Міністерство освіти і науки України

Криворізький державний педагогічний університет

Реферат
З навчальної дисципліни «Основи медичних знань безпеки життєдіяльності»

«Десмургія. Основні принципи.»

Виконала:
студентка факультету іноземних мов

групи АНФ-20
Айзенберг Валерія

Кривий Ріг
2020р
 План

1.  Визначення пов`язка, класифікація пов’язок , види перев’язувального

матеріалу. Методи та практичні навички накладання пов’язок на різні
частини тіла (голову, кінцівки, грудну клітку).

2.  Проведення транспортної іммобілізації при різних видах травм

(відпрацювання навичок), з використанням стандартних та підручних
матеріалів.

3.  Методи та прийоми транспортування постраждалого при різних

ушкодженнях, використовуючи стандартні ноші, медичні лямки підручні
засоби.

4. Деонтологія в медицині, права пацієнта та лікаря;

2
1.  Визначення пов`язка, класифікація пов’язок , види перев’язувального
матеріалу. Методи та практичні навички накладання пов’язок на різні
частини тіла (голову, кінцівки, грудну клітку).

Пов’язка ‒ це комплекс засобів, що використовується з метою захисту

ран і патологічно змінених поверхонь шкіри від впливу зовнішнього
середовища, а також використання перев’язувального матеріалу для
забезпечення гемостазу, іммобілізації або усунення неправильного
положення ділянки тіла.

Пов’язка, що накладається на тіло складається з двох частин:

· внутрішньої (матеріалу, що накладається на рану для отримання

лікувального ефекту),

· зовнішньої (фіксувального перев’язувального матеріалу).

Як фіксувальний матеріал використовують серветку з марлі, що має

прошарок гігроскопічної вати для вбирання крові та гною, звичайний
марлевий бинт, сітчасто-трубчастий бинт, еластичний бинт і т.д.
Фіксація перев’язувального матеріалу на шкірі досягається за-
стосуванням клею (клеол, колодій), лейкопластиру, косинок, бинта. В
окремих випадках можна скористатися поясом чи ременем.

За призначенням розрізняють такі м’які бинтові пов’язки:

· звичайна м’яка пов’язка: захисна, лікувальна; використовується для

утримання лікарських препаратів, запобігання забрудненню рани та як
зігрівальний компрес;

· гемостатична (стисна) пов’язка; найчастіше використовується для

спинення невеликих венозних і капілярних кровотеч;

· іммобілізувальна (нерухома) пов’язка; застосовується для

утримання, фіксації ушкодженої частини тіла з метою транспортування
або лікування;

· коригувальна– використовується для виправлення положення

частини тіла;

· з витяганням – це пов’язка, яка фіксує ушкоджену частину тіла з

постійним витяганням;

· оклюзійна – створює необхідну герметичність при пораненнях

грудної клітки.
3
 За характером перев’язувального матеріалу, що застосовується,
пов’язки поділяються на:

· м’які,

· тверді.

До м’яких пов’язок належать пов’язки, які накладені за допомогою

марлевого, еластичного та сітчасто-трубчастого бинтів, бавовняної
тканини.

До твердих пов’язок належать такі, при застосуванні яких

використовується твердий матеріал: стандартні транспортні шини,
підручний матеріал (дерево, метал) або матеріал, що має властивість
затвердівати: гіпс, спеціальні пластмаси, крохмал, клеї.

Найбільш пристосовані для надання першої медичної допо-

моги табельні засоби. Вони виготовляються промисловістю і
надходять у продаж у спеціальних пакетах, що забезпечує їх
стерильність. Серед табельних засобів поширені перев'язувальні
пакети, стерильні серветки, стерильна і нестерильна вата, косинкові
пов'язки, опікові пов'язки, лейкопластир.

Перев'язувальний пакет складається з ватно-марлевої подушечки

розміром 32x17,5 см, пришитої до одного кінця бинта. Деякі пакети
містять дві подушечки (для наскрізних поранень), причому одна з них
вільно пересувається вздовж бинта 10 см завширшки та 7 м завдовжки.
Перев'язувальний пакет стерильний, запакований у пергаментний
папір. Інколи він має зовнішню обгортку з прогумованої тканини, яка
краще зберігає стерильність і у разі необхідності може бути викорис-
тана для герметизації рани. На обгортці кожного пакета подається
інструкція щодо його застосування.

Бинт являє собою смугу з марлі шириною від 6 до 20 см і довжиною до

10 м. Згорнута частина бинта називається голівкою, вільний кінець
– початком. Так само як і пакети, стерильні бинти мають герметичну
пергаментну обгортку.

Серветки – це згорнуті у кілька разів чотирикутні відрізки марлі.

Розрізняють серветки:

· великі – 70x68,

· малі – 68x35 см.

В упаковці їх, як правило, 20 штук.

