МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра математики, інформатики та інформаційної діяльності

КУРСОВА РОБОТА
з документознавства
на тему: «Основні поняття документознавства»

студентки факультету управління,

адміністрування та інформаційної
діяльності
групи 25У
напряму підготовки (спеціальності)
___________________________________
(шифр і назва напряму підготовки, спеціальності)

Любименко Олени Денисівни

Керівник к. пед. н. Кожухар Ж. В.
Робота захищена ____________________ з
оцінкою «______», кількість балів ____
Члени комісії:
_________ _________________________
__________ _________________________
___________________________________

Ізмаїл – 2020
 Зміст

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ТЕРМІНОСИСТЕМИ
ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА
1.1. Історіографічний огляд літератури з проблеми формування
терміносистеми документознавства
1.2. Джерельна база дослідження
1.3. Методологічні основи дослідження
РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПОНЯТЬ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА
ТА ЇЇ ЕВОЛЮЦІЯ
2.1. Концептуальні підходи до вивчення понять документознавства
2.2. Стан термінологічного апарату документознавства наприкінці 60-х рр.
ХХ ст. – поч. 90-х рр. ХХ ст.
2.3. Термінологія документознавства кінця ХХ ст. - поч. ХХІ ст.
РОЗДІЛ 3. СУЧАСНІ ПОНЯТТЯ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА ЯК СИСТЕМА
3.1. Динаміка термінологічної системи документознавства
3.2. Нормалізація терміносистеми документознавства на сучасному етапі та її
законодавче закріплення
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
 3

ВСТУП

Взагалі, документознавство – це наука про документ та документообіг;

наукова дисципліна, яка досліджує процеси створення й функціонування
документів та розробляє принципи побудови документно-комунікаційних
систем та методи їхньої діяльності. Однією з найважливіших проблем
документознавства на сучасному етапі являється процес його становлення як
наукової дисципліни. Питання щодо визначення документознавства та його
місця у системі наук належать до числа найбільш дискусійних та актуальних
для сучасної освіти.

За останні роки «документознавство» пройшло дуже великий шлях, а

саме - від включення документознавства у число обов’язкових
загальнопрофесійних дисциплін до заміни його документологією. В той же
час, термін «документознавство» вже затвердився у якості позначення
наукового та освітнього напрямку, заснованого на широкій трактовці
документа.Погляди провідних вчених та професорів, що вивчають
закономірності створення, функціонування документів, розробляють
принципи побудови документно-комунікаційних систем та методи їх
діяльності, суттєво відрізняються.

Документознавство є фундаментальною науковою дисципліною в сфері

інформаційного забезпечення функціонування суспільства, на її основі
розвиваються прикладні напрямки інформаційної діяльності: книговидання,
масові документні комунікації, обслуговування інформаційних потреб
суспільства різними соціальними інституціями тощо. Особливості і
відмінності документознавства від інших наук документно-комунікаційного
циклу полягають у тому, що воно вивчає документ як цілісну систему, його
властивості, структуру, форму, мову, способи сприйняття та обробки
інформації, зафіксованої на будь-якому матеріальному носії.
 4

Серед теоретичних джерел з питання визначення специфіки сучасного

розвитку документознавства в Україні, слід виділити роботи таких
дослідників:

- Г.М.Швецової-Водки, яка досліджує документознавство як

наукову дисципліну;
- Н.М.Кушнаренко, вона висвітлює основні поняття з теорії
документознавства;
- М.С. Слободяник та С.Г. Кулешов розробили саму структуру
документознавства;
- Ю.Н.Столяров визначив місце документознавства в системі
наук. Цю інформацію можна знайти в статтях вченого.

Ця робота спрямована на те, що побачити та зрозуміти основні поняття

документознавства, вникнути в саму історію науки, а також порівняти як
розвивалась наука в СРСР та у наш час. В роботі приведені різноманітні,
цитати, висловлювання і уривки з праць, статей, дисертацій тощо видатних
вчених та професорів України.
 5

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ

ТЕРМІНОСИСТЕМИ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА
1.1. Історіографічний огляд літератури з проблеми формування
терміносистеми документознавства
Як нам відомо, поняття «термін» розшифровується так – це слова або
сталі словосполучення, за яким закріплені наукові, спеціальні або інші
поняття певної науки, наукової дисципліни або якоїсь галузі діяльності.
Сукупність термінів, пов’язані між собою понятійними зв’язками, складають
термінологію, або термінологічну систему. В ній зосереджено понятійний
апарат даної науки чи галузі. Цей «апарат» являє собою засіб професійного
спілкування і водночас він служить інструментом наукової думки. Є ще таке
поняття, як «удосконалення системи термінів», це один з найважливіших
напрямів розвитку будь-якої галузі знань. Він виражається в корегуванні
співвідношень між поняттями і термінами, прийнятимидля їхнього
позначення і сприяє точності розуміння наукового тексту, тим самим
полегшуючи наукове спілкування.
Документознавство як наукова дисципліна, що розробляє теорію
інформаційної складової найрізноманітніших документів та їхнє соціальне
значення з точки зору функціонування в інформаційному полі, існує зовсім
малий період часу і ще не встигло створити розвиненого термінологічного
напряму. Однак практика документування соціальнозначущої інформації
існує кілька тисячоліть і має свою власну систему понять, які сформувалися в
процесі технологій закріплення інформації.
У 1983 році в СРСР було перероблено державний стандарт
«Діловодство і архівна справа. Терміни і визначення». Формування розділу
"Діловодство" стало завершенням термінологічних досліджень в означеній
галузі. Це дозволило, якоюсь мірою, накреслити напрям подальшого
формування терміносистеми діловодства, як одного з практичних напрямів
 6

документознавства, пов'язаних зі сферою документування ділової інформації,

яка є підвидом спеціальної інформації.
ДСТУ 2732–94 "Діловодство і архівна справа. Терміни і визначення" в
розділі "Загальні поняття" закріпив узагальнююче визначення терміну
"документ": "Документ – це матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому
вигляді інформацію, оформлений у заведеному і має у відповідності з
чинним законодавством юридичну силу"[Посилання на джерело]. Такий
підхід до закріплення в стандарті суті конкретного поняття спирається на
використання узагальнюючих мовних норм, відображених у словниках,
посібниках та інших джерелах, є зібранням використовуваних у тих або
інших професійних сферах, але з точки зору конкретної сфери діяльності –
справочинства.
Нормативною базою, на яку спираються досить багато дослідників, є
«Великий тлумачний словник української мови» за редакцією В.Т.
Бусела[Посилання на джерело. В цьому словнику термін "документ" має три
значення:
- діловий папір, який підтверджує якийсь факт або право на щось;
- те, що офіційно підтверджує особу пред'явника;
- письмове свідчення про щось[Посилання на джерело].
У ДСТУ «письмовий документ» визначається так - це текстовий
документ, інформація якого зафіксована будь-яким видом письма, але
«письмовий документ» з точки зору лінгвістики і семіотики може бути не
лише текстовим, тому що письмо розуміють як набір письмових знаків
різних мовних знакових систем у вигляді зображень — графем, до яких
відносять не лише літери, що виконуються руховими діями руки (як-то
креслить, малює, вирізає, пише рукою, друкує на друкарській машинці і
комп'ютері), отже основним в понятійному значенні тут виступає спосіб
закріплення інформації, якому підпорядковані різні засоби праці[Посилання
на джерело].
 7

Терміни "текст (документа)" і "текстовий документ" тавтологічні.

Особливо цікаве визначення терміну "текст" — це мовна інформація, яка
зафіксована будь-яким видом письма чи будь-якою системою
звукозаписування. Саме словосполучення "мовна інформація" не має
наукового підґрунтя. В науці прийнято використовувати поняття "мовні
знакові системи", які поділяються на звукові (усна мова, музика) і письмові
(зображення — графеми: літери, умовні зображення (лінія, колір),
геометричні знаки).
Мова — це сукупність знаків, застосування яких у чіткій відповідності
з певним правилами дає можливість відобразити на матеріальному носії
інформацію, яка є інваріантом певного об'єкта об'єктивної дійсності. Тому за
логікою означеного терміна стандарту до текстових документів ми маємо
відносити музичні записи, живопис, карти, ноти і таке інше. Те ж саме
стосується і терміна "текстовий документ". Не зважаючи на різні практичні
форми удосконалення терміносистеми теоретичного і прикладного
документознавства, шляхи їхнього розвитку, як єдиної терміносистеми
документознавства, багато в чому подібні. Це дає можливість виділити
напрями розвитку та удосконалення, загальні для терміносистем
теоретичного і прикладного документознавства, що потребують
теоретичного розроблення.
Одним з самих найважливіших питань удосконалення і розроблення
досліджуваної терміносистеми – це створення класифікації термінів, яка
дозволить визначити її межі, склад і структуру, а також виявити всю
сукупність термінологічних новоутворень, синонімічних термінів, що в
більшості своїй є термінологічними бар'єрами наукової дисципліни
документознавства. Під час розроблення нормативного та науково-
методичного забезпечення організації діловодства, крім вивчення
практичних потреб та проблем функціонування цієї сфери діяльності, слід
враховувати ще те, що досягнення наукових дисциплін безпосередньо мають
відношення до організації діловодства.
 8

Підвищенню рівня організації діловодства в Україні у 1970 – 1980-х

роках сприяло впровадження ЄДСД та комплексу нормативних і методичних
документів, що входили до УСОРД і мали дуже важливе значення у
покращанні організації діловодства в установах України, а також формування
власної республіканської нормативної та науково-методичної бази.
Систематично (до середини 1980-х років) на сторінках журналу “Архіви
України” публікувалися матеріали з питань організації й удосконалення
діловодства в Україні. Важливу роль у впровадженні результатів науково-
дослідних робіт з документознавства та діловодства, узагальненні й
поширенні передового досвіду роботи міністерств, відомств та інших установ
виконував Республіканський організаційно-методичний кабінет з
діловодства. Разом з тим, у республіці відчувалася потреба у науковій
установі, яка б досліджувала проблеми документознавства,
висококваліфікованих документознавців, а також наукових, методичних та
довідкових виданнях з діловодства.
Коли Україна входила до складу СРСР, правила, тобто всілякі
положення тощо, які стосувалися документознавства значно відрізнялися від
тих, що були створені далі. Після розпаду СРСР положення щодо
документації почали стрімко змінюватися. У цих всіх змінах звісно були і
свої плюси, і свої мінуси!
Щодо нормативної бази, то вона виконує дуже багато різних функції. У
зв’язку з цим, Україна приймає рішення створити свою власну нормативну
базу, за допомогою якої можна буде легко регулювати організацію
документації по всій країні. Так, упродовж 1991-2004 років в Україні було
створено нормативну базу, яка почала регулювати організацію діловодства у
всій країні. Низка положень, що унормували керування діловодством з боку
архівних установ та розкрили зміст такого керування, зафіксовано у другій
редакції Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні
установи». Ці положення були деталізовані в «Основних правилах роботи
державних архівів України».
 9

