Практичне заняття №3 Шепітько

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 3
ТЕМА: КЛАСИФІКАЦІЯ КОРЕКЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ І МЕТОДИК

НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ
ПОТРЕБАМИ.
МЕТА: - здійснити методолого- теоретичний аналіз класифікації корекційних
технологій і методик навчання і виховання дітей з особливими освітніми потребами;
- формувати навички аналітичної діяльності магістрантів, наукового мислення
та мовлення.
ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ

1. Виділити і охарактеризувати провідні характеристики сучасного
етапу розвитку вітчизняної логопедії.
Короткі історичні відомості.Вивчення мовної патології і їїкорекція почалися
відносно недавно, а саме з тих пір як стали відомі основні анатомо-
фізіологічні механізми забезпечення мовної діяльності, т. е. приблизно з
середіниXIXв.
З кінця минулого століття особливий інтерес починає викликати дитяча мова,

особливості її розвитку і причини порушення, формуються наукові уявлення
про деякі клінічних формах мовних розладів (А. Куссмауль, І. А. Сікорський
та ін.). Сучасний етап розвитку логопедії пов'язаний з розробкою наукових
уявлень про різні форми мовних порушень. а також зі створенням ефективних
методик їх подолання. Становлення логопедії в нашій країні пов'язано з
іменами Ф. А. Рау, М. Е. Хватцева, О. П. Правдиної, Р. Е. Левиной і ін.
Вопрос№7.
Анатомо-фізіологічні механізми мовлення, основні закономірності розвитку у

дитини.
Анатомо-фізіологічні механізми мовлення - це будова і функціональна

організація мовної діяльності.
Дослідження вітчизняних вчених: І. П. Павлов, П. К. Анохін, А. Н. Леонтьєв

та ін. Про формування мови.
Будова мовного апарату.
Мовний апарат складається з двох тісно пов'язаних між собою частин:

центрального і периферичного.
Центральний мовний апарат.
Місце розташування.
Будова і функції відділів центрального мовного апарату.
Кора головного мозку
Значення лобової, тім'яної, скроневої і потиличної долі переважно лівої

півкулі (у шульг правого) в здійсненні мовної діяльності.
Центр Брока. Розташування, значення.
Центр Верніке. Розташування, значення.
Підкіркові ядра - ритм, тим і виразність мови.
Відцентрові і доцентрові нервові шляхи.
Ядра стовбура.
Черепно-мозкові нерви: трійчастий, лицьова, язикоглоткового, блукаючий, і

підязиковий.
Мовний акт.
Формування динамічного стереотипу.
Периферичний мовний апарат.
Дихальний, голосовий, артикуляційний відділи.
Дихальний: грудна клітка з легкими, бронхами і трахеєю.
Фізіологічна і мовне дихання.
Формування мовних звуків, мовної мелодії.
Послідовність фаз при мовному диханні.
2
Характеристика процесу дихання
Голосовий відділ .: гортань, з голосовими складками.
Артикуляційний відділ: губи, щелепи, тверде і м'яке піднебіння, альвеоли,

мова, Надставна труба: глотка, ротова порожнина, нова порожнину.
Анатомічна будова артикуляційного апарату.
Фізіологічні функції апарату артикуляції.
Питання №8.
Медико-психологічні основи порушень мовного розвитку.
Р. Є. Льовиній був розроблений комплексний, динамічний підхід до розуміння

мовної патології у дітей. Даний підхід передбачає аналіз зв'язків, що існують
між різними порушеннями, і розуміння значущості цих зв'язків для
корекційного навчання. Комплексний динамічний підхід до дитини з мовною
патологією допомагає сформулювати правильний висновок, відмежувати
первинну мовну патологію від загального інтелектуального недорозвинення, а
також намітити шляхи прогнозування подальшого мовного і психічного
розвитку.
Для обгрунтування діагнозу необхідно:
- Комплексне медичне обстеження,
- логопедіческое обстеження,
- Психологічне обстеження,
- Динамічне спостереження в процесі корекційної роботи, медикаментозне

лікування.
В результаті обстеження визначаємо провідний дефект і вдруге пов'язаних з

ним порушень, що є необхідним, перш за все для визначення напрямків
корекційно-педагогічної роботи. Для розуміння первинного дефекту в
3
мовному недорозвиненні необхідно ретельне неврологічне, психологічне
обстеження дитини із залученням даних про стан його слуху, зору.
Питання № 10
Теоретичні основи спеціальної педагогічної науки про навчання і виховання

осіб з порушеннями мови
Логопедія спирається на наступні основні принципи: системність,

комплексність, принцип розвитку, розгляд порушень мови у взаємозв'язку з
іншими сторонами психічного розвитку дитини, діяльнісний підхід,
онтогенетический принцип, принцип обліку етіології та механізмів
(етіопатогенетичний принцип), принцип обліку симптоматики порушення і
структури мовного дефекту , принцип обхідного шляху, общедидактические і
інші принципи.
Розглянемо деякі з них.
принцип системностіспирається на уявлення про мови як про складну

функціональну систему, структурні компоненти якої знаходяться в тісній
взаємодії. У зв'язку з цим вивчення мови, процесу її розвитку та корекції
порушень передбачає вплив на всі компоненти, на всі боки мовної
функціональної системи.
Для логопедичного висновку, для диференціальної діагностики подібних форм

мовних порушень необхідний кореляційний аналіз мовних і немовних
симптомів, даних медичного, психологічного, логопедичного обстеження,
співвіднесення рівнів розвитку пізнавальної діяльності і мови, стану мови і
особливостей сенсомоторного розвитку дитини.
Мовні порушення у багатьох випадках включаються в синдром нервових і

нервово-психічних захворювань (наприклад, дизартрія, алалія, заїкання та ін.)
Усунення мовних порушень у цих випадках має бути комплексний, медико-
психолого-педагогічний характер.
Таким чином, при вивченні і усуненні мовних розладів важливе значення має
принцип комплексності,
У процесі вивчення порушень мови і їх корекції важливо враховувати загальні

та специфічні закономірності розвитку аномальних дітей.
4
принцип розвиткупередбачає виділення в процесі логопедичної роботи тих
завдань, труднощів, етапів, які знаходяться в зоні найближчого розвитку
дитини.
Дослідження дітей з вадами мовлення, а також організація логопедичної

роботи з ними здійснюються з урахуванням провідної діяльності дитини
(предметно-практичної, ігрової, навчальної).
Розробка методики корекційно-логопедичного впливу ведеться з урахуванням

послідовності появи форм і функцій мови, а також видів діяльності дитини в
онтогенезі (Онтогенетичний принцип).
Виникнення мовних порушень у багатьох випадках зумовлено складною

взаємодією біологічних та соціальних факторів. Для успішної логопедичної
корекції мовних порушень велике значення має встановлення в кожному
окремому випадку етіології, механізмів, симптоматики порушення, виділення
провідних розладів,співвідношення мовної та неречевой симптоматики в
структурі дефекту.
Впроцесі компенсації порушених мовних і немовних функцій, перебудови

діяльності функціональних систем використовується принцип обхідного
шляху,т. е. формування нової функціональної системи в обхід потерпілого
ланки.
Важливе місце при вивченні і корекції мовних порушень займають дидактичні

принципи:наочність, доступність, свідомість, індивідуальний підхід та ін.
Методи логопедії як науки можна умовно розділити на кілька груп.
Перша група - організаційні методи: порівняльний, лонгітюдінальний

(вивчення в динаміці), комплексний.
Другу групу складають емпіричні методи: обсерваційні (спостереження),

експериментальні (лабораторний, природний, що формує або психолого-
педагогічний експеримент), психодіагностичні (тести, стандартизовані і
прожективні, анкети, бесіди, інтерв'ю), праксіметрі-етичні приклади аналізу
діяльності, в тому числі і мовної діяльності, біографічні (збір та аналіз
анамнестичних даних).
5
До третьої групи відносяться кількісний (математико-статистичний) і якісний
аналіз отриманих даних, використовується машинна обробка даних із
застосуванням ЕОМ.
Четверта група - інтерпретаційні методи, способи теоретичного дослідження

зв'язків між явищами, що вивчаються (зв'язок між частинами і цілим, між
окремими параметрами і явищем в цілому, між функціями і особистістю і ін.).
Широко використовуються технічні засоби, що забезпечують об'єктивність

дослідження: інтонографи, спектограф, назометри, відеоречь, фонографи,
спірометри і інша апаратура, а також рентгенокінофотографія, глоттографія,
кінематографія, електромміографія, що дозволяють вивчати в динаміці цілісну
мовну діяльність і її окремі компоненти.
Методологічні основи спеціальної педагогічної науки про навчання,

виховання осіб з порушеннями мови.
Логопедія - наука про порушення розвитку мови, їх подоланні та

попередженні допомогою спеціального корекційного навчання і виховання.
Логопедія є одним з розділів спеціальної (корекційної) педагогіки. Термін

логопедія утворений від грецьких слів: логос (Слово, мова) і пейдео (Виховую,
навчаю), що в перекладі означає «виховання мовлення».
Предметом логопедії є вивчення закономірностей навчання і виховання осіб з

