Михайло Лермонтов: «другий Пушкін» у російській

літературі?

Незважаючи на коротке життя, великий російський поет і драматург зумів залишити

після себе велику літературну спадщину: понад 400 віршів, 30 поем, 3 романи і
навіть 6 драм. У творчості автора гармонійно поєднувалися громадянські,
філософські та інтимні мотиви. Твори М. Ю. Лермонтова вплинули на розвиток
російської літератури, театру та живопису, а також на становлення окремих авторів
і драматургів. Письменника можна сміливо називати класиком російської
літератури.

Які ж цікаві факти про російського генія можна навести?

Рід Лермонтових виводив свое походження із Шотландії, з клану Лермонт, до якого

також належав напівлегендарний бард Томас Лермонт. Британська компанія
«Oxford Ancestors» провела роботу з перевірки даної версії походження Лермонтова
за допомогою аналізу ДНК, однак виявити спорідненість між британськими
Лермонтами і пращурами Михайла Лермонтова не вдалося. Уважається, що у 1613
році один з представників клану Лермонтів, поручик польської армії Георг
(Джордж) Лермонт (близько 1596—1633 або 1634), був узятий в полон військами
князя Дмитра Пожарського при капітуляції польсько-литовського гарнізону фортеці
Біла і в числі інших так званих Більських німців надійшов на службу до царя
Михайла Федоровича. Він перейшов у православ'я під ім'ям Юрія Андрійовича,
родоначальника московського дворянського прізвища Лермонтова. У чині ротмістра
московського рейтарського відділу, він загинув при облозі Смоленська.

Своєму ймовірному шотландському корінню Лермонтов присвятив вірш «Бажання».

В юності Лермонтов асоціював своє прізвище з іспанським державним діячем
початку XVII століття Франсиском Лермітом, ці фантазії відбилися в написаному
поетом уявному портреті Лерми, а також драмі «Іспанці».

Лермонтов народився 15 жовтня 1814 року у Москві у дворянській сім’ї. Батьками

майбутнього поета були багата спадкоємиця Марія Михайлівна Арсеньєва(1795-
1817) та армійський капітан Юрій Петрович Лермонтов (1773-1831) . Однак шлюб
батьків Михайла був невдалим. Юрій Петрович охолодів до дружини насамперед
через її хворобливість, що посилилася після народження дитини. Часті, погано
прикриті зради, у тому числі в стінах маєтку, з вихователькою Михайла, німкенею
Сесилією Федорівною, налаштували проти Юрія Петровича дружину та тещу.
Остаточно стосунки зруйнувалися, коли після чергових звинувачень палкий і
дратівливий Юрій Петрович ударив Марію Михайлівну кулаком по обличчю.
Хвороба Марії Михайлівни після того випадку стала прогресувати з дивовижною
швидкістю, розвинулася в сухоту і стала причиною її передчасної смерті у віці 21
року.

Після смерті та поховання Марії Михайлівни Юрій Петрович поїхав у свій власний
невеликий родовий тульський маєток Кропотівку, залишивши свого сина, ще
дитиною, під опікою його бабусі Єлизаветі Олексіївні. Попри запевнення, бабуся
всіляко перешкоджала побаченням батька та сина і, фактично, залишилася єдиною
вихователькою майбутнього поета. Бабуся робила все для єдиного онука, не
жаліючи грошей на вчителів і гувернерів. Він отримав домашню освіту: з дитинства
вільно володів французькою і німецькою мовами, добре малював і ліпив,
навчався музиці (грав на флейті, фортепіано і скрипці).

Побоюючись за здоров'я хворобливого онука, бабуся здійснювала подорожі

на Кавказ (1818, 1820, 1825 роки) для лікування мінеральними водами. Враження
від цих поїздок залишилися у Лермонтова в пам'яті на все життя (згодом вони
знайдуть своє відображення в ранній творчості поета — «Кавказ», 1830; «Сині гори
Кавказу, вітаю вас!»,1832).

Рання смерть матері та сварка батька з бабусею важко позначилися на формуванні

особистості поета.

Дитинство його пройшло в Тарханах - маєтку його бабусі в Пензенській губернії.

У 1827 році бабуся привезла онука у Москву, щоб продовжити його освіту .У 1828
році Лермонтова було визначено в Шляхетний пансіон при Московському
університеті і він отримує гуманітарну освіту, яку доповнює самостійним читанням. У
пансіоні в 1828 році Михайло Лермонтов пише вірші, що й прийнято вважати
початком його літературної діяльності.

У 1830 році,восени, Лермонтов вступає до Московського університету на етично-

політичне відділення. Незадоволення Лермонтова лекціями професорів і
невдоволення професорів нечемними відповідями і приріканнями студента, що
вважалося недозволеною зухвалістю, призвели до того, що він подав заяву про
звільнення і залишив університет у 1832 році.

