ЗМІСТ
№ Тема практичного заняття
1 Організація надання первинної медичної 1 Системи охорони здоров’я.
допомоги населенню.
2 Організація позалікарняної
(спеціалізованої та вузькоспеціалізованої)
медичної допомоги населенню.
3 Організація стаціонарної медичної
допомоги населенню.
4 Аналіз діяльності служби екстреної
(швидкої) медичної допомоги.
5 Організація та зміст роботи закладів, що
надають акушерсько-гінекологічну
допомогу.
6 Організація медичної допомоги дітям,
облік та аналіз діяльності закладів.
7 Медико-соціальне забезпечення
населення літнього віку.
8 Особливості організації медичної
допомоги хворим з інфекційними
захворюваннями.
9 Методика експертизи тимчасової втрати
працездатності, порядок її здійснення
10 Організація експертизи стійкої втрати
працездатності.
11 Методика проведення експертних оцінок 11 Аналіз чинників впливу на діяльність
якості медичної допомоги населенню
12 Служба громадського здоров’я України:
заклади та основні функції.
13 Управління охороною здоров’я. Методика
прийняття управлінських рішень.
Управління персоналом
№ Тема самостійної роботи
2 Реформування охорони здоров’я в
Україні.
3 Особливості організації медичної
допомоги сільському населенню.
4 Військова медицина: особливості
організації медичної допомоги
військовослужбовцям.
5 Організація медичного забезпечення
потерпілих від аварії на Чорнобильській
АЕС.
6 Охорона психічного здоров’я.
7 Паліативна та хоспісна допомога.
8 Правові засади охорони здоров’я.
Медичне страхування.
9 Електронне здоров’я.
10 Медична реабілітація: особливості
використання для різних контингентів
пацієнтів.
закладів охорони здоров’я.
12 Організація міжнародної охорони
здоров'я. Всесвітня організація охорони
здоров’я.
13 Менеджмент та лідерство в охороні
здоров’я.
 Тема 1. ОРГАНІЗАЦІЯ НАДАННЯ ПЕРВИННОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
НАСЕЛЕННЮ

Мета заняття: Ознайомитись з методикою організації надання первинної медичної

допомоги (ПМД) міському та сільському населенню. Навчитись аналізувати діяльність закладів
ПМД та окремих лікарів ПМД.
Обґрунтування мети: Світова практика організації охорони здоров’я вказує на чітке
розмежування лікувально-профілактичних закладів за рівнями надання медичної допомоги, що
дозволяє оптимізувати організацію надання медичної допомоги в закладах охорони здоров’я
відповідного рівня та раціонально використовувати ресурси системи охорони здоров’я. Розвиток
саме первинної ланки дає можливість підвищити якість, ефективність та доступність медичної
допомоги для всіх верств населення. Тому підвищення ролі і значення ПМД є пріоритетом у
процесі реформування медичної галузі в багатьох країнах, у тому числі і в Україні.
Основні поняття теми: первинна медична допомога, лікар з ПМД, надавач ПМД,
моделі діяльності ПМД, центр ПМД, амбулаторія сімейної медицини.

Навчально-цільові завдання
Студенти повинні:
знати:
- основні принципи організації ПМД на засадах сімейної медицини;
- моделі діяльності ПМД;
- критерії – індикатори якості ПМД;
- основні показники роботи лікаря ПМД;
- методику обчислення та аналізу показників діяльності закладів ПМД та окремих
лікарів;
- провідні фактори, які визначають якість роботи закладів ПМД.

вміти:
- заповнювати облікові документи, які використовуються в практиці ПМД;
- давати оцінку ефективності діяльності закладів ПМД, визначати чинники, що впливають
на їх роботу, розробляти рекомендації щодо підвищенню якості надання допомоги
окремими закладами ПМД.

Питання для передаудиторної підготовки:

1. Визначення поняття: ПМД, надавач ПМД, лікар ПМД, практика ПМД.
2. Реформування ПМД в Україні.
3. Основні нормативно-правові документи, які регламентують розвиток ПМД.
4. Програма медичних гарантій. Основні пакети медичних послуг з ПМД.
5. Програма «Доступні ліки».
6. Основні принципи організації ПМД на засадах сімейної медицини.
7. Роль лікар з надання ПМД в забезпеченні медичних потреб міського та сільського населення.
8. Моделі роботи сімейного лікаря в різних країнах, їх сутність.
9. Спроможна мережа надання ПМД, принципи організації.
10. Центр ПМД, структура, функції.
11. Амбулаторія сімейної медицини, завдання, структурні підрозділи.
12. Фельдшерсько-акушерський/фельдшерський пункт (ФАП/ФП) – завдання та основні напрями
діяльності.
13. Медичний пункт тимчасового базування (МПТБ), завдання та напрями роботи.
14. Облікова та звітна документація закладів ПМД.
15. Основні показники діяльності закладів ПМД.
 Типовий приклад

Оцініть діяльність закладу первинної медичної допомоги (ПМД), визначте діючі чинники
та дайте рекомендації щодо покращення роботи закладу.

В місті Х., з чисельністю населення 60 тис. осіб, працює центр ПМД. За останні 5 років
питома вага звернень до лікарів ПМД зросла до 70 %, а частота направлень пацієнтів до лікарів-
спеціалістів зменшилися до 40% (у попередні роки цей показник коливався в межах 60-63%).
Рівень госпіталізації населення, яке обслуговується центром ПМД скоротився з 19,0 до 17,0 на
100 мешканців. Питома вага непрофільних хворих у стаціонарах зменшилась до 5%.
Навантаження на одного лікаря ПМД знизилося і складає 1870 осіб. Працює денний стаціонар.
Лікарі ПМД скаржаться на відсутність можливості організації стаціонарів на дому для надання
пацієнтам довготривалої медичної допомоги. Під час вибіркової перевірки роботи лікарів ПМД
встановлено неналежне ведення документації, халатне відношення до обладнання. Задоволеність
пацієнтів сімейною медициною в окремих лікарів коливається в межах 63-80%. Здебільшого
пацієнти скаржаться на брак уваги з боку лікарів ПМД, їх необов’язковість та небажання
займатися профілактичною роботою.

Розв’язання:

Наведені дані свідчать про позитивну динаміку роботи центру ПМД. Зменшення
навантаження на 1 лікаря дало можливість лікарям ПМД надавати кращі медичні послуги
населенню, яке обслуговується. В результаті – частота направлень пацієнтів до лікарів-
спеціалістів зменшилася до 40%, а робота денного стаціонару дозволила знизити рівень
госпіталізації на 10,5 %.
Свідчення належного рівня кваліфікації лікарів ПМД та відновлення довіри пацієнтів до
роботи первинної ланки є збільшення частоти звернень до лікарів ПМД та обсягу надання
амбулаторної допомоги. Зменшення частоти госпіталізації та питомої ваги непрофільних хворих
у стаціонарах є підтвердженням позитивних змін в організації надання медичних послуг
населенню міста.
Незадоволеність пацієнтів діяльністю окремих лікарів центру ПМД, вказує на деякі
недоліки в роботі закладу. А саме: недостатньо приділяється уваги профілактичним заходам,
вибірковість у ставленні до пацієнтів. Також спостерігається значна кількість направлень до
вузьких спеціалістів, неналежне ведення документації та недбале використання обладнання.
Тому доречним буде перегляд матеріально-технічного оснащення та підвищення кваліфікації
лікарів закладу, відкриття стаціонарів на дому.

Література
Основна
1. Наказ МОЗ України від 19.03.2018 № 504 "Про затвердження Порядку надання первинної
медичної допомоги. URL: https://moz.gov.ua/article/ministry-mandates/nakaz-moz-ukraini-vid-
19032018--504-pro-zatverdzhennja-porjadku-nadannja-pervinnoi-medichnoi-dopomogi.
Додаткова
1. Звіт за результами дослідження «Оцінка поведінки провайдерів первинної медичної допомоги
у відповідь на введення капітації» / Проект USAID «Підтримка реформи охорони здоров’я». Київ,
2020.
2. Етапи впровадження реформи фінансування системи охорони здоров’я закладами ПМД у 2018
році / Проект USAID «Підтримка реформи охорони здоров’я». Київ, 2018.
3. Центри передового досвіду первинної медичної допомоги. Посібник/ Проект USAID
«Підтримка реформи охорони здоров’я». Київ, 2020.
4. Як організувати систему надання первинної медичної допомоги на мiсцевому рiвнi.
Операційне керівництво / Баценко Д., Брагінський П., Бучма М. та ін. МОЗ України, Проект
USAID «Реформа ВІЛ-послуг у дії», ТОВ «Агентство «Україна» К., 2018. 368 с.
 Логічна структура теми 1.
ОРГАНІЗАЦІЯ НАДАННЯ ПЕРВИННОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ НАСЕЛЕННЮ

ПЕРВИННА МЕДИЧНА ДОПОМОГА Основні принципи ПМД:

Мета ПМД
консультація, діагностика та лікування основних  орієнтованість на пацієнта;
найбільш поширених захворювань, травм, отруєнь, забезпечити надання гарантованого обсягу  профілактика;
патологічних, фізіологічних (під час вагітності) станів доступної, своєчасної, якісної та  доступність;
направлення пацієнта для надання спеціалізованої ефективної ПМД пацієнту, покращити,  багатопрофільність і безперервність;
допомоги, проведення профілактичних заходів. відновити та зміцнити здоров’я населення.  довготривалість і координація;
 залучення сім’ї до процесу надання медичної допомоги;
 економічна ефективність.
Обов’язки лікаря ПМД
 спостерігає за станом здоров’я пацієнтів за допомогою різних досліджень, діагностує та Надавач ПМД Практика ПМД
лікує найбільш поширені хвороби, травми, отруєння, патологічні, фізіологічні (під час
заклади охорони здоров’я будь-якої лікар з надання ПМД та особи, які
вагітності) стани;
 супроводжує пацієнтів із хронічними захворюваннями; організаційно-правової форми та фізичні здійснили своє право на вільний вибір
 надає невідкладну допомогу; особи – підприємці (лікарі (ЗП/СМ), лікаря, в установленому порядку
терапевти і педіатри), які одержали ліцензію обравши цього лікаря з надання ПМД.
 направляє пацієнта для надання йому вторинної (спеціалізованої) або третинної
на провадження господарської діяльності з
(високоспеціалізованої) медичної допомоги;
медичної практики та забезпечують на її
 проводить профілактику: вакцинацію, огляди та дослідження пацієнтів груп ризику; Обсяг практики ПМД
основі медичне обслуговування населення,
 консультує.
безпосередньо пов’язане з наданням ПМД. лікар ЗП/СЛ – 1 800 осіб;
терапевт – 2 000 осіб;
педіатр – 900 осіб.
МОДЕЛІ ДІЯЛЬНОСТІ ПМД

індивідуальна або групова практика в індивідуальна чи групова практика в

самостійному закладі (амбулаторії) об’єднання кількох групових практик діючих поліклініках
у центрах здоровя

Центр ПМД на засадах сімейної медицини

Індикатори якості ПМД Спроможна мережа надання
ПМД
Завдання заклади охорони здоров’я усіх
▪ надання населенню ПМД; 1. Загальні дані про роботу надавача ПМД: форм власності та фізичних осіб -
▪ проведення профілактичних заходів, щеплень, скринінгу захворювань; характеристика контингенту обслуговування; підприємців, які одержали
▪ направлення пацієнтів на консультування та госпіталізацію; кадрове забезпечення; матеріально-технічна база. ліцензію на провадження
▪ забезпечення динамічного спостереження за станом їх здоров’я; 2. Стан здоров'я населення, яке обслуговується: господарської діяльності з
▪ надання невідкладної медичної допомоги; демографічні показники; захворюваність та медичної практики.
▪ дотримання спадкоємності з іншими лікувально-профілактичними закладами; інвалідність; фізичний розвиток дітей і підлітків.
▪ експертиза тимчасової втрати працездатності; 3. Організація роботи лікаря ПМД.
▪ направлення на МСЕК; 4. Проведення профілактичної роботи та її
▪ надання паліативної допомоги пацієнтам на останніх стадіях перебігу результати: досягнення необхідного рівня  центр ПМД;
невиліковних захворювань; вакцинації дітей; динамічне спостереження за  амбулаторія групової практики;
▪ навчання населення здоровому способу життя та плануванню сім’ї; групами ризику.  амбулаторія монопрактики;
▪ управління та контроль якості надання медичної допомоги у своїх підрозділах; 5. Стан лікувально-діагностичної роботи.  пункт здоров’я.
▪ проведення організаційно-методичної роботи за напрямом ПМД.
 Самостійна робота до теми 1. СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Мета заняття: Ознайомитися з основними принципами побудови системи охорони здоров’я.

Навчитися розрізняти різні моделі систем охорони здоров’я.
Обґрунтування мети: Для зміцнення здоров’я населення необхідно мати ефективну систему
охорони здоров’я, вчасно реагувати на ризики для популяційного здоров’я. Якість медичної допомоги і її
доступність є вкрай важливими для роботи всієї системи. Ефективний менеджмент усіх рівнях охорони
здоров’я має забезпечувати безперебійну роботу системи охорони здоров’я.
Основні поняття теми: системи охорони здоров’я, моделі, принципи побудови, оцінка
ефективності
Навчально-цільові задачі:
Студенти повинні:
знати:
- складові системи охорони здоров’я;
- основні інтегральні показники здоров’я населення.
вміти:
- аналізувати стан здоров’я населення і принципи вдосконалення системи охорони здоров’я;
- розрізняти різні моделі систем охорони здоров’я

Питання для передаудиторної підготовки:

1. Визначення поняття системи охорони здоров’я.
2. Функції та цілі системи охорони здоров‘я.
3. Форми організації системи охорони здоров'я.
4. Надання послуг системи охорони здоров'я
5. Фінансування системи охорони здоров'я.
6. Кадрове забезпечення системи охорони здоров'я.
7. Джерела інформації для вивчення стану здоров’я населення та показників роботи закладів охорони
здоров’я.
8. Глобальна стратегія по розвитку здоров’я населення світу «Здоров’я для всіх у двадцять першому
столітті».
9. Оцінка діяльності системи охорони здоров'я

Типовий приклад

Які на Вашу думку переваги або недоліки існуючої системи охорони здоров’я в Україні?

Література
Основна
1. Громадське здоров’я : підручник для студентів вищих навч. закладів / В.Ф. Москаленко, О.П. Гульчій,
Т.С. Грузєва [та ін.]. – Вид. 3. – Вінниця : Нова Книга, 2013.
2. Збірник тестових завдань до державного випробувань з гігієни, соціальної медицини, організації та
економіки охорони здоров’я / В.Ф. Москаленко та ін. / за ред. В.Ф. Москаленка, В.Г. Бардова, О.П.
Яворовського. – Вінниця : Нова Книга, 2012. – 200с.
3. Москаленко В.Ф. Принципи побудови оптимальної системи охорони здоров’я: український контекст.
Монографія. – К.: Книга плюс, 2008. – 320 с.
Додаткова
1. Показники здоров’я населення та використання ресурсів охорони здоров’я в Україні (загальний) за
2020 р. http://medstat.gov.ua/ukr/MMXX.html
2. Медичні кадри та мережа закладів охорони здоров’я системи МОЗ України за 2019-2020 роки
http://medstat.gov.ua/ukr/MMXX.html
 Логічна структура самостійної роботи до теми 1. СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

CИCTEMA OXOPOHИ 3ДOPOB'Я – це ЦІЛІ СИСТЕМИ ОЗ ФУНКЦІЇ СИСТЕМИ ОЗ

сукупність усіх організацій, інститутів і
ресурсів , головною ціллю який є  Поліпшення здоров’я всього населення,  Спрямовуюче керівництво
зміцнення, підтримка і відновлення відповідність очікуванням і потребам людей,  Формування ресурсів (інвестування і підготовка
здоров‘я  Забезпечення справедливості в розподілі фінансів, кадрів)
 Доступності всіх до наявних ресурсів.  Фінансування (збір, об’єднання та закупка)
 Надання послуг
ОСНОВНІ ТИПИ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ‘Я (СОЗ)
БАЗОВИЙ НАБІР МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ
Країни, де функціонує переважно Країни з СОЗ на принципах Країни з переважно
державна СОЗ страхової медицини приватною(ліберальною)  Профілактика
(СОЗ)  Послуги громадської охорони здоровя
 Ефективно працює в умовах достатніх  Працює в різних фінансових  ПМД
ресурсів країни умовах  Ефективно працює тільки для  Амбулаторна спеціалізована
 Охоплює 100% населення  Існує в більшості країни ЄР заможних груп населення допомога
 Охоплює 70-90% населення  Стаціонарна спеціалізована
ДОСТУПНІСТЬ МД - це допомога
РОЗПОДІЛ
РОЗПОДІЛ
СИСТЕМ
СИСТЕМ
ЗА ЗА
ДОСТУПОМ
ДОСТУПОМ
ДОДО
МЕДИЧНОЇ
МЕДИЧНОЇ
ДОПОМОГИ
ДОПОМОГИ вільний доступ до служб  Забезпечення ліками
охорони здоров‘я незалежно  Психіатрична допомога
від географічних,  Стоматологічні послуги
Соціального страхування Національна система медичного економічних, соціальних,  Реабілітація
забезпечення культурних, організаційних  Догляд вдома та в
 Компенсування затрат або мовних бар’єрів спеціалізованих закладах
(Бельгія, Люксембург,  Централізована (Велика британія, Ірландія)
Франція) Чинники, які впливають на
 Децентралізована ЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ СОЗ
 «Безоплатна допомога» (південна модель – Греція, Іспанія, Італія, доступність
(Австрія, Нідерланди,  Територіальні В економічно розвинених країнах Європи л
Португалія) я
Німеччина) (північна модель – Данія, Фінляндія, Швеція)  Фінансові  Загальні витрати – 10-15% ВВП
 Організаційні д
 Витрати на душу населення – 4 тис $ і
в
 Соціально-психологічні більше
д
ЯКІСТЬ МД – сукупність Характеристики якості  Культурні  Витрати з суспільних джерел
o
характеристик, які  Адекватність фінансування – 70 %
м
підтверджують відповідність  Доступність КАДРОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЗ В Україні
a
наданої медичної допомоги  Наступність і  Достатня чисельність персоналу  Загальні витрати - 3% ВВП т
наявним потребам пацієнта, безперервність  Відповідна підготовка  Витрати на душу населення –125 $ a
його очікуванням,  Безпека  Мотивація до праці володіння необхідними  Витрати з суспільних джерел в
сучасному рівню розвитку  Ефективність навиками фінансування – менше 70% c
медичної науки і технологій  Дієвість  Готовність до навчання протягом життя п
 Своєчасність  Адекватна винагорода за працю e
  ц
 Тема 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПОЗАЛІКАРНЯНОЇ (СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ ТА
ВУЗЬКОСПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ) МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ НАСЕЛЕННЮ

Мета заняття: ознайомитися з принципами організації позалікарняної спеціалізованої

та вузькоспеціалізованої медичної допомоги населенню в сучасних умовах, порядком надання
амбулаторної вторинної (спеціалізованої) та третинної (вузькоспеціалізованої) медичної
допомоги населенню за програмою медичних гарантій, тенденціями реформування систем
охорони здоров’я в Україні і світі.
Основні поняття теми: вторинна (спеціалізована) медична допомога (ВМД), заклади
охорони здоров’я, що надають ВМД, госпітальні округи, третинна (вузькоспеціалізована)
медична допомога (ТМД), заклади охорони здоров’я, що надають ТМД, порядок надання ВМД
та ТМД, лікар-спеціаліст, лікарські категорії, гарантований рівень медичної допомоги.

Навчально-цільові задачі:
Студенти повинні:
знати:
- Зміст понять: вторинна (спеціалізована) медична допомога (ВМД); третинна
(вузькоспеціалізована) медична допомога (ТМД); госпітальний округ; лікар-спеціаліст,
лікарські категорії; гарантована медична допомога; програма медичних гарантій; пакет
медичної допомоги; специфікація медичної допомоги.
- Перелік ЗОЗ та порядок та особливості надання населенню (вторинної) спеціалізованої
медичної допомоги, у т. ч. амбулаторної,
- Перелік ЗОЗ та порядок надання населенню третинної (вузькоспеціалізованої) медичної
допомоги, у т. ч. амбулаторної.
- Сучасні підходи до надання медичних послуг за напрямом «амбулаторна (вторинна) та
третинна медична допомога за програмою медичних гарантій.
- Основні напрями сучасної трансформації охорони здоров’я в Україні.
вміти:
- Здійснювати оцінку діяльності закладів з надання амбулаторної вторинної (спеціалізованої) та
третинної (вузькоспеціалізованої) медичної допомоги населенню.
- Обґрунтовувати рекомендації по підвищенню якості надання вторинної (спеціалізованої) та
третинної (вузькоспеціалізованої) медичної допомоги населенню закладами охорони здоров’я
вторинного та третинного рівня.

Питання для передаудиторної підготовки:

1. Медична допомога, види медичної допомоги.
2. Зміст вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги (ВМД).
3. Заклади, що здійснюють надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги (ВМД),
у т. ч. амбулаторної.
4. Порядок надання амбулаторної вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги.
5. Реформування системи вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги. Створення
госпітальних округів.
6. Заклади охорони здоров’я госпітального округу.
7. Зміст третинної (вузькоспеціалізованої) медичної допомоги (ТМД).
8. Заклади, що здійснюють надання третинної (вузькоспеціалізованої) медичної допомоги, у т.ч
.амбулаторної.
9. Порядок надання амбулаторної третинної (вузькоспеціалізованої) медичної допомоги.
10. Лікар – спеціаліст, функції.
11. Кваліфікація лікаря. Лікарські категорії.
12. Обласна лікарня як провідний заклад третинної (вузькоспеціалізованої) медичної допомоги:
структура, функції.
13. Програма медичних гарантій.
14. Порядок надання амбулаторної третинної (вузькоспеціалізованої) медичної допомоги
населенню України за програмою медичних гарантій.
 Типовий приклад
За даними, поданими у таблиці за 2015 рік, розрахуйте наступні показники, що характеризують кадрові
ресурси ЗОЗ здоров’я, які надають вторинну і третинну дерматовенерологічну допомогу:
 забезпеченість населення України лікарями дерматовенерологічного профілю. Чисельність населення
у 2015 році- 42590,9 млн. осіб.
 відсотковий розподіл лікарів за кваліфікаційними категоріями;
 відсоток атестованих до загальної кількості лікарів даної спеціальності.
Оцініть отримані показники, проаналізуйте їх динаміку (порівняйте з показниками за 2015 рік),
побудуйте діаграми. Зробіть висновки.

2015 рік 2020 рік

Спеціаль- Кількість лікарів Кількість лікарів
ність даної спеціальності даної спеціальності
З них мають Забезпе- З них мають
Загалом кваліфікаційну Загалом ченість кваліфікаційну категорію
категорію на 10 тис. (%)
вищу I II нас. вищу I II Разом
Дермато- 2795 1257 592 277 2317 0,56 63,2 13,7 6,9 77,6
венеролог

1) Забезпеченість населення дерматовенерологами у 2015 р. становить 0,66 лікаря на 10 тис. населення.

Розрахунок: 2795 /42590900 х 10000 = 0,66 лікаря на 10 тис.населення.
2) Забезпеченість населення дерматовенерологами протягом 5 років скоротилася на 17,1%.
Розрахунок : Х = 2317 /2795 х 100 = 82,9%. Показник наочності (ПН) = Х - 100%. ПН = 82,9% -100% = -
17,1%
3) відсотковий розподіл лікарів-дерматовенерологів за кваліфікаційними категоріями у 2015 р.
Відсоток лікарів, що мають вищу кваліфікаційну категорію, становить 45,0%. Розрахунок: 1257 /2795 х
100 = 45,0%.
Відсоток лікарів, що мають першу кваліфікаційну категорію, становить 21,2%. Розрахунок: 592 /2795 х
100 =21,2%.
Відсоток лікарів, що мають другу кваліфікаційну категорію, становить 9,9%. Розрахунок: 277 /2795 х
100 = 9,9%.
4) відсоток атестованих лікарів-дерматовенерологів до загальної кількості лікарів даної спеціальності
становить 76,1%.
Розрахунок: Кількість атестованих лікарів дорівнює: 1257 + 592+277 = 2126. 2126 /2795 х100 = 76,1%.
Або 45,0% +21,2% +9,9% = 76,1%.
Відсоток неатестованих лікарів у 2015 році становив = 100% - 76,1% = 23,9%.
Відсоток неатестованих лікарів у 2020 році становив = 100% - 77,6% = 12,9%.
5) Графічне представлення даних.

