Тема: «Використання засобів народної творчості як основи для розвитку

мовлення дошкільників»
Теоретична частина
Дитинство – період розквіту в житті людини. Це час, коли дитина подібна
квітці, яка тягнеться своїми пелюстками до сонечка. Діти дуже чутливо
реагують на кожне слово, сказане дорослими. Тому завдання дорослих –
прищепити дітям любов до прекрасного, навчити їх умінням і навичкам гри в
колективі, розвинути в дітях такі якості, як доброту, почуття товариства і
благородство, почуття патріотизму до Батьківщини і рідним витоків. Важливу
роль у вихованні підростаючого покоління відіграє національно- патріотичне
виховання.
Сучасні дошкільні та позашкільні заклади, центри дитячої творчості й розвитку
дитини пропонують нині, крім традиційних хореографічних, вокальних,
інструментальних та художніх занять, і такі досить нові, як, скажімо, дизайн,
кінематографія або етнопсихологія, яка сприяє соціальній адаптації дитини в
мультикультурному середовищі сьогодення. Такі умови дають змогу різнобічно
розвивати таланти дитини, повноцінно забезпечувати її інтереси, виховувати
гармонійну особистість.
Усе більше дитяче дозвілля заполоняють компʼютери. Усе складніше батькам
замінити віртуальний світ живим спілкуванням та мистецтвом, справжніми
емоціями, рухами, почуттями. Але найгірше, коли дорослі навіть не
намагаються відлучити дитину від екрану через брак часу чи власне небажання
спілкуватися з нею.
Проблемою є й зростання запитів батьків та підвищення їхніх вимог до дітей,
яких з раннього віку долучають до навчального процесу, часто перевантажуючи
складними видами діяльності. У той самий час цілеспрямована ігрова
діяльність може принести більше користі й сприяти більш динамічному та
ефективнішому розвитку дитини. Українці здавна використовували гру як засіб
виховання дітей.
Сьогодні науковці та педагоги-практики адаптують та використовують дитячий
ігровий фольклор: забавлянки, потішки, колискові, скоромовки, лічилки,
примовлянки. Цей пласт народної культури став основою для формування
самостійного наукового напряму - етнопедагогіки, здобутки якої успішно
використовуються в сучасному виховному процесі.
Яка іграшка найкраща?
Сучасній мамі, мабуть, складно уявити, що значно більше радості може
принести іграшка, яку дитина виготовить своїми руками або ж разом з мамою
чи бабусею, а не та блискуча красуня, яку їй привезуть в упаковці з магазину.
Принципова різниця в тому, що в першому випадку дитина є творцем.
Власний витвір завжди буде для неї найдорожчим. Мабуть, кожному відомі
родини, які можуть щодня купувати для своєї дитини нову ляльку,
перетворюючи дитячу кімнату на «звалище» дорогих цяцьок. Але жодна з них
не стає для дитини такою дорогою та рідною, якою може стати одна,
виготовлена власноруч. Щоб зробити таку ляльку, якою дитина залюбки
гратиметься, можна використати різні природні та залишкові матеріали, як-от:
солома, суха, трава, дерево, кукурудзиння, нитки, шматки тканини тощо. Та й
сам процес роботи над іграшкою сприятиме розвитку дитячої творчості.
Колискова для ляльки
Цікавим елементом гри з лялькою можуть стати забавлянки та колискові пісні,
які у дівчаток розвивають інстинкт майбутньої матері. Але звідки дитині брати
репертуар, щоб забавляти свою ляльку? У родинах, де збережено звʼязок
поколінь, безумовно, це будуть пісні, які виконувала мама чи бабуся. В іншому
випадку дитина співатиме для свого «маляти» все, що чує повсякдень з радіо,
телебачення та інших джерел.
Практичне використання засобів народної творчості. Не слід також
прищеплювати дітям патріотичні почуття через вірші,в яких вони, в кращому
випадку, не розуміють половини слів, та через пісні з глибоким патріотичним
змістом, що є складними й недоступними для дитини. Якщо вдасться навчити
дитину любити травинку, що росте на рідній землі, річечку, яка протікає
неподалік і яку треба берегти від за-бруднення, а поряд з цим заспівати пісню
про сонечко та дощик, - це й буде найефективнішим патріотичним вихованням.
Велику цінність з погляду етнопедагогіки має дитячий ігровий фольклор.
Велике практичне значення мають і народніскоромовки. Вони дуже ефективно
розвивають мовлення дітей, допомагають виправляти мовленнєві вади на
ранніх стадіях. З іншого боку, скоромовки можна використовувати як
своєрідний тест.
Науковці провели дослідження серед різних вікових груп дітей щодо вимови
скоромовок неоднакової складності. Його результати засвідчили, що діти, які
добре навчаються, чітко й одразу вимовляють запропоновані тексти
скоромовок. А ось ті діти, яким навчання дається важче, вимовляють
скоромовки повільно і з помилками або взагалі не можуть
правильно прочитати текст. Отже, цей фольклорний жанр може стати як
індикатором, так і засобом розвитку одночасно.
Практична частина
Своєрідним фольклорним жанром є скоромовка – весела та віртуозна гра у
швидке повторення жартівливих віршів і фраз, які складно вимовляти без
належної практики.
 Цінність скоромовки виражається не у
смисловому навантаженні, а в такому
підборі і розстановці слів, вимова яких
вимагає від мовця певних зусиль і сприяє
виробленню швидкого читання, дикції,
правильної артикуляції, що підвищує й
підвищує культуру мовлення

1. У бобра добра багато.

