє у човні…” вам найбільше сподобалися?
Чому?
20.Зробіть стислий переказ тексту повісті.

Стилістичний аналіз твору Дж.К. Джерома

1. Які засоби є традиційними для Джерома у його змалювання картин

англійської дійсності? Назвіть.
2. Які, на вашу думку, є найбільш ефективними?
3. Іронія – один із ключових засобів формування комічного ефекту в
аналізованій повісті. На чому загалом базується її виникнення?
 24

4. Прочитайте сцену із повісті, в якій один із героїв намагається повісити

на стіну картину. В чому полягає комізм даної ситуації? Якими
мовними засобами автор досягає комічного ефекту?
5. Прочитайте той фрагмент повісті, в якому Джером описує розмову
трьох друзів про їхні хвороби. Які в цьому випадку автор використовує
засоби? Що в цьому епізоді висміює автор?
6. У щойно згаданих епізодах Дж.К. Джером за допомогою мовних
засобів висміює певні соціальні і моральні дефекти англійців та
англійського суспільства. Які саме для нього постають
найголовнішими? Чому саме вони постали об’єктами критики цього
письменника?
7. Який мовний засіб Джером застосовує у випадку, коли головного
героя відправляє в бібліотеку британського музею? Яку функцію
виконують ці запитання у контексті всієї повісті?
8. Знайдіть у тексті повісті інший фрагмент, у якому автор
послуговується риторичними питаннями. Чи подібні в них функції?
9. У епізоді на ст. 22 автор використовує доволі цікавий і нетиповий для
себе прийом. Як він називається і яка його роль у тексті?
10.Знайдіть інші приклади синтаксичних повторів, а також тавтології. Яку
роль вони відіграють у художньому тексті взагалі і у повісті зокрема?
11. У яких текстових фрагментах автор застосовує таки троп як
персоніфікацію? Яке призначення вона має?
12.У текстовій ситуації з барометром Джером використовує стилістичний
прийом, сутність якого полягає у мовній грі. Яку він має назву і яка
його стилістична вартість?
13.З якою метою Дж.К. Джером залучає до тексту повісті гіперболу в
текстовому епізоді на ст. 25? Процитуйте інші випадки гіперболізації в
даному творі.
 25

14.Уважно прочитайте декілька описів сиру, в яких автор вдається до

поєднання декількох засобів виразності. З якою метою автор це
робить? Чого він цим досягає?
15. Яким основним мовним засобом послуговується Джером для
структурування комічної картини англійського вікторіанського
суспільства?
16. Що нам дає підстави стверджувати, що автор використовує іронію у
наступному фрагменті зі ст. 30? На чому будується іронічна ситуація?
17. Яка іронія застосована автором у творі? Чим це пояснюється?
18.Дж.К. Джером шляхом використання комічних ситуацій глибинно
висміює деякі людські та суспільні вади. Які з них найчастіше залучені
автором , які об’єкти комічного він використовує?
19.Якому типу комічного автор надає перевагу у творі? Чому?
20.Чи розумієте ви поняття англійський гумор? Як воно реалізується
автором у даній повісті?
21. Чи має свою специфіку гумор Джерома? За рахунок чого він постає
унікальним?
22.Чи постає повіт “Троє в човні…” актуальним сьогодні?
23.Чи всі комічні ситуації з цього твору наразі постають такими ж
комічними, якими вони були за часів автора?
24. Що змінилося з тих пір: засоби чи об’єкти комічного?
25.Які засоби комічного формують стилістичне ядро Дж.К. Джерома?
26.Яків засоби взагалі відсутні в його творі? Чому, на ваш погляд?

