ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 4

НАРІЧЧЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАЛЕКТНОЇ МОВИ

Завдання 1.
За книгою
Матвіяс І. Г. Українська мова і її говори. Київ : Наук. думка, 1990.
168 с.
укладіть конспект про 3 наріччя української мови:
Три наріччя укр. мови виділялися не завжди. За давньоруської доби на
території сучасної України населення утворювало дві етнічно-мовні групи –
північно-східну і південно-західну – і відповідно виділялися північно-східне і
південно-західне наріччя.
Давнім північно-східним говорам відповідає сучасне північне наріччя
укр. мови, прямим відповідником давнього південно-західного наріччя є
сучасні південно-західні говори.
Три сучасні укр наріччя визначаються сукупністю фонетичних,
граматичних і лексичних рис.
Південно-східне і південно-західне наріччя співвідносні в плані
взаємодії з новою літературною мовою в процесі її становлення: південно-
східне наріччя лягло в основу нової загальноукраїнської літературної мови,
південно-західні говори були основою західноукраїнського різновиду
літературної мови, що існував у ХІХ в на початку ХХ ст.
Як свідчить «Атлас української мови», українська діалектна мова
розчленовується на три наріччя памом ізголос фонетичних, граматичних і
лексичних явищ.

у якому висвітліть 1) області, де розташоване наріччя;

північне наріччя української мови, як відомо, на півночі межує з
білоруською мовою, на сході – з російською, на заході – з польською.
Південна межа північного наріччя проходить приблизно по лінії:
Володимир-Волинський – Луцьк – Ровно – Новоград-Волинський – Київ –
Прилуки – Конотоп і далі по ріці Сейм до межі з російською мовою.
Межа між північним і південними наріччями, проведена на основі
даних «Атласу української мови», проходить загалом далі на північ
порівняно з межею, яка досі визначалась більшістю дослідників.
М.В.Никончук південну межу середньополіського говору проводить
далі на північ визначеної нами лінії. Дослідник уважає, що ця межа
проходить по лінії: на північ від міста Ровно – на північ від міста Новоград-
Волинський (між селами Курчиця і Вербівка) – верхів’я ріки Уборть –
верхів’я р.Ужправий берег р.Ірша – на північ від Києва (між селами Лютіж і
Сухолуччя) – басейн ріки Остер на Чернігівщині.
 Межу між північним і південними наріччями не можна пояснити
ніякими іншими причинами, як тільки найдавнішими етнічними кордонами,
пов’язаними з розселенням східнослов’янських племен. Зазаначена межа
розділяє і давні князівства (Київське, Волинське), і пізніші землі
(Чернігівстка, Переяславська, Київська, Волинська, Холмська) і воєводства
(Київське, Волинське) і губернії (Чернігівська, Полтавська, Київська,
Волинська) і сучасні області (Сумська, Чернігівська, Київська, Житомирська,
Ровенська, Волинська).
Північне наріччя укр мови за територією найменше. Воно охоплює
Чернігівську область та північні райони Сумської, Київської, Житомирської,
Ровенської і Волинської областей.

2) внутрішній поділ наріччя на діалекти (говори);

Східнополіський говір знаходиться на території Чернігівської області і
в північних районах Сумської та північно-східних лівобережних районах
Київської області.
3) найважливіші фонетичні, морфологічні, синтаксичні й лексичні
особливості кожного наріччя.
Найважливіші фонетичні, морфологічні, синтаксичні й лексичні
особливості Волинсько-подільської групи говорів (яка включає Волинський і
Подільський говори) південно-західного наріччя української мови
Фонетичні особливості:

-Збереження голосного [а] після м'яких і шиплячих приголосних,

наприклад: "зять", "сядь", "тяжко", "дякувати", "жаль", "час", "шапка".
-Ствердження приголосного [р], наприклад: "бура", "зора", "бурак",
"порадок", "раский".
1Пом'якшення суфіксальних приголосних [с] і [ц], наприклад:
"сільський", "турецький", "жнець".
-Заміна голосних звуків "е" на "і": мед - мід.
-Заміна носового звуку "ен" після губного приголосного на голосний
звук "і": памʼять - памнять, памніть.
-Зміна початкових приголосних звуків у дієслові "мандрувати": -
вандрувати.
-Зміна початкових приголосних звуків у слові "квасоля": пасоля -
фасоля,

