У широкому сенсі термін " теорія перекладу " - це будь-які концепції , положення і

спостереження, що стосуються перекладацької практики , способів і умов її здійснення ,

різних факторів, що на неї прямий або непрямий вплив .

Наука про переклад вивчаєпроцес перекладу. Під процесом

перекладу звичайно розуміють міжмовні перетворення, трансформацію
тексту на одній мові в текст іншою мовою. Такі перетворення обов’язково
обмежені рамками двох конкретних мов. Тим самим завдання науки про
переклад зводяться до порівняльного вивчення двох мовних систем.
Предметом лінгвістичної теорії перекладу є порівняльне вивчення мовних
засобів різних мов і їхнього використання в процесі перекладу. В основі
порівняння різних мов лежить безпосередній і нерозривний зв'язок між
мовою і мисленням. Перекладач може порівнювати слова і фрази різних
мов, тому що може порівнювати думки та поняття, які ними виражаються.

Теорія перекладу ставить перед собою такі основні завдання:

 розкрити і описати загальнолінгвістичні основи перекладу , тобто вказати,

які особливості мовних систем і закономірності функціонування мов лежать
в основі процесу перекладу , роблять цей процес можливим і визначають
його характер і межі;
 визначити переклад як об'єкт лінгвістичного дослідження , вказати його
відмінність від інших видів мовного посередництва ;
 розробити основи класифікації видів перекладацької діяльності ;
 розкрити сутність перекладацької еквівалентності як основи комунікативної
рівноцінності текстів оригіналу та перекладу;
 розробити загальні принципи та особливості побудови приватних і
спеціальних теорій перекладу для різних комбінацій мов;
 розробити загальні принципи наукового опису процесу перекладу як дій
перекладача з перетворення тексту оригіналу в текст перекладу;
 розкрити вплив на процес перекладу прагматичних і соціолінгвістичних
факторів;
 визначити поняття "норми перекладу" і розробити принципи оцінки якості
перекладу.

Будучи лінгвістичної дисципліною , лінгвістична теорія перекладу широко використовує

дані і методи дослідження інших розділів мовознавства : граматики , лексикології ,
семасіології , стилістики , соціолінгвістики , психолінгвістики та ін для загальної теорії
перекладу особливу важливість представляє поширення на її об'єкт загальномовних
постулатів про мову як знарядді спілкування , про мову як систему і як сукупності мовних
реалізацій, про двоплановости одиниць мови , про ставлення мови до логічних категоріях і
явищ реального світу

Завданнями загальної теорії перекладу є: ✓ розкриття базових понять загальної теорії перекладу;
✓ висвітлення основних проблем загальної теорії перекладу; ✓ визначення процесу перекладу та
його закономірностей; ✓ аналіз сутності міжмовних перекладацьких відповідників різних рівнів
шляхом узагальнення та систематизації спостережень над конкретними текстами оригіналу та
перекладу; ✓ опис стратегій, тактик та технологій перекладу; ✓ розгляд історії перекладацької
теорії та практики; ✓ визначення ролі перекладів у розвитку вітчизняної культури; ✓ формування
умінь і навичок перекладацької діяльності тощо. Об’єктом загальної теорії перекладу є перекладні
тексти та їхні оригінали, порівняння яких між собою надає дослідникам об’єктивні дані для
розвитку теорії перекладу1 . Предметом вивчення загальної теорії перекладу – процес перекладу
як подвійний інтерпретаційно-породжувальний дискурс. ЗТП вивчає універсальні закономірності
процесу перекладу загалом та залежно від жанру перекладних текстів, визначає теоретичні засади
міжмовних, стилістичних, функціональних й інших відповідників, специфіку усного та письмового
перекладу тощо. О. В. Федоров визначав загальну теорію перекладу як “систему узагальнення,
застосовувану до перекладу різних видів матеріалу з різних мов на різні мови”

2. Загальна теорія перекладу –розділ лінгвістичної теорії перекладу, що

вивчає найбільш загальні лінгвістичні закономірності перекладу
незалежно від особливостей конкретної пари мов, способа перекладу та
конкретних особливостей акту перекладу. Положення загальної теорії
перекладу стосуються всіх перекладів в принципі. Вона надає теоретичне
обгрунтування і визначає основні поняття часткових і спеціальних теорій
перекладу.

