МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені В. Н. КАРАЗІНА

ФАКУЛЬТЕТ ІНОЗЕМНИХ МОВ
Кафедра східних мов та міжкультурної комунікації

КУРСОВА РОБОТА
Лінгвопрагматичні аспекти категорії ввічливості на прикладі китайської та
англійської мов

Виконавець:
Здобувач освіти 4 курсу, групи _______
П.І.Б.

Керівник роботи:
П.І.Б.,
__________________________________
(прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, вчене звання)

Підсумкова оцінка:
за національною шкалою:
кількість балів: ______
Підпис керівника

Курсову роботу обговорено на засіданні кафедри

Протокол № ____ від «____» ______________ 2023 р.
Завідувач кафедри _______ Юлія ЛАХМОТОВА
(підпис)

Харків – 2023
 2

ЗМІСТ

ВСТУП..........................................................................................................................3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

ЛІНГВОПРАГРАМАТИКИ ТА КАТЕГОРІЇ ВВІЧЛИВОСТІ................................5

1.1. Основи лінгвопрагматики. Проблеми та принципи лінгвопрагматики.....5

1.2. Поняття ввічливості........................................................................................8

1.3. Лінгвістичні теорії ввічливості......................................................................9

Висновок до розділу 1............................................................................................13

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................................15

 3

ВСТУП

Сучасний світ, що характеризується активними міжнародними

взаємодіями та глобалізацією, надає особливого значення вивченню
міжкультурного спілкування та його мовних аспектів. Велика увага
приділяється вивченню лінгвопрагматичних аспектів, оскільки вони є
ключовими для розуміння ефективного міжособистісного спілкування. Однією
з найважливіших лінгвопрагматичних категорій є ввічливість, яка визначається
не лише мовними засобами, а й культурними та соціальними контекстами.
Серед піонерів, які успішно вивчали комунікацію та конструкції
ввічливості, виділяються науковці П. Браун та С. Левінсон, чиї теоретичні
основи представлені у монографії "Politeness: Some Universals in Language
Usage" (1987). Вони класифікують ввічливість на позитивну, що спрямована на
наближення адресата та адресанта, і негативну, яка націлена на зменшення
тиску на співрозмовника під час комунікації, стурбовання про його комфорт та
виявлення поваги до його особистого простору. Терміни "позитивна" і
"негативна ввічливість" вважаються Т. Ларіною емоційно забарвленими і
непридатними для лінгвометодичної літератури. Тому вона пропонує
використовувати терміни "ввічливість зближення" або "ввічливість контакту"
замість "позитивної ввічливості", і термін "ввічливість дистанціювання" замість
"негативної ввічливості" в літературі з лінгвометодики [6, с. 106].
Актуальність дослідження полягає в тому, що мовленнєва ввічливість
визначає якість міжособистісних відносин, ефективність комунікації та рівень
взаєморозуміння в різних культурних середовищах. У сучасному світі, де
глобалізація сприяє активному спілкуванню між представниками різних
культур та мов, розуміння особливостей вживання ввічливих висловлювань у
китайській та англійській мовах набуває важливого значення.
Дослідження також актуально в контексті міждержавних відносин та
дипломатії, де правильне розуміння та використання ввічливих формул
 4

мовлення може визначати успіх переговорів та сприяти побудові позитивного

сприйняття культур та націй.
Мета даного дослідження полягає в глибокому розкритті
лінгвопрагматичних аспектів категорії ввічливості в контексті китайської та
англійської мов.
Мета дослідження потребує вирішення таких завдань:
1. Висвітлити основу лінгвопрагматики
2. Розглянути проблеми та принципи лінгвопрграматики
3. Охарактеризувати поняття ввічливості
4. Розкрити лінгвістичні теорії ввічливості
Об'єктом дослідження є лінгвопрагматичні аспекти категорії ввічливості в
мовленні носіїв китайської та англійської мов.
Предметом дослідження є лінгвопрагматичні аспекти, тобто мовні явища
та взаємозв'язки, які стосуються ввічливості в контексті двох різних культур.
Методи дослідження. Емпіричні методи, а саме спостереження і
порівняння. Ці методи застосовуватимуться з метою створення суттєвої бази
для майбутнього дослідження. Для цього застосується аналіз відповідної
літератури та відеоматеріалів програми.
Практичне значення роботи проявляється у подальшій науковій праці,
зокрема у написанні курсових та магістерських робіт. Окрім цього, вони
можуть використовуватися для аналізу особливостей мовленнєвої поведінки
інших особистостей. Результати дослідження також можуть слугувати основою
для складання методичних рекомендацій або посібників, призначених для
студентів першого рівня вищої освіти або школярів. Знання
лінгвопрагматичних особливостей ввічливості сприятиме покращенню якості
комунікації в дипломатичних та бізнес-контекстах. Це може вплинути на успіх
переговорів та встановлення партнерських відносин.
 5

