Слобідська Україна

(Харків)
Чумак Уляна 8-В клас
Утворення
Слобідська Україна (друга назва – Слобожанщина) – це історична область, до якої входила велика
територія розташована на схід від Полтави, навколо теперішнього Харкова, а також східна частина
Сумської, північ Донецької та Луганської областей України; південно-східна частина Воронезької,
південно-західна Білгородської, південь Курської областей Росії.

Вважається, що Слобідська Україна, як історико-

географічна область, постала у середині – другій
половині XVII століття

Формально ці землі належали царю московському,

але фактично вони були нічийними – Дике поле.
Хто проживав

Так, як ця частина земель була малозаселеною і

беззахисною перед наскоками татар у середині
17 ст., російський царський уряд дозволив
кільком хвилям українських втікачів, осісти тут
і встановити незалежне самоврядування.
Наприкінці 17 ст. населення Слобідської
України налічувало близько 85 тис. українців
чоловічої статі, з них 22 тис. проходили
військову строкову службу у козацьких полках.
 Устрій

Засновані на нових землях поселення звільнялися від податків і тому називалися слободами (звідси й
назва «Слобідська Україна»). Права українських поселенців закріплювалися царськими жалуваними
грамотами. Визнання поселенцями влади царя виявлялося в складанні присяги. Одночасно
Слобожанщину заселяли московські служилі люди, які перебували під управлінням царських воєвод.

У Слобідській Україні існував козацький устрій. У 50-х pp. XVII ст. царський уряд сформував з
українських переселенців козацькі слобідські полки: Острогозький (Рибинський), Охтирський, Сумський,
Харківський. У 1685 р. було створено Ізюмський полк. Полки були як військовими козацькими
підрозділами, так і адміністративно- територіальними одиницями. Старшину обирали на загальних
козацьких радах.

Адміністративно-територіальний устрій Слобідської України

Харків
Першу Харківську фортецю побудували «за черкаським» (тобто українським) звичаєм. У 1656 р.
московський цар Олексій Михайлович видав указ про створення окремого Харківського воєводства.
Фортеця, яка виникла на місці, де зливалися річки Лопань і Харків, мала 10 башт і довжину стін понад
один кілометр. Найстаріший документ, у якому є згадка про Харків - царський указ Чугуївському воєводі
Сухотіну про будівництво Харківських укріплень, датований 28 березня 1656 р. Судячи з «відпису»
першого харківського воєводи Селіфонтова 1657 р. та іменного опису 1658 р. Харків був уже досить
великим поселенням. В описі значилося 578 душ чоловічої статі, і можна вважати, що в цей час у місті
було не менше ніж 200 будинків.
Харків став центром Харківського козацького полку.
Українські переселенці принесли з собою
характерний для них козачий військовий і
адміністративний порядок. З перших років існування
фортеці біля неї почав селитися торгово-ремісничий
люд. З'явилися перші слободи - Гончарівка,
Журавлівка і т. д. Це свідчило про перетворення
Харкова з важливого прикордонного форпосту на
центр ремесел і торгівлі.
Взаємозв’язки з Гетьманщиною

Зокрема жваві торгові стосунки були між Слобідською Україною і

Гетьманщиною. З Слобідської України йшла до Гетьманщини сіль з
Торських і Бахмутських соляних заводів, з Гетьманщини на Слобідську
Україну йшли промислові вироби, зокрема скло, залізні вироби, поташ і
смалчуг, горілка тощо.