порушеннями мови і пов'язаними з ними відхиленнями в психічному
розвитку. Логопедія традиційно підрозділяється на дошкільну, шкільну та
логопедії дорослих. Основи логопедії як педагогічної науки розроблені Р. Е.
Левиной в 50-70-х рр. XX століття і базуються на вченні про складну
ієрархічній структурімовної діяльності.
Психологічну основу методик корекції порушень мовлення у дітей становить

теорія мови і мовної діяльності. Мовна діяльність реалізується в її основних
видах: слухання (аудіювання), говоріння (вимова), читання, письмо (письмова
мова). Ці види є основними для взаємодії людини в процесі вербального
спілкування. Залежно від спрямованості на прийом (декодування) або видачу
(кодування) мовного повідомлення види мовної діяльності поділяються на
рецептивні и продуктивні.
6
Психологічна природа мови розкрита в дослідженнях Л. С. Виготського, А. Н.
Леонтьєва, І. А. Зимової, А. А. Леонтьєва, Н. І. Жинкина, Т. Н. Ушакової та ін.
Мова займає центральне місце в процесі психічного розвитку дитини і

внутрішньо пов'язана з розвитком мислення і свідомості в цілому. Мова має
поліфункціональний характер. Вона виконує комунікативну функцію (засіб
спілкування), інтелектуальну, або сігнікатівную, функцію (засіб
узагальнення), індикативну (засіб вказівки на предмет).
Практичне розв'язання проблеми подолання мовного недорозвинення у дітей

визначається розумінням співвідношення мови і мовлення. Нерідко ці терміни
неправильно вживаються як синоніми. У сучасних психологічних і
лінгвістичних дослідженнях відзначаються істотні відмінності цих понять.
Мова - це система об'єктивно існуючих, соціально закріплених знаків, що

співвідносять понятійний зміст і типове звучання, а також система правил їх
вживання і сполучуваності.
Мова ж являє собою психофізіологічний процес реалізації мови.
Мова є засобом спілкування, а мова - процесом спілкування.
Питання № 12.
Етіологія і патогенез порушень усного та писемного мовлення.
Етіологія. Визначення.
Зовнішні та внутрішні причини порушення мови
Органічні причини: центральні і периферичні.
Значення спадкових факторів в етіології мовних порушень.
Соціально-психологічні причини патологічного розвитку мови. Л. С.

Виготський про соціальну ситуацію розвитку як методологічній основі
вивчення причин порушення мовного розвитку в дитячому віці.
7
Поєднання внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов, що є специфічним
для кожного вікового етапу розвитку психіки, отже й мови як однієї з форм
психічної діяльності.
Поняття «депривація», «госпитализм».
Види психічної депривації, їх вплив на мовленнєвий розвиток дітей.
Функціональні причини патологічного розвитку мови.
Порушення усного мовлення.
Основні структурні компоненти усного мовлення. Варіанти їх порушення.
Порушення писемного мовлення.
Визначення дислексії, дисграфії.
Вплив порушення мови на всі психічний розвиток дитини, відображення на

його діяльності, поведінці.
Вплив важких порушень мовлення на розумовий розвиток. Мислення і мова.
Критичні періоди в розвитку мовної функції, їх характеристика.
Критичні періоди як сприятливі фактори порушення мови.
Їх поєднання з іншими несприятливими факторамі- генетичними, загальною

ослабленою дитини.
питання №13
Взаємозв'язок первинного і вторинного дефекту в структурі мовного

недорозвинення.
Л. С. Виготський про первинному і вторинному дефектах.
Основні положення цієї теорії:
ПЕРВИННІ дефекти: Виникають в результаті органічного ураження

біологічної системи (аналізаторів, вищих відділів кори головного мозку, і ін.),
8
Внаслідок впливу патогенних факторів. Носять характер недорозвинення або
пошкодження.
ВТОРИННІ дефекти: Виникають опосередковано, т. Е. Залежать від наявності

первинного порушення. Мають характер психічного недорозвинення і
порушень соціальної поведінки, безпосередньо не випливають з первинного
дефекту, але обумовлених їм. При цьому вдруге недорозвиваються ті функції,
які знаходяться в сензитивного періоді.
Також можуть виникати третинні і четвертинні порушення:
Всі порушення взаємопов'язані і впливають один на одного.
Структура дефекту при недорозвиненні або пошкодженні мови.
Первинний дефект недорозвинення або пошкодження різних ланок мовної

системи при відсутності спеціальних корекційних заходів неминуче викличе
ряд вторинних і третинних відхилень:
- порушення Формування пізнавальної та комунікативної функції мови:
- обмеженість Сенсорних, тимчасових і просторових уявлень,
- Недоліки пам'яті
недостатня цілеспрямованість і концентрацію уваги,
- зниження рівня узагальнень,
- недостатнє вміння робити висновки, встановлювати причинно-наслідкові

зв'язки.
Ці особливості, можуть привести до труднощів у спілкуванні з іншими

людьми,
порушення його соціальних зв'язків з навколишнім світом,
до почуття знедоленої людини і самотності.
Вопрос№14.
9
Аналіз фонетичної, фонетико-фонематичної та лексико-граматичної
недостатності при різних мовних порушеннях.
1. Фонетична порушення мови.
Порушення звуковимови, голоси, темпу, плавності мови.
Спостерігається при органічної дислалии, дизартрії, ринолалии, браділалія,

тахілалія, дисфонии.
2. Фонетико-фонематичні недорозвинення мови.
Порушення звуковимови, фонематичного слуху.
Спостерігається при функціональної дислалии, дизартрії, ринолалии
3. Фонематическое недорозвинення мови
Звуковимову не порушено, але в самостійній мові змішують звуки,
порушення фонематичного слуху.
Спостерігається при акустико-фонематичної дислалии.
4. Нерезковираженное загальне недорозвинення мови:
Порушення звуковимови, фонематичного слуху, лексико-граматичної будови

мовлення.
Спостерігається при алалії, афазії, дизартрії, ринолалии.
5. Загальне недорозвинення мови.
Порушення звуковимови, фонематичного слуху, лексико-граматичної будови

мовлення.
Спостерігається при алалії, афазії, ринолалии, дизартрії.
6. Заїкання.
Спостерігається порушення темпо-ритмічної організації мовлення.

10
Визначення понять «етіологія», «патогенез».
Причини порушень мовлення.
Екзогенно-органічні чинники і їх роль у виникненні мовних розладів.
Соціально-психологічні причини патологічного розвитку мови. Л. С.

Виготський про соціальну ситуацію розвитку як методологічній основі
вивчення причин порушення мовного розвитку в дитячому віці.
Поєднання внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов, що є специфічним

для кожного вікового етапу розвитку психіки, отже, й мови як однієї з форм
психічної діяльності.
Значення аналізу мовної патології для подолання мовних порушень у дітей.
Системний підхід і його роль в аналізі мовних порушень.
Р. Є. Левіна про системний підхід до аналізу мовної патології.
Системне будова і системну взаємодію різних компонентів мови.
Порушення окремих компонентів мови.
Порушення всіх компонентів мови.
11
Аналіз зв'язку між різними мовними компонентами в процесі розвитку.
Сістемогенез як специфічна закономірність розвитку організму.
Взаємодія між мовними компонентами і нейрофизиологическим даними про

формування функціональної мовної системи.
Принцип системного підходу як основа педагогічної класифікації.
Комплектування спеціальних установ для дітей з вадами мовлення на основі

принципу системного підходу.
Значення системного аналізу для визначення методів і шляхів корекційно-

педагогічної роботи.
Створення умов для нормального мовного розвитку
Нормальне мовленнєвий розвиток дитини залежить від певних біологічних,

соціальних, педагогічних і психологічних умов.
1. Біологічні умови: генетичне консультування майбутніх батьків; створення

для майбутньої матері максимально сприятливих для розвитку плода умов, з
метою профілактики можливих перинатальних порушень центральної
нервової системи; якісне ведення пологів; своєчасне клінічне обстеження
новонародженого, виконання рекомендацій лікарів; природне вигодовування.
2. Соціальні умови: якісний догляд за новонародженим; близький емоційний

контакт з матір'ю і близькими рідними; психолого-педагогічне
консультування сім'ї, яка має дитину раннього віку, правильно організована
мова дорослих при спілкуванні з дитиною.
3. Педагогічні умови: поетапне мовленнєвий розвиток. I етап (1-3 місяці) -

тактильна стимуляція губ, розвиток зорового зосередження і слухового уваги,
стимуляція гуления. II етап (4-8 місяців) - гімнастика для губ і язика,
стимуляція слухового уваги, стимуляція складового белькотіння. III етап (9-18
місяців) - стимуляція жування, сприйняття ритмічних звуків і зорового
сприйняття. I \ / етап (18-36мес.) - Розвиток знаходження локалізації звуку в
просторі, моторної сторони мови, стимуляція дитини до повторення слів по
12
наслідуванню, розвиток словникового запасу, інтонаційної сторони мови,
стимуляція розвитку мови.
4. Психологічні умови: дотримання індивідуального режиму і особливостей

догляду за новонародженим і немовлям, встановлення контакту поглядом і
його стимуляція, тісний емоційний контакт з малюком, любовне дбайливе
ставлення до малюка.
2. Розкрити зміст етапів становлення фундаментальних і прикладних
основ логопедії.
Логопедія - це галузь спеціальної педагогіки, що вивчає різні мовні порушення, методи їх

