1

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет менеджменту
Кафедра підприємництва, менеджменту організацій та логістики

Група __6.0730-МБ2______
шифр

Курсова робота

з дисципліни «Регіональний менеджмент»

на тему:
Регіональні особливості розвитку та розміщення транспортного комплексу
України

Студент (ка) ____________________________________Петренко В.О._________

(підпис, дата) (прізвище, ініціали)

Перевірив: к.е.н., доцент___________________________Полусмяк Ю.І.

(вчене звання, посада) (підпис, дата) (прізвище, ініціали)

Оцінка захисту _________________ Дата «____» _________________ 20 22 р.

Запоріжжя 2022
 2

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТРАНСПОРТНОГО
КОМПЛЕКСУ РЕГІОНУ…………………………………………………………5
1.1 Поняття та галузева структура транспортного комплексу…………………5
1.2 Поняття та складові транспортної системи регіону………………………...9
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ТРАНСПОРТНОГО КОМПЛЕКСУ
УКРАЇНИ ТА ЇЇ РЕГІОНІВ……………………………………………………..13
2.1 Загальна характеристика транспорту України…………………………….13
2.2 Наземний транспорт України……………………………………………….16
2.3 Водний транспорт……………………………………………………………20
2.4 Повітряний транспорт……………………………………………………….22
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
ТРАНСПОРТНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ………………………………..26
3.1 Основні проблеми розвитку транспортного комплексу України………...26
3.2 Перспективи розвитку транспортної системи України…………………...29
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...33
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….36
 3

ВСТУП

Транспортна система відіграє важливу роль у функціонуванні та

розвитку економіки регіону, забезпечує зв’язок виробництва й споживання, є
каталізатором активності економіки й руху товарно-матеріальних потоків,
підтримує мобільність робочої сили та задовольняє потреби населення у
перевезеннях. Розвинена транспортна система формує «каркас» регіонів і є
основою для територіального розподілу праці, обумовлює динамічність і
ефективність соціально-економічного розвитку як окремих регіонів, так і
країни в цілому. Проте сучасна транспортна система України та її регіонів
переживає період глибокої системної кризи, оскільки стан інфраструктури і
рівень організації перевезень за багатьма параметрами не відповідають
зростаючим потребам суспільства та європейським стандартам якості
надання транспортних послуг. Це знижує ефектність функціонування
транспортної системи регіону та зумовлює необхідність подальшого
розвитку транспортної системи регіону як невід’ємної складової його
інфраструктури.
На сучасному етапі розвитку країни та її регіонів існує низка проблем,
які породжують неефективну економічну діяльність, як на регіональному, так
і на державному рівнях. Вирішення проблем потребує перегляду питань
функціонування існуючої регіональної транспортної системи, адже від її
ефективності залежить ритмічність і ефективність роботи всіх підприємств
регіону, а відтак - стан його соціальної сфери, що обумовлює актуальність
обраного напряму дослідження. Питаннями розвитку транспортного
комплексу України та регіонів займається досить велика кількість вчених,
серед яких Ю.Є. Пащенко, Новак В.О., Макозов О.В., Бойко О.В.,
Макаренка М.В. та інші.
Метою роботи є дослідження розвитку та розміщення транспортного
комплексу України.
Відповідно до поставленої мети було виділено наступні завдання:
 4

- визначити поняття та галузеву структуру транспортного комплексу;

- розглянути поняття та складові транспортної системи регіону;
- проаналізувати загальну характеристику транспорту України;
- дослідити основні проблеми розвитку транспортного комплексу
України;
- вивчити перспективи розвитку транспортної системи України.
Об’єктом дослідження є транспортний комплекс України.
Предметом дослідження є теоретичні основи та перспективи розвитку
транспортної системи України.
При написанні роботи використано загальнонаукові та спеціальні
методи: узагальнення та синтезу, порівняльного, статистичного та
економічного аналізу.
Структура курсової роботи складається зі вступу, трьох розділів,
висновків, списку використаних джерел.
 5

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТРАНСПОРТНОГО
КОМПЛЕКСУ РЕГІОНУ

1.1 Поняття та галузева структура транспортного комплексу

Транспорт – одна з найважливіших галузей матеріального

виробництва, що забезпечує потреби господарства й населення в усіх видах
перевезень [2, c. 97].
Транспорт України є однією з найважливіших галузей суспільного
виробництва і покликаний задовольняти потреби населення та суспільного
виробництва в перевезеннях, дозволяє розширити масштаби виробництва,
зв’язати виробництво із споживачами і, таким чином, стимулює підвищення
рівня активності економіки. Роль і місце транспорту у суспільному
виробництві визначають необхідність його пріоритетного розвитку,
формування державної політики, спрямованої на забезпечення транспорту
підготовленими фахівцями, транспортними засобами, паливно-
енергетичними та матеріально-технічними ресурсами.
Географічне розташування території України дає змогу на відміну від
багатьох країн Європи розвивати транспортні зв’язки в усіх напрямах,
використовуючи практично всі види транспорту. Транспортні системи з
використанням залізничного, автомобільного, водного, авіаційного
транспорту мають розвинуту мережу магістральних сполучень, здатні
забезпечити внутрішні та транзитні перевезення вантажів та пасажирів у
внутрішньо регіональних та міжрегіональних напрямах,
зовнішньоекономічні транспортні зв’язки України з іншими державами.
Вихід до Чорного та Азовського морів, судноплавність Дніпра та Дунаю
відкривають можливості для комплексного використання різних видів
транспорту, створюючи таким чином транспортні системи для прискореного
та ефективного забезпечення потреб країни в перевезеннях. В умовах нових
 6

економічних відносин визначаються сфери раціонального використання

кожного виду транспорту, формуються транспортні пріоритети.
До складу залізничного транспорту входять підприємства залізничного
транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, рухомий склад
залізничного транспорту, залізничні шляхи сполучення, а також промислові,
будівельні, торговельні й постачальницькі підприємства, навчальні заклади,
заклади охорони здоров’я та культури, науково-дослідні, проектно-
конструкторські організації, підприємства промислового залізничного
транспорту та інші підприємства, незалежно від форм власності, що
забезпечують його діяльність.
До складу автомобільного транспорту входять підприємства
автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і
вантажів, авторемонтні і шиноремонтні підприємства, рухомий склад
автомобільного транспорту, автомобільні шляхи сполучення, транспортно-
експедиційні підприємства, а також автовокзали і автостанції, навчальні
заклади, ремонтно-будівельні організації та соціально-побутові заклади, інші
підприємства, незалежно від форм власності, що забезпечують роботу
автомобільного транспорту.
До складу морського транспорту входять підприємства морського
транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти, судна,
судноремонтні заводи, морські шляхи сполучення, а також підприємства
зв’язку, промислові, торговельні, будівельні і постачальницькі підприємства,
навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, фізичної культури, науково-
дослідні, проектно-конструкторські організації та інші підприємства,
незалежно від форм власності, що забезпечують роботу морського
транспорту [3].
До складу річкового транспорту входять підприємства річкового
транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти, судна,
суднобудівно-судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази,
підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв’язку,
 7

