МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра української мови

«Допущено до захисту»
Завідувач кафедри
_________________Колоїз Ж.В.
Протокол №_____ Реєстраційний № ______
«___» ________________2020 р. «____» ____________2020 р.

Курсова робота
з української мови на тему:
ФІКСАЦІЯ ҐЕНДЕРНИХ СТЕРЕОТИПІВ В УКРАЇНСЬКИХ ПРИКАЗКАХ
ТА ПРИСЛІВ’ЯХ

Курсова робота студентки

факультету української філології 
групи УФР-17
Остренко Марини Олександрівни

Керівник:
доктор філологічних наук,
професор Білоконенко Л.А.

Оцінка: 
Національна шкала___________________
Шкала ЕСТS____ Кількість балів______
Члени комісії:_______________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
___________________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
___________________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
___________________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)

Кривий Ріг – 2020

 ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ДОСЛІДЖЕННЯ 5
1.1. Сутність поняття «стереотип». Ґендерний стереотип 5
1.2. Ґендерний стереотип у лінгвістиці 8
1.3 Приказки та прислів’я і аспекти їхнього аналізу 10
Висновки до першого розділу 14
РОЗДІЛ 2. ФІКСАЦІЯ ҐЕНДЕРНИХ СТЕРЕОТИПІВ В
УКРАЇНСЬКИХ ПРИКАЗКАХ ТА ПРИСЛІВ’ЯХ 15
2.1. Характеристика зовнішності та зовнішнього вигляду 15
2.2. Особливості характеру 17
2.3 Характеристика стосунків 19
2.4 Характеристика за віком 22
Висновки до другого розділу 25
ВИСНОВКИ 26
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 28
СПИСОК ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ 30

2
 ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У сучасному світі все частіше постає

питання про рівність між чоловіком та жінкою як фундамент побудови
стабільного громадянського суспільства. Початок ХХІ ст. у міжнародній та
вітчизняній науці характеризується підвищеною зацікавленістю до поняття
«ґендер» та активізацією ґендерних досліджень. І хоча досі доволі часто поняття
«ґендерних досліджень» науковці співвідносять із процесом «дослідження
жіночих проблем» та явищем «фемінізму», насправді ж об’єктом ґендерних
досліджень виступає не жінка, а цілий спектр соціальної взаємодії між чоловіками
та жінками, що ґрунтується на міжстатевій стратифікації соціуму. Центральне
місце у сфері ґендерних досліджень займає вивчення розбіжностей і подібності у
соціальній поведінці представників різних статей. Питання ґендеру є актуальним і
у контексті професійної діяльності. Жінки значно частіше, ніж чоловіки
відчувають прояви дискримінації через належність до жіночої статі. Вони не
мають широких можливостей у кар’єрному зростанні, вони набагато частіше
скаржаться на факти втручання у їх приватне та сімейне життя з боку
керівництва, жінки мають менше прав щодо прийняття на роботу. Від ґендерної
дискримінації страждають і чоловіки. Якщо жінку обмежують у професійно-
публічній сфері, чоловік здебільшого стикається з дискримінацією у приватній.
Гендерний дисбаланс, що існує в суспільстві (не дивлячись на численні
спроби його подолання) актуалізує лінгвістичні гендерні дослідження. Їх основна
мета це опис та пояснення проявів чоловічої та жіночої статі в мові.
Мета роботи – полягає у тому, щоб виявити ґендерні стереотипи в
українських приказках та прислів’ях.
Об'єкт дослідження – українські приказки та прислів’я.
Предмет дослідження – реалізація ґендерних стереотипів в українських
приказках та прислів’ях.
Мета, об'єкт, предмет дослідження зумовили виконання таких завдань:

3
 - дослідити наукову літературу, щоб з’ясувати такі поняття, як «ґендер»,
«стереотип», «ґендерний стереотип»;
- опрацювати словники український приказок та прислів’їв з метою
виявлення зафіксованих ґендерних стереотипів;
- проаналізувати отримані матеріали.
Джерельною базою нашої роботи є: «Великий тлумачний словник
сучасної української мови» [1], «Українські прислів‘я і приказки. Народна
творчість» [2], «Українські прислів‘я, приказки і таке інше» [3].
Методи дослідження – аналіз та синтез матеріалу за допомогою
структурного та описового методів.
Теоретичні основи нашого дослідження ґрунтуються на працях:
Мельник Т., Говорун Т., Кікінежді О., Мороз О., Пруднікова А., Б. Шон та ін.
Практична ціність роботи полягає у тому, що результатами дослідження
можуть скористатися студенти-філологи у процесі написання курсових робіт.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, списку
використаної наукової літератури, що налічує 19 пунктів та списку
лексикографічних джерел, що налічує три пункти.

4
 РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1. Сутність поняття стереотип. Ґендерний стереотип

Варто розібрати це поняття по частинам. Ґендер (від англ. «gender» – рід) –

соціокультурна, символічна конструкція статі, що покликана визначати
конкретний асоціативний зв’язок, забезпечувати повноцінну комунікацію та
підтримувати соціальний порядок. Іншими словами, ґендер – це змодельована
суспільством та підтримувана соціальними інститутами система цінностей, норм і
характеристик чоловічої й жіночої поведінки, стилю життя та способу мислення,
ролей та стосунків жінок і чоловіків, набутих ними як особистостями в процесі
соціалізації, що насамперед визначається соціальним, політичним, економічним і
культурним контекстами буття й фіксує уявлення про жінку та чоловіка залежно
від їх статі [8; с. 11].
Поняття «стереотип», утворене від грецьких слів στερεός – твердий і τύπος –
відбиток, перейшло у соціально-психологічний лексикон з видавничої справи.
Колись так називали друковані форми, що використовувалися для багаторазового
відтворення тексту. Близькими за змістом є і інші поліграфічні поняття – кліше,
штамп. Стереотип – це стійке уявлення про риси, властивих певним соціальним
групам, яке переноситься на всіх її представників. Ґендерна система функціонує
через ряд стереотипів – стандартних моделей поведінки, які напрацьовані у
суспільстві і базуються на відповідному тлумаченні понять того, хто є чоловік та
хто є жінка.
Появу гендерних стереотипів пояснюють так: модель гендерних відносин
історично вибудовувалася таким чином, що статеві відмінності переважали над
індивідуальними відмінностями в особистості жінки і чоловіка. Згідно з теорією

