Л - Міжнародна торгівля в умовах глобалізації.

Роль міжнародного економічного

права у визначенні умов міжнародної торгівлі.
Міжнародна торгівля в умовах глобалізації відіграє важливу роль у розвитку економіки
країн та створенні умов для ефективної взаємодії на світовому ринку. Глобалізація
сприяє збільшенню обсягів торгівлі та розширенню географії економічних зв'язків
між країнами. Міжнародна торгівля дозволяє країнам спеціалізуватися на виробництві
тих товарів і послуг, в яких вони мають конкурентні переваги, що призводить до
зростання продуктивності та покращення життєвого рівня.
Міжнародне економічне право відіграє ключову роль у визначенні умов міжнародної
торгівлі. Основні аспекти, які регулюються міжнародним економічним правом у контексті
торгівлі, включають:
1. Всесвітні торгові організації: СОТ є основною міжнародною установою, яка
встановлює правила для світової торгівлі. Її угоди визначають правила щодо мит,
тарифів, субсидій, процедур врегулювання спорів та інших питань, пов'язаних з
міжнародною торгівлею.
2. Дво- та багатосторонні угоди: Країни можуть укладати двосторонні та
багатосторонні угоди з метою полегшення торгівлі. Ці угоди можуть включати
зниження мит, встановлення стандартів та правил для здійснення торгівлі.
3. Інвестиційне право: Міжнародне економічне право також регулює міжнародні
інвестиції, що може впливати на торгівлю. Угоди про захист інвестицій
забезпечують правовий захист іноземних інвесторів та створюють сприятливі
умови для розвитку бізнесу.
4. Стандарти та технічні бар'єри: Міжнародне економічне право допомагає
встановлювати стандарти та норми для товарів і послуг, щоб полегшити
міжнародну торгівлю та забезпечити безпеку споживачів.
5. Антимонопольне законодавство: Законодавство про конкуренцію є важливим
аспектом міжнародного економічного права, оскільки воно спрямоване на
запобігання монопольним практикам та забезпечення конкурентоспроможності на
ринках.
Міжнародне економічне право створює правовий каркас для регулювання та сприяє
стабільності у міжнародних економічних відносинах, що є важливим фактором для
розвитку та процвітання країн у глобальному економічному середовищі.

Л - Забезпечення можливостей для проведення переговорів. Спрощення

торговельних процедур. Лібералізація міжнародної торгівлі товарами. Інші функції
СОТ.
Світова торгова організація (СОТ) грає ключову роль у створенні сприятливих умов для
міжнародної торгівлі та забезпеченні розвитку світової економіки. Основні функції СОТ
включають:
1. Забезпечення можливостей для проведення переговорів:
  Мультисторонні переговори: СОТ забезпечує форум для учасників, де
вони можуть вести мультисторонні переговори з метою укладення
торговельних угод і вирішення торговельних спорів.
 Раунди переговорів: СОТ регулярно запускає раунди переговорів, такі як
Дохський раунд (ТРИВАЄ З 2001 РОКУ ЩОДО ВИРІШЕННЯ
ТОРГОВЕЛЬНИХ ПРОТИРІЧ МІЖ РОЗВИНУТИМИ
ПОСТІНДУСТРІАЛЬНИМИ КРАЇНАМИ І КРАЇНАМИ, ЩО
РОЗВИВАЮТЬСЯ), з метою розгляду питань лібералізації торгівлі та
правил, що її регулюють.
2. Спрощення торговельних процедур:
 ГАТТ/СОТ про спрощення та гармонізацію митних процедур (СМП):
СОТ впроваджує заходи для спрощення митних процедур, зменшення
бюрократії та прискорення руху товарів через кордон.
3. Лібералізація міжнародної торгівлі товарами:
 Система зниження мит (ГАТТ): ГАТТ та СОТ працюють над зменшенням
мит і торговельних бар'єрів, що допомагає стимулювати світову торгівлю
товарами та забезпечує більший доступ на ринки для країн-учасниць.
4. Розвиток країн-учасниць:
 Технічна допомога та підтримка: СОТ надає технічну допомогу та
підтримку країнам, особливо розвиваючимся, для покращення їхніх
торговельних інфраструктур та відповідності міжнародним стандартам.
5. Регулювання та врегулювання торговельних спорів:
 Органи розгляду спорів: СОТ має механізми для вирішення торговельних
спорів між країнами-членами, зокрема ОРГАН ВИРІШЕННЯ СПОРІВ СОТ,
який розглядає суперечки і надає рекомендації щодо вирішення.
6. Підтримка сталого розвитку:
 Сприяння взаємовигідному розвитку: СОТ сприяє розвитку та
впровадженню торговельних політик, спрямованих на сталість і
збалансований розвиток економік.
Ці функції допомагають СОТ виконувати свою місію у регулюванні та сприянні сталому
розвитку світової торгівлі та економіки в цілому.

Л - Історія створення СОТ. Організаційна структура СОТ. Порядок прийняття

рішень в СОТ. Членство в СОТ.
Передумовами формування міжнародної організації в сфері торгівлі було загострення
протиріч у зовнішньоторговельній сфері між країнами на початку 30-х років. У 1930 р. в
США було прийнято закон Смута-Хоулі (Smooth-Hawley Act), внаслідок дії якого було
різко підвищено митні тарифи. Ця протекціоністська політика США була підтримана
урядами 26 інших країн, які не тільки встановили високий рівень тарифів, а й вдалися до
застосування кількісного контролю в торговельних відносин, а також обмежень у
валютно-обмінних операціях. Наслідком цього було значне скорочення кредитних та
інвестиційних потоків, обсягу імпорту та виникнення проблем з ліквідністю.
Обмеження розвитку торгівлі також спричинило формування на початку 30-х років ХХ ст.
валютних блоків — стерлінгового, доларового та т.зв. золотого. Стерлінговий блoк
oб’єднaв вci кpaїни, які входили в iмпepiю Вeликoбpитaнiї тa низку дepжaв, які тicнo були
пoв’язaні з нeю eкoнoмiчнo (Єгипeт, Ipaк, Пopтугaлiя). Пiзнiшe дo ньoгo пpиєднaлиcь
Швeцiя, Нopвeгiя, Дaнiя, Япoнiя, Нiмeччинa тa Ipaн. Вcьoгo дo блoку вхoдили 22 кpaїни.
До дoлapoвого блoку, який було створено у 1933 р., увiйшли CШA, Кaнaдa тa мaйжe вci
кpaїни Лaтинcькoї Aмepики. Золотий блок, який було сформовано одночасно з доларовим,
включав Фpaнцiю, Бeльгiю, Нiдepлaнди, Швeйцapiю, a згoдoм Iтaлiю тa Пoльщу.
Функціонування цих блоків суттєво обмежувало обмінні операції з «позаблоковою»
валютою, що негативно позначалось на міжнародній торгівлі.
Ще одним стримуючим фактором була відсутність єдиних норм і стандартів при
здійсненні торговельних операцій. Отже, після Другої світової війни виникла потреба у
створенні міжнародних інституцій у фінансовій і торговельній сферах, які б регулювали
міжнародні економічні відносини у цих сферах як найбільш важливих для гармонійного
правопорядку.
За задумом, мала бути сформована Міжнародна торговельна організація (МТО) як третя з
числа ключових міжнародних інституцій після МВФ та Світового банку, яка б опікувалась
виключно проблемами регулювання міжнародного торговельного обороту.
У цей же час США виступили з ініціативою розпочати багатосторонні переговори щодо
зниження імпортних тарифів. З цією метою була створена Економічна і соціальна рада
ООН (ЕКОСОР). ЗГОДИ ЩОДО МТО ДОСЯГНУТО НЕ БУЛО, ПРОТИ БУЛИ США
ЧЕРЕЗ ШИРОКІ ПОВНОВАЖЕННЯ МТО.
Як альтернатива, була прийнята Генеральна угода з тарифів і торгівлі, яка майже
півстоліття була ключовим документом регулювання світогосподарських торговельних
відносин. В основу діяльності ГАТТ було покладено здійснення багатосторонніх
міжнародних переговорів, які об’єднувались в раунди.
У рамках ГАТТ було проведено 8 раундів переговорів, на останньому —
Уругвайському — була заснована Світова організація торгівлі.
З точки зору установчих засад СОТ є правонаступницею Генеральної угоди з тарифів та
торгівлі (ГАТТ). Однак, на відміну від ГАТТ, яка юридично була не міжнародною
організацією, а лише тимчасовою угодою, СОТ представляє собою організація із
статутними документами, організаційною структурою та встановленими правилами і
принципами роботи.
Організаційна структура СОТ
Конференція міністрів є вищим органом COT. Вона складається з міністрів торгівлі (або
інших відповідних міністерств) і скликається раз на два роки. Усі члени мають однин
голос, а рішення приймаються консенсусом. На Конференції розглядаються
найактуальніші питання регулювання торговельної політики, подальшої лібералізації
міжнародної торгівлі, удосконалення правил і стандартів у торгівлі.
Генеральна рада — виконавчий орган. Вона складається з представниць країн-членів і
здійснює поточну роботу. Окремі засідання Рада проводить як Комісія з регулювання
спорів або як Комісія з контролю торговельної політики. Раді підпорядковано органи, що
відають деякими групами товарів: цивільна авіація; молочні продукти; яловичина.
Генеральній раді підпорядковано також комітети: з торгівлі й довкілля; з торгівлі й
розвитку; з бюджетних, фінансових і адміністративних питань; з обмежень, пов’язаних із
платіжним балансом. Окремі функції Генеральна рада делегує радам із торгівлі товарами,
послугами й інтелектуальною власністю.
Рада з торгівлі товарами здійснює контроль за дотриманням багатосторонніх угод із
торгівлі товарами. Їй підпорядковано 14 комітетів, які відають питаннями доступу до
ринків, сільського господарства, заходами щодо санітарії та фітосанітарії, інвестицій,
субсидій і компенсацій, мита, технічних перешкод у торгівлі, антидемпінгової практики,
ліцензування імпорту тощо. Комітет із регіональних торговельних угод розробляє
механізм узгодження між регіональними угрупованнями й багатосторонньою
торговельною системою щодо застосування принципу найбільшого сприяння.
Рада з торгівлі послугами надає допомогу групам переговорів з таких питань: базові
телекомунікації, рух фізичних осіб, послуги з морських перевезень. Їм підпорядковано
Комітет з торгівлі фінансовими послугами й Робоча група з професійних послуг.
Рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС) здійснює
контроль за дотриманням інтелектуальної власності (права на літературні твори, твори
мистецтва, винаходи тощо), а також бореться з міжнародною торгівлею підробними
товарами.
Секретаріат виконує поточну адміністративну роботу; очолюється генеральним
директором. До секретаріату входить відділ технічного співробітництва та професійної
підготовки; він надає допомогу країнам, що розвиваються, у формі інформації, довідкової
документації, посилання місій, організації семінарів. Діють також курси підготовки кадрів
у галузі торговельної політики (до них також залучаються слухачі з країн Східної
Європи).
=
Конференція Міністрів призначає Генерального директора та приймає правила, які
встановлюють повноваження, обов’язки, права та термін перебування на посаді
Генерального директора.
Генеральний директор, в свою чергу, призначає співробітників Секретаріату та визначає
їх обов’язки й умови праці відповідно до правил, прийнятих Конференцією Міністрів.
Порядок прийняття рішень в СОТ.
Процедуру прийняття рішень в СОТ регулює Стаття IX Марракеської Угоди. СОТ
продовжує практику прийняття рішень шляхом консенсусу, яка застосовувалася згідно з
ГАТТ 1947. Якщо не передбачено інше і рішення не може бути прийняте шляхом
консенсусу, питання вирішується голосуванням. На Конференції Міністрів та засіданнях
Генеральної ради кожний Член СОТ має один голос. У випадках, коли Європейські
Співтовариства реалізують своє право голосу, вони мають кількість голосів, яка дорівнює
кількості держав-членів ЄС, що є членами СОТ.
Членство в СОТ.
У заключному етапі Уругвайського раунду брали участь 125 сторін, при чому багато з них
стали Договірними Сторонами ГАТТ за період з 1986 року, тобто з початку Раунду. Згідно
Декларації Міністрів, прийнятої в Пунта-дель-Есте, Уругвай, 20 вересня 1986 року, в
Уругвайському раунді могли брати участь країни, які фактично приєднались до ГАТТ ще
до початку Уругвайського раунду переговорів чи розпочали процедуру приєднання до 30
квітня 1987 року. Ці Договірні Сторони ГАТТ після вступу в дію Марракеської угоди про
заснування Світової організації торгівлі стали членами цієї організації (Додаток 1).
Іншим країнам, які почали переговори про приєднання до ГАТТ дещо пізніше - в кінці 80-
х на початку 90 років – також було дозволено брати участь в роботі Уругвайського раунду
згідно рішення Комітету з питань торговельних переговорів, яке було ухвалено у липні
1993 року. Проте ці та наступні претенденти приєднувались вже безпосередньо до СОТ.
Запити про приєднання до ГАТТ 1947 було змінено на заявку про вступ до СОТ, і, згідно
рішення Генеральної Ради від 31 січня 1995 року, Робочі групи щодо приєднання до ГАТТ
було перетворено на Робочі групи про вступ до СОТ
В статті XII не міститься регламенту процедури набуття членства. Таку процедуру
фактично було вироблено на основі досвіду вступу нових членів і вона включає наступні
основні етапи:
 подання країною чи окремою митною територією заявки про вступ до СОТ;
 створення органами СОТ Робочої групи;
 підготовка та подання країною чи окремою митною територією меморандуму про
зовнішньоторговельний режим країни;
 надання заявником відповідей на запитання членів СОТ стосовно меморандуму;
 підготовка заявником проектів розкладів поступок стосовно товарів та послуг - основи
для переговорів про доступ на ринки товарів та послуг з членами Робочої групи;
 проведення переговорів щодо умов вступу (зобов‘язання заявника з правил торгівлі,
доступу на ринки товарів та послуг);
 підготовка та узгодження звіту Робочої групи;
 ухвалення звіту Генеральною Радою;
 ухвалення заявником Протоколу про вступ.
Як перший крок держава або незалежна митна територія подає заявку на ім‘я
Генерального директора СОТ з висловленням наміру вступити до СОТ відповідно до
положень Статті XII Марракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі.
Заявка поширюється серед всіх членів СОТ, а країні надається статус спостерігача.
Статус спостерігача у Генеральні раді надається спочатку на п‘ятирічний період. При
цьому представники країни-спостерігача можуть бути присутніми на Конференції
міністрів, засіданнях Робочих комісій, груп, допоміжних органів Генеральної ради, за
виключенням засідань Комітету з питань бюджету, фінансування та управління.
Спостерігач також повинен робити фінансові внески відповідно до Статті VII:2
Марракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі
Заявки на вступ розглядаються Генеральною Радою, яка вирішує питання щодо створення
Робочої групи з питань розгляду заявки про вступ країни до СОТ. На цьому етапі
обговорення в Генеральній Раді носять загальний характер, і зазвичай Генеральна Рада
приймає рішення про створення відповідної Робочої групи.
Метою діяльності Робочої групи є “вивчення заявки про вступ до СОТ згідно Статті XII і
представлення Генеральній раді або Конференції міністрів рекомендацій, які можуть
включати Протокол про вступ”.
Членом Робочої групи може стати будь-яка країна-член чи спостерігач при СОТ. Це
гарантує прозорість багатосторонньої частини процесу приєднання. Кількісний склад
Робочих груп суттєво коливається. Середня їх чисельність становить 40 країн-членів. Так,
у 2000 році Робоча група Китаю налічувала 74 члени, а Сейшельських островів – 23
Робоча група спочатку здійснює огляд торгового режиму країни на основі
підготовленого та наданого нею Меморандуму про зовнішньоторговельний режим.
Оскільки члени СОТ прагнуть зрозуміти економічну та торгівельну систему претендента
на вступ до СОТ (заявника), щоб переконатись у її відповідності вимогам та принципам
організації, він повинен зібрати та представити великий обсяг інформації, в тому числі
інформацію щодо розвитку економічної та правової системи, стану приватизації, цінової
та фінансової політики, валютної і банківської політики, торговельних договорів, митно-
тарифної політики, статистичні дані тощо.
Перш за все, переговори про умови вступу стосуються “комерційно важливих”
поступок, які країна, що приєднується, готова надати членам СОТ щодо доступу на ринки
товарів та послуг, та зобов’язань по Угодах та інших домовленостях Уругвайського
раунду багатосторонніх переговорів. Ці поступки фактично є “платою” претендента за
вступ до СОТ. В свою чергу, країна, яка приєднується, отримує права, які вже мають всі
члени багатосторонньої торгової системи СОТ. Переговори про умови вступу поділяються
на:
1. Багатосторонні переговори про правила торгівлі;
2. Двосторонні переговори про доступ на ринки товарів і послуг.
Багатосторонні переговори щодо правил торгівлі починаються з обговорення
меморандуму, в тому числі питань членів СОТ та відповідей заявника. Основною метою
таких обговорень є визначення відповідності торгового режиму заявника багатостороннім
правилам.
Двосторонні переговори про доступ на ринки товарів починаються з того, що зацікавлені
члени подають свої вимоги, а заявник готує свої початкові пропозиції. Виходячи з цих
початкових документів проводяться двосторонні переговори. По завершенні двосторонніх
переговорів розклади поступок стають невід‘ємною частиною Протоколу про приєднання.
Двосторонні переговори про доступ на ринки послуг починаються з того, що зацікавлені
члени СОТ подають свої вимоги, а заявник готує свій проект розкладу поступок (графіку
зобов‘язань в секторі послуг). Виходячи з цього проекту проводяться двосторонні
переговори. По завершенні двосторонніх переговорів (та процедури приєднання в цілому)
графік специфічних зобов‘язань в секторі послуг стає невід‘ємною частиною Протоколу
про приєднання.
Результати переговорів містяться в Протоколі про вступ, який відображає умови
приєднання (зобов‘язання країни перед членами СОТ), і через посилання в тексті включає:
 Специфічні параграфи зобов‘язань з правил торгівлі;
  Розклади товарних поступок;
 Графік специфічних зобов‘язань у секторі послуг, в тому числі перелік вилучень з
режиму найбільшого сприяння (РНС).
Коли умови приєднання узгоджено, звіт Робочої групи, проект рішення та Протокол про
вступ передаються в Генеральну Раду або на Конференцію міністрів.
Після прийняття звіту Генеральною Радою чи Конференцією міністрів і схвалення
проекту рішення не менш ніж двома третинами членів СОТ, країна повинна ухвалити
Протокол. Через 30 днів після прийняття Протоколу, вираженого або підписанням, або
представленням документу про ратифікацію Протоколу, якщо такого роду угода потребує
схвалення парламентом заявника, країна стає повноправним членом СОТ

С - Теорія абсолютних переваг і теорія порівняльних переваг

А. Сміт вважав, що торгівля між двома країнами ґрунтується на абсолютних перевагах.
Коли виробництво однієї країни є більш ефективним, ніж іншої, у виробництві
конкретного товару (тобто має абсолютні переваги) і менш ефективним у виробництві
іншого товару (має абсолютні недоліки), тоді обидві країни можуть вигравати від
спеціалізації на виробництві товару на основі абсолютних переваг та обмінювати
частину обсягу виробництва на інший товар, при виробництві якого країна має
абсолютні недоліки.
За рахунок цього відбувається найефективніше використання ресурсів, а виробництво
обох товарів буде зростати. Таке збільшення виробництва обох товарів визначатиме
виграш від спеціалізації виробництва, який буде поділений між двома країнами через
торгівлю.
Наприклад, кліматичні умови України сприяють ефективному вирощуванню пшениці, але
вирощування бананів є неефективним (потребує використання парників). З іншого боку,
вирощування бананів ефективне в Нікарагуа, а вирощування пшениці — не ефективне.
Таким чином, Україна має абсолютні преваги порівняно з Нікарагуа у вирощуванні
пшениці і має абсолютні недоліки у вирощуванні бананів. Протилежне твердження
справедливе для Нікарагуа.
Теорія порівняльних переваг Д. Рікардо
Розвиваючи теорію абсолютної переваги, Д. Рікардо довів, що міжнародна торгівля
взаємовигідна для двох країн навіть у тому випадку, коли жодна з них не має абсолютну
перевагу по жодному товару.
Д. Рікардо вивів закон порівняльних переваг виходячи з наступних передумов:
 трудова теорія вартості;
 вільна торгівля;
 постійні витрати виробництва;
 зроблена мобільність праці усередині країни і повна немобільність у відносинах
між країнами;
  відсутність технічного прогресу;
 відсутність транспортних витрат.
Зміст закону порівняльних переваг можна звести до наступного твердженню: підставою
для виникнення і розвитку міжнародної торгівлі може служити винятково різниця у
відносних витратах виробництва товарів, незалежно від абсолютної величини цих витрат.
Теорія порівняльних переваг – якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів,
що вони можуть робити з відносно більш низькими витратами в порівнянні з іншими
країнами, то торгівля буде взаємовигідної для обох країн, незалежно від того, чи є
виробництво в одній з них абсолютно більш ефективним, чим в іншій.
Теорія порівняльних переваг використовує поняття альтернативної ціни, що теж саме, що
й витрат (ціни) заміщення.
Вона являє собою просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку,
виражених через кількість робочого часу, витраченого на їхнє виробництво.
Поняття витрат заміщення практично еквівалентно за змістом альтернативній ціні з тією
тільки різницею, що в даному випадку порівнюються величини, зворотні витратам праці, -
кількість одиниць товарів, зроблених за одиницю часу.

