й цукенгшщзхъфывапролджэячсми

тьбюй цукенгшщзхъфывапролджэ
ячсмитьбюй цукенгшщзхъфывапро
Модульна контрольна робота з дисципліни

лджэячсмитьбюй цукенгшщзхъфы
«Технологія та реалізація івент- поектів»
здобувача вищої освіти 3 курсу першого
вапролджэячсмитьбюй цукенгшщз
(бакалаврського) рівня з.ф.н.
спеціальності 028 «Менеджмент соціокультурної
діяльності»
хъфывапролджэячсмитьбюй цукен
Лойко Аліни Валеріївни

гшщзхъфывапролджэячсмитьбюй
цукенгшщзхъфывапролджэячсмит
ьбюй цукенгшщзхъфывапролджэя
чсмитьбюй цукенгшщзхъфывапрол
джэячсмитьбюй цукенгшщзхъфыв
апролджэячсмитьбюй цукенгшщзх
ъфывапролджэячсмитьбюй цукенг
шщзхъфывапролджэячсмитьбюй ц
укенгшщзхъфывапролджэячсмить
бюй цукенгшщзхъфывапролджэячс
митьбюй цукенгшщзхъфывапролд
1. Теоретичні основи проектування. Поняття «проект».
Сьогодні ж проектування охоплює майже усі сфери діяльності людини та суспільства,
породжуючи самостійні напрями у соціально-культурній сфері, екології, педагогіці,
психології. Вони відрізняються за сферою застосування, змістом предметного поля,
джерелами фінансування, періодом реалізації, складом учасників тощо. Проектом називають
естрадні програми, нові телепередачі, мистецькі акції, культурно-дозвіллєві заходи,
туристичні мандрівки, рекреаційну діяльність.

Проект визначається як комплекс взаємозалежних одномоментних заходів,

спрямованих на досягнення поставлених цілей при обмежених часових, бюджетних,
кадрових та інших ресурсах. Будь-який проект характеризується специфічними ознаками, що
відрізняють його від інших дій організації. До основних ознак належать: цілеспрямованість,
цілісність, обмеженість у часовому просторі, інноваційність, адаптованість.
Проекти класифікуються за різними ознаками: місцем проведення (внутрішні проекти,
власні проекти за рубежем,); термінами реалізації (короткострокові та довгострокові
проекти); масштабами діяльності (малі, середні та великі проекти); складністю реалізації
(монопроекти, мультипроекти, мегапроекти); видами фінансування (комерційні та
некомерційні проекти); сферою діяльності (промислові, економічні, організаційні, проекти);
змістом проблеми та новизною її вирішення (типові та унікальні проекти);
організаційними принципами (незалежні проекти, проекти, що здійснюються всередині
організації.

Етап проекту – це сукупність логічно вибудованих дій, спрямованих на досягнення одного з

основних результатів проекту. Будь-який проектний цикл охоплює такі етапи: формування
задуму, планування й оформлення проекту, реалізацію проекту, завершення проекту.

Формування задуму проекту. Головна роль на цьому етапі належить ініціаторам проекту, їх
вмінню проаналізувати проблему та проектну потребу, уявити шляхи її ефективного
вирішення. На цьому етапі ініціатори проекту мають відповісти на такі питання: Чого вони
хочуть досягти, реалізувавши проект? Як це можна зробити? Коли і де найкраще це зробити?
Хто це зробить? Що для цього потрібно? Скільки часу буде витрачено на досягнення
поставленої мети?
Важливими при формуванні проектного задуму є:

 уточнення сутності суспільної потреби;

 аналіз реальних можливостей її задоволення;
 збір необхідної інформації.
Планування та оформлення проекту полягає в тому, щоб визначити засоби, форми та
методи проектної діяльності; виявити матеріально-технічні, кадрові, фінансові та інші
ресурси, необхідні для реалізації проекту; розробити комплекс завдань для проектного
здійснення; налагодити контакти з учасниками проекту.

Реалізація проекту має на меті досягнення поставлених завдань. На цьому етапі

фіксуються результати проектної діяльності, контролюється виконання проектних дій,
здійснюється моніторинг, оцінюється проектна діяльність, аналізується зібрана інформація,
нормується проектний процес.
Завершення проекту означає повну його реалізацію або припинення через певні причини.
На етапі завершення проекту його ініціатори порівнюють досягнуті цілі із запланованими,
аналізують встановлені розбіжності та причини їх виникнення, проводять остаточні
розрахунки, виявляють невиконані зобов’язання, вивчають громадську думку про даний
проект тощо.

