Professional Documents
Culture Documents
10 клас 21-24.02
10 клас 21-24.02
1
Завдання 1.
1. Проаналізуйте програмові цілі кожної політичної сили.
2. Якими методами політичні партії намагалися досягти поставленої мети?
3. Як ви вважаєте, чому український рух був представлений низкою партій,
а не однією загальнонаціональною?
Вчитель
Політична та національна незрілість північно-західних українських
земель та створення польською владою штучних перепон фактично витворили
дві окремі реальності українського національного життя в кордонах ІІ Речі
Посполитої. Галичина, яка на початку ХХ ст. стала «українським П’ємонтом»,
була об’єктом особливої уваги як Варшави, що позиціонувала себе як форпост
західної цивілізації, так і радянської Росії, яка прагнула об’єднати в рамках
УРСР всі українські землі. До історії становлення та розвитку ідеології
українського інтегрального націоналізму своїми революційними традиціями
регіон був викликом для польської державності і об’єктом радянської
ідеологічної експансії. Багатопартійна система Галичини, залишена у спадок
від Австро-Угорської імперії, в умовах польської дійсності зазнала певних
трансформацій. Центристи були представлені Українським національно-
демократичним об’єднанням (УНДО), яке згуртувало більшість провідних
громадських і політичних діячів довоєнної Галичини. Лівий спектр зайняла
Українська Соціалістично-Радикальна Партія (УСРП), що виникла внаслідок
об’єднання у 1926 р. Української Радикальної Партії (УРП) з волинськими
есерами та старою Українською соціал-демократичною партією (УСДП). Права
ніша легального сектору досить довго була вільною — до того часу, коли у
1930 р. її місце не зайняла Українська католицька народна партія (УКНП),
створена на базі довоєнної Християнсько-суспільної партії. Проте, ключову
роль у політичному житті міжвоєнної Галичини відігравав нелегальний сектор,
представлений зовсім новими динамічними політичними силами —
націоналізмом і комунізмом.
2
ІІ. Радянофільство
3
польський уряд офіційно заборонив його діяльність, але воно продовжувало
діяти підпільно.
4
Родина Крушельницьких, початок 1930-х років
Уся родина Крушельницьких: Антін і Марія, сини – Іван, Богдан, Остап, Тарас
(проходив у 1929 р. у судовому процесі УВО), донька Володимира, дві невістки
та онука Лариса виїхали в СССР. Виїжджали із двома вагонами майна: меблі,
бібліотека, срібний посуд, порцеляна тощо. Відомий львівський адвокат
Степан Шухевич весною 1934 р., напередодні виїзду Крушельницьких,
випадково зустрів на вулиці Львова професора і запитав: «Чи правда, що ви всі
збираєтеся на Радянщину?» Той бундючно відповів: «Так їду! Побачиш, чим я
поверну до Львова. Ти здивуєшся дуже».
Родина Крушельницьких, як і інші галичани, була репресована. Багатьом з них
було присуджено «вищу міру соціального захисту» – розстріл. Впливовий
львівський часопис «Діло» констатував:„... російські большевики розстріляли
не Крушельницьких, а ідею українського радянофільства» .
5
підпорядковуватись інтересам нації. Ці інтереси мають бути для неї вищими,
ніж інтереси соціальної групи, інших націй і людства загалом.
Націоналізм на той час був дуже поширеним у Європі. Але відмінність
українського інтегрального націоналізму полягала в тому, що він виник у
середовищі пригнобленої нації і, розгортаючи боротьбу за її незалежність, не
зазіхав на свободу інших націй. Він захопив значну частину української молоді
в Галичині й на Волині, розвинув культ войовничості, героїзму й служіння
нації. Основним ідеологом інтегрального націоналізму є Дмитро Донцов, а
Євген Коновалець був лідером Організації українських націоналістів.
Дмитро Донцов
Дмитро Донцов народився 30 серпня (за іншими даними 10 вересня) 1883 року.
В 1900 після закінчення Мелітопольського реального училища залишає рідне
місто і переїздить до Царського Села біля Петербурга, де продовжує освіту на
юридичному факультеті Петербурзького університету, який закінчує 1907 року.
Студентом розпочинає інтенсивну політичну діяльність, і 1905 р. вступає до
Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Його двічі
заарештовують (1905 р. у Петербурзі та 1908 р. у Києві), після другого арешту й
восьми місяців ув'язнення, заходами родичів його випускають на поруки, і того
ж року він виїжджає в Галичину, потім в Австро-Угорщину. У 1909—1911
роках Дмитро Донцов учиться у Віденському університеті, там же одружується
з українською студенткою Марією Бачинською. Провчившись 4 семестри в
Відні, 1911 р. переїжджає до Львова, де продовжує навчання. 1917 року
одержує ступінь доктора юридичних наук.
