Іспит Кримінальне право зарубіжних країн

1. Загальна характеристика, поняття і структура кримінально-правових систем сучасного світу.
Історично в кожній країні склалася своя система права, сформувалися особливості правової свідомості та правової
культури, діє своя система юридичних установ. Разом із тим існують елементи схожості кримінально-правових
систем, які дозволяють згрупувати їх у більші спільності – типи (сім'ї).
Відомі українські вчені визначають правову систему як систему всіх юридичних явищ, які існують у певній державі
або групі держав (П.М. Рабінович),
або як комплекс взаємопов’язаних і узгоджених юридичних засобів, що мають своїм призначенням регулювати
суспільні відносини, а також юридичних явищ, що виникають унаслідок такого регулювання (правові норми,
правові принципи, правосвідомість, законодавство, правові відносини, юридичні установи, юридична техніка,
правова культура, стан законності та її деформація, правопорядок та інші) (О.Ф. Скакун).
До структури правової системи входять такі елементи:

 суб'єкти права – фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства та ін.), юридичні особи –
комерційні і некомерційні організації, держава, соціальні спільності та ін;
 правові норми і принципи;
 правові відносини, правова поведінка, юридична практика, режим функціонування правової системи;
 правова ідеологія, правова свідомість, правові погляди, правова культура.
 законність, правопорядок.
Критерії класифікації правових систем:

1) єдність генезису. Правові системи, що належать до одного типу, мають загальне історичне коріння, зокрема —
загальні пам'ятки права. Наприклад, правові системи Росії, України та Білорусі мають загальні історичні пам'ятки —
Руську правду і княжі статути;
2) спільність форм права. Наприклад, для країн романо-германської правової сім'ї основним джерелом права є
нормативно-правовий акт. Для країн англо-американської – судовий прецедент;
3) єдність структури системи права. Наприклад, для романо-германського типу права характерний поділ системи
права на приватне і публічне, на галузі й інститути, для англо-американського типу характерне загальне право.
4) єдність ідеологій і принципів права (філософські, релігійні, політичні). Наприклад, для романо-германського типу
права характерне верховенство закону, а для релігійного типу – верховенство релігійних норм;
5) єдність юридичної техніки, тобто уніфікована термінологія, схожі категорії, конструкції та поняття. Наприклад,
для романо-германської сім'ї характерним є використання римської юридичної термінології;
6) схожість правових установ і правової практики. Наприклад, для романо-германської сім'ї характерною є
правозастосовча діяльність суддів, а для англо-американської – правотворчість суддів.
Тож, відповідно до схожості кримінально-правових систем, їх можна згрупувати у 5 сімей:

 романо-германську правову сім'ю;
 англо-американську правову сім'ю;
 змішану правову сім'ю (країни скандинавської та латиноамериканської груп);
 релігійну правову сім'ю (країни з мусульманським, індуїстським та іудейським правом);
 традиційну правову сім'ю (країни далекосхідної й африканської груп).
2. Історія становлення та розвитку кримінально-правових систем сучасного світу.
 Романо-германський тип правової системи найбільш поширений. До нього відносять національні

правові системи Франції, Німеччини, Італії, Іспанії, також слов'янських країн.
У своєму становленні романо-германська правова сім'я пройшла три основні етапи:

1) епоха Римської імперії характеризується зародженням римського права і його занепадом у зв'язку із загибеллю
Римської імперії, пануванням в Європі застарілих способів рішення спорів – поєдинки, ордалії (випробування),
чаклунство тощо, тобто фактична відсутність права у сучасному розумінні цього слова (до 13 ст.);
2) 13–17 ст. – відродження римського права (період «університетського» (доктринального) права), пов’язане з
вивченням римського права в університетах, підготовкою суддів та інших юристів, які б вирішували життєві справи
на підставі права;
3) 18 ст. – до наших днів – кодифікація права, поява конституцій – Польща та Франція (1791 р.) і галузевих кодексів
– Цивільний кодекс Франції 1804 р. (Кодекс Наполеона), Цивільне укладення Німеччини (1896 p.), створення
національних правових систем.
Кримінально-правові системи, що входять до романо-германської правової сім’ї мають свої витоки з Давнього Риму
і римського права. Створення цієї сім’ї зумовлено відродженням римського права на європейському континенті (у
Західній Європі) в 12-13 ст.
 Англо-американський тип правової системи. Правовий прецедент вперше знайшов своє місце у межах
англійського права, а потім і в межах англо-американської правової сім’ї. В Англії він остаточно сформувався як
джерело права, в тому класичному вигляді, в якому постає і широко використовується й досі.
Сім’я англо-американського права почала формуватися в 11 ст. в Англії і потім поширилася на її колонії та
домініони. До сім’ї входять правові системи США, Австралії, Канади, Нової Зеландії, Північної Ірландії та країни
Британської Співдружності.
У 1066 році були створені королівські суди, які вирішували свої справи від імені Корони. Рішення, які приймалися
суддями, бралися за основу іншими судами під час розгляду подібних справ. Крім того, у містах та сільській
місцевості діяли свої суди, кожен з яких керувався правовими звичаями тієї місцевості, на яку поширювалася його
юрисдикція. У 13 ст. зародилася теорія прецедентного права. На зміну різним місцевим актам в Англії прийшло
єдине «загальне право» для всієї країни, яке являло собою систему прецедентів. Зрештою, до 18 ст. склалася стійка
практика цитування прецедентів, які стали справжніми джерелами права.
На території Північної Америки англійське загальне право почало діяти з 1607 року (дата утворення там першої
англійської колонії).
 Змішаний тип правової системи. Змішана правова сім’я – це група національних правових систем, яка
поєднує у собі ознаки романо-германської та англо-американської правових сімей.
Поєднання ознак романо-германського та англо-американського права найчастіше має такі прояви:

 нормативно-правовий акт визнається основним джерелом права;
 визнання судового прецеденту в якості джерела права;
 наділення суду широкою свободою при вирішенні конкретної справи.
Держава і право у скандинавських та латиноамериканських країнах розвивалися самобутньо.
Регіонами поширення скандинавського права є Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія, Ісландія. Географічно вони
близькі до країн романо-германського типу правової системи. Проте на відміну від нього ця група правових систем
не зазнала глибокого впливу римського права. У цих країнах нормативно-правовий акт визнаний провідним
джерелом права. Але одночасно з цим істотну увагу приділено судовій практиці, поширеній у країнах загального
права, і визнана роль судового прецеденту (у вигляді рішень верховних судових органів). Проте можна визнати, що
скандинавське право є близьким до романо-германського типу правової системи, певною мірою є його специфічною
підгрупою. Деякі країни, наприклад Швеція, будучи учасниками Європейського Союзу, зазнають впливу
європейського права.
Країни Латинської Америки (Аргентина, Парагвай, Уругвай, Чилі та ін.) певний час були колоніями Франції,
Іспанії, Португалії, тому у своєму історичному розвитку зазнали сильного впливу їх правових систем. Нині багато
правових систем латиноамериканських країн є близькими до романо-германської групи права. Проте їх не можна
вписати в романо-германський тип правових систем, оскільки конституційне право цих країн формувалося під
значним впливом американського права. Демократична Конституція США стала відправним документом
конституційного розвитку країн Латинської Америки.
Отже, латиноамериканське право полягає в тому, що у сфері публічного права (насамперед конституційного) за
основу взята американська система, у сфері приватного права (цивільного) – романська.
 Релігійний тип правової системи (країни з мусульманським, індуїстським та іудейським правом).
Формування мусульманського, індуїстського та іудейського права пов’язане з появою священих книг, які містять
релігійно-правові норми, які є основним джерелом права (у мусульман – Коран, Сунна, Іджма, Кияс; в індусів –
закони Ману, веди (Ригведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа); в іудеїв – Старий Завіт, Тора, Талмуд).
 Традиційний тип правової системи (країни далекосхідної й африканської груп). До сім'ї традиційного
права належать правові системи низки країн Екваторіальної, Південної Африки та Океанії. При всій відмінності
історичних особливостей виникнення і розвитку їх зближує заперечення західної ідеї права як основного регулятора
суспільних відносин.
Система звичаєвого (традиційного) права – це форма регламентації суспільних відносин, заснована на

державному визнанні тих соціальних норм, що склалися природним чином та увійшли до звички населення
(звичаїв).
Звичай є найдавнішим джерелом права, відомим усім правовим системам, проте якщо в країнах романо-
германського й англо-американського права він виконує лише другорядну роль, то в більшості африканських країн
він був і продовжує залишатися основним регулятором суспільних відносин, особливо за межами міст. Численні
народності Африки мають свої звичаї, покликані забезпечити єдність, згуртованість соціальної групи (племені, роду,
села), повагу до пам'яті предків, зв'язок із навколишньою природою, духами, іншими надприродними силами.
3. Типологія кримінально-правових систем сучасного світу.
За схожими елементами кримінально-правових систем сучасного світу, вони об’єднуються у більші спільності –
типи (сім'ї).
Тож, відповідно до схожості кримінально-правових систем, їх можна згрупувати у 5 типів (сімей):

4. Критерії класифікації кримінально-правових систем систем сучасного світу.
Критерії класифікації правових систем:

1) єдність генезису. Правові системи, що належать до одного типу, мають загальне історичне коріння, зокрема —
загальні пам'ятки права. Наприклад, правові системи Росії, України та Білорусі мають загальні історичні пам'ятки —
Руську правду і княжі статути;
2) спільність форм права. Наприклад, для країн романо-германської правової сім'ї основним джерелом права є
нормативно-правовий акт. Для країн англо-американської – судовий прецедент;
3) єдність структури системи права. Наприклад, для романо-германського типу права характерний поділ системи
права на приватне і публічне, на галузі й інститути, для англо-американського типу характерне загальне право.
4) єдність ідеологій і принципів права (філософські, релігійні, політичні). Наприклад, для романо-германського типу
права характерне верховенство закону, а для релігійного типу – верховенство релігійних норм;
5) єдність юридичної техніки, тобто уніфікована термінологія, схожі категорії, конструкції та поняття. Наприклад,
для романо-германської сім'ї характерним є використання римської юридичної термінології;
6) схожість правових установ і правової практики. Наприклад, для романо-германської сім'ї характерною є
правозастосовча діяльність суддів, а для англо-американської – правотворчість суддів.
5. Відносність типології кримінально-правових систем сучасного світу.
Тож, відповідно до схожості кримінально-правових систем, їх можна згрупувати у 5 типів (сімей):

Але ця типологія є відносною, адже існують й інші схожі елементи національних правових систем країн, які
об’єднують їх у інші класифікації.
Згідно з іншою класифікацією виділяються сім'ї:

 загального права;
 континентального права;
 релігійного права;
 змішаного права;
 традиційного права
 соціалістичного права.
З наведених класифікацій видно, що типологія кримінально-правових систем має відносний характер. Якщо,
наприклад, називати соціалістичну систему права, то, очевидно, слід говорити також про буржуазну систему, якщо
називати мусульманську систему, то треба сказати і про християнську (канонічну систему), якщо виділяти
англосаксонську систему, можна згадати і іранську систему і т.д.
6. Особливості та специфіка кримінально-правових систем країн романо-германської (континентальної)

правової сім'ї.
Серед особливостей кримінально-правових систем країн романо-германської (континентальної) правової
сім’ї можна виділити наступні:
 ієрархічно побудована система джерел писаного права, в якій домінуюче місце займають нормативно-
правові акти;
 головна роль у формуванні права приділяється законодавцю, який створює загальні юридичні правила
поведінки;
 діяльність суддів є правозастосовчою;
 маються писані конституції, які мають вищу юридичну чинність;
 вагоме значення у системі джерел права займають підзаконні нормативні акти (регламенти, інструкції,
циркуляри і т.д.);
 розподіл системи права на публічне та приватне, а також на галузі й інститути;
 правовий звичай і правовий прецедент виступають у якості допоміжних, додаткових джерел;
 на першому місці знаходяться не обов’язки, а права людини і громадянина. Право країн континентальної
Європи є одним з найбільш гуманістично спрямованих у світі, що підтверджується чинністю відповідних
регіональних міжнародно-правових документів, зокрема Конвенції про захист прав та основоположних свобод
людини від 4 листопада 1950 р.;;
 особливе значення має юридична та наукова доктрина.
7. Особливості та специфіка кримінально-правових систем країн англо-американської (англосаксонської)

правової сім'ї (сім'ї загального права).
Серед особливостей кримінально-правових систем країн англо-американської (англосаксонської) правової

сім'ї (сім'ї загального права):
 основним джерелом права виступає судовий прецедент (правила поведінки, сформовані суддями в їхніх
рішеннях по конкретній справі, які поширюються на аналогічні справи);
 юридичний прецедент носить індивідуальний (казуїстичний) характер;
 провідна роль у правотворчості відводиться суддям;
 відсутній поділ права на публічне і приватне, домінуюче значення має процесуальне (процедурне,
доказове) право;
 норми права сформовані без чіткого галузевого характеру, тобто немає кодифікованих галузей права;
 статутне право і правові звичаї виступають в якості допоміжних джерел права;
 правова доктрина носить прагматичний, прикладний характер;
 домінують права і свободи особи, що забезпечені судовим захистом, а не її обов’язки.
8. Особливості та специфіка кримінально-правових систем країн змішаної правової сім'ї (країн

скандинавської та латиноамериканської груп).
Змішана правова сім’я – це група національних правових систем, яка поєднує у собі ознаки романо-германської та
англо-американської правових сімей.
Держава і право у скандинавських та латиноамериканських країнах розвивалися самобутньо.

