1. Лавріненко Ю.М. Електропривод. підруч. [для студ. вищ. навч.

закл.] / Ю.М. Лавріненко, П.І. Савченко, О.Ю. Синявський, Д.Г.

Войтюк, В.П. Лисенко. - К.: “Ліра К”, 2008. - 527с.
2. Марченко О. С. Електропривод, частина 1: підруч. [для студ. вищ.
навч. закл.] / О.С. Марченко, Ю.М. Лавріненко. П.І. Савченко, Е.Л.
Жулай. - К.: Урожай. - 1995. - 190 с.: іл., табл.
3. Савченко П. І. Електропривод у питаннях і відповідях,
навчальний посібник [для бакал. напрям. 6.100101 та ОКР магіс. спец.
8.100101 “Енергетика сільськогосп. виробн.”] / П.І. Савченко, М.Л.
Лисиченко, О.К.Тищенко, В.В. Гузенко. – Х: ХНТУСГ; Факт, 2012. –
500 с.
4. Попович М. Г. Теорія електропривода: підруч. [для студ. вищ.
навч. закл.] / М.Г. Попович, М.Г. Борисюк, В.А. Гаврилюк та інші. - К.:
“Вища школа”. - 1993 – 496 с.: іл., табл. - Бібліогр.: с.490.
5. Москаленко В. В. Автоматизированный электропривод. – М.:
Энергоатомиздат, 1986 – 415 с.
6. Басов А. М. и др. Основы электропривода и автоматическое
управление электроприводом в сельском хозяйстве. - М.: Колос, 1972.
344 с.
7. Чиликин М. Г., Сандлер А. С. Общий курс электропривода. – М.:
Энергоатомиздат, 1981 – 572 с.
1. Визначення поняття ”Електропривод”. Елементи (ЕП)
2. Переваги електричного привода
3. Мета дисципліни “Основи електропривода”
4. Завдання вивчення дисципліни
5. Класифікація ЕП і його систем
6. Класифікація механічних (МХ) та електромеханічних (ЕМХ)
характеристик електродвигунів за ступенем жорсткості
7. Механічні характеристики виконавчих органів робочих машин,
їх класифікація

8. Відносні одиниці в електроприводі

Література: [1] 11-18; [2] 4-11; [3] 4-5,66-78; [4] -19.
ДЕЕ – джерело електричної енергії;
ВОРМ – виконавчий орган робочої машини;
ЕЕ – електрична енергія;
МЕ – механічна енергія.
Елементи електропривода:
ЕПП – електричний перетворювальний пристрій;
ЕДП – електродвигунний пристрій;
МПП – механічний передавальний пристрій;
КП – керуючий пристрій.
 можливість створення електроприводів, здатних
працювати в різноманітних умовах оточуючого
середовища та в різних поєднаннях з робочою машиною
(РМ);
 малий рівень шуму при работі та практична відсутність
забруднення оточуючого середовища;
 широкий діапазон потужностей (від тисячних долей Вт
до десятків тисяч кВт);
 широкий діапазон швидкостей обертання (n) (від долей
оберта вала за хвилину (об/хв) до декількох сотен тисяч
об/хв);
 доступність регулювання кутових швидкостей обертання
(ω) рад/с;
 високий ККД; легкість автоматизації; простота
експлуатації;

