Київський університет імені Бориса Грінченка

Інститут людини

РОЗВИТОК РАДЯНСЬКИХ ШКІЛ

ПСИХОЛОГІЇ В XX СТ.
 ПЛАН

1. Загальні тенденції розвитку радянської психології

початку XX ст.
2. Вивчення поведінки М. Я. Басовим і П. П. Блонським.
3. Суть теорії установки Д. М. Узнадзе.
4. Культурно-історична концепція Л. С. Виготського.
5. Психологічна теорія діяльності О. М. Леонтьєва.
6. Наукові ідеї С. Л. Рубінштейна.
 Особливості розвитку психології в
Росії наприкінці XIX - початку XX ст.

- розвиток психології і цей період пов’язаний зі світовим

розвитком даної науки, зокрема з експериментальною

психологією;

- багато вітчизняних психологів, які отримали освіту в

Німеччині й повернулися на батьківщину, відкривали свої

лабораторії:
 Особливості розвитку психології в
Росії наприкінці XIX - початку XX ст.

Експериментальні лабораторії:
(1858- - М. М. Ланге – м. Одеса
1921)
(лабораторія при Новоросійському університеті),
- В. М. Бехтерев – м. Казань
(лабораторія при психіатричній клініці),
(1874-
1917) - О. Ф. Лазурський разом із В. М. Бехтеревим –
м. Петербург
(лабораторія при психоневрологічному інституті),
(1862- - Г. І. Челпанов – м. Москва
1936) (Інститут експериментальної психології).
 Особливості розвитку психології в
Росії наприкінці XIX - початку XX ст.

- Багато вчених починають використовувати

природний експеримент в якості методу
дослідження;
- саме в Росії найбільш глибоку й детальну розробку
отримала проблема поведінки, у витоків якої
стояли І. М. Сєченов, І. П. Павлов, В. М. Бехтерев,
О. О. Ухтомський.
 Загальні тенденції розвитку
радянської психології початку XX ст.

- перебудова психології на основах марксизму (1923-1924 рр.);

- використання психологічної науки в цілях підвищення
ефективності праці, раціонального використання трудових
ресурсів;
- розвиток педології, змістом якої є сукупність психологічних,
анатомо-фізіологічних, соціальних та інших підходів до
вивчення розвитку дитини;
- розробка нових методологічних напрямів, а саме: реактології
(К. М. Корнілов), рефлексології (В. М. Бехтерев)
 ОСНОВНІ ШКОЛИ ПСИХОЛОГІЇ XX СТ.
О. Р. Лурія
О. М. Леонтьєв
Хар- О. В. Запорожець
ківська П. Я. Гальперін
П. І. Зінченко
Л. І. Божович та ін.
Л. С. Виготський
О. М. Леонтьєв
Мос-
О. Р. Лурія
ковська
Л. І. Божович
Д. Б. Ельконін та ін.
В. М. Бехтерев
Ленін- Б. Г. Ананьєв
градська В. М. Мясищев
Б. Ф. Ломов та ін.
Володимир Михайлович
Бехтерев
(1857-1927)
В. М. Бехтерев Загальні тенденції
(1857-1927) розвитку радянської
психології
початку XX ст.
- створив перше в Росії
товариство невропатологів і
психіатрів (1892), журнал
«Неврологічний вісник» (1893)
- у 1918 р. – інститут по вивченню
мозку та психічної діяльності;
- мав ідею створення інституту
людини, в якому домінуючим
був би комплексний підхід до
вивчення людини
В. М. Бехтерев Загальні тенденції
(1857-1927) розвитку радянської
психології
початку XX ст.
- у 1885 р. організував першу в
Росії лабораторію
експериментальної психології
(Казань);
- При Казанському університеті
організував психіатричну
клініку, завідував кафедрою
психіатрії з 1885 р.
- у 1907 р. організував
Психоневрологічний інститут у
Санкт-Петербурзі;
 Загальні тенденції розвитку радянської
психології початку XX ст.
• В. М. Бехтерев свою наукову концепцію спочатку назвав
об’єктивною психологією, згодом – рефлексологією
(10-30-ті рр. XX ст.).