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

ЛІНГВОПРАГРАМАТИКИ ТА КАТЕГОРІЇ ВВІЧЛИВОСТІ

1.1.Основи лінгвопрагматики. Проблеми та принципи лінгвопрагматики

Лінгвістична прагматика - один з порівняно нових напрямів в

мовознавстві. Він акумулював в собі багато досягнень з риторики, стилістики,
соціо- та психолінгвістики. Цей напрям тісно пов’язаний з теорією
мовленнєвих актів і розробками в області комунікативних технологій .
На сучасній стадії розвитку коло проблем у цій сфері постійно звужується
та уточняється, друкуються нові видання та проводяться дослідження.
Лінгвістична прагматика зараз перебуває на стадії активного розвитку, ведуться
дискусії серед науковців щодо її меж та проблем і навіть стосовно її термінів і
теорії. Л. В. Романюк вдало окреслює значення прагмалінгвістики в науці:
“Проблематика лінгвопрагматичних досліджень, інструментарій та методологія
лінгвістичної прагматики дозволяють вирішення низки важливих наукових
завдань: виявлення суб’єктивного чинника передумов, способів та
закономірностей вербалізації складних філософських, культурно-історичних,
ментальних категорій, когнітивнопсихологічних та духовно-ментальних
маніфестацій мовної картини світу” [7].
Дослідження в області лінгвопрагматики несуть величезну цінність для
науки, оскільки вона займається аналізом мови у контексті її використання
мовцем. Беззаперечно, що людське мислення у процесі відтворення в мовленні
об’єктивного світу, додає елемент суб’єктивності, що зумовлено складним
механізмом пізнавальної діяльності людини. Суб’єктивний елемент
відображення світу в мовленні залежить від глибини сприйняття конкретним
окремим мовцем навколишнього світу і залежно від глибини розуміння світу.
Таким чином чим ширші і точніші знання про світ мовця тим адекватніше і
точніше буде його описання/відображення у мовленні людини.
Для більш детального розгляду різних аспектів лінгвопрагматики ми
можемо звернутися до іншої роботи Ф. С. Бацевича, в якій він, користуючись
 6

вже дослідженнями Джейкоба Мея, класифікує лінгвопрагматику на такі

підгалузі: мікропрагматика, макропрагматика, мегапрагматика і прагматика
комунікативних девіацій. Згідно з цією статтею, мікропрагматика займається
докладним аналізом одиниць мовного коду, лексичних та граматичних
структур, а також мовленнєвих жанрів та мовленнєвих актів.
Макропрагматика, інакше відома як прагматика категорій
міжособистісного спілкування, є сферою, що зосереджена на інтенціональності,
емпатії та прагматиці точки зору учасників комунікації. Цей розділ також
включає аналіз контексту, стилю, тональності та атмосфери у
міжособистісному спілкуванні.
Мегапрагматика, також відома як прагматика соціального контексту,
фокусується на вивченні впливу соціального оточення на комунікативний
процес взагалі. Зокрема, увага акцентується на аспектах конструювання
дискурсів та міжкультурної комунікації [2].
Прагматика комунікативних девіацій акцентує увагу на розгляді
механізмів виникнення так званих невдач у мовленні, що визначається як
непорозуміння між учасниками комунікації. Причини цих невдач пов'язані із
труднощами у всіх раніше вказаних аспектах прагматики [8].
Лінгвопрагматика допомагає розкрити тонкощі взаємодії мови та
суспільства, розуміти, як комунікативні наміри виражаються через мовленнєві
засоби та як рецептори мови тлумачать ці висловлення в конкретних умовах.
У контексті актуальних тенденцій у мовознавстві ця наукова галузь
надзвичайно популярна, оскільки однією з ключових тем, що досліджуються
лінгвопрагматикою, є аналіз мовлення в реальних умовах його існування та
функціонування. Іншими словами, прагмалінгвістика займається розгляданням
значення мовних одиниць та контексту їх використання.
Мова постійно розширює свої функції та набуває нових смислів, іноді
узяття специфічних семантичних відтінків, характерних для різних груп людей
чи націй. Прагмалінгвістика вирішує проблеми, пов'язані з функціонуванням
знаків мовлення, фокусуючись на учасниках мовлення, їх взаємодії, контексті,
 7

ситуації та інтенціях, а також на мовних одиницях, якими вони користуються.