-Морфологічні особливості:
 -Вживання форм давального відмінка однини іменників ІІ відміни
твердої, м'якої і мішаної груп на "-ові", наприклад: "братові", "женихві",
"бтькові", "товаришові".
-Вживання форм орудного відмінка однини іменників І відміни твердої,
м'якої і мішаної груп на "-ою", наприклад: "рукою", "землею", "душею".
-Вживання форм 2-ї особи однини теперішнього часу від дієслів "їсти" і
"дати" як "їсіш" і "дасиш".
-Вживання слова "комарі" в значенні "мурашки" та інше.
-Зміна твердості і м'якості приголосного звука "л" у словах: мельник -
мельник.
-Зміна твердості і м'якості приголосного звука "ц" у словах: нецьки -
нецки.
-Використання різних форм відмінка іменників залежно від групи
відмінювання: долонею - долнев, долонем - долоньом.
Синтаксичні особливості:

-Вживання конструкції "за + займенник" замість "за нього", наприклад:

-"за него".
-Вживання конструкції з частками "нехай-" або "нех" замість "най" або
"ней".
Варіанти сполучників "що" і "щоб": шо - же, шоб - жеб, жебі.
Вживання словосполучень типу "після обіду" і "по обіді", "війні" і "по
війні
Лексичні особливості:

-Вживання специфічних слів на позначення печі: "піч" - "п'єц".

Ці особливості характеризують Волинсько-подільську групу говорів
південно-західного наріччя української мови.
Вживання варіантів слів на позначення одних і тих самих предметів:
гор - стрих, курча - кур'ї, кур'ітко, дятел - довбач, дядько - вуйко, яблуко -
яплуко.
Вживання інших слів замість загальновживаних: хлів - шопа

Завдання 2.
Законспектуйте статтю
Гриценко П. Ю. Основні риси подільського говору / П. Ю.
Гриценко // Поділля: історико-етнографічне дослідження / [Л. Ф. Артюх,
В. Г. Балушок, З. Є. Болтарович та ін.]. Київ : Доля, 1994. С. 74–81.