5
соціальних ролей, гендерні стереотипи виникають як наслідок існування
гендерних ролей — соціальних очікувань, приписів людині певної поведінки
залежно від її гендерної приналежності. Тобто, спостерігаючи за тим, як жінки та
чоловіки займаються різними справами, які приписує їм гендерна роль
(наприклад, чоловіки полюють та воюють, а жінки хазяйнують та виховують
дітей), сам собою випливає висновок, що гендери докорінно відрізняються між
собою [Б. Шон]. Водночас, гендерні стереотипи служать механізмом підтримання
гендерних ролей: віра в унікальні якості та характерні особливості різних гендерів
використовуються для обґрунтування необхідності поводитись відповідно до
гендерної ролі: обирати «чоловічі» чи «жіночі» заняття, кар'єру та життєві
стратегії.
Гендерні відмінності давно цікавили вчених з різних наукових областей.
Довгий час основною метою досліджень гендерних відмінностей було знайти
наукові підтвердження гендерних стереотипів та надати переконливі причини
існувіання гендерних ролей та гендерної нерівності [2]. Однак, досягти цієї мети
не вдалося: більшість досліджень виявляють набагато більше схожих рис, ніж
відмінностей, між чоловіками та жінками, а виявлені відмінності нерідко мають
очевидну соціальну природу. Наприклад, чоловіки, на відміну від жінок, — у
повній відповідності до своїх гендерних ролей не вважають себе дуже схильними
до емпатії, але виміри фізіологічних та мімічних реакцій доводять, що
відмінностей в безпосередніх емпатичних реакціях між чоловіками та жінками
немає. Інші дослідження виявляють, що чоловіки відчувають злість, сум і страх
так само часто, як і жінки, але при цьому частіше виражають злість і придушують
інші негативні емоції, а жінки, навпаки, придушують злість і виражають сум і
страх [2].
Науковці Т. Говорун та О. Кікінежді [7] виділяють декілька груп ґендерних
стереотипів.
1. Стереотипи, що стосуються фізіологічних, психологічних, поведінкових
уявлень про жінок і чоловіків. Так, наприклад стереотипними вважаються
міркування, що жінки від природи володіють такими рисами, як м’якість,
6
ніжність, турботливість, поступливість, скромність та ін., а чоловікам вроджено
притаманна активність, незалежність, цілеспрямованість, грубість, сміливість,
мужність тощо. Але при детальному аналізі кожної людини стає зрозумілим, що
ці риси та якості швидше є загальнолюдськими, а не притаманними окремій статі.
У більшості людей спостерігаються одночасно типово «фемінні» й типово
«маскулінні» ознаки у зовнішності, поведінці, мисленні. Все залежить від
спадковості, вродженої фізіології, гормонального коливання та соціального
середовища, у якому формується особистість. Навіть у фізіології, яка часто є
інструментом маніпулювання представниками біодетермінізму щодо пояснення
особливостей поведінки жінок і чоловіків, є більше спільного, аніж відмінного,
адже мова йде про один біологічний вид – людину. Важливими на сьогодні для
гармонійного розвитку особистості та повноцінної самореалізації у різних сферах
життєдіяльності є такі риси і якості, як креативність, цілеспрямованість,
організованість, працелюбність, раціональність, логічне мислення, толерантність,
емпатія, асертивність, добре сформовані базові компетентності, уміння
конструктивно вирішувати конфлікти, знаходити компроміси, не залежно якої
статі людина.
2. Стереотипи, що стосуються сфер діяльності жінок і чоловіків. У сучасній
економіці спостерігаються так звані «жіночі» та «чоловічі» сфери діяльності. До
«жіночих» традиційно відносять сферу освіти, виховання, медицину, легку
промисловість, малий бізнес, сферу послуг, виконавчу владу, юриспруденцію
тощо. До «чоловічих» – великий бізнес, політику, важку промисловість, військову
сферу, армію, авіацію та флот, сфери, пов’язані з ризиком та небезпеками. Для
того, щоб проаналізувати, в чому полягає суть такого розподілу, варто оцінити
статус названих сфер діяльності, оплату праці та владу, яку мають люди, зайняті у
тій чи іншій галузі.
3. Стереотипи, пов’язані з виконанням професійних та сімейних ролей. За
жінками традиційно закріпились сімейні ролі, за чоловіками – професійні. Хоча
об’єктивна реальність свідчить про те, що пересічна українська сім’я може якісно

7
функціонувати за умови поєднання цих двох ролей як для жінки, так і для
чоловіка.
4. Стереотипи, пов'язані із зовнішністю жінок та чоловіків. Сучасна масова
культура (телебачення, преса, Інтернет, реклама) постійно пропонує і пропагує
певні взірці, образи для наслідування жінок і чоловіків: від модної у цьому сезоні
кольорової гами одягу та взуття до актуальної статури, зросту, довжини і кольору
волосся та очей, ступеня засмаги, ваги та ін. Штучність тиражованих масовою
культурою образів та неможливість їх досягнення часто породжує надмірну
кількість комплексів як у жінок, так і в чоловіків. Адже бажані параметри
жіночого тіла – 90/60/90 можуть мати лише 2% жінок від природи. Для чоловічого
тіла теж передбачені певні стандарти. Часто прагнення домогтися означених
розмірів тіла спричиняє ряд негативних наслідків: неврози, замкнутість,
невротичну анорексію та невротичну булімію, суїцидальні пориви та ін., не
залежно від статі людини, адже норми краси надзвичайно стійкі і важливі для
підлітків та молоді особливо.
За словником Т.Мельник та Л.Кобелянської ґендерні стереотипи – це
загальноприйняті усталені оцінки норм поведінки, спрощені уявлення про образи
жінок та чоловіків, стандартизовані стійкі судження щодо моделей їхньої
поведінки та рис характеру, яким відповідає поняття «жіноче» і «чоловіче» та які
закріплюються у свідомості без урахування соціальних змін, суспільного розвитку
і життєвих процесів, що відбуваються як на локальному, так і на глобальному
рівні [13; с. 280].

1.2. Ґендерний стереотип у лінгвістиці.

Чоловіки та жінки у суспільстві мають різні ролі. Є речі, які роблять чи

можуть робити тільки жінки, і так само є речі, які роблять тільки чоловіки. Це
яскраво виявляється у мові як чоловіка, так і жінки. Залежно від того, як мова
впливає на ґендерні особливості, формується ставлення суспільства до чоловіків
та жінок, і як результат — утворюються ґендерні стереотипи.

8
 В гуманітарних науках ґендерний підхід виник наприкінці 60-х років ХХ ст.
Розмежувала, та виявила відмінності між поняттями «стать» і «ґендер» Рода
Унгер у своїй роботі «Про перевизначення понять «стать» та «ґендер». У праці
авторка пропонує використовувати слово «стать» тільки як біологічне поняття,
словом «ґендер» вона описує соціальні, культурні, психологічні аспекти, що
можна співвіднести з рисами, нормами, стереотипами та ролями, що вважаються
характерними для жінок та чоловіків у суспільстві. Раніше слова «ґендер» і
«стать» часто вживалися вченими як синоніми. Систематичний аналіз ґендерних
аспектів мови розпочався лише в середині 70-х років, проте окремі дослідження
мовного зображення статей здійснювалися і раніше. Становлення та інтенсивний
розвиток ґендерної лінгвістики припали на останні десятиліття ХХ ст.

Ґендерна лінгвістика — це науковий напрям у складі міждисципінарних

гендерних досліджень, що за допомогою лінгвістичного понятійного апарату
вивчає ґендер у його лінгвістичному прояві.

