Тема 3.

Інформаційне забезпечення наукових досліджень

у сфері публічного управління

Питання для розгляду:

 Наукова інформація та її джерела
 Електронні джерела наукової інформації. Наукометричні бази
даних і наукометричні платформи пошуку наукової інформації.
 Техніка роботи з науковою літературою
 Статистичні бази даних міжнародних організацій. Міжнародні
бази даних соціологічних відомостей

Наукова інформація та її джерела

Якість наукових досліджень залежить від багатьох чинників, серед
яких одним із значущих є інформаційне забезпечення, за допомогою якого
дослідник отримує наукову інформацію, необхідну для проведення
наукового пошуку.
У широкому розумінні інформація – це знання, відомості, дані, які
отримуються та нагромаджуються в практичній діяльності людей; у вузькому
розумінні - це дані, які є об’єктом обробки, передачі та зберігання.
Інформація має здатність нагромаджуватися, втрачатися, забруднюватися,
ущільнюватися.
Наукова інформація - це сукупність будь-яких відомостей про стан і
зміни параметрів об’єктів дослідження або відповідності їх певним
визначеним вимогам чи нормам.
Основні ознаки наукової інформації:
– отримується в процесі пізнання;
– адекватно відображає закономірності об'єктивного світу;
– використовується в суспільній практиці;
– подається у відповідній формі.
Наукова інформація поділяється на види:
 - за галузями використання: технічна, економічна, соціальна тощо;
- за типом носія: інформація на паперових та електронних носіях;
- за призначенням: статистична, проектно-конструкторська,
нормативна, дослідницька, науково-популярна, навчальна, довідкова
тощо;
- залежно від способу фіксації: друкована (тиражована) та рукописна
(або машинописна) наукова інформація;
- залежно від ступеня інформаційної деталізації: синтетична
(узагальнена) та аналітична (яку одержують шляхом аналітичних
розрахунків на основі синтетичної інформації);
- за стабільністю використання або зберігання інформацію поділяють
на умовно-постійну (постійну), яка використовується без суттєвих
змін протягом тривалого часу, і змінну.
Осмислюючи та опрацьовуючи потрібну інформацію, дослідник видає
специфічний продукт - якісно нову інформацію. Підраховано, що близько
50% свого часу дослідник витрачає на пошук інформації. При цьому
інформація досить швидко старіє і потрібне постійне поновлення матеріалів.
За даними зарубіжних джерел інтенсивність старіння інформації становить
понад 10% на день для газет, 10% на місяць для журналів, 10% на рік для
книг.
Основна роль інформації у дослідженнях полягає в тому, щоб
виключити суб’єктивні судження про досліджуваний об’єкт.
У проведенні наукових досліджень інформація виконує такі функції:
– сприяє визначенню сучасних тенденцій у вирішенні даної наукової
проблеми;
– дає змогу визначити актуальність, рівень розробленості даної наукової
проблеми;
– надає матеріал для вибору аспектів і напрямів дослідження, його мети
і завдань;
– забезпечує достовірність висновків і результатів пошуків, зв’язок
 сформованої концепції із загальним розвитком теорії.
Організація та здійснення досліджень значною мірою залежать від
складу, змісту та характеру джерел, які для цього використовуються.
Застосування комп’ютерних технологій у наукових дослідженнях не замінює
документальні джерела інформації, а, навпаки, посилює потребу в них.
Науковим документом, або документом науково-технічної
інформації, називається носій, в якому в той чи інший спосіб зафіксовані
наукові відомості (дані) або науково-технічна інформація, в яких повинно
бути відмічено, ким, де і коли він був створений.
Документи наукової інформації представлені такими основними
групами: друковані, машинописні (рукописні).
Друковані джерела інформації включають: навчальні матеріали;
власне наукові матеріали; нормативні матеріали; статистичні матеріали;
інші матеріали.
Навчальні матеріали - це видання літератури з навчальних дисциплін
(підручники, навчальні посібники, програмно-методичні матеріали),
призначені для підготовки спеціалістів в окремих галузях.
Підручник - це навчальне видання, яке містить систематизоване
викладення навчальної дисципліни (її розділу, частини), відповідає
навчальній програмі й офіційно затверджене профільним міністерством.
Навчальні посібники - це друковані, графічні, наочні та інші матеріали
(книги, таблиці, карти, картини, макети, моделі, діапозитиви, кінофільми
тощо), які використовуються у процесі навчання з метою забезпечення
кращого засвоєння знань, вмінь і навиків.
Практичні посібники - це видання, розраховані на задоволення потреб
окремих категорій спеціалістів в їх повсякденній практичній діяльності.
Власне наукові матеріали видаються у вигляді монографій,
узагальнюючих наукових праць, збірників статей, рефератів, тез, в яких
висвітлюються різні наукові проблеми.
Монографія - це наукова праця у вигляді книги, яка містить повне або
поглиблене дослідження однієї проблеми чи теми, яка належить одному або
декільком авторам. У ній різнобічно й вичерпно висвітлюється вибрана
наукова проблема з критичним її аналізом, визначенням вагомості,
формулюванням нових наукових концепцій. Монографія фіксує науковий
пріоритет, забезпечує суспільство первинною науковою інформацією,
призначена для висвітлення наукового змісту та результатів дисертаційного
дослідження.
Стаття - відомості обсягом, як правило, в декілька машинописних
сторінок, опубліковані в науковому чи науково-популярному журналі,
збірнику наукових праць чи газеті.
Реферат - короткий виклад (усний або письмовий) наукової праці,
вчення, змісту книги, результатів наукового дослідження.
Тези - короткий виклад основних положень лекції, доповіді, твору.
Тези доповідей наукової конференції - науковий неперіодичний
збірник, який містить опубліковані до початку конференції матеріали
попереднього характеру (анотації, реферати доповідей і (або) повідомлень).
Власне наукові матеріали мають велику цінність з огляду на те, що
науковець може ознайомитися з нетрадиційним трактуванням тих чи
інших питань, критикою поглядів інших авторів, а також науковою
новизною, характерною для науки на конкретному етапі її розвитку.
Нормативні матеріали видаються органами законодавчої та
виконавчої влади різних рівнів у вигляді законів, наказів, інструкцій,
положень (стандартів) тощо і містять основні норми й правила та є основою
для здійснення будь-якої діяльності.
Закон - виданий у встановленому порядку загальнообов’язковий акт
найвищого органу державної влади, який має вищу юридичну силу.
Наказ - акт управління, що видається керівниками міністерств,