2. Бабин біб розцвів у дощ - буде бабі біб у борщ

3. Бобер на березі з бобренятами бублики пік

4. Водовоз віз воду з водопроводу

5. Ворона проворонила вороненя.

6. Всім подобається це куце цуценя.

Чистомовка
Організм дитини молодшого віку знаходиться в активному розвитку.
Мовленнєвий аппарат не є виключенням, тому задача оточуючих дорослих
якнайбільше сприяти його розвиткові. Серед ефективних засобів розвитку
звукової культури чинне місце належить чистомовкам. З їх допомогою педагог
має змогу налагодити промовляння дітей певного звуку чи звукосполучення.
Головне, спонукати дитину чітко їх артикулювати.
Ди-ди-ди – йшли качата до води.
Иця-иця-иця - а назустріч їм лисиця.
Ити-ити-ити - та качат не треба вчити:
Юсь-юсь-юсь - вони з розбігу у воду - плюсь!

Альня-альня-альня - ось на дереві їдальня.

Сі-сі-сі - годівниці гарні всі.
Ці-ці-ці - вам, синички й горобці,
Їх-їх-їх - прилаштували дітки їх.
Загадка
Загадки — своєрідний і дуже давній вид народної творчості. В сиву давнину
загадкам надавали магічного значення, вони були пов'язані з культовими
обрядами й звичаями, в них помітні сліди первісного світогляду. Вміле
одгадування загадок вважалося ознакою розуму і щасливої вдачі. Загадки
служили засобом випробовування мудрості, зрілості людини. Згодом вони
втратили свою колишню функцію і використовувались як одна з форм
культурної розваги.
МЕ-КЕ-КЕ
Ме-ке-ке!
Ме-ке-ке
Тепле шерстяне й м’яке.
Ме-ке-ке!
Дітки! Хто воно таке?

КВІТКОВА ЗАГАДКА
Квіточка я не проста –
Серединка золота!
Маю білі пелюстки,
Зустрічав мене і ти!
Ще, корисний з мене чай.
Хто я, друже, відгадай!
(ромашка)

Прислів`я/Приказка
Найбільш ефективним джерелом розвитку дитячого мовлення була і
залишається усна народна творчість. У роботі з дітьми дошкільного віку
застосовуються перлини української сміхової культури, серед яких чильне
місце посідають прислів’я та приказки з їх іронічним, м’яким гумором.
Кожне прислів’я або приказка мають відповідати віковим і психологічним
особливостям дітей, тобто бути доступними. Так, прислів’я про одну й ту саму
річ чи предмет у молодшому і старшому дошкільному віці мають бути різними.
Наприклад, прислів’я про хліб:

- Паляниця – хлібові сестриця. (Молодша група)

- Хліб та вода – то козацька їжа. (Середня група)
- Не буде хліба, не буде й обіду. (Старша група)

Широко використовують прислів’я і приказки під час режимних процесів,

упродовж яких завжди можна знайти привід для застосування тієї чи іншої
приказки. Так, наприклад, якщо хтось із дітей образив іншого, вихователь може
використати прислів’я: «Слово може врятувати людину, слово може і вбити»,
«Рана загоїться, а лихе слово – ні».

У роздягальній кімнаті під час одягання та роздягання дітей вихователь загадує

прислів’я та приказки про одяг та взуття, наприклад: «Рукави – як писанка, а
личко – як маків цвіт».
Під час умивання доцільно використовувати прислів’я та приказки про воду,
вмивальне приладдя, що містять прихований гумор: «Як води боятися, то не
купатися».

Під час спостережень за природними явищами вихователь використовує такі

прислів’я: «Багато снігу – багато хліба», «Де багато пташок, там нема
комашок», «Як у травні дощ на дворі, то восени повні комори», «Синиця
пищить – зиму вищить», «Зимою сонце світить та не гріє» та ін.

Під час сніданку, обіду, вечері можна використати прислів’я: «Кашу маслом не
зіпсуєш», «Дорога ложка до обіду», «Добрий горщик та малий», «Так їсть – аж
за вухами лящить» та ін.

Праця дітей на ділянці дошкільного закладу, на городі супроводжується

прислів’ями: «Добрий початок – половина діла», «Як посієш, так і пожнеш»,
«Щоб мати, треба працювати», «Не хитруй, не мудруй, а чесно працюй» тощо.

Упродовж дня дитина чує різноманітні прислів’я та приказки. Слід зауважити,

що дитяча мовленнєва творчість виявляється також у відтворенні та складанні
власних прислів’їв та приказок. Діти промовляють їх за власною ініціативою,
перебуваючи у стані збудження, емоційного підйому. Крім того, діти із
задоволенням повторюють тексти, що раніше почули від дорослих,
доповнюють, змінюють, тобто відтворюють їх творчо.