У статті Маслової Ю.П. розглянуто основні аспекти мовного представлення

ґендеру, детально проаналізовано специфіку обирання чоловіками та жінками
мовних засобів для висловлювання у типових ситуаціях. За Масловою, мова – не
просто дзеркало ґендеру, вона допомагає конституювати його, не будучи
незмінним станом буття людини. Ґендер – це певний набір практик, дій, він
виконується людьми в різних ситуаціях по-різному [11]. Реалізація чоловіками та
жінками ґендерних ролей передбачає використання мовних засобів, які
сприймаються ними як призначені для їх ґендерної групи. Чоловіки і жінки
відбирають мовні засоби відповідно до «правила статі». Тому, незважаючи на
тимчасовий контекст, манера мовлення або манера одягатися асоціююється з
певною статтю. Тобто, чоловіки намагаються спілкуватися такою мовою, яку
вони вважають типовою для чоловіків, а жінки намагаються говорити в такій
манері, яку вони розглядають як типову для жінок, обидві статі уникатимуть тієї
мовної поведінки, яка не характерна для статі, до якої вони належать.

9
 Сучасна лінгвістика переживає своєрідний ґендерний бум, що дозволяє
зробити висновок про те, що початковий етап становлення цього напряму в
українському та мовознавстві уже завершився. Це засвідчує велика кількість
праць, присвячених ґендеру. Вітчизняне та російське мовознавство представлене
дослідженнями ґендерного концептуального змісту на матеріалі лексики (О.Л.
Бессонова, О.С. Бондаренко, М.С. Колеснікова, О.С. Волинчик), фразеології (І.В.
Зикова, Д.Ч. Малішевська), паремій (Ю.В. Абрамова, А.В. Кириліна),
соціолінгвістичними дослідженнями (Є.М. Бакушева, О.Д.Петренко), розвідками
мовленнєвої поведінки статей (Н.Д. Борисенко, О.Л.Козачишина),
психолінгвістичними роботами (О.І. Горошко, С.К.Табурова).

Чоловік і жінка мають особливе мовлення, по-різному описують світ та

один одного. Саме тому спостерігаються певні відмінності в їх мові. Можна
справедливо ствердити, що є почуття, що їх переживають тільки жінки або тільки
чоловіки, а отже вибір мовних засобів, природний для одних і неактуальний,
необов’язковий для інших.

1.3 Приказки та прислів’я та аспекти їхнього аналізу

Прислів’я та приказки — це короткі влучні вислови, які образно та

лаконічно передають нащадкам висновки з життєвого досвіду багатьох поколінь
їхніх предків. Вони є узагальненою пам’яттю народу та результатом його
спостережень за життям і явищами природи, що дає змогу молодому поколінню
формулювати погляди на етику, мораль, історію й політику.

У своїй сумі прислів’я та приказки становлять звід правил, якими людина

має керуватися у повсякденному житті. Вони рідко констатують якийсь факт,
скоріше рекомендують чи застерігають, схвалюють або засуджують, повчають, бо
за ними стоїть авторитет поколінь українського народу, чия невичерпна
талановитість, високе естетичне чуття й гострий розум і тепер продовжують
примножувати і збагачувати духовну спадщину.

10
 Кожен народ володіє великим запасом прислів'їв та приказок, що складають
невід'ємну частину його духовної культури та мовних багатств. Людина, яка
бажає опанувати будь-яку мову на високому рівні, обов’язково повинна
ознайомитись з мовними фразеологізмами (прислів’ями, приказками,
афоризмами) відповідної мови. Прислів'я та приказки мають емоційне та
стилістичне забарвлення, завдяки чому вони вдосконалюють комунікативну
функцію мови. Їх часте вживання в усній та письмовій мові пояснюється, перш за
все, тим, що вони додають їй особливий колорит, роблять більш образною та
виразною.

У сучасній науці наукове осмислення прислі’їв та приказок проводиться як

у загальнотеоретичному аспекті, так і в аспекті конкретного вивчення окремих
фондів пареміології та їхніх взаємозв’язків. Оскільки теоретичні узагальнення
можливі лише на основі докладного вивчення національного паремійного
матеріалу, учені, представники різних напрямів, інтенсивно досліджують
етноспецифічні особливості паремій своїх народів. Розробкою питань теорії
фразеології і пареміології займалися такі науковці, як О. Потебня, М. Алефіренко,
В. Виноградов, В. Мокієнко, Л. Скрипник та інші.

Термін «паремія» зустрічається рідко. У сучасних термінологічних та

спеціальних лінгвістичних словниках термін «прислів’я» вживається частіше, ніж
«паремія» у тому ж значенні. Це свідчить про те, що немає єдиної думки щодо
поняття «паремія». У великому тлумачному словнику сучасної української мови
подано таке визначення: «до класу паремій належать: прислів’я і приказки (вони
становлять основну масу – до трьох чвертей – усього паремійного фонду),
примовки, загадки, прикмети, «ділові» вислови, повір’я, «віщі» сни, ворожби,
задачі, головоломки, скоромовки, пустомовки, замовляння, небилиці, нісенітниці,
одномоментні анекдоти, казкові формули тощо» [1, с. 887].

У мовознавстві предметом постійних дискусій є проблема місця і ролі

паремій у фразеології. Доволі актуальним у сучасному світовому мовознавстві,
також є питання про виокремлення в мовній системі пареміології. Дослідники
11
паремій дотримуються думки, що цим мовним знакам притаманні такі основні
конституційні ознаки, як семантична цілісність, сталість, постійний
компонентний склад, відтворюваність, здатність виражати певні граматичні
категорії, що властиві всім одиницям фразеологічного рівня мови [3, с. 18]. З. Г.
Коцюба трактує прислів’я і приказки як особливу группу мовних одиниць
комунікативного типу в межах фразеологічного рівня, яка, незважаючи на всі
спроби структурних пареміологів вибудувати струнку систему паремійних
моделей, не є однорідною ні за структурою, ні за семантикою, ні за функціями
[10, с. 74]. Будемо послуговуватись цим визначенням.

Приказка – це жанр фольклорної прози, короткий сталий образний вислів

констатуючого характеру, що має одночленну будову, часто становить частину
прислів’я, але без висновку, і вживається в переносному значенні.

Прислів’я – це також жанр фольклорної прози, короткий художній твір

узагальнюючого характеру, що являє собою сталий образний вислів у формі
логічно завершеного повного судження, або речення, з висновком, складається
переважно з двох частин і, як правило, вживається в переносному значенні.
Прислів’я та приказки схожі між собою і становлять по суті один жанр народної
творчості. Відмінність між ними полягає в тому, що прислів’я містять у собі
більш повні твердження, які несуть у собі певне міркування і висновок, а приказка
– лише натяк на висновок. Приказка може стати прислів’ям, коли міркування,
дане натяком, стане розширеним і більш узагальненим. Тематика прислів’їв і
приказок різноманітна. Це своєрідна енциклопедія, що охоплює всі сфери
життєдіяльності українського народу: уявлення про світобудову, час, про
рослини, тварин, господарську працю, взаємини між людьми. Українських
народних прислів’їв та приказок зібрано сотні тисяч. Деякі приказки та прислів’я
з’явилися дуже давно. У літописах (перших писемних пам’ятках Київської Русі), у
«Слові о полку Ігоревім» та багатьох інших творах стародавньої літератури,
зафіксовано багато народних афоризмів. Люди здавна фіксували свої

12
спостереження як над явищами природи, так і над різними сферами
життєдіяльності, передаючи набутий досвід від покоління до покоління. 

