Казус № 1

У відповідності до ст. 30 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, ст. 7 Закону України “Про
автомобільний транспорт”, Постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 №1081 “Про затвердження
Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування”
та за результатами проведеного конкурсу на право здійснення перевезення пасажирів на міських
автобусних маршрутах загального користування, Рішенням Чернівецької міської ради від 16.07.2015 №5
“Про введення в дію рішення конкурсного комітету з визначення автомобільних перевізників на автобусних
маршрутах загального користування” у місті Чернівці визначено переможців конкурсу автомобільних
перевізників та визначено відповідні автобусні маршрути загального користування.

Згідно з нормами ч. 1 і 2 ст. 37, абз. 9 ч. 2 ст. 7, ч. 2 ст. 29 Закону України “Про автомобільний транспорт”
пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами,
забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах
загального користування. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому
визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на
маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

21.01.2016 р. Чернівецькою міською радою прийнято рішення “Про внесення змін до бюджету міста на 2016
рік”. Відповідно до п. 9 цього Рішення, Чернівецька міська рада вирішила звернутися до Кабінету Міністрів
України, Верховної Ради України, Асоціації міст України зі зверненням щодо проблемних питань формування
та виконання місцевих бюджетів.

В тексті звернення доданого до Рішення від 21.01.2018 № 2-4/2018 Чернівецький міський голова звернув
увагу на факт відмови держави профінансувати за рахунок Державного бюджету України гарантовані нею
пільгові перевезення окремих категорій громадян та покладання такого обов’язку на місцеві бюджети, що
призводить до дефіциту місцевого бюджету. У зв’язку просив забезпечити повне фінансування таких
перевезень, з урахуванням кредиторської заборгованості за 2017 рік, або застосувати альтернативні
варіанти вирішення проблеми: шляхом монетаризації (адресного виділення) пільг або ж їх відміни.

Зміни до Закону України “Про Державний бюджет України на 2018 рік” в частині надання субвенцій з
державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію пільг за пільговий проїзд окремих категорій
громадян внесені не були.

Завдання:

1. Між якими суб’єктами в даній ситуації виникає спір?

Відповідно до статті 91 Бюджетного кодексу України забезпечення компенсації за пільговий проїзд окремих
категорій громадян покладено на видатки місцевих бюджетів.

За приписами ч. 1 ст. 97 БК України у Державному бюджеті України можуть передбачатися такі трансферти
місцевим бюджетам, як субвенції на здійснення державних програм соціального захисту.

Частиною 6 ст. 102 БК України встановлено, що Кабінет Міністрів України може здійснювати перерозподіл
обсягів субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм
соціального захисту між їх видами та між місцевими бюджетами, виходячи з фактично нарахованих обсягів
відповідних пільг, субсидій і допомоги населенню в межах загального обсягу таких субвенцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 БК України порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим
бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України. А саме компенсація витрат перевізників за пільгове
перевезення здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 «Про
затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання
державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету». (чинний
до 01.01.2020 року, а тому підлягає застосуванню в цій справі)
Згідно з п. 2, 4, 9 - 11 Порядку, фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами
соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на
відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим,
бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного
значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм
соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Отже, можна дійти висновку, що в даній ситуації спір виник між Чернівецькою міською радою, яка
вирішила звернутись до Кабміну (про це зазначається у п. 9 рішення Чернівецької міської ради «Про
внесення змін до бюджету міста на 2016 рік» 21.01.2016 р.) та Кабінетом Міністрів України (який всупереч
вимог ст.ст. 21 - 22, п. 6 ст. 116, ст. 117 Конституції України, п. 1, 2 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Кабінет
Міністрів України», п. 5, 6 ст. 102 Бюджетного кодексу України не вжив (не прийняв) жодних заходів, дій
та/або рішень на розробку проекту закону про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет
України на 2018 рік» в частині надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на
компенсацію пільг за пільговий проїзд окремих категорій громадян.)

2. Яка природа даного спору (публічно-правовий чи приватноправовий)?

Стаття 4 касу. Визначення термінів

1. У цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

1) адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

2) публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих
повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;
або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або
зобов’язує надавати такі послуги виключно суб’єкта владних повноважень, і спір виник у зв’язку із наданням
або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб’єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв’язку із
порушенням її прав у такому процесі з боку суб’єкта владних повноважень або іншої особи;

п. 3 ч. 1 Стаття 19 касу: Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових

спорах, зокрема спорах між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у
сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

За приписами ч.4 ст.5 КАСУ, суб’єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного
суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

В нашому випадку, Кабінет Міністрів України проявив протиправну бездіяльність та всупереч норм чинного
законодавства не вжив жодних заходів та/або не прийняв ніяких рішень (проектів) по унеможливленню
звуження прав підльгових категорій громадян на безкоштовний проїзд на автобусних маршрутах загального
користування.