4
Пов'язка опікова має широку подушечку – 65x45 см, до якої замість
бинта пришито шість смужок тканини для її фіксування. Таку пов'язку
можна використовувати і під час численних поранень.

Вата – матеріал, який виготовляється з целюлози, обробленої

особливим способом. Є вата:

· стерильна (для виготовлення внутрішньої частини пов'язки);

· нестерильна (для компресів, прокладок, накладання стискальної

пов'язки).

Косинкові пов'язки використовуються для закріплення бинтів,

серветок, для фіксування кінцівок у разі поранень.

Бинти еластичні трубчасті являють собою прогумовані кільцеві

сітки. Використовують їх для фіксування пов'язок на голові, грудях,
ліктьовому, плечовому, колінному суглобах, на стопі, пальцях тощо.
Відповідно до призначення існують бинти трьох номерів.

Лейкопластирні пов'язки – міцні клейкі смуги, якими закривають і

герметизують невеликі рани, закріплюють бинти та серветки. Існують
спеціальні лейкопластирі: бактерицидні, перцеві та інші.

Процес накладання пов'язки називається перев'язкою.

Під час накладання первинної пов'язки важливо не викликати зайвого

болю у потерпілого. Бинт слід тримати правою рукою, а лівою
підтримувати та розгладжувати його ходи. Бинт розмотують, не
відриваючи від пов'язки, зліва направо. Кожний наступний тур
повинен перекривати попередній наполовину. Накладати пов'язку
потрібно не сильно стягуючи, щоб не порушити кровотік, але так, щоб
вона не сповзла. Винятком є спеціальна стискальна пов'язка.

Перед накладанням пов'язки рану слід оголити, але ні в якому разі не

торкатися її руками чи будь-якими предметами. Верхній одяг обережно
зняти або розрізати, починаючи зі здорової частини тіла і переходячи
на травмовану. Не можна відривати від рани тканину, що прилипла. В
цьому випадку слід обережно обрізати її ножицями навколо рани і
потім накласти пов'язку. Одяг надівають у зворотній послідовності:
спочатку на травмовану частину тіла, потім – на здорову.

Вибір типу пов'язки і перев'язувального матеріалу залежить від місця

та характеру рани.

5
Первинна пов'язка часто прилипає до рани внаслідок висихання крові, що її
просочує, і зняти її без пошкодження рани можна, лише застосувавши
пероксид гідрогену, яким слід добре змочити місце навколо рани і саму рану.
Інакше рана може відкритися, що створює загрозу її інфікування чи крово-
течі.

Правила накладання пов’язок: 
1. Пов’язку накладають зі стерильного матеріалу чистими, добре вимитими з
милом руками, шкіру навколо рани або вогнища захворювання (гнійника та
ін) обробляють антисептиком (спирт, йод, перекис водню тощо).
2. Потерпілий, при накладенні пов’язки повинен лежати чи сидіти у зручній
для нього позі, а рятувальник розташовується поруч так, щоб  бачити
обличчя хворого (слідкувати — чи не заподіює  він біль) і
всю перев’язувальну поверхню.
3. Ногу бинтують в випрямленому положенні, а руку — зігнутою або
напівзігнутою в лікті і злегка відведеній від тулуба.
4. Вільний кінець бинта беруть в ліву руку, а скачану його частину в праву.
Розкочують бинт навколо кінцівки, тулуба або голови в напрямку зліва
направо (по ходу годинникової стрілки), прихопивши першими двома
оборотами (турами) кінець бинта і притримуючи кожен тур вільною лівою
рукою. Починаючи бинтування з більш тонкої частини тіла, поступово
просуваються до більш товстої (на кінцівках звичайно від кисті або стопи до
тулуба). Перші 2 туру бинта повинні повністю покрити один одного, щоб
добре закріпити кінець бинта, а кожен наступний оберт частково повинен
прикривати попередній, закріплюючи його. Якщо бинт лягає на тіло не рівно,
то необхідно його «перекинути» (перевернути). Останні 2 тури бинта, як і два
перших, накладаються один на одного, потім бинт розрізають уздовж,
зав’язують вузлом обидва кінці (не слід бинт розривати, так як один з кінців
може обірватися). Сильний натяг бинта може викликати біль.
5. Для перев’язки звичайно використовують упакований стерильний бинт.
Зручно користуватися для перев’язки індивідуальним перев’язочним
пакетом, який містить і стерильну ватно-марлеву подушечку, і бинт для її
закріплення.
6. Пов’язка повинна повністю закривати пошкоджену ділянку тіла (рану,
виразку і т. п.), щоб запобігти потраплянню мікробів, захистити від
подальшої травматизації, забезпечити дію нанесених на неї лікарських
препаратів.

