ПЛАНУ-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЬ

Дисципліна: «Психологія особистості»

Курс: ІV , група: ПС-41
Дата : 26. 08. 2021
Час проведення: 9 15 - 1030
Місце проведення: навчально- науковий інститут психології і соціального
захисту, ауд. 31
Тема: «Проблема особистості в психології»
Мета лекційного заняття:
 поглибити знання студентів про особистість;
 навчити розрізняти вітчизняні та зарубіжні теорії особистості;
 вміти відрізняти структурні схеми й аналізувати особливості
особистості, як явища.
Мета розвиваюча:
 поглибити широту знань про сукупність підходів прикладних
психологічних наук, які орієнтовані на цілеспрямовану зміну особистісних
структур, що визначають поведінку людини і забезпечують контроль за
нею.
 розширити систему поглядів на форми та засоби забезпечення
гармонізації психічного життя особистості.
Мета виховна:
 виховати прагнення до саморозвитку студентів шляхом представлення
структури особистості в психології як частину структури психічного
життя, спрямованого на його гармоніацію за допомогою психологічних
технологій та технік;
 впливати на культурний розвиток та моральні принципи студентів
посередництвом звернення їхньої уваги форми та засоби забезпечення
гармонізації психічного життя особистості.
Навчально-методичне забезпечення лекційного заняття;
Наочність: схеми «Теорія особистості вітчизняних науковців»; схеми «Теорія
особистості зарубіжних науковців».
Технічні засоби навчання: комп‘ютери

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЗАНЯТТЯ

Тема: «Проблема особистості в психології»

ПЛАН
1. Проблема визначення поняття «особистість»
2. Індивід, особистість, індивідуальність
3. Парадигми і теорії розуміння особистості
Ключові поняття: Індивід, особистість, індивідуальність, структура
особистості.
Рекомендована література:
1. Аверин В. А. Психология личности: Учебное пособие. СПб.: Изд-во
Михайлова А., 1999. 89 с.
2. Аверин В. А. Обзор основных теорий развития. Психология человека от
рождения до смерти СПб., 2003. С. 116–128.
3. Абрамова Г. С. Возрастная психология. Учебное пособие для студентов
вузов. – М.: Академия, 1999. 672 с.
4. Зейгарник Б. В. Теории личности в зарубежной психологии. М.: Изд-во
МГУ, 1982. 128 с.
5. Ильин Е. П. Психология индивидуальных различий. СПб.: Питер, 2004. 701
с.
6. Исследование личности в клинике и екстремальних Л.: Изд-во ЛГУ, 1969.
302с.
7. Оллпорт Г. Личность в психологии. М.: КСП+; СПб.: Ювента, 1998. 345 с.

2
 8. Особистість у загально-психологічній теорії діяльності О. Леонтьєва.
Психолог № 8, 2003 р. С. 10–31.
9. Реана А. А. Психология личности в трудах зарубежных психологов. СПб.:
Питер, 2000. 320 с.

ХІД ЗАНЯТТЯ

І. Організаційний момент (2–3 хв.)

1. Привітання викладача зі студентами.
2. Виявлення відсутніх і заповнення журналу відвідування занять.
3. Перевірка ступеня підготовленості групи до заняття.

ІІ. Мотивація та стимулювання навчальної діяльності студентів (до 5-ти

хв.)
1. Повідомлення теми, мети та практичного заняття.
2. Актуалізація опорних знань.
3. Мотивація вивчення теми (з‘ясування значущості теми та її професійну
спрямованість).
4. Повідомлення плану заняття.

ІІІ. Викладення теоретичної бази (1год. 10 хв.)

(відповідно до плану практичного заняття)

1. Проблема особистості в психології.

Проблема особистості і сутності її психологічних характеристик одна з

Найбільш складних в теоретичній психології. У зарубіжній психології кожне
психологічний напрям пропонував свою теорію особистості. У російській
психологічній науці одним з ранніх представлений в особистості було так зване
«колекціонерська» уявлення: уявлення про особистість як про якусь ємності, які
приймають в себе риси темпераменту, характеру, Переважаючі потреби і
інтереси, здібності, нахили, коли особистість Виступала як набір
3
якостей,властивостей, характеристик, особливостей (в результаті проведення
досліджень в цьому руслі число особистісних якостей наблизилося до півтора
тисячам).
Однак таке уявлення про особистість дробили особистість на складові, а
не дозволяючи вивчати її як узагальнене явище, а головне, стирало відмінності
між поняттями «особистість» і «індивід». Також при цьому неможливо було
розглядати проблеми формування особистості в вікової та педагогічної
психології, проблеми реабілітації особистості в медичної психології та
патопсихології, а також вивчати її в системі міжособистісних відносин у
соціальній психології. У зв'язку з цим виникла потреба структурування
численних особистісних якостей, що дало початок структурному підходу в
вивченні особистості. В рамках даного підходу особливу роль починає займати
проблема співвідношення біологічного і соціального в особистості. Спори між
вченими йшли в зв'язку з розуміємо структури особистості, але загальним було
думка, що в особистості Повинні бути виділені «соціально обумовлена
підструктур» і «біологічно обумовлена підструктур ». Методологічна і
експериментальна робота, проходила в рамках структурного підходу, зосередила
увагу психологів на класичному питанні, як ставиться частина до цілого, і ціле –
до частини (цілісна структура особистості до різних її підструктур і навпаки).
До кінця 70-х років орієнтація на структурний підхід до проблеми
особистості змінюється тенденцією застосування системного підходу.
А.Н.Леонтьев дає наступне визначення особистості, Згодом стало базовим для
розробки поняття «особистість» в руслі системного підходу іншими вченими (В.
А. Петровським, А. Асмоловим і ін.): «Особистість ≠ індивід; це особлива
якість, яке купується індивідом в суспільстві , в целокупності відносин ,
суспільних за своєю природі, в які індивід втягується . (...) Інакше кажучи,
особистість є системне , і тому "сверхчувственное" якість, хоча носієм цього
якості є цілком чуттєвий, тілесний індивід зі всіма його вродженими і набутими
властивостями. Вони, ці властивості, складають лише умови (передумови)

4
формування та функціонування особистості, як і зовнішні умови і обставини
життя, що випадають на долю індивіда ».