БЛОК 2. Тестові завдання

1. Дж. К. Джером - представник …. гумористичної традиції

1) американської 2) англійської 3) німецької 4) французької
2. Його перу належить чимало творів
1) оповідань 2) повість) 3) романів 4) гуморесок
 26

3. “Троє в човні…” - це твір Джерома про

1) американський бомонд 2) англійських громадян 3) французьких
буржуа 4) німецьких бюргерів
4. У зазначеній повіт автор….. вади англійського суспільства
1) розповідає 2) критикує 3) описує 4) поетизує
5. Головними героями твору англійського письменника є
1) пересічні англійці 2) англійські лорди 3) королівська сім’ я 4) члени
Парламенту
6. У повісті “Троє в човні…” автор висміює
1) англійський характер 2) аморальні вчинки 3) суспільні негаразди 4)
досягнення англійського флоту
7. Одним із найулюбленіших об’єктів авторської критики у повісті є
1) лінь 2) меланхолія 3) невігластво 4) порожня балаканина про погоду
8. Одним із основних засобів творення комічного ефекту у повісті постає
1) паралельна конструкція 2) евфемізм 3) літота 4) іронія
9. Англійський гумор має свої специфічні риси. Найголовнішою з них є
1) гра слів 2) неочікуваність 3) запозичення 4) складний синтаксис
10. Основними прийомами формування комічного ефекту є
1) лексичні засоби 2) синтаксичні фігури 3) морфологія 4)
семасіологія

Підтвердьте або спростуйте дані висловлювання

1. Дж.К. Джером – відомий англійський гуморист

2. Дж.К. Джером – представник англійської літератури епохи
Просвітництва
3. Перу Джерома належать один із найшедевральніших англійських
гумористичних творів
4. “Троє в човні, не рахуючи пса” розповідає про події, що
відбуваються у Вікторіанську добу
 27

5. У своєму творі автор висміює моральні дефекти та соціальні

негаразди
6. пальму першості серед об’єктів авторської критики посідають
особливі погодні умови
7. Одним із найуживаніших засобів виразності у творі є іронія
8. Крім іронії, автор не залучає до твору ніяких інших прийомів
9. Найпоширенішою і найганебнішою англійською вадою, на думку
автора, є лінощі
10. Крім неї, Джером не говорить ні про які інші морально-етичні
проблеми своїх сучасників
11. Повість Дж.К. Джерома постає одним із найрепрезентативніших
творів у скарбниці англійського гумору
12.На жаль, повість англійського письменника на сьогодні не має
актуального звучання

Творчі завдання

1. Напишіть твір-роздум на тему “Англійський гумор і його реалізація у

художніх творах”. Наведіть приклади із найвідоміших гумористичних
творів, які ви читали.
2. Напишіть твір на тему “Комічне у повісті Дж. К Джерома “Троє в
човні, не рахуючи пса””
3. Напишіть твір-роздум на тему “Актуальність гумористичних творів”
4. Який із епізодів повісті Джерома вам найбільше сподобався?
Відповідь обґрунтуйте.
5. Інсценуйте одну з ваших улюблених сцен із повісті. Намагайтесь
дотримуватися авторського стилю і обов’язково передайте
гумористичний ефект.
 28

Висновки розділу 2

Результати стилістичного аналізу засобів репрезентації гумору в

повісті Дж. К. Джерома демонструють, які стилістичні прийоми найчастіше
використовує автор у своєму творі. Основними засобами і прийомами
створення комічного ефекту постають антитеза, повтор, персоніфікація,
каламбур, парадокс, використання стилістично недоречної лексики,
гіперболи, порівняння. Втім, беззаперечну пальму першості серед інших
посідає іронія і використання дотепних спостережень щодо життя і
суспільства. За допомогою цих засобів Джером мав можливість залучити до
текстового полотна різноманітні об’єкти комічного зображення для того, щоб
продемонструвати абсурдність канонів Вікторіанської епохи.
 29

