Дідьє Барбелівьен (рід.

10 березня 1954 Париж) - французький співак,

композитор і автор пісень. Починаючи з 1974 року минулого століття
написав безліч пісень для таких виконавців і груп, як Даліда, Джонні
Халлідей, Мішель Сарду, Даніель Гишар, Клод Франсуа, Сільві Вартан,
Жильбер Беко, Деміс Руссос, Мірей Матьє, Крістоф, Хуліо Іглесіас, Ніколь
Круазіль, David et Jonathan, Патрісія Каас, Мішель Дельпеш, Жерар
Ленорман, Філіп Лявіль, Гару і інших. Успіху в сольній кар'єрі досяг в тому
числі завдяки співпраці з музикантом Феліксом Греєм (рід. В 1958), в дуеті з
яким виконав кілька пісень. Найвідомішою їх спільною роботою стала пісня
«A toutes les filles». 1 січня 2009 року проголошено, що Барбелівьену
присуджений Орден Почесного легіону. [1].
Патрісія Каас  — французька співачка.

Репертуар Каас  — суміш поп-музики, джазу і класичного шансону. З

моменту виходу дебютного альбому «Мадмуазель співає…» (Mademoiselle
chante..) у 1988 році по всьому світі було продано понад 17 мільйонів записів її
виступів. Популярність співачки у великій мірі базується на гастролях — вона
досить часто знаходиться у закордонних турне.
 Народилася 5 грудня 1966 року в невеликому містечку Форбаш (німецькою
Форбах) на кордоні Франції і Німеччини.

Батько співачки, француз Жозеф, працював на шахті, мати Ірмгард — німкеня

за походженням, займалася вихованням дітей.

У 9 років стала виступати в групі Black Flowers (Чорні квіти), де виконувала

популярні пісні в стилі диско. У віці тринадцяти років вона виграла конкурс і
уклала контракт на 7 років з клубом-кабаре Rumpelkammer в німецькому
місті Саарбрюкен. З цієї миті почалася професійна кар'єра співачки.

Патрісія перервала навчання після дев'ятого класу, оскільки спів займав

дуже багато часу. Якийсь час вона також працювала фотомоделю.

У клубі Rumpelkammer Каас помітив продюсер Бернар Шварц і представив її

поетові-пісняреві Франсуа Бернгейму. У 1985 році Патрісія знайшла
продюсера — французького актора Жерара Депардьє. Саме Депардьє
спонсорував перший сингл Каас Jalouse («Ревнива»), слова до якого написали
Бернгейм і дружина Депардьє Елізабет.

На початку 1987 року Бернар Шварц і Патрісія Каас уклали контракт із

звукозаписною компанією Polydor, а в квітні цього ж року в світ вийшов
знаменитий сингл «Mademoiselle chante le blues» («Мадемуазель співає блюз»).

5 грудня 1987 року, в день свого народження, співачка виступила на сцені

найпрестижнішого залу Франції — паризької Олімпії.

У 1988 році співачка переїхала до Парижа і почала роботу над записом

альбому. У жовтні цього ж року Патрісія отримала свої перші нагороди:
Victoires de la Musique в категорії «Найкращий жіночий дебют року», а також
премії SACEM і Radio-France (RFI).

Листопад 1988 року ознаменувався виходом дебютного альбому

Mademoiselle chante le blues, який виявився дуже успішним. У квітні 1989 року
юна співачка дала кілька концертів в Європі і СРСР. 12 січня 1990 року
почалося її перше турне, назване згодом Carnets de scene («Сценічний
щоденник»), яке продовжилося 16 місяців в 12 країнах світу. Незабаром альбом
Mademoiselle chante le blues стає Діамантовим — 3 мільйони альбомів,
проданих у світі.

10 квітня 1990 року вийшов другий альбом співачки Scene de vie («Сцена
життя»), 8 квітня 1993 року — третій альбом Je te dis vous («Я говорю тобі
"ви"»).

