Одною з таких традицій є зосередженість художників слова на зображенні

предмета, окремої деталі. «Чому перші японські повісті були названі моноґатарі? –
пише російська дослідниця Т. П. Григор’єва. – Раніше в ходу було слово каміґатарі -
«говорять боги», потім моноґатарі - «говорять речі», що означає - світ виражає себе
через людину, покликану передати його беззвучний голос. Людина - Серединна між
Небом і Землею, кажуть даоси, «душа речей». <…>. Істина – у самих речах, і тому
автори моноґатарі не переходять межі того, що «бачать і чують», як би
підкреслюючи свою непричетність, довіряючи події і слову, усуваючи по
можливості власне «я»» [4; 99].
Японській художній літературі притаманне моно-но аваре – «сумна чарівність
речей» [11] – естетичний принцип, де «моно – дослівно означає «річ», «предмет»,
«щось», словом, все те, що оточує людину і з чим їй доводиться стикатися в житті, в
тому числі і різні поняття, дії, явища; аваре - емоційний відгук, рух душі людини,
що виникає при зіткненні з «душею речі» [3; 235]. Саме моно-но аваре притаманне
 2
прозі Ясунарі Кавабати. Ще в ранній збірці письменник наче «зливається з річчю,
відчуваючи її кокоро (душу) і осягаючи суть речі». [11]. М.П. Герасимова [3; 239]
звертає увагу на епізод в повісті «Тисяча журавлів», де юна героїня здійснює чайне
дійство з червоною фукуса в руках: «Салфетка для чайної церемонії (фукуса)
зазвичай буває білою, і подібна деталь в описі не залишається непоміченою
читачем. Вона стає колірною плямою в картині, закарбовується в його уяві, будучи в
той же час непрямою характеристикою героїні. Крім того, Кавабата розповідає про
це високим поетичним стилем, і епізод, який не має прямого відношення до сюжету,
набуває особливої художньої значимості [3; 239]: «Як для чайної церемонії в кімнаті
було надто видно, зате світло підкреслювало вроду дівчини. Її шовкова серветка,
червона, як полум'я, вражала не так м'якістю, як свіжістю. Здавалось, у руках
дівчини розпускається червона квітка» [25].
Стосовно особливої значимості речей в японській літературі говорив Ясунарі
Кавабата в своїй Нобелівській промові: «Професор Ясіро Юкіо <…> підсумував
одну з характерних особливостей японського мистецтва: «Більше за все ми думаємо
про наших друзів, коли дивимося на сніг, місяць чи квіти». І коли милуєшся красою
снігу, і коли любуєшся місяцем, коли наші очі чарує краса чотирьох пір року, коли
пробуджується свідомість і ти відчуваєш благодать від зустрічі з прекрасним, саме
тоді особливо сумуєш за другом – так хочеться поділитися з ним цією радістю» [14;
450-451]. Саме предметами, речами, що викликають почуття, фантазії, думки про
духовні цінності є елементи ритуалу чайної церемонії в повісті Ясунарі Кавабати
«Тисяча журавлів». Підтверджують це слова з уже згаданої промови: «І в основі
японської чайної церемонії закладений принцип «Більше за все ми думаємо про
наших друзів, коли дивимося на сніг, місяць чи квіти». Зустріч за чаєм – це і є
«зустріч почуттів», коли зустрічаються в приємний час добрі друзі» [ 14; 251].
Таке зображення предметного світу, що передає духовні стосунки людей, їх
емоційні порухи можна вважати одною із форм психологізму. Психологізмом
(грец. psych — душа; лат. lohos — слово, вчення;) — в літературі є передача
художніми засобами внутрішнього стану персонажа, його думок, переживань,
зумовлених внутрішніми й зовнішніми чинниками [20]. За словами А.Б.Єсіна,
 3
«психологізм - це певна художня форма, за якою стоїть і в якій виражається
художній сенс, ідейно-емоційний зміст» [9].
Дві основні форми психологічного зображення, вважає А.Б.Єсін,
сформулював у своєму дослідженні І.В.Страхов: «Основні форми психологічного
аналізу можна розділити на зображення характерів «зсередини», – тобто шляхом
художнього пізнання внутрішнього світу діючих осіб, що виражається при
посередництві внутрішньої мови, образів пам'яті і уяви; на психологічний аналіз
«ззовні», що виражається в психологічній інтерпретації письменником виразних
особливостей мови, мовної поведінки, мімічного та інших засобів зовнішнього
прояву психіки». Ці форми психологізму називають відповідно прямою і непрямою
[9]. В повісті «Тисяча журавлів», передусім, присутня непряма форма
психологічного аналізу. Саме тут «зовнішні деталі (пейзаж, міміка і жести, портрет)
не є безпосереднім способом вираження психологізму, але при відповідному
оточенні набувають додаткових функцій» [19], саме тут психологізм здійснюється
«у зображенні жестів, вчинків, які повинен аналітично витлумачити підготовлений
автором читач», і присутня «виразна (психологічна) деталь, що відображає
внутрішні емоції» [4].
Чайна церемонії в своїх ритуальних дійствах, символічності, предметній
значимості є ключовим засобом психологізму повісті Ясунарі Кавабати «Тисяча
журавлів»: «Композиційна побудова повісті "Тисяча журавлів" пов'язана із
традицією чайної церемонії. Саме з цього ритуалу в храмі древнього міста Камакура
(де сам Кавабата жив тривалий час) і починається знайомство читачів з головними
героями: Кікудзі і Юкіко, долі яких і становлять основу сюжету. Чайна церемонія -
загальний фон, а, точніше, художня тканина, переплетіння "ниток" якої з'єднує
минуле і теперішнє всіх персонажів» [22]. Водночас предметний ряд ритуалу не
лише розкриває внутрішній світ персонажів, їх стосунки, але й є суб’єктом
спілкування, впливу на персонажів. Це пов’язано з тим, що в японській культурі річ
має свою предметну душу, є живою: «Саме через річ відбувається для японця саме
близьке і органічне спілкування з минулим, з старовиною, долучення до Єдиного, до
Дао, бо річ наділена для нього і «мовою», і «душею», і «духом», причому без
 4
догматичного зв'язку з якимось одним віровченням, але в цілісному, живому
світосприйнятті» [1; 4].
