Семінар 9.

Економіка арабських країн

1. Вплив ісламу на економічний розвиток
2. Специфіка економічного розвитку арабських країн
3. Роль арабських країн у світовій економіці
4. Проблеми економічного розвитку арабських країн на сучасному етапі

Відповіді

1. Для того, щоб отримати повніше уявлення про рушійні сили притаманного мусульманам стилю
управління, розгляньмо ісламську концепцію бізнесу.

Насамперед, потрібно зазначити, що ця концепція ґрунтується на етиці. В арабській мові поняття

етики виражене як ахлак, що в перекладі означає «мотивація поведінки». Поняття мотивації, як
відомо, містить внутрішній намір, волю й рішучість, а поведінка являє собою спосіб життя й дії
людини. Очевидно, що мотивація лежить в основі поведінки.

Саме тому мусульманське віровчення спрямовано на розвиток спонукальних мотивів до

благочестивих дій і праведного способу життя.

Споконвіку всі багатства належать Аллахові, який передав їх у тимчасове ефективне користування
людині. Тому людина повинна дбайливо й раціонально ставитися до природних ресурсів, зберігаючи
природу для майбутніх поколінь. Мусульманські теоретики, доводячи небажаність і згубність такої
категорії як позичковий відсоток у грошово-кредитній системі, наводять такі аргументи:
 порушення принципу справедливості (позичальник мусить виплачувати заздалегідь обговорений
відсоток по кредиту навіть у разі збитків);
 зростання споживчих, державних і міжнародних боргів;
 порушення балансу в системі розподілу доходів і благ;
 концентрація економічної влади в руках обмеженої категорії осіб;
 зростання темпів інфляції.
Ісламська концепція передбачає застосування принципів загальної рівності, які відображено в
багатьох положеннях Корану й полягають у рівності:

 мусульман між собою;

 всіх перед законом і правосуддям;
 чоловіка й жінки перед Богом.
Однаковою мусить бути й соціальна відповідальність.

Два основних постулати концепції це ріба (заборона позичкового відсотка) і закят (обов'язок
виплачувати частину доходу на користь незаможних).
 Іслам заохочує людину збільшувати матеріальні надбання, використовуючи їх на благо суспільства.
Будучи власником, людина, зацікавлена у збільшенні своїх статків, а це у свою чергу, є чинником
виробництва.

Однак зростання капіталу є припустимим у межах, що не порушують соціальну стабільність, у формах,

що не підривають моральність. Якщо збагачується меншість, а бідність випадає на долю більшості
населення, то це розкладає все суспільство, породжуючи заздрість, недовіру, інші порочні почуття й
помисли. Тому етика ділової культури мусульман не допускає невтримної гонитви за наживою у
зневазі до інтересів суспільства й моралі.

У контексті теорії фірми у межах ісламської економіки головною метою людини є набуття
матеріальних і духовних благ. Ісламський виробник, так само як ісламський споживач, прагне
збільшити блага цього світу в такий спосіб, щоби отримати благо вічного життя. В основі теорії фірми й
виробництва лежать такі етичні правила:
 максимізація соціальної корисності загальнолюдських інтересів(маслаха);
 співвіднесеність мети виробництва й видів діяльності із шаріатом (наприклад легка промисловість
не мають випускати речі, які не відповідають критерію скромності й стриманості, с/г — займатися
свинарством і т. ін.);
 справедлива форма розподілу доходу з акцентом на особливий податок (закят) і добродійність;
 подвійний контроль в управлінні: внутрішній (віра в Бога), і зовнішній — з боку вповноважених
органів;
 заборона завдання шкоди або збитку іншим, мінімізація суспільних втрат.

2. Майже тридцятирічний досвід інтеграційних альянсів у регіонах, які розвиваються, показує, що

навіть за великого бажання створення інтегруватися, країни, як правило, не готові до цього через ряд
об’єктивних причин:
1) перебуваючи на початковій індустріальній стадії розвитку, країни виробляють вузький набір
продукції за відсутністю розподілу праці; низький рівень доходів і платоспроможного попиту
зумовлює орієнтацію на ринки розвинених країн як споживачів сировинних природних ресурсів;
Глобальні економічні процеси сприяли в арабських країнах Близького Сходу створенню нових умов
виробничої та фінансової діяльності. Уже до кінця ХХ ст. арабські нафтовидобувні країни поширили
діяльність своїх фінансових інститутів на ринки Північної Америки, Західної Європи та Далекого Сходу;
потоки робочої сили із країн Африки, Південної Азії та Далекого Сходу стали невід’ємним елементом
господарського життя нафтових монархій. Із поширенням Інтернету й інших засобів комунікацій
раніше закрите арабське суспільство дістало можливість залучитися до світової мережі виробництва й
обміну. Принципово важливим елементом сучасного економічного розвитку арабських країн стала
тенденція до відродження системи «метрополія—колонія». У ХХ ст. арабські країни здебільшого
зуміли створити основи національної економіки індустріального типу, наслідуючи західну модель
розвитку. Зростання цін на нафту і газ створило можливості для економічного піднесення країн-
нафтоекспортерів, водночас не гарантуючи якісного технологічного оновлення економік, хоча успіхи
соціально-економічного розвитку арабських держав за останні десятиліття очевидні (прогрес у рівні
письменності, освіті, тривалості життя і темпів економічного зростання). При цьому характерною є
багатоукладність економіки, коли разом із приватнокапіталістичним устроєм (дрібний, великий і
монополістичний) важливу роль в арабському господарстві відіграють державний, кооперативний і
громадський сектори. Держава набуває більшого значення в економіці у більшості арабських країн,
стимулюючи приватно-державне партнерство.