• «Для рефлексології … не існує ані об’єкта, ані суб’єкта в

людині, а є дещо єдине – і об’єкт, і суб’єкт разом узяті у
формі діяча, причому для стороннього спостерігача
доступним науковому вивченню є лише зовнішній бік
цього діяча (сукупність різноманітних рефлексів), і саме
він підлягає об’єктивному вивченню… ».
В. М. Бехтерев
 Загальні тенденції розвитку
радянської психології початку XX ст.

• В. М. Бехтерев визначав, що психічні

(суб’єктивні) явища проявляються лише як
сигнал більш напруженого рефлекторного
процесу в центральних ділянках мозку, як
«суб’єктивне забарвлення» цього процесу,
але в самому рефлекторному процесі ці
явища не виконують ніякої ролі.
Загальні тенденції розвитку радянської
психології початку XX ст.
Наукові дискусії
ПАВЛОВ І. П. (1849-1936) БЕХТЕРЕВ В. М. (1857-1927)
❑ Пріоритет відкриття й Загальні тенденції
дослідження явища умовного розвитку
рефлексу (Павлов І. П), радянської
узгоджувального рефлексу психології
(Бехтерев В. М.);
початку XX ст.
❑ Пріоритет у питанні «об’єктивного
вивчення поведінки тварин і
людини»;
❑ Павлов І. П. не приймав
рефлексологію, за словами
Бехтерева В. М., оскільки
рефлексологи вивчали і вищу
нервову діяльність, і «вплив
Сутність наукових дискусій
соціальних факторів» на поведінку І. П. Павлова і
людини, відволікаючись при цьому В. М. Бехтерева
від фізіологічних проблем.
 Загальні тенденції розвитку
радянської психології
початку XX ст.
Корнілов К. М. – засновник
реактології, завданням якої було
дослідження поведінки як сукупності
реакцій людини на біосоціальні
подразники.

Реактологія проіснувала близько

10-ти років (1921 р. – з моменту виступу
Корнілова К. М. з програмою нової
Корнілов К. М.
психології і до 1931 р.) (1879-1957)
 Загальні тенденції розвитку
радянської психології початку XX ст.
К. М. Корнілов: Чим відрізняється акт реакції від рефлексу і
психічного стану ?
• Рефлекс – • Реакція – акт
вузькофізіологічне біологічного порядку, в
поняття якому виявляється і
фізіологічний бік, і
внутрішня складова
свідомості

• Психічний стан –
вузькопсихологічне
поняття
Вивчення поведінки як
предмету психології

Басов Михайло
Якович
(1892-1931)
 Вивчення
➢ Основою створення нової психології поведінки як
вважав об’єктивне пізнання, в якому
теорія повинна бути нерозривно предмету
пов’язана з практикою; психології
➢ Предмет психології – поведінка,
одиницею структури якої є акт, що
являє собою синтез стимулу і
реакції;
➢ Автор і перший радянський
розробник різнорівневої концепції
організації поведінки, психології
діяльності, психології особистості та
психологічної теорії розвитку
суб’єкта в різних видах діяльності та
спілкування Басов М. Я.
(1892-1931)
 Вивчення
➢ Спеціаліст з педагогічної психології, поведінки як
один з розробників радянської
предмету
педології;
психології
➢ Теоретично обгрунтував
фундаментальні психологічні поняття
«розвиток», «діяльність», поглибив
поняття особистості, активності
суб’єкта діяльності та спілкування;

➢ Розглядав людину як діяча,

соціальну істоту, а її поведінку – як
віддзеркалення всього навколишнього
її середовища і культури Басов М. Я.
(1892-1931)
Вивчення поведінки як
предмету психології
✓ Засновник педологічного
руху в Росії;

✓ сформулював генетичну
(стадіальну) теорію
пам’яті (види пам’яті:
моторна, афектна,
образна, вербальна).
Павло Петрович
Блонський
(1884-1941)
Теорія установки Д. М. Узнадзе

Дмитро Миколайович Узнадзе

(1888-1950)
Теорія установки
Д. М. Узнадзе – засновник
грузинської школи у
психології – психології
установки
один із засновників Тбіліського
університету (1918), кафедри і
відділення психології, лабораторії
експериментальної психології;
✓ за його ініціативи створено
перше Товариство психологів у
Грузії (1927) – перше
Д. М. Узнадзе психологічне товариство в
СРСР.
Теорія установки
Д. М. Узнадзе надає поняттю
установки статусу
загальнопсихологічної
категорії, а теорія цього
феномену перетворюється на
загальнопсихологічну теорію
установки