Своєрідне бачення речей опирається на принципи кількох релігій, що
поширені в Японії. Одною з них є синтоїзм. Слово "синто" - у перекладі з японської
буквально означає "шлях духів". У вченні синто провідною ідеєю виступає
обожнення природи: «Синтоїзм проповідує чистоту і порядок речей. Всі речі світу
(природа, її явища, людина, матеріальний світ) є одухотвореними, а чистота дає
можливість виявити в них їхню сутність, адже в кожному предметі, явищі, людині
тощо перебуває "камі" – дух, божество» [21].
Іншим джерелом світогляду японців є дзен – одна з найважливіших шкіл
східно-азійського буддизму. В естетиці дзен особа виступає як одне з явищ природи
і знаходиться з нею в нерозривній єдності. Безпосереднє проникнення в сутність
речей протиставляється розумовим побудовам. У мистецтві дзен істина – "без слів",
тому важливим художнім компонентом стає замовчування, недомовленість,
естетичний натяк [15].
Японська культура формувалась також під впливом даосизму – філософсько-
релігійного вчення, запозиченого в Китаї. Основна категорія вчення Дао «означає
Шлях осягнення законів природи, її закономірностей». Вчення закликає людей жити
«за природними законами, відповідно до Дао, універсального гармоніювального
принципу» [7]. Дао «не має жодних розмежувань: стебло і стовп, потвора і красуня,
великодушність і віроломство - все об'єднується дао в єдине ціле. Всі речі рівні між
собою…» [8]
Особливого, сакрального значення річ набуває, коли вона стає частиною
ритуалу, культового дійства: «Важлива частина японської культури -
«речошанування», бо річ розглядалася в традиційному японському суспільстві в
космоцентричній перспективі, завдяки чому відбувалися міфологізація і поетизація
світу речей. Речі є проявом Дао; як все суще, вони самонароджуються, але за
посередництвом людини. Вони також несуть у собі енергії давніх традицій, і тому в
просторі культу, ритуалу, церемонії, свята і культово значущих театральних вистав
речі говорять з людиною на позавербальній мові символів» [2; 4]. Тому
 5
повноправними героями повісті Ясунарі Кавабати стають: білий, що відсвічує
багрянцем глечик для чайної церемонії; чашка, де, здається, назавжди залишився
слід губної помади героїні; пояс кімоно, розшитий ірисами; хустка, на якій
зображений білий тисячокрилий журавель; удари струменів дощу по парасольці;
квітка дикої березки у висячій старовинній вазочці; всі відтінки сонячного
освітлення ...
В творі «Тисячокрилий журавель» немає традиційної, повноцінної чайної
церемонії. З цього приводу автор застерігав: «До речі, неправильно вважати, що в
моїй повісті «Тисячокрилий журавель» описана краса й душа чайної церемонії.
Швидше, навпаки, це твір – незгода, мої сумніви й застороги щодо вульгарності
сучасної чайної церемонії» [14; 451].
Повноцінна чайна церемонія являє собою ідеальний стан людського духу.
Підтвердженням цього можуть бути чотири принципи чайного ритуалу, викладені
знаменитим майстром Сен-но Рікю (1522-1591): «Гармонія - вміння жити в злагоді з
природою і з самим собою. Все узгоджується в природі, і художник, майстер
повинен перейнятися диханням предмета або дійства, які споглядає, забувши себе,
зосередитися на іншому, вловити його внутрішній ритм, і тоді розкриється
неповторна краса іншого і майстер долучиться до краси незникаючої. Якщо ж
розбалансовані, порушені зв'язки природи і людини, то той, хто порушив закон
Буття, відторгається ним, тому що не відповідає закону Краси або Істини: для
японців Краса є Істина, а Істина є Краса. Чистота - в прямому і переносному сенсі -
нічого зайвого, недоречного. Зовнішня невпорядкованість є прояв
невпорядкованості, забрудненості людських думок і почуттів. Не тільки в чайному
будинку має бути абсолютна чистота - в «обителі Будди» не може бути й пилинки –,
але і чистота в душі. С поганими думками в чайний будинок не входять. Спокій -
заспокоєння від хвилювань суєтного, вічно чимось стурбованого світу. Заспокоєння
розуму дає можливість бачити речі, які вони є, в їх справжності, не приймати
брехню за істину, ілюзію за реальність. Повний душевний спокій: ні зайвих думок,
ні зайвих звуків, ні зайвих фарб - нічого, що завадило б зосередженню,
медитативному поглибленню. Тоді й можлива гармонія, коли, очищаючись від
 6
мирської суєти, приходиш в лад із самим собою. А тоді приходиш в лад і з усім
Всесвітом, з усіма її мешканцями, і він береже тебе. І сама собою проявляється
Шанобливість, притаманна початковій природі людини, і він вже не може завдати
болю іншому, нанести йому образу, відчуваючи в ньому спорідненість, єдину
початкову сутність – природу Будди. І, значить, немає підстав ставити себе вище або
нижче іншого. «Залиш свій меч біля порога чайного будинку» - застерігали майстри.
Все одно перед Істиною, початковою Красою світу, і вищий гріх - посягання на те,
що дано людині на спасіння. Ніщо не може існувати за рахунок іншого,
применшувати, зазіхати на життя іншого, бо все божественне і не випадково є у
цьому світі. Не тільки людина, але й мешканці неба і землі, і те, що людина створює
своїм розумом, серцем і руками. І тому як про живих істот з благоговінням герої
творів Кавабати говорять про дерева, квіти, старовинні чашки для чайної церемонії»
[5].
Загалом же чайна церемонія означає наступне: «Тядо́, Садо́ (японською 茶道,
ちゃどう / さどう, тядо: садо: «шлях чаю») або Тяною́ (японською 茶の湯, ちゃの
ゆ う , тяною:, «чайний окріп») – система правил приготування зеленого чаю і
чаювання в Японії» [23]. Культура чаювання була завезена до Японії з Китаю.
