Самостійна робота

По предмету «Корекційна педагогіка»

Київ 2021
1. Історія розвитку логопедії в Україні.
В УРСР дослідження в галузі логопедії здійснювалися на базі НДІ педагогіки
УРСР, у складі якого в 1955 р. було створено відділ логопедії (з 1959 р. –
лабораторія логопедії), а також на базі дефектологічних факультетів КДПІ ім. О.
М. Горького, СДПІ (з 1969 р.).

Відділ (лабораторію) логопедії, як науково-дослідний підрозділ НДІ

педагогіки УРСР, майже двадцять років очолювала І. Й. Дьоміна. У 1960-х рр.
вийшли її перші наукові праці «Виправлення недорікуватості в учнів молодших
класів» (у співавторстві з А.С. Винокуром), «Методичні матеріали по усуненню
заїкання у дітей середнього шкільного віку», «Усунення заїкання у дітей
дошкільного віку», «Дидактичний та ігровий матеріали у логопедичній роботі».
Це були перші науково-методичні праці з логопедії (надруковані в Україні), які
ґрунтувалися на матеріалах експериментальних досліджень, посилювали
теоретичні основи логопедичної галузі як науки та значною мірою
удосконалювали фаховий рівень логопедів і підвищували організацію й
ефективність їхньої роботи.

Важливе теоретичне та практичне значення мало дисертаційне дослідження

І. Й. Дьоміної «Логопедична допомога дітям із заїкуванням та шляхи її
вдосконалення», у якій учена висвітлює характерні особливості дітей із
заїкуванням, послідовну роботу логопеда щодо корекції мовленнєвих вад
розвитку, а також за результатами експериментальних досліджень обґрунтовує
шляхи вдосконалення логопедичної роботи. Це було перше дослідження з
логопедії, проведене в Україні.

У 1963 р. за ініціативою І. Й. Дьоміної та лабораторії логопедії, рішенням

Київської міської ради на базі однієї зі спеціальних шкіл-інтернатів створено
школу-інтернат для дітей з вадами мовлення № 7. Наказом Міністерства освіти
УРСР ця школа закріплена за відділом логопедії як базова. Школа стала
офіційним філіалом відділу логопедії, де в основі своїй проводилася науково-
дослідна робота, розробка прийомів і методів лікувальної та логопедичної
роботи з дітьми-логопатами в умовах школи-інтернату. Тут апробовувалися
різні методи лікувального впливу на психофізичний і мовленнєвий стан дітей.

У 1965 р. успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук науковий співробітник лабораторії логопедії А. С.
Винокур, який прийшов у логопедію відразу після війни й досліджував
логопедичні проблеми впродовж усієї трудової діяльності. У своїй праці
«Недостатки письма у первоклассников с нарушениями речи и пути их
устранения в процессе обучения» він дослідив проблеми виправлення
порушень письма в учнів молодших класів, подолання мовленнєвого
недорозвитку зв’язного мовлення в дітей із важкими вадами мовлення.

Напочатку 1970-х рр. у зв’язку зі зміною структури шкіл для дітей із важкими
розладами мовлення й завданням Міністерства освіти УРСР лабораторія
логопедії працювала над удосконаленням змісту навчально-виховної та
корекційної роботи в цих школах. Першим етапом було комплексне медико-
педагогічне вивчення учнів з метою виявлення їхніх компенсаторних
можливостей і одержання загальноосвітніх знань в об’ємі масової восьмирічної
школи. Дослідження проводилося спільно з медичними працівниками школи-
лабораторії. Отримані результати мали практичне значення та сприяли
подальшому вдосконаленню структури школи й навчально-виховної та
лікувально-корекційної роботи, а саме: у першому відділенні школи були
виділені дві групи дітей, які відрізнялися як рівнем свого мовленнєвого та
психічного розвитку, так і патогенетичною природою дефекту. На другому етапі
дослідження були розроблені проекти програм навчання для вказаних
категорій дітей (спільно з науковими співробітниками лабораторії й учителями
Київської та Васильківської шкіл, 1972). На третьому етапі досліджувався зміст
освіти в 1–4-х класах першого відділення (1973–1975). Як експеримент, у
процесі виконання цієї теми були укомплектовані 4 паралельні перші класи
дітьми з різними вадами мовлення (алалією, недорозвитком мовлення в
поєднанні з заїканням, ринолалією, дизартрією) та різним рівнем
психофізичного розвитку. Навчальний процес відбувався за двома рівнями
попередньо розроблених проектів програми. Вищий рівень був розрахований
на оволодіння програмою початкової загальноосвітньої школи за 4 роки і
нижній – на 5 років навчання.

Експериментальним навчанням було доведено, що значна частина учнів

першого відділення успішно оволодівають програмою початкових класів
загальноосвітньої школи за 4 роки, а частина учнів з важкими (комбінованими)
вадами мовлення не може оволодівати програмою восьмирічної
загальноосвітньої школи й потребує навчання за спеціальними програмами
(нецензове відділення школи). За розробленою та експериментально
апробованою методикою комплектування класів і деференційованого
навчання учнів перекомплектовані всі класи першого відділення школи-
лабораторії, а методичні посібники, рекомендації, написані за результатами
експериментальної роботи, стали в нагоді для педагогічних працівників
логопедичних шкіл-інтернатів.