 наділення суду широкою свободою при вирішенні конкретної справи.
9. Особливості та специфіка кримінально-правових систем країн релігійної правової сім'ї (країн з

мусульманським, індуїстським та іудейським правом).
Найістотнішою відмінністю релігійної правової сім’ї від романо-германської та англо-американської і водночас його
основоположною особливістю є нерозривний зв’язок з релігією.
Серед особливостей кримінально-правових систем країн релігійної правової сім'ї (країн з мусульманським,
індуїстським та іудейським правом):
 головним творцем права визнається Бог, а тому правові правила є непорушними та підлягають
суворому дотриманню;
 тісне переплетіння юридичних положень з релігійними, філософськими, моральними, звичаєвими
правилами поведінки;
 джерелами права виступають релігійно-моральні принципи та цінності, що визначені у відповідних
релігійних книгах;
 відсутній поділ на публічне і приватне право;
 особливе місце в системі джерел права відводиться правовій доктрині (працям вчених), що тлумачить і
конкретизує релігійні першоджерела;
 законодавство має другорядне значення, судова практика не виступає джерелом права;
 домінуваня у правових правилах встановлення обов’язків особи, а не її прав і свобод.
10. Особливості та специфіка кримінально-правових систем країн традиційної правової сім'ї (країн
далекосхідної й африканської груп).
Традиційне право панує у країнах Далекого Сходу (Китай, Японія, Республіка Корея) та у Африці.
Серед особливостей кримінально-правових систем країн традиційної правової сім'ї (країн далекосхідної й
африканської груп):
 домінуюче значення в системі джерел права посідають звичаї і традиції, що носять, як правило,
неписаний характер і передаються з покоління в покоління;
 звичаї та традиції представляють собою синтез юридичних, моральних, ідеологічних правил, що склалися
історично та визнаються державами;
 звичаї і традиції регулюють відносини всередині спільноти, а не між окремими індивідами;
 високий рівень архаїчності (застарілості) звичаїв і традицій;
 нормативні акти (писані закони) мають вторинне значення, хоча останнім часом їх приймається все
більше і більше;
 судова практика (юридичний прецедент) не виступає як основне джерело права;
 юридична доктрина не грає істотної ролі в юридичному житті даних суспільств;
 судова влада керується ідеєю примирення при здійсненні правосуддя.
11. Сучасні напрями розвитку кримінально-правових систем.
У сучасному світі відбуваються процеси інтеграції та глобалізації правових систем, щоб вирішувати масштабні
завдання, що зачіпають усе людство або його частину. Кримінально-правова наука розвивається у тому напрямі, що
вона поступово переходить від жорсткої критики іноземного права до пошуку й позитивних оцінок досвіду
законодавців інших правових систем. Тому саме і вивчаються такі дисципліни як «Кримінальне право зарубіжних
країн», «Конституційне право зарубіжних країн», «Порівняльне право».
Розвитку міжнародного кримінального права є характерним зближення кримінально-правових систем, чому

сприяє збільшення числа одноманітних стандартів у кримінальній сфері. Це передбачає певну адаптацію
національних законодавств до загальноприйнятих міжнародних стандартів у цій сфері.
Наприклад. У державах англо-американської системи основними джерелами кримінального права були правовий
звичай і судовий прецедент: суди не тільки застосовували, а й створювали норми права. Пізніше джерелом
кримінального права стала й доктрина – трактати учених-юристів.
У державах романо-германської кримінально-правової системи визнають закон головним джерелом кримінального
права й відмовлялися від прецедентного та звичаєвого права, проте в наш час у кримінальному праві обох систем
дещо відступають від цих позицій.
Одним з напрямів розвитку кримінально-правових систем виокремлюють інтернаціоналізацію кримінального

права.
Інтернаціоналізація означає:
 зростання числа спільних елементів у національних кримінально-правових і процесуальних системах
держав;
 збільшення їх здатності взаємодіяти одна з одною, а також із міжнародним правом;
 сприяє розвитку міжнародного кримінального права, якому належить усе більш важлива роль у боротьбі
зі злочинністю.
Крім того, спостерігається інтернаціоналізація заходів протидії злочинності на теоретичному та практичному

рівнях, що виявляється у створенні міжнародного кримінального права й Міжнародного кримінального суду.
12. Кримінальне право в умовах глобалізації.
Глобалізація – це процес всесвітньої уніфікації та інтеграції у різних сферах: економіці, політиці, культурі і т.д.,
глобалізація стосується й кримінального права.
Сам собою процес глобалізації кримінального права багато в чому пояснюється зближенням правових систем,
розвитком нових економічних відносин, формуванням наднаціональних органів та, зрештою, зміною тактики
боротьби з транснаціональною організованою злочинністю та корупцією.
Все це вимагає зміни корінних засад кримінального права, його трансформації та розробки єдиних стандартів
(правил).
Основними такими стандартами для багатьох країн Европи є Конвенції ООН:

 Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності;
 Конвенція Організації Об'єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і
психотропних речовин;
 Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього;
 Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом;
 Європейська конвенція про видачу правопорушників.
13. Тенденції зближення та гармонізації національних кримінальних законодавств.
Сам собою процес глобалізації кримінального права багато в чому пояснюється зближенням правових систем,
розвитком нових економічних відносин, формуванням наднаціональних органів та, зрештою, зміною тактики
боротьби з транснаціональною організованою злочинністю та корупцією.
Все це вимагає зміни корінних засад кримінального права, його трансформації та розробки єдиних стандартів
(правил).
Зближення кримінально-правових систем уже стало загальною світовою тенденцією світового політико-правового
розвитку, яка спостерігається на двох рівнях: горизонтальному – взаємодія кримінально-правових систем різних
держав чи груп держав; вертикальному – взаємопроникнення міжнародного кримінального права та внутрішньо-
державного права держав. З одного боку, у міжнародному праві зростає питома вага норм, що «прийшли» з
внутрішньо-державного права, з іншого – у системах національного права значною стає питома вага схвалених
міжнародних норм.
Зближення кримінального законодавства, що належить до різних правових систем (горизонтальний рівень),

спостерігається в інститутах як Загальної, так і Особливої частини. Це можна побачити при порівнянні різних
правових систем за основними кримінально-правовими інститутами. У державах англо-американської системи
основними джерелами кримінального права були правовий звичай і судовий прецедент: суди не тільки
застосовували, а й створювали норми права. Пізніше джерелом кримінального права стала й доктрина – трактати
учених-юристів. У державах романо-германської кримінально-правової системи визнають закон головним джерелом
кримінального права й відмовлялися від прецедентного та звичаєвого права, проте в наш час у кримінальному праві
обох систем дещо відступають від цих позицій.
14. Гуманізація кримінального права і проблеми криміналізації нових видів злочинів.

У кримінальному праві гуманізація насамперед передбачає поширення та утвердження принципу гуманізму, ядро
якого складає забезпечення прав, свобод та законних інтересів людини.
При гуманізмі найвищою цінністю є життя людини, тому гуманізація кримінальної відповідальності рухається в
напрямі:
 поліпшення становища особи, яка вчинила злочин (наприклад, якщо вона добровільно здалася або
допомагає слідству);
 запровадження видів звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його
відбування;
 відмова від смертної кари та запровадження нових покарань, альтернативних позбавленню волі;
 зменшення застосування найбільш суворих видів покарань.
Криміналізація – це процес виявлення суспільно небезпечних видів людської поведінки, визнання на державному
рівні необхідності, можливості й доцільності кримінально-правової боротьби з ними та закріплення їх у законі про
кримінальну відповідальність, як злочинів.
Криміналізація кіберзлочинністі та проституції.

Після криміналізації проституції у КК України 2001 р. думки фахівців зцього приводу розділилися на дві групи.
Більшість науковців вважає, що введеннякримінальної відповідальності за проституцію – це «негуманний» та
«жорстокий» крок, особливо якщо взяти до уваги сучасну економічну ситуацію та відсутність реальних
можливостей працевлаштування для багатьох жінок.
15. Загальна характеристика та види джерел кримінального права зарубіжних країн.
Своєрідність джерел кримінального права є однією з рис, які дозволяють виділяти кримінально-правові системи
сучасного світу.
Хоча й усім кримінально-правовим системам сучасного світу притаманні, власне, одні й ті самі формальні джерела
кримінального права – закон і підзаконний акт, судовий прецедент, доктрина і звичай, але їх значимість для
правозастосовника різниться у кожному випадку.
Види джерел кримінального права зарубіжних країн:

 Нормативно-правовий акт (Романо-германська правова сім’я, Змішана правова сім’я);
 Правовий прецедент (Англо-американська правова сім’я);
 Нормативний договір (Романо-германська правова сім’я);
 Міжнародний договір (Романо-германська правова сім’я);
 Правовий звичай (Традиційна правова сім'я);
 Релігійні норми (Релігійна правова сім'я).
16. Межі чинності кримінальних законів. Дія кримінального закону в часі, просторі та по колу осіб.
17. Джерела кримінального права країн романо-германської (континентальної) правової сім'ї. Конституційні
норми, міжнародні угоди, законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти, судова практика і доктрина.
Головною особливістю серед джерел кримінального права, якою наділена романо-германська правова сім’я – це
наявність ієрархічно побудованої системи джерел писаного права, в якій домінуюче місце займають нормативно-
правові акти.
Система права поділена на публічне та приватне право, а також на галузі та інститути.
У цих країнах маються писані конституції, які мають вищу юридичну силу.
Вагоме значення у системі джерел права займають підзаконні нормативні акти (регламенти, інструкції, циркуляри
і т.д.).
Правовий звичай і правовий прецедент виступають у якості допоміжних, додаткових джерел.
Право країн континентальної Європи є одним з найбільш гуманістично спрямованих у світі, що підтверджується
чинністю відповідних міжнародних угод:
 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини від 4 листопада 1950 р.;
 Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності;
 Конвенція Організації Об'єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і
психотропних речовин;
 Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього;
 Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом;
 Європейська конвенція про видачу правопорушників.
Особливе значення має юридична та наукова доктрина.
В країнах, що належать до системи континентального права, основним джерелом права є закон.
Систему джерел кримінального права Франції, для якої характерна сувора ієрархія, утворюють:
 Декларація прав людини і громадянина (1789 р.);
 Конституція Франції 1958 р.;
 Кримінальний кодекс (4 Книги)1992 р. та інші законодавчі акти (норми, що встановлюють
кримінально-правову відповідальність, містяться не лише в КК, але і в інших кодексах – Дорожньому, Земельному,
Лісному, Податковому, Митному, Кодексі публічної охорони здоров'я та ін);
 Підзаконні акти (декрети-закони, які приймаються урядом, розпорядження міністрів, акти місцевих
органів управління);
 Кримінально-процесуальний кодекс 1958 р. містить положення, які стосуються призначення покарань і
умовного звільнення, дає визначення понять «проступку» і «порушення», встановлює строки давності;
 Конституція Французької республіки встановлює, що міжнародні договори і ратифіковані угоди мають
силу, що перевищує національне право.
Джерелами кримінального права Німеччини є:

1) Конституція Німеччини 1949 року;
2) Кримінальний кодекс Германії 1871 року;
3) Спеціальні федеральні кримінальні закони, кримінальне законодавство земель;
4) Іноземне кримінальне законодавство;
5) Nebenstrafrecht (Нэбэнштрафрехьт) (додаткове кримінальне право) (наприклад, Закон про відправлення
правосуддя по справам молоді).
18. Джерела кримінального права країн англо-американської (англосаксонської) правової сім'ї (сім'ї
загального права). Загальне право. Судовий прецедент. Судове тлумачення. Доктрина. Статутне право.
Підзаконні акти. Делеговане законодавство. Особливості кодифікації.
В Англії два основні джерела кримінального права: загальне і статутне право. Кримінально-правова доктрина
грає додаткову роль. Більша частина питань регулюється статутним правом.
Загальне право – це сукупність прецедентів, тобто рішень вищестоящих судів, обов'язкових для нижчестоячих по
справах із схожим фактичним складом. Вища судова інстанція – це Суд Палати Лордів. Його рішення обов'язкові
для всіх нижче стоячих судів. Далі в ієрархічній системі – Вищий Суд.
Роль загального права в основному в наш час зведена до тлумачення, застосування норм статутного права,
заповнювання прогалин.
Слід вказати, що рішення суду складається з:
 викладення справи;
 правила, що випрацьоване судом;
 конкретне рішення по справі (саме воно є прецедентом).
Прецеденти видаються в різних збірках: All England Law Reports.
Слід відзначити, що англійське право тлумаченню статутів надає особливого значення. Якщо статут складений
чітко і в ньомубула використана не двозначна термінологія, то необхідності в судовому тлумаченні, як правило, не
виникає. Наявність неоднозначності, що виникає в результаті помилки при підготуванні законодавства, або
використання невизначених формулювань обов’язково потребує подальшого тлумачення статуту при його
застосуванні.
Англійські судді випрацювали три підходи до тлумачення законів:

 «буквальне» правило;
 «золоте» правило;
 правило «виправлення зла».
«Буквальне» правило застосовується в тих випадках, коли слова, що використані в законі, не мають
альтернативного значення, тобто тлумачити їх можна лише буквально. Якщо ж застосування буквального
тлумачення призводить до абсурдного висновку, то воно не застосовується.
В тому випадку, коли закон складено таким чином, що існують два і більше буквальних тлумачень, суд обирає то з
них, яке буде більш послідовним та призведе до логічного результату. Такий підхід до тлумачення називають
«золотим правилом».
Крім того, існує ще один підхід до тлумачення закону, який зазвичай називають правилом «виправлення зла».
Сутність його полягає в тому, що коли метою статуту було виправлення помилки ("виправлення зла"), суд може
застосувати таке тлумачення, яке найбільш відповідає вказаній меті.
Для тлумачення закоп прочитується повністю, тому як окремі слова часто мають інше значення, ніж слова,
використані в контексті. Суд повинен ретельно вивчити як докладну, так і скорочену назву закону.
Кримінально-правова доктрина. Роль її специфічна. Якщо суддя не знаходять прецеденту, норми статутного
права, він може звернутися до праць вчених-юристів в галузі кримінального права.
Статутне право – це закони і підзаконні акти.