виявлення, усунення та попередження засобами спеціального навчання і виховання. Структура
логопедичного процесу влючає суб'єкт і об'єкт педагогічного процесу (динамічна система
«логопед-дитина»); зміст педагогічного процесу; логопедичну діагностику; критерії ефективності
логопедичного впливу. В даний час можна виділити фундаментальні та прикладні задачі
логопедагогікі. До числа фундаментальних можна віднести: - Дослідження закономірностей
спеціального навчання і виховання дітей з мовними порушеннями;
- Розробку методів ранньої педагогічної діагностики мовних розладів і, відповідно,

педагогічної типології недорозвинення мови в ранньому віці;
- Визначення принципів, змісту і методів корекційного навчання мови і мовлення;
Прикладні завдання вирішуються при розробці спеціальних програм для дітей з різною
структурою і виразністю мовного порушення, створення дидактичних посібників,
методичних систем занять і вправ, складанні рекомендацій для установ і батьків.
Логопедія історично складалася як інтеграційна область знань про психічну і, конкретніше,

мовної діяльності людини, мовних і мовних механізмах, які забезпечують формування
мовної комунікації в нормі та патології. У зв'язку з цим логопедія базується на неврології,
нейропсихології і нейролінгвістиці, психології, педагогіки і ряді інших наук. Ці наукові
дисципліни дозволяють логопедії науково обгрунтовувати механізми і структуру
порушення мови, розробляти і використовувати науково обґрунтовані методи розвитку,
виправлення і відновлення мови.
Короткі історичні відомості.Вивчення мовної патології і їїкорекція почалися відносно

недавно, а саме з тих пір як стали відомі основні анатомо-фізіологічні механізми
забезпечення мовної діяльності, т. е. приблизно з середіниXIXв.
З кінця минулого століття особливий інтерес починає викликати дитяча мова, особливості
її розвитку і причини порушення, формуються наукові уявлення про деякі клінічних
формах мовних розладів (А. Куссмауль, І. А. Сікорський та ін.). Сучасний етап розвитку
логопедії пов'язаний з розробкою наукових уявлень про різні форми мовних порушень. а
також зі створенням ефективних методик їх подолання. Становлення логопедії в нашій
країні пов'язано з іменами Ф. А. Рау, М. Е. Хватцева, О. П. Правдиної, Р. Е. Левиной і ін.
Вопрос№7.
Анатомо-фізіологічні механізми мовлення, основні закономірності розвитку у дитини.
Анатомо-фізіологічні механізми мовлення - це будова і функціональна організація мовної

діяльності.
13
Дослідження вітчизняних вчених: І. П. Павлов, П. К. Анохін, А. Н. Леонтьєв та ін. Про
формування мови.
Будова мовного апарату.
Мовний апарат складається з двох тісно пов'язаних між собою частин: центрального і
периферичного.
Центральний мовний апарат.
Місце розташування.
Будова і функції відділів центрального мовного апарату.
Кора головного мозку
Значення лобової, тім'яної, скроневої і потиличної долі переважно лівої півкулі (у шульг
правого) в здійсненні мовної діяльності.
Центр Брока. Розташування, значення.
Центр Верніке. Розташування, значення.
Підкіркові ядра - ритм, тим і виразність мови.
Відцентрові і доцентрові нервові шляхи.
Ядра стовбура.
Черепно-мозкові нерви: трійчастий, лицьова, язикоглоткового, блукаючий, і підязиковий.
Мовний акт.
Формування динамічного стереотипу.
Дихальний, голосовий, артикуляційний відділи.
Дихальний: грудна клітка з легкими, бронхами і трахеєю.
Фізіологічна і мовне дихання.
Формування мовних звуків, мовної мелодії.
Послідовність фаз при мовному диханні.
Характеристика процесу дихання
Голосовий відділ .: гортань, з голосовими складками.
14
Артикуляційний відділ: губи, щелепи, тверде і м'яке піднебіння, альвеоли, мова,
Надставна труба: глотка, ротова порожнина, нова порожнину.
Анатомічна будова артикуляційного апарату.
Фізіологічні функції апарату артикуляції.
Медико-психологічні основи порушень мовного розвитку.
Р. Є. Льовиній був розроблений комплексний, динамічний підхід до розуміння мовної

патології у дітей. Даний підхід передбачає аналіз зв'язків, що існують між різними
порушеннями, і розуміння значущості цих зв'язків для корекційного навчання.
Комплексний динамічний підхід до дитини з мовною патологією допомагає сформулювати
правильний висновок, відмежувати первинну мовну патологію від загального
інтелектуального недорозвинення, а також намітити шляхи прогнозування подальшого
мовного і психічного розвитку.
- Динамічне спостереження в процесі корекційної роботи, медикаментозне лікування.
В результаті обстеження визначаємо провідний дефект і вдруге пов'язаних з ним

порушень, що є необхідним, перш за все для визначення напрямків корекційно-
педагогічної роботи. Для розуміння первинного дефекту в мовному недорозвиненні
необхідно ретельне неврологічне, психологічне обстеження дитини із залученням даних
про стан його слуху, зору.
Теоретичні основи спеціальної педагогічної науки про навчання і виховання осіб з

порушеннями мови
Логопедія спирається на наступні основні принципи: системність, комплексність, принцип

розвитку, розгляд порушень мови у взаємозв'язку з іншими сторонами психічного розвитку
дитини, діяльнісний підхід, онтогенетический принцип, принцип обліку етіології та
механізмів (етіопатогенетичний принцип), принцип обліку симптоматики порушення і
структури мовного дефекту , принцип обхідного шляху, общедидактические і інші
принципи.
Розглянемо деякі з них.
принцип системностіспирається на уявлення про мови як про складну функціональну

систему, структурні компоненти якої знаходяться в тісній взаємодії. У зв'язку з цим
вивчення мови, процесу її розвитку та корекції порушень передбачає вплив на всі
компоненти, на всі боки мовної функціональної системи.
15
Для логопедичного висновку, для диференціальної діагностики подібних форм мовних
порушень необхідний кореляційний аналіз мовних і немовних симптомів, даних
медичного, психологічного, логопедичного обстеження, співвіднесення рівнів розвитку
пізнавальної діяльності і мови, стану мови і особливостей сенсомоторного розвитку
дитини.
Мовні порушення у багатьох випадках включаються в синдром нервових і нервово-

психічних захворювань (наприклад, дизартрія, алалія, заїкання та ін.) Усунення мовних
порушень у цих випадках має бути комплексний, медико-психолого-педагогічний характер.
Таким чином, при вивченні і усуненні мовних розладів важливе значення має принцип
комплексності,
У процесі вивчення порушень мови і їх корекції важливо враховувати загальні та

специфічні закономірності розвитку аномальних дітей.
принцип розвиткупередбачає виділення в процесі логопедичної роботи тих завдань,

труднощів, етапів, які знаходяться в зоні найближчого розвитку дитини.
Дослідження дітей з вадами мовлення, а також організація логопедичної роботи з ними

здійснюються з урахуванням провідної діяльності дитини (предметно-практичної, ігрової,
навчальної).
Розробка методики корекційно-логопедичного впливу ведеться з урахуванням

послідовності появи форм і функцій мови, а також видів діяльності дитини в
онтогенезі (Онтогенетичний принцип).
Виникнення мовних порушень у багатьох випадках зумовлено складною взаємодією

біологічних та соціальних факторів. Для успішної логопедичної корекції мовних порушень
велике значення має встановлення в кожному окремому випадку етіології, механізмів,
симптоматики порушення, виділення провідних розладів,співвідношення мовної та
неречевой симптоматики в структурі дефекту.
Впроцесі компенсації порушених мовних і немовних функцій, перебудови діяльності

функціональних систем використовується принцип обхідного шляху,т. е. формування
нової функціональної системи в обхід потерпілого ланки.
Важливе місце при вивченні і корекції мовних порушень займають дидактичні

принципи:наочність, доступність, свідомість, індивідуальний підхід та ін.
Методи логопедії як науки можна умовно розділити на кілька груп.
Перша група - організаційні методи: порівняльний, лонгітюдінальний (вивчення в

динаміці), комплексний.
Другу групу складають емпіричні методи: обсерваційні (спостереження), експериментальні

(лабораторний, природний, що формує або психолого-педагогічний експеримент),
психодіагностичні (тести, стандартизовані і прожективні, анкети, бесіди, інтерв'ю),
праксіметрі-етичні приклади аналізу діяльності, в тому числі і мовної діяльності,
біографічні (збір та аналіз анамнестичних даних).
До третьої групи відносяться кількісний (математико-статистичний) і якісний аналіз

отриманих даних, використовується машинна обробка даних із застосуванням ЕОМ.
16
Четверта група - інтерпретаційні методи, способи теоретичного дослідження зв'язків між
явищами, що вивчаються (зв'язок між частинами і цілим, між окремими параметрами і
явищем в цілому, між функціями і особистістю і ін.).
Широко використовуються технічні засоби, що забезпечують об'єктивність дослідження:

інтонографи, спектограф, назометри, відеоречь, фонографи, спірометри і інша апаратура,
а також рентгенокінофотографія, глоттографія, кінематографія, електромміографія, що
дозволяють вивчати в динаміці цілісну мовну діяльність і її окремі компоненти.
Методологічні основи спеціальної педагогічної науки про навчання, виховання осіб з

порушеннями мови.
Логопедія - наука про порушення розвитку мови, їх подоланні та попередженні допомогою

спеціального корекційного навчання і виховання.
Логопедія є одним з розділів спеціальної (корекційної) педагогіки. Термін логопедія

утворений від грецьких слів: логос (Слово, мова) і пейдео (Виховую, навчаю), що в
перекладі означає «виховання мовлення».
Предметом логопедії є вивчення закономірностей навчання і виховання осіб з

порушеннями мови і пов'язаними з ними відхиленнями в психічному розвитку. Логопедія
традиційно підрозділяється на дошкільну, шкільну та логопедії дорослих. Основи логопедії
як педагогічної науки розроблені Р. Е. Левиной в 50-70-х рр. XX століття і базуються на
вченні про складну ієрархічній структурімовної діяльності.
Психологічну основу методик корекції порушень мовлення у дітей становить теорія мови і
мовної діяльності. Мовна діяльність реалізується в її основних видах: слухання
(аудіювання), говоріння (вимова), читання, письмо (письмова мова). Ці види є основними
для взаємодії людини в процесі вербального спілкування. Залежно від спрямованості на
прийом (декодування) або видачу (кодування) мовного повідомлення види мовної
діяльності поділяються на рецептивні и продуктивні.
Психологічна природа мови розкрита в дослідженнях Л. С. Виготського, А. Н. Леонтьєва, І.

А. Зимової, А. А. Леонтьєва, Н. І. Жинкина, Т. Н. Ушакової та ін.
Мова займає центральне місце в процесі психічного розвитку дитини і внутрішньо

пов'язана з розвитком мислення і свідомості в цілому. Мова має поліфункціональний
характер. Вона виконує комунікативну функцію (засіб спілкування), інтелектуальну, або
сігнікатівную, функцію (засіб узагальнення), індикативну (засіб вказівки на предмет).
Практичне розв'язання проблеми подолання мовного недорозвинення у дітей

визначається розумінням співвідношення мови і мовлення. Нерідко ці терміни
неправильно вживаються як синоніми. У сучасних психологічних і лінгвістичних
дослідженнях відзначаються істотні відмінності цих понять.
Мова - це система об'єктивно існуючих, соціально закріплених знаків, що співвідносять

понятійний зміст і типове звучання, а також система правил їх вживання і сполучуваності.
Мова ж являє собою психофізіологічний процес реалізації мови.
Мова є засобом спілкування, а мова - процесом спілкування.
Питання № 12.
17
Етіологія. Визначення.
Зовнішні та внутрішні причини порушення мови
Органічні причини: центральні і периферичні.
Соціально-психологічні причини патологічного розвитку мови. Л. С. Виготський про

соціальну ситуацію розвитку як методологічній основі вивчення причин порушення
мовного розвитку в дитячому віці.
Поєднання внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов, що є специфічним для кожного

вікового етапу розвитку психіки, отже й мови як однієї з форм психічної діяльності.
Основні структурні компоненти усного мовлення. Варіанти їх порушення.
Визначення дислексії, дисграфії.
Вплив порушення мови на всі психічний розвиток дитини, відображення на його

діяльності, поведінці.
Вплив важких порушень мовлення на розумовий розвиток. Мислення і мова.
Критичні періоди в розвитку мовної функції, їх характеристика.
Критичні періоди як сприятливі фактори порушення мови.
Їх поєднання з іншими несприятливими факторамі- генетичними, загальною ослабленою

дитини.
Взаємозв'язок первинного і вторинного дефекту в структурі мовного недорозвинення.
Л. С. Виготський про первинному і вторинному дефектах.
Основні положення цієї теорії:
ПЕРВИННІ дефекти: Виникають в результаті органічного ураження біологічної системи

(аналізаторів, вищих відділів кори головного мозку, і ін.), Внаслідок впливу патогенних
факторів. Носять характер недорозвинення або пошкодження.
18
ВТОРИННІ дефекти: Виникають опосередковано, т. Е. Залежать від наявності первинного
порушення. Мають характер психічного недорозвинення і порушень соціальної поведінки,
безпосередньо не випливають з первинного дефекту, але обумовлених їм. При цьому
вдруге недорозвиваються ті функції, які знаходяться в сензитивного періоді.
Також можуть виникати третинні і четвертинні порушення:
Всі порушення взаємопов'язані і впливають один на одного.
Структура дефекту при недорозвиненні або пошкодженні мови.
Первинний дефект недорозвинення або пошкодження різних ланок мовної системи при
відсутності спеціальних корекційних заходів неминуче викличе ряд вторинних і третинних
відхилень:
- порушення Формування пізнавальної та комунікативної функції мови:
- обмеженість Сенсорних, тимчасових і просторових уявлень,
- Недоліки пам'яті
недостатня цілеспрямованість і концентрацію уваги,
- зниження рівня узагальнень,
- недостатнє вміння робити висновки, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки.
Ці особливості, можуть привести до труднощів у спілкуванні з іншими людьми,
порушення його соціальних зв'язків з навколишнім світом,
до почуття знедоленої людини і самотності.
Вопрос№14.
Аналіз фонетичної, фонетико-фонематичної та лексико-граматичної недостатності при

різних мовних порушеннях.
1. Фонетична порушення мови.
Порушення звуковимови, голоси, темпу, плавності мови.
Спостерігається при органічної дислалии, дизартрії, ринолалии, браділалія, тахілалія,

дисфонии.
2. Фонетико-фонематичні недорозвинення мови.
Порушення звуковимови, фонематичного слуху.
Спостерігається при функціональної дислалии, дизартрії, ринолалии
3. Фонематическое недорозвинення мови
Звуковимову не порушено, але в самостійній мові змішують звуки,
19
порушення фонематичного слуху.
Спостерігається при акустико-фонематичної дислалии.
4. Нерезковираженное загальне недорозвинення мови:
Порушення звуковимови, фонематичного слуху, лексико-граматичної будови мовлення.
Спостерігається при алалії, афазії, дизартрії, ринолалии.
5. Загальне недорозвинення мови.
Порушення звуковимови, фонематичного слуху, лексико-граматичної будови мовлення.
Спостерігається при алалії, афазії, ринолалии, дизартрії.
6. Заїкання.
Спостерігається порушення темпо-ритмічної організації мовлення.
Визначення понять «етіологія», «патогенез».
Причини порушень мовлення.
Екзогенно-органічні чинники і їх роль у виникненні мовних розладів.
Соціально-психологічні причини патологічного розвитку мови. Л. С. Виготський про

соціальну ситуацію розвитку як методологічній основі вивчення причин порушення
мовного розвитку в дитячому віці.
Поєднання внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов, що є специфічним для кожного

вікового етапу розвитку психіки, отже, й мови як однієї з форм психічної діяльності.
Значення аналізу мовної патології для подолання мовних порушень у дітей.
Системний підхід і його роль в аналізі мовних порушень.
Р. Є. Левіна про системний підхід до аналізу мовної патології.
Системне будова і системну взаємодію різних компонентів мови.
20
Порушення окремих компонентів мови.
Порушення всіх компонентів мови.
Аналіз зв'язку між різними мовними компонентами в процесі розвитку.
Сістемогенез як специфічна закономірність розвитку організму.
Взаємодія між мовними компонентами і нейрофизиологическим даними про формування

функціональної мовної системи.
Принцип системного підходу як основа педагогічної класифікації.
Комплектування спеціальних установ для дітей з вадами мовлення на основі принципу

системного підходу.
Значення системного аналізу для визначення методів і шляхів корекційно-педагогічної

роботи.
Створення умов для нормального мовного розвитку
Нормальне мовленнєвий розвиток дитини залежить від певних біологічних, соціальних,

педагогічних і психологічних умов.
1. Біологічні умови: генетичне консультування майбутніх батьків; створення для

майбутньої матері максимально сприятливих для розвитку плода умов, з метою
профілактики можливих перинатальних порушень центральної нервової системи; якісне
ведення пологів; своєчасне клінічне обстеження новонародженого, виконання
рекомендацій лікарів; природне вигодовування.
2. Соціальні умови: якісний догляд за новонародженим; близький емоційний контакт з

матір'ю і близькими рідними; психолого-педагогічне консультування сім'ї, яка має дитину
раннього віку, правильно організована мова дорослих при спілкуванні з дитиною.
3. Педагогічні умови: поетапне мовленнєвий розвиток. I етап (1-3 місяці) - тактильна

стимуляція губ, розвиток зорового зосередження і слухового уваги, стимуляція гуления. II
етап (4-8 місяців) - гімнастика для губ і язика, стимуляція слухового уваги, стимуляція
складового белькотіння. III етап (9-18 місяців) - стимуляція жування, сприйняття ритмічних
звуків і зорового сприйняття. I \ / етап (18-36мес.) - Розвиток знаходження локалізації звуку
в просторі, моторної сторони мови, стимуляція дитини до повторення слів по
наслідуванню, розвиток словникового запасу, інтонаційної сторони мови, стимуляція
розвитку мови.
4. Психологічні умови: дотримання індивідуального режиму і особливостей догляду за

новонародженим і немовлям, встановлення контакту поглядом і його стимуляція, тісний
емоційний контакт з малюком, любовне дбайливе ставлення до малюка.
21
Методологічні принципи логопедії.
Загальний напрямок наукового дослідження в логопедії.
Основні принципи аналізу мовної патології.
Принцип системності. Системне будова і системну взаємодію різних компонентів мови.
Принцип розвитку. Аналіз мовного дефекту в динаміці вікового розвитку дитини.

