МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

Навчально-науковий інститут
«Інститут інформаційних технологій в економіці
ДВНЗ “КНЕУ ім. В. Гетьмана”»

Реферат на тему
«Вплив Івана Григоровича-Барського на
українську культуру (1713–1791)»

Підготувала студентка: Мацкова Д.В.

ІІТвЕ, група IК-101

КНЕУ 2021
Іван Григорович Григорович-Барський - відомий
український архітектор, один з найбільш знаних
зодчих XVIII ст., ім"я якого тісно пов"язане з історією
архітектури м. Києва. Він був одним з найяскравіших
представників стилю українське бароко. Григорович-
Барський Василь Григорович – мандрівник,
письменник, перекладач, художник, вихованець
Києво-Могилянської академії.

Біографія та архітектурні споруди

Народився І. Григорович-Барський в 1713 р. на Подолі в м. Києві, куди його батьки переїхали з м.
Бара Вінницької обл. Його батько - Григорій - закінчив єзуїтську колегію в м. Барі Вінницької обл. і
мандрував святими містами. Згодом переїхав до м. Києва, де став приватним підприємцем (мав
магазини на Подолі та Печерську). І. Григорович-Барський мав старшого брата Василя (1701-1747) -
відомого мандрівника, знавця мов, який залишив по собі подорожній опис країн Європи і
Близького Сходу. Іван був шостою дитиною з десяти.

У 1740-х рр. він вступив у Київську академію, де отримав різнобічні

світські знання (крім гуманітарних і природничих наук, опанував також
основи архітектурно-художнього мистецтва). Відомо, що в 1742 р. він
навчався у класі філософії.

У 1744 р. Іван Григорович одружився і згодом став батьком

багатодітної родини - мав п"ятнадцять дітей. З листування
мандрівника В. Григоровича-Барського з матір"ю відомо, що в 1744-
1748 рр. І. Григорович-Барський мешкав не в м. Києві. Цей період
залишається лакуною в біографії зодчого. За цей час він отримує інженерно-будівельні знання,
вивчає архітектуру. М. Холостенко зазначає: «можливо, в ці роки він був на якихось будівництвах
Правобережжя, де пройшов досить солідну школу. Деякі риси його творчої діяльності дальшого
періоду свідчать про тісну залежність його прийомів від цієї архітектури, в якій сильно відбились
впливи сучасної їй західної архітектури». Таку ж думку висловив О. Силин, зазначивши, що «то
була пора розквіту нового архітектурного стилю - українського барокко, який надзвичайно
відповідав традиційній для народу пластичності, національні орнаментиці та
багатоколірності». Зважаючи на подальші роботи архітектора, думки, висловлені
шанованими вченими, видаються правдоподібними. Але, на жаль, вони не
вирішують питання.

У 1748 р. став зодчим Київського магістрату, що фактично означало посаду

сучасного головного архітектора міста. Творча спадщина зодчого вражає як своїм
розмаїттям, так і кількістю споруд, зведених за його участі або реставрованих за
його проектами. Більшість його споруд - це сакральна архітектура. Цікаво також
прослідкувати «діахронічний симбіоз» архітекторів. Доля споруд, зведених за проектами І.
Григоровича-Барського, залежала й від подальших їхніх реконструкцій. Чимало його будівель
відбудовував, добудовував чи реконструював архітектор А. Меленський, який також був головним
архітектором міста, проте наприкінці XVII - на початку XVIII ст.

У 1749 р. І. Григорович-Барський отримав завдання від Київського магістрату: впорядкувати

