1

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..2

Розділ 1. Теоретичні аспекти політенних хромосом…………………………3

Розділ 2. Політенні хромосоми у експериментах………………………………8

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….12
СПИСОК ДЖЕРЕЛ……………………………………………………………….13
 2

ВСТУП

Актуальність. Наука вже досить глибоко вивчила будову та структуру нашого

тіла. Тим не менш, наш мозок та інші органи мають складну будову, що робить
деякі речі загадкою і досі. Чим краще ми можемо вивчити різні функції та
мутації, а саме у наслідок чого вони відбуваються та як зупинити це, тим краще
буде для людства. Наразі можна використовувати різні прототипи або комахи у
експериментах, аби забезпечити схожі характеристики, як у людини. А
політенні хромосоми є доволі важливими як для організму так і для білків.

Метою даної роботи є ознайомлення з політенними хромосомами.

Завдання дослідження:

- З’ясувати що таке політенні хромосоми

- Ознайомитися з представниками, в яких наявні політенні хромосоми
- Дізнатися про політенні хромосоми у експериментах

Об’єкт роботи політенні хромосоми.

 3

Розділ 1. Теоретичні аспекти політенних хромосом

Хромосоми є основними функціональними самовідтворюваними

структурами клітинного ядра, де зосереджена ДНК і беруть участь у функціях
клітинного ядра. Свою назву хромосоми отримали через те, що вони добре
забарвлюються основними барвниками при конденсації під час мітозу. В
інтерфазних ядрах хромосоми частково деконденсовані і зазвичай разом
називаються хроматином.

Хромосоми здійснюють складну координацію та контроль

внутрішньоклітинних процесів, синтезуючи первинну структуру білка,
інформацію та рибосомну РНК. Основна функція хромосом — передача коду
генетичної інформації дочірнім поколінням клітин.

Таким чином, хромосоми з вбудованими генами утворюють

безперервний репродуктивний ланцюг життя протягом кількох поколінь.
Хромосоми є основними компонентами клітинного ядра.

Їх кількість, розмір і форма (каріотип) є видоспецифічними, вони

складаються з молекул ДНК і білків. Комплекс ДНК і асоційованих білків
називається хроматином. Білки всередині хроматину забезпечують ущільнення
ДНК (довгі нитки молекул ДНК збираються в компактні хромосоми).

Еукаріотичні хромосоми складаються з лінійних макромолекул ДНК,

обгорнутих навколо специфічних білків-гістонів, утворюючи матеріал під
назвою «хроматин». Комплекс ДНК і білків називається хроматином. До складу
хроматину входять білки двох типів: гістонові та негістонові. У людини ДНК
найбільшої хромосоми має довжину приблизно 7 см. Загальна довжина всіх 46
молекул ДНК в ядрі клітини людини становить приблизно 2 метри.

Типи хромосом. Хромосоми можна класифікувати різними способами- за

розміром і формою. У більшості випадків хромосоми диференціюються
відповідно до стадії мітозу та положення первинного ланцюга.
 4

Зокрема, хромосоми поділяються відповідно до розташування первинних

ланцюгів наступним чином: (1) Метацентрична, з центральним розташуванням
первинного ланцюга та однаковими рукавами. (2) Субцентральність, де одне
плече довге, а інше плече коротке. (3) акроцентричні – одне плече дуже
коротке, а інше значно довше.

Атипові хромосоми можуть виникати частіше під час мейозу в результаті

хромосомних аномалій (перебудов). (1) Дицентричні хромосоми мають дві
центромери і утворюються шляхом з’єднання двох центромерних областей
після відділення від хроматид.

(2) Ацентричні хромосоми – не мають центромер. Останні під час мітозу

не утворюють кінетохорних мікротрубочок і тому не можуть мігрувати до
полюсів і тому втрачаються. Залежно від стадії мітозу хромосоми поділяються
на профазу, метафазу (це D-хромосоми), анафазу і телофазу (S-хромосоми).
При цьому метафазні хромосоми мають Х або кругову (акроцентричну) форму,
а анафазні хромосоми стоншуються вдвічі, а телофазні хромосоми починають
розпадатися.

