Вступ ……………………………………………………………………………..

5
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЯ ОБЛІКУ І ЗВІТНОСТІ ТРАНСПОРТНИХ
ЗАСОБІВ…………………………........................................
1.1. Ринок транспортних послуг в Україні…………………………..………7
1.2. Нормативно-правове регулювання обліку транспортних
засобів…………………………………………………………………………15
1.3. Облік транспортних засобів на підприємстві……………..…………..24
1.4. Основні аспекти формування звітності транспортного підприємства
……………………………………………………………………………………50
РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА………………………………………….60
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..65
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………....68
ДОДАТКИ……………………………………………………………………….71
 Вступ

Актуальність теми дослідження. Ситуація, яка склалася на ринку

транспортних послуг в останні роки, пов'язана зі значним зменшенням
обсягів транспортних робіт, які здійснюються великими підприємствами, що
зумовлено як загальним зниженням суспільного виробництва, так і з
дробленням загального обсягу транспортної мережі на велику кількість
дрібних перевізників. Великі автотранспортні підприємства (АТП), які
експлуатують, обслуговують і ремонтують транспортні засоби, були створені
в період планової економіки і на даний момент не можуть конкурувати з
дрібними приватними перевізниками, оскільки змушені підтримувати
перерозвинену виробничо-технічну базу (ВТБ).

Із здійсненням економічних реформ та переходом до ринкових

механізмів господарювання економіка України поступово зростає. Розвиток
багатьох галузей народного господарства потребує збільшення обсягів
перевезень, а отже, й розвитку автомобільного транспорту. Проте через
значний фізичний знос основних виробничих фондів АТП, і насамперед
рухомого складу, вони не витримують конкуренції на ринку транспортних
послуг.

Сучасні підходи до бухгалтерського обліку господарських операцій, які

є основною діяльністю автотранспортних підприємств, мають характерні
риси радянської системи бухгалтерського обліку. На сьогоднішній день ці
питання до кінця не вирішені, незважаючи на розгляд цих питань науковцями
(П.Й. Атамась, Ф.Ф. Бутинець, Ю.К. Даньків, В.Б. Заходай, Н.П.Левицької).
Також є проблеми з обліком та контролем господарських операцій,
пов’язаних з автомобільними пасажирськими перевезеннями, особливо в
умовах підвищення тарифів на громадський транспорт, а також коли
неможливо встановити реальний обсяг пасажиропотоку.
 Вибір теми дослідження визначили такі причини, як те, що обліково-
розрахункової практика не відповідає сучасним вимогам господарювання,
методичні питання обліку виробництва недостатньо розроблені, а також
необхідність вивчення виникаючих і невирішених проблем у цій сфері,
пошук шляхів і способів їх вирішення, відсутність будь-яких наукових
розробок призводять до суттєвих проблем, пов’язаних із веденням
бухгалтерського обліку.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є теоретичне

обґрунтування та практична розробка рекомендацій щодо вдосконалення
обліку автотранспорту та автомобільного транспорту на автопідприємствах в
умовах ринку, підвищення його ефективності, аналітичності, спрямованості
на прийняття управлінських рішень. Реалізація поставленої мети виражалася
у вирішенні наступного комплексу завдань:

 уточнено теоретичні положення щодо економічного змісту собівартості

автомобільного транспорту;
 досліджено організаційно-технологічні особливості транспортного
виробництва та їх вплив на організацію бухгалтерського обліку;
 проаналізовано існуючу методику розрахунку собівартості
автомобільного транспорту та визначено основні напрямки її
вдосконалення.

Предмет та об’єкт дослідження. Предметом дослідження є теоретико-

методологічні питання обліку транспортних засобів та автомобільного
транспорту на підприємствах автомобільного транспорту.

Методологія дослідження. Теоретико-методологічною основою

роботи були законодавчі акти України, навчальні матеріали з питань обліку
автомобільного транспорту, нормативна база Мінтрансу України.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що

результати дослідження мають прикладний характер і спрямовані на
вдосконалення обліку транспортних засобів та автомобільного транспорту в
автотранспортних підприємствах.

Структура та обсяг роботи. Робота складається із вступу, двох

розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.
РОЗДІЛ І

МЕТОДОЛОГІЯ ОБЛІКУ І ЗВІТНОСТІ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

1.1 Ринок транспортних послуг в Україні

Автомобільний транспорт – це одна з найбільш важливих сфер

господарської діяльності, адже в процесі діяльності кожне підприємство має
перевозити матеріали, сировину та готову продукцію, використовуючи
власний транспорт або користуючись послугами автотранспортних компаній.

