Тема. 7 Творчість М. Гоголя. Український ментальний код його творів.

Основні питання:
1. Цікаві факти життя М.Гоголя (за монографією П.Куліша «Опыт
биографии Н.Гоголя»).
2. Містифікований романтизм М.Гоголя. Вплив естетики
європейського романтизму та його перші прояви у поемі М.Гоголя
«Ганс Кюхельгартен” (1827 р.).
3. Фантастичне та містифікаційне у творах письменника «Ніч перед
Різдвом», «Ніч перед Івана Купала».
4. Прийоми гротеску та сатири у творах М.Гоголя «Ревізор» та
«Мертві душі».
5. Історичні факти у повісті М.Гоголя «Тарас Бульба».
Література
1. Барабаш Ю. Гоголь у літературній свідомості українського зарубіжжя
(Нариси сприйняття та інтерпретацій). Нові гоголезнавчі студії. Вип.
1(12). Сімферополь, 2004.
2. Гоголь Н. В. Вечера на хуторе близ Диканьки. Харьков : Фолио, 2009. 348
с.
3. Дзира Я. Заповіт Миколи Гоголя: «Відокремитись і проголосити свою
незалежність. Зарубіжна література. К., 2004.№ 37. С. 12–15.
4. Мацапура В. І. Міфопоетичний образ України в гоголівських «Вечорах на
хуторі біля Диканьки». М. Гоголь і Україна : зб. наук. ст. / [ред. кол. О. М.
Ніколенко (гол. ред.) та ін.]. Полтава : АСМІ, 2009. С. 74–82.
5. Михед П. Пізній Гоголь і бароко: українсько-російський контекст:
Монографія. – Ніжин, 2002.
6. Ніколенко О. Епічний погляд М. Гоголя в повісті «Тарас Бульба».
Філологічні науки : зб. наук. праць. Вип. 1. Полтава, 2009. С. 5-12.
7. Шарабар К. Образ Тараса Бульби в повісті М. Гоголя та опері М. Лисенка
(до проблеми втілення національного героя). Київське музикознавство :
зб. ст. / НМАУ ім. П. І. Чайковського, КІМ ім. Р. М. Глієра. Вип. 43. – К.,
2012. – С. 34–38.
8. Ющенко Л. Козацька доба в повісті М. Гоголя «Тарас Бульба» і романі В.
Кулаковського «Северин Наливайко». Вісник Черкаського університету.
Вип. 168.2009. С. 77-89. 4

1. Цікаві факти життя М. Гоголя.

Коли у 1852 році вийшла перша редакція «Опыта биографии
Н.ГОГОЛЯ», то вона містила багато неточностей. Особливо гостра на це
реагувала сестра М. Гоголя. Тоді П.Куліш взявся доопрацьовувати. У 1854
році «Опыт биогрфии Н. Гоголя» вийшла друком із доповеннями. П. Куліш
зібрав чимало цінного матеріалу й розмістив у двохтомному видані «Записки
о жизни Николая Васильевича Гоголя». П.Куліш спілкувався з матір’ю
письменника – Марією Іванівною, котра розповіла багато цінного та цікавого
про свого сина. Окрім цього, він познайомився із цінною колекцією листів
М.Гоголя, котру йому показав його племінник М. Трушковський. Після
смерті М.Гоголя за його біографію взялося чимало дослідників. А тому
процес написання її носив у цей час змагальний характер. Кожен хотів
розшукати щось особливе, цікаве. Багато незрозумілим і невідомим був
період навчання М. Гоголя у Ніжинській гімназії.
Відповідно до задуму П. Куліша, у біографії Гоголя акцентованими
мають бути ті фрагменти життя, які б переконливо підтверджували ідею
Божого промислу, пов’язану з появою людини з незвичною долею,
відмінною від інших: містичне знайомство батьків, втрата молодим
подружжям перших дітей, чудесна поява сина, названого на честь
МиколиЧудотворця, страждання, викликані втратою брата, батька,
усвідомлення свого високого призначення.
