Нардєд А.

, УМВ-33
Цифрова дипломатія
Цифрову дипломатію, яку також називають Digiplomacy та eDiplomacy,
визначають як використання Інтернету та нових інформаційно-комунікаційних
технологій для досягнення дипломатичних цілей. Визначення зосереджується
на взаємодії між Інтернетом і дипломатією, починаючи від Інтернет-змін у
середовищі, в якому здійснюється дипломатія, до появи нових сфер у
дипломатичних програмах, таких як кібербезпека, конфіденційність тощо, а
також використання Інтернет-інструментів, таких як соціальні мережі.
Цифрову дипломатію можуть практикувати державні установи, такі як
міністерства закордонних справ, посольства та консульства, окремі дипломати,
посли, а також недержавні суб’єкти, такі як громадянські організації та
правозахисні групи.
У липні 2012 року глобальна компанія зі зв’язків з громадськістю та
комунікацій Burson-Marsteller вивчала використання Twitter главами держав і
урядів, цей феномен іменували Twitter-дипломатією. Дослідження Twiplomacy
показало, що в Twitter було 264 акаунтів глав держав і урядів та їхніх установ у
125 країнах світі. Відтоді увага до цифрової дипломатії як інструменту
публічної дипломатії лише зросла. У 2013 році Центр громадської дипломатії
USC назвав новину, що Facebook визнає Косово як країну, одним із
найвизначніших моментів у публічній дипломатії 2013 року.
Згідно з дослідженням Twiplomacy 2020, опублікованим у липні 2020
року, 98 відсотків держав-членів ООН мали дипломатичну присутність у
Twitter. Лише Лаос, Північна Корея, Сан-Томе і Прінсіпі та Туркменістан не
були представлені в соцмережі.
Доступ до соціальних мереж як дипломатичного каналу також змінив
відносний вплив дипломатичних акторів із держав, які, як вважають, володіють
малою «твердою владою» – або владою, досягнутою завдяки потужності
матеріальних ресурсів – серед інших дипломатичних акторів. Дослідження,
проведене Іланом Менором та Еладом Сегевом у 2020 році, виміряло
мобільність у соціальних мережах міністерств закордонних справ і місій ООН у
Нью-Йорку, виявивши, що держави з меншою силою можуть використовувати
соціальні мережі, щоб стати «супервузлами» в онлайн-дипломатичних мережах.
Це також називають «теорією мережевої дипломатії».
Ця сфера дипломатії активно розвивається і відкриває все більше
можливостей для країн, що не мають сильного політичного впливу. Крім того,
ми наразі можемо бачити як цифрова дипломатія використовується українським
міністерством закордонних справ, нашими дипломатами навколо світу, послом
в ООН, депутатами та самим президентом для просвіщення населення планети
про російську агресію. Ще одним досягненням української цифрової дипломатії
є створення та використання, так званих, «мемів» та інших форм жартів, аби
привернути більше уваги до важливих питань.