6
7. Пов’язка не повинна здавлювати тканини, викликати їх сильне натягнення.
а отже, посилювати біль, ускладнювати дихання і кровообіг.
8. Техніка накладення пов’язки на будь-яку ділянку тіла повинна
забезпечувати можливість вільно рухатися, не викликати незручностей. не
завдавати потерпілому (хворому) зайвого болю.
9. Правильно накладена пов’язка повинна виглядати акуратно, естетично, по
можливості не спотворювати контури кінцівки, голови або тулуба. При
дотриманні перерахованих правил пов’язка попередить вторинне інфікування
рани, буде постійно сприяти відсмоктуванню рідин, що виділяються з рани,
наприклад гною, забезпечить зупинку невеликої кровотечі (капілярної або
венозної), в ряді випадків буде служити для тимчасового знерухомлення
(іммобілізації), що зменшить біль в ушкодженому місці, запобігне розвитку
значного набряку тканин, і т. п.

Пов’язка «чепець».

 Крім пращоподібних пов’язок на голову накладається пов’язка «чепець».   Її

накладають у випадку рани волосистої частини голови (Мал. 1) і
закріплюють стрічкою бинта за нижню щелепу. Від бинта відривають
відрізок довжиною близько 1 м і кладуть його на тім’я. Кінці спускають
вертикально вниз попереду вушних раковин і підтримують у натягнутому
стані. Навколо голови роблять круговий закріплювальний хід, а потім,
дійшовши до вертикальної смуги, бинт обгортають навколо неї і ведуть під
кутом на потилицю. Чергуючи ходи бинта через потилицю і лоб та кожний
раз спрямовуючи його більш вертикально, закривають усю поверхню
волосистої частини голови і лоб. Після цього двома-трьома круговими
турами бинта навколо голови закріплюють пов’язку. Кінці бинта зав’язують
під підборіддям.
Спіралеподібна пов’язка — проста пов’язка на кінцівки та пальці.
Накладається в напрямку від периферії до центру (з більш тонкої частини
кінцівки до більш товстої) ніби по спіралі, при цьому кожен наступний оберт
частково повинен прикривати попередній, закріплюючи його.  Для частин
тіла, що мають велику довжину (наприклад, руки, ноги), для більш рівного
лягання бинта, може застосовуватися так звана спіралеподібна пов’язка з
перегинами (Мал. 2). Накладають її починаючи з двох-трьох кругових ходів,
а потім ходи бинта ведуть

7
більш косо, ніж це потрібно для звичайної спіралеподібної пов’язки.
Великим пальцем лівої руки притримують його нижній край, розкочують
трохи головку бинта і перегинають бинт у напрямку до себе так, що верхній
край його стає нижнім і навпаки. Перегини бинта треба робити на одній
стороні і по одній лінії. Зовні ця пов’язка схожа на колосоподібну, з якою її
іноді плутають.
Спіралеподібну пов’язку на один палець починають виконувати із зап’ястка
(Мал. 3).
Після закріплювальних ходів бинт переносять на першу (нігтьову)
фалангу пальця тильною стороною долоні і звідти починають спіральне
прибинтовувати палець до основи. Після цього бинт знову переносять на
зап’ясток, де і закріплюють. Якщо потрібно забинтувати кожен палець
окремо, то, забинтувавши спіралеподібне один палець, бинт переносять
тильною стороною долоні на зап’ясток, де роблять закріплювальний хід і
ведуть до другого пальця і так далі, доки не будуть забинтовані усі пальці. На
правій руці бинтувати починають з великого пальця, на лівій — з мізинця —
(тобто зліва — направо)

Хрестоподібна пов’язка накладається на груди.  Хрестоподібну пов’язку

(Мал. 4) починають накладати знизу, спірально піднімаючись угору. Далі
роблять фіксуючий хід знизу через праве надпліччя і повертаються знову на
грудну клітку. Зробивши кілька кругових спіральних турів, піднімають бинт
на ліве надпліччя. Кінець бинта закріплюють шпилькою. У випадку
проникних поранень грудної клітки потрібна герметична пов’язка, яка може
бути зроблена за допомогою липкого пластиру. Під пластир
підкладається стерильна серветка чи відрізок бинта. Стрічки лейкопластиру
починають накладати на 1—2 см вище рани черепицеподібно.

2.  Проведення транспортної іммобілізації при різних видах травм

(відпрацювання навичок), з використанням стандартних та підручних
матеріалів.

Транспортна іммобілізація це створення нерухомості пораненого органу

або поранених тканин на період майбутнього транспортування.

Вона досягається за допомогою наявних табельних засобів (шина Крамера

або шина Дітеріхса), а при їх відсутності - за допомогою підручних засобів.

8
Після доставки хворого в лікарський заклад замість транспортної
іммобілізації, який має тимчасове значення, застосовують лікарську або
постійну іммобілізацію на весь період лікування.