Історики стверджують, що перші чайні кущі з'явилися на островах Японії у вісімсот
другому році. З дванадцятого століття чаювання стає ритуальною дією буддійських
монахів. Згодом культура чаювання виходить за межі буддійських монастирів.
Японська естетика довела цей старовинний звичай до рівня високого мистецтва.
Суть обряду полягає в тому, щоб дати людині можливість відірватися від суєтного
життя, поринути в роздуми, очистити свої почуття, бути щирим, бути самим собою.
Той, хто дійсно прилучається до таємниці чайного ритуалу, ніби проходить обряд
очищення. Іншою складовою церемонії є наближення до природи, простоти.
Майстер Рікю так говорив про чайну церемонію: «Це дуже просто. Кип'ятіть воду,
заварюйте чай, домагайтеся потрібного смаку. Не забувайте про квіти, вони повинні
виглядати як живі. Влітку створюйте прохолоду, взимку - приємну теплоту. Ось і
все ». А потім він додав: «Покажіть мені того, хто збагнув все це, і я із задоволенням
стану його учнем» [24]. Певною мірою в повісті «Тисяча журавлів» герої проходять
 7
свій шлях духовного вдосконалення, «шлях чаю»: під час ритуалу, в спілкуванні з
предметами чайної церемонії, що висвітлюють їх внутрішній світ, герої твору
позбавляються бруду в собі, протистоять бруду світу, сприяють його і власному
очищенню.
Отже, японський письменник Ясунарі Кавабата використовує в своїй
творчості такий художній засіб як психологізм. Це психологізм, за визначенням
дослідника І.В.Страхова, другого типу, коли пейзаж, міміка і жести, портрет та інші
психологічні деталі відображають внутрішні емоції персонажа. При цьому,
психологізм Кавабати має своєрідну форму, оскільки він обумовлений тим, що
японській художній культурі притаманне особливе ставлення до речей. Таке
ставлення сформоване щонайменше трьома чинниками, які впливають на суспільне
життя японців, – даосизм, дзен-буддизм, синтоїзм.
У світоглядних уявленнях японців кожна річ, предмет, мають особливий
духовний сенс, мають свою живу душу. Тому, присутні в художньому тексті
предмети, не лише розкривають внутрішній світ персонажів, їх стосунки, але й є
суб’єктами спілкування, впливу на персонажів.
В повісті Ясунарі Кавабати «Тисяча журавлів» основним засобом
психологізму є обряд чайної церемонії. Чайна церемонія, «тядо», «садо», що в
перекладі з японської мови означає «шлях чаю», або «тяною́», що в перекладі з
японської мови означає «чайний окріп», – система правил приготування зеленого
чаю і чаювання в Японії. Цей обряд в японській культурі має сакральне, глибоко
духовне значення. В повісті Кавабати предмети, що використовуються в обряді,
маючи живу душу, не лише передають емоційний стан персонажів, але й
безпосередньо впливають на їх вчинки.
Обряд чайної церемонії стає своєрідним комплексом психологічних деталей,
що відображають духовне життя героїв повісті «Тисяча журавлів».
 8

Розділ 2. Чайна церемонія як відображення духовного пошуку героїв

повісті Ясунарі Кавабати «Тисяча журавлів»

Чайна церемонія з першого речення входить в структуру повісті Ясунарі

Кавабати, відображаючи проблему життєвого вибору головного персонажа: «Навіть
опинившись на території храму Енгакудзі в Камакура, Кікудзі все ще вагався: йти
чи не йти на чайну церемонію?» [25]. Питання, яке ставить собі Кікудзі Мітані,
спонукає визначитись, яким шляхом йому йти в подальшому житті: «шляхом чаю»,
«тядо» [23], шляхом чайної церемонії, що передбачає рух до гармонії, духовного
очищення [9] чи якимось іншим шляхом. Вирішивши піти на обряд, герой обирає
для себе духовне вдосконалення. Правда, вибір відбувається складно. Ритуал
проводить Тікако Курімото – жінка з великою потворною родимою плямою на
грудях. Після того як Кікудзі в дитинстві випадково побачив цю пляму, вона стала
асоціюватись для нього з чимось брудним, неприємним. Кікудзі не вірить у щирість
Тікако, але його інтригує присутність на церемонії дівчини, яка може стати його
нареченою. Герою видається, що дівчина має бути надзвичайно красивою, і,
незважаючи на негативне ставлення до Тікако, яка до того ж влаштовує недоречні
на чайній церемонії таємні оглядини, він приходить до місця ритуалу. Все ж
остаточно, стосовно того, йти чи не йти на обряд, Кікудзі приймає рішення після
зустрічі з вродливою дівчиною, «що несла в руці рожеве крепдешинове фуросікі з
вибитими на ньому білими журавлями» [25]. Як виявилось, дівчина, яку сватала за
Кікудзі Тікако, двічі посприяла приходу героя на чайний обряд.
 9
Вже в цій першій сцені намічається певне протистояння темної і світлої
сутностей: Тікако з неприємною родимою плямою і дівчина з журавлями, що
уособлюють для японців щастя і благополуччя [1]. І ці сутності пов’язані з обрядом
чайної церемонії.
На першій в сюжеті повісті чайній церемонії збираються основні персонажі
твору. Але через недбалість організатора – Тікако Курімото – вона виявляється мало
схожою на справжній чайний обряд. Доречно згадати слова з Нобелівської промови
Ясунарі Кавабати, де він наголошує на відсутності чайного ритуалу в творі [14; 451].
Першим суперечливим моментом на цій церемонії були таємні оглядини, хоча
одним із принципів обряду є чистота стосунків і щирість; другим – невипадкова,
незважаючи на заперечення Тікако, присутність пані Ооти з донькою, що викликало
бурю пристрастей, а як відомо одним із принципів церемонії є спокій [24]; третім –
використання Тікако чашки, що належала почергово пану Оота, його дружині та
батьку Кікудзі. Ця чашка не відповідала порі року, в яку проводився ритуал [13;
137].
