1.

Історичні аспекти розвитку романо-германської правової

сім`ї.

Романо-германська правова сім’я (континентальна) – це сукупність

національних правових систем країн континентальної Європи, що мають
схожість історичного генезису на основі давньоримського права та його
пристосування (разом з канонічним правом і місцевими звичаями) до нових
національних умов, спільні засади правового регулювання, подібні риси
структури права з поділом на публічне і приватне право, одноманітне
розуміння природи норми права як правила поведінки загального характеру,
єдність системи форм (джерел) права, основною з яких є нормативно-
правовий акт.
Історичними коренями романо-германського права визнаються римське
цивільне право (перш за все й особливо для романської групи) та місцеві
звичаї і «закони варварів» германських племен (для германської групи
відповідно), що й визначили історичний шлях формування та розвитку
правових систем континентальної Європи.
Умовно історичний генезис романо-германського права може бути
поділений на три основні етапи:
1. ХІІ ст. – період становлення, що характеризується наявністю
звичаєвого та канонічного права, а також рецепцією (пристосуванням
до нових умов, відновленням дії) римського права.
2. ХІІІ – ХVІІІ ст. – період Відродження, основна ідея якого – підготовка
суддів та інших юристів-практиків, які б вирішували життєві справи на
підставі права, тобто справедливо. Університети є засобом
розповсюдженням ідей права (справедливості), моралі. Право
трактувалось як модель соціальної організації, тому повинно було
ґрунтуватись на гуманістичних засадах. У ХVІІ – ХVІІІ ст. вплив на
розвиток романо-германського права мала теорія природного права.
3. Кінець ХVІІІ ст., початок ХІХ ст. – до теперішнього часу,
характеризується розвитком національного права, національного
законодавства, кодифікацією, визнанням нормативно-правового акта
основним джерелом права. Теорія природного права поступається
місцем теорії позитивізму, розвиток якого сприяє створенню
національних кодексів.
Отже, з наукової точки зору романо-германська правова сім’я виникла у
ХІІ – ХVІ ст. Утворення романо-германської правової сім’ї пов’язане з
відродженням, яке відбувалося у XII – XIII ст. на заході Європи. Це
відродження виявлялося в багатьох сферах, і одним з його аспектів був
юридичний, зокрема це стосувалося відродження вивчення римського права в
італійських, французьких і німецьких університетах.
 Зародження романо-германської правової сім’ї не є результатом
утвердження політичної влади. І в цьому виявляється одна з відмінностей
формування романо-германської сім’ї від англійського права, де розвиток
загального права був пов’язаний з посиленням королівської влади.
Формування романо-германської правової сім’ї підпорядковане загальному
закономірному зв’язку права з економікою та політикою і не може бути
зрозуміле без урахування складного процесу розвитку капіталістичних
відносин у надрах середньовічного суспільства, передусім відносин
власності, обміну первісного нагромадження, переходу від
зовнішньоекономічного до економічного примусу.
2. Характерні ознаки романо-германської сім`ї права.
Правові системи, що входять до складу романо-германської сім’ї
характеризуються наявністю таких істотних ознак:
- домінування нормативно-правового акта як форм (джерела) права.
За цією ознакою романо-германська правова сім’я відрізняються від
інших, зокрема, від англо-американської, в якій основну роль
відіграє правовий прецедент, та мусульманської, що ґрунтується на
нормах ісламу;
- поділ системи права на дві підсистеми – публічне та приватне
право. Поділ права на публічне та приватне був започаткований
