МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут №2
Кафедра кримінального права

Курсова робота
з навчальної дисципліни «Кримінальний процес»
Тема №61 «Допит: порядок проведення та фіксування під час
досудового розслідування»

Виконав:
Курсант 3 курсу,
301 навчальної групи ННІ №2
за спеціальністю «Право»
Лутченко Олег Олегович

Науковий керівник:
професор кафедри
Кримінального процесу НАВС
к.ю.н., доцент
Сухомлин Юлія Володимирівна

Київ-2023
 2

ЗМІСТ

ВСТУП.............................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1.........................................................................................................................4
ДОПИТ У КРИМНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ...............................................................4
1.1. Поняття, мета та види допиту у кримінальному процесі................................4
1.2. Кримінально-процесуальні основи проведення допиту.................................9
1.3. Підготовка до проведення допити; Фіксація ходу та результатів допиту. .16
РОЗДІЛ 2.......................................................................................................................23
АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ВИДІВ ДОПИТУ................................................................23
2.1. Особливості допиту підозрюваного та обвинувачуваного.............................23
2.2. Тактика допиту свідків та потерпілих...............................................................27
2.3. Первинний, повторний та додатковий допит...................................................32
2.4. Проблема виклику на допит: правові, організаційні і тактичні аспекти.......33
ВИСНОВКИ..................................................................................................................36
СПИСОК ДЖЕРЕЛ.....................................................................................................37
 3

ВСТУП

Від наукової обґрунтованості, тактичної грамотності та законності

розслідування залежить розкриття, розкриття та попередження злочинів,
викриття злочинців, відшкодування збитків, завданих злочинами. Успіх у
боротьбі зі злочинністю значною мірою залежить від умілого проведення
слідчих (розшукових) дій, центральне місце серед яких займає допит.

Допит є процесуальним засобом отримання та перевірки доказів. З його

допомогою отримують і досліджують важливу частину кримінально-правової
інформації, необхідної для правильного вирішення кримінального провадження.

Тактика допиту була і завжди буде актуальною для теорії і практики

розслідування кримінальних справ, оскільки саме в тактиці допиту
розкриваються всі тактичні можливості злочинця та його професійні якості.

Крім того, допит — це слідча (розшукова) дія, яка часто

використовується слідчим і судом для встановлення мотивів і цілей злочину, а
також умов, що його уможливили. Ефективним засобом виховного впливу на
допитуваного є допит.
 4

РОЗДІЛ 1
ДОПИТ У КРИМНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

1.1. Поняття, мета та види допиту у кримінальному процесі

Фактичні дані, отримані під час допиту свідків, потерпілих, підозрюваних,

називаються показаннями і відповідно до ст. 75, 98 КК України як докази у
кримінальному провадженні. Одним із суттєвих аспектів оглядової діяльності є
спілкування слідчого з учасниками під час опитування. Від розуміння закону та
відповідних методів спілкування залежить середовище спілкування, якість та
ефективність вирішення поставлених завдань.
Результатом цього комунікаційного процесу є процес передачі та
отримання інформації від мовця до слухача. Цей процес умовно можна
розподілити на три етапи:
а) витребування інформації від допитуваних;
б) передача інформації від допитуваних до слідчого;
в) осмислювання слідчим отриманої інформації.

Допит - це процесуальна дія, яка являє собою регламентований

кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес
спілкування осіб, котрі беруть у ньому участь, спрямований на отримання
інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення по провадженню.
Допит є найбільш поширеним способом отримання доказів. У той же час
допит - одна з найбільш складних слідчих (розшукових) дій, його проведення
вимагає від слідчого високої загальної та професійної культури, глибокого знання
психології людини.
Мета допиту полягає в отриманні повних і об’єктивно відображуючи
дійсність показань. Ці заяви є джерелом доказів, а фактичні дані, які вони містять,
є доказами. Процедура допиту регулюється нормами Кримінального
процесуального кодексу України, зокрема статтями 224-226, 351-354, дотримання
яких є обов'язковим. Недотримання правил проведення допиту суперечить закону
 5

і тягне за собою недійсність вчиненої дії та неможливість прийняти отримані

показання як джерело доказів. Відповідно до ст. 224 КПК України допит
провадиться на місці попереднього слідства або в іншому місці за згодою особи,
яка опитується. Кожного свідка допитували окремо, без присутності інших
свідків.
Допитувані дають показання безпосередньо слідчому, крім випадків,
прямо передбачених законом (захисникам, педагогам, законним представникам
неповнолітніх тощо). Процес формування інструкцій - від сприйняття до передачі
інформації - має психологічний характер. У його процесі на психіку людини
впливає безліч об'єктивних і суб'єктивних факторів, вплив яких в кінцевому
підсумку виявляється в повноті та об'єктивності показань. Об'єктивними
факторами, що перешкоджають сприйняттю події, є несприятливі для
спостереження погодні умови, віддаленість місця події, короткий час
спостереження. Так само впливають і суб’єктивні фактори - перебування людини
в стані сильного душевного хвилювання, страху, відсутність інтересу до події
тощо.
Для того, щоб успішно провести допит, слідчий повинен чітко уявляти
собі, яку інформацію за допомогою яких заходів він повинен отримати від особи,
яку допитує. Коло тих обставин, які слідчий має намір з’ясувати шляхом допиту,
називається предметом допиту. До їх числа належать обставини, пов’язані з
самою подією злочину (його способом, місцем вчинення, часом, наслідками
тощо), які встановлюють або спростовують винність у його вчиненні певних осіб
та мотиви їхніх дій., обставини, які впливають на ступінь і характер
відповідальності підозрюваного (обвинуваченого), характер і розмір шкоди,
завданої злочином тощо. Практично предметом допиту можуть бути будь-які
обставини, що мають значення для встановлення істини по провадженню.
Предмет допиту залежить як від процесуального становища особи, яка
допитується, так і від отриманої нею інформації. Суб'єкта допиту слідчий
визначає в процесі підготовки його поведінки. Свою конкретизацію допитувач
 6

знаходить у плані допиту, у вигляді переліку фактів, які підлягають

спростуванню.
Допит - це процес спілкування, в якому слідчий завжди повинен проявляти
ініціативу в регулюванні обміну інформацією. Він зобов'язаний керувати
учасниками процедури. Отримання інформації в ході допиту має свої особливості,
що визначаються процесуальним становищем допитуваного, зайнятою ним
позицією, зацікавленістю у результатах провадження, індивідуальними
особливостями особи та деякими іншими обставинами.

