Володимир Старик, Чернівці

Розстріли в Чернівцях в
червні-липні 1941 року:
еталонний злочин НКВС
 ✔Звіти органів НКВС про їхню каральну
діяльність в Західній Україні
(Опубликовані О. Романівим та І. Федущак в збірнику «Західноукраїнська
Опубліковані трагедія 1941». Львів-Нью-Йорк, 2002).

джерела
✔Розстрільні списки (222 жертви)
(Опубликовані І. Фостієм в 2-й книзі тому «Реабілітовані історією.
Чернівецька область». Чернівці, 2010)

✔Українська преса 1941-1944 рр. (21

жертва)
✔Документи мемуарного характеру
 ✔Організацій ні звіти ОУН за 1941 рік.
✔Документи німецького консульства в
Не знайдені та
не опубліковані Чернівцях 1941 року
джерела
✔Оперативні документи румунської
сиґуранци (таємної політичної
поліції) за 1941-1944 роки
✔Документи мемуарного характеру
Опубліковані «І в Чернівцях також шалів большевицький терор».
«Українські щоденні вісті», 11.07.1941 за «Вахт ім Остен» з 10 цього місяця.
джерела
Німецька армія, увійшовши в Чернівці вранці 7 липня 1941 р. «застала місто у страшному
вигляді. Мешканці, ще з признаками смертельного жаху на обличчях, розказували про
страхіття останніх часів большевицького панування. Вивіз на примусові роботи, арешти,
розстріли здержали людей у страшному напруженні».

«Большевизм кинув заслону» «Українські щоденні вісті», 15.07.1941.

Вістки про жорстокість червоних катів у Львові, Дубні, Чернівцях та інших містах
доказують, що большевизм, як на початку свого існування, так і сьогодні качається в
кривавому багні, що большевизм поставив собі мету знищити українців.

«Як це було в Чернівцях. Столиця Буковини під червоною кормигою». УЩВ, 13.08.1941.
Угорець Ц. Лайош, який перебував у Чернівцях між 22 червня і 7 липня 1941 р. свідчив,
що з початком війни більшовики «наліво і направо почали ліквідовувати підозрілих»).
 Опубліковані
джерела «З відомих українців перебували в большевицькій
тюрмі у Чернівцях: д-р Лев Когут – видавець
щоденника «Час», Микола Ковальський – редактор
«Часу», студенти: Марта Зибачинська, Захарій Бідняк,
Одарка Князька-Настуняк – режисерка та громадяни:
Дмитро Настуняк, Ірина Підгірна, Ростислав Гузар.

Пропали без вісти в енкаведівських катівнях: Антонія

Рущак, Марія Житарюк, Марія Кіндзерська, Віктор
Кулішір, Максим Тарко, Орест Тарко, Кость Руснак,
Петро Князький, Онуфрій Гнідевич, Орися Тарангул,
Василь Українець, інж. Василь Гетьманченко.
Стаття «Жертви
большевицького терору Під час боротьби – перестрілки з енкавелистами
у Чернівцях», «Львівські згинула геройською смертю Леся Гнідевич-Никорович».
вісті» від 15.03.1942
 25.06.1941 р. розпочалася евакуація в’язнів 1-ої і 2-ої Чернівецьких
Опубліковані тюрем, а також тюрем м. Хотин та Сторожинець.
джерела 167 хотинських в’язнів вантажними автомобілями перевезено до
Кам’янця-Подільського 29.06.1941 р., ще 56 в’язнів вивезено з
Хотина 01.07.1941 р. Двох засуджених військовим трибуналом
смертників розстріляли працівники р/з НКВС в дворику тюрми між
караульним приміщенням і адмінкорпусом. 11.07.1941 р. в Биківні
розстріляно Козака Никифора Яковича, 1894 р., двірника з м. Хотин
Чернівецької області.
Сторожинецьких в’язнів (66 осіб) перевезено до Чернівців. 1405
чернівецьких в’язнів відправлено на Схід вагонами 01.07.1941 р.,
решта 877 в’язнів етаповано пішки 03.07.1941 р. до Кам’янця-
Подільського.
В Чернівцях розстріляно всіх засуджених до вищої міри покарання,
всіх засуджених та підслідних за контрреволюційними статтями,
хворих, які перебували в тюремній лікарні на час евакуації, одного
німецького льотчика та двох привезених поранених втікачів. Всіх
було розстріляно за вказівками УНКДБ області.
 Зі спогадів Лева Романовського.
Опубліковані Багато українських патріотів розстріляли большевики під час
джерела відступу, інших примусово забрали з собою. В Кіцмані при
відступі совєти розстріляли університетськоro асистента І.
Лоюка, а між забраними був також чільний український діяч
М. Тарко.