На базі логопедичних груп м. Києва дослідниками розроблені й апробовані:

методи вивчення психофізичного та мовленнєвого розвитку дітей дошкільного
віку; методи роботи районних медико-педагогічних комісій; документація
роботи логопедичних груп дошкільних установ; програмно-методичні вказівки
для роботи з дітьми 6–7-го року життя; методика корекції моторики дітей із
недорозвитком мовлення 7-го року життя.

На основі експериментальних досліджень, які велися по вивченню

психофізичного розвитку дітей 6–7-го року життя, виявилося, що в дітей із
вадами мовлення відстає в розвитку не лише мовлення, а й інші складові
психофізичного розвитку, а саме: фізичний розвиток, моторика, такі психічні
процеси як увага, пам’ять, мислення, емоційно-вольова сфера. Діти із
загальним недорозвитком мовлення не встигають у навчанні за програмами
загальноосвітнього дитсадка з усіх предметів.

Теоретичне та практичне значення проведених досліджень у 1970–1982 рр.

полягало в тому, що вони дали можливість визначити мовленнєві недоліки, які
виявлялися в учнів на уроках математики, трудового виховання, і на цьому
підґрунті розроблено ефективні засоби їх подолання. Вагомий вклад у розвиток
теорії логопедії внесли викладачі кафедри сурдопедагогіки і логопедії КДПІ ім.
О. М. Горького, серед яких М.А. Савченко, викладач кафедри Р. А. Юрова, Є. Ф.
Соботович.

В даний час відмічається помітний прогрес в розвитку логопедії. На основі

психологічного аналізу отримані данні про механізми найбільш складних форм
мовної патології (афазії, алалії, та загального недорозвитку мовлення,
дизартрії). Вивчаються мовні порушення при ускладнених дефектах: при
олігофренії, у дітей порушеннями зору, слуху, опорно-рухового апарату. В
логопедичну практику вводяться сучасні нейрофізіологічні та нейропсихологічні
методи досліджень. Розширюється взаємозв’язок логопедії з клінічною
медициною, дитячою невропатологією та психіатрією.

Інтенсивно розвивається логопедія раннього віку: вивчаються особливості

домовного розвитку дітей з органічними ураженнями центральної нервової
системи, визначаються критерії ранньої діагностики та прогнозу мовних
порушень, розробляються прийоми та методи превентивної логопедії. Всі ці
напрями досліджень значно підвищили ефективність логопедичної роботи.

У зв’язку з тим, що правильне мовлення являється одним з важливих

передпосилів подальшого повноцінного розвитку дитини, процесу навчання,
виявлення та усунення порушень мовлення необхідно проводити в більш ранні
терміни. Ефективність усунення мовних порушень визначається в основному
рівнем розвитку логопедії як науки.

Вивчення логопедії являється важливим для усіх робітників дитячих та

шкільних закладів. Концептуальні засади реформування спеціальних ланок
освіти, визначені у Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті
(2001) окреслюють ключові тенденції в розвитку сучасної системи національної
освіти, нові вимоги до підготовки і навчання дітей, передбачають свідомого
ставлення до мови як національно-культурної цінності та обов’язкове
оволодіння основами української літературної мови як провідної передумови
засвоєння необхідних знань, умінь і навичок. Все це надає особливої
актуальності вивченню проблеми формування мовленнєвої компетентності
дітей з тяжкими порушеннями мовлення й зумовлює необхідність дослідження
розвитку мовлення таких дітей та процесу їх виправлення.

В сучасних умовах особливого значення набуває пошук інноваційних шляхів

формування писемного мовлення у дітей з тяжкими порушеннями мовлення,
що реалізували б напрями, визначені в " Концепції лінгвістичної підготовки
аномальних дітей до шкільного навчання".

Перші кроки у реалізації соціальних та психолого-педагогічних завдань цього

етапу стосовно осіб з порушеннями мовлення припадають в нашій країні на 90
роки ХХ століття, коли Україна здобула незалежність і розвивається як
суверенна демократична держава, йдучи до інтеграції у європейське і світове
співтовариство. Реальність таких кроків української логопедії на шляху до
найкращих світових стандартів соціалізації осіб з порушеннями мовлення
підтверджується низкою фактів.

По-перше, на 90 роки ХХ ст. - початок ХХІ ст. припадає бурхливе зростання, у

яких особливим дітям та їх батькам, родинам надається відповідна комплексна,
в тому числі і педагогічна допомога. Це сприяє тому, що все більше й більше
логопатичних осіб та молодих юдей залишається у громаді, тобто перехід від їх
"інституалізації" до інтеграції у звичайні умови суспільного буття поступово
здійснюється.
 По-друге, активізуються наукові дослідження і розширюються практика
інтегрованого навчання логопатичних дітей в звичайних класах, якщо вони
мають надзвичайно важкі порушення мовлення.