Допит можна класифікувати за декількома підставами:

- по процесуальному положенню розрізняють такі допити: свідка,
потерпілого, підозрюваного; обвинувачуваного (підсудного); експерта;
- за віком допитуваного: допит неповнолітнього; допит дорослого; допит
особи похилого віку;
- за суб’єктом проведення: допит, який здійснюється слідчим; прокурором;
суддею.
Розрізняють також первинний, повторний і додатковий допити. При
первинному допиті предмет допиту з’ясовується в повному об’ємі, за
виключенням тих випадків, коли по тактичним міркуванням слідчий вважає
необхідним при первинному допиті не торкатися тих чи інших обставин,
з’ясування яких пов’язано з попереднім проведенням інших слідчих (розшукових)
дій. При повторному допиті слідчий знову повертається до з’ясування всіх або
деяких обставин, про які вже допитувана особа давала показання на
попередньому допиті.
На відміну від повторного, додатковий допит - це процес одержання
показань про ті обставини провадження, про які не йшла промова на попередніх
допитах. Кожний із цих видів допиту має свої особливості, які будуть висвітлені
докладно при подальшому розгляді теми, проте цілі допиту полягають у тому,
щоб:
 7

-одержати докази по провадженню (особі злочинця, його зв’язках,

викрадених цінностях);
- перевірити раніше отримані докази;
- перевірити слідчі версії;
- схилити особу до зміни зайнятої нею позиції і отримати від неї правдиві
показання;
- забезпечити підозрюваному право на захист;
- одержати відомості про підготовку і вчинення інших, раніше невідомих
злочинів;
- встановити обставини, що сприяють вчиненню злочинів. Особливим
різновидом допиту є одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб та
перехресний допит.

Принципи допиту. Законність допиту – це:

по-перше, обґрунтоване його проведення,

по-друге, суворе виконання слідчим усіх вимог процесуального закону, що
регламентує його проведення,
по-третє, об’єктивність, всебічність і повнота допиту, а не тільки
одержання тієї інформації, що узгодиться з версією слідчого,
по-четверте, дотримання етичних норм.
Ці умови можуть бути дотримані за умови активного, цілеспрямованого та
спланованого допиту.

Допит — це застосування таких тактичних прийомів для отримання

повних і правдивих показань не тільки від того, хто хоче допомогти слідчому, а й
від того, хто намагається приховати правду.
Допит не означає застосування фізичного чи психічного примусу. Мета
допиту вимагає заздалегідь визначити його мету, тобто коло обставин, які
підлягають встановленню під час розслідування.
 8

Періодичність допиту — це ретельна підготовка до допиту, вибір найбільш

доцільної тактики допиту, встановлення порядку допиту всіх, хто підлягає
процедурі.

Слідчий має право допитати особу:

а) яка запрошується для участі у проведенні розслідування по

кримінальному провадженні, якщо є підстави вважати, що цій особі відомі факти,
які представляють інтерес для слідства;
б) яка підозрюється в скоєні злочину в порядку і на підставах,
передбачених КПК України;
в) яка вказана в окремому доручені по кримінальному провадженні, яка не
знаходиться в провадженні цього слідчого.

Інших випадків допиту кримінально-процесуальний закон не знає.

Дотримання законності допиту важливе не тільки для одержання від
допитуваних інформації, що відповідає дійсності. Законність проведення допиту
сприяє вихованню в допитуваних правосвідомості, служить справі перевиховання
осіб, що скоїли правопорушення.

Підводячи результат викладеному, слід зазначити:

1. допит - це самостійна слідча (дослідницька) дія, яка полягає у збиранні

показань, що містять фактичні дані про обставини кримінального провадження;
2. Кримінально-процесуальний закон називає п'ять видів допиту, кожен з
яких має свої особливості;
3. Основною умовою отримання об'єктивних показань під час допиту та
використання їх як процесуального доказу є неухильне дотримання законності під
час допиту.
 9

Все це не може пройти повз увагу слідчого, і щоб успішно з'ясувати

істину, потрібно підготуватися до допиту.

1.2. Кримінально-процесуальні основи проведення допиту

Виходячи з того, що допити мають велике значення для успішного

розслідування злочинів, для їхнього проведення необхідна всебічна
підготовка.

Підготовка до допиту в широкому значенні слова потребує

систематичного підвищення знань слідчих і співробітників оперативних
підрозділів поліції, зокрема, в галузі кримінального права, кримінального
процесу, криміналістики, психології.

Підготовка до проведення допиту починається при упорядкуванні

плану розслідування у провадженні і складається із таких основних моментів:

а) вивчення наявних слідчих, оперативних матеріалів;

б) вивчення особистості допитуваного;

в) встановлення кола питань, що підлягають з’ясуванню;

г) визначення послідовності постановки запитань опитуваному;

д) готування доказу для пред’явлення допитуваному;

е) складання плану допиту;

ж) вибір місця і часу допиту, засобів виклику на допит;

з) створення необхідних умов для проведення допиту.

Розглянемо докладніше викладене вище.

Вивченням наявних у провадженні слідчих оперативних матеріалів

з’ясовуються питання про те, які питання справи необхідно висвітлити
шляхом одержання показань, яких осіб потрібно допитати, які докази
 10

(показання, висновки експерта, речові докази тощо) і оперативні дані є по

цих обставинах. Ретельне вивчення всіх матеріалів дає можливість вільно
орієнтуватися в матеріалах провадження, визначити предмет допиту. На
підставі цього необхідно правильно формулювати запитання, визначити
порядок їхньої постановки і вибрати найбільш вдалий момент під час допиту
для пред’явлення наявних у провадженні доказів.

Особливо старанно продумуються ці запитання перед допитами раніше

засуджених підозрюваних, обвинувачуваних і перед допитами, ціллю яких є
не розкриття джерел отримання оперативної інформації.

Вивчення матеріалів провадження слід розпочинати з первинних даних,

покладених в основу порушення кримінального провадження. У цьому плані
цікаву інформацію для проведення допиту можна одержати з пояснень
опитуваного, в яких відбивається його позиція ставлення до того, що
трапилося. Такі пояснення нерідко містять дані, що допомагають спрямувати
хід допиту, перевірити відомості, одержані від опитуваного.

Вивчення матеріалів кримінального провадення передбачає аналіз

даних, що містяться в протоколах слідчих (розшукових) дій, що дає
можливість виявити суперечності чи прогалини з деяких обставин. Важливе
місце в процесі вивчення матеріалів провадження належить аналізу
результатів таких слідчих (розшукових) дій, як огляд місця події та обшук. їх
дослідження може бути корисним для висування версій про механізм
вчиненого злочину і осіб, що його вчинили.

Вивчення матеріалів кримінального провадження дає змогу виявити

окремі психологічні риси особи допитуваного: його рішучість або
обачливість, сміливість або боягузтво, навички та звички, жорстокість,
цинізм, схильність до афективних спалахів, патологічні відхилення психіки
тощо. Вивчення матеріалів провадження дозволяє зробити висновок щодо
характеру дій допитуваного і скласти його "кримінальний" портрет.
 11

У ході вивчення матеріалів доцільно:

а) робити виписки по тим обставинам, для з’ясування яких необхідні

спеціальні знання;

б) у деяких випадках рекомендується ознайомлення хоча б загалом із

технологією виробництва;

в) у випадку потреби порадитись із фахівцями для кращого з’ясування

обставин і термінів.