До березня 1994 року альбом Je te dis vous отримує статус діамантового —

близько 1 мільйона проданих копій у Франції і більше 2 мільйонів у всьому
світі. Патрісія стала першою французькою співачкою, перші три альбоми якої
було продано тиражем більше 1 мільйона.

У 1997 році вийшов четвертий студійний альбом Dans ma chair («У моїй
плоті»), який співачка присвятила своїм батькам.

У січні 1998 року в Орлеані почалося третє світове турне співачки. 120

концертів в 23 країнах пройшли під назвою Rendez-vous («Побачення»).

18 травня 1999 року в 40 країнах вийшов п'ятий за ліком студійний альбом

Le mot de passe («Ключове слово») (альбом майже повністю
написаний Паскалем Обіспо), а в жовтні цього ж року почалося четверте
світове турне.

У травні 2000 року Патрісія була відзначена Національним орденом «За

заслуги».

29 жовтня 2001 року вийшла перша збірка Best Of, що підводить підсумок
14-річної кар'єри співачки.

У 2002 році Каас дебютувала як актриса у фільмі Клода Лелуша «А зараз...

Пані та панове» (And now… Ladies and Gentlemen) разом із відомим
британським актором Джеремі Айронсом.

16 квітня 2002 року дискографія Патрісії поповнилася новим альбомом Piano

Bar by Patricia Kaas, який складається з кавер-версій на відомі французькі пісні
минулого сторіччя. Вперше в своїй кар'єрі Каас записала альбом англійською
мовою. З початку 2003 року Каас гастролювала з новим альбомом
в Європі, Скандинавії, США, Канаді, Росії, Фінляндії і Японії.
 1 грудня 2003 року вийшов у світ новий альбом Sexe fort (Сильна стать).
Турне з однойменною назвою почалося в червні 2004 року і тривало до жовтня
2005 — всього 165 концертів в 25 країнах. Після завершення турне Каас
оголосила про дворічну перерву.

У лютому 2008 року Патрісія записала російськомовний дует «Не позвонишь»

разом з відомою російською групою Uma2rmaH. У грудні 2008 року у Патрісії
вийшов новий, восьмий, альбом Kabaret (Кабаре).

У березні 2008 року Патрісія стала обличчям косметичної компанії

«л'Етуаль». Співачка рекламувала продукцію до кінця 2009 року.

Альбоми

 1988 : Mademoiselle chante…
 1990 : Scène de vie
 1991 : Carnets de scène 
 1993 : Je te dis vous
 1995 : Tour de charme 
 1997 : Dans ma chair
 1997 : Black Coffee (офіційно не доступний)
 1998 : Rendez-vous 
 1999 : Le Mot de passe
 1999 : Christmas in Vienna VI (з Пласідо Домінго і Алехандро Фернандесом,
акомпонує Віденський філармонічний оркестр)
 2000 : Long Box (набір містить альбоми Scène de vie, Je te dis vous, Dans ma
chair та Le mot de passe з буклетом)
 2000 : Ce sera nous 
 2001 : Les indispensables de Patricia Kaas
 2001 : Rien ne s'arrête/Best Of 1987–2001 2
 2002 : Piano Bar
 2003 : Sexe fort
 2005 : Toute la musique… 
 2007 : Ma Liberté contre la tienne 
 2008 : Kabaret

Твір «Mademoiselle chant le blues» написаний в стилі блюз.

Блюз (англ. blues — скорочено від blue

devils — меланхолія, нудьга) — жанр вокального та інструментального музично
го мистецтва, що належить головним чином до джазу. Блюз виник на півдні
Сполучених Штатів приблизно в 1860-х рр. на основі африканських музичних
традицій, афро-американських робочих пісень.

Характерною особливістю блюзу є використання блюзового ладу, що

включає в себе понижені V і VII ступені (так звані «блюзові ноти»). Часто
музика будується за структурою «питання — відповідь», виражена як у
ліричному наповненні композиції, так і в музичному, побудованому на діалозі
інструментів між собою.

