Прямий ефір « Заїкання .

Корекція заїкання»

Спікер : Нагірняк Діана ( студентка , практикуючий логопед-початківець )

Прямий ефір "Заїкання "

Вступ

На сучасному етапі розвитку логопедії велика увага приділяється проблемі лікування та корекції
мовлення при заїканні. Оскільки заїкання є однією з найпоширеніших мовленнєвих вад, цією
проблемою займаються не лише логопеди, а вона є актуальною для науковців, працівників-
практиків медицини, дефектології та психології.
Корекція заїкання – це важкий і довготривалий процес, ефективність якого залежить від
комплексної взаємодії спеціалістів, поєднання медичних та педагогічних підходів до подолання
цієї патології.

Про заїкання

Заїкання -це порушення темпу, ритму та плавності усного мовлення, зумовлене судомним станом
м‘язів артикуляційного апарату.
У всьому світі визнано, що заїкання – важка проблема як в теоретичному, так і у практичному
аспекті. Проблема заїкання залишається не до кінця вивченою через широкий спектр причин його
виникнення, різноманітність клінічних проявів, варіантів розвитку, патологічних реакцій логопата
на свій дефект.

Причини

До причин, що сприяють виникненню заїкання відносять такі:

- невротична обтяженість батьків (нервові, інфекційні та соматичні захворювання, що
послаблюють або дезорганізують функції НС);
- невропатичні особливості заїкуватого (нічні страхи, енурез, емоційна напруженість);
- конституційна схильність (захворювання вегетативної нервової системи, підвищена збудливість
вищої нервової діяльності та її чутливість до психічних травм);
- спадкова обтяженість (заїкання розвивається на грунті вродженої слабкості мовленнєвого
апарату, яка може передаватись спадково (в якості рецесивної ознаки);
- ушкодження головного мозку у різні періоди розвитку під впливом багатьох шкідливих факторів:
внутрішньоутробних та пологових травм, асфіксії, постнатальних – інфекційні, травмуючи впливи
при різних дитячих захворюваннях.
Вказані причини призводять до затримки мовленнєвого розвитку, до мовленнєвих розладів які
сприяють розвитку заїкання.
Про судоми

Основними зовнішніми ознаками (симптомами) заїкання є виникаючі в момент мовлення судоми

дихального, голосового або артикуляційного апарату. Судоми бувають різними по типу,
локалізації і силі вираженості.

Прийнято виділяти два основних типи мовленнєвих судом.

Тонічні мовленнєві судоми – це складні довготривалі спазми, які заважають вимовити слово та
проявляються у вигляді напруженої паузи у мовленні або у вигляді напруженої, протяжної
вокалізації. Весь мовлене вий апарат заїкуватого ніби скований, рот часто напіввідкритий, або
навпаки, губи щільно зімкнені, все обличчя різко напружене і відображає фізичні зусилля, які
виконує заїкуватий, щоб вимовити звук. В мовленні спостерігаються довготривалі зупинки на
початку або всередині слова.
Клонічні мовленнєві судоми характеризуються мимовільним багаторазовим ритмічним
скороченням м‘язів мовленнєвого апарату. Заїкуватий повторює окремі звуки або склади.
Часто і тонічні, і клонічні судоми бувають у одного заїкуватого одночасно, тоді тип цих судом є
змішаний – клінічно-тонічний або тоно-клонічний (в залежності який тип судом переважає).

Дихання

Не мовленнєве дихання, як правило, у заїкуватих поверхневе, ритм неспокійний, легко

порушується при емоційному напруженні.
Порушення мовленнєвого дихання у них дуже різко виражене. Інколи дослідники схиляються
відносити причину заїкання до порушення регуляції дихальної функції.
Прояви судомних запинок часто пов‘язані з фонетичними характеристиками звуків. До звуків, які
частіше інших супроводжуються судомами, відносяться глухі і дзвінкі звуки, особливо [п], [т], [к].