Висновок: Забезпеченість населення України лікарями-дерматовенерологами у 2015 р. становила 0,66

лікаря на 10 тис. населення. Протягом останніх 5 років рівень забезпеченості скоротився на 17,1%.
Водночас спостерігаються позитивні зміни професійної кваліфікації лікарів-дерматовенерологів, про що
свідчать: збільшення загального відсотку атестованих лікарів від 76,1% у 2015 році до 77,6% у 2020 році,
зі значним зростанням часток висококваліфікованих лікарів вищої та першої категорії на тлі одночасного
скорочення відсотку неатестованих лікарів (від 23,9% у 2015 році до 12,9% у 2020 році. Помітне
професійне зростання лікарів дерматовенерологічного профілю є однєю з передумов підвищення якості
надання населенню спеціалізованої та вузькоспеціалізованої медичної допомоги у разі захворювань
шкіри, інфекцій, що передаються статевим шляхом, що сприятиме скороченню дерматовенерологічної
захворюваності і покращенню стану здоров’я населення.

Література
Основна
1. Громадське здоров’я: підручник для студ. вищих мед. навч. закладів /В.Ф. Москаленко, О.П. Гульчій,
Т.С. Грузева [та ін.]. Вид. 3. Вінниця: Нова Книга, 2013. С. 348-361.
Додаткова
1. Біостатистика: підручник /[Грузєва Т. С., Лехан В. М., Огнєв В. А. та ін.]; за заг . ред. Грузєвої Т. С.
Вінниця : Нова Книга, 2020. 384 с.
2. Наказ МОЗ від 19.10.2018 № 1881 «Про затвердження Об’єму надання вторинної (спеціалізованої)
медичної допомоги, що повинен забезпечуватися багатопрофільними лікарнями інтенсивного лікування
І та ІІ рівня, та Змін до Порядку регіоналізації перинатальної допомоги.
 Логічна структура теми 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПОЗАЛІКАРНЯНОЇ (СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ ТА ВУЗЬКОСПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ) МЕДИЧНОЇ
ДОПОМОГИ НАСЕЛЕННЮ

ПОЗАЛІКАРНЯНА МЕДИЧНА надається особам, які потребують періодичного медичного спостереження, лікування на догоспітальному етапі та
ДОПОМОГА проведення профілактичних заходів. Її отримують безпосередньо у відповідному закладі чи вдома

ЗОЗ з НАДАННЯ АМБУЛАТОРНОЇ ПОЗАЛІКАРНЯНОЇ ВМД і ТМД ЛІКАРІ, що НАДАЮТЬ АМБУЛАТОРНУ ВМД ТА ТМД

АМБУЛАТОРНУ ВМД: АМБУЛАТОРНУ ТМД: Лікуючого лікаря з надання ВМД або ТМД в ЗОЗ, що забезпечує
 амбулаторно-поліклінічні відділення міських,  консультативні поліклініки обласних надання такої допомоги, визначає керівник відповідного ЗОЗ уповноважена
центральних районних та районних лікарень, лікарень, ним на прийняття таких рішень особа.
 диспансери, Лікуючим лікарем з надання ВМД, у т. ч. амбулаторної, є лікар-
 консультативні поліклініки НДІ, спеціаліст ЗОЗ вторинного рівня, який отримав підготовку за відповідною
 КДЦ,  консультативно-діагностичні
ТАРИФИ спеціалізацією, за винятком спеціальності загальна практика-сімейна
 жіночідля ОПЛАТИ ПОСЛУГ
консультації підрозділи центрів медицина. Лікуючим лікарем з надання ТМД, у т. ч. амбулаторної, є лікар
 багатопрофільні лікарні інтенсивного лікування високоспеціалізованої допомоги, ЗОЗ третинного рівня, який отримав підготовку за відповідною
(БЛІЛ) І та ІІ рівнів для дорослого і дитячого  амбулаторні відділення диспансерів спеціальністю і має кваліфікаційну категорію не нижче першої.
населення, третинного рівня, Лікуючими лікарями з надання ВМД та ТМД (за погодженням з
 лікарні планового лікування для дорослого і  госпіталі ветеранів війни керівником ЗОЗ) можуть бути та мають право надавати медичну допомогу
дитячого населення, науково-педагогічні працівники закладів вищої (післядипломної) освіти, які
 спеціалізовані лікарні, мають сертифікат лікаря-спеціаліста.
 лікарні відновного лікування,
 хоспіси  університетські клініки

Інші підрозділи
Основні відділення Лікувально- Діагностичні  кабінет долікарського прийому
СТРУКТУРНІ ПІДРОЗДІЛИ Управління  лікувально-профілактичні допоміжні відділення  кабінет невідкладної допомоги
ПОЛІКЛІНІКИ  профілактики відділення (ренген, УЗД,  денний стаціонар
Реєстратура  сімейної медицини (відновного лабораторія)
 кабінет обліку та медичної статистики
лікування)
ОСНОВНІ РОЗДІЛИ РОБОТИ
ПОЛІКЛІНІКИ Профілактична, включаючи протиепідемічну Лікувально-діагностична Організаційно-методична

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ПОЛІКЛІНІКИ

ВИДИ ПРОФІЛАКТИЧНИХ ОГЛЯДІВ  надання первинної та спеціалізованої кваліфікованої медичної допомоги амбулаторно та вдома;
 проведення диспансерного спостереження за різними контингентами;
 індивідуальні  проведення лікарської експертизи працездатності;
 масові,  організація та проведення профілактичних заходів, включаючи і протиепідемічні;
а також ВИДИ РЕАБІЛІТАЦІЇ  гігієнічне виховання населення;
 попередні  вивчення показників здоров’я населення.
 періодичні
 соціальна
 цільові ТАРИФИ для ОПЛАТИ ПОСЛУГ
 професійна
 медична  Капітаційна ставка- (одиниця оплати - одна людина)
 Ставка за пролікований випадок (одиниця оплати - одна госпіталізація)
 Ставка на медичну послугу (одна надана послуга)
 Глобальна ставка (робота закладу відповідно до умов договору)
 Ставка за результатами виконання договорів (досягнення визначених показників в наданні медичних послуг)
 Самостійна робота до теми 2. РЕФОРМУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ

Мета заняття: Ознайомитись з національною стратегією реформування охорони здоров’я

України, основними концептуальними напрямами та етапами проведення реформ в медицині та
медичній освіті.
Обґрунтування мети: враховуючи меншу тривалість життя, високий рівень інвалідності та
смертності, недостатню ефективність профілактичних та реабілітаційних заходів, недостатній рівень
фінансування медичної галузі в Україні порівняно з Європейськими країнами - назріла необхідність
реформи надання медичної допомоги для поліпшення стану здоров’я населення та забезпечення
фінансового захисту від надмірних витрат «з власної кишені» шляхом підвищення ефективності,
модернізації застарілої системи надання послуг та поліпшення доступу до якісного медичного
обслуговування, спрямування на створення системи, орієнтованої на пацієнта, здатної забезпечити
медичне обслуговування для всіх громадян України на рівні розвинутих європейських держав.
Основні поняття теми: Національна служба здоров’я України, гарантований Державою пакет
медичної допомоги, система e-Health, програма «Доступні ліки», реімбурсація, реформа медичної
освіти та впровадження безперервної освіти лікарів.

Навчально-цільові завдання
Студенти повинні:
знати:
– Основні напрями реформування системи охорони здоров’я в Україні
– Джерела та порядок фінансування медичних послуг
– Етапи проведення медичної реформи
вміти:
– Проаналізувати ефективність надання медичних послуг
– З’ясувати складові пакету медичної допомоги
– Визначити послуги екстреної, первинної, амбулаторної, госпітальної та паліативної допомоги

Питання для передаудиторної підготовки:

1. Модель фінансування медичних послуг.
2. Електронна система охорони здоров’я України.
3. Поняття принципу «гроші йдуть за пацієнтом».
4. Здійснення підвищення кваліфікації лікарів.
5. Законодавчі документи, які регламентують проведення реформи системи охорони здоров’я.
6. Роль та завдання Національної служби здоров’я.
7. Основні відмінності нової системи медичного обслуговування.
8. Який документ підписують лікар і пацієнт для подальшої взаємодії?
9. Хто визначає перелік безкоштовних медичних послуг для пацієнтів ?
10. Які етапи та терміни здійснення реформ в медицині?

Типовий приклад

Що саме на Вашу думку потрібно змінити в існуючій системі охорони здоров’я в Україні?

Література
Основна
1. Національна стратегія реформування системи охорони здоров'я в Україні на період 2015-2020 років;
2. Концепція реформи фінансування системи охорони здоров'я, схвалена розпорядженням Кабінету
Міністрів України від 30 листопада 2016 р. № 1013-р;
Додаткова
1. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 р. № 391 “Про затвердження вимог до
надавача послуг з медичного обслуговування населення, з яким головними розпорядниками
бюджетних коштів укладаються договори про медичне обслуговування населення”;
2. Постанова Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 № 1086 «Про затвердження Порядку
використання коштів, передбачених у державному бюджеті на реалізацію програми державних
гарантій медичного обслуговування населення».
 Логічна структура самостійної роботи до теми 2.
РЕФОРМУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ

Національна стратегія реформування Основні принципи майбутньої системи

медичної галузі в Україні охорони здоров’я

Впровадження
Реформування
державного
медичної освіти
гарантованого
пакета медичної
допомоги Орієнтованість на
результат

Впровадження
Створення єдиного Програми «Доступні
національного ліки»
закупника медичних
послуг Орієнтованість на Орієнтованість на
людей втілення
Запровадження
Забезпечення системи
прозорої та e-Health
ефективної закупівлі
ліків

Запровадження Автономізація
принципу «гроші постачальників
ходять за пацієнтом» медичної допомоги
 Тема 3. ОРГАНІЗАЦІЯ СТАЦІОНАРНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ НАСЕЛЕННЮ

Мета заняття: навчити студентів принципам організації стаціонарної медичної допомоги

населенню.
Обґрунтування мети: Знання принципів та основ організації стаціонарної медичної допомоги
(СМД) населенню дозволяє:
 розуміти роль та місце СМД в системі охорони здоров’я (ОЗ);
 застосовувати цей вид медичної допомоги з максимальною ефективністю та значущістю у діагностичному,
лікувальному і реабілітаційному процесі, а також у профілактиці та зміцненні здоров’я населення;
 ефективно розподіляти та використовувати матеріальні та кадрові ресурси;
 планувати роботу стаціонарних лікувальних закладів, як цілодобових так і денних;
 здійснювати аналіз діяльності стаціонарних лікувальних закладів та медичного персоналу зокрема;
 використовувати потенціал стаціонарної медичної допомоги з максимальною економічною, медичною
ефективністю та соціальною значущістю.
Основні поняття теми: вторинна (спеціалізована) та третинної (вузькоспеціалізована)
стаціонарна медична допомога, заклади, що надають стаціонарну допомогу, реформування надання
лікарняної медичної допомоги, госпітальний округ: принцип створення та характеристика закладів.

Навчально-цільові завдання
Студенти повинні:
знати:
- завдання, структуру, зміст і організацію роботи стаціонару в цілому та основних його підрозділів;
- основні елементи раціонального використання ліжкового фонду.
- шляхи оптимізації стаціонарної допомоги населенню;
- правила заповнення основної облікової та звітної документації.
- модель кінцевих результатів роботи стаціонарного відділення.
вміти:
- заповнювати основні облікові документи;
- обчислювати та аналізувати показники діяльності стаціонару;
- розробляти заходи щодо покращання роботи стаціонару.

Питання для передаудиторної підготовки:

1. Потреба населення в госпіталізації, чинники, що її визначають.
2. Рівень госпіталізації населення, методика обчислення, значення, динаміка.
3. Завдання стаціонару та його роль у медичному забезпеченні населення в сучасних умовах.
4. Функції сучасної лікарні.
5. Класифікація лікарень. Опорні заклади охорони здоров‘я.
6. Структурні підрозділи стаціонару. Функції основних підрозділів (приймального та спеціалізованих
лікувальних відділень).
7. Показання для госпіталізації та порядок направлення хворих до стаціонару.
8. Зміст роботи лікаря-ординатора.
9. Зміст роботи завідувача відділення.
10. Фактори, що впливають на ефективність роботи стаціонару.
11. Основна облікова документація стаціонару, зміст і порядок її заповнення.
12. Основні показники діяльності стаціонару.
13. Заходи по раціональному використанню ліжкового фонду.
14. Показники, що характеризують якість діяльності стаціонару.
15. Необхідність та основні напрями реформування стаціонарної медичної допомоги. Програма
медичних гарантій.

Типовий приклад
За даними ситуаційної задачі обчислити та оцінити показники діяльності відділення стаціонару,
порівнявши їх з відповідними показниками по Україні.

Через неврологічне відділення, потужністю 45 ліжок, протягом року пройшло 1211 хворих (з них померло
7), якими було проведено у стаціонарі 10237 ліжко-днів. По Україні середньорічна зайнятість неврологічного ліжка
становить 216 днів, середня тривалість перебування хворого в стаціонарі – 9,0 днів, обіг ліжка – 24,0 хворих,
летальність – 1,55%.
 Розв’язання:

1. Розрахуємо середньорічну зайнятість (СРЗ) ліжка за формулою:

Кількість проведених хворими ліжко-днів
Середньорічна кількість ліжок
СРЗ = 10237/ 45= 227 днів

2. Визначимо середню тривалість перебування (СТП) хворого в лікарні за формулою:

Кількість проведених хворими ліжко-днів
Кількість хворих, що пройшли через стаціонар
СТП = 10237 /1211= 8,5 днів

3. Визначимо обіг ліжка (ОЛ), тобто середнє число хворих, які перебували на одному ліжку за
формулою:
Кількість хворих, що пройшли через стаціонар
Середньорічне число ліжок
ОЛ = 1211/45 = 27 хворих

4. Розрахуємо летальність госпіталізованих (ЛГ) хворих за формулою:

Кількість померлих хворих ˣ 100

Кількість виписаних + кількість померлих
ЛГ = 7/ 1211*100 = 0,57 %

Так як всі основні показники роботи неврологічного відділення лікарні мають кращі значення у
порівнянні з такими ж показниками по Україні, можна зробити висновок, що дане відділення працює
більш ефективно, краще організована стаціонарна неврологічна медична допомога, ніж в середньому по
Україні.

Література
Основна
1. Громадське здоров’я: підручник для студ. вищих мед. навч. закладів /В.Ф. Москаленко, О.П. Гульчій,
Т.С. Грузева [та ін.]. Вид. 3. Вінниця: Нова Книга, 2013.
Додаткова
1. Попченко Т. П. Реформування сфери охорони здоров’я в Україні: організаційне, нормативно-правове
та фінансово-економічне забезпечення. – К. : НІСД, 2012. – 96 с
2. Щорічна доповідь про стан здоров’я населення, санітарно-епідемічну ситуацію та результати
діяльності системи охорони здоров’я України. 2016 рік / МОЗ України, ДУ «УІСД МОЗ України». – Київ,
2017. – 516 с.
3. Постанова КМУ від 15 лютого 2021 р. № 133. Деякі питання реалізації програми державних гарантій
медичного обслуговування населення у II - IV кварталах 2021 року.
 Логічна структура теми 3. ОРГАНІЗАЦІЯ СТАЦІОНАРНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ НАСЕЛЕННЮ

ЧИННИКИ, ЩО ВЛИВАЮТЬ НА Медико-демографічні Медико-організаційні Соціально-економічні Соціально-психологічні

ПОТРЕБУ У СТАЦІОНАРНІЙ
ДОПОМОЗІ ▪ неадекватне лікування на різних рівнях амбулаторно-поліклінічної допомоги
▪ недостатня наступність лікування (поліклініка-стаціонар, лікарі загальної практики, лікарі-спеціалісти)
ПРИЧИНИ ЗНАЧНОГО РІВНЯ ▪ пізнє звертання по медичну допомогу
ГОСПІТАЛІЗАЦІЇ ▪ постаріння населення, недостатня організація надання як медичної, так і соціальної допомоги людям похилого віку
▪ недостатня організація стаціонарозаміних форм надання лікувальної допомоги

ФУНКЦІЇ
СУЧАСНОЇ ЗАВДАННЯ ЛІКАРНІ СТРУКТУРА ЛІКАРНІ ПОКАЗАННЯ ДО
НАПРАВЛЕННЯ В ШЛЯХИ ПОСТУПЛЕННЯ
ЛІКАРНІ В СТАЦІОНАР
СТАЦІОНАР
▪ надання спеціалізованої  Приймальне відділення
 лікувально-  Спеціалізовані лікувальні
відновлювальна цілодобової стаціонарної допомоги  Наявність невідкладних  за направленнями лікарів
відділення
 профілактична в достатньому обсязі показань ПМД та амбулаторно-
 Лікувально-допоміжні та  Застосування
 навчальна ▪ апробація та впровадження діагностичні підрозділи поліклінічних закладів
 науково-дослідницька інтенсивних методів
сучасних методів діагностики,  Патолого-анатомічне лікування  за направленнями служби
лікування, профілактики відділення  необхідність проведення швидкої медичної допомоги,
ВИДИ ▪ комплексне відновлювальне  Харчоблок складних діагностичних  за безпосереднім звертанням
ЛІКАРЕНЬ лікування  інформаційно-аналітичний досліджень
відділ (архів) пацієнтів при наявності
▪ експертиза непрацездатності екстрених показань
За автономністю
▪ гігієнічне виховання населення
За потужністю За профілем За рівнем надання медичної допомоги  затипу
Лікарні нового переведення з іншого
(в госпітальних округах)
▪ Самостійна Лікарні від І до V ▪ Монопрофільна ▪ Ті, що надають вторинну допомогу ( районна, ▪ багатопрофільнастаціонару
лікарня інтенсивного лікування
категорій (спеціалізована) міська лікарня, пологовий будинок, лікарня швидкої ▪ лікарня для планового лікування хронічних хворих
▪ Об’єднана (в залежності від допомоги, хоспіс) ▪ лікарня для відновного лікування
з поліклініками) ▪ Багатопрофільна
кількості ліжок) ▪ заклад медико-соціальної допомоги
▪ Університетська ▪ Ті, що надають третинну допомогу (обласна
клініка лікарня, диспансер, перинатальний центр, клініка НДІ) ▪ хоспіс

▪ запровадження ефективної системи фінансування стаціонарної допомоги;
ЗАХОДИ ЩОДО ▪ обгрунтований відбір амбулаторно-поліклінічними закладами хворих,
ПІДВИЩЕННЯ своєчасна їх госпіталізація до відділення відповідного профілю;
ЕФЕКТИВНОСТІ ▪ всебічна підготовка планових хворих до госпіталізації;
ДІЯЛЬНОСТІ ▪ своєчасна організація консультацій;
СТАЦІОНАРУ ▪ створення або розширення мережі денних та домашніх стаціонарів для
хворих, які не потребують цілодобового спостереження;
▪ встановлення чітких взаємозв’язків між поліклініками, стаціонарами та
закладами медико-соціальної допомоги;
▪ поліпшення якості надання ПМД;
▪ інтенсифікація діагностичного та лікувального процесів у стаціонарах;
▪ організація диференційованого стаціонарного лікування (з урахуванням
стану здоров’я хворого, об’єму надання допомоги) та догляду;
▪ впровадження комплексної системи контролю якості роботи стаціонару
▪ розширення системи медико-соціальної допомоги населенню;
▪ розширення надання допомоги окремим контингентам хворих у
спеціалізованих закладах (хоспіс, лікарні для наркозалежних пацієнтів, із
ВІЛ/СНІД захворюваннями тощо)
 Самостійна робота до теми 3.
ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ СІЛЬСЬКОМУ НАСЕЛЕННЮ

Мета заняття: Вивчити особливості організації медичної допомоги сільському населенню,

ознайомити з видами медичних закладів, що надають допомогу жителям села та розглянути основні напрямами
розвитку охорони здоров’я в сільській місцевості.
Обґрунтування мети: Принципи організації медичної допомоги міському та сільському населенню
єдині. Але все ж існують відмінності в організації медичного обслуговування сільського населення, які
обумовлені своєрідною системою розселення сільських мешканців, малою щільністю, значною віддаленістю
населених пунктів один від одного, сезонністю сільськогосподарської праці, зниженням частки осіб
працездатного віку та збільшенням питомої ваги людей похилого віку, незадовільним станом шляхів
сполучення та зв’язку, забезпеченістю транспортом. Знання особливостей та завдань організації медичної
допомоги сільському населенню дає можливість правильно оцінити її стан і розробити заходи щодо покращання
медичного обслуговування відповідного контингенту на даній території.
Основні поняття теми: спроможна мережа надання ПМД, госпітальний округ, спроможна мережа ГО,
опорні заклади, багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування, об’єднана територіальна громада.
Навчально-цільові задачі
Студенти повинні:
знати:
- організаційні особливості надання лікувально-профілактичної допомоги сільському населенню, завдання та
структуру провідних лікувально-профілактичних закладів;
- задачі охорони здоров’я сільського населення на перспективу та шляхи їх вирішення.
вміти:
- оцінювати стан медичної допомоги сільському населенню у взаємозвязку з основними показниками
здоровя цього контингенту;
- розробляти заходи щодо оптимізації та покращення надання медичної допомоги сільському населенню.
Питання для передаудиторної підготовки:
1. Характеристика демографічної ситуації в сільській місцевості.
2. Характеристика захворюваності сільського населення України.
3. Чинники, які визначають потребу у медичній допомозі сільському населенню.
4. Особливості організації лікувально-профілактичної допомоги сільському населенню.
5. Значення розвитку сімейної медицини для організації медичної допомоги сільському населенню в Україні.
6. Реформування системи медичної допомоги сільському населенню на сучасному етапі.
7. Основні напрями розвитку охорони здоров’я в сільській місцевості.
8. Госпітальний округ. Принцип побудови.
9. Характеристика діяльності основних закладів, що належать до госпітального округу.
10. Спроможна мережа госпітального округу. Опорні заклади.
11. Організація екстреної медичної допомоги сільському населенню.
12. Специфіка організації медичної допомоги населенню на третинному рівні.
13. Роль об’єднаних територіальних громад у розвитку медичної інфраструктури в регіоні.
14. Проблеми забезпечення амбулаторної та стаціонарної допомоги сільському нас, заходи щодо їх вирішення.
15. Основна облікова документація центру ПМД та лікарень ГО, зміст і порядок її заповнення.
Типовий приклад
За даними ситуаційної задачі необхідно розробити можливий подальший клінічний маршрут пацієнта.
Вказати необхідний вид медичної допомоги, медичні заклади та спеціалістів, що мають її надавати.
Житель районного центру, інженер 42 років, хворий на хронічний панкреатит, звернувся до сімейного лікаря з
приводу погіршення стану. Лікар визначив необхідність у госпіталізації.
Розв’язання:
Клінічний маршрут пацієнта містить можливий алгоритм руху пацієнта:
Лікар Медичний заклад Вид медичної допомоги
лікар ПМД амбулаторія або центр ПМД первинна, амбулаторна
лікар-гастроентеролог терапевтичне відділення БЛІЛ вторинна( спеціалізована),
стаціонарна
лікар-гастроентеролог консультативно-діагностична третинна (вузькоспеціалізована),
поліклініка обласної лікарні амбулаторна
Література
1. Удосконалення організації медичної допомоги сільському населенню. Метод. рекомендації. м. Київ, 2018 – 25
с.
2. Закон України „Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській
місцевості” 14 листопада 2017 року № 2206-VIII URL:http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2206-19
 Логічна структура самостійної роботи до теми 3.
ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ СІЛЬСЬКОМУ НАСЕЛЕННЮ

УМОВИ, ЩО ВЛИВАЮТЬ НА розвиток інфраструктури

соціально- медико-демографічні стан захворюваності природні
ОРГАНІЗАЦІЮ МЕДИЧНОЇ загалом і мережі медичних
економічні умови особливості та інвалідності умови
ДОПОМОГИ закладів зокрема

ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ
РІВЕНЬ І ЯКІСТЬ  зношеністю матеріально-технічної бази сільської охорони здоров’я; МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
МЕДИЧНОЇ  високою плинністю медичних кадрів;
ДОПОМОГИ  низьким рівнем забезпечення сільських організацій охорони здоров’я
ВИЗНАЧАЮТЬСЯ: сучасним медичним обладнанням;  наявність дворівневості (долікарський і лікарський рівні);
 невідповідністю половини організацій охорони здоров’я санітарно-  чимала кількість амбулаторій, у яких працює 1 лікар;
технічним нормам;  створення пересувних та виїзних форм надання медичної
 зниженням соціального захисту медичного персоналу. допомоги.
ВИДИ
МЕДИЧНОЇ первинна вторинна (спеціалізована) третинна (вузькоспеціалізована, висококваліфікована та високотехнологічна)
ДОПОМОГИ
 центр ПМД,  стаціонарно – багатопрофільні лікарні інтенсивного лікування  обласні лікарні (для дорослих та дітей);
 амбулаторії моно- (дитячі і дорослі), лікарні відновного (реабілітаційного), планового  диспансери;
ОСНОВНІ лікування, хоспіси;
та групової практики  станція переливання крові,
ЗАКЛАДИ  ПЗ  амбулаторно — консультативно-діагностичні підрозділи лікарень,  бюро судмедекспертизи;
центри з медичних консультацій та діагностики (консультативно-  спеціалізовані медичні центри;
діагностичні центри).  клініки НДІ, ВНМЗ.

