Степан Балей

Фрайд і психоаналіза

Фрайд належить до тих геніїв, що дивляться на світ

прижмуреним оком. Тому їх поле видження обмежене. Вони не
бачать дечого, що видне очам широко отвореним. Зате те, що
бачать, виступає виразніше. А може й не виразніше, а проте в
якійсь окремій, своєрідній перспективі, що відслонює
прикмети річей, невидимі для инших.
Таким був наприклад Шопенгауер. Його око було сліпе
на всі джерела життєвої радости. Зате ніхто не бачив ліпше від
нього темних сторін життя. Ніхто не вспів доказати краще від
нього, що кожна ясність є погружена у темряву і що в кождій
чаші розкоші криється на дні гірка отруя.
Подібно, як Шопенгауер на життя, дивився Вайнінґер на
жінку. Сліпий на все, що дає їй людську гідність, він геніяльно
підмітив в природі жінки, усе те, що з неї робить невільницю її
полових орґанів.
Сюди належить також Фрайд. Дивлячись на людську
душу, між пружинами, що порушають її механізмом, він бачить
тільки одну. Але вплив цієї пружини на хід душевних проявів
він зрозумів та пояснив краще, ніж хто-небудь инший. Він
доказав, що вона порушує і такими колісцятами, яких рух
видавався найбільшим мудрецям вільним від її впливу. Цею
пружиною є половий гін, любовна пристрасть, яку Фрайд
називає латинським словом libido.
Не Фрайд був перший, що клав половий гін у центр
людських переживань. Особливість творчости Фрайда лежить,
як вже згадано, в зусиллі віднайти притаєне ділання
сексуальної libido і в тих царинах, які до цієї пори видавались
усім вільні від її впливу.
 Степан Балей
Фрайд і психоаналіза

Так, про вагу боротьби за життя казали й перед

Дарвіном. Але він перший зробив із неї всемогучу та скрізь
присутню підойму розвитку оґанізмів. І як раз на цій точці він
стрінувся з протестом та обуренням.
Подібно стрічає Фрайда та цілу його так звану
«психоаналітичну» школу докір сексуалізації всіх проявів
людської душі. В його «пансексуалізмі» бачать одні
прибільшення, а инші ще й небезпеку для моралі.
Дарвінові не могли вибачити, що своєю теорією
розвіяв ідилю «мира на землі» зображеного словами: «Raum
für alle hat die Erde» Фрайд має на своїй совісти також одну
розвіяну ідилю, якою дорожать оборонці морального порядку
світа: ідилі «чистої» сімейної любови. Взаїмна любов родичів і
дітей вважалась завсіди прикладом почування, що, хоч
глибоке і горяче, є вільне від полової libido. Хоча грецькі
перекази говорять про Едипа, що влюбився у власну матір, але
це була страшна, виїмкова траґедія, що переймає жахом
кожного чоловіка. Ото ж, на погляд Фрайда, Едипову траґедію
переходить кожний чоловік і то в найраншій уже молодости, у
тій, якій звичайно відмовляється йому ще можности
переживання libido. А прецінь, каже Фрайд, коли б навіть оця
libido не була зовсім така, як у зрілої людини, то вона до неї
зближена по суті, і так само, як тамта, заздрісна й еґоїстична.
Маленький Едип хоче мати матір виключно для себе і не хоче
ділитись нею з батьком, в якім має свого суперника. Він бажав
би заступити його зовсім у відношенні до матері. А почуваючи
свою безсилість, мріє про смерть батька. На зносини батька з
матірю він дивиться підозріло, слідить їх пильно та
намагається їм перешкодити. По цій причині він боїться також
помсти батька. Те, що під якою-небудь формою зачуває він

~2~
 Степан Балей
Фрайд і психоаналіза

про кастрацію, бере як погрозу батька супроти своєї особи.

Лякається страти «мужескости», яка здеградувала би його до
ролі «дівчинки».
Отсі переживання дитини хлопчика (а анальоґічні
стрінемо також у дитини-дівчинки) є завязком того, що
Фрайдівська школа зве комплексом (комплекс Едипа,
комплекс кастраційний)1). Комплексом стають ці
переживання тоді, коли зі свідомости дитини обсунуться у
несвідоме її нутро. Діється це ось як: У міру дозрівання дитини
стрічається вона з ріжними принципами етики, які відношення
сина до матери та доньки до батька піддають під спеціяльні
норми. Ці норми опрокидують різко усяку еротичну домішку в
почуваннях, що вяжуть обі сторони. Всякаючи звільна у
свідомість дитини ці норми творять, як висловлюється Фрайд,
цензуру, під напором якої отсі дитячі посягання уступають як
«заказані» із свідомости. Одначе вони не щезають зовсім, а
лише їх «спихають», «випихають» у несвідомі сфери душі. Отсе
поняття «випертя» (Verdrängung) свідомих психічних явищ у
несвідомість, якщо вони попадуть в конфлікт з моральною
цензурою, є центральним поняттям теорії Фрайда.
Виперті зі свідомости жадоби та побоювання, звані у
Фрайдівській школі, як уже знаємо, комплексом, вони не
стають через це мертвими. Не маючи змоги, з огляду на
«цензуру», виступити явно на поверхні душі, вони ховаються
під покришку ріжних свідомих проявів душі, які позірно не
остають з ними в ніякому звязку. Особливо сон та всілякі
нервові недуги зраджують істнування отцих комплексів, що,

1
Фрайдівська школа каже ще про инші комплекси, про які годі тут ширше
писати.