Розрізняють також соматичні хромосоми (у людини їх 22 пари) і статеві

хромосоми (1 пара). Останні однакові у жінок (XX хромосоми), але різні у
чоловіків (XY хромосоми). Існують певні типи хромосом, які існують лише в
певних клітинах і мають певні структурні особливості. Це політенні та
хромосоми типу лампових щіток. Політенна хромосома, що утворюється в
результаті внутрішньоклітинної мітотичної поліплоїдії, коли кількість
хромосом (і, відповідно, ДНК) збільшується. Багатоланцюгова (величезна)
хромосома з сто хроматинів. Хроматиди (дочірні хромосоми) не поділяються і
стають значно потовщеними і мають величезні розміри (100-250 мкм завдовжки
і 15-25 мкм завширшки). Наприклад, хромосоми в клітинах слинних залоз
деяких двокрилих.
 5

Хромосоми лампових щіток — це дуже довгі, тонкі та сильно розкручені

хромосоми, які характеризуються чергуванням конденсованих ділянок і
неконденсованих подвійних петель.

Вони спостерігаються в ооцитах хребетних під час диплоїдної стадії

мейозу. Хромосоми бічної петлі інтенсивно синтезують РНК, яка бере участь в
активації процесів росту та вітелогенезу. У клітинах деяких видів, наприклад
жита і кукурудзи, крім основного постійного компонента каріотипу (так званої
А-хромосоми), існують форми, що містять додаткові хромосоми або В-
хромосоми. Це число може змінюватися. В-хромосома складається з
гетерохроматину і генетично неактивна. Під час ядерного поділу вони
розподілені випадковим чином. Деякі особливі клітини та ракові клітини
можуть мати аномальні хромосомні комплекси. [3]

Політенові хромосоми - це великі скупчення злитих хроматид, які

знаходяться в певних спеціалізованих клітинах. Класичним прикладом є
гігантська хромосома в клітинах слинних залоз личинки плодової мушки
(Drosophila melanogaster).

Рис. 1.1

Політенові хромосоми зазвичай у 100-200 разів довші та в 1000 разів

товщі (містять до 1000 хромосом), ніж у багатьох інтерфазних клітин (як
 6

статевих, так і соматичних клітин). У личинок Drosophila melanogaster загальна

довжина чотирьох пар хромосом слинних залоз становить 2000 мкм, тоді як у
нормальних соматичних клітинах ця величина становить 7,5 мкм.

Характерна форма і розмір політенових хромосом досягається

максимальним розкручуванням і багаторазовим подвоєнням хроматид без
подальшого їх роз'єднання. Вони є наслідком ендомітозу. Політенові
хромосоми мають характерну горизонтальну смужку, яка зумовлена наявністю
більш вузьких спіральних ділянок, або хромосом. Неактивний хроматин
знаходиться в темних областях (хромосомах), а світлі смуги вказують на
ділянки підвищеної активності генів. Різке розходження між темними дисками і
світлими міждисковими областями пояснюється нерозходженням дочірніх
хроматид, що робить хромосомний малюнок більш вираженим.

По суті, політенові хромосоми — це пара великих гомологічних

хромосом у стані повної соматичної конюгації. У той же час дискові і
міждискові ділянки гомологів строго паралельні і близькі один до одного. Такі
зв'язки не характернідля більшості клітин організму.

У політенних хромосомах процес транскрипції супроводжується

утворенням так званих пуфів. Це характерна опуклість у певних дисках, яка є
результатом локалізованої деградації ДНК. Великі пуфи називають кільцями
Бальбіані.
 7

Рис. 1.2

Політенові хромосоми містять багато копій генів, що підвищує експресію

та збільшує виробництво білків, необхідних спеціалізованим клітинам. [2]

Хромосоми, які є самостійними морфологічними структурами, видно

лише під час поділу клітини. Це пояснюється тим, що під час мітозу їх ступінь
ущільнення дуже високий, тоді як в інтерфазних ядрах вони являють собою
подовжені та деконденсовані нуклеопротеїнові фібрили. Єдиними
хромосомами, які можна спостерігати під світловим мікроскопом під час
інтерфазної стадії, є політенові хромосоми. Політенові хромосоми, на відміну
від нормальних, мають величезні розміри (200–600 мкм), оскільки складаються
з багатьох латерально з’єднаних паралельно однакових молекул ДНК.