Основна мета лінгвопрагматики - інтерпретація висловлювань, виявлення
прихованого сенсу та встановлення зв'язку конкретних висловлювань із цілями
мовця та адресата. Додатковим об'єктом вивчення є мовний етикет, стереотипи
мовлення, такі як загальні принципи поведінки у конкретних ситуаціях та
специфічні методи. Повсякденна мова та мовлення в рутинних ситуаціях
слугують основним матеріалом для досліджень у цій області.
Однією з ключових тем в лінгвопрагматиці є аналіз правил
структурування розмови, що підпорядковані принципу кооперації. Цей
принцип був вперше представлений Гербертом Полом Грайсом у 70-х роках
ХХ століття.
У процесі комунікації учасники обмінюються висловлюваннями, або
репліками, які формують впорядковану систему. Це вивело Герберта Пола
Грайса до висновку, що комунікація підкоряється жорстким законам і
правилам. Мовлення, як форма осмисленої та свідомої діяльності, визначається
взаємовідносинами учасників, контекстом і ситуацією. Спостереження за
комунікативним процесом дозволяє виявити приховані смислові навантаження
висловлювань, що наводить на формулювання принципу кооперації, який
передбачає внесення в бесіду необхідного та тематично відповідного внеску.
Даний принцип спрощує та організовує процес спілкування,
забезпечуючи найефективнішу передачу повідомлення в мовленнєвій ситуації.
Виконання цього принципу в середньостатистичній мовленнєвій ситуації
сприяє не лише ефективному висловленню інформації мовцем, але й
максимально повному та правильному сприйняттю цієї інформації
реципієнтами. У контексті попереднього розділу цієї роботи можна
стверджувати, що принцип кооперації Грайса ефективно діє, коли усі учасники
мовленнєвої ситуації мають спільні когнітивні простори, які перетинаються. Це
означає, що їхні фундаментальні знання мають певні точки перетину і спільні
теми, формуючи у них загальні попередження, які вони всі усвідомлюють.
 8

Отже, лінгвопрагматика визначається як наука, що досліджує

використання мови в конкретних ситуаціях та взаємодію мовців у контексті
їхніх соціокультурних умов. Об'єктом вивчення є не лише мовні структури, але
й їхня функціональна роль в комунікації.

1.2.Поняття ввічливості

Ідея ввічливості, як універсального комунікативного явища, існує у всіх

культурних контекстах та мовах світу. Цей феномен відрізняється постійною
еволюцією засобів та форм вираження в мовленні, а також володіє своєрідною
характеристикою [11, с. 219].
Слово "ввічливість" української мови виникло від виразу "у вічі".
Прикметник "ввічливий" визначається як особа, яка "дотримується правил
пристойності, виявляє уважність, люб'язність; чемний" [9, с. 304] у Словнику
української мови. Етимологічний аналіз англійського терміну "politeness"
свідчить про те, що ця лексична одиниця має коріння в латинському слові
"politus" зі значенням "вишуканий, елегантний" [13].
Релігійні принципи повністю ґрунтуються на етичному способі
поведінки, який передбачає ввічливе спілкування з оточуючими. Християнська
етика вбирає в себе ввічливі стандарти міжособистісної комунікації на
найбільший рівень. Пошанування цих норм пояснюється можливими
наслідками після смерті. У період, коли християнство стає однією з провідних
релігій, його етичні стандарти ввічливості охоплюють усі аспекти особистого
життя і включають такі аспекти, як "співчуття", "милосердя", "повага",
"шанобливе ставлення", "прощення", "порозуміння". Зазначимо, що, керуючись
цими конструктами, тенденція до ввічливого спілкування та мовленнєвого
етикету була впроваджена в слов'янську традицію під час реформ Петра I у
XVIII столітті. Варто відзначити, що в цей період ввічливість стала
асоціюватися з люб’язною поведінкою.
 9