Виділення провідного дефекту і пов'язаних з ним вторинних порушень.
Онтогенетический принцип. Облік закономірностей і послідовності формування різних

форм і функцій.
Етіопатогенетичний принцип. Аналіз етіології мовних порушень. Патогенез мовних

порушень.
Принцип обліку симптоматики порушення і структури мовного дефекту. Встановлення

симптоматики мовного порушення, виділення провідних розладів, співвідношення мовної
та неречевой симптоматики в структурі дефектів.
Принцип діяльнісного підходу. Вікова оцінка провідною форми діяльності.
Принцип зв'язку порушень мовлення з іншими сторонами психічного розвитку дитини.
Принцип обхідного шляху. Формування нової функціональної системи в обхід потерпілого

ланки.
Дидактичні принципи при вивченні мовних порушень: наочність, доступність, свідомість,

індивідуальний підхід.
Методи логопедії як науки.
- Організаційні,
- Емпіричні,
- Кількісний і якісний аналіз отриманих даних,
- інтерпретаціонние методи.
Лінгвістична характеристика проявів порушень мовлення у дітей
Лінгвістичну основу логопедії складають фонологічна теорія мови, вчення про складну
структуру мовної діяльності, про процес породження мовного висловлювання.
У процесі мовного досвіду у нормально розвивається дитини формується мовна здатність

(лінгвістична здатність, як вказується в деяких роботах). А. А. Леонтьєв зазначає, що
22
механізм мовної здатності формується на основі вроджених психофізіологічних
особливостей людини і під впливом мовного спілкування. Лінгвістична здатність - це
сукупність мовних навичок і умінь, сформованих на основі повноцінних передумов їх
розвитку. Розрізняють чотири види мовленнєвих умінь - уміння говорити, аудировать - для
усного мовлення, вміння писати і читати - для письмової мови.
Компонентами лінгвістичної здатності є:
- Ярковираженная вербальна пам'ять, що виявляється в швидкому освіті вербальних

асоціацій;
- Швидкість і легкість освіти функціонально-лінгвістичних узагальнень, що виражаються у

формуванні «почуття
правильності »мови.
На основі переструктурування через семантичний план будується зовнішнє мовне

висловлювання на фонологическом і фонетичному рівні з розгорнутою граматичною
структурою, т. Е. Оформляється звучить мова. Даний процес може істотно порушуватися
в будь-якому з названих ланок як у дітей, так і дорослих, що мають недостатній мовний
досвід або виражену патологію мовлення.
Нормальний розвиток мовлення без порушень може бути представлено в кількох

аспектах, пов'язаних з поступовим оволодінням мовою.
перший аспект - Розвиток фонематичного слуху і формування навичок проголошення

фонем рідної мови.
другий аспект - Оволодіння словниковим запасом і правилами синтаксису. Активне

оволодіння лексичними і граматичними закономірностями починається у дитини в 2-3 роки
і закінчується до 7 років. У шкільному віці відбувається вдосконалення набутих навичок на
основі письмової мови.
До другого аспекту безпосередньо примикає третій, пов'язанийз оволодінням смисловою

стороною мови. Найбільш яскраво він виражений в період шкільного навчання.
Поняття «недоліки розвитку мовлення»
Згідно з сучасними науковими уявленнями, порушення мовного розвитку дітей

представляє одну з форм складного когнітивного дефекту, який включає виборче розлад
мовної функції і зумовлені ним відхилення немовних функцій і процесів.
Для позначення порушень мовного розвитку використовується широке коло термінів, не

завжди взаємозамінних і точних за змістом: розлади мови, дефекти мови, недоліки мови,
патологія мови, недорозвинення мови, відхилення мови.
порушення мови - Збірний термін для позначення відхилень від мовної норми, прийнятої в
мовному середовищі, які частково або повністю перешкоджають мовного спілкування,
обмежують можливості пізнавального розвитку та соціокультурної адаптації.
Основні завдання логопедії полягають у наступному:
23
- Визначення поширеності та симптоматики порушень
мови у дітей дошкільного та шкільного віку;
- Дослідження структури мовних порушень та вплив мовних розладів на психічний

розвиток дитини;
- Розробка методів педагогічної діагностики мовних розладів;
- Вивчення закономірностей спеціального навчання і виховання дітей з порушенням

мовного розвитку;
- Розробка науково обґрунтованих методів усунення та попередження різних форм мовної

недостатності;
- Організація системи логопедичної допомоги.
Практичний аспект логопедії полягає в попередженні,
виявленні та усуненні мовних порушень. Прикладні завдання логопедії вирішуються при

розробці спеціалізованих програм для дітей з різною структурою ивиразністю мовного
порушення; при створенні методичних систем логопедичних занять і вправ, дидактичних
посібників, рекомендацій для батьків. Теоретичні і практичні завдання логопедії
взаємопов'язані.
Подолання і попередження мовних порушень сприяють гармонійному розгортанню

творчих сил особистості дитини, усувають перешкоди для реалізації її суспільної
спрямованості, придбання знань. Тому логопедія, будучи спеціальної галуззю, в той же
час бере участь у вирішенні загальних педагогічних завдань.
К недоліків розвитку мовивідносяться відхилення від нормального формування мовних

засобів спілкування. Поняття про недоліки мовного розвитку включає в себе не тільки усне
мовлення, а й передбачає в багатьох випадках порушення письмовій її форми.
Розглянуті в логопедії відхилення мови слід відрізняти від вікових особливостей її

формування. Те або інша скрута в користуванні промовою можна розглядати як її недолік
тільки з урахуванням вікових норм. При цьому для різних мовних процесів вікова межа
може бути неоднаковою.
Клініко-психолого-педагогічна характеристика дітей з порушеннями мови.
В даний час у вітчизняній логопедії існують 2 класифікації мовних порушень: клініко-

педагогічна, психолого-педагогічна.
Клініко-педагогічна класифікація.
Спирається на клінічні прояви мовного дефекту. Ґрунтується на сукупності психолого-

лінгвістичних клінічних, етіопатогенетичних критеріїв. Від загального до конкретного.
Несе інформацію про природу мовного дефекту Необхідна для визначення шляхів
корекційного впливу, прогнозу логопедичного впливу.
Критерії: етіопатогенетичний і клінічний аспект.
24
1. Якими факторами обумовлене дане порушення мови: соціальними або біологічними
2. Яка глибина порушення центрального або периферичного апаратів мови;
3. Час настання дефекту.
4. На якому тлі розвивається дане порушення мови: органічному або функціональному
5. У якому ланці мовної системи локалізується порушення: в центральному або

периферичному;
Психолого-лінгвістичний аспект
1. яка форма мови порушена: усна, письмова.
2. Який вид мовної діяльності порушений,
3. який етап породження або сприйняття мови порушений,
4. Які порушені операції оформлення висловлювання.
5. Які порушені кошти оформлення висловлювання.
Види мовних порушень:
Порушення усного мовлення:
1. розлади фонационного оформлення висловлювання: дисфония, Афоня, дислалия,

дизартрія, ринолалия, заїкання, браділалія, тахілалія. Визначення, характеристика.
2. Порушення структурно семантичного оформлення висловлювання:
алалия, афазія. Визначення, характеристика.
Дислексія, дисграфія. Визначення, характеристика.
Психолого-педагогічна класифікація. (Левіна Р, Е.) Виявлення мовної симптоматики,

вирішує завдання комплектування груп.
Критерії: психологічні, лінгвістичні.
Структура мовного дефекту (первинний і вторинний дефекти).
Ступінь сформованості произносительной системи мови (структурні компоненти мови)
Порушення засобів спілкування:
ФФН, визначення, характеристика.
ОНР, визначення, характеристика.
Порушення в застосуванні засобів спілкування:
25
заїкання, визначення, характеристика.
Заїкання і ОНР.
Загальні принципи корекційно-педагогічної роботи з дітьми, що мають порушення

мовлення.
Логопедическое вплив як педагогічний процес.
Общедидактические принципи, їх характеристика.
Спеціальні принципи:
Етіопатогенетичний принцип. Аналіз етіології мовних порушень. Патогенез мовних

порушень.
Принцип системного підходу. Облік структури дефекту, визначення провідного порушення,

співвідношення первинного і вторинного в системі мовних порушень.
Принцип комплексного впливу на мовну патологію. Необхідність комплексного медико-

педагогічного впливу.
Принцип диференційованого підходу. Облік загальних і специфічних закономірностей

розвитку дітей з порушеннями мови.
Онтогенетический принцип. Облік закономірностей і послідовності формування різних

форм і функцій.
Принцип зв'язку мови з іншими сторонами психічного розвитку. Корекція і виховання

особистості, нормалізація соціальних контактів з оточуючими.
Принцип діяльнісного підходу. Корекція порушень мовлення з урахуванням провідної