В Англії відсутня Конституція в писаному вигляді. Є кілька конституційних актів, що в сукупності і складають
неписану Конституцію. В Англії діє дуже багато статутів, більшість з них дуже старі. Періодично проводяться
реформування кримінального права.
Основними статутами є:
1) закон про зраду (1351 р., 1848 р., 1945 р.);
2) закон про боротьбу із шпіонажем (1911 р., 1920 р., 1939 р.);
3) закони про кримінальне правосудля (1987 р., 1988 р., 1991 р.);
4) закон про статеві злочини (1956 р., 1967 р., 1976 р.);
5) закон про злочини проти особи (1861 р.);
6) закон про боротьбу з тероризмом (1974 р.).
Підзаконні акти. Наслідуючи Закон про надзвичайний стан1920 року можна сказати, що в умовах надзвичайного
стану акти уряду дорівнюють до актів парламенту (так звані «делеговані повноваження»).
Делеговане законодавство – це акти, прийняті іншим, ніж Парламент, органом, але зі згоди Парламенту.
В Англії на відміну від країн романо-германського права виконавчі органи від самого початку були позбавлені
повноважень приймати акти «на виконання закону». Для того щоб прийняти такий акт, вони повинні бути
спеціально наділені відповідними повноваженнями. Парламент сам прийнмає будь-який акт, або доручає зробити це
будь-якому органу. Як правило, такими повноваженнями наділяються посадові особи уряду й органів держави,
зокрема, міністри.
19. Джерела кримінального права країн змішаної правової сім'ї (країн скандинавської та
латиноамериканської груп). Закони та підзаконні акти. Правовий звичай. Судовий прецедент. Доктрина.
Змішана правова сім’я – це група національних правових систем, яка поєднує у собі ознаки романо-германської та
англо-американської правових сімей.

наділення суду широкою свободою при вирішенні конкретної справи.
Для кримінального права латиноамериканських держав характерна сувора ієрархічна система його джерел за їх
юридичною силою і значенню. До джерел кримінального права цих держав відносяться:
1. Конституції;
2. Кримінальні кодекси;
3. Інші закони, що містять норми кримінально-правового характеру;
4. Підзаконні акти, що мають силу закону.
20. Джерела кримінального права країн релігійної правової сім'ї (країн з мусульманським, індуїстським та
іудейським правом). Релігійні тексти. Нормативно-правовий акт. Особливості кодифікації.
____________________________________________________________________________________________________
До джерел мусульманського права відносяться:

 Коран (священна книга, яка містить висловлювання пророка Мухаммеда);
 Сунна (перекази про рішення пророка);
 Іджма (одноголосні думки найбільш авторитетних знавців ісламу);
 Кияс (судження за аналогією).
В 19-20 ст. в більшості мусульманських країн розпочався процес заміни шаріату кримінальними кодексами
європейського типу (КК Судану 1991 року, Йемену 1994 року, ОАЕ 1987 року і т.д.).
Шаріат залишається основним джерелом кримінального права Єгипту, Саудівської Аравії та ін. Мусульманське
право у цих країнах діє в своєму традиційному виді – судді засновують свої рішення на визнаних творах
представників школи окремого тлумачення.
____________________________________________________________________________________________________
КК Індії надав великого впливу на кримінальне право країн, що розвиваються.
Проект індійського КК був підготовлений комісією британських юристів під керівництвом Томаса Маколея. КК
Індії базується на ідеології англійського права. Вважається, що він вельми оригінальний, не має аналогів. Цей КК
містить більше 500 статей і складається з 23 глав. Немає чіткого поділу на Загальну та Особливу частини. Але перші
6 глав, а також заключна про замахи являють собою нібито Загальну частину, а інші – частину Особливу.
Основні принципи в КК Індії:

1) кримінальна відповідальність можлива лише за наявності вини;
2) встановлена відповідальність за храмову проституцію, спалення вдов на кострищі;
3) відповідальність за двошлюбність, заборона багатоженства (крім мусульман).
Слід відзначити деякі структурні особливості статей КК Індії:

статті містять пояснення, обмовки і застереження, виключення, ілюстрації, які є складовою частиною норм, вони
являють собою витяги із судової практики і надають допомогу суддям в застосуванні кримінального закону
(забезпечують одноманітність на всій території);
2) нерідко диспозиції містяться в одній статті, а санкції – в іншій;
3) іноді одна стаття займає кілька сторінок.
____________________________________________________________________________________________________
Основне джерело кримінального права Ізраїлю – Закон про кримінальне право Ізраїлю (1977 р.).
Закон про кримінальне право Ізраїлю має три основні частини:

 Вступну частину, що містить загальні принципи кримінального законодавства та правила дії
кримінального закону у часі, а також просторі;
 Загальну частину, що розкриває поняття, які стосуються злочину і покарання,
 Частину, що називається Злочини, де міститься опис злочинів конкретних видів.
Джерелами кримінального права Ізраїлю є також закони, підзаконні акти, затверджені комісією Кнесета
(парламенту). Підзаконні акти підлягають обов'язковому затвердженню комісії Кнесету.
В Ізраїлі, поряд із законами та підзаконними актами, норми кримінального права можуть формулюватися і судовим
прецедентом.
Джерелом кримінального права Ізраїлю є релігійні норми, включаючи юридичні правила перших п'яти книг Старого
Завіту, Тори, Талмуду.
21. Джерела кримінального права країн традиційної правової сім'ї (країн далекосхідної й африканської
груп). Звичаї і традиції. Нормативно-правовий акт. Правовий прецедент. Юридична доктрина.
Система звичаєвого (традиційного) права – це форма регламентації суспільних відносин, заснована на

державному визнанні тих соціальних норм, що склалися природним чином та увійшли до звички населення
(звичаїв).
Звичай є найдавнішим джерелом права, відомим усім правовим системам, проте якщо в країнах романо-
германського й англо-американського права він виконує лише другорядну роль, то в більшості африканських країн
він був і продовжує залишатися основним регулятором суспільних відносин, особливо за межами міст. Численні
народності Африки мають свої звичаї, покликані забезпечити єдність, згуртованість соціальної групи (племені, роду,
села), повагу до пам'яті предків, зв'язок із навколишньою природою, духами, іншими надприродними силами.
Джерела кримінального права країн Азії і Африки можуть відноситись як до англо-американської системи права, так
і до романо-германської.
В Азії та Африці багато англійських колоній, тому багато де джерелом кримінального права є прецедент. Але все
одно в країнах Азії та Африки Конституції посідають головуюче місце серед всієї сукупності діючих законодавчих
актів. Особливо багато нових кримінальних кодексів з'явилось в країнах Африки, які були французькими колоніями.
В них з 1946 року єдиним джерелом кримінального права для всього населення став КК Франції, але зі змінами:
було введено низку доповнення, пов'язаних з відповідальністю за чаклунство, людожерство, двоєженство.
22. Загальна характеристика, поняття і структура системи Загальної частини кримінального права
зарубіжних країн.
У Загальній частині зосереджені норми, що встановлюють принципи і загальні положення кримінального права, а
також визначають його основні інститути, наприклад, поняття злочину і його видів, вини та її форм, співучасті в
злочині, повторності, сукупності та рецидиву злочину, покарання та його мети, видів покарань та підстав їх
застосування. Це норми, які застосовуються до всіх злочинів.
Особлива частина містить норми, що вказують, які конкретно суспільне небезпечні діяння є злочинами і які заходи
кримінального покарання можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили.
Кримінальний кодекс Франції складається з 7 книг. Перша книга виконує функцію Загальної частини і містить
положення про кримінальний закон, кримінальну відповідальність і покарання.
Німецький кримінальний кодекс (КК ФРН) також складається з Загальної та Особливої частин.
Примірний КК США 1965 р. складається з 4 частин:

– Загальні положення;
– Встановлення окремих видів злочинів;
– Вплив виправлення;
– Організація виправних покарань.
КК Індії 1860 року містить більш ніж 500 статей і складається з 23 глав. Перші 6 глав (про дію кримінального
закону, покарання, про обставини, що виключають відповідальність, про співучасть), а також заключна (про
посягання) виступають як нібито Загальна частина КК. Інші глави присвячені питанням Особливої частини.
КК Японії поділяється на Загальну і Особливу частини. Мова Загальної частини доволі архаїчна і важка для
розуміння людям, що не є спеціалістами в галузі права, хоча і були спроби перекласти КК на сучасну мову. Загальна
частина КК в Японії вважається Загальною частиною для всього діючого кримінального права.
Загальну частину кримінального права складають 4 основних інститути:
 інститут злочину (злочинного діяння);
 інститут покарання;
 інститут кримінальної відповідальності;
 інститут примусових заходів кримінально-правового характеру.
23. Злочинне діяння у кримінальному праві зарубіжних країн.
Поняття злочинного діяння:

– КК Швеції, ст. 1: Злочинне діянням є акт, караний даним кодексом або іншим кодексом або законом;
– КК Швейцарії, ст. 1: Ніхто не може бути покараний, якщо він не вчинив діяння точно заборонене під
погрозою покарання;
– КК Франції, ст. III-3: Злочинне діяння – це діяння, заборонене кримінальним законом;
– КК Німеччини, 5 11 п. 5: Злочинним діянням вважається таке діяння, яке містить склад, передбачений в
законі;
– Англійська доктрина, Джонс: Злочинне діяння чи посягання – це незаконна дія, бездія або подія
незалежно від того, чи є воно цивільним правопорушенням чи ні, головним наслідком якого є те, що
правопорушник, якщо його виявлено і вирішено переслідувати, переслідується від імені держави і якщо його
визнано винним, підлягає покаранню незалежно від того чи приписано йому чи ні, здійснило компенсацію
потерпілому.
В КК Японії взагалі відсутнє визначення злочину.
Ознаки злочинного діяння:

1. це діяння вчинене суб'єктом злочину;
2. воно є винним;
3. вказане діяння є суспільно небезпечним;
4. відповідне діяння передбачене чинним КК;
5. кримінальна караність.
В багатьох кодексах надається класифікація злочинних діянь.