С - Гаванська хартія
Після Другої світової війни, в 1945 р, США вийшли з пропозицією створити в цілях
багатостороннього регулювання Міжнародну торгову організацію (МТО). Робота зі
створення Організації сконцентрувалася під егідою ЕКОСОР ООН. Розробка її Статуту
(Хартії) здійснювалася кілька років і завершилася на конференції з торгівлі та зайнятості в
Гавані (листопад 1947 - березень 1948 г.).
Статут МТО, що отримав назву Гаванської хартії, був підписаний більш ніж 50
державами 24 березня 1949 року і повинен був вступити в силу після ратифікації
більшістю країн, що підписали. Однак США змінили позицію щодо Хартії, оскільки в
умовах повоєнної дезорганізації світу в економічній системі порахували більш доцільним і
вигідним для себе регулювати міжнародну торгівлю одностороннім і груповим, а не
багатосторонніх (універсальним) методом.
Ратифікація Хартії була зірвана, але Хартія не загубилася в історії; вона як і раніше має
велике значення, а посилання на неї містяться в праві СОТ. Стаття XXIX ГАТТ,
наприклад, встановлює зобов'язання держав дотримуватися принципів ряду глав
Гаванської хартії. У свою чергу, багато положень Гаванської хартії в тому чи іншому
вигляді були перенесені в текст ГАТТ. Можна розглядати Гаванську хартію як акт, що
містить норми, що діють в якості міжнародноправовому звичаїв.
Проведемо короткий аналіз Гаванської хартії. Вона складається з 9 глав, 106 статей.
Основні глави:
 - цілі (Purpose and objectives) (ст. 1);
 - зайнятість і економічна діяльність (ст. 2-7);
 - економічний розвиток і реконструкція (ст. 8-15);
 - торгова політика (ст. 16-45);
 - обмежувальна ділова практика (ст. 46-54);
  - міжурядові товарні угоди (ст. 55-70);
 - міжнародна організація торгівлі (ст. 71-91);
 - врегулювання суперечок (ст. 92-97);
 - загальні положення (ст. 98-106).
Статтею 1 засновується МТО і визначаються цілі: заохочувати міжнародні потоки
капіталів для виробничого інвестування; сприяти доступу на ринки товарів, необхідних
для економічного процвітання і розвитку; сприяти скороченню на засадах взаємності і
взаємної вигоди тарифів, інших бар'єрів у міжнародній торгівлі, усунення
дискримінаційного режиму в міжнародній комерційній діяльності; запобігати вжиття
заходів, здатних ускладнити міжнародну торгівлю; полегшити співпрацю у вирішенні
проблем, що стосуються міжнародної торгівлі і ін.
У гл. II "Зайнятість і економічна діяльність" передбачено положення, спрямовані на
досягнення і підтримання повної зайнятості в сфері виробництва (ст. 3); вжиття заходів
щодо усунення несправедливих умов праці на території держав-членів (ст. 7).
У гл. III "Економічний розвиток і реконструкція" члени МТО беруть зобов'язання
співпрацювати в забезпеченні промислового і загальноекономічного розвитку, у
відновленні країн, які постраждали у війні (ст. 10). Для цього вони мають право укладати
преференційні угоди, націлені на реалізацію програм економічного розвитку і відновлення
(реконструкції) (ст. 15).
У гл. IV "Торгова політика" міститься ряд положень, які визначають взаємодію держав у
міжнародній торговельній системі (багато з цих положень перекочували в текст ГАТТ), а
саме:
 - надається РНБ щодо мит (зборів) у зв'язку з імпортом (експортом), методів їх
справляння, платежів з імпорту (експорту), будь-яких правил і формальностей щодо
імпорту (експорту) (ст. 16);
 - члени МТО беруть зобов'язання вступати в переговори про послідовне зниження
загального рівня тарифів (зборів) з імпорту та експорту (ст. 17);
 - надається національний режим імпортованим продуктам щодо внутрішніх податків
(зборів), всіх законів, постанов і вимог, пов'язаних з внутрішньою продажем,
купівлею, транспортуванням, розподілом або використанням (ст. 18);
 - не повинні вводитися заборони і обмеження на імпорт (експорт), чи то у формі
квот, імпортних або експортних ліцензій, або інших заходів (крім мит, податків і
зборів) - з деякими винятками (ст. 20);
 - субсидії для експорту сировинного товару не повинні використовуватися таким
чином, щоб це вело до утримання членом МТО більш ніж справедливу частку в
світовій торгівлі на ринку даного товару (ст. 28);
 - державні підприємства, з точки зору купівлі-продажу з імпорту або експорту,
повинні діяти так, щоб це відповідало загальними принципами режиму
недискримінації стосовно урядовим заходам, що стосуються імпорту (експорту)
приватних торговців (ст. 29);
 - держави-учасники повинні забезпечити свободу транзиту товарів і транспортних
засобів через свою територію; у всьому, що стосується зборів, постанов або
формальностей, що стосуються транзиту, надати режим не менш сприятливий, ніж
той, який надається транзиту з будь-якої третьої країни або в будь-яку третю країну
(ст. 33);
 - в разі демпінгу держава має право ввести антидемпінгове мито в розмірі, що не
 перевищує демпінгову маржу;
 - Компенсаційні мита не повинна перевищувати розмір субсидії, яка була надана для
виробництва або експорту продукту (ст. 34);
 - в тому, що стосується вимог до маркування, надається режим не менш
сприятливий, ніж той, який надається аналогічному продукту з будь-якої третьої
країни (ст. 37);
 - допускається надання пільг (advantages) сусіднім країнам, щоб полегшити
прикордонну торгівлю (ст. 43);
 - митні союзи та зони вільної торгівлі не повинні створювати бар'єрів у торгівлі з
іншими країнами - членами МТО (ст. 44).
У гл. V "Обмежувальна ділова практика" передбачено зобов'язання держав-учасників
вживати заходів для того, щоб запобігти обмежувальну ділову практику (restrictive business
practices), яка завдає шкоди міжнародній торгівлі, обмежує конкуренцію, доступ на ринки
(ст. 46). Держава, порушене обмежувальною діловою практикою, може уявити письмову
скаргу в МТО, яка має право почати розслідування (ст. 48) з цього приводу. Є норми, що
стосуються різних видів послуг. Так, зізнається, що обмежувальна ділова практика в таких
сферах послуг, як транспортування, телекомунікації, страхування, банківські послуги,
також завдає шкоди міжнародній торгівлі (ст. 53).
У гл. VI "Міжурядові товарні угоди" зізнається: оскільки міжнародна торгівля деякими
видами товарів - продукції сільського та лісового господарства, рибальства, мінеральними
ресурсами - відчуває специфічні складності (дисбаланс між виробництвом і споживанням,
скачки цін і т.п.), може знадобитися спеціальний режим міжнародної торгівлі, що
встановлюється за допомогою міжурядових угод, - міжнародних товарних угод (Inter-
Governmental Commodities Agreements) (ст. 55). Будь-член МТО може брати участь в таких
угодах на умовах не менш сприятливих, ніж умови, надані будь-якій іншій країні (ст. 60).
У гл. VII "Міжнародна торгова організація" передбачені, зокрема, функції МТО:
акумулювати, аналізувати і публікувати інформацію про міжнародну торгівлю;
забезпечувати консультації між членами МТО; забезпечувати справедливий і рівний режим
іноземним особам та підприємствам; розширювати міжнародну торгівлю; виносити
рекомендації членам МТО з тим, щоб забезпечити застосування цієї Хартії та виконання її
положень (ст. 72) та ін.
У структуру МТО повинні входити: конференція, виконавча рада (Executive Board), комісії,
інші органи, які можуть знадобитися, а також генеральний директор і відповідний персонал
(ст. 73).
МТО надані статус юридичної особи і правоздатність, яка необхідна для виконання її
функцій (ст. 89).
У гл. VIII "Врегулювання суперечок" передбачені, зокрема, такі положення:
 - члени МТО не вдаватимуться до односторонніх економічних заходів, таким, що
суперечить положенням Хартії (ст. 92);
 - якщо перевага, що випливає для члена МТО з Хартії, знецінюється порушеннями
зобов'язань з боку іншого члена МТО, то члени МТО можуть розглянути справу в
арбітражному порядку за правилами, погодженими між ними (ст. 93); якщо питання
не вирішено, то член МТО може звернутися до виконавчої ради (ст. 94),
конференцію (ст. 95).
У гл. IX "Загальні положення" міститься, серед інших, принцип: член МТО не надаватиме в
торгівлі з третьою країною режим, який був би більш сприятливим, ніж той, що надається
члену МТО (ст. 98).
В ході підготовки гаванської конференції група з 23 держав провела в Женеві
переговори про тарифні поступки та 30 жовтня 1947 підписала Заключний акт першої
тарифної конференції, який включав в себе текст ГАТТ. Цей текст згодом отримав
назву "ГАТТ-47". З 1 січня 1948 р текст ГАТТ вступив в силу. Так народилося угоду, яка
здійснила поступове переключення міжнародної торгівлі з переважно двостороннього на
переважно багатосторонній метод регулювання.
Надалі розвиток міжнародної торгової системи здійснювалося в основному під
впливом ГАТТ, до якого поступово приєдналася переважна частина держав. Розвивалася
адміністративна, політична, правова інфраструктура ГАТТ.

С - Кеннеді раунд
Раунд Кеннеді був шостою сесією багатосторонніх торговельних переговорів Генеральної
угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), яка проходила між 1964 і 1967 роками в Женеві,
Швейцарія. Ухвалення Конгресом США Закону про розширення торгівлі в 1962 році
дозволило Білому дому вести взаємні тарифні переговори, що зрештою призвело до
раунду Кеннеді. У порівнянні з попередніми раундами кількість учасників значно зросла.
В раунді Кеннеді взяли участь 46 країн, хоча кількість членів в ГАТТ до кінця раунду
досягла 74. Стосовно промислових товарів було запроваджено новий метод ведення
тарифних переговорів - загальний формульний підхід, результатом якого стало 35%
зниження середнього рівня тарифів на ці товари.
Шістдесят шість країн, що представляють 80% світової торгівлі, були присутні на
офіційному відкритті 4 травня 1964 року в Палаці Націй . Незважаючи на кілька
розбіжностей щодо деталей, генеральний директор оголосив про успіх раунду 15 травня
1967 року, а остаточну угоду було підписано 30 червня 1967 року — останній день,
дозволений Законом про розширення торгівлі. Раунд був названий на честь президента
США Джона Ф. Кеннеді , якого було вбито за півроку до початку переговорів.
Переговори "позиція за позицію" стосовно сільськогосподарської продукції були менш
успішними. Раунд Кеннеді, названий на честь Президента США. В результаті було
прийнято Кодекс про антидемпінг, угоду про процедури митної оцінки США на певну
продукцію. Також раунд Кеннеді став відомим внаслідок того, що на ньому було
прийнято першу країну з централізованою економікою - Польщу, яка приєдналась до
Угоди наприкінці раунду, а також щодо надання преференційного режиму на користь
країн, що розвиваються. Це було включено в частину IV Генеральної угоди 1965 року.
Починаючи з раунду Кеннеді увага країн-учасниць переноситься на питання нетарифних
обмежень та проблеми торгівлі сільськогосподарською продукцією.
Фон
Європейська торговельна інтеграція, про яку свідчить створення Європейського
економічного співтовариства (ЄЕС) у Римському договорі 1957 року, змусила Сполучені
Штати побоюватися, що їхні власні товари будуть закриті на європейському ринку. Таким
чином, президент Кеннеді наполягав на ухваленні Закону про розширення торгівлі, який
давав президенту повноваження зменшувати мита до 50% від рівня 1962 року або
підвищувати їх до 50% від рівня 1934 року. Вікно для цих посилених повноважень було
після 30 червня 1962 р. і до 1 липня 1967 р.
Допомога в налагодженні торгівлі розглядалася в рамках закону з кількома положеннями,
які передбачали фінансову та технічну допомогу фірмам і працівникам, які постраждали
від відкриття торгівлі. Він також вніс положення щодо розгляду ЄЕС як єдиного
торговельного партнера та вніс спеціальні положення для будь-яких торгових угод, що
стосуються сільськогосподарських товарів. Після ухвалення акту адміністрація
наполягала на новому раунді багатосторонніх торгових переговорів, щоб використати свої
нові повноваження, які стали відомі як раунд Кеннеді після смерті президента Кеннеді в
листопаді 1963 року.
Переговори
Кеннеді-раунд офіційно відкрився 4 травня 1964 року в Палаці Націй. Це був останній
раунд ГАТТ, основною метою якого було зниження тарифів. Однак це був перший раунд
ГАТТ, який розглядав нетарифні питання, такі як демпінг, практика, за якою компанія
експортує продукт за ціною, нижчою, ніж ціна, яку вона стягує на своєму внутрішньому
ринку.
Зокрема, він започаткував «лінійний» стиль переговорів. На відміну від постатейних
переговорів попередніх раундів ГАТТ, багато країн запропонували всеосяжні скорочення
на певний відсоток усіх тарифів країн-учасниць. Члени так званого «Клубу міст» —
Сполучені Штати, Європейське економічне співтовариство , Японія та Великобританія —
вели переговори та пропонували лінійні скорочення. Шість інших європейських країн
приєдналися до них у лінійних розрізах. Інші 36 країн були нелінійними учасниками,
різниця, яка призвела до напруги в переговорах, оскільки лінійні країни часто вважали, що
нелінійні країни не мають права брати участь у процедурі «конфронтації та
справедливості» для вирішення запропонованих винятків.
Таким чином, хоча адміністрація Кеннеді спочатку передбачала завершити раунд за шість
місяців, раунд мав затримки та повільний прогрес. Окрім лінійного та нелінійного поділу,
виникли суперечки щодо сільськогосподарської політики та тарифних диспропорцій.
Сполучені Штати хотіли, щоб Європа погодилася знизити сільськогосподарські тарифи,
перш ніж перейти до промислових тарифів, але тупик змусив Сполучені Штати
поступитися. Лише низькі очікування не дозволили вважати укладення
сільськогосподарських угод катастрофою.
Крім того, еквівалентне відсоткове зниження високих тарифів США (18% в середньому) і
середніх тарифів ЄЕС (12% в середньому) сприяло Сполученим Штатам. Оскільки
президент Ліндон Джонсон мав невеликі шанси на успіх у повторному схваленні Закону
про розширення торгівлі, його крайній термін 1 липня 1967 року служив кінцевим
терміном раунду переговорів Кеннеді. [9] Після марафонської сесії учасники переговорів
оголосили про задовільну угоду на опівнічній зустрічі з пресою 15 травня 1967 року.
Остаточна угода була підписана 30 червня 1967 року. Однак у Сполучених Штатах
Конгрес скасував кілька положень раунд глобальних скорочень тарифів, що завдає шкоди
майбутньому авторитету Сполучених Штатів у світових торгових переговорах.
Ефекти
Тарифні поступки США стосуються товарів на суму 8,5 мільярда доларів, а іноземні
тарифні поступки на імпорт із Сполучених Штатів – 8,1 мільярда доларів. 64%
несільськогосподарського імпорту, що оподатковується митом, було покрито лінійним
скороченням США із середнім зниженням тарифів на 35%. Зниження іноземних мит
становило в середньому 34% і охоплювало 48% несільськогосподарського імпорту, що
оподатковується митом.
Нетарифні досягнення включали створення Антидемпінгового кодексу ГАТТ 1967 року,
який створив процедурні рамки для переговорів щодо звинувачень у демпінгу та
розширив початкову статтю VI ГАТТ.
Раунд також можна розглядати як успіх для країн, що розвиваються. До статуту ГАТТ
було додано розділ «Торгівля та розвиток»; його найважливішою рисою було звільнення
країн, що розвиваються, від правила взаємності. Він також закликав до стабілізації цін на
сировину. Крім того, угода про сільськогосподарське зерно передбачала вищі мінімальні
торгові ціни, а також програму продовольчої допомоги країнам, що розвиваються.
Певного прогресу також було досягнуто в переговорах щодо товарів. Раунд продовжив
Довгострокову угоду про бавовняну тканину ще на три роки та забезпечив рамки для
переговорів щодо мит на сталь, алюміній, хімікати, целюлозу та папір.
Критика
З цього приводу лунає загальна протекціоністська критика. Голосуючи за вихід із СОТ у
2000 році, конгресмен Джек Меткалф назвав раунд переговорів Кеннеді початком
«повільного зниження рівня життя американців» і що всі такі багатосторонні угоди
«можуть зачаровувати та мотивувати політиків у Вашингтоні, але в центрі
Америки ...перекладати як подальші зусилля сприяти міжнародному порядку за рахунок
існуючих робочих місць в США». Однак у раунду також є економічно ліберальні критики,
які вважають, що він не досяг настільки ліберальних цілей, як це передбачає зниження
тарифів, а замість цього, через політичні побоювання, встановив нетарифні бар’єри для
захисту вітчизняної промисловості від негативних наслідків. торгівлі.

С - Токійський раунд
В Токійському раунді взяли участь 99 країн, на які припадало вже 90 % обсягів світової
торгівлі. Тарифи було зменшено на тисячі промислових та сільськогосподарських товарів.
Загальний обсяг торгівлі, на які вплинули взяті зобов'язання, дорівнював 300 млрд доларів
США (за показниками імпорту 1981 року). Токійський раунд завершився прийняттям
низки специфічних угод, які включали правила стосовно преференційних тарифів та
нетарифного режиму на користь країн, що розвиваються, та ряд кодексів щодо
нетарифних заходів та специфічних продуктів.
Було узгоджено кодекси про субсидії та компенсаційні заходи, технічні бар'єри в торгівлі
(стандарти на продукцію), державні закупки, митну оцінку товарів, процедури
ліцензування імпорту, антидемпінг.
Токійський раунд, який проходив з 1973 по 1979 р., торкнувся не лише проблем тарифів, а
й сільськогосподарських проблем. Число товарів, що знаходяться під захистом високих
мит, було значно скорочено. Мита були скасовані в галузі цивільної авіації. Крім того,
головні промислово розвинені країни погодилися на загальне скорочення своїх мит на 25-
30%. Воно здійснювалося з 1980 до 1988 р. поетапно. Зовнішній європейський тариф
знизився в середньому з 9,8% до 7,5%, японський тариф скоротився з 7,9% до 5,5%,
американський тариф знизився з 7,9% до 5,6%. Скорочення тарифів було відкладено для
секторів, що перебувають у стані кризи тощо.
Особливу увагу було приділено текстильній промисловості. Цей сектор здавна є джерелом
складнощів у міжнародних відносинах: зникнення старих галузей у розвинених країнах
поставило б масу складних соціальних проблем, оскільки для країн це практично єдина
конкурентоспроможна на світовому ринку галузь. Угоди з торгівлі текстилем дещо
порушили загальний дух ГАТТ і стали квотувати імпорт, а потім стали ще більш
обмежувальними через поглиблення кризи текстильної промисловості у промислово
розвинених країнах, пов'язану із уповільненням розвитку світової економіки.
Токійський раунд не дозволив значно просунутися у бік лібералізації торгівлі
сільськогосподарськими товарами. Саме тоді між Європейською спільнотою та
Сполученими Штатами зав'язався діалог з цього важкого питання, яке до цього дня є
одним із найгостріших. Було проведено поглиблене дослідження нетарифних перешкод
торгівлі та розроблено п'ять кодексів сумлінної конкуренції. Вони стосуються методів
оцінки на митниці, інформації про ліцензії на імпорт, уніфікацію технічних норм,
державних закупівель, субсидій та заходів у відповідь. У сфері експортних кредитів
промислово розвинені країни дійшли згоди у 70-х гг. Експортні кредити стали
надзвичайно популярними у 60-х роках. Пільговий відсоток перетворював їх у знаряддя
прямої допомоги експорту. Договір визначив точні межі як обсягу (85% ціни), так і
тривалості (10 років) експортних кредитів, які можуть бути надані у разі замовлення. Він
встановив нижню межу відсоткових ставок, однакову всім країн-експортерів, залежить від
рівня розвитку країни-клієнта і зажадав від тривалості кредиту. Загалом токійський раунд
підтвердив загальну тенденцію лібералізації міжнародної торгівлі. Однак зниження
тарифів було невелике в абсолютному вираженні, а в кодексах щодо нетарифних
обмежень було зафіксовано лише загальні досить розпливчасті правила.
В ході Токійського раунду переговорів в рамках ГАТТ був зроблений упор на подолання
складних нетарифних бар'єрів, особливо в наступних п'яти конкретних областях:
 • промислових стандартів;
 • державних закупівель;
 • субсидій і компенсаційних мит;
 • ліцензування;
 • митної оцінки.
У кожній з цих областей учасники Токійського раунду погодилися прийняти Кодекс
поведінки країн членів ГАТТ.
Прийняте Угода, або Кодекс поведінки, що стосується субсидій і компенсаційних мит,
визнає внутрішні субсидії в якості допустимого інструменту політики, застосування якого,
однак, не має надавати негативного впливу на інші країни. Забороняється субсидування
експорту, за винятком сільськогосподарської продукції. Ця Угода передбачає також
процедури застосування компенсаційних мит проти іншої країни, якщо перша вважає, що
вітчизняні фірми понесли невиправдані збитки через субсидії уряду іншої країни.
Так, кодекс ліцензування зобов'язує учасників значно спростити порядок ліцензування і не
допускати дискримінації як зарубіжних, так і вітчизняних фірм. У той же час кодекс
митної оцінки передбачає проведення відповідних оцінок на основі ціни СІФ або ФОБ;
при цьому забороняється застосування деяких методів оцінки, наприклад на основі
продажної ціни товару в країні-імпортері.