ВИСНОВКИ

Комічне – соціально-психологічне явище, яке почало активно

вивчатися ще давньогрецькими філософами, особливо Аристотелем, і мало
дві концепції визначення – філософську і психологічну.
Комічне має дві основні форми – гумор та сатиру. Ґрунтуючись на
роботах різних учених, у контексті даної роботи ми доходимо висновку, що
гумор поєднує зовні комічне трактування з внутрішньою серйозністю. Він
проявляється в окремих смішних рисах характеру, зовнішності та поведінки
людини. Гумористичне ставлення до явищ дійсності та твори мистецтва,
засновані на ньому, передбачають лише м'яку посмішку, а не злий жарт.
Існують різні стилістичні форми гумору: парадокс, іронія, оксюморон або гра
слів, дотепність, пародія і т.д.
Сатира негативно переосмислює об’єкт зображення та піддає його
нещадній критиці. Сатира ґрунтується на почуттях презирства, обурення та
гніву і у більшості випадків орієнтована на заперечення об’єкта висміювання.
На рівні тексту характеристиками сатири є сатиричний образ, герой,
конфлікт, сюжет. Основними засобами створення комічного ефекту є
різновиди мовної гри, побудованої на невідповідність всіх мовних рівнів.
Одним із найважливіших стилістичних прийомів є іронія.
Іронія – це стилістичний прийом, який застосовується для
приховування і висміювання справжнього змісту, ідеї або об'єкта з
негативним відтінком. У другому розділі роботи нами було з’ясовано
специфіку поняття «англійський гумор» та з’ясовано особливості
формування комічної традиції на національному англійському ґрунті.
Повість «Троє у човні» була створена у часи королеви Вікторії, однак
вона залишається популярною і до нині серед читачів багатьох країн.
Об’єктом сатиричної критики автора стає не просто тогочасне суспільство, а
прості люди зі своїми слабкостями. Саме через те, що у центрі твору стоїть
людина та комічні ситуації, в які вона потрапляє у повсякденному житті,
 30

гумор та іронія виходять за межі англійської національно-культурної

традиції, а також за межі XIX ст., та залишаються і до сьогодні смішними та
зрозумілими для читачів різних країн та літературних епох.
У повісті «Троє у човні» Дж. Джером порушує гострі соціальні та
моральні проблеми, намагаючись показати безглуздість певних явищ
дійсності через добродушний гумор. За легким гумором автора приховується
сатира на суспільний устрій та людський характер, яка майстерно
реалізується глибоко в підтексті і стає зрозумілою завдяки властивим йому
стилістичним прийомам і засобам виразності. Для досягнення цієї мети
письменник використовує велику кількість стилістичних засобів творення
комічного ефекту, а саме гіперболу, каламбур, повтор, вставні слова,
риторичні питання, метафору. Проте найголовнішим засобом є ситуативна
іронія, яка допомагає надати комізму різним ситуаціям для того, щоб
привернути увагу читача до серйозних проблем.
 31

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бергсон А. Смех / Анри Бергсон ; Предисл. и примеч. И. С. Вдовина. –

Москва : Искусство, 1992. – 127 с.
2. Борев Ю. Б. Комическое и художественные средства его отражения /
Юрий Борисович Борев. – Москва : Высшая школа, 1958. – С. 298-353.
3. Гегель Г. В. Ф. Эстетика : в 4 т. Т. 3 / Георг Вильгельм Фридрих Гегель.
– Москва : Искусство, 1971. – 623 с.
4. Джером Дж. К. Троє у човні (не кажучи про пса!) / Джером Клапка
Джером ; пер. з анг. Олекси Негребецького. – Київ : Знання, 2014. –
238 с. – (Першотвір).
5. Дземідок Б. Про комізм / Богдан Дземідок. – Київ : Наук. думка, 1997. –
284 с.
6. Етика. Естетика. Навчальний посібник / [за редакцією професора
Панченко В. І.]. – Київ : Центр учбової літератури, 2014. – 432 с.
7. Літературознавчий словник-довідник. Друге видання / За ред.
Р.Г. Гром'як, Ю.І. Ковалів, В.І. Теремко– Київ : Видавничий центр
«Академія», 2007. – 752 с.
8. Макарян А. О. сатире / Анушиван Макарович Макарян. – Москва :
Издательсво "Советский писатель", 1967. – 381 с.
9. Николаев Д. П. Смех – оружие сатиры / Дмитрий Петрович Николаев. –
Москва: Изд-во «Исскуство», 1962. – 180 с.
10. «Українська мова» : Енциклопедія. [ред.-упоряд.: В. М Русанівський.,
О. О Тараненко. та ін.] – 2-ге вид. — К. : Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М.
П. Бажана, 2004. – 824 с.
11.Cicero M. T. Cicero in twenty-eight volumes. / Cicero ; trans. E. W. Sutton
and H. Rackham. – London : Heinemann, 1965. – Vol 14. – 546 p.
12.Pocheptsov G.G. Language and humour / G.G. Pocheptsov. – Kiev : “Vysca
skola” publishers, 1982. – 325 p.
32