ОСНОВНІ РИСИ ПОДІЛЬСЬКОГО ГОВОРУ

 Подільський говір (подільські говірки) належить до волинсько-
подільської групи говорів південно-західного наріччя української мови. За
своїми визначальними рисами подільський говір старожитній. У структурі
цих говірок насамперед чітко проступає загальноукраїнська мовна основа --
спільні з багатьма чи усіма українськими говорами мовні ознаки; разом з тим
подільському говору властиві регіональні риси, які об'єднують його, з одного
боку, з іншими українськими південно-західними, а з другого боку, з
південно-східними говорами. Це зумовлено розташуванням подільського
говору в системі українських діалектів: належачи до південно-західного
наріччя, цей говір на сході межує з південно-східним наріччям. Південна
зона подільського говору зазнала східнороманського (молдавського) впливу,
лівнічна зона засвідчує зв'язки з волинським говором. Спільні подільсько-
інодіалектні явища зумовлені тісними економічними, культурними зв'язками
людності Поділля з сусідніми регіонами. Подільський говір зазнав впливу
польських говірок, меншою мірою – тюркомовного населення, яке впродовж
кількох століть контактувало з людністю Поділля.
Активні діалектотворчі процеси спричинили появу і специфічно
подільських мовних рис, які не відзначено в інших діалектних зонах або
фіксуються в них лише зрідка.
Діалектологічні спостереження свідчать, що носії подільських говірок
усвідомлюють не лише їх належність до української мови, а й специфіку
свого говору порівняно з іншими, а також наявність його внутрішньої
здиференційованості.
Межі говору окреслюються багатьма власне мовними рисами, які
відрізняють його від сусідніх. Межі говору, за даними «Атласу української
мови», визначаються умовною лінією: на заході річка Збруч розмежовує
подільський і наддністрянський говори; на півдні річка Дністер розділяє
подільський і покутсько-буковинський говори, а далі на схід молдавські
говори; умовна лінія м. Роздільна (Одеська обл.) Первомайськ (Миколаївська
обл.) Умань - Вінниця відділяє подільський говір від степового i
середньонаддніпрянського говорів південно-східного наріччя; умовна межа
на північ від Вінниці - Хмельницький - Підволочиськ (Тернопільська обл.)
окреслює поширення подільського говору на півночі, відмежовуючи його від
волинського. Таким чином, подільський говір охоплює південну частину
Хмельницької, Вінницької, західні райони Черкаської, Кіровоградської,
Миколаївської та Одеської областей, майже повністю покриваючи Західне і
значну частину Східного Поділля за поділом українських земель в XIV — і
пол. ХV ст., значною мірою накладаючись на політико-адміністративні межі
пізніших періодів, зокрема на межі губерній XVIII- ХІХ ст.; останнє вказує
на можливу залежність діалектного поділу та етнографічно-культурного
районування України від адміністративних кордонів.
Об'єднуючись багатьма рисами з іншими говорами, подільський говір
одночасно відмежовується від інших рядом важливих рис різних
структурних рівнів граматичної будови, звукового i словникового складу,
наголошуванням. Розмежувальні лінії-ізоглоси, відділяючи подільський говір
від іншого на заході, одночасно можуть об'єднувати цей говір з іншими на
сході чи півночі; останнє не становить специфіки лише подільського говору,
а простежується при окресленні діалектних меж майже всіх українських
діалектів. Нерідко специфічні риси говору мають спорадичний характер
поширені у кількох чи окремих говірках.
За даними АУМ, різноманітних діалектологічних описів, межа між
подільським і наддністрянським говорами проходить в основному по р.
Збруч, хоча по обидва боки розмежувальної лінії сягають риси сусіднього
говору. Зазначену межу утворюють протиставлення таких мовних явищ:

● у галузі звукової системи - це наявність у подільських говірках [а] на

місці давніх [e] та [‘a] (після м'яких приголосних та шиплячих: ўз’алў,
д’акувати, т'ашко, запр'ажу, міс’aц', зuмл'á, ц'вax, nйáтнuц'a, nip'a,
тел'á, жит' (:) á, сміт' (:) á, йагн'а та ін),
● у подільському говорі представлені у вигляді поодиноких вкраплень,
хоча лексеми д’ўйіт’, д’евіт’ (а не д’еўйат’, д’ев'ат’)
 ● наявність нетрансформованої звукосполуки -ій- у подільському і
зміненої сполуки -ій->i у наддністрянському говорах (відповідно війт,
війс'ко і віт, віс’ко): -с’к-, -з'к- у подільському,
● у подільському говорі високою є частотність використання протетичних
приголосних (Гандрій Андрий, г’улиц’а< улиц’а, горати < орати та ін
● подільські словотвірні структури з суфіксом -ин’:а (картоплин':а,
бараболин’:а, бураковин`:а, морковин':а та ін.) протиставляються
утворенням з суфіксами –анка, -енка, (бул’бйанка, борабол’енка,
бурач’енка та ін.).

Серед граматичних ознак, що виразно відділяють подільський говір від

наддністрянського, відзначено:

● форму орудного відмінка множини іменника гіст’: форми гост’ема,

гост'іма,
● формі називного відмінка складених числівників два з половинойу, три
з половинойу, що поширені у подільському говорі, протиставляються
наддністрянські форми п’іўтрет’а, п’іўчверта;
● подільським формам девйаносто.

На лексичному рівні подільський говір протиставляється

наддніпрянському назвами садиба, усад’ба, об’іс’та (поділ.) — об'ст’а, плац
(надднстр).
До мовних явищ, якими Подільський говір протиставляеться
покутсько-буковинському, належать:

● протиставлення префикса ви- у подільському говорі витирати, вийти.