У ч.1 ст.33 КАСУ вказано, що адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи
бездіяльність Кабінету Міністрів України, крім випадку, встановленого частиною четвертою статті 22 цього
Кодексу, Національного банку України, окружної виборчої комісії (окружної комісії з референдуму),
розглядаються і вирішуються в адміністративному суді першої інстанції колегією у складі трьох суддів.

Отже, на основі вищевикладеного, можна сказати, що в цьому випадку спір має публічно-правовий
характер.
3. Чи відносяться видатки на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян до
делегованих державних повноважень, фінансування яких відповідно повинна забезпечувати держава
(зокрема, шляхом надання субвенцій місцевим бюджетам)?

У відповідності до ст. 30 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, ст. 7 Закону України “Про
автомобільний транспорт”, Постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 №1081 “Про затвердження
Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування”
та за результатами проведеного конкурсу на право здійснення перевезення пасажирів на міських
автобусних маршрутах загального користування, Рішенням Чернівецької міської ради від 16.07.2015 №5
“Про введення в дію рішення конкурсного комітету з визначення автомобільних перевізників на автобусних
маршрутах загального користування” у місті Чернівці визначено переможців конкурсу автомобільних
перевізників та визначено відповідні автобусні маршрути загального користування.

Згідно з нормами ч. 1 і 2 ст. 37, абз. 9 ч. 2 ст. 7, ч. 2 ст. 29 Закону України “Про автомобільний транспорт”
пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами,
забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах
загального користування. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому
визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на
маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

До переліку видатків, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, підпункт «ґ», пункту 3, частини 1
ст. 91 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) відносить компенсаційні виплати за пільговий проїзд
окремих категорій громадян.

При цьому, за приписами пункту 3, ч. 1 ст. 97 БК України у Державному бюджеті України можуть
передбачатися такі трансферти місцевим бюджетам, як субвенції на здійснення державних програм
соціального захисту.

Статтею 102 БК України, яка була чинна на момент виникнення спору, визначений перелік субвенцій з
державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення держаних програм соціального захисту. Так, за
рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку, інших
передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків, зубопротезування, оплату
електроенергії, природного і скрапленого газу на побутові потреби, твердого та рідкого пічного побутового
палива, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та
прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот) на компенсацію втрати частини
доходів у зв'язку з відміною податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів та відповідним збільшенням ставок акцизного податку з пального і на компенсацію за пільговий
проїзд окремих категорій громадян надаються пільги ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія
Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, які мають особливі
заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі
заслуги перед Батьківщиною; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам
(вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;
ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби, ветеранам органів
внутрішніх справ; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам
Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту, ветеранам Державної
служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів
військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної
пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного
захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; особам,
звільненим з військової служби, які стали інвалідами під час проходження військової служби; інвалідам,
дітям-інвалідам та особам, які супроводжують інвалідів I групи або дітей-інвалідів (не більше одного
супроводжуючого); пенсіонерам з числа слідчих прокуратури; реабілітованим громадянам, які стали
інвалідами внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких
пов'язана з Чорнобильською катастрофою, багатодітним сім'ям, дитячим будинкам сімейного типу та
прийомним сім'ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім'ям (крім
багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими
встановлено опіку чи піклування, а також здійснюються компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих
категорій громадян (ч. 5 ст. 102 БК України).

Частиною 6 ст. 102 БК України встановлено, що Кабінет Міністрів України може здійснювати перерозподіл
обсягів субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм
соціального захисту між їх видами та між місцевими бюджетами, виходячи з фактично нарахованих обсягів
відповідних пільг, субсидій і допомоги населенню в межах загального обсягу таких субвенцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 БК України порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим
бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України. А сааме, компенсація витрат перевізників за пільгове
перевезення здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 «Про
затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання
державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» (був
чинний до 01.01.2020 року, а тому можна застосовувати для вирішення цієї справи)

Згідно з п. 2 Порядку, фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального

захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний
рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах
міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у
районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту
населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Відповідно до п.4 Порядку, перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на
здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною
казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах
фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за
пільговий проїзд окремих категорій громадян. Щомісячні суми субвенцій перераховуються на рахунки
місцевих бюджетів, відкриті Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам
обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій у відповідних органах Державної
казначейської служби, пропорційно обсягам субвенцій, передбаченим у державному бюджеті для бюджету
Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бюджетів мм. Києва та Севастополя.