Вчені XX століття акцентують увагу на зближенні термінів "етикет" та

"ввічливість", що сприяє формуванню прагматичного аспекту останньої в
конкретному культурному контексті нації. Наприклад, українські вияви
мовленнєвої ввічливості детально розглядаються в дослідженнях С. Богдан, яка
вказує на унікальність та універсальність цієї моделі поведінки під час
вербальної комунікації [3, с. 85].
Під час аналізу явища ввічливості у китайській культурі, Г. Югу
підкреслює, що для Китаю ключовими є не стільки соціальні потреби, скільки
бажання стандартизувати вербальні взаємодії. Ця тенденція виступає важливим
чинником у виявленні ввічливості в китайському суспільстві [14, с. 247].
Зазначається, що виявлення феномену ввічливості має культурні
особливості, і те, що вважається прийнятним у представників однієї культури,
може бути неприпустимим в іншій.
Отже, в широкому розумінні, ввічливість сприяє збереженню комфортних
відносин між особами, успішно використовується для уникнення непотрібної
напруги і асоціюється з навичками співрозмовників управління поведінкою
відповідно до ситуації та урахуванням культурних реалій комунікантів.

1.3.Лінгвістичні теорії ввічливості

Концепція ввічливості є многогранною і пов'язана з різними науковими

областями. Вчені різних галузей успішно досліджують цей явище, і з плином
часу зростає необхідність у таких вивченнях. Науковий пошук ведеться в
галузях філософії та етики, де ввічливість розглядається як одна з ключових
особистісних якостей. Однак найбільш поширеними є дослідження в контексті
лінгвістики, зокрема у прагмалінгвістиці.
Слід відзначити, що прагмалінгвістика, як наукова галузь, досягла свого
піку розвитку з кінця XX до початку XXI століття. У цей період основною
ідеєю, до якої нахиляється більшість мовознавців, є вивчення комунікації
індивідів як базового елементу їхнього розвитку свідомості, психологічних
 10

процесів та суспільної взаємодії. Основна концепція наукових досліджень

вчених полягає в твердженні, що неможливо уявити існування особи поза
комунікаційною сіткою.
Комунікативний аспект ввічливості виступає однією з ключових тем, яку
вивчають фахівці в галузі прагматичної лінгвістики. Ввічливість, яка
розглядається як необхідна умова успішної комунікації, базується на бажанні
учасників дискурсу контролювати вираз своїх емоцій та досягати максимальної
ефективності в процесі мовлення. Це є ключовим аспектом більшості
західноєвропейських концепцій світогляду. За кордоном дослідники часто
визначають ввічливість як:
 теорію соціальної норми (погляд на соціальні норми);
 теорію мовленнєвих максим (погляд на максими бесіди);
 теорію "збереження обличчя" (погляд на збереження іміджу);
 теорію комунікативної угоди (погляд на угоди у комунікації);
 теорію дискурсивного або постмодерністського підходу (дискурсивний
підхід);
 теорію соціологічного підходу (соціологічний підхід);
 теорію соціальної взаємодії (теорія роботи зі стосунків);
 теорію управління процесом взаєморозуміння (теорія управління
взаєморозумінням) [6, с.104].
Паралельно із принципом кооперації Г. Грайса, не менш важливим
елементом комунікативного кодексу є максими ввічливості Дж. Ліча. У відміну
від Г. Грайса, який націленій на регулювання вербальної комунікації, Дж. Ліч
успішно розробляє стратегії уникнення конфліктів під час спілкування,
опираючись на конкретні максими. Ці максими включають максиму такту (Tact
Maxim), максиму благородства (Generosity Maxim), максиму схвалення
(Approbation Maxim), максиму скромності (Modesty Maxim), максиму згоди
(Agreement Maxim) та максиму симпатії (Sympathy Maxim) [12, с. 70].
Давайте розглянемо більш детально максими ввічливості. Максима такту
визначає особисті межі індивіда, розподіляючи мовні інтереси на спільні та
 11