Пареміологічний фонд української мови є важливим джерелом

інтерпретації, адже це такі собі стереотипи народної самосвідомості. Стереотип
нагромаджує певний стандартизований колективний досвід, навіяний людині в
процесі навчання і спілкування з іншими, допомагає орієнтуватися в житті та
направляє його поведінку.

В. Пугач у своїй статті «Ґендерні стереотипи східних слов‘ян: народні

прислів‘я та приказки» порівнює ґендерні стереотипи українців, росіян та
білорусів на матеріалі народних прислів’їв та приказок [18]. Його цікавлять
стереотипи, пов’язані із зовнішністю дівчини та хлопця, обрядом сватання та
роллю в ньому кожної сторон та ін. Кількість праць, що стосуються ґендерних
стереотипів в українських прислів’ях та приказках досить обмежена, а
комплексне їх дослідження відсутнє, хоча прислів‘я та приказки є доволі багатим
матеріалом для дослідження саме в ґендерному напрямку.

13
 Висновки до першого розділу

Ґендер (від англ. «gender» – рід) – соціокультурна, символічна конструкція

статі, що покликана визначати конкретний асоціативний зв’язок, забезпечувати
повноцінну комунікацію та підтримувати соціальний порядок. Стереотип – це
стійке уявлення про риси, властивих певним соціальним групам, яке переноситься
на всіх її представників. Отже, ґендерні стереотипи – це загальноприйняті
усталені оцінки норм поведінки, спрощені уявлення про образи жінок та
чоловіків, стандартизовані стійкі судження щодо моделей їхньої поведінки та рис
характеру.

Дослідженням ґендерних стререотипів займались Маслова Ю., Вороніна О.,

Клименкова Т., Горошко Е.; на основі української мови: Дороніна Т.,
Сукаленко Т., Грабовська І., Гапон Н., Мороз О., Ставицька Л., Коваль О.,
Гамулець Д., Марчишина А. та ін.

Ґендерна лінгвістика — це науковий напрям у складі міждисципінарних

гендерних досліджень, що за допомогою лінгвістичного понятійного апарату
вивчає ґендер у його лінгвістичному прояві. Пареміологічний фонд української
мови є важливим джерелом інтерпретації, бо він містить у собі стереотипи
народної самосвідомості. Стереотип нагромаджує певний стандартизований
колективний досвід, навіяний людині в процесі навчання і спілкування з іншими,
допомагає орієнтуватися в житті та направляє його поведінку.

Ґендерні стереотипи на матеріалі паремій досліджували Ю.В. Абрамова,

А.В. Кириліна та ін.
14
 РОЗДІЛ 2.

ФІКСАЦІЯ ҐЕНДЕРНИХ СТЕРЕОТИПІВ В УКРАЇНСЬКИХ ПРИКАЗКАХ

ТА ПРИСЛІВ’ЯХ

2.1. Характеристика зовнішності та зовнішнього вигляду

В українській мові є багато приказок та прислів’їв, які описують

зовнішність як жінок, так і чоловіків. Вони підкреслюють вроду людини або
викривають недоліки пов’язанні з виглядом, глузують з них. Щодо ґендерних
стереотипів у пареміях, то чоловіча врода не має великого значення, в ціні такі
риси як спритність, працелюбність, сила. Природну вроду жінок описує велика
кількість паремій, вони слугують компліментами, залицяннями, або
саркастичними висміюваннями. Жінки здавна піклувалися про свій зовнішній
вигляд та красу, тому сформувались такі стереотипи: жінка сприймає вухами, для
неї знання не важливі, вона повинна мати привабливу зовнішність. Саме на цьому
ґрунті формується стереотип щодо меншовартості жінок, які у пошуках краси
можуть втратити розум. Ідеальна суспільна думка такими упередженнями
обмежує дівчину. Хороша жінка повинна вийти заміж, народити дітей, та вправно
доглядатии за господарством.

Український етнос формувався на основі землеробсько-скотарських

племен, у яких спосіб виживання зумовлений важкою працею в полі. Це було
заняття, як правило, чоловіків. Здавна чоловіка репрезентували як добувача,
захисника сім’ї, домінанта. На зовнішність чоловіка звертали мало уваги, тому
чоловіча врода в ідіомах не має великого значення. Зовнішність чоловічої статі

15
представлена зазвичай у негативному аспекті, що певним чином доводить
стереотип «чоловік має бути трохи гарнішим за мавпу».

Жіночу красу описують такі паремії: Красавиця, що зпід стола кусаєцця

(хвалить гарну, але злу дівчину) (3, с. 378); Дівчина ягода (3, с. 409); Дівка — як
тополя (3, с. 378); Дівка хороша: сережки завішані (3, с. 378); Як зірниця зійшла
(3, с. 377); Червоне, як калина (3, с. 377); Червона, як рожа (3, с. 377); Рожа и
межі кропивою зістане рожею (3, с. 377); Гарна, хоч з лиця води напицьця (3, с.
378). В той же час існують прислів'я-застереження: Не родися красна, та родися
щасна (3, с. 112); З краси не пити води (3, с. 379), Краси на тарілці не крають (3,
с. 379) але таких ідіом значно менше. Крім загального опису дівочої краси,
описують окремі частини (обличчя, брови, колір шкіри і т.д.): Біленька, як нитка
(3, с. 377); Личенько біленьке, як у панятки (3, с. 377); Чорнобрива, як ясочка (3, с.
377); Брови на шнурочку (3, с. 378); Одна брова стоіть вола, другій и ціни нема (3,
с. 378); Вона так и пряде (очицями), як… (3, с. 378).

Жіночу потворність гостро й образливо висміювали: Хороша, як свиня в

порошу (3, с. 380); Як вигляне в окно, то три дні собаки брешуть! А одна як
придивилась, то и сказилась (3, с. 380); Чорноброва, як риже теля (3, с. 381);
Брова колесом (3, с. 378); Не виглядай, не визирай, а дальше ховайся (3, с. 380);
Зелена, як жаба (3, с. 381); Коли б не зуби, то було б гайно з губи (3, с. 381).

Відображаючи вроду чоловіків у приказках та прислів’ях акцент робиться

не рисах обличчя, або окремих його частинах (як у жінок), а на загальному
вигляді особи. Гарного чоловіка зображають описуючи його статуру та міць:
Хороший — як кров з молоком (3, с. 379); Сокол не парубок (3, с. 379); Орел не
козак! (3, с. 379); Струнький, як хвоінка (3, с. 379). Набагато більше прислів’їв
репрезентують потворність чоловіка або недоліки його зовнішності: Бридкий, як
хибчи (3, с. 379); Бридкий, як паплюга (3, 379); Оце урод — побий его сила Божа!
(3, с. 379); Молодець не згірше старої баби (3, с. 380); А ні, з плечей, а ні з очей (3,
с. 380); Луб лице, очі тріска (3, с. 381); Гляньте на его уроду, чого він стає: сім
гривень таких сотня (3, с. 380); Рудий, як собака (3, с. 381); Білий, як циганський
16
сир (3, с. 381); Ніс, як за сім гривень сокира (3, с. 381); На Спаса дивицця, а
Богородицю бачить (на зизоокого) (3, с. 381); Мішок з половою (3, с. 382); Лоб —
відро ціле (3, с. 383).