Роль засобу науково-методичного забезпечення діловодства,

починаючи ще з 1997 року, відіграють наукові статті, опубліковані у
продовжуваних виданнях УНДІАСД та журналі «Архіви України». Разом з
тим, ще є потреба значного збільшення кількості публікацій в цих виданнях
матеріалів, які містять у собі методичний та консультативний характер.
Особливо це пов’язано з впровадженням нормативних документів,
електронного діловодства, комерційним поширенням довідкової та
методичної літератури з діловодства, що базується тільки на застарілій
нормативній базі чи нормативних документах інших держав. Основними
перспективними напрямами нормативного забезпечення організації
діловодства в Україні слід вважати розроблення та прийняття Закону України
“Про діловодство”, нормативно-правових актів, що регулюють організацію
електронного діловодства, гармонізацію їх з міжнародними стандартами,
зокрема, у контексті впровадження систем електронного документообігу, а
також перероблення у зв’язку з цими актами основних нормативних
документів, що встановлюють правила документування управлінської
інформації та регламентують технологічні процеси роботи зі службовими
документами.
Одним із найважливіших напрямів розвитку будь-якої галузі знань була
й залишається потреба коригування співвідношень між поняттями й
термінами, що прийняті для позначення перших. Це все сприяє точності
розуміння наукового тексту і, тим самим, значно полегшує процес наукового
спілкування. Терміни і поняття відіграють не останню роль і служать
найпотужнішою платформою, яка допомагає професорам, вченим, а також
звичайним людям в певних галузях діяльності. Але ця система також має
безліч свої проблем.
Зміст фундаментальних понять документно-комунікаційної сфери та
проблеми розвитку терміносистеми документознавства виступають
предметом наукових досліджень таких професорів, як В.В. Бездрабко, М.В.
Комової, Н.М. Кушнаренко, С.В. Силкова, Ю.М. Столярова, Г.М. Швецової-
 10

Водки та багаьох інших. Як справедливо зазначає Валентина Бездрабко –

засновник і керівник міжнародного науково-теоретичного семінару
«Термінологія документознавства та суміжних галузей знань» – «можна
сміливо стверджувати привілейованість серед вітчизняних документознавців
термінологічних студій. Це виявляється у продукуванні лексикографічної
продукції, розробленні термінологічних стандартів і активній рецепції
зарубіжних і міжнародних нормативних документів, у порушенні проблеми
на рівні коротких відступів / пояснень у публікаціях поза темою і в
спеціально їй присвячених розвідках, ґрунтовних монографіях; у програмах
документознавства як навчальної дисципліни і його паспорті як наукової
спеціальності».
Як ми можемо бачити, проблема упорядкування та унормування
термінології сучасного документознавства не втрачає своєї актуальності до
сих пір. На нашу думку, трансформаційні процеси у царині
документознавства визначають інтенсивність процесу термінологічних
пошуків. У цьому контексті потрапляє в поле зору той факт, що в окремих
випадках документознавча термінологія характеризується відсутністю
одностайності як щодо найменування понять, так і щодо їх обсягу.
Дослідниками висловлюються різні міркування щодо терміноелемента
на позначення науки про документ. Так, на пропозицію Юрія Столярова
(1999 р.) перейменувати документознавство у широкому розумінні в
документологіюНатальяКушнаренко зауважує: «Стримують одностайне
сприйняття нової назви наукової дисципліни – документології, певні
причини: документознавство в широкому значенні поступово сприймається
більшістю «традиційних» і «новітніх» учених-документознавців; закінчення
«-логія» притаманне теоретичним дисциплінам; документологію тривалий
час вважали теорією документознавства (Н.М. Кушнаренко); уведення
терміна із закінченням «логія» дещо порушує прийнятий у науках
документально-комунікаційного циклу термінологічний ряд із закінченням
 11

«знавство» – інформацієзнавство, книгознавство, патентознавство,

архівознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство тощо».
Професійна література справила колосальну допомогу багатьом
професорам, вченим і авторам в їх роботах! Кожен діяч науки має свою
конкретну думку з приводу теми документознавства та його галузей, а також
впровадження його у світ, його поширення, публікування, збереження тощо.
У процесі ознайомлення із фаховою літературою ми можемо натрапити на
такі випадки вживання похідних від терміноелемента документ, які
утворилися суфіксальним способом:
- документний фонд (масив, потік) – фонд (масив, потік), що
складається з документів. У такому значенні цей термін використовують
Г.М. Швецова-Водка, Ю.М. Столяров. Поряд із терміноелементом
документний потік А.А. Соляник подає термін документопотік.
Термінологічне сполучення документальний потік вживають Г.Ф.
Гордукалова та Г.О. Гуцол;
- документний та документаційний ресурс. Ці обидва поняття
розрізняє Ю.М. Столяров. На думку цього вченого, документний ресурс
складається з документів, а документаційний стосується документації як
множини документівслужбового призначення;
- М.С. Ларьков уживає терміноелемент документальний фонд у
значенні фонду підприємства, установи, організації. Натомість Г.М.
Швецова-Водка пропонує на означення чогось пов’язаного із
неопублікованими документами уживати прикметних документаційний, а на
заміну терміноелемента документальний фонд пропонує термін
документація;
- процес створення документа, тобто процес фіксації інформації на
матеріальному носієві, Г.М. Швецова-Водка пропонує називати
документаризацією, проте частіше на позначення названого процесу
дослідники вживають термін документування (М.С. Ларьков, Н.М.
Кушнаренко та ін.);
 12

- Г.М. Швецова-Водка на означення документа як каналу, що

забезпечує передачу інформації в документальній комунікації, пропонує
уживати термін документальний канал. Натомість деякі інші дослідники,
наприклад М.С. Ларьков, уживають термін документний канал.

1.2. Джерельна база дослідження

Досягнення мети будь-якого наукового дослідження неможливе без
пошуку, виявлення, відбору, систематизування, формування та дослідження
масиву різної за жанром, структурою, матеріальним носієм тощо інформації.
Усебічне її вивчення, підкріплене комплексом ефективних методів і
прийомів, дозволяє сформувати вмотивовану стратегію, зреалізувати свої
науково-дослідні завдання, окреслити напрями подальших досліджень.
Одним із перших термін "джерельна база" запровадив С. Шмідт у 60-ті
роки XX століття. За визначенням М. Ковальського та Ю. Святця, джерельна
база являє собою сукупність джерел найрізноманітніших типів, родів, видів
та різновидів, що акумулюють оптимальну інформацію про історичний
процес, явище або подію. Довідник з джерелознавства історії України
розглядає джерельну базу як сукупність джерел, на які спирається історичне
пізнання. Вона включає в себе джерела, що є продуктом людської діяльності,
а також ті, що не залежать від неї, наприклад - природничі, географічні та ін.
Наприклад, в історичному джерелознавстві важливе місце займає
поняття джерельної бази, під якою розуміють сукупність джерел, на які
власне і спирається історичне пізнання А ось джерельна база дослідження
складається з опублікованих (законодавчі акти, збірники документів,
статистичні матеріали, публіцистика, мемуари, спогади, періодична преса,
адрес-календарі) і архівних матеріалів.Тобто, якщо казати простими словами
то, «джерельна база» являє собою сукупність зібраних знань якоїсь галузі
науки або діяльності, до якої можна звернутися за допомогою. Але цими
знаннями треба користуватися грамотно і відноситись до неї дуже серйозно.
 13

З цих слів ми вже можемо зрозуміти, що «джерельна база» відіграє в

суспільстві дуже важливу роль!
Якщо говорити про структуру, то за своєю структурою джерельна база
нагадує компоненти джерельної інформації. Вона має два основних рівня:
- І рівень - первісна, або початкова, джерельна база, що
сформувалася паралельно з подіями чи невдовзі після них;
- ІІ рівень - реальна джерельна база, тобто джерельний корпус або
комплекс джерел, що зберігся до наших днів.
Реальна джерельна база ділиться на дві великі підгрупи:
1) актуалізована джерельна база, тобто історіографічно засвоєна
шляхом публікацій археографічного характеру, аналізу або цитування в
наукових дослідженнях;
2) потенційна джерельна база, що реально існує, але невідома
історикам. Вона може бути виявленою, дослідженою і оприлюдненою.
Межі джерельної бази, її склад і характер завжди визначаються
проблематикою і характером самого дослідження. Вона має хронологічні й
географічні ознаки. Щодо джерельної бази історії України, то до неї
відноситься майже увесь комплекс історичних джерел, що містять будь-які
відомості як про пра-українців та українців, так і про етнічних поляків,
євреїв, росіян та інших етнічних груп, які з найдавніших часів проживають на
українських землях. Таким чином, можна сміло сказати, що поняття
«джерельна база» та інші тотожні терміни посідають дуже важливе місце у
джерелознавстві та науки в цілому!
Для актуалізації термінологічної проблематики документознавства
значну цінність мають навчальні видання, серед яких виокремлюють
підручники, посібники, які необхідні, в першу чергу, для опанування
фундаментальними професійно-орієнтованими дисциплінами та для здобуття
термінологічних компетентностей. Це, зокрема, навчальні видання
радянської доби та періоду незалежної України за авторством С. Г.
 14

Кулешова, Н. М. Кушнаренко, Я. З. Лівшиця, К. Г. Мітяєва, В. А. Цикуліна,

Г. М. Швецової-Водки та ін.
Певний сегмент довідкових видань становлять словники. Джерельну
базу дослідження в цілому склали енциклопедичні, загальномовні, а також
фахові словники. Для репрезентації термінологічної системи діловодства
1920–1930-х років використовувалися фахові лексикографічні джерела,
наприклад такі як «Російсько-український словник банкового діловодства»,
«Російсько-український словник найпотрібніших у діловодстві слів:
практичний порадник» та інші. Фахові словники другої половини ХХ
століття представляють широкий фактологічний матеріал і є цінними
джерелами для аналізу унормувальної термінологічної діяльності. Серед них
«Словарьсовременнойархивнойтерминологиисоциалистическихстран. В 2-х
вып.», «Словарьтерминов по информатике на русском и английскомязыках»,
«Терминологический словник по теории и практикенаучнойинформации»,
«Толковыйсловарь по основам информационнойдеятельности»,
«Документознавство: словник-довідник термінів і понять» та ін. Отже,
термінологічні словники розглядаються як видання, що містять опрацьовану,
унормовану, систематизовану термінологію документознавства і споріднених
галузей знань, підвищують культуру фахового мовлення, сприяють набуттю
термінологічної компетентності, а також колосально доповнюють
інформацією джерельну базу в цілому .
У 2007 році був організований форум, який демонстрував активне
прагнення учасників вирішувати теоретичні та практичні термінологічні
проблеми галузі, пошуки оптимальних засобів комунікацій фахівців з
документознавства та близьких до нього галузей знань. Цей форум
започаткували з метою розширення рамок термінологічного семінару
кафедри державного управління Київського національного університету
культури і мистецтв (нині кафедра документознавства та інформаційно-
аналітичної діяльності). Його керівником стала доктор історичних наук,
професор Валентина Василівна Бездрабко. Форум працює більше 10 років!
 15

Семінар об’єднав зусилля дослідників з України, Білорусі та Російської

Федерації. У колі постійних учасників семінару – С. Г. Кулешов,
М.С. Слободяник, Г. М. Швецова-Водка та інші.
Oтжe, у виді невеликих висновків, можна сказати, що джeрeльнaбaзa
багатофункціональна і має великий потенціал щодо вивчення різних фактів,
які, в свою чергу, створюють цілісну картину документознавства в Україні.
Опрацювання цієї інформації дає змогу відкрити і пізнати щось нове для
себе.