Ефективність проектної реалізації залежить від багатьох чинників: світогляду

проектувальника, стану проблемної ситуації та шляхів її вирішення, можливостей залучення
ресурсів, вибору типового чи інноваційного варіанту, актуальності та новизни проекту,
знання аудиторії, на яку буде спрямовано проект (її соціально-культурних особливостей,
цінностей, ідеалів, проблем). Здійснення проекту відбувається в динамічному середовищі,
яке по-різному впливає на проект. Серед зовнішніх чинників необхідно назвати політичні,
економічні, суспільні, правові, науково-технічні, екологічні.
Серед внутрішніх чинників необхідно назвати масштаб проектних робіт, ресурси компанії,
виділені на реалізацію проекту, професіоналізм членів проектної команди, стиль управління
командою, вміння керівництвом вирішувати робочі конфлікти, розподіл обов’язків між
членами проектної команди тощо. На різних етапах просування та розвитку проекту
необхідно використовувати критерії пріоритетного відбору проектів. Кожна організація
застосовує свою модель пріоритетності проектів. Відсутність критеріїв проектного відбору в
організації призводить до політичних суперечок, нераціонального використання ресурсів
організації, нерозуміння організаційної стратегії на всіх рівнях діяльності організації.
Критерії пріоритетного відбору проектів повинні сприяти:

 концентрації уваги всіх зацікавлених осіб на головній стратегії організації;

 консенсусу стосовно пріоритетності того чи іншого проекту;
 ефективнішому використанню ресурсів організації;
 формуванню портфеля проектів, що мінімізують ризик наявного капіталу;
 забезпеченню відкритості процесу відбору проектів;
 забезпеченню контрольного механізму зміни критеріїв відбору.

2.Структура проектної діяльності.

Загальна структура проектної діяльності складається з таких елементів: проблема, цілі та

завдання, форми, ресурси, очікувані результати:

Проблема -задля вирішення якої розробляється проект;

Мета- спрямована на вирішення проблеми;
Завдання- окремі кроки на шляху досягнення мети;
Засоби, методи та форми -конкретні планові дії, спрямовані на отримання результату;
Ресурси- забезпечення проекту, необхідне для його здійснення;
Очікувані результати -досягнення після реалізації проекту;
Головною характерною складовою проектної діяльності є проблема, а точніше –
проблемна ситуація, що є типовою для певної соціальної групи або культурного явища.
Важливим елементом технології аналізу проблемної ситуації є спосіб життя , зокрема такі
його суттєві характеристики як цінності та відповідні їм форми активності, що визначаються
середовищем побутування і засвідчують про рівень сформованості в особистості або
соціальної групи відповідної форми культури. Аналіз соціально-культурної ситуації та
виявлення актуальних проблем обумовлюють формулювання мети та завдань проекту.
Мета проекту – це основні цілі, що відповідають вимогам та бажанням клієнта. Проект
може мати декілька короткотермінових та довготермінових цілей. Постановка мети проекту
вимагає дотримання таких правил:
  мета повинна бути вартою того, щоб бажати її здійснення;
 визначення мети є передумовою успіху, однак не гарантує його;
 успіх проекту залежить від засобів досягнення мети;
 мета повинна бути реальною, тобто відповідати напряму діяльності та потенціалу;
 мета та етапи її здійснення повинні мати логічну послідовність;
 досягнутий результат повинен мати подальший самостійний розвиток і сприяти
породженню нових типів діяльності.
Відмінність мети від завдання полягає в тому, що мета не може оцінюватися за
якісними та кількісними показниками, натомість завдання оцінюється якісно і є кроком на
шляху до досягнення мети.
Завдання – це конкретні кроки (етапи), здійснення яких забезпечується відповідними
проектними заходами.
Для того, щоб впевнитися у правильному формулюванні завдання, необхідно
використовувати критерії SMART:

Завдання не є процесом, це окремі кроки, спрямовані на певний результат, тому при