Підготовка до допиту передбачає необхідність вивчення соціально-

психологічної характеристики допитуваного, тобто його характеру,
темпераменту, рівня інтелекту, способу мислення, схильності до референтної
групи, способу життя, виховання в сім’ї тощо. Вивчення особи допитуваного
дозволяє обрати доцільний момент допиту, визначити послідовність допиту
кількох свідків або підозрюваних, встановити психологічний контакт з
допитуваним, обрати найефективніші прийоми, способи виховного впливу, а
також оцінити одержані показання.

Вивчення особистості здійснюється декількома методами:

1. Узагальнення незалежних характеристик від різноманітних осіб, що

спостерігали досліджуваного в різноманітний час і в різноманітних видах
діяльності.

2. Аналіз результатів діяльності, тобто одержання уявлень про вміння і

навички людини, його відношення до праці і навчання, його волю, інтереси і
здібності.

3. Використання оперативних даних, отриманих у результаті

проведення оперативно-розшукових заходів. Обсяг даного вивчення
залежить від таких чинників, як процесуальне становище допитуваного,
характер злочину, мета допиту, організаційні можливості слідчого та його
 12

професійні знання. Оперативні дані при допиті використовуються з

дотриманням спеціальних правил і з врахуванням того, що вони мають не
доказове, а орієнтовне значення.

Під час вивчення особи допитуваного істотну допомогу слідчому може

надати фахівець-психолог.

Крім того, підозрюваних необхідно перевіряти по криміналістичних

обліках. Така перевірка дозволить слідчому або співробітнику оперативних
підрозділів, що веде дізнання, встановити, чи є серед них раніше засуджені,
або інші відомості, що представляють інтерес.

Після детального вивчення матеріалів провадження, визначення кола

допитуваних і вивчення їхньої особистості, остаточно продумуються,
запитання, підлягаючі з’ясовуванню під час допиту, порядок їхньої
постановки, порядок використання доказів при допиті, початок допиту, тобто
продумується уся тактика проведення допиту.

По нескладних допитах, що будуть торкатися невеликої кількості

запитань, можна обмежитися їх переліком.

Перед допитами підозрюваних і найбільш важливих у провадженні

свідків необхідно складати докладний план приблизно за такою формою:

№По яким обставинам Які матеріали Питання, що Примітка

необхідно допитати є у провадженні необхідно

з’ясувати

Письмовий план допиту складається в тих випадках, коли майбутній

допит пов’язаний із з’ясуванням широкого кола обставин, з використанням
значної вихідної інформації, в тому числі оперативної.
 13

Запитання в плані треба ставити в такій послідовності, у який вони

будуть вирішуватися при допиті.

Складні питання, що стосуються спеціальних даних, побудовані на

побічних доказах, і інші, доцільно заздалегідь сформулювати в тому вигляді,
у якому вони будуть ставитися перед допитуваним.

Особливо уважно треба поставитися до підготовки перших запитань,

тобто треба продумати, із чого і як почати бесіду і допит із тим або іншим
свідком, потерпілим, підозрюваним.

У криміналістичній науці і слідчій практиці існує певна класифікація

запитань, які можуть бути сформульовані допитуваному. За своєю
спрямованістю запитання поділяються на:

основні (спрямовані на з’ясування головних відомостей по

провадженню та ліквідацію прогалин),;

доповнюючи (спрямовані на з’ясування фактів, пропущених

допитуваним у вільній розповіді).

Відповідно до цільового призначення запитання можуть бути:

уточнюючими - спрямовані на найповніше і найточніше з’ясування

питань, що мають значення для провадження( наприклад: "Ви показали, що
пістолет знаходився біля трупа. Чи не можете Ви сказати, з якого боку і на
якій відстані від трупа знаходився пістолет?");

нагадуючими - переслідують мету оживити пам’ять допитуваного,

викликати ті чи інші асоціації ( наприклад: "Що Ви робили після дня
народження? В якому місці Ви гуляли? " тощо);

контрольними - спрямовані на перевірку даних, що повідомляються

допитуваним, з’ясування джерел одержання фактів ( наприклад: "На підставі
чого Ви стверджуєте, що злочин було вчинено о 16 годині?") тощо.
 14

Слід проте відзначити, що складений слідчим план носить орієнтований

характер. Він може змінюватися в процесі допиту в залежності від даних
свідком показань. Особливо часто змінюється формулювання запитань, їхня
кількість, послідовність тощо (коли даються показання, не передбачені
планом).

Після упорядкування плану допиту і виклику на допит,

підготовлюються умови для успішного проведення допиту, для здійснення
наміченого плану.

Для цього треба підготувати кабінет, прибрати всі зайві документи і

предмети зі столу, підготувати необхідну кількість стільців, запросити осіб,
що повинні бути присутніми при допиті. Наприклад, прокурора, перекладача,
викладача тощо.

Необхідно також створити умови для того, щоб допитані свідки,

потерпілі, підозрювані або звинувачені не мали можливості зустрічатися і
перемовлятися з іншими особами, викликаними на допит по тій самому
провадженню.

Момент допиту визначається з врахуванням важливості відомостей,

якими володіє особа, яку необхідно допитати, її процесуальне положення,
ролі в події, яка розслідується, зв’язків з іншими особами, які також повинні
бути допитані.

По відношенню до деяких категорій момент допиту визначає закон.

Затриманого або арештованого (підозрюваного) належить допитати на

протязі 24 годин з моменту затримання, арешту, а підозрюваного - одразу
після повідомлення про підозру.

На вирішення питання про момент допиту впливає і обрана слідчим

послідовність допиту тих чи інших осіб, інтереси зберігання слідчої
таємниці, сила і характер хвилювань, які пережили ці особи під час події. Не
 15

рекомендується допитувати осіб, які знаходяться в стані сильного душевного

хвилювання.

З числа передбачених законом способів виклику на допит (по телефону,

телеграмою повісткою) свідків, потерпілих, а також підозрюваних, які не
знаходяться під вартою, слідчий обирає той спосіб, який в даній ситуації
найкраще буде сприяти встановленню психологічного контакту з особою, яка
допитується, збереженню в таємниці від інших осіб самого факту виклику на
допит, проведення допиту у визначений час і у визначеному місці.

Таким чином, слідчий або співробітник оперативного підрозділу може

вважати себе підготовленим до допиту тоді, коли він цілком вільно
розбирається в матеріалах провадження, добре уявляє собі особливості
особи, підлягаючої допиту, продумав і закріпив планом загальну тактику
проведення допиту цієї особи і підготував необхідні умови для здійснення
допиту.

Готуючись до допиту й обираючи тактичні прийоми допиту, доцільно

з’ясувати:

а) умови, у яких свідок або підозрюваний спостерігав які-небудь

предмети, явища (удень, уночі, близько, далеко тощо );

б) психічний стан у момент сприйняття або після нього (переляканий,

хвилювався, сп’яніння тощо );

в) загальний стан органів почуттів людини (стан зору, слуху);

г) загальна спроможність до конкретного сприйняття і

запам’ятовування (з’ясувати що краще сприймає і запам’ятовує - кольори,
номера, прізвища тощо ).