ГОСПІТАЛЬНА
територіальне об’єднання закладів  вторинна (спеціалізована), РАДА
охорони здоров'я декількох районів в одну  третинна (високоспеціалізована),
ГОСПІТАЛЬНИЙ  представники
мережу, з метою оптимізації кількості та  паліативна,
ОКРУГ облдержадміністрації,
якості державних медичних закладів. для  медична реабілітація, консультативно-дорадчий орган,
гарантованого забезпечення надання  представники
 екстрена медична допомога рішення якого ухвалюються об’єднань профспілок,
медичної допомоги місцевою радою  представники
громадських
об’єднань, які
Інші заклади: представляють
 багатопрофільні дитячі інтереси пацієнтів,
CПРОМОЖНА сукупність закладів охорони здоров'я, які Опорні заклади: лікарні,
 керівники приватних
МЕРЕЖА провадять господарську діяльність з медичної Багатопрофільні лікарні  лікарні планового закладів охорони
ГОСПІТАЛЬНОГО практики та мають функціональні потужності, інтенсивного лікування лікування, здоров’я
здатні забезпечувати надання якісної,  І рівня ( 120 тис осіб)  лікарні відновного
ОКРУГУ комплексної, безперервної медичної допомоги  ІІ рівня ( 200 тис осіб) лікування,
 перинатальні центри,
 паліативні заклади
 онкологічних, інфекційних
 Тема 4. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ СЛУЖБИ ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

Мета заняття: засвоїти основні організаційно-правові основи забезпечення громадян

України та осіб, які знаходяться на її території екстреною медичною допомогою, у тому числі при
виникненні надзвичайних ситуацій і ліквідації їх наслідків, а також організацію, завдання і зміст
роботи служби екстреної медичної допомоги.
Обґрунтування мети: Служба екстреної медичної допомоги (ЕМД) – одна з найважливіших
складових системи охорони здоров’я. Від своєчасного і професійного надання населенню екстреної
медичної допомоги, яка направлена на збереження і підтримку життєво важливих функцій
організму, часто залежить не тільки здоров’я, але й життя пацієнтів і постраждалих.
Знання основ організації екстреної медичної допомоги, методики аналізу діяльності служби
дозволяють розробляти ефективні міри щодо покращення її роботи і являється складовою частиною
підготовки майбутнього лікаря.
Основні поняття теми: екстрена медична допомога (ЕМД), бригада екстреної (швидкої)
медичної допомоги, виклик екстреної медичної допомоги, відділення екстреної (невідкладної)
допомоги, невідкладний стан людини, місце події, спеціалізований санітарний транспорт.

Навчально-цільові завдання
Студенти повинні:
знати:
- основні принципи організації і функціонування системи ЕМД. Основні термінологічні
поняття.
- структурні підрозділи, завдання, зміст і організацію роботи системи екстреної медичної
допомоги (центри, станції, бригади, відділення, оперативно-диспетчерська служба).
- проходження інформації (маршрутизація виклику) в системі екстреної медичної допомоги
населенню.
- обліково-звітню документацію, яка використовується в роботі системи ЕМД.
вміти:
- визначати і аналізувати показники діяльності, у тому числі, проводити експертну оцінку
якості та ефективності організації надання екстреної медичної допомоги.
- розробляти міри подальшого удосконалення організації служби надання екстреної медичної
допомоги.

Питання для передаудиторної підготовки:

1. Структура системи екстреної медичної допомоги.
2. Основні завдання системи екстреної медичної допомоги (догоспітальний / госпітальний етапи).
3. Принципи організації системи екстреної медичної допомоги.
4. Основні підходи до оптимізації діяльності системи екстреної медичної допомоги.
5. Центр екстреної медичної допомоги: структура, задачі, функції.
6. Оперативна диспетчерська служба (ОДС) центру екстреної медичної допомоги.
7. Бригада екстреної медичної допомоги: види, склад, задачі.
8. Маршрут слідування інформації екстрених викликів (маршрутизація викликів).
9. Визначення та аналіз показників їх діяльності закладів ЕМД.
10. Реформування системи екстреної медичної допомоги.

Типовий приклад

Провести аналіз показників, які характеризують діяльність закладів екстреної медичної допомоги в
одній з областей України та порівняти їх з відповідними показниками по Україні в цілому, зробити висновок;
визначити можливі причини таких змін, дати рекомендації щодо оптимізації діяльності служби.
 Показник Дніпропетровська область Україна
(обласний центр) (обласні центри)
5 років поточ. рік 5 років поточ. рік
тому тому
Число бригад ЕМД (на 10 тис. нас.) 0,87 0,76 0,48 0,49
Забезпеченість лікарськими бригадами ЕМД (на 10 тис.нас.) 0,31 0,27 0,26 0,26
Питома вага лікарських бригад ЕМД від числа всіх бригад 36,00 36,00 54,64 51,98
(%)
Забезпеченість фельдшерськими бригадами ЕМД (на 10 0,43 0,41 0,16 0,20
тис.нас.)
Питома вага фельдшерських бригад від числа всіх бригад 50,00 54,67 33,96 39,85
(%)

Розв’язання:
1. Проаналізуємо динаміку за 5 років забезпеченості (на 10 тис. нас.) бригадами ЕМД :
а) обласного центру Дніпропетровської обл.:
- загальне число бригад зменшилося на 12,6 %
- лікарських бригад зменшилося на 12,9%
- фельдшерських бригад зменшилося на 4,6%
б) обласних центрів України:
- загальне число бригад збільшилося на 2%
- лікарських бригад не змінилася
- фельдшерських бригад збільшилося на 25%

2. Порівняємо забезпеченість (на 10 тис. нас.) бригадами ЕМД обласного центру

Дніпропетровської області відносно обласних центрів України:
а) за 5 років:
- загальне число бригад на 81,2 % більше
- лікарських бригад на 19,2% більше
- фельдшерських бригад на 93,1 %більше
б) за поточний рік:
- загальне число бригад на 55,1% більше
- лікарських бригад на 3,8 % більше
- фельдшерських бригад в 2 рази більше

3. За 5 років питома вага лікарських бригад ЕМД обласного центру Дніпропетровської обл. не
змінилася, а в обласних центрах України зменшилася не суттєво – на 2, 66%. Щодо фельдшерських
бригад, питома вага їх збільшилась в Дніпропетровській обл. на 4,67 %, в Україні – на 5,89%.
В Дніпропетровській обл. загалом зменшилося число бригад ЕМД (особливо лікарських), але
порівнюючи з Україною забезпеченість бригадами ЕМД – краща, зокрема – фельдшерськими (в 2
рази). Отже, ми спостерігаємо одну з головних тенденцій реформування ЕМД на догоспітальному
рівні – поступове заміщення об'ємів лікарської медичної допомоги фельдшерською.
Література

Основна
1. Громадське здоров'я: підручник для студентів Вищих мед. навч. закладів / В.Ф. Москаленко, О.
П. Гульчій, Т.С. Грузєва [та ін.]. - Вид. 3. - Вінниця: Нова Книга, 2013. - C. 521-531.
Додаткова
1. Закон України № 333-VII від 18.06.2013 р «Про екстрену медичну допомогу».
2. Постанова КМУ від 16 грудня 2020 р. №1271. Про норматив прибуття бригад екстреної (швидкої)
медичної допомоги на місце події.
3. Рудень В.В. Організація, зміст роботи служби екстреної медичної допомоги, облік та аналіз її
діяльності. Навчальний посібник. – «Медицина» - Львів. – ОД КСМ. – 2014. – 62 с.
 Логічна структура теми 4. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ СЛУЖБИ ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
ЕКСТРЕНА МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИНЦИПИ ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНАОЇ ДОПОМОГИ

медична допомога, яка полягає у здійсненні працівниками
системи екстреної медичної допомоги невідкладних
організаційних, діагностичних та лікувальних заходів,
спрямованих на врятування і збереження життя людини у
невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого
стану на її здоров’я.
• постійна готовність до надання екстреної медичної допомоги;
• оперативне та цілодобове реагування на виклики екстреної медичної допомоги;
• доступність та безоплатність екстреної медичної допомоги, її своєчасність, якість та пріоритетність;
• послідовність та безперервність надання екстреної медичної допомоги та її відповідність єдиним
вимогам;
• регіональна екстериторіальність.

СИСТЕМА ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

- це сукупність закладів
охорони здоров’я та їх
структурних одиниць, які
забезпечують організацію та
надання екстреної медичної
допомоги, у тому числі під
час виникнення
надзвичайних ситуацій та
ліквідації їх наслідків.
Структура Основні завдання
• центри екстреної медичної допомоги та  надання доступної, безоплатної, своєчасної та якісної екстреної медичної допомоги,
медицини катастроф, у тому числі під час виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;
• станції екстреної (швидкої) медичної  медико-санітарного супроводу масових заходів та заходів за участю осіб, стосовно
допомоги, яких здійснюється державна охорона;
• бригади екстреної (швидкої) медичної  взаємодії з аварійно-рятувальними підрозділами міністерств, інших центральних та
допомоги, місцевих органів виконавчої влади під час виникнення надзвичайних ситуацій та
• відділеня екстреної (невідкладної) медичної ліквідації їх наслідків.
допомоги.

Догоспітальний етап
надається цілодобовою
системою швидкої та
невідкладної медичної
допомоги, коли
екстремальна ситуація
склалася вдома, за місцем
роботи, в громадських
місцях
Центр екстреної медичної допомоги є
закладом охорони здоров’я, основне
завдання якого – забезпечення постійної
готовності бригад екстреної (швидкої)
медичної допомоги до надання екстреної
медичної допомоги у цілодобовому режимі
та координація їх діяльності з оперативно-
диспетчерською службою (ОДС) на
території відповідної адміністративної
одиниці.
Бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги Критерії розподілу звернень залежно від
є структурною одиницею центру екстреної стану пацієнта стосовно надання ЕМД
медичної допомоги та медицини катастроф або
станції екстреної (швидкої) медичної допомоги, яка
надає екстрену медичну допомогу людині, що
 критичні
перебуває у невідкладному стані, безпосередньо на
місці події та під час перевезення такої людини до  екстрені
закладу охорони здоров’я. За своїм складом  неекстрені
бригади поділяються на лікарські та  непрофільні
фельдшерські

Госпітальний етап
забезпечується лікарнями
швидкої медичної
допомоги, відділеннями
відповідного профілю
багатопрофільних лікарень,
що чергують в ургентному
режимі, токсикологічними
відділеннями, центрами
травм
СТРУКТУРА ЛІКАРНІ ШВИДКОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
• приймальне відділення
• спеціалізовані лікувальні відділення (з палатами
інтенсивної терапії)
• відділення анестезіології та інтенсивної терапії
• діагностичні підрозділи (із службою лабораторної
експрес-діагностики)
• центр (блок) реанімації
• організаційно-методичний відділ (кабінет)
• адміністративно - господарча частина
ФУНКЦІЇ ЛІКАРНІ ШВИДКОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
• Цілодобовий прийом і госпіталізація хворих, доставлених ШМД, іншим
транспортом і тих, хто звернувся самостійно або за направленням інших медичних
закладів.
• Екстрена висококваліфікована та спеціалізована медична допомога хворим і
потерпілим.
• Невідкладний лікарський огляд хворих і потерпілих,що поступили в приймальне
відділення,їх госпіталізація за показанням незалежно від наявності вільних місць.
• Переведення
– хворих і потерпілих для подальшого стаціонарного лікування та
реабілітації в інші медичні заклади
 Самостійна робота до теми 4. ВІЙСЬКОВА МЕДИЦИНА: ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ
МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМ

Мета заняття: Ознайомитися з основними принципами побудови системи охорони здоров’я

Збройних Сил України та навчитися розрізняти етапи надання медичної допомоги військовослужбовцям.
Обґрунтування мети: Важливою складовою та ресурсом національної безпеки є здоров’я її
громадян, зокрема військовослужбовців. Аналіз стану здоровя військовослужбовців, а також якісне
надання медичної допомоги цій категорії населення має надзвичайне стратегічне значення.
Основні поняття теми: військова медицина, медичне забезпечення військ, воєнно-медична
доктрина, медична служба Збройних Сил України.

Навчально-цільові задачі:
Студенти повинні:
знати:
- принципи воєнно-медичної доктрини;
- етапи надання медичної допомоги в умовах бойових дій.
вміти:
- аналізувати стан здоров’я військовослужбовців та принципи медичного забезпечення військ;
- розрізняти різні етапи надання медичної допомоги та евакуації.

Питання для передаудиторної підготовки:

1. Загальні поняття про військову медицину.
2. Воєнно-медична доктрина.
3. Принципи медичного забезпечення військовослужбовців.
4. Чинники, що впливають на діяльність системи охорони здоров’я військовослужбовців.
5. Основні складові (елементи) системи охорони здоров’я військовослужбовців.
6. Організація та порядок надання медичної допомоги.
7. Медична служба видів Збройних Сил України (ЗСУ).
8. Основні завдання домедичної допомоги в умовах бойових дій.
9. Статут внутрішньої служби ЗСУ.
10. Організація медичної допомоги у військовій частині.

Типовий приклад

Які існують, на вашу думку, проблеми з медичним обслуговуванням військовослужбовців в

Україні?

Література
Основна
1. Громадське здоров’я : підручник для студентів вищих навч. закладів / В.Ф. Москаленко, О.П. Гульчій,
Т.С. Грузєва [та ін.]. – Вид. 3. – Вінниця : Нова Книга, 2013.
Додаткова
1. Військово-медична підготовка: підручник для студентів вищих медичних (фармацевтичних)
навчальних закладів України I-IV рівнів акредитації / М. І. Бадюк [та ін.]; за ред. Бадюка М.І. ; Укр.
військ.-мед. акад. МО України. - 2-ге вид., допов. - Київ : МП Леся , 2016. - 481 с.
2. Постанова Кабінету міністрів України від 31.10.2018 № 910 «Про затвердження Воєнно-медичної
доктрини України» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/910-2018-%D0%BF#Text
3. Медичне забезпечення антитерористичної операції: науково-організаційні та медико-соціальні
аспекти : збірник наукових праць / за заг. ред. академіків НАН України Цимбалюка В. І. та Сердюка
А. М. – К. : ДП «НВЦ «Пріоритети», 2016. – 316 с.
 Логічна структура самостійної роботи до теми 4.
ВІЙСЬКОВА МЕДИЦИНА: ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМ

Медичне забезпечення військовослужбовців
під час дії особливого періоду, надзвичайного
стану, інших кризових ситуацій має проводитися в
обсягах, що максимально відповідають основним
вимогам мирного часу. За таких умов змінюється
лише організація медичного забезпечення військ
відповідно до характеру збройного конфлікту та
конкретних умов оперативної і бойової
обстановки.
Воєнно-медична доктрина України – Єдиний медичний простір - система
сукупність поглядів, науково обґрунтованих організації надання медичної допомоги, яка
принципів, єдиних організаційних вимог щодо об’єднує всі медичні ресурси держави
організації медичного забезпечення Збройних спільним управлінням і визначеними
Сил та інших утворених відповідно до законів механізмами фінансування та забезпечує
України військових формувань, доступність, якість і ефективність усіх видів
правоохоронних та розвідувальних органів, медичної допомоги всім громадянам України,
органів спеціального призначення з у тому числі і військовослужбовцям.
правоохоронними функціями.

Чинники, що впливають на діяльність Основні складові (елементи) СОЗ Медичні служби:

СОЗ військовослужбовців військовослужбовців – це медичні служби:  Збройних Сил
 військово-медичні підрозділи  МВС
 Воєнно-політичний  військові заклади охорони здоров’я  Національної гвардії
 Економічний  органи управління медичним забезпеченням  СБУ
 Соціально-правовий  заклади охорони здоров’я СОЗ цивільного
 Інформаційний
 Держприкордонслужби, Держспецзв’язку
населення  Служби зовнішньої розвідки
 Військово-медичний
 Держспецтрансслужби

Пораненим (хворим) Лікувально-профілактичні заходи, які

Організація та проводяться медичною службою У зоні проведення АТО на засадах єдиного
військовослужбовцям МД
порядок надання МД медичного простору сформувалася територіальна
надається в медичних  диспансеризація
військовослужбовцям система надання медичної допомоги пораненим,
підрозділах військових  амбулаторне,
що функціонально об’єднала медичні підрозділи
частин і з’єднань, ЗОЗ за  стаціонарне військових частин і з’єднань, військові та
територіальним принципом  санаторно-курортне лікування цивільні заклади охорони здоров’я.
Домедична допомоги в умовах
бойових дій Стаціонарне лікування
 допомога під вогнем  поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються командиром військової частини за
 допомога в укритті висновком лікаря військової частини.
 допомога під час евакуації  в період відпустки або відрядження, на стаціонарне лікування направляються військовими комендантами або
військовими комісарами.
Надання медичної допомоги Екстрена медична допомога
військовослужбовцям у ЗОЗ, які  самостійно звертаються до найближчих ЗОЗ, в тому числі зателефонувавши до служби ЕМД за телефоном 103. При
не належать до сфери цьому військовослужбовець повинен повідомити медичним працівникам про те, що він перебуває на військовій службі
Міністерства оборони України у Збройних Силах України та доповісти безпосередньому командиру.
 Тема 5. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЗМІСТ РОБОТИ ЗАКЛАДІВ, ЩО НАДАЮТЬ АКУШЕРСЬКО-
ГІНЕКОЛОГІЧНУ ДОПОМОГУ
Мета заняття: Вивчити основи організації акушерсько-гінекологічної допомоги з врахуванням розвитку
сучасних перинатальних технологій; зміст роботи та структуру жіночої консультації та пологового будинку.
Засвоїти методику аналізу роботи жіночої консультації та пологового будинку.
Обґрунтування мети: Охорона здоров'я матері та дитини е одним із пріорітетних напрямків діяльності
закладів охорони здоров’я. Провідне місце в здійсненні заходів щодо збереження та зміцнення здоров’я жінок й
майбутніх дітей посідає акушерсько-гінекологічна допомога. Знання організації цього виду допомоги дає змогу
оцінювати обсяг лікувально-профілактичних заходів, що проводяться стосовно майбутньої матері. Обчислення та
оцінка показників роботи жіночої консультації та пологового будинку дозволяє розробляти заходи, спрямовані на
покращання діяльності цих закладів.
Основні поняття теми: акушерсько-гінекологічна допомога, жіноча консультація, пологовий будинок,
перинатальний центр.
Навчально-цільові завдання
Студенти повинні:
знати:
– Суть і значення системи охорони материнства та дитинства в зміцненні здоров’я жінок й дітей та покращання
демографічної ситуації;
– Завдання, структуру, зміст і організацію роботи жіночої консультації, пологового будинку, перинатального
центру;
– Методичні підходи до оцінки якості медичної допомоги вагітним, роділлям, породіллям;
– Правила заповнення основної облікової та звітної документації.
вміти:
– Проводити експертну оцінку надання медичної допомоги вагітним, роділлям, породіллям на різних рівнях;
– Обчислювати та оцінювати показники діяльності закладів, що надають акушерсько-гінекологічну допомогу.
Питання для передаудиторної підготовки:
1. Медико-соціальне значення системи охорони здоров’я матері та дитини.
2. Стан репродуктивного здоров’я населення України, динаміка його основних показників.
3. Лікувально-профілактичні заклади з надання акушерсько-гінекологічної допомоги, особливості їх формування
в умовах міської та сільської місцевостей, організація та зміст їх роботи.
4. Структура та завдання жіночої консультації.
5. Структура та завдання стаціонару пологового будинку.
6. Перинатальний центр – сучасний заклад третинної допомоги системи охорони здоров’я матері та дитини.

Типовий приклад
Провести експертну оцінку організації надання медичної допомоги вагітній жінці.
Вагітна С.,27 років, працівниця хімічного заводу, вагітність третя-10 тижнів. Була взята на облік до 12
тижнів вагітності, була оглянута терапевтом та офтальмологом 1 раз (в 15 тижнів вагітності), стоматологом - в 20
тижнів. Попередні вагітності завершилися самовільними викиднями на різних термінах вагітності. Хронічних
екстрагенітальних захворювань не виявлено. Проведено дослідження: УЗД обстеження вагітних - 2 рази ( на 19 та
30 тижні), лабораторні обстеження: аналіз крові з визначенням кількості тромбоцитів і гематокриту був виконаний
5 разів, сечі – 8 разів, RW двічі (на 10 та 30 тижні), на ВІЛ-інфекцію(на 10 та 30 тижні), визначення HbsAg-на 10
тижні, група крові та резус-належність при першому зверненні, від визначення біохімічних маркерів патології
плоду-відмовилися, двогодинний тест на толерантність до глюкози на 28 тижні вагітності. Загальна кількість
відвідувань жіночої консультації – 8. Оскільки вагітна працює на шкідливому виробництві, їй надано лікарський
висновок про переведення вагітної на іншу роботу. При надходженні породіллі в стаціонар пологового будинку
інфекційних захворювань не було виявлено, тому вона була спрямована в фізіологічне відділення. Народила
здорову доношену дитину, 3550г. Породіллю виписали на 3 добу після пологів, лікаря акушер-гінеколога відвідала
породілля на 13 добу після виписки.
Висновок та пропозиції: Вагітна взята вчасно на облік, оглянута не своєчасно та не всіма вузькими
спеціалістами. Вагітна має в анамнезі самовільні викидні, тому лікар повинен був направити її на медико-генетичне
консультування. Перше УЗД обстеження вагітних проводиться в терміні вагітності від 11 тиж. + 1 день -13 тижнів
+ 6 днів вагітності та не вказано показів до проведення УЗД вагітних в 30 тижнів. Не обґрунтоване призначення
аналізу крові 5 разів та не направлено вагітну на посів сечі, для виявлення безсимптомної бактеріурії.
Література
Основна
1. Громадське здоров’я: Підручник для студ. вищих мед. навч. закладів / В.Ф. Москаленко, О.П.
Гульчій, Т.С. Грузєва (та ін.) – Вид. 3. – Вінниця: Нова Книга, 2013. - 560 с.
Додаткова
1. Соціальна медицина та організація охорони здоров’я: Підручник / За ред. Ю.В.Вороненка, В.Ф. Москаленка. –
Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. - 680 с.
2. Громадське здоров’я і громадське медсестринство: Підручник. - 3-тє вид. / За ред. Є.Я. Склярова, М.Б. Шегедин
і Б.Б. Лемішка. - К.: Медицина, 2011. - 224 с.
 Логічна структура теми 5. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЗМІСТ РОБОТИ ЗАКЛАДІВ, ЩО НАДАЮТЬ АКУШЕРСЬКО-ГІНЕКОЛОГІЧНУ ДОПОМОГУ
ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я МЕТА СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВЯ ЕТАПИ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ
МАТЕРІ ТА ДИТИНИ МАТЕРІ ТА ДИТИНИ ДОПОМОГИ ЖІНКАМ ТА ДІТЯМ

це комплекс  покращання здоров’я дітей і матерів, у т.ч. І етап – медична допомога майбутній матері та підготовка її до материнства
державних і репродуктивного ІІ етап – комплекс заходів по антенатальній охороні плоду, здійснюваних
громадських заходів,  організація більш доступної та менш затратної спеціалізованими акушерсько-гінекологічними закладами, загальною мережею
спрямованих на кваліфікованої первинної медико-санітарної допомоги лікувально-профілактичних і санітарно-профілактичних закладів, санаторіями
зміцнення здоров’я (ПМСД) для вагітних
жінок і дітей та  попередження небажаної вагітності ІІІ етап – інтранатальна охорона плоду - забезпечення допомоги при пологах у
покращання акушерських відділеннях пологових будинків чи багатопрофільних лікарень,
демографічної
 широке впровадження принципів ВООЗ щодо медичних
або в дільничних лікарнях
послуг під час вагітності, пологів і післяпологового
ситуації, на IV етап – лікувальна допомога новонародженим у відділеннях новонароджених
періоду
забезпечення пологових будинків і відділеннях новонароджених дитячих лікарень
здорового всебічного  допомога в пологах, орієнтована на участь сім’ї V етап – охорона здоровя дітей дошкільного віку, здійснення профілактичних
розвитку молоді та  застосування сучасних ефективних технологій заходів
дітей. фізіологічного догляду за новонародженими VI етап - охорона здоровя дітей шкільного віку
 зниження материнської та малюкової смертності
ГЕНДЕРНА РІВНІСТЬ РЕПРОДУКТИВНЕ ЗДОРОВ’Я П’ЯТЬ ОСНОВНИХ АСПЕКТІВ ОХОРОНИ
РЕПРОДУКТИВНОГО ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я
рівний правовий статус жінок і
чоловіків і рівні можливості для це стан повного фізичного, розумового та 1. Покращання пологової, перинатальної, післяпологової допомоги та допомоги
його реалізації, що дозволяє соціального благополуччя, а не просто новонародженим
особам обох статей брати рівну відсутність хвороб репродуктивної системи чи 2. Надання високоякісних послуг у області планування сім’ї, лікування безпліддя
участь у всіх сферах порушення її функції, тобто репродуктивне 3. Ліквідація небезпечних абортів
життєдіяльності суспільства здоров’я означає можливість задовільної та 4. Боротьба з інфекціями, які передаються статевим шляхом (ВІЛ-інфекцію тощо)
безпечної здатності до відтворення 5. Зміцнення сексуального здоров’я.