С - Уругвайський раунд
Про необхідність переговорів, які надалі здобули популярність як Уругвайський раунд,
вперше заговорили в листопаді 1982 р. на нараді міністрів держав-членів ГАТТ у Женеві.
Хоча міністри ставили перед собою завдання почати нові великі переговори, нарада
зайшла в глухий кут з питання про торгівлю сільськогосподарською продукцією і
багатьма розглядалося як невдача.
У вересні 1986 р. в Пунта-дель-Есте, Уругвай, щоб прийняти рішення про початок
Уругвайського раунду. На цій зустрічі було прийнято порядок денний переговорів, в якій
охоплювалися практично ще не вирішені питання торгової політики, включаючи
розширення системи торгівлі по ряду нових напрямків.
Уругвайський раунд переговорів розпочався 15 вересня 1986 року в Пунта-дель-Есті
(Уругвай) і тривав вісім років.
Насамперед, мова йшла про торгівлю послугами та інтелектуальної власності. До 1988 р.
переговори досягли стадії "підведення проміжних підсумків", яке відбулося на нараді
міністрів у Монреалі, Канада. До грудня 1991 р. був підготовлений всеосяжний проект
"Заключного акту", в який увійшли юридичні тексти, прийняття яких означало виконання
кожного розділу мандата переговорів, за винятком рішень, що стосуються питання про
доступ до ринків, який був винесений на обговорення на переговорах в Женеві. Делегати
періодично встановлювали крайній термін закінчення раунду, але ці терміни постійно
порушуватися.
Перелік розбіжностей зростав і зростав: слідом за торгівлею сільськогосподарською
продукцією в нього додатися питання торгівлі послугами, доступ до ринків,
антидемпінгові правила і, нарешті, пропозиція про створення нової організації.
Від вирішення ключових розбіжностей між Сполученими Штатами Америки та
Європейським Співтовариством залежали всі надії на успішне завершення переговорів.
Лише до 15 грудня 1993 р. усі питання були остаточно узгоджені і вирішені. Тоді ж
завершилися і переговори про доступ на ринки товарів і послуг. Міністри з 125 країн, які
брали участь в переговорах, підписали заключний документ 15 квітня 1994 на нараді в
Марракеші, Марокко.
В результаті Уругвайського раунду було прийнято «Угоду про заснування Світової
організації торгівлі (СОТ)» та додатки до цього документа, у тому числі угоди,
домовленості та інші документи, що охоплюють сфери торгівлі товарами, послугами та
питання торговельних аспектів прав інтелектуальної власності. Створений єдиний пакет
домовленостей має бути прийнятий у повному обсязі будь-якою країною, яка має намір
стати членом Світової організації торгівлі.
«Угода про заснування Світової організації торгівлі» визначила митну вартість як ціну,
що фактично сплачена або підлягає сплаті за товари при їх продажу з метою експорту в
країну імпорту, скоригована з урахуванням встановлених, додаткових нарахувань до цієї
ціни. У тексті ГАТТ (ч.2 ст. VII) визначено: «Оцінка ввезеного товару для митних цілей
має бути заснована на дійсній вартості ввезеного товару, що оподатковується митом, або
аналогічного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару вітчизняного
походження або на довільних чи фіктивних оцінки». У цій же статті (ч. 5) закріплено
принципи гласності та стабільності правил визначення митної вартості, реалізація на
практиці яких дозволяє «визначити з розумним ступенем точності вартість товарів для
митних цілей».
Уругвайський раунд ГАТТ - це найбільші торговельні переговори 1980-1990-х рр. Про
важливість Уругвайського раунду можна судити з переліку основних питань, що
обговорювалися в ході засідань:
 • подальше скорочення тарифів;
 • нетарифні заходи;
 • регулювання тропічних товарів (у вартісному вираженні вони тоді складали суму
близько 20 млрд дол.);
 • продукція, вироблена на базі природних ресурсів;
 • текстиль та одяг;
 • сільське господарство - конкретні статті ГАТТ;
 • захисні застереження;
 • субсидії і компенсаційні заходи;
 • врегулювання суперечок;
 • права на інтелектуальну власність;
 • інвестиційні заходи;
 • функціонування системи ГАТТ;
 • торгівля послугами.
Треба відзначити, що Уругвайський раунд мав величезне значення в загальній
міжнародній торговельній політиці, привів до великих зрушень в напрямку лібералізації
світової торгівлі, сприяв зростанню обсягів торговельно-економічного співробітництва
між країнами і регіонами.
Це був найамбітніший раунд на сьогоднішній день, починаючи з 1986 року, в надії
розширити компетенцію ГАТТ на нові важливі сфери, такі як послуги, капітал,
інтелектуальна власність, текстиль і сільське господарство. У раунді взяли участь 123
країни. Уругвайський раунд також був першим набором багатосторонніх торгових
переговорів, у яких країни, що розвиваються, відігравали активну роль.
Сільське господарство було фактично звільнено від попередніх угод, оскільки йому було
надано особливий статус у сферах імпортних квот та експортних субсидій , лише з
легкими застереженнями. Однак на час Уругвайського раунду багато країн вважали
виняток для сільського господарства досить явним, тому вони відмовилися підписувати
нову угоду без певних змін щодо сільськогосподарської продукції. Ці чотирнадцять країн
стали відомі як «Кернська група» і включала переважно малих і середніх експортерів
сільськогосподарської продукції, таких як Австралія, Бразилія, Канада, Індонезія та Нова
Зеландія.
Угода про сільське господарство Уругвайського раунду продовжує залишатися найбільш
суттєвою угодою про лібералізацію торгівлі сільськогосподарською продукцією в історії
торгових переговорів. Цілі угоди полягали в тому, щоб покращити доступ на ринок для
сільськогосподарської продукції, зменшити внутрішню підтримку сільського
господарства у формі субсидій і квот, що спотворюють ціни, усунути з часом експортні
субсидії на сільськогосподарську продукцію та гармонізувати, наскільки це можливо,
санітарні та фітосанітарні заходи між країни-члени.
Уругвайський раунд стимулював подальшу лібералізацію міжнародної торгівлі, в тому
числі не лише за рахунок зниження тарифів, але і шляхом усунення тарифів на певні
товарні групи, так звані нульові угоди (zero-for-zero agreements). Генеральна угода з
тарифів і торгівлі 1994 року включала серію угод з специфічних питань – багато з них
стали результатом проведення повторних переговорів щодо кодексів Токійського раунду.
Створення нової редакції ГАТТ дозволило договірним сторонам оминути необхідність
формальної процедури доповнення ГАТТ 1947 року та одночасно забезпечити прийняття
результатів раунду в Єдиному пакеті (Single Undertaking), і наступне їх дотримання всіма
країнами-членами. Для інституційного оформлення створеної торговельної системи і
забезпечення функціонування ГАТТ, ГАТС і ТРІПС було створено Світову організацію
торгівлі.

С - Основні органи СОТ

Основними органами СОТ є: Конференція міністрів, Генеральна Рада (вона ж виконує
функції Органу з врегулювання спорів та Органу з перегляду торговельної політики),
Секретаріат. На відміну від Секретаріату, Конференція міністрів та Генеральна Рада
складається з осіб, які є представниками своїх держав і пов’язана дорученнями своїх
урядів. Існує також багато інших органів СОТ.
=
Найвищий орган ухвалення рішень у СОТ – Конференція міністрів, яка збирається
щонайменше раз на два роки.
На рівень нижче – Генеральна рада (зазвичай до її складу входять посли і глави делегацій
в м. Женева), яка, крім іншого, виконує функції нагляду за торговельною політикою та
вирішенням спорів. Засідання Генеральної ради відбуваються кілька разів на рік у штаб-
квартирі СОТ у м. Женева, Швейцарська Конфедерація.
Наступний рівень – Рада з питань торгівлі товарами, Рада з питань торгівлі послугами та
Рада з питань торговельних аспектів прав інтелектуальної власності, що є підзвітними
Генеральній раді.
Крім цього спеціальні комітети, підкомітети й робочі групи опікуються окремими угодами
та іншими галузями, зокрема, довкіллям, розвитком, заявками на вступ і регіональними
торговельними угодами тощо.
==
Вищим органом в інституційній системі СОТ є Конференція міністрів. Згідно із
Маракеською угодою, цей орган збирається на засідання не рідше одного разу на два
роки. Конференція міністрів приймає найбільш важливі рішення. Наприклад, на
конференціях міністрів укладаються нові міжнародні договори з питань торгового
режиму.
У перерві між засіданнями Конференції Міністрів її функції виконує Генеральна рада.
Оскільки вона є постійним органом, відповідальність Генеральної ради за повсякденну
політику СОТ останнім часом невпинно зростає.
Генеральна рада також виступає в якості головного арбітра в тих випадках, коли між
державами-членами СОТ виникає суперечка з приводу тлумачення або застосування норм
угод Уругвайського раунду.
Генеральна рада вирішує лише найбільш важливі і загальні питання СОТ. Менш важливі
питання розглядаються в рамках одного з таких органів:
1) Рада по торгівлі товарами. Вона відповідає за рішення питань, що виникають із
застосування або тлумачення ГАТТ і асоційованих до неї угод;
2) Рада по торгівлі послугами відповідає за реалізацію Генеральної угоди по торгівлі
послугами;
3) Рада із аспектів інтелектуальної власності, щомають відношення до торгівлі. Її мета –
допомагати Генеральній раді при здійсненні його функцій у тій частині, що відноситься до
Угоди ТРІПС.
У рамках СОТ існує також цілий ряд комітетів, робочих груп і т.п., на які покладена
оперативна робота з вирішення проблем, що виникають при реалізації угод, асоційованих
до ГАТТ.
До числа органів СОТ також входять робочі групи, що створюються для того, щоб
реалізувати процес вступу до СОТ нових держав.
У рамках СОТ постійно проводяться переговори із різноманітних питань міжнародної
торгівлі.
Деякі угоди, укладені в рамках Уругвайського раунду, прямо вимагають проведення
регулярних переговорів між країнами-членами з метою перегляду їхніх положень або
«націлюють» на продовження переговорів із тим, щоб розвинути і доповнити вже існуючі
угоди (наприклад, Угода СОТ про сільське господарство або Генеральна угода по торгівлі
послугами).
Саме тут відіграє особливу велику роль високий рівень спеціалізації органів СОТ.
Зазвичай вони утворювалися таким чином, щоб кожній угоді в рамках СОТ, по
можливості, відповідав окремий орган. Однак, існують органи, чиї функції не зводяться до
опрацювання та розвитку окремих угод. До таких належить зокрема Комітет з обмежень
пов’язаних з питаннями платіжного балансу. Роль цього та інших органів СОТ полягає в
тому, щоб не тільки допомагати державам розвивати існуючі положення права СОТ, але й
досягати згоди щодо змісту та тлумачення діючих норм.

Л - Доступ на ринок товарів.

Доступ до зарубіжних ринків є необхідною умовою збільшення обсягів експорту,
диверсифікації товарної і регіональної структур, динамізації міжнародного торговельного
обміну в цілому. Тому принцип доступу до ринку вважається фундаментальним в
забезпеченні успішного функціонування міжнародної торговельно-економічної системи.
Слід зазначити, що сам принцип доступу до ринку має комплексний характер і об’єднує
декілько підпорядкованих концепцій, таких як баланс прав та обов’язків, мінімізація або
ліквідація переваг, що утворилися за рахунок використання країною винятків з принципу
недискримінації або більш ліберальних умов вступу до організації, а також концепцію
прозорості.
Прогресивне зниження ставок тарифів в результаті прийнятих зобов’язань торговельних
партнерів є одним з основних шляхів досягнення вільного доступу до ринку. Для кожної
країни ці зобов’язання відображені в індивідуальних Розкладах поступок. Такий підхід
сприяє підвищенню рівня стабільності системи міжнародної торгівлі і забезпечує
передбачуваність, прогнозованість можливостей та умов доступу до ринку зацікавлених
сторін (фірм).
Заходи щодо забезпечення доступу до ринку в Угоді про сільське господарство
спрямовані на ліквідацію бар’єрів в торгівлі сільськогосподарською продукцією, що
виникли внаслідок застосування країнами нетарифних обмежень. Ці заходи передбачають:
 виключення застосування нетарифних заходів як методу регулювання торгівлі;
 трансформування нетарифних заходів в рівноцінні тарифи;
 скорочення рівня тарифів;
 зв’язування рівня тарифу будь-якого товару, охопленого Угодою і його скорочення
протягом визначеного часу.
Не дивлячись на те, що СОТ віддає явну перевагу зв’язаному миту, значна кількість
членів організації не зв’язали всі свої митні позиції. Однак при цьому не можна не
зазначити, що рівень ставки мита, що реально застосовується, дуже часто значно менше
ніж зв’язаний рівень.
Таким чином, мито є як інструментом забезпечення доступу до ринку, так і засобом
захисту внутрішнього ринку. Позиція СОТ відносно рівня ставок мита є чіткою: їх
зниження полегшує доступ на ринки і сприяє активізації міжнародної торгівлі.
Не можна не зазначити, що одним з найважливіших елементів в розширенні доступу до
ринку є забезпечення прозорості, тобто наявності відповідної інформації, яка необхідна
учасникам міжнародної торгівлі для прийняття рішення щодо виходу на ринок,
розширення присутності або скорочення операцій.
Ввізне мито як торговельний бар'єр.
Ввізне мито – це форма митного тарифу, яка стягується державою при ввезенні товарів на
свою територію. Це може бути встановлено для захисту внутрішнього виробництва від
конкуренції з інших країн або для збільшення доходів державного бюджету. Ввізне мито є
однією з форм торговельного бар'єру, оскільки воно ускладнює та здорожчує зовнішню
торгівлю товарами.
Основні аспекти ввізного мита як торговельного бар'єру включають:
1. Збільшення цін на імпортні товари: Ввізне мито призводить до збільшення
вартості імпортованих товарів, що може робити їх менш конкурентоспроможними
на внутрішньому ринку порівняно зі своїми внутрішніми аналогами.
 2. Зменшення обсягів імпорту: Високі ставки ввізного мита можуть призвести до
зменшення обсягів імпорту, оскільки підприємства віддають перевагу місцевим
товарам через здешевлення їхньої вартості в порівнянні з імпортованими.
3. Створення тарифних бар'єрів: Ввізне мито виступає як форма тарифного бар'єру,
який ставить обмеження на вільний рух товарів через кордон та може впливати на
ефективність та конкурентоспроможність компаній.
4. Захист внутрішнього виробництва: Введення ввізних мит може бути спрямоване
на захист внутрішнього виробництва від конкуренції імпортованих товарів. Це
може бути важливим для розвитку місцевого бізнесу, але водночас може
обмежувати вибір споживачів та зменшувати конкуренцію на ринку.
5. Вплив на торговельний баланс: Ввізне мито може впливати на торговельний
баланс країни, змінюючи співвідношення між експортом та імпортом.
Узагальнюючи, ввізне мито виступає як один з інструментів торговельних бар'єрів, і його
застосування може мати значний вплив на міжнародну торгівлю товарами, а також на
взаємовідносини між країнами на економічному рівні.
Тарифне зв'язування: процедура та правові наслідки.
Тарифне зв'язування — це процедура, яка забезпечує обов'язок держави прийняти та
застосовувати певні рівні мит або інші торговельні обмеження щодо конкретних товарів
чи послуг. Ця процедура є однією з основних принципових засад Світової торговельної
організації (СОТ) та регулюється правилами та зобов'язаннями, які приймаються
державами-учасницями.
Процедура тарифного зв'язування виглядає наступним чином:
1. Пропозиції та переговори: Кожна країна-учасниця, при вступі до СОТ або під час
переговорів, подає свої пропозиції щодо рівнів мит чи інших торговельних
обмежень для конкретних товарів і послуг.
2. Домовленості та зв'язування: У результаті переговорів країна приймає
зобов'язання (зв'язується) встановити конкретні рівні мит або інші торговельні
обмеження для визначених товарів чи послуг. Ці зобов'язання фіксуються в
юридичних документах, які є частиною угод СОТ.
3. Межі та обов'язковості: Зв'язування встановлює максимально допустимий рівень
мита або іншого торговельного обмеження для конкретного товару чи послуги. Ці
мита або обмеження не можуть бути перевищені без консультацій або інших
визначених процедур, які передбачені правилами СОТ.
4. Транспарентність: Країни повинні надавати інформацію про свої зв'язування, щоб
інші учасники могли бути свідомими щодо умов торгівлі.
Правові наслідки тарифного зв'язування включають:
1. Обов'язковість виконання: Країни зобов'язані дотримуватися своїх зв'язувань та
не застосовувати мита чи торговельні обмеження, які перевищують визначені рівні.
2. Можливість оскарження: Інші країни можуть оскаржити дії країни, яка порушує
свої зв'язування, через процедури врегулювання спорів СОТ.
 3. Створення прозорої системи торгівлі: Тарифне зв'язування сприяє створенню
прозорої та передбачуваної системи торгівлі, що сприяє розвитку міжнародної
торгівлі товарами та послугами.
Тарифні квоти.
Тарифні квоти (ДВОРІВНЕВИЙ МИТНИЙ ТАРИФ, ПОВ'ЯЗАНИЙ ІЗ КІЛЬКІСТЮ
ТОВАРУ) — це обмеження, встановлене державою на ввезення або вивезення певної
кількості товарів за певний період часу. Це один з інструментів торговельної політики,
який дозволяє регулювати обсяги міжнародної торгівлі товарами.
Основні характеристики тарифних квот:
1. Кількісні обмеження: Тарифні квоти встановлюють максимальну кількість
одиниць товарів, які можна імпортувати або експортувати протягом певного
періоду. Це може бути виражено в одиницях товарів, вагових одиницях або
грошовому еквіваленті.
2. Обмеження на різних етапах: Тарифні квоти можуть бути встановлені для
конкретних країн, для всіх країн разом або для групи країн. Крім того, обмеження
можуть стосуватися як імпорту, так і експорту.
3. Адміністративне керівництво: Уряд країни, що встановлює тарифні квоти,
зазвичай відповідає за їхню адміністрацію. Це може включати видачу ліцензій на
імпорт або експорт та контроль за використанням обсягів квот.
4. Визначення обсягів: Обсяги тарифних квот можуть бути визначені статично
(наприклад, фіксована кількість одиниць товарів на рік) або динамічно (наприклад,
визначені відсотки від виробництва або споживання).
5. Цінові або кількісні системи: Тарифні квоти можуть бути встановлені на підставі
кількісних обмежень (кількість одиниць товару) або цінових обмежень (ціна
одиниці товару).
Правові наслідки тарифних квот:
1. Вплив на міжнародну торгівлю: Тарифні квоти можуть впливати на обсяги та
напрямки міжнародної торгівлі, створюючи обмеження для імпорту або експорту
певних товарів.
2. Виникнення торговельних бар'єрів: Тарифні квоти розглядаються як торговельні
бар'єри, оскільки вони можуть призводити до несправедливого обмеження вільної
торгівлі та обміну товарами.
3. Можливість конфліктів: Встановлення тарифних квот може викликати конфлікти
між країнами і породжувати суперечки на міжнародному рівні, включаючи
можливі судові суперечки у рамках СОТ.
4. Вплив на ціни: Залежно від обсягів та умов застосування, тарифні квоти можуть
впливати на ціни товарів на внутрішньому ринку.