відомств, відділів і управлінь виконкомів місцевих рад народних депутатів, а
також керівниками підприємств, установ та організацій.
Положення (стандарт) - нормативно-правовий акт, затверджений
відповідним міністерством, який регламентує окремі види діяльності.
Інструкція - 1) нормативний акт, що видається міністерствами,
керівниками інших центральних і місцевих органів державного управління в
межах їх компетенції на основі та задля виконання законів, указів, постанов і
розпоряджень уряду й актів вищих органів державного управління; 2)
збірник правил, що регламентують виробничо-технічну діяльність.
Статистичні матеріали - відомості про розвиток народного
господарства, подані у вигляді таблиць, узагальнених у щорічних
статистичних збірниках, що видаються Державною службою статистики
України. Статистичні матеріали складаються з економічних, демографічних,
соціальних та інших матеріалів.
Група інших друкованих матеріалів представлена науково-
популярними, рекламними, патентно-ліцензійними, довідковими,
бібліографічними, виробничими матеріалами тощо.
Науково-популярні матеріали - це брошури та книги з окремих
питань, призначені для пропаганди наукових знань серед широкого кола
читачів, зайнятих насамперед у матеріальному виробництві.
Рекламні джерела інформації - це відомості про вироби, послуги, які
пропонуються з метою залучення покупця.
Патентно-ліцензійні джерела інформації - це права на використання
інтелектуальної власності або трудову діяльність у певній сфері економіки.
Довідники - це довідкові видання, які мають прикладний, практичний
характер, мають систематизовану структуру або побудовані за алфавітом
заголовків статей.
Бібліографічні джерела інформації - це видання книжного або
журнального типу, які включають науковий, систематизований перелік і опис
друкованих видань.
До рукописних документів відносять носії інформації, які не
пройшли редакційно-видавничу обробку і не виготовлені поліграфічним
способом (дисертації, науково-технічні звіти, документи обліку
господарської діяльності тощо).
Дисертація є кваліфікаційною науковою працею у вигляді спеціально
підготовленого рукопису або опублікованої монографії. Підготовлена до
захисту дисертація повинна містити висунуті здобувачем науково
обґрунтовані теоретичні або експериментальні результати, наукові
положення, а також характеризуватися єдністю змісту і свідчити про
особистий внесок здобувача в науку.
Звіт з науково-дослідної роботи (НДР) - науково-технічний документ,
який містить систематизовані дані про науково-дослідну роботу, описує
процес чи результати науково-технічного дослідження. Звіт з НДР є
рукописною працею, яка оформлюється і розмножується в обмеженій
кількості екземплярів (від трьох до п’яти). Обсяг звіту може коливатися від
декількох аркушів, які оформляються у вигляді брошури, до декількох сотень
аркушів, які оформляються у вигляді однієї чи декількох книг.
Особливим видом рукописних документів є депоновані твори.
Депонованими називаються наукові роботи, розраховані на обмежене коло
користувачів. Депонування здійснюється централізовано органами науково-
технічної інформації, функції яких в Україні виконує Український інститут
науково-технічної експертизи та інформації. Відомості про депоновані твори
оперативно наводяться у реферативних та інших журналах.
Депонування здійснюється з метою ознайомлення вчених і
спеціалістів з рукописами статей, оглядів, монографій, матеріалів
конференцій, з’їздів, нарад і симпозіумів вузькоспеціального характеру, які
недоцільно видавати масово (як книги, журнали, брошури).
У науковій діяльності застосовується поділ документальних джерел
інформації на первинні і вторинні.
Первинні джерела інформації мають переважно нові науково-
технічні відомості, які є результатом науково-дослідної, проектно-
конструкторської і практичної діяльності (відображають господарські
операції) або нове осмислення відомих ідей і фактів. До них відносять
більшість книг (виняток становлять довідники), періодичні видання, науково-
технічні звіти, дисертації, депоновані рукописи тощо.
Вторинні джерела інформації є результатом опрацювання одного
або декількох первинних документальних джерел. До вторинних джерел
інформації відносять бібліографічні описи, анотації, реферати, огляди,
довідкові та інформаційні видання, переклади, бібліотечні покажчики та
картотеки.
Потрібну наукову інформацію дослідник отримує насамперед у
бібліотеках та органах (службах) науково-технічної інформації. Можна
дуже грубо узагальнити, що бібліотеки більшою мірою акумулюють
первинні джерела інформації, а органи (служби) науково-технічної
інформації краще спеціалізуються на підготовці вторинних.
Форми обслуговування читачів у бібліотеках майже скрізь однакові:
- довідково-бібліографічне обслуговування;
- читальний зал;
- абонемент або міжбібліотечний обмін (МБО);
- заочний абонемент;
- виготовлення фото і ксерокопій;
Для опрацювання джерел з обраної теми використовують
інформаційно-пошуковий апарат бібліотеки. У бібліотеках застосовується
інформаційно-пошукова мова (ІПМ) бібліотечно-бібліографічного типу:
універсальна десяткова класифікація (УДК) і бібліотечно-бібліографічна
класифікація (ББК).
Універсальна десяткова класифікація (УДК) систематизує всі людські
знання у 10 розділах, де кожний розділ має десять підрозділів і т. ін. Кодовим
позначенням індексуються всі наукові знання, явища, поняття. І кожне нове
знання при його виникненні знаходить своє місце. В залежності від потреб
поділу інформаційно-пошукової мови до основних індексів додаються інші
знаки, чим підвищується спеціалізація УДК. Для зручності сприйняття кожні
три знаки відокремлюються крапкою.
 Тривалий час УДК застосовувалась як найбільш досконала
класифікація знань. Але згодом виникнення нових понять у науковій і
практичній діяльності людей зумовили впровадження бібліотечно-
бібліографічної класифікації (ББК), яка має іншу систему класифікації й
індексації людських знань. Основна частина її буквено-цифрових індексів
побудована за десятковим принципом.
Ці інформаційно-пошукові мови застосовуються при організації
бібліотечних фондів.
Бібліотечний фонд - це сукупність відповідним чином впорядкованих
джерел інформації, нагромаджених за певний період часу, які підлягають
обліку та зберіганню відповідно до чинного законодавства. Структура
бібліотечних фондів може бути різною. Бібліотечний фонд неможливо
опрацювати, не використовуючи бібліотечні каталоги.
Бібліотечний каталог - це перелік творів друку й інших документів,
наявних у фонді бібліотеки або групи бібліотек, складений у певному