формулюванні завдань доцільно уникати слів, характерних для опису процесу: підтримувати,
покращувати, посилювати, координувати, сприяти, перебудовувати. У соціально-культурних
проектах використовуються просвітницькі або інформаційні, евристичні або пошукові,
самодіяльні або творчі методи діяльності.
Методи організації творчої діяльності спрямовані на розкриття та розвиток творчого
потенціалу особистості шляхом організації творчого спілкування, виконання творчих
обов’язків, участі у творчій діяльності.
Форми як спосіб організації людей бувають індивідуальними, груповими та масовими.
Масові форми мають нефіксований склад учасників і охоплюють концерти, фестивалі,
тематичні вечори, масові гуляння, мітинги, конкурсні ігрові програми. До групових форм
належать організація та робота різноманітних гуртків, клубів за інтересами, любительських
об’єднань, організація лекцій, диспутів, бесід, вечорів відпочинку.
Проект може бути ефективним або неефективним. Критеріями виміру результативності
проекту є:

-загальнодержавна значимість соціально-культурного проекту (підвищення рівня та якості

соціальної, культурної, освітньої, оздоровчої, дозвіллєвої, рекреаційної діяльності, розвиток
самодіяльної та художньої творчості,);
-регіональна значимість соціально-культурного проекту (збереження культурної
самобутності регіону, послаблення соціальної напруги в регіоні, розвиток культурних
зв’язків з іншими регіонами, підтримка соціально незахищених верств населення);
-реалізованість і реальність здійснення соціально-культурного проекту (рівень розробки
проекту, підтримка проекту урядовими органами управління, професіоналізм членів
проектної команди, матеріально-технічне забезпечення проекту);
-ефективність реалізації соціально-культурного проекту (відповідність сукупних витрат
отриманому від проекту соціально-культурного ефекту, можливий рівень окупності витрат,
доцільність проведення подібних проектів в інших регіонах, сприйняття проекту
громадськістю).

3.Управління проектною командою.

Проектна команда – це тимчасовий колектив, що складається з високопрофесійних

спеціалістів, які реалізують свій професійний, інтелектуальний та творчий потенціал
відповідно до цілей соціально-культурного проекту. У питанні підбору кадрів для реалізації
соціально-культурного проекту значна увага приділяється знанням з різних наук: соціології,
культури, економіки, психології та педагогіки.
Матрична структура проектної команди – це поєднання проектного менеджменту та
функціональної ієрархії. Матрична форма проектної команди створюється з метою
оптимального використання ресурсів. Одночасно з реалізацією проекту, соціокультурна
установа виконує свої поточні функції.
Структура проектної команди вимагає дотримання таких загальних правил:

1. Кожен член проектної команди повинен розуміти перспективні цілі та поточні

завдання проекту.
2. За кожне завдання, за кожен напрям роботи повинна відповідати конкретна особа.
3. Конкретна особа може відповідати одночасно за виконання декількох функцій або
завдань, але не навпаки.
4. Зважаючи на специфіку соціально-культурного проектування, структура проектної
команди повинна передбачати можливість миттєвої заміни одного члена команди іншим.
5. У команді мають бути чітко сформовані межі, обов’язки та обсяги делегування
повноважень між членами команди.
6. Проектна команда не повинна переобтяжуватися структурною складністю – це може
зруйнувати здатність оперативно управляти соціально-культурним проектом в цілому.
Природний лідер характеризується такими рисами як впевненість, спокійність,
врівноваженість, дисциплінованість, цілеспрямованість, здатність помічати та
використовувати творчий потенціал працівників.
Людина дії відрізняється динамічністю поведінки, прагненням та готовністю подолати
інерційність, ефективністю дій.
Організатор-практик вигідно вирізняється серед інших членів команди дисциплінованістю,
обов’язковістю, врівноваженістю, конкретністю в діях.
Людина ідеї характеризується неординарністю, здатністю генерувати новаторські концепції
та стратегії.
Людина контактів зміцнює зовнішні зв’язки групи, веде переговори, характеризується
комунікабельністю та вмінням спілкуватися з різними людьми, знаходить необхідні для
проекту розробки та ресурси за межами проектної групи (включаючи комп’ютери, робочі
столи, конференц-зали тощо).