Цікаво, що є багато паремій про глухого чоловіка: З сліпого, глухого, німого

найлуччий чоловік (3, с. 381); Глухий, як тетерук (3, с. 382); Чи ти зпід Глухова
(глухий)? (3, с. 382); Глухий не дочує, то вгадає (3, с. 382); Глухому, як дурному:
бовтне, як козел у воду (3, с. 382); Добре глухому — не скаже нікому (3, с. 382).

Кремезного чоловіка описують такі паремії: Здоровий, як лось (парубок) (3,

383); Прездоровий, як дубовий пенек! (3, с. 383); Кремезний, як рижок (3, с. 383);
Здоровий, як бик (3, с. 383); Ходить, як бугай (3, с. 383); Хлоп — як дуб (3, с. 384);
Великий, як світ (3, с. 384)

Паремії, які зображують портретну характеристику жінок і чоловіків,

описують не тільки природну вроду, але й набуті протягом життя якості. Жінок,
наприклад, зображають як акуратних та дбайливих: Охайна, як писанка (3, с. 497);
Чепурненька — як мазничка (3, с. 497); . Сатирично описують нечепурних та
занехаяних чоловіків: Свиня свинею (3, с. 159); Наче гуси ночували (нечепурно) (3,
с. 497); Живе як хряк в калу (3, с. 497); Убрався, як марюка (3, с. 497); Такий
чистий, як жидівський пантохвель (3, с. 497); Так зателепався, як Жид (3, с. 497)

Приказки та прислів’я вирізняються високою образністю, дотепністю,

влучним підкресленням недоліків та поетичним відображенням принад. Широко
використовуються такі художні засоби, як порівняння, оксиморон, антонімічна
іронія. Це засвідчує високий творчий потенціал народу.

2.2. Особливості характеру

Можна виділити групу прислів’їв пов’язаних з роллю жінки у господарстві.

Існує стереотипне уявлення про жінку-хранительку домашнього вогнища. Ця
традиція дуже давня, характерна не лише для українського, але й для переважної
більшості інших суспільств. Стереотип про те, що жінка має бути доброю
17
господинею зафіксовано у прислів’ях: Красоти на тарілці не краяти: аби з нею
господиня була (3, с. 379); Хоч чорна, та моторна, а біла дуже ніжна (3, с. 381);
Краснеє личко серцю непокій (3, с. 395); Дім держиться не на землі, а на жінці (3,
с. 395).

Виокремлюємо також ідіоми пов’язані з стереотипом про балакучість та

брехливість жінки. Крім балакучості та брехливості він приписує жінці схильність
до пліткарства: Що Гальці на вухо, те й вулиця знатиме (3, с. 536); Як дві баби та
гуска, то ввесь базар (3, с. 537); Не вір жінці, як чужому собаці (3, с. 405); А ні на
селі, а ні в місті не вір невісті (3, с. 405), Старая собачка панськая брехачка (3, с.
456).

Є стереотип про непередбачуваність характеру жінки, хоча дії чоловіків

також не завжди виглядають логічними: Що бішена кішка, що понеділкова жінка
(3, с. 363); Свинка та жінка єдин мають нрав (3, с. 364); Невигода нашій бабці ні
на печі, ні на лавці (3, с. 253); Ще книжки в сумці, а вже хлопці на думці (3, с.
260); Варися борщ, а я побіжу москаля побачу (3, с. 260); Сама б собі це їсти не
давала (3, с. 265). Стереотипізованою також є жіноча підступність: В середу
постила, а кобилу вкрала (3, с. 456); Сама баба сметану злизала, а на кота
сказала (3, с. 456). Також частина паремій, порівнюючи жінку із чортом,
показують її норовливий характер: Баба і чорт, то собі рідня (3, с. 467); Відпусти
Боже гріха, в кого жінка лиха: і моя недобра (3, с. 467); Де дідько не посіє, там
ся баба вродить (3, с. 456); З бабою і дідько справу програв (3, с. 456).

Ще одна група паремій стверджує, що чоловіки розумніші за жінок, і в тому

числі репрезентує чоловічу мудрість у стосунках із жінкою: Гарний чоловік і
погану жінку красить (3, с. 270); Як чоловік жінку любить, то й лиха жінка
доброю буде (3, с. 270); За хорошим чоловіком і свинка господинька (3, с. 271). На
противагу їй побутує стереотип про чоловіка-алкоголіка (тоді, як жіночий
алкоголізм в принципі не сприймається). Уміння багато випити – це помилкова
ознака чоловічої сили: В болоті не без чорта, в сім’ї не без п’яниці (3, с. 512);
Гапусю, усип мені осьмусю (3, с. 512); Добре пьяниці и капля (3, с. 513); Пьяниці
18
брязь-брязь! буде бігти через грязь (3, с 513); Блажен муж — до церкви недуж, а
до корчми — чім дуж (3, с. 513); Не пить — вмерти, а пить — вмерти; так лучче
пить и вмерти (3, с. 513); Пий, дядьку, горілку — смутку забудеш! (3, с. 513);
Паяний собі розум відбірає, а Бог ему изнов дає (3, с. 514).

Крім того, виокремлюємо підгрупу паремій, які принижують жіночий

розум: Безглузда, як синиця (3, с. 381); Тямиш, як свиня в дощ (3, с. 304); Сиділа
баба на печі, та й каже — але! (3, с. 305).

Існує думка, що чоловік повинен бути наполегливим та завзятим.

Наполегливість та упертість чоловіків репрезентують такі прислів’я та приказки:
Такий, що із вареної крашанки курча висидить (3, с. 596); Сказав, як сокирою
одрубав (3, с. 564). Наполегливість допомагає людині йти до мети і зупинитися
тільки після того, як вона буде досягнута. Та чоловіча впертість часто має
негативне значення, що також відображено у прислів’ях: Упертий, як цап (3, с.
120); Ти його хрести, ти його святи, а воно в болото лізе (3, с. 121); Ти ему про
Тараса — він тобі півтораста (3, с. 382); Упертий, як Русин (3, с. 150); Упертий
гірше свині (3, с. 150).

Про чоловічу моторність, кмітливість та відвагу є доволі багато ідіом: Хват

на всі заставки (3, с. 273); Він зпід землі видере (3, с. 273); Швидкий, як мотиль (3,
с. 273); Проворний, як вітер у полі (3, с. 273); Такий жвавий, як біс уночі (3, с.
273); Вислизнувся, як піскарь з матні (3, с. 273); Був на коні и під конем (3, с. 273);
Не першина сивцю война (3, с. 273); Цей й на літу хапа (3, с. 271); Голова, як
маковка, а в неі розуму, як наклано (3, с. 270).

На противагу їм паремії, що засуджують лінивого чоловіка: Лінивий в своій

хаті змокне (3, с. 481); Як би хотів Хома, так би робив и дома (3, с. 482); Ів би
кіт рибу, а в воду не хоче (3, с. 483); Сидить сиднем — щоб ти каменем сів! (3, с.
483); Він би робив, та в його рукава болять (3, с. 484); Мнеть, як сліпий торбу (3,
с. 486); Поки найде, то і сонце зайде (3, с. 486); Його по смерть добре посилать
(3, с. 486).

