КАТЕГОРІЯ

ПЕРЕХІДНОСТИ/
НЕПЕРЕХІДНОСТИ
 До цього її
Цю категорію в окрему дієслівну
категорію виділив у 1927р. розглядали як
Сергій Карцевський. різновид категорії
стану.

О.Потебня говорив, що
перехідність/неперехідність
зумовлена ЛЗ слова.
І.Вихованець виокремлює
цю категорію з морфології,
вважаючи її суто синтаксичною,
оскільки вона виражає
валентність дієслова, зв’язок
дієслова з іншими словами в
реченні.

В.Русанівський вважає
цю категорію
морфологічною, бо вона
властива лише дієсловам.
Категорія
перехідности /
неперехідности

це відношення дії,
названої
дієсловом, до
об’єкта.
 Дві грамеми

грамема грамема
перехідності неперехідності.
Ця категорія властива
особовим дієсловам
інфінітиву
дієприкметнику
дієприслівникові
Перехідними називають
читати повість,
дієслова, які означають
намалювати картину,
дію, що прямо і повністю
дивитися фільм.
переходить на об’єкт:
 Перехідні дієслова
вимагають форми

Р.в., коли дія переходить

З.в. без прийменника,
Р.в. при запереченні (не не на весь предмет, а
синтаксично – прямого
дивилася фільму, не чути лише на його частину
додатка (написала твір,
музики) (випити кави, з’їсти
принесла фрукти)
морозива).
До перехідних належать
також дієслова зичити і
бажати:

зичити щастя, бажати

здоров’я
 Перехідними є також
дієслова
при підрядному
при прямій мові
зʼясувальному реченні
(Викладачка сказала:
(Викладачка сказала, що
«Завтра буде модуль»)
завтра буде модуль).
 Перехідні дієслова означають

Конкретну дію, що скерована на предмет, який зазнає певної

зміни або є результатом цієї дії:
спекти хліб, збудувати школу

Дію, від якої предмет, на який вона спрямована, не зазнає змін:

вивчити вірш, поставити завдання

Дію, що означає сприймання, відчуття:

бачити картину, слухати музику
 які означають дію, що
Неперехідними є
не спрямована і не
дієслова
переходить на об’єкт.
Неперехідні дієслова
вживаються самостійно
або керують будь-якою
відмінковою формою
іменника з
прийменником чи без
нього.
 Неперехідні дієслова означають:

 Рух або положення у просторі:

ходити, сидіти;
 Фізичний чи внутрішній стан:
дихати, мовчати;
 Зміну стану: зеленіти, рости;
 Дієслова кричати, цвісти, шуміти.
 У науковій літературі неперехідні дієслова поділяють на:

Дієслова, що керують іменниками у непрямих відмінках з

прийменниками чи без них: дякувати батькові за подарунок,
торкатися рукою до стіни;

Дієслова, що не поєднуються з іменниками у непрямих відмінках:

біліти, шуміти;

Дієслова, які поєднуються з інфінітивом, якщо цей інфінітив не

виконує функцію додатка.
Неперехідні
дієслова мають
незворотну і
зворотну форми

ходити,
вмиватися.
Перехідність/неперехідність пов’язана із семантикою слова. Те саме дієслово в
залежності від того, яку семему виділяють, може бути перехідне або неперехідне.

Носить сина – перехідне.

Носять в траві – неперехідне.

Співати пісню – перехідне.

Гарно співати – неперехідне.

 Вплив на перехідність/неперехідність має морфемна
структура слова

Зокрема суфікс –и утворює перехідні дієслова (білити

стіну), суфікс –і – неперехідні (біліти, чорніти).

Префікс також може змінювати цю категорію: думати –

неперехідне, видумати казку – перехідне.

Постфікс теж змінює цю категорію: мити дитину –

перехідне, митися – неперехідне.
 Перехідні дієслова
можуть набирати
Від перехідних дієслів
значення
творяться неперехідні
неперехідних. Це
за допомогою
буває у випадку
постфікса –ся: мити –
випущення при
митися, брати –
перехідному дієслові
братися, вітати –
прямого додатка:
вітатися.
писати лист і вміє
писати.
В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ ТІЛЬКИ
ОДНЕ СЛОВО НА –СЯ
НАЛЕЖИТЬ ДО ПЕРЕХІДНИХ –

СПОДІВАТИСЯ.
КАТЕГОРІЯ
СТАНУ
ДІЄСЛОВА
 У І половині ХІХ ст.. виділяли такі стани дієслова:

Дійсний, або перехідний стан, що керував З.в. без прийменника: вмивати

дитину;
Середній, або неперехідний;

Зворотний стан: вмиватися, чесатися;

Взаємний стан: миритися, обніматися;

Пасивний: списаний;

Загальний: сміятися.
У ІІ пол. ХІХ ст. до категорії
стану ставилися інакше: усі
дієслова поділяли на перехідні
та неперехідні, бо стан завжди
означав дію предмета
перехідну або неперехідну.
 це така категорія, яка
виражає відношення
Стан дії до суб’єкта і
дієслова об’єкта, що
виражається
дієслівною формою.
 Категорія стану лежить на межі між
граматикою, лексикологією та
фразеологією, а в граматиці – ближче до
синтаксису речення, ніж до морфології
слова.
 У науковій літературі виділяють такі стани
дієслова:
Активний стан

Нульовий стан

Пасивний стан

Зворотний стан
 Активний стан властивий Це ті дієслова, дія яких
усім перехідним дієсловам, спрямована на об’єкт:
що керують формою читати книгу, купила
знахідного відмінка без планшет, подивитися
прийменника. прем’єру.
 Нульовий стан мають всі
неперехідні дієслова, іти, блукати, спати,
безпостфіксальні, а також ті боятися, каятися,
з постфіксом –ся, які без пишатися, сміятися
нього не вживаються
 Пасивний стан – це відношення між діячем і об’єктом дії, коли реальний об’єкт виступає в
реченні підметом, а реальний суб’єкт додатком у формі О.в.:

Трактори орють поле – активний стан

Поле ореться тракторами – пасивний.

При пасивному стані не можна як суб’єкт дії називати особу: Двері відчиняються водієм. Співак
виконує пісню – Пісня виконується співаком.
 Зворотний стан
означає дію, яка одягатися, митися,
зосереджується на веселитися
самому діячеві
 Виділяють такі групи зворотного стану:
 Власне зворотні дієслова
 Взаємно-зворотні дієслова
 Загально-зворотні
 Непрямо-зворотні
 Активно-безоб’єктні
 Пасивно-якісні
 Зворотно-пасивні
власне зворотні дієслова – той, хто дію виконує, на
себе її перебирає (показник – постфікс –ся; (сюди
можна додати займенник сам))

чесатися, митися, прибиратися, умиватися,

голитися, наряджатися, взуватися.
взаємно-зворотні дієслова виражають
дію, яка відбувається найменше між
двома чи кількома особами, кожна з
яких одночасно є і об’єктом, і суб’єктом
(постфікс –ся має значення “один з
одним”):

змагатися, сперечатися, вітатися,

обніматися, листуватися,
спілкуватися, перегукуватися.
загально-зворотний стан
вказує на дію, що відбувається
в середині самого суб’єкта,
виражаючи ніби його
загальний стан:

хлопець зупинився, батько

непокоїться, дівчина
пишається, вчитель
гнівається; мати сердитися.
непрямо-зворотний стан
виражає дію, яку діяч
творить для себе, або дію,
що замикається в діячеві:

я готуюся до іспитів,
бабуся завивається в
хустку, хлопець лагодиться
в дорогу.
 дівчина
Дівчина збирається в
вмивається – дорогу –
Порівняйте!!! власне непрямо-
зворотне (сама зворотне
себе) (збирає речі).
активно-безоб’єктний стан
властивий дієсловам, які
означають дію як постійну
властивість предмета

земля крутиться, кішка

дряпається, собака кусається,
корова колеться, бджола
жалиться.
пасивно-якісний стан виражає
властивість предмета піддаватися
певній дії. Найчастіше ці дієслова
вживаються у формі теперішнього
часу

віск топиться, лід колеться,

тарілки б’ються, папір рветься,
фарфор б’ється, нитки рвуться,
олово плавиться, хліб кришиться.
зворотно-пасивний стан
виражає пасивне сприймання
суб’єкта, який у реченні виконує
функцію додатка у формі Д.в.

мені згадалась перша зустріч,

вона уявлялась йому, дівчина
сподобалася всім, дівчині
уявляється море.
СПОСІБ
ДІЄСЛОВА
СПОСІБ ДІЄСЛОВА

ЦЕ ГРАМАТИЧНА
ДІЄСЛІВНА
КАТЕГОРІЯ, ЯКА
ОЗНАЧАЄ
МОДАЛЬНІСТЬ ДІЇ,
ТОБТО ВІДНОШЕННЯ
ДІЇ ДО ДІЙСНОСТІ.
 Семантична суть
категорії способу полягає у
протиставленні реальних дій
(дійсний спосіб) ірреальним
модальним діям (недійсні
способи).
 Дійсний спосіб, або індикатив,

передає реальну дію у формах теперішнього, минулого,

давноминулого і майбутнього часів. Дійсний спосіб
протиставляється іншим способам неособовими своїми
формами, а формами часовими, бо існує він тільки в цих
формах». Відтак лише дійсний спосіб має час.
Умовний спосіб, або кон’юктив,
виражає дію, яку мовець вважає можливою, бажаною. Утворюється
поєднанням форм минулого часу або інфінітива з відокремлюваною
часткою би (б):
ходив би, ходила б, ходити б.
Умовний спосіб має категорію роду та числа.
Значення умовного способу в
За походженням умовна частка
СУЛМ виражається
би є колишньою формою 2-3
аналітичною формою, яка
особи однини аориста (простої
утворюється з форми
форми минулого часу)
минулого часу й елемента би
дієслова бути (бих, би).
(б).
 умовний спосіб
може також
утворюватися
В.Русанівський
додаванням частки
вважає
би, б до інфінітива:
ходити б, написати
б.
Наказовий спосіб, або імператив, виражає волю
мовця, спонукання до дії, просьбу, наказ.
Форми наказового способу утворюються за
допомогою закінчень : ход-и, ход-імо, ход-іть.
Дієслова наказового способу мають форму 2 і 3
особи однини, 1,2 і 3 особи множини.
Крім того, до форм наказового способу
належать описові конструкції, утворені
сполученням форм теперішнього (для
недоконаного виду) або майбутнього (для
доконаного виду) з наказовою часткою нехай
(хай): нехай (хай) піду, нехай (хай) підеш,
нехай (хай) піде, нехай (хай) підемо, нехай
(хай) підете, нехай (хай) підуть».
В.РУСАНІВСЬКИЙ
ВИДІЛЯЄ ЩЕ
БАЖАЛЬНИЙ І
СПОНУКАЛЬНИЙ
СПОСОБИ.
Бажальний спосіб
спосіб, що «виражає волевиявлення мовця про бажану дію або бажаний
процес чи стан, але він не спрямовує його до співрозмовника чи
співрозмовників, щоб вони виконали цю дію чи реалізували потрібний
стан. Мовець не спонукає когось виконати бажану для нього дію, а лише
повідомляє про неї собі або іншим особам:
Вивезти б дітей з міста. Хай би ми озвучували текст.
Спонукальний спосіб

спосіб, що «передає послаблене значення апелятивності і

поширюється тільки на форми 2-ї особи однини і множини, а також 1-
ї особи множини:
Прийшов би ти до мене
За своєю семантикою спонукальний спосіб є контамінацією
наказового та умовного способів.
РОЗРІЗНЯТИ!!!

 Бажальний спосіб – 1 і 3 особа однини – я

хотів би бачити, він хотів би бачити; 3
особа множини – вони хотіли б бачити.

 Спонукальний спосіб – 2 особа однини і

множини – ти зробив би, ви зробили б, ти
хай би зробив, 1 особа множини – ми
зробили б, ми нехай би зробили.
 В українській мові форми одного способу можуть вживатися в значенні іншого:
 Форми наказового – у значенні дійсного:
А хтось тоді порадь – доки не пізно ще, доки козаки ще в Князівці.
 Форми наказового способу в значенні умовного з відтінком дорікання комусь:
Вийди я з дому раніше, то й не запізнилась би.
 Форми майбутнього часу дійсного способу в значенні наказового для підкреслення
категоричності наказу.
Досить, - обірвав гетьман, - пошлеш новий універсал, моїм іменем накажеш бути
послушними всім.
 Категорія часу

виражає відношення
дії до моменту
мовлення
 У СУЛМ граматична категорія часу
виражається у граматичному значенні

Минулого часу

Давноминулого часу

Теперішнього часу

майбутнього часу
Часові значення дієслова виражаються в дійсному способі. Умовний і
наказовий способи часу не виражають.

Категорія часу пов’язана з категорією особи і виявляється в особових

формах.

Своєрідно виявляється значення часу в неособових формах –

дієприкметнику та дієприслівнику. Ці форми зберігають значення часу тієї
основи, від якої вони творяться (дієприкметник), або виражають час щодо
основної дії (дієприслівник)
 Теперішній час

 форма граматичної категорії часу

дієслова, яка означає віднесеність
часу дії або стану до моменту
мовлення
 Форми теперішнього часу можуть
утворюватися лише від дієслів
недоконаного виду, оформлюються
відповідними особовими
закінченнями.
 Форми теперішнього часу
можуть утворюватися лише від
дієслів недоконаного виду,
оформлюються відповідними
особовими закінченнями.
Розрізняють пряме й відносне
вживання теперішнього часу:
Ми зараз занадто повільно йдемо /
Завтра йдемо в університет.
Пряме значення В. Русанівський
поділяє також на детерміноване (дії
відбуваються у певних часових межах)
та недетерміноване (дії відбуваються
безвідносно до часових меж), а у
відносному вживанні розрізняє
теперішньо-минулий та теперішньо-
майбутній час.
На думку К.Городенської, пряме використання
форм теперішнього часу – власне теперішній,
або теперішній актуальний, відносне
вживання часових форм – невласне-
теперішній, або теперішній неактуальний.
Теперішній актуальний час реалізує
конкретно-ситуативний вияв дії у момент
повідомлення про неї: Дівчина читає.

Теперішній неактуальний час передає

характеристики певних постійних станів істот і
речей або перебіг дій і процесів як даність,
аксіоматичну істину, закономірність на основі
наукових узагальнень: Риба дихає зябрами.
Дуби ростуть поволі.
Минулий час

форма граматичної
категорії часу дієслова, яка
означає, що дія або стан
відбувалися до моменту
мовлення або ж
завершилися у момент
мовлення. Власне минулий
час виступає у формах
доконаного й недоконаного
виду
 У
формі доконаного виду минулий
час може передавати два значення:

 перфектне (актуальність результату дії в

момент мовлення: Дерева позацвітали,
Перед нами темніє, а на заході
спалахнуло небо)
 аористичне (дія відбулася до моменту
мовлення: Загинув на війні, Франко
написав «Мойсея» у 1905 р.).
 Форми минулого часу можуть
виражати дії:
 детерміновані (форми
минулого часу вживаються в
прямому значенні і
позначають дії, що відбулися
до моменту мовлення)
 недетерміновані дії
(виражають постійні дії: Що з
воза впало – те пропало).
Форми минулого часу
утворюються від основ інфінітива
за допомогою суфіксів
 –в (читав, робив)-
(-л- (читала, робила),
Ø (ріс, ніс, біг))
 та оформлюються
відповідними особовими
закінченнями чоловічого, жіночого,
середнього родів та множини. Отже,
дієслова в минулому часі
змінюються за родами.
При творенні форм минулого часу ненаголошений
суфікс –ну може зникати:
сохнути – сохнув і сох, зів’янути – зів’янув і зів’яв.

У дієсловах з наголошеним суфіксом –ну, а також в

дієсловах на позначення раптової чи одноразової дії
суфікс –ну зберігається:
стягнути – стягнув, крикнути – крикнув, гукнути
– гукнув.
Давноминулий час
(плюсквамперфект, передминулий час)

часова форма, що означає дію,

виконану в минулому за якийсь час до
моменту мовлення, тобто дію, що
відбулася перед іншою минулою дією.
Форми давноминулого часу є
аналітичними і складаються з двох
компонентів:
форми минулого часу на –л від
основного і допоміжного дієслова бути
у минулому часі: пішов був, сказала
була, зійшло було
 Давноминулий час переважно утворюється
від дієслів доконаного виду. Значення
давноминулого часу сприймається в реченні на
основі зіставлення двох або більше дій: Був
позабував товаришів – тепер пригадав. Цей
час властивий художньому та розмовному
стилю.
Майбутній час

форма граматичної
категорії часу дієслова,
яка означає віднесення дії
або стану до часу, що
настає після моменту
мовлення.
 Форми майбутнього
часу можуть виражати тривалу
(необмежену в часі дію) й
одноразову або
обмежену із вказівкою на
завершеність. Відповідно вони
утворюються від основ дієслів
недоконаного і доконаного
виду.
 Є три (дві) форми майбутнього часу:
 проста (доконаний вид): прочитаю, напишемо.
 складна (історично утворена від сполучення інфінітива з
особовими формами допоміжного дієслова яти, що стали
афіксами: ходити + иму > ходитиму)
Більшість мовзнавців вважає, що складної форми нема, і
зараховують її до простої.
 складена, в основі якої також лежить інфінітив, що
сполучається з самостійними особовими формами
допоміжного дієслова бути (буду ходити, будеш ходити і
т.д.).
Від основ дієслів недоконаного виду творяться аналітична і
синтетична форми майбутнього часу.
В. Русанівський розмежовує пряме
значення майбутнього часу
(детерміноване й недетерміноване,
уточнюване прислівниками: Зараз
піду туди / Завжди ходитиме туди)
та відносне часове значення
(детерміноване й недетерміноване:
Бувало, сяде собі, заспіває / Коли-не-
коли замріє гайок)
Минулий умовний час відповідає такій часовій ситуації, коли
минула аористична дія могла бути виконана тільки за умови
попереднього звершення іншої дії.
Минулий умовний час – це аналітична форма, що складається з
форм минулого часу на –л від основного дієслова,
граматичного показника умовного способу – частки би (б) і
допоміжного дієслова бути в минулому часі: пішов би був.
Порівняйте:

Якби знала, що покине – була б не любила; Якби знала, що

загине – була б не пустила (Т.Шевченко).