Можна сказати, що загальна теорія перекладу

займається перекладацькими універсаліями, тобто явищами і
категоріями, які властиві всім видам перекладу.

Часткові теорії перекладу –вивчають лінгвістичні аспекти перекладу в

рамках двох конкретних мов.

Спеціальні теорії перекладу– розкривають особливості процесу

перекладу текстів різних типів і жанрів, а також вплив на характер цього
процесу мовленнєвих форм і умов виконання перекладу. Спеціальні
теорії перекладу:
 - займаються класифікацією перекладу залежно від типів текстів, що
перекладаються, і специфічних вимог, що висуваються до перекладів
кожного типу;

- вивчають особливості, своєрідність і закономірності, що обумовлені

жанром твору, що перекладається (переклад технічний, науковий,
художній і т.д.);

- досліджують специфіку різноманітних видів перекладацької діяльності

(усний переклад, синхронний, писмовий та ін.).

До спеціальних теорій перекладу можна віднести:

• теорію усного перекладу

• теорію письмового перекладу

• теорію синхронного перекладу

• теорію послідовного перекладу

• теорію художнього перекладу

• теорію науково-технічного перекладу

• теорію військового перекладу

• теорію перекладу поезії тощо.

Часткові і спеціальні теорії перекладу конкретизують положення загальної

теорії стосовно окремих типів і видів перекладу.

Деякі дослідники виокремлюють в теорії перекладу ще такі розділи:

3. В. Н. Комісарів виділяє п'ять видів нормативних вимог,з яких і складається
поняття норми перекладу:1) норми еквівалентності перекладу; 2) жанрово-стилістична
норма перекладу; 3) норми перекладацької мови; 4) прагматична норма перекладу; 5)
конвенціональна норма перекладу. 1) Еквівалентність змісту оригіналу і перекладу
виступає в якості основи їх комунікативної рівноцінності. Саме комунікативна рівноцінність
робить створений перекладачем текст перекладом. Норма еквівалентності перекладу не є
незмінним параметром. Вона означає необхідність можливо більшої спільності змісту
оригіналу і перекладу, але лише в межах, сумісних з іншими нормативними вимогами,
забезпечують адекватність перекладу. Порушення норми еквівалентності може бути
абсолютним, коли переклад визнається нееквівалентним, а отже, незадовільним, що не
передає зміст оригіналу хоча б на найнижчому рівні. Порушення еквівалентності може
бути відносним, якщо встановлено, що нормативні вимоги могли бути виконані і на більш
високому рівні, ніж той, який був реально досягнутий. 2) Жанрово-стилістичну норму
перекладу можна визначити як вимога відповідності перекладу основної функції і
стилістичним особливостям типу тексту, до якого належить переклад. 3) Текст перекладу -
це р е ч е в про е твір на мові перекладу, і для нього обов'язкові правила норми цієї мови.
Ці правила варіюються як в різних функціональних стилях, так і в залежності від різновиду
загальнолітературної мови. 4) Прагматичну норму перекладу можна визначити як вимога
забезпечення прагматичної рівноцінності перекладу оригіналу. Вирішуючи таку задачу,
перекладач може відмовитися від максимально можливої ??еквівалентності, аж до зміни
жанрової приналежності тексту перекладу, відтворити якісь формальні особливості
перекладу, порушуючи норму мови перекладу і т. П Важливо, щоб переклад мав той же
вплив на іншомовного одержувача, яке автор оригінального тексту задумав при створенні
свого твору. 5) В даний час конвенціональних норму перекладу можна визначити як
вимога максимальної близькості перекладу до оригіналу, його здатність повноцінно
замінювати оригінал як в цілому, так і в деталях, виконуючи завдання, заради яких
переклад був здійснений. Для загальної характеристики результатів перекладацького
процесу використовуються терміни «адекватний переклад», «еквівалентний переклад»,
«точний переклад», «буквальний переклад» і «вільний (вільний)
переклад». адекватним перекладом називається переклад, який забезпечує прагматичні
завдання перекладацького акту на максимально можливому рівні еквівалентності, не
допускаючи порушення норм мови перекладу, дотримуючись жанрово-стилістичні вимоги
до текстів даного типу і відповідаючи суспільно-визнаною конвенційної нормі перекладу. У
нестрогому вживанні «адекватний переклад» - це «хороший»
переклад. еквівалентним перекладом називається переклад, що відтворює зміст
іншомовного оригіналу на одному з рівнів еквівалентності. Про різних рівнях
еквівалентності ми говорили в Лекції 4. точним перекладом називається переклад, в
якому еквівалентно відтворена лише предметно-логічна частина змісту оригіналу, т. е
фактична інформація про конкретну ситуацію. буквальним перекладом називається
переклад, що відтворює формальні елементи оригіналу. Буквальний переклад з
визначення неадекватний і допускається лише в тих випадках, коли перед перекладачем
поставлена ??прагматична надзавдання відтворити формальні особливості побудови
висловлювання в оригіналі. І наостанок, вільним (вільним) перекладом називається
переклад, виконаний на більш низькому рівні еквівалентності, ніж той, якого можливо
досягти при конкретних умовах перекладацького акта. Вільний переклад може бути
визнаний адекватним, якщо він відповідає іншим нормативним вимогам перекладу і не
пов'язаний з істотними втратами в передачі змісту оригіналу.