Серйозна підготовка до допиту потребує від працівника, що веде

розслідування, систематичного розвитку свого кругозору і певної витрати
 16

часу. Тільки при ретельній підготовці допити можуть проводитися тактично

правильно, без усяких порушень законності і будуть реально сприяти
об’єктивному розслідуванню злочинів.

1.3. Підготовка до проведення допити; Фіксація ходу та результатів

допиту

Проведення допиту, як і будь-якої іншої слідчої (розшукової) дії,

складається з трьох етапів: підготовчого, робочого і заключного.

Перший етап.

Підготовка до допиту включає: збирання вихідних даних; тактичне

забезпечення, вибір часу і місця допиту, способу виклику на допит;  технічне
забезпечення допиту; складання плану слідчої (розшукової) дії.

1. Збирання вихідних даних визначає успіх і ефективність допиту. До

числа вихідних для допиту даних відносяться відомості про особу
допитуваного, які допомагають слідчому виробити потрібну тактику допиту.
Вони можуть бути отримані за результатами вивчення матеріалів
кримінального провадження й оперативних джерел або отримані
спеціальними методами: спостереження за суб’єктом, бесіда, аналіз
діяльності (у тому числі й спосіб вчинення і приховання кримінального
правопорушення), узагальнення незалежних характеристик, що даються
суб’єкту певними особами в різних ситуаціях.

Під час підготовки до допиту слідчий повинен визначити коло

обставин, відносно яких необхідно отримати показання. Інформація, що
відноситься до предмету допиту, може носити спеціальний характер,
вимагати ознайомлення зі спеціальною літературою, тими або іншими
технологічними процесами, порядком документо- і товарообігу на
підприємстві, системою обліку і звітності тощо. У таких випадках слідчий
 17

вправі використовувати консультації спеціалістів, дані, що містяться у

висновках експертів та інших матеріалах кримінального провадження,
довідкові матеріали. Інформація, що відноситься до предмета допиту, може
бути отримана також і з оперативних джерел.

2. До тактичного забезпечення допиту відноситься вибір тактичних

прийомів, що слідчий планує використовувати під час допиту. Теорія і
практика слідчої діяльності постійно розробляє нові тактичні прийоми,
обумовлені потребами практики і новими можливостями науки.

Все різноманіття тактичних прийомів допиту може застосовуватися

лише за умови чіткого та неухильного дотримання критеріїв їх
допустимості. Головним при визначенні критеріїв допустимості тактичних
прийомів є дотримання законності. Принцип законності виражає вимогу
безумовної і суворої відповідності прийомів і засобів діяльності, тактики їх
застосування букві і духу закону, оскільки, для досягнення завдань
кримінального провадження – захисту і відновлення порушених прав –
можуть використовуватися лише передбачені законом засоби та прийоми.

Також необхідно, крім загальних критеріїв допустимості тактичних

прийомів слідчих (розшукових) дій, визначити конкретні критерії або умови
допустимості тактичних прийомів під час проведення допиту. До них
можуть бути віднесені наступні:

а) відсутність в інформації, що повідомляється допитуваному,

неправдивих даних;

б) недопустимість тиску (у особи, стосовно якої застосовується

тактичний прийом, завжди повинна бути можливість добровільного вибору
варіанту реагування);

в) від допитуваного не повинна приховуватися інформація,

ознайомлення з якою є законодавчо встановленим правом особи;
 18

г) виключення застосування тактичних прийомів, що можуть потягти

серйозні негативні наслідки для учасників кримінального провадження
(розлад здоров’я, спонукання до аморальних і протизаконних дій та ін.).

3. Вибір часу і місця допиту. Час допиту визначається з урахуванням

важливості відомостей, якими володіє допитуваний, його процесуального
становища, ролі в розслідуваній події, зв’язків з іншими особами, які
підлягають допиту в кримінальному провадженні.

Не рекомендується допитувати осіб, які знаходяться в стані сильного

душевного хвилювання, розгубленості, пригніченості, крім виняткових
випадків, що не терплять зволікання.

Вирішення питання про місце допиту (за місцем провадження

розслідування або за місцем перебування допитуваного) залежить від
конкретної ситуації. Однак у всіх випадках слідчий повинен прагнути, щоб
місце відповідало вимогам, що пред’являються до обстановки допиту, –
було зручним для проведення цієї слідчої (розшукової) дії, сприяло
встановленню необхідного психологічного контакту з допитуваним,
зосередженості його уваги на предметі допиту, забезпечувало збереження
слідчої таємниці.

4. Визначення способу виклику на допит. З числа передбачених

кримінальним процесуальним законодавством (ст. 135 КПК України)
способів виклику на допит (вручення повістки, надіслання її поштою,
електронною поштою чи факсимільним зв’язком, здійснення виклику по
телефону або телеграмою) слідчий обирає той, який в даній ситуації
оптимально сприяє встановленню психологічного контакту з допитуваним,
збереженню в таємниці від інших осіб самого факту виклику на допит,
проведенню допиту в намічений час і в потрібному місці.
 19

5. До технічного забезпечення допиту входить: підготовка необхідних

бланків протоколів, паперу, пишучих приладь, оргтехніки, технічних засобів
запису; забезпечення, при необхідності, охорони; підготовка приміщення
для допиту.

6. Письмовий план переважно складається для допитів, пов’язаних із

з’ясуванням широкого кола обставин, з використанням значної вихідної
інформації, у тому числі й оперативної, складної в тактичному відношенні.
При підготовці до нескладних допитів припустимим є усне планування або
складання плану за спрощеною формою, іноді у вигляді переліку запитань
до допитуваного.

Криміналістичною наукою розроблена наступна класифікація

запитань, що можуть бути поставлені допитуваному:

1. Доповнюючі запитання ставляться з метою усунення «прогалин»

в отриманих показаннях.

2. Уточнюючі запитання можуть бути поставлені для конкретизації

отриманих відомостей.

3. Нагадуючі запитання мають на меті пожвавлення пам’яті

допитуваного за рахунок асоціативних зв’язків. Нагадуючих питань зазвичай
задається декілька, щоб сприяти процесу послідовного пригадування.

4. Контрольні запитання ставляться з метою перевірки отриманих

показань або одержання даних для такої перевірки.

5. Викриваючі питання покликані викрити неправду в показаннях

допитуваного, очевидну для слідчого. Їх постановка зазвичай пов’язана з
демонстрацією допитуваному достовірних доказів, що спростовують його
показання. Такі питання, як правило, складаються з двох частин. У першій
 20

фіксується пред’явлення допитуваному того або іншого доказу, друга

містить пропозицію пояснити цей доказ або пов’язану з ним обставину.