1.3. Методологічні основи дослідження

Основою розробки мабуть кожного дослідження є сукупність
пізнавальних засобів, методів, прийомів і певна їх послідовність. Метод (це
слово грецького походження - шлях до чого-небудь) - у найбільш загальному
випадку означає спосіб досягнення мети, певним чином впорядкована
діяльність. Метод, як засіб пізнання, є спосіб відтворення в мисленні
досліджуваний предмет. А ось відштовхуючись вже від поняття «метод»,
з’явилось поняття «методологічна основа» – це науковий фундамент, з
позиції якого дається пояснення основного матеріалу і розкриваються його
закономірності.
Слово-термін «методологія» (від грец. Methodos - дослідження і logos -
знання) позначає вчення про науковий метод пізнання, а також сукупність
методів, що застосовуються у будь-якій науці. Методологія - це спосіб
дослідження явищ, підхід до досліджуваних явищ, планомірний шлях
наукового пізнання і встановлення істини. Але якщо розглядати методологію
більш ширше, її визначення буде звучати приблизно ось так: методологія - це
вчення про найбільш загальні принципи, структуру, логічну організацію,
методи та засоби пізнання і перетворення навколишнього світу. З самого
початку методологія була неявно представлена у практичних формах взаємин
людей з об'єктивним світом. Надалі вона почала виділятися у спеціальний
предмет раціонального пізнання і фіксуватися як система соціально-
 16

апробованих правил і нормативів пізнання та дій, які співвідносяться з

властивостями і законами дійсності.
Перед суспільством виникають глобальні проблеми екології,
демографії, освоєння космосу та інші, для вирішення яких потрібні
великомасштабні програми, що реалізуються завдяки взаємодії безлічі наук.
Виникає необхідність не тільки пов'язати воєдино зусилля фахівців різного
профілю, а й об'єднати різні уявлення і рішення в умовах принципової
неповноти і невизначеності інформації про комплексні об'єкті. Ці завдання
зумовили розробку таких методів і засобів, які могли б забезпечити
ефективну взаємодію та синтез методів різних наук (технічна кібернетика,
системний підхід, концепція В. І. Вернадського та ін.). Якщо раніше поняття
методології охоплювало здебільшого сукупність уявлень про філософські
основи науково-пізнавальної діяльності, то тепер йому відповідає внутрішньо
диференційована і спеціалізована область знання. Можемо казати точно, що
«методологія» почала стрімко розвиватись та поступово стала більше і
більше допомагати різноманітним вченим, професорам та іншим, які
потребували саме той допомоги, яка вона могла надати!
Рівні методології – це складна система, в рамках якої між ними існує
певна супідрядність: філософський рівень виступає як змістовна підстава
всякого методологічного знання, визначаючи світоглядні підходи до процесу
пізнання й перетворення дійсності. Загальноприйнята в сучасній науці
типологія виділяє наступні чотири рівні методології:
- І-й рівень (вищий) - філософський рівень, або рівень
філософської методології. Він включає в себе загальні принципи пізнання і
категоріальний лад науки в цілому, а також всю систему філософського
знання (функціональні компоненти);
- II-й рівень - загальнонаукова методологія, або рівень методології
загальнонаукових принципів дослідження. Цей рівень включає в себе всі
теоретичні концепції, що застосовуються до всіх або більшості наукових
дисциплін;
 17

- III-й рівень - конкретно-наукова методологія, або рівень

конкретно-наукової методології. Цей рівень являє сукупність методів,
принципів дослідження і процедур, що застосовуються у тій чи іншій
спеціальній науковій дисципліні;
- ІV-й рівень - технологічна методологія, або рівень методик і
техніки дослідження. Даний рівень становить сукупність методик і техніки
дослідження. Четвертий рівень надає набір процедур, що забезпечують
отримання достовірного емпіричного матеріалу і його первинну обробку,
після якої він може включатися в масив наукового знання.
Всі рівні методології знаходяться в певній співпідпорядкованості і
утворюють з цього всього одну дуже складну систему:
- Філософський рівень методології складають загальні принципи
пізнання і категоріальний апарат науки в цілому. Філософський рівень
виступає як змістовна підстава всякого методологічного знання, визначаючи
світоглядні підходи до процесу пізнання і перетворення дійсності.
- Наступний рівень методології - загальнонауковий. В його основі
лежать концепції, наукові підходи і методи, що застосовуються в багатьох
науках.
- Третій рівень методології - конкретно-науковий - об'єднує
сукупність методів, принципів дослідження і процедур, що застосовуються в
тій чи іншій спеціальній науковій дисципліні. Він орієнтує дослідника на ряд
підходів, серед яких основними для людинознавчих наук є системний,
особистісно-діяльнісний, діалогічний, культурологічний і антропологічний.
- Технологічний рівень методології складають методика і техніка
дослідження. Цей рівень надає набір процедур, що забезпечують отримання
достовірного емпіричного матеріалу і його первинну обробку. Після, цього
всього вище сказаного, він може включатися в масив наукового знання. На
цьому рівні методологічне знання носить чітко виражений нормативний
характер.
 18

Методологія конкретної науки включає в себе як проблеми, специфічні

для наукового пізнання в цій галузі, так і питання, висунуті на більш високих
рівнях методології, такі, як проблеми системного підходу або моделювання.
Якщо говорити в цілому, то методологія вказує, як саме здійснювати
науково-дослідних і практичну діяльність. А ось методологічне знання має
трохи інші функції. Воно може виступати або в дескриптивній (описовій) або
у прескриптивній (нормативній) формі:
- Дескриптивна форма методологічного знання, або дескриптивна
методологія, - це вчення про структуру наукового знання, закономірності
наукового пізнання; орієнтир в процесі нових досліджень; ретроспективний
(звернення до минулого) опис реалізованих процесів наукового пізнання.
- Прескриптивна форма методологічного знання, або
прескриптивна методологія, - це вчення про регуляцію діяльності наукового
пізнання; нормативний компонент методології, пов'язаний з конституцією і
розробкою позитивних рекомендацій і правил здійснення наукової
діяльності.
Стрімкий розвиток науки на сучасному етапі багато в чому завдячує
модернізації методології досліджень. Дослідники все ширше користуються
різноманітними підходами, методами, прийомами, способами, методиками
різноманітних досліджень. Розробляються нові методи пізнання, а також,
вдосконалюються відомі. Вочевидь і подальший розвиток науки буде
безпосередньо залежати від розвитку її методології.
Розвиток методології наукових досліджень створює передумови для
підготовки висококваліфікованих спеціалістів, здатних до творчої роботи,
конструктивного мислення, прогнозування подальшого розвитку науки.
Сьогодні кожен науковець має досконало володіти методологією наукових
досліджень і вмінням практично її застосувати. Отже, вивчення дисципліни
“Методологія наукових досліджень”має важливе значення у формуванні
знань, умінь і навичок науково-дослідної діяльності.
 19

РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПОНЯТЬ

ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА ТА ЇЇ ЕВОЛЮЦІЯ

2.1. Концептуальні підходи до вивчення понять документознавства

Якщо розмірковувати про історію українського документознавства

багато вчених дотримуються думки про те, що стрімкий розвиток науки
починається з 1990-х років. Важливим організаційним проривом в
українському документознавстві стало заснування галузевої наукової
інституції – Українського науково-дослідного інституту архівної справи та
документознавства (УНДІАСД) (1994 р.), започаткування професійної освіти
за напрямами підготовки «Документознавство та інформаційна діяльність»
(1995р.), введення документознавства у навчальні плани спеціальності
«Історія, архівознавство» (1995 р.), першого фахового періодичного видання
з документознавства – «Студії з архівної справи та документознавства» (1996
р.), затвердження паспорту наукової спеціальності 07.00.10
«Документознавство, архівознавствo» (2003 р.) та відкриття при УНДІАСД
спеціалізованої вченої ради для захисту дисертацій із відповідної тематики
(2003 р.)[2; ст.34].

Зростання кола колективних учасників розбудови української

документознавчої науки не нівелювало індивідуальні старання дослідників, а,
навпаки, увиразнило їх.Нині існує два підходи до визначення сутності
документознавства як наукової дисципліни:

- перший підхід базується на традиційних поглядах щодо

документознавства як науки, що виникла в надрах радянського
архівознавства і розвивалася впродовж 1960–1980-х років в СРСР. У цей
період здійснювалися фундаментальні та прикладні дослідження з
документознавства. Головна увага приділялася управлінській документації
(серед її класів – організаційно-розпорядча, планова, звітно-статистична,
фінансова, банківська тощо), а саме – створенню та функціонуванню її
 20

уніфікованих систем, розробленню уніфікованих форм документів,

регулюванню процесів документообігу, опрацювання, зберігання
управлінських службових документів в установі, користування ними.
Основною сферою практичного впровадження вважалося саме діловодство
(як загальне, так і спеціальне).

Серед інших класів документації та видів документів об’єктом

дослідження епізодично ставали науково-технічна, картографічна
документація, кінофотофонодокументи. Документознавчі дослідження
значною мірою пов’язувалися з теорією діловодства, архівознавством та
інформатикою (з останньою – здебільшого виходячи з проблем створення та
обігу машинопрочитуваних службових документів) [5; ст.27].

- другий підхід ґрунтується на ширшому трактуванні поняття

«документ» порівняно з традиційним (документом вважається не тільки
елементи документації, а й публікації, видання тощо), внаслідок чого
відбиває більш загальні підходи до аналізу його характеристик.

Витоками цього підходу вчені вважають документаційну науку, що

існувала впродовж 1930–1950-х років. Формування цієї версії
документознавства активно розпочалося з початку 1990-х років і його
провідниками стали представники таких наукових дисциплін:

- бібліотекознавство,

- бібліографознавство;

- книгознавство.

Цими, вище перерахованими, дисциплінами декларуються можливості

реалізації зазначеного підходу також із позицій археографії, кодикології,
журналістики, теорії комунікацій та інших дисциплін так званого
документально-комунікаційного циклу.
 21

Дослідження у межах «нового» документознавства спрямовані на

опрацювання питань теорії документа, вивчення закономірностей його
генезису та еволюції, загальних для всіх наук проблем створення документів,
їхнього функціонування, роботи з ними. Тобто, існує певна сукупність знань,
пов’язана з характеристиками зовнішньої форми, змісту, функцій документа,
проблемами його класифікування, закономірностями історичного розвитку й
функціонування, а також універсальними технологіями роботи з
документами. Цю сукупність знань називають загальним
документознавством або документологією. Перспективні напрями
досліджень традиційного (спеціального) документознавства [19; ст.112].
Також, можна відзначити, що кожний з видів традиційного
документознавства структурно поділяється на певні розділи:

- основні етапи розвитку документа;

- функції документа;

- концепції документа;

- типологія документа;

- проблеми створення, функціонування і зберігання документа тощо.