промислові, торговельні, будівельні й постачальницькі підприємства,

навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, культури, проектно-
конструкторські організації та інші підприємства, незалежно від форм
власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.
До складу авіаційного транспорту входять підприємства повітряного
транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів,
аерофотозйомки, виконання послуг при здійсненні сільськогосподарських
робіт, а також аеропорти, аеродроми, аероклуби, транспортні засоби, системи
управління повітряним рухом, навчальні заклади та інші підприємства,
незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авіаційного
транспорту.
До складу міського електротранспорту входять підприємства міського
електротранспорту, що здійснюють перевезення пасажирів та вантажів,
рухомий склад, трамвайні і тролейбусні лінії, ремонтно-експлуатаційні депо,
службові приміщення, фунікулери, канатні дороги, ескалатори, заводи по
ремонту рухомого складу і виготовленню запасних частин, споруди
енергетичного господарства та зв’язку, промислові, ремонтно-будівельні,
торговельні та постачальницькі організації, навчальні заклади, науково-
дослідні та проектно-конструкторські установи, заклади охорони здоров’я та
культури та інші підприємства незалежно від форм власності, що
забезпечують роботу міського електротранспорту.
Промисловий залізничний транспорт являє собою транспортно-
технологічний комплекс, який забезпечує системне переміщення вантажів в
процесі виробництва між виробництвами в межах одного підприємства,
виробничими циклами, окремими операціями або підприємствами в цілому.
Промисловий залізничний транспорт не належить до складу залізничного
транспорту загального користування, але взаємодіє з ним [7, c. 134].
До складу відомчого транспорту належать транспортні засоби
підприємств, установ та організацій. Підприємства, які мають відомчий
 8

транспорт, повинні забезпечувати його розвиток і утримання на рівні, що

відповідає вимогам безпеки при наданні транспортних послуг.
До складу транспортної системи регіону входять: транспортні засоби,
шляхи і споруди галузевих видів транспорту, засоби забезпечення технічної
та експлуатаційної готовності транспортної техніки, засоби забезпечення
експлуатаційної готовності транспортних шляхів і споруд, система
управління транспортним процесом.
Підприємства транспорту зобов’язані забезпечувати:
– потреби громадян, підприємств і організацій у перевезеннях;
– обслуговування пасажирів під час довготривалих перевезень
доброякісною питною водою, харчуванням тощо;
– якісне і своєчасне перевезення пасажирів та вантажів;
– виконання державних завдань (контрактів) щодо забезпечення потреб
оборони і безпеки України;
– безпеку перевезень, запобігання аваріям і нещасним випадкам;
– безпечні умови перевезень;
– охорону навколишнього природного середовища від шкідливого
впливу транспорту;
– права на пільги громадян щодо користування транспортом [9, c. 72].
Отже, транспортна система – це поєднання різних видів
транспорту, транспортних вузлів та магістралей, а також підприємств,
організацій, фірм та певних виробничих комплексів. Вона призначення
для задоволення потреб населення та підприємств у перевезеннях [2, с.
185]. Галузева структура транспортної системи складається з
залізничного, автомобільного, трубопровідного, морського, річкового та
авіаційного транспорту, підприємств, установ та організацій транспортного
напрямку, транспортних шляхів та підприємств, що забезпечують
перевезення.
 9

1.2 Поняття та складові транспортної системи регіону

Однією з найяскравіших характеристик щодо рівня розвитку певного

регіону була й залишається транспортна система. Як у повсякденному житті
«людину зустрічають за одягом», адже це перше, що «впадає в око», так само
і про територію складають враження за певними зовнішніми ознаками, до
яких і належить регіональна транспортна система: кожен відвідувач регіону
насамперед стикається з проблемою транспортування, і від того, наскільки
розвиненою є зазначена система, залежить і перше враження, а в кінцевому
результаті – і розвиток території. У цілому транспорт – це специфічна
комунікаційна інфраструктурна галузь матеріального виробництва й сфери
обслуговування, яка забезпечує потреби населення й господарства з усіх
видів перевезень. Це матеріальна основа розвитку зовнішніх і виробничо-
технологічних внутрішніх зв’язків країни. Він бере участь у перевезенні
напівфабрикатів, сировини, готової продукції, матеріалів та доставці їх
споживачам, а також перевозить пасажирів. Транспорт є необхідною умовою
територіального поділу праці, спеціалізації регіонів, їх комплексного
розвитку. Транспортний фактор здійснює вплив на розміщення й галузеву
структуру виробництва, без його врахування не можна досягти раціонального
розміщення продуктивних сил [8, c. 84].
Спираючись на загальновідоме поняття системи, як сукупності
пов’язаних між собою складових елементів, можна з впевненістю
стверджувати, що саме транспорт виступає основною складовою у
регіональній транспортній системі. Розглядаючи транспорт як основну
складову будь-якої регіональної транспортної системи, не можна оминути
увагою різновиди транспорту, які існують на сьогоднішній день. Існує багато
підходів щодо класифікації різновидів транспорту, які пропонують поділяти
транспорт на такі види: транспорт рухомий людською силою та рухомий
силою тварин, повітряний, рейковий, дорожній, водний та інші види
транспорту [18, c. 89].
 10

Безумовно з точки зору регіонального розвитку не всі різновиди

транспорту, представлені у цій класифікації, мають однакове значення для
розвитку певного регіону. Тому варто зробити певні зауваження щодо
окремих класифікаційних груп чи певних різновидів, а саме: для більшості
регіонів такі класи транспорту як транспорт рухомий людською силою та
транспорт рухомий силою тварин не мають великого значення, тому що
вплив цих видів транспорту на національне господарство більшості регіонів
світу є мінімальним, окрім того, вони не підпорядковуються
централізованому управлінню; винятком можуть бути окремі екзотичні
туристичні регіони, або дуже відсталі економічно нерозвинені регіони світу;
до специфічних різновидів належать всі транспортні засоби, що входять до
групи повітроплавання; такий різновид транспорту розповсюджений в
основному в туристичних регіонах і використовується з розважальною чи
спортивною метою, оскільки як і попередні два різновиди, діяльність цієї
групи транспорту здійснює майже невідчутний вплив на народне
господарство більшості регіонів світу й не підпорядковується
централізованому управлінню; рейковий вид транспорту у більшості регіонів
світу поділяється на такі підтипи, як залізничний міський та залізничний
магістральний.
Такий різновид як космічний транспорт взагалі є ланкою світової
транспортної системи, але він не може належати до жодної регіональної
транспортної системи. Таким чином, основними видами транспорту як
одного з ключових елементів у транспортній системі регіону є: авіаційний,
рейковий, дорожній, трубопровідний, водний.
Розглядаючи транспортну систему регіону можна визначити фактори,
які впливають на її розміщення та функціонування. Це базовий стан
транспортної галузі; науково-технічний прогрес; капітальні вкладення,
спрямовані на інноваційний розвиток транспорту; розвиток міжгалузевих та
міжтериторіальних зв’язків; розміщення вантажоутворювальних галузей
промисловості, сільського господарства, будівництва тощо в регіоні; рівень
 11

