2

Варіант 2.

Завдання 1

1. Організаційні та соціально-психологічні основи розробки

управлінських рішень.

Організація розробки та реалізації управлінських рішень(УР) вимагає

проведення певних організаційно-розпорядчих заходів, які стосуються як
керуючої, так і керованої системи на всіх процедурах розробки і реалізації
рішень. Кожна процедура повинна виконуватися з урахуванням вимог, що
пред'являються до УР.

Для процедури розробки УР керівнику і апарату управління необхідно

здійснити наступні дії:

1. Оформити документацію про початок виконання робіт із зазначенням конкретного

завдання, складу персоналу і системи їх підпорядкування, часу виконання
завдання, проміжних етапів контролю ходу виконання, виділених ресурсів.
2. Ознайомити і роз'яснити розробникам УР зміст організаційних документів про
початок виконання робіт по розробці УР.
3. Роз'яснити розробникам УР їх права, відповідальність і повноваження при
виконанні роботи.
4. Обговорити з розробниками УР невраховані деталі для успішного виконання
робіт.
5. Акцентувати увагу на ступінь важливості запропонованої роботи по розробці УР.
6. Виділити працівникам необхідні оргтехніку, приміщення і вказати на джерела
необхідної ділової інформації.
7. Провести контроль з боку юриста або референта на відповідність варіантів
розробляється УР чинному законодавству і статутних документів компанії.
8. Оформити висновок про технічну, економічну і організаційну здійсненності
варіантів УР.
9. Отримати висновок зовнішніх експертів про безпеку майбутньої реалізації УР в
економічній, екологічній та інших областях.

Для процедури організації виконання УР необхідні наступні дії керівника і

апарату управління:

1. Оформити документацію про початок реалізації УР із зазначенням конкретного

завдання, складу виконавців та системи їх підпорядкування, часу виконання
завдання, проміжних етапів контролю ходу виконання, виділених ресурсів.
2. Ознайомити і роз'яснити виконавцям зміст і порядок виконання УР.
3. Роз'яснити виконавцям УР їх права, відповідальність і повноваження при
виконанні роботи.
4. Обговорити з розробниками УР невраховані деталі для успішного виконання
робіт.
5. Акцентувати увагу виконавців на ступеня важливості запропонованої роботи.
6. Виділити виконавцям необхідні оргтехніку, приміщення і вказати на джерела
необхідної ділової інформації.
7. Активізувати роботу виконавців по ефективної реалізації УР.
8. Здійснювати періодичний контроль ходу виконання виконавцями УР.
9. Здійснювати практичну оцінку реалізованого УР.
10. Здати в архів документацію по розробці і реалізації управлінського рішення.

В рамках організаційно-розпорядчої діяльності керівник і апарат

управління повинні активно займатися соціально-психологічної та
пропагандистською роботою з співробітниками, які реалізують УР.

Соціально-психологічна узгодженість може бути відображена в тексті

управлінського рішення або при формуванні обстановки реалізації цього
рішення. Узгодженість досягається застосуванням соціологічних і психологічних
методів управління при реалізації УР.

Розглянуті методи засновані на задоволенні соціальних потреб та інтересів

людини і колективу. До соціальних потреб колективу відносяться: організація та
управління, саморозвиток, безпеку і додатковий продукт.

Прискорюються темпи господарської діяльності пред'являють підвищені

вимоги до колективу і його працездатності, до психічної стійкості людини,
комунікабельності, гнучкості та неординарності його мислення. А це підвищує
значущість соціально-психологічних методів в арсеналі керівника.

До соціальних методів при розробці та реалізації УР відносяться методи

управління соціально-масовими процесами, внутрішньогрупових явищами і
процесами, індивідуально-особистісним поведінкою.

Методи управління соціально-масовими процесами необхідні для великих

колективів виконавців УР, наприклад, військових підрозділів, виробничих і
громадських зібрань людей, стихійних мітингів і навіть цілих держав. Основу
цих методів складають теорія систем і закони організації, такі, як закон синергії,
самозбереження, пропорційності і композиції, розвитку та ін.

До внутрішньо-групових методів належать методи підвищення соціально-

виробничої активності, методи комунікацій, методи морального стимулювання.

Індивідуально-особистісні методи включають переконання, особистий

приклад, навіювання.