Зміст цих розділів відповідає специфіці об’єкта дослідження, тобто

певного виду документа, його характеристик чи сукупностей документів.
Слід зауважити, що за радянських часів у традиційному документознавстві
на відміну від архівознавства, теорія документа (незважаючи на наявність
низки теоретичних статей) цілісно не розглядалася.

Сучасними авторами розроблено визначення документознавства як

науки про документ і документно-комунікаційну діяльність, яка «вивчає
закономірності створення і функціонування документів, розробляє принципи
побудови документно-комунікаційних систем і методів їх діяльності». Також
вчені виділили об’єкт і предмет документознавства. Об'єктом
 22

являєтьсякомплексне вивчення документа як системного об'єкта, спеціально

створеного для зберігання та розповсюдження інформації в просторі та в
часі. Предметом являється створення наукового знання про документ в його
єдності матеріальної та інформаційної складових, про закономірності його
створення та функціонування в суспільстві.

Вчена Наталья Кушнаренко виступає із твердженням, що об’єктом

документознавства як науки є комплексне вивчення документа – системного
об’єкта, спеціально створеного для зберігання, розповсюдження і передачі
інформації у просторі і часі. Цей підхід створює всі підстави для міркувань,
відомих під назвою «документологічні студії». В основі цих міркувань
лежить переконання у тому, що доречним є вивчення документа у
загальному розумінні, а всі його види виступають не більше, ніж об’єктами
інших наук. Отже, у цьому контексті, предметом документознавства можна
вважати «створення наукового знання про документ в єдності його
інформаційної і матеріальної складових, закономірності створення і
функціонування документів у суспільстві» [20; ст.39].

Відомим дослідником «нової версії» документознавства є

М.С.Слободяник, який під «документознавством» розуміє «комплекс
наукових дисциплін, орієнтованих на всебічне вивчення документа у
широкому контексті, а також різноманітних утворень документів, що
формують документну інфраструктуру суспільства» [11; ст.18].

Помітною постаттю сучасного документознавства в Україні є

С.Г.Кулешов. Ідеї цього теоретикасправляють значний вплив на розвиток
документознавства. Із-поміж інших багатьох праць фахівця на особливу
увагу заслуговує фундаментальна монографія з історії та теоретичних засад
документознавства, що побачила світ у 2000 році – «Документознавство:
Історія. Теоретичні основи». Вона залишається базовою для апелювань
багатьох вітчизняних і зарубіжних дослідників історії, теорії загального та
 23

спеціального документознавства, наділяючи їх праці впевненістю у власних

міркуваннях, символічним рефреном діалогу, погоджень, заперечень тощо.

Цікавими є міркування С.Г.Кулешова про об’єкт документознавства.

Ставлячись до об’єкта науки як складного утворення, дослідник вказує на
існування головної або центральної його частини, а також на наявність
другорядних компонентів. Головним об’єктом загального докумен-
тознавства С.Г.Кулешов називає документ, а другорядними – сфери його
створення та функціонування, користувача [8; ст.231].

У 2000-х роках за авторством С.Г.Кулешова з’явилися контраверсійні

для вітчизняної науки студії із загального документознавства, котрі
продовжують інтерпретувати його як сукупність наукових знань про
документ. Окреслення значеннєвих меж документології, визначення її змісту,
співвідношення зі спеціальними документознавчими галузями знань –
такими є основні теми міркувань дослідника.

Поширення електронних документів і створення загальних

електронних інформаційних ресурсів «безвідносно від видів джерел
інформації», на думку С.Г. Кулешова, має суттєво вплинути на дискусію
стосовно перспектив документології, яка за цих умов набуває цілком
реальних обрисів [18; ст.16].

2.2. Стан термінологічного апарату документознавства наприкінці

60-х рр. ХХ ст. – поч. 90-х рр. ХХ ст.

Різноманітні наукові дослідження з документознавства і прилеглих

йому наук протягом багатьох років змінювали свою структуру, послідовність
тощо. Сучасні наукові дослідження з документознавства та архівознавства,
які тривалий час традиційно асоціювалися винятково з історичними науками,
зазнали певних змін, обумовлених процесами інформатизації та
 24

інтернетизації, іншими трансформаційними проявами сучасного

інформаційного суспільства. Відображенням таких процесів стали
дисертаційні дослідження, які захищають в наукових та науково-освітніх
установах України.

Розвиток документознавства це взагалі окрема тема, воно також

активно змінювалось протягом років. Розвиток документознавства в Україні,
яке сформувалося як наукова дисципліна, має сьогодні ряд певних досягнень.
Напрями документознавчих досліджень тісно пов'язані як з архівознавством,
так і з теорією та практикою організації інформаційної діяльності. На думку
відомого вченого-документознавця Сергія Кулешова,
загальнольнодокументознавча проблематика може бути значно ширшою,
спорідненою із напрямами спеціального документознавства; охоплювати
наукові розробки, пов'язані з вивченням різних видів документів,
специфічних як за характером документної інформації, так і за способом її
фіксування та відтворення. Інша вчена-архівознавець, І. Матяш, яка пов'язує
активізацію розвитку теоретичних і прикладних архівознавчих (також і
документознавчих) досліджень із діяльністю Українського науково-
дослідного інституту архівної справи та документознавства (УНДІАСД),
відзначає пріоритетні наукові завдання: щодо створення концепцій та
моделей розвитку архівної справи в умовах формування інформаційного
суспільства, удосконалення методів архівознавства, осучаснення понятійного
апарату та термінологічного інструментарію та інші.

Авторка наголошує, що особливе значення має історико-архівознавчий

напрям наукових досліджень, поряд із ним біографічний, термінознавчий та
інші наукові спрямування: архівологія, компаративне архівознавство, історія
української архівістики у контексті всесвітньої історії архівів тощо. І. Матяш,
яка ретельно проаналізувала результати захистів дисертацій з архівознавства
в Україні до середини 2000-х рр., дійшла висновку про те, що відсутні
концептуальні наукові праці, а більшість дисертацій мають біографічний
 25

характер [2]. Починаючи з 2003 року, в Україні був розроблений новий

паспорт для спеціальності 07.00.10 "Документознавство, архівознавство",
опублікований у Бюлетені ВАК України (2003, № 10, С. 7—9). Пізніше, у
2008 р., був змінений шифр цієї спеціальності — 27.00.02.

Виходячи з усього цього, можна зрозуміти, що у різних людей різні

думки з приводу тієї чи іншої проблеми, ситуації, результатів тощо. Так і
наші автори розглядають по різному, по своєму проблеми пов'язані з
документознавством і прилеглих йому наук!

- УДК 001.891: 002 (477), Людмила Філіпова, доктор педагогічних

наук, професор, декан факультету документознавства та інформаційної
діяльності, Харківської державної академії культури. Сучасні дисертаційні
дослідження зі спеціальності "Документознавство. Архівознавство" в
Україні: деякі підсумки

Якщо говорити про ведення документації в СРСР і в веденні

документації, так би мовити, в "наш час", то це абсолютно дві різні речі. У
цих всіх змінах є звичайно ж і свої плюси, і свої мінуси! Визначальне
значення для розвитку українського документознавства має здобуття нашою
державою незалежності. За ці двадцять років побудована розвинута
інфраструктура документознавства, основними складовими якої є підготовка
наукових кадрів, документознавча освіта, система професійних видань,
проведення документознавчих форумів.

У 1994 році у структурі Держкомархіву України була організована

спеціалізована наукова установа Український науково-дослідний інститут
архівної справи та документознавства. Одним із пріоритетних напрямів
діяльності цього інституту є проведення документознавчих досліджень.
Цього самого року почалася вишівська підготовка фахівців за спеціальністю
«Документознавство та інформаційна діяльність». У 2003 році спеціальність
«Документознавство, архівознавство» була включена до переліку наукових
 26

спеціальностей ВАК України з історичних наук. У 2007 році вона була

включена і до складу соціальнокомунікаційних наук. Загалом,
документознавство пізнало дуже багато змін, але зараз ми сміливо можемо
радіти налагодженій системі!

Багато університетів в нашій країні відкривають цілі факультети

присвячені дисципліни "Документознавство". А студенти в свою чергу охоче
надходять на ці факультети і з великим інтересом вивчають нову дисципліну!
Спеціалізовані ради зі спеціальності «Документознавство, архівознавство»
успішно працюють при Національній бібліотеці України ім. В.І.
Вернадського, Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв
(НАКККіМ) та УНДІАСД. В Україні виходить низка фахових часописів, у
яких дослідники мають можливість оприлюднити результати наукових
розвідок. Помітне місце в інфраструктурі українського документознавства
займають професійні форуми. Систематично почали проводити міжнародні
конференції КНУКіМ та Одеський національний політехнічний університет.
Формування розгорнутої інфраструктури сприяло активізації
документознавчих розвідок, які проводить значна група дослідників.
Найбільш активно і результативно працюють на терені українського
документознавства професори В.В. Бездрабко, С.Г. Кулешов, Н.М.
Кушнаренко, М.С. Слободяник, Г.М. Швецова-Водка.

В Україні сформувалися дві документознавчі школи, лідерами яких є

С.Г. Кулешов і М.С. Слободяник. До наукової школи С.Г. Кулешова в
основному входять дослідники, що працюють в архівній системі України.
Спираючись на вітчизняну практику. Вони активно розвивають традиційні
для колишнього СРСР напрями документознавчих досліджень. У межах цієї
наукової школи успішно захистили кандидатські дисертації І.Є. Антоненко,
О.М. Загорецька, Н.О. Леміш, Ю.І. Палеха, С.В. Сельченкова. 2012 р.
завершують роботу над дисертаціями Г.С. Терещук, Ю.С. Ковтанюк, В.В.
Горєва.
 27

До наукової школи М.С. Слободяника переважно входять дослідники,

що працюють у вишах України. Ця школа в основному розвиває
інформаційну концепцію документознавства, приділяючи значну увагу
дослідженню ролі електронних документів у розвитку системи соціальних
комунікацій.

Сучасний рівень розвитку вітчизняної теорії українського

документознавства значною мірою відображає українська архівна
енциклопедія. Позитивно оцінюючи цей важливий проект, слід відзначити,
що з переважної більшості дискусійних питань документознавства у ньому
на енциклопедичному рівні відображена лише позиція провідних
співробітників УНДІАСД. Як говорилося вище, українські вчені внесли
чималий внесок у розвиток документознавства. Одним з вкладів є створення
концепцій. У сучасному українському документознавстві розвиваються
чотири концепції – «архівно-діловодна» – С.Г. Кулешова [45, 51, 53],
«інформаційна» – М.С. Слободяника [84, 87, 89, 93], «ноокомунікаційна» –
Г.М. Швецової-Водки) [103-110], «бібліотекознавча» – (Н.М. Кушнаренко)
[54, 56]. Суттєвим є внесок у формування історіографії документознавства
В.В. Бездрабко [8, 12].