Наприклад, КК Франції поділяє злочинні діяння на злочини, проступки і порушення.
В Німеччині кримінальним законом злочинні діяння підрозділяються на злочини і проступки.
В кримінальному праві мусульманських країн злочинні діяння поділяються на:

1) Худдуд. До нього відносять:
а) прелюбодіяння;
б) неправдиве (недоказане) обвинувачення (газф);
в) кражу;
г) розбій;
д) вживання алкоголю;
е) віровідступництво;
ж) заколот.
2) Кісас і дійа. В них входять:
а) вбивство;
б) нанесення тяжких тілесних ушкоджень.
3) Тазір – всі інші злочини за виключенням вказаних в пунктах 1) і 2).
Види злочинів, що вказані в пунктах 1) і 2) вважаються правом Аллаха, по них неможливо помилування, а
покарання за всі інші залишено на розсуд законодавця.
24. Покарання у кримінальному праві зарубіжних країн.
Питання покарання дуже давні і тісно пов'язані з філософією. В кримінальному праві зарубіжних країн відсутнє як
таке поняття покарання. Але в доктрині кримінального права цьому поняттю приділяється багато уваги. За
різними доктринами та різними правовими системами покарання визначається по-різному.
Покарання в загальному розумінні в кримінальному праві – це будь-які біль, страждання, кара або обмеження, які
покладаються на особу у відповідності до норм права за рішенням суду за кримінальне правопорушення, вчинене
ним або за невиконання обов'язків, приписаних законом.
Французькі автори вважають, що покарання – це кара, яка покладається на злочинця у відповідь за вчинене ним
злочинне діяння.
У Індії: покарання – це заподіяння шкоди особі, яке призначається на підставі закону і в силу вироку суду).
Можна узагальнити, що в кримінальному праві іноземних країн покарання – це кара, яку заслуговує злочинець.
У кримінальному праві України кара не є основною метою покарання, а іноземні юристи на першому плані
вказують на кару як відплату за вчинене.
Одні вважають, що мета покарання – це кара і карають суворіше, інші вважають, що мета покарання – це
перевиховання і карають менш суворо.
Мета покарання:
1) Кара – це одна з самих давніх цілей покарання. У відповідності з цією метою людині необхідно
відплатити за все, що ним скоєно.
2) Відплата є самим давнішнім розумінням покарання як помсти для задоволення почуттів потерпілого.
3) Соціалізація злочинця (перевиховання злочинця).
4) Попередження, або превенція.
Класифікація покарань в кримінальному праві іноземних держав в загальному вигляді (не всі країни в своєму
законодавстві передбачають всі ці види покарань):
1) смертна кара. Застосування смертної кари є однією з найважливіших проблем кримінального права;
2) тілесне або з тілесними ушкодженнями покарання;
3) позбавлення волі;
4) виконання громадсько-корисних робіт;
5) штраф;
6) конфіскація майна;
7) позбавлення прав.
Стаття 51 ККУ. Види покарань:

1) штраф;
2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;
3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
4) громадські роботи;
5) виправні роботи;
6) службові обмеження для військовослужбовців;
8) арешт;
9) обмеження волі;
10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;
11) позбавлення волі на певний строк;
12) довічне позбавлення волі.
Зі Кримінальним кодексом Франції штраф може призначатися за всі види кримінально-караних діянь.
25. Заходи безпеки у кримінальному праві зарубіжних країн.
В кримінальному праві сучасних зарубіжних країн поряд з поняттям покарання відомо також поняття заходів
безпеки. На відміну від покарання, захід безпеки не переслідує мети кари або залякування, а спрямований на
усунення «небезпечного стану» особи, яка вчинила або не вчинила, але може вчинити суспільно небезпечне діяння.
Заходи безпеки мають на меті превенцію (тобто попередження злочинних діянь в майбутньому).
Заходами безпеки у КК Німеччини є:

 направлення до психіатричної лікарні (надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення
особи, яка вчинила злочин, в спеціальний лікувальний заклад з метою обов'язкового її лікування та запобігання
вчиненню нею суспільно небезпечних діянь);
 направлення до лікувального закладу для алкоголіків та наркоманів;
 превентивне ув’язнення (метою превентивного ув'язнення є надійна охорона суспільства від схильних до
злочинів осіб в умовах тимчасової ізоляції останніх. Злочинець, щодо якої було винесено дана міра, залишається в
ув'язненні після відбуття нею терміну позбавлення волі в тому випадку, якщо при проведенні щодо нього
комплексної експертизи було встановлено або може бути встановлена його потенційна небезпека для суспільства на
основі його схильності до вчинення тяжких злочинів , які можуть завдати величезної психічний або фізичну шкоду
його жертві або величезних економічних збитків);
 встановлення нагляду (у період нагляду засуджений підпорядковується органу нагляду, йому
призначається помічник. Відповідний орган і помічник на період випробувального терміну не тільки виконують
наглядові функції по відношенню до засудженого, а й зобов'язані спостерігати за ним, надаючи в необхідних
випадках допомогу і піклуючись про нього. Від 2 до 5 років, також може бути безстроковий нагляд);
 позбавлення водійських прав (від декількох місяців)
 заборона займатися визначеною професійною діяльністю (зловживання професією, невиконання
професійних обов’язків. 1 рік – 5 років).
Також може бути заборона виїзду з країни, обмеження пересування, конфіскація майна.
26. Основні положення інших інститутів Загальної частини кримінального права зарубіжних країн.
27. Поняття та ознаки злочинного діяння у кримінальному праві зарубіжних країн.

законі;



з) прелюбодіяння;
и) неправдиве (недоказане) обвинувачення (газф);
к) кражу;
л) розбій;
м) вживання алкоголю;
н) віровідступництво;
о) заколот.
в) вбивство;
г) нанесення тяжких тілесних ушкоджень.
28. Нормативні та доктринальні визначення злочинного діяння у кримінальному праві зарубіжних країн.

законі.
У чинному КК Франції загальне визначення поняття злочинного діяння відсутнє. У Франції поняття й ознаки
злочину традиційно досліджують у межах кримінально-правової доктрини. Більшість французьких юристів
уважають, що злочин – це діяння, яке порушує кримінальний закон, або таке, що передбачено та карається
кримінальним законом. У сучасному кримінальному праві Франції злочинне діяння визначають як будь-яку дію чи
бездіяльність, яку суспільство забороняє під загрозою кримінальної санкції (Ж. Прадель) або як порушення
фундаментальних групових норм (М. Грапен).
Англійська доктрина, Джонс: Злочинне діяння чи посягання – це незаконна дія, бездія або подія незалежно від
того, чи є воно цивільним правопорушенням чи ні, головним наслідком якого є те, що правопорушник, якщо його
виявлено і вирішено переслідувати, переслідується від імені держави і якщо його визнано винним, підлягає
покаранню незалежно від того чи приписано йому чи ні, здійснило компенсацію потерпілому.
29. Класифікація злочинних діянь у кримінальному праві зарубіжних країн.

законі;


В Англії злочини поділяються на злочини, що переслідуються за обвинувальним актом і розглядаються в суді
присяжних, та злочини, що розглядаються одноособово суддею.

п) прелюбодіяння;
р) неправдиве (недоказане) обвинувачення (газф);
с) кражу;
т) розбій;
у) вживання алкоголю;
ф) віровідступництво;
х) заколот.
д) вбивство;
е) нанесення тяжких тілесних ушкоджень.
30. Поняття та види стадій вчинення злочинного діяння у кримінальному праві зарубіжних країн.
Винній особі не завжди вдається закінчити задумане і почате нею злочинне діяння з причин, що не залежать від її
волі. Наприклад, вбивця тільки придбав зброю для вчинення злочину і був затриманий або, зробивши постріл у
потерпілого, промахнувся чи лише поранив його. У цих і подібних випадках виникає питання про відповідальність
за злочинні дії на певних стадіях злояинного діяння.
Стадії вчинення злочинного діяння – це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем
реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його припинення.
Види стадій вчинення злочину:

 готування до злочину;
 замах на злочин, що разом з готуванням до злочину становлять незакінчений злочин;
 закінчений злочин.
Відповідно до Кримінального кодексу РФ:

Караність готування обмежується лише готуванням до тяжких обо особливо тяжких злочинів. Докладно
регулюється звільнення від кримінальної відповідальності у разі добровільної відмови, в тому числі й відносно
співучасників.
За кримінальним правом іноземних країн відповідальність настає зі стадії посягання.

За кримінальним правом іноземних країн відповідальність настає зі стадії посягання. Посяганням на злочин за
кримінальним правом Франції є те, що проявилось початком виконання, якщо воно не було перервано і не
завершилось лише за обставин, які від волі виконавця не залежать:
 посягання – це початок виконання злочину;
 посягання відсутнє, якщо мала місце добровільна відмова;
 посягання за всіма своїми юридичними параметрами прирівнюється до закінченого злочину;
 карається у всіх випадках посягання на злочин, а посягання на проступок – лише тоді, коли про ще прямо
вказано в статтях Особливої частини.
Добровільна відмова за кримінальним правом Франції має місце в тих випадках, коли особа відмовляється від
доведення злочину до кінця за своєю власною волею, що виключає кримінальну відповідальність. Законодавець
дозволяє виконавцю відмовитись від вчинення злочину в будь-який момент. Дійове каяття має місце в тих випадках,
коли злочин вже вчинено, але особа, яка його вчинила, приймає заходи, щоб запобігти настання тяжких або більш
тяжких наслідків.
Кримінальному праву Англії і США не відомо поняття стадій злочину. Законодавець розглядає три самостійних
злочини, яківідносяться до попередньої злочинної діяльності:
1. Підбурювання;
2. Зговір;
3. Замах.
1. Підбурювання – це схиляння однієї особи іншою особою до вчинення злочину явно виражене або таке, що
мається на увазі, в письмовій або усній формі, шляхом переконання, заохочення, загрози і т.ін.
2. Для англо-американської системи кримінального права прийнято поділ зговору на законодавчий і зговір
загального права.
Зговір за статутним правом – це угода двох чи більше осіб,спрямована на вчинення злочину.
Зговір за загальним правом – це угода двох чи більше осіб, спрямована на обман чи проти суспільної моралі чи
проти публічної благопристойності.
3. Замах – дії мають бути спрямовані на вчинення злочину. Відповідальність за замах настає незалежно від
можливості реалізації угоди.
31. Суб'єкт злочинного діяння у кримінальному праві зарубіжних країн.
Суб'єктами злочинного діяння за кримінальним правом Німеччини є фізичні особи, які досягли встановленого
14-ти річного віку і є осудними. Неповнолітні підлягають кримінальній відповідальності, якщо під час вчинення
діяння вони за своїм духовним і фізичним розвитком були достатньо зрілі, щоб передбачити неправомірність діяння
і вчиняти у відповідності з цим передбаченням.
Існують визначені обмеження стосовно застосування покарань до цих категорій суб'єктів. Особи, що не досягли 14-
річного віку, з КК Німеччини презюмуються неосудними. Вважається, що дитина в силу своїх вікових особливостей
ще нездатна усвідомлювати протиправність своїх дій або керувати ними, – це так звана вікова неосудність.
У Франції суб’єктами злочинного діяння можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Та физічна особа може бути
притягнена до кримінальної відповідальності у випадку досягнення нею 13 років. Особам віком до 16 років
обов’язково пом’якшується покарання, а особам віком до 18 років – на розсуд суду. У відношенні до них широко
застосовуються заходи виховного характеру.
Суб'єктами злочинного діяння за кримінальним правом Англії є фізичиі особи. В Англії вважається, що особи, які
не досягли віку 10 років, мають імунітет від кримінальної відповідальності. Особи віком 10-14 років вважаються
нездатними до вчинення злочину, однак ця презумпція не діє у відношенні вбивства, також вона може бути
спростованою за наявності в особи розуміння вчинення злочину. Також ця презумпція не діє у відношенні статевих
злочинів (особи, які досягли віку 14 років, вважаються повністю відповідальними). Однак покарання в виді
тюремного ув'язнення може застосовуватись тільки до осіб, що досягли віку 21 рік. Осіб, молодших 21 року,
направляють в спеціальні виправно-виховні установи.
Суб'єктами злочинного діяння за кримінальним правом США можуть бути як фізичні, так і юридичні особи
(корпорації). Вік суб'єкта в деяких штатах взагалі не встановлений, а питання про нижню вікову межу вирішується
судом в кожному конкретному випадку. В Техасі взагалі в 9 років.
32. Юридична особа як суб'єкт злочинного діяння у кримінальному праві зарубіжних країн.
Як відомо, українське кримінальне право не знайоме з інститутом кримінальної відповідальності юридичних осіб,
суб'єктами за нашим законодавством можуть бути лише фізичні осудні особи, які досягли віку кримінальної
відповідальності.
Для деяких іноземних держав такий інститут, напроти, є характерним. Серед вивчаємих країн слід вказати США і
Францію, законодавства яких містять відповідні норми.
Відповідно до КК Франції, юридичні особи, за виключенням держави, підлягають кримінальній

відповідальності за злочинні діяння, вчиненні на їх користь органами або представниками юридичної особи.
Кримінальна відповідальність юридичних осіб не виключає такої для фізичних осіб – виконавців або співучасників
тих самих діянь.
Кримінальний кодекс штату Нью-Йорк присвячений кримінальній відповідальності корпорацій і містить перелік
підстав для її настання (невиконання покладеного правом на корпорацію спеціального обов'язку вчинити позитивні
дії; поведінка, що являє собою посягання, була здійснена санкціоновано, за проханням, за вимогою, наказом або за
необережністю допущено радою директорів або високоставленим агентом-керівником, що діяв в межах свого
службового стану і в інтересах корпорації).
В якості покарання для юридичної особи можуть призначатися:

1. Штраф;
2. Припинення діяльності;
3. Заборона здійснювати один чи кілька видів професійної або громадської діяльності;
4. Надання під судовий нагляд;
5. Закриття всіх закладів або одного або кількох із закладів підприємництва;
6. Виключення з участі в договорах;
7. Заборона звертатися до населення з метою отримання вкладів чи розміщення цінних паперів;
8. Заборона залучати до обігу чеки;
9. Конфіскація речей;
10. Афішування або поширення винесеного вироку або в пресі, або в будь-який інший спосіб аудіо-відео
повідомлення.
33. Поняття, значення, форми та види вини у кримінальному праві зарубіжних країн.
В кримінальному праві Англії ї США вина позначається латинськими словами «mens rea». Ці слова тлумачать як
аморальний мотив, як порочну волю, як злий розум і т.д.
Визначення вини в англо-американському кримінальному праві вельми суперечні. Лише деякі автори трактують
вину як суб'єктивний стан, який характеризується інтелектуальними і вольовими критеріями. В цілому ж
вина – це деякий суб'єктивний (психічний) стан особи, що скоює протиправне діяння. Дане питання не
отримало чіткого і ясного рішення ані в кримінальному законодавстві Англії і США, ані в судовій практиці цих
держав.
В сучасному законодавстві, судовій практиці і доктринальних джерелах країн згадуються, як правило, такі форми
вини як:
1) умисел (прямий та непрямий);
2) необережність (неусвідомлена та усвідомлена).
Умисел – це злочинне діяння, яке є результатом волі і якщо особа, яка його вчиняє, очікує настання конкретних
наслідків і бажає цього.
Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності),
передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або
бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх
настання.
Необережність – це суб'єктивний стан, при якому особа усвідомлено ігнорує можливість настання шкідливих
наслідків. Особа не бажає шкідливих наслідків, але усвідомлює або повина усвідомлювати загрозу їх настання.
Неусвідомлена необережність (коли особа взагалі не передбачає, що злочинний результат може настати).
Усвідомлена необережність (коли особа допускає, що злочинний результат може настата, але вважає, що цього не
станеться).
Чинний КК Японії розглядає в принципі умисні злочини. В Загальній частині КК Японії вказано: «Не є караним
діяння, вчинене за відсутності умислу здійснити злочин, однак це не відноситься до випадків, коли закон
встановлює спеціальні положення». Ці положення зазначені в Особливій частині КК Японії, це злочини, щодо осіб,
які за необережності заподіяли смерть людини або тілесні ушкодження.
34. Поняття та ознаки співучасті у злочинному діянні у кримінальному праві зарубіжних країн.
Стаття 26 ККУ. Поняття співучасті

Співучастю у кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб'єктів кримінального
правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення.
В англійській доктрині кримінального права під співучастю розуміють дії 2-х і більше осіб з реалізації
злочинного наміру. У літературі підкреслюється, що особа, яка надає підтримку правопорушнику після вчинення
ним злочину, не може бути визнана співучасником, оскільки вона не брала участі у злочинному посяганні.
Законодавче визначення співучасті в злочині в КК Франції відсутнє, а наведені лише види співучасників. У якості
форм співучасті розглядаються допомога (сприяння) та підбурювання. Звертає увагу встановлена законом
можливість співучасті в необережних злочинах.
Кримінальний закон Італії також не містить визначення співучасті, форм співучасті та видів співучасників, хоча
містить поняття злочинного об'єднання та об'єднання типу мафії. Так, під злочинним об'єднанням законодавець
розуміє об’єднання 3-х і більше осіб із метою вчинення декількох злочинів. Більше того, наявність 5-ти або більше
співучасників в одному місці з метою вчинення злочину визнається обтяжуючою покарання обставиною.
Відповідно, під організацією типу мафії передбачається така організація, учасники якої вдаються до залякування
інших осіб, щоб досягти кругової поруки й дотримання «закону мовчання» з метою вчинення злочинів, заволодіння
прямим чи непрямим шляхом посадами, які дають можливість управління або контролю за економічною діяльністю,
за розподілом концесій, видачею дозволів, укладенням підрядів і комунальним обслуговуванням, а також для
вилучення незаконних привілеїв для себе та інших осіб.
В англосаксонській системі права відповідальність співучасників пов'язана з відповідальністю виконавця,

достатньо встановити факт скоєння злочину виконавцем для того, щоб співучасники понесли відповідальність.
За загальним правом всі співучасники поділяються на дві групи: виконавці та посібники. В свою чергу виконавці
поділяються на виконавців першого і другого ступенів, а посібники на категорії «посібники до факту вчинення
злочину» і «посібники після факту вчинення злочину».
За загальним правилом для визнания людини винною в скоєнні злочину необхідно доказати, що у виконавців і
посібників до факту вчинення злочину був спільний намір на скоєння злочину.
Виконавець першого ступеню – це особа, яка сама вчиняє злочин. Якщо кілька осіб приймають участь в скоєнні
одних злочинних дій, то всі вони будуть нести відповідальність як співвиконавці. Однак і при різнорідних діях може
йти мова про співвиконавство. Також визнаються виконавцями першого ступеню опосередковані виконавці (коли
для вчинення злочину використовуються діти, неосудні, тварини, технічні пристрої). Відповідальність настає, якщо
в особи був намір вчинити злочин.
Виконавець другого ступеню – це особа, яка надавала допомогу або сприяння під час вчинення злочину або в тому
ж місці.
Посідник до факту скоєння злочину – це особа, яка допомогою, порадами сприяла вчиненню злочину. Допомога
полягає в наданні технічних, матеріальних засобів, схилянні до вчинення злочину. Відмінність посібника від
виконавця другого ступеню в тому, що посібник не повинен надавати допомогу в момент і на місці скоєння злочину.
Посібник перетвориться на виконавця першого ступеню, якщо безпосередній виконавець діє безвинно.
Посібник після факту скоєння злочину – це приховувачі осіб, що вчинили злочин. Цей посібник допомагає
виконавцям і посібникам до факту вчинення злочинну уникнути затримання, передання до суду, притягнення до
відповідальності та несіння покарання. Це може бути будь-яка допомога (технічна, фінансова, а також активні дії в
фальсифікації доказів). В Англії від відповідальності за такі дії звільняється дружна, в США і деяких штатах коло
родичів розширене.
Причетність до злочину – це недонесення, непорушення кримінального переслідування. Відповідальність за

недонесення може бути у випадку, якщо воно мало місце під час або після вчипення злочину. Спірним є питання, чи
несе відповідальність особа за недонесешя про злочин, що готується (в деяких штатах особа несе відповідальність за
такі дії). Іноді особа звільняється від відповідальності, наприклад, якщо справу не було порушено з жалю, співчуття.
Ексцес виконавця. При вирішенні цього питання англійські та американські юристи дотримуються теорії
передбачення. Якщо посібники могли передбачити, що виконавець вийде за межі запланованого злочину, то вони
будуть нести відповідальність разом з ним.
Ексцес виконавця за кримінальним правом Франції – це вихід за першопочатковий задум.

Ексцес виконавця характеризується:
1) по-перше, відхиленням від першопочаткового умислу в процесі здійснення діяння;
2) по-друге, виконавцем вчинено інший злочин, що відрізняється від першопочаткового плану;
3) по-третє, ексцес пов'язаний з приєднанням співучасника до будь-якої «справи» виконавця.
Ознаки співучасті:
 наявність двох чи більше суб'єктів злочину, які беруть участь у вчиненні одного й того самого умисного
злочину;
 спільність їх участі у злочині;
 умисний характер діяльності співучасників.
35. Поняття та види обставин, які виключають злочинність діяння у кримінальному праві зарубіжних країн.
 Необхідна оборона є обставиною, що виключає кримінальну відповідальність.
В КК Франції міститься визначення законної оборони, яке вказувало, що немає ані злочину, ані проступку, якщо
позбавлення життя, нанесення ран або ударів було викликане необхідністю захисту себе самого чи іншої особи. Це
положення міститься в Особливій частині, при цьому не передбачається звільнення від відповідальності особи, яка
захищає власність. Але в 1902 р. Касаційний суд Франції розглянув справу, коли один чоловік часто ходив вудити
рибу на чужій ділянці. Господар ділянки розставив міни і злодій підірвався. Суд визнав господаря таким, що
знаходився в стані необхідної оборони.
Також у французькому КК встановлені 2 спеціальні випадки правомірного захисту. Таким, що діяв у стані
правомірного захисту, вважається той, хто вчинив дії:
1. З метою відбити проникнення вночі в житло, яке здійснювалося шлюхом зламу, насильства або обману;
2. З метою захистити себе від тих, хто вчиняє крадіжку або пограбування з насильством.
В Англії у Законі про кримінальну юстицію передбачено, що особа може застосувати «розумну силу» для
попередження вчинення іншими особами злочину або для проведення законного арешту злочинця або
підозрюваного.
В КК штату Нью-Йорк застосування фізичної сили регламентується у випадках:

1. Захисту себе самого або третіх особ;
2. Захисту приміщень та нерухомості, а також для захисту від берглері.
3. Запобігання або припинення крадіжки (спричинення кримінально караної шкоди);
4. Проведення арешту або запобігання втечі з-під варти.
Безперечне право на заподіяння смерті допускається у випадках, коли особа, на яку напали:
1) знаходиться в своєму житлі, при цьому вона не нападала першою;
2) є працівником поліції, посадовою особою, яка наглядає за дотриманиям громадського порядку, або особою, яка
першою надала допомогу;
3) застосування смертельної фізичної сили допускається і проти осіб, що вчиняють або намагаються вчинити
викрадення людини, гвалтування, пограбування і берглері.
 Крайня необхідність – це вимушене заподіяння шкоди з метою усунення загрожуючої небезпеки.
В Англії та США заподіяння шкоди в умовах крайньої необхідності вважається обставиною, яка звільняє від
кримінальної відповідальності.
Умовами правомірності заподіяння шкоди в даному випадку є наступні:
1) відвернена шкода більша, ніш шкода, яка заподіяна для її відвернення, і
2) відвернена шкода не могла бути відвернена іншим шляхом.
В США питання про заподіяння шкоди при крайній необхідності достатньо розроблено в кримінально-правовій
доктрині і регламентовано в діючому законодавстві. За Примірним КК США і КК штатів крайня необхідність
віднесена до кола обставин, що звільнюють від покарання.
 Примус, як обставина, що виключає кримінальну відповідальність, буває фізичним (під впливом сил
природи, під впливом людської сили) і моральний (психічний).
В КК Франції вказано, що не несе відповідальності особа, яка діяла під впливом сили або примусу, якому вона не
могла протистояти.
Умовою правомірності є те, що цим силам не може протистояти пересічна людина, а якщо така можливість була, то
вона не звільняється від відповідальності.
Фізичний примус – це фізичний вплив сил природи або однієї людини на іншу, який повністю виключає
можливість виявити свою волю.
Психічний (моральний) примус рідко повністю пригнічує волю і зазвичай не виключає можливості діяти за своєю
волею.
Не будуть виправдані такі злочини, як геноцид, проведення біомедичних дослідів над людьми і т.д.
 Виконання наказу відноситься до обставин, що виключають кримінальну відповідальність, виконання

наказу може нести політичне забарвлення.
В кримінальному праві іноземних країн існує кілька доктрин виконання наказу та його впливу на
кримінальну відповідальність:
1. «Пасивне виконання наказу». За цією доктриною виконання наказу вищестоящого начальника завжди
виправдане, навіть якщо наказ був протиправним. Але виконання законного наказу незаконними засобом
заборонено. Така концепція діє у Франції.
2. «Розумні рушниці». Раніше ніж виконувати наказ, виконавець повинний подумати про його законність, а якщо
наказ законний, то про те, як його виконати. Діє такий принцип в Німеччині.
3. «Явно незаконний наказ». За цією доктриною всі накази поділяються на явно незаконні, законні та накази,
законність яких важко встановити для виконавця. Кримінальній відповідальності підлягає лише той, хто виконує
явно незаконний наказ. Ця теорія знайшла своє відображення в доктрині та загальному праві Англії та США.
 Згода (прохання) потерпілого як обставина, що виключає кримінальну відповідальність, регулюється

законодавством деяких країн.
КК Німеччини розглядає згоду потерпілого на нанесення йому тілесного ушкодження (наприклад, на змаганнях) як
обставину, що виключає протиправність діяння, якщо при цьому не були порушені загальноприйняті моральні
норми.
Евтаназія (різновид згоди потерпілого) – це спричинення смерті людині за його згодою або на його прохання.
Види евтаназії:
1) активна – це вчинення конкретних дій, спрямованих на вбивство людини. Наприклад, введення ліків.
2) пасивна – це ненадання допомоги, коли її можна здійснити.
Найбільш легалізована евтаназія в Голландії. Закон вказує на умови, за яких можливо позбавлення життя іншій
людині:
1) хворий невиліковний і це завдає йому страждань;
2) лікар може допомогти, якщо хворий неодноразово просив про це;
3) до проведения евтаназії лікар повинен проконсультуватися з колегами з приводу доцільності проведення;
4) останнє слово залишається за місцевими органами влади.
Якщо ці умови не дотримуються, то призначається тюремне ув'язнення до 12 років.
Докускається спричинення шкоди і навіть вбивство в спорті, якщо були дотримані всі правила. При проведенні
складних медичних операцій людина зобов'язана надати письмову згоду (або його родичі).
36. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності у кримінальному праві
Дострокове звільнення від покарання за кримінальним правом Франції

