Питання 2. Організація слухання музики на уроці.

Аналіз її складових
Процес сприймання творів музичного мистецтва відбувається у
взаємозв’язку з іншими психічними процесами, а саме: мисленням, волею,
мовою, почуттям, відчуттям, уявою, увагою. Суттєву роль у цьому процесі
відіграє емоційний стан особистості учнів та їхня активність і дієвість під час
сприймання музичних творів. Крім того, на процес сприймання впливають
попередні знання та попередній досвід у галузі інтерпретації творів
музичного мистецтва, а також рівень розвитку індивідуальних музичних
здібностей. При спілкуванні з різними жанрами музики в дітей розвивається
слухове сприймання, яке залежить від рівня освіченості учнів у галузі
музичного мистецтва, досвіду спілкування в музичному середовищі та
зосереджено на попередньому слуховому досвіді. На слух діти визначають
особливості мелодії, виразні характеристики штрихів, ритмічний малюнок,
гнучкість динаміки, яскравість тембру музичних інструментів або голосів,
особливості побудови музичного твору.
Під впливом музики розвивається емоційне та художньо-естетичне
сприймання, що впливає на формування інтелектуальної сфери особистості.
Якість його залежить від установки вчителя на сприймання музичного твору
та емоційного стану, активності й дієвості, уважності й спостережливості
кожного учня класу. Такий вид музичного сприймання має суб'єктивний
характер.
Технологія слухання на уроках музичного мистецтва має усталений
алгоритм з традиційними етапами:
- вступне слово вчителя (презентація твору)
- виконання твору (слухання твору)
- бесіда про прослуханий твір (інтерпретація інтонаційно-образного
змісту твору)
- повторне слухання (повторне слухання та обговорення на новому ,
вищому рівні)
Презентація музичного твору передбачає донесення до слухача
повноцінної інформації про особливості написання, виконання і сприймання
твору музичного мистецтва. У процесі презентації музичного твору
відбувається взаємозв’язок тексту, слова, відеодемонстрації, комп’ютерної
анімації, музики, графіки, образотворчого мистецтва. Основна мета
презентації - дати учням повноцінну інформацію про музичний твір у
зручній і цікавій формі. Вона повинна бути лаконічною й ставити за мету -
зацікавити учнів і викликати в них бажання познайомитися з музичним
твором і творчістю композитора, який його написав. Основна увага повинна
зосереджуватися на авторах музичного й літературного текстів, їхній
творчості, з’ясуванні жанру твору, а також особливостей епохи, в яку
написано або якій присвячено музичний твір. Крім того, це може бути
інформація про історію створення або передумови, що спонукали
композитора до написання відповідного музичного твору.
Слухання музики. Перед прослуховуванням музики необхідно
поставити класу декілька запитань, які будуть налаштовувати учнів на
цілісне сприймання музики, а також на виділення окремих засобів
виразності, які характеризують музичний твір, окремі його частини, певну
сюжетну лінію. У процесі слухання музики необхідно створити атмосферу
концертного залу. Учні повинні слухати музику в повній тиші, зосереджуючи
увагу на засобах музичної виразності й спостерігаючи за розвитком музичної
дії. У такому разі художнє сприймання впливає на пізнавальні, моральні та
естетичні почуття.
Інтерпретація інтонаційно-образного змісту твору. Учні
«витлумачують зміст прослуханих та виконаних музичних творів,
висловлюють судження про специфіку інтонаційно-образної мови музики
порівняно з іншими видами мистецтв, виражають та обґрунтовують
емоційно-естетичне ставлення до музичних та літературних образів. Для
цього учні мають володіти елементарними знаннями в галузі теорії та історії
музики. У процесі слухання музики відбувається збагачення музично-
слухових вражень і уявлень. Інтерпретація інтонаційно-образного змісту
музичних творів відбувається за допомогою словника емоційно-образних
визначень музики, розробленого та запропонованого для використання О.
Ростовським. За допомогою словника учні підбирають епітети, що
відповідають інтонаційно-образному змісту музики. Ол-др Ростовський
пропонує здійснювати інтерпретацію музики за наступною схемою:
виразні характеристики музики;
виразні характеристики мелодії;
виразні характеристики ритму;
виразні характеристики динаміки;
виразні характеристики тембру;
виразні характеристики гармонії;
виразні характеристики штрихів;
виразні характеристики регістру

Повторне слухання та обговорення на новому, вищому рівні.