розвитку промисловості; політика держави у сфері оподаткування, тарифо- і

ціноутворення тощо; рівень екологічного забруднення та ін. У структурі
транспортної системи регіону різні види транспорту мають певну специфіку
функціонування, особливо сьогодні, коли зростають вимоги щодо якості
послуг, забезпечення максимальної швидкості та зручності перевезень за
умови мінімального використання відповідних ресурсів. На розвиток
окремих видів транспорту поряд із внутрішніми інфраструктурними (що
визначаються кількісними та якісними характеристиками транспортної
мережі й рухомих транспортних засобів) і регіональними чинниками також
вагомий вплив справляють глобальні чинники, а саме: стан, тенденції,
динаміка і структура розвитку світової торгівлі товарами, відповідно до якої
формується попит та той чи інший вантажопотік на світових ринках та, як
наслідок, визначається обсяг попиту на послуги з перевезень певними видами
транспорту.
Отже, саме їх потрібно враховувати при дослідженні тенденцій
розвитку окремих видів транспорту та всієї транспортної системи регіону в
цілому [20, c. 234]. Поряд з впливами на регіональну транспортну систему
вищеозначеної сукупності факторів, сама система може впливати на:
економічний розвиток регіону; інвестиційнуy привабливість суб’єктів
господарювання і територіальних утворень регіону; забезпеченість населення
якісними транспортними послугами; конкурентоспроможність та
екологічний стан регіону; економічне зростання та наповнення місцевого
бюджету; обороноздатність країни тощо.
Таким чином, в результаті дослідження сутності поняття «транспортна
система регіону» було визначено: під терміном «транспортна система
регіону» необхідно розуміти сукупність транспортних засобів,
інфраструктури поєднаних системою управління, що функціонують на
певній території, з метою задоволення потреб населення та суб’єктів
економічної діяльності у перевезеннях пасажирів і вантажів; розвиток
транспортної системи регіону залежить від наявного транспортного
 12

потенціалу – сукупності реалізованих і ще незадіяних матеріальних і

нематеріальних ресурсів, які можуть бути використані для покращення
якісних і кількісних характеристик транспортної системи регіону.
 13

РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ТРАНСПОРТНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ
ТА ЇЇ РЕГІОНІВ

2.1 Загальна характеристика транспорту України

Транспорт є галуззю, яка знаходиться на стику виробничої сфери і

сфери послуг. Він не створює ніяких матеріальних цінностей, а забезпечує
перевезення вантажів і людей, розвиваючи зв’язки між підприємствами,
галузями, регіонами. Його ще називають «кровоносною системою
економіки», бо він є необхідною умовою функціонування господарства.
Транспорт поділяється на вантажний і пасажирський, залежно від того,
які об’єкти ним перевозяться. Вантажний транспорт забезпечує виробничі
зв’язки між підприємствами і доставку населенню продуктів споживання;
основними показниками ефективності його роботи є вантажоперевезення
(кількість перевезених за рік вантажів у тоннах) і вантажообіг (добуток
обсягу перевезеного вантажу на відстань перевезень (т. км)).
Пасажирський транспорт забезпечує перевезення населення; його
основними показниками є пасажироперевезення (кількість пасажирів,
перевезених за рік) і пасажирообіг (добуток кількості пасажирів на відстань
перевезень, вимірюється у пасажирокілометрах).
Виділяють такі види транспорту: залізничний, автомобільний,
трубопровідний, морський, річковий, авіаційний [13].
Залежно від середовища переміщення їх групують у наземний, водний і
повітряний транспорт.
Кожен з них має свою специфіку. Для забезпечення роботи
господарства країни всі види транспорту повинні бути взаємопов’язані,
працювати злагоджено. Сукупність усіх видів транспорту, об’єднаних між
собою транспортними мережами (дорогами) і вузлами, в яких відбувається
обмін вантажами і пасажирами, називається транспортною системою.
 14

Перше місце за вантажообігом і пасажирообігом серед усіх видів

транспорту в Україні займає залізничний. Він виконує важливу роль як у
внутрідержавному, так і міждержавному сполученні на далекі відстані.
Найважливіші залізничні магістралі України нині – Київ – Фастів – Козятин
– Здолбунів – Львів – Чоп; Фастів – Знам’янка – Дніпропетровськ – Донбас;
Київ – Полтава – Харків; Кривий Ріг – Запоріжжя – Донбас; Харків – Донбас;
Харків – Запоріжжя, а також ті, що йдуть до морських портів та державних
кордонів країни. Найбільші залізничні вузли – Київ, Львів, Харків,
Дніпропетровськ, Знам’янка, Ясинувата, Запоріжжя. Найбільш
завантаженими в Україні є колії Донбасу і Придніпров’я, де в структурі
перевезень переважають вугілля, залізна і марганцева руди, метал. Крім того,
залізницями перевозиться значна кількість будівельних матеріалів та зерна.
В межах України функціонують Львівська, Південно-Західна, Одеська,
Придніпровська і Донецька залізниці. Усі вони виконують значний обсяг
внутрішніх та експортно-імпортних перевезень, а на Львівській залізниці
сформувалися потужні залізничні вузли, що працюють на країни Центральної
і Західної Європи (Львів, Ковель, Чоп).
Певні проблеми у міжнародних перевезеннях виникають у зв’язку з
різною шириною колій в Україні (т. зв. широка колія) та її західних сусідів (т.
зв. європейська колія). Заміна коліс на кордонах призводить до втрати часу
під час транспортування.
Автомобільний транспорт здійснює перевезення різноманітних
вантажів і пасажирів переважно на короткі і середні відстані. За кількістю
перевезених вантажів і пасажирів йому немає рівних серед усіх видів
транспорту.
Загальна довжина автомобільних шляхів в Україні становить 169 тис.
км, майже всі вони – з твердим покриттям. Переважання рівнинного рельєфу
сприяє більш-менш рівномірному розвитку автомобільної мережі на всій
території України.
 15

Найважливіші автомагістралі – Київ – Житомир – Рівне – Львів –

Ужгород; Київ – Полтава – Харків; Київ – Умань – Одеса; Харків –
Запоріжжя. Автомагістралями називають шляхи, які забезпечують високу
пропускну здатність та швидкість руху. Серед них виділяються автостради –
дороги, що мають по кілька смуг в обох напрямках руху і не мають перетину
з іншими шляхами на одному рівні. За довжиною автострад Україна
поступається багатьом європейським країнам. Низька і якість доріг та
автосервісу, що створює проблеми від інтеграції української транспортної
мережі у загальноєвропейську.
Великими транспортними вузлами є Київ, Харків, Дніпропетровськ,
Донецьк, Запоріжжя, Умань, Львів. Зростає роль автомобільного транспорту
у перевезеннях на далекі відстані та в міжнародному сполученні. Основні
«виходи» з України — автошляхи з Ковеля, Львова, Ужгорода, Чернівців,
Одеси, Ізмаїла, Маріуполя, Харкова, Сум, Глухова, Чернігова.
У перспективі транспортна мережа все тісніше інтегруватиметься у
високорозвинену європейську комунікаційну систему. Зокрема,
передбачається будівництво транс’європейської автостради Київ – Мадрид.
Трубопровідний транспорт відіграє важливу роль у переміщенні нафти
і нафтопродуктів, природного газу. Загальна довжина трубопроводів України
– понад 40 тис. км, з них 35 тис. км — газопроводи. Перший газопровід
Дашава – Стрий – Дрогобич почав діяти у 1924 році.
Розрізняють газопроводи внутрідержавного значення і транзитні. Серед
перших найбільші: Шебелинка – Харків, Шебелинка – Дніпропетровськ –
Кривий Ріг – Одеса – Кишинів, Шебелинка – Диканька – західні райони
України.
Річковий транспорт здійснює, в основному, внутрідержавні
перевезення вантажів і, в незначній кількості, міждержавні. Загальна
довжина річкових судноплавних шляхів країни – близько 4 тис. км.
Найважливіша судноплавна артерія – Дніпро, а також його притоки Десна і
Прип’ять. Міжнародні перевезення здійснюються переважно по р. Дунай, яка
 16