С - Принцип режиму найбільшого сприяння.

Принципи недискримінації фактично формується двома положеннями: режимом
найбільшого сприяння (РНС) та національним режимом.
Сутність режиму найбільшого сприяння викладена в Статті І ГАТТ “Загальний режим
найбільшого сприяння”. Скорочено РНС означає, що будь-яка перевага, сприяння,
привілей чи імунітет, які надаються одній країні повинні бути негайно і безумовно надані
всім членам СОТ. А ще точніше можна сказати, що більш сприятливі умови, надані
товару певної країни (незалежно від того є країна членом СОТ чи ні) повинні
надаватись подібним продуктам всіх членів СОТ. Причому це положення стосується як
імпорту, так експорту і транзитних торгових операцій. А подібними вважаються товари
які є ідентичними, або дуже схожими за основними характеристиками на товар, якому
надано РНС. Важливо зазначити, що режим найбільшого сприяння поширюється не
тільки на мита і митні збори при експорті та імпорті, а й на: міжнародні платежі за
імпорт або експорт; методи стягнення мит, митних зборів та платежів; внутрішні
податки та збори відносно імпортованих товарів; митні процедури (правила і
формальності щодо процесів імпорту та експорту товарів); закони, правила, норми, що
регулюють умови реалізації імпортних товарів на внутрішньому ринку; широкий спектр
заходів нетарифного регулювання.

С - Принцип національного режиму.

Зміст національного режиму розкриває Стаття ІІІ ГАТТ “Національний режим щодо
внутрішнього оподаткування та регулювання”.
Якщо режим найбільшого сприяння забороняє дискримінацію серед зарубіжних
країн, то національний режим забороняє дискримінацію між зарубіжними і
національними товарами на внутрішньому ринку. Інакше кажучи, товарам,
імпортованим на територію країни за всіма встановленими митними процедурами і
правилами, повинен надаватися режим на менш сприятливий, ніж режим, який надається
аналогічний товарам національного походження, щодо всіх законів, правил та вимог, які
стосуються внутрішнього продажу, пропозиції до продажу, купівлі, транспортування,
розподілу чи використання товарів.
При цьому важливо зазначити, що “не менш сприятливий режим” не завжди означає
ідентичний, як і національний режим по відношенню до імпортованих товарів
(зарубіжних експортерів) зовсім не гарантує дуже сприятливих умов – національні
режими інших країн можуть бути більш сприятливими. Зобов’язання сторони Угоди
полягає лише в тому, що режим відносно товарів як національного, так і зарубіжного
походження повинен бути дійсно еквівалентним.
Важливим для організації міжнародної торгівлі елементом національного режиму є
правила внутрішнього кількісного регулювання щодо змішування, переробки чи
використання товарів у певних кількостях чи пропорціях (“правила змішування”).
Стаття ІІІ “Національний режим щодо внутрішнього оподаткування та регулювання” (п.5)
визначає, що національний режим щодо так званого “правила змішування” передбачає, що
країни не можуть “встановлювати чи застосовувати будь-які правила внутрішнього
кількісного регулювання щодо змішування, переробки чи використання товарів у певних
кількостях чи пропорціях, які вимагають, прямо чи опосередковано, що будь-яка певна
кількість або частка будь-якого товару повинна постачатися із вітчизняних джерел”. При
цьому правило внутрішнього кількісного регулювання щодо змішування, переробки та
використання товарів у певних кількостях чи пропорціях “не повинно застосовуватися
таким чином, щоб будь-яка така кількість чи частка розподілялися між зовнішніми
джерелами постачання”. [1 с.442]
Це означає, що при виробництві певного товару не повинно встановлюватись ніяких
спеціальних вимог щодо частки складових національного походження в цьому товарі
та/або частки складових, що надходять від іноземного постачальника. Особливо це
стосується випадків, коли встановлення таких вимог пов’язується з наданням податкових
та інших пільг конкретним національним або іноземним виробникам (або
постачальникам) товарів, що прямо веде до деформації умов доступу на ринок і
порушення національного режиму.

С - Принцип прозорості.
1. Повідомлення про торговельні заходи: Країни-учасниці СОТ зобов'язані надавати
повідомлення про будь-які торговельні заходи, які можуть вплинути на міжнародну
торгівлю. Це може включати введення або зміни мит, тарифів, квот, та інші заходи.
2. Повідомлення про закони і правила: Країни повинні повідомляти СОТ про свої
закони, правила та регуляторні заходи, які стосуються торгівлі товарами та
послугами.
3. Механізми врегулювання спорів: Прозорість також пов'язана із механізмами
врегулювання спорів, які передбачають, що зацікавлені сторони мають доступ до
інформації та можливість обговорення спорів на високому рівні прозорості.
4. Сприяння відкритому діалогу: Прозорість сприяє відкритому діалогу між країнами-
учасницями, громадськістю та іншими зацікавленими сторонами.

С - Принцип заборони кількісних обмежень.

Правова заборона кількісних обмежень встановлена у статті ХІ ГАТТ-47, що забороняє
будь-які кількісні обмеження і дозволяє мито як єдиний засіб торговельного захисту.
Кількісні обмеження:
 - квотування (контингентування);
 - ліцензування;
 - добровільне обмеження експорту;
Основні аспекти принципу заборони кількісних обмежень включають:
1.Загальний заборонний принцип: Цей принцип визначений у статті XI ГАТТ і становить,
що країни-учасниці не повинні встановлювати або застосовувати кількісні обмеження на
експорт або імпорт товарів, які не виправдовані та необхідні для застосування інших
положень ГАТТ.
2.Винятки і дозволені заходи: Деякі винятки визначені в самому ГАТТ, які дозволяють
країнам вживати певні кількісні обмеження в обмежених обставинах, таких як заходи з
охорони національного виробництва або для регулювання деяких видів торгівлі.
3.Обмеження щодо тривалості та розширення заходів: Якщо країна використовує кількісні
обмеження, то вони мають бути тимчасовими та обмеженими у своєму застосуванні.
Крім того, країна повинна намагатися уникнути використання кількісних обмежень,
якщо існують інші ефективні засоби досягнення тих самих цілей.
4.Прозорість та консультативні процедури: Країни-учасниці повинні повідомляти інші
країни та СОТ про будь-яке введення чи зміну кількісних обмежень та взаємодіяти у
консультативному порядку для врегулювання спірних питань.
ВОНИ ДОЗВОЛЯЮТЬСЯ, ЩОБ:
a) Заборони чи обмеження експорту, які тимчасово застосовуються з метою
попередження чи послаблення критичного дефіциту харчових продуктів або інших
товарів, що мають вагоме значення для експортуючої сторони;
b) Заборони чи обмеження імпорту або експорту, необхідні у зв'язку із застосуванням
стандартів або правил класифікації, визначення сорту чи реалізації товарів у
міжнародній торгівлі;
c) Обмеження імпорту будь-якого сільськогосподарського товару чи продукту рибальства,
імпортованих у будь-якій формі,(*) необхідні для здійснення заходів уряду, метою яких є:
i) обмежити кількості подібного вітчизняного товару, які дозволяється
реалізовувати чи виробляти, або, якщо не існує достатніх обсягів вітчизняного
виробництва подібного товару, кількості подібного вітчизняного товару, яким
можна безпосередньо замінити імпортний товар; або
ii) усунути з ринку тимчасовий надлишок подібного вітчизняного товару або,
якщо не існує достатніх обсягів вітчизняного виробництва подібного товару,
надлишок вітчизняного товару, яким можна безпосередньо замінити імпортний
товар, шляхом надання наявного надлишку певним групам вітчизняних споживачів
безкоштовно чи за цінами, нижчими за поточні ринкові ціни; або
iii) обмежити кількості будь-якого товару тваринного походження, які дозволяється
виробляти, виробництво якого прямо залежить, цілком чи здебільшого, від
імпортованого товару, якщо вітчизняне виробництво цього товару порівняно
незначне.

С - Трансакційна вартість.
Трансакційна вартість – це вартість, що фактично сплачується або підлягає сплаті
експортером за товари, що експортуються на територію іншої країни.
Трансакційна вартість може включати в себе різні елементи, такі як ціна товару чи
послуги, податки, збори, вартість доставки та інші додаткові витрати, пов'язані з
укладенням угоди. Важливо враховувати всі складові трансакційної вартості для повного
розуміння економічних аспектів угоди.

С - Методи митної оцінки.

Згідно Статті VII ГАТТ оцінка товару для митних цілей має бути заснована на “дійсній
вартості ввезеного товару, який обкладається митом, або аналогічного товару і не може
бути заснована на вартості аналогічних товарів вітчизняного виробництва або на
довільній чи фіктивній вартості”.
Для того, щоб розрахувати контрактну вартість, Статтею 8 Угоди про митну оцінку
передбачається, що до ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за імпортні товари,
додається:
 комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за покупку;
 вартість і витрати на упакування і контейнер;
 виробничі складові, включені до товару – тобто товари (матеріли, компоненти,
інструменти, шаблони тощо) чи послуги (дизайнерські роботи, креслення
тощо), які поставляються покупцем безкоштовно або за зменшеною ціною для
використання у виробництві імпортних товарів;
 роялті та ліцензійні платежі;
 частина виручки від продажу чи використання імпортних товарів;
 транспортні витрати, страхування та інші витрати на доставлення до місця
ввезення, якщо країна використовує оцінку на умовах CIF.
В Додатку І Тлумачення примітки до Угоди про митну оцінку міститься Загальна
примітка про послідовне застосування методів оцінювання. Якщо митні органи країни
довели неможливість застосування контрактної вартості, то Угода обмежує доступні
митним органам методи оцінки товарів наступними способами:
 за контрактною вартістю ідентичних товарів;
 за контрактною вартістю подібних товарів;
 дедуктивним;
 обчисленої вартості;
 гнучким.
Слід зазначити, що Угодою передбачено використання цих способів у такій послідовності,
в якій вони зазначені в тексті. Таким чином, якщо митні органи доводять, що перший
спосіб не може застосовуватися, то вартість має визначатися на основі зазначених вище
способів і у представленій послідовності.
Якщо митна вартість не може бути визначена на основі контрактної вартості, то вона
визначається на основі відомої контрактної вартості ідентичних товарів. При цьому
ідентичними вважаються товари, “які є однаковими в усіх відношеннях, включаючи
фізичні характеристики, якість та репутацію”, а можливі “невеликі розбіжності в
зовнішньому вигляді не заважатимуть товарам, які в інших випадках відповідають цьому
визначенню, вважатися ідентичними”.
Якщо неможливо визначити митну вартість на основі цього способу, то вона повинна
визначатися на основі контрактної вартості подібних товарів. До подібних належать
товари, які хоча й не неоднакові в усіх відношеннях, мають подібні характеристики та
подібні складові матеріали, що дозволяють їм виконувати однакові функції та бути
взаємозамінними в комерційному плані. Якість товарів, їхня репутація та існування
товарного знаку включаються до факторів, “які підлягають розгляду при визначенні того,
чи товари є подібними”.
Важливо зазначити, що для того, щоб товари були визнані ідентичними чи подібними,
вони мають бути вироблені в одній і тій же країні і тим же самим виробником, що й
товари митна вартість яких оцінюється. Однак якщо не існує імпортних контрактів
відносно ідентичних чи подібних товарів, які вироблені одним і тим же підприємством у
країні виробництва цих товарів, то до уваги повинні братися товари, вироблені іншими
підприємствами в тій же країні.
Дедуктивний спосіб визначає вартість на основі ціни за одиницю, за якою імпортні чи
ідентичні або подібні товари продаються на внутрішньому ринку, однак з відрахуванням з
цієї ціни вартості таких елементів як прибуток, мито та податки, транспортні витрати і
страхування та інших витрат, які виникли у країні імпортування (Стаття 5 Угоди про
митну оцінку).
Спосіб обчисленої вартості визначає вартість шляхом розрахунку суми, яка складається з
“кошту або вартості матеріалів та виготовлення чи іншої обробки, застосованої при
виробництві імпортних товарів; прибутку та загальних витрат, що дорівнює сумі, яка
здебільшого відображається при продажі товарів того ж класу або виду, як і товари, що
оцінюються, і виготовляються виробниками у країні експорту для експорту до країн
імпорту; кошту або вартості всіх інших витрат, необхідних для відображення варіанта
оцінювання, вибраного країною-Членом.
Якщо митна вартість імпортних товарів не може бути визначена попередніми
методами, то вона згідно Статті 7 Угоди про митну оцінку визначається на підставі
“розумних засобів, сумісних із принципами та загальними положеннями цієї Угоди та
Статті VII ГАТТ 1994 та на основі даних, наявних у країні імпорту”. Цей спосіб у фахівців
називається гнучким. Однак і ця гнучкість має певні обмеження. Так, митна вартість за
гнучким способом не може визначатися на підставі:
 продажної ціни в країні імпорту тих товарів, що вироблені в такій країні;
 системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох
альтернативних вартостей;
 ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера;
 вартості виробництва, окрім обчислених вартостей, які були визначені для
ідентичних або подібних товарів відповідно до положень Статті 6;
 ціни товарів для експорту в іншу країну, а не в країну імпорту;
 мінімальної митної вартості;
 довільних чи фіктивних вартостей.

Л - Основні положення ГАТТ.

ГАТТ (Спільний договір про тарифи та торгівлю) — це міжнародна угода, що становить
фундаментальну основу для регулювання міжнародної торгівлі товарами. Оригінальний
ГАТТ був укладений у 1947 році, і він був пізніше замінений Спільним договором про
тарифи та торгівлю 1994 року (WTO), але багато з основних положень залишилися
незмінними. Основні положення ГАТТ включають:
1. Країни-учасниці: Учасниками ГАТТ є ряд країн, що погодилися дотримуватися
визначених правил і зобов'язань у сфері торгівлі.
2. Обов'язки найбільшого сприяння (MFN): Заснований на принципі " найбільшого
сприяння ", що передбачає, що кожна країна повинна надавати іншим країнам ті ж
 торговельні пільги та зобов'язання, що і кращі з тими, які вона надає будь-якій
іншій країні.
3. Зниження тарифів: ГАТТ визначає принцип поетапного зниження тарифів на
імпортні товари, щоб підтримувати більш відкриту та справедливу міжнародну
торгівлю.
4. Обмеження кількісних обмежень: Заборона на встановлення кількісних
обмежень, таких як квоти, які обмежують кількість імпортованих товарів.
5. Технічні бар'єри: ГАТТ встановлює правила щодо технічних стандартів та норм,
що регулюють торгівлю товарами, щоб забезпечити взаємну сумісність та сприяти
міжнародній торгівлі.
6. Антидемпінгові заходи: Встановлення правил та процедур для врегулювання
ситуацій, коли експортна країна продає товари на іншому ринку за цінами, які
завдають шкоди місцевим виробникам (антидемпінг).
7. Вирішення спорів: Встановлення механізму вирішення спорів для вирішення
торговельних розбіжностей між країнами-учасницями.
8. Основи для подальших раундів переговорів: ГАТТ надавала рамки для
подальших раундів переговорів про тарифи та торгівлю, спрямованих на посилення
міжнародної торгівлі та спрощення правил.

Митні збори та інші обов’язкові платежі.