Логопедична корекція в системі навчання і виховання дітей з порушеннями мови
Корекція мовних дефектів у дітей здійснюється методами навчання і виховання. Велике

значення має вміле використання общедидактических принципів, розроблених в загальної
та дошкільної педагогіки.
У логопедії розроблені різні форми впливу: виховання, навчання, корекція, компенсація,

адаптація, реабілітація. У дошкільній логопедії використовуються переважно виховання,
навчання і корекція.
Завдання нормалізації мовного розвитку дитини ґрунтуються на трьох основних аспектах

мовної діяльності:
26
- Структурному (сформованість фонетичної, лексичної і
граматичної системи мови);
- Функціональному, або комунікативному (розвиток зв'язного

мови і двох форм мовного спілкування - діалогу і монологу);
- Когнітивному, або пізнавальному (формування здатності до елементарного

усвідомлення явищ мови і мови).
Виділення конкретних завдань визначається специфікою мовного розладу, віком дитини,

рівнем його психологічного розвитку.
У процесі формування правильного мовлення враховуються общедидактические і

методичні принципи навчання. Виділимо з них найбільш істотні для процесу нормалізації
мовної діяльності дитини:
- Принцип взаємозв'язку сенсорного розумового і мовного

розвитку, реалізація якого спрямована на збагачення
речемислітельной діяльності;
- Принцип комунікативно-діяльнісного підходу до розвитку мовлення, т. Е. Спрямованість

на формування мовного
висловлювання;
- Принцип формування елементарного усвідомлення явищ

мови: передбачається особлива організація процесу розвитку фонематичного
сприйняття, морфологічних закономірностей, практичних граматичних узагальнень;
- Принцип збагачення мотивації мовленнєвої діяльності, т. Е.

спрямованість на подолання мовного негативізму, стимуляцію мовної активності.
Величезне значення для здійснення повноцінного логопедичного впливу має рівень

педагогічної кваліфікації вихователя і логопеда. Для здійснення ефективного корекційного
навчання і виховання дітей з порушенням мовлення необхідно:
- Враховувати індивідуальні особливості дітей;
- Створювати мотивацію до подолання мовних розладів,

адекватну віковим і психофізіологічних особливостей дитини;
- Встановлювати колегіальні взаємини з лікарем, психологом, учителем, батьками для

вироблення оптимального шляху корекції.
Особливі вимоги пред'являються до мови логопеда і вихователя, яка повинна бути

зразком для дітей і дорослих: неприпустимі фонетичні дефекти, прискорений темп мови,
порушення орфоепічних і граматичних норм, використання жаргонних і просторічних слів і
виразів. Велике значення має емоційність викладу.
Характеристика порушень усного та писемного мовлення.
Усне мовлення як дві сторони: відправлення мовного сигналу і його прийом.
27
Структурні компоненти усного мовлення.
Діалогічна усне мовлення. Визначення, характеристика.
Монологічне усне мовлення. Визначення, характеристика.
1. розлади фонационного оформлення висловлювання:
Дисфонія Визначення, характеристика.
Афония. Визначення, характеристика.
Дислалия. Визначення, характеристика.
Дизартрія. Визначення, характеристика.
Ринолалія. Визначення, характеристика.
Заїкання. Визначення, характеристика.
Браділалія. Визначення, характеристика.
Тахілалія. Визначення, характеристика.
2. Порушення структурно семантичного оформлення висловлювання:
Алалия. Визначення, характеристика.
Афазія. Визначення, характеристика.
Письмова мова. Визначення.
Види письмової мови: письмо і читання
Дислексія. Визначення, характеристика.
Дисграфія. Визначення, характеристика.
Основні порушення мовних засобів спілкування (компонентів мови)
Кнарушеніям розвитку мови відносяться відхилення від нормального формування мовних

засобів спілкування. Розглянуті в логопедії відхилення мови слід відрізняти від вікових
особливостей її формування. Те або інша скрута в користуванні промовою можна
розглядати як її недолік тільки з урахуванням вікових норм. При цьому для різних мовних
процесів вікова межа може бути неоднаковою.
28
Оскільки мовні порушення довгий час залишалися предметом вивчення дисциплін
медико-біологічного циклу, великого поширення набула клініко-педагогічна класифікація
мовних порушень (М. Е. Хватцев, Ф. А. Pay, О. В. Правдіна, С. С. Ляпидевский, Б. М.
Гріншпун і ін.). В основі клінічної класифікації лежить вивчення причин (етіології) і
патологічних проявів (патогенезу) мовної недостатності. Виділяються різні форми (види)
мовної патології, кожна з яких має свою симптоматику і динаміку проявів. Схематично
клініко-педагогічна кваліфікація представлена нижче.
Порушення усного мовлення. Розлади фонационного оформлення:
- Афоня, дісфонія- відсутність або порушення голосу;
- Браділалія- патологічно уповільнений темп мови;
- Тахілалія- патологічно прискорений темп мови;
- Заіканіе- порушення темпо-ритмічної організації

мови, обумовлене судорожним станом м'язів мовного апарату;
- Дислалія- порушення произносительной сторони мови при

нормальному слуху і збереженій іннервації мовного апарату;
- Ринолалія- порушення тембру голосу і звукопроизнесения, обумовлене анатомо-

фізіологічними дефектами мовного апарату;
- Дизартрія- порушення произносительной сторони мови,

обумовлене недостатньою іннервацією мовного апарату.
Порушення структурно-семантичного оформлення висловлювання:
- Алалія- відсутність або недорозвинення мови внаслідок органічного ураження мовних

зон кори головного мозку;
- Афазія- повна або часткова втрата, обумовлена

локальними ураженнями головного мозку.
Порушення писемного мовлення. Дислексія (алексія) - часткове (повне) порушення

процесів читання. Дисграфія (аграфия) - часткове (повне) специфічне порушення процесів
письма.
Для даної класифікації характерно об'єднання психолого-лінгвістичних і клінічних

(етіопатогенетичних) критеріїв.
3. Охарактеризувати зміст розбудови вітчизняної системи спеціальної

освіти нового типу, що потребує впровадження сучасних технологій
логопедичної роботи.
реалізації
Дидактична сторона досвіду професійної діяльності педагога додаткової
освіти є для нас предметом спеціального педагогічного аналізу. Ми бачимо в
дидактичної компетентності, безперервно вдосконалюється та
збагачує, ресурси розвитку педагогічного професіоналізму. Сьогодні, як ми
29
вважаємо, впритул постало питання про необхідність
формування принципово нової галузі наукового теоретичного знання –
дидактики додаткової освіти. Саме цей розділ сучасної педагогічної науки
здатний розкрити специфічні риси, закономірності, суперечності і принципи
навчання, що дають про себе знати в процесі додаткової освіти дітей, а – якщо
подивитися на аналізовану проблему набагато ширше – то дітей і дорослих.
Дидактичні принципи: принцип наочності, принцип систематичності, принцип
свідомості, принцип активності, принцип самостійності, принцип навчання на
високому рівні труднощі, принцип доступності, принцип науковості,
принцип опори на інтерес, принцип практичної спрямованості навчання,
принцип співпраці. Для кожного з даних принципів існує своя специфіка
реалізації, яка повністю залежить від уміння й творчого підходу педагога.
2. Специфіка відбору методів навчання і виховання дітей з відхиленнями у
розвитку
Методи навчання перебувають в істотній залежності від психологічних,
вікових
особливостей школярів. Наприклад, вибір методів навчання в початкових
класах, особливо в 1, визначається можливостями розвитку абстрактних форм
мислення на основі зв'язку з чуттєвим досвідом учня. Методи навчання
залежать від анатомо-фізіологічних особливостей організму учнів, враховують
їх працездатність, стомлюваність, особливість нервової, судинної,
кістковом'язової, статевої систем організму. У сучасних умовах освіти
пред'являються
все більш глибокі вимоги до вдосконалення традиційних та пошуку нових
методів:
- Спрямованість методу навчання на виконання завдань гуманістичного
виховання.
- Науковість методу.
3. Роль особистості педагога у процесі виховання дітей з особливими
освітніми потребами
Педагог має одну з чільних сторін виховання дітей з особливостями в
розвитку. Так як саме від його старання, підходу і особистих якостей у болів
частини залежить пізнавальні і розвиваючий процес для дитини. Педагог
повинен розуміти, приходячи в спеціальний навчальний заклад що тут
особливі
діти, і головне для нього терпіння і любов до своєї роботи і учням.
4. Форма навчання дітей з проблемами у розвитку
Можна подати перелік можливих організаційних форм освіти дітей з
проблемами розвитку: спеціалізований дитячий садок повного дня;
спеціалізовані групи короткочасного перебування в дитячому саду;
спеціалізовані школи; школи-інтернати; індивідуальне навчання.
30
5. Специфіка організації уроку в спеціальній школі
Специфіка організації уроку в спеціальних школах полягати в
індивідуальному підході розробці плану заняття. Це залежить від специфіки
дефекту дітей у цьому освітньому закладі.
6. Принципи відбору засобів навчання у спеціальній освіті
Принцип відбору засобів так само залежить від специфіки дефекту, від
його складності. Так само від віку та розвитку дитини.
7. Мова як засіб навчання дітей з особливими освітніми потребами
Це не для кого, не секрет, що кращий спосіб освіта це пояснення і
приведення прикладів. Набагато краще сприймається матеріал, якщо тобі його
пояснюють, а не просто після його прочитання. Для дітей зі спеціальними
освітніми потребами це є одним з найважливіших пріоритетів. Так як в
розмові
педагога та учня відбувається контакт, і якщо педагог грамотно скористається
даними контактом, то навчання завжди принесе свої позитивні плоди.
8. Можливості мистецтва як засобу корекції розвитку
Вплив творів мистецтва на людей цікавило вчених в усі часи. Проте лише в
ХХ столітті мистецтва стали приписувати терапевтичну функцію,
грунтуючись
на конкретних позитивних результатах наукових досліджень. Так у
Великобританії М. Річардсон. Дж. Дебуффе та ін використовували
образотворче мистецтво для лікування психічних розладів, а в 1940-і роки
малюнки, виконані різними людьми використовуються як інструмент
дослідження несвідомих процесів.Сучасний період характеризується широким
застосуванням різних видів мистецтва як арт-терапевтичної інструментарію: в
медицині для лікування нервово-психічних, захворювань, у психології для
корекції афективної сфери. Мистецтво позитивно впливає на центральну
нервову систему, що підтверджує у своїх працях відомі психіатри
А. Л. Гросман і В. Райков. Так (наприклад, нормалізація роботи серцево -
судинної системи відбувається під звуки музики, виконаної на кларнеті і
скрипці).
9. Місце наочних засобів у спеціальній освіті
Використання наочних посібників у певних освітніх установах, несе
позитивні і високоефективний характер сприятливого впливу на навчальний
процес дітей зі спеціальними освітніми потребами.
10. Основні групи ТСО і компенсації порушень у виховному освіту
ТСО (технічні засоби навчання) є не замінними в освітніх установи для
дітей з порушеннями у розвитку. Прикладом може бути школа-інтернат для
слабочуючих, де в кожному класі встановлені парти з вбудованими
навушниками для освітнього процесу [7].
31
4. Зробити і охарактеризувати класифікацію корекційних та
логопедичних методик дітей з особливими освітніми потребами.
Порушення мови носять різноманітний характер залежно від їх ступеня, від
локалізації постраждалої функції, від часу поразки, від вираженості вторинних
відхилень, що виникають під впливом провідного дефекту.
В якості основи для комплектування спеціальних логопедичних установ і