Українські вчені активно відгукнулися на пропозицію знаного

російського вченого Ю.М. Столярова, щодо необхідності паралельного
розвитку двох наук про документ – документознавства і документології [98].
Обговорення публікацій Ю.М. Столярова привело до поляризації позицій
провідних українських дослідників. Однією з причин такого становища є те,
що ініціатор обговорення професор Ю.М. Столяров по суті обмежився лише
постановкою проблеми. Він не окреслив меж документології, не обґрунтував
її об’єкт, предмет, структуру, функції, коло документологічних досліджень.
Це безумовно ускладнило обговорення даної проблеми. Проте, діапазон
оцінки ідеї Ю.М. Столярова виявився досить широким – від повної
підтримки і спроби подальшого розвитку у працях його учениць Н.М.
 28

Кушнаренко [51, 57] та А.А. Соляник [94-95] – до умовного сприйняття цієї

пропозиції С.Г. Кулешовим [46].

Також, українські вчені провели ряд аналізів, які суттєво змінили

документознавство, наприклад:

- значна увага аналізу документології приділена у працях М.С.

Слободяника, який здійснив спробу визначення структури, об’єкта, предмета
документології та проблемного поля документологічних досліджень [87, 89,
93]. Розвиваючи документологічну складову науки про документ, М.С.
Слободяник категорично заперечує проти базової ідеї Ю.М. Столярова і Н.М.
Кушнаренко щодо паралельного існування документознавства і
документології, і вважає ці терміни синонімічними;

- значну увагу аналізу документології приділяє професор Г.М.

Швецова-Водка [112]. Втім, спроба визначити документологію як комплекс
наук про документ та запропонована структура цього комплексу викликає
досить серйозні заперечення [84];

- значну увагу аналізу документа як засобу комунікацій приділяє С.Г.

Кулешов [43, 48]. Проте, він не підтримує віднесення ВАК України
документознавства до соціально- комунікаційних наук [43]. Українські
фахівці приділяють значну увагу аналізу якісно нової системи комунікацій,
що базуються на можливостях Інтернет-технологій. Ця проблематика
найбільш ґрунтовно аналізується в публікаціях професора Л.Я. Філіпової
[101-103], кандидатських дисертаціях А.М. Шелестової [116] та Ю.П.
Якимюк [117]. Відзначимо, що подальший розвиток цього напрямку значною
мірою визначає перспективи науки про документ і є необхідною умовою
формування ноокомунікаційної теорії документознавства.

Історія розвитку документознавства для українських вчених це дуже

важлива тема, на яку можна дуже довго міркувати! Найбільш повно і
багатоаспектно ця проблематика розглядається у фундаментальних
 29

монографіях і важливих публікаціях В.В. Бездрабко [6, 8, 9, 12] і С.Г.

Кулешова [44, 45, 47, 52]. Суттєвий інтерес викликають дослідження
присвячені документознавчій термінології. Слід відзначити велику роль в
організації активного обговорення даної проблематики професора В.В.
Бездрабко, яка на базі КНУКіМ організувала шість міжнародних
термінологічних наукових конференцій. Варто відмітити безперечне
значення для розвитку документознавчої термінології здобутків вітчизняного
архівознавства, зокрема фундаментальних праць: «Українська архівна
енциклопедія» та «Термінологічний словник з архівознавства». Слід
позитивно оцінити посилення уваги вітчизняних дослідників до здобутків
зарубіжного документознавства.

Розробка теорії документальних комунікацій є однією зі стрижневих

проблем вітчизняного документознавства. У межах розв’язання цієї
проблеми Г.М. Швецова-Водка здійснила спробу формування
ноокомунікаційної теорії документознавства. На нашу думку,
запропонований підхід є перспективним, проте, на сучасному етапі автор
лише починає його розробку. Вона також розглянула низку питань,
присвячених теорії документальних комунікацій і місцю у цій теорії
документа і книги [108-110].

Стрімкий розвиток електронних документів є важливою ознакою

формування інформаційного суспільства. Цей процес об’єктивно зумовлює
формування нового напряму науки про документ – електронного
документознавства; важливими складовими якого є електронний
документообіг, автоматизація діловодних процесів; електронні документні
ресурси та їхні представлення у мережі Інтернет. Теоретичні засади
електронного документознавства найбільш ґрунтовно репрезентовані у
фундаментальних монографіях і докторських дисертаціях Д.В. Ланде [59, 60]
та О.А. Нестеренко [65]. Теоретико-методологічні аспекти цієї проблеми
представлені у публікаціях В.Ю. Болдовського [18], Ю.С. Ковтанюка [36],
 30

С.Г. Кулешова [42], В.В. Рудюка [78]. В центри уваги цих та інших
дослідників загальнотеоретичні проблеми електронного документознавства,
аналіз і класифікація електронних документів.

Останніми роками українські документознавці почали вивчати

проблему керування документацією. Але основну увагу дослідників і досі
привертає питання теорії, історії та організації діловодства, організації та
технології документування; спеціального діловодства. Проблеми керування
документацією у країнах дальнього зарубіжжя репрезентовані у
кандидатських дисертаціях І.Е. Антонеко [1] та В.В. Рудюка [78]. Значну
увагу приділяють дослідники аналізу міжнародного стандарту з цієї
проблеми [1,100] та Національного стандарту України з керування
документаційними процесами [27].

З усього вище сказаного можна зробити такі висновки:

1. Дослідження процесу становлення та розвитку документознавчої

освіти в Україні у контексті євроінтеграційних процесів наприкінці ХХ –
початку ХХІ ст. зумовило використання методології міждисциплінарних
досліджень, основу якої становить комплекс підходів, методів, теорій і
концепцій, властивих різним галузям наукового знання, зокрема педагогіці,
історії, філософії, документознавству.

2. Здійснений історико-педагогічний і проблемно-хронологічний аналіз

дав змогу виокремити історичні передумови й основні етапи становлення та
розвитку документознавчої освіти в Україні впродовж досліджуваного
періоду:

- перший етап «Становлення» (охоплює період з 1994 до 2003 р.) –

характеризується передовсім оформленням документознавства в самостійну
наукову дисципліну та розбудовою наукової й освітньої інфраструктури в
Україні. Так, було організовано (1994) Український науково-дослідний
інститут архівної справи та документознавства, діяльність якого
 31

зосереджувалася на всебічному дослідженні різних аспектів

документознавчої проблематики здебільшого пов’язаних із нормативним,
методичним і науковим забезпеченням організації діловодства.

Окрім того, особливістю першого етапу становлення вітчизняної

документознавчої освіти стала неузгодженість концептуальних підходів і
розбіжність змістовного наповнення навчальних планів закладів вищої освіти
до підготовки майбутніх фахівців з документознавства та інформаційної
діяльності.

- другий етап «Уніфікація» (охоплює період з 2004 до 2007 р.) –

відзначається розробленням державного освітнього стандарту зі
спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» освітньо-
кваліфікаційного рівня «бакалавр». Розробники стандарту ставили за мету
уніфікувати чинні підходи до формування змісту та організації освітнього
процесу підготовки майбутніх фахівців документно-інформаційної сфери.

З актуалізацією наукових досліджень у галузі інформаційних наук,

розширенням їх конгломерату в цей же період часу дослідники вказують на
міждисциплінарний зв’язок документознавства із теорією та практикою
соціальних комунікацій, який обумовив змістове та структурне оновлення
документознавчої освіти в Україні, зокрема включення наукової
спеціальності «Документознавство, архівознавство» (2007) до наукової галузі
знань «Соціальні комунікації».

– третій етап «Розвиток» (охоплює період з 2008 до 2013 р.) –

вирізняється активним розвитком вітчизняної документознавчої освіти та
істотними здобутками науково-педагогічних і педагогічних працівників
закладів вищої освіти. Аналіз наукових джерел свідчить про актуалізацію
педагогічних досліджень щодо цілеспрямованого впровадження та реалізації
компетентнісного підходу в систему вищої документознавчої освіти;
формування особливого комплексного наукового напряму дослідження –
 32

документознавча професіологія, що забезпечує синтез теоретичного знання і

практичного досвіду феномену професії та професійної діяльності,
формування відповідного рівня професіоналізму,ціннісних орієнтацій
фахівців у сфері документознавства та інформаційної діяльності;
накопичення інформаційних масивів високоякісних наукових і навчальних
видань з історії та теорії документознавства, які й на сьогодні відіграють
важливу роль у забезпеченні освітнього процесу.

– четверний етап «Реформування» (охоплює період з 2014 р. до

сьогодення) – характеризується процесами реформування, зміною освітньої
парадигми в Україні, інтеграцією національної освіти в європейський
освітній та науковий простори. Безумовно, ці процеси позначилися на
сформованій, чинній системі документознавчої освіти. Відповідно до
освітнього законодавства відбулося затвердження нової назви інтегрованої
спеціальності «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа», яка об’єднала
три змістові напрями освіти (документно-інформаційна діяльність,
бібліотечна та архівна справи), враховуючи досягнення вітчизняної
документознавчої освіти та вимоги європейських стандартів освіти з метою
створення нової генерації фахівців.

3. У період з 1994 до 2015 р. змістовий компонент підготовки

відображав власне слабкі міжпредметні зв’язки фундаментальних і
професійно орієнтованих циклів навчальних дисциплін; дещо різноплановий
та недоцільний за змістовим наповненням перелік дисциплін навчальних
планів освітньо-кваліфікаційних рівнів «бакалавр», «спеціаліст» і «магістр»;
труднощі у дотриманні структурно-логічних схем викладання дисциплін
задля забезпечення ефективності формування знань, умінь і навичок.

4. На основі закордонних джерел проаналізовано освітні програми та

окремі елементи організації освітнього процесу і виділено особливі
характеристики системи професійної підготовки фахівців документно-
інформаційної сфери у вищій школі розвинених країн світу. Вважаємо, що
 33

міжнародний освітній досвід дає можливість переглянути вітчизняну систему

та зміст документознавчої освіти з метою їх удосконалення, може бути
корисним науково-педагогічним і педагогічним працівникам при розробці
стандартів вищої освіти, освітньопрофесійних та освітньо-наукових програм
для відповідних рівнів вищої освіти в межах спеціальності.

5. Окреслено загальні та фахові компетенції фахівців

документноінформаційної сфери як передумови реалізації компетентнісного
підходу в документознавчій освіті. Здійснено комплексний аналіз
диференціації низки структур компетенцій, розроблених вітчизняними
вченими, які намагалися вибудувати єдину систему професійних компетенцій
документознавця.