~3~
 Степан Балей
Фрайд і психоаналіза

користаючи із заворушення психічної рівноваги, підсуваються

під поверхню душевного життя під формою усяких «символів».
Відкрити комплекси, що окриваються за цими символами, є
завданням психоаналізи. Психоаналізу примінювано зразу
головно до снів, та до симптомів істерії, а згодом поширено її
обсяг також на умові недуги, налоги, релігійні вірування та на
твори мистецтва. Таким чином витворилася окрема галузь
науки, що, хоч недовга віком, має за собою вже дуже багату
літературу.
Психоаналітики доказують, що сонні привиди, а так
само ріжні инші нормальні та анормальні витвори душі мають
поза своїм безпосереднім змістом іще друге, глибше значіння,
а властиво кілька значінь, і що їх поява обумовлена мотивами,
які лежать по-за сферою свідомости переживаючої одиниці.
Так першим, безпосереднім товчком сонного привиду є з
правила переживання сплячого в дні, який попереджає нічний
сон. Одначе аналіза сонної зяви показує, що вона є по своїй
суті «здетермінована» цілою низкою инших чинників. Фрайд
каже, що сонний привид приносить сплячому завсіди
сповнення якогось його бажання. І то не лише у таких
прозорих випадках, коли нпр. комусь, хто згубив гроші,
сниться, що він їх найшов. Частіше сонна зява на перший
погляд не є в звязку з якимись бажаннями сплячого. А саме
всілякі «нецензурні» бажання обминають «цензуру»,
приймаючи змінену постать і вживляються в образи, що
мають навні зовсім «невинний» характер. Полові органи та
функції скриваються під формою найріжнородніших предметів
та явищ, що з половою сферою не мають безпосередно ніякої
стичности. Таким чином також і виперті зі свідомости, але не
пропавші комплекси, що витворились і те в дитячих літах,

~4~
 Степан Балей
Фрайд і психоаналіза

«доходять до слова». І вони є отцим остаточним, найглибшим

змістом сонної яви. Отже бачимо, що на ґрунті теорії Фрайда
істнує можність «викладати» сни, вказуючи на комплекси, що
за ними скриваються.
А якуж ціль має психоаналіза? Її ціль двояка: практична
і теоретична. Сам Фрайд мав зразу головно першу ціль на оці.
Комплекси є не лиш джерелом сонних зяв, але можуть вони
також (коли якісь причини збільшать енерґію їх ділення) дати
почин нервовій недузі. Психоанапіза дає лікареві
спроможність зрозуміти джерела хороби І тим самим лекше з
нею боротися, а й пацієнт сам, зрозумівши ґенезу симптомів,
які йому дошкулюють, рівночасно увільняється від них.
Психоаналіза мистецьких творів не може дати – річ ясна –
практичної користи. Зате вона, находячи в цих творах вплив
особистих комплексів мистця, дозволяє тісніше зв’язати
нитку, що лучить твір з творцем. Бо ці впливи вона викриває і
там, де мистець, по власній інтенції, не хоче розкривати тайн
своєї душі, дарма, що вони були чинні в несвідомий для нього
спосіб2.

2
Психоаналітичну методу примінював я до деяких творів Шевченка та
Словацького, про що згадав недавно д-р М Рудницький у Фейлетоні «Діла»
по цій нагоді д-р Рудницький торкнувся питання, чому моя розвідка про
Шевченка надрукована у «Збірнику» природничо-математичної секції, а не
секції фільолоґічної. Дотично цієї справи я позволю собі подати на цім
місці слідуюче пояснення. Я дійсно хотів зразу примістити мою розвідку у
збірнику фільолоґічного секції (що мені не пощастилось). Одначе це не
зміняє факту, що на мій погляд моя розвідка могла найти приміщення
також і в природничо-математичнім збірнику, як розвідка психольоґічна,
хоч на літературну тему. А психольоґію вільно (хоч це річ спірна),
зачислити до природничих наук. Я особисто дуже забовязаний голові
природничої секції др. В. Левицькому не лиш тому, що приняв мою працю

~5~
 Степан Балей
Фрайд і психоаналіза

Як усі ґенії, що не жахаються ніяких наслідків раз

занятого становища, має Фрайд і своїх звеличників і завзятих
ворогів. Погляди Фрайда зберігають у собі таке велике зерно
правди, що найсуворіша критика не може вийти їм на шкоду, а
устій нить ще більше те, що є її тривким здобутком для знання
про людську душу. І не ті грішать, що, вглибившись без
упереджень в нову теорію, показують її лихі сторони, лише ті,
що, не зміркувавши добре, в чім діло, намагаються в імя
псевдонауки та псевдо-моралі зогидити велику річ.

до збірника, але й тому, що, коли моя праця по довгих ходах опинилася в
його руках, негайно передав її до друку.

~6~