Формулювання запитань повинно бути таким, щоб виключити

можливість односкладної відповіді (типу – «так» або «ні»). Питання повинні
бути чіткими, конкретними, зрозумілими і відноситися до предмету допиту.

Загалом, можна підсумувати, що підготовка до проведення допиту

включає в себе три основних елементи:

а) організаційний – забезпечення раціонального проведення допиту

(коли і де доцільно провести його з позиції раціонального використання
бюджету часу і можливостей слідчого – сьогодні, завтра, зранку, ввечері,
одному або з помічником, які використати технічні засоби і т.п.);

б) змістовний – визначення повноти і взаємозв’язку обставин, що

підлягають встановленню;

в) тактичний – встановлення відповідних засобів і прийомів

вирішення конкретних завдань допиту (кого допитати раніше, яку
інформацію необхідно зібрати або перевірити для викриття неправдивих
показань, який рівень «готовності» допитуваного для реалізації намічених
тактичних прийомів).

Фіксація доказової інформації має декілька форм: вербальна

(словесна), графічна, предметна, наочно-образна. Згідно ст. 103 КПК
України, слідчі (розшукові) дії під час кримінального провадження можуть
фіксуватися: 

1) у протоколі; 

2) на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів

зафіксовані процесуальні дії; 
 21

3) у журналі судового засідання.

Основним засобом фіксації ходу і результатів допиту є протокол (ст.

104 КПК України).

Протокол допиту складається з трьох частин:

1) вступної, яка повинна містити відомості про: місце та час

проведення допиту; особу, яка проводить допит; у разі допиті свідка і
потерпілого – відмітку про попередження про кримінальну відповідальність
за відмову від дачі показань (тільки свідка) і за дачу неправдивих показань,
що підтверджується підписом допитуваного; всіх осіб, які присутні під час
проведення допиту; інформацію про те, що особи, які беруть участь у
допиті, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації,
характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які
застосовуються під час проведення допиту, умови та порядок їх
використання;

2) описової, яка повинна містити: інформацію про послідовність дій

учасників; відомості, викладені під час вільної розповіді допитуваного;
поставлені допитуваному запитання та його відповіді;

3) заключної, яка повинна містити відомості про: спосіб

ознайомлення учасників допиту зі змістом протоколу; зауваження і
доповнення до письмового протоколу з боку учасників допиту; підписи
учасників допиту.

Допитуваному, коли він про це просить, може бути надана

можливість особисто викласти свої показання у протоколі допиту в
присутності слідчого, про що зазначається в даному процесуальному
документі.

У ході допиту особа може за власним бажанням або за пропозицією

слідчого виконати креслення, схеми, плани, малюнки, що пояснюють її
 22

показання. Ці документи, засвідчені підписами допитуваного і слідчого,

долучаються до протоколу.

Після закінчення робочого етапу допиту, перед підписанням

протоколу всім учасникам даної слідчої (розшукової) дії надається
можливість ознайомитися з його змістом. Кожна сторінка протоколу
підписується допитуваним і особами, які були присутні під час допиту.

Зауваження і доповнення зазначаються у протоколі перед підписами.

Протокол підписують усі учасники, які брали участь у проведенні допиту.
Якщо особа через фізичні вади або з інших причин не може особисто
підписати протокол, то ознайомлення такої особи з його змістом
здійснюється у присутності її захисника (законного представника), який
своїм підписом засвідчує зміст протоколу та факт неможливості його
підписання особою

Якщо особа, яка брала участь у проведенні допиту, відмовляється

підписати протокол, про це зазначається в ньому. Такій особі надається
право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які
заносяться до протоколу. Факт відмови особи від підписання протоколу, а
також факт надання письмових пояснень особи щодо причин такої відмови
засвідчується підписом її захисника (законного представника), а у разі його
відсутності – понятих.

Рішення про фіксацію допиту за допомогою технічних засобів

приймає особа, яка проводить допит. За клопотанням учасників допиту
застосування технічних засобів фіксації є обов’язковим. Про застосування
технічних засобів фіксації допиту заздалегідь повідомляються особи, які
беруть участь у допиті.

РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ВИДІВ ДОПИТУ
 23

2.1. Особливості допиту підозрюваного та обвинувачуваного

Предметом допиту обвинуваченого є обставини, що сформульовані у по-

станові про притягнення особи як обвинуваченого. Обвинувачений не зобо-
в’язаний давати показання у справі, однак, дотримуючи процесуальний порядок
проведення допиту та застосовуючи окремі тактичні прийоми, слідчий
повинен переконати обвинуваченого у недоцільності приховування істини у
справі. Так як показання обвинуваченого є не тільки джерелом доказів, а й
засобом його захисту від обвинувачення, слідчий повинен надати обвинуваченому
можливість детально викласти свої показання.

Процесуальний порядок допиту обвинуваченого визначається ст. ст. 143-

146 КПК України. Тактичні прийоми допиту обвинуваченого мають свої особли-
вості.

Слідчий повинен ретельно вивчити матеріали справи для правильного

обрання моменту допиту обвинуваченого. Якщо всі обставини справи, з яких
необхідно допитати обвинуваченого повністю, не досліджені або не перевірені, чи
є сумнівними для слідчого, проведення допиту буде передчасним і не принесе
бажаного результату.

Коли у справі є кілька обвинувачених, важливе значення має правильне

визначення слідчим питання – кого з них допитувати у першу чергу.

Допит обвинуваченого починається з запитання слідчого: чи визнає допи-

туваний свою вину Тактика проведення допиту обвинуваченого визначається
ставленням обвинуваченого до пред’явленого йому обвинувачення. Можливі такі
три ситуації: обвинувачений визнає себе винним повністю; обвинувачений визнає
себе винним частково; обвинувачений не визнає себе винним. Розглянемо
їх більш детально.

Обвинувачений визнає себе винним

 24

Якщо обвинувачений визнає себе винним і його показання відповідають

іншим матеріалам кримінальної справи, завдання слідчого полягає у перевірці
щирості такого зізнання шляхом деталізації його показань, або проведенням
додаткового допиту. Це здійснюється з метою виключення самообмови чи
приховування більш тяжкого злочину.

У випадках, коли обвинувачений визнає свою вину, але його показання не

відповідають іншим матеріалам справи перевірка показань здійснюється шляхом:
деталізації показань обвинуваченого; встановленням обставин, про які може мати
відомості тільки та особа, яка вчинила злочин; проведенням повторного допиту зі
зміною порядку послідовності встановлення обставин, з яких обвинувачений вже
допитувався. Якщо обвинувачений не може чітко відтворити окремі деталі або всі
обставини події, можна скористатися тактичними прийомами
актуалізації забутого.

Обвинувачений визнає себе винним частково

У цій ситуації показання обвинуваченого містять свідчення, що суперечать

матеріалам справи. У таких випадках рекомендується:

– почати допит із відволікаючої бесіди на тему, не пов’язану з розслідуваним

злочином;

– вислухати показання обвинуваченого до кінця, не перебиваючи його, та

ретельно їх зафіксувати;

– шляхом аналізу показань виявити суперечності та роз’яснити їх суть об-

винуваченому;

– поступово пред’являти обвинуваченому окремі докази та інші матеріали, що

викривають його неправдиві свідчення.