2. Індивід, особистість, індивідуальність

Особистість і індивід бувши єдність, проте, НЕ тотожні один
одному. Особистість, будучи особливим «системним якістю» індивіда,
розкривається в трьох просторах «психологічного виміру».
Перший аспект (перший вимір) - особистість трактується як властивість,
занурене в простір індивідуального життя суб'єкта. тут особистість Виступає в
аспекті її індивідуальності (її відмінностях від інших). Також підкреслюється
соціальна детермінація особливостей її поведінки і свідомості. Індивід, в ході
свого розвитку «Присваивает» елементи культури, стверджуючи свою
спільність із соціальним цілим. У той же час індивід є суб'єктом активності, і,
Виступаючи як особистість, долає бар'єри своєю природною і ситуативної
обмеженості. Цей план вимірювання особистості названий інтраіндівідним .
Другий аспект - спосіб розуміння особистості, де сферою її визначення і
існування стає «простір межіндівідних зв'язків». не один по собі індивід,
здатний до діяльності і спілкування, а процеси, в які включені, щонайменше, два
індивіда (а Фактично спільність, група), розглядаються в якості носіїв
особистості кожного з них. Відносини даного індивідуума до другого
індивідууму (до інших індивідуумам) опосередковані через створені і
Створюваний їхньою працею предмети (як матеріальні, так і нематеріальні,
наприклад слова природної мови), в яких і проявляється особистість кожного з
взаємодіючих індивідів. Таким чином, простір особистості знаходиться поза
органічного тіла індивіда. Цей план вимірювання особистості
названий інтеріндівідним .
Третій вимір - за рамками самого індивідуального суб'єкта і за межами
його актуальних зв'язків з іншими індивідами, по межами спільної діяльності з
ними. Тут як би відбувається занурення особистості в простір буття другого
індивіда (інших). В.А.Петровский позначає це як «вклади» в інших людей, які
суб'єкт вільно чи мимоволі здійснює за допомогою діяльності. Таким чином,
5
особистість Виступає як ідеальна представленість індивіда в інших людях.
Сутність цієї ідеальної представленості, ЦИХ «вкладів» - в тих реальних
смислових перетвореннях, дієвих змінах інтелектуальної та афективно-
погребової сфери особистості другого Людина, яка виникають в результаті
спільної діяльності індивідів. Мова йде про активному процесі, свого роду
продовження себе в іншому. цим особистість знаходить друге, має свою
динаміку, життя в інших людях. Звідси можна зробити висновок, що і зі смертю
індивіда особистість "повністю» не вмирає: індивід, як носій особистості, йде з
життя, але, персоналізований в інших людях, продовжує існувати як
особистість. Виходячи з формули нетотожності особистості і індивіда
«особистість ≠ індивід », можна припустити існування індивіда без особистості,
а також особи без індивіда.
Відповідно, можна говорити про «безособовості» - як обділених індивіда
особистісними характеристиками. Безособовості - це характеристика індивіда,
байдуже для інших людей, чия присутність або відсутність нічого НЕ змінює в
їх житті і тим Самим позбавляє його самого особистості. Припустимо
припустити і існування особистості без індивіда. І тут говорять
про квазіособистості  . Наприклад, якщо допустить, що Ісуса Христу не було як
конкретного індивіда, його особистість, сконструйована евангелійськими
текстами, чинили величезний вплив на соціальне життя і християнську культуру
протягом двох тисячоліть, структуруючи особистості і долі людей, їхні погляди і
переконання. Переважна вплив тут виявляється не менше дієвим, ніж вплив
іншої абсолютно достовірної історичної особистості.

3. Парадигми і теорії розуміння особистості

Багатство і складність соціального змісту особистості
обумовлені різномаїттям її зв'язків із суспільним цілим, ступенем перетворення
в її свідомості і діяльності різних сфер життя суспільства. Ось чому, рівень
розвитку особистості є показником рівня розвитку суспільства і навпаки. Але
особистість не розчиняється в суспільстві. Вона зберігає значення неповторної і
самостійної індивідуальності, що формує суспільне ціле.
6
 У кожну історичну епоху формується сукупність умов – матеріальних,
соціальних, духовних, -- які визначають соціальний тип людини і характер її
взаємин із суспільством, що у соціальній філософії називається історичним
типом соціальності. Основи вчення про історичні типи соціальності були
закладені ще Карлом Марксом, який на основі формаційного підходу до історії
виділив три основних типи соціальності: відносини особистої залежності,
відносини речової залежності при особистій незалежності і відносини вільних
індивідуальностей.
Пізніше ідеї Маркса розвинули і доповнили у своїх роботах
соціологи Чейз Рейч, Еріх Фромм, Джон Рісмен. Так, на думку американського
соціолога Чейза Рісмена (1909 – 1950) можна виокремити такі соціальні
характери особистості на різних історичних етапах розвитку суспільства:
1)особистість “традиційно орієнтована” (архаїчне суспільство);
2)особистість, “орієнтовану зсередини” (активний суб'єкт конкурентної
боротьби епохи вільного підприємництва);
3)особистість, “орієнтована ззовні” (суб’єкт підлеглий бюрократичній
організації, пов’язаний з ускладненням промислового виробництва й
урбанізацією суспільства);
4)автономну особистість, (суб’єкт відкидає конформізм в ім'я
незалежності своїх суджень, свого покликання й усвідомлення своєї
відповідальності перед суспільством).
За основу своєї типології відносин між особистістю і суспільством
Еріх Фромм (1900 – 1980) бере різні історичні типи самовідчуження людини.
Відповідно до цього підходу він вирізняє чотири типи соціального характеру:
накопичувальний, експлуататорський, «рецептивний» (пасивний), ринковий.
Першим історичним типом відносин між особистістю і суспільством є
відносини особистої залежності. Такий тип характерний для
всіх доіндустріальних видів суспільств, як докласових, так і класових. Для
індивідів цього типу притаманна повна залежність від жорстко регламентованої
системи суспільних зв'язків, що може приймати вид роду, громади, стану, касти