Людина групи розуміє різних за психологічними якостями людей, зміцнює колективний дух,
попереджує групові конфлікти, віддана групі.
На етапі формування групи відбувається знайомство членів команди один з одним, з
цілями та завданнями проекту, шляхами їх досягнення.
На етапі налагодження стосунків формується група, атмосфера в якій характеризується
психологічною напругою, підвищеним рівнем конфліктності, різними поглядами на методи
та стиль роботи.
Робочий етап характеризується розкриттям індивідуальних особливостей кожного члена
команди, його творчого потенціалу, ролі та місця в колективі. На цьому етапі члени команди
намагаються враховувати інтереси та потреби один одного, а кризові ситуації пов’язані в
основному з суто проектною діяльністю.
Етап реорганізації пояснюється зміною у складі команди або проекту. Це може трапитись у
тих випадках, коли відбуваються істотні зрушення у завданнях і цілях, коли змінюється
структура управління проектом, коли частина проекту повністю виконана, а тому доцільно
зменшити кількість членів команди, коли відбувається якісна заміна спеціалістів через
професійну некомпетентність окремих членів команди тощо.
Етап розформування розпочинається по завершенні реалізації проекту в цілому або
окремих його складових. На цій стадії для членів проектної команди важливим є питання
подальшого працевлаштування, що може негативно позначитися на результатах їх поточної
роботи у проекті.
Основними характеристиками, що вказують на ефективність проектної команди, є:

 задоволення від роботи, внесок у командну культуру, гордість за свою команду,

лояльність у стосунках між членами проектної команди, взаєморозуміння та підтримка,
командна солідарність, спільне вирішення проблем, вільне висловлювання та обмін різними
думками, впевненість у своїх колегах;
 чітко визначені завдання й стратегія соціально-культурного проекту, оптимальна
кількість осіб (не більше 10), автономність у прийнятті рішень, високі критерії роботи,
наявність плану розвитку команди, чіткі правила та норми командної роботи, наявність
лідера.
Численні дослідження доводять, що ефективний керівник проекту повинен володіти
професійними знаннями та навичками, а також особистісними якостями лідера, що
допоможуть йому здійснювати свої функції та забезпечать успішну роботу його проектній
команді. Керівнику проекту необхідно володіти:

навичками та здібностями лідера (що дозволить ефективно формулювати цілі та

завдання, приймати рішення, здійснювати контроль над їх виконанням, організувати
командну роботу);
технічними навичками (розуміти методи роботи й проектної діяльності, вміти
управляти технологіями, ефективно взаємодіяти з технічною командою);
знаннями ринкового розвитку (реально оцінювати ризики та збут, запити та бажання
населення);
адміністративними навичками (правильно планувати проектну роботу, ефективно
проводити переговори, делегувати повноваження, підтримувати систему звітності та
контролю);
організаційними навичками (підтримувати позитивні стосунки з вищим
керівництвом, розуміти організаційні взаємодії, організовувати роботу проектної групи).
На ефективність проектної команди впливає мотивація її членів, що дозволяє отримувати
від них максимальну віддачу, а отже – й високі кінцеві результати. Тому доцільним у
проектній діяльності є створення мотиваційного механізму та його ефективне використання.
Мотиваційне значення для кожної людини обумовлюється різними факторами й
обставинами. Популярною вважається мотиваційна модель, запропонована А.Маслоу. Згідно
з нею основу мотиваційних факторів людини або групи складають потреби, які можна
поділити на п’ять рівнів:

 перший рівень охоплює основні потреби людини – потреби фізіологічного характеру

(їжа, сон, вода, житло);
 другий рівень складають потреби у захисті людського існування (спокої, стабільності
тощо);
  третій рівень охоплює потреби соціальних контактів і приналежності до певної
соціальної групи;
 четвертий рівень складають потреби в повазі, визнанні, довірі з боку інших членів
групи;
 п’ятий рівень відбиває потреби особистості у самореалізації.
Важливою умовою забезпечення реалізації проекту є створення умов для обміну думками,
пропозиціями, різними точками зору між членами самої команди. Це значно зменшує
передумови виникнення психологічного дискомфорту в групі.

У сучасному світі майже не зустрічається проектів, які здійснюються однією організацією.

Соціокультурна практика свідчить, що проект реалізується за участю різних компаній,
товариств, громадських організацій, окремих осіб.
Партнерські зусилля спрямовуються на зміцнення соціальних зв’язків, порозуміння та
підтримку, взаємну повагу, відкритість дій.
Партнерство діє за умови дотримання таких правил:

1. Будь-яка проблема (технічна, матеріальна, кадрова, організаційна) повинна

вирішуватися своєчасно, на першому етапі виникнення.
2. Проектна група повинна бути командою, із своєю культурою, цінностями та
пріоритетами; командою, спрямованою на досягнення спільної мети.
3. Членами проекту має здійснюватися систематичний аналіз партнерських відносин,
виявлення прихованих проблем i конфліктних ситуацій, розробка варіантів для їх усунення,
оцінюватися існуючі можливості та невикористаний потенціал.
4. Співпраця проектної команди та інших учасників проекту має передбачати постійне
удосконалення партнерських відносин, пошук нових стимулів, мотивів, створення атмосфери
довіри та взаємопідтримки.
Чіткіше окреслити соціально-культурну проблему i знайти оптимальні шляхи її
проектного вирішення допоможе безпосередній контакт з людьми, які проживають на даній
території.