Персонажі твору віддалені від цінностей чайного обряду, а отже і в душі у них
немає злагоди, гармонії. «І не хочеться вам махнути рукою на своє недоладне
життя?», – запитує Кікудзі Тікако. Герой, незважаючи на те, що батько був
майстром ритуалу, нічого в ньому не розуміє. Ось його діалог з Оотою:
«— Ви теж захоплюєтесь чайною церемонією?
— Ні, я в ній нічогісінько не тямлю.
— Невже? А я думала, у вас озветься батькова кров...» [13; 136]
Подібним чином живуть і товариші героя. Про це дізнаємося із розмови Кікудзі з
Тікако:
«— Самому, певно, вам буде сумно. Може б, ви привели з собою кількох
товаришів з роботи?
— Марна справа! На чайній церемонії тут ніхто не розуміється» [25]. Життя
Кікудзі не виглядає об лаштованим вже тому, що у нього немає достатньої поваги до
батьків. Поряд з тим він дозволяє собі не надто порядні вчинки. Про це дізнаємося з
розмови Кікудзі з Тікако: «—А я сьогодні й не... — Кікудзі хотів сказати: "А я
 10
сьогодні й не збираюсь влаштовувати оглядини", але слова наче застрягли в горлі»
[25]. Не будучи досконалим, Кікудзі все ж розуміє, що життя людей його кола не
співвідносне з цінністю так званої «чорної орібе» – чашки, що довгий час служила
на чайних церемоніях. «Для такої чашки нічого не значить, що нею користувався
мій батько... В неї така багата історія! Її, мабуть, передавали з покоління в покоління
від самого Рікю з епохи Момояма. Протягом кількох сотень років не один знавець
чайної церемонії дбайливо зберігав її для нащадків, — сказав Кікудзі, намагаючись
забути, як людські долі переплелися навколо цієї чашки» [13; 137].
Необлаштоване життя і пані Оота, що після втрати близьких людей не може
знайти спокій, хоча і приходить на чайну церемонію. Ймовірно, бажанням
повернути минуле є її шокуюча заява стосовно чашки «орібе»: «Я б теж хотіла
випити з цієї чашки. Останнього разу я пила з іншої, — раптом сказала пані Оота»
[13; 138]. При цьому вона не зважає на те, що чашка належала батьку Кікудзі, який
був її коханцем. Бажанням повернути минуле можна пояснити і намагання Ооти
зустрітися з Кікудзі. Схоже на те, що жінка зовсім втратила почуття такту.
Не відповідним чайній церемонії є стан доньки Ооти, що змушена постійно
червоніти від щирих, але недоречних, емоційних реплік матері.
Лише донька Інамури, дівчина з білими журавлями на фуросікі, не втрачає
досконалості. Вона, завдяки молодості, чистоті, красі, несе в собі дух чайної
церемонії: «Всі дивилися на дівчину. Вона, певно, не здогадувалася, які пристрасті
вирують навколо чашки. Завченими рухами виконувала чайний обряд.
Робила все щиро, без жодної манірності. Від її стрункої постаті віяло
благородством. На сьодзі позад дівчини падала тінь від молодого листя, а її яскраве
кімоно немов світилося м'яким відбитим сяйвом. Волосся теж ніби промінилося»
[13; 138].
В контексті сюжетної лінії твору донька Інамури не випадково підносить чай
Кікудзі і Оота. Це спонукання стати на «шлях чаю», долучитися до обряду. Саме зі
стосунків з Оотою змінюється, наповнюється змістом внутрішнє життя Кікудзі. «Він
уперше зрозумів, на що здатна закохана жінка, а також на що здатен він сам», –
резюмує після зустрічі з Оотою герой. Зустріч з Оотою змінює також його ставлення
 11
до батька: «…Саме тому, що між ними щось було, він тепер щиро простив пані Оота
і не осуджував батька за зв'язок з нею» [25].
Наступна чайна церемонія відбувається в павільйоні батька Кікудзі. Павільйон
після смерті батька запустів, після смерті матері взагалі був замкнений. Це свідчить
про певну зупинку в духовному житті героїв, зокрема Кікудзі. Чайна церемонія на
честь пам’яті батька Кікудзі мала бути «скромна, нашвидкуруч» [13; 151]. Таке
зауваження означало, що ця церемонія не буде повноцінною, як і всі, організовані
Тікако Курімотою. Незважаючи на серйозний привід, на ритуал дуже складно було
когось запросити. Сам Кікудзі був категорично проти церемонії, його дратувало
нахабне втручання Тікако, що самовільно бралася організувати обряд. Але до чайної
церемонії героя знову повертає дівчина з журавлями на фуросікі: «Та крізь морок
гніву пробився промінь світла — образ доньки Інамурів» [13; 154]. Його вабила до
павільйону і наступного дня після церемонії згадка про Юкіко Інамуру – «а раптом у
павільйоні лишився вчорашній аромат?» [13; 154].
Після другої церемонії Кікудзі роздумує про місце ритуалу в його житті:
«Кікудзі змалку звик бувати з батьком на чайних церемоніях, та сам не виявляв
бажання вивчати її досконало. Зрештою, батько й не силував його до цього» [13;
156]. Він бачить запустіння в павільйоні і думає про його ремонт. Він згадує
розмову з дівчиною і її учнівське щире ставлення до чайної церемонії:
« — Від пані вчительки я довідалася, що саме цього дня ваш батько влаштовував
чайну церемонію.
— Начебто... Мені це зовсім вилетіло з голови.
— А я от такого урочистого дня одержала запрошення... Невже пані вчителька з
мене глузує? Я ж іще так слабо розбираюсь у чайній церемонії... Та ще й останнім
часом я пропустила кілька уроків» [13; 156]. Під час розмови з дівчиною Кікудзі
неначе наближається до неї, відчуває її тепло. Він промовляє дуже неоднозначну
фразу: «Доля немов послала нам Курімото, — сказав Кікудзі. — Та, здається, щодо
цього в нас різні думки» [13; 156]. Курімото не найкращим чином звела героя з
дівчиною, але, зрештою це було для блага. Участь в чайній церемонії, думки про неї
допомагають Кікудзі переосмислити своє життя, знайти в ньому певні цінності.