вибору фронтальних методів впливу широко використовується психолого-
педагогічна класифікація мовних порушень. Вона розроблена Р. Е. Левиной і
заснована на виділенні насамперед тих ознак мовної недостатності, які
важливі для здійснення єдиного педагогічного підходу в навчанні і вихованні.
На основі психолінгвістичних критеріїв - порушення мовних засобів
спілкування і порушення в застосуванні засобів спілкування в процесі мовної
комунікації - дефекти мови діляться на дві групи.
До першої групи відносяться такі порушення: фонетичне недорозвинення;
фонетико-фонематичні недорозвинення; загальне недорозвинення мови.
До другої групи відноситься заїкання, при якому основою дефекту є
порушення комунікативної функції мови при схоронності мовних засобів
спілкування.
Психолого-педагогічна класифікація відкрила широкі можливості для
впровадження в логопедичну практику науково обґрунтованих фронтальних
методів корекційного впливу на порушену мова та інші психічні функції дітей
дошкільного та шкільного віку. З точки зору психолого-педагогічної
класифікації найбільш значущим є питання про те, які саме компоненти
мовної системи порушені, недорозвинені або порушені. Дотримуючись цього
підходу, логопед може чітко уявити собі напрямок корекційного навчання при
виявленні кожної категорії мовного розлади: загального недорозвинення мови,
фонетико-фонематичного недорозвинення, при недоліках вимови звуків.
Кожна група дефектів, в свою чергу, відрізняється за формою (природі)
порушення й ступеня його виразності.
Вопрос№29.
Комплексний підхід в системі надання корекційної допомоги дітям з вадами
мовлення.
Значення комплексного медико-психолого-педагогічного впливу при усуненні
мовних порушень.
32
розвитку.
лікування.
Вопрос№29.
Комплексний підхід в системі надання корекційної допомоги дітям з вадами
мовлення.
Значення комплексного медико-психолого-педагогічного впливу при усуненні
мовних порушень.
розвитку.
лікування.
33
Диференціальна діагностика важких мовних порушень від подібних по
проявах станів.
Відбір дітей в освітні установи здійснюється на підставі принципу
відмежування дітей з порушеннями мови від інших аномалій, для своєчасного
надання корекційно-педагогічної допомоги і правильного комплектування
спеціальних шкіл (груп, класів). Діти з мовною патологією повинні мати
нормальний слух і первинно збережений інтелект. Тому велике значення
приділяється правильній діагностиці мовних порушень та відмежування дітей
з мовними патологіями від подібних станів.
Необхідно відмежувати загальне недорозвинення мови від затримки мовного
розвитку, затримки психічного розвитку, розумової відсталості, порушень
слуху, раннього дитячого аутизму.
«Диференціальна діагностика» - це знаходження критеріїв відмежування
одних станів від інших нерідко зовні схожих, але мають різну природу
виникнення дефекту і вимагають різних умов для їх подолання. (М. С.
Певзнер.)
Принципи диференціальної діагностики, сформульовані Л. С. Виготським.
1. Диференціальна діагностика будується на основі порівняльного методу
дослідження, повинен бути ряд повторних зрізів, ряд симптомів, отриманих в
живому процесі розвитку.
2. Етіологічна або причинний діагностика.
3. Типологічна діагностика: _по яким шляхом піде розвиток (онтогенез або
дизонтогенез), аналіз понять, що відображають реальні, об'єктивні процеси
розвитку. - Динаміка подальшого формування мови.
4. Прогноз і шляхи корекційно-педагогічного впливу.
Визначення понять «загальне недорозвинення мови», «затримка мовного
розвитку».
Диференціальна діагностика при розмежуванні важких мовних порушень від
затримки мовного розвитку.
Визначення поняття «розумова відсталість»
розумової відсталості.
Визначення поняття «сенсорна алалія».
порушення слуху.
Визначення поняття «ранній дитячий аутизм».
раннього дитячого аутизму.
Визначення поняття «затримка мовного розвитку».
затримки психічного розвитку.
34
5. Розкрити сутність методик корекційної роботи та логопедичної
допомоги як компонент педагогічних систем дошкільної, шкільної освіти та
системи охорони здоров’я України.
Пріоритетні напрямки розвитку сучасної спеціальної освіти
1. Створення державної системи ранньої допомоги
Опорним структурним елементом державної системи мають стати регіональні,
міські та муніципальні центри та установи, створювані на основі
сімейноорієнтованого та міждисциплінарного підходів до організації
Регіональні центри повинні бути максимально наближені до місця
проживання
сім'ї та організовані з урахуванням регіональних економічних можливостей,
місцевих умов і традицій. Ним має бути надано право широкого варіативного
вибору місця розміщення: на базі загальноосвітнього або спеціалізованого
дошкільного закладу, або установ охорони здоров'я (дитячих поліклінік або
кабінетів з катамнезу при дитячих лікарнях), спеціалізованих центрів при
психолого-медико-педагогічних комісіях.
2. Досвід організації ранньої діагностики за кордоном
Вже на початку 70-х рр.. ХХ ст. США і країни Європи перейшли до практики
створення різних систем і програм ранньої допомоги немовлятам та їх сім'ям.
Перші створювані програми були орієнтовані на задоволення соціальних
потреб нормально розвиваються дітей та дітей з ризиком відставання в
розвитку від народження до 3 років. Це дозволило характеризувати їх як
соціально-педагогічні програми ранньої допомоги або раннього втручання.
3. Поняття інтеграції. Інтеграція та диференціювання. Гідність і недоліки
У системі освіти інтеграція означає можливість мінімально обмежує
альтернативи (тобто вибору) для осіб з особливими освітніми потребами:
здобуття освіти в спеціальному (коррекционном) освітньому закладі або, з
рівними можливостями, в освітньому закладі загального призначення
(дошкільний навчальний заклад, шкіл). Інтеграція грунтується на концепції
«нормалізації», в основу якої покладена ідея про те, що життя і побут людей з
обмеженими можливостями повинні бути як можна більш наближеними до
умов і стилю життя суспільства, в якому вони живуть.
Стосовно до дітей це означає наступне.
1. Дитина з особливими освітніми потребами має і загальні для всіх потреби,
головна з яких – потреба в любові і стимулює розвиток обстановці.
2. Дитина повинна вести життя, максимальною мірою наближається до
нормальної.
3. Найкращим місцем для дитини є його рідний дім, і обов'язок місцевої влади
–
35
сприяти тому, аби діти з особливими освітніми потребами виховувалися в свої
сім'ях.
4. Вчитися можуть всі діти, а значить, всім їм, якими б важким не були
порушення розвитку, повинна надаватися можливість отримати освіту.
4. Моделі інтегрованого навчання
- Модель «недолюдей». Людина з відхиленнями у розвитку відповідно до цієї
моделі розглядається як неповноцінне істота, що наближається по своєму
рівню
до тварини.
- Модель «Загроза суспільству». Існувало уявлення, що деякі категорії осіб з
відхиленнями у розвитку представляють загрозу суспільству (розумово
відсталі, глухі, особи з психічними відхиленнями).
- Модель «Об'єкт жалю». Ця модель надає руйнівний вплив на розвиток
особистості людини, на його прагнення до самореалізації.
- Модель «Об'єкт обтяжливою благодійності». Складні економічні умови в
ряді
країн світу не дозволяють дотримуватися незмінно сприятливої економічної
політики щодо осіб з обмеженими можливостями.
- Модель «Розвиток». Ця модель передбачає наявність у осіб з обмеженими
можливостями здібностей до утворення і розвитку [8].
6. Виявити мету та завдання педагогічних систем навчання дітей із
порушеннями мовленнєвого розвитку.
Професійна діяльність і особистість педагога системи спеціальної освіти
Початок професійної підготовки кадрів для спеціальної освіти; • перші курси
підготовки вчителів для навчання дітей з особливими освітніми потребами, -
відкриті в 1812 р. при Берлінської королівської школі глухонімих; • професійна
підготовка вітчизняних фахівців (сурдопедагогів, логопедів) - почалася в 1892р. в
Санкт-Петербурзі на основі річних курсів. 2 - У США існує розвинута система
підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації професійних кадрів для
спеціальної освіти. Для цього розроблені більше 230 програм. У країнах Західної
Європи спеціальних психологів і педагогів готують в університетах. Також майбутні
вчителі загальноосвітніх шкіл зобов'язані вивчити курс спеціальної педагогіки
(мінімальний обсяг курсу 100 - 120 годин). У Росії педагогічні університети
реалізують програми професійної підготовки за такими спеціальностями: •
тифлопедагогіка - педагог сліпих і слабозорих (тифлопедагог); • сурдопедагогіка -
педагог глухих та слабочуючих (сурдопедагог); • олігофренопедагогіка - педагог для
роботи з особами, що мають різні види і форми порушень розумового розвитку від
незначних до найважчих (олігофренопедагог); • логопедія - з отриманням
кваліфікації логопеда; спеціальна дошкільна педагогіка ~ педагог для роботи з
дітьми дошкільного віку з відхиленнями у розвитку. Психологічні факультети
вищих навчальних закладів здійснюють підготовку випускників за напрямом
36
"Спеціальна психологія". Професію вихователя дошкільного або шкільного
спеціального освітнього закладу для дітей з особливими освітніми потребами можна
отримати у педагогічних коледжах. В даний час в Росії з більш ніж 200 тис.
педагогів, які працюють у вітчизняній системі спеціальної освіти, відповідні
дипломи мають приблизно 10% (крім великих міст), тоді як у розвинених країнах
дипломованих фахівців близько 95- 98%. 3. Сфери професійної діяльності педагога
системи спеціальної освіти: • профілактика; • діагностика і консультування; •
педагогічна освіта; • участь у психологічної та психотерапевтичної допомоги; •
освітня та соціально-педагогічна діяльність; • організація та керівництво освітою; •
викладацька діяльність; • науково-дослідна діяльність. Педагоги-дефектологи
виконують свої професійні обов'язки в різних освітніх установах як спеціальних, так
і загального призначення, в дитячих будинках і школах-інтернатах, здійснюють
індивідуальне навчання та виховання дітей з відхиленнями у розвитку на дому. 4.
Педагог системи спеціальної освіти повинен володіти такими якостями: •
педагогічна спрямованість - збірне властивість особистості педагога, що
представляє собою комплекс психологічних установок на роботу з дітьми, що мають
відхилення у розвитку, професійних інтересів і особистісних якостей, а також
професійна самосвідомість; • емпатія - здатність емоційно відгукуватися на
переживання іншого, співпереживати з ним у процесі взаємодії, спілкування; •
педагогічний такт - почуття міри, що виявляється в умінні тримати себе належним
чином. Тактовність педагога в тому, що він зберігає особисту гідність, не обмежує
самолюбство дітей, їх батьків, колег по роботі; • педагогічна пильність - здатність
педагога фіксувати суттєве в розвитку дитини, передбачити перспективи, динаміку в
становленні особистості кожної дитини; педагогічний оптимізм грунтується на
глибокій вірі педагога в сили, можливості кожної дитини з особливими освітніми
потребами, в результативність спеціального освітнього процесу; культура
професійного навчання - вміння організувати правильні стосунки з дітьми, їх
батьками, колегами, педагогічна рефлексія - самоаналіз пророблених кроків, оцінка
отриманих результатів, співвіднесення їх з поставленою метою. Майстерність
педагога - це високий рівень творчого оволодіння сучасним арсеналом засобів
психолого-педагогічного впливу; ефективне застосування їх в процесі всієї
діяльності. Педагогічна техніка - необхідна складова частина педагогічної
майстерності. Ф.А. Рау виділяє такі необхідні для педагога системи спеціальної
освіти якості: • фізична витривалість; • опірність інфекційним захворюванням; •
відсутність дефектів мови і значного зниження зору; • психічне здоров'я.
Найважливіші риси професійного характеру за Н.М. Назарової: • доброта; •
відповідальність; • терпіння; • здатність до емпатії; енергійність; захопленість своєю
роботою; • повага і любов до своїх вихованців; • професійна чесність і порядність
37