Технологія проведення повторного слухання залежить від мети уроку й
передбачає слухання музичного твору як у повному обсязі, так й окремих
його частин. У процесі повторного слухання можливі коментарі вчителя на
тлі музики. Для кращого запом’ятовування музичного матеріалу може бути
повторне слухання окремих музичних тем, проспівування їх усім класом.
Обговорення музичного твору на новому, вищому рівні передбачає подальшу
інтерпретацію інтонаційно-образного змісту з узагальненням та
конкретизацією його окремих структурних компонентів. На цьому етапі
відбувається занурення в інтонаційно-образний зміст твору, уточнюються
окремі характеристики, положення, елементи музичної мови, які сприяють
створенню музично-художнього образу. Під час інтерпретації інтонаційно-
образного змісту твору виникають дискусійні ситуації, коли висловлюються
різні погляди щодо характеристики мелодії, гармонії, ансамблю тощо.
Усвідомлення інтонаційно-образного змісту відбувається на новому рівні,
який характеризується більш високим показником пізнавальної активності,
аналітично-конструктивної й творчо-інтелектуальної діяльності. Учні
доводять власне відчуття розвитку музичної дії, обґрунтовують асоціативні
уявлення, які виникли під час аналізу та зіставлення окремих музичних явищ
з аналогами образотворчого мистецтва.

Питання 14. Розкрити зміст проблемного навчання музики

Використання проблемного навчання у музичному вихованні учнів є
ефективним засобом формування емоційно-ціннісного відношення дітей до
музичного мистецтва. Проблемне навчання – це така організація процесу
навчання, основу якої складають проблемні ситуації, проблеми та їх
вирішення учнями. Для проблемного навчання характерно те, що знання та
способи діяльності не підносяться у готовому вигляді, не пропонуються певні
правила й інструкції вирішення завдання. Весь зміст навчання складається у
стимулюванні пошукової діяльності учня. Активізація пізнавальної та
виконавської діяльності учнів, розвиток інтересу до предмета, формування
самостійності і творчого відношення відбуваються ефективніше, якщо
викладач не декларує, а постійно міркує, полемізує, залучає учня до
активного пошуку доказів, що засновані на певних знаннях, асоціаціях,
слухових враженнях. Такі заняття по суті перетворюються на діалог, спільні
роздуми, дослідницьку роботу. При використанні технології проблемного
навчання формується особливий стиль розумової діяльності, підвищується
дослідницька активність і самостійність учнів, вони вчаться мислити логічно,
науково, творчо. Крім того, факт суб’єктивного “відкриття” істини та сам
процес її пошуків викликає в учнів глибокі інтелектуальні почуття, у тому
числі почуття задоволеності й упевненості у своїх можливостях і силах. А
емоційно забарвлене, “пережите” знання має більше шансів закріпитися
надовго у свідомості, ніж отримане в готовому виді. Автори даного методу
структурною одиницею проблемного навчання вважають проблемну
ситуацію і процес її вирішення. Ідея активізації навчання через включення
учня у самостійне розв’язання певного завдання знайшла своє відображення
в працях Жан-Жака Руссо, Йогана Генріха Песталоцці, Фрідріха Адольфа
Дістервега. Проблемне навчання можна організувати на уроці музики трьома
методами. Перший - метод проблемного викладу нового матеріалу, при
якому вчитель розкриває логіку вирішення проблеми, систему доказів, а учні
при цьому подумки включаються в процес вирішення проблеми учителем.
 Другий метод – частково-пошуковий або евристичної бесіди, при якому
вчитель за допомогою підготовлених до уроку проблемних питань спрямовує
мислення учнів у необхідне русло, завдяки чому їх вирішення призводить до
відкриття учнями нового, нехай навіть суб'єктивного знання.
Третій, дослідницький метод передбачає повну самостійну творчу
діяльність учнів. Він готує учня до цілісного самостійного вирішення
проблеми. Наприклад, музичне інсценування невеликих творів або уривків у
молодших і середніх класах, в старших класах - це вже самостійна
постановка сцен з п'єс або музичних вечорів.
Поштовхом для початку активного творчого пошуку можуть служити
проблемні ситуації, які створює вчитель різними прийомами. Наприклад,
- порівняння фортепіанного твору і його оркестрового варіанту
(«Місячне сяйво» К.Дебюссі, «Мелодія» М. Скорика). Також це може бути
порівняння творів одного жанру, але різних авторів, наприклад, Елегій
М. Лисенка та М. Дремлюги, порівняння звучання твору у класичному
виконанні та джазовій або рок-версії. Важливо спонукання учнів до роздумів,
висловлення власної думки, нехай не зовсім вірної, та аргументувати її. Для
цього необхідно створювати на уроці атмосферу шанобливого ставлення до
чужої думки;
- свідомо використовувати помилкове висловлення викладача і таким
способом залучати учнів до обговорення
В процесі організації проблемного навчання слід враховувати вікові й
індивідуальні можливості учнів і тим самим сприяти їх розвитку, а також те,
що не весь навчальний матеріал доцільно викладати проблемно. Частина
інформації викладається в готовому вигляді.