Гімназичний період біографії поданий М. Кулішем у своєрідному
обрамленні. Його викладу передував епізод провіденційної зустрічі батьків
М. Гоголя у розповіді М.І. Гоголь: «Ему указала меня Царица Небесная, во
сне являясь ему. Он меня тогда увидал, неимеющую году, и узнал, когда
нечаянно увидал меня в том же самом возрасте, и следил за мной все
возрасты моего детства”. Саме на ці слова, на думку біографа, варто звернути
особливу увагу, оскільки вони «характеризуют сферу первых понятий и
верований Гоголя». Виклад першого періоду біографії П. Куліш завершує
висновком про те, що коріння подальшого складного і розмаїтого
“внутрішнього життя” Гоголя «надобно искать в темной и таинственной
почве детства... первые движения детского ума нередко проявляют те идеи,
для распространения которых гениальная натура призвана в мир».
Посилання П. Куліша на контакти з колишніми співучнями й
викладачами М. Гоголя разом з одночасним оприлюдненням листів і
документів гімназичного періоду формували документальну базу та надавали
правдивості життєпису. Наведені біографом факти були відібрані відповідно
до поставленої мети і відповідали задуму: «проследить биографию духа».
Інакшість М.Гоголя, його відмінність від інших є домінантою оповіді про
шкільні роки. Несхожий на інших, проте «любимец своих товарищей», йому
відпущено обирати товаришів «между ними немногих только, и самых
лучших по нравственности и способностям». Та й наставниками він
атестований як учень «скромный» і «добронравный», котрий уникав «всего
низкого и коварного».
Формальна сторона навчання його не цікавила, оскільки не служила
реалізації високих помислів і призначення. Водночас його внутрішній
розвиток ніби відбувався сам по собі. П. Куліш підсумовує: «Можно сказать
вообще, что Гоголь мало вынес познаний из Нежинской гимназии высших
наук, а между тем он развился в ней необыкновенно», безпідставно
вважаючи Гоголя “одним из слабейших воспитанников в гимназии”, котрий
не володів “даже и умеренным запасом сведений по какой бы то ни было
отрасли знания” і не міг “написать без орфографических ошибок страниц».
Така применшена оцінка формальної ролі гімназії вищих наук у формуванні
творчої особистості М. Гоголя відповідала гоголезнавчій концепції Куліша, в
якій визначався акцент на духовному саморозвитку особистості. Ця ідея була
засвоєна гоголезнавством і мала своїх прихильників. Формуванню негативної
думки про роль гімназії сприяли вперше оприлюднені П.Кулішем у
“Записках” Гоголеві висловлювання, зокрема, про змарновані шість років в
“глупом заведении” (лист до матері від 1 березня 1828 р.). Та чи не
найбільший вплив на критиків справили відгуки М. Гоголя про шкільні роки
у «Авторській сповіді», опублікованій у 1855 році: «надобно сказать, что я
получил в школе воспитанье довольно плохое”, «я был уверен, что много,
подобно мне, воспитались в школе плохо». Сформований М. Гоголем
негативізм посилювався ще й тим, що оцінка школи містилася саме у
“Авторській сповіді”, заглибленій у аналіз внутрішньої природи самого
автора.
Зазначимо, що у другій половини ХІХ століття дослідження біографії
М. Гоголя мали переважно текстологічний характер й були реакцією на
смерть М. Гоголя та спробою увічнити його пам’ять.
Це, перш за все, вже згадувані біографічні роботи П. Куліша, В.
Шенрока, Н. Надєждіна, О. Кояловича, П. Владімірова, а також публікація
спогадів І. Кулжинського, О. Данилевського, І. Пащенка, В.
ЛюбичаРомановича про ніжинський період життя М. Гоголя.
Значущими стали праці М. Лавровського та А. Хойнацького,
присвячені історіі гімназії, розвідки І. Сребницького про Ніжин і ліцей кн.
Безбородка, збірник нарисів і спогадів «Лицей князя Безбородко» (ІІ видання
“Гимназия высших наук и Лицей князя Безбородко” за редакцією М.
Гербеля), увага до епістолярію М. Гоголя як джерела вивчення гімназичного
періоду.
2. Містифікований романтизм М.Гоголя. Вплив естетики
європейського романтизму та його перші прояви у поемі М.Гоголя «Ганс
Кюхельгартен” (1827 р.).
Містифікаційний романтизм – це такий напрям у романтизмі,
представники якого, звільнивши свою свідомість від релігійного диктату,
давали волю своїй уяві і фантазії у всіх галузях людської діяльності, включаючи
й забобонне міфотворення.