4.Цільові івент-проекти.
Одним із засобів здійснення соціокультурної політики є цільовий проект, який,
використовуючи матеріальні, фінансові, кадрові, інформаційні ресурси, вирішує або сприяє
вирішенню конкретних завдань соціально-культурної політики. Тому основними критеріями
соціальної ефективності цільових проектів є:

 соціальна доцільність проекту (внесок проекту у вирішення соціально значущої

проблемної ситуації);
 соціальна корисність проекту (шляхи проектного вирішення, його результат сприяють
підвищенню якості життя, мінімізації соціальної напруги та конфліктних ситуацій у
суспільстві);
 соціальна привабливість проекту (інтерес громадськості, популярність серед
населення);
 культурна значимість проекту (значення проекту для формування та розвитку нових
зразків соціальної взаємодії та культурних цінностей).
Цільові проекти можна згрупувати таким чином:

 першу групу складають проекти, ініціювання яких обумовлене проблематикою, що

характеризує соціально-культурну сферу в цілому;
  другу групу складають проекти, ініціювання яких обумовлене проблематикою, що
має особистісний характер або притаманна конкретній соціальній групі.
Соціально-культурні проекти спрямовуються на самореалізацію особистості підлітка
шляхом розвитку його інтелектуальних і фізичних можливостей, вольових якостей і творчих
здібностей. Участь підлітка у соціально-культурних проектах сприяє тому, що діти вчаться
самостійно приймати рішення, брати на себе відповідальність за їх реалізацію, аналізувати
свої успіхи, недоліки та помилки, шукати причини ускладнень і шляхи виправлення
помилок.

Культурно-просвітні проекти передбачають створення умов для самовдосконалення

молоді, її творчого розвитку за допомогою заходів розважального характеру, роботи
майстерень, культурно-мистецьких гуртків, виставок, конкурсів, фестивалів.
Соціально-профілактичні проекти спрямовані на створення умов для інтеграції
особистості в соціум, на попередження негативних явищ у молодіжному середовищі шляхом
використання різних форм роботи – інформаційно-консультативної допомоги, бесід,
диспутів, “шкіл молодих батьків”, семінарів, індивідуальних зустрічей, театротерапії,
сімейних вечорів, виставок художньої творчості, активного залучення підлітків і молоді до
суспільно–корисної праці.
Проекти профорієнтаційного напряму мають на меті не просто самовизначення підлітка на
сучасному ринку професій, але й навчання його самоосвіті та саморозвитку, вмінню
навчатися, активно використовувати свій вільний час.

Спортивно-оздоровчих та рекреаційних проектів є зміцнення здоров’я підлітків,

формування та розвиток фізичної культури засобами дозвілля.

Реалізуючи проекти, цільовою аудиторією в яких є дорослі люди, необхідно враховувати не

лише соціально-культурні проблеми, але й особливості цієї категорії населення. Доросла
людина відрізняється від інших вікових груп населення прагматичністю, раціональністю,
зваженістю та цілеспрямованістю дій. Вона має багато різноманітних цілей та завдань, які
хотіла б реалізувати.

На зміцнення внутрішніх ресурсів дорослої людини спрямовані фізкультурно-

оздоровчі та рекреаційні проекти. Вони покликані сприяти фізичному оздоровленню
особистості, розвитку активного відпочинку, популяризації здорового способу життя.