 12
З іншого боку в житті Кікудзі починаються зміни, які спільно з Юкіко йому
приносять предмети чайної церемонії: «Кікудзі колись непокоїло, що після
батькової смерті мати усамітнювалася в чайному павільйоні.
А от зараз і він тут сидить. Батько теж сюди навідувався. Значить, кожен
приходив сюди зі своїми думками» [13; 156].
Водночас його сковує щось огидне й брудне: «Брудною була не тільки Тікако, що
познайомила його з донькою Інамурів, брудним був і він сам.
Кікудзі раптом привиділась химера: ніби його батько нечищеними зубами припав
до родимої плями на грудях Тікако. Батьків образ мав з ним самим багато
спільного» [13; 157]. Завдяки Юкіко герой усвідомлює і намагається звільнитися від
бруду в собі, бруду, що, можливо, перейшов до нього від батька, коли той
спілкувався з Курімото.
В чайному павільйоні відбулася остання зустріч Кікудзі з Оотою. Під час зустрічі
Кікудзі переживає співчуття, почуття, що єднає людей, як єднає їх чайна церемонія:
«Її страждання озвалося болем у нього в грудях. Усвідомлюючи, що він — його
причина, Кікудзі піддався цій ніжності й відчув, ніби в грудях трохи одлягло» [13;
160]. Кікудзі і Оота п’ють чай, споглядають речі павільйону, і з ними відбуваються
суттєві зміни: «Його не здивувало, що чайник колись належав її покійному
чоловікові. Не здивувало й те, що вона говорить про це так щиро» [13; 161]. Більше
того Кікудзі ставить в один ряд Ооту і Юкіко: «Кікудзі вийняв начиння з коробок,
що стояли в кутку кімнати. Це був той самий посуд, з якого вчора пила Юкіко. Та
Кікудзі все одно його вийняв» [13; 161]. Правда, приготувавши чай, вона говорить,
що не може його йому піднести, як це робила Юкіко. Через слабкість, чи тому, що
не гідна? Кікудзі не видається зв’язок з Оотою гріховним. Скоріше природнім,
безпосереднім, первісним: «Пані Оота, здавалось, не була звичайною земною
жінкою, а скоріше первісною або останньою жінкою на цьому світі.
Мабуть, тому вона не відчувала різниці між покійним чоловіком, Кікудзі та
його батьком» [13; 161]. Кікудзі також приходить до думки, що коли спілкування
приносить щастя, то це не є гріхом:
 13
«— Кікудзі-сан, я не прийшла ганити ваш шлюб із Юкіко. Тепер уже все...
кінець...
— Я ще не знаю, чи одружуся з нею... Але ваші слова очистили моє минуле...
— Як це?
— Адже ж Курімото, що набивається мені в свахи, була батьковою коханкою.
Вона отруїла моє життя. А ви... ви були останньою жінкою в мого батька, й він, я
певен, зазнав з вами щастя...» [13; 162]. Отже, чайний павільйон виконує своє
призначення: він сприяє очищенню.
Після другої чайної церемонії і подій в чайному павільйоні герої повісті
піддаються впливу окремих предметів ритуалу. Після смерті Ооти під час візиту
співчуття Кікудзі помічає глечик стилю «сіно», що використовується під час
церемонії. В цьому глечику донька Ооти Фуміко поставила прислані Кікудзі квіти.
Квіти надзвичайно пасували до глечика. Інших квітів не було. Глечик належав Ооті,
і перейшов до неї від чоловіка. Цей глечик став своєрідним предметом єднання,
духовного зв’язку Ооти і чоловіка, Ооти і Кікудзі, Кікудзі і Фуміко. Це єднання
виглядало гармонійно: «Як для чайної церемонії, то глечик був замалий.
Зате букет квітів — червоних троянд і блідих гвоздик — якнайкраще підходив до
його циліндричної форми.
— Мама теж іноді ставила в нього квіти, тому й не продала після батькової
смерті» [13; 165-166].
Цікавим в сенсі усвідомлення змісту чайної церемонії є споглядання Фуміко і
Кікудзі фото, зробленого під час ритуалу. Про те, коли зроблено фото, Кікудзі
здогадується лише за обличчям. Він відмічає, що Оота – «сама пильність», він
розуміє те, що розуміла Оота, але чого ще не розуміє Фуміко:
«— Мама тут дивиться трохи вбік, і я подумала, що це фото не годиться... Але
воно їй так подобалось...
— Гарне фото. Таке спокійне обличчя...» [13; 167].
Кікудзі не випадково, дивлячись на фото, згадує чайну церемонію з пані Оота в
батьковому павільйоні. Стан жінки, що передає фото, – відповідає одному із
принципів чайної церемонії: «Спокій, врівноваженість, безтурботність в душі і на
 14
обличчі» [24]. Щоб вийти із складного емоційного стану Кікудзі переводить очі на
глечик «сіно». Він видається йому живим: «З-під білої поливи ледь-ледь проступав
багрянець. Кікудзі простяг руку й торкнувся чарівної поверхні глечика: вона була
холодна, та від слабкого багрянцю, здавалося, струмувало тепло». Цього «живого»
глечика отримує герой в подарунок, і це об’єднує його з Фуміко. Тепер він не
байдужий до чайної церемонії: «…Сумно, коли чайне начиння пристосовують для
іншого…» [13; 168].
Під час візиту співчуття Фуміко приносить парні чашки роботи Рйоню. Це
чашки, з яких ймовірно пили чай як подружжя Оота і батько Кікудзі. Глибоке,
майже релігійне єднання з людьми навіюють ці чашки герою: «Простити й бути
прощеним... Кікудзі думав, немов уві сні заколисуваний хвилями тепла, що йшли від
пані Оота.
Здавалось, те відчуття напливало на нього від чашок, червоної і чорної» [13; 170].
Чашки об’єднують також Кікудзі і Фуміко: «Пригнічені смертю пані Оота,
Фуміко й Кікудзі не могли опиратися цій незвичній розчуленості, а пара чашок
тільки поглибила їхнє спільне горе» [13; 170]. Не випадково, після візиту він
подзвонив їй кілька разів. «…Гляну на "сіно", що ви подарували, - говорив Кікудзі, -
то так і хочеться вас побачити» [13; 179]. В розмові Кікудзі згадує глечик «сіно», і
думає про необхідність його використання з іншим посудом для чайної церемонії.