Митні збори та інші обов'язкові платежі є важливою часткою міжнародної торгівлі
товарами та послугами. Ці платежі сплачуються при ввезенні або вивезенні товарів через
митний кордон країн.
1. Митні збори (мита): Це платежі, які сплачуються при ввезенні або вивезенні
товарів через митний кордон. Митні збори можуть бути встановлені у вигляді
відсоткової частки вартості товарів (адвалорні мита) або визначатися за
конкретною кількістю або вагою товарів (специфічні мита).
2. Податки на додану вартість (ПДВ) або аналогічні податки: Ці податки можуть
бути застосовані до вартості товарів плюс мито. Вони обчислюються на основі
доданої вартості, і їхні ставки можуть відрізнятися в різних країнах.
3. Акцизні збори: Ці збори можуть стягуватися на певні види товарів, такі як
алкоголь, тютюн, нафтопродукти тощо. Вони призначені не лише для генерації
доходу, але й для регулювання споживання таких товарів.
4. Антидемпінгові збори: Якщо вважається, що імпортний товар продається на
іноземному ринку за цінами, які завдають шкоду місцевим виробникам, можуть
бути введені антидемпінгові збори.
5. Специфічні податки та збори: Деякі країни можуть встановлювати специфічні
податки або збори на конкретні товари або послуги.
6. Тарифні квоти та імпортні ліцензії: Визначені обмеження на обсяги імпорту
товарів або введення імпортних ліцензій.
Державні торговельні підприємства.
Державну торгівлю слід відрізняти від державних закупок, при яких товари, вироблені
місцевими виробниками або імпортні купуються урядовими зацікавленими організаціями.
При державній торгівлі імпорт товарів здійснюється головним чином з метою їх продажу
на внутрішньому ринку, а продукція вітчизняного виробництва купується для продажу на
внутрішньому ринку або для експортування.
Ще одна суттєва відмінність державних закупок та державної торгівлі в межах СОТ
полягає в тому, що Угода про державні закупки є угодою з обмеженою кількістю
учасників, і, на відміну від системи багатосторонніх угод, Члени СОТ та преденденти на
членство не зобов’язані до неї приєднуватися. Державна ж торгівля, хоча і не
регулюється окремою Угодою, є складовою частиною ГАТТ, а отже вимоги до неї є
обов’язковими і багатосторонніми. В Статті XVII ГАТТ 1947 “Державні торговельні
підприємства зазначається, що такі підприємства мають здійснювати будь-яку “купівлю
чи продаж, керуючись винятково комерційними міркуваннями, включаючи ціну, якість,
корисність, товарність, умови транспортування та інші умови купівлі чи продажу, і мають
надавати підприємствам іншої сторони достатню можливість конкуренції за участь у такій
купівлі чи продажу відповідно до звичайної ділової практики”
В ході Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів була прийнята
Домовленість про тлумачення Статті XVII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994, яка
визначила державні торговельні підприємства як: “Урядові і неурядові підприємства,
включаючи Маркетингові доми, яким було надано виняткові або особливі права чи
привілеї, в тому числі законодавчі або конституційні повноваження, при здійсненні яких
вони впливають шляхом купівлі чи продажу на рівень або напрямок імпорту чи експорту”.
Таким чином, навіть приватне підприємство, яке отримує деякі спеціальні права або
привілеї від держави (які не розповсюджуються серед інших учасників приватного
сектору в певній галузі, і надають перевагу над іншими підприємствами) в результаті чого
здобуває можливість впливати на рівень або напрямок торгівлі, може вважатись
державним торговельним підприємством.
Необхідно зауважити, що державне торговельне підприємство не повинно бути у
власності держави, а також мати монопольне положення для того, щоб підлягати під дію
вищезгаданої Статті XVII і бути предметом правил СОТ щодо державних торговельних
підприємств. Основним критерієм є те, що воно користується ексклюзивними або
спеціальними правами і привілеями, і що використовуючи ці права і привілеї в своїх
торговельних операціях вони впливають на обсяги імпорту або експорту.
Державні торговельні підприємства можуть мати різні організаційні форми, обумовлені
специфікою діяльності: державні і недержавні підприємства, маркетингові доми,
фіскальні монополії, посередницькі агентства, закордонні торговельні підприємства.
Маркетингові доми (або маркетингові відомства, контрольні управління) є найбільш
типовою формою державного торговельного підприємства в сільськогосподарському
секторі економіки. Вони зазвичай поєднують в собі монополію на зовнішню торгівлю з
відповідальністю за управління внутрішнім виробництвом і розподілом. Різновидом є
регулятивні маркетингові управління, які мають функції, схожі з маркетинговим домом,
але з однією істотною розбіжністю: вони не залучаються безпосередньо в
зовнішньоторговельні операції, а передають реальні торговельні функції іншим
юридичним особам.
Фіскальні монополії є формою державного приватного підприємства, заснованого, як
правило, для організації торгівлі товарами, внутрішній попит на які є порівняно
нееластичним а зовнішній, навпаки, еластичним, завдяки чому уряд може вирішувати
фіскальеі проблеми і запроваджувати політику захисту здоров’я суспільства. Етиловий
спирт, алкогольні напої, цигарки, сіль, сірники і легко запалювальні предмети – це
товари , які найчастіше контролюються фіскальними монополіями.
Посередницькі агентства – це термін, який використовується переважно країнами, що
розвиваються для зазначення державних торговельних підприємств, які займаються
надлагодженням каналів збуту експортної продукції, або відповідного імпорту через
продуктово спеціалізоване підприємство. Такі державні торговельні підприємства мають
на меті забезпечення визначеного ступеню стабілізації ціни для виробників, а також
необхідних поставок на внутрішній ринок.
Закордоними торговельними підприємствами або зовнішньоторговельними організаціями
(фірмами) називають державні торговельні підприємства в країнах з перехідною
економікою та в країнах, що розвиваються.
Закордонні торговельні підприємства – це термін, який використовується для
державних торговельних підприємств в неринкових економіках. Такі державні
торговельні підприємства також відомі як зовнішньоторговельні організації.
Зони вільної торгівлі та митні союзи.
Зона вільної торгівлі (Free trade area) (ЗВТ) — тип міжнародної інтеграції, при якій в
країнах-учасниках скасовуються митні збори й податки, а також кількісні обмеження у
взаємній торгівлі згідно з міжнародним договором.
Це глибший тип інтеграції, ніж преференційні угоди. За кожною країною-учасницею
зберігається право на самостійне і незалежне визначення режиму торгівлі стосовно
третіх країн. У більшості випадків умови зони вільної торгівлі поширюються на всі
товари крім продуктів сільського господарства.
Глобалізація процесу торгівлі призвела до створення мит, податків, зборів та іноді
кількісних обмежень. Ці фактори створюють адміністративно-фіскальні навантаження,
збільшують виробничі витрати та собівартість кінцевого продукту та вартість для
споживача.
Зони вільної торгівлі мають на меті спрощення цього процесу. Подібні домовленості між
країнами створюють певні полегшені двосторонні правила у взаємному товарообігу,
лібералізують його.
Наприклад, за умовами таких угод можлива ліквідація митних тарифів, податків та зборів.
Мова йде про створення нетарифних категорій товарів, загальних механізмів для
розв’язання торгових суперечок, загальних спрощених правил для інвестицій тощо.
Політика вільної торгівлі сприяє зниженню торгових бар’єрів та більшій торговій
взаємодії між учасниками подібних угод. Вона створює умови для збільшення
економічного зростання та підвищення рівня життя.
Вважається, що введення торговельних обмежень має негативний вплив на розвиток
економіки. У наукових працях з економіки дослідники зазначають та доводять емпірично,
що збитки від торговельних обмежень більші, ніж вигода від торговельних обмежень.
Серед переваг подібних угод є:
 стимулювання економічного зростання;
 зменшення витрат на товари з боку споживачів;
 зростання іноземних інвестицій;
 доступ до нових технологій партнерів та передача власних;
 скорочення державних адміністративно-фіскальних витрат та витрат на
субсидіювання певних сфер.
Хоч більшістю і вважається, що вільна торгівля є чистою вигодою для суспільства, вона
може мати як позитивний вплив, так і негативний вплив за деяких умов. У світі існують
прихильники як протекціонізму, так і альтернативних економічних моделей вільної
торгівлі: наприклад, «збалансованої» торгівлі, «справедливої» торгівлі тощо.
Так, наприклад, серед можливих мінусів вільної торгівлі називають:
 посилення конкуренції для місцевих компаній, що може спричиняти зменшення їх
доходів чи скорочення штату;
 зниження надходжень до державного бюджету, скорочення частки податків;
 збільшення залежності держави від іноземного виробника.
 Враховуючи такі ризики, країни часто уникають повсюдного та абсолютного
впровадження вільної торгівлі, контролюючи ризики та використовуючи її плюси.
Це реалізується подібними угодами про вільну торгівлю.
Відповідні угоди мають загальний позитивний ефект для економік країн-учасників.
В експортних галузях створюються нові робочі місця, генерується додана вартість,
збільшуються доходи держави від зростання податків (у результаті зростання кількості
товарів, а не зростання самих податків). Водночас імпортні галузі отримують товар з
нижчою собівартістю, отримують більше доходу чи знижують ціни.
Території держав, між якими скасовуються митно-тарифні бар’єри у торгівлі товарами,
прийнято називати простими зонами вільної торгівлі. Однак у сучасній світовій практиці
трактування ЗВТ суттєво виходить за ці рамки. Угоди, якими запроваджуються режими
вільної торгівлі, найчастіше торкаються не лише скасування мит у взаємній торгівлі
товарами, а й скасування нетарифних бар’єрів у товарній торгівлі (технічні та
фітосанітарні норми і стандарти, правила походження товару, митні процедури тощо).
Такі угоди також суттєво лібералізують торгівлю послугами, рух капіталу, працівників,
гармонізують правила конкуренції, сфери державних закупівель, промислової власності,
охорони довкілля тощо. Території такої поглибленої торгівельно-економічної співпраці
прийнято називати поглибленими зонами вільної торгівлі або зонами вільної торгівлі
плюс (ЗВТ+).
Окрім участі в Світовій організації торгівлі, учасниками якої є більшість світових країн та
яка частково обмежує торгові бар’єри між країнами, Україна за всю історію була
учасником як мінімум дев’яти угод про зони вільної торгівлі.
Мова йде про угоди з Грузією (1996), Македонією (2001), СНД (2012), Європейською
асоціацією вільної торгівлі (2012), Чорногорією (2013), ЄС (2017), Канадою (2017) та
Ізраїлем (2019). Останньою, відповідно, стала угода з Туреччиною (2022).
Усі ці угоди мали на меті зменшити або скасувати ввізні мита та інші торгові бар’єри для
продукції між Україною та другими сторонами. Вони спрощували умови та стимулювали
торгівлю між країнами-підписантами.
Європейська асоціація вільної торгівлі — в 1960 році підписано угоду між Ісландією,
Ліхтенштейном, Норвегією, Швейцарією.
Балтійська зона вільної торгівлі — угода між Латвією, Литвою та Естонією, підписана в
1993 році (втратила чинність у 2004 році, з дня вступу країн-учасниць у Європейський
Союз).
Зона вільної торгівлі СНД — угода держав СНД, що підписали у 2011 році Договір про
зону вільної торгівлі. Договір, проєкт якого був розроблений російським міністерством
економічного розвитку, передбачає «зведення до мінімуму винятків з номенклатури
товарів, до яких застосовуються імпортні мита», експортні мита повинні бути зафіксовані
на певному рівні, а згодом поетапно скасовані. Договір замінив понад сто двосторонніх
документів, що регламентують режим вільної торгівлі на просторі співдружності.
Угода про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС — спрямована на зменшення та
скасування тарифів, які застосовуються сторонами щодо товарів, лібералізацію доступу до
ринку послуг, а також на приведення українських правил та регламентів, що стосуються
бізнесу, у відповідність правилам та регламентам ЄС з метою забезпечення вільного руху
товарів і послуг між двома сторонами та взаємного недискримінаційного ставлення до
компаній, товарів і послуг на території України та ЄС. Угода про зону вільної торгівлі
України з ЄС набувала чинності з 1 січня 2016 року. З метою інформування українських
підприємців про те, що допоможе їм у розвитку власного бізнесу на європейських ринках,
Представництво Європейського Союзу в Україні в Україні запустило у соціальних
мережах новий проєкт UopenEU. Він являє собою додатковий інформаційний ресурс про
новації й можливості, що з’являться в українського бізнесу після вступу в дію DCFTA.
Ми́ тний сою́ з — це угода двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх
тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Таким чином, митний союз
передбачає заміну декількох митних територій однією при повній ліквідації митних
податків в межах митного союзу і створенні єдиного зовнішнього митного тарифу.
Створення зони вільної торгівлі, без сумніву, є важливим етапом економічної інтеграції,
проте найглибока інтеграція певної групи країн розпочинається, як правило, зі створення
Митного Союзу, адже за таких умов країни-члени, з одного боку , втрачають своє право
проводити незалежну митну політику та вимушені погоджуватись із запровадженням
спільного зовнішнього митного тарифу, що застосовується проти третіх країн, з другого
— розширюється вплив держав—членів митного союзу на низку інших політик,
насамперед на аграрну, фіскальну та конкурентну тощо. Досить важливим є також те, що
у спільній митній зоні опиняються товари та послуги як власного виробництва (тобто
споживчі ринки розширюються у кілька разів), так і ті, що були вироблені поза межами
митного союзу. Не зважаючи на деякі проблеми, пов’язані з посиленням конкуренції та
відповідною реакцією виробників на деякі групи «чутливих товарів» (сенситивного
експорту) Митний Союз має значні переваги для держав-учасниць, які прийнято називати
статичними і динамічними ефектами.
Статичні ефекти, як правило, відносять до сфери оцінки виробничої ефективності та
добробуту споживачів.
Кожна країна-учасниця повинна мати право одержувати свою частку митних надходжень
незалежно від того, в яку з країн імпортуються товари і де відбувається одержання
податку.
Як показує набутий міжнародний досвід, необхідно проводити єдину торгову політику в
рамках Митного союзу. Таку торгову політику повинні формувати всі країни-учасниці.
Виникає також необхідність створення єдиного органу, що на основі голосування приймав
би рішення з питань ведення загальної торгової політики.
Необхідно також, щоб у випадку приєднання до ГАТТ/СОТ рішення приймалися
одноголосно всіма країнами - учасницями Митного союзу. При цьому часткова участь
виключена. Необхідно створити орган для узгодження розбіжностей між учасниками, а
також між учасниками і наддержавним органом Митного союзу з тим, щоб забезпечити
рівноправність щодо виконання правил і положень договору про Митний союз. Цей орган
повинен становить правовий інститут (суд), що був би наділений повноваженнями
приймати рішення, обов'язкові для виконання всіма його учасниками.
ГАТТ та інші угоди з питань торгівлі товарами.
https://export.gov.ua/50-torgovelni_ugodi

Л - Норми права СОТ про недискримінацію в сфері технічного, санітарного та

фітосанітарного регулювання.
Кожен член СОТ має забезпечити, щоб його санітарні та фітосанітарні заходи не
створювали свавільної або невиправданої дискримінації між членами СОТ (включаючи
дискримінацію між країною, що запроваджує СФЗ та іншими членами СОТ). Це
положення повторює відповідні принципи, покладені в основу Угоди про ТБТ (режим
найбільшого сприяння та національний режим). Але Угода про застосування СФЗ
передбачає інший порядок використання цього положення: заходи мають бути
однаковими тільки для країн та територій з ідентичними чи аналогічними санітарними чи
фітосанітарними умовами.
Врахування регіональних умов
Більше того, використання різних санітарних та фітосанітарних заходів для країн та
територій із різними умовами є обов’язковим. Відповідно до угоди СФЗ мають бути
адаптовані до санітарних та фітосанітарних особливостей країни (або її частини), з якої
походить товар або для якої товар призначено. При оцінці санітарних та фітосанітарних
умов мають бути враховані (1) рівень присутності хвороб або шкідників, (2)
наявність програм боротьби з ними, (3) настанови міжнародних організацій та (4)
інші фактори. Зокрема, члени СОТ зобов’язані визнавати концепції зон, вільних від
шкідників або хвороб, та зон із незначною присутністю шкідників або хвороб (див. Вікно
6.1).
Послідовність застосування СФЗ
При цьому застосування СФЗ має бути послідовним. Іншими словами, члени СОТ
зобов’язані уникати необґрунтованої різниці в рівні захисту життя та здоров’я людей,
тварин та рослин за різних обставин, якщо така різниця призводить до
дискримінації або прихованого обмеження міжнародної торгівлі. Прикладом
непослідовного застосування СФЗ є ситуація, коли країна обмежує ввезення певної
продукції тваринництва через ризик проникнення захворювання, але дозволяє ввезення
іншої продукції тваринництва, з якою пов’язаний аналогічний ризик. Такі рішення можуть
бути формою прихованого протекціонізму, тому вони заборонені Угодою СФЗ.
Вимоги до процедур контролю, інспекції та ухвалення
Низка зобов’язань стосується впровадження принципу недискримінації при здійсненні
процедур контролю, інспекції та ухвалення. Для імпортних товарів ці процедури мають
бути не менш сприятливими, ніж для аналогічних вітчизняних товарів. Ця вимога
стосується зокрема платежів, які стягуються при проведенні процедур, розміщення
виробничих потужностей, які використовуються для контролю, а також забезпечення
конфіденційності комерційної інформації. Якщо санітарний чи фітосанітарний захід
передбачає здійснення контролю в процесі виробництва певного товару, то член СОТ,
який є експортером цього товару, має сприяти необхідному контролю з боку
компетентних органів іншого члена організації, який є імпортером.

Норми права СОТ, які встановлюють вимоги до порядку розробки та запровадження

технічних регламентів, стандартів, санітарних та фітосанітарних заходів.
Офіційні тексти документів, які встановлюють обов’язкові вимоги до товарів (і є
технічними регламентами в розумінні СОТ), публікуються в офіційному друкованому
органі ЄС — The Official Journal of the European Union.
https://e-learning.iir.edu.ua/pluginfile.php/111278/mod_resource/content/1/
Sanitary_measures.pdf 189-199
Норми права СОТ, які встановлюють вимоги до процедур перевірки відповідності.
Як уже зазначалося, оцінка відповідності (conformity assessment) — це будьяка дія чи
комплекс заходів, що мають на меті встановити відповідність товару чи виробничого
процесу вимогам технічних регламентів чи стандартів.
У більшості випадків виробник здійснює оцінку відповідності самостійно. Результатом
такої оцінки є підписана виробником Декларація про відповідність (EU Declaration of
Conformity), яка по суті є письмовою заявою про відповідність товару необхідним
обов’язковим вимогам або стандарту. У випадках, коли використання товару може бути
пов’язано зі значним ризиком для споживачів або навколишнього середовища, виробник
має залучити до оцінки спеціалізоване підприємство — акредитовану установу (notified
body), яка здійснює необхідні перевірки та дослідження.
Оцінка відповідності може здійснюватися як у процесі конструювання (проектування)
продукту, так і під час виробництва. Вона може стосуватися не тільки самого товару, але й
виробничого процесу.
Різниця між технічними регламентами та стандартами.
технічні регламенти — документи, у яких визначено характеристики товарів або
пов’язаних з ними виробничих процесів чи способів виробництва, дотримання яких є
обов’язковим. Вони можуть включати вимоги щодо термінології, позначок, пакування,
маркування чи етикетування, або містити тільки такі вимоги;
 стандарти — документи, у яких визначено характеристики товарів чи пов’язаних з
ними виробничих процесів або способів виробництва, дотримання яких є
необов’язковим. Стандарти мають містити правила або інструкції, призначені для
загального і багаторазового використання. Вони мають бути також затверджені визнаним
органом. Так само, як і технічні регламенти, стандарти можуть включати вимоги щодо
термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, або містити тільки такі
вимоги
Угода СОТ про правила походження.
До початку Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів склалась
ситуація, коли правила визначення походження товарів стали непередбачуваними,
непрозорими, в деяких випадках протекціоністськими, що створило невиправдані
перепони для розвитку міжнародної торгівлі.
З метою вирішення сукупності проблем, що виникли в результаті відсутності чітких
правил, під час Уругвайського раунду була прийнята Угода про правила визначення
походження. Основною метою Угоди є розробка і прийняття Членами загальної системи
гармонізованих правил визначення походження товарів, що імпортуються на основі
режиму найбільшого сприяння.
Основні положення прийнятої угоди стосуються наступних питань:
1. поділення правил визначення походження на непреференційні та преференційні;
2. забезпечення гармонізації правил визначення походження (створена спеціальна
Робоча програма);
3. характеристика принципів застосування правил визначення походження під час
перехідного періоду та після нього;
4. створення Технічного комітету з правил визначення походження та регламентація
його діяльності;
5. організація процедур повідомлення, перегляду, консультацій та врегулювання
суперечок;
6. упорядкування преференційних правил визначення походження.
В сучасній світовій торговельній системі виділено два типи правил визначення
походження залежно від торговельного режиму, що існує між імпортуючою та
експортуючою сторонами: преференційні і непреференційні.
Згідно Угоди про правила визначення походження (Додаток ІІ – Спільна декларація щодо
преференційних правил визначення походження) преференційними правилами визначення
походження є “такі закони, нормативні акти та адміністративні правила загального
застосування, які застосовуються будь-яким Членом для визначення того, чи
підлягають товари преференційному розгляду згідно з договірними або автономними
режимами, які тягнуть за собою надання тарифних преференцій, що виходять за межі
застосування параграфа 1 Статті І ГАТТ 1994”.
Непреференційні правила визначення походження, з іншої сторони, визначаються як
“ті закони, нормативні акти та адміністративні правила загального застосування, які
застосовуються будь-яким Членом для визначення країни походження товарів, за умови,
що такі правила визначення походження не стосуються договірних або автономних
режимів торгівлі, які тягнуть за собою надання тарифних преференцій, що виходять
за межі застосування параграфа 1 Статті І ГАТТ 1994”. [Угода. с.224]
Оскільки сферою застосування Угоди є непреференційні правила визначення походження,
розглянемо їх більш детально. Дійсно ключовим питанням Угоди про правила визначення
походження є рішення щодо їх гармонізації. Світова організація торгівлі в липні 1995 року
започаткувала програму з гармонізації непреференційних правил походження для країн-
Членів, яка повинна була закінчитися в липні 1998 року. Робота була доручена Комітету
СОТ з правил походження та Технічному комітету з пр авил походження Світової митної
організації в Брюсселі.
https://fingal.com.ua/content/view/1057/39/1/1/#491
Угода СОТ про процедури ліцензування імпорту.
Угода була укладена у 1988 р. після Токійського раунду переговорів ГАТТ з метою
запобігти перетворенню ліцензування імпорту на бар'єр для міжнародної торгівлі.
Згідно з ГATT формальності та процедури щодо експорту та імпорту повинні бути
мінімальними, оскільки багато країн світу дотримуються політики ліцензування
(переважно часткового) імпорту. Ліцензування слугує важелем для управління
кількісними обмеженнями (quantitative restrictions) — квотами. Імпортні ліцензії можуть
використовуватися для моніторингу статистики міжнародної торгівлі та цін відповідних
товарів.
Угодою про процедури імпортного ліцензування регламентовано правила запровадження
національних процедур з видачі імпортних ліцензій. Ліцензії поділяються на автоматичні
та неавтоматичні. Перші з них видаються відповідними державами безвідмовно. Ліцензії
другого типу держави імпорту видають на свій розсуд.
Згідно з угодою ліцензійні процедури повинні відповідати таким вимогам:
• не бути обтяжливішими, ніж це необхідно для досягнення мети їх запровадження;
• бути прозорими і передбачуваними;
• захищати інтереси імпортерів та іноземних постачальників від
зловживань і непотрібних зволікань.
Відповідно до угоди країни повинні забезпечувати публікацію інформації про імпортні
процедури, щоб усі зацікавлені особи та уряди могли одержати відповіді на такі питання:
• які особи, фірми та установи можуть звертатися за одержанням
ліцензій;
• які органи управління видають ліцензії;
• які продукти підлягають ліцензуванню.
Угодою визначено, що процедури та форми заявок на одержання ліцензій мають бути
якомога простішими. Не можна відмовляти у видачі ліцензії, якщо заявка містить незначні
помилки, які не спотворюють її основний зміст. Покарання за такі помилки, якщо вони не
є результатом шахрайства (fraud) або великої недбалості (gross negligence), не повинно
бути суворішим, ніж це потрібно для виконання функцій застереження. Імпорт
ліцензованих товарів не можна заборонити через незначні відхилення у вартості, кількості
або вазі порівняно з інформацією, зазначеною у ліцензії, якщо це відповідає практиці
торгівлі та зумовлено втратами у кількості та вазі під час навантаження і
транспортування.
Автоматичні ліцензії мають видаватися негайно, у будь-якому разі не пізніше 10 днів
після звернення за їх одержанням.
Неавтоматичні ліцензії використовуються для обмеження імпорту. Згідно з угодою уряди
повинні публікувати інформацію про загальний обсяг квоти (overall amount of the quota), її
кількість, вартість і часові межі. Якщо квота розподіляється між країнами-постачаль-
ницями, то їх потрібно про це завчасно повідомити. Неавтоматичні ліцензії видаються за
принципом "хто рано встає, у того є", тому угодою встановлено, що така видача має
відбутися не пізніше як протягом 30 днів після одержання заявки (receiptof publication).
Якщо ж заявки розглядаються одночасно, то видача ліцензій має відбутися упродовж 60
днів після дати закінчення прийняття таких заявок.
Передусім ліцензії видаються тим імпортерам, які вже найкраще зарекомендували себе у
діяльності з одержаними ліцензіями. Відповідно до угоди ліцензіати, які в минулому не
скористалися одержаними ліцензіями з поважних причин, не можуть бути за це суворо
покарані відмовою у видачі нових ліцензій або зменшенням наданої квоти.
В угоді приділено увагу новим імпортерам, особливо з країн, що розвиваються, яких не
слід забувати при розподілі імпортних ліцензій.
Угода ТРІМС.
Угода про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи (TRIMs) це правила, які
застосовуються до внутрішнього законодавства, яке країна застосовує до іноземних
інвесторів.
Угода, укладена в 1994 році, була узгоджена в рамках попередниці СОТ, Генеральної
угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), і набула чинності набрала чинності в 1995 році. Цю
угоду погодили всі члени Світової організації торгівлі. Інвестиційні заходи, пов’язані з
торгівлею, є однією з чотирьох основних юридичних угод торговельної угоди СОТ.
TRIMs — це правила, які обмежують переваги вітчизняних фірм і тим самим дозволяють
міжнародним фірмам легше працювати на зовнішніх ринках. Такі політики, як вимоги до
місцевого вмісту та правила балансування торгівлі, які традиційно використовувалися як
для просування інтересів вітчизняної промисловості, так і для боротьби з обмежувальною
діловою практикою, тепер заборонені.
Угоду ТРІМС умовно можна поділити на дві основні частини. У першій частині вона
зобов'язує країни-члени СОТ не застосовувати в галузі регулювання іноземних інвестицій
заходів, що перешкоджають розвитку міжнародної торгівлі, а в другій частині, яка, на
думку деяких вчених є головною з практичної точки зору, вказуються конкретні такі
заходи. Дія Угоди поширюється лише на інвестиційні заходи, пов'язані з торгівлею
товарами.
У додатку до Угоди міститься «ілюстративний» перелік пов'язаних із торгівлею
інвестиційних заходів, які розглядаються як несумісні із зазначеними вище нормами
ГАТТ. До таких фактично заборонених заходів входять такі:
 Вимога закупівлі або використання в процесі виробництва підприємством з
іноземною участю конкретних товарів вітчизняного походження у певних обсягах
або вартості («споживання місцевого компонента»);
 вимога, щоб закупівля чи використання імпортних товарів узгоджувалися з
обсягом чи вартістю експорту місцевої продукції («вимога збалансованої
торгівлі»);
 Вимога про обмеження імпорту товарів для цілей виробництва шляхом ув'язування
його з обсягом валютних надходжень на рахунок цього підприємства, тобто
шляхом обмеження доступу до іноземної валюти («вимоги балансу іноземної
валюти»);
 Вимога про обмеження експорту у вигляді фіксованого обсягу чи частки
виробленої підприємством продукції («вимога експортного компонента»).
Застосування перелічених заходів забороняється незалежно від того, чи є ці заходи
обов'язковою умовою створення підприємств з іноземним капіталом чи їх дотримання
необхідне для отримання останнім будь-яких пільг, зокрема у вигляді субсидій або
тимчасового звільнення від податків (від зазначеного зобов'язання частково звільняються
країни, що розвиваються). ).
Уряд держави-члена СОТ зобов'язаний повідомити Раду з торгівлі товарами про всі
заходи, що порушують положення Угоди, протягом 90 днів з дати набуття нею чинності.
Угода прописує диференційований перехідний період для різних груп країн-членів СОТ,
протягом якого вони зобов'язані привести національне інвестиційне законодавство у
відповідність до положень цієї Угоди: для промислово розвинених країн — 2 роки, для
розвитку — 5 років і для найменш розвинених — 7 років (останні два терміни може бути
продовжено). У ході перехідного періоду не повинна посилюватись несумісність
національного регулювання з положеннями Угоди.