Установка – первинний
цілісний недиференційований
стан, який передує свідомій
психічній діяльності та лежить
Д. М. Узнадзе в основі поведінки
 Установка виникає при
Теорія установки
наявності одночасно двох
важливих умов:
1) потреба, яка є актуальною
на даний момент;
2) об’єктивна ситуація
задоволення цієї потреби

Потреба Ситуація

Отже, у її формуванні
Д. М. Узнадзе
враховуються внутрішні та
зовнішні фактори
Теорія установки
Наукові досягнення школи
Д. М. Узнадзе:

❖розроблено метод
експериментального
вивчення установки;
❖вивчено види установок,
процес їх формування,
основні властивості
Д. М. Узнадзе
 Виготський
Лев Семенович
(1896-1934)
 Культурно-історична
концепція
Л. С. Виготського

Науковець намагався вирішити

проблему генезису людської
свідомості, знайти якісну
специфіку психічного світу
людини і визначити механізми її Виготський Л. С.
формування. (1896-1934)
 Культурно-історична концепція
Л. С. Виготського

Вищі • Цілеспрямоване мислення,

психічні
функції творча уява тощо

Натуральні • Механічне запам’ятовування,

функції механічна увага тощо
 Вищі психічні функції:

❑ є опосередкованими;
❑ формуються в ході інтеріоризації
(«врощування») соціальних форм
поведінки в систему індивідуальних
форм;
❑ виникають в процесі співробітництва і
соціального спілкування.
❑ у своєму розвитку проходить дві стадії.
Першочергово вона існує як форма
Виготський Л. С.
(1896-1934)
взаємодії між людьми і лише пізніше –
як повністю внутрішній процес.
 Культурно-історична
концепція Л. С. Виготського
У центрі уваги дослідника ВПФ – довільна
перебували насамперед пам’ять, довільна
онтогенетичні дослідження увага та інші психічні
процеси, які
становлення і розвитку вищих,
формуються в
специфічно людських психічних дитини під час
функцій у дитини. спілкування з
дорослим
 Культурно-історична
концепція Л. С. Виготського
«Неможливо зрозуміти
сформовані психічні процеси й
свідомість, а слід розглянути
історію їх розвитку та
становлення, але при цому саме
розвиток, тобто якісні зміни, появу
новоутворень, а не просту еволюцію
Виготський
і розгортання того, що заздалегідь
Лев Семенович
задано».
(1896-1934)
О. Є. Соколова
 Культурно-історична
концепція Л. С. Виготського
Вивчати розвиток означало
не просто спостерігати уже наявні
відмінності між віковими групами,
але штучно організовувати,
моделювати цей розвиток навіть в
умовах лабораторного
експерименту.
Виготський Л. С.
Тим самим сам метод
(1896-1934)
дослідження Виготського означав
формування психічних функцій.
 «Паралелограм розвитку»
Культурно-історична концепція
Л. С. Виготського

• Нижня лінія графіка – кількість

запам’ятованих слів без картинок
(тобто зовнішніх стимулів-
засобів);

• Верхня лінія – кількість

запам’ятованих слів з
використанням стимулів-засобів –
зовнішнє опосередковане
запам’ятовування Результати
експерименту
О. М. Леонтьєва
(кінець 20-х рр. XX ст.)
 «Паралелограм розвитку»

Культурно-історична концепція
Л. С. Виготського

• Принцип паралелограму
розвитку:
розвиток вищих людських
форм пам’яті відбувається
через розвиток
запам’ятовування за
допомогою зовнішніх
Результати
стимулів-знаків. експерименту
О. М. Леонтьєва
(кінець 20-х рр. XX ст.)
 Проблема зв’язку
розвитку і навчання

Зона
найближ-
чого
розвитку

Розвиток

Рівень
актуаль- Виготський Л. С.
ного (1896-1934)
розвитку
Проблема зв’язку розвитку
і навчання
• навчання – рушійна сила
психічного розвитку;
• навчання підтягує і прискорює
розвиток;
• навчання тільки тоді ефективне,
коли воно йде попереду розвитку, Виготський Л. С.
тобто орієнтовано на зону (1896-1934)
найближчого розвитку
 Культурно-історична концепція
Л. С. Виготського