Це показує, що Кікудзі поступово навчається чайному ритуалу, це також показує
збагачення його духовного життя. Герою відкривається також краса ритуалу. Він
роздумує: «Справжня краса чайного посуду виступає тільки в зіставленні з іншим
посудом для чайної церемонії» [13; 174].
Цікаво також спостерігати, як змінюється ставлення Кікудзі до подарованого
глечика. Спочатку він використовує його як вазу. «Однак згодом, – пише Кавабата,
– він уже не ставив у глечик ніяких квітів. Бо щойно торкався пальцями його
поверхні, як серце в нього починало шалено калатати». Тому «Кікудзі поклав "сіно"
в коробку…» [13; 178]. Цей глечик в усьому різноманітті свого життя постане у
творі пізніше, об’єднавши погляди Кікудзі і Фуміко: «Ще недавно цей глечик з
 15
квітами стояв перед останками пані Оота, а от сьогодні йому вернули колишню роль
— служити посудом на чайній церемонії.
Хто тільки не торкався його! Колись пані Оота, а ось зараз над ним чаклує
Тікако. Після смерті пані Оота він перейшов до Фуміко, а та подарувала його
Кікудзі.
Незвичайна доля в цього глечика... Зрештою, з чайним посудом таке буває часто.
Минуло триста, а то й чотириста років, як виготовили цей глечик. Хто
користувався ним перед панею Оота, чиї долі залишали на ньому невидимий слід?
— Поряд з жаровнею і чайником це "сіно" — справжній красень. — Кікудзі
повернувся до Фуміко. — Своєю міцністю він навряд чи поступиться залізу» [13;
189].
Тепер Кікудзі не вважає, що використання знайомими йому людьми чайного
посуду не варте уваги, нікчемне в порівнянні з історією посуду. Те, що посуд
використовували уже не чужі, а близькі йому люди, робить його внутрішньо
багатим: «Біла полива "сіно" з глибини випромінювала лагідне сяйво.
Можливо, й тіло її матері випромінювало внутрішнє світло» [13; 189].
Завдяки глечику «сіно» змінюється ставлення до Ооти, яка ще недавно викликала
почуття сорому і бажання каяття: «Холодна поверхня глечика, що ніби пашіла
жаром, викликала в уяві Кікудзі тіло пані Оота. І не було в тій згадці ні краплини
сорому, ні каяття — краса перемагала.
Дивлячись на шедевр кераміки, Кікудзі відчував, що пані Оота була довершеним
витвором природи. А шедевр недосяжний для осуду» [13; 205-206]. Краса глечика
допомагає зрозуміти справжню красу жінки, наблизитись до розуміння гармонії.
Важливо, що одним із наслідків змін в Кікудзі є намагання розірвати стосунки з
Курімото, яка видається втіленням чогось штучного, брудного.
Цікавою є еволюція сприйняття Кікудзі Юкіко Інамури. Її краса, чарівний
аромат, крепдешинове фуросікі з журавлями збереглися в пам’яті, а обличчя – ні:
«Виразно бачив він червону серветку й рожеве крепдешинове фуросікі з білими
журавлями. Лише одного він не міг пригадати — її обличчя» [13; 194]. Ймовірно,
 16
стосунки з Оотою, а потім Фуміко, показали індивідуальність внутрішніх
переживань,внутрішню красу, а зовнішня довершеність відступила на другий план.
Особливий сенс в життя Кікудзі вносить чашка «сіно» з відбитком помади.
Чашка для Кікукудзі, що навчився бачити духовну сутність в чайній церемонії, має
живу містичну силу: «Чашка була такою, як і описала її Фуміко вранці по телефону
— в білій поливі, крізь яку проступав червонястий відтінок. Досить було до неї
трохи придивитися, як багрянець наче спливав на поверхню.
Вінця були коричнюватими. В одному місці блідо-коричневий колір немов
густішав.
Певно, цього місця торкалися губи.
Здавалось, це чайний осад. А може, наслідок частого вжитку?
Невже це слід губної помади, як казала Фуміко?
Колір злинялої помади... Колір зів'ялої червоної троянди... І колір крові, що
колись давно капнула на білу поверхню... У Кікудзі тривожно тьохнуло серце.
І водночас душу сколихнула непереборна відраза й спокуса.
На чашці були намальовані синювато-чорні широкі листки якоїсь трави.
Подекуди на цьому листі видніли бурі цяточки.
Простий, невигадливий малюнок заглушив у Кікудзі хворобливий інстинкт.
Чашка була довершеної форми» [13; 186-187]. Споглядання чашки передає
внутрішню еволюцію героя: спочатку він бачить на чашці помаду – річ, що нагадує
Ооту, потім зів’ялу троянду – спогад про красу жінки, і, нарешті, кров – трагічний
знак живої істоти. Чашка наче оживає. Змінюється і внутрішнє налаштування героя.
Спочатку у нього з’являється відраза і спокуса, а потім чашка своїм малюнком
відкриває довершеність форми. Цей фрагмент показує, наскільки глибоко навчився
розуміти предмети чайної церемонії Кікудзі, йому відкрилася краса і гармонія
речей. Кікудзі, що спостерігає за чашкою з помадою, зовсім інший, ніж Кікудзі, що
вперше йде на церемонію на території храму Енгакудзі. Кікудзі бачить в чашці живу
частинку пані Оота: «А вона й справді наче вмисне зроблена для жінки. Для жінки...
Власні слова нагадали Кікудзі про живу пані Оота» [13; 187].
 17
Особливу роль чашка з помадою «сіно» виконує, коли Кікудзі ставить її поряд
з чашкою найшановнішого в Японії стилю – «карацу» [16; 143]: «Кікудзі не
вистачило духу сказати, що "сіно" нагадує йому про її матір. Дві чашки стояли
перед ним, як дві душі — батькова і пані Оота.
Стародавні чашки... Їм, певне, років триста-чотириста, а скільки в них
свіжості!.. Здавалось, життя б'ється під їхньою гладенькою поверхнею.