Здійснюється в: Включає:
АМБУЛАТОРНА жіночих консультаціях, гінекологічних кабінетах забезпечення правового захисту жінок; консультування сімей з питань
АКУШЕРСЬКО- центральних районних лікарень, сільських лікарських планування сім’ї; профілактику та лікування безпліддя; антенатальну охорону
ГІНЕКОЛОГІЧНА амбулаторіях, амбулаторіях загальної практики/сімейної плоду; проведення заходів профілактики; лікування акушерсько-
ДОПОМОГА медицини, медико-санітарних частинах, центрах гінекологічної патології; впровадження в практику сучасних технологій;
планування сім’ї, закладах медико-генетичного диспансеризацію вагітних при окремих гінекологічних захворюваннях
консультування, оглядових кабінетах поліклінік
районних, центральних районних, міських, обласних розродження вагітних з різним ступенем акушерського та перинатального
лікарнях ризику розвитку ускладнень; надання допомоги гінекологічним хворим (у т.ч.
СТАЦІОНАРНА міських пологових будинках, перинатальних центрах спеціалізованої); надання допомоги новонародженим (з різною масою тіла та
АКУШЕРСЬКО- відомчих та приватних лікувально-профілактичних станом здоров’я новонародженого*)
ГІНЕКОЛОГІЧНА закладах,
ДОПОМОГА Інституті педіатрії, акушерства та гінекології (ІПАГ) АМН
України
*Госпіталізація вагітних на різні етапи проводиться з урахуванням стану здоров’я жінки та терміну вагітності та ступеню ризику (низького
чи високого).
 Самостійна робота до теми 5. ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОТЕРПІЛИХ
ВІД АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС

Мета заняття: ознайомитися з медичними наслідками Чорнобильської трагедії для здоров’я

населення та розглянути особливості медичного забезпечення потерпілих.
Обґрунтування мети: аварія на Чорнобильській АЕС була найбільшою техногенною катастрофою
ХХ ст., наслідки якої відчутні й натепер, тому дуже важливо забезпечити медичну реабілітацію
потерпілим та захист здоров’я населення.
Основні поняття теми: Чорнобильська катастрофа, зона радіоактивного забруднення, медичне
забезпечення, державний реєстр потерпілих (ДР), захворюваність, диспансери радіаційного захисту.

Навчально-цільові завдання
Студенти повинні:
знати:
– наслідки Чорнобильської трагедії для здоров’я населення;
– основні функції первинного рівня медичної допомоги;
– проблеми медичного забезпечення потерпілих від аварії на Чорнобильській АСЕ;
вміти:
– аналізувати показники захворюваності які є наслідками Чорнобильської аварії;
– визначати групи первинного обліку за медичною класифікацією.
Питання для передаудиторної підготовки:
1. Суть Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи».
2. Зони радіаційного забруднення.
3. Мета створення Державного реєстру постраждалих. Класифікація постраждалого населення.
4. Стан здоров’я постраждалих після аварії на ЧАЕС, захворюваність та інвалідність у різних категорій
постраждалих.
5. Особливості надання медичної допомоги постраждалим. Первинна медична допомога постраждалим. Роль
сімейного лікаря.
6. Роль спеціалізованих медичних закладів у наданні вторинної та третинної медичної допомоги постраждалим.
7. Спеціалізований диспансер радіаційного захисту, його основні функції та завдання.
8. Мета створення та основні завдання Національного наукового центру радіаційної медицини НАМН України.
9. Особливості проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності постраждалого контингенту.
10. Перспективи розвитку організації медичної допомоги населенню, що постраждало внаслідок аварії на ЧАЕС

Типовий приклад
За даними Державного реєстру в одній із областей України, за останнє десятиріччя серед ліквідаторів
Чорнобильської катастрофи зростає захворюваність на розлади психіки та поведінки. Розробіть план заходів щодо
зменшення частоти захворювань та тяжкі їх наслідків.

План заходів щодо зменшення частоти захворювань та тяжкості їх наслідків серед ліквідаторів
Чорнобильської катастрофи має включати:
 докладне вивчення захворюваності (по нозологічних формах);
 вивчення контингенту хворих (за віком, статтю, професіями, стажем роботи тощо);
 вивчення чинників впливу на захворюваність;
 розробка заходів первинної профілактики (санітарно-просвітницька робота, аналіз умов праці та побуту);
 розробка заходів вторинної профілактики щодо ускладнень, рецидивів та інвалідізації.

Література
Основна
2. Громадське здоров’я: підручник для студ. вищих мед. Навч. Закладів / В.Ф. Москаленко, О.П. Гульчій, Т.С.
Грузєва та ін. – Вінниця: Нова Книга, 2012. – 560 с.
Додаткова
1. Епідеміологічні дослідження ризиків розвитку не пухлинної захворюваності дорослого населення,
евакуйованого із зони відчуження Чорнобильської АЕС, за дії малих доз іонізуючого випромінювання / В. О.
Бузунов, О. Я. Пирогова, В. А. Цуприков// Довкілля та здоров’я. - 2010. - №4. - С. 33-38.
2. Гродзинський Д. М. Радіобіологічні та радіоекологічні дослідження Чорнобильської катастрофи/Д. М.
Гродзинський, О. Ф. Дембновецький, О. М. Левчук, Ф. Н. Пацюк // Вісник Академії Наук України. -2012. - № 6.
- С. 21.

ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОТЕРПІЛИХ ВІД АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС
Закон України «Про статус
Нормативно- і соціальний захист
правова база громадян, які постраждали
внаслідок Чорнобильської
катастрофи»
Чотири зони радіаційного
забруднення:
Класифікація
 зона відчуження
територій та  зона безумовного
постраждалих (обов’язкового)
відселення
 зона гарантованого
добровільного відселення
 зона посиленого
радіаційного контролю
Основні функції первинного
Організація рівня медичної допомоги
медичної (надається в амбулаторно-
допомоги поліклінічних закладах дільничними
постраждалим або сімейними лікарями):
 щорічний облік постраждалих
 надання медичної допомоги в
поліклініці та вдома
 направлення на стаціонарне,
санаторно-курортне,
реабілітаційне лікування
 направлення на консультацію
до спеціалізованих медичних
закладів
 проведення диспансерного
спостереження за
постраждалими
 оформлення документів щодо
зв’язку захворювання з
наслідками аварії на ЧАЕС і
направлення на МСЕК
Логічна структура самостійної роботи до теми 5.
Держава бере на себе відповідальність за
пов’язані з аварією збитки громадянам та їх
дітям і зобов’язується відшкодувати за:
 пошкодження здоровя чи втрату
працездатності громадянами та їх дітьми;
 втрату годувальника;
 матеріальні втрати.
Статус осіб, які постраждали
внаслідок аварії на ЧАЕС:
 учасники ліквідації наслідків аварії
на ЧАЕС;
 потерпілі від чорнобильської
катастрофи (евакуйовані, відселені,
постійно проживаючі на забруднених
територіях);
 діти, які потерпіли від
Чорнобильської катастрофи.
Спеціалізовані медичні
заклади:
 надають кваліфіковану
консультативну допомогу
постраждалим за
направленням лікувально-
профілактичних закладів;
 координують заходи щодо
диспансерного
спостереження за
потерпілими;
 впроваджують в роботу
лікувально-профілактичних
закладів нові методи
діагностики та лікування
постраждалих, проводять
аналіз організації
амбулаторно-поліклінічної та
стаціонарної допомоги
потерпілому населенню.
На державу покладено зобов’язання щодо:
 визначення доз опромінення, своєчасного медичного
обстеження, лікування;
 організації та проведення медико-соціальної експертизи
втрати працездатності;
 затвердження переліку спеціалізованих медичних
закладів щодо забезпечення лікування постраждалих,
створення належних умов для їх роботи.
Державний реєстр (ДР) – єдина інформаційна система, що створена з
метою найбільш ефективного вирішення проблем медико-соціального
забезпечення постраждалих осіб; містить під реєстри - соціологічний,
дозиметричний і медичний.
Головне завданням ДР – здійснення контролю за станом здоровя та
вивчення найближчих і віддалених медичних наслідків Чорнобильської
катастрофи.
Лікар-організатор (в районних (міських) медичних закладах):
 постійно веде облік переміщення потерпілого контингенту,
 проводить аналіз здоров’я потерпілих,
 контролює правильність оформлення оперативної документації,
 своєчасно вносить у Державний реєстр дані про зміни в стані
здоров’я постраждалих,
 інформує (сімейних) лікарів про недоліки в нагляді та лікуванні
хворих,
 організує щорічний медичний огляд прикріпленого контингенту за
повною програмою диспансеризації.
ДЗ «Український
спеціалізований диспансер
радіаційного захисту Національний науковий центр радіаційної
населення» МОЗ України медицини Національної академії медичних
 надає амбулаторно- наук України (ННЦРМ)
консультативну допомогу є головною установою в Україні з медичних
дітям та дорослим проблем Чорнобильської катастрофи, радіаційної
медицини, радіобіології та з питань радіаційної
 стаціонарну допомогу дітям
гігієни, радіаційної епідеміології.
від 1-го до 18-ти років, що
постраждали внаслідок аварії До складу ННЦРМ входять три інститути:
на Чорнобильській АЕС. Інститут радіаційної гігієни та епідеміології,
Інститут експериментальної радіології, Інститут
клінічної радіології; а також клініка.
Тема 6. ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ, ОБЛІК ТА АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКЛАДІВ

Мета заняття: Вивчити основні організаційні елементи надання амбулаторно-поліклінічної та

стаціонарної допомоги дітям, структуру, зміст роботи та їх завдання в медичному забезпеченні дітей.
Обґрунтування мети: В медичному забезпеченні дітей провідне місце посідає амбулаторно-поліклінічна
допомога, яка базується на принципах доступності, профілактичного спрямування, виконання завдань щодо
забезпечення гармонійного розвитку дитини, зменшенню захворюваності, смертності, інвалідності. Не менш
важливе значення має надання стаціонарної допомоги новонародженим і дітям різних вікових груп, яка надається
як в родопомічних закладах, так і в дитячих лікарнях різного профілю. Знання основ організації амбулаторно-
поліклінічної та стаціонарної допомоги дітям, їх особливостей, вміння обчислити та оцінити показники роботи
окремих закладів дозволяє розробляти заходи спрямовані на покращання їх діяльності.
Основні поняття теми: надання медичної допомоги дітям, дитяча поліклініка, дитяча лікарня, кабінет
здорової дитини, календар щеплень.
Навчально-цільові завдання
Студенти повинні:
знати:
– Основні організаційні елементи надання медичної допомоги дітям;
– Завдання, структуру, зміст і організацію роботи дитячої поліклініки та лікарні;
– Методичні підходи до оцінки якості медичної допомоги дітям;
– Правила заповнення основної облікової та звітної документації.
вміти:
– Проводити експертну оцінку надання медичної допомоги дітям на різних рівнях;
– Обчислювати та оцінювати показники діяльності закладів, що надають медичну допомогу дітям.
Питання для передаудиторної підготовки:
1. Заклади, що надають медичну допомогу дітям, їх структура та функції.
2. Особливості надання допомоги новонародженим в родопомічних закладах.
3. Структура та завдання дитячої поліклініки, її значення в медичному забезпеченні дітей.
4. Основні розділи роботи педіатра (сімейного лікаря) при наданні медичної допомоги дітям.
5. Кабінет здорової дитини, основні завдання.
6. Зміст роботи кабінету щеплень. Календар профілактичних щеплень.
7. Індивідуальна підготовка дітей до вступу у шкільний та дошкільний заклад.
8. Завдання дитячої лікарні, його значення в медичному забезпеченні дітей.
9. Основні показники діяльності дитячої поліклініки та дитячої лікарні, методика їх обчислення.
10. «Клініка дружня до молоді»
11. Організація медичної допомоги в дошкільних закладах, школах.
12. Будинки дитини, стан здоров’я їх контингенту.
Типовий приклад
Провести експертну оцінку організації медичної допомоги дітям першого року життя.
Дитина С., народилася доношеною, на 40 тижні вагітності. Мати працює робітницею на хімічному
комбінаті, в анамнезі – самовільні викидні в різні терміни вагітності. Допологовий патронаж проведено на 30 тижні
вагітності. Педіатр відвідав дитину вдома на другий день та на 24 день після виписки з пологового будинку. За рік
було 9 оглядів педіатра та 6 медсестри. Кабінет здорової дитини дитячої поліклініки відвідали в 2 місяці, після чого
батьки почали проводити гімнастику для дитини. Прикорм дитині мати ввела в 4 місяці, за рекомендацією знайомої
подруг, так як вважала що дитина отримує недостатнє харчування з грудним вигодовуванням. Оцінка фізичного та
психомоторного розвитку проводилися при кожному профілактичному огляді. Етапні епікризи є в 1,3,6,9 та 12
місяців. Огляд дитячого хірурга та офтальмолога проведено в 6 місяців. Профілактичні щеплення проведені у
пологовому будинку, на 2, 4, 6 та 12 місяці життя відповідно графіку щеплень.
Висновок та пропозиції: Лікар-педіатр повинен був вдруге відвідати дитину вдома після виписки з
пологового будинку на 2-му тижні життя та провести 10 профілактичних оглядів протягом першого року життя.
Лікарем не в повному обсязі надано консультування матері з питань вигодовування та харчування дитини та
доцільності введення прикорму з 6 місяців. Не обґрунтовані огляди дитячого хірурга та офтальмолога, проте не
проведене визначення рівня гемоглобіну крові у віці 9 місяців з метою виявлення анемії, причиною якої може бути
неадекватне за термінами та складом введення прикорму.
Література
Основна
1. Громадське здоров’я : підручник для студентів вищих мед. навч. закладів / В.Ф. Москаленко, О.П. Гульчій, Т.С.
Грузєва [та ін.]. – Вид. 3. – Вінниця : Нова Книга, 2013.
Додаткова
1. Соціальна медицина та організація охорони здоров’я / під ред. Ю.В. Вороненка, В.Ф. Москаленка. – Тернопіль:
Укрмедкнига, 2000.
2. Посібник із соціальної медицини та організації охорони здоров’я / під редакцією Ю.В. Вороненка. – Київ :
Здоров’я, 2002.

ЕТАПИ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ
ДОПОМОГИ ДІТЯМ
 антенатальна охорона плоду
 інтранатальна охорона плоду
 лікувально-профілактична допомога:
новонародженим, дітям дошкільного віку,
дітям шкільного віку
ЗАКЛАДИ, ЯКІ НАДАЮТЬ
АМБУЛАТОРНУ ДОПОМОГУ ДІТЯМ
 дитячі поліклініки (самостійні або як
підрозділи районних, міських лікарень
 структури ПМД (центри ПМД,
амбулаторії сімейних лікарів)
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
клінічного протоколу
медичного догляду за
здоровою дитиною віком до
3-х років
 цілісний підхід по догляду за
дитиною;
 інтегрована медична
допомога(одна команда
спеціалістів);
 обмежена кількість
обов’язкових профоглядів;
 раціональне харчування та
вигодування;
 введення моніторингу
фізичного розвитку;
 відмова від зайвих оглядів і
лабораторних аналізів;
 зростання ролі матері
Логічна структура теми 6. ОРГАНІЗАЦІЯ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ
АМБУЛАТОРНО-ПОЛІКЛІНІЧНА ДОПОМОГА ДІТЯМ
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ АМБУЛАТОРНО-ПОЛІКЛІНІЧНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ
 безкоштовне, систематичне, кваліфіковане, доступне лікарське, фельдшерське, сестринське спостереження за здоровими дітьми
 первинна та вторинна профілактика захворювань
 раннє виявлення та своєчасне лікування хворих дітей
 реабілітація хворих
 просвітницька робота з питань виховання здорової дитини, забезпечення її нормального фізичного та психічного розвитку
СТРУКТУРА РОЗДІЛИ ТА НАПРЯМИ РОБОТИ РОЗДІЛИ РОБОТИ ЛІКАРЯ-
ДИТЯЧОЇ ПОЛІКЛІНІКИ ДИТЯЧОЇ ПОЛІКЛІНІКИ ПЕДІАТРА ДІЛЬНИЧНОГО
 управління  організація та реалізація комплексу  Профілактичний
 реєстратура профілактичних заходів;  Лікувально- діагностичний
 профілактичний  лікувально-консультативна дітям в  Організаційний
 кабінети (лікарів-педіатрів і поліклініці та вдома;  Санітарно-просвітній
спеціалістів, інфекційних захворювань,  протиепідемічні заходи;  Звітно-статистичний
щеплень, здорової дитини, підлітковий)  лікувально-профілактична робота в
 лікувально-діагностичні кабінети дитячих дошкільних закладах та школах;
 денний стаціонар  організаційно-методична робота
ФУНКЦІЇ КАБІНЕТУ ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ КАБІНЕТУ
КРИТЕРІЇ КОМПЛЕКСНОЇ ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЩЕПЛЕНЬ ЗДОРОВОЇ ДИТИНИ
ОЦІНКИ СТАНУ ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ
 Планування щеплень разом із педіатром  Допомога дільничним педіатрам/сімейним
 Наявність або відсутність у момент  Організація профілактичних щеплень лікарям у проведенні занять шкіл молодих
обстеження хронічних захворювань  Заповнення карт профілактичних щеплень батьків
 Рівень функціонального стану  Постановка імунологічних реакцій  Індивідуальні та колективні бесіди з батьками
основних систем організму  Контроль за проведенням щеплень у дитячих дітей раннього віку
 Ступінь опірності організму дошкільних закладах і школах  Навчання батьків методиці догляду за дітьми,
несприятливим впливам  Комісійне вирішення питань про терміни режиму, масажу, годування (стенди, методичні
(резистентність і реактивність) матеріали, посібники)
проведення щеплень для дітей з
 Рівень досягнутого фізичного протипоказаннями
 Робота по профілактиці рахіту у дітей, видача
розвитку та ступінь його вітамінів.
 Підвищення кваліфікації медичного персоналу
гармонійності  Індивідуальна підготовка дітей до вступу в
СТАЦІОНАРНА ДОПОМОГА ДІТЯМ дошкільний заклад (спільно з лікарем)
ЗАКЛАДИ, ЯКІ НАДАЮТЬ СТАЦІОНАРНУ ДОПОМОГУ ДІТЯМ СТРУКТУРА ДИТЯЧОЇ ЛІКАРНІ
 Дитячі лікарні соматичні та спеціалізовані різного рівня (республіканські, обласні, міські,  приймальне відділення
районні)  соматичні лікувальні відділення
 Дитячі відділення загальнодержавних і регіональних закладів (медичних центрів)  лікувальні спеціалізовані відділення
 Дитячі відділення територіальних лікарень  лікувально-допоміжні підрозділи
 Лікувально-діагностичні центри для дітей (кардіологічний, відновлювального лікування)  діагностичні підрозділи
 Самостійна робота до теми 6. ОХОРОНА ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я

Мета заняття: Ознайомитися з методами вивчення психічного здоров’я, з причинами, які впливають на
психічне здоров’я; підвищити рівень обізнаності щодо психічного здоров’я в суспільстві.
Обґрунтування мети: Вивчення психічного здоров’я населення необхідне для організації охорони
психічного здоров’я на рівні первинної медичної допомоги, забезпечення населення якісною допомогою
відповідно до протоколів (зокрема посилення ролі соціальних працівників, ерготерапевтів, психологів і
психотерапевтів у наданні допомоги), вивчення кадрового забезпечення працівниками, які залучаються до надання
допомоги у галузі психічного здоров’я, засоби для підвищення рівня обізнаності щодо психічного здоров’я у
суспільстві, а також профілактичні та реабілітаційні заходи, які забезпечують покращення якості життя та
дотримання прав і свобод людини. Тому кожний лікар повинен володіти методикою обліку та аналізу
захворюваності з психічного здоров’я.
Основні поняття теми: психічне здоров’я, міжнародна класифікація розладів психіки та поведінки,
критерії психічного здоров’я, стигматизація, профілактичні та реабілітаційні заходи.
Навчально-цільові завдання
Студенти повинні:
знати:
- поняття «психічне здоров’я»;
- методи вивчення психічного здоров’я;;
- основні завдання організації адекватної медичної допомоги;
- концепції та критерії психічного здоров’я, його залежності від впливу соціально-економічних, соціально-
політичних, екологічних і психологічних чинників, а також способу життя;
- напрями покращення медичної допомоги при психічних розладах.
вміти:
- давати оцінку ефективності надання психіатричної допомоги;
- визначати чинники, які впливають на психічне здоров’я населення;
- розробляти рекомендації з підвищення якості психічного здоров’я населення.
Питання для передаудиторної підготовки:
1. Визначення поняття: психічне здоров’я.
2. Основні фактори ризику, які впливають на психічне здоров’я.
3. Основні складові психічного здоров’я і благополуччя.
4. Назвіть 10 ознак Міжнародного стандарту психічного здоров’я.
5. Вікові аспекти психічного здоров’я.
6. Що таке психопрофілактика? Види психопрофілактики.
7. Від чого залежить ефективність надання психіатричної допомоги?
8. Які основні завдання Державної програми зміцнення психічного здоров’я та попередження виникнення
психічних розладів в Україні?
9. Назвіть основні напрями покращення медичної допомоги при психічних розладах.
10. Яка мета змін діяльності служб охорони психічного здоров’я у Європейському регіоні?
Типовий приклад
Дівчина 16 років, більше трьох тижнів почувається пригніченою, відчуває відсутність інтересу до занять,
які раніше приносили їй задоволення. Не може робити повсякденні справи, не відчуває радості, має низьку
самооцінку через те, що однокласники висміюють її зовнішній вигляд, постійно відчуває сонливість та відчуття
тривоги, страждає від безсоння. Останнім часом у дівчини постійні конфлікти з батьками через навчання,
замкнутість в собі та незацікавленість до життя. Визначте психоемоційний стан дівчини та чинники, які
впливають на його виникнення. Розробіть заходи щодо покращення психоемоційного стану дівчини.
Відповіді: Можна припустити, що дівчина знаходиться в стані депресії. На даний психоемоційний стан у
дівчини впливають екзогенні керовані фактори такі, як взаємовідносини між однокласниками та конфлікти в
родині. По-перше якщо відчуття втоми, апатія та тривога не проходять самостійно понад два тижні, треба
звернутися до сімейного лікаря або терапевта, щоб він оцінив стан і за потреби направив до фахівця вузького
профілю. Наступна дія це відвідування психолога для покращення взаємовідносин між дівчиною та батьками, щоб
за допомогою психотерапевтичних методів налагодити стосунки. Необхідно поділитися почуттями з людиною,
якій довіряє дівчина. Для того, щоб позбутися безсоння лікар може призначити ліки для корегування сну. Треба
прибрати фактори, які впливають на даний стан, зменшити конфлікти в родині, зайнятися зовнішнім виглядом,
нормалізувати режим харчування та сну, займатися фізичними вправами, продовжувати займатися улюбленими
справами або намагатися захоплювати новими хобі.
Література
Основна
1. Громадське здоров’я: підручник для студ. вищих мед. нав. закладів / В.Ф. Москаленко, О.П. Гульчій, Т.С.
Грузєва, [та ін.]. – К.:ВД «Авіцена», 2012. – 560 с.: іл.
Додаткова
1. Авельцева Т.П., Басюк Т.П., Безпалько О.В. та ін.; за заг. ред. О.В. Безпалько. Основи громадського здоров'я:
теорія і практика : навч.-метод. посібник. Ужгород : Патент, 2008. 321 с.
2. Афанасьєва Н.Є. Основи психогігієни та психопрофілактики: навч. пос. Х.: НУЦЗУ, 2016. 91 с.
 Логічна структура самостійної роботи до теми 6. ОХОРОНА ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я

ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я (ВООЗ) МЕТА ПІДТРИМАННЯ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я

це стан благополуччя, при якому кожна людина
може реалізувати власний потенціал, упоратися
із життєвими стресами, продуктивно та плідно
працювати, а також робити внесок у життя своєї
спільноти.
 скорочення поширеності депресивних розладів, шизофренії, хвороби Альцгеймера, наркотичної залежності, епілепсії,
розумової відсталості, кількості вживання психотропних речовин і самогубств;
 поширення інформації про ефективні методи для профілактики, медичного лікування та запобігання щодо психічних
відхилень;
 соціальна адаптація

ВИДИ ПСИХІЧНИХ РОЗЛАДІВ

Відповідно до чинного міжнародного класифікатора МКХ 10, існує кілька різновидів. До найпоширеніших відносять:
 Симптоматичні і органічні психічні розлади;  Соматоформні, невротичні і стресові розлади;
 Розумова відсталість;  Підліткові і дитячі емоційні порушення;
 Розлади, пов’язані з вживанням ОСНОВНІ СПОСОБИ
психоактивних ЗМІЦНЕННЯ
наркотичних речовин;  Широкий
ПОВЕДІНКОВІ спектрЩО
ФАКТОРИ, порушень, пов’язаних з фізіологічними патологіями організму;
НЕГАТИВНО
ВИДИ ЕМОЦІЙ
 Розлади психічного розвитку; ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗДОРОВ’Я 
ВПЛИВАЮТЬ НА ПСИХІЧНЕ
Прикордонні психічніЗДОРОВ’Я
розлади;
 Інші психічні розлади.