систему водопостачання на Подолі та збудувати кам"яний павільйон над фонтаном. Нині це одна з
порівняно небагатьох збережених споруд, зведених за проектом зодчого, - фонтан «Феліціал»
(більш відомий як «Самсон). У 1780-х рр. на павільйоні, що зведений у стилі українського бароко у
вигляді ротонди з напівсферичною вежею на чотирьох стовпах з арковими прорізами, було
встановлено сонячний годинник (його встановив викладач Київської Академії Брульйон). У 1808 р.
фонтанну скульптуру янгола в пам"ять про Полтавську битву було
замінено на античного героя Самсона, який розриває пащу леву.
Зверху, на склепінні, закріплено позолочену статую апостола Андрія. У
1935 р. за наказом П. Постишева фонтан зруйновано, проте в 1982 р. до
1500-річчя м. Києва його відновлено за проектом відомого архітектора-
реставратора В. П. Шевченко, яка реконструювала розташований поряд
Гостиний двір.
Із цим фонтаном пов"язана значна кількість легенд. За переказами,
вода, що витікає з фонтана, є святою. Також вважалося, що той, хто
вип"є воду з нього, буде жити в Києві.
Як зазначає Ф. Ернст, «першою справжньою пробою сил молодого
архитекта були ті будинки, що виведені були, починаючи 1748 роком, в
«Кирилівському монастирі». Перше, на що звертає увагу відвідувач
монастиря, - це огородження. Вражали своєю красою ворота, «на
білому фоні котрих так прегарно виділяється темний двохголовий орел». Тут він спорудив першу
в Україні оригінальну церкву-дзвіницю, що стала новим типом двоповерхової церкви. Також І.
Григорович-Барський виконав ремонт, добудову та реставрацію Святотроїцької Кирилівської
церкви (1748-1749).

Протягом 1750-1755 рр. у сучасному Маріїнському парку велися роботи зі зведення царського
палацу імператриці Єлизавети Петрівни (нині - Маріїнський палац). Проект величної споруди
розробив придворний архітектор Б. Растреллі. Реалізовували будівництво архітектори І.
Григорович-Барський, І. Мічурін і П. Неєлов, які витримали стиль бароко, проте внесли деякі зміни
до первинного проекту.
Протягом 1754-1761 рр. на Дальніх печерах Києво-Печерської лаври за
проектом архітектора споруджено дзвіницю (т. зв. Ковнірівська - від
імені будівельника С. Ковніра).
Наприкінці 1750-х - у 1760-х рр. зодчий працював у м. Козельці (нині
Чернігівської обл.). Саме тут на запрошення графів Розумовських у цей
час працювали маститі архітектори XVIII ст. У 1752-1762 рр. за
проектом А. Квасова зводився собор Різдва Богородиці. І. Григорович-
Барський «церковь штукатурнею украшал и тинковал». Фасад собору
проектував Б. Растреллі. І. Григорович-Барський також спроектував
дзвіницю цього собору.
Поблизу м. Козельця, в с. Лемеші, зодчий спроектував і збудував Трисвятительську церкву (1766-
1770), споруджену на честь козака Грицька Розума.
У 1764-1769 рр. І. Григорович-Барський реставрував трапезну в Софійському монастирі).

У 1766-1772 рр. за проектом архітектора на вул. Покровській, 7 у м. Києві споруджено Покровську

церкву - продовгуватий храм, з високими напівкруглими виступами з трьох боків і трьома
куполами. Протягом століть церква зазнала значних змін у зовнішньому вигляді, що негативно
позначилися на стилістиці храму. Зокрема, після пожежі 1811 р. згорілі покриття куполів було
відбудовано у стилі ампір, а до церкви споруджено прибудову, що закрила західний вхід.
У 1772-1775 рр. неподалік від р. Дніпра зодчий будує церкву Миколи Набережного (нині вул. Г.
Сковороди, 12). Майже одночасно він реставрував церкву Миколи Доброго та шпиталь при ній,
призначений для бідних.
У 1772-1774 рр. на кошти останнього кошового отамана П.
Калнишевського І. Григорович-Барський збудував надбрамну церкву
з дзвіницею в Межигірському монастирі. А в 1776 р. на кошти
запорозьких козаків зодчий навпроти колишньої Спасо-
Преображенської церкви спорудив корпус братських келій у
Межигірському монастирі. На жаль, у 1934 р. будівлі монастиря були
знищені.
Ймовірно, протягом 1778-1781 рр. І. Григорович-Барський збудував
Михайлівську церкву в с. Воронежі Сумської обл., адже стилістично
вона є його творчістю, проте документальних свідчень про це не
знайдено.