сполучає Україну з багатьма європейськими державами. Основними

вантажами, що перевозяться річковим транспортом, є мінеральні будівельні
матеріали, руда, кам’яне вугілля, зерно, метал. Найбільші річкові порти –
Київ, Черкаси, Кременчук, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Херсон, Ізмаїл, Рені.
Морський транспорт відіграє важливу роль в експортно-імпортних та
каботажних перевезеннях. Каботажними називають перевезення між портами
однієї держави.
За обсягами перевезень авіаційний транспорт займає останнє місце У
транспортній системі України. Це – наймолодший вид транспорту, що
виконує важливі функції у зв’язках нашої країни з іншими державами світу.
Він здійснює, насамперед, перевезення пасажирів, а також пошти і вантажів,
які швидко псуються. Найбільші аеропорти – у Києві (Бориспіль і Жуляни),
Харкові, Львові, Донецьку.

2.2 Наземний транспорт України

Найбільше народногосподарське значення для України має наземний

транспорт, його частка структурі вантажних та пасажирських перевезень
є найбільшою. Наземний транспорт включає такі види транспорту:
залізничний, автомобільний та трубопровідний.
Залізничний транспорт загального користування являє собою
виробничо-технологічний комплекс організацій і підприємств, призначений
для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення України в
перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях. Транспортні
послуги надаються усім споживачам без обмежень за ознаками форми
власності та видів діяльності [11, c. 104].
Залізничний транспорт є однією з важливих базових галузей економіки,
забезпечує внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв’язки, потреби
населення у перевезеннях. Залізничним транспортом загального
 17

користування здійснюються магістральні перевезення між країнами,

регіонами держави, підприємствами; забезпечуються транзитні перевезення
через територію України. Для нього характерні велика дальність і висока
швидкість перевезень. Виступає як надійний партнер, задовольняє потреби
відправників вантажів, сприяє зміцненню обороноздатності держави,
міжнародному співробітництву, забезпечує високу ефективність перевезень.
Діяльність працівників залізничного транспорту безпосередньо
позитивно впливає на розвиток економіки країни в цілому та окремих
регіонів, на задоволення соціальних потреб. Перевезення вантажів для
задоволення попиту на внутрішні транспортні послуги забезпечуються за
доступними тарифами, не завжди рентабельні, але соціально важливі
перевезення, що сприяє створенню нових робочих місць.
Управління діяльністю на залізничному транспорті України
здійснюється центральним органом виконавчої влади (Міністерством
транспорту та зв’язку України). Територіальне управління діяльністю
здійснюється територіально-галузевими об’єднаннями – залізницями.
Залізниця є основною організаційною ланкою на залізничному транспорті, до
її складу входять транспортні підприємства, установи та організації. При
централізованому управлінні здійснює перевезення пасажирів та вантажів у
визначеному регіоні транспортної мережі. На території України діють шість
залізниць: Донецька, Львівська, Одеська, Придніпровська, Південна,
Південно-Західна.
Відсутні пасажирські вагони міжнародного сполучення, які відповідали
б європейським стандартам за санітарними вимогами, рівню комфортності.
Недостатня кількість вантажних вагонів, цистерн, тягового рухомого складу.
В складному стані знаходиться колійне господарство галузі, із-за чого
впроваджуються обмеження швидкості поїздів до 60-40 км/год. Відстає від
європейських стандартів рівень технологічного та інформаційного
забезпечення діяльності залізничного транспорту.
 18

На транспорті впроваджено реформування існуючої системи

управління транспортом, впроваджена ефективна і гнучка система
управління, яка охопила стрімку модернізацію, впровадження економічних
методів стимулювання роботи працівників, економічні методи
господарювання. Програмами розвитку залізничного транспорту,
передбачено створення сучасної телекомунікаційної мережі та впровадження
новітніх технологій, реформування системи управління галуззю тощо.
Для забезпечення виробничого процесу крупні підприємства мають
власний (відомчий) залізничний транспорт.
Автомобільний транспорт
Особливе місце серед різних видів транспорту займає автомобільний,
що забезпечує задоволення потреб населення та підприємств у перевезеннях
пасажирів та вантажів автомобільними транспортними засобами.
Автомобільний транспорт більш мобільний по своїй природі і менш залежить
від зовнішніх факторів.
Розвиток ринкових відносин в Україні привів до негативних наслідків в
роботі автомобільного транспорту, до руйнування галузевої структури
управління [9, c. 86].
Значно скоротилася чисельність вантажних автомобілів і автобусів, що
обумовлено акціонуванням автопідприємств, виходом їх із підпорядкування
державному органу управління транспортом. Важливим питанням стала
необхідність збереження парку автобусів, забезпечення їх оновлення з
врахуванням вимог до безпеки руху. Автобуси, особливо великої місткості,
що експлуатують у містах, мають незадовільний технічний стан, непридатні
для подальшої експлуатації, потребують терміновою заміни. Крім того,
існуючий рухомий склад автомобільного транспорту потребує значних
витрат при використанні його на перевезеннях пасажирів і вантажів, що
визначає високу собівартість перевезень та їх збитковість. Експлуатація
застарілого рухомого складу також не відповідає вимогам збереження
навколишнього природного середовища. Замість системи галузевого
 19

управління автомобільним транспортом, що існувала, не була своєчасно

створена еквівалентна система державного управління і регулювання
транспортною діяльністю, адаптована до умов ринкового господарювання. В
результаті зменшились обсяги перевезень пасажирів і вантажів, ефективність
їх перевезень на території усіх регіонів.
Удосконалюється система управління автомобільним транспортом,
посилюється контроль за стан організації перевезень пасажирів та вантажів,
безпеки руху на автодорогах. В сучасних умовах управління діяльністю
автомобільного транспорту здійснюється центральним органом виконавчої
влади з питань автомобільного транспорту (Міністерством транспорту та
зв’язку України) та місцевими органами виконавчої влади і органами
місцевого самоврядування. В регіональному аспекті передбачено посилення
впливу регіональних органів державної влади, спрямованого на покращення
роботи автомобільного транспорту по обслуговуванню пасажирів та
підприємств.
До першочергових завдань належить забезпечення перевезень
пасажирів між окремими населеними пунктами на території певною регіону
та організація міжрегіональних, міжміських перевезень, забезпечення
автобусним сполученням з обласними та районними центрами усіх сіл,
відкриття нових маршрутів, використання нових транспортних засобів.
Автомобільний транспорт має збільшити обсяги перевезень пасажирів та
вантажів на маршрутах міждержавного значення, що позитивно вплине на
подальший розвиток міжнародних економічних зв’язків України.
Дорожній комплекс - найважливіша складова кожної цивілізованої
держави, від його розвитку залежить стан усього народного господарства.
Працівники автомобільного транспорту приділяють значну увагу
будівництву нових, реконструкції та утриманню існуючих автомобільних
доріг. Побудовані автомобільні дороги державного значення Київ-Одеса,
Київ-Чоп. Покращується стан автомобільних доріг на території окремих
областей, що сприяє збільшенню швидкості руху автомобілів, забезпечує
 20

безпеку руху, зменшуються випуски на експлуатацію транспортних засобів.