Особа, яка відбула визначену частину покарання, за умови доброї поведінки може бути звільненою від подальшого
відбування покарання. В деяких країнах судові або адміністративні органи приписують звільненій особі визначені
умови.
Так, у Франції цей інститут регулюється КПК, де вказується: «Якщо засуджений надасть серйозні докази своєї
соціальної реабілітації, то він може бути умовно звільнений після відбуття половини строку». Якщо засуджений –
рецидивіст, то він може бути звільнений після відбуття 2/3 строку. Якщо засуджено особу до довічного позбавлення
волі, то вона може бути звільнена після відбування 15 років покарання.
Дострокове звільнення від покарання за кримінальним правом Англії

За англо-саксонською системою права умовно-дострокове звільнення може застосовуватись як по відношенні осіб,
засуджених до строкового позбавлення волі, так і до довічного ув'язнення.
У випадку строкового засудження особа може бути звільнена після відбування 1/3 строку або 12 місяців. У випадку
довічного ув'язнення питання вирішується на розсуд Міністра Внутрішніх Справ. Особи звільняються за умови
доброї поведінки; якщо засуджені дадуть слово, що не порушуватимуть закон на волі протягом залишившихся 2/3
строку покарання або на розсуд Міністра Внутрішніх Справ відповідно. У випадку порушення цієї умови Міністр
Внутрішніх Справ виносить постанову про направлення цієї особи до в'язниці.
Дострокове звільнення від покарання за кримінальним правом США

В США, за загальним правилом, не можуть бути достроково звільнені особи, які:
– засуджені за тяжкі злочини;
– вчинили втечу;
– засуджені до довічного ув'язнення (в деяких штатах).
–
Якщо суд постановив визначений вирок, то в різних штатах мінімальний строк відбуття покарання різний (1/2, 1/3,
2/3).
Питанняпро умовно-дострокове звільнення вирішують Ради, що призначаються або очолюються губернатором.

Вони ж вирішують питання про повернення звільненого до в'язниці при порушенні ним визначених умов
(наприклад, при невідвідуванні церкви).
На вирішення питання про умовно-дострокове звільнення впливають різні фактори:

 рівень безробіття;
 сімейний стан засудженого
 завантаженість в'язниць;
 політичні фактори;
 традиції, що склалися (наприклад, в штаті Юта умовно-достроковому звільненню підлягають 10 %
засуджених, а в штаті Вашингтон – 80 % засуджених).
Моделі альтернативних заходів примирення винного з потерпілим за кримінальним правом іноземних

держав
Існують дві моделі альтернативних заходів примирення винного з потерпілим за кримінальним правом іноземних
держав.
Перша – «нідерландсько-бельгійська система», так звана «трансакція». Сутність трансакції в тому, що правомочні
ориани (прокуратура, а в Нідерландах і поліція) відмовляються від кримінального переслідування особи, якщо вона
заплатить у казну встановлену в кожномуконкретному випадку грошову суму.
Друга модель зародилася у рамках англосаксонської правової сім'ї – це так звана «медіація». Медіація – це
вирішення виниклого конфлікту між порушником кримінального закону і потерпілою стороною через примирення
після відшкодування винним заподіяної шкоди.
Відсрочка відбування покарання за кримінальним правом Франції
У Франції відомо 3 форми відстрочки:

 Проста відстрочка;
 Відстрочка з випробуванням;
 Відстрочка з покладенням обов'язку виконання громадсько корисних робіт.
Проста відстрочка. КК Франції регулює цей кримінально-правовий інститут. Данна відстрочка може застосуватись
у відношенні не тільки фізичних, але і у відношенні юридичних осіб. Відстрочка може бути надана, якщо
засуджений протягом попередніх 5-ти років не зазнавав тюремного ув'язнення за злочин або проступок загально
кримінального характеру. Відстрочка застосовується у випадках, коли покарання є тюремним ув'язненням до 5-ти
років, або особа засуджена до штрафу чи штрафоднів.
Відстрочка для юридичних осіб надається, якщо протягом останніх 5-ти років вони не засуджувались до штрафу в
розмірі від 400 000 франків.
Відстрочка може бути надана на строк до 5-ти років. Якщо протягом цього строку особа не вчиняє нового
кримінально караного діяння, то вирок вважається таким, що втратив силу (це стосується засудження як за злочини,
так і за проступки).
Відстрочка з випробуванням. Дана відстрочка може бути застосована за вчинення загально кримінального злочину
чи проступку. Строк відстрочки від 1,5 до 3 років. Суд може постановити про застосування відстрочки в частині
покарання.
Особливість: застосування відстрочки супроводжується встановленням судом заходів контролю або обов'язків, які
мають бути виконані.
Заходи контролю:
– з'являтися за викликом судді;
– приймати в себе пробаційного чиновника і надавати йому всю інформацію, яка його цікавить;
– попереджати пробаційного чиновника про всі зміни в роботі: місця роботи, посади і т.ін., про зміну місця
прожи-вання, про від'їзди з місця проживання строком більше ніж 15 днів
– отримувати спеціальний дозвіл для поїздки за кордон;
– відшкодувати спричинену шкоду;
– не мати при собі зброї і т.д.
Відстрочка з покладенням обов'язку виконання громадсько корисних робіт. Суд може винести постанову,
відповідно якої засуджений буде виконувати громадсько корисну роботу (від 40 до 240 годин).
Заходи безпеки

37. Поняття, ознаки та мета покарання у кримінальному праві зарубіжних країн.

5) штраф;
Стаття 51 ККУ. Види покарань:

1) штраф;
2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;
3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;
4) громадські роботи;
5) виправні роботи;
6) службові обмеження для військовослужбовців;
8) арешт;
9) обмеження волі;
10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;
11) позбавлення волі на певний строк;
12) довічне позбавлення волі.
38. Система та види покарань у кримінальному праві зарубіжних країн.
5) штраф;
Поняття «системи покарань» в американської кримінальної правовій доктрині не розроблено, тому про систему
покарань там можна говорити умовно.
Основними видами покарань є:
 смертна кара;
 тюремне ув'язнення;
 пробация (умовне засудження);
 штраф.
В якості додаткових згадуються такі види покарань:
 позбавлення виборчих прав;
 конфіскація майна;
 арешт;
 заборона займати деякі посади;
 примусова розпродаж майна та ін.
Крім покарання американське законодавство передбачає і заходи безпеки.
39. Основні та додаткові покарання у кримінальному праві зарубіжних країн.
5) штраф;
 штраф.
 арешт;
40. Окремі види покарань у кримінальному праві зарубіжних країн. Смертна кара. Позбавлення волі. Штраф
та його види. Особливості покарання юридичних осіб.
5) штраф;
 штраф.
 арешт;
 Смертна кара.
Ті, хто виступає проти смертної кари вважають, що:

– вона протирічить християнському вченню про добро та прощення;
– нерідко мають місце судові помилки, які неможливо виправити;
– вона погано впливає на мораль суспільства, бо робить нрави більш жорстокими;
– нерідко присяжні в суді не бажають брати на себе відповідальність за її застосування;
– вона стає ганебною плямою на сім'ї та родичах страченого:
– вона не чинить належного ефекту залякування на злочинців.
Прихильники смертної кари вважають, що:

– це єдиний і найбільш ефективний засіб попередження злочинів;
– це справедливе покарання за вбивство (особливо для серійних вбивць);
– існують невиправні злочинці, котрих тільки це може зупинити;
– це менш суворе покарання, ніж довічне ув'язнення.
 Позбавлення волі.
Цілі, які переслідує таке покарання:

1) ізоляція засудженого;
2) виправно-виховна мета (часто поширеним є релігійне виховання);
3) спосіб самозабезпечення ув'язнених;
4) спосіб підготування ув'язнених до життя після відбування покарання.
Позбавлення волі за тривалістю строку відбування можна розподілити на:

1) довічне;
2) довготривале;
3) короткотривале, яке викликає найбільше дискусій серед правознавців, тому як воно частіше надає більше шкоди,
ніж користі, особливо, якщо воно призначається вперше і за посягання, що не є небезпечними (це терміни ув'язнення
до 6 місяців або до 1 року).
 Штраф та його види.
Майже у всіх країнах світу штраф – це універсальне покарання у у вигляді грошового стягнення та призначається
він як основний, так і додатковий.
В окремих державах законодавчо передбачаються різні види кримінальних штрафів. Наприклад, Кримінальні
кодекси Німеччини та Парагваю передбачають штраф грошовий та штраф майновий.
Серед інших видів покарань штраф має такі переваги:

1) застосування штрафу дуже вигідно для держави і в деяких країнах це суттєве джерело поповнення
бюджету;
2) штраф на відміну від позбавлення волі не деморалізує людину;
3) штраф дозволяє більш гнучко встановлювати покарання та легше реалізовувати принцип співрозмірності
кари вчиненому діянню.
До недоліків штрафу як кримінального покарання слід віднести таке:

1) негативно відображується на матеріальному становищі сім'ї засудженого;
2) по-різному впливає на свідомість бідних та забезпечених людей;
3) порушується принцип особистої відповідальності.
Конфіскація передбачена у трьох видах:

 загальна (вилучення всього майна в доход держави);
 часткова (вилучення визначеної вироком частини майна в доход держави);
 спеціальна (коштів, майна, предметів, отриманих в результаті злочину чи таких, що використовувались
або мали бути використані для скоєння злочину).
 Особливості покарання юридичних осіб.
В якості покарання для юридичної особи можуть призначатися:

1. Штраф;
2. Припинення діяльності;
3. Заборона здійснювати один чи кілька видів професійної або громадської діяльності;
4. Надання під судовий нагляд;
5. Закриття всіх закладів або одного або кількох із закладів підприємництва;
6. Виключення з участі в договорах;
7. Заборона звертатися до населення з метою отримання вкладів чи розміщення цінних паперів;
8. Заборона залучати до обігу чеки;
9. Конфіскація речей;
10. Афішування або поширення винесеного вироку або в пресі, або в будь-який інший спосіб аудіо-відео
повідомлення.
41. Загальні засади призначення покарання у кримінальному праві зарубіжних країн.
42. Звільнення від покарання та його відбування у кримінальному праві зарубіжних країн.
Дострокове звільнення від покарання за кримінальним правом Франції

Особа, яка відбула визначену частину покарання, за умови доброї поведінки може бути звільненою від подальшого
відбування покарання. В деяких країнах судові або адміністративні органи приписують звільненій особі визначені
умови.
Так, у Франції цей інститут регулюється КПК, де вказується: «Якщо засуджений надасть серйозні докази своєї
соціальної реабілітації, то він може бути умовно звільнений після відбуття половини строку». Якщо засуджений –
рецидивіст, то він може бути звільнений після відбуття 2/3 строку. Якщо засуджено особу до довічного позбавлення
волі, то вона може бути звільнена після відбування 15 років покарання.
Дострокове звільнення від покарання за кримінальним правом Англії

За англо-саксонською системою права умовно-дострокове звільнення може застосовуватись як по відношенні осіб,
засуджених до строкового позбавлення волі, так і до довічного ув'язнення.
У випадку строкового засудження особа може бути звільнена після відбування 1/3 строку або 12 місяців. У випадку
довічного ув'язнення питання вирішується на розсуд Міністра Внутрішніх Справ. Особи звільняються за умови
доброї поведінки; якщо засуджені дадуть слово, що не порушуватимуть закон на волі протягом залишившихся 2/3
строку покарання або на розсуд Міністра Внутрішніх Справ відповідно. У випадку порушення цієї умови Міністр
Внутрішніх Справ виносить постанову про направлення цієї особи до в'язниці.
Дострокове звільнення від покарання за кримінальним правом США

В США, за загальним правилом, не можуть бути достроково звільнені особи, які:
– засуджені за тяжкі злочини;
– вчинили втечу;
– засуджені до довічного ув'язнення (в деяких штатах).
–
Якщо суд постановив визначений вирок, то в різних штатах мінімальний строк відбуття покарання різний (1/2, 1/3,
2/3).
Питанняпро умовно-дострокове звільнення вирішують Ради, що призначаються або очолюються губернатором.