Л - Переглянута Угода СОТ про державні закупівлі.

Переглянута Угода про державні закупівлі (GPA) розширює охоплення початкової GPA та
вносить ряд покращень до положень Угоди. Дві третини сторін GPA повинні були
прийняти Протокол про внесення змін до того, як переглянута GPA набере чинності. Ця
умова була виконана 7 березня 2014 року, а переглянута Угода про закупівлю набула
чинності 6 квітня 2014 року для перших десяти сторін, які прийняли Протокол.
Переглянута GPA розширює можливості доступу до ринку в рамках Угоди, додаючи
численні державні установи (міністерства та відомства) до сфери дії GPA та включаючи
нові послуги та інші сфери державних закупівель у її розширене охоплення.
Переглянутий текст GPA загалом базується на тих самих принципах, що й оригінальна
Угода, тобто недискримінація, прозорість і процедурна справедливість, і містить ті самі
основні елементи, що й текст GPA 1994. Тим не менш, переглянутий текст покращує GPA
1994 кількома способами.
 1. Виправлений текст передбачає повний перегляд формулювань різних положень
Угоди, щоб упорядкувати їх і зробити текст легшим для розуміння .
2. У переглянутому тексті враховано зміни в поточній практиці державних
закупівель, зокрема використання електронних інструментів. Він встановлює
відповідні вимоги для забезпечення повного дотримання загальних принципів GPA
в електронну еру. Він також включає додаткову гнучкість для сторін органи
закупівель — наприклад, коротші періоди сповіщень у разі використання
електронних інструментів.
3. Положення про особливий і диференційований режим (S&D), які доступні для
учасників, що розвиваються, які приєднуються до GPA були уточнені та
покращені. Очікується, що це полегшить їх приєднання, таким чином розширивши
членство в Угоді та можливості доступу до ринку.
4. У переглянутому тексті вводиться спеціальна нова вимога до урядів-учасниць та
відповідних закупівельних організацій щодо уникнення конфлікту інтересів і
запобігання корупції. Це свідчить про віру сторін у те, що GPA може зіграти певну
роль у сприянні належному управлінню. Переглянуту Угоду також розглядають
як важливий інструмент для сприяння створенню прозорого та відносно вільного
від корупції середовища в економіках, які перебувають у процесі приєднання до
Угоди.

С - Угода СОТ про технічні бар’єри в торгівлі.

Кодекс стандартів (Standards Code) було укладено у 1985 р. після Токійського раунду
переговорів ГАТТ з метою недопущення перетворення стандартів на бар'єр для
міжнародної торгівлі, а також організації виробництва промислових товарів відповідно до
міжнародно визнаних нормативів.
Міжнародну торгівлю не можна уявити без добровільних і примусових стандартів. Угода
про технічні бар'єри в торгівлі спрямована на те, щоб усунути непотрібні перешкоди у
міжнародній торгівлі. Для досягнення цього потрібно, щоб стандарти були міжнародно уз-
годженими. Міжнародні організації вживають заходів для гармонізації стандартів на
планетарному рівні (on a world-wide basis).
В угоді поняття "технічні правила" (technical regulations) вживається щодо стандартів,
дотримання яких обов'язкове, а власне термін "стандарт" вживається до добровільних
стандартів (voluntary standards).
Поняття поширюються на характеристики продуктів, технологію і способи їх
виготовлення (що впливають на характеристики продукту), термінологію та символи,
упаковку і позначення ярликами.
Згідно з угодою за країнами визнається право на запровадження обов'язкових стандартів
для забезпечення якості імпортованих товарів, захисту здоров'я та безпеки людини,
збереження рослинного і тваринного світу та довкілля.
Технічні правила повинні відповідати таким умовам: • застосовувати режим нації
найбільшого сприяння до імпорту з усіх джерел;
• застосовувати до імпортованих товарів принцип національного режиму;
• формуватися і використовуватися способом, який не створює непотрібних перешкод для
торгівлі;
• базуватися на науковій інформації.
В угоді зазначено, що країни-учасниці використовуватимуть міжнародні стандарти як
основу для національних стандартів. Міжнародні стандарти не застосовуються лише тоді,
коли, на думку компетентних органів, вони несправедливі або недоречні з огляду на клі-
матичні, географічні та технічні чинники.
Якщо країни запроваджують національні стандарти, які не базуються на міжнародних,
вони повинні опублікувати про це повідомлення (to publish a notice) і повідомити
секретаріат Світової організації торгівлі (to notify the WTO secretariat). Це дасть змогу
країнам експорту прокоментувати проекти стандартів (draftstandards) і сприятиме
врахуванню їх точок зору про товари, які вони експортують.
Угодою визначено, що виробник або експортер у певних випадках має одержувати
сертифікат відповідності (certificate of positive assurance) у компетентній інституції або
лабораторії країни-виробни-ка. Ставлення до іноземних заявників не повинне бути
гіршим, ніж до вітчизняних.
Угода про технічні бар'єри в торгівлі заохочує країни-учасниці взаємно визнавати
сертифікати відповідності, результати інспекцій і тестів, виконаних компетентними
сертифікаційними органами.
Згідно з угодою не лише центральні органи влади країн, а й органи місцевої влади повинні
дотримуватися передбаченого нею порядку.
Добровільні стандарти можуть зашкодити міжнародній торгівлі, якщо вони значно
відрізняються у різних країнах. Угода містить "Кодекс гарної практики" (Code of Good
Practice), який визначає порядок підготовки, прийняття і застосування стандартів. Такі
принципи і правила нагадують технічні правила стосовно обов'язкових стандартів.
Інформація про стандарти, які опрацьовуються та прийняті, має публікуватися
щонайменше один раз на півроку. Після прийняття стандарту компетентні національні
органи повинні надіслати Інформаційному центру Міжнародної організації стандартів /
Міжнародної електротехнічної комісії (ISO/IEC Information Centre) інформацію про
публікацію, а також повідомити, як і де можна одержати цю інформацію.
Кодексом передбачено, що владні структури, до відома яких належать питання
стандартизації, надають щонайменше 60 днів для надіслання коментарів від зацікавлених
осіб із зарубіжних країн.
Кількість обов'язкових технічних стандартів у країнах світу невпинно зростає. Споживачі
вимагають, щоб товари відповідали стандартам якості та безпеки і не були шкідливими
для здоров'я.

С - Угода СОТ про застосування санітарних та фітосанітарних заходів.

У міжнародній торговельній системі в якості нетарифного регулятора (а часто і в якості
бар'єру) використовуються також санітарні та фітосанітарнінорми. Їх основне
призначення - охорона здоров'я населення, захист тваринного світу, сільського
господарства від ризиків, що виникають у зв'язку з поширенням хвороб. Встановлюються
ці норми санітарно-ветеринарних владою, органами охорони здоров'я, на
сільськогосподарські товари, харчових продуктів, медикаментів, предметів парфумерії,
хімікатів і т.п. Зовні санітарні та фітосанітарні вимоги, як правило, однакові до
національних і іноземних товарів. На практиці ж вибіркове застосування цих норм
перетворює їх на засіб обмеження доступу на національний ринок. Санітарні та
фітосанітарні норми є в торгівлі названої вище групою товарів тим же самим, чим є
технічні бар'єри в торгівлі промисловими товарами.
Стаття XX ГАТТ передбачає: ніщо в Угоді не перешкоджає прийняттю або застосування
заходів, "необхідних для захисту життя чи здоров'я людини, тварин і рослин". Зазвичай
провести розмежування між функціями санітарних норм як протекціоністських бар'єрів і
як, власне, санітарних буває нелегко. Критерій повинен бути такий: якщо застосування
цих норм порушує принцип недискримінації, вступає в протиріччя з принципом
національного режиму, то відповідні норми і практика їх застосування можуть
розглядатися як інструменти конкурентної боротьби і протекціонізму. Зважаючи на
недостатність ст. XX ГАТТ для регулювання важливого питання, безпосередньо зачіпає
торгівлю, за підсумками Уругвайського раунду торговельних переговорів було прийнято
спеціальне Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів. Ця Угода тісно
пов'язане з Угодою про сільське господарство, і обидва вони входять в пакет документів
СОТ. Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів складається з 14
статей і трьох додатків: А, В і С.
Згідно з Угодою держави має право вводити такі заходи, але потрібно, щоб ці заходи були
засновані на наукових принципах і не зберігалися без достатнього наукового
обґрунтування (ст. 2). Поняття "наукового обґрунтування" не розкривається, що цілком
може призвести до нових суперечок між державами - членами СОТ.
Передбачена гармонізація санітарних і фітосанітарних заходів на основі міжнародних
стандартів (ст. 3). Учасники Угоди - члени СОТ повинні визнавати санітарні та
фітосанітарні заходи один одного як еквівалентні, в тому числі на основі двосторонніх і
багатосторонніх угод про визнання еквівалентності конкретних заходів. Разом з тим
держава-імпортер має право на проведення інспекцій, тестів та інших процедур в державі-
експортері (ст. 4).
Заходи, що вживаються захисту повинні бути прозорими (тобто в кожному конкретному
випадку інформація про них повинна бути опублікована); про ці заходи
повинні повідомлятися інші держави-учасники (ст. 7 і Додаток В).
Щоб забезпечити дотримання норм про санітарні та фітосанітарні заходи, держави мають
право вводити процедури контролю, інспекції та ухвалення щодо рівня забруднюючих
речовин в продуктах, напоях, кормах (ст. 8 і Додаток З). Ці процедури не повинні бути
довільними і невиправданими і повинні здійснюватися на основі принципу надання
національного режиму.
Стаття 10 Угоди передбачає спеціальні положення щодо розвиваються і найменш
розвинених країн. Розвинені країни повинні надавати товарам з країн, що розвиваються і
найменш розвинених країн більш тривалі терміни для адаптації до нових санітарних і
фітосанітарних заходів. Комітет із санітарних та фітосанітарних заходів вправі надавати
таким країнам тимчасові звільнення від зобов'язань за Угодою.
Угода вимагає від держав-членів повноцінно брати участь в діяльності ряду міжнародних
організацій і особливо: в Комісії "Кодекс Аліментаріус"; Міжнародному бюро по
епізоотії; в міжнародних і регіональних організаціях, що діють в рамках Міжнародної
конвенції із захисту рослин (1951).
Слід звернути особливу увагу на зростаючу роль документа під назвою "Codex
Alimentarius" - "Кодекс Аліментаріус", або "Продовольчий кодекс", "Харчовий кодекс".
Він являє собою збірник стандартів, технічних норм, методичних вказівок і рекомендацій,
що стосуються харчової продукції; надав і впливає на виробництво продуктів харчування і
торгівлю ними, в тому числі на міжнародному ринку продовольства; служить орієнтиром
для врегулювання торговельних суперечок в міжнародному економічному праві.
Комісія "Кодекс Аліментаріус" - це міжнародна організація, координаційний центр по
роботі над харчовими стандартами і по забезпеченню безпеки харчових продуктів. До
Комісії входять держави - члени ФАО і ВООЗ (понад 170 країн), а також ЄС. Вона
збирається на сесії двічі на рік. В рамках Комісії є комітети: з підготовки стандартів і для
координації діяльності груп країн (регіонів) в області стандартів на харчові продукти, - а
також спеціальні міжурядові групи. Комісія тісно пов'язана з СОТ.
==
Угодою визначено принципи і правила, які країни-члени мають застосовувати для
регулювання імпорту сільськогосподарських продуктів. Згідно з угодою країни-члени
повинні:
• розробляти свої стандарти у цій сфері на основі міжнародних стандартів, настанов
(guide-lines) і рекомендацій;
• брати активну участь у діяльності міжнародних організацій, що опікуються цією
сферою (Codex Alimentarius Commission, Interna tional Office Epizootics, International Plant
Protection Convention), з метою гармонізації санітарних і фітосанітарних правил на гло-
бальному рівні;
• надавати можливість зацікавленим особам зарубіжних країн коментувати проекти
стандартів, якщо вони не базуються на міжнародних стандартах;
• сприймати такі заходи з боку країн експорту як еквівалентні, якщо вони забезпечують
такий самий рівень санітарного і фітосанітарного захисту.
Угода дає змогу використовувати стандарти на дискримінаційній основі з огляду на те, що
не завжди доцільно застосовувати один і той самий стандарт до товарів рослинного та
тваринного походження, що надходять з різних країн.
Цією угодою, порівняно з Угодою про технічні бар'єри в торгівлі, країнам-членам
надається можливість більш гнучко реагувати на міжнародні стандарти. Країни-члени
можуть застосовувати жорсткіші національні стандарти порівняно з міжнародними, якщо
це науково обґрунтовано.
Для оцінки ризику для рослинного і тваринного світу та здоров'я людини у результаті
імпорту сільськогосподарської продукції мають враховуватися економічні чинники.
Визначаючи належний рівень захисту, необхідно намагатися досягти найменших
негативних наслідків для міжнародної торгівлі.
Відповідно до угоди країни можуть вживати заходів на тимчасовій основі як запобіжний
крок у тому разі, коли наукова обґрунтованість стандартів недостатня. Стандарти у галузі
охорони здоров'я та санітарії повинні формулюватися і застосовуватися так, щоб не
створювати необґрунтованих бар'єрів у торгівлі (unreasonable barriers to trade).
Зазначеною угодою, як і Угодою про технічні бар'єри в торгівлі, передбачається, що
країни-члени створять "довідкові точки" (enquiry points), де можна буде отримати
інформацію про прийняті та очікувані обов'язкові і добровільні стандарти; процедури
оцінки відповідності; санітарні та фітосанітарні правила.
Також у цих установах можна буде отримати інформацію про контрольно-інспекційні
процедури, карантин, схвалення харчових добавок, процедури оцінки ризику тощо.

С - Норми права СОТ щодо прозорості регуляторних заходів.

С - Норми права СОТ щодо обов’язкових платежів на кордоні.

У статті 8 ГАТТ передбачено, що:
1. a) Усі збори та платежі будь-якого характеру (крім імпортних та експортних мит та крім
податків, які підпадають під сферу дії статті III), що накладаються сторонами на імпорт чи
експорт або у зв'язку з імпортом чи експортом, мають бути обмежені у сумі, яка
приблизно дорівнює вартості наданих послуг і не повинна являти собою опосередкований
захист вітчизняних товарів або оподаткування імпорту чи експорту у фіскальних цілях.
b) Сторони визнають необхідність зменшення кількості та номенклатури зборів і
платежів, зазначених у підпункті "a".
c) Сторони також визнають необхідність скорочення до мінімуму обсягу і складності
імпортних та експортних формальностей, а також зменшення і спрощення вимог щодо
імпортної та експортної документації.(*)
2. Сторона повинна на запит іншої сторони чи на запит сторін переглянути дію своїх
законів та правил у світлі положень цієї статті.
3. Жодна сторона не повинна накладати великі штрафи за незначні порушення митних
правил чи процедурних вимог. Зокрема, ніякий штраф за будь-який пропуск чи помилку в
митній документації, які можна легко виправити і які явно були здійснені без обманних
намірів чи злочинної халатності, не повинен перевищувати суму, необхідну лише для
винесення попередження.
4. Положення цієї статті повинні розповсюджуватися на збори, платежі, формальності
та вимоги, які накладаються урядовими установами у зв'язку з імпортом та
експортом, у тому числі на збори, платежі, формальності та вимоги стосовно:
 консульських операцій, таких як видача консульських рахунків чи сертифікатів;
 кількісних обмежень;
 ліцензування;
  валютного контролю;
 статистичних послуг;
 документів, документації та сертифікації;
 аналізу та інспекції;
 карантину, санітарного контролю та дезинфекції.
Інакше кажучи, будь-які збори, встановлені за перевірку імпортованої продукції,
незалежно від країни походження товару, мають бути пропорційними вартості наданих
послуг та відповідними будь-яким зборам, що стягуються за перевірку аналогічних
товарів вітчизняного виробництва. Це правило поширюється також на податки, збори,
формальності та вимоги, пов’язані з імпортом та експортом, які встановлюються
урядовими органами щодо: консульських операцій; кількісних обмежень; ліцензування;
валютного контролю; статистичних послуг; документів, документації та сертифікації;
аналізу та інспекції; карантину, санітарного контролю та дезинфекції; визначення
походження.