● наявнсть у подільському говорі секундарного [й] після губного (пйец

‘піч’)
● наявшсть протетичного [й] йаўдоха

● рефлексація у подільському говорі давніх е, а після м’яких приголосних

і шиплячих як [а] (шчаст’а, лош’а, йагн’а, йама, йагода, йаб луко)
● у подільському говорі наявні опозиції [т] ~ [т’], [ц] ~[ц’], [р] ~ Ø.
 Серед лексичних явищ, якими подільський говір відмежовується від
буковинського, зафіксовано: бат’ко (подл.) — д’ед’о, г’ег’ (буков.) ‘батько’
відповідно орач — плугар ‘орач’, кварта — літра 'кварта (пити воду)’, толока
— клака ‘толока — допомога при виконанні певних робіт’, пйатнац’атка,
зимний, зимно, холодний, холодно — студений, студено ‘холодний’,
‘холодно’, йаструб.
Подільсько-південносхідну (власне, подільсько-степову) межу формує
ряд чітко окреслених ізголос, які утворюють ізоглосний пучок.
У галузі фонетики — це:
~ е (дев'іт’, дес’іт — дев’ат’, дес‘ат' і под.),наявність лексикалізованих
фонетичних варіантів лексеми чума у подільському говорі (джума, жума),
~ протетичних [г], [й] (горати, гулиц‘а, гамбар, йіден, йідин — орати,
улиц‘а, вулиц’а, амбар, один і под.),
~ [р] > [р’) (гарачий — гар'айчий, рабий — р'абий).
У галузі наголосу — родовий відмінок однини займенників мій, твій
(м’ого, тв’ого — мог’о, твог’о);
1-ша особа дієслів теперішнього часу (н’ошу, н’ос’у, пр’ошу, ўз’али -
нош’у, прош’у, ўз’али).
У галузі словотвору – фіналі інфінітива -ти~ -т’ (ходити, носити,
робити — ходит’, носит’, робит’).
У галузі граматичної будови – форми давального відмінка однини
іменників середнього роду колишніх t-основ –ові~-ат’і (тилові, йагн’ові –
тил’ат’і, йогн’аті); орудного відмінка однини цих же іменників -ом~ -ам
(тил’ом – тил’ам);
Збереження форм двоїни іменниками – втрата спеціального вираження
цього граматичного значення (дв’і в’ідр’і, дв’і руц’і – два відра, дві руки);
протиставлення синтаксичних структур: бир’у, серп’а, уз’аў нож’а –
бир’у серп, уз’аў ніж;
у галузі словникового складу — це протиставлення назв з подільською
локалізащею іншим назвам, зокрема це лексеми обійст'а, ’садиба’, цв’интар
’кладовище', вес’елка, вес’елиц’а 'райдуга’
 Північна межа говору виділяється менш_виразно, ніж західна, південна
чи східна. Лише незначна частина структурних особливостей
подільського говору відділяє його від волинського; частина таких рис має
лексикалізований характер.
протиставлення фонематичних варіантів слів і словоформ зозул'а
(зазул’а –зоузул’а), гар’ачий (гор’ачий - гаp'áчий).
рефлексів м'яких губних [6’], [в’] перед колишніми е та је (здороўл’а
жабйачий), кугут півень.
Серед визначальних ознак подільського говору виділяються такі:
фонетичні: а) наголошений вокаізм має поширену для багатьох говорів
і літературної мови структуру:
і у
и о
е а
Ненаголошений вокалізм зазнає відчутних змін порівняно з
наголошеним i має іншу типову структуру:
І у
ие оу
еи
а
б) збереження без змін звука [а] після м'яких і пом'якшених
приголосних (жал’, часто); без дальших змін у цій же позиці залишається [а],
який походить з давнього е (жати, з’ат’, т’ажко);
в) відсутність розрізнення [0] і [у] в ненаголошеній позийії (сильне
укання), часте повне заступлення ненаголошеного [о] звуком [у] (хо удила,
ноу’сйла, дурога, кужух, субі соубі);
г) майже повыстю зникло протиставлення за — твердістю — м'якістю
приголосних [р] : [р’], [ц]: [ц’], тому типовою для багатьох подільських
говірок є вимова з [р] — бура, говор’ат, тр’асти, утрбх, гарёчий, бурбк, вора.