Вони ж вирішують питання про повернення звільненого до в'язниці при порушенні ним визначених умов
(наприклад, при невідвідуванні церкви).
На вирішення питання про умовно-дострокове звільнення впливають різні фактори:

 рівень безробіття;
 сімейний стан засудженого
 завантаженість в'язниць;
 політичні фактори;
 традиції, що склалися (наприклад, в штаті Юта умовно-достроковому звільненню підлягають 10 %
засуджених, а в штаті Вашингтон – 80 % засуджених).
Моделі альтернативних заходів примирення винного з потерпілим за кримінальним правом іноземних

держав
Існують дві моделі альтернативних заходів примирення винного з потерпілим за кримінальним правом іноземних
держав.
Перша – «нідерландсько-бельгійська система», так звана «трансакція». Сутність трансакції в тому, що правомочні
ориани (прокуратура, а в Нідерландах і поліція) відмовляються від кримінального переслідування особи, якщо вона
заплатить у казну встановлену в кожномуконкретному випадку грошову суму.
Друга модель зародилася у рамках англосаксонської правової сім'ї – це так звана «медіація». Медіація – це
вирішення виниклого конфлікту між порушником кримінального закону і потерпілою стороною через примирення
після відшкодування винним заподіяної шкоди.
Відсрочка відбування покарання за кримінальним правом Франції
У Франції відомо 3 форми відстрочки:

 Проста відстрочка;
 Відстрочка з випробуванням;
 Відстрочка з покладенням обов'язку виконання громадсько корисних робіт.
Проста відстрочка. КК Франції регулює цей кримінально-правовий інститут. Данна відстрочка може застосуватись
у відношенні не тільки фізичних, але і у відношенні юридичних осіб. Відстрочка може бути надана, якщо
засуджений протягом попередніх 5-ти років не зазнавав тюремного ув'язнення за злочин або проступок загально
кримінального характеру. Відстрочка застосовується у випадках, коли покарання є тюремним ув'язненням до 5-ти
років, або особа засуджена до штрафу чи штрафоднів.
Відстрочка для юридичних осіб надається, якщо протягом останніх 5-ти років вони не засуджувались до штрафу в
розмірі від 400 000 франків.
Відстрочка може бути надана на строк до 5-ти років. Якщо протягом цього строку особа не вчиняє нового
кримінально караного діяння, то вирок вважається таким, що втратив силу (це стосується засудження як за злочини,
так і за проступки).
Відстрочка з випробуванням. Дана відстрочка може бути застосована за вчинення загально кримінального злочину
чи проступку. Строк відстрочки від 1,5 до 3 років. Суд може постановити про застосування відстрочки в частині
покарання.
Особливість: застосування відстрочки супроводжується встановленням судом заходів контролю або обов'язків, які
мають бути виконані.
Заходи контролю:
– з'являтися за викликом судді;
– приймати в себе пробаційного чиновника і надавати йому всю інформацію, яка його цікавить;
– попереджати пробаційного чиновника про всі зміни в роботі: місця роботи, посади і т.ін., про зміну місця
прожи-вання, про від'їзди з місця проживання строком більше ніж 15 днів
– отримувати спеціальний дозвіл для поїздки за кордон;
– відшкодувати спричинену шкоду;
– не мати при собі зброї і т.д.
Відстрочка з покладенням обов'язку виконання громадсько корисних робіт. Суд може винести постанову,
відповідно якої засуджений буде виконувати громадсько корисну роботу (від 40 до 240 годин).
Заходи безпеки

43. Поняття, зміст і сутність заходів безпеки у кримінальному праві зарубіжних країн. Превентивний
кримінально-правовий вплив.

44. Відмежування заходів безпеки від покарання.
45. Підстави призначення, цілі та строки застосування заходів безпеки у кримінальному праві зарубіжних
країн.

46. Види заходів безпеки у кримінальному праві зарубіжних країн.

47. Примусові заходи медичного характеру у кримінальному праві зарубіжних країн.
Поняття «примусові заходи медичного характеру» закріплено саме в українському кримінальному законодавстві і в
теорії українського кримінального права. Аналоги цим заходам існують і в законодавстві інших країн. Вони мають
назву «заходи безпеки».
Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи,
яка вчинила злочин, в спеціальний лікувальний заклад з метою обов'язкового її лікування та запобігання вчиненню
нею суспільно небезпечних діянь.
Основними категоріями осіб, до яких застосовують примусові заходи медичного характеру та примусове лікування,
є особи, які вчиняють злочини в стані неосудності, та особи, хворі на алкоголізм, наркоманію та хвороби, небезпечні
для здоров’я інших осіб.
Законодавство Франції передбачає призначення примусових заходів медичного характеру особам, які визнані
обмежено осудними. Таких осіб поміщають у спеціальні заклади, в яких поєднується здійснення психіатричного
лікування з режимом тюремного ув’язнення.
КК Швейцарії визначає, що норми щодо неосудності й обмеженої осудності не застосовуються до осіб, які самі
доводять себе до стану тяжкого розладу або помутніння свідомості з наміром вчинити в такому стані злочинне
діяння (вживають алкоголь чи наркотичні речовини). Заходами безпеки КК Швейцарії визначає: ізоляцію
«звичайних» злочинців, заходи, що застосовуються до психічнохворих осіб, виправлення тих осіб, які хворіють на
алкоголізм чи наркоманію.
48. Примусові заходи виховного характеру у кримінальному праві зарубіжних країн.
Примусовими заходами виховного характеру є певні заходи, які суд застосовує до неповнолітнього в разі
звільнення від кримінальної відповідальності, а також у разі застосування відповідного заходу адміністративного
впливу.
Примусові заходи виховного характеру можуть застосовуватися лише до осіб, які на момент вчинення злочину були
неповнолітніми; які вперше вчинили кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин; які щиро
розкаялися після вчинення злочину та в подальшому поводилися бездоганно. Суд у такому разі приходить до
висновку, що неповнолітній на момент постановлення вироку не потребує покарання.
Метою застосування примусових заходів виховного характеру є забезпечення інтересів неповнолітнього, які
полягають в одержанні ним необхідного виховання, освіти, лікування, захисту від насильства та жорстокості,
соціальної допомоги, а також у наявності можливості пристосуватися до реалій навколишнього життя, підвищити
свій культурний, соціальний та загальноосвітній рівень, набути професії та працевлаштуватися.
За наявності підстав для застосування виховних заходів суд може застосувати:

 застереження;
 обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
 передача неповнолітнього під нагляд батьків, осіб, які їх заміняють, педагогічного чи трудового
колективу, окремих громадян на їх прохання;
 покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти чи заробіток,
обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;
 направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи.
Застереження, яке є найбільш м'яким заходом виховного характеру, полягає в роз'ясненні судом неповнолітньому
наслідків його дій, оголошенні осуду за ці дії та попередженні про суворіші наслідки в разі продовження
протиправної поведінки чи вчинення нового злочину.
Під обмеженням дозвілля і встановленням особливих вимог до поведінки неповнолітнього розуміється наступне:
– обмеження перебування поза домівкою в певний час доби
– заборона відвідувати певні місця, змінювати без згоди органу, який здійснює над ним нагляд, місце
проживання, навчання чи роботи, виїжджати в певну місцевість
– покладення обов'язку продовжити навчання, пройти курс лікування
– інше.
Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, що їх заміняють (усиновителі, опікуни та піклувальники)
можлива лише за наявності даних про те, що вказані особи здатні позитивно впливати на неповнолітнього,
здійснювати контроль за ним та запобігати вчиненню нових злочинів. Питання про це суд вирішує з урахуванням
даних, що їх характеризують. Неприпустимо застосовувати цей захід щодо батьків, які позбавлені батьківських прав
чи не здатні позитивно впливати на неповнолітнього через свою поведінку.
Неповнолітні, які вийшли з-під контролю батьків чи осіб, що їх заміняють, не піддаються виховному впливу та не
можуть бути виправлені шляхом застосування інших заходів виховного впливу, направляються до спеціальних
навчально-виховних установ
49. Конфіскація майна у кримінальному праві зарубіжних країн.
Конфіскація передбачена у трьох видах:

 загальна (вилучення всього майна в доход держави);
 часткова (вилучення визначеної вироком частини майна в доход держави);
 спеціальна (коштів, майна, предметів, отриманих в результаті злочину чи таких, що використовувались
або мали бути використані для скоєння злочину).
Загальна конфіскація застосовується в дуже обмежених випадках і, до речі, передбачається законами за тяжкі та
корисливі злочини, наприклад, за вбивство, геноцид, тортури, наркозлочини.
50. Обмеження, що накладаються у зв'язку з умовним засудженням у кримінальному праві зарубіжних країн.
51. Загальна характеристика, поняття і структура системи Особливої частини кримінального права
У Загальній частині зосереджені норми, що встановлюють принципи і загальні положення кримінального права, а
також визначають його основні інститути, наприклад, поняття злочину і його видів, вини та її форм, співучасті в
злочині, повторності, сукупності та рецидиву злочину, покарання та його мети, видів покарань та підстав їх
застосування. Це норми, які застосовуються до всіх злочинів.
Система Особливої частини – це сукупність інститутів і норм, які визначають ознаки конкретних злочинів і
передбачених санкцій за їх вчинення.
В КК Франції самостійні розділи об'єднують злочини за об'єктом посягання. Особлива частина розташована в 6
книгах. Починається вона злочинами і проступками проти особи (2 книга). Ця книга складається з двох розділів:
1. Про злочини проти людства (геноцид, работоргівля);
2. Про посягання на особу (посягання на життя, фізичну і психічну недоторканість, честь, гідність, неповнолітніх,
сім'ю).
Третя книга «Про злочини і проступки проти власності» складається з двох розділів:
1. Про незаконне привласнення (крадіжка, вимагання, шахрайство та різні зловживання);
2. Про інші посягання на власність (знищення, пошкодження, комп'ютерні злочини і т.д.).
Четверта книга «Про злочини і проступки проти нації, державиі громадського порядку», передбачає
відповідальність за державні злочини. Складається з 5 розділів:
1. Посягання на основоположні інтереси нації (зрада, шпіонаж, посягання на інститути французької республіки, на
інтереси зовнішньої оборони);
2. Тероризм;
3. Про посягання на державну владу (посягання на громадський порядок, діяльність судів);
4. Про посягання на суспільну довіру (підробка, фальшування грошових знаків);
5. Про відповідальність за участь в об'єднаннях зловмисників.
П'ята книга «Про інші злочини та проступки» об'єднує 1 розділ «Про посягання в галузі охорони здоров'я» і 2
розділ – інше.
Шоста книга «Про порушення» і Сьома книга «Про положення, які застосовуються в заморських територіях»
були внесені до кодексу пізніше.
Окремі склади злочинів є в інших кодексах і законах.
Доволі складно казати про систему Особливої частини кримінального права Англії, тому як законодавство не
кодифіковане. Систему можна розглядати на основі наукових праць англійських юристів.
У лорда Хесбері:
1. Злочини публічного характеру;
2. Злочини проти особи;
3. Злочини проти власності.
Примірний КК США. Його Особлива частина нараховує 6 розділів:

 посягання на існування і безпеку держави;
 злочини против особи (вбивства, статеві злочини);
 посягання на майно;
 посягання на сім'ю;
 злочини против адміністрації;
 посягання на громадський порядок і благочинність.
52. Поняття та ознаки конкретних видів злочинів у кримінальному праві зарубіжних країн.
Система Особливої частини – це сукупність інститутів і норм, які визначають ознаки конкретних злочинів і
передбачених санкцій за їх вчинення.
В КК Франції самостійні розділи об'єднують злочини за об'єктом посягання. Особлива частина розташована в 6
книгах. Починається вона злочинами і проступками проти особи (2 книга). Ця книга складається з двох розділів:
1. Про злочини проти людства (геноцид, работоргівля);
2. Про посягання на особу (посягання на життя, фізичну і психічну недоторканість, честь, гідність, неповнолітніх,
сім'ю).
Третя книга «Про злочини і проступки проти власності» складається з двох розділів:
1. Про незаконне привласнення (крадіжка, вимагання, шахрайство та різні зловживання);
2. Про інші посягання на власність (знищення, пошкодження, комп'ютерні злочини і т.д.).
Четверта книга «Про злочини і проступки проти нації, державиі громадського порядку», передбачає
відповідальність за державні злочини. Складається з 5 розділів:
1. Посягання на основоположні інтереси нації (зрада, шпіонаж, посягання на інститути французької республіки, на
інтереси зовнішньої оборони);
2. Тероризм;
3. Про посягання на державну владу (посягання на громадський порядок, діяльність судів);
4. Про посягання на суспільну довіру (підробка, фальшування грошових знаків);
5. Про відповідальність за участь в об'єднаннях зловмисників.
П'ята книга «Про інші злочини та проступки» об'єднує 1 розділ «Про посягання в галузі охорони здоров'я» і 2
розділ – інше.
Шоста книга «Про порушення» і Сьома книга «Про положення, які застосовуються в заморських територіях»
були внесені до кодексу пізніше.
Окремі склади злочинів є в інших кодексах і законах.
Доволі складно казати про систему Особливої частини кримінального права Англії, тому як законодавство не
кодифіковане. Систему можна розглядати на основі наукових праць англійських юристів.
У лорда Хесбері:
1. Злочини публічного характеру;
2. Злочини проти особи;
3. Злочини проти власності.
Примірний КК США. Його Особлива частина нараховує 6 розділів:

 посягання на існування і безпеку держави;
 злочини против особи (вбивства, статеві злочини);
 посягання на майно;
 посягання на сім'ю;
 злочини против адміністрації;
 посягання на громадський порядок і благочинність.
53. Злочини проти особи у кримінальному праві зарубіжних країн.
54. Злочини проти власності у кримінальному праві зарубіжних країн.
55. Злочини проти держави у кримінальному праві зарубіжних країн.
Основними злочинами проти держави за кримінальним правом Англії є: зрада, шпіонаж, заклик до заколоту і
тероризм.
Зрада. Відповідно закону «Про державну зраду» розрізняють 3 види зради:

1) винен той, хто плекає плани про вбивство або вбиває короля, королеву, їх старшого сина і спадкоємця, незаміжню
старшу дочку.
2) винен той, хто починає військові дії проти короля в межах королівства.
3) винен той, хто примикає до ворогів короля, надає їм послуги та допомогу (лише в воєнний час) і будь-яка
допомога ворогу може розглядатися як прилучення до ворога.
Розголошення державних таємниць або шпіонаж передбачаються законом «Про державні таємниці» 1911 року.
Особа вважається винною в скоєнні цих злочинів, якщо вона діє з метою, шкідливою для безпеки або для інтересів
країни і яка:
1) увійшла в заборонене місце, оглядає його і т.д. (це можуть бути будь-які споруди військового характеру, будь-які
споруди, що належать короні або займані нею, будь-які місця, що були об'явлені забороненими);
2) складає план, який може бути використаний прямо або непрямо потенційним ворогом;
3) добуває, публікує моделі, проекти, інформацію, які можуть нашкодити інтересам держави.
Заклик до заколоту – це злочин, передбачений загальним правом.