7
і т.д. Розходження ж між докласовими і класовими суспільствами знаходять свій
вияв у тому, що в докласових суспільствах ще відсутні експлуатація людини
людиною, а особиста залежність виявляється як безпосередня залежність
людини від первісного роду, який був у ті часи єдиним суб'єктом права. Через
скупченість суспільних функцій інтереси особисті ще не були відокремлені від
інтересів колективу. Людина, становлячи одне ціле з родом, не вирізняє себе з
нього.   Усі її права й   обов'язки є не особистими, а родовими.
Отже, особистості в архаїчному суспільстві не існувало. У процесі
розвитку праці і збагачення на її основі суспільних відносин відбувається
диференціація соціальних функцій людей. Здобуваючи особисті права й
обов'язки, усвідомлюючи певну ступінь особистої відповідальності, людина все
більше починає відокремлюватися від роду і розвиває в собі якості суб'єкта. Так
поступово людина стає особистістю.
Другий історичний тип відносин між особистістю і
суспільством пов’язаний з розвитком капіталістичного товарного виробництва і
ліквідацією системи позаекономічного примусу до праці (цей період у
сучасному суспільствознавстві називають індустріальним суспільством).
Наслідком цього стала руйнація відсталих соціальних структур, станових  і
інших перешкод між людьми. Це у свою чергу приводить до
своєрідної атомізації суспільства, тобто його поділу на безліч незалежних
індивідів, вже не пов'язаних відносинами особистої залежності. Формальна
рівність між людьми, у яких різний майновий статок, приводить до того, що одні
з них змушені продавати, а другі зацікавлені купувати робочу силу. У зв’язку з
цим відносини між людьми у своїй основі стають відносинами
товаровиробників, приватних власників, тобто речовими відносинами. Виникає
зовсім новий тип соціальних відносин, у яких головною формою соціальних
зв’язків виступає мінова вартість і капітал. Це відносини речової залежності
людей при їхній особистій незалежності.
Розвиток особистості і її відносини із суспільством у цей період являють
собою суперечливий процес. З одного боку, індустріалізація суспільства сприяє

8
подоланню містечкової замкнутості, людина звільняється від станових зв’язків і
перед нею відкриваються небачені раніше можливості спілкування і
саморозвитку. З другого боку, усі ці можливості визнає приватна власність, що
робить людей нерівними, різні форми відчуження особистостей від суспільства і
один від одного.
Перехід розвинених країн у стадію постіндустріального суспільства
створив умови для формування ще одного типу відносин між особистістю і
суспільством. Це – відносини вільної особистості.
Характерними рисами постіндустріального суспільства є те, що в ньому
визначальними стають знання й інформація, класовий розподіл поступається
місцем професійній диференціації, сфера послуг поступово починає переважати
над сферою виробництва. Розвиваючи могутні продуктивні сили і всесвітні
суспільні зв'язки, ця епоха формує матеріальні і духовні передумови для
використання всіх надбань культури, набутих людством упродовж усієї історії, в
інтересах розвитку особистості. Таке відкрите, вільне суспільство вперше в
історії створює умови для появи справді вільної особистості, яка має право і,
головне, економічні і правові можливості вільно вибирати відповідно до своїх
здібностей і покликання професію, місце і спосіб життя.
Отже, особистість може бути вільною тільки у вільному суспільстві.
Тільки високоорганізоване суспільство створює умови для формування
активної, всебічно розвиненої, самостійної особистості, і саме ці якості робить
мірою оцінки людських чеснот. Прикладом такого суспільства є правове
суспільство, де кожна людина являє собою самоціль і вищу цінність. Саме в
такому суспільстві переборюється відчуження людини від власності і влади,
повною мірою реалізуються принципи демократизації і гуманізму у взаєминах
між його суб'єктами, забезпечується чіткий баланс між волею і відповідальністю
особистості.

IV. Повідомлення домашнього завдання (2–3 хв.)

9
 Вивчіть текст лекції;
 В якості самостійної роботи пропонується написати реферат: «Основні
підходи до проблеми співвідношення біологічного і соціального в
особистості» за методами психологічних досліджень і виступати з усним
доповідями;
 Для перевірки засвоєння теми є питання до кожної лекції та тести.

Запитання для самоконтролю

1. Наведіть приклади сучасних «наукових» ідей, в основі яких лежить

біологізаторського підходу до розуміння сутності особистості?
2. У чому відмінність філософського і психологічного підходів до визначення
поняття особистість?
3. Як категорія «особистість» пов'язана з іншими психологічними категоріями
(психічні явища, свідомість, діяльність, розвиток психіки)?
4. Доведіть, що організм людини є результатом впливу, і біологічного, і
соціального факторів.
5. Яку роль у розвитку особистості відіграють індивідуальна властивості, образ
життя людини і спільна діяльність?