Класифікація заїкання

Виділяють невротичну та неврозоподібну форми заїкання

Неврозоподібна форма заїкання.
Зовнішньо схожа на невроз, цей розлад має не психогенне походження , частіше всього
неврозоподібний синдром виникає внаслідок органічного ураження центральної нервової системи
у ранньому дитинстві. Після травм голови, струсу головного мозку, менінгоенцефалітів, часто
спостерігається неспецифічний комплекс залишкових явищ, подібних ураженню головного мозку.
Неврозоподібна форма заїкання починається у дітей поступово, у 3-4 роки без психотравмуючих
причин. Заїкання збігається з періодом формування фразового мовлення. У початковому періоді
заїкання має хвилеподібний тип плину, але вільних від судом періодів немає. Якщо у цей період
була відсутня логопедична допомога, мовленнєве порушення поступово обтяжується.
Неврозоподібна форма заїкання характеризується тим, що мовленнєві спотикання проявляються в
різних ситуаціях: як наодинці з самим собою, так і в колективі.

Невротична форма заїкання.

Невротична форма заїкання загострюється у віці від 2 до 6 років, коли фразове мовлення вже
сформоване. Переважає психогенний початок мовленнєвої патології (психічна гостра або хронічна
травматизація).
З анамнестичних даних випливає, що у дітей з цією формою заїкання відсутня патологія
внутрішньоутробного розвитку та пологів. Ранній психофізіологічний розвиток відбувається у
межах норми. Моторні навички формуються своєчасно.
У мовленнєвому онтогенезі спостерігається ранній розвиток мовлення (перші слова з‘являються в
10 місяців). Фразове мовлення формується в 16-18 місяців життя. В короткий період часу діти
починають розмовляти розгорнутою фразою, словниковий обсяг швидко поновлюється, темп
мовлення прискорений. Діти наче “захлинаються” мовленням, недомовляють закінчень слів,
речень: спостерігається велика кількість ітерацій – повторення складів, слів, словосполучень,
отже, артикуляційні механізми мовлення в них несформовані, але лексико-граматичний аспект
випереджає норму.
При обстеженні виявляється нормальний розвиток загальної моторики. Вони добре
переключаються з одного руху, ритму на інший. Дрібна моторика розвивається в межах норми.
У дітей з невротичною формою заїкання часто спостерігається рецидив у 7 років, у зв‘язку зі
збільшенням емоційного і фізичного навантаження, зумовленого вступом до школи.
У 10-12 років діти починають усвідомлювати свій дефект. У дітей формується логофобічний
синдром.

Корекція

Логопедична ритміка є одним з найважливіших розділів логопедичної роботи при заїканні.

Вона являє собою систему музикально-рухових, мовнорухових, музикально-мовленнєвих завдань і
вправ, які здійснюють з метою логопедичної корекції.
Логоритміка, незважаючи на свою організовану систему є доповненням до логопедичних занять, і
проводиться, як в спеціально відведений для неї час, а також включається в заняття логопеда і
частково вихователя.
Для дітей із:
- вводні вправи;
- вправи та ігри для розвитку міміки лиця і орального Праксину, слухової уваги та пам‘яті, зорової
уваги та пам‘яті, для розвитку орієнтації у просторі і відчуття ритму, для розвитку наслідування;
- творчі, сюжетно-рольові, рухливі ігри, творчі етюди для розвитку вольових якостей, активності,
самостійності, ініціативності;
- вправи, рухливі ігри з правилами для розвитку загальної моторики, моторики рук, кисті, пальців;
- вправи та ігри із співом, хороводи, ігри-драматизації з музикальним супроводом для розвитку
просодики мовлення;
- вправи, ігри, етюди для розвитку уяви, творчих здібностей, музичної пам‘яті і музичної
творчості;
- інсценівки, райки, розваги, святкові виступи.
Рухові, музикально-рухові, музично-мовленнєві, ритмічні, мовленнєві без музичного
супроводу, мовленнєво-рухові вправи та ігри нормалізують просодику, рухову сферу дитини із
заїканням, а це в свою чергу допомагає їй перемінити відношення до спілкування, до учасників
спілкування, до оточуючого середовища і до свого мовленнєвого порушення.