Політенові хромосоми характеризуються горизонтальними смугами.

Чергування темних ділянок (хромосом) і світлих ділянок (міжхромосом), цей
візерунок смуг можна побачити без диференціального фарбування. [1]
 8

Розділ 2. Політенні хромосоми у експерементах

Кросинговер — це складний фізіологічний і біохімічний процес, який

знаходиться під генетичним контролем клітини та під впливом факторів
зовнішнього середовища. Тому реальний експеримент з визначення частоти
переходу повинен враховувати всі умови, за яких вона була визначена. [2]

Механізми, які забезпечують утримання великої кількості молекул ДНК у

тісному зв’язку одна з одною, досі не з’ясовані, хоча описана велика кількість
(більше 100) білків-кандидатів для виконання цієї функції. В експериментах in
vitro було показано, що внаслідок видалення гістона Н1 за допомогою 0,6 М
NaCl політенні хромосоми розпушуються і втрачається дискретна хромомерна
посмугованість, але цілісність хромосом зберігається. Такий структурний
перехід є зворотнім – при зниженні іонної сили до фізіологічних значень
характерний хромомерний рисунок відновлюється. Проте видалення всіх
гістонів у 2 М NaCl приводить до дисоціації політенних хромосом, які
перестають бути видимими під мікроскопом.

Тому організація політенових хромосом, як і всіх інших інтерфазних

хромосом, підтримується основними білками хроматину, гістонами. Крім того,
негістонові білки також відіграють важливу роль. При цільовій попередній
 9

обробці хромосомних препаратів видалення гістонів не має очікуваного ефекту,

і багатоланцюгова природа хромосом зберігається. Політенія — досить
поширене явище в природі, ядра політенії властиві інфузоріям, тканинам
личинок двокрилих, клітинам зародкового мішка рослин і клітинам
трофобласта ссавців.[1]

Гігантські політенні хромосоми зі слинних залоз личинок дрозофіли

третього віку є важливою модельною системою для вивчення архітектурних
змін у морфології хроматину, пов'язаних з процесами ініціації та елонгації
транскрипції. Зокрема, аналіз реакції на тепловий шок виявився корисним для
кореляції ремоделювання структури хроматину з транскрипційною активністю.
Важливим інструментом для таких досліджень є мічення препаратів кабачкових
політенних хромосом антитілами до ферментів, факторів транскрипції або
модифікацій гістонів, що становлять інтерес. Однак у будь-якому
імуногістохімічному експерименті існують переваги та недоліки різних методів
фіксації та підготовки зразків, відносні переваги яких повинні бути
збалансовані. яких необхідно збалансувати.

Дрозофіла вже давно є улюбленою модельною системою для вивчення

взаємозв'язку між структурою хроматину і транскрипцією завдяки
цитологічним перевагам, які надають гігантські політенні хромосоми слинної
залози личинок третього віку. У цій тканині хромосоми проходять багато
раундів реплікації за відсутності клітинного поділу, що призводить до
утворення приблизно 1000 копій. ДНК залишається вирівняною після кожного
реплікативного циклу, що призводить до значного збільшення хромосом.

У цьому препараті ядра з препарованих слинних залоз обережно

стискають під покривним склом, щоб розплющити їх перед фіксацією в
стандартному розчині параформальдегіду/ПБС з фізіологічним рН, який
зберігає антигенність більшості епітопів. Хоча роздільна здатність мазків є
достатньою для виявлення загальних закономірностей розподілу білків
хроматину білків на хромосомах, характерна структура смуг/міжсмугових
 10

ділянок політенних хромосом не є особливо добре розрізненою. Це контрастує

зі звичайними процедурами "сквошу", де смуги, що сильно забарвлюються за
Гехстом і складаються з більш конденсованих ділянок хроматину,
відрізняються від порівняно менш забарвлених міжсмугових ділянок, що
складаються з більш "відкритого" хроматину. Відтворюваність картини смуг
політенних хромосом дозволяє локалізувати хромосомні білки, такі як
полімерази і фактори транскрипції, в певних ділянках геному. Це дає унікальну
можливість вивчати молекулярні вимоги до регуляції транскрипції. Аналіз
реакції на тепловий шок є особливо гарною модельною системою, оскільки він
надає добре охарактеризований приклад індукції високого рівня експресії генів
у специфічних "локусах теплового шоку" з одночасним зниженням рівня
експресії генів з інших локусів.