Склала 
Стажист-методист кафедри
Студентка 5-го курсу           /___________________ /  ___Галабурда
М.Ю._ / 
                                                 (підпис)                     (Ініціали,
прізвище)  

„_26_” __липня__ 2021 року

10
 ПЛАНУ-КОНСПЕКТ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Дисципліна: «Психологія особистості»

Курс: ІV , група: ПС-41
Дата : 27. 08. 2021
Час проведення: 9 15 - 1030
Місце проведення: навчально- науковий інститут психології і соціального
захисту, ауд. 31
Тема: «Проблема особистості в психології»
Мета семінарського заняття:
 закріпити знання студентів про особистість;
 повторити вітчизняні та зарубіжні теорії особистості;
 структурувати знання про схеми й аналіз особливостей особистості,
як явища.
Мета розвиваюча:
 поглибити широту знань про сукупність підходів прикладних
психологічних наук, які орієнтовані на цілеспрямовану зміну особистісних
структур, що визначають поведінку людини і забезпечують контроль за
нею.
 розширити систему поглядів на форми та засоби забезпечення
гармонізації психічного життя особистості.
Мета виховна:
 виховати прагнення до саморозвитку студентів шляхом представлення
структури особистості в психології як частину структури психічного
життя, спрямованого на його гармоніацію за допомогою психологічних
технологій та технік;
 впливати на культурний розвиток та моральні принципи студентів
посередництвом звернення їхньої уваги форми та засоби забезпечення
гармонізації психічного життя особистості.

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Тема: «Проблема особистості в психології»

11
 ПЛАН

1. Теоретичний блок: Обговорення теоретичних питань:

 Проблема визначення поняття «особистість»
 Індивід, особистість, індивідуальність
 Парадигми і теорії розуміння особистості
 Характеристика понять «розвиток» і «формування» особистості.
 Основні теорії розвитку особистості в дитинстві.
 Розвиток і формування самосвідомості.
2. Практичний блок:
 Опрацюйте наукову літературу та дайте визначення поняттям:
особистісна незалежність, персональна свобода, соціальні чинники, мотиви
діяльності, органічні потреби, комплекси, базові риси особистості, життєва
сталість, самоактуалізація, сенс життя, мотиваційна сфера, внутрішні
протиріччя, зовнішні стимули, самосвідомість, самооцінка, світогляд,
соціальна активність, егоцентризм мислення, кризовий період, гіперопіка.
 Детально ознайомтесь з теоріями та парадигмами розуміння та
розвитку особистості, зосередивши увагу на таких аспектах:
Як розуміють особистість у психоаналізі?; Що становить собою
особистість у біхевіоризмі?; Як розуміють особистість у трансперсональній
психології?; Які погляди на особистість у когнітивній психології?; Що
являє собою особистість у гуманістичній психології?; У чому відмінність;
поглядів на особистість З. Фройда і К. Юнга?; Яка структура особистості
згідно поглядів Р. Ассаджіолі?; Яку структуру особистості пропонує А.
Адлер?; Що становить основу суті особистості згідно Карен Хорні?; У
чому виявляється єдність і відмінність поглядів неофройдистів на
особистість?; Розкрийте сутність епігенетичної теорії розвитку особистості
Е. Еріксона?; Які погляди на особистість та її психіку С. Гроффа?
Розкрийте їх.; Розкрийте сутність жіночих теорій особистості.; Які
особливості факторних теорій особистості?; Яка відмінність між теоріями
особистості В. Райха і Дж. Келлі?; Яка сутність міжособистісної теорії Г.С.
Саллівана?; У чому полягає соціально-когнітивна теорія А. Бандури?;
Охарактеризуйте психологічну теорію поля К. Левіна.; Як розглядають
особистість у французькій соціологічній школі?; Яка концепція
особистості у логотерапії В. Франкла?; Яке розуміння особистості в
«описовій психології» В. Дільтея та Е.Шпрангера?; Як розкриває
особистість В. Джемс?; Як розглядає особистість Г. Том?; Яка відмінність
12
 між теоріями Д. Роттера і Р. Мея?; Як розглядається особистість у
психології Сходу?; Які особливості у поглядах на особистість в ісламі та
буддизмі?; Яка типологія особистості О.Ф. Лазурського?; Які погляди на
особистість мали місце в радянській психології?; Як розглядають
особистість С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв і Б.Г. Ананьєв?; Якою є
концепція особистості Г.С. Костюка?; Якими є основні положення теорії
психічної контрольності Я.І. Цурковського?; Що розуміють під поняттям
«людина»?
 Підготуйте доповідь та презентацію для виступу на семінарі.
Ключові поняття: Індивід, особистість, індивідуальність, структура
особистості.
Рекомендована література:
1. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. М., 1991.
2. Асмолов А.Г. Психология личности. М.: Просвещение, 1990.
3. Барсова А. Формула личности, или Как свои недостатки превратить в
достоинства. М.:АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2004.
4. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. М., 1986.
5. Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник Для студ. психол. і педагог.
спеціальностей. Львів: В-во „Край”, 2005.
6. Варій М.Й. Загальна психологія: Підручник Для студ. психол. і педагог.
спеціальностей. К.: „Центр учбової літератури”, 2007.
7. Гройсман А. Психология. Личность. Творчество. М., 1993.
8. Князев Я. Ключ к самосозиданию. М., 1990.
9. Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2т.]; Т.1: Теоретико-
методологічні проблеми генетичної психології. К.: Форум, 2002.
10. Мартынюк Е.И. Рефлексия как способ саморегуляции и оптимизации
деятельности. Деятельность: философский и психологический аспекты.
Симферополь, 1988. – С. 28–30.
11. Маслоу А. Самоактуализация личности и образования: пер. с анл. Киев,
Донецк: Ин-т психологии АПН Украины, 1994.
12. Митина Л.М. Психология развития конкурентоспособной личности. – М.:
Московский психолого-социальный институт. Воронеж: Издательство НПО
«МОДЭК», 2002.
13. Петровский В.А. Личность в психологии: парадигма субъективности. –
Ростов-н/Д.: Феникс,1996.
14. Потемкина О.Ф., Потемкина Е.В. Формула счастья, или как не превратить
любовь в мучение. М.: АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2004.

13
 15. Столин В.В. Самосознание личности. М.: Изд-во МГУ, 1983.
16. Фрейдмен Д., Фрейгер Р. Личность и личностный рост. М., 1992.
17. Фрейджер Р., Фейдимен Д. Личность. Теории, упражнения, эксперименты.
Пер. с англ. СПб.: Прайм-ЕВ-РОЗНАК, 2004.
18. Шевандрин Н.Н. Психодиагностика, корекция и развитие личности: Учеб.
для студ. высш. учеб. завед. 2-е изд. М.: Гуманитарный изд. центр ВЛАДОС,
2002.