Показання до транспортної іммобілізації:

1. Перелом кісток;
2. Ушкодження суглобів;
3. Ушкодження крупних судин та нервів;
4. Великі ушкодження м’яких тканин;
5. Рани, заражені токсичними та радіоактивними речовинами;
6. Великі опіки та відмороження;
7. Синдром тривалого стискування.

Транспортна іммобілізація передбачає наступні цілі:

 Забезпечує нерухомість фрагментів зламаних кісток та спокій

ушкодженої ділянки тіла, що сприяє зменшенню болі та являється
одним із найбільш ефективних протишокових заходів;
 Попереджує зсуванню уламків кісток;
 Попереджує розвиток інфекції в рані та розповсюдженню мікробного
зараження;
 Велику роль спокій грає в збереженні тромбів в ушкоджених сосудах,
що попереджує кровотечу;
 Попереджує додаткову травматизацію тканин;
 Попереджує можливість перетворення закритого перелому в відкритий;
 Поліпшує кровообіг уражених тканин.

Засоби транспортної іммобілізації

Засоби транспортної іммобілізації бувають стандартні (випускаються

промисловістю для медичних закладів) та імпровізовані (виготовляються із
підручних засобів).

Стандартні транспортні шини. Найбільш поширені фіксовані шини із

фанери, дощаті, дротяні драбинні шини. Дротяні драбинні шини Крамера
випускають двох розмірів (110х11 см. і 60х8см.) зі сталевого дроту. Вони
мають форму драбини, легкі та міцні, легко модельований по формі кінцівки,
легко дезінфікуються.

Шини із підручних матеріалів. Транспортна іммобілізація здійснюється на

місці події, так як постраждалих з переломами неможна переносити або
перевозити без іммобілізації навіть на невеликі відстані. Тому часто на місці
події застосовують шини із підручних матеріалів (дерев’яні рейки, довгі
бруски, товстий картон, пучки хмизу, палки, лижі та ін.), не слід
9
використовувати металеві предмети, зброю. При відсутності стандартних
шин та підручних матеріалів в якості імпровізованих шин
використовують авто іммобілізацію: верхню кінцівку прибинтовують до
тулубу, а нижню – до здорової ноги.

Основні правила транспортної іммобілізації:

1. Одяг та взуття з постраждалого можна не знімати, при необхідності

вирізають в одягу вікно.
2. Часто перед накладанням шини проводять знеболювання, так як
маніпуляція на пошкодженій ділянці звичайно болісні.
3. При наявності рани її необхідно закрити асептичною пов’язкою до
накладення шини.
4. Кровоспинний джгут накладають на кінцівки до зупинки руху крові.
5. До накладення, шину підганяють по формі та розміру ушкодженої
кінцівки. Підгонка шин проводиться по здоровій кінцівці, аналогічній
ушкодженій.
6. Захист кісткових виступів від тиснення та утворювання пролежнів –
шину накривають ватно – марлевими прокладками, якщо їх нема, то
матерією, сіном, травою и т.д.
7. Довжина шини повинна бути такою, щоб шина фіксувала при
переломах довгих трубчатих кісток не менше двох суглобів (вище або
нижче місця ушкодження), а при переломах плеча та стегна – не менше
трьох суглобів.
8. Шина накладається в зручному для кінцівки положенні. Для руки таке
положення: відведення плеча на 30  в плечовому суглобі, згинання
передпліччя в ліктьовому суглобі на 90 , кисть злегка зігнута. Для ноги:
відведення в тазостегновому суглобі на 15 , легке згинання в колінному
суглобі, ступня перпендикулярна до гомілки.
9. Шина прикріпляється бинтом обережно, не спричиняючи болі та не
порушуючи кровообіг.

10. В зимову пору року кінцівку з накладеною шиною необхідно утепляти.

Виконуючи транспортну іммобілізацію будь-яким виглядом, необхідно

запам'ятати наступні правила:

1. Моделювання шини. Підгонка шин за формою та розміром ураженого

сегменту. Підгонка шин здійснюється за здоровою кінцівкою, подібною до
ураженої.

2. Якщо шина з підручних засобів, то вона повинна бути міцною, жорсткою.

10
3. Довжина шини. Шина повинна обов'язково фіксувати не менше двох
сусідніх суглобів, вище та нижче місця ураження, а при переломах плеча та
стегон - не менше трьох сусідніх суглобів.

4. Захист кісткових виступів від тиску та утворення пролежнів. Цього можна

досягти прикладанням у місцях кісткових виступів ватних прокладок або
обкладанням шин ватою та бинтами.

5. Шина накладається у функціонально вигідному положенн. Для верхньої

кінцівки таке положення буде - відведення плеча на 30  градусів у плечовому
суглобі, згинання передпліччя у ліктьовому суглобі до 90 , кисть злегка
зігнута, стопа перпендикулярна до гомілки.