Антитіла, створені проти РНК-полімерази II, фосфорильованої по серину

2 в С-кінцевому домені (Pol IIoser2), слугують маркером активної транскрипції.
Використовуючи це антитіло, можна спостерігати, як широкий розподіл
інтерсмуг, мічених Pol IIoser2, видимий в ненапружених умовах, змінюється на
дуже обмежений патерн, в основному обмежений "тепловими пухирями" після
впливу підвищених температур. За допомогою імунофарбування політенних
хромосом можна добре охарактеризувати залучення і перерозподіл низки
різних білків, що беруть участь у процесі ініціації/подовження. Однак такі
дослідження залежать від відповідних антитіл та умов фіксації, які дозволяють
специфічно виявляти ці білки.

У деяких випадках роздільна здатність локалізації хроматинових білків,

яку забезпечують звичайні сквош-протоколи, все ще недостатня для того, щоб
визначити, чи білки колокалізуються і потенційно взаємодіють між собою.
Нещодавні розробки, що використовують різні кольорові варіанти GFP-мічених
білків для зображення динаміки транскрипції на політенних хромосомах в
живих тканинах, а також потенційні застосування, такі як FRET
(флуоресцентно-резонансне перенесення енергії) для оцінки близькості цих
 11

білків один до одного, обіцяють надати більш детальну картину. Однак аналіз з
вищою роздільною здатністю, поширений на фіксовані препарати, був би
надзвичайно цінним інструментом для використання багатьох чудових антитіл,
які вже доступні. Нещодавно було розроблено модифікований протокол сквошу
з обробкою під високим тиском, який дозволяє отримати хромосомні
розщеплення з роздільною здатністю, подібною або рівною роздільній
здатності препаратів, отриманих за допомогою електронної мікроскопії. Крім
того, використання прецизійних лещат для етапу роздавлювання в цьому
протоколі не тільки дозволяє застосовувати підвищений тиск до зразка, але й
значно полегшує застосування тільки вертикального тиску на етапі
роздавлювання, оскільки будь-який горизонтальний тиск на цьому етапі може
призвести до зсуву плечей хромосом.

Ця процедура значно покращує відтворюваність, оскільки тиск

роздавлювання контролюється механічно і дозволяє отримати виключно плоскі
хромосоми, що забезпечує надвисокий рівень роздільної здатності. Однак, в
деяких випадках тонкість препарату також призводить до зниження сигналу
антитіл. У цьому випадку дослідник може регулювати тиск, щоб оптимізувати
умови роздавлювання для досягнення бажаної мети. Цей підхід забезпечив
подальше підтвердження висновку про те, що гістон H3-кіназа JIL-1 не
пов'язана з елонгацією Pol II, оскільки підвищений рівень роздільної здатності,
який забезпечує ця методика, виявляє мінімальне перекриття між міченням
антитіл JIL-1 і Pol IIoser2. [4]
 12

ВИСНОВКИ

Отже, політенові хромосоми - це великі скупчення злитих хроматид, які

знаходяться в певних спеціалізованих клітинах. Класичним прикладом є
гігантська хромосома в клітинах слинних залоз личинки плодової мушки
(Drosophila melanogaster). Для експериментів зазвичай обирають різні види
мушок, в яких наявні ці типи хромосом.
 13

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. А. В. Сиволоб, К. С. Афанасьєва Молекулярна організація хромосом,

328с.
2. О.Ю. Сметана, О.І. Каратєєва Розведення та селекція тварин, 2013. 65с.
3. Хромосоми: морфологія, організація, типи, репродукція, хромосомні
набори, функціонування
URL:https://studentam.net.ua/content/view/4163/123/ (дата звернення:
29.11.23)
4. Kristen M. Johansen, Weili Cai, Huai Deng, Xiaomin Bao, Weiguo Zhang,
Jack Girton, and Jorgen Johansen Polytene chromosome squash methods for
studying transcription and epigenetic chromatin modification in Drosophila
using antibodies, 2009. 25с.