Населення старшого віку – це неоднорідна група. Так, люди у віці від 60 до 65 років
мають інші потреби, ніж особи від 65 до 70 років; бажання осіб 70–75-літнього віку
відрізняються від бажань людей 75–78 років.
Головною метою проектів для осіб похилого віку має бути забезпечення умов для активного
способу життя, надання морально-психологічної підтримки, усунення конфліктних ситуацій,
формування відчуття власної гідності, доцільності докладених зусиль і позитивної
самооцінки, уникнення дестабілізуючих факторів життя. Головними в успішній реалізації
таких проектів повинні бути:

 види соціально-культурної діяльності, орієнтовані на творчу активність особистості

(танцювальні вечори, виступи аматорських колективів, концерти за участю самодіяльних
ансамблів i хорових колективів);
 спортивна і фізкультурно-оздоровча діяльність (гра з м’ячем, туризм, катання на
човнах, національні ігри, плавання) для зміцнення здоров’я, протистояння старінню
організму, підтримання належної фізичної форми;
  створення “хобі-груп” на основі спільних художніх, естетичних, релігійних,
літературних та інших інтересів, любительських і клубних об’єднань за інтересами, що
урізноманітнюють палітру культурної діяльності людини;
Пріоритетними принципами забезпечення рівних можливостей для інвалідів світовою
спільнотою визначено такі:

 подальша життєдіяльність інвалідів у своїх громадах, ведення і підтримка звичного

для них образу життя;
 надання допомоги в різних системах життєдіяльності (освіті, культурі, охороні
здоров’я, соціальних службах та ін.);
 створення можливостей для активної участі інвалідів в соціальному та економічному
розвитку суспільства, врахування потреб інвалідів у національних програмах розвитку.
Реабілітаційні програми сприяють створенню таких умов, коли інвалід відчуватиме себе
не об’єктом, а суб’єктом соціально-культурної діяльності. Реабілітаційні програми
можна поділити за такими напрямами:

 соціально-культурним, який передбачає активізацію та розвиток творчо-художнього

потенціалу дітей і дорослих, засвоєння ними цінностей культури та мистецтва.
 професійним, що орієнтується на навчання інваліда трудовим навичкам, поглиблення
його професійних знань та знаходження для нього посильної роботи. Освіту інваліда
доцільно розглядати як таку сферу діяльності, що сприяє його успішному функціонуванню,
зменшує соціальну напругу та забезпечує стабільність й захист людини у кризових життєвих
ситуаціях, розкриває для неї реальні перспективи.
Тому, основним завданням соціально-культурного проектування стосовно даної
категорії населення є:

 стимулювання інвалідів до соціально-культурної творчості, розробка відповідних

програм для залучення інвалідів до соціально-культурного життя;
 орієнтація дозвіллєвих програм інвалідів на соціалізацію, а не лише на розваги;
 формування відповідних соціально-культурних інститутів для дозвіллєвого
обслуговування інвалідів;

Сім’я як аудиторія соціально-культурного проекту характеризується сьогодні

тенденціями, притаманними сучасному суспільству в цілому:

Взаємозв’язок сімейного життя та професійної діяльності батьків обумовлюються

зростанням вільного часу та скороченням робочого. Здається, що вільний час може
використовуватись для спільного відпочинку, рекреації, спілкування з дітьми. Однак життя
переконує в іншому: за останні роки різко збільшилася професійна активність жінок,
постійно зростає кількість сімей, де працюють і батько, і мати.
При організації та проведенні соціально-культурних проектів, цільовою аудиторією яких є
сім’ї, необхідно враховувати такі чинники:

 тип сім’ї (молода чи з подружнім досвідом, патріархальна чи матріархальна сім’я;

повна чи неповна; маргінальна чи благополучна; міжнаціональна чи моноетнічна);
 вік сім’ї (молода сім’я, сім’я, що має дітей, сім’я пенсіонерів);
 соціально-культурний рівень розвитку сім’ї (спрямованість культурних інтересів
батьків, структура та спільність дозвіллєвих занять, рівень розвитку духовного світу
дорослих, стиль життя, прагнення культурного удосконалення та саморозвитку, участь
батьків у культурному вихованні дітей, участь членів сім’ї в діяльності соціально-
культурних об’єднань, гуртків, клубів, залучення дітей до різноманітних видів).
 виховна, ефективність якої визначається відповідним використанням вільного часу,
розвитком культури дозвілля, правильним застосуванням соціокультурних форм та засобів;
  рекреаційна, спрямована на відновлення фізичних, розумових та психічних сил
кожного члена сім’ї.
Досягаються поставлені завдання шляхом залучення батьків та дітей до підготовки й
реалізації різноманітних соціально-культурних заходів: свят, ігрових шоу, казкових
спектаклів, творчих конкурсів. Важливим є те, що у процесі соціально-культурної діяльності
батьки і діти пробують себе як організатори, актори, консультанти, активні учасники.
Самоцінність таких занять полягає і в тому, що в проектній діяльності набувається та
усвідомлюється власний досвід дитини; формується життєва позиція, самовизначення
людини.