Блюз є імпровізаційною формою музичного жанру, де в композиціях

використовують тільки основний опорний «каркас», який обігрують сольні
інструменти. Споконвічна блюзова тематика будується на чуттєвій соціальній
складовій життя афроамериканського населення, його труднощах і перешкодах,
що виникають на шляху кожної чорношкірої людини. Блюз як жанр
характеризується своїми текстами, басовими лініями та інструментарієм.

Ранні традиційні блюзові вірші складалися з одного рядка, повтореного

чотири рази. Лише в перші десятиліття 20 століття найпоширеніша нинішня
структура стала стандартною: тематизм AAB, що складається з лінії,
проспіваної над чотирма першими тактами, її повторення протягом наступних
чотирьох, а потім довшої заключної лінії в останніх тактах. Ранні блюзи часто
набували форми вільного оповідання.

Витоки блюзу тісно пов’язані з релігійною музикою афро-американської

спільноти, спірічуелсами. Поява блюзу часто датується закінченням рабства.
Перша публікація нот блюзу відбулася в 1908 році. З того часу блюз
перетворився з несупроводжуваної вокальної музики та усних традицій рабів на
широкий спектр стилів та жанрів.

Друга світова війна ознаменувала перехід від акустичного до електричного

блюзу та поступове відкриття блюзової музики для широкої аудиторії. У 1960-
1970-х рр. розвинулася гібридна форма, названа блюз-роком, яка поєднувала
блюзові стилі з рок-музикою. Спочатку це була сольна народна пісня з
характерним настроєм, що була популярною серед афроамериканців, які
мешкали уздовж річки Міссісіпі. Блюз найчастіше виконувався а-капела, а
дещо пізніше — в супроводі банджо, гітари, пізніше — фортепіано або
інструментального ансамблю.

Згодом блюз об'єднався з народною музикою білих поселенців (яка, у свою

чергу, іде коріннями в кельтську музику) і сам поділився на кілька чітко
сформованих напрямків. Виконавці блюзу, такі як Джон Лі Хукер та Мідді
Уотерс, продовжували виступати перед публікою, надихаючи нових артистів,
занурених у традиційний блюз. Джон Лі Хукер поєднав свій блюзовий стиль
із рок-елементами та грою у молодих білих музикантів, створивши музичний
стиль. Співи та віртуозна техніка гітари Б. Б. Кінга принесли йому
однойменний титул "король блюзу". Кінг представив вишуканий стиль
солірування на гітарі, заснований на згинанні струн і мерехтливому вібрато, що
вплинуло на багатьох пізніших електричних блюзових гітаристів.

Часто блюз сприймається в музичному середовищі як примітивна

форма джазу, стилю, який розвивався практично паралельно. Довоєнний
акустичний блюз був складовою частиною негритянського фольклору, тому
ставлення до нього білого населення було вельми зневажливим.

До кінця сорокових років XX століття в блюзі остаточно

утвердилася електрогітара. Важко сказати, що підштовхнуло багатьох
блюзменів перейти зі звичної акустичної гітари на електричну, але блюз відтоді
дуже сильно змінився. Найчастіше з електричним блюзом пов'язують імена
Мадді Вотерса, Бі Бі Кінга, Ті-Боун Вокера, Альберта Коллінза і Альберта
Кінга. Ці музиканти досягли небувалого рівня майстерності в електричному
блюзі, і часто їх музика безпосередньо межує з роком, тому багато рок-
музикантів називають їх своїми натхненниками. Але, незважаючи на все це,
більшість білих американців поліпшила своє ставлення до блюзу лише в
шістдесятих роках XX століття, що пов'язано в основному з виникненням блюз-
року.