С - Норми права СОТ щодо транзиту.

Крім ГАТТ положення щодо свободи транзиту в сучасному міжнародному праві
зафіксовані ще в декількох міжнародних документах: Хартії економічних прав і обов’язків
держав (ООН, 1974 р.), Конвенції щодо транзитної торгівлі внутрішньоконтинентальних
країн (1964 р.) та Конвенції ОНН з морського права (1982 р.).
Стаття V ГАТТ проголошує свободу транзиту наступним чином: “повинна існувати
свобода транзиту через територію кожної сторони за маршрутами, найбільш зручними для
міжнародного транзиту, для транзитного руху на територію інших сторін чи з територій
інших сторін. Не повинна робитися жодна різниця, основана на прапорі суден, місця
походження, відправлення, в’їзду, виїзду чи призначення або на будь-яких обставинах, що
стосуються власності на товари, судна чи інші транспортні засоби”.
При цьому під “транзитним рухом” або “транзитом” в термінах ГАТТ розуміють:
переміщення товарів або транспортних засобів через територію країни, яке може
включати перевантаження, складування, дроблення чи зміну виду транспорту і “є лише
частиною повного шляху, який починається і завершується за межами кордонів сторони,
через територію якої проходить рух”. [1. с.443]
Правило щодо свободи транзиту поширюється практично на всі види транспорту, крім
транзитного руху літаків. В цьому випадку положення статті V “Свобода транзиту” не
повинні застосовуватися до транзитного руху літаків, але повинні застосовуватися до
повітряного транзиту товарів (включаючи багаж). [1. с.444]
Основною вимогою ГАТТ стосовно транзитного руху транспортних засобів та товарів є
необхідність поширення режиму найбільшого сприяння на механізм всіх зборів, правил,
процедур і формальностей, пов’язаних з транзитом. Разом з тим, будь-яка країна-член
СОТ може вводити певні національні вимоги та правила, стосовно транзитного руху
транспортних засобів та товарів через її територію, а саме: “вимагати, щоб транзитний рух
через її територію починався з відповідної вхідної митниці”; “застосовувати свої вимоги
про пряме відвантаження щодо будь-яких товарів, для яких таке пряме відвантаження є
обов’язковою умовою отримання дозволу на ввезення товарів за преференційними
ставками мита або для яких таке пряме відвантаження стосується встановленого стороною
методу оцінки вартості для цілей стягнення мита”.
Однак, правила і вимоги, що застосовуються країнами відносно транзиту не повинні
створювати умов для “будь-яких невиправданих затримок в русі вантажів або будь-яких
необгрунтованих обмежень на транзит.
Положеннями ГАТТ встановлені правила, яких країни мають дотримуватись при
стягненні зборів за транзит та у зв’язку з транзитом, щоб не створювати невиправданих
перешкод для вільного пересування товарів через їх територію. Так, “транзитний рух
повинен бути звільнений від мит та від усіх транзитних мит чи інших зборів”; збори
можуть стягуватись тільки за транспортування товарів, адміністративні витрати,
безпосередньо пов’язані з транзитом та інші послуги, безпосередньо пов’язані з
транзитом; в разі стягнення зборів, вони повинні відповідати вартості наданих послуг,
“бути помірними та враховувати умови транзиту”, застосовуватись на недискримінаційній
основі.

Л - Переговори щодо подальшого розвитку системи норм права СОТ про

субсидування.
Антидемпінгове розслідування.
Звичайним заходом захисту від демпінгу є антидемпінгове мито, як додаткове імпортне
мито, яким обкладаються товари, що експортуються за цінами, нижчими за нормальні
ціни світового ринку або внутрішні ціни країни, що імпортує товар, при самостійному
демпінгу (за джерелами компенсування збитків). Воно може бути тимчасовим, що
встановлюється на період проведення антидемпінгової процедури, і постійним,
визначеним і встановленим у результаті антидемпінгового розслідування.
Країна, яка скаржиться на демпінг, є відповідальною за проведення розслідування, що
виявляє факт існування демпінгу та матеріальну шкоду, яку наносить або загрожує
нанести демпінг, необхідність застосування антидемпінгового мита та його розмір.
Численні процедурні вимоги щодо проведення антидемпінгового розслідування та
застосування антидемпінгового мита викладені в Угоді про застосування Статті VI ГАТТ
1994, яка серед фахівців відома під назвою Антидемпінговий кодекс, або Угода про
антидемпінгові заходи:
1 Подання галуззю внутрішньої промисловості письмової заяви про порушення
антидемпінгового розслідування.
ꜜ
2 Дослідження заяви органом влади, що проводить розслідування та надсилання всім
відомим експортерам та органам влади країн-експортерів товару, що є об’єктом
розслідування, повний текст заяви про порушення розслідування.
ꜜ
3 Отримання відповідей від сторін та подання заінтересованими особами коментарів
ꜜ
4 Аналіз отриманої інформації
 ꜜ
5 Інформування про винесений висновок
ꜜ
6 Затвердження та публікація рішення про впровадження остаточних антидемпінгових
заходів, що запроваджуються на строк до п’яти років або ж відмова у застосуванні
антидемпінгових заходів.
Згідно зі ст. 5 Угоди про застосування статті VI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі
1994 р. для порушення процедури необхідна письмова заява, що повинна включати
докази: демпінгу; шкоди в рамках ст. VI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994р.;
причинного зв’язку між демпінговим імпортом та очікуваною або фактичною шкодою.
Угода з Антидемпінгової практики надає право експортуючим компаніям (торгівельним
або бізнес асоціаціям, до яких вони належать) захищати їх інтереси. Ця ж Угода
зобов’язує їх надавати повну інформацію щодо собівартості товару, а також щодо інших
базових елементів анкети, яка надсилається уповноваженими органами. Дуже важливо для
компаній співпрацювати з органами, що проводять розслідування, тобто вчасно і в
достатньому обсязі надавати їм необхідну інформацію, яка надасть змогу встановити у
випадку виявлення факту демпінгу фіксований коефіцієнт до сплати по кожному ринку
окремо й в кожному конкретному випадку.
Угодою передбачено, що органи, які проводять розслідування повинні повідомити
експортуючу країну про початок розслідування. Уповноважені органи влади країни-
експортера мають право свідчити проти клопотання і захищати інтереси своїх
експортерів. Враховуючи те, що фінансові витрати на участь в розслідуванні є досить
високими, і в більшості випадків недоступними для малих і середніх підприємств,
загальноприйнятою є практика, коли сам уряд країни відстоює права своїх експортерів.
Важливо зазначити, що Угодою передбачено, що величина антидемпінгового мита та
відшкодування повинна бути встановлена окремо для кожного експортера або виробника.
Найбільше ініціюють розслідування США, Індія, ЄС та Австралія, а порушують – Китай,
Корея, США, Японія, Індія.

Антисубсидиційне розслідування.
Основною передумовою застосування компенсаційного мита є проведення
компенсаційного розслідування, в ході якого доводяться факти наявності субсидованого
імпорту, встановлюється розмір шкоди вітчизняній промисловості, доводиться причинно-
наслідковий зв’язок між субсидованим імпортом та отриманою шкодою, а також
визначається розмір та порядок застосування мита. Слід зазначити, що положення про
компенсаційні заходи були розроблені раніше, ніж антидемпінгові процедури.
Компенсаційні розслідування, згідно вимог СКЗ, повинно проводитися компетентними
органами країни-імпортера, які і порушують розслідування. Крім цих органів в процесі
розслідування беруть участь такі сторони: країна-експортер (член СОТ), товар якої є
предметом розслідування, зацікавлені члени СОТ. А також зацікавлені сторони. Такими
зацікавленими в результатах компенсаційного розслідування можуть бути: експортер,
іноземний виробник або імпортер товару, щодо якого ведеться розслідування, або ж
торговельне чи виробниче об’єднання, більшість членів якого є виробники, експортери
або імпортери такого товару; виробник аналогічного товару у країні імпортуючого Члена
СОТ або торговельне чи виробниче об’єднання, більшість членів якого виробляють такий
аналогічний товар на території імпортуючого Члена СОТ; будь-які інші вітчизняні або
іноземні сторони, які Члени СОТ вважають за доцільне включити до числа зацікавлених
сторін.
В процедурі компенсаційного розслідування можна виділити наступні основі типи:
1 Подання скарги виробниками вітчизняної галузі виробництва
ꜜ
2 Розгляд доказів
ꜜ
3 Порушення розслідування та передача тексту скарги
ꜜ
4 Отримання відповідей і коментарів
ꜜ
5 Розгляд та винесення рішення про припинення процедури розслідування у разі
компенсації добровільної або введення компенсаційного мита на 5 років.
Можливо до остаточного рішення погодитися і будуть тривати вони 4 місяці. Інший
порядок застосування до країн, що розвиваються.

Особливості врегулювання спорів в СОТ з питань антидемпінгових, компенсаційних

та захисних заходів.
Альтернативним варіантом вирішення спору є використання засобів правового захисту,
таких як консультації або подання скарги до Органу врегулювання суперечок для
відкриття процедури і створення спеціальної групи експертів. Порядок та правила
розгляду таких справ регламентується Домовленістю про правила і процедури
врегулювання суперечок.

С - Поняття субсидії. Форми субсидій. Класифікація субсидій.

Agreement on Subsidies and Countervailing (компенсаційні) Measures Угода SCM
Визначення містить три основні елементи:
1. фінансовий внесок
2. уряду або будь-якого державного органу на території країни-члена
3. який надає вигоду.
Усі ці три елементи мають бути задоволені, щоб субсидія існувала.
Поняття «фінансовий внесок» було включено в Угоду SCM лише після тривалих
переговорів. Деякі члени стверджували, що субсидій не може бути, якщо держава не надая
певного фінансового внеску. Інші члени вважали, що форми державного втручання, які не
передбачають витрат для уряду, тим не менш спотворюють конкуренцію, і тому їх слід
вважати субсидіями. Угода про SCM в основному застосовувала перший підхід. Угода
вимагає фінансового внеску та містить перелік типів заходів, які представляють
фінансовий внесок, наприклад, гранти, позики, вливання акцій, гарантії позик, фіскальні
стимули, надання товарів або послуг, закупівля товарів.
Для того, щоб фінансовий внесок був субсидією, він повинен бути зроблений урядом або
будь-яким державним органом на території країни-члена або за його вказівкою . Таким
чином, Угода SCM поширюється не лише на заходи національних урядів, а й на заходи
субнаціональних урядів і таких державних органів, як державні компанії.
Фінансовий внесок уряду не є субсидією, якщо він не надає « вигоди» . У
багатьох випадках, як і у випадку грошової субсидії, існування пільги та її оцінка будуть
зрозумілими. Однак у деяких випадках питання вигоди буде більш складним. Наприклад,
коли позика, вливання акціонерного капіталу чи купівля урядом товару приносить
користь? Незважаючи на те, що Угода SCM не містить повних вказівок щодо цих питань,
Апеляційний орган постановив (Канада – Літак), що наявність вигоди має визначатися
порівнянням з ринковою ситуацією (тобто на основі того, що отримувач могли отримати
на ринку). У контексті компенсаційних мит стаття 14 Угоди SCM містить певні вказівки
щодо визначення того, чи надають певні види заходів переваги. Однак у контексті
багатосторонніх дисциплін питання значення «вигоди» не є повністю вирішеним.
Специфіка. Якщо припустити, що захід є субсидією у розумінні Угоди SCM, він, тим не
менш, не підпадає під дію Угоди SCM, якщо він не був спеціально наданий підприємству,
галузі або групі підприємств чи галузей. Основний принцип полягає в тому, що субсидії,
які впливають на розподіл ресурсів в економіці, повинні бути спеціально надані. Якщо
субсидія широко доступна в економіці, вважається, що такого викривлення у розподілі
ресурсів не буде. Таким чином, лише «конкретні» субсидії підпадають під дію положень
Угоди SCM. Існує чотири типи «специфіки» за значенням Угоди SCM:
 Специфіка підприємства . Уряд націлює на субсидування певну компанію або
компанії;
 Галузева специфіка. Уряд націлює на субсидування певний сектор або сектори
економіки.
 Регіональна специфіка. Уряд націлює субсидії на виробників у певних частинах
своєї території.
 Заборонені субсидії. Уряд орієнтується на субсидування експортних товарів або
товарів, що використовують внутрішні ресурси.
Категорії субсидій
Угода SCM створює дві основні категорії субсидій: ті, які заборонені, ті, які можуть бути
оскаржені (тобто підлягають оскарженню в СОТ або компенсаційним заходам). Усі
конкретні субсидії належать до однієї з цих категорій.
Заборонені субсидії
Статтею 3 Угоди про SCM заборонено дві категорії субсидій.
a) субсидії, що де-юре чи де-факто як єдина умова або одна з умов обумовлені
показниками експорту, зокрема приклади, наведені у Додатку I (програми утримання
 валюти, Повне або часткове звільнення, зменшення або відстрочка прямих податків
або соціальних виплат, що повинні виплачуватися підприємством, зменшення
імпортних зборів);
b) субсидії, що обумовлені як єдина умова або одна з умов використанням
вітчизняних товарів у перевагу над імпортованими. («субсидії на місцевий
вміст»). Ці дві категорії субсидій заборонені, оскільки вони спрямовані на
безпосередній вплив на торгівлю і, таким чином, швидше за все, матимуть
негативний вплив на інтереси інших членів.
Сфера дії цих заборон є відносно вузькою. Розвинуті країни вже прийняли заборону на
експортні субсидії згідно з Угодою SCM Токійського раунду, а субсидії на місцевий вміст,
заборонені Угодою SCM, уже суперечили статті III ГАТТ 1947 року.
Якщо захід, про який йдеться, буде визнано забороненою субсидією, спеціальна група
експертів повинна рекомендувати членові СОТ, що надає субсидію, невідкладно
відкликати субсидію.
Оскаржувані субсидії
Більшість субсидій, таких як виробничі субсидії, належать до категорії
«оскаржуваних». Такі субсидії не заборонені. Однак вони можуть бути оскаржені шляхом
багатостороннього врегулювання суперечок або шляхом компенсаційних дій у випадку,
якщо вони спричиняють негативний вплив на інтереси іншого члена. Існує три види
побічних ефектів.
По-перше, існує шкода вітчизняній промисловості, спричинена субсидованим
імпортом на території країни-члена, яка скаржиться. Це єдина основа для
компенсаційних дій.
По-друге, існує серйозне упередження . Серйозна шкода зазвичай виникає в
результаті несприятливих наслідків (наприклад, витіснення експорту) на ринку
члена, який субсидує, або на ринку третьої країни. Таким чином, на відміну від
шкоди, воно може служити підставою для скарги щодо шкоди експортним
інтересам члена.
Завдання серйозної шкоди інтересам інших членів СОТ.
Правомірні субсидії, тобто такі, що не дають підстави для ужиття заходів, вважаються:
a) субсидії, що не є адресними у розумінні статті 2;
b) субсидії, що є адресними у розумінні статті 2, але які виконують наступні умови:
- спрямована на допомогу у науково-дослідницькій діяльності, яку ведуть
фірми або вищі учбові заклади чи науково-дослідницькі заклади на договірній
основі з фірмами;
- допомога неблагополучним регіонам на території члена СОТ, яка надається в
рамках загального регіонального розвитку, не є адресною (у розумінні статті 2)
і розподіляється між відповідними регіонами;
- сприяння у прискореній адаптації наявних потужностей до нових вимог щодо
охорони довколишнього середовища, які вводяться відповідно до закону та
 (або) нормативного акту і проявляються у більших обмеженнях і фінансових
витратах фірм.
Члени СОТ повинні вживати всіх необхідних заходів для забезпечення того, щоб
накладення компенсаційного мита на будь-який товар з території будь-якого члена, який
імпортується на територію іншого члена.
Компенсаційні мита можуть накладатися лише після розслідування, яке порушується і
ведеться відповідно до положень цієї Угоди та Угоди про сільське господарство.
Розслідування щодо виявлення наявності, ступеню та наслідків будь-якої субсидії
порушується після письмового звернення виробників галузі вітчизняного виробництва або
від їхнього імені.
Заінтересовані члени СОТ та всі заінтересовані сторони у розслідуванні з компенсаційних
мит повинні повідомлятися про інформацію, якої вимагають органи влади, а також
отримувати повну можливість надавати у письмовій формі всі докази, які вони вважають
за придатні для такого розслідування.
Відразу після прийняття звернення відповідно до статті 11 та, у будь-якому разі, до
порушення розслідування члени СОТ, товари яких можуть піддатися такому
розслідуванню, повинні бути запрошені на консультації з метою прояснення ситуації з
питань, зазначених у пункті 2 статті 11, та досягнення взаємопогодженого рішення.
Створення системи багатосторонніх засобів правового захисту, яка дозволяє членам
оскаржувати субсидії, які спричиняють негативні наслідки, є великим прогресом у
порівнянні з режимом, що діяв до СОТ. Однак складністю залишатиметься необхідність у
більшості випадків для члена, який скаржиться, продемонструвати несприятливі наслідки
для торгівлі, що виникають внаслідок субсидування, аналізу, що містить інтенсивний
факт, який у деяких випадках групам може бути важко.
Сільськогосподарські субсидії
Стаття 13 Угоди про сільське господарство встановлює спеціальні правила щодо субсидій
на сільськогосподарську продукцію протягом періоду виконання, зазначеного в цій Угоді
(до 1 січня 2003 року). Експортні субсидії, які повністю відповідають Угоді про сільське
господарство, не заборонені Угодою про СКМ, хоча вони залишаються такими, що
підлягають компенсаційним заходам. Внутрішня підтримка, яка повністю відповідає
Угоді про сільське господарство, не може бути застосована на багатосторонньому рівні,
хоча вона також може бути об’єктом компенсаційних мит. Нарешті, внутрішня підтримка
в рамках «зеленої скриньки» Угоди про сільське господарство не є багатосторонньою і не
підпадає під дію компенсаційних заходів. Після закінчення періоду імплементації Угода
SCM застосовуватиметься до субсидій на сільськогосподарську продукцію відповідно до
положень Угоди про сільське господарство, як зазначено в її статті 21.

С - Поняття демпінгу. Шкода. Причинно-наслідковий зв’язок між демпінгом та

шкодою.
Вже після Другої Світової війни фахівці з міжнародної торгівлі чітко
відокремлювали чотири основних види демпінгу:
  ціновий демпінг, тобто реалізацію товару на зарубіжних ринках дешевше, ніж на
внутрішньому ринку;
 демпінг у сфері послуг, тобто зниження ціни експортного товару за рахунок
отримання транспортних послуг на пільгових умовах;
 валютний демпінг, в основі якого лежить маніпулювання валютним курсом та
використання множинних валютних курсів з метою отримання переваги над
виробниками країни-імпортера даного товару;
 соціальний демпінг, який має місце тоді, коли низькі ціни на імпортовані товари
обумовлені використанням у виробництві праці в’язнів або експлуатації
робітників.
Прямий демпінг — це продаж товару однієї країни на ринку іншої країни за вартістю
меншою, ніж нормальна вартість цього товару.
Зворотний демпінг — закупівля (скупівля) іноземним імпортерами товару за цінами
вищими, ніж можуть заплатити внутрішні покупці.
Валютний демпінг — продаж на зовнішньому ринку товару за заниженою ціною
внаслідок значнішого падіння курсу національної валюти, ніж зменшення її купівельної
спроможності всередині країни.
Демпінг може здійснюватися як за рахунок фірми-експортера, так і за підтримки держави,
тобто шляхом субсидування (прямого чи опосередкованого) експортних поставок. Але в
будь-яком разі втрата частини прибутку у зв’язку з продажем за заниженими цінами
повинна бути скомпенсована. Таке відшкодування можливе за рахунок завищення цін на
інші товари фірми або на ці ж товари, але на інших ринках, в т.ч. внутрішньому.
За мотивами і термінами застосування демпінг поділяється на спорадчий, хижацький та
постійний.
Спорадчий демпінг – реалізація товару на закордонному ринку за цінами, нижчими за
внутрішні або видатки виробництва, упродовж дуже короткого проміжку часу. Такий
демпінг, як правило, не може заподіяти суттєвої шкоди або її дуже важко довести. Однак
він вигідний споживачам, які мають можливість купувати товари за досить низькими
цінами, хоча й обмежений період часу.
Хижацький демпінг – реалізація товарів на закордонних ринках за цінами, нижчими за
видатки, з метою витіснення з ринку національних виробників. У такий спосіб іноземні
фірми намагаються завоювати ринок конкретного товару та, посівши пріоритетні позиції
на ньому, підняти в майбутньому ціни. Оскільки хижацький демпінг є, як правило,
самостійним, а реалізація стратегії захоплення зарубіжного ринку за допомогою низьких
цін вимагає великих коштів, то він не може продовжувати ся протягом тривалого періоду.
Постійний (стійкий) демпінг – реалізація товарів за цінами. нижчими за цінами, нижчими
за внутрішні або видатки виробництва упродовж тривалого періоду. Цей вид демпінгу
може досить серйозно вразити певну галузь, тому виробники цієї галузі активно
вимагатимуть захисту від іноземної конкуренції.
Крім того, демпінгом вважається також така торговельна практика експортерів, для якої
не характерна суттєва різниця відповідних внутрішніх та зовнішніх цін, але її наслідки
аналогічні "класичному" демпінгу. Можна виділити декілька таких видів демпінгу, а саме:
  прихований демпінг - має місце тоді, коли імпортер реалізує товар дешевше, ніж
придбав його в експортера, з яким він має тісні зв’язки, та дешевше порівняно з
його ціною в країні-експортері. Іншими словами, в основі демпінгу лежить
трансфертне ціноутворення;
 непрямий демпінг - коли товар імпортується через третю країну, в якій його ціна не
вважається демпінговою;
 вторинний демпінг - коли йдеться про експорт товару, при виробництві якого
використані компоненти, імпортовані за демпінговими цінами.
Форми шкоди від демпінгу:
 фактичне або потенційне падіння рівня випуску товарів та їх продажу, зменшення
ринкової долі, рівня прибутків, продуктивності, інвестиційних доходів та
використання виробничих потужностей;
 вплив на рівень національної ціни;
 фактичний або потенційний вплив на грошові потоки, науково-технічні розробки,
рівень зайнятості, заробітну плату, динаміку економічного розвитку, можливість
залучення коштів та інвестицій.