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСНОВНІ СПОСОБИ ЗМІЦНЕННЯ ПОВЕДІНКОВІ ФАКТОРИ, ЩО НЕГАТИВНО

ОСІБ З ПСИХІЧНИМИ
РОЗЛАДАМИ ТА ОСНОВИ
ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ
ДІАГНОСТИКИ
 Експериментально-
психологічне
дослідження;
 Клініко-психопатологічне
дослідження (метод
опитування,
спостереження;
 Лабораторні і
морфологічні методи;
 Рентгенологічні методи
(краніографія);
 Електроенцефалографія;
 Генетичні методи
ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ВПЛИВАЮТЬ НА ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ВИДИ ЕМОЦІЙ
 Фізична активність  тривалі негативні стресові ситуації,  Прості (викликаються безпосередньо
 Хобі  невміння підтримувати адекватні дією на організм тих чи інших об'єктів,
 Позитивне проведення часу стосунки з оточуючими, пов'язаних із задоволенням його
 Усунення шкідливих звичок  конфлікти, первинних потреб)
 Раціональне харчування  недостатній відпочинок,  Складні (в процесі життя і діяльності
 Правильний режим активності та  малорухомий спосіб життя, людини елементарні її переживання
відпочинку  зовнішні подразники (шум та ін.) перетворюються на складні
 Емоціональна стійкість і емоції, пов'язані з розумінням їх
саморегуляція об'єктів, усвідомленням їх життєвого
значення.
ПСИХОПРОФІЛАКТИКА
 Первинна включає охорону здоров'я майбутніх поколінь.
 Вторинна — це система заходів, спрямованих на попередження небезпечного для життя або несприятливого перебігу психічного
або іншого захворювання, яке вже почалося.
 Третинна — система заходів, спрямованих на попередження виникнення інвалідності при хронічних захворюваннях. У цьому
велику роль відіграє правильне використання лікарських та інших засобів, застосування лікувальної і педагогічної корекції і
систематичне використання заходів реадаптації.
 Тема 7. МЕДИКО-СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ ЛІТНЬОГО ВІКУ

Мета заняття: ознайомитись з основними проблемами, які виникли у світі у зв’язку зі зміною
демографічної ситуації в різних країнах, у тому числі в Україні, внаслідок високого рівня постаріння населення.
Зрозуміти тенденції та прогнози в подальших вікових змінах населення, його здоров’я, організації медичної
допомоги, соціального обслуговування стосовно людей похилого віку в наданні довготривалої допомоги (ДТД).
Обґрунтування мети. У світі немає єдиного підходу до визначення понять: людина похилого, старечого
віку, літня. В Україні не існує спеціальної державної програми присвяченої літнім людям. Постаріння населення
спричиняє низку важливих як економічних, так і медико-соціальних проблем: зменшення чисельності
працездатного населення, зниження показників народжуваності та зростання смертності, наростаюча потреба у
медичній допомозі та догляді за одинокими літніми людьми.
Основні поняття теми: демографічна ситуація, населення літнього віку, геронтологія, геріатрія, лікар-
геріатр, організація медичної допомоги, соціальне обслуговування, довготривала допомога (ДТД).
Навчально-цільові завдання
Студенти повинні:
знати:
- вікову класифікацію населення;
- тенденції та прогнози в подальших вікових змінах населення;
- організацію геріатричної допомоги в Україні;
- соціальне обслуговування людей похилого віку;
вміти:
- визначати ефективні методи медико-соціального забезпечення населення літнього віку;
- використовувати інноваційні технології в практиці соціального обслуговування осіб літнього віку;
- створювати необхідні умови для адаптації та соціальної реабілітації для осіб похилого віку.
Питання для передаудиторної підготовки:
1. Вплив постаріння населення на демографічне навантаження, на захворюваність населення та потребу в
медичному забезпеченні.
2. Медико-соціальне значення постаріння населення.
3. Поняття геронтології та геріатрії.
4. Особливості стану здоров’я людей літнього віку.
5. Система організації геріатричної допомоги в Україні.
6. Особливості амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної допомоги людям похилого та старечого віку.
7. Основні тенденції організації геріатричної допомоги в світі та Україні.
8. Основні типи державних закладів, що надають медико-соціальну допомогу особам похилого та старечого віку.
9. Лікувально-профілактичні заклади та підрозділи, що надають медико-соціальну допомогу літнім людям в
Україні.
10. Перспективи покращення медичної допомоги літнім людям.

Типовий приклад
Існує певна специфіка в організації медичної допомоги людям похилого віку. Які завдання стоять перед
соціальним працівником в організації догляду за особами літнього віку?
Розв’язання: Завдання, що постають перед соціальним працівником в організації соціального забезпечення
та піклування осіб літнього віку: надавати допомогу у вигляді організації дозвілля; активізувати комунікативну
сторону спілкування; зробити процес входження людини в нову соціальну групу безболісним; організовувати
діяльність людини похилого віку так, щоб вона отримувала емоційне задоволення (вплив соціального працівника
на емоційну сферу через індивідуально-особистісний підхід дає можливість зрозуміти людині свою соціальну
значущість); організовувати особистісну працю людини похилого віку як головного показника досягнення
емоційної стабільності, успішної адаптації.
Тому для того, щоб успішно працювати з людьми похилого віку, соціальному працівникові потрібно знати
їхнє соціально-економічне становище, особливості характеру, матеріальні і духовні потреби, стан здоров'я, бути
добре обізнаним про досягнення науки і практики в цьому напрямку. Зміна соціального статусу людини в старості,
насамперед, негативно позначається на їх моральному і матеріальному становищі, негативно впливає на психічний
стан, знижує його опірність до захворювань і адаптацію до змін навколишнього середовища.

Література
Основна
1. Громадське здоров’я: підручник для студ. вищих мед. Навч. Закладів / В.Ф. Москаленко, О.П. Гульчій, Т.С.
Грузєва та ін. – Вінниця: Нова Книга, 2012. – 560 с.: іл.
Додаткова
1. Чайковська В.В. Аналіз ситуації і необхідність розробки механізму створення єдиної системи надання
геріатричної допомоги (медико-соціальної допомоги населенню літнього віку України)
2. Єгорова Л. В. Організація медико-соціальної допомоги людям похилого віку в територіальних центрах
соціального обслуговування пенсіонерів віку // V Національний конгрес геронтологів і геріатрів України. Тези.
12–14 жовтня 2010 року. – К. 2010.
 Логічна структура теми 7. МЕДИКО-СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ ЛІТНЬОГО ВІКУ

МЕДИКО-
Медичні працівники
СОЦІАЛЬНА
ДОПОМОГА
Дільничий терапевт
Довготривала допомога (ДТД)
Сімейний лікар
Об’єднання та координація дій різних служб
Лікар - геронтолог

Інтеграція ДТД до системи первинної

медичної допомоги Психолог

Забезпечення злагодженої роботи всіх

секторів (державний, суспільний, приватний) Заклади медико-соціальної допомоги

Фінансове забезпечення та розробка

механізмів фінансування Геріатричні Госпіталі для Хоспіси
лікарні ветеранів війни

Формування законодавчих механізмів

служби ДТД вдома Лікарні (відділення) Будинки-інтернати
сестринського догляду
 Самостійна робота тема 7. ПАЛІАТИВНА ТА ХОСПІСНА ДОПОМОГА

Мета заняття: ознайомитись з організацією надання паліативної та хоспісної допомоги населенню.

Ознайомитись з принципами та формами надання паліативної допомоги та структурою хоспісів.
Обґрунтування мети: Збільшення у суспільстві кількості людей похилого віку, пацієнтів з онкологічними
захворюваннями, наслідками інсультів та інфаркту міокарду, іншими хронічними невиліковними захворюваннями,
проведення АТО, зумовлює значну потребу населення у спеціалізованій паліативній та хоспісній допомозі .
Основні поняття теми: паліативні хворі, паліативна допомога (ПД), термінальний період, обмежений
прогноз життя ,принципи ПД, організаційні форми ПД, хоспіс.

Навчально-цільові завдання
Студенти повинні:
знати:
- чинники, які впливають на потребу в паліативній допомозі;
- суть поняття паліативна допомога, хоспіс;
- принципи надання ПД;
- організаційні форми та провідні засади ПД;
- основні складові ПД.
вміти:
- оцінювати ефективність організації надання ПХД паліативним пацієнтам.
- надавати рекомендації щодо подальшої допомоги пацієнтам в термінальний період хвороби та пацієнтам з
обмеженим прогнозом життя.
- розробляти заходи для поліпшення організації і діяльності ПХД.

Питання для передаудиторної підготовки:

1 .Характеристика медико-демографічної ситуації в Україні.
2. Визначення поняття: паліативні хворі.
3. Критерії надання пацієнту статусу паліативного хворого.
4. Сутність поняття «термінальний період» та «обмежений прогноз життя».
5. Паліативна допомога як комплекс медичних, соціальних, психологічних та духовних заходів.
6. Особливості організаційних форм надання ПД.
7. Хоспіс -як складова частина паліативної допомоги в світі.
8. Злоякісні новоутворення в структурі смертності населення України.
9. Сучасний стан ПХД в Україні.
10. Стратегії розвитку паліативної допомоги в Україні принципи, мета.

Типовий приклад
Хворий К. поступив до гастроентерологічного відділення лікарні зі скаргами на загальну слабкість,
блювання, біль у животі. Останнім часом відзначає відсутність апетиту, схуднення на 10 кг за останні 3 місяці. Під
час проведення обстежень, було встановлено діагноз - рак шлунку ІІІ стадії. За прогнозами лікарів тривалість життя
пацієнта при типовому перебігу захворювання біля одного року.
Оцінить стан хворого, надайте необхідні рекомендації щодо подальшої медичної допомоги.

Висновок: за даними обстеження у пацієнта інкурабельне захворювання - рак шлунку ІІІ стадії, враховуючи
прогноз життя (біля одного року) пацієнту необхідно надати паліативну допомогу в стаціонарних або
амбулаторних умовах, та виїзними мобільними бригадами надання паліативної допомоги, допомога повинна
враховувати ефективне знеболення, симптоматичне лікування захворювання, психологічну підтримку хворого та
його сім’ї, а також консультації та навчання щодо догляду членів родини хворого.

Література
Основна
1. Громадське здоров’я: підручник для студентів вищих мед. навч. закладів / В.Ф. Москаленко, Т.С. Грузєва [та ін.].
– Вид. 3. – Вінниця: Нова Книга, 2013. – 560 ст.
Додаткова
1. Актуальні питання паліативної та хоспісної допомоги у практиці сімейного лікаря: посібник / [Вороненко Ю.В.,
Шекера О.Г., Губський Ю.І. та ін.]. - К.: Заславський А.Ю., 2017. - 208 с.
2. Паліативна та хоспісна допомога : підручник /Ю. В. Вороненко, Ю. І. Губський ; Нац. мед.акад. післядипломної
світи ім. П. Л. Шупика. - Вінниця : Нова книга, 2017. - 392 с.
3. Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 04 червня 2020 року N 1308 «Про удосконалення організації
надання паліативної допомоги» (режим доступу:
http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/RE34892.html).
 Логічна структура самостійної роботи до теми 7. ПАЛІАТИВНА ТА ХОСПІСНА ДОПОМОГА

Діагноз пацієнти з злоякісними новоутвореннями у ІІІ-ІУ стадії захворювання, ВІЛ-інфекцію/СНІД, вроджені вади розвитку, серцево-
судинні, неврологічні, респіраторні, атрофічно-дегенеративні та інші прогресуючі захворювання та післятравматичні стани, що не
можуть бути вилікувані сучасними і доступними методами та засобами, і супроводжуються вираженими больовими симптомами,
тяжкими розладами життєдіяльності.

Паліативно- Первинна паліативна Загальна Спеціалізована паліативна і

хоспісна допомога допомога паліативна допомога хоспісна допомога

 надається паліативним надається паліативним надається паліативним хворим у хоспісах,

хворим в амбулаторно-
поліклінічних умовах
 вдома лікарями загальної
практики ( сімейної
медицини)
 лікарями-
спеціалістами поліклінік
хворим лікарями- відділеннях і палатах паліативної та хоспісної меди-
спеціалістами відповідно до цини ,стаціонарних лікувально-профілактичних закладах
їх спеціалізації загального профілю та спеціалізованих лікувальних закладів
амбулаторно та (геріатричного, фтизіатричного, психіатричного, інфекційного,
у стаціонарних закладах педіатричного профілю, центрах боротьби та профілактики
охорони здоров’я, ВІЛ-інфекції/СНІДу тощо) лікарями та молодшими
другого і третього рівня
медичними спеціалістами, які одержали
спеціальну підготовку з надання, та вдома фахівцями
спеціалізованих мобільних бригад паліативної допомоги із
залученням психологів, волонтерів, родичів, реабілітологів,
соціальних працівників та інших фахівців за потребою, а також
волонтерів.

Складові ПХД медична складова психологічна складова соціальна складова духовна складова

контроль хронічного больового подолання або зменшення відчуття

синдрому, лікування тяжких
симптомів захворювань та
розладів функцій життєдіяльн
ості в декомпенсованих та тер
мінальних стадіях захворювання
й професійний догляд;
страху, депресивних станів і стресів у передбачає матеріальну духовна складова, що
паліативних пацієнтів та їх рідних, підтримку сім’ї хворого, здійснюється
профілактику синдрому професійно- правове консультування та священнослужителями
го/емоційного вигоряння в персоналу допомогу в різних релігій та конфесій
та волонтерів, які залучені до оформленні документів відповідно до потреб
надання ПХД хворого
 Тема 8. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ХВОРИМ З
ІНФЕКЦІЙНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ

Мета заняття: розкрити основні особливості організації медичної допомоги хворим з

інфекційними захворюваннями; ознайомити з видами медичних закладів, що надають медичну допомогу
при різних інфекційних захворюваннях дорослому і дитячому населенню; охарактеризувати діяльність
цих закладів за основними показниками.
Обґрунтування мети: Хвилеподібні зміни інфекційної захворюваності населення потребують
збереження доступності медичної допомоги хворим з інфекційними захворюваннями, постійного
удосконалення не тільки лікувально-діагностичних та профілактичних заходів, але й організаційних.
Безпрецедентна в історії людства пандемія Covid-19 довела необхідність розвитку та підтримки на
належному рівні в режимі постійної готовності системи надання медичної допомоги хворим на
інфекційні хвороби.
Основні поняття теми: пацієнт з інфекційним захворюванням, інфекційна лікарня, інфекційне
відділення, лікар-інфекціоніст, протитуберкульозна служба, лікар-фтизіатр

Навчально-цільові завдання
Студенти повинні:
знати:
– основні підходи до організації медичної допомоги хворим з інфекційними захворюваннями;
– основні заклади, що надають допомогу хворим з інфекційними захворюваннями;
– структуру, основні функції та специфіку організації роботи інфекційних лікарень.
вміти:
– визначати маршрут пацієнта з інфекційним захворюванням;
– аналізувати ефективність діяльності лікувально-профілактичних закладів, що надають допомогу
інфекційним хворим;
– оцінювати якість надання медичної допомоги інфекційним хворим.

Питання для передаудиторної підготовки:

1. В чому полягає актуальність підтримки та удосконалення системи надання медичної допомоги
хворим на інфекційні хвороби.
2. Основні особливості інфекційної захворюваності населення України та світу.
3. Основні облікові форми, які дають можливість вести статистичний облік захворюваності на
інфекційні хвороби.
4. Нормативно-правова база організації медичної допомоги хворим з інфекційними хворобами.
5. Інфекційна лікарня, як основний осередок надання медичної допомоги хворим з інфекційними
хворобами: структура, функції.
6. Інфекційне відділення багатопрофільної лікарні: особливості функціонування.
7. Характеристика діяльності протитуберкульозної служби: заклади та види допомоги, яку вони
надають.
8. Особливості організації медичної допомоги пацієнтам з ВІЛ-інфекцію/СНІД.
9. Характеристика лікарських медичних кадрів, що надають медичну допомогу хворим з інфекційними
хворобами: спеціальна підготовка, функції, особливості роботи.
10. Досвід роботи інфекційної служби в умовах Пандемії Covid-19.

Типовий приклад

Проаналізуйте наведені дані стосовно захворюваності та організації медичної допомоги хворим на

туберкульоз та зробіть висновок.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, поширеність та захворюваність на туберкульоз з
2007 року в Україні йде на спад: у середньому на 4,4% та 3,3% на рік відповідно. У 2015 році розрахункова
захворюваність становила 91 на 100 тисяч населення (за даними рутинного епіднагляду – 70,5 на 100
тисяч). Таким чином у 2015 році своєчасно не виявлено 22,5% випадків захворювання, що спричинило
подальше поширення туберкульозу серед населення. Крім того значною проблему в доланні
туберкульозу є його мультирезистентний характер. Захворюваність у 2015 році, включно з новими
випадками та рецидивами серед дітей (до 14 років), становила 8,8 на 100 тисяч населення. За даними
Центру медичної статистики МОЗ України, в Україні за 2020 рік кількість уперше зареєстрованих
захворювань на ТБ, включно з його рецидивами, становила 17 593, або 42,2 на 100 000 населення, що на
29,8% менше показника 2019 року (60,1 на 100 000 населення). Захворюваність на ТБ серед дітей від 0 до
14 років зменшилася на 34,4% — з 9,0 до 5,9 на 100 000 дитячого населення.

Дані, що стосуються надання стаціонарної допомоги хворим на туберкульоз

Найменування показника Усі Дорослі Дитячі

2015 2020 2015 2020 2015 2020
Кількість ліжок на кінець звітного року на 10000 3,74 1,56 4,30 1,75 1,39 0,79
відповідного населення
Середнє число днів зайнятості лікарняного ліжка за рік 272,0 200,2 271,8 206,2 276,1 134,1
Кількість хворих всіма формами активного туберкульозу 3,27 2,26 3,47 2,35 0,55 0,65
на 1 лікарняне фтизіатричне ліжко

Висновок:
Я видно з таблиці майже за 5 років в Україні вдвічі скоротилась забезпеченість населення
фтизіатричними ліжками. На чверть зменшилась середньорічна зайнятість ліжка (а дитячого майже в
половину), але це свідчить про нераціональне використання ліжкового фонду. На 1 лікарняне
фтизіатричне ліжко вже припадає 2,3-2,5 пацієнта протягом року, що на 30% менше, ніж 5 років тому
(для дитячих ліжок цей показник незначно збільшився, але складає лише 0,65. Зрозуміло, що це
обумовлено тривалістю перебування хворих на туберкульоз у стаціонарі, яка є рекордною серед усіх
профілів ліжок.
З огляду на наведені дані стосовно позитивної динаміки захворюваності на туберкульоз серед
населення України, вочевидь виникає необхідність в реорганізації протитуберкульозної служби до її
оптимальних обсягів. Звичайно, фтизіатричні ліжка (як інфекційні в цілому) належать до такої категорії,
які не можна значно скорочувати, що підтвердила ситуація з пандеміею COVID-19. Вони мають певною
мірою існувати в режимі «Stand by». Крім того зрозуміло, що за інфекційним хворим «гроші не йдуть»,
як за іншими пацієнтами, як загалом по реформі. У такому разі медичні заклади можуть бути не готові до
масового надходження хворих і досить важко їх буде переорієнтувати. З 2021 року передбачено зміни у
фінансуванні протитуберкульозної медичної допомоги. Більшість цих послуг буде профінансовано з
«Програми медичних гарантій», зокрема, амбулаторне лікування хворих на туберкульоз та стаціонарну
допомогу (за умови показань для госпіталізації).

Література
Основна
1. Громадське здоров’я : підручник для студ. вищих мед. навч. закладів / В. Ф. Москаленко, О. П.
Гульчій, Т. С. Грузєва [та ін.]. - К.: ВД «Авіцена», 2012. – С. 168-184.
Додаткова
1. Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»
2. Грицко Р.Ю., Мартинюк І.І. Роль лікарів-інфекціоністів у наданні медичної допомоги інфекційним
хворим у лікувальних закладах первинної медичної допомоги на засадах сімейної медицини в Україні /
Сімейна медицина №4 (72), 2017 C/ 78-82.
3. Туберкульоз в Україні (аналітично-статистичний довідник) / Центр громадського здоров’я МОЗ
України. Київ, 2021. URL:
https://phc.org.ua/sites/default/files/users/user90/TB_surveillance_statistical-information_2018_dovidnyk.pdf
4. Про затвердження нормативно-правових актів з питань вдосконалення організації медичної допомоги
людям, які живуть з ВІЛ: наказ МОЗ України від 10 лип. 2013 р. № 585. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1254-13#Text
5. Основні засади організації медичної допомоги хворим на туберкульоз (посібник з організаційно-
методичної роботи) / За ред. Ю. І. Фещенка, В. М. Мельника. – К., 2012. – 156 с.
 Логічна структура теми 8.
ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ХВОРИМ З ІНФЕКЦІЙНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ

Інфекційні хвороби - розлади здоров'я, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, ін.
паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.

Особи, які хворіють на інфекційні мають право на: безоплатне лікування; отримання зобов'язані: вживати заходів для запобігання поширенню інфекційних
достовірної інформації про результати медичного огляду, хвороб; виконувати вимоги та рекомендації щодо порядку та умов
хвороби чи є бактеріоносіями обстеження та лікування, а також на отримання рекомендацій лікування; додержуватися режиму роботи закладів, у яких вони лікуються;
щодо запобігання поширенню інфекційних хвороб. проходити у встановлені строки необхідні обстеження.
Заклади,
що надають Кабінет інфекційних захворювань Центр профілактики та Диспансери (протитуберкульозний, Інфекційні лікарні Інфекційні відділення
допомогу амбулаторних закладів боротьби зі СНІДом шкірно-венерологічний) (для дорослих та дітей) лікарень (районних, міських)

Види медичної допомоги Амбулаторна Контрольоване (лікарем лікувально-профілактичного закладу) лікування на дому Стаціонарна

Основні контингенти хворі на інфекційні реконвалесценти пацієнти з підозрою на контактні з хворими особи, що обстежуються (консультуються)
хвороби інфекційних хвороб інфекційну хворобу на інфекційні хвороби з профілактичною метою

Основні функції закладів Профілактика Діагностика Консультування Лікування

Лікарі, які Лікуванням хворих на інфекційні хвороби можуть займатися особи, які мають, медичну освіту та відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим
надають центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, у т.ч. особи, приватні лікарі.
допомогу
(переважно) Сімейні лікарі Інфекціоністи Фтизіатри Дерматовенерологи

Інфекційна лікарня (відділення) призначена для ізоляції інфекційних хворих і надання їм діагностичної та лікувальної допомоги.