6. Шина повинна бути надійною. Вона з часом під дією зовнішніх факторів
(сонце, дощ, вітер, температура) не повинна змінювати своїх фіксуючих,
якостей.

7. Прикріпляється шина бинтуванням до центру, обережно, не завдаючи

додаткових болей потерпілому.

8. Як виняток, особливо взимку, шина може накладатись на одяг та взуття.

Використовуючи вищеназвані правила, кожному необхідно накласти шину

Крамера при переломі плеча, шину Дітеріхса при переломі стегна, шину з
підручних засобів при переломі передпліччя.

3.  Методи та прийоми транспортування постраждалого при різних

ушкодженнях, використовуючи стандартні ноші, медичні лямки
підручні засоби.

Умови переміщення постраждалого

Переміщення постраждалого потрібне тільки в тому випадку, якщо немає
надії на швидке прибуття екстрених служб, або його потрібно негайно
прибрати із небезпечних для життя умов. Якщо постраждалого все ж
потрібно перенести на інше місце, необхідно спробувати перш за все оцінити
характер та ступінь тяжкості травм, особливо це відноситься до травм шиї і
хребта. Слід пам’ятати, що самостійне переміщення постраждалого при
травмах шиї та хребта заборонене, і можливе тільки за умови якщо існує
загроза його життю.

11
Випадками, коли необхідно переносити постраждалого в інше місце
можуть бути:
— велика кількість машин на дорозі, рух яких не можна перекрити;
— перебування в небезпечному приміщенні, якщо наближається вогонь чи
може статися обрушення;
— перебування в приміщенні, наповненому газом чи отруйним димом;
— перебування у місці де немає можливості для під’їзду транспорту.
Переміщати постраждалого можна за умови наявності самостійного дихання.
Якщо самостійне дихання відсутнє — потрібно провести заходи з врятування
життя. Якщо ж самостійне дихання відновити не вдалося то переміщати тіло
постраждалого заборонено для збереження місця події до приїзду екстрених
служб.
Основні заходи при транспортуванні:
— визначення способу транспортування;
— підготовка постраждалого, спеціальних і підручних транспортних засобів;
— вибір маршруту;
— забезпечення безпеки постраждалого та рятувальника при
транспортуванні;
— подолання перешкод, контроль за станом постраждалого;
— організація відпочинку;
— завантаження постраждалого в транспортний засіб.
Підготовка до переміщення постраждалого
Для переміщення постраждалого рятувальнику потрібно підійти до нього,
зручно розташувати ноги на ширині плечей для більш стійкого положення,
присісти на рівень постраждалого, зігнувши ноги у колінах, а не нахилитися
зігнувшись у попереку, тримати спину рівною, міцно всією долонею схопити
постраждалого, підіймати його за допомогою ніг, а не спини.
Транспортування постраждалого можна здійснювати:
— без засобів для транспортування (коли переміщення здійснюється тільки
за допомогою самих рятувальників, наприклад на руках);
— із застосуванням засобів для транспортування з підручних матеріалів
(коли транспортування здійснюється за допомогою підручних засобів або
засобів, зроблених самостійно, наприклад стілець чи саморобні ноші;
— із застосуванням спеціальних засобів для транспортування (до цих засобів
можна віднести транспортний щит, м’які ноші, сидяче крісло-каталку,
вакуумний матрац).
Транспортувати постраждалого можна в сидячому чи лежачому положенні, а
якщо він здатен самостійно пересуватися — пішки з підтримкою.