5
 Метою дисципліни є формування у майбутніх
бакалаврів та магістрів-електриків необхідних
теоретичних і практичних знань з основ
електроприводу, вміння творчо вирішувати
завдання проектування і експлуатації
електроприводів сільськогосподарських машин та
агрегатів, а також проводити дослідження,
випробування та оцінку електроприводів в умовах
експлуатації.
 Після вивчення дисципліни студент повинен:
 знати основні положення теорії електроприводу і вміти
користуватися цими знаннями при визначенні
розрахункових параметрів всіх елементів електроприводу;
 вміти досліджувати, проектувати, налагоджувати та
експлуатувати електродвигуни, перетворювальні та
передавальні пристрої, системи і апарати керування та
захисту електродвигунів; складати та аналізувати схеми
керування; виконувати випробування та давати оцінку
роботи електроприводів;
 створювати необхідну теоретичну базу знань для вивчення
інших спеціальних дисциплін.
 Розвиток ЕП розпочався в 1838р., коли академік Б.С. Якобі
провів на Неві випробування ЕД ПС, встановленого на катері.
До революційних змін у розвитку ЕП спонукали винахід в
1860 р. італійським вченим А. Пачінотті ЕД з кільцевим якорем, а
також відкриття у 80-х роках ХІХ сторіччя Г. Ферарісом і Н. Тесла
явища обертового магнітного поля та розробки в 1889 – 1891 р.р.
М.О. Доліво-Добровольським системи трифазного змінного
струму і створення ним же в 1889 р. трифазного АД. Система
трифазного змінного струму стала тим новим технічним засобом,
який дозволив розв'язати весь комплекс проблем з виробництва,
передачі, розподілу та споживання ЕЕ.

8
 В агропромисловому виробництві, в масових
нерегульованих приводах найчастіше використовують
високонадійні асинхронні двигуни (АД) змінного струму з
короткозамкненим ротором (КЗР), які найбільшу кількість
ЕЕ – біля 70% - споживають в сільському господарстві.
Необхідність застосування регульованого ЕП для
поліпшення техніко-економічних показників найбільш
економічних технологічних режимів роботи.
Розробка та широке впровадження методів і способів
керування енергоефективністю (енергозбереженням)
засобами ЕП.

9
1. За видом руху ЕД і можливістю зміни його напрямку
відрізняють ЕП обертального і поступального руху.
Реверсивні і нереверсивні.
2. За кількістю РМ або ВО однієї РМ, які приводяться в рух
одним ЕП, групові та індивідуальні ЕП.
3. За наявністю зв’язків з іншими ЕП – незалежні і
взаємозв’язані.
4. За причиною зміни параметрів – регульовані і нерегульовані
ЕП.
5. За рівнем автоматизації керування – неавтоматизовані,
автоматизовані та автоматичні.
6. За видом перетворювального пристрою – вентильні,
автотрансформаторні та ін.
7. За родом МПП розрізняють редукторний ЕП і безредукторний.
8. За родом струму – ЕП постійного і змінного струму.

10
 Система електроприводу (СЕП) розглядається як
електромеханічна система, що складається з ЕП і РМ.
В залежності від виду приводного двигуна,
перетворювальних пристроїв визначається і назва типу
системи. В ДСТУ 3886-99 рекомендуються такі типи СЕП:
асинхронний двигун з короткозамкненим ротором
загального призначення (АД); асинхронний двигун з
підвищеним ковзанням (АС); асинхронний двигун з
підвищеним пусковим моментом (з глибоким пазом ротора,
з подвійною роторною кліткою) (АП); синхронний
електродвигун (СД) тощо.
Найважливішими характеристиками СЕП (ЕД і РМ) є
їх механічні характеристики, тобто залежності    і
  с.

11
 Механічною характеристикою (МХ) ЕД називають
залежність кутової швидкості його вала від електромагнітного
обертового моменту  М.
Електромеханічною характеристикою (ЕМХ) ЕД називають
залежність його кутової швидкості від струму якоря (ротора)  І.
МХ та ЕМХ можуть бути природними (власними) і
штучними.
Природною МХ ЕД називають залежність швидкості
обертання ЕД від створюваного ним моменту при номінальних
параметрах мережі живлення (номінальних значеннях напруги і
частоти), номінальному магнітному потоці і при відсутності
додаткових опорів у колі якоря (ротора, статора).
Механічні характеристики
оцінюють їх жорсткістю

dM

d
або крутизною

  1/ .