Основні служби Структура інфекційного Завдання інфекційного відділення

інфекційній лікарні: відділення (основні елементи)  надання діагностичної, лікувальної, консультативної допомоги інфекційним
 лікувально-  Оглядові бокси (не менше 2) хворим
Структура діагностична (відділення,  Бокси на 1-2 ліжка  надання консультативної допомоги інфекційним хворим, які знаходяться в
та лабораторії, діагностичні (рекомендовано не менше 50%) інших стаціонарах
функції кабінети);  Напівбокси на 1-4 ліжка  забезпечення належного протиепідемічного режиму у відділенні у відділенні з
інфекційного  адміністративно-  Бокс для особливо небезпечних метою профілактики внутрішньолікарняних інфекцій
стаціонару господарська захворювань  вивчення та впровадження досягнень медичної науки та передового досвіду в
(адміністрація, харчоблок,  Палата регідратації (для практику роботи відділення
дезінфекційний відділ з хворих на гострі кишкові інфекції)  проведення організаційно-методичної роботи щодо підвищення щодо
пральнею, центральна  Палата інтенсивної терапії підвищення рівня знань медичних працівників загальної медичної мережі з
стерилізаційна тощо);  Маніпуляційний та інфекційних та паразитарних хвороб
 організаційно- процедурний кабінети  проведення профілактичних заходів в районі обслуговування (участь у
методична. своєчасному виявленні спалахів інфекційних хвороб та у заходах по їх ліквідації)
 Самостійна робота до теми 8. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я. МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ

Мета заняття: Ознайомитись із правовими основами діяльності галузі охорони здоров’я, засвоїти етапи
становлення та розвитку права на охорону здоров’я в міжнародному та регіональному законодавствах.
ознайомитися з поняттями «страхова медицина», «медичне страхування»; проаналізувати взаємодію між
страховиком та страхувальником; розглянути особливості запровадження страхової медицини в Україні.
Обґрунтування мети: Для фахівців медичної галузі рівень правових знань має особливе
значення як з точки зору формування загального правового світогляду, так і з огляду досягнення
відповідного професійного рівня. В своїй професійній діяльності медичні працівники мають керуватися
нормами багатьох видів права, в т.ч. конституційного, державного, адміністративного, цивільного,
сімейного та кримінального. Знання та розуміння положень і норм права на охорони здоров’я, які
викладено в нормативно-правових актах, є основою формування правового мислення, попередження
правопорушень, уміння відстоювати та захищати працівниками охорони здоров’я права своїх пацієнтів і
свої власні права.
Основні поняття теми: право на охорону здоров’я, нормативно-правові акти, декларації. пакти,
конвенції, закони, медичне страхування, страхувальник, страховик, надавач медичних послуг.
Навчально-цільові завдання
Студенти повинні:
знати:
– мету та завдання медичного страхування і страхової медицини;
– принципи, організаційно-правові умови та елементи страхової медицини;
– види медичного страхування: обов’язкове та добровільне;
– суб’єкти страхування: застрахований, страхувальник, страховик, надавач медичних послуг;
вміти:
– розробляти програми медичного страхування.
Питання для передаудиторної підготовки:
1. Право на охорону здоров’я як складова частина соціальних прав.
2. Система правового забезпечення охорони здоров’я в Україні.
3. Галузі права, з якими виникають відносини при реалізації права на охорону здоров’я.
4. Нормативно-правове законодавство України з питань охорони здоров’я.
5. Відображення питань охорони здоров’я в кодексах України (цивільному, господарському та ін.).
6. Мета та завдання медичного страхування і страхової медицини.
7. Принципи, організаційно-правові умови та елементи страхової медицини.
8. Види медичного страхування: обов’язкове та добровільне.
9. Суб’єкти страхування: застрахований, страхувальник, страховик, надавач медичних послуг.
10. Об’єкт страхування - страховий ризик для здоров’я застрахованого. Програма страхування здоров’я.
Типовий приклад
Завдання. Розробити проект програми добровільного медичного страхування «Екстрена медична допомога для
дорослого населення (фізичні особи)».
Програма добровільного медичного страхування «ЕМД для дорослого населення
(фізичні особи)»

Вік Застрахованої особи Від 19 до 60

Медичні послуги:
Виклик лікаря додому 2 виклики
Швидка та невідкладна допомога (з екстреною госпіталізацією) 1 раз за період дії Договору
Денний стаціонар з медикаментозним забезпеченням Ні
Стаціонарна допомога (екстрена) Ні
Амбулаторно-поліклінічна допомога Ні
Медикаментозне забезпечення амбулаторно – поліклінічного лікування Ні
Заклади охорони здоров’я Державні, приватні
Територія дії Договору Україна
Наявність декларації про стан здоров’я перед укладення договору страхування (вирішує андерайтер)
Можливість розстрочки платежу (вирішує андерайтер)
Страхові суми, грн. (вирішує андерайтер)
Страхові платежі, грн. (вирішує андерайтер)

Література
Основна
1. Громадське здоров’я / за ред. В.Ф.Москаленка. – Вінниця, «Нова книга». – 2012. – 560 с.
2. Законодавство у сфері охорони здоров'я (електронний ресурс). – Режим доступу:
https://www.ombudsman.gov.ua/ua/page/sehl/provisions/zakonodavstvo-u-sferi-oxoroni-zdorovya.html
3. Андрійчук О.Я. Медичне страхування та страхова медицина. Навч. посіб. – 2007. - 168 с.
 Логічна структура самостійної робота до теми 8.
ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я. МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ
Основи законодавства України про охорону
Правове поле в галузі охорони здоров’я України Конституція України здоров’я
Стаття 49. Кожен має право на охорону Відповідні розділи та статті документу
Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Міністерство охорони здоров’я України здоров’я, медичну допомогу та медичне присвячені:
страхування. Охорона здоров’я  основам управління системою охорони
забезпечується державним фінансуванням здоров’я та порядку її фінансування;
Галузі права, з якими виникають Закони України, що стосуються охорони здоров’я відповідних соціально-економічних, медико- механізмам державного контролю та нагляду;
відносини при реалізації права на  закони, які захищають права громадян на охорону санітарних і оздоровчо-профілактичних  принципам забезпечення здорових і
охорону здоров’я здоров’я програм. Держава створює умови для безпечних умов життя населення;
 законодавство про працю;  закони профілактичної спрямованості ефективного та доступного для всіх  основам організації медичної допомоги та
 адміністративне законодавство;  закони, які визначають права та відповідальність громадян медичного обслуговування. медикаментозного забезпечення;
 шлюбно-сімейне законодавство; медичних працівників  загальним умовам здійснення медичних
 кримінальне законодавство;  закони, які регламентують діяльність національної Кодекси України втручань і забезпечення безпосередньо
 цивільне законодавство системи охорони здоров’я цивільний; бюджетний, сімейний, пов’язаних з ними та інших прав пацієнтів;
 закони, які регулюють окремі види медичної адміністративного судочинства,  охороні здоров’я матері та дитини;
діяльності кримінально-процесуальний,  регламентації загальних принципів
Страхова медицина - це складна та  закони, які регулюють фінансування охорони господарчий, цивільного захисту здійснення медичних експертиз;
надзвичайно мобільна система здоров’я  медичній і фармацевтичній діяльності;
товарно-ринкових відносин у галузі  наглядові закони, спрямовані на забезпечення  професійним правам і обов’язкам медичних
охорони здоров'я. безпечних умов життя і фармацевтичних працівників.

Медичне посередницьку діяльність в контроль за обсягом і якістю виконання розрахунок з закладами охорони здоров’я, соціальними
страхування організації та фінансуванні страхових медичних програм лікувально- установами та приватними лікарями за виконану роботу,
передбачає страхових програм медичної профілактичними, соціальними закладами та згідно з угодою, через страхові фонди (медичні організації),
допомоги населенню окремими приватними лікарями сформовані за рахунок грошових внесків підприємств,
закладів, організацій, громадян

Форми страхування обов'язковим (запроваджуються законами України, мають бути включені до Закону Про добровільним
страхування)

Види медичне страхування на випадок хвороби безперервне страхування здоров’я страхування медичних витрат
страхування

Складові страховик страхувальник застрахований заклад охорони здоров’я

(суб’єкти) медичного
страхування

Запровадження
страхової медицини в
Україні – це не стільки
зміна кількості джерел
фінансування, скільки:
перехід до нових форм оплати праці за зміни пріоритетів у високої якості медичних вільного вибору пацієнтом
організації та виконану медичній допомозі зі послуг і відповідності їх лікаря і лікувально-
управління системою роботу; стаціонарної ланки на соціальним гарантіям профілактичного закладу та
охорони здоров’я; амбулаторно- страхового поліса; багато чого іншого.
поліклінічну;
 Тема 9. МЕТОДИКА ЕКСПЕРТИЗИ ТИМЧАСОВОЇ ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ, ПОРЯДОК ЇЇ ЗДІЙСНЕННЯ

Мета заняття: Вивчити методику організації тимчасової втрати працездатності, засвоїти правила
оформлення документів, що її засвідчують.
Обґрунтування мети: Сутність медичної експертизи втрати працездатності полягає у виявленні факту
непрацездатності, причини, ступеня та її тривалості. Медико-соціальна експертиза втрати працездатності є
складовою системи державного соціального страхування, соціального захисту та охорони здоров'я населення.
Медичні працівники закладів охорони здоровя за результатами медичної експертизи формують медичний висновок
про тимчасову непрацездатність та створюють електронний листок непрацездатності з подальшим внесенням його
до Реєстру медичних висновків електронної системи охорони здоров’я.
Основні поняття теми: тимчасова втрата працездатності, експертиза втрати працездатності, медичний
висновок про тимчасову непрацездатність, електронний листок непрацездатності, лікарсько-консультативна
комісія.
Навчально-цільові завдання
Студенти повинні :
знати:
- зміст, призначення та порядок заповнення облікових документів, які використовуються при проведенні
експертизи тимчасової непрацездатності.
- організацію медичної експертизи тимчасової втрати працездатності.
вміти:
- формувати медичний висновок щодо окремних видів і випадків тимчасової втрати працездатності.
Питання для предаудиторної підготовки:
1. Види медичної експертизи. Класифікація втрати працездатності за часом та ступенем.
2. Порядок проведення експертизи втрати працездатності
3. Види тимчасової втрати працездатності (ТВП). Основні документи, що засвідчують факт тимчасової
непрацездатності.
4. Електронні листки непрацездатності (Е-ЛН): особливості оформлення.
5. Категорії медичних висновків тимчасової непрацездатності (МВТН) і причини непрацездатності.
6. Подовження та скорочення дії Е-ЛН.
7. Лікарсько-консультативна комісія (ЛКК): склад, функції, організація роботи.
8. Порядок формування МВТН в стаціонарі.
9. Порядок формування МВТН при захворюванні чи травмі.
10. Порядок формування МВТН при професійному захворюванні, виробничій травмі, туберкульозі.
11. Порядок формування МВТН по догляду за хворим членом родини (дитиною, дорослим).
12. Порядок формування МВТН щодо вагітності та пологів.
13. Особливості формування МВТН при санаторно-курортному лікуванні, ортопедичному протезуванні.
14. Особливості формування МВТН при карантині та бактеріоносійстві.
15. Переваги Е-ЛН.
Типовий приклад
Пацієнтка, 33 роки, касир, 25.01 звернулась до сімейного лікаря в зв’язку з «гострим отитом». Лікувалась амбулаторно
до 3.02. Одночасно 1.02 у неї захворіла на гостре респіраторне захворювання 4-річна дитина. ГРЗ ускладнилося бронхітом,
дитина після одужання 17.02 пішла до дитсадка.

Перший Е-лікарняний відкриває сімейний лікар на підставі медичного висновку про тимчасову непрацездатність (МВТН):
Категорія МВТН - Захворювання або травма загального характеру.
Початок і кінець періоду дійсності: 25.01 - 3.02 (5+5).
Стати до роботи – 4.02.
Другий Е-лікарняний відкриває сімейний лікар на підставі нового МВТН:
А) на матір
Категорія МВТН - Догляд за хворою дитиною
Початок і кінець періоду дійсності: 4.02 – 14.02. 15.02-17.02. – довідка встановленої форми. Стати до роботи – 18.02.
Б) на родича, який є застрахованою особою
Категорія МВТН - Догляд за хворою дитиною
Початок і кінець періоду дійсності: 1.02 – 14.02.(5+5+4), 15.02-17.02. – довідка встановленої форми. Стати до роботи – 18.02.
Література
Основна
1. Громадське здоров’я: підручник для студ. Вищих мед. навч. закладів.– Вінниця: «Нова книга», 2011. – С.472-497.
Додаткова
1. Наказ МОЗ України від 13.11.2001 р. N 455 “Про затвердження інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують
тимчасову непрацездатність громадян”
2. Наказ МОЗ України від 01.06.2021 № 1066 "Деякі питання формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність
та проведення їхньої перевірки".
3. Наказ МОЗ України від 28.09.2021 № 2086 "Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства
охорони здоров’я України".
 Логічна структура теми 9: МЕТОДИКА ЕКСПЕРТИЗИ ТИМЧАСОВОЇ ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ, ПОРЯДОК ЇЇ ЗДІЙСНЕННЯ

Тимчасова непрацездатність – це непрацездатність особи внаслідок захворювання,
травми або з інших причин, що не залежить від факту втрати працездатності (пологи,
карантин,
Задогляд за хворим тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом
лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або
терміном
встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин – до закінчення причин
відсторонення від роботи.
Експертиза тимчасової непрацездатності – це комплексна
оцінка порушень функціонального стану організму та інших
причин, якими вона обумовлена, що визначають факт тимчасової
втрати працездатності, установлення строку непрацездатності,
визначення клінічного та трудового прогнозу відповідно до
встановленого діагнозу.

За ступенем втрати  повну  лікуючі лікарі

Здійснюють експертизу
працездатності поділяють на:  часткову  лікарсько-консультативні комісії (ЛКК)

Завдання Встановлення Встановлення Встановлення причини, Призначення хворому Визначення рекомендацій

експертизи ТВП факту втрати ступеню втрати що викликала втрату режиму, що сприяє одужанню відповідно до умов праці з
працездатності працездатності працездатності або поверненню до праці урахуванням фаху

Електронні листки Суб’єктами інформаційного Е-ЛН містить: Не мають право на формування

непрацездатності (Е-ЛН) обміну (Е-ЛН)  номер запису в Е-реєстрі; МВТН:
формуються в Електронному  Національна служба здоров’я  посилання на запис про пацієнта в Реєстрі;  центри ЕМД та медицини
реєстрі листків непрацездатності України (НЗСУ),  посилання на запис про лікаря, який оформив катастроф;
(Е-реєстр) на підставі медичних  Пенсійний фонд України ( МВТН в Реєстрі медичних працівників;  станції переливання крові;
висновків про тимчасову ПФУ),  посилання на запис про суб’єкта  заклади судово-медичної
непрацездатність (МВТН), які  Фонд соціального господарювання в Реєстрі суб’єктів експертизи;
вносить лікуючий лікар у Реєстр страхування (ФСС), господарювання у галузі охорони здоров’я;  бальнеологічні лікарні;
медичних висновків в електронній  Державна служба України з  дата і час формування МВТН;  грязелікарні;
системі охорони здоров’я (Реєстр) питань праці (Держпраці)  суть МВТН лікаря;  косметологічні і курортні
 термін дії МВТН поліклініки

Категорії МВТН

Захворювання або Догляд за хворою Карантин Обсервація, самоізоляція під час Лікування в санаторно- Відпустка у
травма загального дитиною дії карантину з метою запобігання курортному закладі зв’язку з
характеру поширенню гострої респіраторної вагітністю
Догляд за дитиною у Переведення хвороби COVID-19, спричиненої та пологами
Догляд за хворим разі хвороби особи, яка особи на Ортопедичне
коронавірусом SARS-CoV-2.
членом сім’ї доглядає за дитиною легшу роботу протезування
 Самостійна робота до теми 9. ЕЛЕКТРОННЕ ЗДОРОВ’Я

Мета заняття: засвоєння студентами теоретичних знань та набуття практичних навичок з ефективного
використання електронних інструментів для підвищення якості надання медичних послуг.
Обґрунтування мети: інформаційно-комунікаційні технології – це рушійні сили цивілізації, а технології
електронного здоров’я (eHealth) є важливим механізмом трансформації системи охорони здоров’я. Вони
дозволяють проводити діагностику та надавати консультації на відстані, підвищувати якість та доступність
медичних послуг, поширювати інформацію серед пацієнтів та здійснювати обмін медичною інформацією,
вдосконалювати управління охороною здоров’я, вирішувати різнобічні організаційні питання, забезпечувати
кращу підготовку фахівців медичної сфери, ведення електронного документообігу тощо. Знання питань eНealth
дозволять медичним працівникам ефективно застосовувати електронні інструменти для покращення якості роботи
та підвищення її ефективності.
Основні поняття теми: електронне здоров’я, система «Електронне здоров’я» (eHealth), реєстри, електронні
інструменти, телемедицина.
Навчально-цільові завдання
Студенти повинні:
знати:
– визначення термінів «електронне здоров’я», система «електронне здоров’я (eHealth)»;
– принципи побудови eHealth;
– етапи впровадження eHealth в Україні;
– структури, що задіяні в eHealth, та їх функції;
– нормативно-правові документи, що регламентують діяльність eHealth;
– реєстри, що входять в центральну базу даних (ЦБД) eHealth, та інформацію, яку розміщено в реєстрах;
– електронні інструменти в eHealth;
вміти:
– користуватися інформаційними ресурсами eHealth, що знаходяться у вільному доступі;
– заповнювати е-документи.
Питання для передаудиторної підготовки:
1. Визначення та сутність понять «електронне здоров’я», eHealth.
2. Мета та завдання системи «Електронне здоров’я».
3. Принципи та особливості побудови eHealth в Україні.
4. Етапи впровадження eHealth в Україні.
5. Структури, що задіяні в eHealth, та їх функції.
6. Реєстри, які ведуться в ЦБД eHealth та їх наповнення.
7. Нормативно-правові документи, що регулюють діяльність eHealth.
8. Процес внесення, надання та отримання даних. Електронні інструменти.
9. Розвиток телемедицини.
10. Перспективні напрями розвитку цифрової системи охорони здоров’я.
Типовий приклад
Завдання. Користуючись сайтами МОЗ України, Національної служби здоров’я України тощо надайте, будь
ласка, відповідь на запитання: Хто може виписати пацієнту е-направлення на обстеження, що призначені
лікуючим лікарем?
Відповідь: Лікар, якому необхідні результати призначених обстежень для оцінки стану здоров’я пацієнта,
може виписати електронне направлення на ці обстеження. Це може бути як лікар первинної ланки – лікар загальної
практики - сімейний лікар, терапевт, педіатр, так і лікар-спеціаліст – отоларинголог, гастроентеролог, алерголог,
дерматовенеролог та ін.
Отже, лікар, який надає спеціалізовану медичну допомогу, також може самостійно формувати електронні
направлення на обстеження. В цьому випадку пацієнту не має потреби звертатися до лікаря первинної ланки
охорони здоров’я, з яким підписано декларацію. У будь-якого лікаря, який зареєстрований в eHealth, незалежно від
форми власності ЗОЗ чи спеціальності лікаря, є технічна можливість самостійно створювати е-направлення.
Таким чином, якщо лікуючому лікарю для встановлення діагнозу пацієнту чи призначення йому лікування
необхідні певні обстеження, то він і створює електронне направлення.
Література
1. Громадське здоров’я : підручник для студентів вищих мед. навч. закладів / кол. авторів. Вінниця: Нова
книга, 2012. – С. 520-530.
2. Майбутнє цифрових систем охорони здоров’я. Звіт про проведення симпозіуму ВООЗ «Майбутнє
цифрових систем охорони здоров’я в Європейському регіоні», Копенгаген, Данія, 6–8 лютого 2019 г.– Копенгаген:
ЄРБ ВООЗ, 2019. 140 с.
3. Від інновацій до впровадження. Електронна охорона здоров’я в Європейському регіоні ВООЗ. –
Копенгаген: ЄРБ ВООЗ, 2016. 135 с.
 Логічна структура самостійної роботи до теми 9. ЕЛЕКТРОННЕ ЗДОРОВ’Я

Електронне здоров’я - це використання Система «Електронне здоров’я» (eHealth) – інформаційно-

Визначення електронних комунікаційних технологій
для потреб охорони здоров’я: лікування
пацієнтів, навчання медичних працівників,
виявлення захворювань і моніторингу
тенденцій громадського здоров’я
телекомунікаційна система, що забезпечує автоматизацію ведення обліку
медичних послуг та управління медичною інформацією шляхом створення,
розміщення, оприлюднення та обміну інформацією, даними і документами в
електронному вигляді
Центральна база даних API Медичні інформаційні системи

Мета – покращення здоров’я населення Завдання:

України за допомогою створення та
Мета
функціонування ІТ-платформи для
Завдання
системи охорони здоров’я, спрямованої
на потреби пацієнтів
– забезпечення можливості використання пацієнтами електронних сервісів для
реалізації їх прав
– автоматизація ведення обліку медичних послуг
– управління медичною інформацією
– запровадження електронного документообігу в медичній сфері

Принципи
побудови пріоритет електронної одноразове введення та єдиний медичний
орієнтованість на пацієнта
eHealth форми даних багаторазове використання інформаційний простір
даних
ІІІ етап: запровадження системи підтримки клінічних
Етапи І етап: електронізація ІІ етап: створення
рішень, персоналізація медицини, продовження
впровадженн роботи первинної ланки електронної медичної
стандартизації, технічне регулювання МІС, введення
я охорони здоров’я карти
повних термінологічних словників та класифікаторів

Структури, Національна служба здоров’я ДП «Електронне здоров’я»

МОЗ України Бізнес-середовище
задіяні в України (НСЗУ) eZdorovya
eHealth
формування  аналіз даних розробка та  розробка МІС та їх
політики в охороні  прогноз потреб в медичних послугах адміністрування ЦБД впровадження в
Функції для eHealth
здоров’я та  розробка програм медичних гарантій ЗОЗ
здійсненні  нарахування коштів ЗОЗ за надані  навчання
медичних реформ медичні послуги користувачів

Електронні Електронні реєстрі (Реєстр пацієнтів Реєстр декларацій, про вибір Електронні документи (е-лікарняний,
лікаря, який надає ПМД, Реєстр суб’єктів господарювання у сфері Телемедицина
сервіси е-рецепт, е-направлення тощо)
охорони здоров’я, Реєстр медичних спеціалістів, Реєстр медичних
працівників та ін.)
 Тема 10. ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКСПЕРТИЗИ СТІЙКОЇ ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ

Мета заняття: Вивчити основи організації експертизи стійкої втрати працездатності та засвоїти
правила оформлення основних документів, що її підтверджують.
Обґрунтування мети: Стійка втрата працездатності (інвалідність) має важливе економічне,
медичне та соціальне значення як для самої людини так і для держави. Саме медико-соціальна експертиза
визначає ступінь обмеження життєдіяльності людини, причину, час настання, групу інвалідності, сприяє
проведенню ефективних заходів щодо профілактики інвалідності, реабілітації інвалідів, пристосування
їх до суспільного життя. Засвоєння вказаних питань є необхідною складовою підготовки майбутніх лікарів будь
якої спеціальності.
Основні поняття теми: стійка втрата працездатності (СВП), експертиза, лікувально-
консультативна комісія, медико-соціальна експертна комісія.
Навчально-цільові завдання
Студенти повинні:
знати:
- основні принципи організації експертизи стійкої втрати працездатності в Україні та регламентуючу її
законодавчу та облікову документацію;
- основні принципи взаємодій лікуючого лікаря, лікувально-консультативних комісій та медико-
соціальних експертних комісій при визначенні строків та показів для встановлення стійкої втрати
працездатності;
- види інвалідності, критерії визначення груп інвалідності.
- порядок і критерії встановлення ступеня стійкої втрати працездатності.
вміти:
- розрізняти види втрати працездатності за тривалістю та ступенем;
- трактувати поняття загальної інвалідності та інвалідизації;
- визначати строки та покази для встановлення стійкої втрати працездатності;
- заповнювати облікову документацію для направлення хворого на експертизу СВП
1. Питання для передаудиторної підготовки:
2. Завдання лікуючих лікарів та лікарських консультативних комісій (ЛКК) щодо експертизи стійкої
втрати працездатності (СВП).
3. Порядок направлення хворих на медико-соціальну експертну комісію (МСЕК). Документація ЛКК і
МСЕК.
4. Види МСЕК, їх підпорядкованість, склад.
5. Функції МСЕК.
6. Зміст, призначення та порядок заповнення основних документів СВП при проведенні експертизи.
7. Визначення та оцінка тактики МСЕК щодо встановлення причин та груп інвалідності при окремих її
видах.
8. Визначення поняття інвалідності: класифікація інвалідності по групам важкості і причинам.
9. Групи інвалідності та терміни пересвідчення.
Типовий приклад
У хворого Л., 38 років, за спеціальністю кухар, первинно діагностований хронічний гломерулонефрит,
хвороба нирок 4 стадії, швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) нижче 15 мл / хв / 1,73 м2. Знаходиться
на амбулаторному лікуванні програмним гемодіалізом з інтервалом двічі на тиждень. При відсутності
ускладнень діалізу веде відносно активний спосіб життя.
1. Яке експертне рішення слід прийняти щодо його працездатності?
2. Від чого залежить встановлення причин інвалідності ?
3. Чи має пацієнт підстави для встановлення групи інвалідності?
4. Які терміни переогляду групи у випадку встановлення інвалідності?
Відповідь: необхідно направити на МСЕК, причина інвалідності – загальне захворювання, може бути
визнаним інвалідом II групи, пересвідчення через 1-3 роки.