Доведено, що виокремлення та усвідомлення професійних компетенцій

в процесі підготовки майбутніх фахівців на сучасному етапі реформування
української освіти та її інтеграції в європейський простір вищої освіти та
науки, є засобами професійного становлення і розвитку особистості,
фахового удосконалення, кар’єрного зростання у документно-інформаційній
діяльності, бібліотечній, а також архівній справах.

6. У результаті проведеного дослідження виявлено особливості,

проаналізовано змістовий компонент підготовки, узагальнено теоретичні та
практичні засади розвитку вітчизняної документознавчої освіти у контексті
євроінтеграційних процесів наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. задля
підвищення рівня ефективності підготовки фахівців на сучасному етапі, з
метою забезпечення їх мобільності, конкурентоспроможності на
українському та європейському ринках праці.

Проведене дослідження не вичерпує усіх аспектів досліджуваної

проблеми і потребує подальших наукових пошуків, а саме: аналіз розвитку
документознавчої освіти в українській та зарубіжній педагогічній думці
досліджуваного періоду; вивчення історичного досвіду професійної
 34

підготовки кадрового забезпечення документно-інформаційної сфери в

Україні; дослідження особливостей системи підготовки майбутніх фахівців з
інформаційної, бібліотечної та архівної справ за кордоном; пошук і
впровадження сучасних технологій організації дистанційного навчання в
системі неперервної документознавчої освіти тощо.

2.3. Термінологія документознавства кінця ХХ ст. - поч. ХХІ ст.

Для усіх вчених «термінологія» відіграє дуже важливу роль в будь-яких

галузях їх діяльності. Так і для українських вчених та дослідників
«термінологія» сприяла для подальшого розвитку різноманітних наук!

Комплексне дослідження термінології документознавства в Україні,

спрямоване на досягнення мети й виконання поставлених завдань, дало змогу
вирішити проблему уніфікації та стандартизації документознавчої
термінології, її гармонізації із міжнародними та європейськими стандартами,
що дозволило дійти таких висновків:

1. Вивчення праць із термінознавства, уніфікації та стандартизації

галузевих термінологічних систем засвідчило відсутність комплексних,
узагальнювальних досліджень, що стосуються документально-
комунікаційної діяльності українського суспільства;

2. Термінологічна проблематики, а також термінознавчі студії кінця ХХ

– початку ХХІ століття репрезентують багатоаспектність пошуків,
здійснених у межах різноманітних концепцій, окреслюють підходи,
спрямовані на осмислення закономірностей формування та функціонування
терміносистем, способів адекватного лінгвістичного номінування елементів
наукової картини світу загалом та певної спеціальної сфери людських знань
зокрема.
 35

Кінець ХХ – початок ХХІ століття збагатив розмаїття авторських

концептуальних підходів до визначення поняття «термін», виокремивши нові
грані цього явища. Аналіз праць, що з’явилися у термінознавстві цього
періоду, уможливив окреслення ознак виділення терміна як особливого
номінативного знака, формулювання вимог до нього, з’ясування ролі як
елемента термінологічної системи та розуміння терміносистеми як
упорядкованої сукупності лексичних одиниць. Наукові засади вивчення
термінології різних галузей пізнання, напрацьовані з урахуванням
попереднього досвіду осмислення теорії терміна, розроблення методології
дослідження, стали запорукою фундаментального аналізу української
документознавчої логікопоняттєвої та термінологічної системи.
Підкріплений вивченням сучасних методів термінології, інструментарій
ґрунтувався на принципах історизму, об’єктивності та всебічності, став
«сполученням» методологій точних і гуманітарних наук, що забезпечило
більш глибоке та об’єктивне вивчення матеріалу, усунення типових недоліків
застосування окремих методів пізнання.

На сьогодні основні вектори термінологічних досліджень формують

самостійні термінознавчі напрями: типологічний, історичний, функційний,
зіставний, порівняльний, ономасіологічний, семасіологічний,
історіографічний тощо.

3. Активнapозбудовacпeціaльної лeкcики як cклaдової cучacного

укpaїнcького лeкcикону виявилa чиcлeнні лaнки, що потpeбують знaчної
увaги мовознaвців, фахівців пeвних гaлузeй знaнь і пов’язaні з нeобхідніcтю
cтвоpeння нових aбо з іcтотним коpигувaнням ужe нaявних нaймeнувaнь. У
тaких умовaх нaдзвичaйного знaчeння нaбувaють тeоpeтичний і пpaктичний
acпeкти уноpмувaльної pоботи в гaлузі тepмінознaвcтвa, доcліджeння тих
виявів динaміки в тepмінолeкcиці, які відбивaють cтупінь її pозвитку.

Уніфікація і cтaндapтизaція докумeнтознaвчої тepмінології нepозpивно

пов’язaні з виявлeнням тих cловотвоpчих зacобів, які викоpиcтовуютьcя для
 36

твоpeння тepмінів доcліджувaної гaлузі знaнь, уcтaновлeнням тeндeнцій

дepивaції, посиленням уваги до питaння aнaлізу доцільноcті потpaпляння до
лeкcичного cклaду знaчної кількоcті мовних зaпозичeнь.

4. Питання уніфікації термінології в документознавстві набули

актуальності у 1960–1970-х роках. Вони засвідчили, що уніфікація
термінології пов’язана з приведенням термінів до одноманітності, єдиної
форми, покликана забезпечити однозначну відповідність між системою
понять і терміносистемою.

Уніфікація термінів є результатом низки функцій практичної

термінологічної діяльності. Оптимізаційна функція передбачає спрямованість
на обґрунтування вибору оптимальних термінів, які забезпечать потребу в
адекватному відображенні об’єктів, процесів та ознак; систематизувальна
забезпечує систематизацію всіх знакових засобів, які стосуються певної
сфери знань або діяльності, розмежування цих сфер і встановлення зв’язків
між ними.

Способи уніфікації термінології наук документально-комунікаційного

циклу – це шляхи досягнення відповідності термінів усім вимогам, що
висуваються до них. Ознаками уніфікації документознавчої термінології як
активної діяльності є її соціальна зумовленість і наявність комплексу заходів,
серед яких стандартизація та гармонізація. До способів уніфікації
документознавчої термінології можна зарахувати розроблення дефініцій
елементів документознавчої логікопоняттєвої системи; лінгвістична
експертиза законодавчо-нормативних актів у документально-комунікаційній
сфері та зафіксованих у них термінів; складання тезаурусів.

Закріплення відібраних оптимальних термінів і визначень

нормативними документами та приписами є результатом нормативної, а
використання на практиці накопичених лінгвістикою, науками
 37

документальнокомунікаційного циклу, логікою та іншими науками знань у

сфері вдосконалення термінології – практичної функцій.

5. Формування теоретикометодологічних засад стандартизації

термінології відбувалося у 1960–1970-х років – час значної активізації
наукових пошуків у контексті науково-технічного прогресу.

Щодо впорядкування термінологіїї, в її основу було поклaдено

пpинцип її peгулювaння шляхом виcувaння вимог до тepмінa. Paціонaльніcть
тaкого підходу зумовлeнa тим, що він нe дозволяє пpиймaти довільних
pішeнь під чac відбоpу тepмінa, a тому рекомендує нaуково обґpунтовaні
одиниці.

Вченими було виявлено, що стaндapтизaція тepмінологічних лексичих

одиниць ґpунтувaлacя нa концeпції: тepмінологія нa відміну від
зaгaльнолітepaтуpної мови піддaєтьcя дepжaвному peгулювaнню. У контексті
формування теоретико-методологічних засад стандартизації термінології
було встановлено, що вона cпpияє cиcтeмaтизaції тepмінів, дозволяє
вcтaновити однознaчну відповідніcть між тepміном і поняттям, зaбeзпeчує
нaуково обґpунтовaну оцінку тepмінів з точки зоpу відповідноcті їхнього
знaчeння визнaчeнням, cиcтeмaтичноcті, cловотвіpним можливоcтям тощо.

6. У ті часи почав збілшуватися поток різноманітної інформації. Це

прогресивне збільшення зумовило необхідність розроблення термінологічних
ГОСТів 16487–70, 16487–83 «Делопроизводство и архивное дело. Термины и
определения», у яких тлумачилися базові родові терміни, що склали основу
галузевої терміносистеми й окреслили об’єкт діловодства й архівної справи.
Вони сприяли поліпшенню практичної, науково-методичної, навчальної
роботи й заклали підвалини для подальшого розвитку відповідних сфер
практичної діяльності. Ці всі дослідження особливостей трактування термінів
у них вказують на те, що лексеми пояснювалися через призму їх
функціонування в управлінській сфері.
 38

7. Нормативно-законодавча база стандартизації починає визначати

політику держави, окреслює правові й економічні основи стандартизації та
сертифікації, установлює організаційні форми їх функціонування на
території України.

Основні правила розроблення стандартів на терміни й визначення

понять у різних сферах знань встановлює ДСТУ 3966:2009 «Засади і правила
розроблення стандартів на терміни та визначення понять». Далі відбувалися
зміни, які спричинили еволюцію науки, торкнулися термінологічної системи
діловодства та архівної справи, що й зумовило перегляд ДСТУ 2732–94 і
появу в 2004 р. нової редакції.

8. Серед міжнародних організацій, які мали значний вплив на розвиток

вітчизняної стандартизації, зокрема й термінології, найбільш авторитетною
була і є Міжнародна організація зі стандартизації. Дослідження основних
напрямів співпраці в галузі стандартизації дозволило зробити такі висновки,
що термінологічною діяльністю в ISO займається ISO/TC 37 «Language and
terminology», створений для стандартизації ресурсів, технологій і послуг,
пов’язаних із термінологією, перекладом, інтерпретацією та іншими мовними
діями в багатомовному інформаційному суспільстві, та ISO/TC 46
«Informationanddocumentation», діяльність якої зосереджуються на питаннях
стандартизації діяльності інформаційних центрів, бібліотек, архівних
установ, музеїв і комерційних структур у процесі виявлення, опису,
зберігання та аналізу інформації, а також документообігу та керування
документами.

Cеред термінологічних стандартів, розроблених ISO/TC 46 «Information

and documentation», документознавча термінологія найповніше представлена
в ISO 5127:2001 «Informationanddocumentation. Vocabulary». Визначення
пріоритетних напрямів розвитку стандартизації в галузі інформаційних наук,
розроблення національної науково-технічної термінології у сфері інформації,
бібліотечної, архівної справи та документування стало метою створення
 39

технічного комітету 144 «Інформація і документація» Державного

підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем
стандартизації, сертифікації та якості», який нині координує роботи зі
створення національних стандартів у закріпленій сфері,
проводитьрізноманітні експертизи проектів міжнародних стандартів щодо
доцільності їх запровадження в Україні.