Різновиди блюзу:

 Кантрі-блюз — найраніша форма блюзу, що з'явилася у 1890-х роках. На

відміну від класичного блюзу, що мав переважно міське побутування,
кантрі-блюз заснований на сільському музичному фольклорі чорношкірого
населення США.
 Дельта-блюз — один з найбільш ранніх стилів блюзу. Його назва походить
від дельти річки Міссісіпі. Гітара (зокрема славетна гітара з сигарної
коробки), губна гармоніка і слайд-гітара є домінуючими інструментами і
відмітною ознакою стилю. Вокальні стилі коливаються від самозаглиблених
і сентиментальних до пристрасних і запальних.
 Електрик-блюз — форма, для якої характерне
використання підсилювачів звуку.
 Файф-н-драм-блюз  — форма блюза, що вийшла з кантрі-блюза, військової
музики і африканської ритмічної барабанної музики. Зазвичай, групи, що
грають в цьому стилі, складаються з трубача і кількох барабанщиків.
 Джамп-блюз — швидкий блюз, виконавці якого
використовують саксофон та мідні духові.
 Піано-блюз — загальна назва для всіх піджанрів блюзу, що використовують
піаніно. Одним з найвідоміших прикладів цього стилю є бугі-вугі —
імпровізаційна форма у джазі, один з найбільш ранніх видів негритянського
блюзу на фортепіано. Буґі-вуґі властиві остинатні басові фігури в ритмі
восьмих або восьмих з крапкою та шістнадцятих в октавному русі,
двадцятитактовий блюзовий квадрат, моторна ритміка, швидкий темп.
 1. Музично-теоретичний аналіз

Твір «Mademoiselle chant le blues»

Форма твору

Форма блюзу - це циклічна музична форма, в якій повторюване

прогресування акордів відображає схему питання та відповіді, яка зазвичай
зустрічається в африканській та афро-американській музиці. У перші
десятиліття 20-го століття блюзова музика не була чітко визначена з точки зору
певного прогресу акордів. З популярністю таких виконавців, як Бессі Сміт,
використання дванадцятитактових блюзів поширилося в музичній індустрії в
20-30-х роках.
Основний 12-тактовий ліричний фрейм блюзової композиції відображається
стандартною прогресією: 12 тактів у розмірі 4/4. Блюзові акорди, пов’язані з
дванадцятитактовим блюзом, як правило, являють собою набір з трьох різних
акордів, відтворених за схемою 12 тактів.
Тексти пісень зазвичай закінчуються на останній такт десятого такту або
перший такт 11-го такту, а останні два такти даються інструменталісту як
перерва; гармонія цієї двотактної перерви, повороту, може бути надзвичайно
складною, іноді складається з окремих нот, які не піддаються аналізу в термінах
акордів.
Баси підсилюють трансоподібний ритм і дзвінок-відповідь, і вони утворюють
повторюваний ефект, який називається грув.
Тематизм блюзу традиційно позначається формулою AAB, що складається з
лінії, проспіваної над чотирма першими тактами, її повторенням протягом
наступних чотирьох, а потім довшої заключної лінії в останніх тактах музичної
теми твору.
 Основна музична тема твору написана в стилі піано-блюз.
Це двадцятитактовий блюзовий квадрат.

ПРИКЛАД:

Схема твору:

Вступ + ААВ + зв’язка + ААВ + імпровізація + ААВ +заключна побудова

2. Ладотональний план

Тональний план музичного твору активно впливає на процес формування

композиції з усіма її властивостями, відношенням розділів і фону, роллю
кульмінаційних зон.
 Основна тональність твору d-moll (гармонічний вид). З 62 такту
партитури – модуляція в тональність es-moll.
Гармонія твору складна. Автор використовує яскраві по функційній
належності акорди головних ступенів t – s – D. Гармонічна вертикаль дещо
ускладнюється завдяки не акордовим звукам (прохідним).
Типова форма класичного блюзу — дванадцятитактовий період з трьох фраз
по чотири такти кожна (AAB); перші 4 такти — на тонічній гармонії, по два
на субдомінанті й тоніці, і по два — на домінанті й тоніці.