У п.9 Порядку вказано, що Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові органи обласних,
Київської та Севастопольської міських держадміністрацій на підставі реєстрів, зазначених у пункті 6 цього
Порядку, узагальнюють дані про нараховані та фактично здійснені видатки щодо компенсаційних виплат за
пільговий проїзд окремих категорій громадян та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на
одержання ліків та зубопротезування) та подають їх Мінфіну.

За приписами п.10 цього Порядку, Мінфін вносить у разі необхідності Кабінетові Міністрів України
пропозиції щодо перерозподілу обсягів субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на виконання
державних програм соціального захисту між їх видами та між бюджетами Автономної Республіки Крим,
областей, мм. Києва і Севастополя виходячи з фактично нарахованих обсягів відповідних пільг, субсидій і
допомоги населенню в межах загального обсягу таких субвенцій.

Відповідно до п.11 Порядку, у разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо перерозподілу
обсягів субвенцій між бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя
Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові органи обласних, Київської та
Севастопольської міських держадміністрацій вносять до відповідних рад пропозиції щодо уточнення обсягів
субвенцій.
З контексту наведених норм вбачається, що право окремих категорій громадян на пільговий проїзд на
автобусних маршрутах загального користування гарантується та фінансується державою за рахунок коштів
державного бюджету шляхом надання відповідним місцевим бюджетам субвенцій на здійснення
державних програм соціального захисту.

В умові казусу було вказано, що зміни до Закону України “Про Державний бюджет України на 2018 рік” в
частині надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію пільг за пільговий
проїзд окремих категорій громадян внесені не були. З цього випливає що така субвенція з державного
бюджету місцевим бюджетам була не передбачена. При цьому, дія статей Закону України «Про
автомобільний транспорт України»(ст.37) та Бюджетного кодексу України(ст.91, 102), що регулюють право на
пільговий проїзд та його фінансування за рахунок держави, цим Законом на той момент не були скасовані
чи такими, дія яких призупинена.

Також, ані цим Законом, ані Бюджетним кодексом України не було передбачено джерело фінансування
зазначеної пільги.

Між тим, в силу норм ч. 1 ст. 85 БК України, що кореспондується з положеннями ч. 3 ст. 143 Конституції
України, держава може передати Раді міністрів Автономної Республіки Крим чи органам місцевого
самоврядування право на здійснення видатків лише за умови відповідної передачі фінансових ресурсів у
вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів або їх частки, а також
трансфертів з Державного бюджету України.

Отже, враховуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що видатки на компенсацію за пільговий проїзд
окремих категорій громадян входили до делегованих державних повноважень, фінансування яких
відповідно повинна забезпечувати держава (зокрема, шляхом надання субвенцій місцевим бюджетам).

4. Чи спостерігається в даній ситуації протиправна бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо

невжиття заходів та не прийняття рішень для гарантування прав пільгових категорій громадян на
безкоштовний проїзд на автобусних маршрутах загального користування?

Відповідно до статті 32 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про
Державний бюджет України. За складання проекту закону про Державний бюджет України, визначення
основних організаційно-методичних засад бюджетного планування, які використовуються для підготовки
бюджетних запитів і розроблення проекту Державного бюджету України та прогнозу Державного бюджету
України на наступні за плановим два бюджетні періоди, відповідає Міністерство фінансів України.

Міністерство фінансів України на підставі основних прогнозних макропоказників економічного і соціального

розвитку України на плановий і наступні за плановим два бюджетні періоди та аналізу виконання бюджету у
попередніх та поточному бюджетних періодах визначає загальний рівень доходів, видатків і кредитування
бюджету (включаючи загальний обсяг державних капітальних вкладень на розроблення та реалізацію
державних інвестиційних проектів) та дає оцінку обсягу фінансування бюджету для складання проекту
Державного бюджету України та індикативних прогнозних показників Державного бюджету України на
наступні за плановим два бюджетні періоди.

Для підготовки проекту Державного бюджету України Міністерство фінансів України розробляє і доводить
до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів у терміни,
визначені Міністерством фінансів України.

Згідно з пунктом 9 статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетний запит - документ, підготовлений
головним розпорядником бюджетних коштів, що містить пропозиції з відповідним обґрунтуванням щодо
обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступні бюджетні періоди.