У 1781 р. за проектом І. Григоровича-Барського реконструйовано дзвіницю церкви Миколи

Доброго (нині на вул. Покровській, 6).
Чимало будівель, споруджених або відбудованих І. Григоровичем-Барським, на превеликий жаль,
згоріли під час великої пожежі 1811 р. на Подолі. Через вогонь нащадки назавжди втратили 1240
будинків, три монастирі, близько 20 церков... Не постраждав тоді лише Катерининський монастир,
оскільки під час його будівництва використовували камінь та залізо. Загалом, причини, через які
велика кількість споруд зодчого не збереглася, є досить різноманітними. Наприклад, зведена в
1756 р. дзвіниця Петропавлівської церкви згоріла під час вищезгаданої пожежі. Верхні поверхи
дзвіниці церкви Костянтина та Єлени (на розі вулиць Костянтинівської та Щекавицької), зведеної у
1747-1757 р., були розібрані в 1935 р. Дзвіниця Кирилівського монастиря (зведена в 1759 р.)
розібрана в 1936 р. за рішенням Київської міської ради. У 1930-х рр. була знищена церква
Богородиці Пирогощі, яку в 1770-х рр. І. Григорович-Барський перебудував у барокових формах.
Будував І. Григорович-Барський і цивільні споруди. До 1750-х рр. у м. Києві не було власного
зерносховища. За рішенням Київського магістрату збудовано споруду хлібного магазину (автор
проекту - архітектор І. Григорович-Барський). Є відомості, що саме в ній у 1847 р. утримували
арештанта Т. Шевченка (на той час у споруді містилася пересильна в"язниця). У 1785 р. будинок
був відремонтований, у 1829 р. його перебудовано та добудовано за проектом архітектора А.
Меленського.

У 1756-1760 рр., перебуваючи в м. Козельці, І. Григорович-Барський зводить будівлю полкової

канцелярії.
У 1778 р. за його проектом зведено будівлю т. зв. «Старої бурси» - гуртожитку при Київській
академії на вул. Набережно-Хрещатицькій, 27. Первинні форми споруди були виконані у стилі
бароко. Проте на початку ХІХ ст. архітектор А. Меленський надбудував бурсу у стилі класицизму.
Помер І. Григорович-Барський 10 вересня 1791 р.

Зв’язок Григоровича-Барського з Києво-Могилянською академією

Попри критичне налаштування батька до академічної освіти та його відмовки від навчання,
Григорович-Барський за підтримки матері, як він сам твердив, розпочав науку в могилянському
закладі. В академії він студіював у 1715—1723 pоках, завершивши клас риторики. Затим недовго
навчався у Львівському єзуїтському колегіумі.

У 1724—1747 pоках подорожував по Угорщині, Болгарії, Австрії, Румунії, Греції, Італії, Кіпрі,
Македонії, Палестині, Сирії, Аравії та Єгипту, описуючи життя, побут і культуру відвіданих земель і
країн. Під час подорожей, Василь у 1734 р. постригся у ченці, проживав у найшанованіших для
східного християнства монастирях, знайомився з їхніми бібліотеками.

На запрошення керівництва Києво-Могилянської академії Григорович-Барський мав викладати у

ній грецьку мову. Однак невдовзі після повернення до Києва у 1747 р. він помер. Похований у
Київському Братському Богоявленському монастирі, біля Богоявленського собору.

Протягом 24-річних мандрів, починаючи з виїзду з Києва до Львова і завершуючи поверненням з

останнього перебування на Афоні, Григорович-Барський, вів подорожні записки, в яких
занотовував свої враження, все, що з ним трапилося і що він бачив та переживав. Детальність та
всебічність описів свідчать про авторську спостережливість, прагнення зрозуміти спосіб життя і
культуру різних народів. Цінність записок полягає у тому, що окрім описів вони містять авторські
малюнки, плани біля 150 місцевостей, архітектурних комплексів та окремих споруд.

Після смерті Григоровича-Барського його записки мали велику популярність і поширювалися в

рукописному вигляді. Вперше їх було надруковано через понад 40 років після смерті автора під
назвою «Пешеходца Василия Григоровича Барского-Плаки-Албова, уроженца киевского, монаха
антиохского, путеш. к св. местам, в Европе, Азии и Африке находящимся…, им самим писанное, и
пр.» (СПб., 1788).

Сучасною українською мовою записки побачили світ у 2000 р. під назвою «Мандри по Святих
Місцях Сходу з 1723 по 1747 рік = Странствования по Святым Местам Востока с 1723 по 1747 г.»
( К., 2000).

Василь Григорович-Барський подорожував трьома частинами світу (Європа, Азія, Африка) й

описував тамтешні звичаї і побут за власною ініціативою, власними ресурсами, нерідко
наражаючись на небезпеку. Прагнення до пізнання нового зміцнилося і розвинулося у юнака під
впливом його навчанням в Києво-Могилянській академії, де не лише відбулося знайомство з
історичними й географічними творами, а й не були рідкістю студентські мандри.