порядку, який є засобом повідомлення про склад і зміст бібліотечного фонду.
Алфавітному каталогу належить основне місце. За ним можна
встановити наявність у бібліотеці творів того чи іншого автора або
визначеної книги, автор чи назва якої відомі.
У систематичному каталозі картки згруповані в логічному порядку
за окремими галузями знань. За його допомогою можна з’ясувати, за якими
галузями знань та які саме видання є в бібліотеці, підібрати необхідну
літературу, а також встановити автора та назву книги, якщо відомий її зміст.
У предметному каталозі, як і у систематичному, література
групується за її змістом. Однак на відміну від систематичного в предметному
каталозі література об’єднана в певні рубрики незалежно від того, з яких
позицій вони викладені. Через це в предметному каталозі в одному місці
знаходяться матеріали, які в систематичному каталозі були б розкидані в
різні ящики.
Неможливо не згадати про картотеку, що є переліком всіх матеріалів
за окремо визначеною тематикою. Бібліотечні каталоги та картотеки не
існують окремо, навпаки, вони пов’язані та взаємно доповнюють один
одного, полегшують читачам пошук необхідного джерела та максимально
повно відтворюють бібліотечний фонд.
Органи (служби) науково-технічної інформації публікують
інформаційні видання з аналізом первинних документальних джерел. Ці
видання характеризує новизна поданої інформації, повнота охоплення
джерел і наявність довідкового апарату, що полегшує пошук і
систематизацію літератури. Збір та обробку цих матеріалів в Україні
здійснюють передусім Книжкова палата України й Український інститут
науково-технічної експертизи та інформації. Основна маса видань цих
установ поділяється на два види: бібліографічні; реферативні.
Бібліографічні видання показують, що видано з питання, яке цікавить
дослідника; часто це сигнальні покажчики без анотацій і рефератів. Цінність
їх - у оперативності інформації про вихід у світ вітчизняної і зарубіжної
літератури.
Реферативні видання містять публікації рефератів з коротким
викладом змісту первинного документа, фактичними даними і висновками
(експрес-інформаційні, реферативні журнали, збірники та ін.). Виданням
Книжкової палати України є бібліографічні покажчики: «Літопис книг»,
«Літопис газетних статей», «Нові видання України» тощо.
Для пошуку та аналізу літератури, що видана в минулі роки, існує
ретроспективна бібліографія, призначенням якої є підготовка і
розповсюдження бібліографічної інформації про видання за певний період
часу в минулому. Це можуть бути: тематичні огляди, прайс- листи
видавництв, пристаттєві списки літератури тощо.
 Електронні джерела наукової інформації. Наукометричні бази
даних і наукометричні платформи пошуку наукової інформації
Сучасні технології дозволяють здійснювати пошук інформації через
мережу Internet за допомогою пошукових систем та у бібліотеках. Мережа
Internet є глобальною системою з’єднаних комп'ютерних мереж. Головним
принципом використання Internet є відкритість. Internet складається з сотень
вільно об’єднаних мереж, і немає жодної окремої групи людей або
організації, що відповідають за його роботу.
Пошук наукової інформації в мережі - трудомісткий і складний
процес. Загальна проблема – диференціація авторитетних і неавторитетних
джерел. Авторитетними джерелами для наукової роботи є праці вчених,
монографії, статті. Такі джерела завжди мають вказівку на автора та видання
(бібліографічний опис або зазначені назва збірки, номер, сторінки). До
неавторитетних джерел відносимо: публіцистичні статті, студентські роботи,
матеріали, у яких не зазначений автор та вихідні дані.
Під час пошуку потрібно формулювати запити на основі ключових
слів, проглядати значну кількість матеріалів, не обмежуватися першими у
списку вибірки. Всесвітня павутина (World Wide Web) корисна і зручна, але
до інформації, знайденої в ній, слід ставитись прискіпливо, оцінюючи
джерело інформації перед використанням.
В мережі Інтернет існує величезна кількість інформації, більша
частина якої організована невпорядковано та розподілена між багатьма
сайтами. Значна кількість організацій (в тому числі й офіційних) розташовує
нормативну інформацію на власних сайтах. Тому для ефективного пошуку
інформації в мережі Інтернет існують спеціальні сайти, які називають
пошуковими системами. Вони використовують пошукових роботів для збору
інформації з інших сайтів та подальшої ефективної обробки за системою,
аналогічною до побудови індексу цитування наукової літератури.
 Принципи роботи більшості пошукових систем однакові. Коли
користувач хоче щось знайти, він вводить слово або фразу, тобто пошуковий
запит. Далі пошукова система порівнює цей запит зі своїм каталогом веб-
сторінок і показує користувачеві найвідповідніші варіанти на сторінці
результатів пошуку. Мета пошукової системи – створити список найбільш
релевантних результатів, щоб допомогти користувачам знайти потрібний
вміст. Кожна система використовує комп’ютерні програми для аналізу веб-
сторінок. Такі програми називають веб-сканерами, павуками або роботами.
Роботи переходять від сторінки до сторінки за посиланнями. Вони ніколи не
зупиняються. Їх призначення – перегляд веб-сторінок для виявлення нових
посилань або вмісту.
CiteSeer стала першою академічною пошуковою системою (в першу
чергу в галузі інформатики та інформаційних технологій), що розпочала
роботу у 1998 році і мала багато нових можливостей. Сьогодні цей сервіс
потребує розвитку як з точки зору функціонування, так і покриття. Нині
основними пошуковими системами є такі.
Google Scholar (http://scholar.google.com.ua/) – інформаційно-
пошукова система, орієнтована на пошук наукової літератури за різними
галузями знань та за різними джерелами, включаючи рецензовані статті,
дисертації, книги, реферати і звіти, що опубліковані видавництвами наукової
літератури, професійними асоціаціями, вищими навчальними закладами та
іншими науковими організаціями. Завдяки масовому використанню веб-
сканерів, ця система отримує метадані з найбільш релевантних джерел у
мережі. Вона використовує технологію PageRank для сортування документів
та власний алгоритм індексування для вимірювання впливу кожного
матеріалу. Окрім основної сторінки пошуку, вона включає: Google Scholar
Citations (авторські профілі) та Google Scholar Metrics (журнали). Перевагами
пошукової системи Google вважають точність пошуку визначених фраз,
великий обсяг проіндексованої інформації (декілька мільярдів
проіндексованих сторінок), можливість перекладу запитів користувача на
іншу мову за допомогою супровідного сервісу http://translate. google.com/.