4. Встановлено, що еквівалентний переклад – відтворення єдності змісту і форми

оригіналу засобами іншої мови. Адекватний переклад враховує і змістову, і
прагматичну еквівалентність, не порушуючи при цьому ніяких норм, є точним і без
усіляких неприпустимих перекручень. Під еквівалентністю,  у теорії перекладу слід
розуміти збереження відносної рівності змістовної, змістової, семантичної,
стилістичної і функціонально – комунікативної інформації, що міститься в
оригіналі і перекладі. Варто особливо підкреслити, що еквівалентність оригіналу
і перекладу – це насамперед спільність розуміння інформації, що міститься в
тексті, включаючи й ту, що впливає не тільки на розум, але і на почуття
реципієнта і яка не тільки експліцитно виражена в тексті, але й імпліцитно
віднесена до підтексту. Еквівалентність перекладу залежить також від ситуації
породження тексту оригіналу і його відтворення в мові перекладу.

Головне в будь-якому перекладі – це передача змістової інформації тексту. Всі

інші її види й характеристики: функціональні, стилістичні (емоційні), стильові,
соціолокальні та ін. не можуть бути передані без відтворення змістової
інформації, а саме: весь інший зміст компонентів повідомлення нашаровується
на змістову інформацію, витягується з неї, підказується нею, трансформується в
образні асоціації і т.п. Таким чином, завдання перекладача полягає в
максимально повній передачі змісту оригіналу.

Отже , поняття адекватність поєднує передачу стилістичних і експресивних

відтінків оригіналу, а еквівалентність орієнтована на відповідність
створюваного в результаті міжмовної комунікації тексту визначеним
параметрам, що задаються оригіналам. Іншими словами, еквівалентність – це
відношення результатів двох комунікативних актів-первинного і вторинного, а
також завжди у відомій мірі націлена на ідеальний еталон; має на увазі вичерпну
передачу змісту оригіналу на всіх семіотичних рівнях і в повному обсязі його
функцій, чи стосовно до того чи іншого семіотичного рівня. Тобто вимога
еквівалентності носить максимальний характер або стосовно тексту в цілому,
або стосовно його окремих аспектів.