Мода, а точніше популярність на містифікацію у всій Європі припадає
на середину ХІХ століття. Учені припускають, що перші елементи
містифікації спостерігалися у козацькому літописі Самійла Величка, котрий
посилався на діаріуші неіснуючого Зорки.
На початку своєї літературної діяльності М. Гоголь знаходився під
сильним впливом європейського (переважно англійського та німецького)
романтизму. Естетика романтизму формувалась як своєрідна реакція на
просвітництво та класицизм. Романтики розглядали навколишній світ як акт
діяльності «абсолютного Духу», як «виявлення Абсолюта» (Шелінг).
Романтизм послуговується такими прийомами творення художніх
образів: іронія, гротеск, сарказму, гіперболізація, культ нескінченного,
піднесена духовність, загострений ліризм, потяг до змішування реальності з
фантазією. У творчості М. Гоголя знаходять своє місце всі вказані прийоми.
У перших віршах письменника (“Негода”, до 1826 р.) чітко проступають
характерні для романтизму моменти порівняння відчуттів людини та стану
природи.
Його найбільш ранній великий твір “Ганс Кюхельгартен” (1827 р.) є
яскравим прикладом впливу естетики європейського романтизму, якого
зазнає молодий М. Гоголь. У цьому творі присутні всі елементи, що є
характерними для естетики романтизму, а саме: картини бурхливої природи,
поєднані з відчуттями скорботи та туги головного героя, доповнюють одна
одну.
У цій поемі М. Гоголь звертається до образу класичних Афін, що також
є характерним для представників романтизму. Велична спадщина давньої
Еллади завжди була джерелом натхнення для митців та літераторів усіх часів.
Традиція, яка йде ще від часів Ренесансу – захоплення ідеальними рисами
могутньої грецької держави. Та сама традиція, що згодом проявиться в
німецькій літературі у працях Вінкельмана, Лессінга та німецьких
романтиків. Проте Афіни не довго надихали М. Гоголя. Найбільшим його
захопленням була Італія і власне Рим. Саме Італії присвятить Гоголь рядки
свого першого офіційно надрукованого (Журнал “Сын Отечества и Северный
Архив” № 12, 1829 р.) вірша:
Италия – роскошная страна!
По ней душа и стонет и тоскует;
Досить цікавим та загадковим, а може навіть дивним є ставлення
М.Гоголя до німецької літератури періоду романтизму. З одного боку П. В.
Аннєнков стверджує, що німецька література практично не існувала для
Гоголя. З іншого боку, ще в поемі “Ганс Кюхельгартен” Гоголь згадує поряд
із Платоном, Петраркою і Арістофаном – Шиллера та Вінкельмана (знову
повертаємося до питання про значення античної спадщини в літературній
творчості М. Гоголя):
Лежит, в густой пыли, том давний,
Платон и Шиллер своенравный,
Петрарка, Тик, Аристофан Да позабытый Винкельман.
Дослідники творчості М. Гоголя вбачають у поемі “Ганс
Кюхельгартен” не тільки вплив баллади Жуковського “Теон та Есхін”,
романа у віршах Пушкіна “Євгеній Онєгін”, творів Байрона (власне Пушкін у
своєму романі “Євгеній Онєгін” порівнює Онєгіна з байронівським Чайльд-
Гарольдом, звідси, через Пушкіна, можливий вплив творчості Байрона на
Гоголя), а й вплив ідилії німецького письменника Фосса “Луїза”. Із баллади
Жуковського взято образ головного героя, ідеаліста-романтика з його
неясним потягом до пошуків чогось піднесенного, з його намаганням
вирватись із тихої, спокійної ідилії назустріч бурям життя. Із ідилії Фосса
взято, як фон, зображення німецького побуту, спокійний, сентиментальний
настрій звичайного, повсякденного життя.
Таким чином, творчість Гоголя вся побудована на контрастах. У творах
письменника добро завжди поруч зі злом, потворне відтіняє прекрасне,
трагічне доповнює комічне, проза переплітається з лірикою. Всю силу свєї
лірики Гоголь вкладає в прозу, надаючи їй характер поезії. Недарма “Мертві
Душі” – це поема. Власне, це ціла епопея, що розширює кордони епосу.