По-третє, сприяють поліпшенню інтеграції осіб з мовленнєвими

порушеннями у суспільство позитивні зміни у функціонуванні установ їх
спеціальної освіти, розробка концепції спеціальної освіти осіб з фізичними та
психологічними вадами в Україні (1996), збільшення термінів шкільного
навчання, введення державного стандарту загальної освіти для дітей, які
потребують корекції фізичного та розумового розвитку і відповідна розробка
нових навчальних програм, впровадження у діяльність шкіл для логопатичних
дітей.

По-четверте, особи з порушеннями мовлення активно залучаються до участі у

різноманітних формах роботи, які дають їм можливість соціально
репрезентувати свої досягнення в різних видах діяльності, самореалізуватися та
самоутвердитися (огляди художньої самодіяльності, виставки, спортивні
змагання, зокрема, участь у місцевих, українських та міжнародних змаганнях
олімпіад для дітей з порушеннями мовлення).

По-п’яте, зміцнюється і послідовно якісно удосконалюється потенціал

кадрового забезпечення роботи з особами, що мають вади мовлення.
Зближення корекційних психолого-педагогічних функцій в роботі з дітьми, які
мають інтелектуальні та мовні вади, вимагає забезпечення міждисциплінарної
підготовки відповідних фахівців, посилення питомої ваги предметів медичного,
соціально-психологічного та корекційно-педагогічного змісту у освітньо-
професійних програмах навчання педагогів, практичних психологів тощо.

Появі і розвиткові зазначених позитивних тенденцій в українській логопедії

кінця ХХ початку ХХІ ст. сприяло створення у державі умов для науково-
методичного, організаційного та кадрового забезпечення справи навчання,
виховання і корекції розвитку дітей з вадами мовлення.

У незалежній Україні були створені незалежні умови для підготовки і

державної атестації науково педагогічних кадрів, зросла кількість науковців
вищої кваліфікації в галузі колекційної педагогіки та логопедії.

Розвиток теорії і практики вітчизняної (як в принципі і світової) педагогіки

роботи з дітьми з порушеннями мовлення на сучасну етапі є досить складним і
суперечливим. Залишаються невирішеними багато проблем, пов’язаних з
розумінням того, які освітні та корекційно-навчальні умови - спеціалізовано
диференційовані чи інтегровані - є найбільш ефективними для виховання осіб з
різними рівнями мовленнєвих порушень; як найкраще об’єднати зусилля
представників різних наук - медицини, психології, педагогіки, соціології тощо, -
для надання комплексно-системної освітньо-реабілітаційної допомоги дітям та
їх сім’ям; як забезпечити толерантне, гуманістично-дійове ставлення
суспільства до осіб з мовленнєвими порушеннями, які методичні та теоретичні
засади є найбільш перспективними для розробки продуктивних технологій
корекційного навчання, виховання, і розвитку логопатичної дитини на різних
вікових етапах соціалізації та ін.

У сучасній Україні вирішення цих проблем ускладнюється екологічними

труднощами, недосконалістю юридично-правової бази щодо визначення
гарантій загально людських прав логопатичної особи, недостатньою
зкоординованістю різних міністерств і відомств та інституцій громадянського
суспільства у кадровому, інформаційному, науково-методичному,
організаційному забезпеченні роботи з особою, що має мовленнєві порушення,
починаючи з раннього дитинства, в дошкільному, шкільному та юнацькому віці.

Список використаних джерел:

1. Гладуш В. А. Післядипломна педагогічна освіта дефектологів в Україні: теорія

і практика : монографія / В. А. Гладуш. – Д. : Пороги, 2012.

2. Логопедия / под ред. Л. С. Волковой, С. Н. Шаховской. Москва: ВЛАДОС,

1998..

3. Шеремет М.К., Потапенко О.М. Стан системи підготовки логопедів у вищих

навчальних закладах України (80-ті роки ХХ століття). Збірник наукових праць
Кам′янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Серія:
соціально-педагогічна. 2009. Вип. 12.

4. Берник Т.Л. Розвиток диференційованих форм логопедичної допомоги дітям

з вадами мовлення в Україні (1945 - 2000): автореф. дис... канд. пед. наук: Київ.
2006.

5. Безлюдова А.В. Становление и развитие отечественной логопедии как науки

со второй четверти ХІХ по первую четверть ХХ века : автореф. дис. …
кагд.пед.наук : СПб. 1993.
2. Причини порушення мовлення. Види.
Порушення слуху – це відсутність або ураження, зниження слуху, що
зумовлює помилкове сприймання оточуючих звуків. Порушення слуху
поділяються на 2 види: глухота та туговухість.

3. Особливості навчання та виховання дітей з порушеннями

мовлення.
Дошкільний вік

– це відсутність або ураження, зниження слуху, що

Шкільний вік

– це відсутність або ураження, зниження слуху, що