19
 3.3. Характеристика стосунків

Ґендерні стереотипи, пов’язані із одруженням. Споконвіку роль у житті

людини сім’ї мала величезне значення. Одна з найбільших груп прислів’їв та
приказок пов’зана саме з родиною. У межах цієї групи можна виокремити
підгрупи, що представляють особливості кожного етапу людського життя:
необхідність знайти другу половинку, бо так заведено, заклики створити родину,
поради щодо характеристик майбутнього чоловіка чи дружини, одруження,
налагодження стосунків із нерідними членами родини (невістка – свекруха, зять –
теща): Голубець гукає, як парі шукає (3, с. 393); Жадна пташка без товариша не
пробуває в лісі (3, с. 393); Усякої тварі по парі (3, с. 393); Кожна птиця знайде
свого гриця (3, с. 393); Засватана дівка всім хороша (3, с. 236); Живе дівка за
парубком (3, с. 341); Бог за жінку, а чоловік за дівку (3, с. 373).

Необхідність створити сім’ю. У прислів’ях цієї підгрупи стверджується

потреба створити сім’ю за будь-яку ціну. Найчастіше, цю потребу висловлює
жінка. Це пов’язано з тим, що самотня жінка, що не вийшла заміж, викликала
співчуття до своєї нещасливої долі та засуджувалася суспільством за те, що не
може виконати «найперший обов‘язок» народити і виховати дітей. Наприклад:
Хоч за вола, аби дома не була (3, с. 396); Хоч за старця, аби не остацьця (3, с.
396). Сидить дівка до сивої коси, и замуж не піде (3, с. 394); Світить волосом
(дівує) (3, с. 394); Стара пані и старе вино за все добре, але не стара дівка (3, с.
394).

Цей стереотип стосується не тільки жінок, а й чоловіків. Найчастіше він

звучить з вуст матері: Про мене, синку, хоч и свинку аби була невістка (3, с. 396);
Хоч каплоуха, та до двора сторожка (3, с. 396); Хоч відьма, аби хлібна (3, с. 396);
Без жінки, як без кішки (3, с. 400); Нема кому ні обіпрать, ні облатать: треба
женитися (3, с. 392).

Можна виокремити дві підгрупи, пов’язані з рівністю та нерівністю в

шлюбі. Про рівність та схожість подружжя стверджують такі ідіоми: Чоловік і

20
жінка, то єдна спілка (3, с. 399); Муж то жона — то одна сатана (3, с. 400).
Патріархальний стереотип про главенство чоловіка у сім’ї яскраво проглядає у
другій групі прислів’їв: Куди голка, туди й нитка, куди чоловік, туди й жінка (3,
с. 400); Жінка лозинка: куди схоч, похилиш (3, с. 400); Жінка, як торба: що
положиш, те й несе (3, с. 400); Жінка, як жилка: коли схоч, потягнеш (3, с. 400);
Жіноча річ коло припечка (3, с. 400); Жінка без мужа и пити недужа (3, с. 400).

Існує невелика за обсягом підгрупа паремій, що слугують застереженням

від нерівного шлюбу: Голубка півневі не рівня (3, с. 115); Не буде спілки у
верблюда й білки (3, с. 115); Солом’яний парубок золоту дівку бере (3, 116). Це
можна пояснити тим, що характер нерівності переважно був майновим, і сторона,
яка з цього погляду була залежною, рано чи пізно страждала. Дорікання колишнім
майновим становищем призводило до конфліктів, придушення особистості того,
хто страждає. Врешті такий шлюб розпадався, або завершувався передчасною
смертю когось із подружжя.

Одруження не завжди буває щасливим. Дуже стереотипним є те, що

прислів’я, найчастіше, застерігають від необдуманного одруження саме чоловіка:
Жінка не черевик: из ноги не скинеш (3, с. 392); Оженицьця — не напасть, та
щоб, женившись, не пропасти (3, с. 392); Не квапся женитися, бо ще тобі жінка
стане костію в горлі — іі Бог сотворив з кості (3, с. 392); До весілля дівка гарна
(або: мила), а там хоч покинь (3, с. 399); Козак оженився, неначе упився (3, с.
399); Вступив у закон, як собака в цибулю (3, с. 399).

Обширною є група пов’язана з подружньою зрадою. Цікаво, що найбільше

ідіом цієї тематики репрезентують та засуджують зраду чоловіка: Скакає в гречку
(3, с. 391); У гречку скочив та и вворвав (3, с. 391); Скакав, та не уклякнув (3, с.
391); Чужая жона — здоров’є чиєсь (3, с. 391); Два коти до єдной мишки не
помістицця (3, с. 391); Як против солнця води не напитися, так з чужою жоною,
або з мужем чужим не нажитися (3, с. 391).

21
 Головна мета сім’ї – продовження роду і виховання дітей. Кожна сім’я
чекає появи дітей як чогось вкрай необхідного і дуже важливого. Суспільство
живе надією на продовження свого роду, а тому якщо у сім’ї немає дітей, це
вважають великим нещастям, оскільки діти – опора у старості батьків. Кожен
батько та кожна мати намагається добре виховати своїх дітей, бути для них
взірцем поведінки, оскільки про дітей міркують по тому, як поводилися батьки
цих дітей у молодості. З образом матері асоціюються такі якості жінки як
материнська турбота, ніжність, співчуття та мудрість: Як дитя не плаче, у матері
думки нема (3, с. 224); Ти, чоловіче, іж борщик, а я буду мнясце, бо мене дитина
ссе (3, с. 403); У дитини заболить пальчик , а у мами серце (3, с. 407); Дітки
плачуть, а в матері серце болить (3, с. 407); Матері кожноі дитини жаль: бо
которого пальця не вріж, то все болить (3, с. 407); Мені дитини жаль и на
дитину жаль (3, с. 408); Дітки за тріски, а матерки за кіски (3, с. 408); Любо й
ненці, як дитина в честі (3, с. 408); У матері пазуха дерецця, дітям ховаючи, а у
дітей пазуха дерецця, од матері ховаючи (3, с. 408). За суспільною думкою, якщо
мати погана, тоді і діти такі самі: Дурна мати — дурні діти (3, с. 328); Зо злоі
трави не буде доброго сіна (3, с. 328); Сова не приведе сокола (3, с. 328); Якова
нива, таково и насіння (3, с. 328); На осинці не ростуть апельсинки (3, с. 328);
Який талан матці, такий и дитятці (3, с. 408).