12
Вибір методу транспортування залежить від таких факторів:
— кількість помічників;
— зріст і вага постраждалого;
— відстань на яку його потрібно перенести;
— рельєф місцевості, по якій його потрібно переміщати;
— характер і тяжкість травм, отриманих постраждалим;
— обладнання, яке є у наявності.
Транспортування постраждалих
Пішки з підтримкою
Якщо постраждалий може самостійно йти, але потребує підтримки,
необхідно стати поруч з постраждалим з боку травми, завести руку
постраждалого за свою шию та тримати за кисть руки своєю рукою. Іншою
своєю рукою обхопити постраждалого за талію і міцно захопити за одяг. Цей
метод не підійде, якщо постраждалий отримав травму верхніх кінцівок.
На руках
У випадку, якщо переміщення потребує дитина чи легенький дорослий то
можна використовувати метод переносу на руках взявши постраждалого собі
на руки спереду. Для цього потрібно однією рукою взяти постраждалого під
коліна, а іншою трошки вище талії за плечима.
На спині
Якщо постраждалий легенький та має достатньо сил, щоб триматися за шию
рятівника, то його можна переносити за плечима.
Якщо рятувальнику потрібно мати вільну руку то можна використовувати
так званий «Метод пожежників». Для цього потрібно допомогти
постраждалому встати, лівою рукою взятися за правий зап’ясток
постраждалого, зігнути ногои у колінах, нахилитися вперед і обережно
направити своє плече в пахвинну ділянку постраждалого, так щоб він
обережно впав на ваші плечі. Правою рукою охопіть коліна постраждалого,
встаньте на ноги і розподіліть вагу постраждалого так, щоб вона рівномірно
лягла на ваші плечі.
Вдвох на замку із рук
Для переносу постраждалого двома рятівниками можна використовувати
метод переносу на замку із рук складених в сидіння з двох, трьох або
чотирьох рук. Для переміщення постраждалого, який не може допомагати
рятівникам, зазвичай через травму рук, використовують метод перенесення
на замку з двох рук. Для цього обидва рятівники сідають навпочіпки
обличчям один до одного з обох боків від постраждалого.Однією своєю
рукою вони підтримують спину постраждалого нижче плечей і захоплюють
його за одяг. Трохи піднявши його спину вони просовують другу свою руку
під ноги постраждалому і обхоплюють зап’ястя один одного. Рятівники
піднімаються одночасно і несуть постраждалого ступаючи спочатку
13
зовнішньою ногою потім внутрішньою.
Методпереносу на замку з трьох рук застосовується у випадку коли
постраждалий може триматися тільки однією рукою.
Метод переносу на замку з чотирьох рук застосовується коли постраждалий
може сам триматися обома руками за рятувальників. Для його виконання
кожен рятівник охоплює своєю правою рукою лівий зап’ясток, а потім лівою
рукою правий зап’ясток напарника. Обидва сідають навпочіпки,
постраждалий сідає на їх руки і охоплює їх руками за шию, обидва
рятувальники піднімаються на ноги та рухаються синхронно зі звичайною
швидкістю роблячи кроки спочатку зовнішнью, а потім внутрішньою ногами.
Транспортування із застосуванням спеціальних засобів
Токож удвох можна переносити постраждалого в сидячому положенні за
допомогою спеціального крісла-каталки або звичайного стільця зі спинкою,
обперши його на спинку і тримаючи стілець однією рукою знизу а іншою за
спинку.
Також для переносу можна використовувати лямку для переносу або два
поясні ремені, зєднані між собою. Таким чином можна транспортувати
непритомних постраждалих одному або двом рятувальникам.
Волоком
Якщо постраждалого потрібно терміново прибрати з небезпечного місця, а
він не може самостійно стати на ноги і його неможливо підняти, то можна
використовувати метод транспортування волоком. Для цього складіть руки
постраждалого на його грудях, витягніть з під нього куртку чи піджак,
попередньо розтібнувши їх, так щоб вони опинилися під його головою.
Присядьте навпочіпки біля нього, схопіть за плечі одягу та плавно тягніть.
Якщо на постраждалому немає верхнього одягу візьміть його під пахви.
В лежачому положенні
Для переносу постраждалих на великі відстані в лежачому положенні
найкраще використовувати ноші. Вони можуть бути, як спеціальні медичні
так і імпровізовані з підручних матеріалів (ковдр, простерадл, мішків,
сорочок).
При переміщенні постраждалих на ношах важливо слідкувати за тим, щоб
його голова і шия знаходилися на оному рівні з тіломта щоб дихальні шляхи
залишалися вільними.
Укладати на ноші постраждалого потрібно вдвох. Для цого ноші потрібно
розмістити збоку від постраждалого, одному рятівнику потрібно однією
рукою обхопити груди постраждалого, а іншою фіксувати голову, другому
рятівнику однінією рукою обхопити гомілку зверху а іншою рукою стегно
знизу. Токож можна перекладати постраждалого на м’які ноші застосовуючи
стабільне бокове положення, якщо немає підозри на травму шиї та хребта.
Постраждалих з підозрою на травми шиї та хребта потрібно транспортувати
тільки на транспортному медичному щиті, який за відсутності можна
14
замінити довгою деревяною дошкою.
Для перенесення на ношах краще залучити якнайбільше людей, особливо при
великій масі постраждалого. По рівній поверхні правильно переносити
постраждалого на ношах ногами вперед. Тоді рятівник, що знаходиться збоку
голови зможе контролювати стан постраждалого. Рятвники повинні йти
короткими кроками, не в ногу, запобігаючи струсам ношів. При спуску,
наприклад зі сходів, постраждалого також потрібно нести ногами вперед, а от
при підйомі навпаки — головою вперед.
Транспорт
Транспортування постраждалих до лікувального закладу проводиться на
спеціально обладнаному медичному автомобілі або за його відсутності — на
звичайному в положенні, яке дозволяє стан постраждалого. Транспортувати в
кузові вантажного автомобіля бажано на ношах, а за їх відсутності на підлозі
кузова, заповнивши його попередньо баластом з піску чи землі та встеливши
зверху ковдрою.