Психологічні методи покликані забезпечити сприятливу для виробничої

діяльності персоналу морально-психологічну атмосферу. До їх складу входять
прийоми психологічного спонукання.
 Предметом психологічних методів є формальні і неформальні відносини
працівників компанії. Формальні (функціональні) відносини формуються на
основі посадових інструкцій, закріплених обов'язків і розпоряджень
адміністрації. Формальні відносини закріплюються у вигляді функціональних
або організаційних структур підрозділів і компанії в цілому. Неформальні
(особистісні) відносини встановлюються з урахуванням спільних пріоритетів
потреб та інтересів, симпатій і антипатій. Неформальні відносини також
закріплюються у вигляді структури з лідерами і підлеглими, мають неписані
правила відносин. Неформальні структури зазвичай не об'єднуються між собою
до рівня компанії, тобто мають локальну область дій. Психологічні методи
покликані створити гармонію в цих відносинах для формування згуртованого
колективу.

2. Основні вимоги до розробки та якості управлінських рішень.

Досить часто, говорячи про вимоги до управлінських рішень, змішують

поняття «якість» і «ефективність».

Якість управлінського рішення - Це ступінь відповідності параметрів

обраної альтернативи рішення певною системою показників, яка задовольнить
його розробників і споживачів і забезпечує можливість ефективної реалізації. До
числа таких характеристик слід віднести:

 наукову обгрунтованість;
 своєчасність:
 несуперечливість;
 адаптивність;
 реальність.
 Наукова обґрунтованість рішення визначається насамперед ступенем обліку як
закономірностей функціонування і розвитку об'єкта управління, так і тенденцій
розвитку економіки і суспільства в цілому.

Несуперечливість. Єдність управління сучасними складними організаціями,

здійснюваного глибоко спеціалізованим апаратом, не може досягатися інакше, ніж
послідовністю взаємодоповнюючих, несуперечливих приватних рішень, що
носять целеполагающій, організуючий, мотивуючий, контролює і регулює
характер.

Своєчасність. Якість рішення багатьох проблем дуже часто визначається

його своєчасністю. Навіть оптимальне рішення, розраховане на отримання
найбільшого економічного ефекту, може виявитися марним, якщо буде прийнято
пізно. Більш того, воно може навіть принести певний збиток. Таким чином,
фактор часу впливає на зміст управлінського рішення.

Адаптивність. Фактор часу, що істотно впливає на процес прийняття

рішень, диктує необхідність виконання ще однієї умови, що визначає якість
управлінського рішення, - адаптивності. Не слід забувати, що рішення завжди
носить тимчасовий характер. Термін його ефективної дії може бути прийнятий
рівним періоду відносної стабільності проблемної ситуації, на вирішення якої
воно спрямоване, і за межами цього періоду рішення може перетворитися на
свою протилежність - не сприяти вирішенню проблеми, а загострювати її.

Реальність. Рішення має розроблятися і прийматися з урахуванням

об'єктивних можливостей організації, її потенціалу. Іншими словами,
матеріальні можливості, ресурси організації повинні бути достатні для
ефективної реалізації обраної альтернативи.
 Отже, управлінське рішення може вважатися якісним, якщо воно
відповідає всім перерахованим вище вимогам. Причому мова йде саме про
систему умов, оскільки недотримання хоча б одного з них призводить до
дефектів якості рішення і, отже, до втрати ефективності, труднощів або навіть
неможливості його реалізації.

3. Технологія прийняття управлінських рішень.

Технологія розробки, прийняття й реалізації рішень і процедур, здійснення

логічних, аналітичних, інформаційно-пошукових, обчислювальних та інших операцій
має передбачати їх чітку послідовність. Тому технологія прийняття управлінського
рішення має охоплювати такі стадії.

 Стадія підготовки - проводиться економічний аналіз ситуації на мікро- і

макрорівні, що поєднує пошук, збір, опрацювання інформації, виявлення й
формулювання проблем, які потребують розв'язання.
 Стадія ухвалення - здійснюються розробка та оцінка альтернативних рішень;
добір критеріїв ухвалення оптимального рішення; вибір і прийняття найкращого
рішення.
 Стадія реалізації - розробляються заходи для конкретизації рішення й доведення
його до виконавців; здійснюється контроль за його виконанням; вносяться
необхідні корективи; дається оцінка результату, отриманого від виконання
рішення.