Поема Гоголя злита з прозою. Поетичні картини природи співіснують на
сторінках “Мертвих Душ” з прозаїчними (місцями, підкреслено прозаїчними)
картинами людського буття.
Окремі фрагменти в творах М. Гоголя стрімкістю та частотою змін
сюжету нагадують інколи музичний твір. Недарма Гоголь пише в одній зі
своїх статей (1831 р.): “Музыка – страсть и смятение души…”. За словами А.
Бєлого, ритм творів М. Гоголя місцами нагадує “сшибающиеся серебрянные
подковы”.
Цікавим аспектом творчості М. Гоголя є його поетика надзвичайного,
фантастичного, казкового, потойбічного. Твори письменника, в яких ці риси
виявляються найбільш яскраво («Вій», «Страшна помста», «Ніч перед
Різдвом», «Ніч перед Івана Купала», «Портрет» та ін.), побудовані на
перетині реального та фантастичного. При цьому фантастичне чітко присутнє
в тексті поруч з реальним. Власне, фантастичне у Гоголя завжди зумовлене
присутністю потойбічного. Прикладів є багато: зображення потойбічного
(нечистої сили) у “Вії”, опис могутності нечистої сили («Ніч перед Різдвом»,
«Ніч перед Івана Купала»), гігантизм та гіперболізація у зображеннях
потойбічних сил («Вій»), проникнення потойбічного в світ людей («Вій»,
«Ніч перед Різдвом», «Портрет»). Герої багатьох творів М. Гоголя навіть
мають досить близькі стосунки з потойбічними силами («Ніч перед Різдвом»,
«Ніч перед Івана Купала»).
3.4 Фантастичне та містифікаційне у творах письменника «Ніч
перед Різдвом», «Ніч перед Івана Купала». Прийоми гротеску та сатири у
творах М.Гоголя «Ревізор» та «Мертві душі». Повною мірою в творах
Гоголя присутній і гротеск. Особливо чітко риси гротеску проступають у
“Миргороді” та “Ночі перед Різдвом”. Образ Пацюка з Диканьки більшою
мірою виявляє гротескні риси. Величезні розміри, апетит та така ж величезна
лінь поєднують героя Гоголя з відомим героєм Франсуа Рабле.
Гіперболізація, фантастичне збільшення (або зменьшення) розмірів об’єктів,
відстаней між об’єктами (згадаймо шлях до Петербурга в “Загубленій
грамоті”) та героїв (розміри Тараса Бульби або Пацюка) є засобами, які
надають літературі Гоголя рис, що притаманні українській усній народній
творчості. Тим самим літературна спадщина М. Гоголя стає ще більш
народною, ще більш близькою до ідеалів романтизму. Досить вагомим є
вплив на творчість М. Гоголя представників літературної традиції
англійського романтизму. Це, в першу чергу, Вальтер Скотт. За словами П.
В. Аннєнкова: “Гоголь любил Вальтера Скотта просто с художественной
точки зрения, за удивительное распределение материи рассказа, подробное
обследование характеров и твердость, с которой он вел многосложное
событие ко всем его результатам”.
Від В. Скотта Гоголь багато в чому бере свій характерний ліризм. Слід
відмітити, що, на той час, захоплення творчістю Вальтера Скотта мало серед
представників творчої еліти Москви та Петербурга характер загального.
Тільки у 1821 році і тільки в Москві здійснено 18 перекладів творів цього
класика англійської літератури. Власне, лірика М. Гоголя – це лірика епохи
романтизму майже в чистому вигляді. Такі ж проникливі описи природи
(“Вечори на хуторі поблизу Диканьки”), та ж сама туга та меланхолія, що
проявляється в багатьох Гоголівських сюжетах. Лірика допомагає М. Гоголю
на деякий час вийти за межі того сумного та замкненого в собі світу, який він
так пронизливо зображає у “Миргороді” (“Скучно на этом свете, господа!”)
та у “Мертвих Душах”. В “Мертвих Душах” ліризм Гоголя взагалі досягає
свого найбільшого піднесення.
5.Історичні факти у повісті М.Гоголя «Тарас Бульба».