4. Деонтологія в медицині, права пацієнта та лікаря.

Деонтологія (від грец. deontos – належне, logos – вчення) – розділ етичної

теорії, в якому розглядаються проблеми обов´язку, моральних вимог і
нормативів та взагалі зобов´язання, як специфічної для моральності форми
прояву соціальної необхідності.

Деонтологія – це наука про професійну поведінку людей, сукупність етичних

норм, необхідних для виконання ними своїх професійних обов'язків. Вперше
термін «деонтологія» введено англійським філософом І. Бентамом на початку
ХIХ сторіччя, який використав його для позначення вчення про мораль в
цілому. У творі «Деонтологія, або Наука про мораль» (1834), він затверджує
керівним етичним принципом поведінки принцип корисності.

Етичний ідеал, за Бентамом, – «найбільше щастя найбільшої кількості

людей»; критерій моралі – «досягнення користі, вигоди, задоволення, добра і
щастя»; кожна людина прагне збільшити задоволення, що отримується від
життя та, відповідно, зменшити страждання.
Визначення поняття «Медична деонтологія», її професійна специфічність та
сфери регуляції.

Медична деонтологія – суміжна дисципліна між етикою і медициною,

область медичної етики, що має свою специфіку; вчення про моральний обов

15
´язок, етичні обов'язки і етичні норми поведінки медичного персоналу, що
забезпечують оптимальну якість та результативність його роботи з
відновлення і збереження здоров'я людей. Ключовим поняттям медичної
деонтології є професійний обов'язок лікаря перед суспільством і пацієнтами.

Медична деонтологія припускає право медиків на професійну гідність і

честь, включає нормативні принципи поведінки лікаря. У структурі медичної
етики деонтологія займає особливе місце. Це найперша і найбільш
традиційна галузь професійної етики; вона носить найбільш прикладний
характер, тим самим безпосередньо вторгається в область регуляції людських
відносин і утілюється в деонтологічних Кодексах. У вузькому сенсі медична
деонтологія – це сукупність конкретних норм і принципів медичної моралі
стосовно певної спеціальності. Оскільки лікарські спеціальності істотно
розрізняються, то деонтологічні вимоги, регулюючі практичну діяльність
лікарів-фахівців, носять специфічний характер. Розрізняють медичну
деонтологію терапевта, хірурга, акушера-гінеколога, педіатра, онколога,
психіатра, дерматовенеролога та інших.

Основні сфери регуляції загальної і спеціальної деонтології:

- взаємовідносини між лікарем і пацієнтом, зокрема у присутності інших

хворих та інших колег (відносини «за вертикаллю»);
- взаємовідносини між лікарем і пацієнтами-дітьми;
- взаємовідносини між лікарем і близькими пацієнта, зокрема у присутності
самого пацієнта та у присутності сторонніх;
- взаємовідносини між лікарем і його колегами, зокрема у присутності
пацієнта, його близьких і сторонніх (відносини «за горизонталлю»);
- взаємовідносини між лікарями і середнім (молодшим) медперсоналом,
зокрема у присутності хворих;
- відношення лікаря до лікарської таємниці і його право на розповсюдження
інформації;
- право лікаря на експеримент і етичні проблеми медичних досліджень;
- проблема юридичної відповідальності лікаря;
- проблема матеріальної і моральної винагороди лікаря.

Історичні витоки медичної деонтології

При розгляді історичних аспектів розвитку медичної деонтології, звертає
увагу те, що ще Гіппократ у ІІІ ст. до н.е. у своїй знаменитій «Клятві»
першим сформулював обов'язки лікаря перед пацієнтом і систематизував
правила медичної етики, які мають актуальність і в теперішній час. «Primum
non nocere» («не нашкодь») – основний принцип лікування, закладений
«батьком медицини» Гіппократом, що лежить у витоків лікарської етики
(модель Гіппократа). І в сучасній медицині зберігається актуальність
принципу «при лікуванні не завдавай шкоди».
16
 Шкода може бути завдана бездіяльністю, недбалістю, некваліфікованими
діями, злими намірами. 5. Основні вимоги медичної деонтології, що
пред'являються до сучасного лікаря Необхідною умовою розвитку
суспільства є створення матеріальних і духовних благ. Кожна професія
пред'являє до людей певні моральні вимоги, породжує специфічні професійні
моральні закони. До такої спеціальності як медицина, крім
загальноприйнятих моральних норм, пред'являють спеціальні вимоги,
детерміновані певним видом людської діяльності. Першорядна роль обов
´язку в професії лікаря обумовлена цінністю здоров'я і життя людей.

Вимоги лікарської моралі завжди носили явно виражений категорично-

імперативний характер. Вищим проявом професійного обов'язку лікаря є
дотримання ним принципу гуманізму, добросовісне виконання ним своїх
обов'язків по відношенню до хворого.

