Одинківка

Оди́ нківка — сучасний мікрорайон міста Дніпро, колишнє село, на лівому

березі річки Самара при гирлі річки Маячка. Розташований на північному
сході Самарського району.
У межах нашого міста в Самарському районі є чудовий район який
називається Одинківка. Відомий автор краєзнавчих матеріалів другої
половини 19-го століття архієпископ Феодосій Макаревський писав про це
поселення як про місце, колись заселенне запорозькими козаками:
Місцевість нинішньої слободи Одинківки – найдавніше Запорізьке займище,
старожитна козацька місцевість. Тут колись військові старшини зі славної
Старої Самари мали свої зимівники та хутори.
У 1776 році вся ця місцевість, на значному просторі околичної землі,
надійшла статському раднику Семичеву. На придбаній ділянці землі
заснували слободу Одинківку, поміщик Семичов, згідно з правилами та
умовами рівної дачі, негайно почав заселяти її народом сімейним та осядлим.
У 1782 році, при складанні загального народного перепису, у слободі Одинівці
володіннях статського радника Семичева, знайдено та до списків внесено
постійних оседлих мешканців чоловіків 95 та 71 жіночу душу. З часом, за
сприятливих місцевих умов, слобода Одинківка більше і більше заселила і
збільшилася в числі своїх обивателів.
Однак на його думку населений пункт виникає тут вже після ліквідації Січі
але якщо ми попрацюємо з документами Коша Запорозької Січі то вже у
1758р. згадується Слобода Одимківка. Для проведення слідчої комісії з
приводу злочинів російських солдат до старої Самарі Кіш відрядив старшину
Нестора Гаврилова. Саме він отримав від одинківської громади 60 копійок
для харчування протягом всього перебування в Старій Самарі. Також на коней
депутата було витрачено 5 невеликих лантухів вівса та певну кількість сіна.
Зауважу що підписав цей документ від імені одимківської громади козак
Прокоп Одимко, що виключає можливість тривіальною описки в назві села. І
в подальшому запорозьких документах вживають назву Одимківка.

Історія:
Як вже було сказано, село утворилося як запорозькі зимівники і хутори на
східному передмісті міста Самар на протилежному березі однойменної річки.
Проте місця ці були обжити ще до утворення Самарі. Після скасування Січі, у
1776 році в Одинківці отримав рангову дачу статський радник Семічев, який
заселяв село осілим і сімейним народом.
 На 1782 рік у Одинківці мешкало 166 осіб (у тому числі 95 чоловіків). У 1797
році селом володів секунд-майор, поміщик Василь Опанасович Куліченко. На
його прохання сюди була перенесена 1799 року церква Покрова Пресвятої
Богородиці з Богородицької фортеці колишнього міста Самар.
Станом на 1886 рік у містечку Новоселівської волості Новомосковського
повіту Катеринославської губернії мешкало 463 особи, налічувалось 73
дворових господарства, існували православна церква, 2 лісові пристані та
лавка[1].
1903 року тут було 170 дворів і близько 1 тисячі осіб. Біля села був маєток
сім'ї Куличенко з 1150 десятинами землі, де розводили робочих коней. На
1910 рік Одинківка мала понад 600 мешканців, православну церкову, лавку і
дві пристані.
Церкву було зруйновано у часи комуністичного режиму. 2002 року
побудовано на старому фундаменті церкву Усіх Святих у землі руській
просяявших. Планується відбудова дев'ятикупольного у форму Віфліємської
зірки 54-метрового храму Покрова Пресвятої Богородиці.
1959 року селище Одинківка разом селищами Карла Маркса (житловий масив
Ігрень) і Червоноарміське (сучасне Рибальське) утворили нове місто Ігрень.
1977 року Одинківка у складі міста Ігрень включена до Самарського району
міста Дніпро.

Храм
Свято-Покровський козацький храм на березі Самари був споруджений ще в
XVI столітті, але початковим місцем його розташування був правий берег річки
- в містечку Стара Самарь. До кінця XVIII століття храм вже прийшов в
жалюгідний стан: через ветхість він перебував на межі обвалення, дах протікав,
стіни і підлоги згнили, і навіть здійснювати богослужіння в ньому було
небезпечно. Селяни, які опинилися позбавленими пастирської опіки та участі в
богослужінні, благали свого пана, Василя Опанасовича Куліченко, поклопотати
про них перед церковною владою, і Куліченко попросив у митрополита дозволу
перенести старий храм з правого берега на лівий, в Одинківку. Існують
відомості, що перевіз розібраного храму через річку здійснювався по льоду, в
зимовий час. Найбільшу цінність з перевезеного представляли іконостас, ікони і
4 невеликих дзвони. Будівництво завершили вже менш, ніж за рік, а 2 червня
1799 року відбулося урочисте освячення храму.
У 1934 році радянська влада закрила храм. Спочатку планували влаштувати в
ньому склад, а потім вирішили знищити. Частина майна церкви була врятована
парафіянами; деякі ікони збереглися до наших днів. 21 червня 1998 року, в день
престольного свята майбутнього храму,
відбулася закладка фундаменту церкви всіх
Російських святих. У 2002 році будівництво
церкви було завершено, і 7 липня її урочсто
освятили.
Влітку 2005 року на території приходу був
зведений триповерховий навчальний корпус
Православного Духовно-Освітнього Центру в
ім'я святого апостола Андрія Первозванного.
У жовтні 2005 року почалося будівництво
двоповерхового дев'ятикупольного храму на
честь Покрова і святителя Алексія. 8 квітня
2006 року, в свято Похвали Пресвятої
Богородиці, митрополит Іриней звершив
освячення фундаменту церкви і поклав у
фундамент храму посудину зі святими
мощами. 14 жовтня 2009 року в Свято-
Покровському храмі відбулася перша
Божественна Літургія.

Топоніміка
У 1977 році, у зв'язку з утворенням Самарського району, була проведена одна з
найбільших топонімічних реформ в історії міста. Справа в тому, що більшість
вулиць міст Придніпровськ та Ігрень мали назви, схожі з уже наявними в
Дніпропетровську. За радянських часів любили називати вулиці іменами вождів
і партз'їздів. У кожному місті і селищі назви не сильно відрізнялися один від
одного. Тому в 1977 році більшість топонімів на території Самарського району
були замінені.
Головна особливість топонімічної реформи 1977 року полягає в тому, що багато
вулиць Самарського району отримали абсолютно оригінальні назви, вільні від
ідеологічних нашарувань. Сьогодні вже важко визначити, хто і коли вирішив, а
головне — зумів назвати вулиці Ігрені, Одинківки і Рибальського досить
незвичайними іменами. Наприклад, в Одинківці вулиця Центральна стала
вулицею Спогадів. Цілий «букет» назв з'явився в селищі Одинківка — вулиці
Соняшникова, Черемхова, Волошкова, Трояндова; є вулиці Лелеча і Лебедина.
Хоча, справедливості заради слід зазначити, що мешканці мікрорайону в масі
своїй були проти заміни звичних на той час назв, і згодом важко звикали до
нових топонімів, хоч і незвичних.