Роман Джека Лондона «Мартін Іден» можна вважати в певній мірі

автобіографічним, тому що головний герой за своєю вдачею взяв дуже

багато від автора. Портрет героя перегукується із портретом самого Джека
Лондона. Крім того, дуже багато моментів із життя письменника було
перенесено до роману про життя Мартіна Ідена. Крім того, у письменника
та його героя спільні долі, роздуми про життя, пошуки себе тощо.

Кохання Мартіна до Рут є рушієм змін. Задля того, щоб дорівнятися до

неї, герой робить над собою зусилля: починає наполегливо й довго
вчитись, заробляє гроші. Для того, щоб дати зрозуміти, що Мартін –
людина серйозна, наполеглива й сильна духом, письменник дає нам епізод
із його дитинства, де той б’ється із ворогом, якого довго не міг подолати
та нарешті йому це вдалось. Ці почуття, із відчуває Мартін у юності,
переносяться на доросле життя Мартіна, коли той так само із надією на
перемогу та вірою у власні сили йде до своєї мети. Крім того, що в образі
Мартіна були втілені типові риси «американця» - він працьовитий,
наполегливий, розумний та незалежний від думки інших. Із самого
початку Мартін уособлював моральний ідеал Джека Лондона: навіть
неосвічений, проте високоморальний та чуйний до інших Мартін ще з
перших сторінок вселяє надію на успіх. І однією із його особливостей
характеру є мислення Мартіна як письменника. Мрією Мартіна було стати
письменником, пробитись до вищого суспільства, до Рут, яка захопила
його уяву.

Мартін на початку твору —- це людина, чия багата уява постійно в русі, та

недорікуватість, відсутність культури і знань роблять його скутим і
незграбним не тільки в рухах, але і в манері викладати свої думки,
описувати те, що проходить перед його внутрішнім зором. Розкутість
приходить із освіченістю. І не ТІЛЬКИ ВІД знання основних законів
граматики, не тільки від збагачення лексикою великих англійський поетів
Броунінга і Суїнборна, а и від звички мислити, шукати, аналізувати. Мова
Мартіна на початку роману позначена грубістю, вбогість словника.
Наприкінці роману його мова логічна, яскрава, пластична. Отже,
формується особистість, а разом з нею збагачується і мова.

Можна провести паралель між Мартіном і Надлюдиною. Зробивши із себе

людину, у бажанні докопатись до істини Мартін розчаровується у світі.
Спочатку його нервує те, що письменницькою працею дуже важко
заробити собі на хліб: видавці прагнуть лише примітиву, не розуміють
польоту думки Мартіна. Тому він, як творча людина, страждає від
нерозуміння із звідусіль – то з боку тих, хто критикує його твори, то з боку
Рут, яка не вірить у Мартіна як у письменника, зневажає його та його
амбіції.

Духовно зрілою людиною Мартін приходить до соціалістів, та із висоти

власного досвіду сам розуміє, що ті його не чують. Він розчаровується і в
них, розуміючи примітив та несерйозність намірів соціалістів.
Звинувачуючи гостей Морзів у половинчасто- му соціалізмі, за який вони
на словах борються і якого насправді бояться, Мартін має рацію. Мартін
не приймає буржуазного ладу, але й соціалізм для нього неприйнятний.
Потрапивши в коло соціалістів, він не може повірити в їхню силу і
могутність, що здатні перетворити світ. Лондон приводить свого героя до
соціалістів фактично вже тоді, коли Мартін стає самостійною, цілком
сформованою особистістю.

Гурток «балакучих соціалістів та робітничих філософів, що погожими

днями збирався в Сіті-Гол-парку», не може репрезентувати поважну, гідну
уваги, а головне — здатну до перебудови світу організацію.

Мартін відчував у їхніх суперечках — на відміну від дискусій у вітальні

Морзів — живу основу, проте соціалістичні ідеї не переконали Мартіна,
він не вірить у перетворювальну і всеперемагаючу силу пролетаріату.
Протест робітників здається йому боротьбою «кволих злиденних рабів із
жменькою володарів світу, що панують над ними досі і пануватимуть без
кін-ця-краю». Ось у цьому і полягає основа трагедії Мартіна їдена —
відомого письменника, багатого сина простих трудівників, молодого і
здорового чоловіка. Розчарування в соціалізмі стало згубним для нього —
людини і митця.

Мартін страждає й через те, що він постає вище за пролетарів (важка

фізична праця, на думку Мартіна, дуже виснажує та позбавляє людину
часу та можливостей). Крім того, Мартін засуджує надмірне пияцтво,
поводиться стримано та виховано. Він ладен допомагати своїм близьким,
сприяє їх розвитку та зростанню. Його поневіряння, пошуки заробітку та
небажання сидіти на місці говорять про те, що той не пропустить жодної
можливості, щоб йти вперед – тому намагається будь-що заробити грошей,
щоб розрахуватися із боргами, змінює різні види діяльності, щоб не
страждати.

Мартін глибоко нещасний через те, що йому не потрібні ті, до кого він
намагався дорівнятись. Його ідеали розбилися, коли Мартін подивився на
них із висоти власного досвіду. Той, кого він з себе вдавав (письменник) –
був таким же примарним, як і світле майбутнє серед високого суспільства.
Більше того – Мартін не потрібен й народу – тобто тим, до кого він
належав із початку. Мартіна ніхто не розуміє, тому він не знаходить
іншого виходу, як втопитися. Трагедія Мартіна в тому, що той, на відміну
від Джека Лондона, сам залишився індивідуалістом, розчарувався у
соціалізмі, що і призвело до страшних наслідків.