17
 ВИСНОВКИ

Пов’язка ‒ це комплекс засобів, що використовується з метою захисту ран і

патологічно змінених поверхонь шкіри від впливу зовнішнього середовища, а
також використання перев’язувального матеріалу для забезпечення
гемостазу, іммобілізації або усунення неправильного положення ділянки
тіла.

Правила накладання пов’язок: 
1. Пов’язку накладають зі стерильного матеріалу чистими, добре вимитими з
милом руками, шкіру навколо рани або вогнища захворювання (гнійника та
ін) обробляють антисептиком (спирт, йод, перекис водню тощо).
2. Потерпілий, при накладенні пов’язки повинен лежати чи сидіти у зручній
для нього позі, а рятувальник розташовується поруч так, щоб  бачити
обличчя хворого (слідкувати — чи не заподіює  він біль) і
всю перев’язувальну поверхню.
3. Ногу бинтують в випрямленому положенні, а руку — зігнутою або
напівзігнутою в лікті і злегка відведеній від тулуба.
4. Вільний кінець бинта беруть в ліву руку, а скачану його частину в праву.
Розкочують бинт навколо кінцівки, тулуба або голови в напрямку зліва
направо (по ходу годинникової стрілки), прихопивши першими двома
оборотами (турами) кінець бинта і притримуючи кожен тур вільною лівою
рукою. Починаючи бинтування з більш тонкої частини тіла, поступово
просуваються до більш товстої (на кінцівках звичайно від кисті або стопи до
тулуба). Перші 2 туру бинта повинні повністю покрити один одного, щоб
добре закріпити кінець бинта, а кожен наступний оберт частково повинен
прикривати попередній, закріплюючи його. Якщо бинт лягає на тіло не рівно,
то необхідно його «перекинути» (перевернути). Останні 2 тури бинта, як і два
перших, накладаються один на одного, потім бинт розрізають уздовж,
зав’язують вузлом обидва кінці (не слід бинт розривати, так як один з кінців
може обірватися). Сильний натяг бинта може викликати біль.
5. Для перев’язки звичайно використовують упакований стерильний бинт.
Зручно користуватися для перев’язки індивідуальним перев’язочним
пакетом, який містить і стерильну ватно-марлеву подушечку, і бинт для її
закріплення.
6. Пов’язка повинна повністю закривати пошкоджену ділянку тіла (рану,
виразку і т. п.), щоб запобігти потраплянню мікробів, захистити від
подальшої травматизації, забезпечити дію нанесених на неї лікарських
препаратів.
18
7. Пов’язка не повинна здавлювати тканини, викликати їх сильне натягнення.
а отже, посилювати біль, ускладнювати дихання і кровообіг.
8. Техніка накладення пов’язки на будь-яку ділянку тіла повинна
забезпечувати можливість вільно рухатися, не викликати незручностей. не
завдавати потерпілому (хворому) зайвого болю.

9. Правильно накладена пов’язка повинна виглядати акуратно,

естетично, по можливості не спотворювати контури кінцівки, голови або
тулуба. При дотриманні перерахованих правил пов’язка попередить
вторинне інфікування рани, буде постійно сприяти відсмоктуванню
рідин, що виділяються з рани, наприклад гною, забезпечить зупинку
невеликої кровотечі (капілярної або венозної), в ряді випадків буде
служити для тимчасового знерухомлення (іммобілізації), що зменшить
біль в ушкодженому місці, запобігне розвитку значного набряку тканин,
і т. п.

Додатки

19
Мал. 1
Пов’язка «чепець»

Мал. 2
Співралеподібна пов’язка з перегинами

Мал. 2
20
Спіралеподібна пов’язка на один палець

Мал. 4
Хрестоподібна пов’язка

Список використаної літератури

21
1. Сайт «Курс ПМД онлайн» - http://1staidplast.org.ua/first-aid/bandaging-
%D0%BD%D0%B0%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D0%BD
%D0%BD%D1%8F-%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%8F%D0%B7%D0%BE
%D0%BA/

2. Сайт «Охорона праці і пожена безпека» -

https://oppb.com.ua/content/sposoby-ta-pryncypy-transportuvannya-
postrazhdalyh-na-vyrobnyctvi

3. Ковальова О.М., Сафаргаліна-Корнілова Н.А., Герасимчук Н.М.

Деонтологія в медицині: підручник. Харків, 2014.– 258 с.

4. Мойсак О.Д. Основи медичних знань і охорони здоров'я: Навч. посібник. –

К., 2005. – 588с

5. Демичев С.В. Практическое занятие по оказанию первой медицинской

помощи при травмах и заболеваниях: Учебное пособие. – М., 2004. – 112с.

22