Відповідно до абзацу 3 частини другої статті 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками
бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети,
можуть бути виключно - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад
(секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих
органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий
орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої
місцевої ради.

Статтею 35 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів має бути
забезпечено складання бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України відповідно до вимог
інструкції з підготовки бюджетних запитів, з урахуванням звітів про виконання паспортів бюджетних
програм, а також висновків про результати контрольних заходів, проведених органами, уповноваженими на
здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства, у терміни та порядку, встановлені
Міністерством фінансів України.

Згідно зі статтею 36 Бюджетного кодексу України Міністерство фінансів України на будь-якому етапі
складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого
головним розпорядником бюджетних коштів, на предмет його відповідності меті, пріоритетності, а також
ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу, у тому числі на підставі звітів
про виконання паспортів бюджетних програм, висновків про результати контрольних заходів, проведених
органами, уповноваженими на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства, Міністр
фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до проекту Державного бюджету
України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України.

На основі аналізу бюджетних запитів, що подаються відповідно до статті 35 цього Кодексу, Міністерство
фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України.

Міністерство фінансів України під час підготовки проекту Державного бюджету України розглядає та вживає
заходів для усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів. Якщо узгодження не
досягнуто, Міністерство фінансів України додає свій висновок з неузгоджених питань до зазначеного
проекту, який подається Кабінету Міністрів України.

За результатами розгляду, поданого Міністерством фінансів України проекту закону про Державний бюджет
України, Кабінет Міністрів України приймає постанову про схвалення проекту закону про Державний
бюджет України та подає його разом з відповідними матеріалами Верховній Раді України та Президенту
України (стаття 37 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до статті 44 Бюджетного кодексу України державний бюджет виконується за розписом, який
затверджується Міністром фінансів України, відповідно до бюджетних призначень у місячний строк з дня
прийняття закону про Державний бюджет України.

Питання організації роботи, пов`язаної зі складанням та управлінням виконання Державного бюджету

України, координації діяльності учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету, також
покладено на Міністерство фінансів України (пункт 13 Положення про Міністерство фінансів України) .

Згідно з частиною третьою статті 52 Бюджетного кодексу України проект закону про внесення змін до закону
про Державний бюджет України може розглядатися у Верховній Раді України лише у разі наявності
експертного висновку Міністерства фінансів України (крім поданих Кабінетом Міністрів України проектів
законів, розробником яких є Міністерство фінансів України)

Зі змісту статті 36 Бюджетного кодексу України вбачається, що проведення аналізу бюджетних запитів,
поданих головними розпорядниками бюджетних коштів, і розробка проекту Державного бюджету України
покладається саме на Міністерство фінансів України, яке повинно вжити заходи для усунення розбіжностей з
головними розпорядниками бюджетних коштів.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що питання розробки проектів закону про
Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України, забезпечення
виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України віднесено до
компетенції Міністерства фінансів України.

За своєю природою, бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення
завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, і
який є невід`ємною частиною закону про державний бюджет.

Здійснення органами місцевого самоврядування окремих державних повноважень є важливим фактором

взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Така взаємодія сприяє більш
ефективному вирішенню питань місцевого значення, поліпшенню обслуговування населення, демократизує
процес здійснення державних функцій.

Принцип покриття витрат, які несуть, зокрема, органи місцевого самоврядування, здійснюючи
повноваження органів виконавчої влади, є однією з важливих гарантій місцевого самоврядування і відмова
у наданні їм компенсації може розглядатись як порушення прав територіальних громад.

Законодавцем визначено спеціального суб`єкта законодавчої ініціативи щодо проекту Державного бюджету
України, яким є лише Кабінет Міністрів України (частина друга статті 96 Конституції України та пункт 6 статті
116 Конституції України).

Однак, розроблення проекту Державного бюджету України та змін до нього є спільною діяльністю
багатьох відомств, на які покладено завдання координувати діяльність учасників бюджетного процесу.

Відповідно до статті 52 Бюджетного кодексу України проект закону про внесення змін до закону про
Державний бюджет України може розглядатися у Верховній Раді України лише у разі наявності експертного
висновку Міністерства фінансів України (крім поданих Кабінетом Міністрів України проектів законів,
розробником яких є Міністерство фінансів України).