Питання 18. Музично-пластична діяльність на уроці музичного

мистецтва
Музично-пластична діяльність (музично-ритмічні рухи) – один із видів
художньо-виконавської діяльності, у якій мистецтво музики інтегрується з
мистецтвом рухів (пластичним мистецтвом). Її сутність полягає у здатності
сприймати музику та відтворювати її емоційно-образний зміст через
пластично-ритмічні рухи. Означена діяльність не є в буквальному розумінні
вихованням засобами хореографії. На уроках мистецтва пластична діяльність
дозволяє учням сприйняти і відчути музику, зреагувавши на неї рухами
власного тіла, пропустивши її через власні «тілесні відчуття». Цей вид
музичної діяльності вперше виник в методиці музичного виховання Еміля
Жак-Далькроза й зберігся до наших часів.
Актуалізація необхідності такого виду музичної діяльності:
- її практично-дієвий характер забезпечення навчання в дії. Доведено, що
навчання учнів шляхом «діяння» є в 6-7 разів продуктивнішим, ніж шляхом
«слухання». Музично-пластична діяльність дозволяє учням засвоїти
музичний матеріал творчим, практично-виконавським способом;
- можливістю задовольнити в процесі навчання природню потребу
молодших школярів у активному русі;
- в молодшому шкільному віці відбувається формування та вільне
оволодіння дитиною моторикою власного тіла, також рухова активність
дітей, що лежить в основі пластичної діяльності, виконує функцію
здоров’язбереження.
Музично-пластичні рухи можуть поєднуватися з іншими видами
діяльності, наприклад, повторним слуханням або повторенням пісні тощо.
До основних музично-ритмічних рухів, використовуваних дітьми,
належать:
- імпровізаційні, спонтанні рухи, створені самими дітьми;
- рухи, підказані змістом пісні;
- танцювальні рухи;
- різні види ходи, притопи, підскоки, кружляння
- плескання в долоні;
- мілка моторика пальців
- повороти, нахили, похитування головою, тулубом
- різні положення і рухи руками.
Рекомендовані форми музично-пластичної діяльності:
- виконання пісні в поєднанні з пластичними рухами
- слухання різнохарактерних творів та їх пластичне інтонування під час
повторного прослуховування;
- моделювання в рухах характерних особливостей музичного образу
(інтонаційних, метроритмічних, темпових, динамічних, ладових
тощо);
- відтворення в рухах особливостей характеру виконання (стаккато,
легато);
- пластична інтерпретація музичного образу непрограмної музики;
- створення власного танцю під музику;
- пластична інтерпретація музичного образу непрограмної музики;
- створення ритмічного супроводу до пісень чи поспівок у вигляді
«звукових жестів»: плескання в долоні, легке відстукування пальцями
по парті, клацання пальцями, тощо;
- вільне диригування музичним твором, що звучить;
- гра на уявних музичних інструментах;
- інсценізація музичних казок та фольклорних дійств засобами
ритмопластики.
Методи керівництва пластичною діяльністю:
- словесні методи (метод пояснення, метод бесіди);
- наочні методи (наочно-слуховий – спочатку слухання музики, потім-
підключення пластики; метод показу)
- практичні методи (метод вільного диригування, метод оторно-
рухового уподібнення характеру музики, метод імітації – він
застосовується в процесі імітації гри на уявних музичних
інструментах під музику, метод інсценізації – використовується для
відтворення емоційно-образного змісту пісні, ігровий метод, метод
вправ – наприклад, маршування або рухові вправи на відтворення
темпу.