3. Гармонічний план

Гармонія твору складна, насичена акордами головних ступенів. Часто

зустрічаються дисонансні співзвуччя, що надає оркестровій партитурі багате
колоритне забарвлення.
Для мелодики блюзу характерне використання блюзового ладу.
Блюзовий лад — особливий різновид мажоро-мінору, характерний
для джазу, блюзу та споріднених жанрів. Полягає у використанні так
званих «шлюзових нот» — понижених V та VII ступенів в мінорі, і
підвищеному IV  ступені мажорного ладу. 
Така ладо - тональна палітра дозволяє гнучко відобразити усі світлотіні,
створити гармонічний фон, притаманний для даного стилю.
Мелодія – найважливіший засіб музичної виразності. Мелодична лінія
утворюється від сполучення плавного, поступеневого руху із стрибкоподібними
висхідними та низхідними ходами, підйомами і спадами.
Рух мелодичної лінії надзвичайно тісно пов’язаний з текстом, яскраво
передає настрій пісні.
Мелодія даного твору хвилеподібно-рухлива. Від напрямку мелодії
залежить її напруження.
Зростання напруження мелодичного розвитку пов’язане з висхідним
напрямком та посиленням звучності, зменшення напруження з низхідним
напрямком та динамічним заспокоєнням.
Мелодія наспівна, але зустрічаються стрибкоподібні рухи на різні інтервали.
Оркестр підтримує розвиток мелодії функційно, також додає
мелодичному розвитку колористичного забарвлення.

4. Темп та метро- ритм твору

Важливе значення в творі, поряд з мелодичним, гармонічним розвитком

відіграє метро-ритмічна організація.
Основний розмір твору 4/4. Даний розмір відноситься до групи складних
розмірів і утворюється з однорідних простих розмірів.
Складні розміри допомагають втілити широке коло образів - від
танцювальних, маршових до лірико-споглядальних.
Цей розмір сприяє відтворенню жанрових особливостей стилю.
Ритмічні поєднання в творі різноманітні.
Складності ритмічного рисунку зводяться до використання синкопованого
ритму, пунктирного ритму, частим є явище поліритмії. В творі
використані групи непарного поділу тривалостей: тріолі.

5. Фактура

Фактура твору гомофонно-гармонічна. Тип фактури: розвинена

мелодія з акордовим супроводом. Це звукова матерія музичного твору,
комплекс усіх звукових ліній, пластів і голосів, що виступають в ній у різних
функціональних співвідношеннях і які утворюють одне звукове ціле.
Фактура – це живий організм, здатний сконцентровуватися і розсіюватися,
згущуватися і розріджуватися, розбухати в об’ємі і стискатися до мінімуму,
розгалужуватися на окремі звукові горизонтальні лінії і зливатися в монолітну
одноголосну течію.
6. Темп
В даному творі темп Moderato. Цей темп належить до групи помірних
темпів. Необхідно враховувати вказівки композитора, зміст твору, характер
динамічних відтінків, ступінь виразності та інших елементів виконавського
задуму та технічних можливостей оркестрового виконавства.
Слід зауважити і врахувати темпову швидкість і характер темпового руху.
Темпова швидкість залежить від змісту і характеру твору. Якщо захопитись
прискоренням темпу, то мелодичний рух загубить наспівність. Обравши певну
темпову швидкість – помірний темп, дещо з рухом, слід виявити характер
темпового руху, тобто розглянути, чи темповий рух буде статичним на протязі
всього твору, чи він змінюється залежно від художнього змісту.
Одночасно необхідно уникати надмірних темпових змін і контрастів у
кадансах і тональних переходах, бо це також порушить єдність художнього
образу.
7. Динаміка

Динаміка відіграє велике значення в драматургії твору, підсилюючи

кульмінаційні моменти.
Динамічна шкала в творі не дуже різноманітна, що зумовлено особливостями
даного стилю.
Великий вплив на якісне звучання мають теситурні умови.
Висока теситура придатна для нюансу F, FF.
Акорди звучать блискуче, дзвінко.
В творі має бути досягнута цілковита звукова і динамічна рівновага.
Тому диригент повинен навчити виконавців інтонаційної стійкості, широкого
виявлення тембрових барв, та яскравої передачі музичного змісту.
Динамічний план не можна розглядати у відриві від фразування. Динаміка,
як розподіл сили звуку, має велике значення у створенні форми, як єдиного
цілого. Отже, якщо темпоритм та динаміка взяті рівно, то правильні відчуття і
переживання створюються природно самі собою.