Крім того, питання організації роботи, пов`язаної із складанням та управлінням виконання Державного
бюджету України також покладено на Міністерство фінансів України.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про відсутність з боку відповідача протиправної
бездіяльності щодо невжиття (неприйняття) жодних заходів, дій та/або/і рішень на розробку проекту
закону про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" в частині
надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію пільг за пільговий проїзд
окремих категорій громадян.

5. Підготуйте правовий аналіз вказаної ситуації зі сторони Чернівецької міської ради.

Відповідно до ст. 113 Конституції України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), ст. 1
Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 Кабінет Міністрів України є вищим органом у
системі органів виконавчої влади, діяльність якого, зокрема, спрямовується на забезпечення інтересів
Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов
Верховної Ради України, прийнятій відповідно до конституції та законів України.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», ч. 1 ст. 116 Конституції України до
основних завдань Кабміну відноситься, зокрема: забезпечення виконання Конституції та законів України,
актів Президента України; забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової
політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури,
охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розроблення і здійснення
загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
розроблення проекту закону про Державний бюджет України і забезпечення виконання затвердженого
Верховною Радою України Державного бюджету України.
Частиною 1 ст. 19, ст. 41 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», що діяльність Кабінету Міністрів
України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та
законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України,
схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління, зокрема, у сферах сфері
економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, забезпечення прав і свобод людини та
громадянина, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту.

Таким чином, аналіз вищевикладеного свідчить про те, що Кабінет Міністрів України видає свої акти на
виконання Конституції,та законів України, актів Президента України. При цьому, Кабінет Міністрів України
являється суб'єктом законодавчої ініціативи при поданні пропозицій до законадвчого ргану щодо
розроблення проекту закону про Державний бюджет України на відповідній рік та внесення змін до
такого закону.

Статтею 117 Конституції, України передбачено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає
постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України
нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів
України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету
Міністрів України.

Згідно з п. 1 парагр. 32, п.п. 1 і 2 парагр. 33 гл. 2 Регламенту проекти актів Кабінету Міністрів готуються на
основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради,
прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем'єр-міністра,
а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних
колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської
міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту. Головним розробником проекту акта
Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів. Розробниками проектів актів
Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи,
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації
відповідно до своєї компетенції.

Міністерство фінансів України подає Кабінету Міністрів України для розгляду проект закону про Державний
бюджет України та вносить пропозиції щодо термінів і порядку розгляду цього проекту в Кабінеті Міністрів
України.

Кабінет Міністрів України приймає постанову про схвалення проекту закону про Державний бюджет України
та подає його разом з відповідними матеріалами Верховній Раді України та Президенту України не пізніше
15 вересня року, що передує плановому.

Головні розпорядники бюджетних коштів забезпечують уточнення бюджетних запитів з урахуванням

прийнятих Кабінетом Міністрів України рішень щодо доопрацювання проекту закону про Державний
бюджет України для подання до Верховної Ради України та у триденний строк подають їх до Міністерства
фінансів України.

Розгляд та затвердження Державного бюджету України відбувається у Верховній Раді України за

спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України (ч. 1 ст. 39 цього Кодексу).

Крім того, нормами гл. 9 БК України врегулюваний порядок внесення змін до Держаного бюджету України.
Зокрема, ст. 55 Кодексу визначено що захищеними видатками бюджету визнаються видатки загального
фонду бюджету, обсяг яких не може змінюватися при здійсненні скорочення затверджених бюджетних
призначень. Захищеними видатками бюджету визначаються, в тому числі видатки загального фонду на
поточні трансферти населенню, поточні трансферти місцевим бюджетам.

Таким чином, Кабінет Міністрів України як державний орган, який визначає порядок та умови надання з
державного бюджету місцевим бюджетам субвенцій (міжбюджетних трансфертів) та володіє
законодавчою ініціативою, має повноваження на підготовку проектів законів про внесення змін до
Закону України «Про Державний бюджет України» з питань, що стосуються таких субвенцій.

У справі було вказано, що зміни до Закону України “Про Державний бюджет України на 2018 рік”  в
частині надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію пільг за пільговий
проїзд окремих категорій громадян внесені не були.

Крім цього, в умові казусу не було зазначено, чи приймав Кабінет Міністрів України акти про внесення
змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» в частині надання субвенцій з
державного бюджету місцевим бюджетам у вигляді компенсації пільг за пільговий проїзд окремих
категорій громадян, та/або вчинення дій щодо підготовки такого проекту у відповідності до встановленої
законом процедури, в тому числі шляхом надання вказівок відповідним міністерствам.

Це і свідчить про протиправну бездіяльність Кабміну та недотримання ним вимог законодавства.