1913 року Донцов через конфлікт на національному ґрунті виходить з УСДРП.
Стає першим головою Союзу Визволення України (СВУ), заснованого 4 серпня
1914 року.
З 1914 р. живе у Відні й Берліні, а з
1916 р. — у Швейцарії, активно
включається в роботу Союзу
Визволення України, який відтак
очолює. На початку 1918 р.
повертається до Києва, де працює в
гетьманських урядових структурах,
стає директором Української
Телеграфічної Агенції (УТА) при
уряді гетьмана Павла
Скоропадського. Створює (разом з В.
Липинським, В. Шеметом) Партію
хліборобів-демократів. Протягом
1919—1921 рр. — шеф Українського
пресового бюро при посольстві УНР
в Берні (Швейцарія). З 1922 р. — знов
у Львові, редагує журнали
«Літературно-науковий вісник»,
«Заграва», «Вісник», друкується в
6
німецькій, швейцарській та польській періодиці. Видає бібліографічні статті,
«Муссоліні», «А.Гітлер», перекладає «Майн Кампф» українською мовою. У
1926 р. пише свою провідну роботу «Націоналізм».У 1939 р. емігрував за
кордон (Бухарест, Прага, Німеччина, Париж, США, Канада), з 1947 р. до самої
смерті живе в Монреалі (Канада), там же в 1948-53 рр. викладав українську
літературу в місцевому університеті.
Євген Коновалець
Народився 14 червня 1891 р. в учительській родині в селі Зашків, поблизу
Львова. Після навчання у народній школі та в гімназії, яку закінчив 1909 року,
студіював у Львівському університеті (правничий факультет), готувався до
юридичної праці. Вивчаючи юридичні дисципліни, пройшов ще й повний курс
історії України під керівництвом професора Михайла Грушевського. Із
студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. З 1912 —
секретар львівської філії «Просвіти», тісно
співпрацював з друкованим органом
організації — місячником «Письмо з Просвіти»,
був членом «Академічної громади». Від 1913-го,
як один з лідерів українського студентського
руху, обраний до складу головної управи
Українського Студентського Союзу, де належав
до національно-демократичної секції. Незабаром
став членом Української Національно-
Демократичної Партії. У 1914 році Євген
7
Коновалець був мобілізований до австрійської армії, а в наступному році, після
бою на Маківці, потрапив до російського полону. Звільнившись у результаті
Березневої революції, восени 1917 року, він подався до Києва. У жовтні-
листопаді 1917 рр. Коновалець спільно з Р.Дашкевичем та іншими членами
Галицько-Буковинського Комітету сформував Галицько-Буковинський Курінь
Січових Стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших
частин Армії Української На-родної Республіки. З приходом до влади гетьмана
Скоропадського полк Січових Стрільців 1 травня 1918 р. на вимогу німецького
командування роззброїли та розформували.
Є. Коновалець, залишившись у Києві, разом з кількома старшинами здійснював
організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини. В кінці серпня
1918 р. Коновалець отримав від гетьмана П. Скоропадського дозвіл на
формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком у Білій Церкві. На
початку листопада 1918 р. Коновалець через Дмитра Дорошенка, а згодом і
особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно-
демократичними силами (у тому числі Січовими Стрільцями) підтримки
гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення
федеративного союзу з Росією. В листопаді 1918 р. Січові Стрільці під
командуванням Коновальця підтримали Директорію УНР у повстанні проти
влади П. Скоропадського і в Мотовилівському бою 1918 р. розбили гетьманські
частини. Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності
республіканських армії. В 1918—1919 рр. Коновалець командував дивізією,
корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти
більшовицьких і денікінських військ. 20 липня 1921 р. Коновалець повернувся
до Львова і очолив Начальну Команду УВО. Був активним противником
Другого Зимового походу Армії УНР розуміючи його безперспективність. Із
грудня 1922-го року був змушений мешкати в еміграції у Чехо-
Словаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії.
У листопаді 1927-го за його ініціативи на одній з нарад УВО було вирішено
створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої
ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські
землі. 28 січня — 3 лютого 1929 на конгресі у Відні було створено Організацію
українських націоналістів (ОУН), головою проводу якої обрали Коновальця. 23
травня 1938 р. Коновалець був убитий у Роттердамі в результаті спецоперації
НКВС.
9
6. Соціально-економічні питання — другорядні; скоріш за все держава буде
аграрною, з розвинутою кооперацією і капіталістичною промисловістю.
7. Необхідно діяти, відкинувши будь-які політичні дискусії
10