ХІД ЗАНЯТТЯ

І. Організаційний момент (2–3 хв.)

4. Привітання викладача зі студентами.
5. Виявлення відсутніх і заповнення журналу відвідування занять.
6. Перевірка ступеня підготовленості групи до заняття.
ІІ. Мотивація та стимулювання навчальної діяльності студентів (до 5-ти
хв.)
5. Повідомлення теми, мети та практичного заняття.
6. Актуалізація опорних знань.
7. Мотивація вивчення теми (з‘ясування значущості теми та її професійну
спрямованість).
8. Повідомлення плану заняття.
ІІІ. Доповіді студентів з теоретичного та практичного блоків семінарського
заняття (45хв.)
(відповідно до плану практичного заняття)
IV. Виконання практичного завдання ( 15 хв.)
На думку К. Роджерса, основною перешкодою для розвитку адекватного
сприйняття і реалістичного усвідомлення власного «Я» виступає деяка «умова
цінності». Як тільки дитина починає себе усвідомлювати, відзначає К. Роджерс,
у неї розвивається потреба в любові і позитивній увазі. Любов настільки
важлива для малюка, що він починає керуватися в своїй поведінці не стільки

14
тим, що підтримує і посилює його організм, скільки можливістю отримати
материнську любов. Дитина починає діяти так, щоб отримати любов і схвалення
незалежно від того, чи це добре для неї самої. Діти можуть діяти проти своїх
власних інтересів, а в результаті у них формується уявлення про себе, як про
осіб, що створені для того, щоб задовольнити або утихомирити інших. По суті,
тут має місце знецінення особистості, явище, що отримало назву в концепції К.
Роджерса «умова цінності».

Питання до завдання:
 Як ви розумієте ці слова К. Роджерса?
 Що вони означають для Вас?
 Як може змінитися позиція вихователя, якщо він буде керуватись цим
положенням феноменологічної теорії К. Роджерса?
Запитання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте головні життєві процеси особистості.

2. Які життєві процеси підвищують саногенний потенціал особистості?
3. Які життєві процеси знижують саногенний потенціал особистості?
4. Розкрийте взаємозв’язок основних процесів людського буття.
5. Які основні аспекти буття особистості? Охарактеризуйте їх.
6. Яка сутність внутрішніх і зовнішніх просторів особистості?
7. У чому виявляється багатогранність людського життя?
8. Яка роль особистого життя людини в її земному житті?
9. У чому виявляються гармонія та інтегрованість особистості?
10.Що становить собою гармонія у суб’єктивному аспекті?
11.Яким чином гармонія впливає на психічну стійкість особистості?
12.У чому виявляється дисгармонія особистості?
13.Яким чином особистість робить вибір свого життєвого шляху?
14.До чого призводить помилковість вибраного життєвого шляху?
15.Які етапи усвідомлення дорослою людиною «свого» життєвого шляху?
16.Яким чином відбувається корекція особистістю свого життєвого шляху?
15
Склала 
Стажист-методист кафедри
Студентка 5-го курсу           /___________________ /  ___Галабурда М.Ю._ / 
                                                 (підпис)                     (Ініціали, прізвище)  
„_27_” __липня__ 2021 року

ПЛАНУ-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЬ

Дисципліна: «Психологія особистості»

Курс: ІV , група: ПС-41
Дата : 28. 08. 2021
Час проведення: 9 15 - 1030
Місце проведення: навчально- науковий інститут психології і соціального
захисту, ауд. 31
Тема: «Дослідження та оцінка в психології особистості»
Мета лекційного заняття:
 Розкрити дослідницькі стратегії в вивченні особистості;
 Розглянути детально метод вивчення клінічних випадків;
 Ознайомитись з бібліографічним методом вивчення особистості.
Мета розвиваюча:
 поглибити широту знань про сукупність підходів прикладних
психологічних наук, які орієнтовані на цілеспрямовану зміну особистісних
структур, що визначають поведінку людини і забезпечують контроль за
нею.
 розширити систему поглядів на форми та засоби забезпечення
гармонізації психічного життя особистості.
Мета виховна:
 виховати прагнення до саморозвитку студентів шляхом представлення
структури особистості в психології як частину структури психічного
життя, спрямованого на його гармоніацію за допомогою психологічних
технологій та технік;
 впливати на культурний розвиток та моральні принципи студентів
посередництвом звернення їхньої уваги форми та засоби забезпечення
гармонізації психічного життя особистості.
Навчально-методичне забезпечення лекційного заняття;
Технічні засоби навчання: комп‘ютери
16
 ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЗАНЯТТЯ
Тема: «Дослідження та оцінка в психології особистості»

ПЛАН

1. Біографічний метод дослідження людини як особистості і суб'єкта діяльності

2. Патопсихологічний метод у вивченні особистості

Ключові поняття: Дослідження особистості, кореляційні методи

дослідження, експериментальні методи.

Рекомендована література:
1. Аверин В. А. Психология личности: Учебное пособие. СПб.: Изд-во
Михайлова А., 1999. 89 с.
2. Бодалев А. А. Психология о личности. М.: Изд-во МГУ, 1988. 188 с.
3. Бодалев А. А. Личность и общение: Избр. М.: Педагогика, 1983. 282 с.
4. Абрамова Г. С. Возрастная психология. Учебное пособие для студентов
вузов. – М.: Академия, 1999. 672 с.
5. Зейгарник Б. В. Теории личности в зарубежной психологии. М.: Изд-во
МГУ, 1982. 128 с.
6. Ильин Е. П. Психология индивидуальных различий. СПб.: Питер, 2004.701
с.
7. Исследование личности в клинике и екстремальних Л.: Изд-во ЛГУ, 1969.
302с.
8. Оллпорт Г. Личность в психологии. М.: КСП+; СПб.: Ювента, 1998. 345 с.
9. Особистість у загально-психологічній теорії діяльності О. Леонтьєва.
Психолог № 8, 2003 р. С. 10–31.
10. Реана А. А. Психология личности в трудах зарубежных психологов. СПб.:
Питер, 2000. 320 с.