Пред’явлення обвинуваченому доказів та даних, отриманих шляхом здійс-

нення оперативно-розшукової діяльності, є ефективним тактичним прийомом для
 25

викриття обвинуваченого у неправдивих показаннях. Необхідно зазначити, що

для викриття неправдивих показань обвинуваченого можуть бути використані
тільки перевірені, достовірні факти. Тактичні прийоми пред’явлення доказів під
час допиту можуть бути: згадування про докази; перелік доказів;
надання можливості допитуваному оглянути окремі докази; демонстрація доказів,
яка може здійснюватися шляхом: а) пред’явлення доказів у порядку зростання їх
важливості у справі; б) пред’явлення сукупності доказів; в) пред’явлення
найбільш важливого (головного) доказу. Необхідно однак мати на увазі, що
пред’явлення доказів з великими проміжками часу та без певної логічної
послідовності, як правило, позитивного результату не дає. Наявні матеріали
необхідно використати таким чином, щоб у обвинуваченого склалася думка про
повну обізнаність слідчого щодо обставин розслідуваного злочину.

З метою отримання від обвинуваченого правдивих свідчень, слідчому до-

цільно роз’яснити обвинуваченому зміст розділ IX ст. 45 КК України
стосовно положення, що щире розкаяння та сприяння розкриттю злочину є
обставинами, що пом’якшують кримінальну відповідальність.

Обвинувачений не визнає себе винним / дає неправдиві показання.

При підготовці до допиту необхідно ретельно вивчити особливості особи

обвинуваченого, матеріали кримінальної справи, матеріали архівних кримі-
нальних справ, якщо обвинувачений був раніше судимим, умови його життя, його
схильності та інтереси. Під час проведення допиту обвинуваченого можна
застосувати такі тактичні прийоми:

– поставити контрольні запитання щодо фактів, точно встановлених у справі;

– максимально деталізувати показання. Обвинувачений, який дає неправдиві

показання, як правило викладає обставини події в загальних рисах, схематично.
Неспроможність обвинуваченого деталізувати свої показання викриває їх
неправдивість. Якщо обвинувачений стверджує, що він має алібі, його необхідно
 26

також ретельно та детально допитати з цього питання для подальшої об’єктивної

перевірки алібі;

– запропонувати обвинуваченому повторно викласти показання про подію в

цілому або окремих її обставинах;

– оголосити показання інших обвинувачених, потерпілих, свідків. Доцільно ого-

лошувати тільки ту частину показань, яка не викликає сумніву в їх достовірності;

– пред’явити обвинуваченому докази та інші матеріали справи, що свідчать про

його перебування і вчинення певних дій на місці злочину, або спростовують його
алібі.

Процесуальний порядок допиту підозрюваного визначається ст. ст. 107,

134-136, 145, 146 КПК України. Якщо підозрюваний був затриманий або до нього
було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, його допит проводиться
негайно, у разі неможливості негайного допиту – не пізніше 24 годин після
затримання.

Предметом допиту підозрюваного є обставини, на підставі яких особа була

затримана, або до неї було обрано запобіжний захід до пред’явлення об-
винувачення.

Готуючись до проведення допиту підозрюваного, необхідно: визначити

предмет допиту; сформулювати запитання та визначити порядок їх послідовності;
визначити, які докази та матеріали можуть бути використаними під час допиту
для викриття підозрюваного; визначити послідовність проведення допитів за
наявності кількох підозрюваних.

Допит підозрюваного проводиться з використанням тактичних прийомів,

які застосовуються під час допиту обвинуваченого. Тактика допиту залежить від
моменту проведення допиту та обсягу інформації, якою володіє слідчий.

2.2. Тактика допиту свідків та потерпілих

 27

Свідком є особа, щодо якої у органів, які ведуть кримінальний процес, є

дамі, що вона володіє інформацією про обставини, котрі підлягають
встановленню або перевірці у кримінальній справі. До предмета показань свідка
належать також відомості про факти, що характеризують особу підозрюваного,
обвинуваченого чи підсудного та взаємовідносини свідка з ними і з потерпілим.
Дача показань є обов'язком свідка.

Потерпілим є особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або

майнову шкоду. Предметом показань потерпілого можуть бути будь-які
обставини, встановлення яких необхідне для правильного вирішення справи.

Показання потерпілих і свідків не можуть бути основані на здогадках, вони

мають вказувати на джерело, з якого одержали інформацію про обставини, що
охоплюються предметом доказування у кримінальній справі.

Потерпілих, за загальним правилом, треба допитувати про обставини події

відразу після її скоєння, що дозволяє гарантувати точність і повноту їх показань.
Але це можливо в умовах задовільного психічного і фізичного стану потерпілого.
Якщо ж він у результаті зазначеної події переніс гострий стрес або перебуває у
важкому фізичному стані (отримав тяжкі поранення і перебуває на лікуванні в
лікарні) - це тягне звуження його свідомості та, відповідно, і зменшення повноти і
точності свідчень, що призводить до дачі ним показань, які є уривчастими і
заплутаними.

У таких ситуаціях слідчий, з метою уникнення конфлікту з потерпілим,

повинен отримати дані, потрібні лише для невідкладних дій, пов'язаних з
розшуком і затриманням злочинця. Основний, повний, допит потерпілого при
цьому проводиться після того, як переживання залишать потерпілого або стан
його здоров'я покращиться до стану, коли він може бути допитаним без загрози
для здоров'я. Винятком є ситуації, коли людина перебуває у важкому фізичному
стані і немає надії на її одужання. За таких обставин слідчий за дозволом лікаря
повинен провести хоча б короткий допит потерпілого.
 28

Дача свідком і потерпілим правдивих свідчень - це найпоширеніша

ситуація, характерна для більшості кримінальних справ, але інколи перші умисно
перекручують відомі їм факти, відмовляються від раніше даних свідчень тощо.
Мотиви такої поведінки можуть бути різними: вплив на свідків та потерпілих з
боку осіб, які не зацікавлені у встановлені істини; боязнь помсти з боку
підозрюваних, обвинувачених та їх оточення; бажання "вигородити" винуватих
або пом'якшити їх вину; бажання потерпілого перебільшити розмір спричиненої
шкоди або приховати віктимність своєї поведінки тощо.