Основним завданням розвитку транспортно-дорожнього комплексу

України на середньострокову перспективу – визначення шляхів вирішення
проблем подальшого розвитку транспортної галузі, зростання попиту на
транспортні послуги та активізації інтеграційних процесів транспортно-
дорожнього комплексу України в європейську та світову транспортну
систему. Сучасний економічний стан України характеризується підвищенням
ролі транспорту, який забезпечує життєдіяльність населення, функціонування
та розвиток економіки держави, збереження її обороноздатності та
можливість досягнення зовнішньоекономічної ефективності країни.

Автомобільний транспорт відіграє важливу роль у соціально-

економічному розвитку країни. Сьогодні понад 100 тис. автомобільних
перевізників забезпечують перевезення 52% пасажирів і 64% вантажів.

Автомобільний транспорт в цілому забезпечує транспортні потреби

народного господарства і населення, але структура парку автобусів і
вантажівок є недосконалою. Велика частина транспортних засобів за своєю
конструкцією, пасажиромісткістю, вантажопідйомністю, типом кузова,
класом комфорту, видами і питомою витратою палива, не відповідають
сучасним вимогам

Основним законом, що визначає види та організацію автомобільного

транспорту, є Закон «Про автомобільний транспорт» № 2344 (далі – Закон №
2344). Відповідно до нього послуги автомобільного транспорту поділяються
на:

 пасажирські;
 вантажні;
 вантажно-пасажирські.

Послуги пасажирського автотранспорту загального користування

розділяють на таксі та автобусні.

Маршрутні таксі займаються перевезенням пасажирів, обов'язково

надаючи їм місця і висаджуючи та забираючи за бажанням. Не дивлячись на
те, що в назві присутнє слово «таксі», перевезення пасажирів даним видом
транспорту відноситься до автобусного транспорту. Вирішальним фактором
у даному випадку є кількість місць (дев'ять і більше), а також те, що
пасажири перевозяться за заздалегідь визначеними маршрутами, а не
індивідуально, як це практикують звичайні таксі

Автобусні перевезення - це переміщення людей і їх багажу в

механічному транспортному засобі, що містить більше дев'яти місць
(включаючи місце водія).

Автобусні перевезення пасажирів здійснюються двома шляхами:

1) регулярні перевезення - рух за маршрутом здійснюється з усіма

зупинками, які передбачені розкладом;
2) експрес - рух за маршрутом відбувається із скороченою кількістю зупинок
і зменшеним часом перевезення.

Перевезення за допомогою таксі - це перевезення пасажирів та їхнього

багажу окремо в легковому автомобілі з кількістю місць менше дев'яти.

Перевезення вантажів спеціальним автомобільним транспортом

здійснюється перевізниками на замовлення вантажовласників або
уповноважених ними осіб.
 За місцем надання автопослуги можна поділити на:

 внутрішні;
 міжнародні.

Внутрішні перевезення пасажирів на автобусах поділяються на:

 міські - за маршрутами, територією населеного пункту;

 позаміські — на маршрутах протяжністю до 50 км;
 міжміські (в межах області та міжобласні) - маршрути, протяжність
яких більше 50 км.

Є також туристичні перевезення та автобуси спеціального призначення

(на замовлення).

Перевезення на замовлення - це перевезення на умовах, погоджених

перевізником і замовником, за маршрутом, який визначили сторони
договору.

Туристичний транспорт — це нерегулярне перевезення пасажирів

заздалегідь визначеними маршрутами з туристичною метою.

Пасажирському перевізнику, що здійснює туристичні перевезення або

перевезення пасажирів на замовлення, забороняється проводити посадку
пасажирів на місцях, встановлених для посадки пасажирів на автобусних
лініях загального користування.

Міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним

транспортом відбуваються між пунктами відправлення та призначення, один
або обидва з яких розташовані за межами України. Міжнародні автомобільні
перевезення пасажирів і вантажів організовуються перевізниками відповідно
до міжнародних правил автомобільних перевезень.

Правила здійснення міжнародних перевезень вантажів автомобільним

транспортом на території України затверджуються центральним органом
виконавчої влади в галузі транспорту (Міністерство транспорту та зв’язку
— далі Мінтрансзв’язку), що, зокрема, зазначено в ст. Постанова Кабінету
Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуг пасажирського
автомобільного транспорту» за № 176 (далі – Постанова № 176).

Міжнародне співробітництво у сфері міжнародних перевезень

пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснює центральний
орган виконавчої влади в галузі транспорту (Міністерство інфраструктури),
який у межах своїх повноважень:

 організовує контроль за виконанням міжнародних договорів України

щодо міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним
транспортом;
 бере участь у заходах щодо укладення міжнародних договорів на
міжнародне перевезення пасажирів і вантажів автомобільним
транспортом;
 забезпечує видачу документів, що дозволяють міжнародне перевезення
пасажирів і вантажів автомобільним транспортом тощо.