Crossref (https://www.crossref.org/) – полегшує пошук результатів

дослідження, цитування, посилання, оцінку та повторне використання. Це -
об'єднання видавців наукових публікацій (журналів, монографій, збірників
матеріалів конференцій), створене з метою розробки та підтримки всесвітньої
високотехнологічної інфраструктури наукових комунікацій. Особлива увага
CrossRef зосереджена навколо питань розбудови електронної інфраструктури
взаємної цитованості наукових публікацій. Асоціація CrossRef підтримує
спільну всесвітню службу взаємної цитованості, яка функціонує як
своєрідний шлюз між електронними платформами видавців. Ця служба не
зберігає повні тексти наукових публікацій, але вона зберігає інформацію про
зв'язки публікацій через технологію Digital Object Identifier (DOI), а також
метадані опублікованих наукових матеріалів.
Open Ukrainian Citation Index (OUCI)
(http://ouci.dntb.gov.ua/about/how-it-works/) – це пошукова система і база
даних наукових цитувань. OUCI покликаний спростити пошук наукових
публікацій, привернути увагу редакцій до проблеми повноти та якості
метаданих українських наукових видань, покращити представлення
українських наукових видань у вузькоспеціалізованих пошукових системах,
що може розширити їхню читацьку аудиторію, дозволить вільно вивчати
зв’язки між авторами та документами з різних наукових дисциплін, зокрема,
в галузі суспільних та гуманітарних наук. Також, відповідно до принципу
роботи OUCI, в ідеалі, в майбутньому кожна позиція списку використаної
літератури повинна буде містити DOI, відтак пошукова система OUCI
полегшить процес перевірки джерел, що були використані у процесі
написання наукових робіт.
OUCI інтегрований з вмістом відкритої бази даних Unpaywall.
Unpaywall (https://unpaywall.org/) - відкрита база даних з 28 424 126
безкоштовних наукових статей. Збирає вміст з відкритим доступом із понад
50 000 видавців та сховищ, і полегшуємо пошук, відстеження та
використання.
Наукова періодика України (http://journals.uran.ua/) - це
загальнодержавна технологічна платформа на базі Open Journal Systems
(OJS). Співпраця з провідними міжнародними агрегаторами науково-
інформаційних ресурсів, національними та академічними бібліотеками світу
дозволяє спростити для видавців-учасників процеси входження їх видань у
престижні реферативні бази даних, каталоги та системи пошуку.
Спеціалізована сторінка порталу щодо проблем публічного управління
розміщена за адресою: http://journals.uran.ua/contextCategories/view/25
OAIster (http://oaister.worldcat.org/) - зведений каталог мільйонів
записів, представляє відкритий доступ до цифрових ресурсів. OAIster збирає
описову інформацію (метадані) з колекції відкритого доступу по всьому
світу.
BASE - Bielefeld Academic Search Engine (https://www.base-
search.net/) – одна з найбільших у світі пошукових систем, спеціалізованих
на пошуку наукових документів відкритого доступу в Інтернеті. Оператором
BASE є бібліотека університету Білефельд (Німеччина). BASE збирає,
нормалізує та індексує дані серверів репозитаріїв. BASE Доповнює
функціонал бази OAIster. На додаток до даних останньої, BASE індексує
вибрані веб-сайти і локальні дані бібліотек. Усе це разом можна шукати
через один інтерфейс.
Scopus (https://www.scopus.com/) - це найбільша у світі база даних
рефератів та цитування рецензованої наукової літератури з понад 22000
найменувань від понад 5000 міжнародних видавців.
Web of Science / Publons (https://publons.com/) – один з найбільш
універсальних, зручних і широко використовуваних (на сьогоднішній день)
інструментів з відстеження результатів академічної активності окремих
дослідників, цілих інститутів і навіть окремих країн на основі
наукометричних показників бази Web of Science Core Collection.
 EconBiz (Virtual Library for Economics and Business Studies)
(http://www.econbiz.de/) - пошуковий портал з економіки, створений спільно
Німецькою національною економічною бібліотекою та Кельнською
університетською і міською бібліотекою. Портал спрямований на підтримку
досліджень та викладання економіки з центральною точкою входу для всіх
видів інформації у даній галузі та прямий доступ до повних текстів.
WorldWideScience.org (http://worldwidescience.org/) - глобальна
наукова пошукова система, яка здійснює пошук інформації по національних
та міжнародних наукових базах даних та порталах. Це – приклад об'єднаної
пошукової системи, що працює на основі бібліографічних баз даних
наукових установ у всьому світі. Мета: глобальний доступ до національних
наукових джерел інформації. Однак вона дає велику кількість дубльованих
результатів і вимагає великих витрат часу
EULER search engine (https://www.emis.de/projects/EULER/) - портал з
математики, надає доступ до баз даних Бібліотеки голландського
національного дослідницького центру з математики та інформатики,
математичного холдингу бібліотеці університету Флоренції, науковому
електронному архіву з математики (ERAM) 1886 - 1942, німецької
спеціальної бібліотечної колекції з математики та ін.
Microsoft Academic Search (https://academic.microsoft.com/home) -
науковий пошуковий портал від Microsoft Corporation, який було розроблено
для того, щоб дослідити зв'язки між вченими, науковцями, студентами та їх
науковими дослідженнями. Це – розробка Microsoft Research Asia, що
фокусується не лише на профілях авторів, а й організацій та журналів. Окрім
оригінальних візуалізацій та інструментів бенчмаркінгу, ця система є одним з
найбільш інноваційних рішень у сфері наукової інформації, наявної в
Інтернет. Вона повністю черпає свої дані з бази даних CrossRef. Основними її
недоліками є недосконалий механізм пошуку, орієнтований лише на
документи та авторів, і повільна швидкість оновлення.
RefSeek (https://www.refseek.com/) – пошукова система для студентів
та дослідників, проводить пошук серед веб-сторінок, книг, енциклопедій,
журналів і газет.
ScienceResearch (https://www.scienceresearch.com/) - наукова
пошукова система, яка здійснює повнотекстовий пошук у журналах багатьох
великих наукових видавництв (Elsevier, Highwire, IEEE, Nature, Taylor &
Francis та ін.).