До найбільш поширених ситуацій, які мають місце під час допиту свідків і
потерпілих, можна, зокрема, віднести такі:

 1) обставини події, яка розслідується, дійсно відомі свідку (потерпілому), і він про
них розповідає;

 2) свідок (потерпілий) заявляє, що йому нічого не відомо про обставини, про які
його допитують, але в справі є достовірні дані про те, що йому насправді все
відомо;

 3) обставини, які встановлюються на допиті, свідком особисто сприймались, але

він не дає про них показання в зв'язку з тим, що забув їх або недостатньо чітко їх
сприймав;

 4) допитуваний дає невірні свідчення в результаті помилки: несприйнятливі

умови спостереження, їх короткотерміновість, віддаленість об'єктів
спостереження, недостатня освітленість, вплив різного роду суб'єктивних
факторів тощо;

 5) показання свідка є правдивими, але суперечать матеріалам справи, які слідчий

вважає безспірними;

 6) відомості, які повідомляє особа під час допиту, є завідомо неправдивими.

 29

На початку допиту свідка (потерпілого) слідчий при встановленні

анкетних даних, а також іншої інформації (про місце роботи, освіту, місце
народження та проживання, сімейний стан тощо) може знайти дані, що
допоможуть йому в установленні психологічного контакту з допитуваним.

Тактичні прийоми допиту свідків і потерпілих, які обирає слідчий,

визначаються з урахуванням ситуацій, в яких проводиться допит, - конфліктних
або безконфліктних.

Для ситуації, яка характеризується відсутністю конфлікту (коли повністю

або частково збігаються інтереси слідчого та допитуваного) основним завданням
слідчого і, відповідно, тактичною задачею є збереження зазначеної ситуації.

Допит свідка при цьому проводиться в умовах, коли слідчий основну увагу
приділяє уточненню отриманих даних, наданню допомоги в пригадуванні забутих
фактів та обставин події. Це також можуть бути дії, спрямовані на зняття
психологічної напруги зі свідка або потерпілого.

Система тактичних прийомів, спрямованих на актуалізацію забутого,

включає: постановку нагадуючих запитань; оголошення та показ (демонстрацію)
речових і письмових доказів та іншої матеріалізованої інформації; оголошення
показань інших осіб, допит на місці події.

Нагадуючі запитання - це запитання свідку, в яких йому нагадуються

обставини, що сприяють збудженню у нього асоціативних зв'язків (це можуть
бути запитання у хронологічній або логічній послідовності про попередні,
супровідні або наступні за подією злочину обставини). При цьому треба
розрізняти нагадуючі запитання і навідні, які заборонені під час допиту (у
формулюванні таких запитань міститься відповідь, частина відповіді або підказка
до неї). На відміну від нагадуючих запитань, навідні містять елементи
навіювання: у запитанні є пряма підказка; воно спрямоване на характеристику
властивостей навіюваного явища, його деталей; спрямоване на предмет, особу,
дію, яких свідок раніше не сприймав.
 30

Актуалізації забутого сприяє демонстрація допитуваному доказів. При

цьому відбувається пригадування, основане безпосередньо на зорових відчуттях.
Аналогічно можуть бути пред'явлені фотознімки, схеми, малюнки.

Оголошення показань інших осіб з метою актуалізації забутого

проводиться шляхом повідомлення, як правило, лише фрагмента показань особи,
що стосується обставин, за яких певний факт мав місце. Оголошення саме
фрагмента дозволяє уникнути навіювання та не спричиняє перекручень у
показаннях допитуваного.

Серед інших прийомів актуалізації є й такий важливий, як допит на місці

події. Психологічною підставою цієї дії є повторне сприйняття допитуваним
обстановки, в який відбувалася подія, яка розслідується. Це збуджує асоціативні
зв'язки та стимулює більш повне відтворення обставин, що цікавлять слідство.

Непідготовленість до допиту, в результаті чого слідчий не в змозі

кваліфіковано допитати свідка, часто призводить в подальшому до ситуацій, коли
слідчий вимушений неодноразово викликати свідка на допит. Це не сприяє якості
слідства і призводить до виникнення конфліктних ситуацій: свідок, особливо коли
він викриває осіб у вчиненні тяжких злочинів, може істотно змінити позицію - від
такої, що спрямована на допомогу слідству та викриття винних, до ухиляння від
співпраці із слідством та зміни показань.

За конфліктних ситуацій допиту, коли допитуваний дає неправдиві

свідчення, відмовляється від дачі показань і протидіє слідству в установленні
істини, основне тактичне завдання слідчого полягає у тому, щоб із застосуванням
показань інших осіб, іншої інформації, яку слідство отримало під час
розслідування, під впливом зібраних доказів, демонстрації прикладів, рефлексії
(роздумів слідчого, коли він імітує думки та дії особи та аналізує свої міркування
та висновки з позиції цієї особи) та іншого психологічного впливу на
допитуваного переконати його переглянути свою негативну позицію та
відмовитися від протистояння зі слідством.
 31

Підозра у дачі свідком завідомо неправдивих свідчень виникає у разі

виявлення слідчим відповідних симптомів цього: наявність суттєвих розходжень у
показаннях, суперечність показань доказам, які є у справі, так звані обмовки
тощо.

Стосовно такого свідка основним тактичним прийомом є звернення до

його громадянської позиції, до позитивних особистих якостей допитуваного,
роз'яснення небезпечності такої його поведінки для суспільства, нагадування про
кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань тощо.

У сучасних умовах багато свідків тяжких злочинів - умисних убивств,

злочинів, які вчиняються організованими злочинними угрупованнями, тощо -
після дачі на початковому етапі розслідування показань, які викривають винних, у
подальшому починають побоюватися за своє життя і здоров'я та своїх близьких,
очікуючи насильства з боку організаторів та активних виконавців злочинів або їх
оточення. Саме це призводить до небажання співпрацювати зі слідством, зміни
свідками показань, відмови явки до суду для дачі свідчень тощо. Подолання таких
конфліктних ситуацій можливо завдяки проведенню тактичної операції "захист
свідка", коли використовуються положення Закону України "Про забезпечення
безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві": зокрема, для
попередження можливих протиправних посягань на свідків слідство вживає
заходів до забезпечення конфіденційності відомостей про них.

2.3. Первинний, повторний та додатковий допит

При первинному допиті предмет допиту з'ясовується в повному обсязі, за

винятком тих випадків, коли з тактичних міркувань це робити відразу недоцільно.
При повторному допитi слiдчий знову звеpтається до з'ясyвання обставин (всіх
або окремих), про які допитуваний вже давав показання на попередньому допиті.

Цілями повторного допиту є: деталізація раніше отриманих показань, їх

уточнення, отримання повторних показань для порівняння їх з первісними на
предмет виявлення між ними можливих протиріч, спонукання допитyваного до
 32

зміни зайнятої ним неправильної позиції і отримання від нього пpавдивих

показань.

На відмінy від повтоpного додатковий дoпит - це пpоцес отpимання

показань про oбставини спpави, про які не йшлoся на попереднiх допитах.

Завдання додаткового допиту - заповнення показань. Тому він може бути

побудований за системою запитання-відповідь без свободи слова респондентів.