Практичне заняття №3 Шепітько

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Практичне заняття №3 Шепітько

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 3

ТЕМА: КЛАСИФІКАЦІЯ КОРЕКЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ І МЕТОДИК

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ

З кінця минулого століття особливий інтерес починає викликати дитяча мова,

Анатомо-фізіологічні механізми мовлення, основні закономірності розвитку у

Анатомо-фізіологічні механізми мовлення - це будова і функціональна

Дослідження вітчизняних вчених: І. П. Павлов, П. К. Анохін, А. Н. Леонтьєв

Будова мовного апарату.

Мовний апарат складається з двох тісно пов'язаних між собою частин:

Будова і функції відділів центрального мовного апарату.

Кора головного мозку

Значення лобової, тім'яної, скроневої і потиличної долі переважно лівої

Центр Брока. Розташування, значення.

Центр Верніке. Розташування, значення.

Підкіркові ядра - ритм, тим і виразність мови.

Відцентрові і доцентрові нервові шляхи.

Черепно-мозкові нерви: трійчастий, лицьова, язикоглоткового, блукаючий, і

Формування динамічного стереотипу.

Периферичний мовний апарат.

Дихальний, голосовий, артикуляційний відділи.

Дихальний: грудна клітка з легкими, бронхами і трахеєю.

Фізіологічна і мовне дихання.

Формування мовних звуків, мовної мелодії.

Послідовність фаз при мовному диханні.

Периферичний мовний апарат.

Голосовий відділ .: гортань, з голосовими складками.

Артикуляційний відділ: губи, щелепи, тверде і м'яке піднебіння, альвеоли,

Анатомічна будова артикуляційного апарату.

Фізіологічні функції апарату артикуляції.

Медико-психологічні основи порушень мовного розвитку.

Р. Є. Льовиній був розроблений комплексний, динамічний підхід до розуміння

Для обгрунтування діагнозу необхідно:

- Комплексне медичне обстеження,

- Динамічне спостереження в процесі корекційної роботи, медикаментозне

В результаті обстеження визначаємо провідний дефект і вдруге пов'язаних з

Теоретичні основи спеціальної педагогічної науки про навчання і виховання

Логопедія спирається на наступні основні принципи: системність,

Розглянемо деякі з них.

принцип системностіспирається на уявлення про мови як про складну

Для логопедичного висновку, для диференціальної діагностики подібних форм

Мовні порушення у багатьох випадках включаються в синдром нервових і

У процесі вивчення порушень мови і їх корекції важливо враховувати загальні

Дослідження дітей з вадами мовлення, а також організація логопедичної

Розробка методики корекційно-логопедичного впливу ведеться з урахуванням

Виникнення мовних порушень у багатьох випадках зумовлено складною

Впроцесі компенсації порушених мовних і немовних функцій, перебудови

Важливе місце при вивченні і корекції мовних порушень займають дидактичні

Методи логопедії як науки можна умовно розділити на кілька груп.

Перша група - організаційні методи: порівняльний, лонгітюдінальний

Другу групу складають емпіричні методи: обсерваційні (спостереження),

Четверта група - інтерпретаційні методи, способи теоретичного дослідження

Широко використовуються технічні засоби, що забезпечують об'єктивність

Методологічні основи спеціальної педагогічної науки про навчання,

Логопедія - наука про порушення розвитку мови, їх подоланні та

Логопедія є одним з розділів спеціальної (корекційної) педагогіки. Термін

Предметом логопедії є вивчення закономірностей навчання і виховання осіб з

Психологічну основу методик корекції порушень мовлення у дітей становить

Мова займає центральне місце в процесі психічного розвитку дитини і

Практичне розв'язання проблеми подолання мовного недорозвинення у дітей

Мова - це система об'єктивно існуючих, соціально закріплених знаків, що

Мова ж являє собою психофізіологічний процес реалізації мови.

Мова є засобом спілкування, а мова - процесом спілкування.

Етіологія і патогенез порушень усного та писемного мовлення.