Отже, у виді невеликих висновків можна сказати, що актуальність

термінологічної проблематики переконує в тому, що пошук надійних
способів номінування понять, які продукує теорія й практика, має бути
теоретично обґрунтованим і узгодженим у першу чергу зі спеціалістами
певних галузей та фахівцями-термінологами. Чим молодша царина наукових
пошуків, тим швидше вона розвивається, а значить потребує нових засобів
представлення своїх здобутків. Сучасні наукові пошуки переконливо
свідчать, що термінологія на сьогодні залишається в переліку най-
актуальніших тем, тому що якої б глибини і значущості не зароджувалися
ідеї, концепції, вони завжди потребуватимуть слова – назви – терміна.
 40

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНІ ПОНЯТТЯ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА ЯК

СИСТЕМА

3.1. Динаміка термінологічної системи документознавства

На сьогоднішній день документознавча термінологія в Україні

розвивається дуже швидкими темпами. Головним у документознавстві є
термін«документ», який означає полісемічне, широке за своїм значенням
поняття. Термін «документ» використовується в багатьох галузях знань.

Документознавство - це наука про документ та документообіг. Як

говорилось раніше, ця наукова дисципліна досліджує процеси створення й
функціонування документів, а також розробляє принципи побудови
документно-комунікаційних систем та методи їхньої діяльності.
Документознавство відноситься до циклу наук про суспільство, з багатьма з
яких перебуває в тісному взаємозв'язку й взаємодії. Ця взаємодія
проявляється в різних формах і відбувається на різних рівнях, насамперед на
рівні об'єкта й предмета дослідження, понятійного апарата, методів
дослідження тощо.

Формування сучасної української термінології відбувалось упродовж

тривалого часу. На сьогодні досліджено близько 100 терміносистем різних
галузей знань, укладено різноманітні словники та енциклопедії, однак сфера
інформаційних ресурсів суспільства як науковий напрям має небагатий
досвід лексикографії.

Вчені до сих пір вирішують різноманітні проблеми, які виникають під

час вивчення цієї галузі знань. Потреби у термінології зростають з кожним
днем. Яскравим свідченням зростання потреб є видання нових словників,
довідників, тезаурусів тощо. Протягом останніх років у вітчизняній
термінологічній лексикографії функціонують спеціальні і термінологічні
словники:
 41

- «Архівістика: термінологічний словник» (1998);

- «Короткий термінологічний словник із бібліофафознавства та

соціальної інформатики» (1999);

- «Словник навчально-педагогічних понять і термінів» (2001);

- «Словник книгознавчих термінів» (2003);

- «Англо-український „словник-довідник бібліотечно-інформаційної

термінології» (2004);

- «Інформаційний простір України: словник-довідник законодавчих

термінів і понять» (2008);

- «Документознавство: словник-довідник термінів і понять» І (2012);

- «Словник-довідник термінології музейництва» (2012) тощо.

Термінознавство розглядають як науку про терміни, у межах якої

функціонують два самостійні прикладні напрями – термінографія та
стандартизація. Терміносистема документознавства відбиває рівень знань
пропредмет цієї науки, в тому числі коливання наукової думки, всерозмаїття
поглядів дослідників окремих питань. В теоретичномуплані терміни
відображають багатогранність поняття, яке нимипозначається, а також їхнє
різне розуміння вченими. Центральне місце посідає термін «документ». У
ДСТУ 2732 - 2004 він визначається як «матеріальний об'єкт, що містить у
зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку, і має
у відповідності з чинним законодавством юридичну силу».

Всловнику термін "документ" має три значення:

- діловий папір, що підтверджує якийсь факт або право на щось;

- те, що офіційно підтверджує особу пред'явника;

 42

- письмове свідчення про щось.

Кожен термін конкретної наукової дисципліни розглядається з позицій

адекватного відбиття глибини семантики конкретного поняття, розкриття
суті його відмінності від інших понять, виражених у подібних термінах тощо.

Одним з найважливіших питань удосконалення і розроблення

терміносистеми документознавства є створення класифікації термінів, яка
дозволить визначити її межі, склад і структуру, а також виявити всю
сукупність термінологічних новоутворень, синонімічних термінів, що в
більшості своїй є термінологічними бар'єрами наукової дисципліни
документознавства. Іншим питанням впорядкування терміносистеми є
питання відмежування документознавчихтермінів від термінів галузей знань,
близьких до документознавства. Ця необхідність визначається великою
кількістю міжгалузевихтермінів. До них відносяться терміни, які
функціонуютьодночасно в терміносистемах документознавства
(діловодства),архівознавства, інформатики з незмінною знаковою стороною,
алерізним значенням тощо.

Ці проблеми та питання дуже важливі, тому що якщо їх налагодити і

вирішити, можна значно полегшити роботу з досліджуваною наукою.
Вченим, професорам та дослідникам буде легше працювати і вони, за
найкоротші терміни, зможуть зробити багато нових відкриттів!

У площині документознавчих досліджень питання уніфікації

термінології набули звучання в 1960–1970-х роках. Фундамент
документознавчого термінологічного доробку склали міжгалузеві словники,
державні стандарти з галузевої термінології тощо. Важливішим здобутком
упорядкування термінології стала поява нормативних документів –
державних стандартів ГОСТ 16487–70 «Делопроизводство и архивное дело.
Термины и определения», ГОСТ 6. 10. 2– 75 «Унифицированные системы
документации. Термины и определения», пізніше – ГОСТ 16487–83
 43

«Делопроизводство и архивное дело. Термины и определения» та інші, в яких

тлумачаться базові родові терміни, що лежать в основі галузевої
терміносистеми й виокреслюють об’єкт діловодства та архівної справи. У
1990-х роках термінологія потрапляє до поля зору вітчизняних наукових
установ, які розробляють теоретичні та практичні основи документознавства:
УНДІАСД Держкомархіву України, Інститут архівознавства НБУВ НАН
України тощо.

Щодо термінологічних словників, то їх розроблення є досить складним

і трудомістким процесом. Він передбачає використання науково-
обґрунтованих принципів і відбору та систематизації спеціальної лексики,
зокрема:

- відбір термінів до словника повинен здійснюватися чітко з

урахуванням частоти їхнього вживання у наукових працях;
- лексичний склад словника має формуватися тільки відповідно до
цільового та читацького призначення;
- терміни повинні розміщуватись у порядку, зручному для їх швидкого
пошуку, орієнтувати неспеціалістів у поняттєвому апараті певної
галузі знань;
- поняттєво-термінологічний апарат словника має відображати
інноваційні процеси розвитку науки тощо.
Окрім цього всього, перерахованого вище, терміни мають
якнайповніше розкривати суть понять та повністю відповідати нормам і
правилам сучасної української літературної мови.

Зауважимо, що словник - це один із засобів усунення мовних бар’єрів у

практиці професійного спілкування, оскільки, фіксуючи значення слів,
сприяє нормалізації професійної мови як засобу спілкування. Є словники
різних видів, що виконують певні соціальні функції, передусім інформативну
та нормативну, оскільки забезпечують можливість системно вивчати та
 44

досліджувати накопичені знання певної наукової галузі. Мета словника

полягає у виявленні, узагальненні та систематизації нормативно-правового
трактування основних визначень та дефініцій поняттєво-термінологічного
апарату інформаційної сфери України.

Отже, у виді невеликих висновків, можна підсумувати, що уніфікація

документознавчої термінології – це один із напрямів термінологічної роботи.
Він передбачає комплекс заходів, здійснюваних на чітко регламентованих
засадах з метою приведення документознавчих термінів до єдиної системи,
одноманітності з використанням усієї сукупності прийомів і засобів для
забезпечення відповідності термінів усім нормам, що пред’являються до них,
на трьох рівнях: логічному, лінгвістичному та змістовому.

3.2. Нормалізація терміносистеми документознавства на сучасному

етапі та її законодавче закріплення

Сучасний діловий світ неможливо уявити без потужних потоків

інформації, що найчастіше оформлена документально. За роки незалежності
організація діловодства в Україні зазнала кардинальних змін, що зумовлено
процесами державотворення, формуванням власної законодавчої бази,
впровадженням новітніх інформаційних технологій, впливом міжнародного
досвіду з керування документацією тощо. Метою цього дослідження є
визначення загальних засад розроблення національного термінологічного
стандарту з діловодства та архівної справи. У пострадянські часи
унормування термінології сфер практичної роботи з документами
актуалізувалося з декількох причин:

- перша причина полягала в необхідності створення національних

стандартів державними мовами в колишніх республіках СРСР;
 45

- друга причина полягала у потребі виписати стабільні лексеми

професійної мови, спроможних віддзеркалити новітні зміни умов
побутування діловодства й архівної справи тощо.
Саме тому 1 липня 1995 року набув чинності ДСТУ 2732–94
«Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення» [8]. Невдовзі
стандарт небезпідставно було піддано критиці і стало очевидним, що згодом
слід очікувати на його нову редакцію [15].

Якщо говорити про перші стандарти, то у першому радянському

стандарті з діловодства й архівної справи тлумачаться основні родові терміни
(загальна кількість – 49 одиниць), що лежать в основі галузевої
терміносистеми й опредмечують її об’єкт. Вихідним моментом творення
стандарту стала науково обґрунтована система загальних термінів, що
означають властиві документознавству, діловодству, архівній справі об’єкти,
процеси, явища, які мають перспективу «багаторазового застосування в
науці, техніці, культурі» [14, 4].

Цей словник мав ряд недоліків, таких як:

- обмеженість лексичного обсягу словника;

- некоректність визначення змісту і значеннєвих меж того чи
іншого терміну;
- порушення структурно-логічної схеми зв’язків між поняттями;
- представлення термінології окремих видів документів одного
класу без урахування при цьому принципу вичерпності
репрезентаційності класифікаційного ряду тощо.
Наступний радянський стандарт 1983 року мав словник, який складався
із 94 лексичних позицій. Він містив не лише сітку внутрішніх перехресних
посилань, але й міжстандартних, також у рамках логічного конструювання й
семантичного зв’язку між ними. Це все стало можливим завдяки розвитку
фахової термінології різних суміжних і споріднених галузей знань.
 46

Відчутний вплив на розвиток терміносистеми документознавства

справили стандарти під загальною назвою «Інформація та документація»,
розроблені Інститутом прикладної інформатики, що були затверджені й
опубліковані в 1994 року [10–13].

Робота над термінологічним стандартом тривала три роки, з 2000 року

по 2003 рік. Зрештою 1 липня 2005 року нова редакція термінологічного
стандарту з діловодства й архівної справи ДСТУ 2732:2004 набула чинності
[9]. Його джерельну базу склали зарубіжні та вітчизняні нормативні,
нормативно-правові акти.

Після 2005 року, часу набуття чинності стандарту, сталися суттєві

якісні зміни в нормативно-правовому регулюванні діловодства, архівної
справи та їх побутуванні, в терміносистемах документознавства й
архівознавства, що стимулювало спільноту фахівців знову порушити питання
перегляду його змісту.

Наприкінці 2017 року на сайті Державної архівної служби

оприлюднено проект нової редакції стандарту, що засвідчив врахування
розробниками новітньої нормативно-правової бази діловодства й архівної
справи.