Крім того, сприяє покращенню економічної та соціальної ситуації в
населених пунктах, особливо у сільській місцевості [6, c. 122].
В кожному регіоні має бути побудована розвинута мережа
автомобільних доріг, використовуючи основне джерело фінансування
дорожнього господарства – кошти, шо їх відраховують підприємства,
організації всіх форм власності. Виключно на будівництво та утримання
автомобільних доріг.

2.3 Водний транспорт

Незважаючи на незначний обсяг перевезень пасажирів і вантажів

водним (морським та річковим) транспортом, цей вид транспорту має певні
переваги і можливості для більш ефективного використання. Водний
транспорт є одним із найдешевших, а екологічні навантаження на природні
комплекси – найменші. Для організації перевезень пасажирів і вантажів
використовують природний водний шлях. Перевезення річковим
транспортом здійснюється на річках Дніпро, Дністер. Для морських
перевезень існують необмежені можливості світових морських просторів.
Трансформація економіки України, впровадження приватизації
негативно вплинуло на стан та використання річкового та морського
транспорту. Практично зруйновані міжрегіональні транспортні зв’язки, що
забезпечувалися річковим транспортом в Дніпропетровському басейні.
Морське судноплавство не використовується для формування сталих
вантажних перевезень між портами України та інших держав. Парк суден
морського і річкового флоту істотно не поповнюється новими сучасними
суднами, основна його частина не придатна до довготермінової експлуатації.
Практика функціонування українського глибоководного суднового
ходу підтверджує ефективність його використання.
 21

Воднотранспортний комплекс потребує ефективного державного

управління, запроваджуючи вплив на роботу державних транспортних
підприємств та підприємств інших форм власності через ліцензування їхньої
діяльності та контроль за їх відповідністю, використання тарифної,
податкової політики тощо.
Трубопровідний транспорт мас важливе значення для економіки
України. До складу трубопровідного транспорту входять:
– магістральний трубопровідний транспорт;
– промисловий трубопровідний транспорт [5, c. 122].
Магістральний трубопровід функціонує як технологічний комплекс, до
складу якого входить окремий трубопровід з усіма об’єктами і спорудами,
зв’язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів,
якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки
продуктів транспортування споживачам. Магістральний трубопровідний
транспорт має важливе народногосподарське та оборонне значення і є
державною власністю. Приватизація, а також зміна власності державних
підприємств магістрального трубопровідного транспорту забороняється.
До промислових трубопроводів відносять всі інші немагістральні
трубопроводи в межах виробництв, а також нафгобазові,
внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газопровідні,
водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи
водопостачання, меліоративні системи тощо.
Державне управління у сфері трубопровідного транспорту здійснюють
центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого
самоврядування в мережах їх компетенції.
Підприємства трубопровідного транспорту здійснюють приймання,
збереження перевантаження і транспортування трубопроводами вуглеводнів,
хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин на основі договорів з
урахуванням економічної ефективності та пропускної спроможності
магістральних трубопроводів.
 22

На території України розташована та використовується мережа

нафтопроводів та газопроводів. В їх складі важливі магістральні нафто- та
газопроводи (рис. 2.1.)

Рис. 2.1. Магістральні нафто- і газопроводи України

ЄАНТК з використанням нафтопроводу «Одеса-Броди» має перевагу –

шлях каспійської нафти в Європу – найкоротший порівняно з іншими
варіантами транспортування.

2.4 Повітряний транспорт

Авіаційний транспорт має можливість налаштовувати і розвивати

зв’язки практично з усіма державами. Розвиток авіаційного транспорту, як
самостійної галузі, почався після проголошення незалежності України в
 23

результаті створення спільних підприємств. Одним із провідних

авіапідприємств є СП «Міжнародні авіалінії України», Період формування
авіаційного транспорту як галузі економіки почався із використання
здебільшого застарілих літаків колишнього «Аерофлоту», залученням
іноземних літаків нових типів.
Діяльність авіаційного транспорту в значній мірі залежить від стану та
використання його наземної бази – аеропортів. Тривалий час зберігаються
істотні диспропорції у розвитку наземної бази. Виробничі потужності
аеропортів не забезпечують виконання зростаючих обсягів транспортної
роботи, відстають, таким чином, від перевізної здатності парку літаків, що
призводить до обмеження обсягів перевезень. Крім того, сервіс багатьох
аеропортів не відповідає міжнародним стандартам [1, c. 95].
Незважаючи на складність у економічних перетвореннях окремі
аеропорти змогли перебудувати свої технологічні лінії в аеровокзалах,
впровадити міжнародну технологію обслуговування пасажирів. До таких
аеропортів належать Бориспільській, Дніпропетровський, Запорізький,
Одеський.
Оснащення авіапідприємств літаками нових типів, переобладнання
мереж цивільних аеропортів з дотриманням сучасних вимог до
обслуговування пасажиропотоків – основні завдання цивільної авіації.
Акціонування аеропортів здійснено із збереженням контрольного пакету
акцій головного аеропорту, а також регіональних та обласних аеропортів у
володіння держави. Акціонування проведено за умови дотримання цілісності
та технологічної єдності у функціонування аеропортів, виконання вимог
авіаційної безпеки. Впроваджені організаційно-економічні заходи
забезпечили становлення авіаційного транспорту в нових ринкових, гостро
конкурентних умовах.
Комбіновані (змішані) транспортні перевезення – такі, що на відміну
від звичайних, забезпечують доставку вантажів з використанням декількох
видів транспорту за єдиною технологією. Останнім часом активно
 24

розвиваються з використанням декількох суміжних видів транспорту

міжрегіональні та міждержавні транспортні зв’язки. Робота окремих видів
транспорту пов’язана єдиним графіком руху. Застосовується єдина тара і
упаковка вантажів: контейнери, пакети, кузови автомобілів тощо. Вантажі
транспортують за єдиним транспортним документом незалежно від того,
скільки видів транспорту бере участь у виконанні транспортної роботи. Один
оператор забезпечує безперервність транспортного процесу, здійснює
контроль за транспортуванням вантажу від дверей виробника-постачальника
до дверей споживача. При цьому одночасно вирішуються питання
складування, збереження вантажу, фінансування перевезень. Такий спосіб
організації транспортної роботи перетворює окремі види транспорту із
конкурентів в партнерів, компромісно узгоджуючи приватні інтереси
кожного виду транспорту, поліпшуючи якість транспортних послуг та
знижуючи собівартість перевезень.
Перспективи подальшого розвитку транспортної системи України
пов’язані із формуванням міжнародних транспортних коридорів, які
складаються із автодорожніх, залізничних, водних інфраструктур,
включаючи шляхи сполучення, прикордонні переходи, сервісні пункти,
вантажні та пасажирські термінали, устаткування для управління
транспортним процесом. Наявні транспортні артерії України стануть, таким
чином, частиною мережі міжнародних транспортних коридорів. Це
забезпечить покрашення міжрегіональних транспортних зв’язків, а також
буде сприяти міжнародному транспортному сполученню з участю України.
Для забезпечення перевезень будуть задіяні автомобільний,
залізничний, річковий, морський види транспорту; передбачено будівництво
швидкісних шляхів сполучення, портів, покращення умов для судноплавства;
створення системи кадрового, інформаційного та фінансового забезпечення.
Міжнародні транспортні коридори в межах України створюють головні
напрями для перевезення вантажів, сходяться у таких важливих
транспортних вузлах, як Київський, Львівський, Одеський. Чимало країн
 25