ХІД ЗАНЯТТЯ

І. Організаційний момент (2–3 хв.)

7. Привітання викладача зі студентами.
8. Виявлення відсутніх і заповнення журналу відвідування занять.
9. Перевірка ступеня підготовленості групи до заняття.

17
ІІ. Мотивація та стимулювання навчальної діяльності студентів (до 5-ти
хв.)
9. Повідомлення теми, мети та практичного заняття.
10. Актуалізація опорних знань.
11. Мотивація вивчення теми (з‘ясування значущості теми та її професійну
спрямованість).
12. Повідомлення плану заняття.

ІІІ. Викладення теоретичної бази (1год. 10 хв.)

(відповідно до плану практичного заняття)

1. Біографічний метод дослідження людини як особистості і суб'єкта

діяльності

Біографічний метод являє собою метод синтетичного опису людини як

особистості і суб'єкта діяльності.
Біографічний метод - історичний і одночасно генетичний, так як дозволяє
простежити динаміку життєвого шляху. Недоліки цього методу - описовості і
схильність минулого помилок пам'яті - можуть бути скориговані більш
об'єктивними даними комплексного дослідження особистості. Предметом
біографічного методу є життєвий шлях - історія особистості і суб'єкта
діяльності. джерелами біографічної інформації Виступає сам досліджуваний
людина і події навколишнього його середовища.
Біографічний метод у психології пройшов чималий шлях розвитку. Перші
узагальнюючі описи цього методу з’явилися у 20-х  рр. ХХ століття у роботах
російського психолога Н.А.  Рибникова. У  дослідженнях австрійських
психологів, які очолив Ш.  Бюлер, у 20–30-х  рр. біографічний метод відігравав
провідну роль, у 40-х  рр. Г.  Оллпорт узагальнив досвід психологічної біографії.
До середини ХХ століття зрідка з’являлися наукові публікації, що
висвітлювали суть, достоїнства та недоліки біографічного методу. З  метою
з’ясування загальних закономірностей життєвого шляху дослідники
використовували методи кількісної обробки біографічного матеріалу, графічні
18
способи відображення феноменів життєвого шляху. За кордоном біографічний
метод використовували засновники відомих напрямів психології: психоаналізу 
— З. Фрейд, персоналізму — В. Штерн, «розуміючої» психології  — В.  Дільтей,
гуманістичної психології — А. Маслоу. У 1965  р. під керівництвом Б.Г. 
Ананьєва у комплексних дослідженнях біографічний метод був використаний як
засіб вивчення індивідуальності конкретних людей (студентів) у їх розвитку, що
відповідало загальній генетичній та психодіагностичній спрямованості
комплексних досліджень. Згідно з його задумом, біографічний матеріал
біографічного експерименту зіставлявся з даними, отриманими іншими
методами. Таким чином, у комплексному дослідженні біографічний метод існує
у монографічному варіанті. Однак, крім вивчення «випадків», є статистичні
варіанти, у яких аналізуються масові дані про життєві шляхи групи
досліджуваних людей. Диференційно-психологічна і психодіагностична сфера
докладання біографічного методу не єдина. На думку
Б.Г. Ананьєва, в онтопсихології біографічний метод стає психологічним
дослідженням соціального буття особистості. Біографічний метод дозволяє у
загальному плані розглянути історію людини як частки епохи, загальні закони
розгортки життєвого шляху в історичному часі, залежність фаз «кульмінації» і
«фінішу» життя від «старту», вікову динаміку творчості у зв’язку з професією і
епохою, відображення біографії у суб’єктивному світі людини,
«продуктивність» життєвого шляху (Б.Г. Ананьєв). Б.Г. Ананьєв у відомій
фундаментальній праці «Людина як предмет пізнання» помістив біографічний
метод серед емпіричних в одному ряді із загальновизнаними, такими як
експериментальні, обсерваційні тощо. З точки зору дослідника, суть
біографічного методу полягає у його специфічному предметі — життєвому
шляху особистості. «Біографічний метод — збирання та аналіз даних про
життєвий шлях людини як особистості і суб’єкта діяльності (аналіз людської
документації, свідчень сучасників, продуктів діяльності самої людини тощо)».
Пов’язуючи біографічний метод із здійсненням одного з двох
генетичних підходів до розвитку людини, що відповідають двом основним його

19
формам: перша форма  — онтогенез, еволюція індивіда  — психофізіологічного
організму, друга  — життєвий шлях  — історія особистості у суспільстві,
Б.Г. Ананьєв наголошував на існуванні поряд з онтогенетикою, спрямованою на
онтогенез індивіда, генетичної персоналістики. На думку вченого, генетична
персоналістика — «теорія і метод біографічного дослідження життєвого шляху
людини, основних подій, конфліктів, продуктів і цінностей, що розгортаються
протягом життя людини в даних суспільно-історичних умовах».
Генетична персоналістика, біографіка, якщо можна так назвати, за
аналогією з онтогенетикою базується на матеріалістичному розумінні
особистості як сучасниці епохи і однолітки покоління, особистості як об’єкта і
суб’єкта суспільних відносин та історичного процесу, суб’єкта і об’єкта
спілкування, суб’єкта суспільної поведінки  — носія моральної свідомості.
Особистість — історичний феномен, «тому, — зазначає Б.Г.  Ананьєв,  —
вивчення особистості неминуче стає історичним дослідженням не тільки
процесу її виховання та становлення в певних соціальних умовах, й епохи,
країни, суспільного ладу, сучасників, соратників, співробітників або, навпаки,
противників — у загальному, співучасників справ, часу і подій , в яких була
залучена особистість. Біографічне дослідження особистості, її життєвого шляху
та є своєрідним історичним дослідженням в будь-якій області знання —
мистецтвознавстві, історії науки і техніки, психології і т.ін.».
Вбачаючи залежність успіху у використанні біографічного методу у
психології від його подальшого розвитку, Б.Г. Ананьєв вказав шляхи його
вдосконалення у понятійному та операціональному аспектах. Так, феномен
життєвого шляху вчений пропонував відобразити у таких поняттях, як події,
обставини, соціальне середовище, власне середовище розвитку, тобто створене
самим суб’єктом життя, індивідуальний спосіб життя і т. ін. Центральне поняття
у цьому ряду, мабуть, — подія, точніше кажучи, значуща подія. Це факт, який
суттєво змінює середовище і соціальну ситуацію розвитку, спосіб життя,
структуру особистості, який стає водорозділом фаз життя. Дослідник намітив
контури операціональної сторони біографічного методу — джерелознавчий