римським правом і став однією з основних характеристик права,
запозичених романо-германською правовою сім’єю;
- диференціація системи права на галузі, підгалузі та інститути. Чітка
структура системи права, властива саме романо-германській сім’ї,
меншою мірою притаманна англо-американській, і майже не
властива общинно-традиційним правовим системам та
мусульманському праву;
- високий ступінь кодифікації права. Нині практично всі основні
галузі права в країнах з романо-германською правовою системою
кодифіковані, тоді як в країнах з іншими типами правових систем
кодифікація часто є епізодичною. Наприклад, у правових системах
англо-американської сім’ї переважною формою систематизації
законодавства є не кодифікація, а інкорпорація;
- абстрактний характер правової норми та правової свідомості. За
цією ознакою романо-германське право істотно відрізняється від
англо-американського. При розробці нової правової норми
європейський законодавець бере до уваги в основному доктринальні
погляди на ту чи іншу правову проблему, а не конкретні ситуації, в
яких має застосовуватися ця норма права.
 3. Виділення романської та германської груп правових систем
вструктурі романогерманської сім` ї права.
Незважаючи на спільне історичне коріння, правові системи, що входять до
романо-германської правової сім’ї, мають низку специфічних рис, які
дозволяють їх поділяти на такі основні групи:
1. романська група правових систем (Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди,
Люксембург, Іспанія, Португалія та ін.). Материнською правовою
системою у романській групі є правова система Франції, тому іноді ця
група також називається “французькою”;
2. германська група правових систем (Німеччина, Австрія, Швейцарія);
3. північноєвропейська (скандинавська) група правових систем (Швеція,
Норвегія, Фінляндія). Ця група поєднує ознаки як романо-германської, так
і англо-американської правових систем. Скандинавське право має в цілому
ті ж ознаки, що і романо-германське, проте одним з основних джерел
права тут поряд із нормативно-правовим актом є і юридичний прецедент.
4. латиноамериканська група правових систем (Мексика, Чилі, Аргентина,
Перу та ін.). Ця група також поєднує ознаки романо-германської та англо-
американської систем. У латиноамериканському праві також визнається
поділ права на публічне і приватне, і у сфері публічного права більш
відчутним є вплив англо-американської правової системи, а у сфері
приватного права – романо-германської.
Останні дві групи (скандинавська та латиноамериканська) у юридичній
літературі нерідко розглядаються як самостійні правові сім’ї. Подібний
підхід має незаперечну наукову та прикладну цінність, проте з точки зору
основних принципів права та історичного процесу формування
скандинавських та латиноамериканських правових систем їх можна
розглядати і як специфічні групи (типи) правових систем у складі романо-
германської правової сім’ї. Романо-германська правова сім’я значною
мірою впливає і на інші правові сім’ї. Зокрема, правові системи
африканських та азіатських держав, що були колоніями Франції, Іспанії,
Португалії та Голландії мають багато спільних рис з романо-германським
правом. Відчутний вплив романо-германська правова сім’я справила і на
далекосхідну правову сім’ю, преш за все на правові системи Японії та
Південної Кореї. Більше того, посилення ролі нормативно-правового акту
як джерела права у англо-американських правових системах також слід
розглядати як вплив континентального права. Особливо це стосується
правової системи Великобританії, що не в останню чергу пов’язано з її
членством у Європейському Союзі та гармонізацією права Сполученого
королівства з правом ЄС.