Європи почали пропонувати свої проекти, які передбачають розширення

існуючої мережі транспортних коридорів.
 26

РОЗДІЛ 3
ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТРАНСПОРТНОГО
КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

3.1 Основні проблеми розвитку транспортного комплексу України

Показники роботи транспортної системи свідчать про загострення

проблем, що накопичувались у ній протягом останніх 20 років, які не
дозволяють швидко і з мінімальними втратами вийти з кризового стану.
Сьогодні ринок транспортних послуг задовольняє лише базові потреби
економіки України та населення у перевезеннях. За таких умов особлива
увага має приділятися й ефективній взаємодії різних видів транспорту, адже
досить часто перевезення одним видом транспорту стає просто не можливим
і вимагає залучення інших видів, досягнення чого можливе лише за рахунок
сумісного планування транспортних процесів на різних видах транспорту,
переходу на інформаційно-логістичні методи обслуговування [10, c. 68].
Рівень зношеності основних фондів, особливо транспортної техніки, є
одним з головних показників рівня економічної безпеки, оскільки
вітчизняний транспорт втрачає свої позиції саме через старіння основних
фондів, відсутність процесів простого та розширеного їх відтворення.
Головною причиною такого стану транспортної системи України стало
порушення положень економічних законів, які регулюють процеси простого
та розширеного відтворення основних виробничих фондів. Як наслідок,
створений ще за радянських часів запас технічних ресурсів галузі
(інфраструктури, рухомого складу) практично вичерпано й виникла реальна
загроза втрати її стійкості. Транспорт, що є однією з найбільш фондоємних
галузей господарства, вимагає для свого розвитку великих
довгострокових інвестицій, і для забезпечення його сталої подальшої
роботи необхідно залучити в галузь значні кошти. Проте можливості
 27

держави тут обмежені, а власні ресурси підприємств вичерпані. Динаміка

освоєння інвестицій в основний капітал є нестабільною.
Отже, ефективному розвитку транспортної системи України постає
низка системних проблем, які потребують комплексного вирішення на
державному рівні, через реалізацію транспортної стратегії.
Транспортна стратегія України на період до 2022 р. так і не набула
розвитку в конкретних програмних документах, тобто не існує
затверджених програм розвитку транспортних галузей на
середньострокову перспективу.
На державному рівні наразі не сформульовано стратегічне бачення
конкурентних переваг транспортно-дорожнього комплексу України
порівняно з іншими країнами, перспектив розвитку транзитних
вантажопотоків з урахуванням світової кон’юнктури ринку й глобальної
виробничої спеціалізації країн, що знижує можливості інтеграції України до
світової транспортної системи й участі в обслуговуванні транснаціональних
вантажо- і пасажиропотоків. Враховуючи зазначене, транспортна система
перетворюється для держави на чинник ризику, що не піддається точним
прогнозам. У разі зволікання із запровадженням ефективних заходів
державної політики ймовірна неспроможність транспортної галузі
забезпечити в найближчій перспективі потреби економічного зростання
країни у перевезеннях, а також потреби населення у пересуванні у зв’язку із
майбутнім зростанням платоспроможного попиту, розвитком бізнесу та
туризму. Існують ризики повної втрати конкурентоспроможності
національної транспортної системи України, які виявлять себе у
неспроможності країни брати участь в обслуговуванні основних
транснаціональних і трансконтинентальних вантажопотоків між Заходом і
Сходом та остаточній втраті транзитного потенціалу.
З метою покращення ситуації, що склалася в транспортній галузі,
прискорення її виходу з кризи та надання необхідного імпульсу для
подальшого розвитку, потрібно розробити і здійснити низку економічних,
 28

структурних, організаційних, технологічних та інституційних перетворень

на транспорті.
Напрями державної політики мають виходити із завдань
євроінтеграції, передбачати всебічну підготовку української транспортної
системи до імплементації Угоди про асоціацію з ЄС. При цьому
пріоритетами мають стати формування в Україні ефективного
конкурентоспроможного ринку транспортних послуг та побудова
збалансованої за видами транспорту національної транспортної системи,
здатної задовольнити в повному обсязі потреби економіки та населення у
перевезеннях, забезпечити належну якість і безпеку перевізного процесу,
зменшити негативний вплив транспорту на довкілля, а також у повній мірі
реалізувати транзитний потенціал України.
Ефективного державного регулювання потребує формування і розвиток
національної транспортної системи України. Діяльності транспортних
підприємств за такими напрямами: активізація міжнародної діяльності
транспортних підприємств; створення ринку транспортних послуг;
забезпечення технологічної та екологічної безпеки транспорту.
Реформування транспортного комплексу України передбачає
посилення контролю з боку держави за використанням вантажної бази і
вітчизняного морського флоту країни, як галузі транспортного комплексу
з певним валютним ресурсом. Створення власної інформаційної бази
щодо кон’юнктури світового фрахтового ринку є надзвичайно важливим
для активізації діяльності транспортних підприємств України [14, c. 23].
Отже, проведений аналіз розвитку транспортної системи України довів,
що в останні роки транспортна система України переживає період
нестабільності і демонструє від’ємну динаміку обсягів вантажних і
пасажирських перевезень. Показники роботи транспортної системи свідчать
про загострення проблем, що накопичувались у ній протягом останніх 20
років, які не дозволяють швидко і з мінімальними втратами вийти з
кризового стану. Головною причиною такого стану транспортної системи
 29

України стало порушення положень економічних законів, які регулюють

процеси простого та розширеного відтворення основних виробничих фондів.
Для ефективного розвитку транспортної системи України доцільно
вирішення системних проблем, які потребують комплексного вирішення
на державному рівні, через реалізацію транспортної стратегії. Оскільки на
державному рівні і досі не сформульовано стратегічне бачення
конкурентних переваг транспортно-дорожнього комплексу України
порівняно з іншими країнами, перспектив розвитку транзитних
вантажопотоків з урахуванням світової кон’юнктури ринку і глобальної
виробничої спеціалізації країн, що знижує можливості інтеграції України
до світової транспортної системи і участі в обслуговуванні
транснаціональних вантажо- і пасажиропотоків.