Science.gov - онлайнова пошукова система, що охоплює більш ніж 60

баз даних та понад 2200 окремих сайтів з 15 федеральних агентств США, які
пропонують 200 мільйонів сторінок інформації авторитетних наукових
установ США, зокрема результати досліджень і розробок.
EBSCOhost (https://www.ebsco.com/) – надає можливість пошуку
повнотекстових, рецензованих статей наукових журналів, довідників та
інших публікацій з різних наукових дисциплін. EBSCO представляє «EP
Package Standard», який включає бази даних, що охоплюють широкий спектр
тем: від бізнесу та гуманітарних наук до медицини та екології.
Робота з пошуковими системами вимагає вправності, але якщо
правильно сформулювати запит, то можна укласти пристойний список
джерел.

Техніка роботи з науковою літературою

Пошук інформації для наукового дослідження проходить такі основні
етапи: 1) визначення теми пошуку і складання списку літератури для її
вивчення; 2) пошук самих джерел для безпосереднього їх читання
(перегляду) і вилучення потрібної інформації. На кожному з них дослідник
може використовувати різноманітні засоби, способи і техніки пошуку,
відбору й фіксації інформації.
Наукові дослідження базуються на досягненнях науки, тому не
випадково кожна стаття, брошура, книга включає в себе посилання на
попередні дослідження. Наукові дослідження мають бути пов'язані з
інформаційними матеріалами і містити огляд літератури за тематикою
дослідження, а це вимагає від дослідника наполегливої праці з науковою
літературою.
Вважається, що вивчення літератури з обраної теми слід починати із
загальних праць, щоб мати уявлення щодо основних питань, близьких до
теми дослідження, а потім вести пошук нових видань спеціальної літератури.
При чому слід охопити якомога більше джерел, а потім поступово
«відсіювати» зайві видання.

Можливо, продуктивнішою є методика, за якою від самого початку

роботи свідомо обмежується коло джерел, а вивчення починається саме з
тих, що мають безпосередній стосунок до теми наукового дослідження.
Як засвідчує досвід, надмірне коло джерел інформації на довгий час
гальмує вирішення конкретної наукової проблеми.

Особливо важливою є організація роботи дослідника, яка повинна

відповідати головній ідеї наукової організації праці - максимальний ефект
при мінімальний витраті часу. Це означає, що в будь-якому дослідженні
необхідно відпрацювати такі методи, які б дозволили виконати певний обсяг
роботи за більш короткий відрізок часу. В методичному плані мова йде перш
за все про організацію сприйняття, опрацювання і засвоєння знань. Процес
цього засвоєння починається зі сприйняття, передусім через читання.
Методика читання наукової літератури відрізняється від художньої. Є
«швидке» і «повільне» читання: побіжний огляд змісту книги або ретельне
опрацювання. Побіжний перегляд змісту дає можливість ознайомитись з
книгою в загальних рисах, коли досліднику стає зрозуміло, що в цій книзі
міститься потрібна інформація і її потрібно буде ретельно опрацювати. Тобто
побіжний перегляд - це по суті «пошукове читання».
Популярними нині методиками «пошукового читання» наукової
літератури є skimming і scanning. Це – техніки читання, в яких
використовуються швидкі рухи очей і ключові слова, щоб швидко
переміщатися по тексту.
Skimming - це швидке читання, метою якого є отримання загальної
інформації про матеріал. Scanning - це швидке читання, метою якого є пошук
конкретних деталей в тексті. Skimming можна порівняти зі сноркелінгом, а
scanning – із полюванням на перли.
До skimming зазвичай вдаються для визначення основної ідеї
матеріалу. Він допоможе заощадити години кропіткої читання. Однак цей
спосіб не завжди є найкращим. Він корисний для попереднього перегляду
тексту або у випадку з дуже інформативним текстом. Проте коли дослідник
застосовує цю техніку, є ймовірність втратити важливі смислові елементи
або відтінки значень.
Skimming буде корисним для того:
– щоб вирішити, чи потрібно щось читати взагалі, наприклад, при
доборі необхідних матеріалів;
– щоб зрозуміти основні подібності та відмінності з іншими
ресурсами.
Приступаючи до цієї техніки, треба підготуватися до швидкого
перегляду сторінок. Не потрібно читати кожне слово, треба звертати увагу
на заголовки і підзаголовки, жирний шрифт і курсив, нумеровані і
ненумеровані списки, ключові слова і фрази, імена людей і назви місць, дати
і незнайомі слова.
В цілому, варто дотримуватися таких інструкцій:
– прочитайте зміст або заголовок, щоб ознайомитися з основними
ідеями;
– прогляньте основні заголовки в кожному розділі, прочитайте
заголовки таблиць;
– прочитайте вступний абзац, а потім тільки перше і останнє речення
кожного наступного абзацу. У кожному абзаці читайте тільки
 перші кілька слів або звертайте увагу на слова, які вкажуть на
основну ідею;
– перервіться і швидко прочитайте текст, в якому містяться слова,
виділені курсивом або жирним шрифтом;
– якщо здалося, що ви побачили якусь важливу інформацію,
перервіться і прочитайте все речення, щоб переконатися в цьому.
Потім продовжуйте в попередньому темпі;
– намагайтеся не піддаватися спокусі вчитуватися в деталі;
– прочитайте висновки розділів, якщо такі є.
Застосуйте skimming, наприклад, до списків і таблиць, щоб зрозуміти як
вони організовані: в алфавітному, хронологічному порядку або в порядку
зменшення важливості.