Організацію перевезень пасажирів на автобусних лініях загального

користування виконує державний орган - управління автомобільного
транспорту Міністерство інфраструктури України, а також органи
місцевого самоврядування в порядку, визначеному постановою № 176 та в
межах делегованих законом повноважень № 2344.

Туристичні перевезення та спеціальні перевезення на замовлення

організовуються перевізниками відповідно до вимог Закону № 2344 та
Постанови № 176, виходячи з попиту на такі послуги.

Місцеві ради та їх виконавчі органи в межах своїх повноважень

проводять організацію перевезення пасажирів автомобільним транспортом на
території відповідного населеного пункту.

Соціально значущі послуги автомобільного транспорту загального

користування - це послуги з перевезення пасажирів на автобусних лініях
загального користування за тарифами, визначеними уповноваженими
органами, та на пільгових умовах відповідно до законодавства (постанова
КМУ № 176). Законодавством встановлено, що збитки пасажирського
перевізника від пільгових перевезень (наприклад, студентів, пенсіонерів та
інших пільгових категорій громадян) і від перевезень за звичайними
збитковими тарифами (наприклад, внутрішньоміські автобусні маршрути)
відшкодовуються в повному обсязі за рахунок коштів відповідних бюджетів
(порядок здійснення компенсацій буде розглянуто пізніше).

Правила надання послуг з перевезення пасажирів затверджені

постановою Кабінету Міністрів України (постанова № 176) та наказом
Мінтрансзв’язку № 21 «Порядок і умови організації перевезень пасажирів і
багажу автомобільним транспортом» за № 21 (далі — наказ № 21).

Надаючи послуги з перевезення пасажирів за допомогою

автомобільного транспорту, потрібно мати такі документи:

 для перевізника — ліцензія, ліцензійна картка, договір з клієнтом на

перевезення пасажирів, паспорт маршруту, а також документ, що
засвідчує законне право використання транспортного засобу;
 для водія транспортного засобу - посвідчення водія, реєстраційні
документи на транспортний засіб, дорожній лист, схема маршруту,
розклад руху, тарифна таблиця, завірена керівником автотранспортного
підприємства (крім міського транспорту), а також дозвіл клієнта на
перевезення (якщо це спецзамовлення) .

Відповідно до ст. 40 Закону № 2344 перевізником пасажирів може бути

суб’єкт господарювання, який, відповідно до закону, на підставі ліцензії
надає послуги за договором перевезення пасажирів виключно транспортним
засобом загального користування, якщо використовує його на правовій
основа.
 Для перевезення пасажирів спецрейсами (на замовлення) та для
туристичних перевезень необхідні такі документи:

 для перевізника – ліцензія, що засвідчує на право використання

автобуса;
 для водія автобуса - посвідчення водія, дорожній лист, реєстраційні
документи на транспортний засіб.

Для перевезення пасажирів на таксі необхідно мати такі документи:

 для перевізника – ліцензія на право надання послуг з перевезення

пасажирів та їх багажу;
 для водія таксі необхідно мати посвідчення водія, дорожній лист та
свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

При організації перевезення пасажирів основні економічні відносини

утворюються між перевізником і автостанцією (автовокзалом). Ці відносини
регулюються договорами. Тут можна сказати, що основним завданням
перевізника є забезпечення водія транспортним засобом для перевезення
пасажирів. До завдань автостанції входить підготовка розкладу руху
автобусів, прийом і висадка пасажирів та автобусів, продаж квитків,
диспетчеризація руху тощо. Таким чином, законодавство чітко розмежовує
функції автостанції, перевізника і організатора перевезень.

Облаштування автостоянок та автостанцій.

Абсолютна більшість автомобільних парків (АТП) в Україні

приватизовані та функціонують у формі приватних підприємств (акціонерних
товариств, товариств з обмеженою відповідальністю тощо). На ринку
автопослуг значна частка належить приватним підприємцям – фізичним
особам, які надають послуги паралельно традиційним АТП.
 Змінилася і сама структура АТП. Щоб збільшити доходи і зменшити
витрати, і таким чином зберегти свої позиції в конкурентній боротьбі з
новими структурами, багато АТП знайшли вихід в створенні дочірніх
підприємств на своїй базі, та шляхом залучення приватних підприємців.
Транспортна та паркова інфраструктура передається їм в оренду. Дочірні
підприємства та підприємці зазвичай працюють за спрощеною системою
обліку та оподаткування (єдиний податок), що значною мірою знижує
податкове навантаження та спрощує облік діяльності. Не виключається
можливість діяльності компаній на загальних засадах оподаткування.

Практика показує, що серед підприємців-орендарів помітна

присутність керівництва АТП або їх близьких родичів. Для бухгалтера це
важливо, адже свідчить про наявність у діяльності АТП пов’язаних осіб. Цей
факт не можна ігнорувати у фінансовій звітності про доходи та витрати, а
також при розрахунку податку на додану вартість та податку на прибуток
АТП ( застосування при звичайній ціні на роботи, послуги, товари тощо).

