Філософське вчення Гегеля.

Реферат
Вчення Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля є вищим досягненням німецької класичної філософії.
Воно характеризується виключною широтою та глибиною змісту, важливістю та
багатогранністю поставлених проблем. Вперше в теорії діалектики Гегель створив теорію
розвитку суперечності та її подальшого вирішення в синтезу

Німецька класична філософія є значним і вагомим етапом у розвитку світової філософії, що

охоплює напружений, дуже яскравий за своїми результатами, важливий за впливом на
духовну історію людства період духовно-інтелектуального розвитку.

Вона представлена сукупністю філософських концепцій Німеччини майже за сто років,

зокрема, такими оригінальними мислителями, як Іммануїл Кант (1724—1804), Йоган Готліб
Фіхте (1762—1814), Фрідріх Вільгельм Шеллінг (1775—1854), Георг Вільгельм Фрідріх Гегель
(1770—1831), Андреас Фейербах (1804—1872).

Вихідним пунктом філософської концепції Гегеля є тотожність буття та мислення. Ця

тотожність, гадає Гегель, є відносною, як і їх взаємопротилежність, і в ній виникає роздвоєння
на протилежності, проте поки що тільки в думці на суб'єкт думки та на думку як змістовний
об'єкт. Мислення, з точки зору Гегеля, є не лише суб'єктивною людською діяльністю, а й
незалежною від людини об'єктивною сутністю, першоосновою всього сущого. Мислення,
стверджує Гегель, відчужує своє буття у формі матерії, природи, яка є "інобуттям" цього
об'єктивно існуючого мислення, або абсолютної ідеї.

При цьому Гегель розглядає мислення (абсолютну ідею) не як нерухому, незмінну

першосутність, а як процес неперервного розвитку пізнання, як процес сходження від нижчого
до вищого. Абсолютна ідея є активною і діяльною, вона мислить і пізнає себе, проходячи в
цьому розвитку три етапи:

 до виникнення природи і людини, коли абсолютна ідея перебуває поза часом і

простором у стихії "чистого мислення" і виступає системою логічних понять та категорій, як
система логіки;
 це духовне начало з самого себе породжує природу, яку Гегель називає "інобуттям "
абсолютної ідеї;
 третій етап розвитку абсолютної ідеї — це абсолютний дух. На цьому етапі абсолютна
ідея залишає створену природу і повертається до самої себе, але вже на основі людського
мислення (самопізнання ідеї).
Ці три етапи сформувались у Гегеля в самостійні складові частини його філософської
системи: логіку, філософію природи та філософію духу. Логіка є найважливішою частиною
гегелівської системи, оскільки тотожність буття та мислення означає, що закони мислення, які
й досліджує логіка, є дійсними законами буття. Логіка, на думку Гегеля, є вченням про сутність
усіх речей.