Кікудзі дивився на чашки, а йому ввижалися його батько і мати Фуміко такі ж
чисті й непорочні» [13; 207]. Чашки і люди в баченні Кікудзі стали в один ряд, їх
індивідуальність не менш значима, ніж індивідуальність людей. Можливо, саме тут
Кікудзі опановує один з принципів чайної церемонії – гармонію. Єдине, що ламає
цю гармонію, – це поєднання чашок не з живими, а з мертвими: «Смерть іде за нами
по п'ятах, - говорить Фуміко Кікудзі. - Який жах!.. Чого я тільки не робила, щоб
забути про мамину смерть! А вона все стоїть за кожним із нас...
— Правду кажете... Коли весь час думаєш про мертвих, то здається, ніби й сам
неживий, — сказав Кікудзі» [13; 208].
Можливо, щоб позбутися присутності мертвих, або ж щоб не допустити
приниження маминої чашки в порівнянні з кращою, Фуміко розбиває чашку з
помадою. Збираючи черепки розбитої чашки, Кікудзі бачить зірку. "Безглуздо
збирати черепки, коли на небі сяє зірка свіжим блиском", — майнуло в голові
Кікудзі.
Він кинув уламки на землю» [13; 209].
Про що хоче сказати Кавабата? Облиште минуле з його чайними церемоніями
і подивіться на зірку в небі. Можливо, зірка – це те, що замінить чашки. Чи зірка –
це душа чашки, яку розбила Фуміко? Одне зрозуміло: Кікудзі навчився бачити
високу красу світу.
На світанку зірка раптово зникає: «Дочекавшись світанку, Кікудзі вийшов у
сад поглянути на розбиту чашку. Однак угледів зірку і кинув черепки на землю...
Кікудзі знову підвів погляд угору і аж ойкнув. Зірки вже не було. Поки він збирав
черепки, ранкова зоря сховалася за хмарою. Кікудзі, немов ошуканий, якийсь час
дивився на схід» [13; 210]. Після розбитої чашки та зниклої зірки Кікудзі знову
 18
опиняється перед вибором свого майбутнього життя. І знову цей вибір тісно
пов’язаний з чайною церемонією. Кавабата не приводить до однозначного фіналу.
За однією чайною церемонією приходить наступна, яка знову принесе очищення. Є
сподівання, що Кікудзі знайде добрий шлях, бо забирає черепки чашки з собою. З
них можна спробувати скласти чашку заново. «Шлях чаю», шлях чайної церемонії,
шлях духовного вдосконалення не прямий, а звивистий.
Отже, текстовий аналіз повісті Ясунарі Кавабати показує, що чайна церемонія
з першого речення входить в художню структуру повісті Ясунарі Кавабати «Тисяча
журавлів». Це речення визначає духовний вибір головного героя. Чайна церемонія
постає як життєва модель духовного очищення, заповнення життя глибоким
емоційним змістом.
Кавабата, проводячи своїх персонажів через ритуал чайної церемонії,
розкриває їх чесноти і вади, спонукає їх задуматися над своїм життям. З допомогою
обряду герої вчаться відділяти в собі брудне від чистого, потворне від красивого.
В творі немає повноцінної чайної церемонії, оскільки зображені в повісті
ритуали не відповідають основним принципам цього обряду. Чайна церемонія
постає як ідеал, до якого головний герой Кікудзі Мітані поступово наближається.
Спочатку героя до участі в церемонії спонукає красива і чиста дівчина Юкіко
Інамура, якій належить хустка, фуросікі, із зображеними на ній журавлями. Ця
дівчина виглядає втіленням принципів чайної церемонії і, хоча й допомагає герою
відкрити для себе нові цінності, залишається для нього недосяжною.
Цінності любові, краси, гармонії герой починає розуміти завдяки природним,
земним пані Ооті і її доньці Фуміко. Важливо, що стосунки з цими жінками
переплітаються з предметами чайної церемонії. Чашки, чайний павільйон, ваза
стають речами, що показують герою духовний світ батька, сутність кохання, земну,
природну красу жінки. Предмети чайної церемонії приводять Кікудзі до розуміння
основних принципів обряду – спокою, шанобливості, чистоти і гармонії.
Окрім того, предмети чайного обряду відкривають свою живу духовну
сутність, стають рівними співбесідниками, близькими друзями, сповненими
досконалості і краси.
 19

Висновки

Дослідження проблеми застосування чайної церемонії як засобу психологізму

показало наступне.
Японський письменник Ясунарі Кавабата використовує в своїй творчості
такий художній засіб як психологізм. Це психологізм, за визначенням дослідника
І.В.Страхова, другого типу, коли пейзаж, міміка і жести, портрет та інші
психологічні деталі відображають внутрішні емоції персонажа. При цьому,
психологізм Кавабати має своєрідну форму, оскільки він обумовлений тим, що
японській художній культурі притаманне особливе ставлення до речей. Таке
ставлення сформоване щонайменше трьома чинниками, які впливають на суспільне
життя японців, – даосизмом, дзен-буддизмом, синтоїзмом.
У світоглядних уявленнях японців кожна річ, предмет, мають особливий
духовний сенс, мають свою живу душу. Тому, присутні в художньому тексті
предмети, не лише розкривають внутрішній світ персонажів, їх стосунки, але й є
суб’єктами спілкування, суб’єктами впливу на персонажів.
В повісті Ясунарі Кавабати «Тисяча журавлів» основним засобом
психологізму є обряд чайної церемонії. Чайна церемонія («тядо», «садо» – в
перекладі з японської мови означає «шлях чаю») або «тяною́» – (в перекладі з
японської мови означає «чайний окріп») – система правил приготування зеленого
чаю і чаювання в Японії. Цей обряд в японській культурі має сакральне, глибоко
 20
духовне значення. В повісті Кавабати предмети, що використовуються в обряді, не
лише передають емоційний стан персонажів, але й безпосередньо впливають на
вчинки цих персонажів.
Обряд чайної церемонії стає своєрідним комплексом психологічних деталей,
що відображають духовне життя героїв повісті «Тисяча журавлів».