Досвідчені «скімери» не всьому надають однакове значення і не всі х

них читають в однаковому темпі. В процесі skimming слід сповільнитися в
наступних ситуаціях:
– коли ви читаєте вступні та заключні абзаци;
– коли ви читаєте головні речення;
– коли вам трапляється незнайоме слово;
– коли матеріал занадто складний.
Scanning використовується в дослідженнях для знаходження
конкретних фактів, для вивчення тем, насичених великою кількістю фактів. У
той час як мета skimming - огляд матеріалу з висоти пташиного польоту, мета
scanning - виявлення і заглиблення в конкретні факти.
Факти можуть бути заховані в довгих абзацах, які на перший погляд
мають мало спільного з темою або запитом дослідника. Тому спочатку слід
вдатися до skimming, щоб оцінити ймовірність виявлення потрібної
інформації. Якщо матеріал може бути вам корисний, переходьте до scanning.
Для цього необхідно визначитися, що саме слід шукати:
– виділіть для себе кілька ключових слів або фраз;
 – шукайте тільки одне ключове слово (фразу) за раз. Якщо є потреба
у кількох різних словах, то необхідно робити декілька різних
сканінгових операцій;
– дозвольте погляду блукати по сторінці у напрямку зверху вниз,
допоки не знайдете потрібну фразу.
– коли трапляється потрібне слово, уважно прочитайте речення, які
його оточують.
Якщо шукаєте інформацію для відповіді на конкретне запитання, то
перший крок вже зроблено - ключові слова містяться в самому питанні. Далі
дотримуйтеся наступних інструкцій:
– прочитайте кожне питання уважно та оберіть ключові слова;
– шукайте відповідь тільки на одне питання за раз;
– коли натрапляєте на необхідну відповідь, читайте уважно матеріал,
що її оточує;
– перечитайте питання, щоб визначити, чи є інформація, яку ви
знайшли, відповіддю на питання.
Scanning - це техніка, яка вимагає ґрунтовної концентрації і може бути
дуже виснажливою. Можливо, досліднику доведеться деякий час
вправлятися в тому, що не дозволяти собі відволікатися. Тому важливо
вибрати для цього відповідне місце і час.
Текст має бути не лише прочитаним, а й опрацьованим, з певними
нотатками. Якщо є власний примірник або ксерокопія журналу, книги, можна
робити позначки на полях. У процесі роботи над джерелами з’являються
власні висновки, оцінки, узагальнення, передбачення у використанні
інформації. Коли виписки здійснюються рукописним способом, їх необхідно
записувати й виділяти в тексті позначками на полі у квадратних дужках або
записувати іншим кольором. У цьому випадку окремі положення краще
фіксувати на аркушах паперу тільки з одного боку, залишаючи великі поля.
Це дає змогу у необхідних випадках робити додаткові вставки, паралельні
виписки з інших книг для порівняння, а також викладу власної думки з цього
питання. З цією метою можна використати картки з картону або цупкого
паперу, наприклад, які зручно групувати за однорідністю питань, що
вивчаються. Доцільно робити кольорові або шрифтові виділення нотаток.