Структура цих всіх стандартів повинна відповідати основним ланкам

роботи з документами від процесу їх створення до поширення тощо. Саме
тому термінологічні блоки мають збігатися з такими напрямами діловодства
й архівної справи як:

- документування службової інформації;

- організація документообігу;

- виконання, систематизація та зберігання документів у діловодстві;

- експертиза цінності документів;

 47

- комплектування архіву;

- складання архівних описів справ;

- забезпечення збереженості, організація, облік документів в архіві;

- довідковий апарат до документів архіву;

- користування документами архіву установи;

- організація роботи архіву;

- передавання справ на постійне зберігання тощо.

Якщо говорити про словники та їх властивості, то вони не можуть

претендувати на всеохопність і повинні містити тільки найважливіші
лексичні одиниці, що мають достатньо підстав для термінування. Лише
окремі другорядні слова, які забезпечують функціонування підсистем, варті
місця у словнику. Для розроблення словника важливу роль відіграє
гармонізація чинних термінів ISO, законодавчих, нормативно-правових актів
до терміносистеми стандарту.

Щодо внесків спеціалістів до цієї науки, то тут важко переоцінити

внесок С.Г. Кулешова у розвиток термінології документознавчого
забезпечення управління. Цей дослідник є автором першого в Україні
навчального посібника з управлінського документознавства, де виокремлено
поняття управлінський документ, документування управлінської інформації,
документація, документаційний фонд та інше. Основним у понятійному
апараті діловодства науковець називає документ.

Також, розвитком терміносистеми займалася Валентина Бездрабко.

В.В. Бездрабко виділяє три чинники інтенсивного збагачення термінолексики
діловодства:

1) «зростання ролі практичної сфери роботи з документами»;

 48

2) «вдосконалення інформаційних технологій продукування,

розповсюдження, використання та збереження інформації»;
3) «освоєння відповідного зарубіжного досвіду» [2, с. 161].
Якщо розглядати термінологічну стандартизацію, то можна визначити,
що вона спрямована на вибір термінологічної норми та її затвердження як
обов’язкового варіанта. Також вона усуває двозначності у спілкуванні,
гармонізацію терміносистем, їх інтернаціоналізацію та їх уніфікацію, щоб
нові терміни були вмотивовані та зрозумілі всім галузевим фахівцям, а також
для запобігання зайвим синонімам.

Г. Гастгубер визначив два основні рівні термінологічної стандартизації:

1) стандартизація термінологічних принципів та методів

термінографії, тобто загальна стандартизація;
2) стандартизація окремо взятих терміносистем, тобто розробка
стандартизованих термінологій певної галузі.
Отже, з усього вище сказаного, можна зрозуміти, що стандартизація –
це вироблення, так мовити, «терміна-еталона», який відповідє усім
лінгвістичним та логічним вимогам, що висуваються до терміна, і
використовувався б у межах певної терміносистеми й на міжгалузевому
рівні.
Важливим кроком упорядкування терміносистеми було укладання
частотних термінологічних словників на базі різних фахових матеріалів для
виявлення вузькогалузевої лексики. Базою таких словників стали перш за все
фахові тексти, тлумачні словники, енциклопедії, глосарії тощо. Провести
необхідний відбір термінологічної лексики можна з допомогою методів
компресії фахового тексту, тобто анотування, реферування,
квазіреферування, автоматичне квазіреферування тощо.
 49

ВИСНОВКИ

За останні роки організація діловодства в Україні зазнала кардинальних

змін. Ці всі зміни пов’язані з процесами державотворення, формуванням
власної законодавчої бази, реорганізацією економічної інфраструктури,
впровадженням новітніх інформаційних технологій, впливом міжнародного
досвіду з керування документацією, перетворення документознавства в
окрему науку і багато чого іншого. На сучасному етапі розвитку в нащій
країні, «документознавство» є науковою дисципліною, яка виникла з
традиційного документознавства. Зокрема, розпочато створення нормативно-
правової та методичної бази, що має регламентувати і забезпечувати
раціональне здійснення процесів документування управлінської інформації
та організації роботи зі службовими документами в установі, організації,
підприємстві тощо. Також започатковано й розгорнуто діяльність наукових
інституцій, спрямовану на наукове опрацювання проблем організації
діловодства, переважно у тісному зв’язку з проблемами організації архівної
справи.

Наукова дисципліна документознавство розвивалася протягом ХХ

століття, визначаючи свій об’єкт дослідження, методологію, предмет і
методи, тобто все те, що характеризує та ідентифікує кожну наукову
дисципліну в системі наукових знань суспільства. Сам документ, як окремий
елемент культури суспільства є складною системою. Кожен елемент цієї
складної системи обслуговує конкретна професійна галузь, від якості
діяльності якої залежить розвиток інформаційного потенціалу суспільства,
якість інформаційних ресурсів, інтенсивність циркуляції документних
потоків тощо. Тому, можна сказати, що наукова дисципліна
«документознавство» розглядає документ як комплекс зусиль фахівців різних
 50

сфер інформаційно-комунікативної діяльності по відбору і передачі

соціально значимої інформації в часі і просторі.

Сучасне документознавство має на своєму рахунку багато

прогресивних концепцій та теорій. Його представники ведуть нескінченну
працю з розширення його бази, ними написано багато праць, книг, статей,
дисертацій тощо котрі високо оцінені світовим науковим товариством.
Таким чином, можна вважати, що «документознавство» вивчає документ як
систему, його властивості, параметри, структуру, функції, методи й способи
документування, класифікацію документів тощо.

Структура документознавства, на даний момент, поки що не

розроблена повноцінно. Багато відомих вчених, такі як М. С. Слободяник, С.
Г. Кулешов, Г. М. Швецова-Водка, Н. М. Кушнаренко та багато інших,
працювали та працюють над цією проблемою. Якщо подивится нові праці
представників цієї науки, то можна зрозуміти, що проблема щодо структури
«документознавства» активно вирішується і, я сподіваюсь, що в найкоротші
терміні вони прийдуть до остаточних висновків!
 51

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Антоненко І. Є. Сучасні нормативно-правові акти з керування

документаційними процесами // Студії з архів. справи та
документознавства /Держкомархів України; УНДІАСД; Європейський
університет. Київ, 2006. 48–58 с.

2. Барабаш В. А., Бондаренко Л. В. Трактування термінології

документознавства у фаховій літературі. URL:http://history.org.ua/(дата
звернення 23.04.2020).

3. Бездрабко В. В. ДОКУМЕНТОЗНАВСТВО. АРХІВОЗНАВСТВО, ДО

КОНЦЕПЦІЇ НОВОЇ РЕДАКЦІЇ ТЕРМІНОЛОГІЧНОГО СТАНДАРТУ З
ДІЛОВОДСТВА Й АРХІВНОЇ СПРАВИ. УДК 930.22. URL:
valentbez@gmail.com/ (дата звернення: 13.05.2020).

4. Бездрабко В. В. Термінологія документознавства та суміжних галузей

знань: зб. наук. пр. / Київський нац. ун-т культури і мистецтв; ін-т
державного управління і права, Київ, 2013.200
с.URL:http://lib.iitta.gov.ua/8074/1/5.pdf/ (дата звернення: 11.05.2020).

5. Бездрабко В. В. Трансформації тлумачення діловодства як віддзеркалення

становлення документознавства // Вісн. Акад. праці і соціальних відносин
Федерації профспілок України, 2008 - № 2. 105–110 с.

6. Бєлоусова І.О. Основні етапи розвитку документознавства // Актуальні

питання документознавства: історія та сьогодення: Матеріали І регіональної
науково-практичної конференції. Луганськ: Альма-матер, 2008. 10 – 13 с.

7. Бриль Ю. О. РОЗВИТОК ДОКУМЕНТОЗНАВЧОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ У

КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ (КІНЕЦЬ ХХ –
 52

ПОЧАТОК ХХІ СТОЛІТТЯ), Дрогобич, 2018.УДК 378:[002.1+02] (477)

«19/20» (043.3).

8. Гірняк Г.З. ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЛОВОДСТВА

В УКРАЇНІ,Українська академія друкарства.УДК 651.41.9(075.8).

9. «Джерельна база історичних досліджень». URL: http://pidruchniki.com/

(дата звернення: 24.04.2020).

10. Документознавство. Бібілотекознавство. Інформаційна діяльність:

проблеми науки, освіти, практики. Матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф.
(Київ, 17 –18 трав. 2005 р.). Київ, 2005. 9 – 10 с.

11. Документознавство.URL:https://uk.wikipedia.org/wiki/ (дата звернення:

04.05.2020).

12. Кулешов С. Документологія як навчальний курс та наукова дисципліна //

Студії з архівної справи та документознавства, 2006. 58–61 с.

13. Марущак Д. ТЕРМІНОСИСТЕМА ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА, Одеса.

URL:https://opu-konf.at.ua/2016-1/6.pdf/(дата звернення: 10.05.2020).

14. Нілова І. Документознавство як наукова дисципліна // Вісник Книжкової

палати, 2005 - № 4. 27 – 30 с.

15. Ріба-Гринишин О. М. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ

ТЕХНІЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ.

16. Слободяник М. С. Галузеве документознавство: перспективні напрями

досліджень // Документознавство.Бібілотекознавство. Інформаційна
діяльність: проблеми науки, освіти, практики. Матеріали ІІ Міжнар. наук.-
практ. конф. (Київ, 17–18 трав. 2005 р.). Київ, 2005. 5 - 8 с.

17. Слободяник М.С. ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ

ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ.
 53

18. Слободяник М. С. Структура сучасного документознавства // Вісник

Книжкової палати, 2003 - № 4. 18 – 21 с.

19. Термінологія документознавства: проблеми та перспективи розвитку.

URL: http://referat-ok.com.ua/ (дата звернення: 23.04.2020).

20. Тур О. М. Документознавча термінологія: проблеми уніфікації та

стандартизації : монографія. Кременчук : ПП Щербатих, 2018. 301 с. URL:
http://www.kdu.edu.ua/new/PHD_vid/Monograph_Tur.pdf/(дата звернення:
13.05.2020).

21. Тур О. М. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Київ, 2019.

53-60 с.

22. Тур О. М. УНІФІКАЦІЯ ТА

СТАНДАРТИЗАЦІЯДОКУМЕНТОЗНАВЧОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ В УКРАЇНІ.
УДК [002.1:001.4]:006.72+006.015.2.

23. Філіпова Л. Сучасні дисертаційні дослідження зі спеціальності

"Документознавство. Архівознавство" в Україні: деякі підсумки, УДК
001.891: 002 (477).

24. Швецова-Водка Г. М. До питання про історію розвитку

документознавства //Вісник Книжкової палати, 2008 - № 7. 15 – 16 с.

25. Швецова-Водка Г. М. Загальна теорія документології – методологічна

основа дисциплін документально-комунікаційного циклу //

26. Шишкіна Є. К., Носирєв О. О.МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВИХ

ДОСЛІДЖЕНЬ, Навчальний посібник, Харків, 2014.
URL:http://epository.kpi.kharkov.ua/ (дата звернення: 24.04.2020).