Василь Шипинський. Український націоналізмсна Буковинi.

В кн. «Організація Українських Націоналістів 1929-1954. На
чужині, 1955.
При кінці 1940 р. в Чернівцях большевики розстріляли за
націоналістичну діяльність студента В. Поремського (Вовка) .
Перед приходом німців розстріляло НКВД в Чернівцях
зв'язкову ОУН на Буковину Лесю Никорович-Гнідевич, Осипа
Сидіра та інших .
 СПИСКИ на оуновцев, диверсантов, шпионов, террористов и
Опубліковані
повстанцев, подлежащих расстрелу в военное время,
джерела согласно распоряжения наркома НКГБ УССР тов. МЕШИКА
Номер Дата прийняття Загальна В тому числі Призналися
кількість розстріляни до членства
розстріляни х членів ОУН в ОУН
х

1 «» червня 1941 19 14 1
2 28 червня 1941 99 21 18
3 30 червня 1941 13 3 1
4 29 червня 1941 30 13 11
5 28 червня 1941 60 27 27
6 «» липня 1941 1 1 1
ВСЬОГ 222 79 60
О:
 Никорович- Галузевий державний архів служби безпеки України. –
Гнідевич Леся Фонд 5. – Справа 6. - арк. 15.
Онуфріївна Звинувачувалася в тому, що:
1913 –22.06.1941 - була активним членом ОУН, підтримувала зв’язок з
обласним проводом,
- переховувала в себе на квартирі, а потім у сараї
представників крайового проводу ОУН Василя
Григорчука, Романа Гошовського та резидента німецької
розвідки «Гартмана» – Петра Войновського,
- зберігала в спеціально обладнаних схованках зброю,
націоналістичну літературу та розмножувальну техніку.
Вчинивши під час арешту збройний опір, була убита
енкадебістами 22 червня 1941 року. За свідченням Антона
Громадська діячка, Балюка, тодішнього директора поховального бюро, її
провідна членкиня закривавлене тіло було скинуте ворогами в братську
буковинського Пласту могилу на Руському цвинтарі в Чернівцях разом з тілами
та ОУН. інших жертв початку війни.
 Галузевий державний архів служби безпеки України. –
Справа 1287-оф. на Поремську О. В.
Порембський- Порембський Олександр Теофілович, студент географічного
Олександр факультету, мешкав з матір’ю в Чернівцях за адресою вул.
Теофілович Нова, 32. Керівник студентської групи ОУН, до якої входили
1922 –28.06.1941 розстріляні 29.06.1941 р. Володимир Гафійчук (1922 р. нар.),
Володимир Бабій (1915 р. нар.), Іван Моргоч (1921 р. нар.)
(розстрільний список №4). Уникнувши арешту 26.06.1941 р.,
перебував на нелегальному становищі, застрелений при
спробі повторного арешту НКВД-истами 28.06.1941 р.
Студент, громадський
діяч, референт молоді Порембська Олена Володимирівна, (1903 р. нар.), учителька,
крайового проводу мати О.Т. Поремського, арештована 26.06.1941 р. згідно
Організації постанови обласного УНКДБ за пособництво ОУН. У зв’язку з
Українських воєнними діями етапована на схід СРСР, засуджена не була.
Націоналістів. Подальна доля невідома. Справу припинено 03.02.1964 р. за
відсутністю складу злочину. Реабілітована 31.05.1995 р.
Пропали без вісти в СПИСОК № 1 на оуновцев, диверсантов, шпионов, террористов и
енкаведівських повстанцев, подлежащих расстрелу в военное время, согласно
катівнях распоряжения наркома НКГБ УССР тов. МЕШИКА от « » июня 1941 г.
Тарко Максим Фамилия, имя ТАРКО
Теодорович и отчество Максим Федорович
11.09.1897 – (24-28).06.1941
Год рождения 1897
Последняя должность или Зав. снабжением
место работы университета
Компрометирующие Участник ОУН, имел кличку
материалы и краткое «Богдан»
содержание обвинения
Сознался или не сознался Не сознался

На родинному гробівці в Чернівцях є напис «Тарко Максим 1897-1940».