особисті. Головна мета цієї максими полягає в тому, щоб піклуватися про
особистий комунікативний простір індивіда та зберігати відстань. Згідно з цією
максимою, слід утримуватися від обговорення потенційно небезпечних тем,
таких як приватне життя, політичні вподобання і т.д.
Максима великодушності спрямована на полегшення комунікації та
уникнення напружених ситуацій під час розмов. Узгоджена комунікація
базується на взаємній відповідальності, розподілі ініціативи, врівноваженості
опонентів та запобіганні домінуванню. Максима великодушності визначається
униканням дискомфорту та обіцянок.
Максима схвалення передбачає позитивну оцінку оточуючих та уникає
різкої, негативної критики співрозмовника. Ця тенденція пояснюється закликом
утримуватися від засудження інших осіб у будь-якій ситуації. Єдиним
чинником, що може ускладнити реалізацію цієї максими, є можливе
неспівпадіння оцінки мовцем опонента та його світогляду.
Максима скромності відповідає за ввічливе відхилення похвали, що
надходить на адресу мовця. На перший погляд, ця максима застосовується в
різних сферах. Зокрема, важливо, щоб процес заперечення похвали виглядав
природно, уникнувши театралізації комунікації. Адресат повинен вміло
переконати опонента в високій самооцінці, не принижуючи власну гідність.
Згідно з цією максимою, завищена або занижена самооцінка може негативно
впливати на ефективність розмови.
Максима згоди проявляється в умінні завершувати суперечку або,
принаймні, гальмувати її. Щоб не пошкодити відносини, розмовні партнери
повинні досягти компромісу і уникнути протиріччя, оскільки головною метою
комунікації є успішна розмова, а не безнадійна сварка. Таким чином, ця
максима закликає відмовитися від конфлікту на користь збереження предмету
дискусії.
Максима симпатії спрямована на створення доброзичливої атмосфери для
ефективної комунікації. Особливо американці успішно впроваджують цю
максиму у щоденному житті, виражаючи посмішку адресатові для створення
 12

приязної атмосфери. Проте, використання цієї максими може зустрітися з

перешкодами, такими як негативне ставлення мовців один до одного або
розмови "без участі", де індивіди не мають знайомства між собою і, отже, не
виявляють доброзичливості.
Постійне дотримання максим стає викликом, оскільки під час
мовленнєвої взаємодії кожен учасник формує свою мовну репутацію. Цей
процес неодмінно виникає під час розмови, уточнюючи права, обов’язки та ролі
кожного мовця під час комунікації. У своїх висловлюваннях учасники можуть
керуватися не тільки спостереженнями за мовною поведінкою, але й
стереотипами щодо певних соціальних груп, що може негативно вплинути на
подальший обмін інформацією.
Занадто строге віддання максимам може викликати неприємності,
оскільки ввічливість є явищем з нерівною динамікою. Деякі аспекти можуть
бути ввічливими для одержувача і, водночас, неситуованими для власника
мови. Наприклад, часто виникає ситуація, коли відмова від комплімента може
викликати дискомфорт у отримувача, в той час як мовець намагається запобігти
напруженим ситуаціям. Таким чином, різні максими легко конфліктують між
собою, наприклад, максима такту рекомендує відмовлятися від люб'язних
пропозицій, тоді як максима згоди спонукає до їх прийняття.
У вченні часто висловлюється точка зору, що використання однієї
максими на протязі всього спілкування може призвести до неефективного та
неуспішного завершення розмови. Навіть віддання усім максимам не завжди
гарантує успішний результат і може уповільнити процес комунікації. У
реальному житті люди частіше порушують визначені максими, ніж строго їм
слідкують.
Важливо відзначити, що жодна з максим не є абсолютною, і під час
комунікації їх може бути порушено кілька разів. Розглядаючи максими
принципу кооперації, можна зазначити, що максима кількості інформації
спонукає надавати більше фактів, ніж необхідно, тоді як максима способу дії
 13

має на меті скорочення висловлювань. Детальний аналіз принципу ввічливості

підкреслює його потенційну сприятливість для виникнення конфліктів.
Максима не представляє собою універсальний інструмент для
регулювання будь-якого комунікативного акту. Проте використання цих норм і
принципів допомагає краще організувати процес розмови, дотримуючись норм
етикету та принципів ввічливості.
Отже, ввічливість, як складний та многогранний феномен, заснований на
принципах комунікації та мовленнєвої взаємодії, є важливим аспектом
міжособистісних відносин. Максими ввічливості визначають засади коректного
та етичного спілкування, але їх необхідно розглядати як напрацювання, які
можуть бути гнучко застосовані в різних ситуаціях. Науковий підхід до
вивчення ввічливості, зокрема в контексті прагматики та лінгвістики, дозволяє
розкрити внутрішні механізми та взаємозв'язки цього явища.