На першому етапі критеріями розпізнавання проблеми найчастіше слугує

поставлена ціль, за відхиленням від якої і виявляють проблему. Отже, керівники всіх
рівнів повинні мати чітко сформульовані цілі та завдання своєї діяльності. За
відсутності їх появу проблеми відчувають суто інтуїтивно або ж за надходженням
сигналів, що суттєво ускладнює процес прийняття рішень.
 На етапі розробки варіантів розв'язання проблеми застосовують різні критерії,
які дають змогу з багатьох пропозицій вибрати ті, що є найкориснішими для
організації. Від обгрунтованості цих критеріїв залежить якість управлінського
рішення і, зрештою, адаптивність і ефективність організації. Найповніше розроблена
система критеріїв для структурованих проблем, для вирішення яких
використовуються економіко-математичні методи. Критеріями тут можуть слугувати
мінімум витрат чи максимум доходності, термін окупності інвестицій чи найвищий
рівень продуктивності праці. Для неструктурованих чи слабо структурованих
проблем важко визначити чіткі критерії добору рішень, тому тут може
використовуватися система зважених критеріїв, яка за певних умов дає непоганий
результат.

В технологічному ланцюзі управлінських операцій, спрямованих на розв'язання

проблем, складним і відповідальним є етап виконання прийнятих рішень. Стосовно
найбільш складних і важливих рішень доцільно розробляти спеціальні організаційні
процедури, визначаючи:

• на якому рівні слід приймати рішення;

• хто готує інформацію, проект рішення та його обґрунтування;
• з якими структурними підрозділами і працівниками узгоджуються рішення;
• хто контролює і відповідає за виконання рішення;
• хто наділяється правом вносити корективи до змісту рішення і строків його
виконання;
• яка форма звітності про виконання рішень;
• хто оцінює рішення й дає висновок про ступінь досягнення поставленої мети
(ефективність рішення).

Завдання 2
 Використовуючи платіжну матрицю (матрицю втрат), яка представлена у
табл. 1. необхідно обрати оптимальну стратегію.

Таблиця 1.

Платіжна матриця

Варіанти Варіанти попиту на кредитні

умов ресурси
кредитування
10 15 20 25
1 6 12 20 24
2 9 7 9 28
3 23 18 15 19
4 27 24 21 15

Для визначення оптимальної стратегії поведінки кредитною спілкою

скористаємося критеріями Вальда, Гурвіца, Лапласа, Севіджа.

1. Критерій Лапласа. Відповідно до умови задачі є чотири варіанти попиту на

кредитні ресурси, що рівнозначно наявності чотирьох станів “природи” П1, П2, П3,
П4. Відомі також чотири стратегії розвитку кредитування кредитною спілкою: А1,
А2, А3, А4.

Платіжну матрицю (матрицю втрат) подамо у вигляді:

Таблиця 2

П1 П2 П3 П4
 А1 6 12 20 24
А2 9 7 9 28
А3 23 18 15 19
А4 27 24 21 15

За принципом Лапласа стани природи – П1, П2, П3, П4 рівноймовірні. Отже, за

формулою ймовірності станів природи дорівнюють

Р=1/n=1/4=0.25

Очікувані витрати для різних стратегій банку  А1, А2, А3, А4 становлять

Критерій Лапласа схиляє нас до вибору стратегії A2.

2. Критерій Вальда (табл. 3).

Таблиця 3

Витрати а, тис. у. о.
П1 П2 П3 П4
А1 6 12 20 24 24 -
А2 9 7 9 28 28 -
А3 23 18 15 19 23 23
 А4 27 24 21 15 27 -

Таким чином, найкращою стратегією розвитку кредитування відповідно до

мінімаксного критерію є третя стратегія, тобто А3.

4. Критерій Севіджа. Для вихідної платіжної матриці (матриці втрат) будуємо

матрицю ризиків Ra, елементи якої r визначаємо за формулою:

Таблиця 4

Величина ризику  , тис.

у. о.
П1 П2 П3 П4
А1 0 5 11 9 11 11
А2 3 0 0 13 13 -
А3 17 11 6 4 17 -
А4 21 17 12 0 21 -

Запровадження величини ризику r привело до вибору першої стратегії A1, яка

забезпечує найменші втрати у найнесприятливішій ситуації (коли ризик
максимальний).

5. Критерій Гурвіца. Нехай a=0.5:

Таблиця 5
 А1 6 24 15 15
А2 7 28 17,5 -
А3 15 23 19 -
А4 15 27 21 -

Оптимальне рішення полягає у виборі значення W1, яке відповідає стратегії A1.

Висновки. Таким чином, оптимальною стратегією є:

 за критерієм Лапласа – стратегія A2;

 з критерієм Вальда – стратегія A3;

 з критерієм Севіджа – стратегія A1;

 за критерієм Гурвіца – стратегія A1.

14