Справу припинено УКДБ при РМ УРСР по Чернівецькій обл. 27.12.1963
Юрист, громадсько- р. за відсутністю складу злочину.
політичний діяч, десятник Реабілітований Чернівецькою обласною прокуратурою 19.06.1996 р.
УСС, четар УГА.
 Сидір Осип СПИСОК № 1 на оуновцев, диверсантов, шпионов, террористов и
Теодорович повстанцев, подлежащих расстрелу в военное время, согласно
1901 – 28.06.1941 распоряжения наркома НКГБ УССР тов. МЕШИКА от « » июня 1941 г.
Фамилия, имя СИДОР
и отчество Иосиф Федорович
Год рождения 1901
Последняя должность Служащий
или место работы
Компрометирующие Участник а/с шпионской
материалы и краткое организации, бывший
содержание обвинения железногвардеец
Сознался или не Не сознался
сознался

Справу припинено УМДБ Чернівецької обл. 08.04.1948 р. за відсутністю

складу злочину.
Службовець, чільний член Реабілітований Чернівецькою обласною прокуратурою 27.09.1996 р.
Організації Українських
Націоналістів.
 СПИСОК № 2 на оуновцев, диверсантов, шпионов, террористов и
Пропали без вісти повстанцев, подлежащих расстрелу в военное время, согласно
в енкаведівських распоряжения наркома НКГБ УССР тов. МЕШИКА от 28 июня 1941 г.
катівнях
Фамилия, имя и отчество ГНИДЕВИЧ Онуфрий Григорьевич
Гнідевич Год рождения 1885
Онуфрій Последняя должность или Огородник
Григорович место работы
1885 –28.06.1941 Компрометирующие В прошлом видный украинский националист,
материалы и краткое скрывал резидента немецкой разведки
Квітникар та содержание обвинения «Гартмана», хранил огнестрельное оружие,
промисловець, литературу и множительные аппараты
громадський діяч.
Сознался или не сознался Не сознался

Реабілітований
Чернівецькою обласною
прокуратурою ГНІДЕВИЧ Домка Василівна, 1883 р. нар., дружина О. Г. Гнідевича, арештована
27.06.1996 р. за разом з чоловіком 23.06.1941 р., етапована 28.06.1941 р. пішим ходом на Проскурів
відсутністю складу разом з іншими в’язнями. Під час нальоту німецьких літаків на колону в’язні розбігли-
злочину ся, і Домці Гнідевич вдалося повернутися в Чернівці до свого вщент розграбованого
дому. Доживала віку хвора і самотня, не знаючи нічого про долю її чоловіка.
 Рущак Антонія Андріївна, 1921 р. нар., касир пошти в Чернівцях. Заарештована 02.11.1940
Пропали без вісти в р. за звинуваченням в членстві в ОУН, ОН при НКВС СРСР 31.06.1941 р. засуджена до 8 років
енкаведівських ув'язнення. Померла 03.07.1942 р. в Сєвураллазі. Реабілітована Чернівецькою
облпрокуратурою 12.08.1993 р.
катівнях
Тарко Орест Федорович, 1907 р. нар., завідувач складу трамвайного парку в Чернівцях.
Заарештований 16.11.1940 р., як соціально небезпечний елемент засуджений ОН при НКВС
СРСР 24.05.1941 р. до 5 років ув'язнення. Помер 1972 р., похований в родинному гробівці на
Руському цвинтарі в Чернівцях. Реабілітований Чернівецькою облпрокуратурою 30.05.1989 р.

Кіндзірська Марія Миколаївна, 1901 р. нар. За постановою опертрійки УНКДБ Чернівецької

обл. 20.05.1941 р. вислана на спецпоселення як член родини учасників ОУН. Реабілітована
17.04.1991 р.

Тарангул Орися Дмитрівна, 1914 р. нар. Заарештована 25.03.1941 р., ВТ КВО 06.07.1941 р.
засуджена до вищої міри покарання за звинуваченням у зраді батьківщини. Розстріляна
27.07.1941 р. в тюрмі НКВС в м. Київ. Реабілітована військовою прокуратурою Зах.рег. України
31.01.1997 р.
Василь
Гетьманченко Гетьманченко Василь Іович, 1902 р. нар., інженер-конструктор, журналіст газети «Час».

Орися 1902-1940 Арештований 30.07.1940 р. в м. Аккермар (тепер м. Білгород-Дністровський), звинувачувався

в керівництві контррозвідувальними органами ОУН. Не дожив до суду, помер в процесі
(чоловік Аделі
Тарангул слідства в Аккерманській лікарні 13.10.1940 р. Постановою УКУДБ по Одеській області від
Тарангул, 23.11.1990 р. справу припненинено за відісутністю складу злочину.
1914 – сестри Орисі На Руському цвинтарі в Чернівцях дочкою Оксаною встановлено памятник її репресованим
27.07.1941 Тарангул) рідним Тарангул Орисі, Гетьманченку Василю та Гетьманченко Аделії.
 Пропали без вісти в Галузевий державний архів служби безпеки України. –
енкаведівських катівнях Справа П-4421 на Кулішіра В. Т.
Кулішір Віктор Студент юридичного факультету університету в Чернівцях.
Тодорович Мешкав в домі старшого брата-священника в
1917 –11.07.1941 парохіяльному будинку греко-католицької церкви (вул.
Руська, 30).
Член ОУН з 1938 р. Після виїзду за кордон голови
крайового проводу ОУН Дмитра Яремчука в жовтні 1940 р.
очолив буковинську ОУН.
Заарештований ЕКВ УНКВС Чернівецької обл. 04.11.1940 р.,
звинувачувався в участі в ОУН. 19.03.1941 р. спецконвоєм
перевезений до Києва для продовження слідства.
Засуджений не був. За рішенням наркома держбезпеки
УРСР та прокурора УРСР 11.07.1941 р. розстріляний в м.
Секретар університету, Київ як ворог народу.
громадський діяч, Реабілітований Чернівецькою облдержпрокуратурою
голова крайового
26.07.1996 р.
проводу ОУН.
 З осені 1940 р. 2-3 рази на тиждень в канцелярію похоронного бюро телефонував
Могили без надгробків НКВД-ист з тюрми і замовляв викопати в середньому по три великих ями для
поховань у різних віддалених кварталах цвинтаря.
Поховання відбувалося так: на попередньо домовлену пізню годину, коли на
цвинтарі залишався тільки один завербований НКВС працівник, через ворота
в’їжджала підвода з мертвими тілами, прикритими сухим листям чи соломою в
супроводі одного командира та кількох солдатів НКВС.
Працівник цвинтаря ішов з солдатами від однієї ями до другої, і біля кожної ями один
Спогади Антона Балюка з солдат залишався. Потім він мусів вийти з цвинтаря іншою дорогою, а вранці всі ями
Сучави, в 1940-1941 рр. були ретельно засипані землею і присипані листям. Так продовжувалося до липня
1941 року.
директора чернівецького
поховального бюро, Після початку німецько-радянської війни була викопана довга і глибока братська
могила в кількох метрах від паркану цвинтаря, в яку звозили і складали тіла загиблих
опубліковані в газеті
солдатів. В цю могилу викинули з вантажівки загорнуте в простирадло закривавлене
«Час», №12, грудень тіло жінки – вбитої під час арешту Лесі Гнідевич-Никорович.
1990
Вже після відходу більшовицьких військ та після того, як всі мости на р. Прут були
підірвані, до канцелярії похоронного бюро приїхали представники НКВС, які забрали
з собою довіреного працівника цвинтаря, якого ніхто ніколи більше вже не бачив.
 Проблем з меморіалізацією трагічних подій червня-липня 1941 року в
Меморіалізація Чернівецькій області немає з тієї простої причини, що самої меморіалізації тих
жертв розстрілів подій досі не існує. Очевидно що в кожному буковинському селі люди
спорудили скромні хрести на згадку про своїх репресованих земляків, однак
червня-липня лише хрест біля залізничного мосту через Дністер навпроти Заліщиків
1941 р. в присвячено саме галицьким жертвам більшовицьких розстрілів 1941 року.
Жертви Чернівецької трагедії не лише забуті обласною чи міською владою, але й
Чернівцях. тим українськими установами, котрі мали б пам’ятати про них. Єпархія УГКЦ на
спішить встановити меморіальну дошку на колишньому парохіальному булинку
УГКЦ, в якому мешкав Віктор Кулішір; чернівецький Пласт досі не
Проблеми меморіалізував пам’ять про відновницю буковинського Пласту Лесю Гнідевич на
меморіалізації будинку по вул. Кобилянської, 11, де вона працювала в квітковій крамниці свого
також розстріляного батька Онуфрія Гнідевича; Чернівецький національний
університет не має бажання меморіалізувати пам’ять про розстріляного в 1941
р. свого працівника доктора Максима Тарка; нікому, крім дочки, не була цікава
доля інженера та публіциста Василя Гетьманченка, тож її звернення до Білгород-
Дністровського міської ради з проханням дозволити меморіалізувати пам’ять
про батька було залишене без позитивного вирішення.