1 – характеристика абсолютно жорстка β = ∞;

2 – характеристика абсолютно мяка β = 0;
3 – з відємною жорсткістю;
4 – з додатковою жорсткістю.
Абсолютно жорстка (пряма 4)  = ∞
Жорстка (пряма 1) і (крива 3, ділянка аб).
М’яка (крива 2)
Абсолютно м’яка  = 0
Жорсткі і м’які МХ мають від’ємний коефіцієнт
жорсткості, тобто   . На неробочій частині МХ АД
(крива 3) при ковзаннях, більших від
критичного,
коефіцієнт  .
де Мс – момент опору при швидкості с, Н м;
Мсо – момент опору тертя в рухомих частинах, який не
залежить від швидкості, Н м;
Мс.ном – момент опору при номінальній швидкості ωс.ном, Н
м;
х – показник степеня, що характеризує зміну статичного
моменту при зміні швидкості;
кз – коефіцієнт завантаження.
1. Незалежні від швидкості МХ. При цьому х = 0 і момент опору
Мс не залежить від швидкості. (прямі 1 і 2).
2. Прямолінійно-зростаюча МХ ( пряма 5). У цьому випадку х = 1

3. Нелінійно-зростаюча (параболічна) МХ ( крива 3). У цьому

випадку х = 2
4. Нелінійно-спадаюча МХ (крива 4). У цьому
 Розрахунки та побудова МХ двигунів або ВОРМ можна
виконувати в абсолютних і відносних Відносну величину
зображають прийнятими буквами зі знаком “*”, якщо у
відсотках, то зі знаком “%”. Відносну величину визначають як
відношення абсолютної величини до номінальної або базової.
За базову величину швидкості якоря (ротора) приймають:
для двигунів постійного струму з незалежним (паралельним)
збудженням ωо – швидкість ідеального холостого ходу;
для двигунів з послідовним або змішаним збудженням ωном
– номінальну швидкість;
для двигунів змінного струму ωо = ω1 – синхронну
швидкість, тобто швидкість магнітного поля статора.
Наприклад:
 U U
U  або U %  100%;
U ном U ном
де U і Uном – відповідно дійсне і номінальне значення
напруги.
За номінальну напругу приймають напругу статора, напругу
на якорі або електрорушійну силу (е.р.с.) нерухомого
ротора.
Відносна швидкість АД і ДПС НЗ визначається:
 
 
або  %  100% 
ном ном

де ω і ω0 – дійсна і синхронна швидкість (або ідеального

холостого ходу).
1. Що називають електроприводом?
2. За якими основними ознаками класифікують сучасні електроприводи?
3. Із яких основних елементів складається електропривод і яке їх призначення?
4. Як визначити відносні величини і яке їх призначення в ЕП?
5. Які характеристики ЕД називають природними і штучними механічними та електромеханічними?
6. На які категорії ділять МХ за ступенем жорсткості та як визначають коефіцієнт жорсткості МХ?
7. Що потрібно ВОРМ для виконання технологічної операції?
8. Яким рівнянням описується робота, що виконує двигун або ВОРМ при обертовому і
поступальному рухах?
9. Як визначається механічна потужність двигуна або ВОРМ при обертовому і поступальному рухах?
10. Для асинхронних двигунів яку величину швидкості беруть за базову?
11. Для яких двигунів за базову величину швидкості беруть номінальну швидкість  ?
12. Залежність яких параметрів являє собою механічна характеристика ЕД?
13. Залежність яких параметрів являє собою електромеханічна характеристика ЕД?
14. Що називають коефіцієнтом жорсткості механічної характеристики ?
15. Чому дорівнює коефіцієнт жорсткості  для абсолютно жорсткої МХ?
16. Для ДПС НЗ, яку величину швидкості беруть за базову?
17. Для ДПС послідовного збудження, яку величину швидкості беруть за базову?
18. Для ДПС ЗЗ, яку величину швидкості беруть за базову?
19. Для яких двигунів за базову величину швидкості беруть швидкість ідеального холостого ходу о?