5. Важливість передачі прагматичного значення висловлювання у перекладі важко

переоцінити, оскільки мова перекладу має на меті збереження та передачу наміру
тексту, здійснення запланованого комунікативного ефекту, тобто прагматичного
впливу. Так, згідно з визначенням В. Н. Комісарова, прагматичний аспект тексту є
здатністю тексту створювати певний комунікативний ефект, викликати у
рецептора прагматичне ставлення до висловлювання, тобто здійснювати
прагматичний вплив на адресату .    При прагматичній адаптації перекладу 
виникає чимало проблем. В цьому  випадку висувається концепція, згідно з якою
під прагматикою  тексту мають на увазі комунікативний ефект – вплив тексту і
реакція на текст таким чином, щоб текст мав на Рецептора такий же вплив як і
оригінал. З прагматичної точки зору процес перекладу означає
розширення аудиторії або, ще точніше, встановлення потенційних
відношень між розмовляючими на ДМ і ПМ, а не між
вихідною мовою (або текстом) і мовою (або текстом) перекладу.
Ми не вважаємо, що переклад повинен читатися як переклад, а не
як оригінал. Прагматична функція перекладача дозволяє судити
про можливість зберігання ефекту тексту ДМ в тексті ПМ.
Отже ми торкаємось питання перекладуваності, що не можна
відокремлювати від намірів і цілей, що з’являються у зв'язку з
необхідністю перекладу. Теорія перекладуваності іншомовного твору є
основним питанням перекладознавства. Довгий час вважалося, що
переклад повинен вичерпною уявою відтворювати оригінал, і таким
чином переклад здавався принципово неможливим через лінгвістичні
причини, не говорячи вже про неможливість відтворити неповторну
своєрідність творчої манери видатного поета або письменника.
Відношення мовознавців до перекладу чітко висловив В.Гумбольдт у
листі до відомого німецького письменника і перекладача Августа
Шлегеля: «Будь-який переклад здається мені безумовно спробою
розв'язати нездійсненну задачу. Тому що кожен перекладач неминуче
повинен розбитися об один з двох підводних каменів, занадто точно
дотримуючись або свого першотвору за рахунок смаку і мови власного
народу, або своєрідності власного народу за рахунок свого першотвору».
Подібні погляди, що одержали назву «теорія неперекладуваності»,
розділялися багатьма лінгвістами, у тому числі і тими, що самі багато і
дуже успішно виступали в ролі перекладачів. «Теорія
неперекладуваності» не зробила, зрозуміло, якогось впливу на
перекладацьку практику, оскільки перекладачі продовжували
виконувати «нездійснену» задачу. Проте ця теорія була однією з
перешкод на шляху лінгвістичного аналізу перекладу, і суперечки не
вщухають донині.
Термін "прагматичне значення" використовується в сучасному мовознавстві цілком неоднозначно.
Як зазначає Комісаров В.Н., "... з філософських концепцій сучасної семіотики мовознавство
запозичило предусім ідею про три типи відносин, які властиві будь-якому знаку, в тому числі і
знакам природніх мов: семантичних, які відображають зв’язок знаку з предметом, який він
позначає, синтаксичних, які пов’язують даний знак з іншими знаками цієї ж системи, та
прагматичних, які визначають зв’язок між знаком та особами, "які використовують їх в процесі
мовлення"

Проблема перекладуваності-неперекладуваності тексту щиро пов'язана з

вибором типу перекладу: дослівного або вільного, еквівалентного або
адекватного, або відповідно до визначення Віне і Дарбельне – «прямого» і
«непрямого». Представник китайської школи Ке Пін відзначає три типи
неперекладуваності: референційну, прагматичну й інтралінгвістичну, тобто
власне лінгвістичну. Уникнути неперекладуваності, пов'язаної з особливостями
тієї або іншої мови, досить складно, хоча величезне число робіт присвячено
розробці різноманітних перекладацьких трансформацій в області лексики і
граматики.  ідея перекладуваності спрямована на порівняльну культурологію,
на порозуміння різних культурних шарів.