«P» ( тихо) створюється на прикрито-стриманому звуці. Цей відтінок

справляє враження спокою, врівноваженості, або навпаки, для передачі
скритої тривоги, неспокою.
«f» ( гучно) – динамічний відтінок, який вказує на сильне звучання і сам по
собі передбачає певний ступінь твердості та рішучості.
«cresc» – поступове посилення звуку.
«mf» - дещо тихше, ніж форте.
«рр» - значно тихше, ніж «р»

8. Динамічна шкала:
Загальний схематичний динамічний план твору:

к-ть 1-8 9-27 28-30 31-53 54-61 62-78 79-87 89-91 92-93
тактів
динам. F - mF mP - P F F - mF F mP - P mP dim. P
відтінки

9. Теситура твору

Теситурні умови мають великий вплив на формування оркестрового

звучання. Інструменти володіють динамічними можливостями, прямо-
пропорційними теситурним умовам.
Теситурні умови твору зручні для всіх оркестрових партій.
Проаналізувавши твір з погляду використання регістрів кожної партії, можна
пересвідчитися, що кожна партія перебуває в межах свого природнього
регістру. А тому її теситурні умови зручні і ансамблеве звучання буде
природнім.
 Чистота інтонації - це наріжний камінь, на якому базується якість
інструментального мистецтва. Загальний гармонічний ансамбль досягається на
основі чистоти інтонуванні кожної партії, тобто при досконалості мелодичного
строю.

Теситура інструментів

Тенор-саксофон Ces2– Ces3

соло
Флейта 1 B1– F3
Флейта 2 A– Ges3
Кларнет B b1 A1 – G3
Альт-саксофон 1 G1 – D3
Альт-саксофон 2 C1 – C3
Тенор-саксофон 1 C1 – H2
Тенор-саксофон 2 H – A2
Баритон-саксофон A – Fis2
Валторна H – C3
Труба 1 E1 – E2
Труба 2 C1 – C2
Труба 3 G1 – G2
Труба 4 E1 – E2
Тромбон 1 E1 – G
Тромбон 2 i 3 B–G
Туба E–F
 10. Виконавський аналіз твору

Створення повноцінного, цілісного багатогранного художнього образу-

головне завдання виконання, учасниками якого є диригент і оркестровий
колектив.
Керівник колективу повинен донести своє бачення, відчуття манери, стилю
до колективу і разом з ним відтворити цей образ засобами оркестрового
виконання.
 Єдність художнього трактування, правильність розкриття художнього образу
вимагають визначення потрібного темпу у виконанні твору. Знайшов диригент
вірний темп – означає в значній мірі, що можна заволодіти художнім образом,
створеним в даному творі.
Створення повноцінного, цілісного, багатогранного художнього образу-
головне завдання виконання, учасниками якого є диригент і оркестр.
Точність розкриття образу залежить значною мірою від правильності вибору
темпу, манери виконання.
Від диригента вимагається конкретність та підготовленість вступів і знімань.
Точні покази ауфтактів та вступів запорука успішного виконання.
Жести диригента повинні бути виразними. Подолання виконавських
труднощів в процесі роботи над твором підвищує професійну майстерність
учасників оркестру та диригента, допомагає набути навичок і вмінь, необхідних
для подальшого вдосконалення майстерності.
При диригуванні даного твору слід звернути особливу увагу на точне
виконання ритмічного малюнка, виконання і дотримання штрихів, а також
чіткого виконання синкоп. В творі використовується чотиридольна схема
диригування.
 Використана література

1. Колесса М. Основи техніки диригування. - К.: Музична Україна, 1981.

2. Барсова І. Книга про оркестер. - К.: Музична Україна, 1981.

3. Мусин И. Л. О воспитании дирижера. - Л,: Музика, 1987.

4. Юцевич Ю. Словник музичних термінів. - К.: Музична Україна, 1986.

5. Єржемський Г. Л. Психология дирижирования. - М.: Музыка, 1988.

6. Конерштейн М. М. Вопросы дирижирования. - М.: Музика, 1972.

7. Иванов-Радкевич А. П. Воспитание дирижера. - М.: Музыка, 1973.

цію.