4. Система джерел права романо-германської правової сім`ї.

Джерелами права романо-германської правової системи є закони, звичаї,
судова та адміністративна практика, а також правові доктрини.

Серед джерел права романо-германської правової сім’ї пріоритетне місце

посідає нормативно-правовий акт (закон). Нормативно-правовим актом є
офіційний письмовий документ, який містить норму права
(загальнообов’язкове правило поведінки).

Загальною особливістю для всіх країн, що належать до романо-

германської правової сім’ї, є нормативність права. У країнах романо-
германської правової сім’ї норму розуміють як правило поведінки
загального характеру, що створив законодавець, а також розглядають як
основу (своєрідне «ядро»), яку можна роз’яснювати та деталізувати для
вирішення конкретних справ. Важливою рисою норми є її узагальнений
характер, що викликає необхідність у тлумаченні та конкретизації. У
країнах з романо-германською правовою системою закон виступає
найважливішим джерелом права. Норми мають системно-ієрархічний
характер. Найвищу юридичну силу мають норми, що закріплені у
конституціях країн романо-германської правової сім’ї.

Важливе значення у системі джерел права романо-германської правової

сім’ї належить підзаконним нормативно-правовим актам, до яких
належать постанови, декрети, укази, інструкції, рішення, регламенти,
циркуляри. Переважна більшість з них з’являється як результат
делегованої правотворчості (наприклад, парламент делегує свої
повноваження уряду).

Серед джерел права звичай відіграє другорядну роль, виступає

доповненням до закону. Допоміжний характер стосовно закону як
основної форми права також відіграє правова доктрина. На думку
дослідників, роль правової доктрини визнається у законопідготовчій та
правозастосовній діяльності (тлумачення норм права).
Досить дискусійним є думка про належність судової практики до джерел
романо-германського права. Проте, на думку більшості дослідників,
судову практику все-таки можна віднести до допоміжного джерела права
романо-германского типу. Дія судової практики у країнах романо-
германського типу відбувається в межах, встановлених законодавцем.
Створена судовою практикою правова норма носить обмежений характер,
оскільки не володіє такою ж загальністю і узагальненість як норма права,
що виходить від парламенту. При розгляді нової справи вона може не
враховуватися. У цьому полягає головна відмінність норми, створеної в
процесі судової діяльності країн, що належать до романо-германського
типу, від пріоритетного становища судового прецеденту в країнах англо-
американського права.
5. Характеристика зв`язку романо-германської правової сім`ї з
римським правом.
Як вже згадувалося, головною особливістю романо-германського права
вважається його органічний зв’язок із римським правом. Він обумовлений
рецепцією римського права, яку здійснили всі країни романо-германської
правової сім’ї.
Рецепція (від лат. receptio — сприйняття, сприймання) — це запо-зичення
правовою системою основних засад і принципових підходів іноземного
права.
Рецепція римського приватного права правовими системами романо-
германської сім’ї відбувалась кілька разів. Ураховуючи це, можна ви-
окремити три етапи рецепції римського права:
перший етап рецепції припадає на XII–XIII ст. Рецепція в цей пе-ріод
полягає головним чином у вивченні, коментуванні та викладанні
римського права в університетах;
другий етап рецепції — XIV–XVІІ ст. У ці часи римське право активно
застосовується на практиці;
третій етап рецепції пов’язується з грандіозним реформуванням
законодавства, викликаним буржуазними революціями. Він сягає сво-го
піку під час кодифікацій, що відбуваються в Європі в ХІХ ст.
Як зауважує Й. О. Покровський, після падіння Західної Римської імперії
для римського права настає темна епоха1. Проте з V по ХІ ст. римське
право все ж таки не припиняло своєї дії у Західній Європі: підкорене
населення — нащадки колишніх римських підданих — про-довжувало
жити за римським правом. Деякі германські королі навіть видали для своїх
римських підданих офіційні збірники римського права. Наприклад, у 506
р. король вестготів Аларіх ІІ видав Lex Romana Visigothorum (Закони
римських вестготів). Зрозуміло, це було спрощене, популяризоване і
зіпсоване римське право — так зване римське вульгарне право.
Крім того, певний вплив із боку римського вульгарного права від-чули на
собі й тексти германських законів. Збереженню римського права сприяло
й те, що церква до спорів між церковними установами та її окремими
служителями застосовувала саме римське право. На-гадаємо хоча б
відомий афоризм тієї епохи: «Церква живе за римським законом». Слід
зазначити, що римське право переважало у південних частинах Західної
Європи (Італія, Іспанія, південна Франція), а гер-манське — у північних
(теперішня Німеччина, північна Франція).
Втім, навряд чи можна погодитись з думкою, що рецепція римсько-го
права відбувається на Європейському континенті, починаючи ще з
утворення варварських королівств на місці Західної Римської імперії. На
наш погляд, рецепція римського права саме як запозичення іно-земною
правовою системою його основних засад та інститутів усе ж таки не була
проведена у ранньому Середньовіччі насамперед через нездатність
варварів до сприйняття здобутків давньоримської цивілізації. На початку
Середніх віків у західній половині європейського континенту римське та
германське право існували як дві повні протилежності, як два зовсім
чужих світи.