3.2 Перспективи розвитку транспортної системи України

Державне регулювання роботи транспорту в умовах ринку повинно

забезпечувати баланс загальнодержавних і корпоративних інтересів і
визначатися на основі розподілу відповідальності за окремі сфери діяльності
транспортного комплексу між державою та підприємствами.
За окремими видами транспорту основна увага має бути
сконцентрована на вирішенні наступних проблем державного регулювання:
Залізничний транспорт- законодавче врегулювання питань компенсації
збитків залізниць від нерентабельних приміських перевезень при контролі їх
замовників за дотриманням економічно обґрунтованих витрат;
– розробка і впровадження економічного механізму реалізації вимог
чинного законодавства стосовно державного фінансування придбання
пасажирського рухомого складу;
– забезпечення поступового переходу на принципи європейської
транспортної політики в області залізничного транспорту [17, c. 90].
 30

Морський та річковий транспорт

– прийняття державних цільових програм розвитку морського і
річкового транспорту та забезпечення безпеки судноплавства.
Автомобільний транспорт
– вдосконалення системи державного контролю за дотриманням
автоперевізниками усіх форм власності вимог законодавства про транспорт
забезпечення ліцензування господарської діяльності по наданню послуг з
перевезення пасажирів і вантажів відповідно до чинного законодавства;
– визначення на законодавчому рівні стабільних джерел фінансування
дорожнього комплексу в необхідних обсягах, виходячи з соціально-
економічних і оборонних потреб держави і створення цільових дорожніх
фондів.
Авіаційний транспорт
– прийняття державних цільових програм розвитку та забезпечення
безпечної діяльності цивільної авіації України;
– завершення процесу відокремлення аеропортів від підприємств, що
здійснюють авіаційні перевезення з подальшою передачею аеропортів (крім
Державного міжнародного аеропорту Бориспіль та регіональних аеропортів)
до сфери управління облдержадміністрацій;
– законодавче вирішення питань: передачі аеропортам права
безстрокового і безкоштовного користування земельними ділянками в межах
землевідводу, включаючи привокзальні площі;
– створення незалежного органу з розслідування авіаційних подій;
– удосконалення порядку використання коштів спеціалізованого фонду
фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь
України в міжнародних організаціях;
– створення механізму формування та використання Державного
лізингового фонду для лізингу авіаційної техніки.
Залізничний транспорт.
 31

На залізничному транспорті обов’язковою умовою реформування

управління є збереження єдиної системи залізничного транспорту України як
цілісного виробничо-господарського комплексу. Для розмежування функцій
державного і господарського управління передбачається створення на базі
Державної адміністрації залізничного транспорту, залізниць та
підпорядкованих їм підприємств господарюючого суб’єкта з передачею
функцій, що відносяться до державного управління від Укрзалізниці до
Міністерства транспорту та зв’язку.
Автомобільний транспорт.
На автомобільному транспорті одним з першочергових завдань є
вдосконалення регіонального управління автомобільним транспортом на базі
створення системи контролю за рухом транспортних засобів та якістю
транспортних послуг, яка повинна забезпечуватись міськими, районними та
регіональними центральними диспетчерськими службами. Підлягає розробці
та впровадженню система державної підтримки мобілізаційної готовності
автотранспортних підприємств.
На авіаційному транспорті необхідно продовжити розвиток системи
ліцензування і регулювання ринку повітряних перевезень та державного
нагляду за виконанням вимог з безпеки польотів і авіаційної безпеки усіма
учасниками авіаційної діяльності. Продовжити процеси розділу функцій
державного та господарського управління авіаційними підприємствами з
часткою державної власності. Створити національну незалежну систему
сертифікації авіаційної техніки на базі вітчизняних науково-
експериментальних центрів.
Необхідно розширити дослідження з проблем формування та
функціонування ефективної транспортної системи, в тому числі з
ефективності розвитку транспорту, тарифної політики, обґрунтування
перспективних параметрів технічних засобів транспорту, створення
прогресивних технологій перевезень та технічних засобів нових поколінь,
вибору раціональної структури транспортної мережі, розробки принципово
 32

нових систем управління з використанням перспективних інформаційних і

логістичних технологій.
Основним його завданням має стати створення розвинутої мережі
сучасних автомобільних доріг, що сприятиме стабільному соціально-
економічному розвитку держави, інтеграції України до європейської
спільноти, стимулюванню розвитку цілого ряду галузей промисловості,
створенню нових робочих місць і вирішенню соціальних проблем, розвитку
регіонів.
На мою думку, винятково важливим є вироблення та реалізація
державної транспортної політики на сучасному етапі, принципом якої має
стати підтримка такого рівня розвитку транспорту, який би дозволяв за будь-
яких умов задовольняти життєво важливі потреби економіки і населення у
перевезеннях, забезпечував його конкурентоспроможність на внутрішньому
та міжнародних ринках транспортних послуг, мобілізаційну готовність до
роботи у надзвичайних ситуаціях, спроможність протидіяти внутрішнім та
зовнішнім загрозам, що знижують економічну безпеку держави.
Тому, транспортна політика держави являє собою комплексну
програму дій за різними напрямами діяльності транспортного комплексу,
включаючи його техніко-технологічну модернізацію, адаптацію до ринкових
умов господарювання, інституціональні перетворення у сфері форм
власності, економічних відносин, системи управління, інтеграції до
європейської та світової транспортних систем, кадрової та соціальної
політики, економічної безпеки держави тощо.
 33

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки даної курсової роботи, можна сказати, що

транспорт відіграє дуже важливу роль в народному господарстві, в
зовнішньоекономічних зв’язках України, в зв’язках між містом і селом, між
окремими районами країни.
Пройшовши довгий шлях, від створення першого транспортного
засобу до вдосконаленого транспорту сьогодення, транспорт забезпечує
перевезеннями усе населення та окремі галузі виробництва нашої країни. На
інтенсивний розвиток транспортної галузі значним чином вплинули умови
капіталістичного виробництва. Транспорт, як особлива галузь може
відтворювати свою діяльність як у невиробничій так і у виробничій сфері,
відіграючи в останній чи не найважливішу роль. Транспортна система
має розгалужену структуру, що включає усі елементи свого
функціонування, починаючи від транспортних засобів та шляхів
сполучення, і закінчуючи підприємствами ремонту транспортних засобів
та автостанцій, портів, залізничних станцій і т. п. Україна розташована у
центрі Європи та омивається Чорним та Середземним морями, володіє
внутрішніми водами та має залізничні, автотранспортні та трубопровідні
шляхи, що дозволяє використовувати транспортний комплекс у повному
обсязі.
В сучасному житті без транспорту неможливо уявити
виробництво, розподіл обмін та споживання матеріальних благ та послуг
населення. Транспорт формує економічні, культурні, рекреаційні та інші
зв’язки, а також прискорює соціально-економічний розвиток суспільства.
Транспорт впливає на ефективність та ціну продукції, оскільки в процесі
виробництва він істотно впливає на її собівартість.
Транспорт є необхідною умовою спеціалізації і комплексного розвитку
регіонів, формування територіально-виробничого комплексу локального та
районоутворюючого значення. Він сприяє суспільному територіальному
 34