Текстовий аналіз повісті Ясунарі Кавабати показує, що чайна церемонія з
першого речення входить в художню структуру повісті Ясунарі Кавабати «Тисяча
журавлів». Це речення визначає духовний вибір головного героя. Чайна церемонія
постає як життєва модель духовного очищення, заповнення життя глибоким
емоційним змістом.
Кавабата, проводячи своїх персонажів через ритуал чайної церемонії,
розкриває їх чесноти і вади, спонукає їх задуматися над своїм життям. З допомогою
обряду герої вчаться відділяти в собі брудне від чистого, потворне від красивого.
В творі немає повноцінної чайної церемонії, оскільки зображені в повісті
ритуали не відповідають основним принципам чайної церемонії. Чайна церемонія
постає як ідеал, до якого головний герой Кікудзі Мітані поступово наближається.
Спочатку героя до участі в церемонії спонукає красива і чиста дівчина Юкіко
Інамура, якій належить хустка, фуросікі, із зображеними на ній журавлями. Ця
дівчина виглядає втіленням принципів чайної церемонії і, хоча й допомагає герою
відкрити для себе нові цінності, залишається для нього недосяжною.
Цінності любові, краси, гармонії герой починає розуміти завдяки природним,
земним пані Ооті і її доньці Фуміко. Важливо, що стосунки з цими жінками
переплітаються з предметами чайної церемонії. Чашки, чайний павільйон, ваза
стають речами, що показують герою духовний світ батька, сутність кохання, земну,
природну красу жінки. Предмети чайної церемонії приводять Кікудзі до розуміння
основних принципів обряду – спокою, шанобливості, чистоти і гармонії.
Окрім того, предмети чайного обряду відкривають свою живу духовну
сутність, стають рівними співбесідниками, близькими друзями, сповненими
досконалості і краси.
 21
Дослідження повісті Ясунарі Кавабати «Тисяча журавлів» показує, що твір є
відображенням особливого світобачення, особливої культури, відмінної від
європейської. Тому таке дослідження може стати надзвичайно корисним під час
вивчення твору на уроках світової літератури. Воно допоможе краще зрозуміти
художній зміст повісті, ідеї письменника, своєрідність внутрішнього світу
персонажів.

Список використаних джерел

1. Вераксич И.Ю. Зарубежная литература. ХХ век: Курс лекций. Лекция № 25

[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://20v-euro-lit.niv.ru/20v-euro-lit/veraksich-hh-vek-kurs-lekcij/lekciya-25.htm
2. Вещь в японской культуре / Сост. Н.Г. Анарина, Е.М. Дьяконова. — М.: Вост.
лит, 2003. — 262 с.
3. Герасимова М.П. Образы вещей в произведениях Кавабата Ясунари / М.П.
Герасимова // Вещь в японской культуре / Сост. Н.Г. Анарина, Е.М.
Дьяконова. — М. : Вост. лит, 2003. — 262 с.: илл.
4. Гинзбург Л.Я. О психологической прозе / Л.Я. Гинзбург [Електронний
ресурс]. – Режим доступу:
http://modernlib.ru/books/ginzburg_lidiya/o_psihologicheskoy_proze/read/
5. Григорьева Т. П. Встреча чувств. Послесловие к сборнику избранной прозы
Я. Кавабаты [М.: Панорама, 1993] [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://noblit.ru/node/1112
6. Григорьева Т. П. Японская художественная традиція / Т. П. Григорьева:
Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», Институт
востоковедения Академии наук СССР. – Москва; 1979. – 190 с.
7. Даосизм [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://uk.wikipedia.org/wiki/Даосизм
 22
8. Даосизм. Философский энциклопедический словарь [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_philosophy/298/ДАОСИЗМ
9. Есин А.Б. Психологизм русской классической литературы [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://www.twirpx.com/file/1406426/
10.Кавабата, Ясунарі (1899-1972). Виступ на врученні Нобелівської премії
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tululu.org/b14481/
11.Кавабата Ясунари [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://myref.ru/get.php?id=75504
12.Кавабата, Ясунари [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://nobellaureate.ru/nobel_list/k/kawabata_yasunari
13. Кавабата, Ясунарі. Країна снігу / Ясунарі Кавабата. – К.,: «Дніпро». – 224 с.
14. Кавабата Ясунарі. Виплеканий красою Японії / Ясунарі Кавабата // Японська
література: Хрестоматія. Том III (XIX-XXст.) / Упорядники: Бондаренко І.П.,
Осадча Ю.В. – Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. – 536 с.
15. Кавабата Ясунарі – японський письменник [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://bibliograph.com.ua/encSuicid/56.htm
16. Мазурик В.П. Чайная чашка и ее функции в японском чайном действе
(тяною) / В.П.Мазурик // Вещь в японской культуре / Сост. Н.Г. Анарина, Е-
М.Дьяконова. — М.: Вост. лит, 2003. — 262 с.
17. Мещеряков А.Н. Кавабата Ясунари (1899–1972): жизнь и смерть с видом на
Фудзияму. Послесловие переводчика / А.Н. Мещеряков // Ясунари Кавабата.
Рассказы на ладони [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://loveread.ws/read_book.php?id=35949&p=73
18. Моно-но аварэ [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://ru.wikipedia.org/wiki/%CC%EE%ED%EE-%ED%EE_
%E0%E2%E0%F0%FD
19. Понятие психологизма в литературе, приемы и способы психологического
изображения [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://vision7.ru/publ/kursovye_raboti_i_ne_tolko_oni/ponjatie_psikhologizma_v_li
terature_priemy_i_sposoby_psikhologicheskogo_izobrazhenija/32-1-0-3419
 23
20. Психологізм [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://uk.wikipedia.org/wiki/Психологізм
21. Синтоїзм [Електронний ресурс]. Режим доступу:
http://studopedia.net/6_3446_sintoizm.html
22. Тисяча журавлів [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://uk.wikipedia.org/wiki/Тисяча_журавлів
23. Тядо [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Тядо
24. Японская чайная церемония [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.teaprofi.ru/kontent/yaponskaya-chaynaya-tseremoniya.html
25. Ясунарі Кавабата. Тисяча журавлів [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
lib.pmg17.vn.ua