Література
Основна
1. Громадське здоров’я: підручник для студ. Вищих мед. Навч. Закладів.– Вінниця: «Нова книга», 2011.
Додаткова
1. Закон України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”
2. Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 05 вересня 2011 року № 561 “Про затвердження Інструкції
про встановлення груп інвалідності”.
 Логічна структура теми 10. ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКСПЕРТИЗИ СТІЙКОЇ ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ

Стійка втрата працездатності - це стан, при якому функціональні й органічні порушення, обумовлені захворюванням чи каліцтвом, анатомічним
дефектом носять стійкий або постійний характер і перешкоджають продовженню роботи з основної професії на тривалий чи постійній період

Здійснюють Медико-соціальні експертні комісії Лікарсько-консультативна комісія

експертизу (МСЕК) (ЛКК)
осіб з обмеженнями повсякденного дітей (до 18 років)
функціонування та у осіб з інвалідністю

Основні акт освідчення статистичний книга протоколів щорічний звіт

документи, що МСЕК талон до акта засідань МСЕК центральної, обласної,
використовуються освідчень у МСЕК міської МСЕК

МСЕК поділяють МСЕК складається

територіально на: залежно від ступеня, виду з представників:

 центральна МСЕК МОЗ; захворювання та групи  МОЗ; ПФУ, органів державної служби зайнятості; Мінсоцполітики;
 Кримська республіканська; інвалідності: Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві
 обласні;  загального профілю; та професійних захворювань; Фонду соціального страхування з
 міські у м. Києві та м. Севастополі;  спеціалізованого профілю тимчасової втрати працездатності; Міноборони, ЗОЗ МВС
 міські, міжрайонні, районні

Визначення ступеню обмеження Розробка Встановлення Оцінка стану

Санкціонування життєдіяльності людини, групи, причини та індиві- Встановлення
потреб причинного здоровя
Функції продовження листка часу настання інвалідності, а також дуальних звязку населення,
МСЕК непрацездатності ступеню втрати професійної працездатності програм інвалідів у
соціальній інвалідності у прогнозування
після освідчення (в %) працівників, які одержали каліцтво чи реабілітації
допомозі колишніх динаміки
МСЕК інше ушкодження здоровя, повязане з та адаптації військово- первинної
виконанням своїх трудових обовязків інвалідів службовців інвалідності

у колишніх у зв’язку з до початку

Причини загальне професійне трудове військово- аварією на інвалідність з трудової
інвалідності захворювання захворювання каліцтво службовців ЧАЕС дитинства діяльності
 Самостійна робота тема 10. МЕДИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ:
ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ДЛЯ РІЗНИХ КОНТИНГЕНТІВ ПАЦІЄНТІВ

Мета заняття: ознайомитись з організацією та особливістю використання медичної реабілітації

різним контингентам пацієнтів.
Обґрунтування мети: медичної реабілітації потребують 90% пацієнтів після надання ургентної
допомоги та стаціонарного лікування., головне спрямування медичної реабілітації полягає у відновленні
здоров'я хворих і є важливим наступним етапом після надання ургентної допомоги та стаціонарного
лікування. Саме тому, набуття майбутніми лікарями знань про найбільш ефективні засоби з реабілітації
та особливості іх використання для різних контингентів пацієнтів відіграють важливу роль у поверненні
хворих та інвалідів до побутових і трудових процесів, та зміцненні здоров’я громадян.
Основні поняття теми: медична реабілітація, надавачі та фахівці реабілітації, засоби.
медичної реабілітації, принципи медичної реабілітації, госпітальний етап реабілітації, амбулаторно-
поліклінічний етап реабілітації , санаторно-курортний етап реабілітація, побутова реабілітація.
Навчально-цільові завдання
Студенти повинні:
знати:
- суть поняття медична реабілітація;
- принципи надання медичної реабілітації;
- задачі медичної реабілітації
- провідні засади медичної реабілітації;
- основні складові медичної реабілітації;
- чинне Законодавство України з питань реабілітації осіб з інвалідністю;
вміти:
- вміти визначати цілі і завдання медичної реабілітації;
- аналізувати засоби медичної реабілітації;

Питання для передаудиторної підготовки

1 .Визначення поняття медична реабілітація.
2. Аспекти реабілітації.
3. Основні задачі медичної реабілітації.
4. Особливості надання реабілітації
5. Фінансування реабілітації у сфері охорони здоров’я.
6. Механізм направлення в реабілітаційні відділення санаторно-курортних закладів.
7. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».
8. Послуги, пакети програми медичних гарантій.
9. Закон України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю».
Типовий приклад
Зважаючи на стан пацієнта, запропонуйте необхідні заходи медичної реабілітації.
Пацієнт 55 років, працює, переніс інсульт наслідком якого стали: труднощі з ковтанням, проблеми з
координацією та роботою кінцівок.
Відповідь: Заходи реабілітації в даному випадку повинні бути спрямовані на відновлення
працездатності та повернення до трудової діяльності (допомога в перенавчанні та працевлаштуванні),
грошове забезпечення хворого шляхом виплат з тимчасової непрацездатності, попередження
розвитку патологічних процесів за допомогою комплексу лікувально-відновних засобів, до складу яких,
для даного пацієнта будуть входити: засоби підтримуючої медикаментозної терапії, фізіотерапія, фізичні
вправи (кінезотерапія).
Література

Основна:
1. Громадське здоров’я: підручник для студентів вищих мед. навч. закладів / В.Ф. Москаленко, О.П.
Гульчій, Т.С. Грузєва [та ін.]. – Вид. 3. – Вінниця: Нова Книга, 2013.-116,133 ,330,331,341ст.
Додаткова:
1. Медична і соціальна реабілітація: підручник (ВНЗ І—ІІІ р. а.) / В.Б. Самойленко, Н.П. Яковенко, І.О.
Петряшев та ін. — 2-е вид., переробл. і допов, 2018.
2. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-ХІV.
 Логічна структура самостійної роботи до теми 10.
МЕДИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ: ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ДЛЯ РІЗНИХ КОНТИНГЕНТІВ ПАЦІЄНТІВ
після закінчення гострого періоду захворювання в разі наявності обмежень життєдіяльності;
Категорія з уродженими та спадковими патологічними станами, набутими порушеннями опорно-рухового та мовного апарату, вадами зору та слуху;
пацієнтів у разі встановлення стійкої непрацездатності (інвалідності).

Медична
реабілітація Госпітальний етап Амбулаторно- Санаторно-курортний Побутова
етапи поліклінічний етап етап реабілітація

відновлення здоров’я регенерацію і компенсацію попередження рецидивів, розширення

хворого порушених функцій закріплення (консолідацію) фізіологічних резервів
ремісії, відновлення організму, профілактика
адаптаційних резервів функціональних
організму (реадаптацію). розладів, корекція і
попередження
Аспекти Професійний Соціально- Медичний виникнення порушень
реабілітації аспект економічний аспект фізичної працездатності.

навчання або забезпечення хворого або інваліда максимальне відновлення

перенавчання доступним необхідним для нього житлом, порушених фізіологічних
формам праці виплат з тимчасової непрацездатності функцій організму
або інвалідності

Засоби медичної активні: пасивні: психорегулюючі :

реабілітації фізичні вправи, елементи (рефлексо-, фітотерапія, гомеопатія та ін.); естето-, фонотерапія, аутогенне
спорту, ходьба, циклічні фармако- і фізіотерапія, а також тренування, м’язова релаксація
вправи, і види спорту, робота компліментарна терапія (рефлексо-,
на тренажерах, працетерапія фітотерапія, гомеопатія та ін.);

Мета медичної відновлення втрачених можливостей організму, але якщо це недосяжно, часткове відновлення або компенсація
реабілітації порушеної або втраченої функції, і у будь-якому випадку – уповільнення прогресування захворювання
 Тема 11. МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЕКСПЕРТНИХ ОЦІНОК ЯКОСТІ МЕДИЧНОЇ
ДОПОМОГИ НАСЕЛЕННЮ

Мета заняття: вивчити поняття якості медичної допомоги, систему контролю, підходи до
управління якості медичної допомоги, ознайомитися з основними положеннями доказової
медицини та стандартизації в системі охорони здоров'я.
Обґрунтування мети: забезпечення якісною медичною допомогою є цільовою функцією
національної політики в сфері охорони здоров’я і критерієм для оцінки ефективності діяльності
закладів охорони здоров’я. Якісне медичне обслуговування – це обслуговування, при якому
ресурси організуються таким чином, щоб максимально ефективно і безпечно задовольняти потреби
тих, хто потребує допомоги, проводити профілактику і лікування без зайвих витрат, відповідно до
вимог та можливостей сучасного рівня розвитку науки забезпечення якості медичної допомоги.
Основні поняття теми: якість медичної допомоги, стандарти якості медичної допомоги,
клінічні протоколи, управління якістю, система оцінки якості медичної допомоги, індикатори
якості, доказова медицина, ліцензування, акредитація, системи управління якістю (СУЯ).
Навчально-цільові завдання
Студенти повинні:
знати:
– сутність та характеристику якості медичної допомоги;
– методики визначення та аналізу оцінки якості медичної допомоги;
– стандарт EN ISO 9001:2015 Системи управління якістю
вміти:
– використовувати оціночні шкали;
– аналізувати і робити висновки.

Питання для передаудиторної підготовки:

1. Поняття якості медичної допомоги та її характеристики.
2. Визначення стандартизації в охороні здоров’я. Об’єкти та класифікація медичних стандартів.
3. Стандартизації в охороні здоров’я. Основа стандарту якості медичної допомоги.
4. Технологічні стандарти: клінічні алгоритми, клінічні рекомендації та клінічні протоколи.
5. Основні моделі управління якістю в охороні здоров’я.
6. Внутрішній (відомчій) та зовнішній (позавідомчій) контролі якості.
7. Визначення змісту акредитації, ліцензування та сертифікації.
8. Вимоги до експертної оцінки якості медичної допомоги.
9. Індикатори якості медичної допомоги, їх класифікація.
10. Системи управління якістю(СУЯ)
11. Принципи управління якістю стандарту EN ISO 9001:2015
12. Напрями покращення якості медичного обслуговування населення в Україні та досвід
провідних країн світу.

Типовий приклад

Розробити анкету експертної оцінки якості медичної допомоги лікарні планового лікування.
Які показники ви можете запропонувати для оцінки якості цього закладу?

Анкета експертної оцінки якості медичної допомоги лікарні планового лікування

1. Госпіталізовані до стаціонару:
А. за направленням сімейного лікаря Б. за направленням вузького фахівця В. самозвернення
2. Обстежені:
А. повністю Б. частково В. не обстежені
3. Повторені в стаціонарі обстеження:
А. лабораторні Б. функціональні (інструментальні) В. променеві
4. Причина госпіталізації:
А. консервативне лікування
 Б. оперативне лікування
В. паліативна допомога
Г. медико-соціальна допомога
Д. діагностика захворювання
5. Обґрунтованість госпіталізації :
А. необхідну медичну допомогу можна отримати виключно в стаціонарі
Б. необхідну медичну допомогу можна отримати в стаціонарозамінних формах
В. потребує соціальної допомоги
6. У госпіталізованих в плановому порядку:
А. комплексне лікування почато в першу добу перебування в стаціонарі ( так/ні)
Б. хірургічне втручання проведено ( підкреслити):
- в першу добу; - на другу добу; - на третю добу; - пізніше 3 доби
7. Обґрунтованість перебування в стаціонарі:
А. загальна кількість днів проведених в стаціонарі планово госпіталізованими пацієнтами до початку
комплексного лікування (вказати).
Б. загальна кількість днів проведених в стаціонарі планово госпіталізованими пацієнтами до
проведення хірургічного втручання (вказати).
В. виписка із стаціонару на визначену добу після стабілізації стану ( підкреслити):
- в 1 добу; - на 2 добу; - на 3 добу; - на 4 добу; - на 5 добу; - пізніше 5 доби.
8. Відповідність діагностичної допомоги Клінічним протоколам ( підкреслити):
А. за терміном проведення Б. за обсягом проведення
- відповідає - відповідає
- не відповідає - не відповідає
9. Відповідність хірургічної допомоги Клінічним протоколам ( підкреслити):
А. за терміном проведення Б. за обсягом проведення
- відповідає - відповідає
- не відповідає - не відповідає

Для оцінки якості МД лікарні планового лікування можна запропонувати наступні показники:
 Середня тривалість лікування
 Середнє число днів роботи ліжка
 Середнє число досліджень на 1 діючий апарат
 Середній час простою ліжка без поважних причин
 Загальна кількість операцій на 1 ліжко
 Післяопераційна летальність
 Розходження клінічних та патологоанатомічних діагнозів

Література
Основна
1.Громадське здоров’я : підручник для студентів вищих навч. закладів / В.Ф. Москаленко,О.П.
Гульчій, Т.С. Грузєва [та ін.]. – Вид. 3. – Вінниця : Нова Книга, 2013. – С. 447-471.
Додаткова
1. ДСТУ EN 15224:2019 Системи управління якістю. EN ISO 9001:2015 у сфері охорони здоров’я
(EN 152241.
2. Наказ МОЗ України від 05.02.2016 № 69 "Про організацію клініко-експертної оцінки якості
надання медичної допомоги та медичного обслуговування", зареєстрований в Міністерстві юстиції
України 24 лютого 2016 р. за № 285/28415.
3. Наказ МОЗ України від 21.09.2012 року № 732 "Про затвердження Плану заходів МОЗ України
на виконання Концепції управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров'я в Україні
на період до 2020 року".
4. Наказ МОЗ України від 01.08.2011 № 454 "Про затвердження Концепції управління якістю
медичної допомоги у галузі охорони здоров'я в Україні на період до 2020 року"
 Логічна структура теми 11: МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЕКСПЕРТНИХ ОЦІНОК ЯКОСТІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ НАСЕЛЕННЮ
ЯКІСТЬ ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ
МЕДИЧНОЇ ЯКОСТІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
ДОПОМОГИ
- це належне проведення
всіх заходів, які є
безпечними,
прийнятними з точки зору
коштів, що
використовуються в
даному суспільстві, та
впливають на смертність,
захворюваність,
інвалідність.
КЛАСИФІКАЦІЇ
МЕДИЧНИХ
СТАНДАРТІВ
За обов'язковістю виконання:
 рекомендаційні стандарти;
 законодавчі стандарти.
За видами:
 стандарти на ресурси
охорони здоров’я;
 організаційні стандарти;
 технологічні стандарти;
 стандарти програм медичної
допомоги;
 комплексні стандарти.
За рівнем в загальній ієрархії
та галуззю застосування:
 національні стандарти;
 міжнародні стандарти.
Основу стандарту якості
медичної допомоги складають:
 обсяг обстеження хворого
 обсяг лікувально-
реабілітаційних заходів
 стан хворого при виписці
 – реально досяжний і
адекватність;
 технологічне виконання;
 доступність;
 наступність і безперервність;
 дієвість;
 результативність;
 ефективність;
 безпечність;
 постійне удосконалення та
поліпшення;
 особистісні відносини;
 інфраструктура та комфорт;
 вибір;
 законність;
 справедливість
КЛІНІЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
- це положення, які
систематично
допрацьовуються з метою
допомоги лікарю та пацієнту
при прийнятті рішень, що
стосуються медичної
допомоги при певному
захворюванні та при певних
обставинах.
КЛІНІЧНІ ПРОТОКОЛИ
– це встановлені
уповноваженими органами
положення про обсяг
допомоги хворому та порядок
реалізації етапів надання
медичної допомоги, які
безпосередньо пов’язані з
клінічними рекомендаціями,
розробленими на принципах
доказової медицини.
СТАНДАРТИЗАЦІЯ СТАНДАРТ ЯКОСТІ ОБ’ЄКТИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ В
В ОХОРОНІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ОХОРОНІ ЗДОРОВ'Я
ЗДОРОВ'Я  організаційні технології;
 медичні послуги;
– це діяльність, нормативно затверджений на
спрямована на досягнення певний період рівень медичної  технології виконання медичних послуг;
 технічне забезпечення виконання медичних
оптимального ступеня допомоги; це документ,
послуг;
впорядковування в розроблений на основі
охороні здоров'я шляхом  кваліфікація медичного, фармацевтичного,
консенсусу та затверджений
розробки та встановлення визнаним органом, у якому допоміжного персоналу;
вимог, норм, правил, встановлюються для загального і  економічні аспекти охорони здоров'я;
характеристик умов, багатократного використання  виробництво, умови реалізації, якість
продукції, технологій, правила, загальні принципи або лікарських засобів і медичної техніки;
робіт, послуг, що характеристики, що стосуються
 обліково-звітна документація, що
застосовуються в охороні різних видів діяльності або їх використовується в системі охорони здоров'я
здоров'я. результатів.
та медичного страхування;
 інформаційні технології.
СИСТЕМА ОЦІНКИ ЯКОСТІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
БЕЗПЕРЕРВНЕ
Відомчий (внутрішній) Позавідомчий (зовнішній) ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ
контроль - визначення контроль – це контроль за МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
ступеня відповідності діяльністю установ охорони
діяльності та конкретних здоров'я та фізичних осіб, що передбачає комплексний,
надають медичну допомогу, це
результатів роботи інтегрований і динамічний
лікувально-профілактичного забезпечення права громадян на підхід до підвищення якості,
спрямований на поліпшення
закладу загальноприйнятим отримання медичної допомоги
результатів роботи системи в
стандартам з подальшою належної якості.
цілому шляхом постійної
корекцією механізму Ліцензування - це процес оцінки
відповідності лікувально- модифікації та вдосконалення
забезпечення якості самої системи, а не шляхом
профілактичної установи
медичних послуг виявлення та покарання
Оцінка проводиться на мінімуму вимог щодо структури працівників, практика чи
основі системи показників та ресурсів, які можуть результати роботи яких не
(індикаторів якості), які забезпечити безпечне надання відповідають встановленим
використовуються в охороні медичної допомоги. нормам.
здоров'я. Індикатор – це Акредитація - це офіційне базується на принципах:
точно визначена вимірювана визнання статусу закладу  чітке визначення цілей
охорони здоров'я, наявності в підвищення якості
змінна величина, пов'язана з
 встановлення, поширення та
трьома провідними ньому умов для надання певного
рівня медико-санітарної застосування найкращих
напрямами роботи по
допомоги, підтвердження його
результатів (найкраща практика)
забезпеченню якості  постійна професійна
медичної допомоги – відповідності встановленим
самооцінка та саморегулювання
структурою, процесом або критеріям і гарантії високої участь у програмах пацієнтів.
результатом. якості професійної діяльності.
 Самостійна робота до теми 11.
АНАЛІЗ ЧИННИКІВ ВПЛИВУ НА ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Мета заняття: Ознайомитися з особливостями використання обліково-звітної документації в

різних закладах охорони здоров’я, етапами складання звітів. Навчитися визначати та аналізувати чинники
впливу на діяльність закладів охорони здоров’я з метою покращення їх роботи.
Обґрунтування мети: Медико-статистична інформація вважається найважливішим ресурсом
управління в охороні здоров’я. Вона реєструється за допомогою облікових документів, узагальнюється у
звітах та дозволяє приймати управлінські рішення, що сприятимуть підвищенню ефективності діяльності
закладів охорони здоров’я. Організація якісного інформаційного забезпечення та поліпшення взаємодії
служби медичної статистики з респондентами та користувачами медичної інформації забезпечить
визначення потреб населення у всіх видах медичної допомоги.
Основні поняття теми: інформаційне забезпечення, обліково-звітна документація, показники
діяльності закладів охорони здоров’я, чинники впливу на діяльність закладів охорони здоров’я.

Навчально-цільові задачі
Студенти повинні:
знати:
- значення обліково-звітної документації для аналізу діяльності медичних закладів;
- структуру медико-статистичної служби в Україні та особливості руху інформаційних потоків у
медичній галузі
вміти:
- визначати та аналізувати чинники впливу на діяльність закладів охорони здоров’я;
- розробляти заходи щодо підвищення ефективності діяльності та якості медичної допомоги у
різних медичних закладах.

Питання для передаудиторної підготовки:

1. Джерела медичної інформації.

2. Облікова документація закладів охорони здоров’я (ЗОЗ): уніфікація форм, правила заповнення,
використання.
3. Звітна документація закладів охорони здоров’я .
4. Сучасні методи збору та обробки медичної інформації в Україні та світі.
5. Поняття про бази даних. Електронний документооблік.
6. Структура медико-статистичної служби в Україні та особливості руху інформаційних потоків у
медичній галузі.
7. Інформаційно-аналітичний підрозділ медичного закладу: завдання, ресурсне забезпечення, роль в
оптимізації діяльності закладу.
8. Чинники, що впливають на ефективність діяльності закладів охорони здоров’я: керовані та
некеровані чинники.
9. Взаємодія різних закладів охорони здоров’я.
10. Етапність та наступність у наданні медичної допомоги населенню.
11. Використання статистичних методів (оцінки вірогідності, кореляційного аналізу, методу
стандартизації) в аналізі діяльності закладів охорони здоров’я та визначенні впливу чинників.
12. Основні підходи до розробки заходів з покращення надання медичної допомоги.

Типовий приклад

Визначте чинники, вплив яких може відобразитися на показниках діяльності консультативно-

діагностичний центру (КДЦ). Обґрунтуйте заходи щодо зменшення їх негативного впливу.

Показники діяльності КДЦ:

- середня кількість відвідувань лікарів на одного мешканця:
- середнє число досліджень на 1 діючий апарат;
- середня кількість візитів на одного лікаря за день.
 Розв’язання:

Серед чинників, що можуть вплинути на показники діяльність КДЦ слід виділити наступні:
 зростання захворюваності населення;
 збільшення питомої ваги пацієнтів похилого віку, яке зумовлене зростання СОТЖ з множинною
хронічною патологією;
 значна відстань до КДЦ;
 черги, висока вартість дослідження;
 рівень матеріально-технічного забезпечення КЦД;
 кваліфікація медичного персоналу

Заходи, які направлені на зменшення негативного впливу чинників:

 посилення профілактичної спрямованості медичної допомоги;
 підвищення рівня завершення лікування хворих у лікарів ПМД;
 впровадження новітніх інформаційних технологій, електронного документообліку, телемедицини,
сучасних методів діагностики;
 розширення пакету медичних гарантій: медикаментів, аналізів, тестів, діагностичних процедур;
 розробка механізмів мотивації роботи медичних працівників, укомплектованість медичними кадрами
та підвищення кваліфікації лікарів.
 поліпшення матеріально-технічної бази закладів, оснащення сучасним медичним обладнанням,
апаратурою, медикаментами.
 співпраця з науковими співробітниками НДІ, медичних Центрів, Університетської клініки.

Література
Основна
1. Громадське здоров’я: підручник для ВМНЗ / Москаленко В.Ф., Гульчій О.П., Грузєва Т.С. та ін. –
Вид.3. – Вінниця: Нова Кника, 2013. – 560 с.

Додаткова
1. Громадське здоров’я: навчальний посібник / Грузєва Т.С., Галієнко Л.І., Гречишкіна Н.В. та ін. – К.:
Книга-плюс, 2021. – 296 с.
2. Заклади охорони здоров’я та захворюваність населення України у 2017 році. Статистичний збірник,
К.: Державна служба статистики України, 2018. – 109 с.
3. Щорічна доповідь про стан здоров’я населення України та санітарно-епідеміологічну ситуацію та
результати діяльності системи хорони здоров’я України. 2017 рік. – К.: Медінформ, 2018. – 398 с.
4. Показники здоров’я населення та використання ресурсів охорони здоров’я в Україні. Центр медичної
статистики МОЗ України. URL: http://medstat.gov.ua/ukr/main.html.
 Логічна структура самостійної роботи до теми 11.
АНАЛІЗ ЧИННИКІВ ВПЛИВУ НА ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ЧИННИКИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

КЕРОВАНІ, які залежать від їх роботи НЕКЕРОВАНІ, які не залежать від їх роботи
НА ПРИКЛАДІ СТАЦІОНАРУ

ЗОВНІШНІ ВНУТРІШНІ
 склад хворих за віком, місцем проживання, професією,  рівень кваліфікації персоналу
тяжкістю захворювання  впровадження сучасних технологій обстеження та лікування
 порядок поступлення хворих в стаціонар  своєчасність обстеження та встановлення клінічного діагнозу
 обсяг та якість медичної допомоги на догоспітальному етапі  контроль лікувально-діагностичного процесу у стаціонарі

ЧИННИКИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ПОТРЕБУ НАСЕЛЕННЯ В ГОСПІТАЛІЗАЦІЇ

МЕДИКО-ДЕМОГРАФІЧНІ МЕДИКО-СОЦІАЛЬНІ МЕДИКО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ

 склад хворих за віком
 склад хворих за професією
 місце проживання та щільність
розселення
 демографічне навантаження
 рівень захворюваності населення
 спосіб життя населення
 ступінь розвитку соціальних служб
 рівень санітарної культури
населення
 обсяг і якість лікування в амбулаторних
умовах
 розвиток стаціонарозамінюючої
допомоги
 забезпечення населення лікарями ПМД
 стан шляхів сполучення
 забезпеченість транспортом
та зв’язком
 принципи фінансування

ЧИННИКИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЧИННИКИ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ ЧИННИКИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА

ТЕРМІН ЛІКУВАННЯ В СТАЦІОНАРІ ПОВТОРНУ ГОСПІТАЛІЗАЦІЮ ЕФЕКТИВНІСТЬ РОБОТИ
СТАЦІОНАРУ

 склад хворих за віком, місцем проживання,  недостатнє обстеження і неповноцінне

тяжкістю захворювання лікування  компетентність та рівень кваліфікації спеціалістів
 контроль лікувально-діагностичного процесу в  помилки при проведенні завідувачем  обґрунтований відбір хворих на лікування
стаціонарі відділення та заступником головного  наступництво у роботі ПМД та стаціонару
 своєчасність обстеження та встановлення лікаря оцінки кінцевого результату  удосконалення роботи приймального відділення
клінічного діагнозу  помилки лікарів при визначенні стану лікарні і ЕМД
 впровадження сучасних технологій обстеження та здоров'я хворого  наявність належної матеріально-технічної бази
лікування  впровадження нових методів діагностики і лікування
 Тема 12. СЛУЖБА ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ: ЗАКЛАДИ ТА ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ

Мета заняття: ознайомити із метою створення, структурою та основними функціями служби

громадського здоров’я; місцем служби в системі охорони здоров’я та перспективами її розвитку.
Обґрунтування мети: Служба громадського здоров’я прийшла в Україну за зміну санітарно-
епідеміологічній службі не так давно, але постійно розвивається, вдосконалюється і вже пройшла складне
випробовування під час пандемії Covid-19. Метою створення служби громадського здоров’я є зміцнення,
збереження та захисту здоров’я населення України в першу чергу шляхом створення повноцінної національної
епідеміологічної служби.
Основні поняття теми: служби громадського здоров’я, центр громадського здоров’я, центр контролю та
профілактики хвороб, оперативні функції та послуги громадського здоров’я

Навчально-цільові завдання
Студенти повинні:
знати:
- структуру та функції служби громадського здоров’я;
- місце служби громадського здоров’я в системі охорони здоров’я;
- основні напрями діяльності Центру громадського здоров’я та регіональних центрів контролю та профілактики
хвороб.
вміти:
- визначати основну оперативну функцію громадського здоров’я стосовно конкретної проблеми із здоров’ям
населення
- визначати основну послугу громадського здоров’я стосовно конкретної ситуації.