Існує 2 види заклику: в усній та письмовій формах. Формою вини є намір викликати ненависть або невдоволення
сувереном, збуджувати невдоволення суддями, розвивати почуття провини між різними групами або класами
підданих.
Яка відповідальність передбачається кримінальним правом Франції за тероризм?

КК Франції терористичними вважає індивідуальні або колективні дії, вчинені з метою суттєво порушити
громадський порядок шляхом залякування або терору. Даний склад охоплює цілу низку різнорідних дій:
 умисні посягання на життя і особисту недоторканість;
 викрадення і незаконне позбавлення волі людей;
 угон повітряного судна, корабля або іншого транспортного засобу, які передбачені Книгою 2;
 викрадення, вимагання, знищення, пошкодження і псування власності інших осіб, а також злочинні діяння
в галузі інформатики, які передбачені Книтою 3;
 виготовлення або зберігання смертоносних або вибухових речовин, механізмів і засобів;
 внесення в атмосферу, грунт, надра або воду будь-якої речовини, яка здатна поставити в небезпеку
здоров'я людини, тварин або природне середовище.
56. Особливості кримінально-правових санкцій та відповідальність за конкретні види злочинів у

кримінальному праві зарубіжних країн.
Для вирішення данного питання я зроблю аналіз кримінального законодавства, по-перше, Російської Федерація,
чиє кримінальне подібне Україною, по-друге, країн які мають найстаріші класичні кримінальні кодекси
(Німеччина, Франція), та по-третє, США.
Взагалі в Україні перелік покарань є найбільш широким, в порівнянні із зазначеними державами. В зарубіжних
країнах в якості основних покарань застосовується, як правило, тільки два їх види – позбавлення волі та штраф.
Але в Україні, як ми знаємо згідно зі ст. 52 ККУ покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові
обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні
військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі та штраф.
Кримінальний Кодекс Франції включає наступні покарання: позбавлення волі на строк до 15 років, позбавлення
волі на строк до 20 років, позбавлення волі на строк до 30 років та довічне позбавлення волі. Тривалість позбавлення
волі складає не менше 10 років. Крім перерахованих вище, існують ще так звані виправні покарання, до яких
відносяться тюремне утримання, штраф, неоплачувані роботи в суспільних інтересах, покарання у вигляді
позбавлення чи обмеження прав. Шкала покарання у вигляді тюремного утримання наступна: до 6 міс., до 1 р., до 2
р., до 3 р., до 5 р., до 7 р., до 10 р.
Говорячи про побудову санкцій в Кримінальному Кодексі Німеччини, слід відмітити своєрідний метод
конструювання санкцій: в одних випадках зміст статті починається з диспозиції, в інших – з санкції. Але нічим
необґрунтований прийом зміни послідовності диспозиції і санкції, а також занадто часте використання норм-
дефініцій, які містять опис ознак диспозиції статті, утруднює сприйняття змісту норм.
Кримінальний Кодекс Німеччини передбачає лише 3 основні види покарання: позбавлення волі на визначений
термін від 1 місяця до 15 років, довічне позбавлення волі, грошовий штраф, що призначається в щоденних ставках,
та майновий штраф у якості додаткового покарання.
Аналіз системи санкцій у федеральному кримінальному законодавстві США дозволяє виділити основні та додаткові
види покарань, серед яких основними покараннями вважаються: смертна кара, позбавлення волі, пробація та
штраф. До додаткових покарань відносяться: конфіскація; дії щодо повідомлення потерпілих; позбавлення різних
прав; покладення обов'язку відшкодувати спричинену шкоду (реституція) тощо.
Позбавлення волі найчастіше розуміється як тюремне ув'язнення, яке може бути: 1) короткостроковим;
2) тривалим; 3)довічним. Перелік основних покарань за КК України набагато ширший, адже передбачає 8 видів,
тоді як у США вказано всього 3 види – смертна кара, тюремне ув’язнення, штраф.
Штраф, на відміну від більшості кран світу, в Росії є не досить розповсюдженим. Так, за підрахунками, 228 санкцій
передбачають покарання у вигляді штрафу, що становить лише 18,67 % від загальної кількості санкцій в
Кримінальному кодексі. Подібна ситуація спостерігається і в Україні.
57. Загальна характеристика, поняття і види злочинів проти особи у кримінальному праві зарубіжних країн.
58. Злочини проти життя у кримінальному праві зарубіжних країн.
59. Злочини проти здоров'я у кримінальному праві зарубіжних країн.
60. Статеві злочини у кримінальному праві зарубіжних країн.
61. Інші види злочинів проти особи у кримінальному праві зарубіжних країн.
62. Загальна характеристика, поняття і види злочинів проти власності у кримінальному праві зарубіжних
країн.
63. Злочини, пов'язані з розкраданням чужого майна у кримінальному праві зарубіжних країн.
64. Злочини, пов'язані із заподіянням майнової шкоди у кримінальному праві зарубіжних країн.
65. Злочини, пов'язані із знищенням або пошкодженням майна у кримінальному праві зарубіжних країн.
66. Інші види злочинів проти власності у кримінальному праві зарубіжних країн.
67. Загальна характеристика, поняття і види злочинів проти держави у кримінальному праві зарубіжних
країн.
тероризм.


підданих.

68. Злочини проти держави у кримінальному праві зарубіжних країн. Злочинні посягання на державну владу.
Політичний злочин.
тероризм.


підданих.
в галузі інформатики, які передбачені Книгою 3;
69. Злочини проти громадської безпеки у кримінальному праві зарубіжних країн. Тероризм.
Злочини проти громадської безпеки посягають на стан захищеності суспільства від різноманітних джерел
підвищеної небезпеки і, порушуючи безпечні умови життєдіяльності, спричиняють загибель людей або інші тяжкі
наслідки (створюють загрозу настання таких наслідків) для невизначеного кола людей, усього суспільства.

70. Інші види злочинів проти держави у кримінальному праві зарубіжних країн.
тероризм.


підданих.

Глава друга «Інші посягання на республіканські державні інститути або цілісність національної території» включає
розділи:
 «Про посягання і змову»;
 «Про повстання»;
 «Незаконне присвоювання командування, незаконний набір збройних сил і підбурювання до повстання».
Під посяганням розуміють тяжкий державний (політичний) злочин, який складається у вчиненні одного або кількох
насильницьких діянь, здатних поставити в небезпеку республіканські державні інститути або спричинити шкоду
цілісності національної території.
В свою чергу, під змовою КК описує угоду кількох осіб, що знайшло об'єктивний вияв в конкретних діях, стосовно
здійснення посягання, яке визначено вище, тобто по суті приготування до посягання.
Крайньою суворістю відрізняються норми про кримінальну відповідальність за участь в повстанні, під яким
розміється «будь-яке колективне насильство, здатне поставити в небезпеку республіканськя інститути державної
влади або спричинити шкоду цілісності національної території».

Іспит Кримінальне право зарубіжних країн

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Іспит Кримінальне право зарубіжних країн

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

1. Загальна характеристика, поняття і структура кримінально-правових систем сучасного світу.

До структури правової системи входять такі елементи:

Критерії класифікації правових систем:

Тож, відповідно до схожості кримінально-правових систем, їх можна згрупувати у 5 сімей:

2. Історія становлення та розвитку кримінально-правових систем сучасного світу.

 Романо-германський тип правової системи найбільш поширений. До нього відносять національні

У своєму становленні романо-германська правова сім'я пройшла три основні етапи:

Поєднання ознак романо-германського та англо-американського права найчастіше має такі прояви:

Держава і право у скандинавських та латиноамериканських країнах розвивалися самобутньо.

 Релігійний тип правової системи (країни з мусульманським, індуїстським та іудейським правом).

Система звичаєвого (традиційного) права – це форма регламентації суспільних відносин, заснована на

3. Типологія кримінально-правових систем сучасного світу.

Тож, відповідно до схожості кримінально-правових систем, їх можна згрупувати у 5 типів (сімей):

4. Критерії класифікації кримінально-правових систем систем сучасного світу.

Критерії класифікації правових систем:

5. Відносність типології кримінально-правових систем сучасного світу.

Тож, відповідно до схожості кримінально-правових систем, їх можна згрупувати у 5 типів (сімей):

Згідно з іншою класифікацією виділяються сім'ї:

6. Особливості та специфіка кримінально-правових систем країн романо-германської (континентальної)

7. Особливості та специфіка кримінально-правових систем країн англо-американської (англосаксонської)

Серед особливостей кримінально-правових систем країн англо-американської (англосаксонської) правової

8. Особливості та специфіка кримінально-правових систем країн змішаної правової сім'ї (країн

Держава і право у скандинавських та латиноамериканських країнах розвивалися самобутньо.

Поєднання ознак романо-германського та англо-американського права найчастіше має такі прояви:

9. Особливості та специфіка кримінально-правових систем країн релігійної правової сім'ї (країн з

11. Сучасні напрями розвитку кримінально-правових систем.

Розвитку міжнародного кримінального права є характерним зближення кримінально-правових систем, чому

Одним з напрямів розвитку кримінально-правових систем виокремлюють інтернаціоналізацію кримінального

Крім того, спостерігається інтернаціоналізація заходів протидії злочинності на теоретичному та практичному

12. Кримінальне право в умовах глобалізації.

Основними такими стандартами для багатьох країн Европи є Конвенції ООН:

13. Тенденції зближення та гармонізації національних кримінальних законодавств.

Зближення кримінального законодавства, що належить до різних правових систем (горизонтальний рівень),

14. Гуманізація кримінального права і проблеми криміналізації нових видів злочинів.

Криміналізація кіберзлочинністі та проституції.

15. Загальна характеристика та види джерел кримінального права зарубіжних країн.

Види джерел кримінального права зарубіжних країн:

Система права поділена на публічне та приватне право, а також на галузі та інститути.

Правовий звичай і правовий прецедент виступають у якості допоміжних, додаткових джерел.

Особливе значення має юридична та наукова доктрина.

В країнах, що належать до системи континентального права, основним джерелом права є закон.

Джерелами кримінального права Німеччини є:

Прецеденти видаються в різних збірках: All England Law Reports.

Англійські судді випрацювали три підходи до тлумачення законів:

Статутне право – це закони і підзаконні акти.

Поєднання ознак романо-германського та англо-американського права найчастіше має такі прояви:

До джерел мусульманського права відносяться:

КК Індії надав великого впливу на кримінальне право країн, що розвиваються.

Основні принципи в КК Індії:

Слід відзначити деякі структурні особливості статей КК Індії:

Закон про кримінальне право Ізраїлю має три основні частини:

Система звичаєвого (традиційного) права – це форма регламентації суспільних відносин, заснована на

Примірний КК США 1965 р. складається з 4 частин:

23. Злочинне діяння у кримінальному праві зарубіжних країн.

Поняття злочинного діяння:

Ознаки злочинного діяння:

В багатьох кодексах надається класифікація злочинних діянь.

В кримінальному праві мусульманських країн злочинні діяння поділяються на:

24. Покарання у кримінальному праві зарубіжних країн.

Стаття 51 ККУ. Види покарань:

25. Заходи безпеки у кримінальному праві зарубіжних країн.

Заходами безпеки у КК Німеччини є:

27. Поняття та ознаки злочинного діяння у кримінальному праві зарубіжних країн.

Поняття злочинного діяння: