Розвиток вітчизняної

психології
Підготувала студентка 1 курсу
заочної форми
053 Психологія
Ніколаєва Вероніка
Зародження російської психології. Тенденції її розвитку
Наукова психологія в нашій країні почала формуватися з середини минулого століття.
Шістдесяті роки XIX ст. - Один з найбільш знаменних етапів у вітчизняній історії і
науці. Ослаблення цензурного гніту, відкриття ліберальних видань, відновлення
багатьох університетських курсів пробудили надії прогресивної частини суспільства
на те, що і в Росії нарешті станеться реформування старого укладу, просвітництво.

60-70-ті роки XIX ст. залишилися в емоційній пам'яті поколінь як час звільнення,
причому малося на увазі не тільки звільнення селян, але і загальне духовне
визволення людської особистості взагалі. Звідси і з'явився термін «сімдесятників»,
аналогічний сучасному «шістдесятники», який був символом групи людей, пройнятих
ідеями звільнення, що з'явилися в суспільстві після довгої перерви завдяки
реформам, як в нашому столітті завдяки хрущовської відлиги. Тому не дивно, що
книга Сеченова «Рефлекси головного мозку» була сприйнята багатьма людьми як
керівництво до поведінки, як свого роду катехізис, за яким треба звіряти своє життя.
Так само пізніше сприймалися твори Чернишевського, Некрасова, Добролюбова.
Зародження російської психології. Тенденції її розвитку
Аналіз концепцій доводить, що в Росії в 60-80-ті роки XIX ст. були створені значні
психологічні теорії, в яких вимальовуються окремі риси, характерні для
подальшого розвитку російської психології.

Вчені в цей період пропонували кілька шляхів побудови російської психології - на

основі природних наук, на основі філософії і на основі лінгвістики.

Практична спрямованість, характерна для психології того часу, була викликана

необхідністю використання її даних при проведенні найважливіших реформ. Так,
судова реформа поставила таку важливу проблему, як розвиток моральності і
свободи волі.

Формування самоврядування, проведення земської та селянської реформ підняли

не менш значуще для російської науки питання про взаємини народу, інтелігенції і
влади. Необхідність вирішення цього питання була пов'язана зі спробами
отримати від психології рецепти подолання кризи і проведення реформ на основі
аналізу структури «російської душі і російського характеру».
Психологія на рубежі 19 -20 століть
Соціальні умови, що склалися в Росії до останньої третини XIX сторіччя привели
до необхідності більш пожвавленого розвитку вітчизняної науки. Саме у цей період,
пов'язаний із формуванням власних поглядів на людину та її роль у суспільстві і,
головне, - із розвитком рефлексії своєї само­бутності, своїх наукових і психічних
особливостей, стала формуватися російська психологія. Хоча духовне життя
російського суспільства було тісно пов'язане із загальним ходом розвитку західної
культури (особливо Франції, Німеч­чини, Італії, Швейцарії), вона завжди відображала
своєрідність соціального і історичного шляху розвитку Росії, її прина­лежності не
тільки до Європи, але й до Азії.

До вже загальновідомих Імен, пов'язаних із психологією: М.В.Ломоносов, К.Д.

Кавелін, І.М.Сєченов, B.C. Соловьйов, О.М.Радищев, О.І.Герцен, В.Г. Бєлінський,
М.О.Добролюбов, М.Г.Чернишевський, І.П.Павлов, М.О.Бердяєв, О.А. Веселовський і
багато інших представників двох століть (XVIII, XIX), пропонується додати ще
кілька персоналій, які внесли свою скромну, але важливу частку в розвиток науки на
рубежі ХІХ-ХХ сторіч.
 Вітчизняна психологія у 20 столітті
Радянська психологія, яка формувалася на початку 20-х років XX ст., Розвивалася не на порожньому місці,
вона увібрала в себе багато традицій вітчизняної психології, природознавства, педагогіки і філософії.
Інтенсивний розвиток експериментальної психології тривало і після 1917 року, так як на відміну від філософів
провідні психологи не емігрували і не були вислані з країни. Однак уже в перші роки радянської влади
з'явилися нові імена і нові проблеми, головною з яких була задача побудови іншої, марксистської психології.
Саме в цьому бачили свою мету П. П. Блонський, К. Н. Корнілов, М. Я. Басов, А. Б. Зал-Кінді, Л. С. Виготський
та інші психологи.

Двадцяті роки стали часом народження радянської психології, активних пошуків її методологічних основ і
шляхів розвитку. Необхідно було переглянути основні відкриття дореволюційної психологічної науки і,
виділивши з них головне, потрібне для нової науки, з'єднати з теорією марксизму. У вітчизняній психології в
цей момент було кілька шкіл і напрямків, прихильники яких різко розходилися в поглядах на багато проблем.
Тому в перші 6-7 років свого розвитку вона переживала важкий етап формування, становлення. Звідси і
неминучий в цей період відрив теоретичних досліджень від психолого-педагогічної практики і велика кількість
конференцій, широких обговорень з основних теоретичних проблем психології.

Значення психології в цей час пояснюється завданням, що стояла перед новим суспільством, - необхідністю
виховання нової людини, громадянина. Пошуки об'єктивного методу дослідження, що є основою
матеріалістичного підходу до психіки, привели до захоплення біогенетичними теоріями (теорія
рекапитуляции, психоаналіз).У той же час завдання формування нової людини змушувала вдивлятися в
значення середовища, її ролі в прискоренні і зміні розвитку психіки. Тому головні дискусії 20-х років проходили
в боротьбі цих підходів.
 Становлення психологічної науки в Україні
Значним науковим, культурним та просвітницьким центром України була Києво-Могилянська
академія (1589-1814), створена у 1632 р. у результаті злиття Київської братської та Лаврської шкіл.
Серед її випускників були такі відомі вчені, як основоположник наукового акушерства у Росії Н.
Амбодик, директор Петербурзької медико-хірургічної академії С. Андрієвський. екстраординарний
професор кафедри фізіології та дієтики Московського університету Ф. Барсук-Моісеєв (Мойза), док
тор медицини, член Російської академії наук, почесний член Римської академії А. Італійський та ін.
Наявність значної частини випускників Києво-Могилянської академії серед вчених-медиків
пояснюється тим, що одним із завдань цього навчального закладу була підготовка слухачів для
Медико-хірургічної академії, тобто майбутні лікарі отримували загальноосвітню підготовку у Києво-
Могилянській академії.

Яскравим представником української психологічної науки вважається відомий філософ, психолог,

професор, викладач цього визначного вузу - Г. Кониський (1717-1795).

Прогресивна позиція Кониського характеризується історичним оглядом вивчення душі та її

поділом на вегетативну, чуттєву і раціональну.

Кониський визнавав активний характер відображення предметного світу органами чуття. Він
вважав, що головними властивостями раціональної душі є її нематеріальність і безсмертя, визнаючи
необхідність "згоди" між душею і тілом.
Дякую за увагу :)