Висновок до розділу 1

У розділі "Теоретичні основи дослідження лінгвопрагматики та категорії

ввічливості" надано обґрунтування і теоретичний фундамент для подальших
досліджень у сфері лінгвопрагматики та вивчення категорії ввічливості.
Висвітлено ключові концепції та підходи, які становлять основу аналізу
феномену ввічливості в мовленні.
Лінгвопрагматика визначається як наука, що досліджує використання
мови в конкретних ситуаціях та взаємодію мовців у контексті їхніх
соціокультурних умов. Об'єктом вивчення є не лише мовні структури, але й
їхня функціональна роль в комунікації.
Прагмалінгвістика зосереджується на аналізі взаємодії мовленнєвих
учасників, розкритті прихованого сенсу висловлювань та встановленні зв'язків
із цілями мовця та адресата. Основними об'єктами дослідження стають мовний
етикет, стереотипи мовлення та поведінкові принципи у різних ситуаціях.
 14

Вивчення прагматики базується на аналізі повсякденної мови та

спілкування в звичайних обставинах. Важливим аспектом є принцип
кооперації, який сприяє ефективній передачі інформації та розумінню в
контексті, де учасники мають спільні когнітивні простори.
Важливим аспектом є визначення ролі лінгвопрагматики в контексті
вивчення мовленнєвої діяльності та її взаємозв'язку з соціокультурним
середовищем. З'ясовано, що категорія ввічливості є важливим чинником, що
впливає на комунікаційні стратегії та мовленнєву поведінку учасників
взаємодії.
Теоретичний апарат, наведений у даному розділі, створює основу для
подальшого аналізу конкретних лінгвістичних явищ, пов'язаних з ввічливістю, і
сприяє глибшому розумінню мовленнєвих аспектів культури та взаємодії
мовців. Науковий підхід до вивчення лінгвопрагматики та ввічливості слугує
основою для подальших емпіричних досліджень, спрямованих на вивчення
конкретних мовленнєвих практик та їх впливу на суспільство.
 15

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бацевич Ф. С. Лінгвістична прагматика: спроба обґрунтування

проблемного поля і дослідницької одиниці. Мовознавство, 2009, № 1
2. Бацевич Ф. С. Проблеми і термінологічний апарат сучасної лінгвістичної
прагматики. Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми
української термінології». 2008. № 620. С. 250–253.
3. Богдан С. К. Мовний етикет українців : традиції і сучасність. Київ : Рідна
мова, 1998. С. 85–475.
4. Загнітко А. П., Домрачева І. Р. Основи мовленнєвої діяльності:
навчальний посібник. Донецьк, Український Культурологічний Центр,
2001. С. 56
5. Кенжебаліна Г. Н. Лінгвопрагматика. 2019. URL:
https://studfile.net/preview/9932174/page:3/
6. Луценко Л. О. Стратегії позитивної ввічливості в дискурсивній практиці
брифінгу.Філологічні студії. Науковий вісник Криворізького державного
педагогічного університету. 2016. № 4. С. 102–109.
7. Микитюк Ю. Відмежування компліменту від суміжних мовленнєвих
актів. Наукові Записки. Серія: філологія – URL:
https://www.academia.edu/37177694/%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%B8
%D1%82%D1%8E%D0%BA_%D0%AE_%D0%92.pdf
8. Прагматика. URL: http://113.160.134.160/sach/08200062.pdf
9. Романюк Л. В. Лінгвопрагматичні аспекти дослідення української
фразеології. Харківський гуманітарний університет «Народна українська
академія». 2013
10.Словник української мови в 11 томах. Академічний тлумачний словник
(1970-1980). URL: https://sum.in.ua.
11.Fraser B. Perspectives on Politeness / B. Fraser // Journal on Pragmatics. –
1990. – № 14. – P. 219–236.
 16

12.Leech G. N. Principles of Pragmatics / Geffry Leech. – London : Longman,

1983. – 250 p.
13.Online Etimology Dictionary. Polite [Electronic Resourse]. – Mode of access :
https://www.etymonline.com/search?q=polite.
14.Swales J. Genre Analysis : English in Academic and Research Settings / John
Swales. – Cambridge University Press, 1990. – 260 p.