Питання для передаудиторної підготовки:

1. Визначення понять: громадське здоров’я, служба громадського здоров’я, система охорони здоров’я.
2. Організаційна та управлінська структура, підпорядкування служби громадського здоров’я.
3. Взаємодія служби громадського здоров’я з органами центральної, регіональної влади та органами місцевого
самоврядування.
4. Основні функції Головного санітарного лікаря.
5. Центр громадського здоров’я: мета створення, основні напрями координації.
6. Склад та основні функції регіональних центрів контролю та профілактики хвороб.
7. 10 оперативних функцій громадського здоров’я за визначенням ВООЗ, їх зміст і значення.
8. оперативних послуг громадського здоров’я за визначенням ВООЗ, їх зміст і значення.
9. Участь служби громадського здоров’я у подоланні пандемії Covid-19.
10. Перспективи розвитку служби громадського здоров’я.

Типовий приклад
Яка з 10 функцій громадської охорони здоров'я (ОФОЗ) реалізується в цій ситуації?
В одній з країн Південно-Східної Азії ситуація загострилася під час пандемії Covid-19 через брак медичних
кадрів. На заклик ВООЗ в країну приїхали лікарі і медсестри з усього світу, щоб надати медичну допомогу
населенню країни.
Відповідь: №7: Забезпечення достатніх і компетентних кадрів громадської охорони здоров'я
Які з 10 послуг громадського охорони здоров'я (EPHS) були реалізовані в цій ситуації?
В одному з сільських поселень за останні роки значно збільшилася захворюваність населення, особливо у дітей
з респіраторними захворюваннями і алергією. У жителів села ці події пов'язують з наявністю звалища промислових
відходів, територія якої за останні роки дуже сильно виросла. Звалище знаходиться в 200 метрах від селища.
Відповідь: № 2. Вивчення, діагностика та усунення проблем зі здоров'ям і небезпек, що впливають на населення.
Література
Основна
1. Громадське здоров’я : підручник для студ. вищих мед. навч. закладів / В. Ф. Москаленко, О. П. Гульчій, Т. С.
Грузєва [та ін.]. — К.: ВД «Авіцена», 2012. – С.18-44.
2. Громадське здоров’я: навчальний посібник / Грузєва Т.С., Галієнко Л.І., Гречишкіна Н.В. та ін. / К., Книга-
плюс, 2021. – С.72-140
Додаткова
1. Проект Закону України «Про систему громадського здоров'я» от 22.09.2020 № 4142/ Код доступу:
http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/JI03270A.html
2. Слободян Н. О. Проблемні аспекти формування системи громадського Здоров’я в Україні / Вісник соціальної
гігієни та організації охорони здоров’я України. 2019. № 2 (80). – С – 95-99.
 Логічна структура теми 12. СЛУЖБА ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ: ЗАКЛАДИ ТА ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ
Громадське здоров'я (ГЗ)- сфера знань та організована діяльність суб'єктів щодо зміцнення здоров'я, запобігання хворобам, покращення якості та збільшення
тривалості життя
Служба громадського здоров'я - комплекс інструментів та заходів, що здійснюються суб'єктами системи громадського здоров'я, які спрямовані на зміцнення здоров'я
населення, запобігання хворобам, покращення якості та збільшення тривалості життя, забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення

Структура Головний державний Центр громадського здоров’я - ЦГЗ Регіональні Центри контролю та профілактики
санітарний лікар України (підпорядкований заступнику хвороб – ЦКПХ (підпорядковані ЦГЗ)
(заступник Міністра охорони здоров’я) Міністра охорони здоров’я)

Основні  дає подання із заходами
функції центральним органам влади для
усунення ризиків здоров’ю та
благополуччю населення;
 бере участь у розслідуванні
випадків інфекційних хвороб,
масових неінфекційних хвороб,
уражень та отруєнь;
 вносить подання щодо питання
встановлення карантину;
 ініціює скликання невідкладного
засідання державної комісії з питань
техногенно-екологічної безпеки та
надзвичайних ситуацій для
прийняття рішень, якщо існує
загроза погіршення епідемічної
ситуації.
Розподіл
повноважен
ь здоров'я, санітарно-епідемічну ситуацію та показники
6 напрямків координації ЦКПХ:
 програми профілактики (соціально
небезпечні захворювання, інфекції
пов’язані з меддопомогою, неінфекційні
захворювання)
 інформаційний фонд (статистика,
дослідження, інфоматеріали тощо)
 лабораторні дослідження (референс
та верифікація, міжнародна співпраця
тощо)
 програми лікування (ВІЛ,
туберкульоз, вірусні гепатити)
 біозахист та біобезпека (інфекційний
контроль тощо)
 кваліфіковані кадри (розвиток,
навчання, мотивація)
 здійснюють координацію та проведення
епідеміологічного нагляду і аналізу;
 здійснюють індикацію та ідентифікацію збудників
інфекційних хвороб, що мають значний епідемічний
потенціал;
 реагують на надзвичайні ситуації в сфері ГЗ;
 проводять секвенування збудників інфекційних хвороб з
метою розслідування причинно-наслідкових зв’язків
виникнення та розповсюдженні інфекційних хвороб;
 розробляють пропозиції, плани дій та рекомендацій
щодо здійснення заходів, спрямованих на поліпшення
показників здоров'я і благополуччя населення;
 збирають та обробляють інформацію для формування
інформаційного фонду ГЗ;
 проводять періодичний аналіз детермінантів здоров'я;
 проводять моніторинг заходів щодо зміцнення здоров'я,
показників рухової активності, статевого і репродуктивного
здоров'я, психічного здоров'я населення;
 аналізують інформацію щодо випадків травматизму і
насильства;
 готують та оприлюднюють періодичні звіти про стан
середовища життєдіяльності;
 організовують навчання та проведення інформаційно-
просвітницьких заходів з питань ГЗ;
 беруть участь у розробці державних медико-санітарних
нормативів та правил направлених на збереження здоров'я,
працездатності та забезпечення санітарно-епідемічного
благополуччя;
 беруть участь у роботі комісій з розслідування гострих
професійних захворювань
 Самостійна робота до теми 12.
ОРГАНІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНОЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я.
ВСЕСВІТНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я (ВООЗ)

Мета заняття: ознайомлення з діяльністю ВООЗ; проаналізувати міжнародну діяльність України в галузі
охорони здоров’я.
Обґрунтування мети: Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) – спеціалізована установа
Організації об'єднаних націй, яка опікується проблемами охорони здоров'я у світовому масштабі. Головною метою
ВООЗ є сприяння забезпеченню охорони здоров’я населення усіх країн світу. ВООЗ координує міжнародне
співробітництво з метою розвитку й удосконалення систем охорони здоров’я, викорінення інфекційних
захворювань, впровадження загальної імунізації, боротьби з поширенням СНІДу, координації фармацевтичної
діяльності країн-членів тощо. Протягом останніх років завдяки зусиллям ВООЗ питання охорони здоров’я стали
пріоритетом у політичному порядку денному світу. Їх почали обговорювати на найважливіших політичних
форумах, до цієї галузі залучаються фінансові ресурси.
Основні поняття теми: Всесвітня організація охорони здоров’я, Всесвітня асамблея охорони здоров'я,
Європейське регіональне Бюро ВООЗ.

Навчально-цільові завдання
Студенти повинні:
знати:
– мету та завдання створення ВООЗ, її організацію і управління;
– історію ВООЗ;
вміти:
– аналізувати основні принципи діяльності ВООЗ.

Питання для передаудиторної підготовки:

1. Визначення «Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ)».
2. Історія створення ВООЗ.
3. Основні принципи ВООЗ.
4. Основні завдання ВООЗ.
5. Основні функції ВООЗ.
6. Головні структури ВООЗ.
7. Європейське регіональне бюро (ЄРБ) ВООЗ.
8. Співробітництво України з ВООЗ.
9. Інформаційні матеріали ВООЗ.
Типовий приклад

«Цілі сталого розвитку», ухвалені на Саміті ООН, стали загальним закликом до дій, спрямованих на те, щоб
покінчити з бідністю, захистити планету і забезпечити мир і процвітання для всі людей у світі.
Які заходи в масштабі всієї країни ви б запропонували для досягнення: Ціль 16: Мир, справедливість та
сильні інститути.
Основні заходи для досягнення Україною Цілі 16: Мир, справедливість та сильні інститути повинні бути
направлені на:
1. Скорочення поширеність насильства.
2. Збільшення виявлення постраждалих від торгівлі людьми та всіх форм експлуатації.
3. Підвищення рівня довіри до суду та забезпечення рівного доступу до правосуддя.
4. Зміцнення системи запобігання та протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, фінансування
тероризму та поширення зброї масового знищення.
5. Скорочення незаконного обігу зброї, боєприпасів та вибухових матеріалів.
6. Зменшення масштабів корупції.
7. Відновлення територій, постраждалих від конфлікту (Донбас).
8. Зміцнення соціальної стійкість, сприяння розбудові миру та громадської безпеки (конфліктне та
постконфліктне врегулювання).
Література
Основна
1. Громадське здоров’я / за ред. В.Ф.Москаленка. – Вінниця, «Нова книга». – 2012. – 560 с.
Додаткова
1. Всесвітня організація охорони здоров’я. https://www.who.int/home
2. Цілі Сталого Розвитку: Україна. Національна доповідь. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України,
2017, - 174 с.
 Логічна структура самостійної роботи до теми 12.
ОРГАНІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНОЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я. ВСЕСВІТНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Визначення Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) – спеціалізована установа Організації об'єднаних націй, яка опікується
проблемами охорони здоров'я у світовому масштабі.

Основні функції ВООЗ забезпечення лідерства з питань, що встановлення норм і надання технічної моніторинг
мають важливе значення для здоров'я, і стандартів, сприяння в їх підтримки, ситуації та
участь у партнерстві, якщо необхідні дотриманні та моніторинг їх стимулювання змін і оцінка
спільні дії; складання порядку денного в застосування; формулювання створення стійкого тенденцій в
галузі досліджень і стимулювання етичних і заснованих на інституційного галузі
отримання, перетворення і поширення фактичних даних варіантів потенціалу охорони
цінних знань політики здоров'я

Основні напрямки неінфекційні інфекційні забезпечення зміцнення зміцнення системи корпоративні

діяльності ВООЗ захворювання захворювання готовності, здоров'я здоров'я охорони послуги
епіднагляд і протягом протягом здоров'я
відповідні всього всього життя
заходи життя

Головні структури ВООЗ Всесвітня асамблея охорони здоров’я Виконавчий комітет Секретаріат

Головна мета ВООЗ сприяння забезпеченню охорони здоров’я населення усіх країн світу.

Інформаційні матеріали веб-сторінки публікації бібліотеки інструменти інформаційні офіційні

ВООЗ досліджень матеріали документи

Співробітництво України з ВООЗ - одна з важливих складових міжнародного співробітництва спрямоване на забезпечення конституційного права кожного
громадянина України на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.
 Тема 13. УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ЗДОРОВ’Я.
МЕТОДИКА ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ. УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Мета заняття: Ознайомитися з видами управлінських рішень, етапами процесу прийняття управлінських
рішень в охороні здоров’я. Навчитися характеризувати кожен з етапів прийняття управлінського рішення.
Обґрунтування мети: Прийняття рішення – складний та відповідальний процес управлінської діяльності,
який використовується керівниками всіх рівнів системи охорони здоров’я. Кваліфіковане прийняття
управлінського рішення сприяє підвищенню ефективності діяльності закладу, забезпечує раціональне
використання ресурсів та дотримання оптимального організаційного клімату в робочому колективі. Щоденна
робота керівника неможлива без використання знань та навичок щодо прийняття рішень. Існують певні
особливості управління системою охорони здоров’я.
Основні поняття теми: теорія управління, особливості управління в охороні здоров’я, суб’єкт
управління, об’єкт управління, процес управління, управлінське рішення

Навчально-цільові завдання
Студенти повинні:
знати:
– основи теорії управління та особливості управління в охороні здоров’я
– складові та характеристики процесу прийняття управлінського рішення,
– фактори які впливають на ефективність прийняття управлінського рішення.
вміти:
– визначати етап процесу прийняття управлінського рішення,
– характеризувати вид управлінського рішення за змістом, формою, метою та часом

Питання для передаудиторної підготовки:

1. Визначення поняття управління. Історичні школи управляння.
2. Суб’єкт та об’єкт управління. Закони науки управління
3. Принципи, методи, функції, культура та техніка управління.
4. Етапи процесу управління.
5. Типи управління.
6. Чинники, що визначають якість процесу управління.
7. Особливості управління в охороні здоров’я.
8. Етапи процесу прийняття управлінського рішення.
9. Зворотній зв’язок та типи контролю прийняття управлінського рішення.
10. Інформаційно-аналітичне забезпечення процесу управління.

Типовий приклад
Розглянути ситуаційну задачу та визначити, який має бути прийнято вид управлінського рішення за змістом,
формою та часом та визначити, до якого етапу прийняття управлінського рішення відноситься дана ситуація.
Головний лікар центральної районної лікарні згідно до розпоряджень МОЗ України у зв’язку із
продовженням пандемії Covid-19 та на вимогу місцевої виконавчої влади має змінити структуру ліжкового фонду
із збільшенням інфекційного та реанімаційного відділення. Головний лікар просить інформаційно-аналітичний
відділ підготувати аналіз ефективності використання ліжкового фонду щоби аргументовано прийняти рішення
щодо перепрофілювання певної кількості ліжок окремих відділень під «ковідні». Він також затребував інформацію
від адміністративно-господарчої частини про можливості матеріально-технічного забезпечення закладу для роботи
у нових умовах.
Висновок: за змістом управлінське рішення є переважно медичним, хоча присутні організаційні та ресурсні
аспекти; за формою – усним, за часом – на разі оперативним, хоча можливо стане і стратегічним (в залежності
від розвитку подій щодо пандемії Covid-19).
Зараз управлінське рішення знаходиться на етапі обргунтування завдань (які обираються з врахуванням
конкретної ситуації, можливостей медичного закладу, його структури, функцій), оскільки мета прийняття такого
рішення в даній ситуації зрозуміла.
Література
Основна
1. Громадське здоров’я : підручник для студ. вищих мед. навч. закладів / В. Ф. Москаленко, О. П. Гульчій, Т. С.
Грузєва [та ін.]. — К.: ВД «Авіцена», 2012. – С.498-517.
Додаткова
1. Соціальна медицина та організація охорони здоров'я / Під заг. ред. Ю.В. Вороненка, В.Ф. Москаленка.-
Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. – 570-596 с.
2. Модернізація менеджменту та публічного управління в системі охорони здоров’я / кол. монографія за
науковою ред. д.е.н. Шкільняка М.М., д.е.н. Желюк Т.Л. Тернопіль, Крок. 2020. 560 с.
 Логічна структура теми 13. УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ЗДОРОВ’Я.
МЕТОДИКА ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ. УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ.
УПРАВЛІННЯ – це складний цілеспрямований безперервний процес дії керуючої системи на керований об’єкт з метою досягнення найкращих результатів

Закони науки управління Принципи управління Методи управління Функції управління

 закон поділу праці  плановість • соціально-психологічні • планування
 закон інтеграції трудового  поєднання територіального та • організаційні • відпрацювання рішення
ТЕОРІЯ процесу галузевого підходів • правові • організація
УПРАВЛІННЯ:  закон зворотного зв’язку  оптимальність та ефективність • економічні • управління персоналом
загальні  закон інерції та опору у  об’єктивність та конкретність • статистичні • керівництво
положення людських взаємовідносинах  науковість • графічні • контролювання
 закон зміни функції управління  принцип «основної ланки»
 закон скорочення ступенів  стимулювання праці
управління та концентрації функції Культура управління: Техніка управління:
 системний, комплексний підхід  кваліфікація  автоматизована
управління
 колегіальність і індивідуалізація робітників система управління;
 закон єдності дій всіх законів
 облік та контроль  стиль управління  автоматизована
управління
 умови праці обробка інформації

Система охорони здоров'я — це сукупність усіх організацій, інституцій і ресурсів, Суб’єкт управління - Об’єкт управління -
головною метою яких є зміцнення, підтримка чи відновлення здоров'я. людина або група людей, які техніка та суспільні
здійснюють процес групи, якими
Особливості системи охорони здоров’я Особливості управління в охороні здоров’я управління. управляють. Систему,
 багатоцільова та багаторівнева ієрархічна  висока відповідальність за прийняття рішень Систему, яка керує якою керують,
система  складність прогнозування наслідків називають керуючою, або називають керованою,
 імовірнісний, а не детермінований характер прийнятих рішень управляючою. або підлеглою
зв’язку  складність виправлення наслідків
 велика різноманітність підсистем управлінських рішень
ПРОЦЕС УПРАВЛІННЯ
Складність управління системою охорони здоров'я Ефективному управлінню
обумовлена: охороною здоров'я сприяє І ІІ
 внутрішніми чинниками (управління відбувається у удосконалення: збирання,
обробка
планування
реалізації
складних за організаційною структурою медичних закладах  підбору керівних кадрів та інформації рішень

з численними функціональними операціями і процедурами, стилю їх роботи;

із складними управлінськими взаємовідносинами);  процесу управління;
 зовнішніми чинниками (збільшенням потужності  функції та структури апарату ІІІ
організація
закладів охорони здоров'я з тенденцією до спеціалізації і управління; ІV
контроль
системи для
виконання
диференціації, змінами в структурі захворюваності) організації праці в керуючій та рішень

керованій підсистемах
 Самостійна робота до теми 13. МЕНЕДЖМЕНТ ТА ЛІДЕРСТВО В ОХОРОНІ ЗДОРОВ’Я

Мета заняття: ознайомитися з основами менеджменту у системі охорони здоров’я, розкрити особливості
організаційної структури закладів охорони здоров’я із забезпечення їх ефективної діяльності, функціями
управлінського персоналу та принципами наукової організації управління ,визначити роль менеджера в діяльності
закладів охорони здоров’я ,а також вплив його особистісних характеристик ,необхідних для виконання керівних
функцій.
Обґрунтування мети: Важливу роль у забезпеченні здоров’я населення, зниження смертності,
захворюваності, інвалідності відіграє менеджмент охорони здоров’я. Він допомагає регулювати і контролювати
фінансові, матеріальні та трудові ресурси медицини, від яких буде залежить якість наданих медичних послуг.
Головною дійовою особою сучасного менеджменту є менеджер, який займає керуючу посаду, розробляє і приймає
відповідні управлінські рішення. Він відповідає за визначення майбутніх напрямків роботи закладу, повинен вміти
вирішувати конфліктні ситуації, які можуть виникати в процесі роботі між пацієнтами та медичним персоналом,
між співробітниками. Менеджер повинен бути лідером, мати вплив на колектив, вміти зацікавити людей в
досягненні поставлених цілей організації.
Основні поняття теми: менеджмент, ефективність, результативність, менеджер, планування, організація,
керівництво, керівник, лідер, контроль, кадри.

Навчально-цільові завдання
Студенти повинні:
знати:
- поняття «менеджменту в охороні здоров’я»;
- критерії оцінки якості менеджменту у закладах охорони здоров’я;
- функції управлінського персоналу;
- принципи наукової організації управління;
- роль менеджера в закладах охорони здоров’я;
- характеристика особистісних особливостей менеджерів для заняття керівних посад;
- стилі роботи керівництва;
вміти:
- використовувати метод стратегічного та оперативного планування діяльності закладу охорони здоров’я;
- визначати структурну організацію закладу;
- приймати відповідне управлінське рішення в залежності від сформованої ситуації;
- визначати стиль роботи керівництва.
Питання для передаудиторної підготовки:
1. Що таке «менеджмент»?
2. Відмінність між поняттями «менеджмент» та «управління».
3. Принципи наукової організації управління.
4. Групи ситуаційних обставин, які впливають на діяльність управлінського персоналу.
5. Головні тенденції розвитку менеджменту, що визначає його розвиток у майбутньому.
6. Стратегічне та оперативне планування.
7. Менеджер закладу охорони здоров’я, його функції.
8. Лідер та керівник. Спільні та відмінні ознаки.
9. Стилі керівництва.
Типовий приклад

Завдання: визначте стиль керівництва.

Завідувач відділенням на зборах трудового колективу завжди швидко та оперативно аналізує діяльність
своїх колег. З’ясовує причини невиконання доручень, проблеми з якими стикаються його підлеглі під час роботи.
Перед тим як краще вирішити ту чи іншу ситуацію, спочатку вислуховую запропоновану думку працівників на
розв’язання даної ситуації, лише потім шляхом голосування, приймає колективне рішення.

Відповідь: демократичний стиль керівництва тому що, рішення приймається командою, враховуючи думку колег.

Література
Основна
1. Громадське здоров’я: підручник. Вінниця: Нова книга 2013.-С. 498-518
Додаткова
1. Основи менеджменту охорони здоров’я : Навч.- метод. посіб - К. : МАУП, 2007. – 328 с.:
2. Баєва О.В. Менеджмент у галузі охорони здоров'я. Навч. посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2008 — 640
с.
3. Технологія управління закладом охорони здоров’я. /Укладач: Г.Я. Єржак. – Дніпро: ДОНМБ, 2018.–вип.1. с.19
 Логічна структура самостійної роботи до теми 13. МЕНЕДЖМЕНТ ТА ЛІДЕРСТВО В ОХОРОНІ ЗДОРОВ’Я

Менеджмент – галузь знань, що допомагає впроваджувати Стилі керівництва • авторитарний (директивний) – особистісне
управлінські функції, використовуючи працю, інтелект та – це ті види поведінки рішення керівника
особливості поведінки інших людей керівника, якими він • ліберальний (нейтральний,поблажливий) –
користується, щоб свідомо повна відсутність участі керівника в управлінні
вплинути на виконавців колективом
для досягнення конкретної • демократичний (колегіальний) – прийняття
мети в конкретному рішень командою
Принципи наукової організації • адаптивний (ситуаційний) – гнучка зміна стиля
випадку.
управління керівника в залежності від обставин
• необхідності застосування наукового підходу в організації
кожного виду робіт;
• дотримуватись наукової основи у відборі ,адаптації і КОМПЕТЕНТНІСТЬ КЕРІВНИКА РОЛЬ ЛЮДЕЙ
підготовці кадрів; • глибоке знання теорії і практики охорони здоров’я ВИЗНАЧАЄТЬСЯ:
• співпраця менеджерів з працівниками • знання процесу організації праці в охороні • здібностями
• рівномірний розподіл робіт та відповідальності між здоров’я • обдарованістю
менеджерами та працівниками. • знання законів економіки і управління • потребами
• вміння відчувати і знаходити перспективу • знаннями
• вміння й бажання запроваджувати нові методи • поведінкою
Ситуаційні обставини, що мають вплив на • ставленням до праці
• глибоке знання проблем керованого об’єкту
• позицією
діяльність управління персоналом • розумінням цінностей
• розмір організації (штат працівників, тип організаційної • оточенням
структури). Лідер – це той, хто здатен об’єднувати оточуючих • наявністю якостей лідера
• технології, що використовуються для вирішення завдань. його людей заради досягнення визнаної мети.
• невизначеність оточуючого середовища (зміни, що відбулись в
технологічній, культурній та соціальних сферах)
• індивідуальні особливості працівників. Відмінності між керівником і лідером
Керівник Лідер

1 Призначається вищим керівництвом 1 Стихійно обраний

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ
ПРОШАРКИ КОЛЕКТИВУ – це
умовна група людей, які об’єднані
спільними психологічними
якостями, настроями,
традиційними установками
• колективісти 2 Має надані законом певні права та 2 Немає формальних прав та обов’язків
• індивідуалісти обов’язки 3 Має вплив за допомогою власного
• претензіоністи 3 Може впливати на підлеглих за авторитету
• пасивні допомогою системи санкцій. 4 Діє в середині групи
• наслідувачі 4 Може представляти організацію в 5 Не несе відповідальності перед законом
• ізольовані зовнішній сфері відносин 6 Виникає при певних обставинах
5 Несе відповідальність за діяльність (настрою, змін у міжособистісних
працівників перед законом відносинах в колективі)
6 Стабільне явище