3. В сучасних умовах розвитку продуктивних сил національно-господарських систем держав Союзу

Арабського Магрибу найважливішим завданням регіональної співпраці є створення оптимальної
комбінації факторів потенційності і виробництва, що неможливе без тісного співробітництва з
індустріально розвиненими державами ЄС, які мають надлишок капіталу, а також наявність
необхідних технологій. Вирішальними ж, на думку автора, стануть саме економічні чинники інтеграції
на взаємовигідній основі. Одним із таких чинників може стати монетарний, зокрема фіксація валют
країн Союзу Арабського Магрибу до євро. Цей крок може максимально наблизити макроекономічні
показники цих держав до загальноєвропейських [1–5]. Важливим чинником економічного розвитку та
демократичних засад є вільне переміщення робочої сили між державами світу, що впливає на
підвищення ефективності, кваліфікаційного та освітнього рівня трудових ресурсів, а також є одним із
головних джерел інвестування в національну економіку (табл. 4). Аналізуючи табл. 4, ми бачимо, що в
структурі міжнародної міграції трудові ресурси країн САМ відрізняються найменшою мобільністю, що
свідчить про низький освітньо-професійний та кваліфікаційний рівень. Об’єктивні чинники
транзитності регіону САМ, а саме: наявність виходу до Середземного моря, географічне положення,
дозволяють розширювати ділове партнерство відразу у декількох напрямах – по вектору
транспортних коридорів «Північ-Південь-Північ» (співробітництво з Євросоюзом й іншими
європейськими країнами) і по вектору «Південь-Південь» (у рамках Союзу Арабського Магрибу,
єдиного міжарабського торговельного простору – АФТА тощо).

Стратегія розвитку системи міжнародних економічних відносин у регіоні Арабського Магрибу повинна
бути всебічною, враховувати перспективи розвитку не тільки інфраструктури а й класичні фактори
виробництва: трудові ресурси і капітал. Формування цільових пріоритетів і ефективної обґрунтованої
стратегії інфраструктурного розвитку регіону Арабського Магрибу обов’язково повинне вироблятися з
урахуванням наявності фінансових ресурсів. Одним із напрямів формування джерел фінансування
інфраструктурного розвитку є активізація та трансформація діяльності Магрибського банку інвестицій
та зовнішньої торгівлі. Значення такого роду банку полягає в тому, що він створює реальну економічну
структуру, що представляє єдиний Магриб, і сприяє інтенсифікації обміну між його членами та
здійсненню регіональних інвестиційних проектів.

4. Як і більшість країн, що розвиваються, ісламські країни мали на меті оновлення

національної економіки як з позиції розробки нової концепції економіки, так і з позиції
прискорення економічного розвитку шляхом диверсифікації виробництва, перебудови
торговельно-економічних відносин. Однією з цілей в процесі створення нових галузей,
розвитку енергетичної бази, модернізації фінансового сектору стало підвищення
загального рівня життя населення. Даний процес став основною метою економічної
політики всіх ісламських держав, хоча методи та засоби були різними, що залежало від
політичної орієнтації існуючих режимів, наявності природних і фінансових ресурсів,
впливу внутрішніх і зовнішніх факторів.

На початку ХХI ст. успіх більшою мірою супроводив нафтовидобувним країнам з розвиненим
експортним сектором, в інших же арабських державах збільшення ВВП спостерігалася тільки в Судані
(6,0 %) та Йорданії (5,5 %). В цілому, якщо в 2000 р. темпи економічного зростання країн Північної
Африки і Близького Сходу складали 3,2 %, то через п’ять років – 4,3 % . Завдяки росту світових цін на
вуглеводні, сукупний ВВП 22-х арабських держав вперше в історії в 2005 р. переступив відмітку в 1
трлн дол., хоча велику його частину склали “нафтові” гроші Саудівської Аравії (289 млрд. дол.) і ОАЕ
(112 млрд. дол.). Не дивлячись на ці формальні позитивні показники, багатьом арабським країнам так
і не вдалося підняти життєвий рівень населення, зменшити ступінь нерівності в розподілі доходів.

Серйозне відхилення арабського світу від траєкторії розвитку передових західних країн – це особлива
демографічна ситуація, яка визначає багато параметрів його соціально-економічного розвитку. Темпи
зростання населення в країнах Арабського Сходу визнані найвищими в світі: за останні 30 років вони
склали в Лівії – 7,1 %, ОАЕ – 6,8 %, Катаре – 5,1 %, Джібуті – 4,3 %, Саудівській Аравії – 3,9%, Йорданії –
3,5 %, а в Кувейті і Бахрейні – 3,3 %. Все це свідчить про те, що середньоарифметичне зростання
населення арабських країн (2,6 %) істотно випереджає середнє значення ВВП на душу населення, яке
в період 1975-2005 рр. було майже в 4 рази нижче (0,7 %) .