Батько постає як приклад для дітей: Од доброго коріння добрий и пагонець

одійде? од доброго батька — добра й дитина (3, с. 328); Од доброго коріня добрі
й окоренки (3, с. 328); Батькова дитина (3, с. 340); Ледача та дитина, котороі
батько не вчив (3, с. 407); Викохав дитину в добрую годину (3, с. 408);

3.4. Характеристика за віком

Аналізуючи образ жінки, репрезентований у приказках і прислів’ях, можна

простежити три основні вікові цикли: дівчина (дівка, молодиця) − жінка − баба,
які в певний період циклу набувають відповідних знань та умінь, певних
соціальних та психологічних якостей.
22
 До першого часового циклу належать прислів’я на позначення родинних
стосунків: Хороша дочка, як матка хвалить (3, с. 146); Дочки оставляють без
сорочки (3, с. 413); Роби, дочко, так не будеш ликом кожуха шить (3, с. 413);
ідіоми, які характеризують вік дівоцтва: Засватана дівка всім хороша (3, с. 236),
Гарна дівка, як засватана (3, с. 236); паремії, які використовують лаючись (таких
дуже багато): Сиділа дівка та й висиділа дідька (3, с. 119); Лядська дочко! (3, с.
187); Каянська ти дочка (3, с. 187); Суча дочка, коли не вибатькую (3, с. 188) та
ін. Словом «жінка» позначають найчастіше жінку заміжню: Жінка плаче, діти
плачуть, сам плачеш, а луччого не бачиш (3, с. 140); Коли моя жінка така, то
нехай свині борошно ідять (3, с. 158); Не гаразд — жінка ледащо: не зварить, не
спече, коли нема що (3, с. 159); Жінка Йвася боялася, під припечок сховалася (3, с.
217); Послідня в попа жінка (3, с. 254); Який дідько з Хімка, така его жінка (3, с.
358); Козака мати родила, а мужика жінка, а чернця паніматка (3, с. 362); Попа
найлучче хвата за живіт, як жінка вмірає (3, с. 367); Нежонатому пху, а
жонатому й жінка в очі наплює (3, с. 393).

Третій етап вікового циклу жіночої статі станоблять приказки та прислів’я

зі словом баба. Найчастіше, це сатиричні, образливі паремії, що натякають на вік
жінки: Не буде баба дівкою (3, с. 268); Старій кобилі не брикацьця, сивій бабі не
цілувацьця (3, с. 394); Роди, бабо, ягоди! (3, с. 301); Роди, бабо, дитину, а бабі
сто літ (3, с. 301); Стара гаргара (сердита, лаюча баба) (3, с. 592); Згадала баба
дівич-вечір (3, с. 573); Згадала баба дівера (3, с. 573); Згадала баба порося, що
хорошеньке було, та й плакати стала (3, с. 573); Спромігся дід на обід, а баба на
кісіль (3, с. 239); Нагадала собі бабка, як дівкою була (3, с. 573); Хотіла баба
видри, та насилу сама видралась (3, с. 119); Не одна баба город згородила, може
дід хоть кілля бив (3, с. 147); Єгипецька мума (про злих бабів) (3, с. 162); Се така
баба, що чорт іі на махових вилах чоботи оддавав (3, с. 178); Чорт яроі баби (3,
с. 186). Засуджують жінок, що до старості не були заміжніми: В чоботях ій
чоловік умер (не було ніколи чоловіка) (3, с. 391); Уже тобі не вінок носити (3, с.
391); Тепер же пропав мій віночок (3, с. 391) і т.д.

23
 Тоді як, про старість чоловіка кажуть так: Старий віл борозни не псує
(3, с. 395); Старий стару хвалить, що добрий борщ варить, а молодий свою
гудить, що не зварить, та зпаскудить (3, с. 396); Не надовго старий женицця! (3,
с. 252); Знає все, як старий (3, с. 271); Хто сивий — не мудрий: лиш старий (3, с.
332); Такий старий, що аж порохня сиплецця (3, с. 385); Старий, а як скаже, та
прикаже, то й молодий не справицця (3, с. 386); Сердилась баба на діда, а дід
того не відав (3, с. 183); Захтів у діда випросити хліба (3, с. 235); Не кланявся дід
бабі и не буде (3, с. 260); Надіявся дід на обід, та без вечері ліг спати (3, с. 267);
Дід твій лисий, а баба голомоза (3, с. 296); Ніхто не знає, лише дід, баба — і ціла
громада (3, с. 322); Наладив дід хижу для бабки: то лазили кошки — «стали
лазить собаки (3, с. 344).

Багато паремій є і на позначення зовнішнього вигляду, характеру та

поведінки дитини: Дитинка спить, а доля іі росте (3, с. 113); Як хвостик, позаду
бігає (3, с. 157); Повний, як угірочок (3, с. 383); Щоки — як кавуни (3, с. 383);
Дитина, як ряжок (здоровеньке) (3, с. 383); Зуби, як ріпа (славні) (3, с. 383);
Кругленька, як цибулька (3, с. 383); Дитина! литка як у Литвина (3, с. 383); Так,
хлопья невеличке (3, с. 384); Через год и в плуг можна (3, с. 384); Мала дитина —
мала болячка (3, с. 408). Раніше, діти до певного віку постійно знаходились біля
старшої жінки з рідні (мати чи бабуся), тому, коли говорять про ріст дитини,
жінка часто фігурує поруч. Хлопчика, та його ріст описують такі паремії:
Підбічний хлопець (що ще коло боку у мами спить) (3, с. 384); Се ще бабин дурник
(3, с. 384); Росте, як на дріжджах (3, с. 384); Вбився в ріст, як заєць в хвіст (3, с.
384); Росте, як утя на воді (3, с. 384).

24
 Висновки до другого розділу

Приказки та прислів’я, оскільки їх постійно вживаючись у мовленні для

номінації певних ознак, рис, вмінь і властивостей чоловіка та жінки, набувають у
тій чи іншій лінгвокультурі характер гендерних стереотипів. Стереотип - це
відносно стійкий і спрощений образ соціальної групи, індивіда, події або явища і
як готова схема сприйняття, дозволяє людині скоротити час реагування на мінливі
умови навколишнього світу, а їх уживання доповнює та спрощує спілкування.
Залежно від того, як мова впливає на ґендерні особливості, формується ставлення
суспільства до чоловіків та жінок, утворюються ґендерні стереотипи.
Фразеологічні сполуки активно вживаються у стереотипізації образів чоловіка та
жінки.

Проаналізувавши матеріал, ми класифікували паремії таким чином:

- характеристика зовнішності та зовнішнього вигляду: Дівчина ягода (3, с.

409); Сокол, не парубок (3, с. 379) та ін.

- особливості характеру: Що Гальці на вухо, те й вулиця знатиме (3, с. 536);

Свинка та жінка єдин мають нрав (3, с. 364); Не пить — вмерти, а пить —
вмерти; так лучче пить и вмерти (3, с. 513); Проворний, як вітер у полі (3,
с. 273) і т.д.

- характеристика стосунків: Голубець гукає, як парі шукає (3, с. 393); Хоч за

вола, аби дома не була (3, с. 396); Про мене, синку, хоч и свинку аби була
невістка (3, с. 396); Жінка, як торба: що положиш, те й несе (3, с. 400);

25
 Жінка не черевик: из ноги не скинеш (3, с. 392); У гречку скочив та и
вворвав (3, с. 391) та ін.

- характеристика за віком: Не буде баба дівкою (3, с. 268); Старий віл

борозни не псує (3, с. 395); Дитина, як ряжок (здоровеньке) (3, с. 383) та ін.