Л - Режим найбільшого сприяння в сфері послуг.

Першим і найбільш важливим серед зобов‘язань загального характеру є принцип режиму
найбільшого сприяння (РНС). В Статті ІІ ГАТС “Режим найбільшого сприяння”
зазначено, що “щодо будь-якого заходу, який охоплюється цією Угодою, кожний Член
повинен надати негайно і безумовно для послуг і постачальників послуг будь-якого
іншого Члена режим, не менш сприятливий, аніж той, який він надає для таких же послуг
або постачальників послуг будь-якої іншої країни”. Іншими словами, забороняється будь-
яка форма дискримінації по відношенню до послуг та постачальників послуг, що мають
різні країни походження. Незалежно від того, чи дозволена в секторі країни іноземна
конкуренція чи ні, країна повинна застосовувати однаковий режим для послуг та
постачальників послуг з усіх інших країн-членів СОТ.

Доступ на ринок в торгівлі послугами.

Доступ до ринку передбачає, що країна повинна “надати послугам та постачальникам
послуг будь-якого іншого члена режим, не менш, сприятливий, ніж той, який надається
згідно з правилами, обмеженнями і умовами, узгодженими і зазначеними в його Розкладі”.
Розклади послуг є складними документами та значно відрізняються від розкладів ГАТТ.
Вони складаються з двох частин. Перша містить наступну інформацію:
 сектори та підсектори послуг, які підпорядковуються специфічним зобов’язанням;
 ступінь доступу на ринок для зазначених секторів;
 обмеження у національному режимі стосовно зазначених секторів;
 інші обмеження.
Специфічні зобов‘язання, що стосуються доступу на ринок, національного режиму, а
також інших додаткових зобов‘язань, повинні зазначатись в розкладах специфічних
зобов‘язань країн.
В спеціальному дослідженні СОТ “Доступ до ринків: незавершена справа”, визнається, що
країни, які вступали до СОТ після її створення, тобто з 1995 року, прийняли на себе
(внаслідок вимог з боку країн-членів СОТ) більш жорсткі зобов‘язання в сфері доступу до
ринків послуг у порівнянні з традиційними членами СОТ.
На відміну від ГАТТ для товарів, в ГАТС не існує загального зобов’язання надавати
постачальнику послуг безумовно права входження на ринок. Умови доступу до ринку
визначаються країнами в залежності від сектору і способу поставки послуги. При цьому
країна зобов’язана надати доступ до ринку в тій мірі, в якій це передбачено в її розкладі
зобов’язань. Стаття XVI ГАТС “Доступ на ринок” визначає обмеження, які можуть
існувати щодо доступу на ринок:
 обмеження кількості постачальників послуг або у формі кількісних квот,
монополій, виключних постачальників послуг, або вимоги підтвердження
економічної необхідності;
 обмеження загальної кількості операцій з послугами або активів у формі кількісних
квот чи вимог підтвердження економічної необхідності;
 обмеження загальної кількості операцій з послугами або загального обсягу
продукції послуг, вираженого у показниках, що встановлюють цифрові одиниці у
формі квот чи вимоги підтвердження економічної необхідності;
 обмеження загальної кількості фізичних осіб, які можуть бути зайняті у певному
секторі послуг, або кількості фізичних осіб, яких постачальник послуг може
найняти і які необхідні і мають безпосереднє відношення до поставки певної
послуги у формі кількісних квот чи вимоги підтвердження економічної
необхідності;
 заходи, які обмежують або вимагають конкретних типів юридичних осіб або
спільних підприємств, через які постачальник послуги може надавати послугу;
 обмеження на участь іноземного капіталу у формі обмеження максимального
відсотка іноземного володіння акціями або загальної вартості індивідуальних чи
сукупних іноземних інвестицій”.
На сьогодні найбільш важливим є те, сам текст ГАТС визначає, що доступ на ринок
повинен бути забезпеченим на умовах розкладу. Це перешкоджає збереженню інших
бар’єрів на шляху доступу до ринку там, де це не передбачено розкладами країн.

Національний режим в торгівлі послугами.

Національний режим в межах внутрішнього ринку втілює принцип недискримінації між
іноземними і місцевими фірмами. Порівняно з ГАТТ, де зобов’язання стосуються тільки
ввезених товарів, національний режим в ГАТС застосовується не тільки до імпортованих
послуг, а також і до постачальників послуг на ринку.
Таким чином, критерієм недискримінації є рівність конкурентних можливостей, що
значно посилює принцип національного режиму ГАТС порівняно з ГАТТ. Це цілком
виправдано внаслідок того, що національний режим має більш важливе значення для
послуг, ніж для товарів.
Зобов’язання за національним режимом ГАТС застосовуються тільки для послуг, які
входять до національних розкладів зобов’язань. Якщо сектор або послуга включені до
національного розкладу, і там не міститься обмежень, то уряд зобов’язаний ставитися до
іноземних послуг або компаній що надають послуги на їхньому ринку, не менш
сприятливо ніж до таких самих національних послуг та постачальників послуг, тобто в
повному обсязі виконувати умови національного режиму.

Кваліфікаційні вимоги до постачальників послуг.

В Статті XVII ГАТС Національний режим зазначено, що “у секторах, які входять до
національного Розкладу, і за виконання умов та кваліфікаційних вимог, обумовлених у
ньому, кожний Член повинен надати послугам і постачальникам послуг будь-якого іншого
Члена щодо всіх заходів, які торкаються поставки послуг, режим, не менш сприятливий,
аніж той, який він надає таким же своїм послугам або постачальникам послуг”.

Положення ГАТС щодо монополій та виключних постачальників послуг.

ГАТС не забороняє існування монополій та виключних постачальників послуг як таких.
Однак уряди зобов’язані згідно зі Статтею VIII ГАТС (Монополії і виключні
постачальники послуг) забезпечувати, щоб “будь-який монопольний постачальник послуг
на його території при монопольній поставці послуги на відповідному ринку не діяв у
спосіб, що є несумісним із зобов’язаннями цього Члена”, режимом найбільшого сприяння
та конкретними зобов’язаннями.
ГАТС зобов’язує уряди країн надавати гарантії того, що монопольний постачальник на їх
території дотримується зобов’язань за РНС і не зловживає своїм монопольним
становищем при наданні послуг поза сферою монополії. На вимогу Ради з торгівлі
послугами необхідно надавати інформацію про те, як структуровано монополію і в яких
межах їй дозволено діяти. Якщо ж уряд країни надає право новій монополії на надання
послуг, які передбачені його зобов’язаннями, то про це необхідно заздалегідь (не пізніше
ніж за три місяці) поінформувати Раду з торгівлі послугами.
Все це стосується і виключних постачальників послуг, якщо країна “формально або
фактично дозволяє або створює невелику кількість постачальників послуг і значно
обмежує конкуренцію серед таких постачальників на своїй території”.

Положення ГАТС щодо внутрішнього регулювання.

Визнаючи те, що заходи внутрішнього регулювання є виключно важливими для контролю
та обмеження міжнародної торгівлі послугами, ГАТС вимагає від урядів здійснювати
регулювання сфери послуг “розумно, об’єктивно та неупереджено” – Стаття VI ГАТС
“Внутрішнє регулювання”.

Л - Структура угоди ТРІПС.

Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Додаток 1С до
Марракеської Угоди про заснування Світової організації торгівлі) заснована на наступних
принципах:
 встановлення стандартів охорони та виконання прав інтелектуальної власності;
 надання національного режиму охорони;
 надання режиму охорони країнам найбільшого сприяння;
 додержання міжнародних конвенцій щодо охорони інтелектуальної власності.
З юридичної точки зору, як міжнародний правовий документ Угода ТРІПС складається з
семи розділів і містить 73 статті:
Частина І. Загальні положення та основні причини
Частина ІІ. Стандарти щодо наявності, сфери дії та використання прав інтелектуальної
власності
1. Авторське право та суміжні права
2. Товарні знаки
3. Географічні зазначення
4. Промислові зразки
5. Патенти
6. Компонування (топографії) інтегральних мікросхем
7. Захист нерозголошуваної інформації
8. Контроль за практикою антиконкурентних дій у договірних ліцензіях
Частина ІІІ. Захист прав інтелектуальної власності
1. Загальні зобов’язання
2. Цивільно-правові та адміністративні процедури і засоби правового захисту
3. Тимчасові заходи
4. Спеціальні вимоги щодо заходів на кордоні
5. Кримінальні процедури
Частина IV. Набуття та підтримання чинності прав інтелектуальної власності та відповіді
процедури INTER PARTES
Частина V. Запобігання та врегулювання суперечок
Частина VІ. Домовленості на перехідний період
Частина VІІ. Інституційні домовленості: заключні положення
У першій частині Угоди ТРІПС сформульовані загальні положення й основні принципи
міжнародної торгівлі результатами творчої праці, зокрема, принцип національного
режиму.
У другій частині Угоди TРІПС подані різноманітні види інтелектуальної власності. У
відношенні кожного об’єкта правової охорони Угода домагається гарантій того, щоб у
якості відправної точки для відповідних стандартів захисту інтелектуальної власності, що
існують у всіх країнах-учасницях цієї Угоди, були узяті основні зобов’язання вже
існуючих міжнародних конвенцій з питань захисту прав окремих видів інтелектуальної
власності, прийнятих у різний час, зокрема Паризької Конвенції про захист промислової
власності (1967 р.) та Бернської Конвенції про захист літературних і художніх творів
(1971 p.).
Частина ІІІ Угоди присвячена найактуальнішій проблемі міжнародної торгівлі – захисту
прав інтелектуальної власності. В ній сформульовані загальні зобов’язання сторін, а також
визначені процедури і засоби захисту прав інтелектуальної власності.
Наступна частина (4) Угоди регулює процес набуття та підтримання чинності прав
інтелектуальної власності та здійснення відповідних процедур між сторонами. Це перш за
все стосується запобіжних заходів щодо скорочення захисту прав інтелектуальної
власності, їх охорони щодо знаків послуг, застосування загальних принципів до процедур
у сфері прав інтелектуальної власності, а також порядку перегляду рішень.

Права автора, які Угода ТРІПС вимагає захищати.

Торговельні аспекти авторського права та суміжних прав в ТРІПС регулює Розділ 1
Частини ІІ.
Безпосереднім автором творів, що охороняються авторським правом, а також їх
спадкоємцям надаються визначені базові права. Вони є власниками виключного права на
використання твору або на надання права на використання твору іншим особам на
узгоджених умовах. Автор твору може дозволити або заборонити:
 його відтворення в тій або іншій формі, наприклад у виді друкарського видання або
звукозапису;
 його привселюдне виконання, наприклад у театральній п’єсі, в музичному творі;
кінофільмі тощо;
 його запис, наприклад на компакт-диск, касети або відеоплівку;
 його відтворення засобами мас-медіа - по радіо, кабельній мережі або через
супутниковий зв’язок;
 його переклад на інші мови або адаптацію, наприклад створення кіносценарію по
мотивах роману.
Термін охорони цих майнових прав, за умовами відповідних договорів ВОІВ, обмежений
терміном у 50 років після смерті автора, але національними законодавствами можуть бути
передбачені більш тривалі терміни. Встановлені в такий спосіб терміни охорони надають
авторам і їх спадкоємцям можливість одержувати економічну вигоду протягом розумного
періоду часу. У рамках авторського права також передбачена охорона особистих
немайнових прав, зокрема права вимагати визнання авторства, а також права не дозволяти
внесення у твір змін, що можуть завдати шкоди репутації автора.
Автор, або володар авторського права на твір може захищати свої права в
адміністративному або в судовому порядку. Так, власник авторського права може
домогтися судової заборони на піратську діяльність і вимагати компенсації збитку,
понесеного в результаті втрати матеріальної вигоди, а також визнання авторства.

Суміжні права — поняття та вимоги ТРІПС.

За останні 50 років в сфері суміжних прав відбувся стрімкий розвиток. Суміжні права
сформувалися навколо творів, що охороняються авторським правом і надають аналогічну,
але найчастіше більш обмежену як за обсягом, так і за терміном охорону наступним
фізичним і юридичним особам:
 виконавцям (акторам і музикантам) на їх виконання;
 виробникам звукозаписів (наприклад, на касетах і компакт-дисках) на здійснені
ними звукозаписи;
 організаціям ефірного мас-медіа на їх радіо- і телепрограми.
Так, виконавці повинні мати право дозволяти або забороняти:
 запис виконання;
 відтворення такого запису;
 ефірне мовлення та пряму публічну трансляцію виконань їх виступу в прямому
ефірі для широкого загалу.
Виробники фонограм повинні мати право дозволяти або забороняти: відтворення своїх
фонограм (пряме або опосередковане), а також комерційний прокат фонограм або їх
копій.
Телерадіомовні компанії мають право забороняти або дозволяти: “запис, відтворення та
ретрансляцію через радіомовні засоби, а також передачу телевізійними засобами”.
Країни-члени СОТ домовились, що строк захисту прав виконавців та виробників
фонограм повинен діяти “принаймні до закінчення 50-річного періоду, відлік якого
починається від кінця календарного року, в якому було зроблено запис товару або в якому
твір було виконано”. А для телерадіомовних компаній строк захисту триває “щонайменше
20 років, починаючи від закінчення календарного року, коли була зроблена передача”.

Вимоги ТРІПС щодо прав на торговельну марку та прав на промисловий зразок.

Угода ТРІПС визначає товарний знак, як “будь-яке позначення або сполучення позначень,
за допомогою яких можна відрізнити товари або послуги одного підприємства від товарів
або послуг іншого підприємства...”.
Статті 15 “Об’єкт що охороняється” та 19 “Вимога використання” регламентують основні
вимоги щодо реєстрації товарних знаків в країнах-членах СОТ. Так, будь-які позначення
(слова, літери, власні імена, цифри, зображувальні елементи та комбінації кольорів, а
також будь-яке сполучення таких позначень) мають право бути зареєстрованими як
товарні знаки. Основними положеннями щодо реєстрації товарних знаків є:
 відсутність перешкод реєстрації в залежності від характеру товарів чи послуг, для
яких має використовуватися товарний знак;
 здійснення реєстрації залежно від розрізнювальної здатності, що набувається
завдяки використанню, в тих випадках, коли позначенню не притаманна здатність
розрізнення відповідних товарів та послуг;
 вимога візуального сприйняття позначення, як умова реєстрації товарного знака;
 можливість відмови у реєстрації на підставах, що суперечать положенням
Паризької конвенції (1967 р.);
 можливість передбачення залежності реєстрації від використання, однак дійсне
використання товарного знаку не може бути умовою подання заявки на реєстрацію;
  неможливість відхилення заявки на реєстрацію товарного знака лише на тій
підставі, що використання, що передбачалось, не відбулося до закінчення
трирічного періоду від дня подання заявки;
 можливість скасування реєстрації торгової марки, здійсненої за умови її
використання, тільки після тривалого терміну її невикористання без вагомих
причин (протягом принаймні трьох років);
 обов’язковість публікації товарних знаків до їх реєстрації, або відразу після неї;
 надання адекватних можливостей для подання звернень про анулювання
результатів реєстрації;
 надання можливості подання заперечення проти реєстрації товарного знака.
Згідно Статті 16 ТРІПС “Права, що надаються” “власник зареєстрованого товарного знака
повинен отримати виключне право щодо заборони всім третім сторонам, які не мають
згоди власника, використовувати в процесі торгівлі ідентичні або схожі позначення для
товарів чи послуг, які є ідентичними, або схожими на ті, стосовно яких реєструється
товарний знак, де таке використання призвело б у результаті до ймовірності плутанини”.
А у випадку використання ідентичного позначення для ідентичних товарів або послуг
ймовірність сплутати їх повинна вважатися презумпцією.

Умови патентоспроможності.
патентоспроможність винаходу, тобто відповідність сукупності критеріїв
патентоспроможності, таких як: технічне розв’язання задачі (створення нових і
вдосконалення існуючих процесів, машин); новизна (технічне рішення визнається
винаходом тільки тоді, коли воно невідоме в усіх країнах світу); винахідницький рівень
(винахід повинен перевищувати рівень звичайного інженерного рішення); можливість
практичного застосування (комерційна цінність).

Топографії інтегральних мікросхем.

Строк дії охорони топографії повинен бути не менше, ніж 10 років.
Захист повинен включати право щодо охорони імпорту, продажу або розповсюдження з
комерційною метою.
Члени повинні вважати незаконні такі дії, як імпортування, продаж або розповсюдження з
комерційною метою інтегральних мікросхем та топографій, якщо вони здійснюються без
дозволу власника прав.
У випадку, якщо особи знали, що куплені ними товари містять незаконно відтворені
інтегральні мікросхеми, то такого роду дії не повинні вважатися незаконними.

Тимчасові заходи (Provisional measures) захисту прав інтелектуальної власності.

Cт 41 вимагає, щоб процедури примусового виконання дозволяли ефективні дії проти
порушень і повинні включати швидкі засоби правового захисту. Оскільки ці судові
процедури можуть знадобиться чимало часу, це необхідно для судові органи, які мають
бути уповноважені надавати тимчасове полегшення для правовласника, щоб зупинити
ймовірне порушення негайно. Положення про тимчасові заходи містяться в статті 50. Це
вимагає від кожної країни забезпечення її судової органи влади мають повноваження
наказувати швидке і ефективні тимчасові заходи.
Ефективно використання тимчасових заходів може вимагати вжиття заходів прийняті без
попереднього повідомлення іншої сторони. Тому органи юстиції повинні мати
повноваження вживати тимчасові заходи inaudita altera parte, тобто без попереднього
слухання іншого стороні, де це доречно, зокрема там, де є будь-яка затримка може завдати
непоправної шкоди правовласнику, або де існує очевидний ризик наявності доказів
знищено.

Цивільно-правові засоби захисту прав.

Правовласник та імпортер — права та обов'язки в рамках процедури застосування
заходів на кордоні.
Кримінально-правові заходи захисту прав інтелектуальної власності за ТРІПС.

Л - Основні стадії процесу врегулювання спорів в СОТ.

Роль механізму консультацій.
Роль і значення груп експертів.
Терміни прийняття рішень.
Роль рішень Апеляційного органу СОТ.
Імплементація рішень Органу СОТ з врегулювання спорів та Апеляційного органу
СОТ.

ПИТАННЯ ВИРІШИТИ - Сформулюйте розгорнуту відповідь на наступне питання: в

яких випадках рішення в рамках процедури врегулювання спорів СОТ приймаються
звичайним консенсусом, а в яких випадках рішення в рамках процедури врегулювання
спорів СОТ приймаються негативним консенсусом?

++ КЕЙСИ