Структура автовокзалів України була сформована ще за радянських

часів, але на практиці вона збереглася донині. Проте автостанції та
автовокзали не є юридичними особами і, як правило, діють як філії
автотранспортних підприємств області. Останні з колишніх державних
підприємств перетворено в акціонерні товариства, товариства з обмеженою
відповідальністю. Наприклад, у Житомирській області є ТОВ
«Житомироблавтотранс», у Сумській – ТОВ «Сумиоблавтотранс» тощо. Їм
належать усі автостанції та автовокзали, розташовані на відповідній
території.

У сегменті автомобільних перевезень міжміського сполучення

з’явилися нові структури – іноземні та вітчизняні приватні компанії, які
об’єднали фізичних осіб-підприємців – власників автобусів малого класу.
Вони курсують переважно між великими містами, обласними центрами та в
напрямку Києва у режимі швидкісного транспорту. Особливість діяльності
цих перевізників є те, що майже ніхто з них не користується послугами
української мережі автостанцій. Тому вони поза розкладом, затвердженим
Укравтотрансом (департаментом Міністерства інфраструктури), і поза
межами затвердженого тарифу. З метою надання офіційного характеру своїй
діяльності ці перевізники здійснюють «нерегулярні перевезення» або «на
замовлення».

Фактично такі приватні перевізники мають свої внутрішні тарифи,

розклад руху, власні диспетчерські служби та служби замовлення. Водії
автобусів приймають кошти за проїзд. Касові апарати відсутні. У своїй
діяльності підприємці отримують доходи та несуть певні витрати. Проте
спрощена система обліку та оподаткування дозволяє їм уникнути ускладнень
з фінансовим та податковим обліком та у відносинах з податковою.

Договори перевезення пасажирів та вплив їх умов на організацію обліку

Для автомобільних перевезень використовується кілька видів

договорів. По-перше, договір перевезення між перевізником і пасажирами -
фізичними особами, як правило, не укладається в письмовій формі. Одним із
видів договору в цьому випадку є проїзний квиток, який є підставою для
наступних правових дій, гарантій здоров'я і життя, а також кількості та якості
послуг для пасажира.

Також можливий варіант, коли між перевізником і автостанцією

укладається письмовий договір на перевезення пасажирів. У більшості
регіонів України автостанції (автовокзали) не є юридичними особами, тому
за таким договором функції клієнта (автостанції), як правило, виконує
регіональне автотранспортне підприємство, якому належить автостанція. При
цьому договори мають ознаки договору доручення, згідно з яким автостанція
може виконувати дії перевізника, в тому числі отримувати гроші.

Характер та умови договорів необхідно враховувати при організації

бухгалтерського обліку та оподаткування, зокрема визначаючи:
  порядок оформлення підсумкових документів про доходи та витрати
автостанції та перевізника;
 статус платника податків (повірений або довірена особа);
 порядок обчислення податків (з основного розміру доходу або з
винагороди).

У сфері міжнародних договорів важливе значення мають положення, що

стосуються визначення валюти доходу та порядку розрахунків з іноземними
особами, а також порядку страхування пасажирів і сплати податків.

Автотранспортні засоби, що використовуються для перевезення

пасажирів, обов’язково повинні мати ліцензійну картку, а підприємство
(фізична особа), що здійснює автомобільні перевезення, — ліцензію.

Необхідність ліцензії на здійснення автомобільних перевезень

визначається Законом про ліцензування.

У разі, якщо фізична або юридична особа (підприємство) використовує

автотранспортні засоби лише для власних господарських або виробничих
потреб, а громадяни - для особистих цілей, то цей транспорт вважається
відомчим (внутрішнім, особистим), а тому ліцензія на перевезення не
потрібна

Вимоги для отримання ліцензії на автомобільні перевезення досить

високі. Для отримання ліцензії суб’єкта господарювання необхідно подати
заяву до Державного департаменту Міністерства інфраструктури України,
яка повинна містити такі відомості про заявника:

а) найменування підприємства (для юридичної особи) або П.І.Б. (для

фізичної особи);

б) місцезнаходження юридичної або фізичної особи. Якщо фізична особа

здійснює діяльність за місцем проживання, то зазначається місце реєстрації
(прописки).У разі наявності у заявника філій та інших відокремлених
підрозділів, які працюють на підставі однієї ліцензії, у заяві зазначається їх
місцезнаходження;

в) банківські дані особи;

г) ідентифікаційний код юридичної особи або ідентифікаційний номер

фізособи - платника податків та інших обов'язкових платежів. Також
необхідні паспортні дані;

д) види господарської діяльності, на які юридична чи фізична особа має

намір отримати ліцензію.