Досвід свідчить, що приблизно 30-40 % літературних джерел, початково

відібраних за назвою, виявляються некорисними при роботі над темою.
До цього треба бути готовим морально.
Особливою формою опрацювання текстового матеріалу є нотування
цитат для подальшого їх використання у авторському тексті. Цитата має
органічно «вписуватися» в текст наукової праці як підтвердження чи
заперечення певної думки. Тут потрібна особлива старанність, бо будь-яка
недбалість у виписках даних обертається втратою додаткового часу на
уточнення думки автора. Нерідко окремі думки передаються своїми словами
без дослівного виписування цитат.
При цитуванні джерел слід дотримуватись правил:
– текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій
граматичній формі, в якій поданий у джерелі, із збереженням
особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані
іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що
викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз
«так званий»;
– цитування повинно бути повним, без довільного скорочення
авторського тексту і без перекручення думок автора. Пропуск слів,
речень, абзаців при цитуванні допускається і позначається трьома
крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (напочатку,
всередині, вкінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв
розділовий знак, то він не зберігається;
– кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело,
ставиться порядковий номер за переліком літературних джерел з
виділенням у квадратних дужках;
 – при непрямому цитуванні (переказі думки), що дає значну економію
тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора,
конкретним щодо оцінювання його результатів і давати посилання на
джерело;
– розмір цитати не повинен бути великим;
– обсяг використання цитат має бути доцільним і виправданим; якщо
авторський текст пістріє цитатами і запозиченнями, то у читача
виникає сумнів щодо самостійності суджень самого автора і його
внеску у представлений матеріал.
Статистичні бази даних міжнародних організацій. Міжнародні
бази даних соціологічних відомостей.
У наукових дослідженням напряму публічного управління слід брати
до уваги можливості загальнодоступних міжнародних статистичних баз
даних, які містять широкий спектр первинних показників соціального й
економічного розвитку великого масиву країн світу. Окремі міжнародні
індикатори доцільно використовувати в незмінному вигляді. До інших
необхідно застосовувати прийоми нормування, декомпозицїї, агрегування
тощо. Масштаб міжнародного порівняння результатів за обраними
індикаторами може бути різний – залежно він доступності та різноманітності
аналізованої інформації за різними країнами.
Основними масивами міжнародних даних можна вважати такі.
ILOSTAT Database (https://ilostat.ilo.org/) – база даних Департаменту
статистики Міжнародної організації праці, який є координаційним центром
ООН зі статистики праці. ILOSTAT забезпечує безкоштовний доступ до серій
даних, що охоплюють широкий спектр тем соціально-трудового напряму
(зайнятість, безробіття, виробничі відносини тощо).
Eurostat Database (https://ec.europa.eu/eurostat/web/main/data/
database) - база даних Статистичного управління Європейського
Співтовариства, відомого як Євростат. Євростат виробляє європейську
статистику у партнерстві з Національними статистичними інститутами та
іншими національними органами держав-членів ЄС. Це партнерство відоме
як Європейська статистична система (ЄСС). Сюди також входять статистичні
органи країн Європейського економічного простору (ЄЕЗ) та Швейцарії.
Аналітика Євростату доступна також тут:
https://www.eurointegration.com.ua/tags/eurostat/
Європейська статистична система була створена на початкових етапах
формування Європейського співтовариства з метою забезпечення
порівнянної статистичною інформацією на рівні ЄС для цілей планування і
здійснення політики Співтовариства. ЄСС займається збором офіційних
статистичних даних в державах-членах ЄС, Ісландії, Норвегії та
Ліхтенштейні. Держави-члени ЄС збирають дані і виробляють статистику
для національних і загальноєвропейських цілей. ЄСС функціонує як мережа,
в якій Євростат грає ключову роль щодо гармонізації статистики у співпраці
з державами-членами. Діяльність ЄСС, головним чином, сконцентрована на
сферах стратегічного інтересу Співтовариства, проте з розширенням ЄС
гармонізація поширюється практично на всі статистичні напрямки. ЄСС
координує свою роботу з міжнародними організаціями, такими як ОЕСР,
ООН, МВФ і Світовий банк.
Індекс людського розвитку (HDI) (http://hdr.undp.org/en/data#) -
демонструє з 1990 р. величину досягнень більшості країн світу за
компонентами очікуваної тривалості життя при народженні, очікуваної та
середньої тривалості навчання, а також валового національного доходу на
душу населення. Оцінка проводиться за шкалою від 0 до 1: що вищий
показник – то кращий прогрес. На цій основі експертами виокремлено країни
з низьким, середнім, високим і дуже високим рівнем людського розвитку.
HDI є середнім показником і певною мірою приховує нерівність
розподілу людського розвитку в межах окремих країн. З метою усунення цієї
неточності у 2010 р. експертами ПРООН було представлено показник HDI,
скоригований з урахуванням нерівності. Він покликаний врахувати
нерівномірність в розподілі благ для забезпечення здоров’я, освіти і гідного
доходу. Скоригований HDI розглядається фахівцями ПРООН як індекс
фактичного людського розвитку, а власне HDI – як показник потенційного
розвитку. Що більше їх значення різняться, то сильніше появляється
нерівність. «Втрата» потенційного людського розвитку через нерівність
визначається різницею між цими індексами у відсотках.
База даних Індексу свободи (FI) - розраховується експертами
міжнародної правозахисної організації «Freedom House»
(https://freedomhouse.org/) з 1972 р. для більшості країн світу. FI охоплює два
аспекти: політичні права, громадянські права. Методика FI використовує
трирівневу систему оцінки вказаних двох складових. Вона складається з
бальної оцінки, оцінки-рейтингу і оцінки-статусу. За бальною оцінкою кожна
країна отримує від 0 (найменший ступінь свободи) до 4 (найбільший ступінь
свободи) балів по кожному з 10 бенчмарк-запитань щодо політичних прав і
15 бенчмарк-запитань щодо громадянських прав. За першою складовою
запитання згруповано в три категорії: 1) виборчий процес, 2) політичний
плюралізм і можливості політичної участі, 3) вільне врядування (в т.ч. вільне
від корупції). Стосовно громадянських прав запитання об’єднано в чотири
категорії: 1) свобода слова і думки, 2) свобода зібрань, 3) рівність перед
законом, 4) індивідуальні права (в т.ч. право власності). Найвища оцінка, яка
може бути присуджена за списком запитань щодо політичних прав,
становить 40 (4 для кожного з 10 запитань). Найвища оцінка за списком
запитань щодо громадянських свобод – це 60 (4 для кожного з 15 запитань).
Тому найкращий результат відображає суму максимальних балів за кожним
зі списків, тобто – 100 балів (зростаюча шкала). Кількість балів за кожною
групою запитань визначає рейтинг цієї групи за шкалою від 7 до 1 (спадаюча
шкала). Часткові рейтинги груп усереднюються в загальний рейтинг за цією
ж шкалою та визначають статус країни: «вільна», «частково вільна»,
«невільна».
Індекс економічної свободи (ЕFI) (http://www.heritage.org/index
/explore?view=by-region-country-year) – розраховується Інститутом Heritage
Foundation та аналітиками Wall Street Journal (США) для більшості країн
світу з 1994 р. ЕFI включає 12 низових індексів, кожен з яких оцінюється за
шкалою від 0 до 100: захист права власності; ефективність судової системи;
корупція та прозорість влади; податковий тягар; тягар державних витрат;
фіскальне благополуччя; свобода бізнесу; свобода трудових відносин;
монетарна свобода; свобода торгівлі; свобода інвестицій; фінансова свобода.
Загальний індекс ЕFI розраховується як середня арифметична значень
низових індексів, взятих з однаковими вагами. Його також представлено в
100-бальній шкалі (0 означає високий, а 100 – низький ступінь економічної
свободи). Низові індекси тематично об’єднано в 4-и категорії: 1) економіка і
правопорядок (проблематика права власності, судової ефективності,
корупції); 2) масштаб урядової експансії (податковий тягар, державні
витрати, фіскальне благополуччя); 3) регуляторна свобода (свобода бізнесу,
трудові відносини, монетарна свобода); 4) відкритість ринків (торгівля,
інвестиції і фінанси).
Global Corruption Barometer (https://www.transparency.org/en/gcb) –
звіти глобального дослідження «Барометр Світової Корупції» від
аналітичного центру Gallup International Association для міжнародної
організації Transparency International, спеціалізованої у питаннях світового
моніторингу рівня корупції. Традиційно аналітики «Барометру» оцінюють
вплив корупції на суспільне життя, вивчаючи громадську (не експертну)
думку щодо широкого кола аспектів розуміння корупції і боротьби з нею.
Дослідження проводиться з 2003 р. шляхом інтерв’ювання, щоразу
охоплюючи все більше країн (47 країн – у 2003 р., 107 країн – у 2013 р.), а
також розширюючи спектр питань. Україна представлена у моніторингу з
2004 р.
World Development Indicators Data
(http://data.worldbank.org/indicator/) – система моніторингу від Світового
банку, яка охоплює широкий спектр соціальних, економічних, виробничих та
інших індикаторів розвитку з 1960 р. для більшості країн світу. База
призначена для спрощення пошуку, завантаження та використання даних
Світового банку. Всі знайдені тут дані можна використовувати безкоштовно
з мінімальними обмеженнями. Можна шукати показники за назвою, за
країною, за тематичним спрямуванням. Є можливість переглянути комбінації
показників та країн або декілька країн, додавши додаткові елементи у вікно
пошуку. Однак одночасно можна відображати лише один індикатор.
Група показників «Worldwide Governance Indicators» Світового
банку (http://info.worldbank.org/governance/wgi/) – містить шість агрегованих
індикаторів, які являють собою комплексні громадські, експертні та
статистичні оцінки інституційних факторів економічного зростання для
більшості країн світу з 1996 р. Кожен з індикаторів заснований на
узагальненні результатів польових досліджень, експертних даних
аналітичних центрів, ділового середовища, міжнародних організацій, а також
фактичних статистичних даних. Наприклад, індикатор верховенства закону
відображає експертне і громадське сприйняття системи соціальних норм
(«впевненість» в їх адекватності), а також рівень дотримання законів у
суспільстві (інфорсмент контрактів, діяльність поліції і судів, імовірність
насильства). Кожній країні присвоюється від 0 (найгірша позиція) до 100
балів (найкраща позиція).
Дані Індексу неспроможності (Fragile States Index Data)
(https://fragilestatesindex.org/) – з 2005 р. розраховуються експертами
міжнародної громадської організації «The Fund for Peace» для більшості країн
світу. Країни, охоплені цим індексом, щороку оцінюються за допомогою
спеціально розробленої методики Conflict Assessment System Tool за 12
соціальними, економічними та військово-політичними критеріями –
низовими показниками Індексу. У ході оцінки експертами досліджуються
численні інформаційні матеріали для кожної країни, розміщені у відкритих
джерелах. За підсумками аналізу підраховується кількість негативних і
позитивних оцінок за кожним визначеним критерієм і формулюється
загальна бальна оцінка для цього критерію за шкалою від 0 (найвища
спроможність і низькі ризики та загрози) до 10 (найменша спроможність і
максимально високі ризики та загрози). Інтегральний Індекс спроможності –
це сума бальних оцінок за всіма 12 критеріями (максимальна – 120 балів, що
означає вкрай нестабільну ситуацію в країні).
Моніторингова платформа International Country Risk Guide
(https://www.prsgroup.com/) – містить щомісячні оцінки політичних і
фінансових ризиків для 140 країн з 1984 р. Платформа включає, наприклад,
індикатор якості бюрократії як ступінь стабільності роботи бюрократичного
апарату («технократів») в умовах регулярної ротації політичних еліт.
Ураховуючи той факт, що доступ до бази даних International Country Risk
Guide є комерційним, можна використати значення показників із цієї бази
даних, опрацьовані Світовим Банком і розміщені в загальному доступі -
http://info.worldbank.org/governance/wgi/pdf/PRS.xlsx.