Незабаром, після зіткнення з реакційною професурою, Лермонтов змушений був

вступити до Петербурзької школи гвардійських прапорщиків і кавалерійських
юнкерів. Два роки, проведені серед казармової муштри, були, за його словами,
«страшними». Але і в цих умовах Лермонтов потай продовжує писати, хоч його
творчість переживає період спаду. У 1834 році, після закінчення школи, Лермонтов
підвищений з юнкерів в корнети лейбгвардії гусарського полку,що стояв у
Царському Селі. 

Одним із перших, що з'явилися в пресі його творів, була поема «Хаджі Абрек», яку
опублікували без відома автора 1835 року. Його спостереження за життям
світського суспільства лягли в основу драми «Маскарад» (1835), яку він задумував
так: «Комедія, на зразок „Горя від розуму“, різка критика на сучасні порядки».
Пересвідчившись, що «Маскарад» не протягти крізь театральну цензуру,
повертається до прози: починає роман — «Княгиня Ліговська», в якому уперше
з'являється ім'я Печоріна. Цей роман згодом отримає назву «Герой нашого часу»
(російською «Герой нашего времени»). Автобіографічні моменти роману пов'язані з
Варєнькою Лопухіною, глибоке почуття до якої все життя не залишало поета.
Звістка про загибель О. Пушкіна приголомшила Лермонтова і наступного дня він
пише вірш «На смерть поета», а за тиждень — заключні 16 рядків цього вірша,
який відразу зробив його відомим, переписувався і завчався напам'ять.3 березня
1837 року поет був заарештований у справі «про недозволені вірші». Сидячи під
арештом, пише кілька віршів: «В'язень», «Сусід», «Молитва», «Бажання».
Прекрасні витвори мистецтва. За гнівні, звернені проти правлячих кіл миколаївської
Росії, вірші про смерть Пушкіна поета було заслано на Кавказ. Лермонтов був
 переведений з гвардії до Нижньогородського драгунського полку і 1 квітня
відправився з Петербурга на Кавказ. 

Твори Лермонтова, написані після заслання, і навіть його незалежна поведінка

викликали ворожість щодо нього з боку правлячої верхівки. Творчість Лермонтова
формувалася під великим впливом декабристських ідей. У ньому відбилася криза і
ті болючі пошуки виходу, які були характерні для передової, вільнолюбної частини
російського суспільства після 1825 року.

У січні 1838 року Михайло Лермонтов приїжджає в Петербург, оскільки турботи

бабусі і клопотання В. Жуковського увінчалися успіхом, і поет був переведений до
Гродненського полку, розташованого неподалік Новгорода. Близько місяця прожив
поет у Петербурзі, щодня буваючи в театрі, був також у Жуковського, якому віддав
поему «Тамбовська казначейша», незабаром опубліковану в «Сучасникові».
Внаслідок подальшого клопотання Лермонтов був переведений до свого
колишнього гусарського полку, що стояв в Царському Селі. Тоді ж з'явилася без
імені автора, не пропущена цензурою, «Пісня про царя Івана Васильовича…»
До початку 1839 року Лермонтов зближується з редакцією «Вітчизняних записок»,
що видавалися Андрієм Краєвським, і поступово входить в середовище
петербурзьких літераторів. Відвідує поетичні вечори, зустрічається з Куковським,
Тургенєвим, Бєлінським. У прогресивних колах в ньому бачать надію російської
літератури. «В Росії з'явилося нове могутнє обдарування — Лермонтов», —
оголошує Бєлінський.
За дуель із сином французького посланця Ернестом де Барантом у 1840 році
Лермонтов був засланий на Кавказ вдруге - в Тенгінський піхотний полк. У бойових
діях поет виявляв неабияку хоробрість, проте царська немилість, як і раніше,
переслідувала його: Микола I викреслював ім'я Лермонтова з нагородних списків.
Клопоти друзів і рідних про переведення поета до Петербурга зазнали невдачі.

Навіть перебування Лермонтова у відпустці навесні 1841 було перервано: йому

наказали за сорок вісім годин покинути Петербург і вирушити в полк. Дорогою до
полку Лермонтов зупинився на якийсь час у П'ятигорську. Тут у нього, не без
таємних інтриг жандармських чинів, сталася сварка з відставним майором Миколою
Мартиновим, що закінчилася 15(27) липня 1841 дуеллю, на якій поета було вбито.

Навіть попри те, що життєвий шлях Михайла Лермонтова складався лише з 27

років, він не даремно вважається класиком російської літератури. Поеми "Демон",
"Мцирі", "Пісня про купця Калашнікова", безліч ліричних віршів, роман "Герой
нашого часу", драма у віршах "Маскарад" - ці твори Лермонтова стали шедеврами
російського мистецтва. Михайло Лермонтов був надзвичайно кмітливою людиною;
його бунтівний розум, всупереч розбіжностям з царською владою,створив шедеври,
які постійно хочеться перечитувати.