Свідомість дитини, специфічні особливості її вищих

психічних функцій формуються у взаємодії дитини з
дорослими, коли відбувається засвоєння нею систем
культурних знаків.
Ці знаки опосередковують її нижчі (мимовільні) психічні
функції й цим самим призводять до створення
абсолютно нових утворень у свідомості дитини
 Культурно-історична концепція
Л. С. Виготського

Культурний розвиток полягає в засвоєнні таких форм

поведінки, які базуються на використанні знаків в якості
засобів для здійснення тієї чи іншої психічної операції.
Культурний розвиток – це оволодіння тими
допоміжними засобами поведінки, які людство створило
в процесі свого історичного розвитку (мовлення,
письмо, система розрахунку тощо).
 Леонтьєв
Олексій
Миколайович
(1903-1979)
 Психологічна теорія діяльності
О. М. Леонтьєва
На початку 30-х рр. XX ст. науковець
орієнтований на дослідження сутності
принципу єдності свідомості й діяльності
(пізніше сформульований С. Рубінштейном
на основі філософських ідей К. Маркса).

Однак даний принцип О. Леонтьєв

розповсюдив на філогенетичні дослідження
психіки тварин (результати було
Леонтьєв О. М.
опубліковано у 1940-1947 рр.). (1903-1979)
Психологічна теорія діяльності
О. М. Леонтьєва
Якщо Л. С. Виготському
психологія уявлялася наукою про
розвиток вищих психічних функцій в
процесі освоєння людиною культури, то
О. М. Леонтьєв орієнтував психологію
на вивчення породження,
функціонування та будови Леонтьєв
Олексій
психічного відображення
Миколайович
реальності в процесі діяльності. (1903-1979)
Психологічна теорія діяльності
О. М. Леонтьєва

Загальний принцип:

внутрішня, психічна діяльність

виникає в процесі інтеріоризації
зовнішньої, практичної діяльності й
має принципово ту саму будову. Леонтьєв О. М.
(1903-1979)
Психологічна теорія діяльності
О. М. Леонтьєва

Який критерій психічного?

Виходячи з уявлень про психіку як
особливу форму відображення,
О. М. Леонтьєв бачить поділ між
допсихічним і психічним рівнями
відображення у переході від
подразливості до чутливості. Леонтьєв О. М.
(1903-1979)
 Психологічна теорія діяльності
О. М. Леонтьєва
Перед науковцем була поставлена задача:
наблизитися до вирішення питання щодо виникнення
психічного відображення в ході еволюції живої матерії

Стадії психічного розвитку у філогенезі

Інтелекту

Перцептивної
психіки
Сенсорної
психіки
 Психологічна теорія діяльності
О. М. Леонтьєва
Теорія провідної діяльності
(витоки якої можна знайти у Л. С. Виготського).
На різних стадіях психічного розвитку
дитини різні види діяльності виконують
неоднакову роль в цьому розвитку.

Ознаки провідної діяльності:

➢ в ній диференціюються інші нові види
діяльності;
➢ в ній формуються або перебудовуються
психічні процеси;
Леонтьєв О. М.
➢ від неї залежать основні психологічні зміни
(1903-1979)
особистості дитини
 Принципи загальної теорії
психології С. Л. Рубінштейна:

❑ формулювання принципу
єдності свідомості та
діяльності;

❑ розробка принципу
детермінізму (зовнішні (1889-1960)
причини діють через внутрішні
умови)
Рубінштейн
Сергій
Леонідович
 Наукові ідеї
С. Л. Рубінштейна

У 1922 році у своїй статті

«Принцип творчої самодіяльності»
вчений робить спробу «психологічного»
освоєння ідей К. Маркса і конкретної
розробки принципу, який згодом
(1889-1960)
отримає назву «принципу єдності
свідомості та діяльності».
С. Л. Рубінштейн
 Принцип єдності
свідомості та діяльності:

«Суб’єкт у своїх діяннях, в актах

творчої самодіяльності не лише
виявляється, проявляється, а й у них
створюється. Тому тим, що він робить, (1889-1960)
можна визначити те, що він є;
спрямованістю його діяльності можна С. Л. Рубінштейн
визначати і формувати його самого».