ВИСНОВКИ

Ґендер (від англ. «gender» – рід) – соціокультурна, символічна конструкція

статі, що покликана визначати конкретний асоціативний зв’язок, забезпечувати
повноцінну комунікацію та підтримувати соціальний порядок. Стереотип – це
стійке уявлення про риси, властивих певним соціальним групам, яке переноситься
на всіх її представників. Отже, ґендерні стереотипи – це загальноприйняті
усталені оцінки норм поведінки, спрощені уявлення про образи жінок та
чоловіків, стандартизовані стійкі судження щодо моделей їхньої поведінки та рис
характеру. Дослідженням ґендерних стререотипів займались Маслова Ю.,
Вороніна О., Клименкова Т., Горошко Е.; на основі української мови: Дороніна
Т., Сукаленко Т., Грабовська І., Гапон Н., Мороз О., Ставицька Л., Коваль О.,
Гамулець Д., Марчишина А. та ін.

Ґендерна лінгвістика — це науковий напрям у складі міждисципінарних

гендерних досліджень, що за допомогою лінгвістичного понятійного апарату
вивчає ґендер у його лінгвістичному прояві. Пареміологічний фонд української
мови є важливим джерелом інтерпретації, бо він містить у собі стереотипи
народної самосвідомості. Стереотип нагромаджує певний стандартизований
колективний досвід, навіяний людині в процесі навчання і спілкування з іншими,
допомагає орієнтуватися в житті та направляє його поведінку. Ґендерні
стереотипи на матеріалі паремій досліджували Ю.В. Абрамова, А.В. Кириліна ін.
Опрацювавши обраний матеріал, ми створили власну класифікацію: за
зовнішністю, за особливостями характера, за стосунками та за віком. Практично в

26
кожній групі знаходимо прислів’я, які мають антонімічне значення. Порівняльний
аналіз цих груп дозволяє нам ствердити, що більшість приказок та прислів’їв
присвячена характеристиці жінки. Імовірно, причиною слугує те, що у паремії
репрезентують такі важливі етапи життя людини, як одруження, народження
дітей, а вони асоціюються перш за все із жінкою.

В цілому перед нами постає глибоко стереотипізований образ люблячої та

ніжної дружини і матері, хорошої господині, місце якій біля вогню та дітей. З
іншого боку, жінці приписують багато негативних вад, таких як брехливість,
непередбачуваність характеру, пліткарство, сварливість та навіжене бажання
вийти заміж (яке, до речі, зумовлено суспільством). Не дивлячись на те, що
більшшість паремій присвячена жінці, в українській пареміології
андроцентричність посідає основне місце та відображає чоловічий погляд на світ.
Жінка постає такою, якою її хоче бачити чоловік, йому потрібна слухняна жінка,
жінка-помічниця, жінка-господиня, жінка мати. Чоловіки, завдяки своїй силі,
рішучості, мужньості зайняли панівне місце в суспільстві.

Андроцентричність мови в українській пареміології має місце, однак жіноча

картина світу в ній також не є маргінальною. Урахування ж ґендерного параметра
в лінгвістичному описі дозволяє краще розуміти як мову, так і суспільство.

Отже, ґендерні стереотипи, зафіксовані у приказках та прислів’ях,

нав’язують носіям мови готові схеми для оцінювання жінок та чоловіків.
Виявлення ознак маскулінності й фемінності на рівні паремій доповнює картину
концептуалізації ґендеру у свідомості українського народу. Це зумовлює
необхідність подальших ґендерних досліджень, що є необхідними для розвитку
сучасної лінгвістики.

27
 Список використаної літератури

1) Агеев В. Психологические и социальные функции полоролевых

стереотипов. Вопросы психологии. 1987. №2. С. 47–53.

2) Бёрн Ш. Гендерная психология (The Social Psychology of Gender). —

СПб: Прайм-Еврознак, 2002.

3) Величко С. Фразеологізми-прислів’я як конституенти функціонально-

семантичного поля спонукання в сучасній німецькій мові : автореф. дис. к. філол.
н. : “Германські мови” / С. І. Величко. – К., 1996. 21 с.

4) Вілкова О. Конструктивні та деструктивні функції ґендерних

стереотипів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к. філол. н. / О. Ю. Вілкова. –
К., 2005. – 18 с.

5) Гапон Н. Гендер у гуманітарному дискурсі: філософськопсихологічний

аналіз. Львів : Літопис, 2002. 310 с.

6) Глущенко О. Вивчення гендерних особливостей мовлення в історич-

ному аспекті. Наукові праці. Філологія. Літературознавство. Том 70. Вип. 57.
Видання ЧДУ імені Петра Могили, 2007. С.108 – 109.

7) Говорун Т., Кікінежді О. Гендерна психологія : навч. посіб. Київ :

Видавничий центр «Академія», 2004. 308 с.

8) Демський М. Т. Українські фраземи й особливості їх творення. Львів,

1994. 62 с.

28
 9) Дороніна Т. Ґендерний напрямок в літературознавстві: навч. посіб. /
Відповід. ред. К. М. Лемківський. – Київ: ПЦ «Фоліант», 2005. С. 283 – 351.

10) Коцюба З. Г. Лінгвістичні аспекти дослідження прислів‟їв і приказок /

З. Г. Коцюба // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць. – Донецьк: ДонНУ, 2012. №
24. С. 74–79.

11) Маслова Ю. П. Мовна реперзентація гендеру. Наукові записки.

Філологія. – Острог : Вид-во НаУ ― Острозька академія, 2009. Вип. 12. С. 224–
233.

12) Медведєв Ф. П. Українська фразеологія: Чому ми так говоримо. –

Харків, 1977.

13) Мельник, Т. М.. Ґендер як наука та навчальна дисципліна. Основи

теорії ґендеру: Навчальний посібник. Київ: «К.І.С.», 2004. С. 10 – 29.

14) Мороз О. А. Гендерні стереотипи у фразеології (на матеріалі

фразеологічних конотацій чоловічих і жіночих особових імен) / О. А. Мороз //
Вісник Маріупольського державного гуманітарного університету. Філологія. -
2010. Вип. 3. С. 160 – 166.

15) Надвинична Т. Основи ґендерної рівності / Т. Л. Надвинична, А. В.

Фурман // Ґендерний розвиток у суспільстві: (конспекти лекцій). – Київ: ПЦ
«Фоліант», 2005. С. 7 – 46.

16) Пазяк М. Українські прислів’я та приказки: проблеми пареміології та

пареміографії. Київ: Наукова думка, 1984. 203 с.

17) Поливанов Е. Д. Избранные работы: Труды по восточному и общему

языкознанию. Москва: Наука (ГРВЛ), 1991. 624 с.

18) Пугач В. Ґендерні стереотипи східних слов‘ян: народні прислів‘я та

приказки / В. Пугач // Вивчаємо українську мову та літературу: Науково-
методичний журнал, 2007. № 11. С. 36 – 39.

29
 19) Янчук Е.И. Гендер //Новейший философский словарь / Сост. А.А.
Грицанов. - Москва: Изд. В.М. Скакун, 1998. С. 155 – 157.

СПИСОК ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ

1) Великий тлумачний словник сучасної української мови / Упоряд. та гол.

ред. В. Т. Бусел. Ірпінь : Перун, 2009. 1736 с.

2) Українські прислів‘я і приказки. Народна творчість / Упоряд.

С. Мишанич, М. Пазяк. Київ: Дніпро, 1984. 390 с.

3) Українські прислів’я, приказки і таке інше / Укл. М. Номис. Київ: Либідь,

1993. 768 с.

30