20
аналіз, біографічна анкета, інтерв’ю, контент-аналіз, аналіз особистісних
документів та інші методи. З точки зору сучасних психологів, завдяки науковим
працям Б.Г.  Ананьєва, біографічний метод нині переживає друге народження.
Сучасна біографічна психодіагностика, яка доповнює лабораторно-
експериментальну, заснована на реконструкції цілісного індивідуального
способу життя, на виявленні стійких способів взаємодії людини з обставинами
макро- і мікросередовища, на виявленні комплексу фактів  — життєвих
показників особистісних властивостей. На думку дослідників, біографічний
метод оперує даними про об’єктивні події та суб’єктивні переживання
особистості у різних життєвих обставинах, на основі чого дозволяє робити
висновки про характер, самосвідомість, життєву спрямованість, талант і
життєвий досвід особистості. Усі ці структури належать до особистісно-
біографічних і не можуть бути зрозумілі у відриві від реального життєвого
шляху людини, а отже, без біографічного методу. Звертає на себе увагу
різноманітність конкретних форм і цілей застосування біографічного методу:
кількісна обробка опублікованих біографій видатних людей з метою типології
особистостей; біографічний опитувальник, адресований сучасним вченим,
творчим особисто стям з метою з’ясування загальних для них факторів
розвитку; контент-аналіз літературних творів у зіставленні з біографією їх
авторів; статистична обробка особистих листів однієї людини, яка виявляла
структуру особистості; психологічний опис вікових фаз на основі щоденників і
автобіографічних записів. На сучасному етапі розвитку психологічного знання
біографічний метод у своєму найбільш повному варіанті знаходить застосування
у диференціальній психології, психодіагностиці, психології творчості. Поряд із
вивченням біографічних даних про конкретну людину значне місце відводиться
автобіографії — життєвої історії з описом значущих в особистісному сенсі
подій. Життєві історії залучаються як ілюстрації у характерології, наративній
психології, психології особистості, психології розвитку та інших галузях
психології. З  точки зору представників системного підходу, біографічні описи
сприяють постановці нових проблем, наводять на гіпотези, сприяють

21
змістовному тлумаченню отриманих даних, розвивають розуміння цілісної
особистості. У попередніх дослідженнях згідно з авторською психофрактальною
концепцією формування творчої особистості нами було доведено, що процес
взаємодії творчої особистості з навколишнім «часо-простором» відбувається за
фрамою S.
Біографічний метод включає наступні розділи:
1. Дані життєвого шляху.
2. Сходи соціалізації (ясла, дитячий сад, школа, ЗВО і т.д.).
3. Середовище розвитку (місця проживання, навчальні заклади тощо).
4. Інтереси та улюблені заняття в різні періоди життя.
5. Стан здоров'я (в тому числі перенесені захворювання).
Обробка результатів анкетування передбачає складання хронологічної таблиці
особистісного розвитку, куди в хронологічному порядку виписуються з усіх
питань завдання дати, згадані випробуваним, події, пов'язані з цим датам, і
переживання, супроводжуючі їх. Далі відповіді обробляються методом контент-
аналізу. Інтерпретація результатів передбачає аналіз:
1. Соціальної ситуації розвитку особистості;
2. Основний фону емоційних переживань в різні періоди
розвитку;
3. ціннісних орієнтацій, спрямованості, інтересів, тенденцій,
середовища спілкування, соціальної активності особистості;
4. основних конфліктів і Рушійною сил розвитку особистості.

2. Патопсихологічний метод у вивченні особистості

Найважливішим розділів дослідження психології особистості - виявлення

шляхів і механізмів її розвитку, формування мотивів, спрямованості, регуляції і
опосередкування своєї поведінки. Різні вчені по-різному підходять до рішенням
ЦИХ проблем, проте радянські психологи погоджуються з тим, що особистість
формується при життєво. Проте це ясне в
22
методологічному відношенні положення потрібно підтвердити фактами. Крім
того, при аналізі цієї проблеми, навіть з визнанням при життєво розвитку
особистості, її особливостей, часто висувається положення в тому, що існує
якийсь набір заданих особливостей особистості, інваріантів, які дозволяють
ділити людей на види, типи. Виявилося прагнення побудувати якусь
«класифікацію» людей, показати, що в їхніх вчинках, діяннях вирішальним є
саме ці заданий особливості: одні автори ділять людей на інтровертів і
екстравертів; інші - на більш-менш акцентованих, треті - на більш і менш
тривожних.
Безперечно, кожна людина індивідуальна. Але саме тому, що людина
володіє індивідуальністю і живе в різних умовах життя, «Класифікація» ділить
людей на підставі деяких властивостей, які нібито генетично зумовлені. У
виявленні величини, сили ЦИХ властивостей, їх кореляції багато вчених бачать
шлях до вивчення особистості. Більше того, на підставі цього поділу
Намагаються вирішити такі життєво важливі питання, як профорієнтація,
придатність до творчої роботи, навіть передбачати антисоціальна
поведінка. Коли ж мова йде про медичної робота, то цей набір заданих
властивостей особистості Намагаються зв'язку з хворобою мозку. Як
улюбленого зразка наводять дані про так зване «епілептичної особистості», яка
нібито конституційно визначено. Тому хотілося б взяти саме цю модель для
докази неспроможності подібних положень.
У психіатрії використовується Крилатий вислів Крепелину (Kraepelin) і
Замта (Samt), що епілептиком - людина «з Біблією в руках і каменем за
пазухою», т. е. ханжа. Інша його риса - надзвичайна педантичність
поведінки. Хворий говорить Елейн: він поїв сьогодні Не хлібом, а «хлібець», він
попив НЕ молока, а «молочка». При описі зовнішності людини він говорить чи
не в руках, а в «ручках», «очі». З іншого боку, якщо хто-небудь з його близьких
при збиранні перенесла на його столі олівець, скажімо, з лівої частини столу на
праву, хворий може вдарити, побити прибирати дружину або дочку.