поділу праці. Без транспорту неможлива інтеграція України у

загальносвітову економічну систему.
Та, нажаль, транспортна система України має деякі проблеми та
труднощі.
Так, наприклад, щоб досягти забезпеченості України
автошляхами рівня європейських країн, необхідно побудувати і
модернізувати майже 200 тис. км. автошляхів. У міжнародних зв’язках
необхідним є будівництво автомагістралей світового рівня. Транспорт
України потребує значного технічного оновлення.
Однак, необхідно також підкреслити, що в Україні є необхідні стартові
умови для формування сучасної системи транспортних комунікацій, яка
відповідала б європейським стандартам. До них насамперед належать:
необхідність в усіх видах транспорту докорінного технічного
переоснащення галузі і суттєвих організаційних змін; достатня ресурсна
база і рівень розвитку техніки і технологій; наявність кваліфікованого
трудового потенціалу і передових науково-технічних розробок; вигідні
природно-кліматичні й географічні характеристики території; наявність
конкурентоспроможних науково-технічних проектів, які пройшли
відповідну експертизу і готові до реалізації; заінтересованість зарубіжних
інвесторів у розміщенні капіталів в Україні; стійка тенденція до визнання
України світовим співтовариством як європейської держави, з якою
бажано мати стабільні ділові відносини на широкій і довготривалій
основі і яка в перспективі справлятиме серйозний вплив на ключові
проблеми європейської політики; наявність затвердженої концепції
створення і функціонування в Україні національної мережі міжнародних
транспортних коридорів.
Транспорт почав свій стрімкий розвиток з приходом капіталізму,
що й стало поштовхом до виділення його в окрему галузь. Транспортний
комплекс відіграє важливу роль у народному господарстві та економіці
країни, тому що без нього майже не можливе функціонування виробничої
 35

сфери. Маючи вигідне економіко-географічне положення, Україна має змогу

використовувати усі види транспорту. Транспортна система, як самостійна
галузь економіки вміщає залізничний, автомобільний, трубопровідний,
морський, річковий та авіаційний транспорт. Транспорт може функціонувати
як у виробничій так і у невиробничій сферах, що дає змогу зробити
висновки, що він є різноманітним і використовується у двох сферах.
Загалом він відіграє роль перевізника вантажів та пасажирів за певну плату
від замовника.
 36

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бойко О.В. Сталий розвиток транспортної системи України / О.В.Бойко,

З.П. Двуліт // Науковий вісник НЛТУ України. – 2013. – Вип. 23.18. – С.
94-103.
2. Бондар Н. М. Розвиток транспортної інфраструктури України на засадах
державно-приватного партнерства: монографія / Н.М. Бондар. – К.: НТУ,
2014. – 336 с.
3. Бондаренко В. М. Функціонування транспортного комплексу регіону та
формування його оптимальних транспортно-економічних зв’язків
[Електронний ресурс] / В. М. Бондаренко // Державне управління:
удосконалення та розвиток. – 2015. – № 6. – Режим доступу:
http://nbuv.gov.ua/UJRN/Duur_2015_6_7
4. Вдовиченко В.О. Методологічні основи формування системної
ефективності громадського пасажирського транспорту в умовах сталого
розвитку: монографія / В.О. Вдовиченко. – Х.: ХНАДУ, 2017. – 212 с.
5. Дмитрієва О.І. Державне регулювання інноваційного розвитку
транспортної інфраструктури: теорія, методологія, практика: монографія /
О.І Дмитрієва. – Х.: ФОП Бровін О.В., 2020. – 368 с.
6. Дмитрієва О.І. Методичний підхід до оцінки ефективності
функціонування підприємств транспортної інфраструктури [Електронний
ресурс] / О. І. Дмитрієва // Економіка транспортного комплексу. – 2020. –
Вип. 35. – С. 122-144. – Режим доступу:
http://nbuv.gov.ua/UJRN/ektk_2020_35_10
7. Економіка транспорту: Навчальний посібник / За заг. ред. М. В.
Макаренка. – К.: ДЕТУТ, 2014. – 364 с.
8. Ігнатенко О. С. Визначення стратегії розвитку інфраструктури
транспортного комплексу регіону [Електронний ресурс] / О. С. Ігнатенко,
Н. М. Цимбал // Управління проектами, системний аналіз і логістика.
 37

Технічна серія. – 2011. – Вип. 8. – С. 83-88. – Режим доступу:

http://nbuv.gov.ua/UJRN/Upsal_2011_8_23
9. Інфраструктурне забезпечення розвитку транспортної системи регіону:
колективна монографія / І. В. Заблодська, І. Р. Бузько, О. О. Зеленко, І. О.
Хорошилова. – Сєвєродонецьк: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2016. – 193 с.
10. Корнієцький О. В. Методичні засади оцінки розвитку транспортно-
логістичної інфраструктури [Електронний ресурс] / О. В. Корнієцький //
Інвестиції: практика та досвід. – 2015. – № 16. – С. 67-69. – Режим
доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ipd_2015_16_15
11. Кулаєв Ю.Ф. Eкoнoмiка залiзничнoгo транспoрту: [Навч. пoсiб.] / Кулаєв
Ю.Ф. – Днiпрoпeтрoвськ: Днiпрoпeтрoвський нацioнальний унiвeрситeт
залiзничнoгo транспoрту iмeнi акадeмiка В. Лазаряна, 2016. – 231 с.
12. Макозов О.В. Основні аспекти розвитку транспортної системи України /
О.В. Макозов, А.С. Глазкова // Вісник економіки транспорту і
промисловості. – № 43, 2013. – С. 50-52.
13. Мандзюк Т. Транспорт. Україна і світове господарство [Електронний
ресурс] / Мандзюк Т. // Географія. – Режим доступу:
http://hklib.npu.edu.ua/cgi bin/irbis64r/cgiirbis_64.exe
14. Мельник Т. Теоретико-методичні аспекти оцінки якості транспортного
обслуговування населення [Електронний ресурс] / Т. Мельник //
Українські залізниці. – 2014. – № 10. – С. 22-25. – Режим доступу:
http://nbuv.gov.ua/UJRN/ukrzal_2014_10_9
15. Новак В.О. Сучасні перспективи розвитку транспортної галузі України
[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.nbuv.gov.ua/ejournals/PSPE/ 2012_1/Novak_112.htm
16. Остапенко Т.Г, Гращенко І.С. Прищепа Н.П. Транспортна система
України як елемент глобальної транспортної системи / Т.Г. Остапенко //
Економіка і суспільство. – 2018. – № 15. – С. 177-185.
 38

17. Панасенко Н. Л., Іваник В. Б. Комплексна оцінка транспортної системи

та її підсистем в Україні / Н.Л. Панасенко // Економічний простір. – 2014.
– № 84. – С. 89-97.
18. Пащенко Ю. Є. Оцінка рівня транспортної забезпеченості регіонів за
допомогою кластерного аналізу / Ю.Є. Пащенко // Залізничний транспорт
України. – 2007. – № 4. – С. 89-91.
19. Фердман Г. П. Проблеми та перспективи розвитку транспортної системи
України / Г. П. Фердман // Збірник наукових праць Військової академії (м.
Одеса), № 2(2). – 2014. – С. 179-184.
20. Яцківський Л.Ю. Загальний курс транспорту: Навч. посіб. для вузів / Л.
Ю. Яцківський, Д. В. Зеркалов. Кн. 1. – К.: Арістей, 2017. – 540 с.