Міжнародний індекс благодійності (The World Giving Index)

(https://www.cafonline.org/about-us/publications) – комбінований показник, який
розраховується аналітиками міжнародної організації «Charities Aid
Formation» для більш як 150 країн світу. Цей індекс відображає частку
громадян, які практикують благодійність у трьох аспектах: здійснюють
грошові пожертви, беруть участь у волонтерській діяльності («інвестують»
час), а також допомагають нужденним незнайомцям безпосередньо. Індекс
розраховується щорічно з 2010 р. як середня арифметична величина часток
осіб, залучених до вказаних форм благодійності. У першій публікації
результатів розрахунку Індексу (у звіті за 2010 р.) аналітиками використано
дані різних попередніх років. Але вже наступний звіт (за 2011 р.) містив
оновлені дані для більшості країн чітко станом на 2010 р. Відтоді кожен
наступних звіт ґрунтується на минулорічних даних.
CSO Sustainability Index (Індекс сталого розвитку громадянського
суспільства) (https://csosi.org/) - готується з 1997 р. для країн «нової
демократії» експертами Агентства США з міжнародного розвитку. З 2012 р.
Індекс охоплює 63 країни. Він є найбільш інформативним із існуючих
аналогів і складається із семи субіндикаторів: правового середовища,
організаційної спроможності, фінансової життєздатності, результативності
громадського представництва, ефективності соціальних послуг, розвитку
інфраструктури, публічного іміджу. Кожний із них, як і сам Індекс,
вимірюється за шкалою, де 1 означає високий, а 7 – низький рівень сталості
розвитку громадянського суспільства.
Показники Індексу Nations in Transit
(https://freedomhouse.org/report/nations-transit) – щороку розраховуються
міжнародною організацією Freedom House. У фокусі уваги її дослідників –
проблема якості публічного менеджменту в 29 країнах колишнього
соціалістичного блоку крізь призму розвитку демократії. Моніторинг
«Nations in Transit» здійснюється з 1995 р. До підготовки щорічних доповідей
залучені експерти провідних американських аналітичних центрів за участю
партнерських організацій у Східній Європі та Середній Азії. Експертні
оцінки засновано на семи ключових показниках розвитку демократії
(виборчий процес, незалежність засобів масової інформації тощо). Серед
показників індексу увагу привертає індикатор демократичності місцевого
врядування, який, ймовірно, оцінює якість децентралізації влади у країні
(зокрема, виборчі, ресурсні та управлінські можливості місцевих органів
влади, їх прозорість і підзвітність).
Моніторинг «Європейське соціальне дослідження» (ЄСД)
(https://www.europeansocialsurvey.org/) – довгостроковий соціологічний
проект, що з 2002 р. залучає різні країни Європи і дає змогу дослідити та
порівняти стан і динаміку змін суспільного розвитку на континенті. Усього
міжнародним колективом ЄСД здійснено дев’ять раундів дослідження.
Україна бере участь у проекті з 2005 р. (з другого раунду). ЄСД – один із
сучасних міжнародних порівняльних проектів з вичерпним обґрунтуванням і
високими методологічними стандартами. Це робить його надійним джерелом
даних для аналізу. Після 2013 р. Україна призупинила участь у вказаному
міжнародному дослідженні. Маємо надію, що це – тимчасова пауза,
спровокована поточними внутрішніми економічними негараздами у нашій
державі. Наразі доводиться використовувати дані ЄСД лише для дослідження
періоду 2005–2013 рр.
Світове дослідження цінностей (World Values Survey, WVS)
(https://www.worldvaluessurvey.org/wvs.jsp) є довгостроковим порівняльним
дослідженням, яке було започатковано в 1981 році професором Рональдом
Інглхартом з Мічиганського університету (США) на базі Європейського
дослідження цінностей (EVS) і швидко стало одним із найбільш широко
використовуваних та найавторитетніших міжнародних досліджень, яке
охоплює майже 120 країн / суспільств (майже 95% світового населення).
Україна долучилася до «Світового Дослідження Цінностей» (World Values
Survey, WVS) в 1999 р. (четверта хвиля WVS), та брала участь в наступних
хвилях – у п’ятій в 2006 р., шостій в 2011 р., та в останній у 2020 р., а крім
того в Україні проводилося Європейське дослідження цінностей (EVS) в 1996
р. та в 2008 р.
За допомогою цього дослідження можна отримати дані про основні
риси та цінності окремих суспільств / країн, відстежувати динаміку змін у
суспільному розвитку та робити порівняльний аналіз різних суспільств за
різними тематичними блоками та індикаторами. Метою проекту є оцінка
того, який вплив стабільність або зміна цінностей у часі має на соціальний,
політичний та економічний розвиток країн та суспільств.