23
 І все ж ці зміни особистості НЕ задані ні самою хворобою, ні
конституційне обумовленістю. Дослідження життя ряду хворих епілепсію,
проведені Т. С. Кабаченко, проливають певне світло на механізми ЦИХ
спотворень. Так, виявилося, що перший напад у цих хворих стався в період
навчання в школі, в присутності дітей; треба врахувати, що епілептичних
припадок часто супроводжується мимовільним сечовипусканням. Звичайно, діти
були Не тільки перелякані, але і дражнили дитини, давали йому образливі
прізвиська, а не хотіли з ним грати. хворі діти ображалися, їм хотілося
спілкування з однолітками і вони прибігали до невинних Виверт типу: «Візьми
мене грати в футбол, а я тебе принесу марки». Так формувався спосіб
пристосування, що починався з невинної виверти і які купували згодом стійкий
характер: не виліковна і погано ліковано епілептична хвороба призводить до
інертності нервових і психічних процесів, в результаті чого способи поведінки
закріплюються.
Таким чином, виникають в епілептиком риси НЕ задані
заздалегідь. Хвороба з'явилася лише умовою їх появи . Через інертість вся увага
хворого на епілепсію концентрується на тому, що він виконує зараз. Вироблення
кожної операції отримує самостійний сенс. Так, якщо в «піктограмі» треба
запам'ятати вираз «Веселе свято», то хворий на епілепсію не просто малює
конкретну картинку, а детально вимальовує всі деталі: їжу, тарілки, пляшки,
сидячих людей. У підсумки він концентрує свою увагу не на «Веселому святі »,
а на описі картинки:« Люди сидять, застілля, чи що ». подібна інертність
виявилася і в дослідах Карстен (Karsten) на пересичення. Якщо друга інструкція
«Я хотіла перевірити ваше терпіння» змінює поведінку здорового
випробуваного - при цьому варіацій стає менше, - то в хворого на епілепсію
друга інструкція нічого НЕ змінює.
Приведеними прикладами ми хотіли показати, що зміни особистості (В
даному випадку мова йшла про святенництво, педантичності хворого на
епілепсію) НЕ є ні природженими, ні витікаючими безпосередньо з самого

24
хворобливого процесу. Особливості особистості формуються у здорової і у
хворої людини по одним і тим же закономірностям, але умови як соціальні, так і
біологічні змінилися. 
Реалізується тезу С. Л. Рубінштейна в тому, що зовнішні причини діють
через внутрішні умови. Саме тому, що патопсихологічні дослідження
спрямовані на вивчення НЕ будь небудь однієї риси, однієї ознаки, один
інваріант, а на вивчення всього людини в його вчинках, поведінці, спілкуванні,
вони можуть служить конкретним доказом правильності цього положення. Чи
не в класифікацію людей і виділення типів Повинні бути орієнтовані
дослідження розвитку особистості (Хворий або здорової), а на умови, які
призвели до того чи іншої структурі його діяльності. Про це свідчать і дані В. В.
Ніколаєвої з практики соматичної клініки в тому, що нерідко лише в момент
важкого захворювання виявляється в повній мірі, яка за змістом діяльність була
провідною для людини, який з мотивів був сенсо утворювальним.
Інші проблеми - будови та ієрархії мотивів, перехід ситуаційно виникає
мотивів в стійкі особистісні утворення, перехід соціального мотиву у потяг -
дуже важливі. Хвороби мозку викликають різні види порушень особистості -
зміна ієрархії мотивів, їх змістотворних функції, породження патологічних
потреб і мотивів і ін. Вивчення ЦИХ порушень важливо Не тільки в корекційної
плані, але і в теоретичному, так як тут розкриваються механізми породження
нових потреб, мотивів, ціннісних орієнтацій людини. У цьому відношенні
показовим є аналіз наркотичної потреби потреби, зокрема алкогольної,
проведений Б. С. Братусем. Зрозуміло, що потреба в алкоголі не входить до
числа природних. Людина починає пити з чисто ситуаційних мотивів ( «хотілося
здаватися дорослим »,« алкоголь підвищує активність »,« стаєш хоробрим »).

IV. Повідомлення домашнього завдання (2–3 хв.)

 Вивчіть текст лекції;
 В якості самостійної роботи пропонується написати реферат і виступати з
усним доповідями;
 Для перевірки засвоєння теми є питання до кожної лекції та тести.

25
 Запитання для самоконтролю

1. Які переваги емпіричного підходу до вивчення особистості у порівнянні з

підходом з позицій здорового глузду та інтуїції?
2. Проаналізуйте деякі обставини, в яких експериментатор волів би
використовувати кореляційний метод для вивчення проблем особистості?
3. Опишіть метод вивчення клінічних випадків як дослідницьку стратегію в
персонології.

Склала 
Стажист-методист кафедри
Студентка 5-го курсу           /___________________ /  ___Галабурда М.Ю._ / 
                                                 (підпис)                     (Ініціали, прізвище)  
„_28_” __липня__ 2021 року

26