2.4. Проблема виклику на допит: правові, організаційні і тактичні

аспекти

Допит у кримінальному судочинстві є одним із найпоширеніших засобів

збирання криміналістичної інформації про подію злочину та особу, яка його
вчинила. За даними окремих дослідників на нього припадає понад 80% усього
бюджету часу, що витрачається слідчим на провадження слідчих дій.

За загальним правилом допитові підлягають особи, яким відомі обставини,

що стосуються кримінальної справи. Фактичною підставою для прийняття
рішення про виклик на допит є наявність у слідчого даних, достатніх для
припущення, що особі відомі будь-які дані про обставини, які підлягають
доказуванню.

Рішення про виклик особи на допит може бути прийняте як на підставі

процесуальної інформації, що міститься в матеріалах справи, так і на підставі
даних, зібраних у процесі застосування оперативно-розшукових заходів. Такі дані
можуть мати як вірогідний, так і імовірнісний характер.

Слушно з цього приводу зазначається, що як свідок може бути викликана

кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи.
Із цього випливає висновок, що виклик особи для допиту як свідка, коли відсутня
інформація про її обізнаність у справі, є недоцільним, тягне невиправдану витрату
 33

часу слідчого та накопичення у справі протоколів допитів, які не містять

інформації про злочин. Тому вважається недостатньо обгрунтованою
рекомендація щодо виклику особи для допиту в якості свідка, як одного із заходів
перевірки типової версії.

Звичайно, перевірка типових версій може здійснюватися процесуальними

діями та оперативно-розшуковими заходами. Важлива роль у пошуку джерел
інформації про злочин належить оперативно-розшуковим заходам. Саме їх
застосування уможливлює у найкоротші терміни встановити осіб, які володіють
інформацією про злочин.

Мабуть, не випадково на початковому етапі розкриття злочинів на місце

події виїжджає слідчо-оперативна група. У той час, коли слідчий проводить огляд
місця події, співробітники оперативних апаратів застосовують оперативно-
розшукові заходи, у тому числі і для перевірки типових версій, для виявлення
джерел криміналістичної інформації.

Чинний закон передбачає засоби передачі інформації особі, яка підлягає

виклику. Вони залежать від процесуального статусу, вікових характеристик, місця
знаходження та громадянства особи.

Виклик для допиту свідка і потерпілого здійснюється за єдиними

правилами, докладно визначеними у ст. 166 КПК України. Детальна і чітка
регламентація виклику на допит зумовлюється можливістю заподіяння особі
певних незручностей морального та матеріального характеру, застосування до неї
приводу, якщо не з'явиться без поважних причин (ч. 2 ст. 70; ч. 3 ст. 72 КПК
України).

Чинний КПК передбачає засоби, якими може бути зроблено виклик для
допиту: повістка, телеграма, телефонограма.
Повістка вручається свідкові або потерпілому під розписку. В разі їх тимчасової
відсутності повістка може бути вручена будь-кому з дорослих членів його сім'ї,
житлово-експлуатаційної організації, селищному або сільському органу місцевого
 34

самоврядування чи адміністрації за місцем його роботи.

Виклик неповнолітнього свідка здійснюється через законних

представників. Крім визначених законом форм виклику, слідчий може
безпосередньо повідомити особу про необхідність з'явитися, визначивши час і
місце зустрічі.

У повістці або іншому письмовому повідомленні вказують: кого

викликають (прізвище, ім'я, по батькові, а за необхідності – адресу та інші дані),
до якого органу (співробітника), день і час явки, а також наслідки неявки без
поважних причин.

Практика свідчить, що доцільним є вказувати номер телефону

співробітника, до якого викликають особу.
Певні особливості має виклик для допиту як свідків осіб, які перебувають на
стаціонарному лікуванні, в іншій державі або утримуються під вартою.

Можливість виклику особи, яка перебуває в стаціонарі медичної установи,

засвідчується довідкою лікаря, що додається до кримінальної справи. Виклик на
допит громадян інших держав, які перебувають за межами України, а також
громадян України, що мають місце постійного перебування на території інших
держав (і тих, які утримуються під вартою), передбачена двох- і багатосторонніми
міжнародними договорами та угодами. Вирішення пов'язаних з цим питань
передбачено відповідною Інструкцією, затвердженою наказом МВС України №
600 від 31.08.1995 р. за погодженням з Генеральним прокурором України.

Осіб, які користуються дипломатичним імунітетом, викликають для

допиту як свідків лише на їхнє прохання або за згоди давати показання. Порядок
виклику узгоджується з МЗС України. Право безпосередніх зносин з цих питань
органам досудового слідства не надано.
 35

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки по курсовій роботі можна сказати, що допит є однією

з найпоширеніших і найважливіших слідчих дій, яка вимагає від слідчого високої
професійної підготовки і майстерності.
 36

Його сутність полягає в одержанні від допитуваних осіб показань про

будь-які обставини, що належить встановити й довести у кримінальній справі.

Забезпечення повноти й достовірності одержуваної інформації є одним з

основних завдань допиту, оскільки допитуваний, навіть якщо він прагне до
викладу правдивої інформації, не завжди здатний відразу згадати певні
обставини.

Допит є найбільш поширеним способом одержання доказів. У той же час

допит – найскладніша слідча дія, що потребує від слідчого високої загальної і
фахової культури, глибокого знання психології людини. 

Приховування та спотворення інформації допитуваного змушує слідчого

проявляти активність і агресивність під час допиту, щоб він не виступав просто
переписувачем повідомленої  йому  інформації. Тому метою роботи є
заглиблення в характеристику допиту як процесуальної дії.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ
 37

1. 1. Алєксєєв О.О. Розслідування окремих видів злочинів : навч. посіб.

2-ге вид. перероб. та доп. / О. О. Алєксєєв, В. К. Весельський, В. В. Пясковський –
К. : «Центр учбової літератури», 2014.
2. Криміналістика : підручник / В. В. Пясковський, Ю. М. Чорноус,
А. В. Іщенко, О. О. Алєксєєв та ін. – К. : «Центр учбової літератури», 2015.
3. Бахін В. П., Весельський В. К. Тактика допиту : навч. посіб.
Київ : Правник, 1997.
4. Криміналістика : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / К. О.
Чаплинський, О. В. Лускатов, І. В. Пиріг та ін. 2-е вид, перероб. і допов.
Дніпро : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ; Ліра ЛТД, 2017.
5. Криміналістика : підручник / В. Ю. Шепітько, В. О.
Коновалова, В. А. Журавель та ін. ; за ред. В. Ю. Шепітька. 5-те вид.
переробл. та допов. Київ : Ін Юре, 2016.

6. Курс лекцій з криміналістики / О. А. Кириченко, Т. О.

Коросташова, Ю. О. Ланцедова, О. С. Тунтула, В. С. Шаповалова ; за
наук. ред. О. А. Кириченка. Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили,
2014.
7. Криміналістика : підручник : у 2 т. Т. 2 / В. Ю. Шепітько, В.
А. Журавель, В. О. Коновалова та ін. ; за ред. В. Ю. Шепітька. Харків :
Право, 2019.