Дослідник І. Каманін вказував на три основні обставини, які сприяли
вивченню М. Гоголем історії: «Окружавшая поэта среда, его личная
гениальность и влечение и успехи разработки к тому времени истории и
этнографии». Великий вплив на М. Гоголя мав О. Пушкін, який у період
їхнього знайомства ретельно вивчав всесвітню та російську історію, збирав
документи про повстання О. Пугачова та склав програму для дослідження
історії України.
Крім того, підтримку М. Гоголю у вивченні всесвітньої історії надавав
М. Погодін, а з М. Максимовичем він часто радився стосовно минулого
України.
М. Гоголь мав намір написати чотири- або шеститомне видання
«Історії України». Але, на жаль, свою працю не завершив. У статті М. Гоголя
«О преподавании всеобщей истории», написаній у період роботи над
«Тарасом Бульбою», знаходимо важливі думки стосовно підходу
письменника до втілення історії: «Все, что ни является в истории: народы,
события – должны быть непременно живы и как бы находиться пред глазами
слушателей или читателей, чтоб каждый народ, каждое государство
сохраняли свой мир, свои краски, чтобы народ со всеми своими подвигами и
влиянием на мир проносился ярко, в таком же точно виде и костюме, в каком
был он в минувшие времена».
М. Гоголь сприймав козацтво як важливий феномен національної
історії українського народу, про що свідчить не лише «Тарас Бульба», а й
науково-публіцистичні статті («Роздуми Мазепи» (1834–1835), «Погляд на
укладання Малоросії», 1834), незавершений роман «Гетьман», повісті, що
входили до циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки» («Страшна помста»
(1831), «Ніч перед Різдвом» (1831), «Пропала грамота» (близько 1829–1931).
У цій збірці, як відзначає дослідник творчості М. Гоголя Ю. Манн, була
художньо реалізована «нова концепція України, як цілого материка на карті
всесвіту, з Диканькою, як своєрідним центром». М. Гоголь вбачав великий
недолік української історіографії в тому, що історики (В. Рубан, О.
Рігельман, Д. Бантиш-Каменський, І. Срезневський та ін.) не визначили та не
обґрунтували досі місце України у світовій історії.
Отже, М. Гоголь дає власне бачення української історії. Він не
змальовує Україну як екзотичну країну, якою її сприймали
західноєвропейські митці, а намагається насамперед виразити душу народу,
показати зв’язок сучасного з історичним минулим.
 У своїй роботі над «Тарасом Бульбою» автор використав багато
історичних джерел: «Історію Русів», під впливом якої формувався історизм
М. Гоголя, «Опис України» Г. Боплана, праці Д. Бантиш-Каменського, Ф.
Туманского, В. Рубана, О. Рігельмана, а також давньоруську літературу,
зокрема «Слово о полку Ігоревім». Утім, найважливішим джерелом для
письменника були українська народна творчість, особливо історичні пісні та
думи. І. Каманін зокрема вказує, що описи подій та образ головного героя
повісті Гоголь створив на основі українських історичних дум про
Б.Хмельницького та відступника Титаренка, а також пісні про гетьмана П.
Сагайдачного та народного переказу про оточення козаками міста Дубно.
Як відомо, М. Гоголь створив дві редакції повісті «Тарас Бульба» (1835
і 1842 рр.). Дослідники відзначають, що друга редакція повісті є більш
глибокою за своєю ідеєю і демократичним пафосом, досконалішою з погляду
художності. У другій редакції образ Тараса викристалізовується, стає більш
виразним і психологічно цільним. М. Гоголь ширше розкриває характерний
для Запорізької Січі дух рівноправ’я, демократизму. Він вводить нові
подробиці в описі Січі, битв, переписує сцену виборів кошового, набагато
розширює картину облоги козаками Дубна тощо.
З’являється ідея сім’ї-народу, адже недаремно козаки називають Тараса
батьком. Уся Січ для козаків – одна велика сім’я. А найважливіше те, що тут
боротьба українського козацтва проти польської шляхти вже осмислюється
як всенародна визвольна війна. Доповнена в остаточному варіанті й фінальна
прощальна промова Тараса, яка змінила концепцію всього твору. Сучасники
М. Гоголя висловили своє захоплення повістю та помітили, що, незважаючи
на відмінності між двома редакціями, уже у першій з них відчувається
прагнення письменника створити епічну поезію на зразок поем Гомера
«Іліада» та «Одіссея», або на зразок середньовічного героїчного епосу.